Баскаков В. Ю. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У ХХІ сторіччі інформація виступає головним чинником соціалізації людини, об’єднуючою ланкою між людиною, суспільством і державою. Вірогідне і вчасне інформування громадян з боку держави та надання необхідної для функціонування держави інформації з боку громадян, отримання учасниками суспільних відносин достовірної й повної інформації про перебіг подій у країні, в навколишньому середовищі, використання інформації задля задоволення власних потреб є основою та запорукою побудови і формування демократичної, правової держави, громадянського та інформаційного суспільства.

Водночас кожна держава володіє таким переліком інформації, розголошення чи оприлюднення якої може завдати шкоди національним інтересам. Таким чином виникає дилема пошуку балансу між реалізацією прав і свобод людини й громадянина в інформаційній сфері та забезпеченням інформаційної безпеки. Результатом вирішення такої проблеми стала поява інституту інформації з обмеженим доступом.

Якщо державні органи унеможливлюють доступ громадськості до публічної інформації, то це призводить до порушень права громадян на інформацію. Стосовно інформації з обмеженим доступом, то обов’язок державних органів полягає у забезпеченні захисту такої інформації легальними заходами.

Лібералізація і гуманізація вітчизняного законодавства обумовили необхідність перегляду сутності та значення правового режиму інформації з обмеженим доступом, зокрема критеріїв формування переліку відомостей, що її становлять, порядку та умов надання таким відомостям статусу інформації з обмеженим доступом, адекватності заходів захисту і охорони тощо.

Тривалий час захист інформації з обмеженим доступом забезпечувався виключно кримінально-правовими нормами. Нині в Кодекс України про адміністративні правопорушення були внесені відповідні зміни та доповнення, згідно з якими окремі види інформації з обмеженим доступом стали охоронятись адміністративно-правовими нормами.

Дана тенденція обумовлена тим, що останнім часом спостерігається збільшення кількості зловживань із боку органів державної влади щодо віднесення тих чи інших відомостей до інформації з обмеженим доступом. Це призводить до порушення права громадян на доступ до публічної інформації або навпаки – до збільшення кількості правопорушень особами, які мають доступ до інформації з обмеженим доступом, внаслідок чого відбувається її незаконний витік і оприлюднення. Таким чином, відсутність законодавчого визначення поняття інформації з обмеженим доступом, її видів, наявність значної кількості суперечностей між окремими нормативно-правовими актами щодо процедури, строків та переліку відомостей, які не можна відносити до інформації з обмеженим доступом та тих, які дозволено, недосконалість деліктного законодавства та нечітке визначення відповідальних державних інституцій у цій сфері негативно впливають на рівень захисту й охорони інформації з обмеженим доступом, зокрема на адміністративно-правовий режим такої інформації. У зв’язку з чим дослідження адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом є актуальною проблематикою для сучасної юридичної науки, що і обумовило вибір означеної тематики у якості теми нашої дисертації.

При написанні дисертації автор широко використовував праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузях інформаційного права, адміністративного права, теорії держави та права, конституційного права, цивільного права, зокрема: В. Б. Авер’янова, В. І. Андрейцева, І. В. Арістової, І. Л. Бачила, О. Д. Бахраха, К. І. Бєлякова, І. П. Голосніченка, А. І. Дідука, В. А.Залізняка, Р. А. Калюжного, В. С. Копилова, Б. А. Кормича, О. І. Кохановської, О. О. Кулініча, В. А. Ліпкана, О. В. Логінова, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущака, П. Є. Матвієнко, С. Г. Стеценка, В. С. Цимбалюка, М. Я. Швеця та інших.

Утім, незважаючи на наявність чисельних наукових досліджень, присвячених дослідженню різних аспектів правового регулювання інформації з обмеженим доступом, поза науковим обігом залишилося комплексне, системне дослідження адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Національного університету біоресурсів і природокористування України 27 листопада 2008 року, протокол № 3. Роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри Національного університету біоресурсів і природокористування України та згідно із Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової програми «Наука в університетах» на 2008–2012 роки» від 18 липня 2007 року.

Робота спрямована на виконання основних положень Національної програми інформатизації, затвердженої Законом України від 4 лютого 1998 року «Про Національну програму інформатизації», та плану заходів із виконання завдань, передбачених Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки», затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007 року «Про затвердження плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки». Крім того, виконане дослідження обумовлено реалізацією Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року, зокрема в частині, де закріплена необхідність розробки Кодексу про адміністративні проступки.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є розкриття особливостей адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом та розроблення пропозицій щодо подальшого його удосконалення.

Зазначена мета зумовила постановку і розв’язання таких основних задач:

– окреслити історіографію дослідження інформації з обмеженим доступом у вітчизняній адміністративній та інформаційно-правовій доктрині;

– надати авторське визначення поняття «інформація з обмеженим доступом» та виділити її конститутивні ознаки в адміністративно-правовому контексті;

– визначити поняття «адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом» та виокремити основні його ознаки;

– здійснити класифікацію інформації з обмеженим;

– надати характеристику елементів адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом;

– визначити недоліки та надати пропозиції щодо удосконалення адміністративно-правового режиму державної таємниці;

– розкрити стан та перспективи розвитку адміністративно-правового режиму персональних даних.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у зв’язку із захистом і охороною інформації з обмеженим доступом.

Предметом дослідження є адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження складається із сукупності загальних, галузевих та спеціальних наукових методів, які, застосовуючись комплексно, дають змогу вирішити поставлені завдання дослідження та досягнути його мети. Базовою методологічною основою став загальнонауковий системний підхід, який обґрунтовує взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів і суспільних явищ як елементів системи та за допомогою якого інформація з обмеженим доступом розглядається як системне утворення (п. 1.2).

За допомогою діалектичного та історичного методів досліджено генезис наукових розвідок, присвячених окремим аспектам порушеної проблематики, стан та розвиток адміністративно-правового режиму окремих видів інформації з обмеженим доступом, особливості адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом (п. 1.1, п. 2.1, п. 3.1, п. 3.2). Формально-логічний та соціологічний методи допомогли визначити роль та місце адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом у правовій системі Україні, його значущість для суспільства та особливості, а також стали в пригоді при дослідженні понятійно-категорійного апарату (п. 1.2, 1.3, п. 2.1). Статистичний та порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення правового регулювання суспільних відносин у сфері інформації з обмеженим доступом та шляхів удосконалення вітчизняного інформаційного законодавства в контексті порушеної проблематики (п. 1.2, п. 1.3, п. 3.1, п. 3.2). За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначено поняття, загальні та особливі риси інформації з обмеженим доступом (п. 1.2, 1.3). Метод порівняльно-правового аналізу було покладено в основу аналізу та зіставлення національного і зарубіжного законодавства у сфері інформації з обмеженим доступом (п. 1.2, 1.3, п. 3.1, п. 3.2). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися норми вітчизняних та зарубіжних нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини у сфері інформації з обмеженим доступом, з’ясовувалися зміст і значення використаних у них термінів, обґрунтовувалися висновки й пропозиції щодо їх зміни та доповнення (п. 3.1, п. 3.2). Структурно-функціональний метод сприяв аналізу елементів адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом, накресленню напрямів його удосконалення (п. 2.2). За допомогою герменевтичного методу встановлювалася текстуальна сутність нормативних приписів вітчизняних та зарубіжних законодавчих актів, що регулюють інформаційні відносини у сфері інформації з обмеженим доступом (п. 1.2, п. 3.1, п. 3.2). Завдячуючи аксіоматичному методу були визначені вихідні параметри дослідження; індуктивний та дедуктивний методи застосовувалися при узагальненні та аналізі емпіричної інформації з тематики дослідження (п. 1.1). Історичні аспекти становлення адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні та за кордоном досліджувалися на підставі порівняльно-ретроспективного, історико-генетичного методів, а також методів екстраполяції і факторного аналізу (п. 1.1, п. 1.2, п. 3.1, п. 3.2). Прогностичний аналіз, що передбачав виявлення тенденцій розвитку інформаційного законодавства у сфері інформації з обмеженим доступом, здійснювався на підставі використання методів прогнозування, а саме: методу експертних оцінок, екстраполяції, методу аналогії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній правовій науці комплексним монографічним дослідженням, присвяченим аналізу і вирішенню проблем адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом. Проведене дослідження уможливило дисертанту сформулювати та аргументувати основні положення, що відображають новизну дослідження, зокрема:

вперше:

– запропоновано авторське визначення таких понять, як: «інформація з обмеженим доступом» та «адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом»;

– окреслено історіографію дослідження інформації з обмеженим доступом у вітчизняній адміністративній доктрині, внаслідок чого в її рамках було виокремлено три основні етапи становлення наукової думки;

дістало подальшого розвитку:

– визначення конститутивних ознак інформації з обмеженим доступом та адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом;

– класифікація інформації з обмеженим доступом;

– характеристика елементів адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом, зокрема мету встановлення правового режиму, правові принципи, об’єкт адміністративно-правового регулювання, метод правового регулювання, «режимні правила», спеціальні державні органи, відповідальність за порушення «режимних норм», визначення просторово-часових меж дії цього адміністративно-правового режиму;

удосконалено:

–    визначення недоліків та надання пропозицій щодо удосконалення адміністративно-правового режиму державної таємниці;

–         розкриття стану і перспектив розвитку адміністративно-правового режиму персональних даних.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, які містяться у дисертації, можуть бути використані:

у правотворчій діяльності – для вдосконалення Кодексу України про адміністративні правопорушення та відповідних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері інформації з обмеженим доступом, при розробленні й затвердженні проекту Інформаційного кодексу України та інших законодавчих і підзаконних актів, а також при гармонізації українського інформаційного законодавства до міжнародно-правових стандартів у сфері інформації з обмеженим доступом;

у правозастосовній діяльності – при реалізації норм нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини в Україні у сфері інформації з обмеженим доступом;

у науково-дослідній діяльності – для проведення подальших досліджень проблем адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом;

у навчально-методичному процесі – при підготовці підручників та навчальних посібників із таких дисциплін, як інформаційне право, інформаційна безпека, основи національної безпеки, адміністративне право та при викладанні вказаних дисциплін; а також для підвищення рівня правової освіти населення.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження було виконане Баскаковим В.Ю., та всі висновки і наукові результати належать особисто йому. У виконаних в співавторстві публікаціях з інформаційно-правової тематики Баскаковим В.Ю. оприлюднені результати, що стосуються теоретичних засад правового режиму інформації з обмеженим доступом, а співавторам – наукові розробки з теорії адміністративної відповідальності та боротьби з організованою злочинністю, що відображено в списку публікацій дисертанта.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорено на засіданні кафедри Національного університету біоресурсів і природокористування України і оприлюднено на відповідних науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми правоохоронної діяльності» (м. Київ, 20 грудня 2010 року); «Актуальні проблеми державотворення» (м. Київ, 28 червня 2011 року); «Інформаційні технології в глобальному управлінні» (м. Київ, 29 жовтня 2011 року); «Національна і міжнародна безпека в сучасних трансформаційних процесах» (м. Київ, 29 грудня 2011 року).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено в дев’яти публікаціях, у тому числі в чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (209 найменувань на 18 сторінках). Повний обсяг дисертації становить 193 сторінки, з них загальний обсяг тексту – 173 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, вказано на зв’язок роботи з напрямами наукових досліджень, визначено мету і задачі дослідження, його об’єкт, предмет, використані методи, висвітлено наукову новизну роботи, її значення у правотворчій, правозастосовній, науково-дослідній та навчально-методичній діяльності, наведено дані про апробацію і публікації результатів дослідження, відображено структуру дисертації.

Розділ 1 «Теоретичні засади дослідження інформації з обмеженим доступом» складається з трьох підрозділів і присвячений висвітленню історичних і теоретичних аспектів адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом у вітчизняній адміністративній доктрині, дослідженню стану наукової розробленості теми, визначенню поняття інформації з обмеженим доступом, відмежуванню його від інших споріднених понять, окресленню видів інформації з обмеженим доступом.

У підрозділі 1.1 «Історіографія дослідження інформації з обмеженим доступом у вітчизняній адміністративній доктрині» подається історіографія дослідження інформації з обмеженим доступом у вітчизняній адміністративній доктрині.

