Автореферат докторської дисертації Ліпкана В.А. “Адміністративно-правові основи забезпечення національної безпеки України”

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

 

 

 

ЛІПКАН Володимир Анатолійович

 

 

 

УДК| 351:323+351:327

 

 

 

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

 

 

 

12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право;

інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

 

 

 

Київ – 2008

 

Дисертацією є рукопис

 

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

 

 

Науковий консультант

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Шакун Василь Іванович, Київський національний університет внутрішніх справ, перший проректор

 

 

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, академік Академії правових наук України СІРЕНКО Василь Федорович, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, головний науковий співробітник

 

доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Скрипнюк Олександр Васильович, Академія правових наук України, начальник відділу міжнародних наукових зв’язків

 

доктор юридичних наук, професор ПЄТКОВ Валерій Петрович, Кіровоградський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх прав, ректор

 

 

 

Захист відбудеться 18 лютого 2009 р. о 14⁰⁰ на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

 

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

 

 

 

Автореферат розісланий „___” грудня 2008 р.

 

 

 

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                М. В. Лошицький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 

Актуальність теми. Проблему забезпечення національної безпеки не можна віднести до новітніх. Але й до нині вона залишається не розв’язаною. Особливої актуальності національна безпека набуває в умовах світової економічної кризи, яка не обійшла й Україну.

Незважаючи на ґрунтовну нормативну базу у сфері забезпечення національної безпеки, ефективність державного регулювання в частині захисту національних інтересів і гарантування безпеки особи, суспільства й держави від зовнішніх і внутрішніх загроз залишається проблемною. При цьому, відповідно до чинного законодавства, під національною безпекою розуміється захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам. Визначальним, на наш погляд, є те, що в Україні залишається науково не дослідженим вплив адміністративно-правового регулювання на забезпечення національної безпеки та її ефективність.

Зауважимо, що окремі аспекти проблеми забезпечення національної безпеки були предметом дисертаційних досліджень, які проводили О.Ф.Бантишев, К.О.Біла, В.Т.Білоус, О.С.Бодрук, О.А.Делінський, В.С.Картавцев, О.В.Копан, Б.А.Кормич, П.П.Круть, М.Б.Левицька, О.В.Логінов, Ю.Є.Максименко, В.В.Медведчук, М.І.Мельник, В.І.Мунтіян, Н.Р.Нижник, М.М.Пендюра, Г.О.Пономаренко, О.В.Пулим, Г.П.Ситник, О.В.Украінчук, О.Л.Хилько, З.Д.Чуйко та ін.

Серед вітчизняних науковців помітний внесок у вирішення зазначених питань, окрім згаданих вище вчених, зробили Л.В.Багрій-Шахматов, Ю.В.Баулін, О.Ф.Бєлов, І.Ф.Бінько, О.Г.Білорус, В.І.Борисов, О.Л.Валевський, Т.В.Варфоломеєва, А.С.Васильєв, Д.Видрін, С.Б.Гавриш, В.О.Глушков, В.В.Голіна, С.П.Головатий, М.М.Гончар, А.Н.Гончаренко, В.Д.Гончаренко, М.О.Гончаренко, В.П.Горбулін, В.І.Гурковський, О.Г.Данільян, М.І.Даньшин, О.П. Дзьобань, В.П.Ємельянов, А.П.Закалюк, О.В.Зернецька, В.А.Зленко, Р.А.Калюжний, А.Б.Качинський, М.І.Козюбра, А.М.Колодій, О.Л.Копиленко, М.Й.Коржанський, В.О.Косевцов, Г.Ф.Костенко, О.М.Костенко, М.В.Костицький, О.М.Литвак, О.В.Литвиненко, Д.Г.Лук’яненко, В.Т.Маляренко, О.Я.Маначинський, П.П.Михайленко, В.Т.Нор, В.Ф.Опришко, М.І.Панов, Б.О.Парахонський, Г.М.Перепелиця, С.І.Пирожков, Г.Г.Почепцов, Є.Пронкін, П.М.Рабінович, І.М.Рижов, Ю.І.Римаренко, Л.А.Савченко, М.Я.Сегай, М.Ф.Селівон, В.В.Сташис, А.А.Соболєв, В.Я.Тацій, В.П.Тихий, О.Г.Фролова, М.В.Цвік, М.В.Цюрупа, В.І.Шакун, М.В.Чумак, О.Н.Ярмиш, С.С.Яценко та інші.

Вагомий вплив на формування поглядів автора на адміністративно-правову природу національної безпеки здійснив доробок таких вчених, як В.Б.Авер’янов, О.Ф.Андрійко, В.Г.Афанасьєв, О.М.Бандурка, Ю.П.Битяк, І.Л.Бородін, А.С.Васильєв, В.М.Гаращук, І.П.Голосніченко, З.С.Гладун, Є.В.Додін, С.В.Ківалов, Т.О.Коломоєць, В.К.Колпаков, А.Т.Комзюк, В.В.Конопльов, О.В.Копан, Є.Б.Кубко, О.В.Кузьменко, В.І.Курило, Є.В.Курінний, М.П.Кучерявенко, Д.М.Лук’янець, В.М.Марчук, Н.М.Мироненко, В.Я.Настюк, В.І.Олефір, О.І.Остапенко, І.М.Пахомов, В.П.Пєтков, В.Ф.Погорілко, О.П.Рябченко, А.О.Селіванов, В.М.Селіванов, В.Ф.Сіренко, О.В.Скрипнюк, І.А.Тимченко, М.М.Тищенко, В.В.Цвєтков, В.М.Шаповал, В.О.Шамрай, М.Я.Швець, Ю.С.Шемшученко та інші.

Проте зазначені дослідження та наукові праці стосувалися лише окремих напрямків у сфері забезпечення національної безпеки. Між тим саме проблема адміністративно-правової природи національної безпеки залишається практично не дослідженою, особливо стосовно обґрунтування теоретичних засад і напрямів підвищення ефективності її адміністративно-правового регулювання, що підтверджується результатами дослідження.

У науці адміністративного права залишаються недостатньо вивченими концептуальні та методологічні засади адміністративно-правової природи національної безпеки, система управління й адміністративно-правовий статус її суб’єктів, здійснення державного контролю в цій сфері. Окреслене коло проблем визначає актуальність роботи і створює умови для формування нової адміністративно-правової парадигми забезпечення національної безпеки з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена Вченою Радою Київського національного університету внутрішніх справ. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до Тематики пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004—2009 років (затверджено наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р.), безпосередньо пов’язане з основними напрямками наукового забезпечення реалізації Стратегії національної безпеки України, Законів України „Про основи національної безпеки України”, „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”, Концепції адміністративної реформи та Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 19 від
27 грудня 2005 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення адміністративно-правових засад забезпечення національної безпеки України, формування на цій основі пропозицій теоретичного, методологічного та організаційно-правового значення, науково-обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання національної безпеки України.

Для досягнення цієї мети поставлені та вирішувалися такі основні завдання:

-                       розкрити зміст національної безпеки як об’єкта адміністративно-правової науки;

-                       дослідити зміст і структуру адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки;

-                       вивчити стан і визначити напрямки удосконалення системи управління національною безпекою;

-                       дослідити адміністративно-правовий статус суб’єктів забезпечення національної безпеки;

-                       сформулювати адміністративно-правові закономірності формування системи національної безпеки;

-                       обґрунтувати необхідність побудови загальної теорії національної безпеки;

-                       визначити методологію моделювання системи управління національною безпекою;

-                       проаналізувати стан адміністративно-правового регулювання національної безпеки;

-                       намітити основні напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання національної безпеки.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі адміністративно-правового регулювання національної безпеки України.

Предметом дослідження є адміністративно-правові основи забезпечення національної безпеки України.

Методи дослідження обрані з урахуванням мети та завдань дослідження, його об’єкта і предмета. Методологічною базою виступає сукупність філософських, загальнонаукових, приватно-наукових і спеціальних методів, які в комплексі застосовуються для вирішення поставлених завдань.

Базовою методологічною основою дослідження є синергетичний підхід, за допомогою якого обґрунтовано взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів та суспільних явищ, а національна безпека розглядалася як відкрита динамічна нелінійна система, що характеризується механізмами самоорганізації (розділ 3, 4).

За допомогою аксіоматичного методу сформульовано положення про те, що національна безпека виступає об’єктом адміністративно-правової науки (розділ 1). Застосування методів аналізу та синтезу сприяло визначенню ознак системи національної безпеки, системи управління і системи забезпечення національної безпеки (пп. 1.3, 2.3, 3.6), виявленню прогалин у законодавстві про національну безпеку та опрацюванню пропозицій щодо його удосконалення (пп. 2.2, 5.3). Із використанням методу класифікації окреслено види національних інтересів, впроваджено типологізацію загроз національній безпеці (п. 1.2), підходи до визначення базових понять дослідження (розділ 1, п. 2.2). Герменевтичний метод дав змогу з’ясувати текстуальну сутність нормативних приписів законодавчих актів щодо адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення національної безпеки України (розділ 3). На підставі дедуктивного методу визначено структурно-логічну схему дослідження (розділи 1—5), яка відбиває шлях пізнання національної безпеки як категорії правової науки від загального (національна безпека як об’єкт адміністративно-правової науки) до особливого (національна безпека як категорія правової науки) і конкретного (національна безпека як адміністративно-правова категорія) (пп. 1.3, 2.2). Використання діалектичного та метафізичного методів дозволило дослідити шляхи становлення і розвитку національної безпеки як правової категорії (розділи 1—5). Історичний метод дав змогу дослідити шляхи становлення і розвитку системи національної безпеки, етапи трансформації адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення національної безпеки (п. 1.1). Логіко-семантичний метод та метод аналізу словникових визначень (розділи 1, 2) застосовувалися для поглиблення розуміння понятійного апарату дисертації. За допомогою методу моделювання визначено методологію моделювання системи управління національною безпекою (п. 4.2).

Емпіричну базу дослідження становлять узагальнення практики діяльності Ради національної безпеки і оборони України та інших суб’єктів забезпечення національної безпеки за 2005—2008 роки, результати анкетування понад 300 фахівців у галузі національної безпеки України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням адміністративно-правових основ забезпечення національної безпеки. За результатами наукової роботи сформульовано і обґрунтовано нові теоретичні положення і висновки та прикладні поняття, що виносяться на захист, зокрема:

уперше:

-                       визначено зміст національної безпеки як об’єкта правової науки, де національна безпека розглядається як врегульована адміністративним правом діяльність суб’єктів із забезпечення національної безпеки;

-                       науково обґрунтовано і визначено критерії формування сфер національної безпеки, якими виступають інтегральні показники синтезу національних інтересів, реальних і потенційних загроз;

-                       виявлено адміністративно-правові закономірності формування системи національної безпеки, серед них головними є: 1) похідний характер адміністративних правовідносин від формування певних сфер національної безпеки; 2) взаємозалежність об’єктів адміністративних правовідносин з об’єктами національної безпеки; 3) взаємозалежність суб’єктів адміністративних правовідносин із суб’єктами забезпечення національної безпеки; 4) наявність вертикальних і горизонтальних відносин між суб’єктами адміністративних відносин у сфері національної безпеки; 5) самостійний розвиток системи забезпечення національної безпеки в межах адміністративно-правових відносин на відміну від державно-управлінських;

-                       сформульовано основи загальної теорії національної безпеки на засадах міждисциплінарного підходу;

-                       запропоновано нову типологізацію підходів до визначення понять: „безпека”, „національна безпека”, „національні інтереси”, „загроза”, „забезпечення національної безпеки”;

-                       сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства про національну безпеку, зокрема розроблено авторські проекти Законів України „Про Доктрину недержавного забезпечення національної безпеки України”, „Про недержавне забезпечення національної безпеки України”, „Про служби безпеки суб’єктів господарювання”, „Про кримінальну розвідку”;

дістало подальшого розвитку:

-                       дослідження підходів до виділення суб’єктних, предметних і функціональних сфер адміністративно-правового регулювання національної безпеки як додаткової умови щодо віднесення національної безпеки до об’єкта адміністративно-правової науки;

-                       теоретичні проблеми формування та функціонування системи органів державного управління національною безпекою України, а також чіткого визначення їхнього адміністративно-правового статусу;

-                       критерії систематизації заходів адміністративно-правового примусу в контексті їхньої детермінації зі стадіями розвитку загроз національній безпеці;

-                       теоретичне обґрунтування необхідності розроблення в Україні Концепції національної безпеки України, доктрин національної безпеки, Закону України „Про національну безпеку України” та інших нормативно-правових актів.

