Глобальний тероризм в управлінні сучасною цивілізацією

© ЛІПКАН Володимир Анатолійович,

докторант Національної академії внутрішніх справ України,

кандидат юридичних наук

 Глобалістика

Останнім часом все більшого розповсюдження стала набувати така галузь політології як глобалістика. Звичайно, що наука, не тільки передбачає ті процеси, які мають відбуватись у суспільному середовищі, а й вивчає те, що з’являється.

Після колапсу біполярної системи і встановлення безальтернативної моделі управління цивілізацією, коли одноособовим правителем світу залишились США, постала проблема вивчення процесів глобалізації. Саме за для досягнення цієї мети і стала формуватися нова галузь політології — глобалістика.

Звичайно, що соціально-економічний розвиток, військова могутність і випливаючий звідси політичний імідж всесильної держави, на перших порах давали змогу наївним утопістам вважати проблему тероризму вирішеною із завершенням холодної війни. Водночас цього не сталося. Більше того, саме після встановлення монополярної системи світу різко збільшилася кількість держав, які володіють ядерною зброєю. З відомих причин Україна доки не є членом ядерного клубу. Але це питання лише часу і політичної волі керівництва держави.

Тероризм і Україна

Поряд з цими процесами відбулося різке якісне зміцнення транснаціональної  злочинності, яка стала набувати серйозних масштабів і навіть загрожувати національній безпеці. Тероризм, який впродовж багатьох років в Україні на належному рівні не вивчався, не є чимось новим для світової цивілізації. І те, що наша держава звертає увагу лише на те, що вже відбувається, не ускладнюючи себе навіть найпростішими прогнозами, є справою лише України та її інтелектуальної еліти прораховувати на декілька кроків вперед події в державі. Годі й казати, але в нашій країні, не беручи до уваги декількох історичних досліджень, тема боротьби з тероризмом висвітлена аж у 7 монографіях! І це при тому, що в усьому світі тероризм вважається однією з суттєвих загроз національній безпеці і вивчається на серйозному методологічному рівні.

Можна критикувати західні концепції в їх політичному спрямуванні, однобокому зображенні тероризму, але критикувати можна лише те, що вже написано, що вже становить собою певний інтелектуальний труд, аналітичну роботу. Але безперечним набутком західної школи дослідження тероризму є те, що вона існує, що тероризм досліджується у різних формах його прояву. А ті особи, які заявляють про нібито відсутність наукових наробіток у західних дослідників, просто не володіють ситуацією і, займаючись дешевим популізмом, бажають знеславити інших за рахунок власного прославлення.

Так, в Україні тероризм поки не набув широкого розповсюдження, але ніхто не може дати гарантії, що ця виразка може оминути нашу державу, тим більше у світлі останніх подій в світі та реґіоні. Україна, знаходячись на перехресті декількох цивілізацій, не може, навіть якщо б і хотіла, зберігати нейтральний статус. Аналіз геополітичних подій в світі, а також геоісторична характеристика України дає змогу стверджувати, що Україна, являючись геостратегічним лідером Європи, є також і її геополітичним центром. Будь-які спроби чи то намалювати історію Україну в якості частини історії Московії, або вербалізувати вихолощені за своєю суттю та холості за своєю семіотикою політико-правові доктрини, невпинно засвідчують прагнення та нестримне бажання позбавити її славетної минувшини. До таких концепцій належать і концепція євразійства, засновниками якої були В.С.Соловйов та Є.М.Трубецький, і концепція неоєвразійства представників сучасного геополітичного фентезі О.Дугіна, К.Гаджієва, О.Мітрофанова, С.Бабуріна та ін., концепція пантуранізму, норманська теорія, які знайшли широке висвітлення у літературі та були піддані ніщивній аргументованій критиці неупереджених та не заангажованих дослідників.

Це засвідчує одну істину: якщо нас весь час намагаються позбавити минувшини, якщо весь час нам говорять, що в України немає іншого шляху як бути або з одними або з іншими, то це лише означає, що ми становимо собою цінність. Але головне — мати власну гідність і усвідомлювати той факт, що Україна має власний свій, шлях, методологія якого має бути побудована за принципом дотримання і забезпечення власних національних інтересів. Іншого шляху для розвитку незалежної України немає. Шлях протиставлення або однобічного прийняття тієї чи іншої позиції, якщо бажаєте геополітичний патерналізм, є на моє переконання таким, що не відповідає специфіці нашої держави. Україна приречена на геополітичний плюралізм в управлінських рішеннях, це не означає відсутності чіткої позиції. Чіткість має простежуватися в одному: забезпечення українських національних інтересів.

Усе зазначене переконливо свідчить про неможливість ігнорування сучасних тенденцій глобалізму, який спричинює не лише деякі позитивні зрушення, а й, на жаль, цілу низку негативних, серед яких чільне місце посідає тероризм.

Окрім збільшення кількості вчинених актів тероризму, а також неконтрольованого росту кількості самих терористських організацій, слід констатувати і про формування терористичної злочинності[1]. Саме це стало прямим наслідком глобалізму. Знову ж таки, не можна не сказати і про ту обставину, що деякі дослідники вважають глобалізм справою конструктивною. Так, наприклад, російська дослідниця І.О.Василенко стверджує, що глобалізація є новим антиентропійним фактором, здатним зберегти людство від екологічної і моральної катастроф… результатом творчого діалогу світових цивілізацій[2]. О.С.Панарін вважає, що об’єктом глобального політичного прогнозування є глобалізація в її історичній динаміці — становлення єдиного взаємопов’язаного світу, в якому народи не відділені один від одного звичними протекціоністськими бар’єрами і кордонами, які одночасно перешкоджають їх спілкуванню і запобігають від невпорядкованих зовнішніх впливів[3]. У той же час С.Л.Удовік вважає взагалі глобалізацію міфом[4].

Щодо думки Василенко І.О., хотів би зазначити, що реально ця „творчість діалогу” виявила себе у збільшенні держав, які володіють ядерною зброєю, організації та підтриманню джерела перманентної небезпеки в Європі (колишня СФРЮ), організації фінансової кризи у Тихоокеанському реґіоні, спричиненні економічної кризи в Аргентині, фінансової і політичної залежності країн-боржників від МВФ і звичайно ескалації тероризму та інших форм різнорівневої сугестії. Така натхнена творчість надихнула до розгортання безпрецедентної холодної війни, яка, після успішного для США фіналу (колапсу СРСР та фактичному залишенні на Олімпі управління світом однієї супердержави), була виграна і набула на крилах глобалізму нових обертів, який весь час намагаються репрезентувати у вигляді лише економічного чинника. Водночас з цього приводу цікавою є думка В.Штоля, який  зауважив: „По суті реальна світова економіка залишилась практично на тому ж рівні глобалізації, що і перші три десятиріччя ХХ століття, і значна частина людства (більше 50%) не охоплена процесом глобалізації”[5]. До того ж не можна не погодитись із С.Л.Удовіком, який вважає, що зараз можна спостерігати утворення групи високорозвинених практично самодостатніх  країн, які все більше уходять у відрив від переважної більшості країн світу, через що на Заході зростає розуміння безперспективності ринків країн, що розвиваються[6].

Упередженість щодо тероризму або неприйняття глобалізму?

Будемо розмовляти не мовою емоцій, а мовою аргументів, будемо аналізувати реальну дійсність як систему, а не маніпулювати окремими фактами, насамкінець — будемо відверті щодо оцінки тієї ролі, з якою США не змогли і не зможуть впоратися. Роль „ефективного шерифа світу, який знаходиться у постійній трансформації” за словами Річарда Хааса США не зовсім вдалася[7]. І річ не у тім, який політик або державний діяч уособлює американську націю. Йдеться про неможливість як таку контролювати весь світ одній державі. Фінал будь-якого жандарма — плаха, і це не воля інших — пригноблених чи тих, хто воліє посісти завітне місце владаря, навпаки — це закон природи. Зміст будь-якої імперії полягає у якнайтривалішому продовженні її могутності. Водночас, ураховуючи теорію циклів, не слід забувати, що пік могутності є апогеєм — найкоротшою миттю, моментом істини, коли ця імперія, не зважаючи на весь успіх власної системи, має обрати інший шлях, трансформувати систему управління. На мою думку поліполярність є такою ж непродуктивною, як і монополярність. Водночас, не вдаючись у теоретичні дискусії з проблем геополітики, визначимо основний лейтмотив нашого бачення, який можна умовно диференціювати на два блоки: 1) глобалізація сучасного тероризму є прямим наслідком процесів глобалізації в світі; 2) нинішній тероризм має розглядатись крізь призму управління сучасною цивілізацією.

