Братель Олександр Григорович
Голова Інституту
цивільних правовідносин ГОСЛ
кандидат юридичних наук, доцент
Процесуальні юридичні факти відіграють основоположну роль в регулюванні цивільних процесуальних відносин наповнюючи відповідним змістом модель правової поведінки та обумовлюючи рух вказаних правовідносин. Процесуальні юридичні факти виступають рушійною силою реалізації та втілення юридичних приписів правових норм в конкретній правовій ситуації.
Під процесуальними юридичними фактами прийнято розуміти певні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин.
Процесуальні юридичні факти можна досліджувати крізь призму таких основних характеристик як: поняття, правова природа, ознаки, функції, система, види, класифікація, елементи та динаміка.
Аналіз юридичної наукової літератури свідчить про фрагментарний характер досліджень процесуальних юридичних фактів притаманних сфері цивільних процесуальних правовідносин. Найбільш змістовно вказане питання розглядав у своїх наукових працях В.В. Ярков. Вченим пропонується виділяти наступні ознаки процесуальних юридичних фактів, які в сукупності дають узагальнену характеристику даної правової категорії: це реальні життєві обставини; закріплені в нормах права; є достовірними або можуть бути дефектними, в тому числі і судовими помилками; породжують конкретні правові наслідки з урахуванням диспозитивного характеру процесуальних прав; пізнання і фіксація вироблені у відповідній правовій формі [1, с. 43-44].
О. Д. Кутателадзе виділяючи ознаки юридичних фактів як цивільно-правової категорії вказує, що юридичні факти виступають як конкретні, індивідуальні обставини, які існують в часі та просторі, а також об’єктивовані, характеризуючи наявність або відсутність явищ матеріального світу. Крім цього, вони прямо або непрямо передбачені нормами права, зафіксовані в установленій законодавством України процедурно-процесуальній формі, тягнуть передбачені законом правові наслідки мають інформативний характер [2, с. 60].
Аналіз норм Цивільного процесуального кодексу України (далі ‒ ЦПК України) [3] та юридичної літератури дозволяє виокремити наступні ознаки процесуальних юридичних фактів притаманних саме сфері цивільних процесуальних правовідносин.
1). Конкретні життєві обставини. Об’єктивні процеси повсякденного життя виступають генератором різноманітних соціальних фактів, породжуваних як поведінкою людей, так і незалежними від них явищами природи. У переважній більшості такі процеси об’єктивної реальності набувають юридичної властивості з огляду на їх оцінку з боку законодавця та відповідне закріплення в нормах права. Саме юридична оцінка вказаних процесів трансформує їх із соціальної сфери у сферу юридичну, наділяючи реальні життєві обставини статусом юридичних фактів.
Юридичні факти у вигляді спірних правовідносин в яких хоча б однією із сторін виступає фізична особа дозволяє суб’єктам цивільного права (фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права) звертатись до суду з метою захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Звернення до суду та обумовлені таким зверненням процеси в суді призводять до розвитку процесуальних юридичних фактів, що трансформуються у виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин, зокрема правовідносин в цивільних справах позовного провадження.
2). Нормативна закріпленість. Існуючі у повсякденному житті дії або події набувають юридичного «забарвлення» та призводять до настання юридичних наслідків за умови їх передбачення в нормах процесуального права. Взаємозв’язок зазначених соціально-юридичних елементів простежується крізь призму юридично-логічної закономірності, а саме: настання юридичних наслідків можливе за умови існування юридичного факту передбаченого правовою нормою. Наприклад, попередня домовленість позивача та відповідача про вирішення спору шляхом укладання мирової угоди слід розглядати в якості юридичного факту нормативно закріпленого ст. 175 ЦПК України. Юридичних наслідків вказана домовленість може мати лише у випадку звернення сторін цивільного процесу до суду із спільною заявою про наміри укладання мирової угоди.
3). Консекваторність (consequatur (лат.) ‒ наслідки). Консекваторність процесуальних юридичних фактів полягає в тому, що дії суб’єктів цивільного процесу або незалежні від їх волі події визнаються юридичними фактами, з огляду на їх закріпленість в нормах права, які можуть призводити до настання юридичних наслідків. Припис процесуальної норми права характеризується знеособленим змістом та звернений до будь-якої особи, чия поведінка підпадає під дію правової норми. Сама по собі норма права набуває практичної реалізації лише за умови настання юридичних фактів, які у свою чергу слід розглядати в якості підстави процесуальної діяльності.
Консекваторність процесуальних юридичних фактів може проявлятись в наступному. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України [4] кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом застосування, визначених ст. 16 цього Кодексу способів захисту цивільних прав та інтересів, здійснюваних судом. Порядок звернення до суду з метою захисту порушених прав (юридичний факт) в порядку позовного провадження регулюється статтями 118-120 ЦПК України. Позовна заява та безпосереднє її подання до суду слід розглядати в якості процесуального юридичного факту закріпленого в нормах ЦПК України. Подання позовної заяви до суду може обумовити настання таких юридичних наслідків як постановлення ухвали про: відкриття провадження у справі; залишення позовної заяви без руху; повернення позовної заяви; відмову у відкритті провадження у справі.
Таким чином, консекваторність процесуальних юридичних фактів можлива за умови існування відповідної процесуальної норми, належної процесуальної поведінки суб’єктів цивільного процесуального права та фіксації у відповідному процесуальному документі.
4) Просторово-часова визначеність. Переважна більшість процесуальних юридичних фактів характеризується просторовою та часовою визначеністю у застосуванні. Просторова визначеність обумовлюється, насамперед, підсудністю цивільних справ обмежуючи сферу реалізації процесуальних юридичних фактів місцезнаходженням суду в якому розглядається цивільна справа. Вказане правило стосується процесуальних юридичних фактів обмовлених як діями суб’єктів цивільного процесуального права, так і подіями від них не залежних. В цьому аспекті проявляється імперативність процесуальних юридичних фактів: судові засідання проводяться в виключно в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду ‒ залі засідань (ст. 158 ЦПК України); після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для прийняття судових рішень приміщення) для ухвалення рішення (ст. 195 ЦПК України).
Часова визначеність процесуальних юридичних фактів полягає у нормативному регулюванні часових обмежень встановлених для вчинення певних процесуальних дій. Наприклад, суд розглядає цивільні справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі (ст. 157 ЦПК України); апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення (ст. 294 ЦПК України); касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду (ст. 325 ЦПК України).
5) Фіксація у процесуальному документі. Розгляд цивільних справ позовного провадження нерозривно пов’язаний з проявом процесуальних юридичних фактів, що мають забезпечувати поступальний розвиток цивільних процесуальних правовідносин. Процесуальні юридичні факти обумовлюючи виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин на будь-якій стадії цивільного процесу потребують належної правової фіксації у відповідному процесуальному документі, з метою підтвердження та закріплення їх консекваторності. Консекваторність процесуальних юридичних фактів виражається у закріпленні процесуальної діяльності суду або учасників цивільного процесу процесуальними засобами передбаченими ЦПК України, зокрема: заяви, позовні заяви, скарги, клопотання, ухвали суду, рішення суду та постанови суду. Фіксація процесуальних юридичних фактів здійснюється у письмовій формі. Проте не можна заперечувати той факт, що усні пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, показання свідків, що мають ознаки процесуальних юридичних фактів, також підлягають відповідній процесуальній фіксації здійснюваної під час судового засідання технічними засобами за допомогою звукозаписувального технічного засобу з одночасним веденням журналу судового засідання.
Висновок. Дослідження процесуальних юридичних фактів в цивільному процесу України дозволяє виокремити притаманні їм основні ознаки. Процесуальні юридичні факти ‒ це конкретні життєві обставини, що мають нормативну закріпленість, характеризуються просторово-часовою визначеністю та консекваторністю і підлягають фіксації у відповідному процесуальному документі.
Список використаних джерел:
1. Ярков В.В. Юридические факты в механизме реализации норм гражданского процессуального права: диссертация … доктора юридических наук: 12.00.03. ‒ Екатеринбург, 1992. ‒ 523 с.
2. Кутателадзе О. Д. Категорія «юридичні факти» та підстави виникнення зобов’язань за цивільним законодавством України / О. Д. Кутателадзе // Митна справа. – 2005. – № 4. – С. 59-63.
3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page
4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15
Ключові слова: Братель процесуаліст, процесуальні юридичні факти, нормативна закріпленість, консекваторність, просторово-часова визначеність, процесуальний документ.