© Ліпкан Володимир Анатолійович,

докторант Національної академії внутрішніх справ України,

кандидат юридичних наук

Для цитування:

Ліпкан В.А. Доктрина національної безпеки: проблеми формування. Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. 2003. № 3.С. 195 – 198.

 

За останні часи непересічного значення набувають проблеми формування системи національної безпеки, розроблення механізмів оптимізації і удосконалення її функціонування. До того ж науковий інтерес до цих проблем виявляють дослідники різних галузей, що обумовлено змінами парадигми системного мислення, інтенсивним розвитком усієї науки, підвищенням її ролі у розбудові незалежної і самостійної України. Наразі, гостро постало питання про формування нової галузі знань, яка б вивчала національну безпеку — націобезпекознавство[1].

Ураховуючи той факт, що вона належатиме до міждисциплінарного напряму, засадничі положення даної науки ґрунтуватимуться на синергетиці, яка останніми часами посіла чільне місце у парадигмі системного мислення[2]. Хотів би зазначити, що функціонування системи національної безпеки уможливлюється тоді, коли існує чітке законодавче поле, яке у концептуальному плані регламентує і спрямовує рух даної системи. До таких основоположних концептуальних документів належать: концепція, стратегія, доктрини, нормативно-правові акти, програми і технології національної безпеки.

У даній статті мною будуть розглянуті деякі аспекти формування доктрини національної безпеки, під якою будемо розуміти сукупність офіційних поглядів на мету, функції, принципи та методи забезпечення національної безпеки України у конкретній сфері життєдіяльності.

Зазначу, що у процесі моніторингу загроз національній безпеці має встановлюватися джерела їх походження, можливість настання, характер протікання, можливі наслідки у разі настання та інше. Саме для розроблення цих питань і створюється певна система, вчення — доктрина.

Доктрина (лат. doctrina) — вчення, наукова або філософська теорія, система, керівний теоретичний або політичний принцип[3].

Доктрина має слугувати основою для:

q  формування державної політики в сфері забезпечення національної безпеки України;

q  підготовки пропозицій по удосконаленню правового, методичного, науково-технічного і організаційного забезпечення національної безпеки України;

q  розроблення цільових програм забезпечення національної безпеки України.

Доктрина національної безпеки має багатошаровий зміст, тому постає необхідність у виокремленні певних компонентів, які мають визначати архітектоніку даного документу.

Ураховуючи думку О.Е.Лейста щодо структури політико-правових доктрин, розглянемо компоненти, які має включати в себе доктрина національної безпеки[4].

1. 1.     Логіко-теоретична, філософська або інша основа (методологічний стрижень). Логіко-теоретична основа доктрини національної безпеки пов’язана з іншими формами суспільної свідомості, світоглядом епохи. Так, за часів існування СРСР поняття „національна безпека” не існувало взагалі, через те, що механізм державної безпеки поглинав усі інші і повністю домінував над ними. Державна безпека того часу уособлювала і особисту безпеку, і безпеку нації, і безпеку суспільства, і безпеку окремих етнічних меншин.
2. 2.     Виражені у вигляді понятійно-категорійного апарату змістовні вирішення питань про забезпечення національної безпеки, закономірності розвитку систем національної безпеки, їх форми і соціальне призначення, принципи побудови, про співвідношення права та управління системою національної безпеки (СНБ), баланс забезпечення безпеки нації, особи, держави.

Змістом доктрини національної безпеки є її понятійно-категорійний апарат, теоретичне вирішення проблем забезпечення національної безпеки, широка і завершена система поглядів, що ґрунтується на категоріях, які мають опорний, базовий характер саме у цій доктрині. Зміст доктрин має ґрунтуватися на системі логічних доказів і знаходити свій вираз у поняттях, що відображають суспільно-політичну дійсність.

До традиційного кола питань, вирішення яких утворює зміст націобезпекознавства, належать питання про виникнення та розвиток системи національної безпеки, її зв’язку із суспільством, особою, державою, методах забезпечення національної безпеки, механізми управління СНБ у різних умовах, включаючи дестабілізацію, коли система характеризуються критичними параметрами  тощо.

1. 3.     Програмні положення — оцінки існуючої системи національної безпеки, її цілі та завдання, принципи функціонування та сталого розвитку, методи забезпечення.

Програмні положення є притаманними будь-якій доктрині. Не є виключенням і доктрина національної безпеки. Вони надають їй соціально значущий характер, накладають відбиток на зміст її теоретичної частини і нерідко визначають вибір методологічної основи самої доктрини. У програмних положеннях найбільш чітко знаходить свій вираз ідеологічний характер доктрини; через них націобезпекознавство тісно пов’язано із практикою забезпечення національної безпеки. Програмна частина безпосередньо виражає інтереси нації, її прагнення до найбільш ефективного їх забезпечення, вона включає оцінки національної безпеки як системи і вимоги, що до неї ставляться і містяться у суспільній свідомості.

