Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Ужгород – 2020

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант – доктор юридичних наук,

ЛОШИЦЬКИЙ Михайло Васильович,

професор, заслужений діяч науки і техніки України,

директор Науково-дослідного інституту публічного права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук,

ШОПІНА Ірина Миколаївна,

старший науковий співробітник,

професор кафедри адміністративно-правових дисциплін,

Львівський державний університет внутрішніх справ;

доктор юридичних наук,

ДОНЕНКО Валерій Вікторович,

доцент, професор кафедри адміністративного та

митного права,

Університет митної справи та фінансів;

доктор юридичних наук,

ДУБИНСЬКИЙ Олег Юрійович,

доцент, проректор з науково-педагогічної роботи, економічних, юридичних та соціальних питань,

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова.

Захист дисертації відбудеться «13» жовтня 2020 року о «10⁰⁰» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 61.051.07 ДВНЗ «Ужгородський національний університет» за адресою: 88000, м. Ужгород, вул. Капітульна, 25, ауд. 45.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці ДВНЗ «Ужгородський національний університет» за адресою: 88000, м. Ужгород, вул. Університетська, 14.

Автореферат розіслано «13» вересня 2020 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Р.М. Фрідманський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стрімкий розвиток інформаційних відносин, що є неодмінним елементом трансформації індустріального суспільства на інформаційне, викликає нагальну потребу в їх адміністративно-правовому регулюванні. Діапазон цих відносин — ціла низка галузей права: адміністративного, інформаційного, конституційного, цивільного, частково кримінального та кримінально-процесуального. Не зважаючи на погляди традиціоналістів, дедалі більше стверджується думка про необхідність інституціоналізації інформаційного права, яке науковці пропонують розглядати у триєдиній сутності: як галузь соціальних відносин, окрему галузь юридичної науки та – навчальну дисципліну.

Специфіка інформаційних відносин як принципово новітнього явища, що охоплює не лише реальний, а й віртуальний простір, потребує принципово нових підходів до їх адміністративно-правового регулювання. Особливо гостро це питання постало у сфері адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності.

Як ключове поняття теорії держави і права, правове регулювання (його сутність, ознаки, специфіка) стало об’єктом наукового дослідження таких вчених, як С. Алексєєв, Ф. Брецко, С. Гусарєв, В. Горшенєв, О. Зайчук, В. Копєйчиков, С. Лисенков, М. Марченко, Н. Оніщенко, П. Рабінович, О. Скрипнюк, О. Скакун, О. Тихомиров та ін.

На рівні інформаційно-правових відносин окремі аспекти проблеми адміністративно-правового регулювання знайшли своє відображення у працях І. Арістової, В. Баскакова, Є. Бамбізова, В. Варенка, М. Дімчогло, І. Діордіци, В. Доненка, В. Залізняка, Є. Збінського, В. Кір’ян, Б. Кормича, О. Кохановської, В. Ліпкана, Г. Линника, О. Логінова, Ю. Максименко, А. Марущака, П. Матвієнко, А. Новицького, В. Політила, І. Рижова, Л. Рудник, О. Стоєцького, І. Сопілко, К. Татарникової, О. Топчій, О. Харитонової, В. Цимбалюка, К. Череповського, М. Швеця, О. Шепети, І. Шопіної та ін.

Оскільки інформаційно-аналітичне забезпечення є невід’ємним компонентом ухвалення управлінських рішень органами державної влади і місцевого самоврядування, важливими, з позиції осмислення цього процесу, є наукові доробки Д. Бєлова, О. Василевського, В. Виноградова, М. Віхляєва, В. Гамаюнова, В. Горбуліна, В. Грановського, В. Гурковського, А. Дєгтяра, О. Дзьобаня, В. Доненка, О.Дубинського, Д. Дубова, О. Заярного, О. Золотар, М. Згуровського, Ю. Канигіної, О. Кобєлєва, Р. Коваля, А. Лободи, В. Настюка, Н. Нижник, В. Мартиненка, В. Пальчук, Г. Почепцова, Г. Ситника, Т. Сивак, Ю. Сурміна, Ю. Тихомирова та ін.

Разом із тим, попри наявність значного масиву наукових праць в галузі адміністративного права стосовно інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної влади, безпосередньо наукові проблеми адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні на рівні дисертації ще й досі системно не досліджувалися. Це й зумовило зробити вибір на користь даної теми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Запропонований напрям дослідження пов’язаний із планом науково-дослідної роботи в ДВНЗ «Ужгородський національний університет» на 2010–2020 рр. Тема дисертації відповідає Плану заходів з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020» у 2015 р., затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 р. № 213-р.

Мета і задачі дослідження. Масштабність і багатоаспектність наукової проблеми зумовлюють визначити в якості мети розроблення теоретико-концептуальних і адміністративно-правових засад аналітичної діяльності в Україні і формулюванні новітніх підходів до ефективного адміністративно-правового регулювання даної діяльності. Досягненню поставленої мети сприяє розв’язання таких задач:

– здійснити аналітико-бібліографічний огляд наукових праць, присвячених питанням адміністративно-правового регулювання у сфері аналітичної діяльності, визначити ступінь розробленості проблеми;

– з’ясувати правовий потенціал поняття „аналітика”;

– здійснити порізнення понять аналітичної та інформаційно-аналітичної діяльності;

– продемонструвати обумовленість звернення до наратології в контексті адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності;

– розкрити зміст поняття наративу;

– сформулювати засади аналітичної наратології в контексті адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності;

– визначити алгоритм будови аналітичного наративу;

– розкрити адміністративно-правовий зміст поняття аналітичної діяльності;

– дослідити детермінацію ускладнення аналітичної діяльності динамікою змін правовідносин у інформаційно-комунікативному просторі;

– встановити зміст складових адміністративно-правових відносин у сфері аналітичної діяльності через визначення кола суб’єктів і об’єктів, а також змісту правовідносин;

– визначити кваліфікаційні вимоги до компетенцій аналітиків-правників;

– визначити призначення аналітичних спільнот як центрів аналітичної діяльності;

– охарактеризувати окремі аспекти адміністративно-правового регулювання державної стандартизації етапів та методів аналітичної діяльності;

– визначити стан адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності суб’єктів інформаційних відносин;

– сформулювати шляхи підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання функціонування та розвитку аналітичних спільнот в Україні на сучасному етапі;

– розкрити особливості удосконалення адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в контексті транснаціоналізації аналітичних спільнот;

– опрацювати міжнародний досвід адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності.

Об’єкт дослідження — суспільні відносини у сфері аналітичної діяльності.

Предмет дослідження — адміністративно-правове регулювання аналітичної діяльності в Україні.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження ґрунтується на органічному поєднанні гносеологічного, онтологічного, деонтологічного, аксіологічного підходів. В основу дослідження покладено системний, структурно-функціональний, соціологічний, синергетичний, ґерменевтичний, лінгвістичний і логіко-семантичний підходи.

Базовою методологічною основою став системний підхід, який дозволив встановити взаємозв’язок суспільних процесів і явищ з реалізацією аналітичної діяльності і виявити взаємну обумовленість адміністративно-правового регулювання і ефективності функціонування аналітичних спільнот (пп. 3.3, 5.3).

За допомогою діалектичного та історичного методів досліджено ґенезу наукових праць, присвячених окремим аспектам адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності (п. 1.1). Метод синергетичного аналізу дозволив створити альтернативну проектну модель адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності на засадах принципово нової методології – аналітичної наратології (пп. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4). Формально-логічний та соціологічний методи допомогли відобразити роль і місце аналітичної діяльності в житті суспільства, встановити місце адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності у системі правових норм України (пп. 1.3, 3.1, 3.2, 3.3).

За допомогою лінгвістичного підходу та формально-юридичного методу було з’ясовано правовий зміст ключових понять дослідження: „інформаційна аналітика”, „аналітика”, „аналітична діяльність” тощо (пп. 1.2, 1.3, 4.4).

Використання аксіоматичного методу надало можливість визначити вихідні параметри дослідження (пп. 2.3, 3.3, 4.1, 4.3). Методи індукції і дедукції застосовувалися при аналізі й узагальненні явищ, тенденцій і процесів, що супроводжують аналітичну діяльність (пп. 3.2, 5.2, 5.3). Метод генералізації використовувався для узагальнення масивів даних на підставі вибірки з однотипних елементів, сегментів, а метод класифікації — при впорядкуванні ключових видових понять (пп. 3.3, 4.2, 4.4). Структурно-функціональний метод сприяв здійсненню реконструкції системних компонентів аналітичної діяльності, етапів і процесів її здійснення (п. 4.3). Метод порівняльного аналізу використовувався для порівняння текстів різної редакції певного закону, що дозволило виявити динаміку та напрям змін, а також співставити відображення правових норм у текстах різних нормативно-правових актів (п. 3.3).

Метод факторного аналізу допоміг встановити чинники, що впливають на ефективність реалізації аналітичної діяльності (п. 5.2). Методи аналізу документів, лінгвістичного аналізу тексту стали в пригоді при роботі із законодавчими й підзаконними актами, внаслідок чого вдалося виявити прогалини, невідповідності, неузгодженості у вербалізації правових норм (п. 3.3). Завдяки використанню квантитативного аналізу вдалося відстежити тенденції наукового дослідження аналітичної компетентності на рівні дисертацій (п. 1.1). Метод аналогії і метод екстраполяції були необхідними для порівняння і перенесення на підставі гносеологічної теорії з одного об’єкта на інший узагальнених ознак і властивостей з логічним урахуванням збігу в одному з критеріїв (пп. 3.2, 5.3).

За допомогою методів юридичної компаративістики було проаналізовано міжнародний досвід адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності через дослідження західної та східної моделей (п. 5.3).

Контент-аналіз був використаний для виявлення у текстах постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України імпліцитно висловлених тенденцій розвитку аналітичної діяльності, розуміння необхідності підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації персоналу інформаційно-аналітичних служб та підрозділів (пп. 3.3, 4.1, 4.2). Методи систематизації і категоризації допомогли реконструювати реальну картину діяльності в Україні аналітичних центрів, напрямів їх роботи, масштабів розроблень та рівня адміністративно-правового регулювання їх діяльності, імплементації норм у права у їхню діяльність (пп. 4.2, 4.3, 4.4).

За допомогою методів моделювання і проектування були визначені кваліфікаційні вимоги до компетенцій аналітиків, закладено підвалини державних освітніх стандартів для нової спеціальності „Інформаційний аналітик-правник” (п. 4.1). За допомогою логіко-семантичного та ґерменевтичного методів, а також методу дескриптивного аналізу поглиблено понятійний апарат, визначено ключові поняття, проаналізовано підходи до тлумачення понять і сформульовано їх авторські дефініції (пп. 1.2, 1.3, 2.2, 3.1).

Нормативну основу роботи становлять Конституція України, вітчизняні й міжнародні нормативно-правові акти, якими регулюються суспільні відносини у сфері аналітичної діяльності.

Науково-теоретичну основу дослідження склали монографії, підручники, науково-методичні матеріали, наукові публікації у сфері адміністративного та інформаційного права, а також дотичні наукові праці з теорії управління, націобезпекознавства, соціології, теорії аналітичної діяльності, наратології, системології та інших галузей.

Емпіричну базу дослідження становить узагальнення практики діяльності органів влади, насамперед центральних органів виконавчої влади, матеріали ЗМІ, лексикографічні джерела, довідкові видання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація являє собою перше в Україні дослідження, в якому представлено оригінальну концепцію комплексного вирішення проблеми адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні. Проведене дослідження відображає принципово нові підходи, що мають реальну проекцію на теорію і практику аналітичної діяльності. За результатами дослідження:

уперше:

– запропоновано запровадження нового наукового напряму – адміністративно-правова аналітична наратологія на підставі наукового аналізу сучасної парадигми адміністративного та інформаційного права, наратології і формування наукового алгоритму будови аналітичного наративу, під якою розуміється – науковий міждисциплінарний напрям, що вивчає оповідальні тексти в аналітичному просторі, механізм їх впливу на свідомість людей, а також норми адміністративного права, що регулюють дані відносини; досліджує ґенезу, природу, форми і функціонування наративів, специфічні риси, притаманні наративам в аналітичній сфері, критерії, що дозволяють відрізняти наративи (наративи в аналітичному дослідженні державних установ, наративи в аналітичних доповідях та дослідженнях недержавних установ тощо), а також систему норм адміністративного права, відповідно до яких наративи створюються, розвиваються і функціонують в аналітичній сфері;

– застосовано наративний метод для дослідження напрямів адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності, внаслідок чого уведено в науковий обіг нове наукове поняття „аналітичний наратив” – з подальшою пропозицією його трансформації в правову категорію;

– запропоновано увести до наукового обігу авторське поняття дискурсу в аналітичній діяльності, яке інтегрує семіотичні, лінгвістичні, філософські, соціокультурні, психологічні аспекти, на які спирається аналітик при реконструкції смислів, екстралінгвістичних факторів з урахуванням умов, обставин, взаємовідносин суб’єктів, що надає можливість на засадах аналітичної наратології відтворення підтексту і контексту, комунікативних цілей, найбільш об’єктивної інтерпретації даних і подолання ентропії інформації;

– з позицій адміністративно-правової науки науково обґрунтовано потребу у фундації та подальшому розвиткові такого напряму, як правова аналітика;

– науково обґрунтовано необхідність уведення в науковий обіг із подальшим закріпленням у нормативних актах поняття „аналітичні спільноти” як центрів аналітичної діяльності, до яких слід включати організації (в тому числі й недержавні), установи, заклади, в тому числі інститути інформації, інститути досліджень, які відповідно до законодавства України у сфері інформаційних відносин здійснюють діяльність зі збору, відбору, аналітико-синтетичної обробки масивів інформації з метою задоволення потреб суспільства й окремих замовників. Дане поняття є набагато ширшим, аніж поняття „аналітичні центри”;

– внесено конкретні пропозиції до паспорта майбутньої спеціальності інформаційного аналітика-правника стосовно: галузі діяльності, призначення і цілей професійної діяльності; домінуючих видів діяльності, провідних спеціальних компетенцій;

удосконалено:

– визначення поняття аналітична діяльність, під якою запропоновано розуміти вид інтелектуально-творчої діяльності, що базується на системній, безперервній, багатоплановій аналітичній роботі відповідних суб’єктів з пошуку, відстеженню (моніторингу), оцінки, перевірки / верифікації, обробки інформації з подальшою підготовкою певних інформаційних продуктів, що задовольняють потреби суспільства або конкретного замовника;

– визначення поняття інформаційно-аналітична компетентність індивідуальних суб’єктів інформаційних відносин – системна, багатофакторна поліфункціональна якість, яка характеризується набором інформаційних і аналітико-синтетичних компетенцій, спроможностей, способів мислення, світоглядного й неупередженого ставлення до об’єктів аналізу, що надає можливість виявляти і вирішувати проблеми у визначені строки на рівні поставлених завдань;

– визначення поняття компетентність інформаційного аналітика-правника – динамічна комбінація когнітивних здібностей особистості, теоретичних (методологічних, концептуальних) і емпіричних (фактологічних) знань, операціональних вмінь та здатності застосовувати цей комплекс для самостійного й відповідального вирішення професійних завдань з аналізу юридично значущої інформації, що є важливим як для професіонала, так і для суспільства в цілому;

– перелік складових аналітичної діяльності, який покладено в основу її адміністративно-правового регулювання;

– інтерпретацію поняття „аналітика” в доктринальних джерелах, на підставі чого репрезентована авторська модель підходів, яка включає: знаннєво-орієнтований, структурно-методологічний, діяльнісний, управлінський, інструментальний, проактивний;

– підходи до визначення напрямів адміністративно-правового регулювання транснаціоналізації аналітичних спільнот;

– класифікацію факторів, що безпосередньо впливають на безпрецедентне ускладнення інформаційно-комунікативного простору: глобалізація суспільства, інформатизація, трансформація квантитативних і квалітативних показників сфери інформаційних відносин, зміна каналів і засобів комунікації, інформаційна та кібербезпека;

– визначення ключових понять: „інформація”, „види інформації”, „джерела інформації”, „інформаційні ресурси”, „дані”. „база даних”, „банк даних”, „доступ до інформації”, „інформація обмеженого доступу”, „витік інформації”, „інформаційна діяльність”, „види інформаційної діяльності”, „аналітика”, „аналітична діяльність”, „центри аналітичної діяльності”, „аналітичні спільноти”, „аналітичні центри”;

– підходи до формулювання авторських дефініцій понять: „методологія аналітики”, „аналітична діяльність”, „аналітичний наратив”, „аналітична наратологія”, „адміністративно-правове регулювання аналітичної діяльності”, „суб’єкт правовідносин у сфері аналітичної діяльності”, „об’єкт правовідносин у сфері аналітичної діяльності”, „зміст правовідносин у сфері аналітичної діяльності”, „дискурс в аналітичній діяльності”, „інформаційно-аналітична компетентність індивідуальних суб’єктів інформаційних відносин”, „компетентність інформаційного аналітика-правника”, „центри аналітичної діяльності”, „технологія аналітичної діяльності”, „аналітична довідка”, „аналітична записка”, „аналітичний звіт”;

дістали подальшого розвитку:

– ідеї диференціації видів суб’єктів правовідносин у сфері аналітичної діяльності з подальшим сегментуванням залежно від сфер життєдіяльності та адміністративно-правового регулювання;

– ідеї щодо формування компонентів правовідносин у сфері аналітичної діяльності;

– ідеї виділення в рамках інтерпретації аналітики як системи знань таких, необхідних для ефективного адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності, структурних компонентів: правовий, гносеологічний, соціальний, інформаційно-комунікативний, технолого-праксеологічний;

– аргументація щодо порізнення понять „аналітична діяльність” та „інформаційно-аналітична діяльність” і виділення родового поняття – „аналітична діяльність” з метою його подальшої легітимації в законодавстві;

– концепції мультиплікативності державної політики у сфері адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності;

– погляди щодо неподільного взаємного зв’язку між аналітичною культурою та аналітичною діяльністю;

– аргументація необхідності застосування терміна „аналітичні спільноти” в якості центрів аналітичної діяльності на противагу терміну „аналітичні центри”;

– дослідження наявних та перспективних методологічних підходів до вивчення і реалізації адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності, на підставі чого відтворено системне розуміння поняття „діяльність”, спроектовано методологічну конструкцію поняття „аналітика”;

– формування напрямів удосконалення адміністративно-правового регулювання інтелектуальних ресурсів;

– виявлення та формулювання деонтологічних аспектів регулювання аналітичної діяльності;

– підходи до узагальнення передового міжнародного досвіду адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності.

Практичне значення одержаних результатів полягає у широких можливостях їхнього застосування як з метою подальших теоретичних розвідок, так і в цілях удосконалення практики аналітичної діяльності, зокрема:

– у науково-дослідній сфері – як підґрунтя для подальшого вивчення проблем адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності;

– у правотворчості – як наукова основа удосконалення чинного адміністративного законодавства, модернізація підходів до шляхів застосування юридичного прогнозування на підставі синкретичних детермінант загроз аналітичній діяльності;

– у правозастосовчій діяльності – як дорожня мапа реформування підходів до адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності, удосконалення діяльності уповноважених органів влади, створення дієвих засад реального державно-приватного партнерства;

– в освітньому процесі – при визначенні алгоритму здійснення аналітичних досліджень; при адмініструванні процесів стандартизації освіти й запровадження медіаосвіти, оновленні варіативної частини навчальних планів підготовки фахівців з аналітичної діяльності, при підготовці науково-методичних матеріалів, навчальних посібників і підручників;

– у виховному процесі – при розробленні засад формування аналітичної культури.

Особистий внесок здобувача. Дисертація являє собою самостійну наукову працю. Положення, що містяться в ній, є результатом особистої наукової творчості. Використання наукових праць інших авторів супроводжується відповідними посиланнями.

Апробація матеріалів дисертації. Ключові положення дисертаційного дослідження обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: «Проблеми протидії проявам тероризму, сепаратизму та екстремізму в сучасних умовах» (м. Дніпропетровськ, 2015 р.); «Інтеграція юридичної науки і практики як основа сталого розвитку вітчизняного законодавства» (м. Дніпро, 2016 р.); «Інформаційна безпека: європейські орієнтири та перспективи для України» (м. Харків, 2016 р.); «Реформування публічного управління та адміністрування: теорія, практика, міжнародний досвід» (м. Одеса, 2017 р.); «Публічне адміністрування в умовах змін та перетворень: проблеми організації та правового забезпечення» (м. Харків, 2017 р.); «Правова доктрина сектору безпеки України: актуальні питання сьогодення» (м. Харків, 2017 р.); «Правові засади діяльності правоохоронних органів» (м. Харків, 2019 р.); «Сектор безпеки України: актуальні питання науки та практики» (м. Харків, 2020 р.).

Публікації. Основні положення дисертації та результати проведеного здобувачем дослідження відображені у двох одноосібних монографіях, а також двох монографіях, написаних у співавторстві, 20 статтях, опублікованих у вітчизняних виданнях, визначених МОН України в якості фахових за юридичними спеціальностями, чотирьох статтях у зарубіжних виданнях, включених до міжнародних наукометричних баз та у восьми тезах доповідей на національних науково-практичних конференціях, виданих за результатами проведення даних наукових заходів.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з анотації, вступу, п’яти розділів, в яких міститься двадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 470 сторінок, з яких 387 є основним текстом. Список використаних джерел налічує 712 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі міститься обґрунтування актуальності теми дослідження, подається зв’язок із науковими програмами, планами і темами; визначається мета, а також наукові завдання для розв’язання, об’єкт і предмет дослідження, деталізуються методологічні засади й застосовані методи; розкривається наукова новизна, теоретичне й практичне значення отриманих результатів; висвітлюється особистий внесок здобувача, апробація матеріалів, публікації; конкретизується структура та обсяг роботи.

Розділ 1 «Аналітична діяльність як об’єкт адміністративно-правової науки» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Стан наукових досліджень за темою» встановлюється, що полісемія ключового терміна «аналітична діяльність» детермінує багатоваріантність його доктринального тлумачення, внаслідок чого воно пояснюється через різноманітні денотати. Констатовано, що дослідники почасти вдаються до суттєвих похибок, не розрізняючи інформаційно-аналітичну діяльність від аналітичної, звужуючи останню лише до засобів забезпечення прийняття управлінських рішень, тим самим обмежуючи семантичне поле поняття лише технічною стороною чи рівнем держави.

Підбиваючи проміжні підсумки з аналітичного огляду робіт, присвячених адміністративно-правовому регулюванню, слід зазначити, що майже всі автори вказують на недосконалість його механізму, консолідовано відзначаючи, що нерегламентованість необхідних нормативно-правових норм або повна їх відсутність поряд із зростанням сучасних глобалізаційних викликів і деструктивних загроз потребують постійної адаптації та реформування, жорсткого контролю за дотриманням законодавчих норм. Аналіз бібліографічних джерел, присвячених проблемам адміністративно-правового регулювання, дозволив сформулювати сутність його механізму, специфіку функціонування в окремих сферах, які напряму не пов’язані з аналітичною діяльністю. Аналіз робіт працівників НІСД дав змогу виявити суттєвий недолік переважної більшості наукових праць, який полягає у відсутності як прямого гіперзв’язку із науковими роботами українських вчених, в тому числі правників, так і зв’язку із удосконаленням адміністративно-правового регулювання, формування нових правових відносин, а також безпосередніх (а не постановочних до інших суб’єктів) пропозицій до удосконалення законодавства.

Підсумовуючи огляд понятійно-категоріального апарату дослідження, погляди на сутність ключових понять, порівнюючи лінгвістичні, законодавчі, доктринальні дефініції, відзначено, що натепер у науковому обігу активно використовуються терміни й термінологічні сполучення, які характеризуються своєю багатозначністю, розмитою спеціалізованістю, поліфункціональністю. Їх конкретизація може відбуватися лише у контексті поглибленого наукового дослідження.

У результаті проведеного дослідження було встановлено науковий парадокс, за якого значна активізація аналітичної діяльності, в тому числі у правовій сфері, відбувається на тлі фрагментарності, не систематизованості знань про аналітику. Виявлено, що сучасний етап розвитку суспільства характеризується широким діапазоном диференціації видів аналітики, більшість з яких кореспондується зі сферою правового регулювання певною галуззю права. Подібне є свідченням потужного потенціалу аналітики як інституціонального феномена, що розповсюджується на сферу права, а відтак потребує методологічного обґрунтування й подальшого розвитку такого напряму, яким є правова аналітика з відповідним розроблення адміністративно-правових засад її регулювання.

У підрозділі 1.2. «Правовий потенціал поняття „аналітика”» дисертантом обґрунтовується необхідність застосування провідних методологічних підходів до з’ясування правового потенціалу поняття аналітики.

Розгляд правового потенціалу поняття аналітики дозволив відзначити, що будь-яке правове дослідження, яке базується на застосуванні методів аналізу, виступає як компонент гносеологічної складової правової аналітики. Застосування структурного підходу дозволило виділити в межах правової аналітики як новітнього напряму такі її складові, як: системно-знаннєва та діяльнісна. Обґрунтовано їх кореляційний зв’язок. Сформульовано висновок, що у цілісній концепції правової аналітики як системи знань доцільно виділити такі компоненти, як: гносеологічна, соціальна, інформаційно-комунікаційна, праксеологічну та юридико-технічна. Своєю чергою, діяльнісна складова правової аналітики охоплює: аксіологічну, управлінську, суб’єктно-об’єктну, процесуальну, нормативну компоненти.

Доведено, що моніторинг юридично значущих подій і фактів як елементів правовідносин у сфері аналітичної діяльності, практика здійснення аналітичної діяльності, діагностика поточного стану правозастосування, формулювання юридично значущих прогнозів, розроблення рекомендацій щодо удосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин водночас функціонують і в аспекті модернізації наявних знань, і в аспекті діяльності, тобто як процес і результат.

У роботі науково аргументовано позицію й наголошено на фундації та подальшому розвиткові такого напряму, як правова аналітика на базі адміністративного права.

Підсумовуючи аналіз ключових понять аналітичної діяльності відзначено, що вони перебувають у нерозривному багатоплановому зв’язку. В окремих випадках можна простежити їх взаємну залежність, а також розгалуженість на рівні вертикалі й горизонталі. Наголошено, що кінцевим результатом аналітичної діяльності є певний аналітичний продукт, який залежно від завдань і цілей втілюється у конкретно визначеному виді документів, що в кінцевому рахунку створює засади аналітичного забезпечення управлінської діяльності.

Науково обґрунтовано, що поняття „аналітика” і „аналітична діяльність”, з позицій лінгвістики, є семантичними синонімами, в яких перше (аналітика) виступає в якості родового, а друге (аналітична діяльність) — видового поняття. Перетинання їх значень відбувається лише в одному сегменті, що охоплює певну дію.

Відтак, родове поняття аналітичної діяльності пропонується розуміти в наступній авторській інтерпретації: аналітична діяльність — вид інтелектуально-творчої діяльності, який базується на системній, безперервній, багатоплановій аналітичній роботі відповідних суб’єктів з пошуку, відстеженню (моніторингу), оцінки, перевірки / верифікації, обробки інформації з подальшою підготовкою певних інформаційних продуктів, що задовольняють потреби суспільства або конкретного замовника. Виділено та розкрито його складові, компоненти та корелятивні їм аспекти.

У підрозділі 1.3 «Поняття аналітичної та інформаційно-аналітичної діяльності» констатовано, що специфіка аналітичної діяльності в інформаційній сфері полягає в тому, що вона максимально наближена до діяльності наукової, проте слугує не розвиткові науки як такої, а має прикладне значення, зокрема виступає фундаментом для ухвалення певних управлінських рішень.

Виділено складові аналітичної діяльності: проблема, що потребує свого розв’язання шляхом проведення аналізу, підготовки певних документів, що містять рекомендації з її розв’язання, певного управлінського рішення, яке спрямовано на усунення або мінімізацію даної проблеми; суб’єкти аналітичної діяльності; об’єкти аналітичної діяльності; місце для здійснення аналітичної діяльності, а також збереження і архівації підготовлених продуктів; знаряддя розумової праці (техніка, технології, устаткування, спеціалізовані комп’ютерні програми тощо); ресурси; поетапні процеси і процедури здійснення аналітичної діяльності; продукти аналітичної діяльності.

Сформульовано та детально описано такі компоненти аналітичної діяльності: особистісна, суспільна, предметна, інструментальна, операціональна, фінансова. Науково доведено, що розгалуження структури аналітичної діяльності відбувається шляхом виділення окремих аспектів, які співвідносяться із однією чи кількома компонентами. Акцентовано, що саме правовий аспект, на відміну від усіх інших, пов’язаний із усіма компонентами структури аналітичної діяльності.

Розділ 2 «Адміністративно-правові основи аналітичної наратології» складається з п’яти підрозділів.

Підрозділ 2.1 «Обумовленість звернення до наратології в контексті адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності» присвячений обґрунтуванню необхідності звернення до наратології в контексті теми дослідження.

Констатується, що жага популяризації наукових ідей значним чином нівелювала як значення чистої та теоретичної науки, так і створило живильне підґрунтя для тиражування популістських ідей серед широких мас населення. Нині довіра влади до науки базується на особистих перевагах, а не компетентності та думці аналітичної спільноти.

Науково доводиться, що роль формування такої аналітичної спільноти має лежати як на НАН України, так і на профільних галузевих академіях, зокрема Національній академії правових наук України, а також недержавних аналітичних організаціях. І це має бути прямо закріплено в нормативних актах, що визначають правові компетенції та завдання конкретного суб’єкта правовідносин у сфері аналітичної діяльності. Засадою розвитку такого товариства виступає формування епістемологічних та аналітичних спільнот, які, свою чергою, мають базуватися на наукових школах, що їх очолюють провідні та енергійні самодостатні науковці, причому не обов’язково лише в державних наукових установах та закладах.

Сформульовано визначальні чинники, які зумовлюють необхідність у розробленні аналітичного наративу, сформовано науково обґрунтовану гіпотезу про необхідність впровадження неологізмів та розроблення теоретичної концепції аналітичного наративу із подальшою імплементацією отриманих теоретичних результатів до теорії адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні.

У підрозділі 2.2 «Поняття наративу» відзначається, що застосування наративного методу для дослідження напрямів адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності виступає новим за науковим значенням.

Проаналізовано визначення, які містяться у словникових джерелах, нормативно-правових актах, а також ті, що містяться в різноманітних наукових дослідженнях. Виділено: ознаки, властивості, мотивації наратора. Висновується, що в даному дослідженні уперше звертається увага на застосування наративів саме в аналітичній діяльності, оскільки інтерпретація наратології до контексту адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності сама по собі становить окрему нову наукову проблему, розв’язання якої може слугувати очевидним проривом у сучасному світі боротьби за знання.

Обґрунтовано, що аналітичний наратив надає можливість відчувати глибинні сенси, сформулювати базовий принцип дослідження — принцип зв’язку онтологічної структури світу і логіко-понятійної структури мови, а також гносеологічну установку розгляду та інтерпретації аналітичного наративу як методу актуалізації мовлення, диверсифікації наративу на загал, диференціювати аналітичний наратив у рамках аналітичної діяльності залежно від цільових аудиторій, а також сфер життєдіяльності. Аналітичний наратив, виступаючи способом комунікативно-практичного здійснення нарації, дозволяє йому набути смисло-транслюючу функцію, можливу лише за умови переплетення оповідання із реальністю та діями в цій сформованій реальності.

Окремо розглянуто таку правову категорію, як стратегічний наратив.

У підрозділі 2.3 «Засади аналітичної наратології: адміністративно-правовий аспект» акцентовано увагу на тому, що саме у контексті розвитку аналітичної діяльності, особливо формування системи її адміністративно-правого регулювання, чільну увагу слід приділяти тому, що саме наративний аналіз формує нову парадигму державного управління, що здатне у своєму потенціалі значно підвищити ефективність стратегічних комунікацій в сучасних умовах утворення нового світового порядку.

Наративний аналіз у рамках здійснення аналітичної діяльності відрізняється визначеністю парадигмальних і теоретичних підстав, спільністю методологічних підходів і методичного інструментарію, сформованістю в рамках чинного законодавства. Окрім суто лінгвістичних та інших теоретичних знань, він включає систему технологій щодо формування, розвитку, впливу та корегування наративу, напрямів підвищення його ефективного функціонування, засад адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності. Сформовано алгоритм застосування наративу в рамках аналітичної діяльності. Обґрунтовано міждисциплінарність наративу, сформовано передумови для застосування методології адміністративного права у дослідженні наративів.

Сформульовано наукову гіпотезу, відповідно до якої в рамках аналітичної діяльності доцільно говорити про аналітичну наратологію — галузь наратології, специфічний метод аналітичної діяльності, що вивчає оповідальні тексти в аналітичному просторі, механізм їх впливу на свідомість людей; досліджує ґенезу, природу, форми і функціонування наративів, специфічні риси, притаманні наративам в аналітичній сфері, критерії, що дозволяють відрізняти наративи (наративи в аналітичному дослідженні державних установ, наративи в аналітичних доповідях та дослідженнях недержавних установ тощо), а також систему правил, відповідно до яких наративи створюються, розвиваються і функціонують в аналітичній сфері, а також систему норм адміністративного права, які регулюють суспільні відносини у сфері аналітичної діяльності.

Висновується, що ЗМІ виступають не лише суб’єктом аналітичної діяльності, а й передусім – є об’єктом впливу держави в контексті реалізації державної політики загалом, й інформаційної політики зокрема. Через це використання аналітичної наратології набуває на сучасному етапі державотворення нового змісту.

Відзначено, що здебільшого проблематика наративу в наукових працях із аналітичної діяльності міститься імпліцитно, тому її актуалізація в даному дослідженні і виокремлення її онтогенетичного та герменевтичного потенціалу дозволяють не лише привнести нові елементи в когнітивну діяльність, елемент наукової новизни у дослідження, а й додатково підкреслити безумовну актуальність проведеної роботи.

У підрозділі 2.4 «Алгоритм будови аналітичного наративу» окреслено межі застосування наративного дискурсу в аналітичній діяльності, зокрема визначено чотири підходи: 1) наратив як процес (нарація); 2) наратив з позиції об’єкта (адресат нарації, реципієнт); 3) наратив з позиції суб’єкта (наратор); 4) синтетичний наратив. Детально описано кожен із елементів, що в подальшому в роботі лягло в основу розроблення змісту адміністративно-правових відносин у сфері аналітичної діяльності. Закладено наукові основи для подальших наукових розробок розуміння, інтерпретації та впровадження наративної теорії в теорію адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності.

У рамках формування та впровадження методології відповідно до мети дослідження проаналізовані антиномія наративу, гносеологічний, епістемологічний та герменевтичний аспекти.

На підставі викладеного запропоновано алгоритмом будови аналітичного наративу, складовими компонентами якого виступають: характеристика елементів наративу; визначення принципів, що лежать в основі створення наративів; вивчення способів, якими наративи відтворюють самі себе; вивчення власного наративного коду; з’ясування ключового меседжу, тобто, що саме формує і конституює даний текст як певним чином оформлений аналітичний продукт; ідентифікація початкових та фінальних точок оповідання; вивчення причинно-наслідкового зв’язку між даними елементами; на підставі викладеного, репрезентація наративу як певного числа послідовностей, об’єднаних через поєднання, чергування або включення одне в одне; визначення нарації, наратора та адресата нарації; застосування наративу як структури і процесу структурування, об’єкта і діяльності, продукту і процесу його виробництва (підготовки аналітичного дослідження); закладення динамічних характеристик трансформації наративу залежно від меж наративного дискурсу; здатність наративу до дешифрації темпоральності, хронотопу і тимчасовості.

Застосування даного алгоритму уможливлює точніше розуміти зміст правовідносин у сфері аналітичної діяльності, що, своєю чергою, сприятиме коректному правозастосуванню.

Розділ 3 «Адміністративно-правова природа аналітичної діяльності» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Адміністративно-правовий зміст поняття аналітичної діяльності» досліджуючи адміністративно-правовий зміст поняття аналітичної діяльності, встановлено, що термін „аналітика” нерідко вживається як узагальнена назва певних інформаційних продуктів, що відображають результати аналітичної діяльності (наприклад, аналітичних оглядів, довідок, звітів тощо). На підставі узагальнення матеріалів, що містяться у наукових працях, з’ясовано, що термін „аналітика” щодо його вживання в інформаційній сфері має поліваріативне застосування.

Встановлено, що ядром семантичного поля ключового поняття виступають такі елементи, як „система знань” і „діяльність (галузі діяльності)”. Решта значень займають колоядерну або периферійну позицію. Таке узагальнення є принципово важливим для чіткої диференціації понять „аналітика” й „аналітична діяльність”.

Аналітика як система знань включає такі структурні елементи: правовий, гносеологічний, соціальний, інформаційно-комунікативний, технолого-праксеологічний. Детально проаналізовано кожен із них, відзначено, що головним завданням описуваних компонентів є створення ефективного механізму адміністративно-правового регулювання аналітики як системи знань.

Аналітика як діяльність має такі компоненти, як: аксіологічна, управлінська, суб’єктно-об’єктна, процесуальна, нормативно-правова. Зокрема нормативно-правова компонента має на меті регламентацію усіх аспектів аналітики як діяльності на рівні законів, підзаконних актів, а також в окремих випадках — відомчих інструкцій, положень тощо.

Науково доведено, що не існує єдиної структури аналітики: щоразу при вживанні цього терміна слід порізнювати його семантичні складові і залежно від цього говорити про ту чи іншу структуру. Запропонована модель структури не є ідеальною, вона може удосконалюватися, доповнюватися, змінюватися, утім ілюструє відмінності на поняттєвому рівні і в цьому сенсі упорядковує наявні підходи до розуміння аналітики.

Додатково аргументовано недоцільність послуговування терміном „інформаційна аналітика”, оскільки дана сполука виступає плеоназмом, адже аналітики без інформації не існує.

У підрозділі 3.2 «Детермінація ускладнення аналітичної діяльності динамікою змін правовідносин у інформаційно-комунікативному просторі» науково спростовано думку про те, що інформаційно-комунікаційний простір в розумінні медіапростору існує незалежно від соціальної структури суспільства. Аргументовано, що така залежність не просто існує, а безпосередньо формує структуру інформаційно-комунікативного простору в кожній конкретній державі, оскільки залежить від правових, політичних, демографічних, економічних та інших аспектів життєдіяльності суспільства, а сам простір набуває своєрідного забарвлення та специфічної неповторності.

Запропоновано увести до наукового обігу авторське поняття дискурсу в аналітичній діяльності, яке інтегрує семіотичні, лінгвістичні, філософські, соціокультурні, психологічні аспекти, на які спирається аналітик при реконструкції смислів, екстралінгвістичних факторів з урахуванням умов, обставин, взаємовідносин суб’єктів, що надає можливість на засадах аналітичної наратології відтворення підтексту і контексту, комунікативних цілей, найбільш об’єктивної інтерпретації даних і подолання ентропії інформації.

Удосконалено класифікацію факторів, що безпосередньо впливають на безпрецедентне ускладнення інформаційно-комунікативного простору. Наголошено, що здійснення аналітичної діяльності із повним дотриманням норм законодавства потребує врахування усіх аспектів: гуманітарно-правових, режимних, технічних. Без цього будь-яка аналітика втрачає свою легітимність.

Окрема увага приділена дослідженню деонтологічних аспектів аналітичної діяльності.

У підрозділі 3.3 «Адміністративно-правові відносини у сфері аналітичної діяльності» констатовано, що в Україні відсутні системні наукові дослідження, в яких знайшла би повний опис структура правовідносин у сфері аналітичної діяльності.

Як і будь-який вид людської діяльності суспільні відносини у сфері аналітичної діяльність складаються з певних компонентів: об’єкт, суб’єкт, зміст правовідносин. Застосування догматичного, формально-юридичного, логіко-семантичного та герменевтичного методів дозволило сформувати авторський перелік суб’єктів правовідносин у сфері аналітичної діяльності: особа; держава; виробники первинної інформації; виробники вторинної інформації; компанії та підприємства оптової і роздрібної торгівлі інформаційними продуктами та послугами; виробники (постачальники) технічних засобів обробки інформації; виробники (постачальники) програмних засобів обробки інформації; інформаційні посередники; Інтернет-провайдери; виробники (розробники) технологій обробки інформації, засобів комунікацій тощо. Найбільш розвиненою суб’єктною формою аналітичної діяльності виступають аналітичні спільноти (центри аналітичної діяльності), аналітичні центри (інформаційно-аналітичні служби) чи „фабрики думок”.

Констатовано про відсутність законодавчого визначення об’єктів аналітичної діяльності в інформаційних відносинах фахівець у цій сфері залежно від предмету, цілей і поставлених завдань має звертатися до окремих законодавчих актів. Запропоновано основним об’єктом правових відносин у сфері діяльності аналітичних спільнот вважати інформацію; а в більш широкому аспекті – аналітичні продукти; бази даних; апаратні засоби; програмні засоби; інформаційні послуги; інформаційно-пошукові системні технології; імена, адреси в Інтернеті, дані в хмарних сервісах, а також месенджерах і додатках в мобільних пристроях тощо.

Зміст правових відносин у сфері аналітичної діяльності становлять сукупність прав та обов’язків їх суб’єктів, які в даному випадку визначаються засновницькими документами, але суто в межах національного законодавства. Окремо визначено принципи аналітичної діяльності.

Аналітична діяльність поєднана із реалізацією права на доступ до інформації, тобто самостійного інформаційного права. В сучасних умовах роль аналітичної діяльності постійно зростає та стає необхідною потребою суспільства, одним із найважливіших і найвпливовіших факторів стабільності та життєдіяльності будь-якої держави. У роботі науково обґрунтовано необхідність створення правових передумов для ефективного функціонування та розвитку аналітичних спільнот (центрів аналітичної діяльності) в Україні як основних суб’єктів аналітичної діяльності.

Акцентовано увагу на необхідності прийняття Закону України „Про аналітичну діяльність”, а також внесення змін та доповнень у відповідні закони.

Розділ 4 «Суб’єкти правовідносин у сфері аналітичної діяльності» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 4.1 «Кваліфікаційні вимоги до аналітиків-правників» було здійснено опрацювання значного масиву статистики. Отримані результати наочно довели, що питання, пов’язані з формуванням інформаційно-аналітичної компетентності, ще не віднайшли свого відображення на рівні дисертаційних досліджень, зроблених в Україні. Проте з’явилися перші монографії, присвячені розвиткові інформаційно-аналітичної компетентності педагогічних працівників професійно-технічної освіти, що дає надію, що даний напрям буде плідно розвиватися й по інших галузях, зокрема в рамках адміністративного права.

Акцентовано, що абсолютна більшість дисертацій з проблем інформаційно-аналітичної компетентності здійснюється за педагогічним фахом. На жаль, для юристів ця тема поки що „terra incognita”. Тому виникає наукова потреба в окремому подальшому глибокому та фаховому дослідженні підходів щодо кваліфікаційних вимог до компетенцій аналітиків-правників.

Використання лінгвістичного підходу дозволило науково обґрунтувати, що „компетентність” по суті є властивістю, загальним показником професійних та інших здатностей особистості в той час, як „компетенції” виступають окремими складовими, що у своїй сукупності складають зміст „компетентності”. Іншими словами, термін „компетентність” характеризує особистість професіонала, а „компетенції” – її поняттєвий апарат і можливості здійснювати свої функції. З урахуванням запропонованої класифікації суб’єктів аналітичної діяльності запропоновано порізнювати поняття: „аналітичної компетентності”, „інформаційно-аналітичної компетентності” „компетентності інформаційного аналітика”.

Було виведено універсальне визначення аналітичної компетентності суб’єктів інформаційних відносин – це системна, багатофакторна поліфункціональна якість, яка характеризується набором інформаційних і аналітико-синтетичних компетенцій, спроможностей, способів мислення, світоглядного й неупередженого ставлення до об’єктів аналізу, що надає можливість виявляти і вирішувати проблеми у визначені строки на рівні поставлених завдань.

Також сформульовано авторський варіант визначення поняття компетентності аналітика-правника – динамічна комбінація когнітивних здібностей особистості, теоретичних (методологічних, концептуальних) і емпіричних (фактологічних) знань, операціональних вмінь та здатності застосовувати цей комплекс для самостійного й відповідального вирішення професійних завдань з аналізу юридично значущої інформації, що є цінністю як для професіонала, так і для суспільства в цілому.

Встановлено, що інтерпретація поняття „компетентність” і „компетенції” у нормативно-правових актах має відмінності порівняно із лінгвістичним трактуванням. На підставі юридичної семантики компонентів було запропоновано авторське тлумачення понять „інформаційно-аналітична компетентність індивідуальних суб’єктів інформаційних відносин”, „компетентність інформаційного аналітика”, продемонстровано її специфіку порівняно з іншими видами аналітичної діяльності.

У підрозділі 4.2 «Інформаційно-аналітичні служби, аналітичні спільноти як суб’єкти аналітичної діяльності» науково обґрунтовано необхідність уведення в науковий обіг із подальшим закріпленням у нормативних актах поняття „аналітичні спільноти”, до яких слід включати організації (в тому числі недержавні), установи, заклади, зокрема інститути інформації, інститути та центри аналітичних досліджень, які відповідно до законодавства України у сфері інформаційних відносин здійснюють діяльність зі збору, відбору, аналітико-синтетичної обробки масивів інформації з метою задоволення потреб суспільства й окремих замовників. Дане поняття є набагато ширшим, аніж поняття „аналітичні центри”.

Також внаслідок дослідження адміністративно-правового регулювання функціонування таких суб’єктів аналітичної діяльності, як інформаційно-аналітичні служби та аналітичні спільноти в якості центрів аналітичних досліджень отримано наступні науково обґрунтовані висновки.

Аналітичні спільноти в Україні представлені юридичними особами з широким діапазоном статусів: інститути, агентства, аналітичні центри, інформаційно-аналітичні центри, центри аналітичних досліджень, центри вивчення думки, центр реформ тощо. Правові підстави розрізнення цих статусів нічим не регламентовані, усе залежить від свавільного бачення самих засновників. Тож наявна проблема у чіткому розмежуванні правового статусу та адміністративно-правової компетенції кожного суб’єкта аналітичної діяльності.

Підбиваючи підсумки розгляду питання щодо інформаційно-аналітичних служб, аналітичних спільнот як суб’єктів правовідносин у сфері аналітичної діяльності, зазначено, що натепер в Україні відсутній не лише єдиний нормативно-правовий акт, який регулював би цей вид діяльності, а й системне концептуальне розуміння її здійснення, взаємного зв’язку між суб’єктами інформаційних відносин різних рівнів, бачення усього механізму на рівні державної інформаційної політики. Кожний такий суб’єкт на даному етапі розвитку суспільства намагається реалізувати власну діяльність відповідно до профільних законів і підзаконних актів.

У підрозділі 4.3 «Окремі аспекти адміністративно-правового регулювання державної стандартизації етапів та методів аналітичної діяльності» виявлено, що дотепер окремі стандарти для даного виду діяльності відсутні. Певною мірою можлива проекція на аналітичну діяльність чинних стандартів з науково-інформаційної діяльності, проте й вони не завжди задовольняють очікування користувачів інформації, а здебільшого зорієнтовані на працівників бібліотек. Репрезентація термінів і їх дефініцій у тексті стандартів є далеко не повною, а наявна – недосконалою.

Не можна не звернути уваги й ще на один аспект. Попри конституційні норми щодо доступу до інформації, дію законів України „Про інформацію”, „Про доступ до публічної інформації”, тексти державних стандартів України залишаються недоступними для широкого загалу – у більшості випадків їх можна дістати лише за гроші. У такий спосіб спостерігається прерогатива бізнес-інтересів окремих суб’єктів інформаційних відносин щодо інтересів науковців, аналітиків, які прагнуть дізнатися про існуючі на рівні держави норми. Подібна ситуація призводить до унеможливлення роботи з повним масивом інформації і спричинює певну фрагментарність, що в кінцевому рахунку може впливати на якість наукових і аналітичних досліджень.

У підрозділі 4.4 «Стан адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності суб’єктів інформаційних відносин» констатовано, що сучасний стан розвитку українського суспільства характеризується двома взаємонесумісними тенденціями. З одного боку, зростає питома вага у якісних аналітичних продуктах, з іншого – за здійснення аналітичної діяльності часто-густо беруться особи, які не мають відповідної профільної освіти, обізнаності з питань адміністративно-правового регулювання інформаційних відносин, елементарних знань з методики проведення аналітичних досліджень і оформлення певних видів аналітичних документів.

Сформульовано тенденції у сфері адміністративно-правового регулюванні аналітичної діяльності суб’єктів інформаційних відносин, на підставі яких виділено напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання інтелектуальних ресурсів: удосконалення адміністративно-правового регулювання формування правової політики держави стосовно інтелектуальних ресурсів та напрямів реалізації такої політики; удосконалення адміністративно-правового регулювання інтеграції наукових і освітніх ресурсів в умовах інноваційно-інвестиційного розвитку; удосконалення адміністративно-правового регулювання системи наукового і технологічного прогнозування; удосконалення адміністративно-правового регулювання відповідальності у сфері інтелектуальних ресурсів.

Відзначено, що пошук оптимальних шляхів адміністративно-правового регулювання інтелектуальних ресурсів в Україні має здійснюватися з урахуванням особливостей даної галузі, оскільки інтелектуальні ресурси постійно розвиваються. Основні напрями розвитку адміністративно-правового регулювання досліджуваної сфери обумовлюються новими проблемами, відносинами та загрозами, що викликають необхідність постійного коригування існуючих механізмів адміністративно-правового регулювання.

Розділ 5 «Удосконалення адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 5.1 «Шляхи підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання функціонування та розвитку аналітичних спільнот в Україні на сучасному етапі» висновується, що глобальні аналітичні спільноти (глобальні центри аналітичної діяльності) є більш конкурентоспроможними по відношенню до національних аналітичних центрів, передусім державних, саме за рахунок кадрового ресурсу, який вирізняє суттєво розроблені освітньо-професійні програми, кваліфікаційні вимоги та легітимовані компетенції аналітиків, в тому числі аналітиків-правників.

При з’ясуванні ролі аналітичних спільнот у державотворчому процесі було встановлено, що працівниками досліджуваної сфери позитивно оцінюються такі форми участі у державотворенні, як проведення спільних публічних заходів і підготовка експертних оцінок та аналітичних звітів на замовлення органів влади; натомість вкрай низько оцінюється така форма участі, як залучення до розробки державних документів.

Серед основних причин низького рівня впливу вітчизняних аналітичних спільнот на процеси державотворення можна назвати якість їх досліджень, а також домінування в аналітичній сфері документів, що готує НІСД. Відсутність конкуренції, а також державне фінансування даного закладу чинить адекватний вплив на спрямованість та характер необхідних владі отриманих результатів.

Додатково акцентовано на тому, що в Україні не розвинено форми державно-приватного партнерства у сфері аналітичної діяльності, що призводить до низького рівня імплементації висновків та пропозицій, котрі містяться в підготовлених даним закладом документах. Як наслідок, на загал робиться необ’єктивний висновок про низьку якість як самих аналітичних досліджень, так і безпосередньо фахівців (аналітиків), які їх здійснюють.

Утім, виділено й основні здобутки аналітичних спільнот в Україні: навчилися самостійно шукати і знаходити шляхи виживання, не втрачаючи при цьому незалежність та об’єктивність; розробляли тематику, актуальну для здійснення суспільних трансформацій в Україні в напрямі її наближення до європейських стандартів, поєднуючи оперативне реагування на поточні виклики з виробленням стратегічного бачення розвитку країни в різних сферах; набули визнання владою і політичними силами – в якості впливового суб’єкта суспільно-політичного життя, а також довіри суспільства – в якості носія і виразника його інтересів; впливають на громадську думку, користуються значною увагою медіа, мають високий рівень присутності в інформаційному просторі; розширюють міжнародне співробітництво, роблять свій внесок у позитивне сприйняття України світом і міжнародними організаціями; поступово інтегруються у світову експертну спільноту, утримують належну якість продукції.

Констатовано, що аналітичні спільноти в Україні розвивалися під дією національних чинників, які суттєво впливали як на аналітичний простір у цілому, так і на діяльність аналітичних спільнот зокрема. Поняття „аналітичний центр” визнано недостатньо широким для характеристики аналітичних спільнот та їх організаційних та правових форм в Україні. Запропоновано вживати термін „аналітичні спільноти” в якості провідних центрів аналітичної діяльності.

Підкреслено, що пошук оптимальних шляхів адміністративно-правового регулювання діяльності аналітичних спільнот в Україні має здійснюватися, першою чергою, за напрямом ширшого залучення аналітичних спільнот до процесів державотворення з урахуванням багатоструктурованості нової аналітичної реальності, особливостей даної галузі та формуванням нового простору — аналітичного. Основні напрями розвитку адміністративно-правового регулювання досліджуваної сфери правовідносин обумовлюються новими проблемами, відносинами та загрозами, в тому числі глобального характеру, що викликають необхідність постійного коригування існуючих механізмів адміністративно-правового регулювання.

У підрозділі 5.2 «Особливості удосконалення адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в контексті транснаціоналізації аналітичних спільнот» на основі проведеного дослідження процесу транснаціоналізації висновується про розширення міжнародної діяльності аналітичних спільнот, їх вихід за національні кордони окремих країн, що призводить до переростання національних компаній у транснаціональні. У зв’язку з цим, умови виникнення та становлення аналітичних спільнот і фактори зростання їх впливу розглядаються на глобальному, національному та локальному рівнях, але все відбувається в рамках нового єдиного функціонального аналітичного простору.

Серед умов, що сприяють виникненню і розвитку транснаціональних аналітичних спільнот, визначені: розвинена законодавча система і правозастосовна практика; розвинені традиції і культура філантропії, яка робить доступними філантропічні ресурси; висока кадрова мобільність; високий рівень діджиталізації та володіння інформаційними технологіями, розвиненість інституту лобіювання.

До негативних моментів транснаціоналізації аналітичних спільнот віднесено: відсутність спеціальних нормативно-правових актів, які здійснювали б ефективне адміністративно-правове регулювання правовідносин у сфері транснаціоналізації аналітичних спільнот. Визначено умови залучення інвестицій у сферу аналітичної діяльності. Сформовано комплекс чинників, які чинять вплив на адміністративно-правове регулювання діяльності аналітичних спільнот.

Відзначено, що пошук ефективних шляхів адміністративно-правового регулювання функціонування аналітичного простору в Україні має здійснюватися з урахуванням особливостей даної галузі. Додатково аргументовано необхідність розроблення Закону України „Про аналітичні діяльність”, який, з-поміж багатьох вже досліджених і науково-обґрунтованих завдань дозволить упорядкувати правовідносини у сфері аналітичної діяльності, пов’язані із функціонуванням аналітичного простору, у рамках формування чіткої ієрархії нормативно-правових актів до єдиної системи правових категорій, норм і понять.

Підрозділ 5.3 «Міжнародний досвід адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності» присвячений дослідженню двох основних моделей функціонування аналітичних спільнот.

Висновується, що стрімкі зміни сучасного світу ведуть до того, що суттєві переваги отримують ті держави, які здатні адекватно оцінювати та ефективно використовувати наявні в них ресурси, виробляти власний інформаційний, в тому числі аналітичний продукт, прогнозувати розстановку сил та засобів, своєчасно ідентифікувати втілення тих чи інших стратегій у міжнародному просторі. Усе це неможливо без опертя на діяльність аналітичних спільнот, які через свою значущість для реалізації національних інтересів та державотворення загалом, потребують адміністративно-правового регулювання такої діяльності.

Для аналізу було обрано дві еталонні моделі: західна та азійська. Якщо західна модель аналітичної діяльності спрямована на пошук моделей побудови ефективності та раціональності тієї чи іншої діяльності, то східні моделі аналітичної діяльності своєю серцевиною мають звернення до взаємин між людьми та етичним кодексом. Тому для побудови конструктивних відносин зі східними партнерами потрібно зважати на даний факт, а аналітичну діяльність в Україні стосовно країн Азії будувати на розумінні елементів культури, філософії та релігії Сходу. Даний аспект є важливим з огляду на необхідність ревізії аналітичного забезпечення діяльності вищих органів державної влади України в епоху глобалізації та зростання суттєвих реальних загроз для національної безпеки.

Аргументовано з позицій адміністративно-правової науки, що системи цінностей, їх сумісність і несумісність значною мірою визначатимуть світ у ХХІ столітті. Вказано на важливість і необхідність розроблення цінностей нації, адже вони спрямовують і становлять зміст державної політики. І на моє переконання, саме аналітичні спільноти і мають виробляти ці цінності, котрі згодом будуть оформлені у вигляді нормативних актів і впроваджені та реалізовані правлячими групами під час правозастосовної практики.

Для України міг би бути корисним китайський досвід у сферах інноваційного розвитку, також формування централізованого управління в умовах перманентної регіональної нестабільності, загроз сепаратизму та іредентизму, а також зовнішньої агресії. Також проаналізовано діяльність корейських чеболів та японських немавасі, процедуру амакударі. Зокрема, досвід Японії для України є важливим з огляду на ту обставину, що сутність інституту амакударі пов’язана із головним принципом діяльності Японської держави, яка не служить винятково інтересам якої-небудь конкретної правлячої групи, а протистоїть силі різних груп інтересів.

Сформульовано наукове і практичне завдання щодо щодо нагальності адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні, в рамках якого, з-поміж інших важливих завдань, потрібно передбачити необхідність захисту аналітичного простору України від чужих аналітичних парадигм (у тому числі аналітичних наративів), які потенційно можуть та реально підривають цінності українського суспільства, зокрема і на базі адміністративно-правової парадигми аналітичного наративу.

ВИСНОВКИ

Дисертація є результатом теоретичного узагальнення й творчого розвитку наукової проблеми адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні. Застосування у комплексі ряду методологічних підходів і методів наукового дослідження при аналізі чинних вітчизняних і міжнародно-правових актів, ґенези доктринальних поглядів на проблему, стану справ на практиці надало можливість досягти поставленої мети й сформулювати такі висновки.

Внаслідок здійснення аналітико-бібліографічний огляду стану наукових досліджень, присвячених питанням адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності, було визначено ступінь розробленості проблеми. Констатовано, що дослідники почасти вдаються до суттєвих похибок, не розрізняючи інформаційно-аналітичні діяльності та аналітичної, звужуючи останню лише до засобів забезпечення ухвали управлінських рішень, тим самим обмежуючи семантичне поле поняття лише технічною стороною чи лише рівнем держави. Акцентовано, що цілковите уявлення про розмаїття видів аналітичної діяльності є важливим не лише з позицій теорії науки, а й для виявлення усіх сфер інформаційної діяльності, що потребують адміністративно-правового регулювання.
З’ясовано правовий потенціал поняття „аналітика”, який полягає у тому, що будь-яке правове дослідження, яке базується на застосуванні методів аналізу, виступає як компонент гносеологічної складової правової аналітики. Застосування структурного підходу дозволило виділити в межах правової аналітики такі складові: системно-знаннєва та діяльнісна. Обґрунтовано їх кореляційний зв’язок. Сформульовано висновок, що цілісна концепція правової аналітики як системи знань складається з наступних компонентів: гносеологічна, соціальна, інформаційно-комунікаційна, праксеологічна та юридико-технічна; як діяльнісної складової охоплює: аксіологічну, управлінську, суб’єктно-об’єктну, процесуальну, нормативну компоненти. Здійснено порізнення понять аналітики та аналітичної діяльності. Розкриті їх складові, компоненти та корелятивні аспекти.
При розрізненні понять аналітичної та інформаційно-аналітичної діяльності констатовано, що специфіка аналітичної діяльності в інформаційній сфері полягає в тому, що вона максимально наближена до діяльності наукової, проте слугує не розвиткові науки як такої, а має прикладне значення, зокрема виступає фундаментом для ухвалення певних управлінських рішень. Запропоновано авторське визначення поняття аналітичної діяльності, виділені її складові, аспекти та компоненти, які детально проаналізовані.
Науково обґрунтовано обумовленість звернення до наратології в контексті адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності. Доведена визначальна роль НАН України, а також профільних галузевих академій, зокрема Національної академії правових наук України у формуванні аналітичних спільнот. Уперше в науці уводиться в науковий обіг поняття „аналітичний наратив”. Надається його визначення, формулюються та деталізуються визначальні чинники, які зумовлюють необхідність у розробленні аналітичного наративу.
При розкритті змісту поняття наративу відзначено, що застосування наративного методу для дослідження напрямів адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності виступає новим за своїм науковим значенням. У даному дослідженні уперше звертається увага на застосування наративів саме в аналітичній діяльності, оскільки інтерпретація наратології до контексту адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності сама по собі становить окрему нову наукову проблему, розв’язання якої може слугувати очевидним проривом у сучасному світі боротьби за знання. Проаналізовано поняття наративу, аналітичного наративу та стратегічного наративу як правових категорій.
Сформульовано засади аналітичної наратології в контексті адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності через поетапний аналіз алгоритму застосування аналітичного наративу. Визначено поняття аналітичної наратології, її предмет. Науково обґрунтовано позицію щодо наративної природи аналітичної діяльності.
Визначено алгоритм будови аналітичного наративу, окреслено межі застосування наративного дискурсу в аналітичній діяльності. Проаналізовані антиномія наративу, гносеологічний, епістемологічний та герменевтичний аспекти. Це уможливило точніше розуміти зміст правовідносин у сфері аналітичної діяльності.
Розкрито адміністративно-правовий зміст поняття аналітичної діяльності. Встановлено, що ядром семантичного поля ключового поняття виступають такі елементи, як „система знань” і „діяльність (галузі діяльності)”. Решта значень займають колоядерну або периферійну позицію. Таке узагальнення є принципово важливим для чіткої диференціації понять „аналітика” й „аналітична діяльність”. Детально проаналізована аналітика як система знань і як вид діяльності через поетапний опис їх структурних компонентів, що заклало підвалини для чіткого розуміння складових правовідносин у сфері аналітичної діяльності. Додатково аргументована недоцільність використання терміна „інформаційна аналітика”, оскільки дана сполука виступає плеоназмом, адже аналітики без інформації не існує. Доведено, що поза чітким розумінням зазначених сигніфікатів успішне адміністративно-правове регулювання аналітичної діяльності є практично неможливим.
При дослідженні детермінації ускладнення аналітичної діяльності динамікою змін правовідносин в інформаційно-комунікативному просторі науково спростовано думку про те, що інформаційно-комунікаційний простір в розумінні медіапростору існує незалежно від соціальної структури суспільства. Аргументовано, що така залежність не просто існує, а безпосередньо формує структуру інформаційно-комунікативного простору в кожній конкретній державі, оскільки залежить від правових, політичних, демографічних, економічних та інших аспектів життєдіяльності суспільства, а сам простір набуває своєрідного забарвлення та специфічної неповторності. Запропоновано авторське поняття дискурсу в аналітичній діяльності, удосконалено класифікацію чинників, що безпосередньо чинять вплив на інформаційно-комунікаційний простір. Наголошено на повному дотриманні норм законодавства при здійсненні аналітичної діяльності, визначено відповідні аспекти, без яких аналітика втрачає свою легітимність.
При встановленні змісту складових адміністративно-правових відносин у сфері аналітичної діяльності констатовано, що в Україні відсутні системні наукові дослідження, в яких знайшла б повний опис структура правовідносин у сфері аналітичної діяльності. На підставі застосування комплексу методологічних підходів сформовано авторський перелік суб’єктів та об’єктів правовідносин, визначено зміст правовідносин в аналізованій сфері. Окремо визначено принципи аналітичної діяльності. Акцентовано увагу на необхідності прийняття Закону України „Про аналітичну діяльність”, а також внесення змін та доповнень у відповідні закони. Модельна структура закону має містити наступні компоненти: ключові визначення та поняття: аналітична діяльність, інформаційні послуги, інформація, аналітик, аналітичні спільноти, аналітичні центри, центри аналітичних досліджень, аналітичні послуги тощо; мета і завдання аналітичної діяльності; засади організації аналітичної діяльності; правова основа та принципи аналітичної діяльності; суб’єкти (їх функції та повноваження) та об’єкти аналітичної діяльності: державно-приватне партнерство; гарантії дотримання законності під час здійснення аналітичної діяльності; засади міжнародної співпраці, а також джерела фінансування суб’єктів аналітичної діяльності тощо.
Детально визначено кваліфікаційні вимоги до компетенцій аналітиків-правників. Уведено універсальне визначення аналітичної компетентності, а також сформульовано авторський варіант визначення поняття компетентності аналітика-правника. Встановлено, що інтерпретація поняття „компетентність” і „компетенції” у нормативно-правових актах має відмінності порівняно із лінгвістичним трактуванням. На підставі юридичної семантики компонентів було запропоновано авторське тлумачення понять „інформаційно-аналітична компетентність індивідуальних суб’єктів інформаційних відносин”, „компетентність інформаційного аналітика”, продемонстровано її специфіку порівняно з іншими видами аналітичної діяльності, подано науково обґрунтований підхід до паспорта нової спеціальності, в якому сформульовано провідні компетенції аналітика-правника.
При з’ясуванні призначення центрів аналітичної діяльності науково обґрунтовано необхідність уведення в науковий обіг із подальшим закріпленням у нормативних актах поняття „аналітичні спільноти”, до яких слід включати організації (в тому числі недержавні), установи, заклади, зокрема інститути інформації, інститути та центри аналітичних досліджень, які відповідно до законодавства України у сфері інформаційних відносин здійснюють діяльність зі збору, відбору, аналітико-синтетичної обробки масивів інформації з метою задоволення потреб суспільства й окремих замовників. Проаналізовано стан адміністративно-правового регулювання аналітичних центрів в Україні. Наголошено на необхідності розроблення власної стратегії розвитку аналітичної діяльності, в тому числі ефективних механізмів її адміністративно-правового регулювання.
Характеризуючи окремі аспекти адміністративно-правового регулювання державної стандартизації етапів та методів аналітичної діяльності, відзначено, що попри конституційні норми щодо доступу до інформації, дію законів України „Про інформацію”, „Про доступ до публічної інформації”, тексти державних стандартів України залишаються недоступними для широкого загалу — у більшості випадків їх можна дістати лише за гроші.
При визначенні стану адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності суб’єктів інформаційних відносин акцентовано на існуванні двох несумісних тенденцій: з одного боку, зростає питома вага у якісних аналітичних продуктах, з іншого – суб’єктами аналітичної діяльності дедалі частіше почали виступати ті, хто не мають відповідної профільної освіти, обізнаності з питань адміністративно-правового регулювання інформаційних відносин, елементарних знань із методики проведення аналітичних досліджень і оформлення певних видів аналітичних документів. Сформульовано тенденції у сфері адміністративно-правового регулюванні аналітичної діяльності суб’єктів інформаційних відносин. На підставі викладеного, подано напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання інтелектуальних ресурсів.
Сформульовані шляхи адміністративно-правового регулювання функціонування та розвитку аналітичних спільнот в Україні на сучасному етапі. Відзначено, що глобальні аналітичні спільноти (глобальні центри аналітичної діяльності) є більш конкурентоспроможними щодо національних аналітичних центрів, передусім державних, саме за рахунок кадрового ресурсу, який вирізняє суттєво розроблені освітньо-професійні програми, кваліфікаційні вимоги та легітимовані компетенції аналітиків, в тому числі аналітиків-правників. Визначено основні причини низького рівня впливу вітчизняних аналітичних спільнот на процеси державотворення. Додатково акцентовано на необхідності удосконалення форм державно-приватного партнерства у сфері аналітичної діяльності. Виділено здобутки і позитиви аналітичних спільнот в Україні.
Розкрито особливості удосконалення адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в контексті транснаціоналізації аналітичних спільнот. Визначені умови, що сприяють виникненню та розвитку транснаціональних аналітичних спільнот. Виділені негативні тенденції даного явища. Окремо акцентовано на умовах залучення інвестицій у сферу аналітичної діяльності. Сформовано комплекс чинників, які впливають на адміністративно-правове регулювання діяльності аналітичних спільнот. Відзначено, що пошук ефективних шляхів адміністративно-правового регулювання функціонування аналітичного простору в Україні має здійснюватися з урахуванням особливостей даної галузі. Додатково аргументовано необхідність розроблення Закону України „Про аналітичні діяльність”, який, з-поміж багатьох вже досліджених і науково-обґрунтованих завдань, дозволить упорядкувати правовідносини у сфері аналітичної діяльності, пов’язані із функціонуванням аналітичного простору, у рамках формування чіткої ієрархії нормативно-правових актів до єдиної системи правових категорій, норм і понять.
Опрацювання міжнародного досвіду адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності відбувалось за алгоритмом поділу на західну та східну модель. Встановлено, що західна модель аналітичної діяльності спрямована на пошук моделей побудови ефективності та раціональності тієї чи іншої діяльності, натомість східні моделі аналітичної діяльності своєю серцевиною мають звернення до взаємин між людьми та етичним кодексом. Додатково аргументовано наукове і практичне завдання щодо нагальності адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні, в рамках якого, з-поміж інших важливих завдань, потрібно передбачити необхідність захисту аналітичного простору України від чужих аналітичних парадигм (в тому числі аналітичних наративів), які потенційно можуть та реально підривають цінності українського суспільства, зокрема і на базі адміністративно-правової парадигми аналітичного наративу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

Мандзюк О. А. Аналітична діяльність в Україні: адміністративно-правові засади регулювання : монографія. Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2019. 488 с.
Мандзюк О. А. Стан та перспективи розвитку правового режиму податкової інформації в Україні : монографія. К. : Дорадо-Друк, 2015. 192 с.
Мандзюк О. А., Сабіна М. Г. Правове регулювання аналітичної діяльності в Україні : монографія. К. : Дорадо-Друк, 2015. 312 с. (доробок автора 98 %).
Ліпкан В. А., Шепета О. В., Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : монографія. К. : ФОП Ліпкан О. С., 2015. 440 с. (доробок автора – 50 %).

Наукові статті та тези доповідей і наукових повідомлень:

Мандзюк О. А. Правове регулювання інтелектуальних ресурсів в Україні. Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. 2014. № 4. (1). C. 180–187.
Мандзюк О. А. Кадровий ресурс розвитку аналітичних спільнот в Україні. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». 2014. Вип. 6–1. Т. 2. C. 54–58.
Мандзюк О. А. Правова природа функціонування та розвитку аналітичних спільнот в Україні. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2014. № 10–2. Т. 1. C. 109–112.
Мандзюк О. А. Правова суб’єктність аналітичних спільнот. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2014. № 12. Т. 1. C. 53–56.
Мандзюк О. А. Правове регулювання аналітичного простору. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2014. № 11. Т. 1. C. 187–190.
Мандзюк О. А. Поняття та зміст аналітичної діяльності в контексті інформаційної політики. Підприємництво, господарство і право. 2015. № 4. С. 60–63.
Мандзюк О. А. Роль аналітичної діяльності й аналітичних центрів у формуванні та реалізації кібербезпекової політики. Підприємництво, господарство і право. 2015. № 5. С. 27–31.
Мандзюк О. А. Окремі особливості компетентності інформаційного аналітика. Імперативи розвитку цивілізації. 2015. № 2. С. 27–28.
Мандзюк О. А. Правова природа аналітичної діяльності. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 7. С. 123–128.
Мандзюк О. А. Поняття та зміст аналітичної діяльності. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 10. С. 171–176.
Мандзюк О. А. Методологічні засади дослідження аналітичної діяльності у сфері інформаційного права. Право і суспільство. 2017. № 5. С. 160–167.
Мандзюк О. А. Детермінація ускладнення аналітичної діяльності динамікою змін інформаційно-комунікативного простору. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: «Юриспруденція». 2017. № 28. C. 39–44.
Мандзюк О. А. Місце аналітики в сучасних інтелектуальних технологіях. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2017. № 46. C. 165–170.
Мандзюк О. А. Цілі і завдання аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 1. С. 110–113.
Мандзюк О. А. Державна стандартизація методів аналітичної діяльності. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 2. С. 102–107.
Мандзюк О. А. Нормативно-правове забезпечення аналітичної діяльності. Право і суспільство. 2018. № 1. С. 158–164.
Мандзюк О. А. Кваліфікаційні вимоги до компетенцій інформаційних аналітиків-правників. Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Юридичні науки. 2018. Т. 29 (68) № 1. С. 64–72.
Мандзюк О. А. Нормативно-правове забезпечення реалізації основних аспектів аналітичної діяльності. Приватне та публічне
право. 2018. № 1. С. 82–87.
Мандзюк О. А. Інформаційно-аналітичні служби, центри аналітичних досліджень як суб’єкти аналітичної діяльності. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2018. № 48. Т. 1. С. 164–170.
Мандзюк О. А. Правовий потенціал поняття «аналітика». Актуальні проблеми держави і права. 2019. № 84. С. 38–46.
Мандзюк О. А. Міжнародний досвід правового регулювання діяльності аналітичних спільнот. Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». 2019. № 25. С. 49–58.

Наукові статті в іноземних журналах:

Мандзюк О. А. Роль аналітичних спільнот у державотворчому процесі. Visegrad journal on human rights. 2014. № 1. C. 96–102.
Мандзюк О. А. Підготовка аналітиків інформаційної сфери у вищих навчальних закладах: проблеми сьогодення. Visegrad journal on human rights. 2015. № 2. С. 124–130.
Мандзюк О. А. Методика підготовки аналітичних документів в інформаційній сфері. Juridic National: Teorie si Practica. 2015. № 4 (14). С. 38–41.
Мандзюк О. А. Компетентность информационного аналитика: сущность и специфические особенности. Legea si Viata. 2015. № 8/2 (284). С. 48–51.

Матеріали конференцій:

Мандзюк О. А. Поняття та зміст інформаційно-аналітичної діяльності в контексті боротьби з тероризмом. Проблеми протидії проявам тероризму, сепаратизму та екстремізму в сучасних умовах : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Дніпропетровськ, 25 вересня 2015 р. Дніпропетровськ : Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2015. С. 89–91.
Мандзюк О. А. Аксіологічні засади аналітикознавства. Інтеграція юридичної науки і практики як основа сталого розвитку вітчизняного законодавства : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Дніпро, 25–26 листопада 2016 р. Дніпро : Дніпропетровський гуманітарний університет, 2016. С. 168–171.
Мандзюк О. А. Наратив як метатеоретична парадигма. Інформаційна безпека: європейські орієнтири та перспективи для України : матеріали ІІІ Міжнародного науково-практичного круглого столу, м. Харків, 25 листопада 2016 р. Харків : Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, 2016. С. 69–72.
Мандзюк О. А. Підходи до побудови аналітичного наративу в рамках теорії стратегічних комунікацій. Реформування публічного управління та адміністрування: теорія, практика, міжнародний досвід : матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції за міжнародною участю, м. Одеса, 2017 р. Одеса : Одеський регіональний інститут державного управління при Національній академії державного управління при Президентові України, 2017. С. 273–274.
Мандзюк О. А. Засади розроблення стратегічного наративу. Публічне адміністрування в умовах змін та перетворень: проблеми організації та правового забезпечення : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Харків, 18–19 травня 2017 р. Харків : Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, 2017. С. 91–93.
Мандзюк О. А. Форми співпраці органів державної влади з аналітичним спільнотами. Правова доктрина сектору безпеки України: актуальні питання сьогодення : матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції, м. Харків, 21 квітня 2017 р. Харків : Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, 2017. С. 141–143.
Мандзюк О. А. Інтегративний аспект мультипарадигмальності цілей і завдань аналітичної діяльності. Правові засади діяльності правоохоронних органів : збірник наукових статей, тез доповідей та повідомлень за матеріалами VІ Міжнародної науково-практичної конференції, м. Харків, 5–6 грудня 2019 р. Харків : Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, 2019. С. 64–66.
Мандзюк О. А. Етимологічні аспекти визначення поняття „аналітика”. Сектор безпеки України: актуальні питання науки та практики. Серія «Сектор безпеки України» : збірник наукових статей, тез доповідей та повідомлень за матеріалами VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції, м. Харків, 9–10 квітня 2020 р. Харків : Друкарня Мадрид, 2020. С. 167–168.

АНОТАЦІЇ

Мандзюк О. А. Адміністративно-правове регулювання аналітичної діяльності в Україні. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет». Ужгород, 2020.

Дисертація являє собою комплексне дослідження адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в Україні, що поєднує теоретичні аспекти проблеми із проекцією на практичне застосування вказаного напряму діяльності.

Здійснено аналітико-бібліографічний огляд наукових праць, присвячених питанням адміністративно-правового регулювання у сфері аналітичної діяльності, визначено ступінь розробленості проблеми. З’ясовано правовий потенціал поняття „аналітика”, а також на підставі цього здійснено порізнення понять аналітичної та інформаційно-аналітичної діяльності.

Продемонстрована обумовленість звернення до наратології в контексті адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності. В науковий обіг уведено нове наукове поняття „аналітична наратологія”, надано його визначення, сформульовані іманентні ознаки та корелятивні зв’язки з іншими правовими категоріями. Визначено поняття та зміст наративу, а також сформульовані засади аналітичної наратології в контексті адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності;

Визначено алгоритм будови аналітичного наративу через послідовний аналіз таких компонентів: темпоральність, дейктичний центр, хронотоп, семіотика державного перевороту. Аргументована роль теорії позиціонування при формулюванні аналітичних наративів.

Розкрито адміністративно-правовий зміст поняття аналітичної діяльності. Досліджено детермінацію ускладнення аналітичної діяльності динамікою змін правовідносин в інформаційно-комунікативному просторі. Встановлено зміст складових адміністративно-правових відносин у сфері аналітичної діяльності через визначення авторської моделі кола суб’єктів і об’єктів, а також змісту правовідносин.

Визначено кваліфікаційні вимоги до компетенцій аналітиків-правників, а також роль, місце та призначення аналітичних спільнот, які мають виступати центрами аналітичної діяльності. Охарактеризовано окремі аспекти адміністративно-правового регулювання державної стандартизації етапів та методів аналітичної діяльності. Визначено стан адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності суб’єктів інформаційних відносин.

Окрема увага приділена формулюванню шляхів підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання функціонування та розвитку аналітичних спільнот в Україні на сучасному етапі. Розкрито особливості удосконалення адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності в контексті транснаціоналізації аналітичних спільнот. Опрацьовано міжнародний досвід адміністративно-правового регулювання аналітичної діяльності. На підставі викладеного подано модель структури Закону України „Про аналітичну діяльність”.

Ключові слова: адміністративно-правове регулювання аналітичної діяльності, аналітика, аналітик-правник, аналітична діяльність, аналітична наратологія, аналітичний наратив, аналітичний простір, аналітичні спільноти.

Мандзюк О. А Административно-правовое регулирование аналитической деятельности в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07 – административное право и процесс; финансовое право; информационное право. Государственное высшее учебное заведение «Ужгородский национальный университет». Ужгород, 2020.

Диссертация представляет собой комплексное исследование административно-правового регулирования аналитической деятельности в Украине, которое объединяет теоретические аспекты проблемы и проекцию на практическое применение указанного направления деятельности.

Освещен генезис правовой мысли относительно рефлексии аналитической деятельности. Творческое развитие получили идеи периодизации аналитики в отечественной административно-правовой науке. Установлены методологические основы исследования на основе онтологического, гносеологического, аксиологического, прагматического, системного и лингвистического подходов. Наглядно продемонстрированы возможности междисциплинарных, кросс-научных и трансдисциплинарных исследований в данном направлении, а также взаимосвязь современных социальных тенденций с появлением новейших угроз; в каждом из инвариантов выявлены пути перспективного административно-правового регулирования.

При раскрытии содержания понятия нарратива отмечено, что применение нарративного метода для исследования направлений административно-правового регулирования аналитической деятельности выступает новым по своему научному значению. В данном исследовании впервые обращается внимание на применение нарративов именно в аналитической деятельности, поскольку интерпретация нарративного метода к контексту административно-правового регулирования аналитической деятельности сама по себе представляет отдельную новую научную проблему, решение которой может служить очевидным прорывом в современном мире борьбы за знания. Проанализировано понятие нарратива, аналитического нарратива и стратегического нарратива в качестве правовых категорий.

Сформулированы принципы аналитической нарратива в контексте административно-правового регулирования аналитической деятельности через поэтапный анализ алгоритма его применения. Определено понятие аналитической нарратива, его предмет. Научно обоснована позиция касательно нарративной природы аналитической деятельности.

Смоделирован алгоритм построения аналитического нарратива, определены границы применения нарративного дискурса в аналитической деятельности. Проанализированы антиномия нарратива, гносеологический, эпистемологический и герменевтический аспекты, что позволило точнее понимать содержание правоотношений в сфере аналитической деятельности.

При установлении содержания составляющих административно-правовых отношений в сфере аналитической деятельности констатировано, что в Украине отсутствуют системные научные исследования, в которых нашло бы полное описание структура правоотношений в сфере аналитической деятельности. На основании применения комплекса методологических подходов сформирован авторский перечень субъектов и объектов правоотношений, определено содержание правоотношений в рассматриваемой сфере. Отдельно определены принципы аналитической деятельности. Акцентировано внимание на необходимости принятия Закона Украины “Об аналитической деятельности”, а также внесения изменений и дополнений в соответствующие законы. Модельная структура закона должна содержать следующие компоненты: ключевые определения и понятия: аналитическая деятельность, информационные услуги, информация, аналитик, аналитические сообщества, аналитические центры, центры аналитических исследований, аналитические услуги и т.д.; цель и задачи аналитической деятельности; основы организации аналитической деятельности; правовая основа и принципы аналитической деятельности; субъекты (их функции и полномочия) и объекты аналитической деятельности: государственно-частное партнерство; гарантии соблюдения законности при осуществлении аналитической деятельности; основы международного сотрудничества, а также источники финансирования субъектов аналитической деятельности и т.д.

Подробно определены квалификационные требования к компетенциям аналитиков-юристов. Введено универсальное определение аналитической компетентности, а также сформулированы авторский вариант определения понятия компетентности аналитика-юриста. Установлено, что интерпретация понятия “компетентность” и “компетенции” в нормативно-правовых актах имеет отличия по сравнению с лингвистической трактовкой. На основании юридической семантики компонентов было предложено авторское толкование понятий “информационно-аналитическая компетентность индивидуальных субъектов информационных отношений”, “компетентность информационного аналитика”, продемонстрирована ее специфика по сравнению с другими видами аналитической деятельности. Представлен научно обоснованный подход к паспорту новой специальности, в котором сформулированы ключевые компетенции аналитика-юриста.

Выяснен правовой потенциал понятия “аналитика”, который состоит в том, что любое правовое исследование, основанное на применении методов анализа, выступает как компонент гносеологической составляющей правовой аналитики. Применение структурного подхода позволило выделить в пределах правовой аналитики следующие составляющие: системно-знаниевая и деятельностная. Обоснована их корреляционная связь. Сформулирован вывод, что целостная концепция правовой аналитики как системы знаний состоит из следующих компонентов: гносеологический, социальный, информационно-коммуникационный, праксеологический и юридико-технический. В то же время правовая аналитика как деятельностная составляющая включает такие компоненты: аксиологический, управленческий, субъектно-объектный, процессуальный, нормативный. Осуществлена научная дифференциация понятий аналитики и аналитической деятельности; раскрыты их составляющие, компоненты и коррелятивные аспекты.

При определении состояния административно-правового регулирования аналитической деятельности субъектов информационных отношений акцентировано внимание на существовании двух несовместимых тенденций: с одной стороны, растет удельный вес качественных аналитических продуктов, с другой — субъектами аналитической деятельности всё чаще стали выступать те, кто не имеют соответствующего профильного образования, осведомленности по вопросам административно-правового регулирования информационных отношений, элементарных знаний по методике проведения аналитических исследований и оформления определенных видов аналитических документов. Сформулированы тенденции в сфере административно-правового регулировании аналитической деятельности субъектов информационных отношений. На основании изложенного, представлены направления совершенствования административно-правового регулирования интеллектуальных ресурсов.

Разработка международного опыта административно-правового регулирования аналитической деятельности происходила по алгоритму разделения на западную и восточную модель. Установлено, что западная модель аналитической деятельности направлена на поиск моделей построения эффективности и рациональности той или иной деятельности. В то же время восточные модели аналитической деятельности своей сердцевиной имеют обращение к отношениям между людьми и этическому кодексу. Дополнительно аргументировано научное и практическое задание по неотложности административно-правового регулирования аналитической деятельности в Украине, в рамках которого, среди иных важных задач, нужно предусмотреть необходимость защиты аналитического пространства Украины от чуждых национальным интересам аналитических парадигм (в том числе аналитических нарративов), которые могут и реально подрывают ценности украинского общества, в том числе и на базе административно-правовой парадигмы аналитического нарратива.

Ключевые слова: административно-правовое регулирование аналитической деятельности, аналитика, аналитик-юрист, аналитическая деятельность, аналитическая нарратология, аналитические сообщества, аналитический нарратив, аналитическое пространство.

Mandziuk O. A. Administrative and legal regulation of analytical activities in Ukraine. – Manuscript.

Thesis for a Doctoral Degree Law: Speciality: 12.00.07 – administrative law and process; finance law; information law. State University “Uzhhorod National University”. Uzhhorod, 2020.

The thesis research is a full-scale study of the administrative and legal regulation of analytical activities in Ukraine which combines theoretical aspects of the problem with the projection on the practical use of the activities under consideration.

The analytical and bibliographic review of the scientific papers devoted to the issues of administrative and legal regulation of analytical activities is carried out, and the degree of problem study is determined. It is clarified the legal potential of the concept “analytics” and thus, differentiation of the concepts of analytical activities and information analytics is implemented.

The dependence of the reference to narratology in the context of administrative and legal regulation is demonstrated. The research introduces the notion of “analytical narratology”, provides its definition, formulates immanent features and correlative links with other legal categories. The concept and content of narrative are defined, and the principles of analytical narratology in the context of administrative and legal regulation of analytical activities are proposed.

The algorithm of the analytic narrative structure is identified through a sequential analysis of the following components: temporality, deictic center, chronotope, semiotics of a coup. The role of positioning theory in the context of the formulation of analytic narratives is proved.

The administrative and legal content of the concept of analytical activity is covered. The determination of complication of analytical activities by the dynamics of changes of legal relations in the IT-space is studied. It is clarified the content of components of administrative and legal relations in the area of analytical activities through demonstrating the author’s model of a range of subjects and objects as well the content of legal relations.

The qualification requirements for the expertise of legal analysts as well as the role, position and purpose of analytic communities, which should be the centers of analytical activities, are established. The individual aspects of administrative and legal regulation of the state standardization of the stages and methods of analytical activities are characterized. It is determined the state of administrative and legal regulation of analytical activities of the subjects of information relations.

The research pays particular attention to the identification of the ways of improvement of administrative and legal regulation of the functioning and development of analytics communities in Ukraine at the present stage. The features of advancement of administrative and legal regulation of analytical activities in the context of transnationalism of analytics communities are found out. The international experience of administrative and legal regulation of analytical activities is studied. Based on the above, the structure model of the Law of Ukraine “On Analytical Activities” is put forward.

Key words: administrative and legal regulation of analytical activities, analytic narrative, analytic narratology, analytic space, analytical activity, analytics communities, analytics, legal analyst.

Підписано до друку 12.09.2020. Формат 60×90/16. Папір офсетний.

Друк цифровий. Умовн. друк. арк. 1,9. Тираж 100 прим. Зам. № 0986.

Видавництво і друкарня – Видавничий дім «Гельветика»

65101, Україна, м. Одеса, вул. Інглезі, 6/1

Телефони: +38 (048) 709-38-69,

+38 (095) 934 48 28, +38 (097) 723 06 08

E-mail: mailbox@helvetica.com.ua

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи

ДК № 6424 від 04.10.2018 р.

Мітки: аналітична діяльність, Мандзюк Олег

Мандзюк Олег: Автореферат докторської дисертації

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук