Братель О.Г.
Голова Інституту цивільних правовідносин ГОСЛ
кандидат юридичних наук, доцент
Одним із учасників цивільного процесу, який відноситься до інших учасників цивільного процесу та надає суду практичну допомогу в процесі розгляду цивільної справи є перекладач.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Цивільного процесуального кодексу України (далі –ЦПК України) [1] перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.
Аналіз судових рішень, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – реєстр) [2] за період з 01.01 до 31.12.2014 р. дозволив виявити близько тридцяти ухвал судів першої інстанції по всій території Україні, які стосуються допуску до участі у справі перекладача. Низька репрезентативність вказаної категорії ухвал судів може бути обумовлена тим, що не всі ухвали судів, що стосуються допуску перекладачів до участі у цивільній справі потрапляють до реєстру або незначною кількість цивільних справ, в процесі розгляду яких потребується залучення перекладача.
Зважаючи на мінімальний обсяг представлених в реєстрі ухвал судів та виходячи з їх змісту та положень чинного законодавства України можна зробити висновки про наявність проблемних питань, пов’язаних з безпосередньою участю перекладача у цивільному процесі. Розглянемо деякі з них.
1). Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЦПК України перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу. У даному визначенні особливої уваги заслуговує словосполучення «вільно володіє мовою». Очевидним є той факт, що перекладач повинен обов’язково вільно володіти мовою, якою здійснюється цивільне судочинство та будь-якою іноземною мовою. Наприклад, в ухвалі про залучення перекладача та виплату йому винагороди Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12.05.2014 р. по цивільній справі № 2/159/240/14. суд зазначив, що факт вільного володіння польською мовою ОСОБА_5 як перекладачем ПП «Ласка» (м. Ковель Волинської області) стверджується копією диплому серії ЛП № 000588 від 22.06.95 р., виданого Волинським держуніверситетом імені Лесі Українки [3].
Для суду наявність у перекладача диплому про відповідну філологічну освіту є обставиною, що підтверджує вільне володіння перекладачем мовою якою здійснюється переклад. Разом з тим, не потрібно забувати про різні рівні підготовки перекладачів та ступінь знання ними іноземної мови. Специфіка здійснення перекладу при розгляді цивільних, господарських, кримінальних чи адміністративних справ полягає у необхідності володіння не лише іноземною мовою, але й, насамперед, досконале розуміння юридичної термінології та змісту термінів, що підлягають перекладу. Наприклад, терміни в «неустойка», «пеня» та «штраф» мають майже аналогічний переклад, зокрема англійською, польською, чеською та іншими мовами. З огляду на це, перекладач, на перший погляд, може мати відмінні знання іноземної мови, проте не розуміти різниці у термінах «неустойка», «пеня» та «штраф», що вплине на правильність перекладу. Крім цього, багато хто з професійних лінгвістів, що залучаються судом до здійснення перекладу в різних видах судочинства не розуміють зміст таких процесуальних термінів як: клопотання, відвід, ухвала, рішення, окрема ухвала, третя особа тощо.
Таким чином, забезпечення належного рівня перекладу в цивільному процесі можливе шляхом залучення в якості перекладача особи, яка має як філологічну так і юридичну освіту. При спілкуванні з деякими перекладачами, які іноді залучаються до участі в цивільному або кримінальному процесах доводилось чути про те, що базова освіта перекладача не дозволяла їм належним чином виконувати покладені на них функції в суді. З огляду на це багато хто з них вступав до вищих навчальних закладів юридичного профілю з метою отримання юридичної освіти, що мало за мету досконало розуміти юриспруденцію «зсередини», а не лише мати в запасі ще одну вищу освіту.
2) Відповідно до ч. 2 ст. 55 ЦПК України перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.
Буквальне тлумачення даної норми дозволяє зробити висновок про те, що ініціатором пошуку перекладача є особа, яка відповідно до ст. 26 ЦПК України бере участь у справі. Для отримання правильної відповіді в окресленій проблематиці слід проаналізувати положення деяких нормативних актів.
