БЕЗПЕКОВА ФУНКЦІЯ ДЕРЖАВИ: СУЧАСНИЙ ЗМІСТ

ЛІПКАН Володимир Анатолійович,

доктор юридичних наук, професор

професор кафедри кримінального права, процесу та криміналістики

Академії праці, соціальних відносин і туризму

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

Війна РФ проти нашої країни призводить до поступової фрагментації державного суверенітету Української Держави як загальний задум щодо десуверенізації у рамках реалізації концепції рашизму.

Нині екзистенційне питання полягає у тому, чи зможе наша держава зберегти власну державність як неподільну та симбіотичну єдність нації, ментального та духовного простору, території. У даному контексті важливо розуміти зміст та призначення інституційної системи, розуміти реальний зміст функцій сучасної держави, передусім безпекової функції.

Під час війни відбувається не лише втрата територій і населення: передусім відбувається процес випробовування політико-територіальної одиниці громадянського суспільства на стійкість та державність. Поступова демілітаризація, яка відбувалась роками незалежності, коли систематично знищувалися склади зі зброєю, знецінювався воєнний потенціал, відбувалося знищення об’єктів стратегічної інфраструктури у найбільш важливих сферах життєдіяльності, втрачався стратегічний людський потенціал (міграція, депортація, окупація) — створили достатні умови, за яких Українська Держава поступово наближалася до втрати інституціональних спроможностей у сферах: повітря, моря та поступово суші, тобто відбувалося видержавлення і фрагментарна десуверенізація. Передусім через значні турбулентності у геостратегічному ландшафті, відсутність науково розробленої та ухваленої геостратегії, науково розробленого та визначеного стратегічного курсу нашої держави у найбільш важливих сферах життєдіяльності (стратегеми).

Нині увиразнено чіткі передумови для виділення безпекової функції в окрему функцію держави:

існування чіткої безпекової стратегеми — державної безпекової політики — складовий елемент стратегічної політики і геостратегії Української Держави, науково обґрунтований комплексний концепт, який матеріалізується у вигляді відповідних актів стратегічної правотворчості, інших нормативно-правових актів, ухвалених у встановленому порядку, із зазначенням довгострокових перспектив, стратегічних цілей і пріоритетних завдань, якими регулюються суспільні відносини у безпековій сфері, а також системи комплексних, скоординованих широкомасштабних заходів, реалізація яких забезпечує досягнення стратегічних цілей і завдань державної безпекової політики [1];
функціонування відповідної системи нормативно-правових актів, здебільшого актів стратегічної правотворчості, якими регулюються суспільні відносини у сфері реалізації безпекових стратегем у найбільш важливих сферах життєдіяльності;
визначена предметна сфера безпекових відносин — сфера безпеки;
на законодавчому рівні встановлено коло безпекових суб’єктів, які наділені чітко визначеними повноваженнями щодо реалізації державної безпекової політики і безпекових стратегем (не плутати з: охоронними, оборонними);
сформульовано окремий науковий напрям — безпекознавство [2], а також теорію геостратегії [3], в рамках яких сформовано оригінальний методологічний інструментарій дослідження феномену безпеки і формулювання на його основі рекомендацій практичного характеру;
уведено до обігу та методології наукового дослідження феномену безпеки безпекознавчий підхід як наукову засаду дослідження та вивчення, прогнозування розвитку безпекових відносин (зародження, розвиток, зникнення).

Слід визнати, що збройна агресія стала наслідком з-поміж багатьох чинників також і того факту, що в Українській Державі стратегічна наука є фактично узурпованою і перебуває практично у приватній власності окремої групи осіб, яка власно і формує монопольну позицію щодо стратегічних питань, яка згодом подається вищому керівництву держави. Решта альтернативних поглядів піддаються остракізму, вчені не допускаються до захисту абсолютно під різними приводами, а їхні праці так і лишаються нікому не відомими, а головне не реалізованими. Чисельний шквал критики, превалювання оціночних суджень, негативне рецензування — такі інструменти використовують у науці для формування тоталітарності наукового мислення зрабування наукової спільноти. Ті, хто десятиліттями сидів у відповідних наукових установ і писав про дружбу з РФ, про превалювання внутрішніх загроз, наразі, дуже швидко трансформувалися на псевдопатріотів, світоглядно лишившись колаборантами.

Хибна практика ототожнення захисту і безпеки, яку я науково критикую із наведенням чисельних аргументів, поєднання до однієї сфери „безпеки і оборони” ( у нас в країні навіть окремий держаний орган має назву „Рада національної безпеки і оборони України”) — це ті методологічні і концептуальні помилки, які відсампочатку унеможливили реалізацію стратегічної національної політики, будови національної соборної держави і досягнення цілей власної геостратегії Української Держави, яка до речі, на 33 році незалежності, так і є не розробленою, незважаючи на тисячі відповідних фахівців, які працюють у відповідних науково-дослідних установах.