удосконалено:

-                       підходи до співвідношення та класифікації чинників, що породжують небезпеку: „загроза”, „небезпека”, „виклик”, „ризик”, „фактор”. Обґрунтовано позицію, відповідно до якої загрози мають декілька стадій розвитку, через що окремі дослідники позначають їх термінами „виклик”, „ризик”, „фактор”. Аргументовано висновок щодо доцільності виділення двох видів чинників: загрози та небезпеки;

-                       визначені в Законі України „Про основи національної безпеки України” концептуальні засади забезпечення національної безпеки, зокрема, щодо основних завдань, напрямів, суб’єктів, об’єктів, принципів і засобів цієї діяльності;

-                       аргументацію необхідності введення в науковий обіг понять „підсистема державного забезпечення національної безпеки” і „підсистема недержавного забезпечення національної безпеки”, а також подане їхнє визначення.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх використання при забезпеченні національної безпеки України. Пропозиції, що містяться в дисертаційному дослідженні, були використані при підготовці проектів Законів України: „Про боротьбу з тероризмом”, „Про служби безпеки суб’єктів господарювання”, „Про недержавне забезпечення національної безпеки України”, „Про охоронну діяльність”, „Про детективну діяльність”, „Про недержавне забезпечення безпеки і підприємницької діяльності в Україні”, „Про Доктрину недержавного забезпечення національної безпеки України”.

Результати дисертаційного дослідження впроваджені у правотворчу, правозастосовну і наукову діяльність та навчальний процес, що підтверджено
13 актами впровадження, зокрема: 1) через участь як експерта від Національної академії внутрішніх справ України у складі робочої групи при розробленні проекту Закону України „Про боротьбу з тероризмом” та внесення відповідних пропозицій, які були враховані в ньому; 2) при розробленні і читанні авторського курсу „Безпекознавство” в Інституті безпеки підприємництва Європейського університету; при розробленні робочої програми з даної дисципліни і випуску однойменного навчального посібника, який було рекомендовано Міністерством освіти і науки України для спеціальностей у галузі безпеки; 3) при викладанні в Національній академії внутрішніх справ України дисципліни „Національна безпека України”; 4) при підготовці спецкурсів у Національній академії Служби безпеки України: „Організація контррозвідувальної діяльності Служби безпеки України”, „Розвідувальна діяльність спеціальних служб іноземних держав”, „Діяльність органів Служби безпеки України в надзвичайних ситуаціях і в умовах надзвичайного та воєнного станів”; 5) при викладанні в Київському міжнародному університеті навчальної дисципліни „Безпека бізнесу”; 6) при організації оперативно-розшукової діяльності у справах, пов’язаних із захистом інтересів особи і суспільства в Головному управлінні по боротьбі з організованою злочинністю МВС України; 7) при підготовці аналітичного матеріалу про теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду боротьби з тероризмом і відповідних пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства по боротьбі з тероризмом в Україні; 8) при підготовці аналітичного матеріалу про теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду розроблення концепції національної безпеки країни і відповідних рекомендацій щодо формування оновленої Концепції національної безпеки України; 9) при підготовці матеріалів до парламентських слухань на тему „Зовнішня політика як інструмент забезпечення національних інтересів: реалії, здобутки, перспективи”;
10) при навчанні студентів 41 сесії в Міжнародній правоохоронній академії в Будапешті з питань забезпечення національної безпеки і боротьби з тероризмом; 11) при використанні матеріалів під час проведення миротворчих операцій у Косово; 12) при читанні лекцій для поліцейських керівників вищої ланки Німеччини; 13) при підготовці законопроектів „Про боротьбу з екстремізмом”, „Про кримінальну розвідку” (офіційно зареєстрований у Верховній Раді України (№ 9187 від 02 березня 2006 р.), „Про служби безпеки суб’єктів господарювання” (офіційно зареєстрований у Верховній Раді України (№ 9264 від 30 березня 2006 р.).

Практичне значення одержаних дисертантом результатів полягає також у тому, що вони можуть бути використані в таких сферах:

правотворчій — при вдосконаленні законодавства щодо національної безпеки;

правозастосовній діяльності — як методологічна основа для подальшого дослідження проблем адміністративно-правового регулювання національної безпеки; при проведенні освіти населення з безпеки, підвищення її рівня серед державних службовців; удосконаленні адміністративних заходів забезпечення національної безпеки;

навчальному процесі — при викладанні курсів з адміністративного права, національної безпеки України, загальної теорії національної безпеки, теорії управління безпекою соціальних систем, соціології, кримінального права, теорії державного управління;

у науково-дослідній діяльності — при проведенні науково-дослідної роботи студентів, курсантів та слухачів, підготовці лекційних курсів, підручників, навчальних посібників, подальшому розроблені адміністративно-правових основ забезпечення національної безпеки.

Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації носять повністю самостійний характер. У дисертаційній роботі Ліпкана В.А. матеріали і висновки його кандидатської дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені, зокрема, на: міжнародних науково-практичних конференціях — „Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (Донецьк, 20—22 червня 2002 р.); „Тероризм і національна безпека України” (Київ, 11—12 квітня 2002 р.); „Розслідування злочинів, що вчинюються організованою злочинністю” (Будапешт, 17—22 червня 2002 р.); „Регіональне співробітництво: безпека та стабільність” (Київ, 23—25 червня 2002 р.); „Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти” (Київ, 12—13 грудня 2002 р.); „Удосконалення українського ринку охоронних послуг з урахуванням міжнародного досвіду” (Київ, 21 листопада 2003 р.); „Україна—Арабський світ. Реалії та перспективи” (Київ, 29 листопада
2003 р.); „Удосконалення співробітництва країн-учасниць СНД у боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом, незаконним обігом наркотиків та іншими викликами та загрозами” (Київ, 7 квітня 2004 р.); „Правовий захист приватних і публічних інтересів” (Челябінськ, 22—23 січня 2004 р.); „Проблеми європейської інтеграції і транскордонного співробітництва” (Луцьк, 29 30 вересня 2005 р.); „Российская система противодействия тероризму: проблемы, механизмы реализации и перспективы развития„ (Челябінськ, 2005 р.); „Предотвращение и борьба с преступлениями террористической направленности” (Кишинів, 18 травня 2006 р.); міжнародних семінарах — „Удосконалення діяльності правоохоронних органів” (Київ, 4—9 грудня 2000 р.); „Управління спеціальними операціями” (Київ, 21—26 травня 2001 р.); „Інтелектуальна власність” (Київ, 11—15 червня 2001 р.), „Європа на порозі до Союзу по внутрішній безпеці. Безмежна свобода і безпека без кордонів. Шенген, Європол і розширення” (Марієнгайд-Гімборн, 18—22 листопада, 2002 р.); „Відмивання грошей” (Київ, 9—14 квітня 2001 р.); „Боротьба з тероризмом та нелегальними переміщеннями” (Київ, 20—24 січня 2003 р.); „Криміналістичні основи боротьби з тероризмом” (Київ, 1—5 вересня 2003 р.); „Міжнародні аспекти боротьби з політичним екстремізмом та тероризмом” (Мюнстер, 8—10 жовтня 2003 р.); „Сучасна Україна в умовах нових загроз (тероризм та екстремізм)” (Київ 24—27 травня 2005 р.); загальноукраїнських науково-практичних конференціях —„Стратегія економічного розвитку і Арбітражний суд України: проблеми та перспективи” (Донецьк, 28—29 листопада 2000 р.); „Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, 22—23 березня 2001 р.); форум „Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою” (Київ, 27 квітня 2001 р.); „Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (Донецьк 27 квітня 2001 р.); „Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України” (Київ, 16—17 травня 2001 р.); „Психологія екстремізму” (Київ, 9 жовтня 2002 р.); „Недержавна система безпеки підприємництва як складова національної безпеки України” (Київ, 9—10 квітня, 2003 р.); „Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України” (Київ, 6 грудня, 2005 р.); „Проблеми національної та міжнародної безпеки України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 27 квітня 2007 р.)”; круглих столах і наукових семінарах — „Нові міжнародні реалії: виклик глобального тероризму” (Київ, 17 жовтня 2001 р.); „Головні напрямки гармонізації кримінального законодавства в Європі” (Київ, 24 жовтня 2001 р.); „Сучасний тероризм і національна безпека України” (Київ, 24 травня 2002 р.); „Сучасний тероризм: витоки, джерела і сьогоднішні реалії” (Київ, 26 червня 2002 р.); „Інформаційна політика України: перспективи колективної безпеки” (Київ, 11 вересня 2002 р.); „Проблеми боротьби з тероризмом в контексті забезпечення національної безпеки України” (Харків, 23 грудня 2002 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в 173 публікаціях, у тому числі в 5 одноосібних монографіях, 1 монографії, виконаній у співавторстві, 17 підручниках, навчальних посібниках і брошурах, 66 наукових статтях у фахових виданнях України, 84 статтях в інших наукових виданнях, а також тезах виступів, доповідей на конференціях, круглих столах, симпозіумах.

Структура дисертації складається з переліку умовних скорочень, вступу, п’яти розділів, що включають сімнадцять підрозділів, висновків, тридцяти додатків (на 205 сторінок), списку використаних джерел (425 найменувань на 38 сторінках). Повний обсяг дисертації становить 643 сторінки, загальний — 400 сторінок.

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ 

 

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження; вказується на його зв’язок із науковими програмами, планами, темами; визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання, наукова новизна; окреслюються практичне значення одержаних результатів дослідження, особистий внесок здобувача в їх отриманні, апробація результатів дисертації та її структура; формулюються основні положення та висновки, що виносяться на захист.

Розділ 1 „Національна безпека як об’єкт адміністративно-правової науки” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Адміністративно-правова складова національної безпеки” подається типологічна модель напрямків визначення поняття „безпека”, розглядаються основні підходи до визначення поняття „національна безпека”, досліджується зміст національної безпеки. Складність поняття національної безпеки, його багатоаспектність зумовили необхідність у певному впорядкуванні напрямів щодо його визначення, тому була сформована адекватна типологічна модель, яка складається з трьох типів: нормативно-правовий, що передбачає виявлення напрямів щодо визначення поняття „безпека” в нормативно-правових актах України; доктринальний, в якому окреслюються основні напрями до визначення поняття „безпека”, які містяться в науковій літературі; енциклопедичний, у якому подаються підходи до визначення поняття „безпека”, що містяться в енциклопедичних джерелах і словниках.

Зроблено висновок, що спільною для трьох груп є наявність чотирьох головних підходів: статичного (стан захищеності), апофатичного (відсутність загроз і небезпек), діяльнісного (система заходів, спрямованих на створення певних умов), пасивного (дотримання певних параметрів, норм). Аргументовано, що суть національної безпеки полягає у створенні сприятливих умов для розвитку України з метою максимального задоволення інтересів української нації, відповідно до загальновизнаних принципів забезпечення прав і свобод людини.

Обґрунтовано застосування адміністративно-правової та управлінської парадигми до національної безпеки. Резюмується, що національна безпека крізь призму адміністративного права розглядається як діяльність суб’єктів національної безпеки зі створення сприятливих умов для прогресивного функціонування і розвитку українських національних інтересів, джерел добробуту народу України, забезпечення ефективного функціонування системи національної безпеки України. Структурно зазначена діяльність включає: збереження та зміцнення української державності (уклад життя, національні традиції, культура), народу України як творчо-конструктивного суб’єкта буття.

Багатовимірність феномена національної безпеки дозволила виокремити аспекти її системної характеристики: державно-правовий, соціально-політичний, соціально-економічний, інформаційний, екологічний, воєнний.

У підрозділі 1.2. „Правові основи визначення загроз національній безпеці України” досліджується поняття та зміст загроз національній безпеці України, пропонується класифікація напрямів ієрархії безпекоґенних чинників, подається модель концептуальних підходів до визначення поняття „загроза”. При розгляді даного поняття було зроблено висновок, що загрозам, як системі, притаманна діалектика, а отже було висунуто гіпотезу про можливість управління ними. Такий підхід знайшов безпосереднє відображення при формулюванні визначень понять у дослідженні. Зазначається, що такі поняття, як небезпека і загроза розглядаються дещо спрощено і здебільшого у звуженому плані, відірваному від контексту поняття „національна безпека”. Розглядаються причини неточного відображення в понятті сутності загрози. Пропонується категорійний ряд стосовно загрози: моніторинг — загроза — небезпека — управління — система національної безпеки — національна безпека. Даються визначення даних понять.

Здійснено класифікацію загроз, результатом узагальнення якої стало розроблення типологічної моделі загроз національній безпеці, яка представлена чотирма рівнями класифікацій: типовою, класовою, родовою та видовою. Охарактеризовано кожний із цих рівнів.

Визначається, що з позицій адміністративного права загрозами національній безпеці слід вважати розмаїття внутрішніх і зовнішніх, об’єктивних і суб’єктивних суперечностей суспільного розвитку в країні та на міжнародній арені в різних сферах людської життєдіяльності, які ускладнюють врегульовану адміністративним правом діяльність суб’єктів національної безпеки зі створення сприятливих умов для прогресивного функціонування і розвитку українських національних інтересів, джерел добробуту народу України, а також забезпечення ефективного функціонування системи національної безпеки України, її системоутворюючих елементів. Встановлено, що загрози мають декілька стадій розвитку: зародження (початок формування), вияв (віднайдення виразних форм), загострення (критична стадія негативного впливу з відповідними наслідками). Обґрунтовано доцільність виділення двох видів безпекоґенних чинників: загроза та небезпека.

У підрозділі 1.3. „Система національної безпеки України” аргументується необхідність формування та оптимізації даної системи, розглядаються структурні компоненти, пропонується у теоретичному плані виражати її зміст через аналіз категорійних рядів.

Обґрунтовано необхідність формування системи національної безпеки, яка полягає в тому, що вона є генератором динамічної стабільності й основною гарантією конституційного ладу і територіальної цілісності. Існуючи в конфліктогенному середовищі, дана система постійно стикається з проблемою необхідності збереження не лише цілісності об’єкта, але й себе самої, тобто підтримання належного рівня гомеостазису. Відтак, розв’язання проблеми забезпечення національної безпеки уможливлюється за умови теоретичного осмислення, а також практичної організації ефективного функціонування системи її управління, що підтверджується даними проведеного нами опитування, в якому 83 % оцінили незадовільною ефективність діяльності системи управління національною безпекою.

Розділ 2 „Адміністративно-правові відносини у сфері національної безпеки” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Зміст і структура адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки України” обґрунтовується необхідність застосування сучасної доктрини адміністративного права, яка передбачає тенденції гуманізації науки. При цьому сутність адміністративного права зміщується на користь надання послуг населенню, зменшуючи вплив владного розпорядництва. Визначається, що адміністративно-правові відносини у сфері національної безпеки — врегульовані нормами права суспільні відносини у сфері національної безпеки, у яких сторони (суб’єкти) взаємопов’язані й взаємодіють шляхом здійснення суб’єктивних прав і обов’язків, встановлених і гарантованих відповідними адміністративно-правовими нормами.

До характерних рис адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки належать: обов’язки і права суб’єктів та об’єктів відносин пов’язані з діяльністю органів державного управління; адміністративно-правові відносини у сфері безпеки є складовою відносин у сфері управління і виникають у повсякденній практичній реалізації завдань і функцій держави щодо забезпечення національної безпеки; у цих відносинах одним із суб’єктів виступає орган державного управління або громадська організація, які наділені державно-владними повноваженнями у сфері національної безпеки; дані відносини виникають з ініціативи або об’єкта, або суб’єкта, при цьому згода іншої сторони не є обов’язковою умовою для їх виникнення; адміністративно-правові відносини — особливий зв’язок між їх учасниками, один з яких за даних обставин має право вимагати від іншого такої поведінки, що передбачена адміністративно-правовою нормою; суб’єкт управління безпекою зобов’язаний реалізувати власні матеріально-правові та процесуальні права, тобто право виступає одночасно і обов’язком суб’єкта адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки; у випадку порушення норм, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки, порушник несе відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою; адміністративно-правові відносини у сфері національної безпеки не завжди є відносинами, які здійснюються за методом влади і примусу. Такі відносини можуть реалізовуватися на основі як влади і підпорядкування, так і рівності сторін, коли кожна з них має виконувати конкретні вимоги правової норми. Відтак, наявність взаємних прав і обов’язків є притаманною ознакою адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки, оскільки остання виступає як поліструктурний феномен, а отже потребує об’єднаного єдиною спільною метою управління в різних сферах життєдіяльності — міжгалузевого управління; санкції, що застосовуються до сторін адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки залежать від рівня суспільної небезпеки правопорушення, важливості (цінності) цих відносин для держави; суперечки, що виникають між сторонами, вирішуються переважно за юрисдикцією.

У підрозділі 2.2. „Стан адміністративно-правового регулювання національної безпеки України” визначено авторське поняття нормативно-правового забезпечення національної безпеки, роль права в даному процесі, висвітлено конкретні питання щодо доцільності існування наявних і необхідності розроблення нових проектів законів, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки. Аргументується нерозривна єдність права і національної безпеки, обґрунтовується його провідна роль як регулятора суспільних відносин у сфері національної безпеки.

Дослідження функцій центральних органів виконавчої влади уможливило дійти висновку про неадекватність визначених у безпековому законодавстві сфер життєдіяльності пріоритетним національним інтересам. Зокрема така позиція висловлена 74 % опитаних. Встановлено ігнорування законодавцем таких важливих сфер життєдіяльності, як: сфера української культури і способу життя; сфера прав і свобод людини; сфера громадської безпеки населення; демографічна сфера; сфера охорони здоров’я; правова сфера тощо.

З’ясовано ключову проблему, яка полягає у відсутності чіткого і аргументованого визначення критеріїв поділу суспільного буття на сфери життєдіяльності, котрі потребують найбільшої уваги з боку держави в аспекті забезпечення їхньої безпеки. На думку дисертанта, критерієм формування сфер національної безпеки має виступати синтез національних інтересів, реальних та потенційних загроз щодо них.

Автор доходить висновку, що сучасний стан регулювання національної безпеки не відповідає змісту адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки, внаслідок чого актуалізується необхідність вжиття комплексу заходів, спрямованих як на формування системи нормативних актів, об’єднаних цілями і завданнями щодо ефективного регулювання національної безпеки, так і розроблення відповідної системи забезпечення національної безпеки з однозначним визначенням статусу кожного суб’єкта, що входять до неї. Зазначене положення виникає з аналізу проведеного нами анкетування, де 76 % респондентів переконані, що рівень забезпечення національної безпеки значною мірою залежить від наявності нормативної бази, одночасно 72 % опитаних вважають діяльність системи забезпечення національної безпеки посередньою.

У підрозділі 2.3. „Система забезпечення національної безпеки України” запропоновано структуру системи забезпечення національної безпеки, яка складається з підсистеми державного забезпечення національної безпеки: Президент України; Рада національної безпеки і оборони України; Кабінет Міністрів України; Верховна Рада України; Національний банк України; суди, Конституційний суд України; прокуратура України; міністерства та інші центральні й місцеві органи виконавчої влади; підсистеми недержавного забезпечення національної безпеки: окремі громадяни; органи місцевого самоврядування; органи самоорганізації населення; приватний нотаріат; адвокатура; приватні детективні та охоронні агентства; об’єднання громадян; політичні партії; професійні спілки; релігійні об’єднання.

Досліджено зміст діяльності суб’єктів адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки, окреслено підходи до формування структури суб’єктів системи управління національною безпекою — суб’єктів державно-управлінських відносин. Визначено, що міжгалузеве управління національною безпекою — свідомий, цілеспрямований, організуючий, результативний вплив суб’єкта управління на національну безпеку в різних сферах життєдіяльності.

Розділ 3 „Адміністративно-правовий статус суб’єктів забезпечення національної безпеки України” містить шість підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Повноваження Верховної Ради України у сфері національної безпеки України” визначаються повноваження Верховної Ради України в даній сфері, чільне місце серед яких посідають: визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики, основ національної безпеки; формування законодавчої бази в цій сфері; схвалення рішень з питань введення надзвичайного та воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України.

У підрозділі 3.2. „Повноваження Президента України у сфері національної безпеки України” робиться висновок, що Президент України здійснює загальне керівництво в усіх сферах суспільного життя. При цьому Кабінет Міністрів України лише спрямовує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, а також здійснює заходи щодо забезпечення національної безпеки, а Президент формує політику національної безпеки, визначає пріоритетні цілі, напрями її забезпечення, а також сили, засоби та інше. Роль Президента визначена Указами № 105/2007 від 12 лютого 2007 р. „Про Стратегію національної безпеки України”, № 791/2007 від 20 липня 2007 р. „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України „Про пропозиції щодо фінансового забезпечення виконання заходів у сфері національної безпеки і оборони для врахування у проекті Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік”.

Досліджено, що використання Президентом своїх повноважень у сфері національної безпеки покладає виключну і персональну відповідальність на нього, оскільки, виступаючи гарантом додержання прав і свобод людини та громадянина, лише даний суб’єкт забезпечення національної безпеки приймає рішення про застосування інших військових формувань, що не входять до складу Збройних Сил України, утворених відповідно до законодавства України. Таку позицію висловили 82 % респондентів.

У підрозділі 3.3. „Органи виконавчої влади у сфері національної безпеки України” здійснено аналіз повноважень Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Результати дослідження нормативно-правових актів показали, що Кабінет Міністрів України, здійснюючи загальне управління суб’єктами забезпечення національної безпеки, входить до системи органів управління національною безпекою. На виконання своїх повноважень він може реформувати, реорганізувати, створювати або ліквідовувати дані органи, спрямовувати, координувати і контролювати їхню діяльність.

