Мостова Дар’я Юріївна,
аспірант кафедри парламентаризму та політичного менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України,
На сучасному етапі розвитку міжнародних відносин на дипломатичну службу всіх країн впливає низка чинників: глобалізація і взаємозалежність, економізація міжнародних відносин та інформаційно-комунікаційна революція. Усе це зумовлює появу нових напрямів у дипломатичній діяльності.
Дипломатична діяльність, як складова зовнішньої та публічної політики здійснюється конкретними державними органами, посадовими особами, громадським сектором, недержавницькими об’єднаннями та будується на засадах норм і правил внутрішньодержавного і міжнародного права. Поняття “дипломатія” походить із Стародавнього Риму, де “дипломатами” спочатку називали осіб, які мали диплом – рекомендаційну, або вірчу, грамоту, що видавалася сенатом офіційним посланникам, яких направляли у провінції імперії чи за кордон.
Уперше слово “дипломатія” використовується у 1645 році в Англії. Г. Лейбніц у праці “Зведення дипломатичного права”, вважає латинське слово “diplomaticus” – як той, що стосується міжнародних відносин [1, c.13]. Термін “дипломатія” у сучасному розумінні вперше подав Франсуа де Кальєр, видатний французький дипломат доби Людовіка XIV, у своїй книзі “Про способи ведення переговорів з монархами”, опублікованій 1716 року. Ф. де Кальєр був послом Людовіка XIV у кількох європейських країнах, учасником складних, однак успішних для Франції переговорів.
За дипломатичним словником, дипломатія – це здійснення міжнародних відносин шляхом переговорів; сукупність засобів, що їх використовують посли й посланники з метою забезпечення переговорного процесу; праця або мистецтво дипломата [2]. У тлумачному словникові дипломатія розуміється як діяльність уряду та спеціальних органів зовнішніх зносин щодо здійснення міжнародної політики держави, а також захисту інтересів держави за кордоном; окрім того, – тонкий розрахунок, хитрування, спрямовані на досягнення якої-небудь мети. Сучасний український “Словник іншомовних слів” дає таке визначення дипломатії: “Офіційна діяльність глав держав, урядів та спеціальних органів зовнішніх зносин щодо здійснення зовнішньої політики й захисту прав та інтересів держави за кордоном… мистецтво досягти своєї мети методами, притаманними дипломатові” [3, c. 170].
За Г. Мартенсом, дипломатія – наука про зовнішні зносини чи закордонні справи держави, а в більш вузькому розумінні – наука чи мистецтво переговорів.
Відомий англійський дипломат і публіцист Г. Нікольсон у своїй праці “Дипломатії” розшифровує цей термін так: “У розмовній мові слово “дипломатія” вживається для позначення цілого ряду цілком відмінних речей. Інколи воно вживається як синонім зовнішньої політики… В інших випадках означає переговори” [4, c. 19]. Аналізуючи деякі нюанси у визначенні, науковець підсумовує: “Я пропоную дотримуватися визначення, даного цього слову “Oxford English Dictionary”, а саме: “Дипломатія – це ведення міжнародних відносин за допомогою переговорів, метод, за допомогою якого ці відносини регулюються і ведуться послами і посланниками, робота або мистецтво дипломата”. Він також підкреслює, що мистецтво дипломата полягає у “створенні міжнародної довіри” [4].
Англійський дипломат Е. Сатоу уточнює: дипломатія – це застосування розуму і такту з метою розвитку офіційних відносин між урядами незалежних держав [5, c. 143]. Натомість, російський дипломат В. Попов, акцентує увагу на більш оригінальному на нашу думку визначенні: “…для загалу дипломатія – мистецтво обману та інтриг, царство умовностей та протоколу, розкішного життя та неробства” [6, c. 26].
Знаний французький дипломат Ж. Камбона, підкреслює, дипломатична діяльність – мистецтво ведення переговорів та пошук способів, які б не дозволили у відносинах між народами не вдаватися до застосування крайнього збору – сили.
Отже, такий підхід у визначенні поняття дипломатія, дає змогу встановити її приналежність до міжнародних відносин, сфери зовнішньої політики держави. Визначальною критеріальною ознакою дипломатії у галузі публічного управління є застосування переговорів як основного інструмента облаштування мирними засобами міждержавних стосунків.
Апелюючи до ролі дипломатії в зовнішньополітичному руслі, спостерігаємо чітку трансформацію, що спричинена дією глобальних світових процесів. Як наслідок, за останні десятиліття помітно зріс інтерес до дипломатичної служби та її місця в системі міжнародних відносин.
Список використаних джерел
- Енциклопедичний словник / редкол.: Ф. А. Брокгауз, П. А. Ефрон; Санкт-Петербург : Видавнича справа, 1904. Т. 28.
- Дипломатический словарь: в 3 томах / редкол. А. А. Громыко та ін. – 4- е перероб. та доп. Москва : Наука, 1984-1986. С.749.
- Словник іншомовних слів / О.С. Мельничук; Москва : Видавнича справа, 1977. С.776.
- Нікольсон Г. Дипломатія. Перекладач з англ. Троянський А. Москва: ОГІЗ (Об’єднання державних книжно-журнальних видавництв), 1941. С. 156.
- Сатоу Е. Керівництво з дипломатичної практики. Москва : Видавництво політичної культури, 1947. С. 516.
- Попов В. І. Сучасна дипломатія: теорія і практика : курс лекцій частина 1: Дипломатія – наука і мистецтво. Москва : Наукова книга, 2000. С. 576.