Мандзюк Олег Андрійович,
голова Інституту стратегічних ініціатив
Глобальної організації союзницького лідерства,
кандидат юридичних наук
До основоположних парадигмальних засад інформаційно-правової науки належить сучасне розуміння природи інформаційно-аналітичної діяльності як центральної та визначальної діяльності в умовах трансформації інформаційного суспільства і становлення суспільства знань, поєднаної із соціокультурною переорієнтацією у визначенні взаємовідносин людини та держави, а також співвідношення реального та віртуального просторів.
Засадами неопарадигми аналітикознавства має стати новий зріз інформаційно-правового та антропогуманітарного знання, врахування антропоаксіологічних та кібернетичних чинників, детермінованих новим форматом діалогу між різноманітними прошарками представників суспільства знань, світоглядними соціальними системами, особистісними орієнтаціями, що базуються на власній концептосфері та усвідомленні нової інформаційної ідентичності.
Бурхливий розвиток інформаційних технологій, перенесення буттєвості людини в віртуальний мережевий світ, формування системи стратегічних комунікацій, а також дедальший вплив соціальних мереж на формування патернів поведінки і врешті-решт діяльності, суттєво впливає на характер та зміст аналітичної діяльності, змінює межі та формат її застосування, перетворює на новий глобальний засіб управління масовою свідомістю.
Особливо вагомими для України виступають проблеми інформаційної культури, оскільки становлення національної інформаційної освіти відбувається в умовах з одного боку інформаційної глобалізації, а з іншого боку — прагнення інформаційно розвинених держав перетворити Україну на інформаційну клоаку та інформаційну периферію, помістивши у кластер лише споживачів технологій, унеможливлюючи формування України як технологічно розвиненої держави, що здатна продукувати надсучасні інформаційні технології і за допомогою власно створених технопарків здійснювати якісні прорив в науці та техніці.
Адже рівень та можливості і взагалі користь доступу до тих чи інших інформаційних ресурсів мають співвідноситися із рівнем загроз як в кібернетичній сфері, так і в інформаційній сфері в цілому. зважаючи на низький рівень правового регулювання державної інформаційної політики, сьогодні можна упевнено говорити про те, що Україна отримає прямо пропорційно більше загроз в інформаційній сфері, ніж користі від вільного доступу нерезидентами країни до інформаційних ресурсів нашої держави.
Отримання доступу до значних масивів інформації відбувається одночасно із процесом долучення молоді до універсальних як цінностей, так і інформаційних загроз, що на фоні відсутності соціального досвіду, інформаційної безграмотності, мало розвиненої комунікативної практики спілкування в реальному часі і безпечного поводження в віртуальному просторі створюють значні умови для формування тих чи інших патернів мислення, керівних месиджів, що можуть бути далекими від національної ідентичності і не відповідати національним інтересам України.
Виділяючи цілісність аналітичної діяльності серед інших універсалій буття, осмислюємо її у єдності теперішнього з минулим, фізичного, біологічного інформаційного та духовного в поєднанні глибинних національних традицій аналітичної діяльності. Поєднання у становленні інформаційно-аналітичної діяльності як цілісної діяльності, що базується на національних цінностях, правильному розумінні державотворчих процесів, формування нової цілісної аналітичної картини світу і суперечливого багатоваріантного поліінформаційного простору стають важливими завданнями реалізація державної інформаційної політики, складовим компонентом якої виступає організація ефективної інформаційно-аналітичної діяльності.
Ціннісно-смислова концептосфера інформаційно-аналітичної діяльності як одна з фундаментальних засад інформаційної політики, породжує комплекс нових проблем як у теоретичній царині, так і у практичній діяльності.
Розвиток суспільства знань зумовлює формування нового інформаційного ладу інформаційного буття, перегляд низки нормативно-ціннісних структур, вироблення нової світоглядної парадигми, спрямованої на визначення самобутності, існування людини як автономної особистості. Своєю чергою, це вимагає теоретичного обґрунтування нових аксіологічних засад та аксіологічних інформаційних імперативів аналітичної діяльності, яка із суто інформативного напряму зміщується в бік маніпулятивнии, бік творення нових смислів і формування світоглядних орієнтирів.
