В. А. Ліпкан: Інкорпорація інформаційного законодавства України

ГЛОБАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ СОЮЗНИЦЬКОГО ЛІДЕРСТВА

АКАДЕМІЯ БЕЗПЕКИ ВІДКРИТОГО СУСПІЛЬСТВА

АКАДЕМІЯ НАУК ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

 

 

В. А. ЛІПКАН, К. П. ЧЕРЕПОВСЬКИЙ

 

 

ІНКОРПОРАЦІЯ

ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

 

Монографія

За загальною редакцією В. А. Ліпкана

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ФОП О. С. Ліпкан

Київ 2014

 

УДК 354.42
ББК Х621
  Л 613

 

 

 

 

Рецензенти:

Р.А. Калюжний — доктор юридичних наук, професор, заступник директора Юридичного інституту Національного авіаційного університету

А.М. Новицький — доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, начальник Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету Державної податкової служби України

М.Я. Швець — доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, професор кафедри інформаційних технологій Національної академії внутрішніх справ

В.С. Цимбалюк — доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, завідувач науковим відділом теорії та історії інформаційного права Науково-дослідного центру правової інформатики Національної академії правових наук України

 

Ліпкан В.А.

 

Л 613Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] / В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 404 с. ISBN 978-966-2439-49-6

 

 

Монографію присвячено теоретичним і правовим засадам інкорпорації інформаційного законодавства України. У роботі визначено такі поняття: «інформація», «інформаційне законодавство», «правове регулювання інформаційних відносин в Україні», «систематизація інформаційного законодавства», «інкорпорація інформаційного законодавства». Проаналізовано стан вітчизняних нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини та міжнародне інформаційне законодавство.

Враховуючи значну кількість аспектів, пов’язаних із підвищенням ефективності інформаційного законодавства України, інтеграції його до стандартів міжнародного права, у монографії детально розглянуто інкорпорацію конституційних положень щодо інформаційних правовідносин у законодавстві; особливості застосування інкорпорації при систематизації інформаційного законодавства України тощо. Акцентовано увагу на питанні інкорпорації не тільки як на етапі систематизації інформаційного законодавства, але і як на процесі, методології, методиці, методах, способах, засобах уніфікації, інтеграції, гармонізації його у загальній системі законодавства України як важливої складової системи національного права.

Монографія є логічним продовженням серії «ORDO ORDINANS» наукової школи В.А. Ліпкана і стане в пригоді аспірантам, науково-практичним працівникам та усім, хто цікавиться питаннями систематизації інформаційного законодавства, правового регулювання державної інформаційної політики, формування інформаційної держави і розвиненого інформаційного суспільства.

 

УДК   354.42

ББК   Х621

  © ФОП О.С. Ліпкан, 2014.
ISBN 978-966-2439-49-6 © В.А. Ліпкан, К.П. Череповський, 2014

Зміст
BRIEF CONTENTS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8
CONTENTS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10
ПЕРЕДНЄ СЛОВО . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13
PREFACE . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19
ВСТ УП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20
Intro duction . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25
Розд іл І. РІВЕНЬ НАУКОВОго РОЗРОБленн я
ПРОБЛЕМИ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ . . . . . . . . . . . 31
1.1 Бібліографія за темою дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .33
1.1.1 Історичні аспекти інкорпораційної діяльності . . . . . . . . . . . . . 33
1.1.2 Загальнотеоретичні роботи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42
1.1.3 Роботи з інформаційного права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71
1.1.4 Роботи з аналізу різноманітних аспектів інформаційної
безпеки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107
1.2 Методологічні засади дослідження інкорпорації
інформаційного законодавства України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 113
1.3 Понятійно-категоріальний апарат дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . 124
1.3.1 Поняття «інформація» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 124
1.3.2 Поняття «інформаційне законодавство» . . . . . . . . . . . . . . . . 131
1.3.3 Поняття «систематизація законодавства» . . . . . . . . . . . . . . 134
1.3.4 Поняття «систематизація інформаційного
законодавства» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 138
1.3.5 Поняття «інкорпорація» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 141
6
В. А. ЛІПКАН, К. П. ЧЕРЕПОВСЬКИЙ
1.3.6 Співвідношення понять «інкорпорація», «консолідація»,
«кодифікація» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 145
1.4 Види інкорпорації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 152
Розд іл ІІ. ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ ІНКОРПОРАЦІЇ
ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТ ВА УКРАЇНИ . . . . . . . . . 163
2.1 Етапи становлення інформаційного законодавства України . . . . . 165
2.2 Сучасний стан інформаційного законодавства України . . . . . . . . . 166
2.3 Інкорпорація інформаційного законодавства України . . . . . . . . . . 169
2.3.1 Критерії інкорпорації інформаційного законодавства
України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 169
2.3.2 Етапи інкорпорації інформаційного законодавства . . . . . . . 172
2.3.3 Прийоми інкорпорації інформаційного законодавства . . . . . 173
2.4 Магістральні напрями інкорпорації інформаційного
законодавства України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 173
2.4.1 Інкорпорація законодавства у сфері розвитку
інформаційного суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 185
2.4.2 Інкорпорація законодавства у сфері доступу до інформації . 189
2.4.3 Інкорпорація законодавства у сфері мас-медіа . . . . . . . . . . . . 190
2.4.4 Інкорпорація законодавства про зв’язок
та телекомунікації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 194
2.4.5 Інкорпорація законодавства у сфері освіти . . . . . . . . . . . . . . . 200
2.4.6 Інкорпорація інформаційного законодавства у сфері
інформаційної безпеки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 204
Розд іл ІІІ. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ІНКОРПОРАЦІЇ
МІ ЖНАРОДНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТ ВА 207
3.1 Інкорпорація міжнародного інформаційного законодавства
як передумова гармонізації з ним інформаційного
законодавства України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 209
3.2 Інкорпорація інформаційного законодавства в окремих країнах . . 222
Розд іл ІV. УДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО
ЗАКОНОДАВСТ ВА УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 237
4.1 Інкорпорація як етап кодифікації інформаційного
законодавства України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 239
7
ІНКОРПОРАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
4.2 Структура проекту Кодексу України про інформацію
в контексті досліджень інкорпорації інформаційного
законодавства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 254
4.2.1 Проект Інформаційного кодексу, розроблений Державним
комітетом інформаційної політики, телебачення і
радіомовлення України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 258
4.2.2 Концепція реформування законодавства України у сфері
суспільних інформаційних відносин: засади створення
Інформаційного кодексу України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 261
4.2.3 Проект Кодексу України про інформацію М. Швеця . . . . . . . 263
4.2.4 Проект Інформаційного кодексу України В. С. Цимбалюка . 265
4.2.5 Проект Інформаційного кодексу України В. А. Ліпкана
та В. А. Залізняка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 266
4.2.6 Проект Інформаційного кодексу України Г. М. Красноступ . 268
4.2.7 Проект Інформаційного кодексу України В. А. Ліпкана
та К. П. Череповського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 270
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 275
Conclusions . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 286
ТЕЗАУРУС . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 296
СПИСОК ВИКОРИСТ АНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 345
Кори сна бібл іограф ія зА темОЮ до слідженн я . . . . . . . . . 365
Праці наукової школи Ліпкана В. А. з інформаційної тематики . . . . . 365
Систематизація законодавства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 376
Розвиток, еволюція, модернізація та реформування законодавства . 379
Інкорпорація та консолідація законодавства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 380
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 381
ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 385
СЛОВА ДЯКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 387

ВСТУП

 

Розбудова України як незалежної держави здійснюється в умовах формування глобального інформаційного суспільства. Це зумовлює необхідність моніторингу законодавства у сфері інформації та приведення його у відповідність до нових соціально-економічних, політико-правових та інформаційних реалій.

Нині в Україні виникла потреба в переосмисленні призначення права в інформаційній сфері на тлі зародження нових галузевих, міжгалузевих інститутів, комплексних і спеціальних галузей права під впливом стрімкого розвитку ІТ-економіки – промислового виробництва різноманітних інформаційних технологій та послуг, що надаються з їх використанням, як основи інноваційного зростання суспільних благ. Розвиток і масове впровадження в суспільні відносини нових інформаційних, телекомунікаційних технологій під впливом новітніх здобутків науково-технічного прогресу у сфері електроніки, інформатики та інших технічних наук сприяло виокремленню у структурі системи права інформаційного права як галузі.

На етапі становлення інформаційного права як галузі публічного права за парадигмою фрагментарного підходу до юридичного врегулювання суспільних відносин щодо інформації сформувалася значна кількість нормативно-правових актів (понад 4000). Нині відчувається потреба в їх узгодженні, оскільки безсистемність ухвалення законів в інформаційній сфері спричинила багато колізій. Також слід наголосити, що донині ще зберігається чітка тенденція домінування підзаконних нормативно-правових актів над законами в інформаційному просторі країни, що створює умови для зловживань деякими представниками влади та бізнесу, трактування на власний розсуд окремих положень законодавчих актів, що призводить до порушення інформаційних прав і свобод людини, суспільства і держави. Також простежується стійка тенденція, коли положення норм окремих законів суперечать одне одному, що створює загрозу правовій безпеці людини в інформаційній сфері.

За умов подальшого розвитку інформаційного суспільства в Україні проблематика інформаційних правовідносин стає дедалі актуальнішою. Одним з її аспектів і є проблема інкорпорації інформаційного законодавства України.

Важливим набутком у даному напрямі стало закріплення в ряді нормативно-правових актів необхідності систематизації інформаційного законодавства України. Проте на практиці такий важливий напрям правотворчої діяльності не знайшов своєї реалізації через низку об’єктивних та суб’єктивних чинників. Серед об’єктивних чинників зазначимо доволі короткий період масового впровадження в суспільні інформаційні системи електронно-обчислювальних засобів, комп’ютерних інформаційних технологій. Під цим впливом ситуативно формувалося їх публічно-правове регулювання. Зазначене зумовлює необхідність наукової структуризації, передусім, законів, їх інкорпорації на теоретичному рівні. Серед суб’єктивних чинників слід зазначити доволі вузьке коло як вітчизняних наукових шкіл, так і окремих науковців, які предметно досліджують різні аспекти системної проблеми – систематизації інформаційного законодавства.

До тих, хто близько підійшов у своїх наукових роботах до проблем систематизації інформаційного законодавства в Україні, можна зарахувати таких, як: І. В. Арістова, В. Ю. Баскаков, Г. В. Виноградова, В. І. Гурковський, М. І. Дімчогло, П. Б. Євграфова, В. А. Залізняк, О. О. Золотар, Г. М. Красноступ, Р. А. Калюжний, Л. І. Капінус,Т. А. Костецька, О. В. Кохановська, В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, П. Є. Матвієнко, А. І. Марущак, А. М. Новицький, І. М. Сопілко, К. Г. Татарникова, В. С. Цимбалюк, М. Я. Швець, О. В. Шепета та деяких інші.

