УДК

 

В.А.ЛІПКАН, канд. юрид. наук

 

Національна академія внутрішніх справ України

 Для цитування:

Ліпкан В. А. Необхідність формування системи національної безпеки. Право і безпека. 2003. № 2’2. 21 – 25.

 

У статті розглядаються питання формування системи національної безпеки України. Виокремлюючи системостворюючі елементи даної системи, аналізується поняття безпеки, що дає можливість аргументувати необхідність у функціонуванні системи національної безпеки. Пропонується сформувати окрему галузь знань, об’єктом вивчення якої стали б суспільні відносини в сфері національної безпеки, а предметом — закономірності забезпечення національної безпеки. Робиться висновок, що система національної безпеки є дієвим засобом забезпечення національних інтересів і надійне її функціонування сприятиме ефективному досягненню наміченого результату — побудові сильної, незалежної, динамічної та процвітаючої країни.

 

Розглядаючи питання необхідності забезпечення національних інтересів, постає проблема в організації узгодженої діяльності державної і недержавної систем безпеки для досягнення окресленого завдання [1, с. 4 - 5; 2, с. 12; 3; 4, с. 13].

На думку численних дослідників історії України споконвічні проблеми з утвердженням незалежності виникали саме через відсутність ефективно діючої системи національної безпеки. При чому вони не є новими не лише для України, а й для інших країн. Прикладом, стародавній Рим набув сили лише тоді, коли в нього з’явилася постійна армія; стародавній Єгипет вирізнявся серед інших країн, окрім розвинених іригаційних систем, професійною армією, а також спеціальними військовими формуваннями, основним призначенням яких була охорона фараона; китайська династія Цинь забезпечувала втілення концепції легізму також за допомогою розвиненої системи безпеки.

Що стосується України, то, як влучно помітив німецький дослідник Й.Гердер, нещастя слов’янського народу полягає у тому, що за всієї своєї любові до спокою та домашнього завзятті він не міг встановити довговічного військового ладу, хоча йому й не бракувало мужності в хвилину бурхливого опору [5, с. 471].

І дійсно, аналіз ходи української нації у лоно державності дає змогу акцентувати увагу на тій обставині що не відсутність волі українського народу, виваженості при прийнятті важливих рішень заважала створити незалежну державу, а саме відсутність ефективно діючої системи національної безпеки. Звичайно, постає питання: а чому саме дана система відіграє ключове значення при утворенні та формуванні державності?

Відповідь на нього лежить у площині розгляду ієрархії потреб людини, згідно з якою, потреба у безпеці посідає найвищий щабель. Виходячи з того, що безпека розглядається нами як системне явище, процес забезпечення безпеки становить процес системного, а не структурного або елементного впливу. Його здійснення стає можливим лише за умови функціонування певної органічної сукупності структурно розчленованих взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів, які виконують функції безпеки і створюють деяку цілісну єдність, що володіє новими, інтегративними властивостями, що не зводяться до суми властивостей окремих елементів — систему національної безпеки.

Процес її утворення має декілька векторів. По-перше, формування системи національної безпеки  відбувається через недостатню ефективність та можливість іншими шляхами забезпечити достатній рівень забезпеченості національних інтересів. По-друге, сам процес формування даної системи супроводжується впливом чинників як екзогенного, так і ендогенного характеру, а також інших систем безпеки. По-третє, самé функціонування сформованої системи безпеки постійно супроводжується негативним впливом вище зазначених чинників.

Отже система національної безпеки, існуючи у конфліктоґенному середовищі, весь час перебуває у стані перманентної напруги; але цей стан для неї є природним, через що наявність внутрішніх і зовнішніх конфліктних ситуацій розглядається нами як іманентна. Разом з цим постає необхідність у відпрацюванні порогових параметрів, перевищення яких свідчитиме про наявність реальної небезпеки. Актуальним у даному контексті є розроблення методик проведення моніторингу небезпекоґенних чинників, виявлення джерел їх активізації, а також відпрацювання механізму ідентифікації тих чи інших чинників в якості небезпек або загроз. Водночас розгляд даних питань виходить за рамки статті, тому автор окреслює їх лише у постановочному плані.

Утворенню будь-якої системи передує процес цілепокладання, а отже сформованість певної системи дає можливість виокремлювати системостворюючі елементи, тобто ті, які саме і формують базове ядро системи. У даному випадку, відповідно до розглядуваних у статті питань, одним з фундаментальних завдань даної системи є забезпечення національної безпеки через здійснення управління даною системою.

Для того, щоб уяснити, з чого саме складається даний процес, передусім вважається за доцільне проаналізувати поняття „безпека”, визначивши зміст якого, можна більш вже предметно казати про саму конкретизовану необхідність існування досліджуваної у даній статті системи.

На думку П.Бєлова, безпека — властивість системи, яка включає в себе потенційні жертви і загрози для них. Безпека як стан характеризується такими параметрами, як стабільність, стійкість і живучість системи. Для досягнення даного завдання застосовується ціла низка методів: ухилення, захист або знищення джерел небезпеки чи загроз. При чому під стійкістю розуміється здатність системи нормально функціонувати при впливах, під стабільністю — сукупність сталостей до тривало діючих впливаючих чинників, а під живучістю — здатність системи зберігати функціонування в умовах цілеспрямованого впливу [6, с. 40]. Інший російський дослідник Ярочкін В.І. вважає, що система має характеризуватися такими параметрами, як: цілісність, живучість та відносна самостійність [7, с. 149].

Але наша позиція дещо відрізняється від запропонованих вище та інших, які не репрезентовані тут, але у методологічному плані є схожими із думками даних дослідників. І передусім це зумовлено застосуванням нами синергетичного підходу до аналізу системи національної безпеки [8, с. 142; 4, с. 39 -54]. Так, наприклад, те що П.Бєлов та В.І.Ярочкін називають живучістю, насправді має назву гомеостазису, під яким розуміється тип динамічної рівноваги, притаманний для складних систем, що саморегулюються, який полягає у підтримці суттєво важливих для збереження і функціонування системи національної безпеки параметрів у допустимих межах. Щодо такої ознаки як цілісність, то вона  характеризує систему як таку, яка не має частин і діє як єдиний об’єкт. У цілісній системі взаємозв’язки є настільки сильними, що не можуть розглядатися як взаємозв’язки між локалізованими у просторі часі частинами. Отже поняття гомеостазису повністю охоплює і стійкість, і стабільність і живучість.

На мою думку строкатість думок щодо описування системи національної безпеки є індикатором несформованості чітких методологічних правил щодо: 1) постановки задач, тобто наявна несформованість проблемного поля національної безпеки; 2) механізму їх вирішення; 3) застосування отриманих рішень у практичній діяльності. Ця прогалина може бути усунена в рамках єдиної системи знань про національну безпеку, яку пропонується називати націобезпекознавство. Під націобезпекознавством у найбільш загальному плані слід розуміти систему знань, що має своїм предметом національну безпеку як цілісний екзистенціальний феномен [9, с. 20, 10, с. 26; 11, с. 80].  

Не можна не звертати увагу і на той факт, що активізація формування або трансформації системи національної безпеки відбувається у періоди активізації алгоритмів дестабілізації. Духовний занепад, світоглядна дисипативність, політична пасивність, економічне падіння, соціальна напруга, правовий нігілізм, підвищена активність та агресивність конкурентів, корупція державних чиновників — ці та низка інших чинників сприяють формуванню в об’єкта відчуття окремішності, відчуженості від соціуму, держави. У цей період, активізуються алгоритми самозбереження, і особи шукають інших груп, колективів, які б забезпечили їм почуття безпеки, внутрішньої гармонії, впевненості у майбутті. На цьому етапі можливі як позитивні інтегративні процеси, що знаходять свій вияв, наприклад, у створенні нових систем безпеки, так і негативні, коли утворюються терористські організації. До речі, поява та різка активізація таких організацій зазвичай свідчить про послаблення дії системи безпеки. Іншими словами: активізація терористських груп є свідченням збою в алгоритмі управління системою національної безпеки [12; 13; 14; 15; 16].

Атрибутивною ознакою створення будь-якої системи є її здатність забезпечити головну потребу людини — безпеку. В якій системі ця здатність буде вищою, або яка система продемонструє за допомогою застосування засобів впливу різного рівня інтенсивності цю здатність, у тій системі і побажає опинитися більшість людей. Саме тому переважною причиною утворення систем безпеки є не стільки бажання відстоювати якусь ідею, скільки бажання забезпечити власну безпеку, знищивши джерело загрози.

Так, проведення масованої інформаційної війни, метою якої б стало упевнення громадян в силі та дієздатності системи національної безпеки, спричинило б докорінну зміну настанов багатьох учасників екстремістських організацій різного толку. Неможливо здійснювати боротьбу з тероризмом, не усвідомлюючи цього факту. Тому будь-які дії системи щодо боротьби з тероризмом приречені на провал, якщо вони спрямовані лише на фізичне знищення терористів [17, с. 27]. Головне — відшукати збій в алгоритмі соціального управління, точку біфуркації, тобто періоду, що характеризується багатоальтернативністю розвитку, в якому певна група людей обирає іншу групу, яка надалі забезпечуватиме їхню потребу у безпеці.

Іншим прикладом є утворення неосистеми глобальної безпеки після вчинення актів тероризму 11 вересня 2001 року у США. При чому, цей процес супроводжувався небувалими до того акціями: так уперше за всі роки існування НАТО до цієї організації прибув Президент Росії, держави, яка успадкувала месіанську традицію від колишнього СРСР, система безпеки якого завжди була антиподом НАТО. Окрім цього, вчинення актів тероризму спричинило активізацію процесу виходу США з договору по ПРО-2, більше того, США вийшли з договору про непроведення підземних ядерних випробовувань. Водночас, Росія всередині вересня 2002 року, намагаючись успадкувати риторику США, заявила, що у разі не припинення Грузією функціонування терористських осередків у Панкійській ущелині, Росія, відповідно до ст. 51 Статуту ООН, яка закріплює право кожної суверенної держави на індивідуальну або колективну самооборону, змушена буде самотужки провести операцію на території іншої суверенної держави по фізичній ліквідації терористів.

На перший погляд ці події свідчать про початок або ренесанс ядерної епохи. З іншого боку, найбільш потужні ядерні країни США і Росія вирішили (Росія у зв’язку з економічним колапсом не мала права вибору) скінчити епоху монополярності, яка призвела до розв’язання чисельних війн. Отже по суті, ренесанс ядерної епохи — шлях до створення неосистем безпеки, які скоріш за все, відбуватимуться за принципом наявності ядерної зброї і причетності до Заходу, як лідера світового прогресу.

Не виключена можливість також утворення на території Європи декількох блоків, лідерами яких можуть бути Німеччина чи Франція. Разом з цим, під час перебування у листопаді 2002 року на конференції в Німеччині у Марієнгайде мені довелось почути від наукових і практичних працівників про існування цілої низки проблем, пов’язаних передусім, із ратифікацією Шенгенського договору. Відкритість кордонів, до якої прагнули Європейські країни, спричинила зараз небувалий ріст злочинності, а головне — депопуляцію титульних етносів, а отже потенційного закладання в систему загальноєвропейської безпеки великого потенціалу для дестабілізації. Саме тому наразі гостро стоять проблеми забезпечення внутрішньої безпеки Європи [18, с. 28].

Що ж стосується безпеки в цілому, то Росія не розглядається європейською спільнотою в якості складової частини архітектури загальноєвропейської безпеки — їй надається роль партнера у процесі забезпеченні безпеки, у той час як Україна розглядається у перспективі конструктивним не лише партнером, а й безпосереднім учасником цієї системи. Але все ж таки поки слід констатувати, що у найближчі 15 років казати про домінуючу роль у будь-якій системі безпеки, за умови відсутності ядерної зброї не доводиться. Тому Україна, бажаючи вступити до системи загальноєвропейської безпеки, має чітко усвідомлювати, що лідером вона може стати лише після формування якісно нової власної системи національної безпеки відповідно до конкретного типу цивілізації, за даного випадку йдеться про інформаційну. За іншого випадку, Україні доведеться виконувати другорядні ролі, які не є природними для геополітичного центру Європи.

Висновки

Підкреслимо, що створення системи національної безпеки є прагненням об’єкту, опосередкованим прагненням окремо узятої людини, до безпечного існування. Механізми створення терористських організацій, як і антитерористичної коаліції є за своєю суттю однаковими — корекція алгоритму поведінки певного соціального контингенту через застосування або погрозу застосування насильницьких дій. Стрижневий компонент — безпека членів цих груп. Ренесанс ядерної епохи, знову ж таки, не є бажанням відновлення гонки озброєнь, а є наслідком прагнення нації до безпеки. Глобальне управління цивілізацією, яке зараз здійснюється США, також є прагнення забезпечити власну безпеку, тобто можливість реалізації американських національних інтересів.

Гадаю доцільним також сказати декілька слів щодо самого визначення поняття „система національної безпеки”. По-перше, я відстоюю позицію, згідно з якою визначення поняття „безпека” має відбуватись із застосуванням синергетичного,  управлінського і діяльнісного підходів, що робить очевидною неповноту превалюючої формули визначення поняття безпека як „стан захищеності від …”. Дана формула переважає не лише у численних російських джерелах, а й відстоюється деякими українськими дослідниками. Так, наприклад, І.В.Зозуля вважає, що важливими методологічними положеннями аналізу стану безпеки є залежність безпеки об’єкта захисту від наявності її порушення [19, с. 51]. Більше того, саме поняття безпеки даний автор визначає через пасивну формулу: стійкий стан відсутності дій та чинників, що порушують природний стан розвитку об’єкта [19, с. 45]. На нашу думку, безпека не може обмежуватись лише захисними діями, а включає активні дії по моніторингу небезпекогенних чинників, впливу і корекції алгоритму соціального управління тощо. Тому з позицій окреслених вище підходів, безпека визначається нами як процес управління загрозами та небезпеками, коли останні можуть відігравати конструктивну роль.

По-друге, ураховуючи той факт, що система національної безпеки створюється саме для реалізації національних інтересів через управління національною безпекою, то саме поняття „система національної безпеки” визначається нами як множина інтересів особи, суспільства і держави, загроз та небезпек, внутрішніх та зовнішніх чинників, що впливають на стан національної безпеки умов їх генези, еволюції та балансу, державні та недержавні інституції, об’єднані цілями і завданнями щодо захисту та про­сування національних інтересів, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну дія­льність у межах законодавства України.

Саме тому необхідність формування системи національної безпеки полягає у тому, що вона є генератором динамічної стабільності. Існуючи у конфліктогенному середовищі,  вона постійно стикається з проблемою необхідності збереження не лише цілісності об’єкту, а й себе самої тобто підтриманню належного рівня гомеостазису. Отже, система національної безпеки є дієвим засобом забезпечення національних інтересів і надійне її функціонування сприятиме ефективному досягненню наміченого результату — побудові сильної, незалежної, заможної процвітаючої та динамічної країни.

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Липкан В.А. Информационный фаст-фуд — приятного аппетита // Бизнес и безопасность. — 2002. — № 5. — С. 4 – 5.

2. Гончаренко А., Джангужин Р., Лисицын Э. Гражданский контроль и система национальной безопасности // Зеркало недели. — № 35 от 14.09.02. — С. 12.

3. Ліпкан В.А. Організація недержавної системи безпеки: Дипломна робота / Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу. — К., 2003. — 110 с.

4. Ліпкан В.А. Безпекознавство: Навчальний посібник. — К.: Вид-во Європ. ун-та, 2003. — 208 с.

5. Цит. за: Гулыга А.В. Гердер и его „идеи к философии истории человечества” // Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества. — М., 1977. — С. 471.

6. Белов П. Вызовы национальной безопасности России в ХХ веке // Обозреватель. — № 4. — 2000. — С. 40.

7. Ярочкин В.И. Секьюритология — наука о безопасности жизнедеятельности. — М.: „Ось-89”, 2000. — 400 с.

8. Ліпкан В.А. Національна безпека України у світлі теорії самоорганізації // Держава і право. — 2002. — № 16. — С. 142 – 148.

9. Ліпкан В.А. Неопарадигма національної безпеки // Право України. — 2002. — № 11. — С. 19 – 23.

10. Ліпкан В.А.Об’єкт, предмет і структура націобезпекознавства // Право і безпека. — 2002. — № 4. — С. 26 – 29.

11. Ліпкан В.А. Теоретичні питання націобезпекознавства // Міжнародне право і національне законодавство: Зб. наук. пр. профес.-виклад. складу кафедр правових дисциплін. — К.: КиМУ, 2002. — Вип. 2. — С. 79 – 87.

12. Ліпкан В. Тероризм і національна безпека України. — К.: Знання, 2000. — 184 с.

13. Ліпкан В.А., Никифорчук Д.Й., Руденко М.М. Боротьба з тероризмом. — К.: Знання, 2002. — 254 с.

14. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. — СПб.: Издательство „Юридический центр Пресс”, 2002. — 291 с.

15. Ліпкан В.А. По той бік добра і зла // Міліція України. — 2002. — № 10. — С. 28 – 29.

16. Антипенко В.Ф. Борьба с современным терроризмом международно-правовые подходы.— К.: НБУВ; Юнона-М, 2002. — 723 с.

17. Ліпкан В.А. Матриця: проблема свободи у матриці // Міліція України. — 2002. — № 2. — С. 26 – 27.

18. Ліпкан В.А. Європол і внутрішня безпека Європи // Міліція України. — 2003. — № 3. — С. 27 – 28.

19. Зозуля І.В. Поняття безпеки в кримінальному законодавстві України та за його межами // Право і безпека. — 2002. — № 2. — С. 44 – 52.

Надійшла до редколегії

ЛИПКАН в.а. НЕОБХОДИМОСТЬ ФОРМИРОВАНИЯ СИСТЕМЫ НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ УКРАИНЫ

В статье рассматриваются вопросы формирования системы национальной безопасности Украины. Выделяя системообразующие элементы данной системы, анализируется понятие безопасности, что даёт возможность аргументировать необходимость в функционировании системы национальной безопасности. Предлагается сформировать отдельную отрасль знаний, объектом изучения которой стали бы общественные отношения в сфере национальной безопасности, а предметом — закономерности обеспечения национальной безопасности. Делается вывод, что система национальной безопасности является действенным способом обеспечения национальных интересов и надёжное её функционирование будет способствовать эффективному достижению намеченного результата — построению сильной, независимой, динамической и процветающей страны.

***

LIPKAN V.A. NECESSITY OF FORMING OF NATIONAL SECURITY SYSTEM

In the article are esteemed the problems of formation of a national security system of Ukraine. Distinguishing elements are founding of the given system, is analyzed the concept of security, that enables to give reason for necessity for operation of a national security system. It is offered to form separate branch of knowledge, object of analysis of which one steel public relations in an orb of national security, and subject — regularity of maintenance of national security. Is drawn a conclusion, that the national security system is an effective way of a safeguarding of national interests and reliable functioning of it will promote effective achievement of intended outcome — to construction strong, independent, dynamic & prosperity country.