Ліпкан Володимир Анатолійович,

докторант Національної академії внутрішніх справ України, кандидат юридичних наук.

Зміна геополітичної конфігурації в світі зумовила значну активізацію заходів щодо забезпечення міжнародної безпеки. Війна в Югославії, Іраку, Афганістані, перманентна напруга на Близькому Сході та інших точках планети ще раз свідчать: роль міжнародного права зменшується, і на його зміну приходить концепція балансу сил. Остання ж здебільшого враховує інтереси сильних держав, у той же час, позбавляючи інші країни можливості розраховувати на міжнародні інституції у разі виникнення конфлікту різної інтенсивності з даною категорії країн. Саме тому для України є актуальним всебічне розроблення проблеми забезпечення національної безпеки, одним з компонентів якої є територіальна оборона.

Слід відверто сказати, що дані питання в Україні розроблені дуже слабо. Окрім деяких публікацій, в яких фрагментарно порушуються зазначені питання, та однієї дисертації, ми не знайдемо спеціальних досліджень, об’єктом яких була б територіальна оборона. Здебільшого це можна пояснити і відсутністю розробленого націобезпекознавства (загальної теорії національної безпеки), як міждисциплінарного наукового напряму, одним з компонентів якого є теорія управління територіальною обороною. Водночас на цьому шляху вже робляться перші кроки[1]. Тому актуальність даних проблем є безперечною, і головний акцент має робитися не стільки на аргументації важливості розроблення даного питання, скільки на безпосередньому відпрацюванні теоретичних і практичних питань забезпечення територіальної оборони.

Зміст територіальної оборони полягає у створенні і підтриманні умов надійного і безпечного функціонування органів держави, об’єктів економіки, військової системи, суспільства і населення, що розташовані в районах стратегічного та військового тилу України в період підготовки або здійснення проти неї агресії з боку іноземних держав.

Територіальна оборона — є комплексом  загальнодержавних, воєнних та спеціальних заходів, що застосовуються під час загрози або відбиття агресії з метою охорони та захисту державного кордону від посягань ззовні, забезпечення умов для надійного функціонування державних органів, мобілізаційного та оперативного розгортання військ (сил), охорони важливих об’єктів і комунікацій, боротьби з диверсійно-розвідувальних груп, силами та іншими озброєними формуваннями агресора на території країни, а також радіаційного, хімічного і біологічного захисту військ і населення від наслідків аварій (зруйнувань) атомних електростанції, об’єктів небезпечних у хімічному відношенні та підтримці режиму воєнного стану.

Основними завданнями територіальної оборони є:

q  охорона і захист державного кордону від посягань ззовні;

q  охорона важливих об’єктів, комунікацій, посилення охорони об’єктів ракетних військ, авіабаз, військово-морського флоту, космічних, дипломатичних і консультативних представництв;

q  боротьба з диверсійно-розвідувальними групами, іншими озброєними формуваннями агресора, та терористичних озброєних формувань;

q  організація і здійснення евакуаційних заходів;

q  проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у небезпечних районах;

q  радіаційний, хімічний, бактеріологічний захист, інженерний та медичний захист населення від наслідків воєнних дій, аварій, зумовлених застосуванням засобів ураження;

q  підтримання режиму воєнного стану.

При проведенні заходів територіальної оборони на території України можуть визначатись зони територіальної оборони, в залежності від наявності великих промислових та режимних об’єктів, які можуть бути поділені на райони.

Відповідальність за організацію територіальної оборони в мирний і військовий час покладається:

• в межах країни на Генеральний штаб МО України;
• в межах службової відповідальності на оперативно-тактичне командування Сухопутних військ МО України;
• в межах районів — на начальників гарнізонів, які визначаються Міністерством оборони.

Кабінет Міністрів України відповідно до розпоряджень та указів Президента спрямовує і координує діяльність міністерств та інших центральних і місцевих органів на організацію територіальної оборони.

Відповідні органи розробляють плани участі в територіальній обороні, здійснюють керівництво підготовкою до її ведення. Плани участі місцевих органів виконавчої влади у територіальній обороні затверджують керівники цих органів за погодженням заступника начальника ГШ та Командуючого Сухопутними військами.

Скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях скасовується Указом Президента за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України, у разі усунення загрози нападу чи небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, про що негайно оголошується через засоби масової інформації.

Законодавство про регулювання питань забезпечення територіальної оборони складається із Конституції України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Закону України „Про оборону”, Положення „Про територіальну оборону”.

Причому на сучасному етапі розвитку, коли Україна має потенційних опонентів у геополітиці, територіальну оборону слід розглядати як надійний та ефективний засіб моніторингу та превенції активізації алгоритмів дестабілізації.

Саме тому, не можна повністю підтримати Марічева Є.В., який зазначає, що територіальна оборона, будучи елементом національної безпеки, націлена на вирішення важливих питань забезпечення безпеки тилу держави лише в період відбиття агресії проти нашої країни. За даного випадку, хоча автором і декларується необхідність здійснення даних постійно, тобто у воєнний та мирний час, не вбачається превентивна роль територіальної оборони.

З урахуванням даної обставини, слід також дещо по-іншому підходити до кола суб’єктів, які мають бути включені до системи забезпечення територіальної оборони. Якщо раніше основним з них були МО та СБУ, то зараз дане коло має бути дещо розширеним. До нього слід включати і МВС, і МНС, і УДО. Більше того, повноцінна система забезпечення національної безпеки складається із двох компонентів: система державного і система недержавного забезпечення національної безпеки. Отже, виходячи із проголошеного мною превентивного напряму територіальної оборони, роль недержавної системи безпеки у даному процесі значно зростає.

За цього випадку територіальну оборону можна визначити як загальнодержавну складну динамічну систему, яка являється основою управління країною в особливий період і потребує з боку державних і недержавних структур забезпечення від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, а також комплексу інших внутрішніх і зовнішніх загроз та небезпек.

Акцентуючи увагу на превентивному характерові територіальної оборони, відмічу, що на мою думку, значну роль у даному процесові має відігравати Служба безпеки України.

Участь СБУ у забезпеченні територіальної оборони складається із розвідувального, контррозвідувального та техніко-спеціального забезпечення її як цілісної системи, так і окремих елементів, заходів і об’єктів захисту. У свою чергу, контррозвідувальне забезпечення територіальної оборони — функція діяльності СБУ, яка складається із створення або підтримання її силами засобами, формами і методами позитивних умов, що призначені сприяти гарантованому вирішенню територіальної оборони України або її складовими елементами всіх покладених на них завдань.

Разом з цим, хотів би окреслити власне бачення щодо можливої участі недержавної системи забезпечення національної безпеки у забезпеченні територіальної оборони. Дані висновки є результатом власного дослідження автора даної статті [2].

Недержавна система забезпечення національної безпеки призначена для реалізації державної політики в сфері національної безпеки, тому її основними функціями по забезпеченню територіальної оборони є:

q  участь у розробленні нормативної правової бази відповідно до чинного законодавства в галузі забезпечення територіальної оборони України;

q  створення умов для реалізації прав громадян і громадських об’єднань на дозволену законом діяльність в сфері територіальної оборони;

q  підтримання балансу між потребами громадян, суспільства і держави на забезпечення безпеки;

q  моніторинг стану територіальної оборони України, виявлення джерел внутрішніх та зовнішніх загроз національній безпеці, визначення та вжиття згідно з чинним законодавством заходів щодо управління ними;

q  координація діяльності усіх суб’єктів недержавного забезпечення національної безпеки України в галузі забезпечення територіальної оборони;

q  взаємодія з державними суб’єктами забезпечення територіальної оборони України;

q  контроль діяльності недержавних суб’єктів забезпечення територіальної оборони;

q  попередження та виявлення згідно з чинним законодавством правопорушень, що створюють загрозу територіальній обороні України;

q  організація розроблення регіональних та державних програм забезпечення територіальної оборони і координація діяльності недержавних суб’єктів по їх реалізації;

q  реалізація проведення недержавними суб’єктами єдиної політики національної безпеки в сфері забезпечення територіальної оборони;

q  організація і проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень в галузі забезпечення територіальної оборони України;

q  захист і сприяння у захисті державних ресурсів у державних і недержавних інституціях;

q  удосконалення і розвиток єдиної системи підготовки кадрів, які залучаються  до забезпечення територіальної оборони України.

Компетенція недержавних суб’єктів забезпечення територіальної оборони, які входять до недержавної системи забезпечення національної безпеки, визначаються окремими нормативними правовими актами України.

Таким чином, підбиваючи підсумок наведеному, можна зазначити, що територіальна оборона — складовий елемент національної безпеки України, сутність якої полягає у створенні і підтриманні державними і недержавними інституціями умов для ефективного управління системою національної безпеки, надійного функціонування системи органів державного управління, економіки, населення в умовах особливого періоду в тилових регіонах країни. Змістом територіальної оборони є комплекс геополітичних, геоекономічних, геоінформаційних, військових і розвідувальних, контррозвідувальних, тактико-спеціальних і інших заходів, спрямований на реалізацію досягнення встановленої мети. Територіальна оборона, будучи динамічною відкритою системою, має розглядатися передусім крізь призму моніторингу та превенції загроз та небезпек. Такий підхід дасть можливість розглядати територіальну оборону як вагому превентивну систему у загальній системі забезпечення національної безпеки України.