Череповський Кирил Павлович,
здобувач кафедри адміністративного та фінансового права
Національного університету біоресурсів і природокористування України
У статті пропонуються до розгляду окремі результати визначення концептуально-інституційних положень інкорпорації як етапу кодифікації інформаційного законодавства в інформаційному праві як комплексній галузі юридичної науки.
Ключові слова: інформаційне право, інкорпорація, систематизація, кодифікація, інформаційне законодавство.
В статье предложены к рассмотрению отдельные результаты определения концептуально-институционных положений инкорпорации как этапа кодификации информационного законодательства в информационном праве как комплексной отрасли юридической науки
Ключевые слова: информационное право, инкорпорация, систематизация, кодификация информационного законодательства
In the article are represented some elements of incorporation as a part of theoretical basis of codification of information legislation in information law as complex law science
Key words: information law, incorporation, systematization, codification, information legislation
Як свідчать проведені дослідження в теорії інформаційного права визначилася доктрина, що інкорпорація розглядається як етап до кодифікації інформаційного законодавства України, як основа подальшого розвитку інформаційного суспільства. Перехід будь-якої країни до інформаційного суспільства вимагає переосмислення, а, у окремих випадках, і розробки нових механізмів регулювання відносин, що виникають між громадянами, їх об’єднаннями та державою [1, с. 13].
Слід зазначити, що в Україні ще не сформовано ефективної системи науково-інформаційного забезпечення між дослідниками інформаційної сфери. На фоні значної кількості наукових публікацій, пов’язаних із дослідженням правовідносин щодо інформації, складається враження, що більшість вітчизняних дослідників не мов би не помічають один одного, а орієнтуються переважно на російськомовні наукові джерела, дедалі глибше стверджуючи комплекс меншовартості. Зазначене підтверджується такими «узагальненнями» на зразок, що «слід відверто визнати, що наша країна ще значно відстає від розвинених країн у галузі не тільки інформаційних технологій, а й наукового та ефективного законодавчого забезпечення існуючих інформаційних відносин [2, с. 10].
На противагу зазначеному можна сказати, що окремі українські політики, можновладці в Уряді, парламент України мало цікавляться вітчизняними правовими науковими дослідженнями інформаційної сфери. А ті, хто цікавиться і виносить їх рекомендації на міжнародний рівень, то відразу здобувають міжнародне визнання. Досить зазначити, що дослідження українських вчених, а саме наукові розробки українських інформаціологів: Швеця В.Я., Калюжного Р.А., Цимбалюка В.С. тощо, були свого часу реалізовані при створенні модельного Інформаційного кодексу для країн СНД.
Даним питанням, незважаючи на їхню значущість, значної уваги з боку наукового товариства не приділяється.
У зв’язку з цим мета даної статті — визначити зміст кодифікації як етапу концепції розуміння міжнародного інформаційного права.
Дослідження доктринальних праць, присвячених підвищенню ефективності вітчизняного інформаційного законодавства, дозволяє виокремити такі авторські пропозиції, що отримали затримку у часі при реалізації на законодавчому рівні. Ще у 2002 році окремі політики зазначили на низку проблем правового регулювання суспільних інформаційних відносин в Україні.
Так, стосовно фрагментарної законотворчості щодо інформаційної сфери суспільних відносин цілком слушною є думка М. Томенко. Він зазначив, що для того, щоб поновити конституційний статус управління інформаційною сферою, не обов’язково приймати нові закони. Потрібно почати з того, щоб повернути конституційний статус тих державних органів, які повинні здійснювати управління інформаційним простором [3, с. 4].
Продовжуючи думку М. Томенко, І. Чиж запропонував здійснити серед заходів державної інформаційної політики такі: створити таку систему, де кожне підприємство, установа та організація інформаційної сфери – незалежно від форми власності, величини капіталу чи кількості працівників, сфери поширення, способу виробництва інформаційного продукту – мають бути рівними серед рівних; перейти від Концепції державної інформаційної політики та інформаційної безпеки України до системного Інформаційного Кодексу; відпрацювання техніко-технологічних параметрів розвитку галузей, особливо телерадіомовлення, вітчизняної поліграфії та інших підсистем; створити єдину інформаційну управлінську загальноукраїнську систему за прикладом «електронного уряду» з реальною відповідальністю посадових осіб за своєчасне, повне та правдиве оновлення інформації щодо владної діяльності; виробити спеціальну державної програми взаємодії із засобами масової інформації та журналістами з метою опрацювання єдиних підходів до прав журналістів незалежно від видання, його юридичної, майнової, регіональної, політичної та іншої особливості, та законодавчого закріплення їх обов’язків та відповідальності за моральність публікації [4, с. 21 ].
