Назаров В.В.

професор, д.ю.н.,

голова Інституту кримінального правосуддя ГОСЛ

Чинне кримінальне процесуальне законодавство України містить обов’язкові вимоги до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо дотримання прав людини та законності застосування запобіжних заходів. Під час досудового розслідування слідчий, прокурор, слідчий суддя, з’ясувавши фактичні обставини справи, які дійсно дають їм право на застосування запобіжного заходу, зобов’язані застосувати найбільш доцільний захід, який сприятиме оптимальному досягненню мети такого застосування в конкретній ситуації. Крім того, кожен випадок законного, обґрунтованого застосування такого заходу стає наочним свідченням незворотності покарання за неправомірні дії, що перешкоджають кримінальному провадженню, є індикатором якості досудового розслідування й механізмом забезпечення його результативності, сприяє реалізації завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.

Загалом вторгнення державних органів у сферу особистих прав та свобод при застосуванні запобіжного заходу повинне мати мінімальні межі, дійсно необхідні для боротьби зі злочинністю. Їх визначення неминуче припускає, по-перше, чітке встановлення в системі права лише дійсно необхідних випадків примусової дії; по-друге, до кінця витриману диференціацію передбачених законом правоохоронних заходів залежно від виду неправомірної поведінки, тобто їх адекватний характер; по-третє, установлення в законі з тим або іншим ступенем деталізації процесуальної форми примусу, умов, підстав і порядку його застосування; по-четверте, використання в практичній діяльності лише нормативно закріплених засобів правоохорони при чіткому дотриманні юридичних передумов їх реалізації.

Водночас, незважаючи на визначений у КПК України порядок застосування запобіжних заходів, є чимало випадків порушення законності з боку сторони обвинувачення саме процесуального порядку застосування деяких з них. Слідча та судова практика в досліджуваній сфері певним чином характеризує проблемні ланки, які потребують особливого детального підходу й вирішення. Зокрема, під час подання клопотань про застосування запобіжного заходу слідчі судді не рідко визнають їх невідповідними вимогам закону, а саме через брак повних даних щодо підозрюваного, відомостей про судимість, обставини вчинення кримінального правопорушення, відсутність у протоколах затримання особи дати та часу такого затримання чи конкретизації підстав, за наявності яких є необхідність у продовженні строку запобіжного заходу, а також необґрунтованість винятковості обрання відповідного запобіжного заходу тощо. Унаслідок зазначених недоліків слідчі судді повертають такі клопотання, що, у свою чергу, негативно впливає на оперативність застосування необхідних заходів і тим самим знижує ефективність розслідування.

Незважаючи на різноманітність запобіжних заходів, з кожним роком збільшується кількість затриманих осіб та випадків застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, частка якого, порівняно з іншими запобіжними заходами, складає від 40 % до 55 % [1, с. 287]. На практиці трапляються випадки затримання осіб без ухвали слідчого судді після спливу тривалого часу з моменту вчинення злочинів та за відсутності підстав, передбачених ст. 208 КПК, а саме затримання особи під час або ж безпосередньо після вчинення злочину. Проблеми виникають і під час процесуального оформлення затримання уповноваженою службовою особою або проведення супровідних заходів (зокрема обшуку затриманої особи), у питаннях своєчасного та правильного повідомлення затриманим про їх право на отримання правової допомоги, своєчасного інформування родичів затриманого та Центрів надання безоплатної правової допомоги. Поширеною стає практика, за якої доставлення затриманого до слідчого судді взагалі не забезпечується впродовж тривалого часу.

У двадцять шостій доповіді Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини (УВКПЛ) щодо ситуації з правами людини в Україні, яка була підготовлена за результатами роботи Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні в період з 16 лютого до 15 травня 2019 року, зазначено, що впродовж звітного періоду УВКПЛ задокументувало численні випадки свавільного затримання осіб без зв’язку із зовнішнім світом, катувань і жорстокого поводження. Було звернуто увагу на практику 30-денного превентивного арешту, яка не витримує жодної критики та свідчить про свавільне тримання під вартою без зв’язку із зовнішнім світом і прирівнюється до насильницького зникнення [2].