Рівень наукових розробок у досліджуваній сфері є недостатнім порівняно з потребами українського суспільства і держави та іншими європейськими країнами. Інформація з обмеженим доступом як правовий феномен у вітчизняній адміністративній доктрині є доволі новим та не розробленим достатньою мірою. Дослідження генезису наукових джерел, присвячених інформації з обмеженим доступом, дало змогу дійти таких висновків: 1) інформація з обмеженим доступом є предметом дослідження багатьох юридичних наук – теорії держави та права, інформаційного права, адміністративного права, кримінального права, цивільного права та інших; 2) здебільшого інститут інформації з обмеженим доступом виступає предметом дослідження наукових праць у рамках інформаційного права та інформаційної безпеки; 3) адміністративний аспект інформації з обмеженим доступом розкривається в межах адміністративних розвідок, присвячених інформаційній безпеці; 4) відсутність законодавчого закріплення відповідних дефініцій та класифікації інформації з обмеженим доступом призводила до неоднозначного тлумачення видів інформації з обмеженим доступом та наявності полісемії основних понять, коли один і той же вид інформації з обмеженим доступом має не тільки різне визначення, а й назву (Закон України «Про доступ до публічної інформації», згідно з нормами якого було визначено види інформації з обмеженим доступом, був прийнятий лише у 2011 році); 5) серед інформації з обмеженим доступом найбільш досліджуваними у вітчизняних наукових розвідках є такі види таємниць, як: державна, комерційна, таємниця персональних даних.

Було виділено три основні етапи становлення наукової думки, присвяченої інформації з обмеженим доступом у вітчизняній адміністративній доктрині. Перший етап (1991–2005 рр.) характеризується поверховим розглядом інформації з обмеженим доступом у контексті дослідження різних аспектів інформаційної безпеки та інформаційного права, де захист інформації з обмеженим доступом визначається як важливий напрям інформаційної безпеки чи інститут інформаційного права, а також актуальний напрям наукової діяльності. Для другого етапу (2006–2007 рр.) властива поява досліджень монографічного рівня, предметом яких є безпосередньо інформація з обмеженим доступом, особливості доступу до зазначеної вище інформації та виділення основних видів таємниць. Третій етап (2008 – донині) характеризується інтенсивним проведенням наукових досліджень, формуванням наукових шкіл та опублікуванням робіт різної спеціалізації, предметом яких виступають конкретні види таємниць (банківська, комерційна, персональна таємниця тощо).

У підрозділі 1.2 «Інформація з обмеженим доступом як вид інформації» окреслюється специфіка інформації з обмеженим доступом як вид інформації, досліджується поняття «інформація з обмеженим доступом», виділяються конститутивні ознаки цього феномена у адміністративно-правовому контексті.

Аналіз вітчизняного законодавства у сфері інформації з обмеженим доступом дав змогу дійти висновку про відсутність уніфікованої законодавчої дефініції поняття «інформація з обмеженим доступом». Визначення цього поняття можна знайти лише в окремих міжнародних угодах про співробітництво у сфері захисту інформації з обмеженим доступом, що були підписані між Урядом України та урядами інших держав. Здебільшого у вищезазначених угодах інформація з обмеженим доступом визначається як інформація та матеріали незалежно від їх форми, природи й способу передачі; інформація у будь-якій формі та будь-які документи, матеріали, вироби, речовини або фізичні поля, на/в яких представлена інформація; будь-який документ, рисунок, план, карта, фотографія, звукова чи відеоплівка або інший документ чи інший носій інформації, що містять інформацію; інформація, відображена в будь-якій формі. Отже, здебільшого в міжнародних документах акцентується увага на певних матеріальних носіях, де може міститися інформація, а не на визначенні сутності, специфіки такої інформації.

На основі норм цих міжнародних угод автором було виділено так зване широке та вузьке розуміння інформації з обмеженим доступом. У вузькому розумінні інформацію з обмеженим доступом становлять «будь-який документ, рисунок, план, карта, фотографія, звукова чи відеоплівка або інший документ чи інший носій інформації, що містять інформацію», тобто інформацією з обмеженим доступом є лише та інформація, що перебуває на певних матеріальних носіях. Саме вузьке трактування інформації з обмеженим доступом закріплене і у вітчизняному законодавстві, зокрема у ст. 1 Закону України «Про інформацію». Згідно з широким розумінням таку інформацію становить і інформація незалежно від «форми, природи, способу передачі» чи «виду і умов відтворення». Робиться висновок, що саме широке трактування відповідає сучасним реаліям, оскільки специфіка інформації як феномена полягає в тому, що вона має певну самостійність та автономність від матеріального носія, на якому міститься.

Було виділені наступні конститутивні ознаки інформації з обмеженим доступом у адміністративно-правовому контексті: 1) інформація з обмеженим доступом – це, насамперед, відомості, дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; 2) інформацією, до якої може бути застосовано обмежений режим доступу, є така, що не суперечить чинному законодавству України; 3) певне коло користувачів отримали доступ до неї виключно на законних підставах (добросовісні користувачі); 4) інформація з обмеженим доступом має особливу цінність для вищезазначеної категорії суб’єктів (моральну, матеріальну, особисту тощо) в силу невідомості її іншим суб’єктам; 5) власники та добросовісні користувачі інформації з обмеженим доступом здійснюють адекватні законні заходи з метою унеможливлення доступу сторонніх суб’єктів; 6) за порушення вищезазначених заходів встановлена юридична відповідальність.

Беручи до уваги ці ознаки, на думку автора, інформацію з обмеженим доступом слід визначати як відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, доступ до яких обмежено відповідно до законодавства України її власником чи добросовісним користувачем (суб’єктом владних повноважень, фізичною або юридичною особою) у зв’язку з її особливою цінністю для них на законних підставах.

У підрозділі 1.3 «Класифікація інформації з обмеженим доступом» досліджуються наукові позиції щодо класифікації інформації з обмеженим доступом. Зазначається, що у вітчизняному законодавстві застосовується кілька десятків термінів для позначення того чи іншого виду інформації з обмеженим доступом (секретна інформація, таємна інформація, конфіденційна інформація, конфіденціальна інформація, нерозкрита інформація, незагальновідома інформація тощо), що значно ускладнює правореалізацію, оскільки їх правовий режим не забезпечено необхідним правовими засобами. На законодавчому рівні також не визначено критерії, за допомогою яких можна однозначно кваліфікувати ті чи інші відомості (дані) як інформацію з обмеженим доступом чи виділити основні її види.