Наголошено, що до 2006 року в державі не існувало окремого законодавчого акту, у якому було б визначено організацію та порядок функціонування Уряду України. Дана прогалина усунена 21 грудня 2006 року, з прийняттям Закону України „Про Кабінет Міністрів України”, за яким компетенція Кабінету Міністрів України у сфері національної безпеки набула законодавчого закріплення і визначеності. Проте уже 16 травня 2008 року прийнято іншу редакцію даного закону, у якій повноваження Кабінету Міністрів у даній сфері знову змінені. Спроба ухвалити зміни до даного закону, які б повернули повноваження Уряду України, що були в редакції від 21 грудня 2006 року, зрештою знову виявилася невдалою.

Таким чином, ухвалення 16 травня 2008 року Закону України „Про Кабінет Міністрів України” значно звузило можливості Уряду України щодо формування політики національної безпеки і зосередило більше уваги на її реалізації. Натомість Президент України закріпив своє право на фактичне керівництво в усіх сферах національної безпеки, починаючи від вироблення рішення і закінчуючи контролем за його виконанням.

На наш погляд, окремої уваги, у тому числі й на рівні дисертаційних досліджень, потребує питання державного контролю у сфері національної безпеки, з виокремленням органу, який би не входив до системи органів виконавчої влади і його компетенція у сфері національної безпеки полягала б виключно в здійсненні контролю.

Вважаємо, що за чинним законодавством даний орган не може очолювати Президент України. Він фактично формує політику національної безпеки, контролює її реалізацію через РНБОУ, головою якої він же і виступає. Аналіз рішень РНБОУ за 2005—2008 роки показує, що за таких умов порушується система стримувань і противаг у сфері національної безпеки, яка означає, що жоден із суб’єктів забезпечення національної безпеки не може мати преференцій. Адже преференційні повноваження Президента України з кадрових питань не повинні бути причиною його пріоритету у формуванні, здійсненні та контролі за реалізацією політики національної безпеки. По суті — це окреме питання більш складної і глобальної проблеми, яке порушувалося в адміністративних розвідках не лише вітчизняних вчених: формування контрольної гілки влади. Опитування фахівців показали, що ефективність контролю напряму пов’язана з підпорядкованістю контрольних органів. Їхня належність до Президентської „системи координат” або до органів виконавчої влади знижує ефективність контролю.

На основі аналізу адміністративно-правового статусу відповідних суб’єктів робиться висновок, що диференціація сил забезпечення національної безпеки на „воєнну організацію” та „правоохоронні органи” є недоцільною. Пропонується вживати термін „сили забезпечення національної безпеки”, який найбільш вдало відображає сутність даних органів, адже саме силовий фактор є визначальною ознакою для їх групування у єдину систему.

У підрозділі 3.4. „Інші державні органи (крім органів виконавчої влади) у сфері національної безпеки України” визначені суб’єкти адміністративного права, крім органів виконавчої влади, які вступають в адміністративно-правові відносини з приводу виконання покладених на них обов’язків і реалізації їхніх прав у сфері державного управління. До таких органів належать: Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення, Національний банк України, Рахункова палата, Рада національної безпеки і оборони України, Центральна виборча комісія, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим тощо. Адміністративно-правовий статус інших (крім органів виконавчої влади) державних органів слід характеризувати, маючи на увазі дві групи суб’єктів адміністративного права, які представлені: 1) апаратом певних державних органів; 2) безпосередньо самими державними органами, не розмежовуючи правосуб’єктність власне органа та його апарату.

Серед зазначених суб’єктів окрема роль належить Раді національної безпеки і оборони України, яка координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Проведений аналіз діяльності РНБОУ дав змогу стверджуватипомітити, що її рішення припускають втручання в роботу органів виконавчої влади. При цьому РНБОУ не входить до жодної гілки влади і є лише консультативним органом при Президентові України. Відтак, за своєю суттю РНБОУ фактично може втручатися і впливати на діяльність виконавчої влади у сфері національної безпеки. Причому таке втручання може носити лише однобічний характер, оскільки в законі жодним чином не прописана відповідальність самої РНБОУ за нав’язане органу виконавчої влади рішення, реалізація якого спричинила створення загрози чи небезпеки національній безпеці або взагалі завдала їй шкоду.

На наш погляд, функції контролю має виконувати інший орган. Ґрунтуючись на управлінській системі координат, Рада національної безпеки і оборони України є органом стратегічного управління національною безпекою, тому функції контролю не можуть бути сконцентровані в ньому. Більше того, РНБОУ здійснює контроль лише за органами виконавчої влади, тому органи законодавчої і судової влади щодо питань виконання ними функцій щодо забезпечення національної безпеки є по суті безконтрольними. З іншого боку, нині відсутній механізм парламентського, прокурорського, судового та інших видів державного контролю за діяльністю суб’єктів забезпечення національної безпеки. На основі проведеного дослідження автор дійшов висновку щодо несформованості в Україні системи контролю у сфері забезпечення національної безпеки.

Окрему увагу приділено ролі органів місцевого самоврядування в забезпеченні національної безпеки України, які створюють необхідні умови для нормальної життєдіяльності громадян, реалізують управління, пристосоване до місцевих особливостей та умов безпеки, сприяють розвитку ініціативи й самостійності в громадян. Досліджено, що адміністративно-правовий статус цих органів характеризується певними обов’язками, головними серед яких є діяти лише на підставі і в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України. Зроблено висновок, що органи місцевого самоврядування є важливою складовою системи забезпечення національної безпеки через їхній органічний взаємозв’язок з органами виконавчої влади.

У підрозділі 3.5. „Місце Конституційного Суду України, інших судів, прокуратури України в забезпеченні національної безпеки України” розглядається роль даних суб’єктів у забезпеченні національної безпеки.

Зазначено, що Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України з відповідних питань.

Акцентується увага на тому, що судовий конституційний контроль може сприяти припиненню протиправної діяльності суб’єктів, що становлять загрозу національній безпеці, створювати умови, згідно з якими ці суб’єкти будуть змушені діяти в суворій відповідності до приписів Конституції та інших нормативних актів.

Виділено завдання, що стоять перед судами у сфері національної безпеки: 1) забезпечення захисту конституційного ладу, здійснення правосуддя у справах про злочини проти основ національної безпеки України, забезпечення судового захисту громадських та інших організацій, права яких було порушено внаслідок дій із забезпечення національної безпеки України; 2) захист прав і законних інтересів органів державної влади у сфері правовідносин, що виникають при застосуванні законодавства про національну безпеку; 3) охорона від посягань на конституційний лад держави, його політичну та економічну системи; 4) захист прав і законних інтересів громадян, які потерпіли від злочинів; 5) захист держави від адміністративних правопорушень.

Зазначені завдання суди здійснюють через функції, які реалізуються на основі конституційного, кримінального, цивільного, адміністративного і арбітражного судочинства. Констатовано, що основними функціями судів у сфері національної безпеки є судовий контроль і правосуддя, а додатковими — виступ із законодавчою ініціативою та узагальнення судової практики.

У підрозділі 3.6. „Система управління національною безпекою України” окреслюється зміст системи управління національною безпекою.

Визначено, що система управління національною безпекою — це система, у якій реалізуються функції управління національною безпекою; система управління, об’єктом якої є національна безпека. Її характерними рисами є: процес забезпечення національної безпеки, який має просторові і часові обмеження; складові, які сприймають вхідні дані, взаємодіють із навколишнім середовищем, здійснюють прямий та зворотний зв’язок і чинять вплив як один на одного, так і на всю систему; зв’язки між елементами та зовнішнім середовищем; наявність суб’єктів управління національною безпекою; існування методів та засобів управління.

У роботі визначені чинники, які спричиняють недосконалість і неадекватність організаційної структури системи управління національною безпекою загрозам та небезпекам. Сформульовано відповідні до них напрями удосконалення системи управління, головними з яких є: 1) постійне проведення моніторингу чинного законодавства на предмет дублювання функцій та завдань сил забезпечення національної безпеки; 2) приведення у відповідність із Законом України „Про основи національної безпеки України” норм законодавства щодо функцій і завдань сил забезпечення національної безпеки; 3) формування моделі структур управління процесом забезпечення національної безпеки по кожній сфері життєдіяльності з визначенням конкретного суб’єкта управління, відповідно до загальної мети функціонування системи національної безпеки; 4) розроблення структури управління національною безпекою, ґрунтуючись на принципі домірності заходів, змісту, характеру та масштабу загроз і небезпек.

У ході дослідження виявлені адміністративно-правові закономірності формування системи національної безпеки, які не повною мірою враховувалися при побудові попередньої системи безпеки: обумовленість формування певної сфери національної безпеки сферами життєдіяльності; похідний характер адміністративних правовідносин від формування певних сфер національної безпеки; взаємозалежність об’єктів і суб’єктів адміністративних правовідносин з об’єктами та суб’єктами забезпечення національної безпеки; корелятивний зв’язок пріоритетних національних інтересів і загроз з одного боку зі структурою суб’єктів державно-управлінських відносин з іншого; наявність вертикальних і горизонтальних відносин між суб’єктами адміністративних відносин у сфері національної безпеки.

Розділ 4 „Національна безпека як категорія правової науки” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. „Правові основи загальної теорії національної безпеки” обґрунтовано необхідність формування даної теорії, розкрито її ознаки. Підкреслюється, що уявлення про національну безпеку, її сутність, зміст, складові елементи, методи забезпечення в різні часи характеризувалися не лише політичною ситуацією, але й тим рівнем розвитку науки, який існував на конкретному проміжку часу. Нині більшість проблем, що виникають при дослідженні національної безпеки, обумовлені відсутністю сформованої парадигми національної безпеки, прагненням дослідників аналізувати окремі частини системної проблеми, що не є продуктивним. Одним із конструктивних шляхів розв’язання даної проблеми вбачається формування теоретичної системи знань про національну безпеку, для означення якої дисертантом пропонується вживати термін „націобезпекознавство”.

Національну безпеку пропонується розглядати крізь призму таких основних елементів: визначити мету, завдання, функції, принципи та методологію наукового напряму; окреслити його місце в системі наук і роль при формуванні системи знань про національну безпеку; встановити кореляційні зв’язки між самим націобезпекознавством та прикладними теоріями національної безпеки і тим самим закласти підвалини до організації управління знаннями у сфері національної безпеки; намітити алгоритми формування системи національної безпеки, вичленити складові елементи та взаємозв’язки між ними, встановити системоутворюючі елементи; відповідно до окреслених складових елементів розробити модель системи забезпечення національної безпеки та основні напрями її функціонування, застосовуючи методологію системного і синергетичного підходів.

Головна мета загальної теорії національної безпеки як навчальної дисципліни полягає у формуванні моделі системи знань про національну безпеку. Відповідно до окресленої мети формується комплекс завдань даного напряму, які були об’єднані нами в п’ять таких груп: теоретико-методологічні; функціонально-організаційні; ресурсні; методичні; технологічні. У роботі розкривається зміст кожної з них та окреслюються функції пропонованого наукового напряму. Зокрема: теоретико-пізнавальна, онтологічна, методологічна, аксіологічна, гносеологічна, евристична, критична, світоглядна, ідеологічна, інтегративна, моделювання, прогностична, прикладна, описова, пояснення, практично-організаторська. Охарактеризовано кожну з цих функцій.

З урахуванням зарубіжного досвіду для підготовки суб’єктів управління національною безпекою обґрунтовується необхідність відпрацювання низки заходів: розроблення освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньо-професійних програм, централізованих програм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців; розроблення та реалізація регіональних і галузевих програм підготовки фахівців з проблем національної та міжнародної безпеки в умовах глобалізації тощо.