Логічні пропозиції у цьому контексті містяться в затвердженій і взятій за основу рішенням Урядової комісії з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади від 6 жовтня 2000 року Концепції реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин, яка визначала стан правового забезпечення регулювання суспільних інформаційних відносин в Україні та стратегію (основні засади) реформи інформаційного законодавства при входження її до інформаційного суспільства [5]. Основні положення цієї Концепції законодавчо були реалізовані в Основних засадах розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки.
У підрозділі 4 зазначеної Концепції було визначено, що систематизація інформаційного законодавства передбачається в три етапи.
1. Інкорпорація законодавства – визначення ієрархічної системи та структури інформаційного законодавства на рівні правової доктрини.
2. Виділення в системі законодавства галузі та закріплення її легально у Зводі законів України як розділу – «Інформаційне законодавство».
3. Кодифікація – розроблення і прийняття Верховною Радою України такого нормативного акту як Кодекс України про інформацію.
По суті перший та другий етап, зазначені у цій концепції становлять один етап – інкорпорацію. Проте в сучасних умовах парадигмальним в рамках правової інформатики є положення про те, що легальне формування Зводу законів України за сутністю є анахронізмом. До того ж, як зазначають деякі дослідники, що роботу над створенням Зводу законів потрібно розпочинати лише за стабільних суспільних відносинах і, відповідно, за стабільним законодавством [6, с. 140]. За іншого випадку даний Звід законів втрачає сенс. Можливо тому у більшості країн відмовилися від легальної інкорпорації через видання Зводів законів за галузевою ознакою.
Незважаючи на те, що інформаційні відносини іманентно є динамічними, а тому відповідно і інформаційне законодавство також, на нашу думку, його інкорпорація є важливим напрямом наукової діяльності на сучасному етапі. Оскільки значення інкорпорації як форми систематизації полягає в тому, що вона певним чином упорядковує весь чинний нормативно-правовий матеріал у певній сфері з метою полегшення правової освіти та правозастосування у контексті можливості реалізації доступу до правової інформації громадськості.
Таким чином, процес інкорпорації інформаційного законодавства пропонується розглядати як постійно здійснювану діяльність уповноважених органів державної влади, що складається з декількох взаємопов’язаних етапів.
На першому етапі інкорпоратор з’ясовує критерії систематизації, тобто здійснюється вибір виду інкорпорації (повна чи часткова; офіційна чи неофіційна; предметна чи хронологічна). На другому етапі, визначається обсяг нормативно-правового матеріалу, що призначений для інкорпорації, тобто коло тих нормативно-правових актів (НПА), предметом яких виступають суспільні відносини у сфері інформації чи інформаційної діяльності, чи права і обов’язки суб’єктів інформаційних відносин тощо. На третьому етапі — здійснюються дослідження на, так би мовити, «чистку» нормативно-правових актів шляхом видалення з тексту окремих статей, пунктів, абзаців, що втратили силу, чи, навпаки, включення всіх подальших змін, доповнень з уточненням реквізитів актів, що внесли такі зміни чи доповнення; виключення з тексту тих частин, що не містять нормативних розпоряджень, зробивши позначку про причини відсутності в тексті таких частин тощо. Цей етап постійно здійснюється структурами Управління комп’ютеризованих систем Секретаріату Верховної Ради України, що значно спрощує наукові дослідження та можливість застосування нормативних актів в суспільних відносинах. На четвертому етапі усі НПА групуються відповідно до предмета регулювання в межах інформаційної проблематики (ЗМІ, інформаційна безпека тощо) та посідають відповідне місце в структурі інкорпораційного збірника. Цей етап, поки що не знайшов практичного цільового втілення у КСІАЗ «Законодавство». Це зумовлено тим, що різні інкорпоратори застосовують різні прийоми, способи і методи систематичної обробки нормативного матеріалу залежно від поставленої мети.
У процесі інкорпорації законодавства широко застосовуються консолідаційні прийоми, як допоміжний етап при створенні інкорпорованого збірника законодавства. Наприклад, у процесі проведення інкорпорації та консолідації використовуються по суті одні й ті ж прийоми та правила, але мета проведених робіт, їх результат, зовсім різняться один від одного, що уможливлює твердити, що консолідація та інкорпорація, хоча й дуже подібні між собою види систематизації законодавства, але водночас за своєю теоретико-юридичною сутністю є зовсім різними й виконують не однакові покладені лише на них функції.