На державному рівні не вирішено питань щодо умов утримання підозрюваних, обвинувачених у СІЗО. Сучасні українські реалії свідчать, що в СІЗО порушуються абсолютно всі норми і умови тримання, харчування та вимоги санітарії. Людина, вина якої ще не доведена, потрапивши в слідчий ізолятор, опиняється в ситуації, за якої на неї чинять психологічний або фізичний вплив з метою примушування надати «потрібні» показання або схиляють до угоди зі слідством. Зареєстрований у 2020 році у СІЗО рівень захворюваності на туберкульоз майже в 100 разів вище, ніж поширення цього захворювання серед цивільного населення [3]. На сьогодні відсутні будь-які дослідження впливу вірусу COVID-19 на арештованих, які одразу потрапляють до групи ризику. Обмеження зовнішніх контактів через заборону побачень та передач не вирішують відповідну проблему, оскільки залишаються два критичні фактори – перебування великої кількості заарештованих в одній камері та відсутність розвиненої інфраструктури для лікування в СІЗО, що в сукупності може призвести і призведе до масових летальних випадків серед заарештованих.

Крім того, тримання під вартою передбачає соціальні витрати на реалізацію даного заходу. У цьому сенсі тримання під вартою є найбільш дорогим запобіжним заходом, оскільки підозрюваний, обвинувачений на тривалий строк позбавляється можливості брати участь у продуктивній праці за своєю спеціальністю і приносити максимальну користь суспільству. Безпосередньо процедура взяття під варту, ураховуючи доставлення підозрюваного, обвинуваченого до слідчого ізолятора, особистий обшук, дактилоскопіювання, фотографування тощо, є досить трудомісткою. Щорічно держава витрачає сотні мільйонів гривень на реалізацію даного запобіжного заходу. Більш того, узяття під варту накладає фінансовий тягар на самих заарештованих, їх родину, адже заарештовані не отримують заробітну платню, фінансові витрати зазнають їх близькі та родичі, які відвідують ув’язнених (передачі, оплата додаткових послуг захисника тощо).

Слід також звернути увагу, що у 2020 році Кабінет міністрів України запровадив експериментальний проект, згідно з яким заарештовані можуть за певну плату покращити свої умови тримання під вартою в слідчому ізоляторі. Порядок проведення експериментального проекту щодо платної послуги з надання покращених побутових умов і харчування особам, узятим під варту, у слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби було затверджено наказом Мін’юсту від 06 травня № 1587/5. Станом на 23 березня 2021 року за користування платними камерами сплачено 3 млн. грн. [4]. На нашу думку, ефективність такого експерименту покаже час. Разом з тим вважаємо, що доцільно було б більше приділяти увагу поліпшенню людських умов перебування заарештованих загалом, а не лише за окрему плату, а також зменшити кількість заарештованих у камері, яка на сьогодні сягає 12 чи 16 осіб.

Підводячи підсумок, зазначимо, що норми КПК України, які регламентують застосування запобіжних заходів, на сьогодні не досконалі. Усунення відповідних огріхів має збалансувати систему запобіжних заходів, установити ті правові конструкції, що зможуть забезпечити ефективне вирішення завдань кримінального провадження, а також визначити баланс між примусом та конституційними правами людини.

Список використаних джерел:

1. Фоміна Т. Г. Теоретичні та процесуальні основи застосування запобіжних заходів у кримінальному судочинстві України: дис. … докт. юрид. наук. Харк. нац. ун-т. внутр. справ. Харків, 2020. 630 с.

2. Доповідь щодо ситуації з правами людини в України. URL : https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ReportUkraine16Feb-15May2019_UA.pdf

2. Звернення Української Гельсінської спілки з прав людини стосовно необхідності впровадження заходів, спрямованих на захист хворих осіб, що знаходяться в місцях позбавлення волі від впливу COVID-19. URL : https://helsinki.org.ua/appeals/zvernennia-ukrains-koi-hel-sins-koi-spilky-z-prav-liudyny-stosovno-neobkhidnosti-vprovadzhennia-zakhodiv-spriamovanykh-na-zakhyst-khvorykh-osib-shcho-znakhodiat-sia-v-mistsiakh-pozbavlennia-voli-vid-v/

4. Платні камери в СІЗО принесли бюджету 3 млн. грн. URL : https://ua.interfax.com.ua/news/general/732344.html