У даному контексті консолідації реального та віртуального світу, інформаційного, кібернетичного, комунікативного та інтелектуального просторів постає важлива проблема формування високорозвиненої, інформаційно освіченої, інформаційної грамотної, одухотвореної свідомості суб’єкта інформаційних правовідносин.
Зміна теоретичних поглядів та суттєві проблеми, відсутність парадигмальних підходів до розуміння та інтерпретації інформаційної політики, інформаційної безпеки, системи стратегічних комунікацій, інформаційно-аналітичної діяльності на пряму пов’язано із браком аксіологічних досліджень аналітичної діяльності я напряму державної інформаційної політики, так і напряму теоретичних досліджень (аналітикознавство). Тому звернення до інформаційно-аналітичної аксіологічної проблематики сягає коріннями передусім у концептуальну царину, бо з’ясування ключових понять та дефініцій окрім суто теоретичного значення, має і практичну значущість: адже правильне трактування даних понять виступатиме дороговказом ефективної практичної аналітичної діяльності.
Звідси аналітична діяльність як наукова дисципліна — аналітикознавство — трактується мною як система цінностей і знань про аналітичну діяльність. Воно вибудовується передусім для створення умов для творення культури і вищих цінностей своєї нації, підтримки і розвитку власних суб’єктів інформаційно-аналітичної діяльності, підтримки та розвитку української самоідентичності, національної духовності та національної інформаційної інфраструктури, інформаційної науки та освіти, інформаційної політики, розбудови полівекторного суспільства знань відповідно до визначених у законодавстві національних інтересів в інформаційній сфері з одночасним збереженням українських традицій в найширших інформаційних вимірах, включаючи усі види інформаційного простору.
В інформаційно-аналітичному дискурсі особливої ваги набувають питання з’ясування сутності провідних інформаційно-аналітичних категорій з позицій аксіології: аксіологія, наратив, цінність, концепт, концептосфера, патерн, феномен, значення, смисл тощо.
Адже важко заперечувати той факт, що визначальну роль в ефективному функціонуванні інформаційно-аналітичної діяльності відіграватиме консенсуальне розуміння суб’єктами інформаційних правовідносин термінологічної системи.
Аксіологія аналітикознавства становить собою своєрідну систему цінностей, яку свідомо чи несвідомо мають сповідувати члени відповідної епістемологічної спільноти. Ці цінності, норми та ідеали виступають рушійною силою мотивації їхньої діяльності, адже сама аксіологічна система формується не лише на основі історичної традиції даного співтовариства, а й піддана впливу інформаційних технологій симулякризації інформаційного простору, актуалізації кібернетичного простору як самостійного простору продукування нових знань, особливо у сфері діяльності штучного інтелекту, через що сама аксіологічна система не виступає раз і назавжди заданою константою, а є динамічною, проходячи трансформаційні процеси разом із трансформацією суспільних відносин та інформаційного простору. Можу навіть сказати про те, що в інформаційно-аналітичній діяльності трансформація інформаційного простору корелює із трансформацією аксіологічної системи, оскільки безпосередні знання не можуть перебувати поза контекстом практичної діяльності. Відтак доцільно, екстраполюючи дослідження філософських, соціологічних та педагогічних наук, говорити про аксіологію різних історичних епох інформаційно-аналітичної діяльності.
Зокрема визначальними, атрибутивними рисами аксіології аналітикознавства в сучасному світі виступають: перевага віртуального на реальним, симулякризація суспільних відносин, формування значної кількості видів інформаційних відносин, детермінованих диверсифікацію інформаційного простору, пріоритет емоційного над раціональним, перевага індивідуального над загальним, майже тоталітарність концепції людиноцентризму в інформаційній сфері, порушення безпекового балансу між збереженням інформаційної ідентичності і забезпеченням національної безпеки в інформаційній сфері, феноменалізація інформаційної політики, наративізація сучасного комунікативного дискурсу.
Таким чином, нинішня аксіологічна парадигма аналітикознавства складає багатошаровий зміст і може бути піддана рефлексії за допомогою методології міждисциплінарного підходу з урахуванням трансформаційних чинників, які впливають на розвиток інформаційних знань і здійснення аналітичної діяльності.