У Концепції реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин було визначено, що провідними принципами наукового забезпечення правотворчої діяльності щодо систематизації в сфері соціальних інформаційних відносин є:
- системний та комплексний підходи у вирішенні проблем правотворчості;
- ґрунтовне фундаментальне та прикладне теоретичне обґрунтування новацій (понять, категорій тощо);
- демократизм – залучення широкого кола вітчизняних фахівців до обговорення проблем інформаційного законодавства;
- недопустимість необґрунтованого копіювання зарубіжного досвіду;
- повага та гуманне ставлення до людини, її честі, гідності, репутації;
- презумпція невинуватості людини, громадянина, приватної особи.
Як висновок, зауважимо на наступні узагальнення.
1. У вітчизняній теорії інформаційного права на основі загальних положень теорії права вже сформувалася критична маса наукових положень, що дозволяють здійснювати інкорпорацію українського інформаційного законодавства з урахуванням критично опрацьованих наукових і практичних положень зарубіжного та міжнародного досвіду.
2. У більшості країн відмовилися від легальної інкорпорації через видання Зводів законів. Цей результат інкорпорації замінюється можливостями інкорпорації споживачем правової інформації із застосуванням здобутків інформатики: комп’ютерних інформаційно-аналітичних систем, у тому числі із застосуванням Інтернет. Тобто, кожна зацікавлена особа самостійно може за заданими нею критеріями здійснити для свої потреб інкорпорацію й інформаційного законодавства. В той же час, чітко легальний статус таких правових КСІАЗ в Україні не визначений. У зв?язку з цим при подальшому розвитку інформаційного законодавства доцільним було б законодавчо закріпити (на першому етапі – внести відповідні доповнення до Закону України «Про інформацію», стосовно правової інформації – про визначення як еталонної її електронної бази – КСІАЗ Верховної Ради України, для цілей інформаційної безпеки – «дзеркальні» її відображення основного масиву: електронну базу реєстру нормативних актів, що ведеться Міністерством юстиції України, а також електронну базу правової інформації, що ведеться у Науково-дослідному центрі правової інформації Національної академії правових наук України з можливостями доступу до них через Інтернет, а також через електронні диски, що періодично видаються у Науково-дослідному центрі правової інформації Національної академії правових наук України у рамках інтегрованої підсистеми бібліотеки баз даних і знань в галузі держави і права для інформаційного забезпечення правотворчості, правозастосування, наукової та освітньої діяльності.
При цьому вирішуються у комплексі ряд важливих завдань прийняття управлінських та інших правомірних рішень:
інформативні – інформантами гарантується доступ до інформації широкого кола споживачів правової інформації (інформованих), зокрема до законодавства (що фактично вже реалізовано у практиці суспільних відносин);
правореалізуючі (правозастосовні) – можливість свідомої бажаної поведінки суб’єктів суспільних відносин на основі знань НПА;
правотворчі – на основі знань всього масиву правової інформації, його аналізу здійснюється законопроектна та інша нормопроектна робота;
правова освіта у єдності з правовою наукою – передача правових знань на основі актуальної правової інформації, у тому числі через систему дистанційного навчання та постійної правової самоосвіти суб’єктів суспільних відносин, що сприяє підвищенню рівня правової культури, як складової інформаційної культури, а також культури інформаційної безпеки особи, суспільства, держави, міжнародного співтовариства тощо.
Література
- Нестеренко О. В. Право на доступ до інформації в Україні : конституційно-правовий аспект : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец.12.00.02 «Конституційне право» / О. В. Нестеренко. – Х., 2008. – 20 с.
- Гевлич В. державна політика України у сфері захисту персональних даних: міжнародно-правовий аспект / В. Гевлич, В. Селіванов // Право України. — 2006. — № 1. — С. 9—15.
- Томенко М. Почерк невидимої руки / Томенко М. // Віче. – 2002. – № 12. – С. 3–5.
- Чиж І. Перше і головне завдання – невідкладно сформувати і нормативно оформити парадигму розвитку інформаційної сфери / І.Чиж // Віче. – 2002. – № 4. – С. 18–22.
- Концепція реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин // http://www.bezpeka.com/ru/lib/lawproj/art519.html.
- Бабаев В. К. Общая теорія права : [Курс лекцій] / Под ред. В. К. Бабаева. – Н. Новгород, 1993 с. – 337 с.