Ліпкан Володимир Анатолійович,

доктор юридичних наук, професор

докторант відділу правових проблем політології

Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

Анотація

Варварська війна путінського режиму проти Української держави є наслідком кількасотрічного протистояння українства імперським амбіціям різних російських правителів у різні часи. У рамках геостратегії сучасної Української держави постало актуальне завдання: відійти від концепції героїчного опору та захисту, натомість, врешті-решт, завершити війну перемогою, тим самим поклавши край перманентній загрозі, яка носитиме іманентний та онтологічний характер доти, допоки існуватиме дана держава та політична система, заснована на богобраності, месіанстві та деструктивності свавільному тлумаченні поняття геополітичного простору і територіальній експансії. В рамках геостратегії пропонується розвивати власну геостратегію, засновану на національних цінностях, а не обмежуватись виписуванням стратегії „антиросії” або ж вписування розвитку України в сталі геополітичні кліше.

На підставі авторської концепції геостратегії аналізуються сучасні прикладні політичні тенденції в політичній комунікації, які впливають на формування геостратегії сучасної України з позицій теорії деструктивності Еріха Фромма. Одним із визначних методів у цьому виступає формування авторської позиції щодо базових концептів геостратегії. Зокрема виділено три рівні: теоретичний, методологічний і операціональний.

У статті продовжується ключова авторська ідея щодо чіткого порізнення геополітики і геостратегії. Через що чітко ілюструється розбіжність трактування конкретних подій під час війни путінського режиму проти Української держави через складання відповідної матриці.

Подано теоретичну модель авторської концепції „де”, яка дозволила виділити однорідну семантичну валентність базових концептів будови та реалізації ідеології руського світу, прикметної рисою якої виступає застосування префіксу „де”; подано дериват відповідних термінів. Сформовано наукове завдання щодо окремого дослідження кожного з них з метою більш повної раціоналізації семантичних конструкцій і розуміння наративної схеми реалізації концепції в рамках геостратегічного дискурсу і комунікаційного простору.

Запропоновано увести в науковий обіг поняття „деінфраструктуризація”, під яким пропонується розуміти умисне та цілеспрямоване каскадне знищення об’єктів стратегічної інфраструктури. Визначені різні параметральні характеристики діяльності стратегічного архітектора і управлінця деструктора.

Сформульовано ключові постулати будови власної геостратегії сучасної Української держави.

Ключові слова: геостратегія, Українська держава, українство, національна культура, анатомія деструктивності, концепція „де”, антиукраїнські доктрини, варварська війна, стратегічний архітектор, базові концепти геостратегії, ідеологія деструктивізму, деінфраструктуризація

Загальна постановка проблеми.

У сучасних умовах ведення проти Української державності агресивної та варварської війни важливим завданням постає розуміння корінь формування антиукраїнських геополітичних доктрин, виявлення та з’ясування на науковій основі підґрунтя, причин та умов інших детермінант, які вплинули на формування геополітичної деструктивності.

Важливим дослідницьким завданням постає дальше формування базових концептів геостратегії і як теорії і як політико-безпекової практики на противагу ницій теорії геополітики, як знеціненого теоретичного комплексу ідей різних авторів щодо домінування, панування і успішного ведення війн під-будь яким приводом.

Відтак у даній статті мною унормовується імператив про іманентну деструктивність геополітичних теорій та доктрин, зокрема на прикладі війни путінського режиму (далі — режиму) проти Української держави.

Аналіз публікацій

Багатоплановість обраної для дослідження теми зумовлює звернення до ряду аспектів. По-перше, це політологічні дослідження науковців з Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України таких вчених, як: О. Скрипнюк, В. Горбатенко, О. Костенко, І. Кресіна, Н. Оніщенко, Ю. Римаренко, В. Сіренко, О. Стойко, Ю. Шемшученко, В. Явір.

По-друге, звернення як до філософії екзистенціалізму, так і до її предтечій, різноманітних аспектів гуманістичного радикалізму і опрацювання робіт: Е. Фромма, П.-А. Гольбах, І. Кант, О. Шпенглер, А. Тойнбі, С. Кьєркегору, Ф. Шелінгу, Ф. Ніцше, М. Хайдеггера, Ж.П. Сартра.

По-третє, це наукові історичні витоки формування геостратегічного дискурсу і геостратегії як теорії, які я надибував, дотично опрацьовуючи розвідки таких постатей, як: Д. Донцов, Ю. Липа, В. Липинський, Є. Маланюк, М. Міхновський, О. Ольжич, Я. Стецько, М. Сциборський, О. Теліга, П. Штепа  та ін.

По-четверте, автори аналітичних політологічних та публіцистичних статей щодо поточної ситуації в Україні, а також виступи іноземних діячів, які, на моє переконання, також виступають важливою джерельною базою і складовою як геостратегічного дискурсу, так і політологічних досліджень.

Однак застосування теорії деструктивності для пояснення сучасної руйнівної сутності геополітичних доктрин поки не стало предметом самостійних досліджень.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми.

У сучасних наукових політологічних дослідженнях замало уваги приділено теорії деструктивності для пояснення деструктивної сутності сучасних геополітичних доктрин, в тому числі і антиукраїнських.

Відтак, мета статті полягає у формуванні наукових аргументів щодо аргументації деструктивної сутності геополітичних концепцій на прикладі варварської війни режиму проти Української держави.

Для досягнення поставленої мети були поставлені та вирішені наступні наукові завдання: 1) визначити стратегічну мету режиму щодо реалізації концепції руського світу; 2) проілюструвати різність трактування подій через геополітичні теорії і геостратегічний дискурс; 3) виділити базові концепти геостратегії та надати їх характеристику; 4) сформувати авторську модель концепції „де”, на підставі якої обґрунтувати руйнівну та некрофільну сутність геополітичних концепцій через застосування теорії деструктивності Е. Фромма; 5) на підставі теорії деструктивності Е. Фромма виділити ключові постулати геостратегії сучасної Української держави.

Інтерпретація стратегічної мети війни путінським режимом проти Української держави

Дуже промовистим підходом до розуміння коріння нинішньої активної фази варварської війни Росії проти України, яка розпочалась 24 лютого 2022 року, з позицій суто наукових, є розуміння історичного підґрунтя та геополітичних підвалин формування концепції „руського світу” (саме так правильно перекладається з російської „русский мир”), в тому числі ненависті до українства і категоричного і, я б навіть стверджував, онтологічного несприйняття бодай самого факту існування, вже не те, щоб розвитку, Української держави.

Оскільки я далекий від пропаганди російських авторів та їх ідей в українському аналітичному просторі, то я обмежуватимусь лише цитатами для розуміння корінь формування антиукраїнства як напряму в наукових дослідженнях російських авторів.

Адже на думку О. Ольжича, тільки національна культура забезпечує повний орґанічний вислів творчих сил одиниці й народу. Вона спирається на духовій природі народу та скарбі історичної традиції, принесеному з глибини віків^[1].

Наведу за допомогою методу порівняльного аналізу конкретний приклад.

Стратегічна мета путінського режиму щодо війни в Україні — переформатування світового порядку із визначенням власного визначального місця в ньому.

Для досягнення цієї мети було сформовано комплекс завдань на території України в тому контексті, що війна проти Української держави це війна проти колективного заходу. Отже такими завданнями визначено:

1)                 ліквідація державного суверенітету України;

2)                 на основі денацифікації та демілітаризації здійснити широкомасштабну деукраїнізацію, тобто стерти українство вщерть (Українізація як мова та культура, що пропагують українську ідентичність, як загроза була проголошена Сталіним ще у кінці 1920 років, саме це передувало згодом Голодомору^[2], але коріння цієї нехіті та ненависті до українців лежать ще за часів Столипінських циркулярів, які не дозволяли виявлятися українській національній енергії, а ще раніше в діяльності російського царату);

3)           включити ментально перероблені залишки біомаси до „руської цивілізації”;

4)           розкол НАТО;

5)           розкол ЄС, в тому числі і через прямі втручання у виборчий процес;

6)           формування та встановлення проросійських політичних режимів у країнах ЄС та інших країнах світу;

7)           формування проросійських режимів в усіх країнах світу.

Стратегічна мета Путіна поки не досягнута, попри певні тактичні успіхи в захопленні окремих територій. І це не лише моя особиста думка. Державний секретар США Е. Блінкен також відмітив, що просування Росії на Донбасі не матиме стратегічного значення. З точки зору цілей війни вона вже програла^[3].

Але, відмічу від себе, що цілі війни, які можуть мати принаймні гіпотетичне пояснення та обґрунтування  (знову ж таки в рамках теорій геополітики) та стратегічні цілі режиму (з позицій геостратегії) — речі різні. Тому не слід зарано приписувати режиму поразку, тим більше стратегічну саме щодо досягнення його цілей, а не тих цілей, які йому приписують інші суб’єкти. Адже досягнення даних цілей виходить далеко за формат воєнних дій в Україні. Це не бажають бачити і відверто говорити в рамках публічного безпекового дискурсу, адже за таких умов буде порушено так звану „логіку геополітики”, за якої має зберігатися постійний стан протиборства суші та моря. Стратегічна мета режиму — формування керованого ним алгоритму управління світобудовою та векторами її розвитку.

Відтак, знову в інший спосіб я формую думку щодо чіткого порізнення геополітики як недонауки та геостратегії:

• якщо в рамках теорій геополітики, то стратегічно режим програє атлантистському світу;
• а з позицій теорії геостратегії, стратегія ліквідації державності і стратегія війни в цілому проти України як елемента будови нового світопорядку — є різними за своєю суттю.

Тож унаочнюється невірність екстраполяції висновків щодо однієї стратегії відносно іншої.

Тобто застосування методології геостратегії як теорії уможливлює дійти чітких висновків: незважаючи на будь-який результат війни на сьогодні не можна говорити про стратегічну поразку режиму і його симпатиків в Росії. Можна говорити про: геополітичні зрушення, об’єднання атлантизму, водночас стратегічно цей процес також не є найбільш імовірним, особливо через рік навесні 2023 року після того, як європейські держави чітко для себе прорахують вартість своїх рішень щодо санкцій відносно режиму і реальну ціну та подальшу доцільність допомоги Україні зброєю та іншими ресурсами, які в багатьох країнах ЄС мають обмежений потенціал.

У рамках геостратегії відбувається чітке співвідношення початково проголошених і отриманих результатів. Якщо результати не отримані, то це означає стратегічний провал. Водночас якщо в геополітиці ці провали можуть бути інтерпретовані в контексті загального формату стратегічної поразки, то в рамках геостратегії, помилковість або програшність однієї стратегії може означати і призводить почасти для обрання іншої стратегії, за умови збереження прагнення суб’єкта управління щодо досягнення початкових стратегічних цілей.

Отже стратегія виступає своєрідним алгоритмом управління, в рамках якого відбуваються процеси прямого та зворотного зв’язку, а головне в рамках теорії адаптивного управління відбувається корекція даного алгоритму. Ось чому наперед  не можна змінити концепцію та засадничі положення, наприклад, атлантизму; водночас завжди можна змінити стратегію на іншу, якщо вона є програшною і віддалює від досягнення стратегічних цілей.

Таким чином:

1)                 в рамках геополітики — переговори є доцільними, адже вони зменшують напруження для слабшої сторони, залишаючи бінарну систему протиставлення як стратегічний імператив геополітики, оскільки переговори завжди на руку сильному, а слабкіша сторона дуже часто втрачає свої інтереси з метою збереження інших важливих елементів системи;

2)                 в рамках геостратегії — переговори під час війни (на прикладі війни режиму проти України) є державною зрадою, адже для кожної сторони важливим є досягненням власних стратегічних цілей і факт війни означає на момент її початку відсутність альтернатив вирішення конфліктних питань іншими не воєнними засобами. Можуть змінюватися стратегії війни, але війна не зменшується на інші рівні взаємодії на кшталт переговорів. Відтак, особи, які намагаються проштовхнути цю ідею користуються власними інтересами, далекими від інтересів стратегічної архітектури.

За даного випадку, якщо редукувати аксіоматичні постулати, викладені вище, на прикладі війни режиму проти України, то це можна виразити наступними посилами:

• незалежна, соборна Українська держава, повноправний суб’єкт міжнародних відносин — стратегічна мета і стратегічний національний інтерес України. Форма досягнення стратегічної мети: конструкція і творення власної геостратегії без огляду на концепції євразійства, атлантизму та інші смислові системи, які складають комплекс знань, відомий загалу як „наука геополітики”;
• знищення та ліквідація українства, стертя навіть історичних згадок про Українську державу, так і її націю, історію, культуру, мову тощо — тотальне знищення іншої держави — стратегічне завдання режиму, елемент досягнення стратегічної мети. Форма досягнення власної мети: тотальний деструктивізм українства в найширшому розумінні, а також деконструкція і дезорганізація світового порядку (його елементів та зв’язків, ключових інтересів, та цінностей, засад єдності тощо), включно із самим суб’єктами міжнародних відносин (суб’єктність окремих із них також не визнається режимом).

Завдання теорії геостратегії полягає у тому, щоб на підставі синтезу світоглядних і філософських, націософських і управлінських концепцій, які скриваються від людства або маскуються „логічними і закономірними” концепціями геополітики, здійснювати реальне порівняння із існуючими векторами розвитку сучасної цивілізації, коригуючи їх. Корекція та зворотній зв’язок визначають зміст стратегій.

Таким чином, в рамках теорії геостратегії сучасної Української держави здійснюється аналіз історії людства як процесу реалізації комплексних стратагем і виявляється історична роль українства в цьому процесі. Виникнення і розвиток інших держав розкривається крізь призму призначення України, її історії та традицій, існування та покликання у світовій архітектурі міжнародних відносин.