Безпекова функція не стала предметом окремих самостійних досліджень за допомогою методології безпекознавства. Окремі автори акцентують на „безпековій сутності функцій держави” [4], натомість не виходять на вищий рівень абстракції — формування окремої безпекової функції держави.

Переважна більшість теоретиків права, виходячи із трактування поняття функцій держави як основних напрямків діяльності, що характеризують її призначення в суспільстві, виражають її сутність та реальну роль, яку держава відіграє у вирішенні основних питань суспільного життя [5, с. 23], виділяють лише правоохоронну функцію [6].

Навіть у ст. 1 відповідного Законі України „Про Службу безпеки України” вказується на те, що СБУ — державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України. Тобто відбувається змішування різних за змістом понять: процес забезпечення державної безпеки реалізується за допомогою здійснення правоохоронної функції.

Свого часу на неприпустимість ототожнення функцій держави з функціями її окремих органів вказував В. В. Копєйчиков, який зазначав, що функції держави — основні напрями її діяльності, якими зумовлена робота всього державного апарату в цілому і кожного з його окремих органів зокрема. Функції ж окремого державного органу визначаються його соціальним призначенням, як особливої частини механізму держави, і знаходять свій вираз і конкретизацію у компетенції державних органів, закріплених за кожним органом правах і обов’язках [7, с. 130].

Війна проти Української Держави унаочнила очевидність того, що існуючий поділ функцій держави на рівні теорії лишився важливим здебільшого в контексті вивчення історії держави і права, однак в реальному житті такий підхід унеможливив формування ефективної державної політики та вжиття проактивних безпекових заходів. У рамках жодної функції держави в рамках консенсуальних та „усталених” підходів, презентованих у чисельних підручниках та дослідженнях з права, дані завдання щодо реалізації стратегічних завдань безпекової політики не можуть бути ефективно вирішені.

Відтак виділення безпекової функції є прямим наслідком доцільності та прагматичності застосування прогностичного підходу до моделювання політико-безпекових процесів та багатовекторного розвитку складних нелінійних багатоальтернативних систем.

Доцільно спрогнозувати, що безпекова функція стане органічною частиною стратегічної функції держави, вивчення і дослідження змісту якої має становити окремий предмет дослідження.

Зміст безпекової функції полягає у чиненні упорядковуючого впливу на формування і розвиток безпекової, інфраструктурної, інформаційної, кібернетичної, правової, управлінської, політичної і моральної свідомості, світогляду та загальної культури індивідів, на зміцнення у суспільстві безпекових знань, піднесення престижу та авторитету сил суб’єктів забезпечення національної безпеки, ролі актів стратегічної правотворчості як визначальних регуляторів суспільних відносин у сфері безпеки. У практично-прикладному аспекті реалізація безпекової функції сприятиме формуванню уявлень, пропозицій, принципів, рекомендацій щодо удосконалення суспільних відносин, норм та інститутів у безпековій сфері.

Тож, поняття безпекової функції держави можу запропонувати в наступній інтерпретації — 1) упорядкована, скоординована, об’єднана спільними стратегічними цілями, завданнями та принципами діяльність (безпекову стратегему), що здійснюється компетентними органами державної влади, а також недержавними суб’єктами відповідно до необхідності реалізації стратегічних національних інтересів із урахуванням положень національного законодавства; 2) самостійний і пріоритетний напрям державної безпекової політики (безпекової стратегеми), що здійснюється за допомогою безпекових заходів та засобів для реалізації української державності, забезпечення стійкого функціонування конституційного ладу і системи розподілу та балансу влади, національного суверенітету, вільного та безпечного розвитку вільного та щасливого суспільства в рамках Української Держави. Безпекова функція виступає формою досягнення інших цілей суспільства і держави в найбільш важливих сферах життєдіяльності.

Звичайно, подана дефініція не є досконалою, утім, переконаний, потрібно вести наукову і конструктивну дискусію для того, щоб безпекова наука стала авангардом реалізації геостратегії Української Держави.

Список використаних джерел:

Ліпкан В. А. Стратегема: політичний зміст поняття. Актуальні проблеми національного законодавства: збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, м. Кропивницький, 25 квітня 2024 року. Частина 1. Кропивницький, 2024. С. 41—45.
Ліпкан В. А. Безпекознавство : навч. посіб. Київ : Вид-во Європ. ун-та, 2003. 208 с.
Ліпкан В. А. Політичні засади геостратегії сучасної Української Держави. монографія. Одеса : Видавничий дім „Гельветика”, 2024. 830 с.
Доронін І. Безпекова сутність функцій держави. Інформація і право. № 1(32). 2020. С. 66-79.
Брецко Ф. Ф. Основи держави і права. Навчальний посібник у 2-х книгах. Кн. 1. Ужгород: Закарпаття, 1998. 660 с.
Наливайко Л. Р. Поняття та основні ознаки функцій держави. Правова держава. 2005. Вип. 16. С. 177-190.
Загальна теорія держави і права : навч. посіб. ; за ред. В. В. Копєйчикова. Київ : Юрінком, 2002. 320 с.

Для цитування: