Братель О.Г.
Голова Інституту цивільних правовідносин ГОСЛ
кандидат юридичних наук, доцент
30.03.2006 р. набув чинності Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. [1] Даний Закон регулює відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ проти України.
Відповідно до ст. 17 вказаного Закону суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ проти як джерело права.
Таким чином, практика ЄСПЛ закріплена в його рішеннях є джерелом права та перебуває в одній площині нормативних актів передбачених ст. 8 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) [2] та ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України [3] відповідно до яких суд вирішує цивільні та адміністративні справи.
В результаті детального аналізу судових рішень, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – реєстр) [4] з’ясовано, що судами при розгляді цивільних та адміністративних справ часто здійснюються посилання на рішення ЄСПЛ в мотивувальній частині ухвал та рішень суду.
Найчастіше посилання на рішення ЄСПЛ можна зустріти в ухвалах суду про привернення позивачу позовної заяви або залишення її без розгляду. В якості прикладу зазначимо ухвали: Солом’янського районного суду м. Києва (головуючий Букіна О.М.) від 20.12.2013 р. по цивільній справі № 760/23336/13-ц про захист честі, гідності та ділової репутації; Артемівського районного суду м. Луганська (головуючий Труфанова М.О.) від 05.12.2013р. по цивільній справі № 2/434/3195/13 про визнання права власності в порядку спадкування; Солом’янського районного суду м. Києва (головуючий Бобровник О.В.) від 11.04.2013 р. по адміністративній справі №760\3896\13-а про стягнення невиплаченої пенсії по втраті годувальника.
У більшості аналогічних ухвал стандартна описова частина ухвали: позивач звернувся з позовною заявою до відповідача. Вивченням матеріалів позовної заяви встановлено, що вона не відповідає вимогам ст. 119-121 ЦПК України, у зв’язку з чим постановлено ухвалу, якою позивачу був наданий строк до п’яти днів з дня отримання копії ухвали для виправлення недоліків викладених вищенаведеній ухвалі. Далі вказується, що позивачем ухвала суду була отримана, що підтверджується відповідною розпискою, проте у зазначені в ухвалі суду недоліки позивач до цього часу не усунув, з заявою про продовження строку для усунення недоліків до суду не звертався.
Після цього суд переходить до мотивувальної частини ухвали суду в якій міститься стандартна і така, що міститься майже у всіх увалах суду по аналогічних ситуаціях позиція: «Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов’язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов’язки».
Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦПК України ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. Так, в мотивувальній частині зазначаються мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
У випадку, коли позивачем не усунено недоліки в позовній заяві у встановлений судом строк суд мотивує повернення позовної заяви ст. 121 ЦПК України. В іншому випадку, коли належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання і якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду керуючись п.3 ч.1 ст. 207 ЦПК України. В даних випадках мотивувальна частина ухвали суду викладена правильно так як містить посилання на норму процесуального закону якою він керувався.
В свою чергу не зрозумілим є посилання судів на рішення ЄСПЛ із зазначенням того, що позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов’язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі.
Вказані мотиви суду є необґрунтованими, безпідставними та такими, що використовуються в якості «шаблонного мотиву» використовуваного з метою надання ухвалі суду більшої «потужності».
Обґрунтуємо власну позицію. «Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд» – саме з цього починається стандартне речення «шаблонного мотиву». Якщо суддя намагається обґрунтувати свою позицію підкріпившись практикою Європейського суду з прав людини, то принаймні потрібно зазначити які це рішення, а не обмежуватись узагальнюючою фразою. Це теж саме, що здійснювати посилання на ЦПК України без зазначення конкретної статті.
Далі «шаблонний мотив» містить наступне: «позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов’язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі».
А чи не вбачається в цьому суперечність ст. 27 ЦПК України? В ч. 1 ст. 27 ЦПК України перераховані права осіб, які беруть участь у справі. Одним із прав є право брати участь у судових засіданнях. В ч. 3 ст. 27 ЦПК України вказується, що особи, які беруть участь у справі зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.
Вважаємо, що в даній ситуації відбувається застосування необґрунтованих мотивів при винесенні ухвали суду, адже на сьогодні в ЦПК України, як головному кодифікованому акті, що регулює порядок розгляду цивільних справ не міститься обов’язок позивача самостійно цікавитись з провадженням у справі. Якщо такий обов’язок і передбачений у рішеннях ЄСПЛ, то чому судді не зазначають назву такого рішення?
Частина суддів згадуваний «шаблонний мотив» доповнюють наступним.
«Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов’язків має право на судовий розгляд упродовж розумного терміну. Обов’язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»)».
Посилання на § 66-69 рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України» [5] має за мету розтлумачити розумність тривалості судового провадження, проте і в ній не йдеться про обов’язок позивача з розумним інтервалом часу самостійно цікавитись провадженням у його справі».
Не згадується про обов’язок позивача цікавитись провадженням у справі й у постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17.10.2014 р. «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» [6], в якій доречи детально проаналізовано практику ЄСПЛ.
В продовження аргументації власної позиції щодо необґрунтованого посилання на рішення ЄСПЛ зазначимо, що в ухвалі Солом’янського районного суду м. Києва (головуючий Козленко Г.О.) від 20.05.2013 р. по цивільній справі № 2609/29639/12 про стягнення боргу суд залишаючи позовну заяву без розгляду вказує, крім згадування невідомих рішень ЄСПЛ мотивуючи винесення ухвали суду, зазначає: «Сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи».
Посилаючись на необхідність прояву позивачем взаємної поваги до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони (в даному випадку відповідача) суд мабуть мав на увазі те, що позивач своєю неявкою до суду змусив відповідача являтись до суду для участі у справі. Проте, в цій же ухвалі судом зазначено, що інші учасники судового процесу в судове засідання не з’явилися, про дату та час слухання справи повідомлялись належним чином, причини не явки суду не повідомили. Таким чином, прояв неповаги здійснила кожна сторона справи.
В захист недобросовісної поведінки позивача можна навести той аргумент, що останній за свою поведінку поніс фінансове покарання, адже відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. [7] сплачена сума судового збору (якщо позивач не звільнений від сплати судового збору) повертається за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв’язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням).
Підводячи підсумок зазначимо, що при ухваленні судових рішень суди не повинні застосовувати «шаблонні мотиви» в мотивувальній частині як то ухвали або рішення суду шляхом необґрунтованого посилання на абстрактні рішення Європейського суду з прав людини.
Список використаних джерел:
1. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 30. – Ст. 260.
2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. (станом на 05.04.2015 р.) // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page
3. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. (станом на 05.04.2015 р.) // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2747-15
4. Єдиний державний реєстр судових рішень // Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/
5. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Смірнова проти України» (заява № 36655/02) від 08.11.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 8. – Ст. 495.
6. Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення: постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17.10.2014 р. // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011740-14
7. Про судовий збір: Закон України від 08.07.2011 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 14. – Ст. 87.