У зв’язку зі зростанням кількості нормативно-правових актів щодо інформації та необхідності їх систематизації виникає потреба розширеного використання праць вчених із філософії права, теорії держави та права, конституційного, адміністративного, цивільного, господарського та інших галузей. Слід зазначити, що окремі наукові аспекти, теоретичні положення інкорпорації як виду систематизації законодавства знайшли своє відображення в працях В. Б. Авер’янова, Є. О. Гіди, І. П. Голосніченка, П. Б. Євграфова, В. В. Копєйчикова, Б. М. Лазарева, В. Я. Мацюка, Н. М. Онищенка, В. Ф. Опришка, В. П. Портнова, П. М. Рабіновича, В. І. Ремньова, С. Г. Стеценка, О. П. Полінець, А. О. Селіванова, А. І. Сироти, О. Д. Тихомирова, О. В. Тюріної, Р. Й. Халфіної, В. В. Цвєткова та ін.

Попри численні наукові дослідження, присвячені різним аспектам систематизації інформаційного законодавства України, поза науковим обігом на монографічному рівні залишилося комплексне, системне дослідження його інкорпорації як важливого етапу подальшої інституційної структуризації з наступною формалізацією на рівні кодифікації. Відсутність системного, методологічного розуміння та наукового опрацювання зазначених питань у вітчизняній правовій науці зумовлює актуальну наукову проблему — дослідження інкорпорації як виду систематизації інформаційного законодавства.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі досягнень юридичної науки, узагальнення правозастосування, аналізу вітчизняного та зарубіжного інформаційного законодавства розробити та надати науково обґрунтовані пропозиції щодо інкорпорації як одного з видів систематизації інформаційного законодавства України задля підвищення його ефективності.

Для досягнення поставленої мети дослідження необхідно вирішити наступні завдання:

–                   охарактеризувати теоретичні засади інкорпорації інформаційного законодавства через аналіз наукової розробленості даної проблематики;

–          сформувати загальні методологічні положення інкорпорації як складового елементу систематизації інформаційного законодавства України;

–          надати авторське бачення поняття та видів інкорпорації інформаційного законодавства;

–          визначити концептуальні підходи до проведення інкорпорації інформаційного законодавства України;

–          визначити складові елементи структури правового регулювання інформаційних відносин в Україні;

–          обґрунтувати необхідність проведення інкорпорації міжнародного інформаційного права як передумови гармонізації з ним інформаційного законодавства України;

–          охарактеризувати процеси здійснення інкорпорації інформаційного законодавства в окремих країнах;

–          надати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання інформаційних відносин в Україні;

–          обґрунтувати необхідність інкорпорації як етапу, що передує кодифікації інформаційного законодавства України;

–      обґрунтувати структуру проекту Кодексу України про інформацію на основі досліджень інкорпорації інформаційного законодавства.

Об’єктом дослідження є інформаційні відносини та їх правове регулювання.

Предметом дослідження є інкорпорація інформаційного законодавства України.

Методологічна основа дослідження складається із сукупності загальних, галузевих та спеціальних наукових методів, що в комплексі дають змогу розв’язати поставлені задачі та досягнути мети дослідження.

Базовою методологічною основою виступає системний підхід, що надає можливість обґрунтувати взаємозв’язок та взаємообумовленість соціально-технічних і соціально-технологічних процесів та явищ як елементів складної системи суспільства.

За допомогою діалектичного та історичного підходів досліджено генезис наукових поглядів, присвячених окремим аспектам порушеної проблематики, розвиток міжнародних стандартів регулювання інформаційних відносин.

Формально-логічний та соціологічний методи дозволили визначити роль та місце інформаційного законодавства в правовій системі Україні, його значущість для суспільства та ознаки, а також були застосовані при дослідженні понятійно-категорійного апарату.

Статистичний та порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення міжнародно-правових засад регулювання суспільних інформаційних відносин та регулювання інформаційних правовідносин в окремих країнах.

За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначені поняття, загальні та окремі риси інформаційного законодавства.

Метод порівняльно-правового аналізу було покладено в основу аналізу та співставлення національного та зарубіжного інформаційного законодавства, що надало можливість висвітлити вітчизняний досвід правового регулювання інформаційних відносин в Україні.

За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися норми вітчизняних і зарубіжних нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини, з’ясовувалися зміст і значення застосованих у них термінів, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення.

Структурно-функціональний метод сприяв аналізу різних проектів інкорпорації інформаційного законодавства України, виявленню недоліків їх структурних елементів, плануванню напрямів удосконалення інституціональної структури проекту вітчизняного кодифікованого акта інформаційного законодавства.

За допомогою методу експертних оцінок було з’ясовано позиції фахівців з інформаційної проблематики щодо ефективності нормативно-правового регулювання інформаційної сфери, а статистичний метод вибірки законів України, де інформація є об’єктом правовідносин, дав змогу їх структурувати й узагальнити.

Прогностичний аналіз надав можливість спрогнозувати тенденції подальшого розвитку інформаційного законодавства.


Introduction

 

Building up of Ukraine as an independent state is carried out in the conditions of the global informational society formation. It causes the necessity of the monitoring of the legislation in the sphere of information and its bringing to correspondence with new social and economic, political and legal and information realities.

Nowadays in Ukraine appeared the need to rethink meaning of law in information sphere at the basis of appearance of new branch, interbranch institutions, complex and special branches of law under the influence of fast development of IT-economy – industrial manufacturing of different information technologies and services, which are given by its use, as the basis of innovative grow of social needs. Development and mass introduction in social relations of new information, telecommunication technologies under the influence of new achievements in the sphere of electronic, informatics and other technical sciences have led to separation of information law as a branch in the structure of the system of law.

At the stage of establishment of information law as a branch of public law in accordance with the paradigm fragmentary approach to legal regulation of social relations relating to information it was formed considerable amount of normative and legal acts (above 4000). Now the need in their coordination is felt, so unsystematic character of laws adoption in the information sphere caused many contradictions. Also it should be noted, that still remains distinct tendency of regulations domination above laws in information space of a state that causes conditions for abuse of separate provisions of normative acts by some representatives of power and business, interpretation at their discretion, which led to breach of information rights and freedoms of a person, society and state. Also is watching a strict tendency when provisions of norms of some laws contradict others that create the threat to legal safety of a person in information sphere.

Problem of information legal relations become more actual in the conditions of future development of information society in Ukraine. The problem of incorporation of information legislation of Ukraine is one of its aspects.

Fixation in some normative and legal acts of the need of systematization of information legislation of Ukraine becomes an important acquisition in the direction. However this important direction of law-making activity hasn’t found its realization in the practice because of some objective and subjective reasons. Among objective reasons we defined too short period of the mass introduction of electronic and calculating means, computer information technologies in social information relations. Under this influence their public and legal regulation was formed situational. Abovementioned caused the need of new structuring, first of all of laws, their incorporation at the theoretical level. Among subjective reasons should be noted sufficiently narrow circle both domestic scientific schools and separate scientists, who subjectively researches different aspects of system work – systematization of the information legislation.

І.V. Aristova, V.U. Baskakov, G.V. Vynogradova, V.І. Gurkovskyy, M.І. Dimchoglo, P.B. Jevgrafova, V.A. Zaliznyak, О.О. Zolotar, G.M. Krasnostup, R.А. Kalyujnyy, L.І. Kapinus, Т.А. Kostecka, О.V. Kochanovska, V.А. Lipkan, J.E. Maksymenko, P.E. Matvijenko, А.І. Marushchak, А.М. Novyckyy, І. М.Sopilko, V.U. Stepanov, К.G. Tatarnykova, V.S. Cymbalyuk, М.Y. Shvec, О.V. Shepeta and some others belong to those who came close in their scientific works to systematization of the information legislation of Ukraine.

Requirement of widen use of works of scientists of philosophy of law, theory of state and law, constitutional, administrative, civil, commercial and other branches of law appears in connection with growing of amount of normative and legal acts concerning information and necessity of their systematization. It should be noted that some scientific aspects, theoretical provisions of incorporation as a kind of systematization of legislation are reflected in works of V.B. Averyanov, J.О. Gida, І. P. Golosnichenko, P.B. Evgrafov, V.V. Kopeychikow, B.М. Lazarev, V.Y. Matcyuk, N.М. Onyshchenko, V.F. Opryshko, V.P. Portnova, P.М. Rabinovich, V.І. Remvyov, S. G. Stecenko, О. P. Polinec, А.О. Selivanov, А.І. Syrota, О.D. Tychomyrov, О.V. Tyurina, R. Y. Khalfina, V.V. Tsvetkov and others.

Despite of numerous scientific research, which are dedicated to different aspects of the systematization of information legislation of Ukraine, complex, system research of its incorporation as an important stage of future institutional structuring with next formalization at the level of codification remains out of scientific circulation at monographic level.

Absence of system, methodological understanding and scientific processing of defined issues in domestic legal science causes actual scientific work – study of incorporation as a kind of systematization of information legislation.

Aim of work is to work out and offer scientifically grounded offers concerning incorporation as a kind of systematization of information legislation to increase its effectiveness at the basis of achievements of legal science, generalizing laws enforcement, analysis both national and foreign information legislation.

Solving of next tasks helps to achieve the aim:

–                   to characterize theoretical basis of incorporation of information legislation by analysis of its scientific elaboration;

–          to form general methodological provisions of incorporation as a structural element of systematization of information legislation of Ukraine;

–          to give the author’s vision of notions and kinds of incorporation on information legislation;

–          to define conceptual approaches to performance of incorporation on information legislation of Ukraine;

–          to define structural elements of the structure of legal regulation of information relations in Ukraine;

–          to ground the necessity of performance of incorporation of international information law as a precondition of harmonization the legislation of Ukraine with it;

–          to characterize processes of performance of the incorporation of information legislation in separate states;

–          to give offers concerning improvement of legal regulation on information relations in Ukraine;

–          to ground the necessity of incorporation as a stage that precede codification of information legislation of Ukraine;

–      to ground structure of Code of Ukraine on information at the basis of studies of incorporation of information legislation.

Information relations and their legal regulation is the object of the research.

Incorporation of information legislation of Ukraine is the subject of research.

Methodological basis of research consist of unity of general, branch and special scientific methods, which in complex give an opportunity to solve fixed tasks and achieve the aim of research.

System approach, that gives an opportunity to ground interconnection and interdependence of social and technical and social and technological processes and phenomena as the elements of complex system of society, was base methodological foundation.

Genesis of scientific views, which are dedicated to separate aspects of raised topic, development of international standards of the regulation of information relations was researched by use of dialectic and historic approaches.

Role and place of information legislation in the legal system of Ukraine, its meaning for society and its features were defined with the help of formal and logical and social methods, which were also used.

