Fratelli Tutti: belli est voluntas Dei

Ліпкан Володимир Анатолійович,

доктор юридичних наук, професор

докторант відділу правових проблем політології

Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

 

Виступ на конференції в ІДП 19 жовтня 2022 року

 

Розвиток політичної системи неодмінно супроводжується впливом на неї чинників різної природи. З метою досягнення цілей функціонування даної системи формуються відповідні концептуальні напрями державної політики, які ґрунтуються на національних інтересах і національних цінностях.

Однією з теоретичних систем, в рамках якої піддається концептуалізації феномен політичної системи і її ефективне функціонування в епоху трансформативних змін, виступає геостратегія.

Своєю чергою, будучи інтерпретованою в двоякій іпостасі:

1) як політична теорія;

2) як політико-безпекова практика геостратегія володіє власним методологічним інструментарієм, за допомого якого власно і формуються загальна архітектура методології.

Одним із важливих елементів методології виступає політична теологія.

Розглядаючи природне право як еманацію Божого права і його джерело — Воля Бога, доцільно звернутися саме до політичної теології.

Отже відповідно до формату дослідження формулюю наукову тезу:

В. Ліпкан: Формування геостратегії є волею Божою.

Бог відіграє роль ідеального взірця і балансу інтересів особи, суспільства і держави в рамках ефективного функціонування політичної системи. Відповідно до волі Бога суспільний організм формує у своїх індивідах реальні сили і здібності, спромоги, котрі, своєю чергою, мають вияв у формуванні як усієї політичної системи, так і окремих її елементів. Причому дана система характеризується стратегічним потенціалом та могутністю, оскільки солідаризація різних інтересів має відбуватись в рамках концепції спільного людства або спільноти єдиної долі («Fratelli tutti»: чергова соціальна енцикліка Папи Франциска).

Реалізація геостратегії окремої держави має корелювати із загальною стратегією розвитку людства як братерської субсидіарної системи, заснованої на соціяльній дружбі, будові здоровішого суспільства і гіднішого світу без голоду, злиднів, насильства і війн.

Адже, окрім регіональних (внутрішніх) проблем для тієї чи іншої політичної системи, існують виклики вищого порядку, які є макрозагрозами для будь-якої політичної системи, що на них наголосив Папа Франциск у своїй енцикліці «Fratelli tutti»:

  • маніпуляція та деформація таких понять, як демократія, свобода, справедливість;
  • втрата почуття приналежності до суспільства та історії;
  • егоїзм і незацікавленість спільним благом;
  • переважання логіки ринку, що ґрунтується на прибутковості та культурі відкинення немов непотребу;
  • безробіття, расизм, бідність;
  • нерівність у правах та її відхилення, такі як рабство, торгівля людьми, жінки, піддані насильству й примушені робити аборт, торгівля органами.

Відправною точкою виступає спільна приналежність до людського роду, соціяльна дружба через визнання одні одних братами й сестрами (Fratelli tutti) як діти одного Творця, всі разом в одному човні, що вимагає усвідомлення того, що в глобалізованому та взаємопов’язаному світі врятуватися можна лише разом.

Особливої уваги в рамках еманації Божого права виступає іманентна неправедність будь-якої війни, яка є поразкою для політики і для людства в цілому, ганебною поступкою силам зла. Війна не є проявом хаосу або нестабільності.

Війна — це стаціонарність зла, стабільність агресії та узгіднення некрофілії із деградацією і поступовим знищенням людяності в людях.

Десоціялізація людини призводить до умерщвлення Духу, а відтак випаровування та ерозії Волі Бога щодо людини, як свідомого носія Волі. Відтак, сповідуючи війну як продовження політики іншими засобами за Клаузевіцом, порушуються Божі закони, адже політика має бути спрямована на вектор наслідування стану Божого, який перебуває в ідеальній і абсолютній динамічній рівновазі та балансі.

Політика має виступати однією з найцінніших форм милосердної любові.

Відповідно до викладеного, реалізація геостратегії, в тому числі секторальних стратегій відповідно до напрямів державної політики по найбільш важливим сферам життєдіяльності, усвідомлюються і сприймаються як Божа Воля, аксіоматична традиція, яка має найвищу силу, і не може бути оскаржена і переглянута, адже вона визначає свідомість і спрямування Волі свідомих суб’єктів до щастя, добробуту, миру та любові.

Таким чином, геостратегія, відповідно до засад політичної теології, є нічим іншим, як об’єктивацією прагнення Бога до формування достатніх і необхідних умов для досягнення спільного блага, щастя та гармонії усіх людей як єдиної братерської родини.

Політична теологія уможливлює формувати геостратегію, керуючись Божим правом, сутність якого полягає у позбавленні на засадах доброзичливості та солідарності від наступу вірусів радикального індивідуалізму.

Політична теологія надає прагматичного і конструктивного гуманістичного методологічного подиху геостратегії як політико-безпековій практиці щодо відкриття забутого світу ідей Добра, Справедливості, Солідарності, Миру та Злагоди, генеруючи умови для морально-духовного переродження нації, зміцнення світоглядних засад її ідентичності та умов для реалізації людської гідності.

Замість ґуртового агресивного антагонізму і скептичного релятивізму щодо існування Української держави в рамках численних теоретичних конструкцій геополітики, геостратегія і зокрема політична теологія ставлять Божу Віру і Світоглядний баланс на вершину ефективного розвитку націодержави, яка за допомогою повинності дисциплінованого чину чітко ідентифікує власний національний ідеал, баланс влади і внутрішній лад, мир та розвиток.