Паризький Ігор Володимирович,
ад’юнкт кафедри кримінального процесу
Київського національного університету внутрішніх справ
Компроміс – це один зі способів вирішення конфліктів загалом і конфліктів кримінального судочинства зокрема.
Тривалий час кримінальне судочинство головним чином було спрямоване на боротьбу зі злочинністю, а відповідно основним способом такої боротьби було суперництво (конфронтація). Останніми роками внаслідок кризи репресивної юстиції все більшого поширення набуває превенція, залагодження правового конфлікту між злочинцем і жертвою злочину (потерпілим).
У 2001 році у зв’язку з прийняттям нового Кримінального кодексу України, ст. 8 КПК України зазнала істотних змін і закріпила порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим. Відповідно до ст. 46 КК України та ст. 8 КПК України прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, якщо він вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, примирився з потерпілим та відшкодував завдані збитки або усунув заподіяну шкоду. За наявності таких підстав суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.
Це стало новою, особливою підставою закриття кримінальної справи судом, що відрізняється від порядку закриття кримінальних справ приватного обвинувачення при примиренні потерпілого з обвинуваченим, підсудним.
Введення цієї норми підкреслило напрямок розвитку кримінального та кримінально-процесуального законодавства України до закріплення підстав і процедур, що забезпечують компромісне вирішення кримінально-правових конфліктів.
Однією з передумов використання компромісів для вирішення конфліктів у кримінальному судочинстві стало пріоритетне значення охорони прав і законних інтересів осіб, які постраждали внаслідок вчинення злочину, захист особи від незаконного і необґрунтованого обвинувачення у вчиненні злочину, засудження та покарання.
Значне превалювання публічних начал у кримінальному судочинстві тривалий час призводило до того, що держава у боротьбі зі злочинністю ставила свої цілі, а особи, які постраждали від злочину, були лише приводом і засобом такої боротьби, волевиявлення і бажання яких жодним чином не впливали на перебіг і результати кримінального процесу. Розвиток компромісних процедур, у свою чергу, дозволяє збільшити кількість кримінальних справ, що вирішуються на підставі взаємодопустимих рішень сторони обвинувачення та захисту.
Компромісне вирішення конфліктів передбачає необхідність висунення власних поступок і оцінку поступок іншої сторони, що, безумовно, вимагає незалежності і самостійності позиції суб’єктів – учасників конфлікту.
Ще однією передумовою використання компромісів для вирішення конфліктів у кримінальному судочинстві стала тенденція до прискорення кримінального процесу, тобто відсутність тяганини, громіздкої процедури, введення так званого “права на швидкий суд”, притаманного англосаксонській правовій системі. Компромісні процедури сприяють зменшенню часових витрат на врегулювання правових конфліктів. До того ж, розвиток компромісних процедур видається перспективним з точки зору економічної ефективності. Під їх впливом у обвинуваченого, підсудного формується бажання добровільно усунути шкоду, завдану злочином як потерпілому (юридичній особі), так і державі.
Взаємозалежність і взаємодія держав у єдиному світовому просторі, передбачають інтернаціоналізацію кримінального судочинства, що виступає передумовою впливу на певному етапі тих чи інших тенденцій, які відбуваються у системах кримінального судочинства різних країн світу. Одна з таких тенденцій – посилення інтересу до принципу доцільності, який поступово витісняє принцип законності з кримінального процесу західних країн (Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Данія, Норвегія). Так, на відміну від принципу законності, який зобов’язує порушити кримінальну справу у кожному випадку виявлення ознак злочину, відображенням принципу доцільності виступає надана відповідній посадовій особі можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про необхідність і доцільність порушення кримінальної справи.
Іншою досить сильною тенденцією виступає розвиток компромісного, альтернативного, відновного способу врегулювання конфліктів кримінального судочинства. На даний час, приміром у США існує понад 300 програм примирення, а у Великобританії понад 400.
Такі світові тенденції, безумовно, здійснюють свій вплив і на кримінально-процесуальне законодавство України, що відображається у пошуку альтернативних способів вирішення конфліктів, у тому числі і шляхом примирення в межах відновного правосуддя.
Отже, сучасні тенденції розвитку зарубіжного права та кримінально-процесуального законодавства України є безумовними передумовами для активного використання компромісів у вирішенні конфліктів кримінального судочинства.