Ліпкан Володимир Анатолійович,
доктор юридичних наук, професор
професор кафедри кримінального права, процесу та криміналістики
Академії праці, соціальних відносин і туризму
https://orcid.org/0000-0002-7411-2086
Війна РФ проти нашої держави призводить до поступової трансформації державності через фрагментацію державного суверенітету Української Держави як загальний задум щодо десуверенізації у рамках реалізації концепції рашизму. Більшість функцій держави зазнали докорінного впливу, але визначальною за даних умов виступає концепція безпекоренесансу, в рамках якої визнання безпекової функції держави пріоритетною — є парадигмальним та аксіоматичним. Тож муніципальна реформа не може відбуватися сама по собі, або за Фіхте, як річ сама в собі. Вона має враховувати зміну геостратегічного ландшафту, трансформацію безпекової архітектури, зміну структурного змісту національної ідентичності, розуміння необхідності легітимації сили як інструмента зовнішньої політики, структуризацію повноважень місцевих органів влади у безпековій сфері.
Потреба в безпеці є однією з фундаментальних людських потреб, що визначає поведінку індивідів та суспільств у різних політико-правових та соціо-культурних контекстах. У теорії мотивації Абрахама Маслоу безпека посідає другий рівень у піраміді потреб, поступаючись лише фізіологічним потребам. Це підкреслює її значущість для ефективного функціонування як окремих індивідів, так і соціальних систем, держави як єдиного тринітарного організму.
Безпека забезпечує стабільність, і виступає необхідною умовою для подальшого розвитку різноманітних аспектів життя, таких як: соціальні відносини, економічне зростання, культурний розвиток тощо. В умовах існування реальних екзистенційних небезпек, безпекова функція викристалізовується як центральний елемент системи функцій держави, адже її спрямованість визначається змістом процесів своєчасної ідентифікації загроз та небезпек, мобілізацію ресурсів для їх подолання та легітимацію необхідних комплексних заходів.
У своїх публікаціях впродовж майже 30 років я послідовно відстоюю позицію, згідно з якою безпека визначається як фундаментальна цінність, що забезпечує стабільність державного устрою та суспільного ладу, конструюю цементуючий каркас для реалізації реформ у різних сферах життєдіяльності, в тому числі і в муніципальній. Також я завжди акцентував на ролі чіткої та всеосяжної взаємодії державних та недержавних інституцій у реалізації безпекової функції держави.
Загалом, як українські, так і іноземні автори сходяться на думці, що безпека є базовою потребою, без задоволення якої неможливий сталий розвиток суспільства.
Відтак, безпекова функція є ключовою функцією держави.
Наукове увиразнення безпекової функції відбувається здебільшого через екстраполяцію функцій держави на безпекову сферу, застосування методів індукції або дедукції, аналізу та синтезу. На мій погляд, ніяк не применшуючи строкатих спроб авторів надати власні погляди на сутність безпекової функції, блукання манівцями поза безпекознавчих досліджень уводить далеко від сутнісних та суто екзистенційно безпекових питань, ландшафтом яких виступає безпековий дискурс. Розуміння його контексту уможливить із наукових безпекознавчих позицій обґрунтувати потребу у розробленні та вивченні безпекової функції держави, як дороговказу муніципальної реформи.
Безпековий дискурс може бути розглянутий із різних наукових позицій, кожна з яких пропонує унікальні підходи до його аналізу і розуміння.
- Дискурсивна соціолінгвістика: цей підхід розглядає безпековий дискурс як інструмент мовленнєвої конструкції загроз. Мова стає засобом, через який формуються уявлення про загрози і способи їх подолання. Дослідники цієї школи, такі як Норман Фейркло та Теун ван Дейк, підкреслюють значення мовних практик у створенні і підтримці безпекових наративів. Пригадаймо наративи голів адміністрацій напередодні війни РФ проти Української Держави у 2021-2022 роках, це уможливить беземоційно оцінити та надати правову кваліфікацію діянням посадових осіб.
- Безпекознавство (В. Ліпкан): у моїх дослідженнях акцентується увага на увиразненні безпекознавчої парадигми і відповідних механізмах сек’юритизації та безпекоцентризму, через які найбільш важливі питання переводяться в категорію „безпекових”. Мій підхід підкреслює роль безпекового дискурсу у формуванні політики безпеки, що забезпечує стабільність держави і суспільства, людини як цілісного організму, а безпекова функція розглядається цементуючою основою даної політики і реалізації будь-якої реформи, в тому числі і муніципальної.
- Постпозитивізм (М. Фуко, Ж. Дерід, Ж.Ф. Ліотар): постпозитивісти розглядають безпековий дискурс як соціальний конструкт, що формується через інтеракцію влади і знання. Фуко підкреслює, що дискурс є інструментом влади, який використовується для контролю і регулювання соціальних відносин. За таких умов реалізація безпекової функції виступає середовищем взаємодії влади і знання.
- Соціальний конструктивізм та неолібералізм (Дж. Най): за даного підходу безпековий дискурс інтерпретується в якості інструмента впливу на міжнародну політику та формування м’якої сили. Най підкреслює, що дискурс може бути використаний для формування позитивного іміджу держави на міжнародній арені і впливу на прийняття рішень у міжнародних організаціях. Натомість, війна проти Грузії у 2008 році, війна проти України, яка триває з 2014 року, події 07 жовтня 2023 року в Ізроїлі, а також війна Ізраїлю проти Палестини, інші війни та потенційні воєнні конфлікти чітко демонструють певну наївність як самої концепції неолібералізму, так і інструментів, пропонованих нею. За даного випадку безпекова функції у формі „м’якої сили” призвела до експоненційного збільшення країн, які наближають до розроблення ядерної зброї, збільшення територіальних претензій країн, зменшення ролі держави і збільшення ролі регіональних акторів, транснаціональних корпорацій, міжнародних наднаціональних організацій. За таких умов розвиток муніципальної реформи має пройти жорстку безпекову експертизу на предмет загроз із боку сепаратизму, федералізму та можливостей щодо реалізації інших автономістських настроїв. В зміст даної реформи не мають бути індоктриновані положення, що зменшують роль Української Держави, або розмивають державність. За цих умов реанімація етатизму в нових трансформаціях впливатиме на збереження державності і держави.
- Теорія права та міжнародних відносин: відповідно до даних підходів безпековий дискурс розглядається як засіб формування міжнародних норм і правових рамок. Він відіграє ключову роль у визначенні того, які дії вважаються легітимними у контексті забезпечення міжнародної безпеки. Тобто безпековий дискурс визначає зміст безпекової функції, обмежує її рамками легітимності, детермінуючи безпекову функції нормами позитивним правом.
Висновую: в рамках кожного із цих поданих вище підходів здійснюється власний унікальний внесок у розуміння безпекового дискурсу. Вони підкреслюють його важливість як інструмента формування державної безпекової політики і реалізацію безпекової функції. Разом ці підходи уможливлюють створити повнішу картину того, яким чином безпековий дискурс детермінує реалізацію безпекової функції.
Війна проти Української Держави унаочнила очевидність того, що існуючий поділ функцій держави на рівні теорії права лишився важливим здебільшого в контексті вивчення таких навчальних дисциплін, як історія держави і права і теорія держави та права. Однак в реальному житті такий підхід унеможливив формування ефективної державної політики та вжиття проактивних безпекових заходів, особливо на місцевому рівні.
Колабораціонізм, державна зрада, дії, що спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу, вчинення актів тероризму — це далеко не повний перелік діянь, відповідальність за які чітко передбачена в КК України і їх суб’єктом виступають конкретні посадові особи місцевих органів влади.
У рамках жодної функції держави в рамках консенсуальних та „усталених” підходів, презентованих у чисельних підручниках та дослідженнях із права, дані завдання щодо реалізації стратегічних завдань безпекової політики, реалізації стратегічного курсу держави — не можуть бути ефективно вирішені.
Виділення безпекової функції є необхідним як на рівні держави, так і в контексті спрямування муніципальної реформи у безпекове річище, унормування ідеї децентралізації влади і відповідальності з ідеями розвою державності, національної ідентичності і збереження конституційного ладу, формування надійних механізмів балансу та розподілу влади.