Натомість, якщо застосовувати теорію геополітики, то, занурившись саме у тактичні питання (в геополітиці тактика і стратегія не завжди мають виразний характер порізнення, а почати чимало дослідників плутають поняття геополітики і геостратегії), може бути сформовано уявлення про начебто певні здобутки режиму, які дуже імпульсивно і завзято тиражуються російськими ЗМІ:

1)                 окремі фрагменти елементів деяких компонентів завдань щодо демілітаризації виконано — знищено чимало складів із боєприпасами, причому задовго до початку активної фази варварської війни 24 лютого 2022 року, завдано істотну шкоду об’єктам стратегічної воєнної інфраструктури. З 2015 року за підрахунками СБУ у повітря злетіло 210 тисяч тонн боєприпасів. Але за моїми підрахунками, починаючи із 2003 року, було знищено біля 700 000 тон боєприпасів! Для порівняння, за п’ять років війни на бойові дії на Донбасі і різноманітні навчання витратили близько 70 тисяч тонн[4]. Переконаний, що питання бездіяльності і сприяння знищенню воєнного потенціалу мають бути розслідувані компетентними органами, і дійсно винні притягнуті до відповідальності, причому не лише кримінальної, а мають бути подані відповідні позови про відшкодування матеріальної шкоди на винних осіб.

Хронологія знищення воєнного потенціалу України стосовно ліквідації складів із зброєю:

• 10 жовтня 2003 року — Артемівськ (нині Бахмут) Донецької області — полум’я знищило десять із сімнадцяти складів місцевого арсеналу. На об’єднаних складах боєприпасів 52-ї механізованої бригади 6-го армійського корпусу Південного оперативного командування Сухопутних військ Збройних сил України виникла пожежа, внаслідок якої було знищено понад 30 тисяч реактивних снарядів до систем залпового вогню. Загалом на цих складах було 46,4 вагонів боєприпасів;
• 2003 — Новобогданівка — Склади в Новобогданівці на Запоріжжі вибухали чотири рази. У 2004 році майже 90 тисяч боєприпасів для систем “Град”, “Смерч” і “Ураган” злітали в повітря протягом кількох днів. Уламки снарядів розліталися за 40 км від епіцентру пожежі. Наступні три роки місцеві склади продовжували лякати людей[5];
• 6 травня 2005 року — Село Цвітоха, за 20 кілометрів від Хмельницької АЕС. Пожежа На одному зі складів 47-го арсеналу Міноборони, знищено 110 тисяч тон боєприпасів;
• 18 травня 2007 р., 19 серпня 2006 р., 23 липня 2005 р., 6 травня 2004 р.  — Новобогданівка, Запорізька область. Чисельні акти „самодетонації та самознищення” значної кількості снарядів. Зокрема внаслідок теракту 6 травня 2004 року було навмисно знищено боєприпасів та завдано збитків на суму понад 670 мільйонів доларів США.
• 27 серпня 2008 — Лозова, Харківської області. Загоряння на арсеналі, де  зберігалося 95 тисяч тон снарядів:  тактичні ракети «Луна-М», артснаряди для танків і БМП, ПТУРи, ракети переносних зенітних комплексів і боєприпаси для реактивної артилерії. Загасити пожежу вдалося за три дні, але вибухи боєприпасів тривали ще два тижні;
• 20 березня 2014 року — Кривий Ріг, Дніпропетровська область. На території 17-ї танкової дивізії 6-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних сил України загорілися склади з танками, повністю заправленими паливом і з повними боєкомплектами. У результаті події в боксах згоріли два повністю заправлені танки Т-64.
• 29 жовтня 2015 року — Сватове, Луганська область. Стався вибух на складі, де зберігалося близько 3 500 тонн боєприпасів. У повітря злетіли 3,5 тисячі тонн боєприпасів різного калібру, в тому числі до реактивних систем залпового вогню „Смерч”, „Град” та „Ураган”.
• 23 березня 2017 року — Балаклія, Харківська область. На території 65-го ракетно-артилерійського арсеналу військового арсеналу Міністерства оборони виникла пожежа з подальшою детонацією боєприпасів та розльотом снарядів за межі арсеналу. Пожежа охопила кілька майданчиків зберігання танкових та артилерійських снарядів великого калібру. Вибухи були кваліфіковано як терористичний акт, вчинений шляхом диверсії. Перед вибухами на складі в Балаклеї начебто було чути гудіння безпілотника;
• 22 вересня 2017 року — знищено склад ОТУ „Маріуполь” у Новоянісолі[6];
• 26 вересня 2017 року — Калинівка, Вінницької області[7]. Знищено другий за значенням стратегічний склад боєприпасів після Балаклеї, який експерти вважали найтяжчим ударом по боєздатності Української держави;
• жовтень 2018 року — Ічня, Чернігівська область. За даними воєнних експертів склади в Ічні були знищені на 95%. Там зберігалося 29 тисяч снарядів калібром 152 міліметри, більше від 100 тисяч снарядів до «Граду», понад 20 тисяч танкових снарядів, майже мільйон мін різних калібрів[8].