Тероризм і глобалізація

Щодо першого напряму, то ми вже визначили, а вірніше сказати намітили деякий абрис власного бачення. Але перед тим, як перейти до другого блоку, зробимо декілька зауважень.

Я навмисно не роблю характеристики тероризму, не навожу даних про вчинені акти тероризму, а також не аналізую причини та умови його розповсюдження в окремій країні та в цілому світі — впевнений, що цю інформацію можна знайти не тільки в моїх книжках і публікаціях, а й у чисельних працях дослідників тероризму. Тому, щоб не повторювати сказане, а також не дублювати виступи моїх колег, я вирішив зупинити фокус власного наукового інтересу саме на розгляді тероризму крізь призму глобалізації.

У даному аспекті слід зазначити, що глобалізація створила непересічні можливості героїзації терористів як через засоби масової інформації, так і через кібермережі. В Інтернеті не важко знайти інформацію про усі терористські рухи, їх членів, ідейні гасла, чисельні автобіографічні дані. І хоча діючі терористські організації намагаються здійснювати власну діяльність під супроводом таємничості, переважна більшість з них відома не лише органам безпеки, а й широкому загалу. Ореол слави і популярності створив з терористів певних героїв. І якщо для американців теракт 11 вересня 2001 року був страшною подією, жахливим злочином, то для більшості мусульманських країн, це був лише рішучий крок, що засуджує експансію американського сурогату (культури) у східну культуру і цінності та тип життя.

Антитерористичне законодавство — нагальна потреба

Що ж до України, то виникає питання: чому досі не сформоване антитерористичне законодавство[8]? Чи це втрата почуття небезпеки або девальвація духовних цінностей? Майже в усьому світі існують спеціальні не лише підрозділи, а й ціла низка законодавчих актів, спрямованих на регулювання правовідносин в сфері боротьби з тероризмом. А Україна досі зволікає, обмежившись лише встановленням кримінальної відповідальності за вчинення терористичного акту. Знову ж таки, не буду вдаватися у теоретичні дискусії щодо даної статті, яка не відповідає забезпеченню інтересів держави в сфері боротьби з тероризмом, а тим більше в сфері забезпечення національної безпеки, про що багато було написано мною та іншими фахівцями з цієї проблеми.

Річ в іншому. Звичайно, якщо називати терактом підрив кафетерію у приміщенні аеропорту в Одесі на початку 2002 року або захоплення 29 травня 2001 року фермером з Миколаєва приміщення Міністерства агрополітики, то звичайно, Україні взагалі нічого не треба. І за фактом вчинення будь-якого вибуху можна порушувати кримінальну справу за статтею 258 КК України.

Але ж хіба антитерористичне законодавство ми почнемо створювати лише тоді, коли в Україні будуть вчинені реальні теракти, коли ми побачимо кров наших громадян і відчуємо непідроблений і ненадуманий страх за власне життя? Чому ми одвічно наступаємо на одні й ті ж граблі. Невже не достатньо досвіду інших країн, невже слід чекати, поки в Україні розпочнеться терористична війна, а потім судорожно формувати цю законодавчу базу. Вважаю, що такий шлях є безперспективним, а його провідники призведуть Україну до непередбачуваних наслідків.

Сьогодні ми не може лишатися осторонь процесів формування нової системи безпеки. Україна на це не має ніякого права. Водночас казати про можливість її участі у таких системах, а тим більше вжитті конкретних заходів щодо боротьби з різними формами екстремізму, у томі числі з тероризмом, без наявності законодавчої бази є неможливим.

Методологічний релятивізм і основне питання філософії

Безперечно, зазначаючи на суттєві недоліки в цій галузі, передусім слід вказати на питання більш високого порядку. Чисельні намагання дослідників, а також тих авторів, хто через кон’юнктурні інтереси примкнув до них, феномену тероризму дати відповідь на одвічне бідкання щодо його появи та причин поки не дали конкретних результатів. Так, зарубіжна література майорить дослідженнями історії виникнення тероризму, здебільшого акцентуючи увагу на руській організації „Земля і воля”, як одній з перших терористських організацій. Немає особливих проблем і з кримінологічною інформацією щодо тероризму. Водночас казати про реальні результати цієї інформації або практичний вихід з цих поглядів поки не доводиться. І річ тут не у тім, що дані дослідження знаходяться виключно у теоретичній площині. На мою думку, тероризм досліджується за допомогою не зовсім вірної методології, а дослідження самих процесів у світі взагалі відбувається у методологічно релятивній площині[9].

Йдеться про основне питання філософії. Що первинне: дух або матерія? Але чи дасть відповідь на це питання можливість розібратися з причинами та наслідками будь-якої соціально-аномальної діяльності, або чи дасть вона можливість відповісти на питання щодо перспектив та наслідків глобалізації в світі? Вважаю, що ні. Тому наразі можна довго казати і розмірковувати про абстрактні категорії, водночас вони не мають бути настільки трансцендентними, що їх акцентуалізація стає невирішуваним завданням. На думку розробників концепції „Мертвої води”, суспільна корисна філософія повинна мати основним питанням філософії питання про методологію і виховання культури, на підставі яких наслідки людської поведінки стають передбачуваними. Якщо основне питання у світоглядній системі поставлено іншим чином і пропагується у суспільстві в якості ключового до смислу життя, то усе це сміття перешкоджає передбачуваності наслідків управлінських рішень у суспільстві. Таке суспільство не здатне до самовизначення цілей власного розвитку, досягнення власних обраних цілей, аналізу подій, що трапляються, що конче необхідним для корегування управління. Внаслідок цього воно втрачає здатність до самоуправління і стає знаряддям у чужих руках[10].

Тероризм в управлінні цивілізацією: глобалістський підхід

Відповідно до загальноприйнятої концепції, під управлінням розуміють процес усвідомленої цілеспрямованої дії суб’єкта управління на об’єкт з метою досягнення поставленої цілі. У згаданому випадку процес глобалізації на сучасному етапі розвитку людства можна ототожнювати із розповсюдженням американської ідеології, тобто впливу американської еліти на світову спільноту з метою перетворення її на власний розсуд. Усілякі намагання казати про незалежність політики чисельних держав, у тому числі і Франції, яка претендує на європейське лідерство, і Німеччини, яка разом із Францією намагається протистояти американській експансії та багатьох інших економічно розвинених, але військово і політично імпотентних держав по відношенню до США, є нічим іншим як оманою. Суб’єкт управління — США, які є провідником і фанатичним апологетом ідеї глобалізації. Об’єкт управління — світова спільнота. При чому останні заяви Президента Буша щодо можливості застосування ядерної зброї проти будь-якої держави, незалежно від того, чи є в неї ядерна зброя, чи ні, якщо будуть порушені національні інтереси США, а також рішення Конгресу з вимогою проводити вибори в Україні законно, є яскравим свідчення і підтвердженням тези, сформованої колишнім державним секретарем США Мадлен Олбрайт: „Ми будемо зберігати нашу присутність повсюди, де є необхідність у захисті наших інтересів”[11]. При чому ця присутність є не лише фізичною.

Визначивши суб’єкт і об’єкт управління говорити про якісь принципи управління можна лише крізь призму національних інтересів США: усі процеси в світі, що відповідатимуть їх національним інтересам будуть підтримані, інші ж придаватимуться анафемі через стигматизацію чи то недемократичних режимів, чи то тероризму, чи то у будь-якій іншій формі, яка суперечить розвитку сучасної цивілізації. До деяких з них можна віднести і жевріюче вогнище конфлікту у Центральній Європі в колишній Югославії, наявність країн, що підтримують тероризм в Азіатському реґіоні, проти яких необхідно вживати превентивних заходів, включаючи бомбардування та уведення ембарго, постійний конфлікт Палестини з Ізраїлем на Ближньому Сході, сутичка Пакистану з Індією, Північної та Південної Кореї, що у купі створює можливість  маніпулювання хвилями нестабільності в усьому Азіатському реґіоні, економічна криза в Аргентині. Отже наразі постає питання про розроблення нової прикладної теорії — теорії управління цивілізацією в умовах глобалізації.

Визначивши суб’єкт і об’єкт управління, окресливши функції, принципи та мету даного процесу, постає необхідність у визначенні кола засобів, чільне місце серед яких посідає тероризм як ефективний засіб управління цивілізацією.

1. Інформація світоглядного характеру, яка полягає у встановленні двополюсного світу людини: we versus them. Люди, що мислять інакше, чия ієрархічна упорядкованість світових процесів не співпадає із загально визнаною є забутими, а їх бунт, який набуває кривавих форм, антизаконним. Це спричинює  зміни основ культури мислення і повноти управлінської діяльності, коли здійснюється не стільки захист людини, скільки, під галсами необхідності боротьби з тероризмом, її подальше поневолення.
2. Інформація літописного, хронологічного характеру, яка дозволяє виділити часткові процеси, сприймаючи „хаотичний потік” фактів і явищ у світоглядне сито — суб’єктивну міру людського пізнання.
3. Інформація факто-описового характеру, до якої належать релігійні вчення деструктивних культів, різноманітні ідеології тероризму.
4. Економічні процеси, як засіб впливу, за допомогою якого можна або ініціювати тероризм або навпаки нейтралізувати його.
5. Засоби безпосереднього фізичного впливу: ядерна загроза, наркотична, тютюнова та алкогольна навала, харчові добавки та інші екологічні забруднювачі, траснгенна інженерія і клонування.
6. Засоби найнижчого рівня сугестії — звичайна зброя та інші засоби, які завдають безпосередню шкоду при їх застосуванні.

Звичайно, що наведена ієрархізована система засобів впливу не є ідеальною, водночас, на мій погляд, вона дозволяє чітко окреслити найбільш вірогідні засоби, за допомогою яких тероризм, може бути використаний в якості механізму управління. На найвищому щаблі, звичайно ж, перебувають концептуально неприйнятні управлінські рішення, вплив на які прямо або опосередковано може здійснюватися  через тероризм. При застосуванні цього набору зсередини однієї системи — це загальні засоби управління. При застосуванні однією системою цих засобів проти іншої — це є узагальнена зброя, або ж засоби ведення війни. Отже тероризм в якості засобу управління сучасною цивілізацією у контексті перманентних процесів глобалізації  може не застосуватися лише до тих держав, управлінська система яких у концептуальному плані не суперечить фундаментальним принципам функціонування загальної системи управління (моделі США).

Тероризація глобалізма

Звичайно, я не ставив за мету якимось чином принизити ідею глобалізму у світі або ж показати його негативний характер для світу. Мета була іншою — продемонструвати, яким чином глобалізація сприяє розповсюдження тероризму, і як за допомогою тероризму здійснюється управління сучасною цивілізацією. Звичайно, не всі питання були розкриті ґрунтовно, деякі носять дискусійний і навіть полемічний характер, водночас впевнений, що дослідження будь-яких проблем боротьби з тероризмом має відбуватись через розгляд їх крізь призму глобалізації. Глобалізація як процес встановлення концептуальної моделі управління світом має багато засобів. На жаль, тероризм також знаходиться в цьому арсеналі. Тому, окрім нагальної необхідності формування антитерористичного законодавства, необхідно розробити неометодологію дослідження тероризму, в якості складної нелінійної динамічної самоорганізаційної системи. Отже нова методологія і усвідомлення тісного взаємозв’язку тероризму із глобалізацією нададуть дослідженням більш змістовного характеру, що у кінцевому випадку слугуватиме виробленню конкретних практичних пропозицій щодо унеможливлення застосування тероризму в якості засобу управління цивілізацією, а також нейтралізації негативних наслідків глобалізації.

Література