Мандзюк Олег Андрійович,
Голова Інституту стратегічних ініціатив,
кандидат юридичних наук
Сучасний світ можна розглядати з багатьох боків. Але навряд чи хто наважиться заперечувати той факт, що сьогодні одним із головних важелів управління світом виступає здатність до ефективної комунікації. В рамках комунікативного підходу тероризм можна інтерпретувати як недолік спілкування інституціональних структур з окремими інститутами громадянського суспільства, що знаходить свій прояв у протиправній злочинній діяльності. З позицій стратегічних комунікацій [1] тероризм можна інтерпретувати як неефективну діяльність компонентів системи стратегічних комунікацій, що полягала у відсутності формування можливостей для забезпечення стабільного розвитку соціальної системи та всіх її елементів та зв’язків.
Важливу роль у процесі сучасної комунікації відіграє наративний метод, в рамках якого вивчаються різноманітні шляхи подачі будь-якої інформації.
В рамках загальної концепції диверсифікації наукового знання, а з іншого необхідності застосування міждисциплінарного підходу в рамках інформаційно-аналітичної діяльності я виділяю такий аспект як розвитку аналітичної наратології.
Я виходжу з того, що нині аналітичні дослідження та аналітика взагалі значно залежать від зовнішніх впливів, зокрема безпосередньо від тих аналітиків, котрі готують той чи інший інформаційний матеріал, а також від їхнього політичного забарвлення. Упорядкування викладення фактів, обрання конкретної методології, вигідної для отримання наперед задуманого результату, навіть будова загального алгоритму дослідження, що початково формує напрям дослідження (наприклад: „Історія та сучасність розвитку фашизму в Росії”, „Ескалація нацизму в Німеччині”, „Сучасні проблеми прогресуючого расизму та інших дискримінаційних форм поведінки в США” тощо), а також уміння володіти різноманітними способами та методами, що впливають на будову форми викладення — істотні компоненти формування успішного та ефективного аналітичного наративу, який виступає суттєвим компонентом профілактики тероризму. У цьому і відбувається стратегічне зміщення феноменальної грані дійсності: з позицій боротьби з тероризмом до позиції профілактики тероризму.
Таким чином, формування дослідження вкладається в наперед задані рамки дослідження, який, власно, і визначає хід самого дослідження, а також зі значною долею вірогідності заплановані отримані результати, у тому числі у справлянні того чи іншого ефекту на певні соціальні групи для прийняття вигідного суб’єкту впливу рішення.
У цілому можу виділити такі рівні концептуалізації в рамках аналітичної наратології :
- хроніка;
- історія;
- тип побудови аналітичного дослідження;
- тип доведень;
- тип ідеологічного підтексту.
Застосування комунікативного підходу уможливлює стверджувати, що нині аналітик виступає своєрідним медіумом, який відбирає за допомогою методів селекції, таргетовану інформацію відповідно до цільової аудиторії, формує з неї різноманітні аналітичні продукти і транслює їх до конкретної цільової аудиторії. Таким чином, нині аналітики отримала унікальний шанс монопольного впливу та маніпуляцій на цільові аудиторії, вони виступають менеджерами смислів, а аналітичні центри перетворюються на фабрики думок. За таких умов актуальність правового регулювання інформаційно-аналітичної діяльності, функціонування та діяльності аналітичних центрів, в тому числі формування наративів, набуває додаткових аргументів. Адже від правильного викладення інформації залежить рівень динамічності тероргенних умов, їх можливу трансформацію в конкретну терористичну діяльність.
Аналітичний наратив виступає способом відтворення знання, адже головним транслятором інформації виступає не той, хто безпосередньо сформулював ту чи іншу інформацію, не автор того чи іншого дослідження, а безпосередньо той, хто має доступ до ЗМІ, медіаресурсів — той, хто розповідає, оповідає, кого слухають, у кого значні цільові аудиторії, причому не важливо по телебаченню або соціальних мережах це відбувається. Яким би гарним не був спічрайтер, але знають не того хто писав доповідь, а того, хто проголошував її результати.
Тому для терористів є таким важливим доступ до ЗМІ, адже демонстративність, як одна з атрибутивних ознак тероризму, може бути реалізована лише через ЗМІ. Відтак успішність наративу терористів на пряму детермінує ефективність та результативність їхнього впливу на конкретні цільові аудиторії. І навпаки: ефективна державна антитерористична політика на ярму залежить від того, який наратив буде обрано і застосовану в інформаційно-комунікаційному просторі.
Будь-який транслятор за даного випадку виступає наперед упередженою особою, оскільки за допомогою аналітичних наративів, вкладаючи заздалегідь сформований меседж, оповідач доносить інформацію реципієнтам, яка здається науково обґрунтованою, виваженою та неупередженою, об’єктивною та всебічною, вірогідною. Реципієнти інформації вже не вдаються до самого процесу отримання того чи іншого знання, споживачів інформації все менше і менше цікавить походження інформації: джерела, процедури та методи отримання, застосовувана методологія тощо.
Виходячи з контексту презентації наративної комунікації як діяльності сфокусованої на встановленні інтересів цільової аудиторії, доцільно зважати також і на існуючі підходи до виділення таких реципієнтів.
Зокрема, Л.І.Стрелец пропонує виділяти наступні 3 роди реципієнтів інформації: уявні, емпіричні, ті, що характеризують образ зображеного в інформаційному повідомленні читача.
Уявні реципієнти інформації діляться на:
- внутрішній, віртуальний, імпліцитний (В.Ізер);
- інтенціональний, усезнаючий архічитач (М.Ріффатер);
- зразковий (У.Еко);
- аристократичний (Р.Барт);
- поінформований (С.Фіш);
- абстрактний (В.Шмид);
- іманентний твору слухач (М.Бахтін);
- концепований (Б.Корман);
- мета читач, когерентний, компетентний, кваліфікований, ідеальний, програмований, культурний [2, с. 37].
Своєю чергою, емпіричні читачі поділяються на:
- реальний читач
- публіка
- реципієнт
- отримувач.
Натомість в рамках третьої групи зазвичай виділяють : образ читача, факультативний читач, представлений в творах авторів про своїх читачів [2, с. 37].
Одним із завдань формування наративу є формування такого керованого суб’єктом управління інформаційного середовища, в якому відбудеться втрата орієнтирів і занурення споживача інформації у владу ілюзії. З боку терористів: відбувається спора занурення соціальної систему в атмосферу страху, недовіри до спроможності державної влади забезпечити безпеку тощо; з боку органів державної влади навпаки: до формування несприйняття тероризму як соціально деструктивної діяльності, заперечення тероризму як методу досягнення політичних цілей тощо.
Відтак, можу висунути гіпотезу, відповідно до якої в рамках аналітичної діяльності доцільно говорити про аналітичну наратологію — галузь наратології, специфічний метод аналітичної діяльності, що вивчає оповідальні тексти та інші інформаційні повідомлення в аналітичному просторі, механізм їх впливу на свідомість людей, досліджує ґенезу, природу, форми і функціонування наративів, специфічні риси, притаманні наративам в аналітичній сфері, критерії, що дозволяють відрізняти наративи (наративи в аналітичному дослідженні державних установ, наративи в аналітичних доповідях та дослідженнях недержавних установ тощо), а також система правил, відповідно до яких наративи створюються, розвиваються і функціонують в аналітичній сфері.
Аналітична наратологія констатує, що зміст аналітичної діяльності виражається через оповідання, а не лише через логічні закони та формули, методи, що в них використовуються. Розуміння людиною тексту аналітичних досліджень і розуміння ним самого себе в даному аспекті є аналогічним. Людина досягає саморозуміння через наратив, виділяючи у життєвому потоці певні моменти, що мають для нього певний сенс і оціночне значення, через що відбувається конструювання і підтримка через наративи власної ідентичності. Реальність створюється в аналітичних дослідженнях і передається далі в „думках” ключових лідерів, груповому / колективному мисленні цільових аудиторій, які передаються один одному.
Таким чином майже для кожного таргетованого суб’єкта готується та формується відповідна система наративів. Одна й та сама аналітична доповідь, наприклад, щодо тероризму та екстремізму, буде абсолютно по-різному сприйнята різними суб’єктами, що виступають у відносинах між собою щодо цих подій.
Саме тому застосування знань аналітичної наратології до формування ефективної державної антитерористичної політики має непересічне значення.
Список використаної літератури:
- Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416 с.
- Стрелец Л.И. Рецептивная программа понимающего читателя / Л.И.Стрелец // Филологический класс. — 2013. — 1(31). — С. 37—40.