Тож в цілому, за роки руху України до незалежності, синхронно з цим — роки підготовки рашизму до варварської війни — було знищено біля 700 000 тон боєприпасів!!!

2)                 відбувається позиційне тимчасове захоплення окремих ділянок територій Української держави, поєднане із ускладненням забезпечення їх подальшого контролю, забезпеченням продовольством, відтак повністю нівелюється інституційна спроможність щодо надання життєво важливих послуг населенню;

3)                 здійснено захоплення Херсону, Маріуполя, Мелітополя та інших важливих міст, тим самим створено сухопутний коридор до Криму;

4)                 Україну тимчасово позбавлено морського суверенітету;

5)                 створено умови для керованого голоду в Україні, закладено значні суттєві елементи для дестабілізації системи продовольчої безпеки в світі шляхом дезорганізації  функціонування об’єктів стратегічної інфраструктури в Україні, які забезпечують продовольчу безпеку світу. Механізми ООН та Туреччини виявили свою безпорадність перед підступністю та варварством режиму;

6)                 сформовано умови для знищення об’єктів стратегічної інфраструктури, зокрема в паливно-енергетичному комплексі, з метою дестабілізації єдності європейської спільноти і зміні монополярного вектору її підтримки України в 2023 році.

Тобто, зважаючи на викладене вище, з позицій геополітики, режим, начебто, досягає, нехай і не в проголошені терміни, але досягає своїх цілей і веде успішну „спеціальну воєнну операцію” — так неправильно називають лише в межах державного кордону Росії російсько-українську війну.

Водночас саме геостратегічний дискурс дозволяє по-іншому аналізувати події, і головне розуміти саме стратегічні наслідки від їх настання або векторів подальшого розвитку: розуміти кінцеву стратегічну обмеженість функціонування політичної системи в Росії, в тому числі і через деструктивний потенціал концепції руського світу (на прикладі війни режиму проти України).

Нижче наведу конкретні завдання спеціальної військової операції (як в Росії узвичаєно називають війну режиму проти України) і стан їх виконання станом на червень 2022 року. Дані завдання сформовано на базі інтегральної матриці, складеної за моїм авторством через івент-аналіз відповідних джерел (станом на серпень 2022 року)^[9].

 

№ з/п	Назва завдання	Стан виконання
1.	Позбавити Україну суверенітету	НЕ ВИКОНАНО
2.	знищити назву “Україна”	НЕ ВИКОНАНО
3.	замість України створити республіку	НЕ ВИКОНАНО
4.	ліквідувати керівництво країни	НЕ ВИКОНАНО
5.	знищити ЗСУ	НЕ ВИКОНАНО
6.	знищити всіх національно свідомих українців	НЕ ВИКОНАНО
7.	змусити всіх українців перенести страх війни для спокутування своєї провини за ставлення до Росії як ворога	Частково досягнуто лише в частині страху перед війною, але реакція є діаметрально протилежної тій, що була змодельована руськими
8.	провести деукраїнізацію (дебандерізацію) – знищити українство як явище	НЕ ВИКОНАНО
9.	провести деєвропеїзацію України – знищити європейські прагнення українців	НЕ ВИКОНАНО
10.	поставити антиукраїнське керівництво, яке б спиралося на силові структури Росії	Частково  виконується на тимчасово окупованих окремих ділянках українських територій
11.	запровадити ідеологічні репресії для перевиховання решти населення	НЕ ВИКОНАНО
12.	запровадити російське право та юрисдикцію в галузі денацифікації	Частково виконано на тимчасово окупованих окремих ділянках українських територій
13.	запровадити постійну присутність російських військ в Україні для ведення військового терору у західній Україні	НЕ ВИКОНАНО
14.	інтегрувати Україну до російської цивілізації	НЕ ВИКОНАНО

 

Завданням спеціальної воєнної операції на думку руської дослідниці Огнєвої В. є створення „проекту нової України — демілітаризованої держави із нейтральним статусом, вільним від нацизму^[10] [С. 59].

Стратегічно концепція „руського світу” (далі — концепція) як начебто і немов „творчого початку” та розвитку нової цивілізації, насправді побудована як на деструктивних постулатах, наративах, так і на деструкції і деконструкції власного геостратегічного простору; адже включення поневоленого, заляканого, зруйнованого, хворого ментально і психічно, кволого і розумово нездатного елемента до власної системи концепції навряд чи додасть синергії розвитку, навпаки: створить умови для скорішої деконструкції усієї системи.

Базові концепти геостратегії

При аналізові базових концептів побудови ідеології концепції доходимо науково обґрунтованих висновків про наперед деструктивну їхню семантичну валентність.

Нагальність і потреба саме у науково-теоретичному обґрунтуванні підходів до розроблення даної концепції та проблеми пошуку нових технологій її деконструкції є важливим завданням геостратегії, як у теоретичному плані, так і в практичній діяльності. Причому йдеться в стратегічному горизонті не лише про досліджувану концепцію, а й передусім про будь-яку теоретичну систему, в рамках якої обґрунтовується необхідність знищення українства в широкому розумінні будь-якими засобами.

Мета будь-якого знищення є породженням деструктивної парадигми і природи, яка тим чи іншим чином корелює із ідеологією тероризму — примусова зміна або корекція алгоритму соціального управління. Відтак, я неодноразово наголошував на тому, що обмеження воєнних дій під час російсько-української війни лише постачанням зброї з боку партнерів по антипутінській коаліції є неповним і не дасть бажаного ефекту саме для перемоги та успішного розвитку Української держави[11].

Стратегічний у моїй інтерпретації засновується на розумінні цілеспрямованих кількісно-якісних змін суспільних відносин, які відбуваються в рамках певного хронотопу. І якщо щодо геополітики, то ці зміни жорстко регламентовані рамками бінарної парадигми самої теорії геополітики, то в рамках геостратегії ці зміни є наслідком реалізації геостратегії як макростратегії і відповідно успішної реалізації секторальних стратегій державної політики в найбільш вважливих сферах життєдіяльності.

Тому важливим завданням геостратегії є формування базових підходів до розроблення секторальних стратегій реалізації державної політики в тому числі і у зовнішній сфері.

Саме тому авторський підхід ґрунтується на аналізові логічної послідовності трьох взаємообумовлених концептів: теоретичного, методологічного та операціонального.

Теоретичний концепт ґрунтується на теорії геостратегії як базовій теорії розвитку Української соборної незалежної держави. Тобто в рамках даного концепта геостратегія розглядається як теорія.

Методологічний концепт відбиває мультидисциплінарну природу різноманітних методів, підходів та теоретичних до дослідження процесів стійкого розвитку Української соборної незалежної держави.

Операціональний концепт передбачає аналіз специфічних заходів та підходів в рамках реалізації секторальних стратегій до розроблення, реалізації та корекції результатів та змісту діяльності при здійсненні моніторингу геостратегії як виду політико-безпекової практики.

Відтак, в рамках теорії геостратегії можу висунути гіпотезу про необхідність розроблення підходів до управління деструктивністю соціальних процесів і систем. Це передбачає використання базових принципів теорії управління і має включати інформацію, яка я подам у вигляді таблиці.

 

Назва принципу	Мета функціонування деструктивної системи або процесу	Мета українських стратегічних архітекторів
кінцева мета управління	знищення української державності і українства в цілому	організація управління деструктивністю соціальних систем і процесів з метою унеможливлення або мінімізації негативних наслідків реалізації загрози від деструктивної діяльності через оптимальну корекцію алгоритму соціального управління зсередини системи (проактивне і адаптивне управління — окремі важливі пласти досліджень)
початкові умови функціонування деструктивної системи або процесу	система ненависті і бажання знищення українства сягають коріннями на початок формування російської імперії, адже українство — чи не єдина нескорена нація, яка так і не стала частиною імперії, а Україна так і не стала підросійською	Творення і відродження національної культури, національних вікових традицій, української державної нації
Внутрішня структуру соціальних процесів і систем	Детермінуючими деструктивні процеси і деструктивність соціальної системи в цілому є маргінальність, стратифікація, фанатизм, нігілізм та соціальна віктимність. Високий ступінь маргінальності, високий рівень соціальної стратифікації у поєднанні з ідейністю руському світу, доведеної до фанатизму, крайніми формами правового нігілізму є необхідною умовою деструктивізму, а низький ступінь соціальної віктимності – достатнім.	Побудова сильної і заможної Української держави, суспільства щастя, високого добробуту і культури
механізм впливу зовнішнього середовища	Денацифікація,  десуверенізація, ДеНАТОізація і деєвропеїзація України. Дезінтеграція ЄС та НАТО. Десуверенізація країн пострадянського простору. Реінтеграція до власного геополітичного простору.	Україна — суверенна, незалежна соборна держава. Україна — партнер і складова європейської спільноти. Україна — член ЄС. Україна — держава член НАТО. Україна — рівноправний суб’єкт міжнародних відносин. Україна — активний учасник нової системи світового порядку.

 

Концепція „де”

Проведене дослідження уможливило виділити однорідну семантичну валентність базових концептів будови та реалізації ідеології руського світу.