У підрозділі 4.2. „Методологія моделювання системи управління національною безпекою” на підставі аналізу універсальних, загальнонаукових і спеціальнонаукових методів сформовано методологічний інструментарій моделювання системи управління національною безпекою і зроблено наступні висновки. Застосування екзистенціального методу є корисним при розробленні питань управління системою національної безпеки. Комбінування позитивізму і волюнтаризму уможливило додатково аргументувати позицію, що система національної безпеки є найбільш дійовим інструментом реалізації національних інтересів. Використання концепції генеративної безпеки дало змогу стверджувати про рівність будь-якої нації у праві на забезпечення власної безпеки та висунути гіпотезу, що в спадковій природі нації закладено одвічне прагнення до національної безпеки. Політико-орієнтований метод дозволив визначити, що національна безпека є не стільки станом, скільки процесом, результатом подолання конструктивного над деструктивним, порядку над хаосом. Даний метод закладає основи для формування загальної теорії національної безпеки. У свою чергу, застосування критичного методу дозволило констатувати, що формування системи національної безпеки створює загрозу для тих, хто перешкоджатиме реалізації національних інтересів, а система національної безпеки інколи може слугувати засобом легітимації політичного панування та насильства як зсередини держави, так і в міжнародних відносинах.

Розроблено алгоритм моделювання системи управління національною безпекою, який має містити такі взаємопов’язані елементи: система пріоритетних національних інтересів — система загроз — система заходів — система органів.

Розділ 5 „Напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання національної безпеки України” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 5.1. „Регулятивна роль адміністративного права у сфері національної безпеки” аргументується необхідність формування нових парадигмальних настанов, відповідно до яких предмет адміністративного права не обмежується лише владно-розпорядчими відносинами. Таке бачення відповідає погляду дисертанта на сутність процесу забезпечення національної безпеки, у якому беруть участь як державні, так і недержавні суб’єкти. Відтак, предметом адміністративно-правового регулювання у сфері національної безпеки виступають суспільні відносини, що формуються в ході забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування національної безпеки, а також у процесі державного і самоврядного управління у сфері національної безпеки.

Адміністративне право виступає дієвим інструментом, як забезпечення національної безпеки (зовнішній чинник), так і засобом оптимізації функціонування самої системи забезпечення національної безпеки зокрема (внутрішній чинник). Така двоякість адміністративного права зумовлює адекватну картину первинності формування впливу: коли йдеться про адміністративне право як зовнішній чинник, то право є похідним від інтересів нації, оскільки реалізація останніх має бути забезпечена органами державного управління і місцевого самоврядування. Якщо ж йдеться про оптимізацію функціонування самої системи національної безпеки, то останню слід розуміти як інструмент адміністративного права, оскільки організована сукупність органів державного управління і самоврядних органів, об’єднаних спільним завданням щодо забезпечення національної безпеки, може нормально функціонувати лише за наявності адміністративного права. Адже процес державного і самоврядного управління у сфері національної безпеки потребує не будь-якого, а саме адміністративно-правого регулювання.

У підрозділі 5.2. „Призначення відомчих нормативних актів” розглядається роль, яку відіграє відомча нормотворчість. Нормативну базу, якою керується система забезпечення національної безпеки, можна поділити на два рівні. На першому — правова база створюється в межах системи національної безпеки і має загальнообов’язковий для всіх характер (Конституція України, закони та постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України). На другому — створюється відомча нормативна база, яка уточнює і конкретизує функції та завдання кожного суб’єкта з урахуванням специфіки власної діяльності і завдань, що покладені на нього в процесі забезпечення національної безпеки.

Нормотворчість складає правову форму діяльності суб’єктів системи управління національною безпекою, яка здійснюється відповідно до їхньої компетенції, на основі й на виконання законів та підзаконних нормативних правових актів. Їхнє основне призначення полягає у створенні правових норм, які встановлюють, змінюють або відміняють правові відносини, визначають зміст діяльності щодо забезпечення національної безпеки і надають їм загальнообов’язкової сили. З’ясовується, що нормотворчість у системі управління національною безпекою слід розглядати як процес створення відомчих нормативних актів при відповідному забезпеченні технологій їхньої підготовки та прийняття. Нормотворча діяльність має на меті забезпечити: юридичне закріплення існуючих у сфері національної безпеки відносин та їхнє правове регулювання; формування нових безпекових відносин, відсутніх у поточний момент, але бажаних чи необхідних із погляду виконання перспективних завдань; ліквідацію відносин і ситуацій, що віджили та гальмують процес реалізації національних інтересів.

У підрозділі 5.3. „Шляхи підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання національної безпеки” досліджуються основні підходи до формування законодавства у сфері національної безпеки.

Зроблено висновок про необхідність визначення узагальненого погляду на національну безпеку, її сутність, зміст, характер та методи забезпечення. Таким документом має виступати Концепція національної безпеки України, ідею про яку підтримали 65 % опитаних. У роботі наводиться її структура: розкриття геостратегічної позиції держави у світі; визначення національних цілей та інтересів; окреслення союзників і партнерів; формулювання реальних і потенційних загроз та небезпек національній безпеці України; визначення механізму управління системою національної безпеки; визначення політики національної безпеки та основних напрямів її забезпечення; визначення статусу держави і загальної стратегії забезпечення національної безпеки (оборонна, активна оборонна, наступальна тощо). Подана модель класифікації концепцій національної безпеки за наступними критеріями: співвідношенням ідеалів та історичної дійсності (реакційні, консервативні, прогресивні); строками і способами досягнення (радикальні, помірні, агресивні, реформістські). Резюмується необхідність розроблення нової редакції Концепції національної безпеки України.

Важливим елементом системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки, є доктрина. Однією з причин існування різноманітних доктрин національної безпеки виступає необхідність ефективного забезпечення національної безпеки, зважаючи на специфіку конкретної сфери життєдіяльності. Подається авторське бачення структури доктрини, за яким вони покликані: розвивати Концепцію національної безпеки стосовно конкретної сфери життєдіяльності (екологічної, інформаційної, технологічної тощо); не суперечити Конституції України та Концепції національної безпеки України; передбачати видання законів і розроблення відповідних державних програм з метою реалізації першочергових заходів щодо забезпечення безпеки.

Наступним елементом даної системи є Закон України „Про основи національної безпеки України”. Аналіз положень зазначеного закону уможливив дійти висновку про його чисельні недоліки з огляду на можливість ефективно вирішувати завдання, що підтверджується оезультатами анкетування, де 92 % опитаних висловились за нову редакцію закону. В роботі аргументується необхідність прийняття пакета нормативно-правового забезпечення, яку підтримано 65 % опитаних, при цьому наголошується, що ключовим має стати Закон України „Про національну безпеку України” в новій редакції.

 

ВИСНОВКИ

 

У висновках викладено найбільш важливі наукові та практичні результати, одержані в роботі, які містять формулювання розв’язання наукової проблеми, її значення для науки і практики. Підкреслено, що в науці адміністративного права залишаються недостатньо вивченими концептуальні та методологічні засади адміністративно-правової природи національної безпеки, система управління й адміністративно-правовий статус її суб’єктів, здійснення державного контролю в цій сфері. Базовою методологічною основою дослідження є синергетичний підхід, за його допомогою обґрунтовано взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів та суспільних явищ, а національна безпека розглядалася як відкрита динамічна нелінійна система, що характеризується механізмами самоорганізації. Наслідком проведеної роботи стало визначення підходів до формування нової адміністративно-правової парадигми забезпечення національної безпеки. Головним результатом роботи стало розроблення адміністративно-правових основ забезпечення національної безпеки України, формування на цій основі пропозицій теоретичного, методологічного та організаційно-правового значення, науково-обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання національної безпеки України.

Основні наукові здобутки дисертанта, окрім тих, що висвітлені вище, відображено, зокрема, у наступних пропозиціях.

1. Розкриваючи зміст національної безпеки як об’єкта адміністративно-правової науки, автор здійснив спробу щодо визначення поняття та змісту національної безпеки з позицій адміністративного права, методології визначення загроз національній безпеці, системи національної безпеки. Національна безпека розглядається (крізь призму адміністративного права) як врегульована адміністративним правом діяльність суб’єктів національної безпеки зі створення сприятливих умов для реалізації національних інтересів. Зазначається, що головну небезпеку на даному етапі розвитку становлять не внутрішні, а зовнішні загрози, з урахуванням яких і має відбуватися формування Стратегії національної безпеки України, і на її основі відповідних доктрин і вже потім адекватного законодавства. Зокрема, лише 34 % респондентів висловилися за те, що нині найбільш небезпечними для України є внутрішні загрози, що зумовило необхідність розроблення типологічної моделі загроз національній безпеці.

2. Дослідження змісту та структури адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки дозволило дійти висновку, що характерними рисами даних відносин є: обов’язки і права суб’єктів і об’єктів відносин пов’язані з діяльністю органів державного управління; адміністративно-правові відносини у сфері безпеки є складовою відносин у сфері управління, вони виникають у повсякденній практичній реалізації завдань і функцій держави щодо забезпечення національної безпеки; у цих відносинах одним із суб’єктів виступає орган державного управління або громадська організація, які наділені державно-владними повноваженнями у сфері національної безпеки; дані відносини виникають з ініціативи об’єкта або суб’єкта і згода іншої сторони не є обов’язковою умовою для їх виникнення; адміністративно-правові відносини — особливий зв’язок між їхніми учасниками, один з яких за даних обставин має право вимагати від іншого такої поведінки, що передбачена адміністративно-правовою нормою; суб’єкт управління безпекою зобов’язаний реалізувати власні матеріально-правові та процесуальні права, тобто право виступає одночасно і обов’язком суб’єкта адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки; у випадку порушення норм, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки, порушник несе відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою; адміністративно-правові відносини у сфері національної безпеки не завжди є такими, які здійснюють за методом влади і примусу. Вони можуть реалізовуватися на основі як влади і підпорядкування, так і рівності сторін, коли кожна сторона має виконувати конкретні вимоги правової норми. Відтак, наявність взаємних прав і обов’язків є притаманною ознакою адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки, оскільки остання виступає як поліструктурний феномен, потребує об’єднаного єдиною спільною метою управління в різних сферах життєдіяльності, тобто міжгалузевого управління; санкції, що застосовуються до сторін адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки залежать від рівня суспільної небезпеки правопорушення, важливості (цінності) цих відносин для держави; суперечки, що виникають між сторонами, вирішуються як в адміністративних, так і в інших судах.

У той же час структуру адміністративних відносин у сфері національної безпеки становлять суб’єкти: державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств і установ); структурні підрозділи органів держави, їхні посадові особи; об’єднання громадян, органи самоуправління та самоорганізації населення, громадян України, іноземних громадян, апатридів, які відповідно до Закону України „Про основи національної безпеки України” є суб’єктами забезпечення національної безпеки; об’єкти: людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи; державо-утворюючий український народ — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси, традиції та уклад життя; держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність; юридичні факти, основною особливістю яких є здатність викликати правові наслідки.

