© Ліпкан Володимир Анатолійович,
докторант Національної академії внутрішніх справ України, кандидат юридичних наук.
Іншою антиукраїнською політико-правовою концепцією, що загрожує безпеці Української держави, окрім пантуранізму, є євразійство. Засновниками даної концепції були М.С.Трубецький, П.М.Савицький, Г.В.Вернадський тощо. Сучасний зміст даної концепції актуалізують Н.Назарбаєв, Л.Гумільов, О.Дугін та інші, які втім вкладають у неї власне розуміння.
Євразійська концепція акцентує значимість національних культур, через те, що виходить з унікальності і неповторності кожного народу, який збагачує і євразійську, і світову цивілізацію тільки йому притаманними особливостями і цінностями. Провідною ідеєю євразійства є нейтралізація висунення будь-якої національної ідеї, водночас передбачається формування подвійної ідентичності — національної і євразійської, отже націоналізм кожного народу має комбінуватися із загальноєвразійським націоналізмом.
Провідником євразійства виступає Росія, яка марить відновити статус імперії. Являючись становим хребтом у майбутній співдружності народів, руська нація бажає відігравати цементуючу роль. Для української нації дана ідея загрожує асиміляцією у руській нації, повною втратою власної ідентичності. Очевидним має бути той факт, що якщо дана ідея висунута росіянами, то вона, передусім відповідає їхнім національними інтересам. Будь-яка аргументація вигідності цієї ідеї, демонстрація її корисності для інших народів, є нічим іншим як грою факіра із коброю, коли за уявними, тактичними виграшами, криються стратегічні програші. Загроза євразійства для України полягає і у тому, що механізми функціонування міжконфесійної терпимості в України і Росії є різними. До того ж, Росія, є споконвічно нестабільною державою, отже об’єднання цією ідеєю слугує лише приводом „возвертання земель руських”.
Небезпека цієї ідеї криється і в її, на перший поверховий погляд, вигідності для України. По-перше, концептуальною ідеєю даної концепції є духовність, яка визначається синтезом цінностей Заходу і Сходу, що у принципі вирізняє і український етнос від інших. За задумом євразійство — модель рівноправного співробітництва народів, які досягли високого рівня самосвідомості і цивілізаційності, які є рухомими прагненням щодо ствердження соціального і міжнаціонального миру та злагоди, незалежно від того, чи живуть вони по той чи інший бік Уральського хребту[1].
Російські ідеологи зазначають, що хоча поняття євразійства не є новим, за сучасних умов в нього вкладається зовсім інший зміст: зменшується антизахідна спрямованість, адекватно оцінюються наслідки золотоординського ярма, розширення спектру міжконфесійної терпимості, позбавлення великодержавного змісту даної ідеї.
Насправді ж євразійство — завуальована ідея, спроба Росії повернути колишню вагу в світі, через збирання земель. Саме тому дана ідея дуже інтенсивно впроваджується на зустрічах голів держав-учасниць країн СНД через інтеграцію і різних сферах суспільного життя.
Провідники ідеї євразійства виокремлюють об’єктивні її ознаки:
- спільний географічний простір;
- спільна історична доля;
- подібні геополітичні інтереси;
- економічні зв’язки, що збереглися;
- синтез культур чисельних народів при збереженні їх самобутності, на відміну від американської концепції „плавильного казану”;
- російська мова, як мова міжнаціонального спілкування;
- релігійна і міжнаціональна терпимість народів Євразії[2].
Щодо спільного географічного простору, то в України він є спільним не лише з Росією, а й з іншими європейськими державами, те ж саме стосується й історичної долі, яка напевно Україну єднає з поляками не набагато менше, аніж з Росією.
Що ж стосується геополітичних інтересів, то вони в України і „євразійців” є різними: Україна являючись геостратегічним центром Європи, прагне стати повноцінним членом європейського співтовариства, із наступним перетворенням на геополітичний центр. Росія намагається стати центром Євразії, поглинувши не лише азіатські, а й Європейські держави. Якщо Білорусь навряд чи може розраховувати у найближчий перспективі налагодити стосунки із впливовими європейськими структурами, а отже їй є вигідним союз із Росією, то Україна, являючись самодостатньою, має визначати власні правила гри, які влаштовуватимуть передусім її.
Щодо збереження економічних зв’язків, то останні події свідчать, що економіку визначає політика, саме тому чисельні економічно вигідні проекти Росія не укладає з Україною саме через „непохитність” останньої щодо політичного об’єднання з Росією: прикладом тому слугують чисельні антидемпінгові розслідування, уведення додаткового миту на сталь, цукор тощо. Отже сподіватися на економічні зв’язки як консолідуючий елемент, за сучасного стану розвитку взаємин між Києвом та Москвою, не приходиться.
Україні не має сенсу казати про синтез культур, через те, що на її території проживають численні етноси, які мають власну культуру, тому завданням самої України є проведення поміркованої політики щодо їх консолідації. Євразійство у цьому аспекті додасть лише Україні зайвих проблем, яких у неї і так вдосталь.
Щодо статусу російської мови в якості мови міжнаціонального спілкування, красномовно свідчать історичні події, коли національна українська мова зазнавала страшенного тиску, і міжнаціональна мова поступово перетворювалася в національну. Наслідки такої мовної експансії можна спостерігати і донині, коли для чисельної частини населення України рідною мовою є російська, що використовується деякими політиками на користь аргументації щодо необхідності об’єднання з Росією.
Врешті-решт, євразійство — це ідеологія Росії, а ідеологія, як ми вже розглядали вище, є стрижневим компонентом національної безпеки держави, а отже відбиває насамперед національні інтереси Росії.
Щоб побачити потаємний бік концепції євразійства, роблячи коротенький екскурс в історію, нагадаю причини об’єднання земель у Київську державу. Отже до них належали: 1) етнічна спільність племен; 2) намагання об’єднати сили для боротьби з кочівниками та Візантією; 3) розповсюдження та визнання єдиної християнської віри; 4) економічні інтереси; 5) намагання позбавитись внутрішніх міжусобних війн; 5) спільні традиції та культура; 6) схожість мови.
Аналіз причин і передумов об’єднання земель у єдину Київську державу повністю співпадає із засадничими положеннями концепції євразійства. Лише за першого випадку відбулося утворення нової держави, а за другого ця мета, якось дуже наївно, замовчується російськими стратегами.
Отже, як бачимо, концептуальні ідеї євразійства базуються на таких постулатах, які слугують утворенню одної держави — Росії. Втілення у життя даних постулатів безальтернативно у перспективі сприятиме утворенню нової російської держави.
Тому будь-які намагання Росії щодо аргументації власної завуальованої імперської позиції спільністю традицій, мови, культури, економічних зв’язків, наявністю спільних геополітичних інтересів, а отже і ворогів, проти яких слід здійснювати боротьбу, історичної минувшини тощо, є нічим іншим як концепцією природного унезалежнення України. Євразійство — цивілізоване ярмо для України.
Шлях України — власний шлях, заснований на українських історичних традиціях, українському менталітеті, духовному потенціалу нашої нації.