Прикметною рисою є конструювання базових концептів із префіксом „де”: від лат. de – префікс із значенням віддалення, припинення. Префікс de- вживається для того, щоб придати певному слову значення: 1) позбавлення властивості або сутності; 2) відділення або розподіл на складові частини; 3) усунення чогось; 4) зворотних процесів; 5) відходу.

Саме ці категорії покладено  в основу концепції руського світу.

Нижче наведу дериват деструктивних постулатів будови  і ходи „російської цивілізації” і встановлення концепції „руського світу” щодо України та інших суб’єктів, що входять до кола її „геополітичного простору” (багато держав та їхнє керівництво вперто не бажає цього бачити і вживати відповідних превентивних заходів для збереження власного суверенітету): денацифікація^[12]; деукраїнізація^[13]; десуверенізація; деєвропеіїзація; демілітаризація^[14]; дебандеризація; цивілізаційна деградація; дезінтеграція; демонтаж[15]; деглобалізація; деокупація; депортація^[16] — примусове виселення з регіону людей за „екстремістську діяльність; примусове видворення за межі території”, має історичні коріння[17]; деколонізація^[18]; деконструкція; деіндустріалізація; деінфруструктуризація (термін, уведений в науковий обіг В. А. Ліпканом для позначення умисного та цілеспрямованого каскадного знищення об’єктів стратегічної інфраструктури)^[19]; деНАТОізація[20].

Очевидно, що в рамках  викладеного мають бути проведені окремі дослідження кожного з цих поняття деривату концепції „де”, з метою більш повної раціоналізації семантичних конструкцій і розуміння наративної схеми реалізації концепції руського світу в рамках комунікаційного простору і геостратегічного дискурсу.

Яскраво виражена деструктивність такої політики насправді апріорі не може стати початком творчого розвитку справжньої цивілізації у тому консенсусному розумінні і уконституйованій трактовці даного поняття, що його подали П.-А. Гольбах, І. Кант, О. Шпенглер, А. Тойнбі: яка ще за античних часів інтерпретувалася як протиставлення античного суспільства, заснованого на розумі, освіті та справедливості, варварському оточенню^[21].

Адже невірне тлумачення законів діалектики, зокрема закону заперечення заперечення, який включає такі компоненти як деструкція, кумуляція і конструкція, передбачає втілення даної концепції до самої системи, що має бути розвиненою. Наразі ж в концепції „руського світу” йдеться не стільки про розвиток самої себе, скільки про подавлення, придушення і ліквідацію у широкому плані — деструктивізм щодо всього оточуючого, що не належать до руської цивілізації. Тобто все, що поза колом руського світу — є деструктивним для нього, а отже підлягає тотальному знищенню.

Цю поведінку влучно описав Е. Фром у своїй хрестоматійній праці „Анатомія людської деструктивності”, відзначивши, що людина  часто поводиться деструктивно навіть у таких ситуаціях, коли ніякого перенаселення немає й близько. Трапляється, що жорстокість викликає у людині почуття справжнього задоволення, а шалена жага до крові може охопити величезні маси людей. Індивіди і цілі групи можуть мати такі риси характеру, внаслідок яких вони з нетерпінням очікують на ситуацію, що дозволяє їм розрядити свою деструктивну енергію, а якщо такої не настає, вони часом штучно створюють її. Людина відрізняється від тварин саме тим, що вона вбивця. Це єдиний представник приматів, який без біологічних та економічних причин мучить і вбиває своїх одноплемінників, і ще й отримує від цього задоволення. Це та сама біологічно аномальна і філогенетично незапрограмована „злоякісна” агресія, що становить справжню проблему та небезпеку для виживання людського роду; прояснення ж сутності та умов виникнення такої деструктивної агресії якраз і було головною метою цієї книги^[22].

Більше того Е. Фром у цій же роботі відзначав, що деструктивність з еволюційної точки зору не є значимою для виживання виду. Отже апріорі та аксіоматично можна за допомогою методу деконструкції змоделювати стан соціальної системи, який формує засади власної будови на деструктивності: це знищення, деградація і згодом деконструкція: спочатку політичної системи, потім соціальної системи і зрештою державності в цілому.

Більше того, відповідно до вчення Е. Фрома, будь-які вчення „анти” або „де” несуть в собі деструктивний потенціал, натомість потрібно формувати стратегії, засновані на здоровому ґлузді та раціональному мисленні.

На противагу цьому, винятково для порівняння, один із провідників та ідеологів побудови Української Соборної Самостійної Незалежної Держави — Ярослав Стецько — наголошував, що передумовою збереження і розвитку всіх духовних і фізичних сил української нації, запорукою миру та стабільності в регіоні є Українська Самостійна Соборна Держава, а принципом міжнародного співжиття — принцип національних держав на своїх етнічних теренах^[23].

Той же Е. Фромм пропонує власну теорію гуманістичного радикалізму на основі любові до життя.

