Діордіца Ігор Володимирович,

Голова Інституту адміністративного правосуддя і судової реформи

кандидат юридичних наук

 

 Анотація

В статті автор здійснив аналіз інформаційної влади як комунікації. Запропонував авторське розуміння у вузькому та широкому сенсі даної категорії. Акцентовано увагу на тому, що основними суб’єктами інформаційної влади в Україні є, так звана, «четверта гілка влади» – засоби масової інформації. Наголошено на тому, що здійснення комплексного дослідження інформаційної влади в юриспруденції становить особливий науковий інтерес. Зазначено, що суть інформаційної влади зводиться до того, що якийсь ідеолог створює ідею, ця ідея поширюється за допомогою засобів масової інформації та міжособистісного спілкування, а головною функцією інформаційної влади є управління комунікаціями, їх змістом і спрямованістю.

Ключові слова: інформація, інформаційна влада, інформаційне право, інформаційне суспільство, засоби масової інформації, комунікація, інформаційна політика.

 

Аннотация

В статье автор осуществил анализ информационной власти как коммуникации. Предложил авторское понимание данной категории в узком и широком смысле. Акцентировано внимание на том, что основными субъектами информационной власти в Украине является, так называемая, «четвертая ветвь власти» – средства массовой информации. Отмечено, что осуществление комплексного исследования информационной власти в юриспруденции представляет особый научный интерес. Отмечено, что суть информационной власти сводится к тому, что какой-то идеолог создает идею, эта идея распространяется с помощью средств массовой информации и межличностного общения, а главной функцией информационной власти является управление коммуникациями, их содержанием и направленностью.

Ключевые слова: информация, информационная власть, информационное право, информационное общество, средства массовой информации, коммуникация, информационная политика.

 

Summary

It was noted, that the subordination of people to its will is the main task of a power, and mass have a powerful ability to influence people’s consciousness and behavior, it gives sufficient reason to consider the media as the “fourth power”, i.e. information power.

It was stated, that information power in the narrow sense – is power exercised through the use of information in its various manifestations (true or false). And in a wide sense it is actions of owners and distributors (managers) information that aimed at form of public awareness by creating, collecting, receiving, storage, use, dissemination and protection of information.

It was said, that the essence of informational power is reflected in case that an ideologue creates the idea; this idea is disseminated by the mass media and interpersonal communication. The management of communications, their content and orientation is the main function of informational power.

The attention was also paid o the provision, that despite the fact that the informational power had been the subject of the scientific work, but that the study of this issue is relevant, taking into account the increase of information weight, information warfare of Russia against Ukraine and other important factors.

Key words: information, informational power, information law, information society, mass media, communication, information policy.

 

Сучасний етап інформаційної революції у світі зумовлює формування нової інформаційної парадигми щодо вивчення соціально-політичних та правових явищ. Під впливом інформаційних технологій змінюються і політико-правові інститути, політичні відносини, форми політичного та інформаційного впливу на суспільство та суспільну свідомість; своє місце впевнено займає влада інформації. Інформаційні механізми громадського контролю, або система ідейно-політичної гегемонії, за останні десятиріччя набули такого значення, що їх називають інформаційною владою [1]. Потрібно зазначити, що проблема інформаційної влади поки що не одержала належного розвитку та концептуалізації в рамках правових досліджень. Частково це пояснюється тим, що інформаційна влада як соціально-політичний, інформаційний і правовий феномен стала об’єктом аналізу відносно недавно, і то лише в межах політичної науки. Водночас, події в Україні, зокрема ведення проти неї гібридної війни, використання інформаційних засобів в якості ключового інструмента впливу на масові свідомість поставили питання про необхідність правового регулювання інформаційної сфери, передусім регулювання інформаційних правовідносин. На цьому шляху важливим стає звернення увагу на феномен інформаційної влади саме з позицій юридичної науки, вироблення пропозицій правового характеру, власно цим і обґрунтовується актуальність нашої статті.

Серед праць українських авторів, які системно досліджують інформаційну сферу на сучасному етапі, слід відзначити діяльність наукової школи В. Ліпкана та [1-17]. Серед окремих дослідників важливою підоймою в царині юридичних наук виступають роботи В. Цимбалюка [18-20], М. Каращука [21-22], І. Сопілко [1]  та ін.