3. Застосування структурно-функціонального методу при дослідженні стану та напрямів удосконалення системи управління національної безпеки дозволило проаналізувати сучасний стан її функціонування, виявити недоліки, а також накреслити шляхи її удосконалення. До основних недоліків функціонування системи управління належать: дублювання повноважень суб’єктів сил забезпечення національної безпеки; неадекватність організаційної структури управління національною безпекою пріоритетним національним інтересам; невідповідність функцій та завдань суб’єктів сил забезпечення національної безпеки загрозам і небезпекам, а також загальним завданням забезпечення національної безпеки; неадекватність зосередження уваги на управлінні національною безпекою в найбільш важливих сферах життєдіяльності прагненням і можливостям щодо їх втілення в життя; відсутність чіткого механізму прийняття, контролю та нагляду за виконанням рішень у сфері національної безпеки; нерозробленість питань спільних дій цих органів у випадку загрози національній безпеці, локального збройного конфлікту (конфлікту малої інтенсивності), війни, акту агресії, інших екстремістських дій; слабкі горизонтальні зв’язки між відомствами, які беруть участь у процесі забезпечення національної безпеки. Адекватними шляхами удосконалення функціонування є: проведення моніторингу чинного законодавства на предмет функцій та завдань сил забезпечення національної безпеки і усунення дублювання повноважень даних суб’єктів за умови збереження високого рівня національної безпеки в певній сфері життєдіяльності; приведення у відповідність законодавства, що регулює суспільні відносини у сфері національної безпеки, зокрема — повноваження сил забезпечення національної безпеки і Закону України „Про основи національної безпеки України”; формування моделі структур управління у сфері національної безпеки по кожній сфері життєдіяльності з визначенням конкретного суб’єкта управління, відповідно до загальної мети функціонування системи національної безпеки; розроблення моделі системи органів державного управління національною безпекою, ґрунтуючись на принципі домірності заходів, які вживаються для забезпечення національної безпеки, змісту, характеру та масштабу загроз і небезпек на нинішньому етапі розвитку України, з урахуванням необхідності забезпечення пріоритетних національних інтересів та збереження балансу інтересів особи, суспільства і держави. Дана модель має бути динамічною і відповідати сучасному стану національної безпеки.

4. Визначення адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення національної безпеки дозволило сформувати нами пропозиції щодо будови системи управління національною безпекою, яка нині має наступний вигляд: а) Верховна Рада України (Апарат Верховної Ради України, Комітети Верховної Ради, депутатські фракції, народні депутати України); б) Президент України (Секретаріат Президента, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим); в) Кабінет Міністрів України: (міністерства; центральні органи виконавчої влади; Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; місцеві державні адміністрації); г) Рада національної безпеки і оборони України, Національний Банк України, Рахункова Палата; Центральна виборча комісія; д) Конституційний Суд України, інші суди, прокуратура; е) органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян (політичні партії, громадські організації); окремі громадяни. Акцентовано увагу на тій обставині, що ефективність управління даною системою зумовлена необхідністю формування єдиного центру управління національною безпекою — Ради національної безпеки і оборони України, правовий статус якої має бути переглянутий. Автором показано, що проблеми управління системою національної безпеки пов’язані з необхідністю розроблення різних підходів до адміністративно-правового регулювання діяльності державних і недержавних суб’єктів.

5.  Сформульовано адміністративно-правові закономірності формування системи національної безпеки. До основних із них належать: обумовленість формування певної сфери національної безпеки сферами життєдіяльності; похідний характер адміністративних правовідносин від формування певних сфер національної безпеки; взаємозалежність об’єктів та суб’єктів адміністративних правовідносин із об’єктами та суб’єктами забезпечення національної безпеки; корелятивний зв’язок пріоритетних національних інтересів і загроз із одного боку зі структурою суб’єктів державно-управлінських відносин — з іншого; наявність вертикальних і горизонтальних відносин між суб’єктами адміністративних відносин у сфері національної безпеки; детермінованість основних напрямів адміністративно-правового регулювання національної безпеки національними інтересами та загрозами. Сформульовано важливий висновок про необхідність існування в складі системи забезпечення національної безпеки України двох взаємонеобхідних і взаємозалежних підсистем державного та недержавного забезпечення, окреслено коло суб’єктів даних підсистем, їхні повноваження, а також форми та методи взаємодії.

6.  Обґрунтовано необхідність побудови загальної теорії національної безпеки, яка полягає у пануванні фрагментарного підходу до аналізу адміністративно-правового регулювання національної безпеки. Пропонується сформувати цілісну систему знань про національну безпеку — загальну теорію національної безпеки (націобезпекознавство). Її основне теоретичне призначення вбачається в узагальненні та розвитку з синергетичних позицій різних напрямів дослідження сфер національної безпеки. Вона має виступати інтегральним виміром наукових напрямів про національну безпеку, а в більш абстрактному аспекті — проблемоформуючим науковим напрямом, здійснюючи управління ними та прикладними теоріями національної безпеки. Практична значущість націобезпекознавства полягає в розробленні алгоритму щодо формування взаємопов’язаних концепцій і рекомендацій щодо забезпечення національної безпеки в різних сферах життєдіяльності на базі єдиних вимог і рішень. Сама ж теорія національної безпеки являє собою логічну взаємопов’язану і взаємообумовлену систему категорій, понять та принципів, які інтерпретують сутність національної безпеки України.

7. Визначено методологію моделювання системи управління національною безпекою через формування алгоритму моделювання системи управління національною безпекою, окреслення підходів до проектування структур управління, розкриття гносеологічних проблем і запропонування підходів до оцінки ефективності взаємовпливу структурних елементів та адміністративно-правового регулювання національної безпеки в цілому. З урахуванням специфіки дослідження приділено увагу розгляду спеціальнонаукових методів. Одним із завдань роботи було показати, що забезпечення національної безпеки може бути реалізовано на основі синергетичного підходу, головним змістом якого є управління системою національної безпеки як відкритою, нелінійною, динамічною, здатною до самоорганізації, а важливим інструментарієм для такого управління виступає адміністративно-правове регулювання діяльності суб’єктів забезпечення національної безпеки України.

8.  Проаналізовано стан адміністративно-правового регулювання національної безпеки. Останнім часом у нашій державі відбулося усвідомлення необхідності існування недержавної підсистеми забезпечення національної безпеки України, а також сталася зміна розуміння сутності розвідки. В результаті чого автором запропоновано власне бачення законопроектів: „Доктрини недержавного забезпечення національної безпеки України”, Законів України „Про недержавне забезпечення національної безпеки України”, „Про служби безпеки суб’єктів господарювання”, „Про кримінальну розвідку”. У забезпеченні національної безпеки мають бути задіяні усі сили та засоби як державних, так і недержавних суб’єктів забезпечення національної безпеки, за що висловилися 56 % опитаних. Більше того у Стратегії національної безпеки України знайшла відображення пропозиція автора щодо закріплення принципу адекватності: певній категорії національних інтересів відповідає певна інтенсивність заходів забезпечення, сил і засобів, що використовуються.

9.  Намічено основні напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання національної безпеки. До них належать: формування нової Концепції національної безпеки України, прийняття на її основі доктрин національної безпеки з усіх основних сфер життєдіяльності, відповідних законодавчих актів, котрі б регулювали суспільні відносини в тій чи іншій сфері, а на їх основі відповідної відомчої нормативної бази; приведення безпекового законодавства у відповідність до Конституції України, його гармонізація з відповідним європейським законодавством; законодавче закріплення адміністративно-правової компетенції суб’єктів у сфері забезпечення національної безпеки; подальший розвиток адміністративно-правових основ управління національною безпекою через розроблення об’єднаних спільною метою законів, концепцій, доктрин, стратегій і програм; розроблення та впровадження національних стандартів і технічних регламентів застосування інформаційно-комунікаційних технологій, гармонізованих із відповідними європейськими стандартами, у тому числі згідно з вимогами ратифікованої Верховною Радою України Конвенції про кіберзлочинність; удосконалення законодавства з питань соціального забезпечення персоналу суб’єктів забезпечення національної безпеки.

 

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ

ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Ліпкан В. А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України : [монографія] / В. А. Ліпкан. — К. : Текст, 2008. — 440 с.
2. Ліпкан В. А. Теоретико-методологічні засади управління у сфері національної безпеки України : [монографія] / В. А. Ліпкан. — К. : Текст, 2005. — 350 с.
3. Ліпкан В. А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України : [монографія] / В. А. Ліпкан. — К. : Текст, 2003. — 600 с.
4. Ліпкан В. А. Національна безпека України: нормативно-правові аспекти забезпечення : [монографія] / В. А. Ліпкан. — К. : Текст, 2003. — 180 с.
5. Ліпкан В. А. Боротьба з тероризмом : [монографія] / В. А. Ліпкан, Д. Й. Никифорчук, М. М. Руденко. — К. : Знання, 2002. — 254 с. (частка дисертанта — 60 %).
6. Ліпкан В. А. Тероризм і національна безпека України : [монографія] / В. А. Ліпкан. — К. : Знання, 2000. — 184 с.

 

Підручники, навчальні посібники, брошури

1. Ліпкан В. А. Національна безпека України : [навч. посіб.] / В. А. Ліпкан. — [2-е вид.]. — К. : КНТ, 2009. — 576 с.
2. Ліпкан В. А. Теорія національної безпеки : [підручник] / В. А. Ліпкан. — К. : КНТ, 2009. — 631 с.
3. Ліпкан В. А. Національна безпека України : [навч. посіб.] / В. А. Ліпкан. — К. : Кондор, 2008. — 552 с.
4. Ліпкан В. А. Безпекознавство : [навч. посіб.] / В. А. Ліпкан. — К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2003. — 208 с.
5. Ліпкан В. А. Управління системою національної безпеки України / В. А. Ліпкан. — К. : КНТ, 2006. — 68 с. — (Серія : Національна і міжнародна безпека).
6. Ліпкан В. А. Національна безпека і національні інтереси України. — К. : КНТ, 2006. — 68 с. — (Серія : Національна і міжнародна безпека).
7. Ліпкан В. А. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях / В. А. Ліпкан, О. С. Ліпкан. — [вид. 2-е доп. і перероб.]. — К. : Текст, 2008. — 400 с.
8. Теорія управління в органах внутрішніх справ : [навчальний посібник]; за ред. В. А. Ліпкана. — К. : КНТ, 2007. — 884 с.
9. Ліпкан В. А. Національна безпека України: кримінально-правова охорона : [навчальний посібник] / В. А. Ліпкан, І. В. Діордіца. — К. : КНТ, 2007. — 292 с. — (Серія : Національна і міжнародна безпека). (частка дисертанта — 50 %)
10. Ліпкан В. А. Концепція національної безпеки України: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду / Я. Ю. Кондратьєв, В. А. Ліпкан. — К. : Національна академія внутрішніх справ України, 2003. — 20 с.
11. Ліпкан В. А. Боротьба з тероризмом: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду / В. А. Ліпкан, П. Я. Кондратьєв. — К. : Національна академія внутрішніх справ України, 2003. — 20 с. (частка дисертанта — 50 %).
12. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України: [глосарій] / Л. С. Харченко, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов. — К. : Текст, 2004. — 136 с. (частка дисертанта — 40 %).
13. Ліпкан В. А. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях / В. А. Ліпкан, О. С. Ліпкан, О.О. Яковенко. — К. : Текст, 2006. — 256 с. (частка дисертанта — 60 %).
14. Ліпкан В. А. Керування транспортними засобами в екстремальних умовах : [навч.-наоч. посібник] / Б. В. Павленко, В. А. Ліпкан, М. О. Тарасюк. — К. : КНТ, 2006. — 96 с. — (Серія: Національна і міжнародна безпека). (частка дисертанта — 20 %).
15. Ліпкан В. А. Основи терорології (синергетична теорія тероризму) / В. А. Ліпкан. — К. : КНТ, 2006. — 84 с. — (Серія : Національна і міжнародна безпека).
16. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції : [навчальний посібник] / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, В. М. Желіховський. — К. : КНТ, 2006. — 280 с. — (Серія : Національна і міжнародна безпека). (частка дисертанта — 40 %).
17. Ліпкан В. А. Боротьба з міжнародним тероризмом: [нормативна база] / В. А. Ліпкан. — К. : КНТ, 2007. — 248 с. — (Серія: Національна і міжнародна безпека).
18. Науково-практичний коментар до Закону України „Про боротьбу з тероризмом” / [В. А. Ліпкан, О. А. Івахненко, І. М. Рижов, В. В. Майоров]. — К. : КНТ, 2009. — 208 с. — (Серія: національна і міжнародна безпека). (частка дисертанта — 40 %).

Статті в наукових фахових виданнях ВАК України

1. Ліпкан В.А. Закон України „Про Кабінет Міністрів України”: питання обсягу повноважень у сфері національної безпеки України / В. А. Ліпкан // Судова апеляція. — № 3 (12). — 2008. — С. 6—11.
2. Ліпкан В. А. Адміністративно-правова природа національної безпеки  / В. А. Ліп­кан // Право України. — 2007. — № 3. — С. 9—12.
3. Ліпкан В. А. Компетенція Кабінету Міністрів України у сфері національної безпеки / В. А. Ліпкан // Судова апеляція. — 2007. — № 2 (7). — С. 97—102.
4. Ліпкан В. А. Загроза національній безпеці як критерій систематизації заходів адміністративно-правового примусу / В. А. Ліпкан // Юридична Україна. — 2006. — № 6. — С. 19—25.
5. Ліпкан В. А. Стан адміністративно-правового регулювання у сфері національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. — 2006. — № 3. — С. 107—112.
6. Ліпкан В. А. Адміністративно-правові закономірності функціонування системи національної безпеки / В. А. Ліпкан // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 10. — С. 42—44.
7. Ліпкан В. Адміністративно-правові основи теорії національної безпеки / В. Ліпкан // Юридична Україна. — 2006. — № 11. — С. 23—26.
8. Ліпкан В. А. Зміст і структура адміністративно-правових відносин у сфері національної безпеки / В. А. Ліпкан // Наук. вісник Нац. акад. Держ. подат. служби України (економіка, право). — № 1 — 2 (33). — 2006. — С. 272—278.
9. Ліпкан В. Інтерпретаційні схеми розвитку систем безпеки / В. Ліпкан, О. Ліпкан // Юридична Україна. — 2006. — № 2. — С. 12—18.
10. Ліпкан В. Проблеми боротьби з міжнародним тероризмом / В. Ліпкан, В. Майоров // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 12. — С. 88—90. (частка дисертанта — 50 %).
11. Ліпкан В. А. Державний суверенітет у контексті формування системи міжнародної безпеки / В. А. Ліпкан, О. В. Тюріна // Університетські наукові записки. — 2005. — № 3 (15). — С. 17—23. (частка дисертанта — 50 %).
12. Ліпкан В. А. Проблеми формування і функціонування системи забезпечення національної безпеки України / В. А. Ліпкан // Міжнародне право і національне законодавство : зб. наук. пр. профес.-виклад. складу кафедр правових дисциплін. — К. : КиМУ, 2005. — Вип. 4. — С. 160—169.
13. Ліпкан В. А. Міждисциплінарний підхід до формування націобезпекознавства / В. А. Ліпкан // Право України. — 2005. — № 1. — С. 94— 99.
14. Ліпкан В. А. Современная парадигма терроризма / В. А. Ліпкан // Российская система противодействия тероризму : проблемы, механизмы реализации и перспективы развития : материалы Всерос. науч.-практ. конф. : в 2 ч. — Челябинск : Челябинский юридический інститут МВД России, 2005. — Ч. 1. — С. 43—52.
15. Ліпкан В. А. Модель ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки / В. А. Ліпкан // Вісник академії правових наук України. — Х., 2004. — Вип. 1 (136). — С. 223—229.
16. Ліпкан В. А. Управлінський підхід до вивчення системи забезпечення національної безпеки України / В. А. Ліпкан // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. — 2004. — № 9. — С. 230—233.
17. Ліпкан В. А. Проблеми визначення функцій системи забезпечення національної безпеки України / В. А. Ліпкан // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 2. — С. 75—78.
18. Ліпкан В. А. Доктрина недержавного забезпечення національної безпеки України / В. А. Ліпкан // Недержавна система безпеки підприємництва як складова національної безпеки України.— К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2004. — С. 131—167.
19. Ліпкан В. А. Роль МВС України у боротьбі з тероризмом в контексті співробітництва з ЄС / В. А. Ліпкан // Тероризм та боротьба з ним: теоретико-практичний аспект : [монографія]. — К. : НАСБУ, 2004. — С. 245—258.
20. Ліпкан В. А. Поняття системи забезпечення національної безпеки України / В. А. Ліпкан  // Право і безпека. — 2003. — № 2’4. — С. 57—60.
21. Ліпкан В. А. Проблеми законодавчого забезпечення національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Українське право. — 2003. — № 1 (16). — С. 107—120.
22. Ліпкан В. А. Екзистенціальне управління системою національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Держава і право. — 2003. — № 21. — С. 473—479.
23. Ліпкан В. А. Теорія криз при дослідженні ролі біфуркацій в еволюції системи національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Держава і право. — 2003. — № 22. — С. 61—68.
24. Ліпкан В. А. Концепція національної безпеки України: підходи до формування / В. А. Ліпкан  // Вісник Прокуратури. — 2003. — № 10. — С. 85—92.
25. Ліпкан В. А. Необхідність управління системою національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. — 2003. — № 16. — С. 12—14.
26. Ліпкан В. А. Сутність та зміст управління системою національної безпеки / В. А. Ліпкан // Правова держава. — 2003. — Вип. 14. — С. 257—266.
27. Ліпкан В. А. Українська національна ідея — фундамент національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Вісник Національного університету внутрішніх справ. — 2003. — № 22. — С. 299—305.
28. Ліпкан В. А. Необхідність формування системи національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Право і безпека. — 2003. — № 2’2. — 21—25.
29. Ліпкан В. А. Синергетичний і гомеостатичний підходи до системи національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2003. — № 2. — С. 104—111.
30. Ліпкан В. А. Доктрина національної безпеки: проблеми формування / В. А. Ліпкан // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ : зб. наук. праць. — 2003. — № 3. — С. 195—198.
31. Ліпкан В. А. Спеціально наукові методи націобезпекознавства / В. А. Ліпкан // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2003. — № 3. — С. 63—73.
32. Ліпкан В. А. Загальнонаукові методи націобезпекознавства / В. А. Ліпкан  // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2003. — № 4. — С. 26—33.
33. Ліпкан В. А. Націобезпекознавча парадигма / В. А. Ліпкан // Право України. — 2003. — № 2. — С. 120—123.
34. Ліпкан В. А. Сучасний безпекоренесанс / В. А. Ліпкан // Держава і право. — 2003. — № 20. — С. 216—219.
35. Ліпкан В. А. Поняття та зміст націобезпекознавства / В. А. Ліпкан // Право України. — 2003. — № 9. — С. 114—118.
36. Ліпкан В. А. Предмет націобезпекознавства / В. А. Ліпкан // Держава і право. — 2003. — № 19. — С. 39—44.
37. Ліпкан В. А. Національна безпека / В. А. Ліпкан // Міжнародна поліцейська енциклопедія : у 10 т.; відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. — К. : Концерн „Видавничий дім „Ін юре”, 2003. — С. 41—57, 404—415, 441—450, 1007—1037.
38. Ліпкан В. А. Складові національної ідеї  / В. А. Ліпкан // Право і безпека. — 2002. — № 2. — С. 182— 83.
39. Ліпкан В. А. Сучасний зміст української національної ідеї  / В. А. Ліпкан // Держава і право. — 2002. — № 17. — С. 463—466.
40. Ліпкан В. А. Неопарадигма національної безпеки  / В. А. Ліпкан // Право України. — 2002. — № 11. — С. 19—23.
41. Ліпкан В. А. Правове забезпечення управління системою національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 3. — С. 19—24.
42. Ліпкан В. А. Методологія формування правового поля забезпечення національної безпеки України / В. А. Ліпкан  // Держава і право. — 2002. — № 18. —
    С. 70—76.
43. Ліпкан В. А. Історичні передумови формування сучасної української національної ідеї / В. А. Ліпкан  // Вісник Національного університету внутрішніх справ. — 2002. — № 19. — С. 177—182.
44. Ліпкан В. А. Застосування положень тектології при побудові системи національної безпеки / В. А. Ліпкан  // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ України. — 2002. — № 4. — С. 128—132.
45. Ліпкан В. А. Об’єкт, предмет і структура націобезпекознавства / В. А. Ліпкан // Право і безпека. — 2002. — № 4. — 26—29.
46. Ліпкан В. А. Системний підхід до побудови еталонної моделі системи забезпечення національної безпеки / В. А. Ліпкан // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 2. — С. 19—24.
47. Ліпкан В. А. Окремі аспекти кримінологічної характеристики ювенотероризму (підліткового тероризму)  / В. А. Ліпкан // Право України. —
    2002. — № 4. — С. 77—82.
48. Ліпкан В. А. Концептуальні засади побудови системи запобіжних заходів  / В. В. Рожнова, В. А. Ліпкан // Право України. — 2002. — № 5. —
    С. 21—26.
49. Ліпкан В. А. Концептуальні засади побудови антитерористичного законодавства України  / В. А. Ліпкан // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 1. — С. 66—73.
50. Ліпкан В. А. Національна безпека України у світлі теорії самоорганізації  / В. А. Ліпкан // Держава і право. — 2002. — № 16. — С. 142—148.
51. Ліпкан В. А. Аналіз стану оперативної обстановки як спосіб виявлення терористських груп  / Д. Й. Никифорчук, Г. М. Бірюков, В. А. Ліпкан  // Науковий
    вісник Національної академії внутрішніх справ України. — К., 2002. — № 1. — Ч. 2. (частка дисертанта 50 %).
52. Ліпкан В. А. Особливості запобігання злочинам, пов’язаним із захопленням заручників / Д. Й. Никифорчук, В. А. Ліпкан, В. Ф. Крашениця  // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. —
    № 5. — С. 131—135. (частка дисертанта — 50 %).
53. Ліпкан В. А. Сучасні загрози національній безпеці України: доктрина пантуранізму / В. А. Ліпкан  // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ України. — 2002. — № 3. — С. 168—176.
54. Ліпкан В. А. Концептуальные основы формирования правового поля обеспечения национальной безопасности Украины / В. А. Липкан // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. — 2002. — № 2 (8). — С. 69—74.
55. Ліпкан В. А. Боротьба з тероризмом на сучасному етапі / В. А. Ліпкан // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2001. — № 3. — С. 233—236.
56. Ліпкан В. А. Кримінальний тероризм і система безпеки підприємництва / В. А. Ліпкан // Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України.— К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2001. — С. 8—17.
57. Ліпкан В. А. Питання демонтажу фінансового підґрунтя терористичних організацій / В. А. Ліпкан // Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. — 2001. — № 7. — С. 10—15.
58. Ліпкан В. А. Недержавна система безпеки підприємництва. — криміналістичний аспект  / В. В. Юсупов, В. А. Ліпкан // Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України / Зб. матеріалів наук.-практ. конф. 16—17 травня 2001 р., Київ. — К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2001. — С. 88—95. (частка дисертанта 50 %)
59. Ліпкан В. А. Компаративний аналіз тероризму і злочинів терористичного характеру / В. А. Ліпкан // Актуальні проблеми держави та права : зб. наук. праць. — 2000. — Вип. 8. — Одеса : Юридична література. — С. 224—230.
60. Ліпкан В. А. Про деякі аспекти вивчення особи-терориста /  В. Ємельянов, В. Ліпкан // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 1 (20). — С. 166—170. (частка дисертанта — 50 %).
61. Ліпкан В. А.  Відповідальність за тероризм як один з напрямків систематизації кримінального законодавства / В. А. Ліпкан // Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. — 2000. — № 2. — С. 38—47.
62. Ліпкан В. А. Щодо поняття тероризму / В. А. Ліпкан // Право України. — 2000. — № 7. — С. 66—69.
63. Ліпкан В. А. Тероризм і геополітика: гіпотетичний зв’язок // Правова держава. — 2000. — Вип. 11. — С. 525—534.
64. Ліпкан В. А. Кримінологічна та кримінально-правова оцінка тероризму / В. А. Ліпкан // Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. — 2000. — № 4. — С. 23—28.
65. Ліпкан В. А. Залучення населення до роботи міліції — запорука взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку у боротьбі з тероризмом / В. А. Ліпкан // Проблеми правознавства і правоохоронної діяльності. — 2000. — № 2. — С. 76—79.
66. Ліпкан В. А. Особливості боротьби ОВС з тероризмом і бандитизмом / Д. Никифорчук, В. Ліпкан, В. Лебеденко // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ України. — 2000. — № 1. — С. 225—231. (частка дисертанта — 50 %).
67. Ліпкан В. А. Характерні особливості боротьби з тероризмом і бандитизмом в Україні / Д. Й. Никифорчук, В. А. Ліпкан // Додаток до „Вісника ЛІВС МВС України” Актуальні проблеми оперативно-розшукової діяльності. — 2000. —
    Вип. 1. — Луганськ. — С. 52—62. (частка дисертанта — 50 %)