Найбільшого поширення в наукових колах набула класифікація інформації з обмеженим доступом на конфіденційну та таємну інформацію, до останньої належить винятково державна таємниця. Щодо переліку конфіденційної інформації, то до неї включають всю інформацію, яка становить будь-яку таємницю, що не має ознак державної таємниці (комерційна, банківська, професійна та службова тощо). Поряд із вищезазначеними видами таємниць слід зауважити, що в законодавстві України термін «таємниця» є доволі часто вживаним. Це зокрема медична, військова, комерційна, адвокатська таємниці, а також таємниця дорадчої кімнати, страхування, вчинюваних нотаріальних дій, усиновлення, листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тощо. Однак не кожен із цих видів інформації можна віднести до категорії таємної. Наприклад, комерційна таємниця чи усиновлення відповідно до вітчизняного законодавства за умов бажання власника цієї таємниці може бути розголошена. Тобто закон не вимагає таємності інформації в силу її існування, а обмеження доступу виникає з моменту прийняття власником рішення про це. Отже, незалежно від назви таємниці за змістом така інформація є конфіденційною. Робиться висновок, що термін «таємниця» не є визначальним при віднесенні певної інформації до такого виду інформації з обмеженим доступом, як таємна інформація.

Виходячи з цього, пропонується законодавчо закріпити вичерпний перелік видів інформації, що становить «іншу, передбачену законом таємницю», або перелік критеріїв віднесення інформації до категорії таємної. Щодо вичерпного переліку конфіденційної інформації, то, зважаючи на її легальну дефініцію, це є неможливим, оскільки її власник (фізична чи юридична особа, крім суб’єкта владних повноважень) уповноважений відносити будь-яку інформацію до категорії конфіденційної, крім законодавчо закріплених обмежень. Також на основі аналізу досвіду Російської Федерації в цій сфері було аргументовано доцільність встановлення приблизного переліку відомостей, які можуть бути віднесені до категорії конфіденційної інформації. Було запропоновано наступні дефініції: конфіденційна інформація – будь-яка інформація з обмеженим доступом, що не має ознак державної таємниці, таємна інформація – будь-яка інформація з обмеженим доступом, що має ознаки державної таємниці.

Розділ 2 «Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню змісту адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом та характеристиці його елементів.

У підрозділі 2.1 «Зміст адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні» досліджуються поняття та особливості адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні.

Під адміністративно-правовим режимом інформації з обмеженим доступом пропонується розуміти урегульований у вітчизняному законодавстві порядок діяльності уповноважених суб’єктів права шляхом імперативного методу правового впливу та системи спеціальних засобів з метою захисту і охорони суспільних відносин у сфері інформації з обмеженим доступом.

Якщо відкрита інформація не має чітко визначеного правового режиму в силу своєї доступності, свободи циркулювання тощо, то для інформації з обмеженим доступом правовий режим має бути встановлений як важливий засіб її захисту та охорони. Інформація з обмеженим доступом є цінною насамперед тому, що вона є не загальновідомою та доступною для будь-якої особи. Відповідно особа, яка фактично контролює таку інформацію, може надати або обмежити доступ сторонніх осіб. Саме тому адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом, поряд з іншими правовими режими, виступає важливим засобом її захисту й охорони.

Було виділено ознаки адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом: це порядок діяльності уповноважених органів державної влади, інших уповноважених державою інституцій, органів місцевого самоврядування, окремих громадян щодо захисту і охорони інформації з обмеженим доступом; ця діяльність є врегульованою у вітчизняному законодавстві шляхом визначення режимних правил, відповідно до яких вказуються права, обов’язки людини і громадянина, повноваження відповідних інституцій, адміністративна відповідальність за їх порушення тощо у сфері інформації з обмеженим доступом; наявність імперативного методу правового впливу між учасниками відносин у сфері інформації з обмеженим доступом; здійснюється за допомогою відповідної системи різноманітних спеціальних засобів; метою такої діяльності є забезпечення захисту і охорони суспільних відносин у сфері інформації з обмеженим доступом, тобто відповідних прав і свобод людини та громадянина, інтересів держави й суспільства.

Автором також подано класифікацію адміністративно-правових режимів. Було акцентовано, що найбільш доречним є використання інтегративного підходу задля повного, всебічного та обґрунтованого визначення конкретного адміністративно-правового режиму.

Зважаючи на доктринальні підходи до класифікації адміністративно-правових режимів та екстраполюючи їх на предмет дослідження, а також норми Законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», де виокремлено види інформації з обмеженим доступом, було зроблено висновок, що адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом можна класифікувати на три види: адміністративно-правовий режим таємної інформації; адміністративно-правовий режим конфіденційної інформації; адміністративно-правовий режим службової інформації. Кожен із цих адміністративно-правових режимів може бути також класифіковано на певні групи. Так, адміністративно-правовий режим таємної інформації може бути класифіковано на: адміністративно-правовий режим державної таємниці; адміністративно-правовий режим банківської таємниці; адміністративно-правовий режим професійної таємниці; адміністративно-правовий режим таємниці слідства тощо.

У підрозділі 2.2 «Характеристика елементів адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні»  охарактеризовані елементи адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні.

Здійснений автором аналіз деяких нормативно-правових актів України, які встановлюють різні види правового режиму, дав змогу дійти висновку, що здебільшого певний правовий режим розкривається через визначення мети, правових основ, організаційно-функціональної структури органів державної влади, інших інституцій, а також правового статусу громадянам в умовах цього режиму, відповідальності за порушення «режимних норм», просторово-часових меж дії правового режиму.

Метою адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом є забезпечення співробітництва державної адміністрації і окремих осіб у сфері інформації з обмеженим доступом задля задоволення інтересів особи, держави і суспільства, повнішої реалізації громадянами інформаційних прав і свобод у цій сфері, а також дієвого захисту і охорони, поновлення даних прав у разі їх порушення.

Щодо принципів адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом, то вони детерміновані загальноправовими принципами права, а також галузевими принципами права, зокрема адміністративного та інформаційного права. Специфіка інформації з обмеженим доступом обумовлює необхідність формування деяких додаткових, спеціальних принципів, основним серед яких є баланс між відкритістю і прозорістю діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, свободою пошуку, отримання, передачі, виробництва і розповсюдження відкритої інформації будь-яким законним способом, крім закріплених на законодавчому рівні обмежень, з метою забезпечення безпеки особи, суспільства і держави. Щодо об’єкта адміністративно-правового режиму, то він охоплює лише ті відносини у сфері інформації з обмеженим доступом, які фактично потрапили під дію адміністративно-правових норм. Уведення адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом спрямоване на врегулювання передусім відносин у зв’язку з необхідністю реалізації права на інформацію, а також на доступ до інформації та захистом національних інтересів між різного роду запитувачами інформації (фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи) та розпорядниками інформації.