Statistic and comparative and legal methods were used for defining of international and legal basis of regulation of social information relations and regulation of information relation in separate countries.

With the help of logic and semantic method and method of ascent from the abstract to the concrete the conceptual apparatus was deepen, notions, general and separate features of information legislation were defined.

Method of comparative and legal analysis was in the basis of analysis and comparison of national and foreign information legislation that give an opportunity to highlight domestic experience of legal regulation of information relations in Ukraine.

With the help of formal and legal methods norms of domestic and foreign normative and legal acts, which regulate information relations were studied, content and meaning of used in it notions were defined; conclusions and offers concerning their changing and addition were grounded.

Structural and functional method promoted analysis of different drafts of incorporation of information legislation of Ukraine, finding of disadvantages of their structural elements, planning of the directions of improvement of institutional structure of the draft of domestic codified act of information legislation.

With the help of expert assessments positions of specialists on information issues concerning effectiveness on the normative and legal regulation of information sphere were found, and statistic method of sorting of laws of Ukraine, where information is the object of relations give an opportunity to structurize and generalize.

Prognostic analysis gives an opportunity to foreseen tendencies of development of information legislation.

 


РОЗДІЛ 1

РІВЕНЬ НАУКОВОго РОЗРОБлення ПРОБЛЕМИ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

1.1 Бібліографія за темою дослідження

 

1.1.1 Історичні аспекти інкорпораційної діяльності

 

Зважаючи на те, що інкорпорація є важливим етапом кодифікації, а також складовою частиною процесу систематизації, що охоплює, крім інкорпорації, і консолідацію, і кодифікацію, дослідження історичних аспектів інкорпораційної діяльності буде здійснюватися шляхом синтезу наукових досліджень, присвячених історичним аспектам систематизаційної діяльності.

Однією із перших робіт історичного спрямування є праця В. К. Грищука «Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії і методології», в якій автор характеризує специфіку кодифікації кримінальної галузі права в різні історичні періоди та визначає методологічні особливості її проведення [98, с. 4].

Для формування методологічної бази інкорпорації інформаційного законодавства варто пригадати, що колись значною за масштабами і вдалою за результатом була систематизація звичаїв, традицій, норм суспільної моралі в публічному праві Візантійської імперії. Вона була здійснена (за певними критеріями саме як інкорпорація) Юстиніаном у першій половині VІ ст.н.е. Історично-правовий аналіз його систематизації та її вплив на подальші правові системи окремих країн свідчать, що успіху сприяло вдале визначення концепції, завдань, строків, змісту норм та їх структуризації, а також методи проведення. Тобто Юстиніан не ставив за мету створення єдиного законодавчого акта Corpus juris civilis. Він прагнув створити Кодекс як зведення законів для практичного вжитку. Інституції Юстиніана заклали не тільки підвалини системності юридичної освіти, а й значно вплинули на розвиток теорії права багатьох країн. Наслідування кращих здобутків минулого як культурного надбання Великої Римської імперії відбулося при формуванні правових систем вже інших європейських держав за іншої історичної доби: методом ланцюгової реакції — від країни до країни.

«І хоча Юстиніан І не ставив за мету створення єдиного законодавчого акта Corpus juris civilis, а прагнув створити Кодекс для практичного ужитку, Дигести — для забезпечення підвалин правосвідомості та правової культури, Інституції — для закладення фундаменту юридичної освіти. При формуванні українського права мала місце часткова рецепція римського права у його візантійській та західноєвропейській інтерпретаціях, а також німецьке та польське право, де мала місце рецепція римського права західноєвропейського типу, яка відбулася на підґрунті Кодексу та Дигест, створених під час систематизації Юстиніана» [98, с. 23].

Історико-правові аспекти систематизації Юстиніана та її вплив на подальші правові системи були комплексно розглянуті Т. Є. Харитоновою в роботі «Систематизація права у Візантійській імперії у першій половині VІ ст. н.е. (Систематизація Юстиніана)», яка зазначила, що успішному перебігу систематизації сприяли вдале визначення Юстиніаном І її концепції, завдань, строків і характеру робіт [65].

Вагомим внеском дослідниці є її розроблення концептуально нового підходу до оцінки систематизації Юстиніана, згідно з яким вона розглядається не як кодифікація і не як компіляція класичного римського права, а як спроба шляхом систематизації (з відповідною переробкою та модернізацією) класичного римського та чинного візантійського права створити нове — греко-римське право на підґрунті права римського.

Даний підхід надав Т. Є. Харитоновій можливість пояснити причини створення систематизації Юстиніана дією низки об’єктивних і суб’єктивних чинників: соціально-економічний стан імперії, який потребував відповідної системи управління та правового забезпечення; необхідність уніфікації правових норм, що діяли у Східній і Західній Римських імперіях, з метою консолідації правосвідомості їх мешканців; великодержавницькі прагнення Юстиніана І; його особисті уподобання, харизматичність; наявність кваліфікованих помічників-правознавців.

Автор аргументує й інше важливе судження, згідно з яким ідейним підґрунтям систематизації Юстиніана служив специфічний візантійський світогляд, який сформувався на основі Східноєвропейської (православної) гілки християнства. Саме це увиразнює тезу про необхідність формування правової ідеології, адже без ідеології сильної та ефективної правової держави ми не зможемо сформувати адекватне законодавство, що, своєю чергою, не сформує фундаменту для правової реалізації національних інтересів.

Джерельною базою систематизації слугували християнські догмати римського права, місцевого права Східних провінцій Візантійської імперії. Логічним завершенням роботи є формування автором власного погляду на значення систематизації Юстиніана, яка: 1) мала забезпечити належне правове регулювання у Візантійській імперії; 2) справила вплив на практично всі подальші європейські правові системи; 3) може слугувати прикладом організації та успішного проведення у стислі строки значних за обсягом робіт із систематизації і часткової кодифікації права.

Нами дана робота буде використана як цінне джерело, адже досвід систематизації Юстиніана стосовно організації законодавчих робіт у стислі строки, принципів відбору та оброблення матеріалу (використання вже накопиченого правового матеріалу з його відповідною модернізацією), забезпечення кількох напрямів удосконалення права (власне кодифікації, створення підґрунтя для забезпечення відповідного рівня юридичної освіти тощо) може бути корисним і в сучасних умовах[1].

Систематизація права Лівобережної України у другій чверті ХІХ сторіччя досліджується О. В. Клименко в дисертаційній роботі «Систематизація права Лівобережної України у другій чверті ХІХ сторіччя», де автор висвітлює історіографію вивчення українського права, зокрема у складі західноруського права, наводить різноманітні підходи науковців ХІХ—ХХ ст. щодо розуміння західноруського права, визначає межі та час його чинності, доводить необхідність його загального систематичного огляду, обґрунтовує зв’язок західноруського права з давньоруським; визначає шляхи формування литовсько-українського права порівняно з іншими видами західноруського права, формулює визначення «українського права» як органічне поєднання давньоруського та литовського права, окреслює територію поширення українського права, а саме: Полтавщину, Чернігівщину й Новгород-Сіверщину [66].

Серед іншого дослідник визначає межі та час систематичного огляду права, обґрунтовує історичний зв’язок права На основі аналізу джерел права Лівобережжя, дослідник визначає можливі організаційні заходи держави для систематизації НПА на прикладі створення «Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній». При цьому дослідник обґрунтовує, що основою ознакою постанов у формі «Зводу законів цивільних» 1842 року для цих губерній став не «Проект особливих постанов для Полтавської та Чернігівської губерній», а «Звід місцевих законів західних губерній» 1839 року, як такий, що більше відповідає традиціям українського розуміння систематизації НПА.

Застосування юридичного методу дало змогу сформувати авторське визначення поняття українського права. Зокрема зазначено, що в процесі конкретизації понять литовського, литовсько-руського, литовсько-білоруського, західноруського права формується нове поняття українського права з урахуванням його особливостей, які визначаються історичними умовами. Українське право, на думку О. В. Клименко — це система звичаєвих та правових норм, що була створена на основі “Руської Правди», найкраще збережена у Литовському Статуті та була чинна на території Лівобережної України до 1842-го року, введення в дію «Зводу законів Російської імперії».

Утім, Литовський Статут — це своєрідне завершення попереднього процесу уніфікації різних правових систем давніх руських земель з національним литовським правом. Замість різноманітного місцевого права: Волинського, Київського тощо, вперше утворено загальне «посполите» право для всіх частин Литовської держави. В цьому об’єднаному праві значна частина належала давнім українським звичаєвим нормам, утверджених земськими привілеями, що ще у ХІІ ст. були зафіксовані в «Руській правді», та процесуальним звичаям українських народних (копних) судів. Тому Литовський Статут був близький до правосвідомості українського народу й був прийнятий в Україні як власне національне право. А в цілому слід визнати слушним припущенням дослідниці, що Литовський Статут є суто українським джерелом права, оскільки останній свого часу увібрав велику кількість норм «Руської Правди».

У даному аспекті ми хотіли б також згадати вчення О. Кістяківського, якого вважають одним із перших дослідників права України. Адже саме йому належить честь зібрання, систематизації та введення до наукового обігу визначної пам’ятки українського права — «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1879 р.).

Як свідчить історія, систематизація є не лишень калькуванням зарубіжного досвіду. Успіх її значною мірою завжди залежить від врахування місцевих традицій, звичаїв, правової культури суспільства, суспільної моральності. У XVII-XVIII століттях систематизація законодавства зводилась винятково до інкорпорації: створення легальних зводів законів органом, уповноваженим здійснювати законотворчість. Вирішення конфліктів (юридичних казусів) віддавалося на розгляд судових органів. Цей чинник систематизації законодавства постійно присутній від початку історії всіх держав та міждержавних відносин донині. Основна функція нового інкорпорованого законодавчого акта – цивілізовано запобігти, щоб сильний не став всесильним і непомірно не гнобив більшість громади. При цьому сила громади визначається з так званого кумулятивного ефекту в спільноті: коли слабкіші гуртом можуть подолати силу однієї панівної особи (або меншого за кількістю гурту).

У XIX–XX століттях більшість західноєвропейських країн почали надавати перевагу такому різновиду систематизації законодавства як кодифікація. У більшості випадків унаслідувався приклад Франції, після прийняття Цивільного кодексу у цій країні (Кодексу Наполеона). Підставою кодифікації законодавства поступово стає його галузевий чинник щодо поділу права на державне (конституційне), цивільне та кримінальне. У країнах континентальної Європи створюються такі системні законодавчі акти, як конституції та кодекси (цивільні кодекси та кримінальні кодекси, останні в деяких країнах мали назви уложень: головних уложень, наприклад, Німеччина та Російська імперія). При цьому в галузевому законодавстві (наприклад, кримінальному) вводилися норми-посилання на конституційне та цивільне законодавство. Деякі законодавчі акти створювалися як комплексні: в них наявні як норми договірного змісту, так й імперативні з визначенням відповідальності за їх порушення. У контексті формування теорії інкорпорації зазначене можна розглядати як консолідацію наукової думки щодо систематизації законодавства за критеріями предмета та методу регулювання й гарантій певних правовідносин державою.

Отже, одним зі здобутків роботи О. В. Клименко є виокремлення інкорпорації як виду систематизації законодавства Лівобережної України, проведеної ІІ Відділенням царської канцелярії, суть якої полягає у зібранні у «Зводі законів цивільних» 1842 р. норм загальноімперського права, а також частково норм «Західного Зводу» та норм Литовського Статуту з цивільного права без внесення змін у нормативно-правовий зміст відповідних актів[2].

Поглиблюючи тему важливості Литовського Статуту як пам’ятки систематизації законодавства, варто згадати роботу О. Й. Вовка «Систематизація Литовсько-Руського права другої половини ХV — початку ХVІ століть»[3].

Автор зазначає, що найважливішим із першоджерел литовсько-руського права є Литовська метрика — Державний архів Великого князівства Литовського XV—XVIII століть. Матеріали Литовської метрики Великого князівства Литовського оприлюднені в «Актах, относящихся к истории Западной России», «Актах, относящихся к истории Южной и Западной России», «Архиве Юго-Западной России», «Актах, издаваемых Виленской комиссией для разбора древних актов» та інших збірниках старожитніх документів.

Викликають цікавість з’ясовані автором причини формування литовсько-руського права. Як зазначає О. Й. Вовк, систематизація литовсько-руського права була спричинена, насамперед, позитивними економічними змінами у Великому князівстві Литовському, поступовим перетворенням феодальних маєтків на ринкові господарства, орієнтовані на товарно-грошові відносини, активізацією процесів урбанізації, підвищенням ролі міст в економічному та культурному житті суспільства тощо. Все це потребувало юридичного оформлення та охорони власності загалом і земельної зокрема, передусім, шляхетської, церковної та міської. Спеціальних привілеїв для цього вже було замало, їх потрібно було систематизувати як нові загальноземські нормативно-правові акти, враховуючи давні правові звичаї і традиції населення всіх земель держави.

Упорядкування та вдосконалення литовсько-руського права відбувалось у переломний період в історії Великого князівства Литовського. Спочатку правова система цієї держави складалася з двох підтипів правових систем — слов’янської (переважно українсько-білоруської), основою якої було давньоруське право, та литовської, основними джерелами якої були князівські привілеї та литовські правові звичаї. Відбувається процес централізації влади й управління, відтак, виникає потреба створення загальнодержавних законодавчих актів для всіх без винятку земель держави. Два підтипи правових систем об’єднують у єдину особливу правову систему литовсько-руського права Великого князівства Литовського, яка стала невід’ємним елементом правового життя держави.

Юридичними джерелами литовсько-руського права слід вважати ухвалені державою або визнані нею норми права, що надавало їм офіційного загальнообов’язкового значення. Вони поділялися на: правові звичаї, об’єднані в систему усного звичаєвого права; нормативно-правові акти писаного світського права, насамперед привілеї; релігійно-правові норми християнського (канонічного права); внутрішні нормативно-правові договори земського права; міжнародно-правові акти; судові декрети. Правовий прецедент не був джерелом литовсько-руського права, проте судово-адміністративними урядовцями використовувалася практика судів, яка, однак, була не обов’язковою для застосування. Суто юридичним завданням систематизації джерел литовсько-руського права було вдосконалення привілеїв та упорядкування правових звичаїв, приведення їх до внутрішньої узгодженості через створення як єдиних загальнодержавних збірників нормативних актів (Жалуваної грамоти 1457 р., Судебника Казимира IV 1468 р.), так і місцевих Уставних земських грамот.

О. Й. Вовк так само, як і Т. Є. Харитонова виокремлює причини систематизації литовсько-руського права. Однак на відміну від Т. Є. Харитонової, О. Й. Вовк зазначає, що були не тільки загальні, економічні, соціальні, а й особливі, конкретні політичні передумови (війна з Тевтонським орденом, боротьба між польською та литовсько-руською шляхтою за Західну Волинь і Східне Поділля, ліквідація Казимиром IV удільних українських князівств тощо), що спонукало на створення необхідних нормативно-правових збірників.

Переконані, що в Україні нині такі самі передумови: з одного боку, нас постійно відштовхуючи, проте наближує Європа, з іншого — після обрання 2012 року. В. Путіна президентом Росії з її боку суттєво посилився негативний вплив на інформаційний ресурс нашої держави, що значно зменшує можливості самостійної і суверенної реалізації державою інформаційної функції, інформаційних прав і свобод, взагалі реалізації державної інформаційної політики.

Змістовне також виокремлення дослідником правил законодавчої техніки: 1) упорядники литовсько-руського права уникали суперечностей між правовими нормами рівної юридичної сили; 2) не допускали повторення при формулюванні нових правових норм; 3) не посилалися на правові норми, що втратили чинність; 4) узгоджували нові нормативно-правові акти з раніше ухваленими та звичаєвим правом. Основним засобом системного викладення Жалуваної грамоти 1457 р. та Судебника 1468 р. була галузева типологія, а викладення правових норм здійснювалося у зрозумілій для тогочасних правників формі. Проте при підготовці нових нормативно-правових актів укладачам не вдалося мінімізувати їх кількість зі спільної сфери правового регулювання та послідовно уніфікувати терміни.

Також привертає увагу виокремлення в зазначеній роботі двох форм систематизації: перша — проста галузева кодифікація, характерними рисами якої були зовнішнє і внутрішнє оброблення нормативного матеріалу; прийняття нових нормативних документів; зміна правових принципів; здійснення кодифікації державними органами; оновлення законодавства, усунення суперечностей, прогалин, приведення до вимог сучасності. Наслідком цього стало ухвалення Жалуваної грамоти 1457 р. і Судебника Казимира IV 1468 р.; друга — офіційна, предметна інкорпорація: зведення нормативних актів за предметним показником без суттєвої зміни змісту попередніх привілеїв.

На наш погляд, у розглядуваній роботі автору вдалося поєднати історичні відомості із правовою наукою, через що робота не обмежена аналізом історичних подій, а містить аналіз правових явищ, надаються конкретні правові наслідки ухвалення певних рішень.

У контексті історії наукового надбання стосовно визначення методології, методів, способів, етапів систематизації законодавства сучасниками звертається увага на дослідження науковців до ХХ століття. Так, у російському праві були проведені доволі ґрунтовні наукові розвідки: М. І. Каринським [ 67 ], В. Д. Катковим [ 68 ], А. Ф. Кістяківським [ 69 ], М. М. Сперанським [70; 71 ], І. В. Толіченком [ 72 ] та іншими. Проблеми систематизації права, а отже, і законодавства були напрямом наукової діяльності правників із середини та до кінця ХХ століття. Серед дослідників цього періоду привертають увагу праці: С. С. Алексєєва [ 73 ], І. Ю. Богдановської [ 74 ], С. М. Братуся [ 75 ], А. Н. Іодковського [ 76 ], Д. А. Керімова [ 77 ], Т. М. Рахманіна [ 78 ], І. С. Самощенка [ 79 ], А. П. Ткача [ 80 ], А. А. Ушакова [ 81 ], А. Ф. Шебанова [ 82 ] та інших.

Доволі докладно проблему систематизації нормативно-правових актів досліджували також західні вчені-юристи, зокрема Ф. Бенніон [ 83 ], К. Бергбом [ 84 ], І. Кренц [ 85 ], Р. Кросс [ 86 ], Т. Фляйнер [ 87 ], Р. Кабріяка [ 88 ] та інші. Як зазначає Є. Погорєлов, який, досліджуючи одну із форм систематизації – кодифікацію: «сучасні теоретико-правові дослідження вимагають як аналізу наукової спадщини, орієнтуючись на принципи наступництва правотворчості, в тому числі кодифікаційної діяльності, так і аналізу новацій у системі чинного законодавства» [ 89, с. 4 ].

Водночас інкорпорація як окрема форма систематизація не знайшла адекватного розгляду в наукових досліджень. Здебільшого вона поверхнево досліджується у контексті питань кодифікації та систематизації.

 

1.1.2 Загальнотеоретичні роботи

 

Важливим науковим доробком для формування теорії інкорпорації інформаційного законодавства серед дослідників вважаються наукові праці з загальної теорії права: С. Д. Гусарєва [ 90 ], М. І. Козюбри [ 91 ], П. М. Рабіновича [ 92 ] та інших.

Фундаментально теоретичний та історичний досвід систематизації законодавства (як у країнах Західної Європи, так і в Україні) розглянуто в колективній монографії, підготовленій колективом науковців Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України [ 93 ].

Особливу увагу дослідниками приділено теоретико-юридичним і організаційно-правовим засадам систематизації законодавства України, визначенню особливостей кодифікації, інкорпорації та обліку нормативних актів, аналізу співвідношення законів і підзаконних нормативних актів у процесі систематизації законодавства України, а також дослідженню практики систематизації законодавства за кордоном.

Як слушно зазначають автори цієї роботи, визначення систематизації однією з основних тенденцій розвитку законодавства України зумовлено змінами державності, проведенням демократичних реформ та затвердженням нових державно-правових інститутів [93, с. 3].

Серед інших дослідників, які мають значний вплив на формування теорії систематизації законодавства, не можна не зазначити С. С. Алексєєва [ 101 ], О. Ф. Скакун [ 102 ]. Ними визначено теоретичні засади, методологію систематизації нормативно-правових актів, виокремлено основні її форми (види) та особливості реалізації з урахуванням проблем суспільного життя. На особливу увагу заслуговують наукові обґрунтування С. С. Алексєєва, який запропонував класифікацію галузей права на провідні, комплексні та спеціальні, що має великий вплив на теорію, і на практику інкорпорації законодавства у нашому дослідженні. На методологічному рівні з числа різних критеріїв інкорпорації багатьма дослідниками визначається предмет (чи об’єкт) правовідносин.

Ґрунтовним і комплексним науковим дослідженням, присвяченим аналізу двох взаємозалежних об’єктивних тенденцій розвитку українського законодавства – систематизації й уніфікації, є дисертаційне дослідження А. І. Граціанова «Процес систематизації та уніфікації законодавства і розвиток правової системи України». Актуальною є теза дослідника, що удосконалення нормативно-правової бази складний процес, де особливе місце посідають систематизація та уніфікація, що надають можливість усебічно врахувати оцінку українського законодавства [94, с. 3 ].

Дисертантом було доведено, що систематизація й уніфікація є двома взаємообумовленими, стримувальними противагами в системі внутрішніх державних відносин, що не допускають однобічного підходу та привілейованості застосування. Вони пронизують усі сфери суспільних відносин, відображають їх розмаїтість і динамічність, втілюють різні рівні правової регламентації багатогранних взаємозв’язків. Вони виступають провідними тенденціями українського законодавства, що об’єктивно і всебічно відбивають процес соціально-правових перетворень у сучасних умовах.