Статті, виступи, тези доповідей, які додатково відображають наукові результати дисертації

1. Ліпкан В. А. Правовий вимір Стратегії національної безпеки України / В. А. Ліпкан // Проблеми національної та міжнародної безпеки України : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 27 квітня 2007 р.) / Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К. : Текст, 2007. — С. 5—7. — (Серія: Національна і міжнародна безпека).
2. Липкан В. Параллельный мир : баланс безопасности или безопасный баланс / В. Липкан // Неизвестная разведка. — 2007. — № 1. — С. 21—27.
3. Ліпкан В. А. Основні підходи до формування закону України „Про національну безпеку України” / В. А. Ліпкан // Проблеми національної та міжнародної безпеки : матеріали наук.-практ. конф. (Київ, 27 квітня 2007 р.) / Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К. : КНУВС, 2007. — С. 29—36.
4. Липкан В. А. Нацбезопасность альтернативный взгляд / В. А. Липкан // Неизвестная разведка. — 2006. — № 3—4. — С. 12—19.
5. Липкан В. А. Глобализация международного терроризма / В. А. Липкан // Предотвращение и борьба с преступлениями террористической направленности : материалы междунар. науч.-практ. конф. (Кишинэу, 18 мая 2000 года) / Академия полиции Молдовы. — К., 2006. — С. 65—73.
6. Ліпкан В. А. Алгоритм моделювання систем безпеки / В. А. Ліпкан // Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України : матеріали наук.-практ. конф. (Київ, 6 грудня 2005 р.) / Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К. : Текст,
   2005. — С. 5—10. — (Серія: Національна і міжнародна безпека).
7. Липкан В. А. Абсурд в Законе или иллюзия безопасности / В. А. Липкан // Человек и закон. — 2003. — № 12. — С. 42—45.
8. Ліпкан В. А. Організація недержавної системи безпеки : [дипломна робота] / В. А. Ліпкан  / Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу. — К., 2003. — 110 с.
9. Ліпкан В. А. Глобальний тероризм в управлінні сучасною цивілізацією / В. А. Ліпкан // Тероризм і національна безпека України : матеріали міжнар. конф. — К. :  Нац. акад. внутр. справ України, 2003. — С. 118—127.
10. Ліпкан В. А. Неопарадигма боротьби з тероризмом / В. А. Ліпкан // Збірник наукових праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. Випуск сьомий. — Х. : Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. — С. 131—164.
11. Липкан В. А. Нужен ли Украине Закон „По борьбе с терроризмом” / В. А. Липкан // Бизнес и безопасность. — 2002. — № 2. — С. 12—15.
12. Липкан В. А. Информационный фаст-фуд — приятного аппетита / В. А. Липкан // Бизнес и безопасность. — 2002. — № 5. — С. 4—5.
13. Закон України „Про недержавне забезпечення безпеки особи та підприємницької діяльності в Україні” /  [І. І. Тимошенко, С. Г. Лаптєв, В. А. Ліпкан, Г. О. Онищенко // Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України.— К. : Вид-во Європ. ун-та, 2001. — С. 466—477. (частка дисертанта — 40 %)
14. Ліпкан В. А. Тероризм : юридична дефініція та зміст / В. А. Ліпкан // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників / Під ред. А. І. Комарової, Ю. В. Землянського, В. О. Євдокімова та ін. — К., 2000. — Т. 19. — С. 50—86.

 

АНОТАЦІЇ

 

Ліпкан В. А. Адміністративно-правові основи забезпечення національної безпеки України. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 — адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. — Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2008.

У дисертації проведено комплексне наукове дослідження адміністративно-правових засад функціонування системи національної безпеки України.

Обґрунтовано потребу у формуванні загальної теорії національної безпеки, з’ясовано її сутність та зміст. Визначені теоретичні проблеми формування загальної теорії національної безпеки та шляхи їх розв’язання: розкрито об’єкт, предмет, структуру, цілі, завдання та функції даної теорії. Визначено методологічний інструментарій, наведено обґрунтування необхідності застосування синергетичного підходу. Із позицій адміністративного права розкрито значення загроз для системи національної безпеки, причини утворення системи національної безпеки, визначені напрями організації управління загрозами національній безпеці. Охарактеризовано проблеми оптимізації формування та функціонування системи управління національною безпекою. Визначено поняття та зміст національних інтересів в епоху глобалізації, проблеми формування системи національної безпеки, проблемне поле національної безпеки. Окреслено типологічну модель загроз національній безпеці. Проведено дослідження шляхів удосконалення адміністративно-правового регулювання функціонування системи національної безпеки. Визначено недоліки законодавства про національну безпеку і сформульовано низку пропозицій щодо їх вдосконалення.

Ключові слова: адміністративно-правові основи національної безпеки, загальна теорія національної безпеки, синергетика, управління національною безпекою, моніторинг, загроза, небезпека, система національної безпеки, національна безпека, адміністративно-правове регулювання національної безпеки.

 

Липкан В. А. Административно-правовые основы обеспечения национальной безопасности Украины. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07 — административное право и процесс; финансовое право; информационное право. — Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2008.

В диссертации проведено комплексное научное исследование административно-правовых основ функционирования системы национальной безопасности Украины. Применение современной парадигмы административного подхода позволило рассматривать национальную безопасность в качестве объекта административно-правой науки. Сформулированы и раскрыты ее основные признаки и сущность. Делается вывод о том, что национальная безопасность сквозь призму административного права может рассматриваться как урегулированная административным правом деятельность субъектов национальной безопасности по созданию благоприятных условий для реализации национальных интересов.

Предложена модель общей теории национальной безопасности. Обосновывается ее необходимость, сущность и содержание, объект, предмет и структура, понятийная система, место в системе наук и научных направлений.
В соответствии с изложенным, определяются цели, задачи, система и структура курса „Общая теория национальной безопасности”.

Основное теоретическое предназначение общей теории национальной безопасности видится в обобщении с синергетических позиций разных направлений исследования сфер национальной безопасности. Она должна выступать интегральным измерением научных направлений про национальную безопасность, а в более абстрактном плане — проблемообразующим научным направлением, осуществляя управление научными направлениями и прикладными теориями национальной безопасности. Практическая значимость данной теории состоит в разработке алгоритма формирования взаимосвязанных концепций и рекомендаций по обеспечению национальной безопасности в разных сферах жизнедеятельности на базе единых требований и решений. Сама же общая теория национальной безопасности определяется как общественное междисциплинарное научное направление, которое исследует общие и специфические проблемы, принципы и закономерности организации и функционирования системы национальной безопасности, разрабатывает на основе ее познания общие теоретические положения, направленные на повышение эффективности функционирования данной системы.

Обосновывается необходимость применения методологии административного права для исследования национальной безопасности. В рамках административно-правовой парадигмы национальной безопасности анализируются вопросы управления угрозами и опасностями национальной безопасности, формирования системы управления национальной безопасностью, участия негосударственных структур в обеспечении безопасности.

В контексте административно-правовой методологии определены понятия национальных интересов, угроз национальной безопасности, обеспечения национальной безопасности, системы национальной безопасности и системы управления, безопасности, национальной безопасности. Предложена типизация угроз национальной безопасности.

Результатом анализа национальной безопасности как объекта административно-правовой науки стало ее определение как урегулированного нормами административного права процесса управления системой национальной безопасности, при котором государственными и негосударственным институтами создаются благоприятные условия для прогрессивного развития украинских национальных интересов, источников благосостояния народа Украины, а также обеспечивается эффективное функционирование системы национальной безопасности.

Очерчивается структура системы управления национальной безопасности, которая состоит из подсистем государственного и негосударственного обеспечения.

Проводится системный анализ отечественного законодательства о национальной безопасности — определены его понятие, система, предложена иерархическая модель нормативно-правовых актов, регулирующих общественные отношения в сфере национальной безопасности, охарактеризованы основные ее элементы.

Теоретически обосновывается целесообразность существования в Украине Концепции национальной безопасности, доктрин национальной безопасности, Закона Украины „О национальной безопасности Украины”.

Ключевые слова: административно-правовые основы национальной безопасности, общая теория национальной безопасности, синергетика, управление национальной безопасностью, мониторинг, угроза, опасность, система национальной безопасности, национальная безопасность, административно-правовое регулирование национальной безопасности.

 

V. Lipkan. Administrative law basis of ensuring national security of Ukraine. — Manuscript.

Thesis for a Doctor’s degree in Law in specialty 12.00.07 — administrative law and procedure; financial law; informational law. — KyivNationalUniversity of Internal Affairs, Kyiv, 2008.

The author proves the necessity of formation of the general theory of national security, clears up the essence and the content of the above-mentioned category. The dissertation contains determination of theoretical problems of formation of the mentioned theory and the ways of their solution: the author defines the object, the subject, structure, aims, tasks and functions of the theory. The researcher determines methodological toolkit and gives the proof for the necessity to use the administrative law approach. From the position of administrative law the author shows the significance of threats for the system of national security, the reasons for establishing the system of national security. Besides he determines the potentialities of synergetics in organization of control of national security threats. The problems of optimization of formation and functioning of the national security system are described in the dissertation.

The author defines the notion and the content of national interests in the age of globalization, determines the problems of formation of the system of national security as well as the problem sphere of national security. The researcher outlines the typological model of threats for national security. The research work is conducted on the ways of improvement of legal provision of the system of national security management. Among the advantages of the work is determination of shortcomings of legislation on the national security and formulation of propositions on its improvement.

Key words: administrative law basis of national security, general theory of national security, synergetic, national security management, monitoring, threat, danger, national security system, national security, administrative law regulating of national security.