Основним елементом будь-якого адміністративно-правового режиму є «режимні правила». Серед основних режимних правил адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом слід виділити такі: обґрунтування необхідності віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом шляхом окреслення можливої шкоди від її розголошення національній безпеці, інтересам окремих громадян, суспільству; формулювання переліку відомостей, які не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом; віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, тобто прийняття рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до інформації з обмеженим доступом з установленням її виду; закріплення прав, свобод і обов’язків учасників правовідносин у зв’язку з доступом до інформації з обмеженим доступом; визначення правового статусу органів державної влади у сфері захисту та охорони інформації з обмеженим доступом; формування системи контролю і нагляду за виконанням режимних вимог фізичними, юридичними особами, а також посадовими особами тощо.

Не менш важливим елементом адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом є виокремлення спеціальних державних органів, основним завданням яких виступає забезпечення реалізації мети адміністративно-правового режиму. Коло таких суб’єктів в Україні становить багаторівневу систему, що об’єднані спільною метою, але мають при цьому різні повноваження, можливості, засоби тощо. Найважливішими серед яких є державні інституції, а саме: Верховна Рада України, Президент України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпеки і оборони України; міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, а також спеціально уповноважені органи державної влади, яким надані відповідні повноваження.

Було досліджено їхні повноваження у сфері інформації з обмеженим доступом і зроблено висновок, що органи виконавчої влади як суб’єкти адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом, незважаючи на значну та розгалужену сукупність, не є сформованою системою. Ситуація ускладнюється перманентною реструктуризацією вищезазначених інституцій та зміною тих завдань, функцій, повноважень, що на них покладаються. А тому відстежити якість виконаних зобов’язань доволі важко. Усі вищезазначені органи забезпечують лише окремі напрями (вектори) у цьому контексті. Отже, актуальним напрямом удосконалення захисту і охорони інформації з обмеженим доступом в Україні є підвищення ефективності функціонування вищезазначених органів шляхом корекції їхньої компетенції та повноважень, оптимізації їх організаційно-функціональної структури, а також створення спеціалізованого центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у цій сфері, беручи до уваги законодавчо закріплені види інформації з обмеженим доступом.

Як окремий елемент адміністративно-правового режиму виокремлюють відповідальність за порушення режимних норм. Залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки порушень передбачається кримінальна, адміністративна, цивільна чи дисциплінарна відповідальність.

Щодо іншого елемента адміністративно-правового режиму, а саме: встановлення просторово-часових меж чинності адміністративно-правового режиму, тобто визначення тієї території, на якій буде введено режим, і того терміну дії, впродовж якого він буде діяти, зазначимо наступне. На відміну від режимів надзвичайного, воєнного, екологічного стану, для адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом такий елемент не має такого важливого значення. За територією адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом може охоплювати як всю державу, так і окремий район, область чи територію Автономної Республіки Крим. За терміном дії адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом є постійним. Загалом питання строків щодо окремих видів інформації з обмеженим доступом, крім державної таємниці, на законодавчому рівні не визначено.

У розділі 3 «Особливості адміністративно-правових режимів окремих видів інформації з обмеженим доступом в Україні» проаналізовано специфіку адміністративно-правових режимів окремих видів інформації з обмеженим доступом в Україні, зокрема державної таємниці і персональних даних (інформації про особу) та визначено основні шляхи їх удосконалення.

У підрозділі 3.1 «Адміністративно-правовий режим державної таємниці» було визначено, що державна таємниця як вид інформації з обмеженим доступом є найбільш повно урегульованою чинним законодавством. Серед основних проблем, що негативно впливають на стан адміністративно-правового режиму державної таємниці, слід виділити соціально-економічні, кадрові, організаційні тощо, а саме: плинність кадрів, що працювали в режимно-секретних органах; відсутність необхідних спеціальних знань у сфері інформаційних технологій та правовій сфері, а також обізнаності зі специфікою діяльності правоохоронних органів і змістом завдань, на вирішення яких спрямована діяльність таких органів; недостатнє знання деякими особами, що мають допуск і доступ до державної таємниці, норм чинного законодавства про державну таємницю; неналежне обладнання приміщень режимно-секретних організацій та істотна застарілість форм і методів захисту державної таємниці тощо.

Було запропоновано передбачити проведення перевірки знання норм законодавства про державну таємницю та правил секретного діловодства особами, яким надається не лише допуск до державної таємниці, а й доступ. Механізм перевірки знань норм законодавства про державну таємницю пропонується передбачити на рівні певної Інструкції чи Правил, які б розробила Служба безпеки України як основний орган, що здійснює захист державної таємниці, та закріпила на рівні Наказу Служби безпеки України.

Серед шляхів удосконалення адміністративно-деліктного законодавства у цій сфері було підтримано позицію окремих авторів про необхідність доповнення чинного КУпАП (або закріпити це у новому Кодексі України про адміністративні проступки) нормою, що передбачала б адміністративну відповідальності юридичних осіб за порушення законодавства про державну таємницю, а також підвищення суми санкції як попередження адміністративних правопорушень, відповідальність за вчинення яких встановлено у ст. 212-2 КУпАП. Крім того, дисертант вважає за доцільне розширити спектр адміністративних стягнень, зокрема поряд зі штрафом передбачити такі стягнення, як: громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт. Є необхідність посилення санкції за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 212-2 КУпАП, у військовий час або військовій обстановці. Необхідним напрямом удосконалення адміністративно-деліктного законодавства у цій сфері є, по-перше, внесення змін до ст. 212-2 КУпАП, зокрема об’єднати п. 1, відповідно до якого передбачено відповідальність за недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації, та п. 8, згідно з яким передбачено відповідальність за недодержання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними. На думку автора, п. 8 охоплює п. 1. Так, порушення порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації і є одним із порушень вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними. По-друге, дана стаття містить ряд оціночних понять, що потребують законодавчого визначення, серед яких: «реальна загроза», «порушення цілісності», «безпідставне засекречування інформації» тощо. Також було запропоновано чітко визначити на законодавчому рівні перелік підстав засекречування інформації.

У підрозділі 3.2 «Адміністративно-правовий режим персональних даних (інформації про особу)» визначається стан та перспективи адміністративно-правового режиму персональних даних (інформації про особу). Законодавчого забезпечення даний вид інформації з обмеженим доступом набув лише в 2010 році, коли був прийнятий Закон України «Про захист персональних даних».

Аналіз статей цього Закону дав змогу дійти висновку про відсутність уніфікованого розуміння змісту та складових персональних даних. Тому, ураховуючи норми Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про захист персональних даних», а також Рішення Конституційного Суду України від  30 жовтня 1997 року, до персональних даних автором було віднесено такі відомості, як: прізвище, ім’я та по батькові; національність; освіта; сімейний стан; релігійні переконання; стан здоров’я, історія хвороби; мета запропонованих досліджень і лікувальних заходів; прогноз можливого розвитку захворювання (в тому числі й про наявність ризику для життя і здоров’я); адреса народження; дата народження; місце народження; майновий стан; расове або етнічне походження; політичні, релігійні або світоглядні переконання; членство в політичних партіях та професійних спілках; дані, що стосуються здоров’я чи статевого життя тощо.

Аргументовано, що, приймаючи Закон України «Про захист персональних даних», український законодавець використовував міжнародні та європейські стандарти у цій сфері, зокрема визначення поняття «персональні дані», хоча не врахував поділ цих даних на дані загального характеру (прізвище, ім’я та по батькові, дата і місце народження, громадянство, місце проживання) та вразливі персональні дані (дані про стан здоров’я – історія хвороби, діагнози тощо; етнічна належність; ставлення до релігії; ідентифікаційні коди чи номери; персональні символи; підпис; відбитки пальців, записи голосу, фотографії; дані про розмір зарплати або інші законні доходи, про вклади і рахунки в банках, нерухомість, податковий статус; кредитна історія; дані про судимість та інші форми притягнення особи до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності; результати іспитів, професійного та іншого тестування тощо).

За європейськими традиціями забороняється збирання, зберігання, використання та поширення без згоди суб’єкта саме вразливих персональних даних, а не взагалі усіх персональних даних. Тому коло персональних даних, які забороняється обробляти без згоди суб’єкта персональних даних, згідно з українським законодавством є занадто широким, що ускладнює реалізацію права на інформацію. Було визначено основні недоліки адміністративно-правового регулювання персональних даних та шляхи його удосконалення.

ВИСНОВКИ

У висновках викладено основні положення роботи, які відображають результат проведеного дослідження і мають теоретичне та практичне значення для розвитку науки адміністративного права у цьому контексті, реалізації адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні.

Констатовано, що сучасний стан адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні потребує поліпшення й узгодження з міжнародними стандартами, одним із інструментів яких є удосконалення адміністративно-правового статусу суб’єктів захисту і охорони інформації з обмеженим доступом, а також прийняття відповідних змін та доповнень до чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення. Така ситуація поєднана з тим, що в адміністративно-правових розвідках приділяється достатня увага окремим видам інформації з обмеженим доступом, але цілісного й адекватного системного розгляду проблема адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні не знайшла.

За результатами проведеного дослідження вважаємо за необхідне сформулювати такі найбільш важливі та практично значущі, науково обґрунтовані висновки.

1. Окреслено історіографію дослідження інформації з обмеженим доступом у вітчизняній адміністративній доктрині. Інформація з обмеженим доступом як правовий феномен у вітчизняній адміністративній доктрині є доволі новим та не розробленим. Було виділено три основні етапи становлення наукової думки, присвяченої інформації з обмеженим доступом, у вітчизняній адміністративній доктрині. Перший етап (1991–2005 рр.) характеризується поверховим розглядом інформації з обмеженим доступом у контексті дослідження різних аспектів інформаційної безпеки та інформаційного права, де захист і охорона інформації з обмеженим доступом визначається як важливий напрям інформаційної безпеки чи інститут інформаційного права, а також актуальний напрям наукової діяльності. Для другого етапу (2006–2007 рр.) властива поява досліджень монографічного рівня, предметом яких є безпосередньо інформація з обмеженим доступом, особливості доступу до зазначеної вище інформації та виділення основних видів таємниць. Третій етап (2008 – донині) характеризується інтенсивним проведенням наукових досліджень та опублікуванням робіт різної спеціалізації, предметом яких є конкретні види таємниць (банківська, комерційна, персональна таємниця тощо).

2. Надано авторське бачення поняття «інформація з обмеженим доступом» та виділено її конститутивні ознаки у адміністративно-правовому контексті. Інформація з обмеженим доступом визначається як відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, доступ до яких обмежено відповідно до законодавства України її власником чи добросовісним користувачем (суб’єктом владних повноважень, фізичною або юридичною особою) у зв’язку з її особливою цінністю для них на законних підставах. Серед конститутивних ознак інформації з обмеженим доступом у адміністративно-правовому контексті є такі: 1) інформація з обмеженим доступом – це, насамперед, відомості, дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; 2) інформацією, до якої може буде застосований обмежений режим доступу, є така, що не суперечить чинному законодавству України; 3) певне коло користувачів отримали доступ до неї виключно на законних підставах (добросовісні користувачі); 4) інформація з обмеженим доступом має особливу цінність для вищезазначеної категорії суб’єктів (моральну, матеріальну, особисту тощо) в силу невідомості її іншим суб’єктам; 5) власники та добросовісні користувачі інформації з обмеженим доступом здійснюють адекватні законні заходи з метою унеможливлення доступу сторонніх суб’єктів; 6) за порушення вищезазначених заходів встановлена юридична відповідальність.

3. Визначено поняття «адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом» та виокремлено основні його ознаки. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом – це урегульований у вітчизняному законодавстві порядок діяльності уповноважених суб’єктів права шляхом імперативного методу правового впливу та системи спеціальних засобів з метою захисту і охорони суспільних відносин у сфері інформації з обмеженим доступом. Ознаки адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом: це порядок діяльності уповноважених органів державної влади, інших уповноважених державою інституцій, органів місцевого самоврядування, окремих громадян щодо інформації з обмеженим доступом; ця діяльність є урегульованою у вітчизняному законодавстві шляхом визначення режимних правил, відповідно до яких вказуються права, обов’язки людини і громадянина, повноваження відповідних інституцій, адміністративна відповідальність за їх порушення тощо у сфері інформації з обмеженим доступом; наявність імперативного методу правового впливу між учасниками відносин у сфері інформації з обмеженим доступом; здійснюється за допомогою відповідної системи різноманітних спеціальних засобів; метою такої діяльності є забезпечення захисту і охорони суспільних відносин у сфері інформації з обмеженим доступом, тобто відповідних прав і свобод людини та громадянина, інтересів держави та суспільства.