Здійснюючи дослідження кібернетичного суспільства, Е. Фромм формує типологію соціальних характерів, констатуючи, що суспільство відчуження опредмечує людину і перетворює людину на піщинку, колесо із одним завданням:  обертати громіздку машину озброєння. Саме таке суспільство і формує „деструктивний тип особистості”, який стає загрозою не лише для самої соціальної системи, а й для існування людства в цілому. Ось власно чому, існування тоталітарних держав наперед є небезпечних для держав вільного світу, адже в їх рамках продукується деструктивний тип особи, соціальної системи, і його деструктивність спрямовується ззовні на інші країни. Відтак, для прогресивного розвитку та балансу світового порядку існування тоталітарних країн потрібно виключити на нашій планеті в цілому.

Висновки деструктивність

Науково доведено, що концепція руського світу базується на іманентних деструктивних наративах, дискурсах та конструкціях, тобто фактично заснована на концепції мертвої енергії. Відтак, аксіоматичним є той факт, що концепція руського світу за своїм потенціалом фактично виступає концепцією самоліквідації ненародженої російської імперії 3.0 (бета версія)

Застосування теорії деструктивності, розробленої Е. Фроммом, сприяло формуванню висновків стосовно недоцільності покладання жодних надій на можливість:

• революції в Росії;
• наявності інтелектуальної еліти здатної керувати Росією поза контекстом месіанства і богообраності та імперськості, територіальної експансії та довільного тлумачення концепта „геополітичний простір”;
• об’єктивності наукових досліджень передусім історичних щодо корінь та витоків формування російської імперії та відповідних геополітичних доктрин.

Демонічні претензії, які не можуть бути задоволеними в реальному житті, сприяли відновленню незагойної рани, що кровоточила віками. Вихід було знайдено в активізації концепції деструктивності 24 лютого 2022 року, яка в своєму стратегічному вимірі закладає серйозні підвалини для руйнування соціальної системи деструктора, включаючи руйнування інституційних структур і можливо навіть втрати державності.

На підставі аналізу концепції „де”, доведено деструктивність концепції руського світу, адже насправді, побудована на деструктивних постулатах, наративах, так і на деструкції і деконструкції власно геостратегічного простору дана концепція не здатна до розвитку і творення власної соціальної системи в параметрах добра, щастя, добробуту і процвітання, єдності та солідарності.

Унаочнюється суттєва різниця:

1)           якщо концепція Української держави передбачає мир, стратегічну стабільність, повагу до інших держав, розвиток через творення, солідаризм, тобто є продуктом і моделлю діяльності стратегічних архітекторів творців;

2)           то концепція „руського світу” в практичній площині передбачає: 1) варварську війну, неспровоковану агресію та анексію, міжнародний тероризм, крадіжку приватної власності, окупацію, депортацію, фільтраційні табори, тортури, знущання, позасудові казні, торгівлю людьми тощо; 2) прямі і недвозначні загрози застосування хімічної та ядерної зброї з метою дестабілізації міжнародного світового порядку, який склався на підставі консенсусу, на свою користь і на шкоду інтересам інших країн; 3) стратегічну нестабільність через впровадження мілітарного дискурсу і свавільного тлумачення кордонів та меж власного геополітичного простору; 4) власний розвиток через знищення та смерть, руйнування тобто формується і реалізується у просторі деструктивності, і є моделлю продуктом діяльності управлінців деструкторів та некрофілів.

Базовими висновками до статті виступають формулювання ключових постулатів будови власної геостратегії,  якими виступають:

• стратегії мають слугувати конкретній соціальній системі, а не соціальні системи мають вписуватися у геополітичні концепції, засновані на бінарній конфліктологічній парадигмі;
• вектор стратегій має бути спрямовано на досягнення стратегічного балансу та паритету за допомогою кооперації, на противагу геополітиці, де ключовими є експлуатація, домінування, протиборство, лідерство та панування;
• місія геостратегії — формування збалансованих відносин солідарності, на противагу геополітиці, змістом відносин якої виступають антагонізми;
• мета секторальних стратегій — формування людського блага і щастя у різних сферах життєдіяльності, попередження людських жертв і страждань, що є притаманним геополітиці;
• стратегії спрямовані на збалансоване раціональне та розумне споживання, що слугує здоров’ю і підвищенню добробуту людини, на противагу геополітиці, в рамках якої пропагується бездумне споживання будь-якою ціною, і перманентна експансія „геополітичного простору” як живого організму і як наслідок максимізація споживання ресурсів та інших благ;
• геостратегія Української соборної самостійної і незалежної держави є складовою стратегії розвитку людства, вона формує шлях включеності України в світовий геостратегічний дискурс формування суспільства щастя, достатніх благ і розумного достатку.