Висвітлення різних аспектів теоретичних та практичних питань щодо інформаційної влади здебільшого в політологічній площині здійснено в публікаціях таких українських авторів, як: Г. Почепцов [23], Н. Ржевська [24], В.Бебик [25] та ін.

Зважаючи на комплексність теми нашого дослідження, нами було поставлено завдання сформулювати авторське розуміння терміну «інформаційної влади», визначити його сутність, функції та основних суб’єктів в умовах інформаційної глобалізації зміни інформаційних імперативів та інформаційного балансу в світі, ґрунтуючись на методології міждисциплінарного підходу.

Виходячи з цього метою статті є визначення ключових елементів понятійно-категоріального апарату, а саме інформаційна влада та комунікація.

 

Виклад основного матеріалу

На межі ХХ-ХХІ ст. індустріально розвинені країни світу вступили в інформаційну стадію розвитку, позначену впровадженням інформаційних технологій, Інтернету, що призвело до різкого підвищення політичного впливу інформаційної влади і, насамперед, її головних носіїв — засобів масової інформації на всі сфери суспільного життя, радикальним чином сприяло розвитку процесів глобальної демократизації, формування центрів інформаційної сили та горизонтів інформаційної периферії.

Усе це потребує глибокого аналізу змін, які відбуваються у співвідношенні влади, місця і ролі інформаційної влади в демократизації сучасного суспільства, в тому числі й в Україні. Глобальна інформатизація суспільства, широке впровадження нових інформаційних технологій (телебачення, комп’ютерних мереж, аудіо- та відеосистем, інтернет-телебачення, соціальних мереж) актуалізували дискусії про інформаційну владу.

Нині, як було зазначено вище, питання інформаційної влади ще не було предметом ґрунтовного вивчення в юриспруденції, тому, для досягнення поставленої мети, я буду послуговуватись надбанням інших наук, зокрема політичних і, ґрунтуючись на методології міждисциплінарного підходу пристосовувати ці положення до контексту мого дослідження.

Перш за все, необхідно визначитися із основною категорією, яка становить сутність мого дослідження, а саме — «інформаційна влада».

У сучасній доктрині інформаційного права існує декілька дефініцій вищезазначеного поняття. Наведемо деякі з них:

-     інформаційна влада — це влада, яка базується на можливостях доступу до необхідної і важливої інформації, умінні її використання на підлеглих. Інформація дозволяє керівнику приймати оптимальні рішення і тим самим здійснювати владні повноваження. Владу інформації необхідно відрізняти від експертної влади, яка зв’язана зі здатністю використовувати конкретні дані [26, C. 100];

-     інформаційна влада — по-перше, це влада якоїсь інформації (ідей), прийнятої до реалізації, а по-друге, влада людей, які втілюють інформацію (ідеї) в життя [24];

-     інформаційна влада — здатність власни­ків інформації шляхом отримання, селекції, тлумачення, компону­вання та розповсюдження інформації впливати на формування суспільної свідомості, спонукати суб’єктів політики та економіки до дій у заданому напрямі [25]. Дану дефініцію, на нашу думку, варто доповнити категорією розповсюджувачів інформації, оскільки вони можуть і не являтися її безпосередніми власниками. Стосовно дій, відповідно до Закону України «Про інформацію» [27], необхідно додати наступні: створення,  збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту;

-     інформаційна влада трактується як специфічний вид влади, яка впливає на політичну поведінку людей за допомогою цілеспрямованого поширення або застосування інформації [22, С. 6]. Ми вважаємо, що інформаційна влада не може обмежуватися і не обмежується політичними подіями, оскільки інформування населення відбувається про всі сфери суспільного життя і зачіпає усі сфери життєдіяльності;

-     духовно-інформаційна влада — це влада над людьми, здійснювана за допомогою наукових знань та інформації. У сучасних умовах без опертя на знання влада у суспільстві не може бути ефективною. Знання використовують для підготовки урядових рішень, безпосереднього впливу на свідомість людей, забезпечення їх лояльності та підтримки уряду. Такий вплив здійснюється через агентів соціалізації (школу, інші навчальні заклади, просвітницькі товариства, асоціації тощо), а також за допомогою засобів масової інформації [28]. Із даної дефініції досить вагомим є положення про значущість інформації (знань) у сучасному житті людини. Починаючи від даних про рух потягів, вартістю продуктів харчування та закінчуючи особистими правами, свободами та обов’язками.