Програмні положення доктрини національної безпеки мають виражати ідеали української нації, на досягнення яких має бути спрямований її поступ. Слід зазначити, що ідеали є не завжди досяжними, через що їх достатня правдоподібність може згуртувати український соціум на шляху побудови сильної, соборної, економічно розвиненої України. Ураховуючи дану обставину, слід більш помірковано і виважено ставитися до самих доктрин, до яких, висуваються не критерій істинності, а здатності виражати інтереси української нації як органічного синтезу титульного етносу та етнічних меншин. Суттєвий вплив на практику здійснюють ті доктрини та ідеї, які ґрунтуються на узагальненні, теоретичному осмисленні досвіду функціонування різних систем національної безпеки розвинених країн.

Інтегруючи думки О.Е.Лейста, можна зазначити, що програма є цементуючим початком доктрини, яка пов’язує в єдине ціле її елементи, надає доктрині монолітності, оскільки оформлення поглядів, міркувань, суджень та оцінок на національну безпеку в цілісну систему відбувається на ґрунті ідеалів, які об’єднують членів суспільства у групи, що прагнуть вчинити вплив на право, державу і політику[5].

Однією з причин розвитку різноманітних доктрин національної безпеки є гострота проблем забезпечення національної безпеки, які не можуть бути розв’язані існуючими документами, підвищений інтерес до цих проблем громадськості, а іноді — відсутність згоди і суперечність поглядів на національні інтереси усередині однієї держави.

Ураховуючи той факт, що доктрина формується на методологічній основі Концепції національної безпеки, вона має більш прикладний і конкретний характер, через що деталізує окреслені в Концепції положення щодо окремо узятої сфери національних інтересів. На нашу думку, можна виділити такі основні доктрини, які мають існувати в органічному поєднанні із Концепцією:

q  доктрина економічної безпеки;

q  доктрина інформаційної безпеки;

q  доктрина політичної безпеки (має враховувати питання внутрішньої і зовнішньої безпеки);

q  доктрина воєнної безпеки;

q  розвідувальна доктрина та інші.

Доктрина структурно має складатися з Преамбули, основної частини і епілогу. У свою чергу основна частина, ураховуючи існуючі напрацювання з даного питання, має складатися з декількох блоків.

У першому блоці доцільно викласти наступні фундаментальні, базові положення:

• окреслити правовідносини (екологічні, інформаційні, технологічні тощо) у конкретній сфері національної безпеки і на їх підставі визначити національні інтереси саме у цій сфері;
• відповідно до окреслених національних інтересів визначити конкретні загрози безпеці у цій сфері та їх джерела;
• надати характеристику сучасного стану безпеки у конкретній сфері життєдіяльності і намітити основні завдання по її забезпеченню.

У другому блоці необхідно проаналізувати методи забезпечення безпеки у конкретній сфері життєдіяльності:

¨    загальні методи забезпечення безпеки;

¨    особливості забезпечення безпеки у різних сферах суспільного життя;

¨    міжнародне співробітництво в сфері забезпечення безпеки.

Третій блок можна присвятити проблемам державної політики забезпечення безпеки у конкретній сфері, відповідно він міститиме наступні елементи:

• основні положення державної політики забезпечення безпеки;
• першочергові заходи по реалізації державної політики забезпечення безпеки.

У четвертому блоці доцільно окреслити систему забезпечення безпеки, передбачивши розкриття наступних напрямів:

¨    зміст системи забезпечення національної безпеки;

¨    її функціональне призначення;

¨    організаційна структура.

Насамкінець зауважимо, що жодна доктрина національної безпеки не може претендувати на наукове передбачення довгострокових результатів перетворення системи національної безпеки країни на підставі цієї доктрини. Тому, підбиваючи підсумок наведеному, слід акцентувати увагу на характерних особливостях побудови даних доктрин:

—    Доктрина розвиває Концепцію національної безпеки стосовно конкретної сфери (екологічної, інформаційної, технологічної тощо);

—    Доктрина не може суперечити Конституції України, Концепції національної безпеки України;

—    реалізація першочергових заходів по забезпеченню національної безпеки в конкретній сфері життєдіяльності, перерахованих у Доктрині, передбачає розроблення відповідної державної програми;

—    конкретизація деяких положень Доктрини стосовно окремих сфер діяльності суспільства і держави може здійснюватися у відповідних документах, які затверджує Президент України.

Генеральна лінія усіх доктрин — найефективніше забезпечення національних інтересів, через підтримання балансу інтересів особи, суспільства і держави.

Література