Кафтя Андрій Анатолійович
Здобувач Запорізького національного університету
Вагомий внесок у міжнародну інформаційну політику роблять урядові та неурядові міжнародні організації, пріоритетом діяльності яких є вирішення глобальних проблем інформаційного суспільства, забезпечення комунікаційного розвитку регіонів, вивчення тенденцій та аналіз міжнародних проблем, що зумовлюються новими інформаційними й комунікаційними технологіями [1, с. 67].
Попри те, що «… у більшості розвинених країн за участі політичних лідерів, прогресивних урядів та фінансової підтримки транснаціональних корпорацій реалізуються Програми становлення інформаційного суспільства; концепції переходу до інформаційної доби, плани участі у трансформації суспільних інститутів, прийняті міжнародними організаціями ООН/ЮНЕСКО, Світовим банком, Світовою Організацією Торгівлі, Організацією економічного співробітництва і розвитку, Радою Європи, Європейським Союзом, Європейським банком реконструкції і розвитку, ОБСЄ, Центральноєвропейською Ініціативою та іншими міжнародними і регіональними урядовими і неурядовими інституціями. В основу Концепцій покладено визначення стратегії інформаційного суспільства, основних положень, умов і пріоритетів міжнародної, регіональної та національної інформаційної політики, формулюються політичні, правові, соціально-економічні, культурні та технологічні передумови переходу до інформаційного суспільства, обґрунтовуються специфіка і мета глобальних трансформацій» [2, с. 42], в юридичній доктрині не приділена адекватна увага системному окресленню наслідків впливу інформатизації на міжнародно-правову систему.
Як вірно зауважує П. А. Струнін : «Дослідження ролі і місця інформаційної діяльності міжнародних організацій зумовлюється рядом обставин. Так, в умовах багатополярності сучасного світу суб’єктами політики виступають абсолютно паритетні суверенні держави. Пануючі в світі принципи плюралізму та конкуренції призводять до виникнення постійних суперечностей між світовими політичним акторами. Тому саме міжнародні організації спроможні регулювати процес артикуляції та агрегації інтересів, сприяти виробленню компромісних думок і підходів у суперечливих і конфліктних ситуаціях, а також виступати арбітрами у міжнародних конфліктах. Інформаційний супровід міжнародного конфлікту сприятиме зниженню його гостроти та ефективному вирішенню. Також в умовах, коли дві наддержави (СРСР та США) втратили свої позиції абсолютних лідерів у світовому політичному просторі, а політичні конфлікти не зникли, то саме міжнародні організації спроможні виконувати роль регулятора світового політичного порядку. Наступною обставиною, яка підвищує вплив міжнародних організацій в світі та робить їх чинником світової інтеграції, є можливість їхнього залучення до боротьби з глобальними проблемами людства: енергетичною кризою, забрудненням космосу, екологічними проблемами, міжнародним тероризмом, гонитвою озброєнь, надмірною народжуваністю тощо» [3].
Єдиною глобальною впливовою міжнародною інституцією є Організація Об’єднаних Націй, що покликана розроблювати політику реагування на найбільш значні виклики та загрози міжнародному співтовариству в будь-якій сфері.
Поряд з гуманітарними, політичними, економічними, екологічними, культурними глобальними проблемами, предметом діяльності ООН стала й інформаційна тематика.
Зважаючи на те, що інформаційним проблемам в ООН надавалось вагоме значення, інформаційний інституційно-функціональний механізм ООН почав формуватись, починаючи з 1946 року. На той час інформаційний механізм Секретаріату ООН складався з інформаційної служби Генерального секретаря, інформаційних служб ряду головних департаментів і управлінь та спеціалізованих установ, координація яких здійснювалась Об’єднаним інформаційним комітетом.
Особливе місце в інформаційній системі ООН відіграє Департамент публічної інформації (ДПІ), основним завданням якого є збір, опрацювання і поширення інформації. Серед досягнень ДПІ в 1990-х рр.. варто виділити: встановлення міцних зв’язків співробітництва із ЗМІ в усьому світі; освоєння новітніх інформаційних технічних засобів для підготовки і здійснення програм в області публічної інформації; вихід на нові рівні департаментського і міжустановчого співробітництва з метою підвищення уваги до питань, що стосуються потреб людей [4, c. 36-37].
У резолюції 13 (І) ГАООН 1946 р. «…з метою забезпечення народів усього світу як можна більш повною інформацією про Об’єднані Нації…» було визначено необхідність створення «відділень на місцях», тобто певних інформаційних центрів «…на відповідній регіональній або мовній основі», основним завданням яких є обмін інформацією з місцевими ЗМІ, організаціями і навчальними закладами шляхом поширення матеріалів, що готуються ДПІ, проведення семінарів, прес-конференцій, випуску інформаційних бюлетенів, надання інтерв’ю і інших інформаційних заходів з метою підтримки зв’язків із громадськістю тощо.
Керівництво інформаційними центрами покладено на Службу інформаційних центрів. Вона проводить консультації з державами-членами і департаментами по всіх аспектах роботи центрів, відповідає за забезпечення ефективного використання ресурсів, а також дає рекомендації у відношенні планування інформаційної діяльності, координує здійснення допоміжних заходів в галузі інформації на рівні всієї системи ООН і відповідає за своєчасне забезпечення центрів інформаційними матеріалами [5, c. 23-25].
Щодо України, то функції інформаційного центру ООН виконує Представництво ООН шляхом визначення основних заходів чи новин про проекти ООН на своєму електронному сайті, випуску відповідних матеріалів, а також, відповідаючи на запити місцевих установ та окремих осіб.
Масштабність завдань, пов’язаних з побудовою інформаційного суспільства, вимагала від ООН створення й інших органів, основним завданням яких є найефективніше застосування ІКТ:
- Цільова група ООН з питань інформаційного суспільства (UNGIS);
- Цільова група ООН з питань інформаційно-комунікаційних технологій;
- Цільова група з управління використання Інтернет тощо.
Поряд з ними не менш важливого значення мають і спеціалізовані установи ООН, діяльність яких пов’язана з окремими аспектами інформаційної проблематики:
- Міжнародний союз електрозв’язку;
- ЮНЕСКО;
- Всесвітня організація інтелектуальної власності;
- Всесвітня поштова спілка;
- Світова організація торгівлі тощо.
Отже, інформатизація є предметом уваги ООН, зокрема: створені в центральних інституціях ООН підрозділи, що займаються різними аспектами інформаційної проблематики, а також спеціалізовані міжнародні організації, діяльність яких безпосередньо пов’язана з розробкою, впровадженням, дослідженням та контролем міжнародно-правових стандартів у різних напрямах інформатизації; розроблені та ухвалені інформаційні міжнародно-правові акти, що визначають стандарти інформатизації для окремих країн задля уніфікації нормативно-правового регулювання інформаційних правовідносин у різних сферах з метою подолання інформаційного розриву між країнами чи регіонами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- Макаренко Є.А. Міжнародна політика міжнародних організацій у галузі комунікації. Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. — К., 1998. — С. 57—67
- Макаренко Є.А. Міжнародна інформаційна політика: структура, тенденції, перспективи: Дис… д-ра. політич. наук: 23.00.04 \ Київ. націон. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2003. — 475 с.
- Струнін П. А. Тенденції розвитку інформаційної політики міжнародних організацій / П. А. Струнін. — Режим доступа : ///C:/Users/%D0%AE%D0%BB%D0%B8%D1%8F/Downloads/Nchnpu_022_2014_Spets.vip._31.pdf
- Федотов Ю. ООН – гарант международного мира и стабильности / Ю. Федотов // Международная жизнь. — 2003. — № 11. — С. 36—37
- Морозов Г. ООН в XXI веке: к Саммиту тысячелетия / Г. Морозов // Мировая экономика и международные отношения. — 2000. — № 12. — С. 23—28