Резюмуючи зміст наведених дефініцій, акцентую увагу на тому, що, по-перше, основою інформаційної влади виступає інформація.

Під інформаційною владою, у вузькому сенсі, пропоную розуміти владу, яка здійснюється за допомогою використання інформації в різних її проявах (правдива чи недостовірна).

А у широкому сенсі інформаційна влада — цілеспрямовані дії власників та розповсюджувачів (розпорядників) інформації, які спрямовані на формування, корекцію та підтримку необхідного керованого рівня суспільної свідомості, шляхом створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації.

Інформаційна влада здатна служити різним цілям: не лише розповсюдженню об’єктивних відомостей про діяльність уряду, положення суспільства, а й маніпулюванню, із застосуванням спеціальних методів обдурювання, маніпулювання свідомістю й поведінкою людей всупереч їх інтересам (дезінформування, фейк кампанії, вкиди заздалегідь неправдивої інформації, дискредитація посадових осіб), а нерідко й волі [28].

Оскільки головне завдання влади — підпорядкування людей своїй волі, а ЗМІ володіють потужними можливостями впливу на їх свідомість і поведінку, це дає достатні підстави розглядати ЗМІ як окремий вид влади, тобто інформаційна влада презентується нами як окремий самодостатній вид влади поряд із законодавчою, виконавчою та судовою. Аналогічна позиція, з використанням інших методологічних прийомів та контексту висловлена і в роботі [29, C. 306].

У сучасному світі у влади немає інших засобів впливу, крім комунікативних [23].

Досліджуючи інформаційну владу як комунікацію [30, C. 256], доходимо висновку щодо необхідності визначити і дане поняття. Комунікація — обмін інформацією, спілкування, між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації.

Інформаційна влада може реалізовуватися через спеціалізо­вані засоби передавання інформації, які забезпечують єдність волі, цілісність і цілеспрямованість дій великої кількості людей. Ці засоби називають мас-медіа, засобами масової комунікації [25].

Інформація завжди впливала на оновлення, зміну застарілих систем, у тому числі на політичне життя, обумовлюючи пошук нових підходів, рішень.

Наприклад, під час заколоту в серпні 1991 p. y Москві Президент США Дж. Буш довго не наважувався визначити своє ставлення до нього, і лише побачивши на екрані телевізора Б. Єльцина на танку, остаточно підтримав демократичні сили. Так невелика за обсягом, але виразна інформація відіграла неабияку роль у перебудові системи американо-радянських відносин. В історії надибуємо чималу кількість  ситуацій, коли під безпосереднім впливом поширеної ЗМІ інформації (дезінформації) владні структури, відповідальні посадові особи змінювали свою позицію, ухвалювали серйозні політичні рішення.

Але поширенішим і значущішим є їх опосередкований вплив на погляди, настрої, переконання широкого загалу громадян, на формування громадської думки. ЗМІ виконують важливу функцію — громадського, суспільного контролю за діяльністю влади, всіх її гілок, установ, посадових осіб, а в разі виявлення помилок, прорахунків мобілізують громадську думку на боротьбу проти цих явищ. Внаслідок цього нерідко виникають хвилі протесту, які набувають різних форм: публікації на підтримку критичних виступів, депутатських запитів у парламенті, страйки, мітинги, демонстрації, пікетування тощо [31]. Вельми новим і актуальним виступає така форма як електронна петиція.

Нині жодна військова операція без дезінформації і психологічного тиску на супротивника з маніпуляцією світової громадської думки просто немислима. Початку військових дій завжди передують потужні інформаційні кампанії, метою яких є насамперед дискредитація супротивника і створення образу ворога. Наприклад, на слуханнях в Раді Безпеки ООН із захоплення Іраком Кувейту в якості свідка була представлена дівчина, яка розповіла про те, що іракські солдати виносили з пологового будинку немовлят і клали їх на бетонні мостові. На цей «факт» згодом неодноразово посилалися президент і міністр оборони США. Проте пізніше з’ясувалося, що ця дівчина — донька посла Кувейту в Сполучених Штатах і належить до королівської родини. Сама ж дезінформація була покликана закріпити у «вільному» світі за С. Хусейном визначення «арабського Гітлера», проти якого майбутні військові дії носили б справедливий характер [32]. Аналогічні приклади із дискредитацією лідера були використані і під час арабської весни: в Єгипті, Лівії, Тунісі тощо. Ще одним яскравим сучасним прикладом є російська пропаганда, яка ґрунтується на системному перманентному дезінформуванні населення [33], поєднаному із переписуванням історії та багато інших.

Позитивним зрушенням у напрямку поступової мінімізації та викорінення можливості розповсюдження неправдивої інформації є новий інформаційний проект ЄС, спрямований на те, щоб показати європейському суспільству велику кількість нападів, пов’язаних із недостовірною інформацією. Проект має назву «Огляд дезінформації» і є тижневиком, в якому зібрані приклади російських дезінформаційних нападів у режимі реального часу.

Також цей тижневик спрямований на те, аби розкрити кількість країн, уражених дезінформацією, та у такий спосіб пояснити європейській аудиторії обсяги цієї проблеми. Зібрані дані та інформація допомагатимуть у проведенні кращого аналізу та відповідно сприятимуть готовності протистояти і попереджати можливі напади, пов’язані з хибною інформацією, у майбутньому [34].

Слід зазначити, що сучасні ЗМІ є установами, створеними для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різних відомостей будь-яким особам.

Для більш ефективного маніпулювання громадською думкою дезінформація може поширюватися одночасно через друковані та електронні ЗМІ, телебачення, Інтернет, чутки, а також за допомогою використання листівок у локальних конфліктах та війнах.

Існуючі нині можливості ЗМІ, як четвертої — інформаційної влади, у висвітленні різних сторін політичного, економічного і духовного життя сучасного суспільства стали найпотужнішою зброєю у глобальній політиці, інструментом у вирішенні геополітичних завдань нарівні з військовою блокадою і економічними санкціями. Пропаганда, засоби масової комунікації виступають активними засобами учасниками збройних конфліктів.

Сучасне суспільство отримує інформацію від преси, телебачення, радіо та Інтернет. Перебуваючи часто в світі відірваних від реальності символів, воно може йти навіть проти своїх власних інтересів. У цьому сенсі людина не є вільною, тим більше що відпрацьовано ряд способів ефективного інформаційного впливу – «промивання» мізків (brainwashing), за допомогою якого здійснюється зомбування людей, створення пасивної слухняної людини, перетворення цілого народу в легко керовану масу. Так, наприклад, на початку проведення військової операції в Лівії Муаммара Каддафі підтримувало понад 95 відсотків населення країни, проте правильна робота з рештою — 5 % дала свій результат і законний уряд країни було повалено.

У разі початку бойових дій громадська думка повинна побачити «звірства» щодо мирного населення і полонених, а також переконатися у військовій перевазі «справедливої» сторони і поразку противника. Для цього спотворюються цифри втрат, замовчуються важливі факти і т. д. [32].

Один із прийомів навіювання, який використовується в сучасній журналістській практиці — створення резонансу, суть якого полягає в тому, що використовується схильність аудиторії гостро реагувати на різні расові, національні, релігійні ситуації. ЗМІ маніпулює націоналістичними стереотипами та негативними настановами для провокування певних дій, тобто елементи навіювання можна «подати» в будь-який час в «упаковці» з новинами, передачами, фільмами, можна маніпулювати людською свідомістю за допомогою радіо й навіть поданням інформації в певному виді в друкованій продукції. Ці елементи потрапляють у підсвідомість людини й змушують її діяти певним чином. Оскільки взаємодія людини зі ЗМІ відбувається щодня, то і вплив їх на суспільство й на кожну окрему людину можна вважати істотним [35].

Прогрес у будь-якій сфері є позитивним і корисним до певної межі, за якою його результати можуть виявитися негативними для соціуму. Так, розвиток інформаційних технологій одночасно зі значною користю людству надав можливості розширення масової дезінформації — введення в оману величезної кількості людей шляхом повідомлення невірних відомостей, підтасування фактів, підробки доказів. Тому сучасне суспільство утворюють не тільки інформовані люди, але й дезінформовані — введені в оману спеціально відібраною, таргетованою відповідно до інтересів певного соціального прошарку селективної інформації, що унеможливлює сформувати власний погляд на ті чи явища оточуючої дійсності. Поряд із інформуванням постійна дезінформація (а простіше – омана) також стала нормою життя в багатьох співтовариствах і країнах. Таким чином можу констатувати: з позицій системного підходу, дезінформація виступає складовим елементом інформаційної політики, так само як і загроза виступає складовим елементом системи безпеки.

Інформаційна політика держави повинна працювати не лише на висвітлення її дій, а скоріше на організацію інформаційних потоків усієї держави в інтересах її процвітання та успішного розвитку. Інформаційна політика має бути налаштованою не лише на сьогодення, а латати ті «діри», які ми активно вибудовуємо для майбутнього вже зараз. Під останнім ми розуміємо інформаційну компенсацію того, чого ми не можемо поки що досягти в реальності.

Розважальність вигідна з точки зору соціального управління. Це технологія соціальної стабілізації. Але водночас вона зменшує людські можливості, реально звужуючи інтереси людей. За цього випадку інтереси держави і бізнесу не повинні співпадати. Саме держава мусить сприяти розширенню інформаційного простору. Вона мусить підтримувати в ньому ті ніші, які сприятимуть відкриттю нових шляхів розвитку, нових смислів, нових поглядів [23].

Суть інформаційної влади зводиться до того, що якийсь ідеолог або креативна група створюють ідею, яка поширюється за допомогою засобів масової інформації та міжособистісного комунікації. Коли люди починають адекватно сприймати інформацію, яка надходить, то ця інформація починає формувати алгоритм поведінки людей. Даний приклад пояснює інформаційну владу людей, що перетворюють інформацію (ідеї) в життя. Проте ті, що створюють будь-які ідеї, також є керованими. Ідеологами керують ними ж створені ідеї і ніяк інакше. Інформаційна влада є вищою щодо до інших видів влади. Інформаційна влада існує для:

-     формування головних цілей та пріоритетів;

-     формування вектора цілей, (напрям і порядок дій, за яким здійснюється перетворення цілей в життя);

-     розпізнавання факторів, що діють на об’єкт управління [24].

Ці проблеми останнім часом неодноразово привертали увагу як зарубіжних, так і вітчизняних авторів, однак і донині дослідження інформаційної влади як чинника демократизації сучасного суспільства залишається актуальним.

Вплив інформаційної влади на політичну поведінку людей відрізняється від звичайного інформування сталістю і асиметричністю впливу комунікатора на реципієнта, високим ступенем контролю за його поведінкою. Суб’єктами і основними носіями інформаційної влади в сучасному суспільстві є інформаційні інститути — засоби масової інформації, наукові і науково-просвітницькі установи тощо. Головною функцією інформаційної влади є управління комунікаціями, їх змістом і спрямованістю. Найважливішим принципом демократичної організації інформаційної влади є політичний плюралізм у суспільстві, плюралізм самих інформаційних інститутів і насамперед ЗМІ.

Новітні комунікативні технології можуть відігравати подвійну роль — слугувати могутнім засобом розширення творчих можливостей людини, радикальним чином сприяти розвиткові процесів глобальної демократизації, і в той же час бути джерелом негативних тенденцій, зокрема маніпулювання громадською думкою, якщо втрачається контроль суспільства над інформаційною владою [2, С. 4].

Інформаційна влада впливає на політичну свідомість і політичну діяльність як через спеціальні політичні комунікації, так і опосередковано — через звичайні ЗМІ, систему освіти, школи, університети, освітні програми. Саме ці інститути генерують соціальну пам’ять нації, соціальних груп і особистостей, надають інтерпретаційний зміст подіям, що відбуваються. Тим самим не тільки пояснюється теперішня, але й програмується майбутня політична поведінка громадян, політичних і громадських організацій [2, С. 6].

Варто акцентувати увагу на тому, що в останнє десятиріччя спостерігається стрімке зростання політичного впливу інформаційної влади, а зараз, на нашу думку, її значення, роль та місце навряд чи можна переоцінити.

Загалом, інформаційна влада може здійснювати функцію демократизації тільки в тому разі, якщо сама вона заснована на демократичних принципах. Це можливе лише за умови незалежності інформаційної влади та її головних носіїв — ЗМІ зокрема. Але нині про їх незалежність говорити немає можливості. Зважаючи на приналежність кожного телеканалу, видавництва та інших засобів розповсюдження інформації певній особі (чи то особисто, чи то уповноваженому представникові, але здебільшого провладному), то за даного випадку абсолютно відсутня можливість об’єктивності та всебічності висвітлення подій.

На сьогоднішній день, окрім вищезазначених прикладів, можна також говорити про «спіраль мовчання», коли мас-медіа можуть маніпулювати громадською думкою за рахунок надання слова представникам меншості й замовчування думок більшості, а також за допомогою якої аналізуються процеси формування та функціонування громадської думки. Саме на перетині впливу масової комунікації й зворотної реакції індивідів народжується та взаємодія, яка змінює громадську думку.

Оскільки доведення інформації споживачам через ЗМІ відбувається дозовано та з «чітко визначеною метою», не з ціллю ознайомлення, а з уже сформованими та нав’язаними висновками, то, за даного випадку, відбувається певне маніпулювання суспільною думкою громадськості та формування передумов для унеможливлення вироблення самостійного бачення та формування власної думки щодо тих чи інших подій. Така ситуація є сприятливою для масового залякування або виділення «негативних» і «зайвих» персонажів як у політиці, так і в інших сферах суспільного життя.

Таким чином, що вся інформація, яка доводиться до відома населення, повинна бути достовірною та відповідати запропонованим характеристикам. Також споживачам інформації необхідно гарантувати можливість отримання інформації з різних джерел, аби вони могли робити адекватні висновки й чинити відповідні дії [19, С. 133].

Інформаційна влада може слугувати різним політичним цілям: як освічувати людей, розвивати у них почуття власної гідності, прагнення до свободи і соціальної справедливості, сприяти і допомагати їх компетентній участі в політиці, збагачувати особистість, так і духовно поневолювати, дезінформувати і залякувати населення, розпалювати масову ненависть, сіяти недовіру і страх  [2, С. 8], тобто робити із населення «маріонеток».

Подальший розвиток інформаційної влади, трансформація українського суспільства у значній мірі залежатиме від становлення і розвитку інформаційного суспільства. Саме в інформаційному суспільстві активно розвиваються інформаційні і ко­мунікаційні технології, створюються умови для ефективного використання знань в рішенні найважливіших завдань уп­равління суспільством і демократизації суспільного життя.

Розвиток інформаційного суспільства базується безпосередньо на інформаційній політиці, основними напрямами якої, відповідно до українського законодавства України, є:

• забезпечення можливостей для рівного доступу кожного до інформації;
• забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації;
• створення умов для формування в Україні ефективного та розвиненого інформаційного суспільства;
• забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб’єктів владних повноважень;
• створення інформаційних систем і мереж  інформації,  розвиток електронного урядування;
• постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів;
• забезпечення інформаційної безпеки України;
• сприяння міжнародній співпраці в  інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору [27].

Важливим шляхом подальшого розвитку інформаційної влади, посилення її впливу на демократизацію українського суспільства є формування прогресивної суспільно-правової форми організації інформаційної влади, створення за прикладом європейських країн громадського телерадіомовлення [2, С. 8].

Створені державними органами документи покликані визначити напрями функціонування інформаційної влади:

1)                Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні;

2)                Стратегія сталого розвитку України 2020;

3)                 Стратегія у сфері прав людини;

4)                Концепція розвитку телекомунікацій в Україні,

5)                ухвалені Закони «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про Концепцію Національної програми інформатизації», «Про інформаційні агентства», «Про рекламу», «Про авторське право і суміжні права», «Про державну таємницю», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» та ін.

Однак цілісного розгляду процесу становлення інформаційного суспільства в поєднанні соціо-гуманітарних, інформаційно-правових, технологічних, економічних і політичних чинників у вітчизняній літературі ще не так багато.

Даючи змогу індивіду одержувати надзвичайно швидкий, практично не обмежений і позбавлений від втручання посередників доступ до різних джерел інформації, всесвітня мережа обумовлює децентралізацію влади, сприяє послабленню вертикальних, ієрархічних моделей соціальної організації і подоланню відстороненості мас від повсякденного політичного процесу. Водночас багатократно зростають можливості розширення і зміцнення системи горизонтальних громадських зв’язків. Залучаючись до новітніх комунікаційних технологій рядові громадяни одержують виключно ефективний засіб самоорганізації, в тому числі, політичної самореалізації, яка дозволяє активізувати їхню участь у громадсько-політичному житті.

Наявність розвиненої, демократично організованої інформаційної влади, яка об’єктивно висвітлює політичні події — одна з найважливіших гарантій стабільності демократичної держави, ефективного управління суспільством. І, навпаки, невиконання інформаційною владою своїх функцій у політичній системі суспільства може докорінно спотворити її цілі і цінності, порушити її ефективність і підірвати життєдіяльність, перетворити демократію в ілюзію, форму маніпулятивного панування правлячої еліти. Інформаційна влада включає в себе усю сукупність інформаційних пріоритетів.

Аналіз різних форм суспільної організації інформаційної влади в демократичних країнах (Австрія, Франція, Німеччина та ін.) показав, що найбільш поширеною і найбільш прогресивною є суспільно-правова форма. Вона передбачає фінансування мас-медіа головним чином за рахунок спеціального податку, їх внутрішню автономію і в той же час підзвітність громадським радам, створеним із представників усіх політичних сил у парламенті.

Поділяю положення про те, що підвищенню ефективності інформаційної влади і подальшій демократизації українського суспільства сприятиме:

• розроблення на державному рівні інформаційної політики, основою якої має стати розвиток суспільства, побудованого на знаннях та інформації;
• створення такої мережі освіти і науки, яка б забезпечувала розвиток інформаційної сфери України відповідно до національних інтересів та базових міжнародних індикаторів;
• створення громадського телерадіомовлення;
• ефективне функціонування мультимедійної платформи іномовлення в Україні;
• якісне поповнення інформаційного законодавства, прийняття Інформаційного кодексу України (прийняття якого обґрунтовано представниками як наукової школи В. А. Ліпкана та які пропонували матриці його основних положень, в якому було б систематизовано сукупність норм права, що регулюють увесь спектр суспільних інформаційних правовідносин, так і окремими дослідниками, зокрема В.С.Цимбалюк) та Кодексу журналістики;
• впровадження і організація в Україні комунікаційного виховання населення, особливо молоді [2, С. 9].

Таким чином, здійснивши дослідження, ми дійшли наступних висновків.

Оскільки ЗМІ володіють потужними можливостями впливу на їх свідомість і поведінку людей, це дає достатні підстави розглядати ЗМІ як четверту, тобто інформаційну владу. Інформаційна влада – влада, яка здійснюється за допомогою використання інформації в різних її проявах (правдива чи недостовірна) (вузьке розуміння); цілеспрямовані дії власників та розповсюджувачів (розпорядників) інформації, які спрямовані на формування, корекцію та підтримку необхідного керованого рівня суспільної свідомості, шляхом створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації (широке розуміння). І. в. слугує різним цілям: не лише розповсюдженню об’єктивних відомостей про діяльність уряду, положення суспільства, а й маніпулюванню, із застосуванням спеціальних методів обдурювання, маніпулювання свідомістю й поведінкою людей всупереч їх інтересам (дезінформування, фейк-кампанії, вкиди заздалегідь неправдивої інформації, дискредитація посадових осіб), а нерідко й волі; головною функцією інформаційної влади є управління комунікаціями, їх змістом і спрямованістю; найважливішим принципом демократичної організації інформаційної влади є інформаційний плюралізм у суспільстві, плюралізм самих інформаційних інститутів і насамперед засобів масової інформації.

Суть інформаційної влади зводиться до того, що якийсь ідеолог чи креативна група створюють ідею, яка поширюється за допомогою засобів масової інформації та міжособистісної комунікації. Незважаючи на те, що інформаційна влада вже була об’єктом наукового доробку, переконаний, що дослідження даного питання є актуальним, беручи до уваги збільшення ваги інформації, ведення інформаційної війни Росії проти України та інші чинники, передусім — необхідності законодавчого регулювання інформаційних правовідносин.

 

Список використаної літератури:

1. Ліпкан В. А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
2. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.
3. Ліпкан В. А. Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Кушнір ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 376 с.
4. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.
5.  Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.
6.  Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
7.  Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] /    В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
8. Ліпкан В.А. Адміністративно-правове регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні : [монографія] / А. А. Кафтя, В. А. Ліпкан, Н. Ю. Баланюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 316 с.
9. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / О. В. Логінов ; Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2005. — 20 с.
10. Череповський К. П. Інкорпорація інформаційного законодавства України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / К. П. Череповський; Запоріз. нац. ун-т. — Запоріжжя, 2013. — 19 с.
11. Татарникова К. Г. Кодифікація законодавства України про інформацію: підходи до формування теорії інформаційного права / К. Г. Татарникова // Підприємництво, господарство і право. — 2012. — № 6. — С. 35—38.
12. Стоєцький О. В. Суб’єкти забезпечення інформаційної безпеки України: адміністративно-правові засади / О. В. Стоєцький // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 11. — С. 161—164.
13. Максименко Ю. Є. Засади розвитку інформаційної деліктології / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко  // Право України. — 2013. — № 10. — С. 249—256.
14. Матвієнко П. Є. Організаційно-правові механізми захисту інформації, яка становить комерційну таємницю / П. Є. Матвієнко // Юриспруденція : теорія і практика. — 2009. — № 12. — С.41—45.
15. Шепета О. В. Адміністративно-правоі засади технічного захисту інформації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право”/ О. В. Шепета ; Нац. ун-т держ. податк. Служби України. — Ірпінь, 2011. — 25 с.
16. Політило В. Я. Право людини та громадянина на доступ до податкової інформації в Україні. — дис. … канд. юрид. наук зі спеціальності 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2015. — 22 с.
17. Рудник Л. І. Право на доступ до інформації : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Національний університет біоресурсів і природокористування України / Людмила Іванівна Рудник. — К., 2015. — 247 с.
18. Цимбалюк В. С. Інформаційне право (основи теорії і практики). Монографія / В. С. Цимбалюк. — К. : «Освіта України», 2010. — 388 с.
19. Цимбалюк В. С. Інформаційне право : концептуальні положення до кодифікації інформаційного законодавства / В. С. Цимбалюк. — К.: «Освіта України», 2011. — 426 с.
20. Цимбалюк В.С. Європа і всесвітнє інформаційне суспільство. Рекомендації Європейської Ради: звіт групи М. Бангемана від 05.12.93 р. Комісії Європейського Союзу // Системна інформатизація правоохоронної діяльності: європейські нормативно-правові акти упорядкування інформаційних відносин у зв’язку з автоматизованою обробкою даних : посібник / [В. Брижко, В. Цимбалюк, М. Швець]. — Кн. 2. — К. : ТОВ “ПанТот”, 2006. — C. 444-448.
21. Каращук М. Інформаційна влада: сутність та особливості впливу. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.ipiend.gov.ua/uploads/nz/nz_59/karaschuk_informatsiina.pdf
22. Каращук М. Г. Інформаційна влада як чинник демократизації сучасного суспільства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / М. Г. Каращук. — К., 2006. — 15 с.
23. Почепцов Г. Г. Влада як комунікація. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/manipulation/vlada_yak_komunikatsiya/
24. Ржевська Н. Ф.,  Політична влада та інформація, місце інформаційної влади у інформаційному суспільстві. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : jrnl.nau.edu.ua/index.php/IMV/article/view/2950
25. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: [Монографія]. — К.: МАУП, 2003. — 424 с: http://politics.ellib.org.ua/pages-3665.html
26. Рульєв В. А., Гуткевич С. О. Менеджмент. Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2011. — 312 с.
27. Про інформацію : Закон України від 02 жовтня 1992 p. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2657-12
28. Політологія. Влада і владні відносини. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://manualsem.com/book/754-politologiya-vlada-i-vladni-vidnosini/6-lekciya-3-klasifikaciya-vladi.html
29. Бабкіна О. В., Горбатенко В. П. Політологія. — К.: ВЦ , 2006. —  568 c.
30. Расейскую прапаганду злавілі на хлусьні. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://www.svaboda.org/media/photogallery/25410525.html
31. Степанов В. Ю. Вплив засобів масової інформації на свідомість молоді. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.ic.ac.kharkov.ua/RIO/kultura38/08.pdf

30.              Великий тлумачний словник сучасної української мови / [укл. О. Єрошенко]. — Донецьк : ТОВ «Глорія Трейд», 2012. — 864 с.

31.              Засоби масової інформації як «четверта влада». [Електронний ресурс]. — Режим доступу :://www.info-library.com.ua/books-text-1738.html

32.              Дезінформація: потужна зброя сучасної війни, 19.01.12 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://wartime.org.ua/768-deznformacya-potuzhna-zbroya-suchasnoyi-vyni.html

34.              У новому проекті ЄС щотижня розповідатимуть про приклади російської дезінформації 04.11.15 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://ukraineunderattack.org/42714-u-novomu-proekti-yes-shhotyzhnya-rozpovidatymut-pro-pryklady-rosijskoyi-dezinformatsiyi.html