3. Класифіковано інформацію з обмеженим доступом на види. На законодавчому рівні не визначено критерії, за допомогою яких можна однозначно кваліфікувати ті чи інші відомості (дані) як інформацію з обмеженим доступом чи виділити основні її види. Закон України «Про доступ до публічної інформації» лише містить норму, згідно з якою інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. У окремих статтях вищезазначеного Закону надається легальна дефініція конфіденційної та таємної інформації, а також деталізується законодавцем розуміння службової інформації. Було класифіковано інформацію на таку, яка є взагалі забороненою для розповсюдження в конкретній країні, та таку, розповсюдження якої має обмеження в силу певних обставин, наприклад потенційної шкідливості такої інформації певним категоріям осіб. У свою чергу, конфіденційною інформацією, на думку дисертанта, слід визнавати будь-яку інформацію з обмеженим доступом, що не має ознак державної таємниці, а таємною – будь-яку інформацію з обмеженим доступом, що має ознаки державної таємниці.

4. Охарактеризовано елементи адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом, зокрема мету встановлення правового режиму, правові принципи, об’єкт адміністративно-правового регулювання, метод правового регулювання, «режимні правила», спеціальні державні органи, відповідальність за порушення «режимних норм», визначення просторово-часових меж дії цього адміністративно-правового режиму.

5. Визначено недоліки та надано пропозиції щодо удосконалення адміністративно-правового режиму державної таємниці. Основними проблемами, що негативно впливають на стан адміністративно-правового режиму державної таємниці, є : соціально-економічні, кадрові, організаційні тощо, а саме: плинність кадрів, що працювали в режимно-секретних органах; відсутність необхідних спеціальних знань у сфері інформаційних технологій та правовій сфері, а також обізнаності зі специфікою діяльності правоохоронних органів та змістом завдань, на вирішення яких спрямована діяльність таких органів; недостатнє знання деякими особами, які мають допуск і доступ до державної таємниці, норм чинного законодавства про державну таємницю; неналежне обладнання приміщень режимно-секретних органів та істотна застарілість форм і методів захисту державної таємниці тощо. Задля удосконалення адміністративно-правового режиму державної таємниці було запропоновано передбачити проведення перевірки знання норм законодавства про державну таємницю та правил секретного діловодства особами, яким надається не лише допуск до державної таємниці, а й доступ. Механізм перевірки знань норм законодавства про державну таємницю пропонується передбачити на рівні певної Інструкції чи Правил, які б розробила Служба безпеки України як основний орган, що здійснює захист державної таємниці, та закріпила на рівні Наказу Служби безпеки України. Серед шляхів удосконалення адміністративно-деліктного законодавства у цій сфері було підтримано позицію окремих авторів про необхідність доповнення чинного КУпАП (або закріпити це у новому Кодексі України про адміністративні проступки) нормою, що передбачала б адміністративну відповідальності юридичних осіб за порушення законодавства про державну таємницю, а також підвищення суми санкції як попередження адміністративних правопорушень, відповідальність за вчинення яких встановлено у ст. 212-2 КУпАП. Було також запропоновано розширити спектр адміністративних стягнень, зокрема поряд зі штрафом передбачити такі стягнення, як: громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт. На думку автора, є необхідність посилення санкції за вчення правопорушення, передбаченого ст. 212-2 КУпАП, у військовий час або військовій обстановці. Необхідним напрямом удосконалення адміністративно-деліктного законодавства у цій сфері є, по-перше, внесення змін до ст. 212-2 КУпАП, зокрема об’єднати п. 1, відповідно до якого передбачено відповідальність за недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації, та п. 8, згідно з яким передбачено відповідальність за недодержання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними. На думку автора, п. 8 охоплює п. 1. Так, порушення порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації і є одним із порушень вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними. По-друге, дана стаття містить ряд оціночних понять, що потребують законодавчого визначення, серед яких: «реальна загроза», «порушення цілісності», «безпідставне засекречування інформації» тощо. Було запропоновано чітко визначити на законодавчому рівні перелік підстав засекречування інформації.

6. Розкрито стан та перспективи розвитку адміністративно-правового режиму персональних даних. Серед основних недоліків адміністративно-правового режиму персональних даних було виділено такі: колізійність норм нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сфері захисту персональних даних та наявність численних прогалин; неоднозначність, неузгодженість та суперечливість закріплених дефініцій та подекуди відсутність навіть базових із них;  наявність значного масиву декларативних положень за відсутності механізму їх правореалізації; наявність численних бланкетних норм права, що ускладнює їх правореалізацію; наявність абстрактних, суб’єктивних понять, що потребують офіційного тлумачення або чіткого визначення тощо. Серед основних шляхів удосконалення адміністративно-правового режиму персональних даних було запропоновано такі: визначити поняття «суспільної необхідності» як передумови поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних; урегулювати правовий режим персональних даних, що містяться в базах даних після смерті особи, а також порушення права фізичної особи на конфіденційність її персональних даних та заборону обробки її даних без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини; розширити коло осіб, на яких дія Закону не поширюється, а саме: на журналістів Інтернет-ЗМІ, якщо такий засіб масової інформації не має статусу інформаційного агентства або журналіст не перебуває в професійному об’єднанні журналістів; законодавчо визначити випадки перевірки уповноваженими органами захисту персональних даних, зокрема за фактом надходження скарги від особи про неправомірне використання її персональних даних, а також межі втручання, процедуру проведення перевірок і складання відповідних актів у разі порушення законодавства про захист персональних даних тощо Державною службою України з питань захисту персональних даних.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ

ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Баскаков В. Захист інформації з обмеженим доступом: розвиток вітчизняного законодавства / В. Баскаков // Підприємництво, господарство і право. – 2011. – № 4. – С. 126–128.
2. Баскаков В. Інформація з обмеженим доступом: аналіз термінологічно-понятійного апарату / В. Баскаков // Підприємництво, господарство і право. – 2011. – № 5. – С. 124–127.
3. Баскаков В. Захист інформації з обмеженим доступом в умовах боротьби з організованою злочинністю / В. Баскаков, В. Ліпкан // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2011. – № 24. – С. 263–269. (здобувачу належить визначення інформації з обмеженим доступом)
4. Баскаков В. Ю. Поняття та зміст інформації з обмеженим доступом / В. Ю. Баскаков // Правова інформатика. – 2012. – № 33(1). – С. 7–14.
5. Баскаков В. Захист інформації з обмеженим доступом: окремі аспекти / В. Баскаков // Актуальні проблеми правоохоронної діяльності : матеріали наук.-практ. конференції (Київ, 20 грудня 2010 р.). – К. : ФОП Ліпкан О.С., 2010. – С. 59–61.
6. Баскаков В. Тенденції адміністративної відповідальності у сфері інформаційної безпеки / В. Баскаков, О. Стоєцький // Актуальні проблеми правоохоронної діяльності : матеріали наук.-практ. конференції (Київ, 20 грудня 2010 р.). – К. : ФОП Ліпкан О.С., 2010. – С. 64–66. (здобувачу належать інформаційно-правові дефініції понять, висвітлених в публікації).
7. Баскаков В. Інформація з обмеженим доступом: поняття та ознаки / В. Баскаков // Актуальні проблеми державотворення : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 28 червня 2011 р.). — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2011. – С. 47–49.
8. Баскаков В. Адміністративно-правовий режим захисту інформації з обмеженим доступом: окремі аспекти / В. Баскаков // Інформаційні технології в глобальному управлінні : матеріали наук.-практ. конференції (Київ, 29 жовтня    2011 р.). – К. : ФОП Ліпкан О.С., 2011. – С. 47–51.
9. Баскаков В. Ю. Захист інформації з обмеженим доступом у контексті міжнародної інформаційної безпеки : аналіз термінологічно-понятійного апарату /  В. Ю. Баскаков // Національна і міжнародна безпека в сучасних трансформаційних процесах : матеріали наук.-практ. конференції (Київ, 29 грудня, 2011 р.). – К. : ФОП Ліпкан О.С., 2011. – С. 55–59.

АНОТАЦІЯ

Баскаков В. Ю. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом. – На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Київ, 2012.

Дисертацію присвячено теоретичним та адміністративно-правовим проблемам інформації з обмеженим доступом в Україні. У роботі визначено такі поняття, як інформація з обмеженим доступом, адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом, конфіденційна інформація, таємна інформація.

Визначено основні ознаки інформації з обмеженим доступом в адміністративно-правовому контексті, виділено основні види такої інформації, охарактеризовано складові адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні, а також окреслено специфіку адміністративно-правових режимів державної таємниці та персональних даних (інформації про особу) як найбільш важливих видів інформації з обмеженим доступом.

З метою подальшого вдосконалення адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом було запропоновано внести відповідні зміни та доповнення до вітчизняного законодавства у цій сфері.

Ключові слова: інформація з обмеженим доступом, адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом, таємна інформація, конфіденційна інформація, службова таємниця.

АННОТАЦИЯ

Баскаков В. Ю. Административно-правовой режим информации с ограниченным доступом. – На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Киев, 2012.

Диссертация посвящена теоретическим и административно-правовым проблемам  информации с ограниченным доступом. В работе определены такие понятия, как информация с ограниченным доступом, административно-правовой режим информации с ограниченным доступом, конфиденциальная информация, тайная информация.

Информация с ограниченным доступом определяется как сведения и/или данные, которые могут быть сохранены на материальных носителях или отображены в электронном виде, доступ к которым ограничен в соответствии с законодательством Украины ее собственником или добросовестным пользователем в связи с особой ценностью для них на законных основаниях.

Административно-правовой режим информации с ограниченным доступом – это урегулированная в отечественном законодательстве деятельность соответствующих субъектов права путем императивного метода правового влияния та системы специальных средств с целью обеспечения защиты общественных отношений в сфере информации с ограниченным доступом.

Определены основные признаки информации с ограниченным доступом в административно-правовом контексте, а именно: 1) информация с ограниченным доступом – это, прежде всего, сведения, данные, которые могут быть сохранены на материальных носителях или отображены в электронном виде; 2) информацией, к которой может быть использован ограниченный режим доступа, является та, что не противоречит действующему законодательству Украины; 3) определенное количество пользователей получило доступ к ней исключительно на законных основаниях (добросовестные пользователи); 4) информация с ограниченным доступом имеет особую ценность для названной выше категории субъектов (моральную, материальную, личную и т.д.) в силу неизвестности ее другим субъектам; 5) собственники или добросовестные пользователи информации с ограниченным доступом используют адекватные законные меры с целью ограничения доступа посторонних субъектов; 6) за нарушения определенных выше мер установлена юридическая ответственность.

Рассмотрены различные доктринальные позиции исследователей, связанных с классификацией информации с ограниченным доступом. Выделены основные виды информации, а именно: конфиденциальная как какая-либо информация с ограниченным доступом, что не является государственной тайной, и тайная как какая-либо информация с ограниченным доступом, что имеет признаки государственной тайны.

Охарактеризованы составляющие административно-правового режима информации с ограниченным доступом, среди которых: цель административно-правового режима, правовые принципы, объект административно-правового регулирования, метод правового регулирования, «режимные правила», специальные государственные органы, ответственность за нарушение «режимных норм», определение территориально-часовых ограничений действия этого административно-правового режима.

Определена специфика административно-правовых режимов государственной тайны и персональных данных (информации о личности) как более важных видов информации с ограниченным доступом.

С целью дальнейшего усовершенствования административно-правового режима информации с ограниченным доступом было предложено внести соответствующие изменения и дополнения к отечественному законодательству в этой сфере.

Ключевые слова: информация с ограниченным доступом, административно-правовой режим информации с ограниченным доступом, конфиденциальная информация, тайная информация, служебная тайна.

ANNOTATION

Baskakov V.J. Administrative and legal regime of classified information. — Manuscript.

Thesis for a Candidate’s degree in Law in specialty 12.00.07 – Administrative law and procedure; Financial law; Informational law. – Kyiv, 2012.

The dissertation is devoted to theoretical and administrative and legal problems of protection of classified information in Ukraine. The paper defines the concepts of classified information, administrative and legal regime of classified information, confidential information, secret information.

The main features of classified information in the administrative and legal context, highlighted the main types of such information, described the administrative and legal regime of classified information in Ukraine, and also outlines specific administrative and legal regimes of protection of state secrets and personal data (information about a person ) as the most important types of classified information.

To further improve the administrative and legal regulation and practice of national legislation on protection of classified information has been requested a number of measures.

Key words: classified information, administrative and legal regime of classified information, secret information, confidential information, official secrecy.