Важливим є визначення автором основних результатів процесу систематизації: правове регулювання широкого спектра нормативно-правових актів, врахування їх специфіки та особливостей упорядкування; вилучення або, принаймні, обмеження дублювання норм різними галузями законодавства; усунення прогалин; подолання колізій у законодавстві; створення умов відповідної юридичної кваліфікації. Якщо уважно вчитатись у пропоновані автором новели, то легко помітити, що вони фактично повторюють написане в дисертації О. Й. Вовк щодо формування литовсько-руського права.

Цікавішим і, на наш погляд, новаторським є визначення поняття «уніфікація законодавства» — своєрідна наука узагальнення і поєднання різних структур механізму правової регламентації, що має двоєдиний характер. Доведено, що уніфікація, з одного боку, процес вироблення загальних норм щодо подібних проблем соціального розвитку, з іншого — техніко-формалізована обробка вже прийнятих уніфікованих положень. Відповідно, А. І. Граціанов визначає форми вираження процесу уніфікації законодавства: універсалізаційна, інтеграційна і систематизаційна. Ця тріада дає змогу більш глибоко аналізувати правову сутність регульованих відносин, пізнавати їх зміст і структуру.

Систематизація та уніфікація законодавства мають велике значення для розвитку правової системи України, охоплюють усі її структурні ланки, мають безперервний характер. Систематизація є постійною формою її розвитку та упорядкування. Уніфікація сприяє усуненню розбіжностей у регулюванні подібних явищ і створенні різнорівневих універсальних нормативних актів, поєднанню всіх структурних елементів системи законодавства, зменшує обсяг правового матеріалу, усуває надмірну диференціацію.

Цікава авторська аргументація, що уніфікація має суттєве значення в процесі систематизації законодавства, при розробленні різних галузевих і міжгалузевих стандартів, здійсненні ревізійних робіт. Далі виділено одну з важливих складових процесу уніфікації законодавства — термінологічне опрацювання нормативно-правових актів. Обґрунтовано, що застосування юридичної термінології впливає на стиль законодавства, його якісні характеристики та внутрішню побудову, тож запропоновано створення інформаційно-пошукової мови для сучасних технічних засобів[4].

Можна погодитись із автором, що неможливо удосконалити законодавство без умови його адекватного розуміння та термінологічного визначення. Систематизація й уніфікація відіграють значну роль у розвитку законодавства, виробленні єдиної термінології нормативно-правових актів, розширенні арсеналу прийомів юридичної техніки.

Доречне використання юридичних термінів у процесі правотворчості дасть змогу безпосередньо зайнятися уніфікаційним розробленням видових систем нормативно-правових актів, стандартизацією їх найменувань і внутрішньої структури. Уніфікація юридичних термінів визначається А. І. Граціановим як сукупність прийомів, правил і засобів, за допомогою яких досягаються термінологічна єдність та погодженість чинного законодавства.

Робота з формулювання та редакції закону вимагає пильної уваги, досвіду та майстерності. Необхідно досягти не тільки внутрішньої, а й зовнішньої логіки, зв’язку, взаємозумовленості між статтями та пунктами (частинами), главами та розділами закону. Закон набуде досконалої форми лише за умови жорсткого дотримання правил і прийомів законодавчої техніки при формуванні кожної із його структурних частин.

Невід’ємним елементом удосконалення законодавства є мова закону. Повсякденне мовлення завдяки його універсальності, багатозначності, образності не завжди задовольняє потреби законодавчого тексту. Професіоналізація мови законодавства необхідна для точності, чіткості та стислості приписів закону, що унеможливлюють їх довільне тлумачення та перекручування в процесі судової й адміністративної практики.

Зрозумілість, точність і стислість мови закону створюють сприятливі умови для однакового його розуміння та тлумачення, однакового дотримання, виконання і застосування.

Передусім варто підтримати авторську позицію щодо створення автоматизованої інформаційно-пошукової системи нормативно-правових актів — «Законодавство», в якій був би акумульований словниковий матеріал, що охоплює термінологію і лексику нормативних актів.

Також в рамках інформаційного права та подальшого розвитку інформаційного суспільства нагальної потреби набуває формування словникової бази у сфері інформації. І саме теоретичне осмислення необхідності подальшого дослідження проблем систематизації, консолідації, інкорпорації, кодифікації та уніфікації інформаційного законодавства можуть слугувати життєдайною силою на шляху формування ефективного механізму реалізації державної інформаційної політики як запоруки збереження інформаційної самоідентичності, інформаційного суверенітету та забезпечення надійних режимів безпеки інформаційного ресурсу усіх об’єктів національної безпеки — людини та громадянина, суспільства та держави.

Здійснений нами контент-аналіз захищених дисертацій, де мультиплікандом виступав термін «систематизація», надав можливість дійти висновку: в Україні автори здебільшого зосереджені на питаннях галузевої систематизації, натомість проблеми загальної методології, критеріїв, принципів, форм і методів систематизації майже не розглядаються.

Однією з робіт, присвячених аналізові галузевих питань систематизації, є дисертація О. М. Селезньової «Систематизація банківського законодавства як шлях удосконалення фінансово-правового регулювання банківської діяльності в Україні»[5].

Аналізуючи змістовну складову наукової новизни, одразу ж впадає в очі невідповідність теми дисертації тим результатам, які були досягнуті.

Зокрема дисертантом зазначено, що ним вперше:

1)               сформульовано авторські визначення понять «систематизація банківського законодавства», «консолідація банківського законодавства», «кодифікація банківського законодавства», «функції кодифікації банківського законодавства»;

2)               обґрунтовано та розроблено класифікацію функцій кодифікації банківського законодавства України;

3)               обумовлено власний підхід щодо орієнтовного змісту проекту Банківського кодексу України;

4)               запропоновано тривекторний порядок проведення інкорпорації банківського законодавства та триетапну процедуру кодифікації банківського законодавства (допарламентський, парламентський та післяпарламентський етапи).

Отже, констатуємо: три з чотирьох пунктів наукової новизни присвячені не систематизації, а аналізу її складових.

І саме в даному аспекті дивує теза автора про те, що буцімто нею доведено, що банківське законодавство є складним суперечливим утворенням і його систематизація можлива у трьох формах — інкорпорації, консолідації та кодифікації. Вважаємо, що доводити те, що вже давно доведено є парадигмальним аматорством в науці. От якщо б авторка довела, що систематизація законодавства не включає якийсь елемент, або навпаки, включає, наприклад, уніфікацію, що обумовлено специфікою банківського законодавства, то тоді можна було б говорити про наукову новизну. А так, ця теза наочно демонструє науковий рівень дисертантки.

Тому зосередимо увагу на аналізі пропонованих даним автором категорій, які здебільшого не стосуються предмета дисертації.

Систематизація банківського законодавства — це тривала поетапна процедура упорядкування та вдосконалення законів і підзаконних актів, норми яких регламентують банківську діяльність, що передбачає створення інкорпорованих збірників і консолідованих актів банківського законодавства, а також (у кінцевій перспективі) розроблення та ухвалення Банківського кодексу України, спрямованого на захист прав як банків, так і їх клієнтів. Метою систематизації банківського законодавства є: а) виявлення прогалин і суперечностей у фінансово-правовому регулюванні банківської діяльності; б) уніфікація норм банківського законодавства з нормами інших підгалузей фінансового права та з нормами інших галузей права під час проведення інкорпорації та консолідації; в) забезпечення належного фінансово-правового регулювання банківської діяльності шляхом розроблення та ухвалення Банківського кодексу України.

Предметом систематизації банківського законодавства є власне банківське законодавство, під яким слід розуміти складну внутрішньообумовлену єдність законів і підзаконних актів (у тому числі актів Національного банку України), об’єднаних одним предметом нормативно-правового регулювання (банківські відносини), узгодженістю імперативно-диспозитивного впливу на банківські та суміжні відносини та своєрідною системністю, зумовленою ієрархією банківських правових норм.

Доволі неординарними є виокремлення авторкою характерних, на її думку, особливостей банківського законодавства України: комплексність, множинність, неоднорідність, а й іноді – суперечливість. Зазначені риси, на нашу думку, не є характерними, це звичайнісінькі риси законодавства. Щодо суперечливості банківського законодавства, то за умов сьогодення, коли закони України ухвалюються із порушенням процедури та регламенту, голосування також відбувається із порушеннями, а депутати не зважають на зауваження профільних комітетів та експертні висновки Інституту законодавства Верховної Ради України, суперечливість українського законодавства вже давно стала притчею во язицах, проте, сподіваймося, не назавжди.

Цікавими для розгляду є й інші ключові для тематики систематизації поняття. Зокрема: інкорпорація банківського законодавства є систематичною інкорпорацією, в процесі здійснення якої упорядковуються банківські нормативно-правові акти, вилучаються норми, що втратили чинність; консолідація банківського законодавства — це проміжна форма систематизації банківського законодавства, що проводиться з метою об’єднання фінансових норм інкорпорованих збірників і внесення деяких уточнень до них шляхом утворення банківських консолідованих актів; кодифікація банківського законодавства — це форма докорінного перероблення банківських консолідованих актів, норми яких регулюють банківську діяльність, забезпечення узгодження банківського законодавства з нормами як фінансового, так і інших галузей права, звільнення фінансово-нормативного масиву від застарілих норм через ухвалу Банківського кодексу України. Принципами кодифікації банківського законодавства є принципи верховенства права, законності, об’єктивності, поетапності, безперервності кодифікаційної роботи та відповідності Банківського кодексу України нормам фінансового права, інших галузей права та вимогам юридичної техніки.

Оскільки в роботі здебільшого наголошується на кодифікації, то автором це питання досліджено ґрунтовніше за всі інші. Тому в рамках аналізу кодифікації банківського законодавства автор, окрім визначення поняття, досліджує і функції кодифікації банківського законодавства — головні зовнішні прояви сутнісних властивостей кодифікаційної процедури, конкретизовані напрями її суспільно-значимого впливу на банківські відносини. Класифікація функцій банківського законодавства така: 1) змістові функції — залежно від виду банківських відносин, на які поширюються напрями впливу процесу кодифікації; 2) процедурні функції — залежно від завдань, які стоять перед кодифікацією як такою. Процедурні ж функції поділяються на: 1) функції, що реалізуються під час проведення процедури кодифікації (законопроектна, економічна, нормостворювальна, деколізіційна, інтегративна, обмежувальна, стимулювальна, наукова, охоронна); 2) наслідкові функції (системна, стабілізаційна, орієнтаційна, навчальна та інтерпретаційна).

Автор також виділяє етапи проведення кодифікації: 1) допарламентський етап (уповноваження Комісії із систематизації банківського законодавства на здійснення кодифікаційних робіт; подання пропозицій щодо структури проекту Банківського кодексу України; обговорення поданих пропозицій у відкритому режимі конференцій, симпозіумів тощо; обговорення зауважень та нових пропозицій у тому самому режимі; обговорення структурних елементів проекту Банківського кодексу України; проведення юридичної експертизи проекту Банківського кодексу України; передання проекту Банківського кодексу України на розгляд Комітету Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності; остаточне редагування тексту проекту Банківського кодексу України; подання підготовленого проекту Банківського кодексу України на розгляд Верховної Ради України; 2) парламентський етап (процедура розгляду проекту Банківського кодексу України як законопроекту; прийняття проекту Банківського кодексу України голосуванням; 3) післяпарламентський етап (підписання Банківського кодексу України Президентом України; оприлюднення Банківського кодексу України; набрання чинності Банківським кодексом України).

Пильну увагу приділено також інкорпорації. Так, автор виокремлює три вектори порядку інкорпорації: 1) розподіл повноважень між суб’єктами інкорпораційної процедури, що передбачає два послідовні етапи: докомісійний та комісійний; 2) вибір критерію, за яким необхідно проводити інкорпорацію. Інкорпорація банківського законодавства повинна здійснюватися в межах суб’єктного та хронологічного критеріїв; 3) характеризується процедурними аспектами цих дій, тобто передбачено поділ нормативно-правових актів за часом їх прийняття, упорядкування, утворення підгруп нормативно-правових актів залежно від того, яким органом державної влади такий акт виданий.

Отже, можемо стверджувати, що предмет дослідження й отримані результати не збігаються, адже автором зосереджено увагу не на суспільних відносинах, що виникають у процесі систематизації, а на її складових, при цьому робиться значний акцент на кодифікації, оскільки автором: 1) розкрито фінансово-онтологічні аспекти кодифікації банківського законодавства, запропоновано принципи кодифікації банківського законодавства; 2) досліджено функції кодифікації банківського законодавства, розроблено їх класифікацію; 3) визначено ознаки та досліджено вимоги до Банківського кодексу України, запропоновано його структуру; 4) обумовлено власний підхід до орієнтовного змісту Банківського кодексу України як перспективного джерела фінансового права.

Переконані, що робота значно виграла б, якби зазначені ґрунтовні положення були досліджені в рамках іншого предмета, а саме: кодифікація банківського законодавства. У роботі також неправильно визначено об’єкт дослідження і, відповідно, – назва роботи. Проте за змістом робота являє собою міцну основу саме для робіт, присвячених питанням кодифікації.

Ще однією роботою, де аналізуються галузеві питання систематизації, є дисертація С. В. Сарани «Систематизація податкового законодавства України», захищена також в Ірпені, але роком пізніше — у 2010-му[6].

У цій дисертації визначено головні ознаки й особливості систематизації податкового законодавства, що підкреслюють її загальноправову природу та специфіку реалізації в умовах окремого інституційного фінансово-правового регулювання, розглянуто підстави розмежування процесів упорядкування податкових законодавчих норм, з’ясовано принципові ознаки кодифікації податкового законодавства, охарактеризовано податковий закон як специфічний нормативно-правовий акт, яким регулюються найважливіші відносини в галузі оподаткування, проведено порівняння податкового законодавства України та інших держав СНД. У результаті цього сформульовано пропозиції щодо внесення змін до законодавства України з питань оподаткування з метою підвищення його ефективності та мінімізації кількості наявних колізій. Критично проаналізовано проект Податкового кодексу України та визначено найбільш змістовні напрями його удосконалення.

Зосередимо увагу на основних положеннях наукової новизни.

С. В. Сарана так само, як і А. І. Граціанов, але ще у 2004 році, звертає увагу на розмитість загального поняття «законодавство», зокрема «податкове законодавство», що призводить до неоднозначності його розуміння (у вузькому значенні — лише закони, в широкому — закони, підзаконні нормативно-правові акти). Далі автор вживає термін «запропоновано» щодо того, що вже було досліджено в інших дисертаціях. Зокрема С. В. Сарана пропонує два шляхи: а) узгодження, упорядкування чинного податкового законодавства України, що передбачає деталізацію співвідношення норм загальних і спеціальних податкових законів, логічність співвідношення податкового та бюджетного законодавства, інших інституційних фінансових законодавств; б) прийняття Закону України «Про нормативно-правові акти», який і закріпить характер співвідношення, підпорядкованості норм, що регулюють оподаткування в Україні та містяться в податковому законодавстві.

Щодо першого шляху, то концептуально нового автор нічого не запропонував, оскільки ці положення за змістом нагадують роботу О. Й. Вовк (про її дослідження вже йшлося), а вирізняє лише те, що дисертант додає слова, притаманні податковій тематиці. Так само і стосовно ухвалення Закону «Про нормативно-правові акти», адже автор припускається прикрої помилки: розмірковуючи про систематизацію, тобто досліджуючи законодавство як систему, він пропонує замість концепції розвитку законодавства як системного утворення, окремий нормативно-правовий акт, який по суті є елементом пропонованої системи. Тим більш, що така пропозиція не є новаторською, а вже була надана в роботі А. І. Граціанова.

Не можна погодитись із автором, що він дослідив саме специфіку податкового закону, яку дисертант характеризує кількома особливостями: а) місцем у системі податкового законодавства; б) характером суб’єкта, який його приймає, — Верховна Рада України (неможливість прийняття законів із питань оподаткування референдумом); в) податковим законом регулюються найважливіші відносини в галузі оподаткування, тоді як інші підзаконні акти виконують певну забезпечувальну роль.

Річ у тім, що закон у будь-якому галузевому законодавстві відіграє визначальну роль, тому відносити це до специфіки податкового законодавства навряд чи коректно. Так само «шалено новаторськими» є положення про те, що закони ухвалює Верховна Рада України, а законом регулюються найбільш важливі відносини в галузі оподаткування. Ми не поділяємо такого апофеозу авторських роздумів, які за своєю еклектикою можуть зануритися в простоту констатації, вихолостивши при цьому насправді наукові есенції.

Автор виокремлює такі принципи систематизації: демократизм, гласність, законність, науковість, системність, плановість систематизації податкового законодавства.

Не зовсім очікуваним для наукової новизни є розгляд інкорпорації та консолідації в контексті роботи. Так, С. В. Сарана зазначає, що інкорпорація як форма систематизації податкового законодавства відрізняється деякими особливостями: а) режим правового регулювання, як і правове регулювання оподаткування в цілому не змінюються, бо постійним залишається зміст і форма податкових законодавчих норм; б) мають констатуючий характер, тобто збірки податкового законодавства складаються без зміни текстів актів, які до них входять; в) у процесі інкорпорації відображаються лише зміни актів, які мають офіційний характер, корекція інкорпораційних збірок здійснюється лише з урахуванням останніх офіційних змін і доповнень; г) зміни та доповнення до текстів податкових актів повинні обов’язково містити посилання, офіційні реквізити актів, якими внесені відповідні зміни; д) зміни податкових законодавчих актів стосуються вилучення із текстів актів, об’єднаних у збірку, лише тих частин, які втратили чинність. Хронологічна інкорпорація податкового законодавства виступає найпримітивнішою формою цього виду систематизації податкових законодавчих норм, має лише констатуючий характер та фактично не впливає на зміну законодавства, зберігає проблеми при користуванні.

Натомість консолідація податкового законодавства, на думку дисертанта, має на меті усунення множинності нормативно-правових актів, що регулюють справляння податків і зборів завдяки зведенню їх до одного більш великого акта. Специфікою консолідованого акта є те, що він заново ухвалюється компетентним правотворчим органом, має власні офіційні реквізити та замінює нормативні акти, що увійшли до його складу, які, своєю чергою, втрачають дію цілком або частково.

Заслуговують на увагу запропоновані автором специфічні ознаки систематизації податкового законодавства: а) цілеспрямованість діяльності компетентних органів щодо упорядкування законодавчого забезпечення надходжень коштів до публічних фондів у вигляді податків і зборів; б) діяльність компетентних органів з упорядкування податкових законодавчих норм у винятковій відповідності до їх повноважень; в) здійснення систематизації податкового законодавства державними органами як у формі реалізації власної компетенції в регулюванні оподаткування, так і при делегуванні таких повноважень державою; г) проведення систематизації податкового законодавства взаємопов’язаними формами (інкорпорація — внаслідок простого зібрання нормативно-правових актів за часом або предметною ознакою; кодифікація — завдяки переробці й удосконаленню змісту нормативно-правового акта; консолідація — внаслідок одночасного зібрання нормативно-правових актів зі зміною їх змісту), які доповнюють одне одного; д) оформленням підсумків систематизації податкового законодавства, що зумовлено формою систематизації та передбачає появу збірки нормативно-правових актів, кодексу або зводу законів тощо.

Цікавою роботою, присвяченою аналізові галузевих питань систематизації, є дисертація Є. В. Довженка «Загальнотеоретичні проблеми систематизації транспортного законодавства»[7].

У дисертації досліджуються проблемні питання систематизації транспортного законодавства України, розглядаються її форми та принципи. Особливу увагу приділено дослідженню напрямів удосконалення транспортного законодавства та діяльності щодо його систематизації, в тому числі кодифікації як формі систематизації та удосконалення законодавства. Значне місце в роботі займає аналіз загальнотеоретичних аспектів системи транспортного законодавства України як методологічного підґрунтя його систематизації. Враховуючи накопичений в юридичній науці та практиці досвід стосовно розроблення відповідних питань, в дисертаційній роботі пропонується новий рівень теоретичного осмислення і узагальнення проблем систематизації транспортного законодавства та формулювання рекомендацій щодо оптимізації даного процесу в Україні.

Автором аргументовано, що транспортне законодавство України становить комплексну галузь законодавства, яка являє собою систему чинних нормативно-правових актів, прийнятих парламентом, Президентом України в межах їх повноважень, Кабінетом Міністрів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також нормативно-правових актів інших органів виконавчої влади, що регулюють суспільні відносини в процесі організації та здійснення транспортної діяльності. Отже, можна констатувати, що дослідник в поняття законодавство включає не лише закони, а й підзаконні нормативні акти.

Основними принципами систематизації нормативних правових актів України з питань транспорту автором запропоновано вважати такі: здійснення систематизації національного транспортного законодавства у контексті Європейської інтеграції, забезпечення верховенства закону в правовому регулюванні транспортних відносин та принцип забезпечення захисту прав і свобод людини у транспортній сфері.

З огляду на аналіз інформаційної сфери і відповідно більшого зосередження на теоретичних підвалинах формування комплексних галузей права, становлять інтерес ті положення дисертації, які присвячені формуванню критеріїв виокремлення комплексних галузей законодавства, які запропоновано доповнити новим критерієм — наявністю структурної організації та системних зв’язків всередині певної сукупності актів.

У межах контексту автор наводить власну аргументацію на користь того, що транспортне право виступає комплексною галуззю права: наявний основний акт транспортного законодавства (Закон України «Про транспорт»), яким визначається цілісність і склад даної галузі; транспортне законодавство має свій специфічний предмет правового регулювання; існує достатня кількість нормативно-правових актів, що поєднуються спільністю предмета, а також основних положень і принципів правового регулювання; спостерігається прагнення законодавця до єдності форми нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері транспорту (як правило, це кодифікаційні акти); мають місце системні зв’язки між актами транспортного законодавства та актами інших галузей, які визначаються наявністю взаємних нормативних приписів щодо застосування їх положень; встановлено формально-логічний поділ актів законодавства про транспорт на інститути автодорожнього, залізничного, морського, внутрішнього водного, повітряного, трубопровідного законодавства та законодавства про міський електричний транспорт, а також наявність певної кількості нормативних актів, що обслуговують спільними положеннями транспортну галузь в цілому; спостерігається чітка структурна організація та системні зв’язки актів всередині даної галузі запропонувати модель його оптимальної структури, яка являє собою комплексну систему нормативно-правових актів транспортної галузі, що об’єднані спільним предметом, методом та принципами правового регулювання, які закріплені в основоположному кодифікаційному акті транспортного законодавства.

Під систематизацією транспортного законодавства автор розуміє діяльність, спрямовану на впорядкування певних масивів нормативно-правових актів у транспортній сфері способами укладально-технічного або нормотворчого характеру шляхом складання збірників або створення єдиних нормативно-правових актів.

Головним завданням систематизації законодавства в транспортній сфері є створення повноцінної й несуперечливої системи нормативних правових актів, яка здатна забезпечити стабільне та тривале регулювання діяльності транспортно-дорожнього комплексу й ефективний захист прав та інтересів його суб’єктів.

Дисертант виділяє особливості систематизації транспортного законодавства: зумовлюються комплексним характером даної галузі, відсутністю єдиного методу правового регулювання, специфікою суспільних відносин у транспортній сфері, наявністю значної кількості нормативно-правових актів, які регулюють транспортну діяльність, врегулюванням окремих питань транспортної діяльності нормами інших галузей права, наявністю значної кількості імперативних норм та застарілих нормативно-правових актів, здійсненою раніше кодифікацією в окремих галузях транспорту, значним впливом міжнародного законодавства.

Запропоновано у якості однієї з обов’язкових послідовних дій, що виконуються в процесі проведення систематизації, визнати акумуляцію нормативно-правових актів, сутність якої полягає у накопиченні масиву текстів нормативно-правових актів з питань регулювання суспільних відносин у транспортній сфері та інформації про їх прийняття, зміну, припинення, що можуть здійснюватись як у картковій (паперовій), так і в електронній формах.

У даному контексті змістовними є пропозиції автора щодо стадій систематизації: вирішення питання про вид систематизації та форму акта; добір нормативно-правових актів, що підлягають подальшій обробці, визначення підрозділу, який здійснюватиме систематизацію; аналіз відібраних актів, визначення їх юридичної повноцінності; розміщення проаналізованого матеріалу та складання збірників відомчих нормативних актів або створення консолідованого акта.

Зауважимо, що дисертантом запропоновано авторську концепцію моніторингу нормативно-правових актів з метою удосконалення діяльності з систематизації транспортного законодавства. Правовий моніторинг з метою систематизації Є. В. Довженко пропонує визначати як цілеспрямовану систематичну діяльність суб’єктів моніторингу щодо відстеження, обліку, оцінювання та аналізу нормативних правових актів, що регулюють суспільні відносини у транспортній сфері, з метою їх контролю, прогнозування, планування подальшого розвитку, підвищення ефективності, якості, а також ступеня їх доступності для суб’єктів транспортних відносин і підвищення правової обізнаності останніх на основі сформульованих у результаті моніторингу рекомендацій.

Далі автор визначає форми систематизації транспортного законодавства, які, на його думку, поділяються на головні, що до них належать кодифікація й інкорпорація, та другорядні: облік і консолідація. Базовими засадами систематизації при цьому виступають законність, нормативна визначеність процедури, плановість і науковість, відсутність бюрократичних і формальних підходів, узгодженість процесу та змісту, системність, адекватність, стабільність і визначеність меж, форм і суб’єктів, що здійснюють зазначену діяльність.

Заслуговує на увагу розроблена автором методика систематизації транспортного законодавства України. Автором встановлено, що систематизація передбачає обов’язкове здійснення правової акумуляції, яка являє собою відбір та накопичення нормативних правових актів для подальшої обробки засобами систематизації та є невід’ємною складовою процесу її здійснення. Водночас встановлено, що кодифікація як форма систематизації транспортного законодавства полягає у діяльності компетентних державних органів і спрямована на вдосконалення чинного законодавства з метою усунення прогалин та суперечностей, розроблення нових правових норм, зумовлених потребами суспільного розвитку. Наслідком такої діяльності є створення систематизованого нормативного акта, в якому згруповані та послідовно викладені правові норми, що регулюють суспільні відносини у сфері транспортно-дорожнього комплексу держави.

Отже, дослідження робіт історичного та загальнотеоретичного характеру надає можливість дійти висновку, що систематизація законодавства не є новим та невідомим явищем для правової системи України. Протягом усього історичного періоду змінювалися пріоритети у виборі форм її проведення та галузей законодавства.

Хоча здебільшого у XVII ст. систематизаційна діяльність була націлена винятково на створення зводів законів, рідше кодифікації, а за радянських часів пріоритет надався вже як кодифікації, так і консолідації як формам систематизації. У сучасних наукових розвідках також не приділяється належної уваги вивченню та розробленню методології систематизації. Здебільшого предметом розгляду вчених у цій галузі стає кодифікація як ключова та домінантна форма систематизації.

Теоретичному осмисленню гносеологічної сутності та техніко-юридичного механізму процесу систематизації законодавства через консолідацію присвячене дисертаційне дослідження С. Г. Меленка «Консолідація як вид систематизації нормативно-правових актів» [ 95 ].

Ознайомлення з авторськими висновками та рекомендаціями роботи особливо важливе в контексті розкриття предмета дослідження, оскільки «з розвитком системи законодавства консолідація як вид систематизації починає відігравати в процесі упорядкування нормативно-правових актів важливу роль, яка полягає в проведенні цілої низки класифікаційних дій, що безпосередньо становлять складові частини інших видів упорядкування нормативно-правових актів, зокрема кодифікації та інкорпорації. Консолідація є перехідною ланкою, зв’язуючим сегментом між інкорпораційною та кодифікаційною діяльністю. Водночас вона виконує функцію первинного етапу такого виду систематизації, як кодифікація» [95, с. 18].

Серед спеціальних монографічних досліджень загальнотеоретичного змісту щодо окремих складових систематизації законодавства, зокрема кодифікації, слід зазначити праці Є. В. Погорєлова [ 96 ], О. Я. Рогача [ 97 ].

Так, Є. В. Погорєлов у своїй дисертації загальнотеоретичного характеру на тему «Кодифікаційна діяльність в правовій системі України (загальнотеоретичний аспект)» сформулював не лише поняття кодифікаційної діяльності, її особливості, основні принципи та функції, а й визначив поняття й елементи кодифікаційної технології і кодифікаційної політики та ґрунтовно проаналізував поняття удосконалення законодавства[8], виокремлюючи критерії визначення форм удосконалення законодавства і видів таких форм тощо.

Для нас ця робота є важливою, оскільки в ній розглядається кодифікація не лише як форма систематизації, а й аналізується її співвідношення із удосконаленням законодавства.

Так, автором зазначається, що удосконалення законодавства — це діяльність компетентних органів держави з підтримки якісного стану законодавства (якості його змісту та форми) відповідно до потреб розвитку суспільних відносин, яка спрямована на забезпечення ефективності правового регулювання.

До основних показників якісного стану законодавства дослідник включає: його цілісність, точність, визначеність, узгодженість, повноту, стабільність, динамізм, доступність та оглядовість. Важливим є звернення автора до питань теоретичного розмежування таких понять, як: «удосконалення законодавства», «розвиток законодавства», «ефективність законодавства».

Конструктивним є виділення Є. В. Погорєловим критеріїв визначення форм удосконалення законодавства:

1) безпосередній (прямий) або опосередкований (непрямий) вплив певних видів юридичної діяльності (юридичних операцій) на якісний стан законодавства;

2) об’єкт удосконалення, в якості якого можуть виступати: а) зміст і форма проектів нормативно-правових актів; б) зміст і форма нормативно-правових актів, які були прийняті, але ще не набрали чинності; в) зміст і форма чинних нормативно-правових актів.

Виходячи з зазначених критеріїв, до форм удосконалення законодавства дисертант відносить: обговорення проектів нормативно-правових актів; узгодження проектів нормативно-правових актів; експертизу нормопроектів; підписання законів Президентом України; державну реєстрацію підзаконних нормативно-правових актів відповідними органами юстиції; новелізацію та ревізію чинних нормативно-правових актів; скасування незаконних чинних нормативно-правових актів; офіційне нормативне тлумачення чинних нормативно-правових актів; припинення чинності неконституційних і незаконних нормативно-правових актів судовими рішеннями; систематизацію нормативно-правових актів, в тому числі їх кодифікацію.

Вельми важливі для нас виділені автором характерні риси кодифікаційної діяльності:

1)                 вона здійснюється компетентними правотворчими органами держави, а тому має державно-владний, офіційний характер і є різновидом правотворчості;

2)                 її об’єктом є певна група нормативно-правових приписів, що мають спільний предмет правового регулювання;

3)                 вона зумовлена, передусім, потребами суспільного розвитку і такою властивістю об’єктивного юридичного права, як його системність;

4)                 змістом цієї діяльності є перероблення форми та змісту нормативно-правових приписів, їх узгодження та об’єднання у єдиний цілісний комплекс;

5)                 вона являє собою процес, який складається з певних послідовних дій (операцій), стадій та етапів;

6)                 це діяльність, яка здійснюється на основі певних принципів, за допомогою певних засобів, із застосуванням певних правил кодифікації;

7)                 її результатом є створення кодифікаційних актів, тобто єдиних, внутрішньоузгоджених за змістом і юридично цілісних нормативно-правових актів, які мають юридичну форму зовнішнього виразу (найменування): «закон», «кодекс», «основи законодавства», «положення», «статут» тощо;

8)                 метою кодифікаційної діяльності є створення якісних нормативно-правових актів, а в цілому — удосконалення законодавства.

Здобутком дисертанта також є формування технології кодифікаційної діяльності, що складається з: 1) сукупності засобів і прийомів здійснення кодифікаційних робіт і створення кодифікованих актів; 2) правил застосування таких засобів і прийомів; 3) самого процесу здійснення кодифікації, який складається з певних послідовних дій, стадій, етапів.

До основних принципів кодифікаційної діяльності Є. В. Погорєлов включає: плановість, системність і систематичність проведення кодифікаційних робіт; наукову обґрунтованість кодифікованих актів; забезпечення верховенства права та закону; врахування системно-структурних властивостей об’єктивного юридичного права та законодавства; техніко-юридичну досконалість кодифікаційних актів; наближення кодифікаційної діяльності в Україні до “європейських стандартів», зумовлених особливостями континентальної правової системи.

Визначаючи функції кодифікації як напрями її впливу на чинне законодавство, автор виділяє та характеризує такі функції: правотворчу, узгоджувальну, фундаментальну, ієрархії, узагальнювальну, новелістичну, системоутворювальну, стабілізаційну, оптимізаційну, функцію усунення дефектів у законодавстві.

Логічним завершенням теоретичних міркувань дисертанта є авторське визначення поняття кодифікаційної діяльності — зумовлений потребами суспільного розвитку та системністю права, здійснюваний на основі певних принципів правотворчий процес з перероблення змісту та форми групи чинних нормативно-правових приписів, їх узгодження та об’єднання в єдиному кодифікованому акті з метою удосконалення законодавства.

Також при аналізові положень дисертації даного дослідника ми звернули увагу, що поза фокусом його наукового інтересу не залишилося питання галузевої кодифікаційної діяльності, що для нас становить нетривіальний зміст із огляду на необхідність системного підходу до систематизації інформаційного законодавства.

Зокрема автор зазначає, що при здійсненні кодифікаційної діяльності важливе значення мають також положення про критерії побудови галузевої структури системи законодавства, якими є не тільки галузі й інститути права (їх предмет та метод регулювання), а й інтереси держави та потреби юридичної практики. Внаслідок цього в системі законодавства існують не тільки однорідні галузі та інститути законодавства, а й комплексні галузі та інститути, що надає можливість формування комплексних (міжгалузевих та міжінституційних) кодифікованих актів, яким, на наше переконання, саме і виступає Інформаційний кодекс (Кодекс законів про інформацію).

Звернімо увагу також і на таке теоретичне положення як кодифікаційна політика в Україні. Дисертант зазначає, що без сталої кодифікаційної політики неможливо здійснювати системну та систематичну кодифікацію, забезпечити цілісність, єдність та узгодженість українського права в цілому. Автором пропонується визначати кодифікаційну політику як визначення компетентними органами держави на основі принципів права та кодифікації цілей, завдань, змісту та напрямів кодифікаційної діяльності.

У цілому слід підбити підсумок, що за рівнем теоретичної розробленості, логіки подання матеріалу, внутрішньої несуперечливості наукових гіпотез із отриманими науковими результатами, а також методологією, що застосовувалась у дослідженні, дану дисертацію ми вважаємо однією з найбільш змістовних і фахових за темою дослідження…..

 

Придбати книжку можна за адресою:

http://book.market-ua.com/


[1] Матвєєнко Т. Є. “Yus” як джерела шлюбно-сімейного права у Східній Римській імперії у IV-V ст. // Актуальні проблеми держави і права / Збірник наукових праць. Частина ІІ. — Одеса, 1999. — Вип. 6. — С. 138—42.; Матвєєнко Т. Є., Форманюк В. І. Правове регулювання стосунків між подружжям під час формування Візантійської системи шлюбно-сімейного права // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. — Одеса, 1999. — Вип. 5. — С. 236—239.; Матвєєнко Т. Є., Ємельянова Л. В. Система договорів пізнього римського права // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. — Одеса, 2000. — Вип. 9. — С. 268—271.; Матвєєнко Т. Є. Греко-римське право доби Юстиніана // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. — Одеса, 2000. — Вип. 13. — С. 59—63.; Матвєєнко Т. Є. Проблемні питання створення Дігест Юстиніана // Актуальні проблеми держави і права. — Одеса, 2002. — Вип. 16. — С. 184—187.

[2] Клименко О. Формування українського права та його взаємодія з іншими правовими системами // Право України. — № 9. — 2001. —С. 85—88.; Клименко О. Еволюція прав людини: на прикладі Лівобережної України у першій половині ХІХ ст. // Право України. — № 6. — 2002. —С. 140—143.; Клименко О.В. Про розповсюдження магдебурзького права в українських містах // Держава і право. Збірник наукових праць. Спецвипуск. — Київ-Дніпропетровськ, 2003. — С. 414—415.; Клименко О.В. Історико-правовий аналіз перекладів Литовського Статуту // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. — № 5. — 2003. — С. 168—171.

[3] Вовк О. Й. Систематизація литовсько-руського права другої половини ХV — початку ХVІ століть : Автореферат на здобуття наук.. ступеня к. ю. н.: спец. 12.00.01 / Олександр Йосипович Вовк. — К., 2011 — 20 с. ; Вовк О. Й. Питання історії держави і права Київського князівства ХІІІ—ХІV століть в історичній та історико-правовій літературі / О. Й. Вовк // Вісник Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. — К., 1990. — № 31. — С. 73—79.; Вовк О. Й. Українське звичаєве право литовсько-руської доби XIV—XVI ст.ст. / О. Й. Вовк // Вісник Академії праці і соціальних відносин — 2002. — № 6. — С. 78—86.; Вовк О. Й. Литовська метрика — комплекс джерел литовсько-руського права другої половини ХV — початку ХVІ століть / Вовк О. Й. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — 2005. — № 63. — С. 19—22.; Вовк О. Й. Історіографія Судебника Казимира ІV 1468 року / О. Й. Вовк // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. — 2006. — № 72. — С. 41—43.; Вовк О. Й. Причини систематизації литовсько-руського права в другій половині ХV століття / О. Й. Вовк // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка — 2006. — № 73. — С. 73—75.

[4] Граціанов А. І. Роль уніфікації в систематизації законодавства // Держава і право. — К. : ІДП НАНУ. — 2000. — Вип. 8. — С. 15—19.; Граціанов А. І. Консолідація як форма упорядкування законодавства // Держава і право. — К. : ІДП НАНУ. — 2001. — Вип. 12. — С. 11—13.; Граціанов А. І. Інкорпорація як вид систематизації законодавства // Держава і право. — К.: ІДП НАНУ. — 2002. — Вип. 17. — С. 6—11.; Граціанов А. І. Спеціальна юридична термінологія як спосіб удосконалення законодавства // Держава і право. — К. : ІДП НАНУ. — 2003. — Вип. 19. — С. 124—129.; Граціанов А. І. Поняття систематизації законодавства та її значення // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем: Матеріали міжнародної наукової конференції. — К. : ІДП НАНУ. — 2000. — С. 274—275.; Граціанов А. І. Облік як вид систематизації законодавства // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів «Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених». — Хмельницький. — 2002. — Спецвипуск 1. — С. 12—13.

[5] Селезньова О. М. Систематизація банківського законодавства як шлях удосконалення фінансово-правового регулювання банківської діяльності в Україні : автореф. дис. … канд. юрид наук : 12.00.07 / Ольга Миколаївна Селезньова. — Ірпінь, 2009. — 18 с.

[6] Сарана С. В. Систематизація податкового законодавства України : Автореф. дис. … канд. юрид наук : 12.00.07 / Сергій Володимирович Сарана. — Ірпінь, 2010. — 18 с.; Сарана С. В. Податковий закон як засіб регулювання відносин у сфері оподаткування / С. В. Сарана // Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. — 2009. — № 2. — С. 229—234. — (Серія «Юридичні науки». Т. 2.); Сарана С. В. До питання про місце підзаконних нормативно-правових актів про оподаткування в системі законодавства України / С. В. Сарана // Форум права // [Електронний ресурс]. — 2008. — № 3. — С. 449—453. — Режим доступу до журн.: http://nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-3/08ssvszu.pdf.; Сарана С. В. Систематизація як форма удосконалення податкового законодавства України / С. В. Сарана // Форум права // [Електронний ресурс]. — 2009. — № 2. — С. 379—383. — Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-2/09ccvpzu.pdf.; Сарана С. В. Щодо питання про систематизацію податкового законодавства України / С. В. Сарана // Правничий часопис. — 2009. — №1/2. — С. 130—136.

[7] Довженко Є. В. Загальнотеоретичні проблеми систематизації транспортного законодавства : Автореф. дис. … канд. юрид наук : 12.00.01 / Євгенія Володимирівна Довженко. — Київ, 2011. — 18 с.; Довженко Є. В. Щодо необхідності систематизації законодавства у транспортній галузі / Є.В. Довженко // Бюлетень Міністерства юстиції України. — К. : 2003. — № 2. — С. 83—87.; Довженко Є. В. Деякі проблеми адаптації транспортного законодавства України до Європейського законодавства / Є. В. Довженко // Бюлетень Міністерства юстиції України. — К. : 2005. — №6 (44). — С.73—77.; Довженко Є. В. Систематизація транспортного законодавства як чинник зміцнення законності на транспорті / Є. В. Довженко // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — Науково-практичний журнал Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю Ради національної безпеки і оборони України. — К. : 2007. — №16. — С. 258—264.; Довженко Є. В. Забезпечення верховенства закону в процесі систематизації законодавства (на прикладі транспортного законодавства України) / Є. В. Довженко // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — Науково-практичний журнал Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю Ради національної безпеки і оборони України. — К. : 2010. — № 22. — С. 94—103.; Довженко Є. В. Структурно-функціональний аналіз транспортного законодавства України / Є. В. Довженко // Бюлетень Міністерства юстиції України. — К. : 2011. — № 6. — С. 91—97.

[8] Погорєлов Є. В. Кодифікаційні правові аспекти в системі законодавства України: риси і функції // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: Зб. наукових праць. Х., 1997. — Вип. 3-4. —С. 79—83.; Погорелов Е. В. К вопросу о стратегических этапах кодификации законодательства // Вестник Макеевского экономико-гуманитарного института. 1999. — Вып. 8. — Ч.2. — С. 180-183.; Погорєлов Є.В. Розвиток кодифікаційного процесу в Україні // Вісник Університету внутрішніх справ. Х., 1999. — Вип.7(3). — С. 174—177.; Погорєлов Є. В. Конституція України і структура національного законодавства України // Вісник Університету внутрішніх справ. Х., 2000. Вип. 10. С. 137-140.; Погорєлов Є. В. Кодифікація, її функції як форми систематизації. Типи удосконалення законодавства // Вісник Запорізького інституту внутрішніх справ. Запоріжжя, 2000. Вип.1. С. 80—84.; Погорєлов Є. В. Питання оновлення кодифікаційної діяльності в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Наук. збірник. Х.: УАДУ ХФ, 2000. № 2 (7). С. 11—19.