Відповідно до ст. 7 ЦПК України мова цивільного судочинства визначається ст. 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 р. [4]
В ч. 1. ст. 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» вказано: судочинство в Україні у цивільних здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам ч. 3 ст. 8 цього Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами). В ч. 4. цього ж Закону зазначається, що особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку.
Нажаль, проаналізована стаття не містить відповіді на питання стосовно суб’єкта на якого покладається обов’язок пошуку перекладача.
У своєму рішенні Конституційний Суд України у справі № 1-6/99 про застосування української мови від 14.12.1999 р. [5] вирішив, що положення ч. 1 ст. 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (ч. 5 ст. 10 Конституції України).
У свою чергу в постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді прав у суді першої інстанції» [6] вказано, що за змістом статті 55 ЦПК України запрошення перекладача до участі у справі є обов’язком особи, яка бере участь у справі, а не суду. Розуміючи, що постанова ПВСУ не є нормою права приходимо до висновку, що положення вищевказаних нормативних актів не дають остаточної відповіді на питання стосовно порядку допуску перекладача до участі у справі. Очевидно одне – пошук перекладача є проблемою найбільш зацікавленої сторони у справі. При цьому, тривалість пошуку перекладача зацікавленою стороною не обмежена часовими рамками. У випадку, коли, наприклад, позивач та відповідач проігнорують обов’язок пошуку перекладача, суд не матиме можливості «процесуального» впливу на сторін з метою прискорення даної процедури, і в кінцевому результаті змушений буде вживати заходів самостійного пошуку перекладача для забезпечення своєчасного і належного розгляду цивільної справи.
Відповідні кроки для вирішення такої ситуації прийняті всередині 2013 р. Державною судовою адміністрацією України, яка на своєму офіційному веб-сайті розмістила інформацію про те, що розпочато інформаційне наповнення Довідково-інформаційного реєстру перекладачів, які будуть залучатися до судового розгляду [7].
Інформацію про перекладачів, яких можна залучати для здійснення перекладу при розгляді цивільних справ можна отримати з Довідково-інформаційного реєстру перекладачів порядок ведення якого затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України № 228 від 11.03.2013 р. «Про затвердження Порядку ведення Державною міграційною службою України Довідково-інформаційного реєстру перекладачів» [8].
3) Залучення перекладача для забезпечення належного розгляду справи пов’язано з відповідною оплатою останньому його роботи. Послуги перекладача оплачуються з коштів суду відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 р. № 710 «Про затвердження Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів» [9].
У п. 6 вказаної постанови зазначається, що розмір винагороди перекладача, якщо виконана робота не його службовим обов’язком, обчислюється за кожну годину пропорційно до середньої заробітної плати особи, розрахованої відповідно до абзацу 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» [10]. Загальний розмір виплати не може перевищувати суми, розрахованої за відповідний час виходячи із трикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Збільшення розмірів оплати послуг перекладачів у вересні 2012 р. за участь у розгляді цивільних справ шляхом внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 р. № 710 мало за мету стимулювати викладачів активніше надавати відповідні послуги. Разом з тим, пошук перекладача для здійснення усного або письмового перекладів при розгляді цивільних справ залишається проблемним питанням заінтересованої особи, яка бере участь у її розгляді.
Використана література:
1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03. 2004 р. (станом на 16.03.2015 р.) // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page
2. Єдиний державний реєстр судових рішень // Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/
3. Ухвала Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12.05.2014 р. по цивільній справі № 2/159/240/14 // Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38691146
4. Про засади державної мовної політики: Закон України від 03.07.2012 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 23. – Ст. 218.
5. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови) № 1-6/99 від 14.12.1999 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 4. – Ст. 125.
6. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді прав у суді першої інстанції: постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 р. // Вісник Верховного суду України. – 2009. – № 8. – стор. 3.
7. Формується Довідково-інформаційний реєстр перекладачів, які залучатимуться до судового розгляду // Режим доступу: http://court.gov.ua/42613/
8. Про затвердження Порядку ведення Державною міграційною службою України Довідково-інформаційного реєстру перекладачів: наказ Міністерства внутрішніх справ України № 228 від 11.03.2013 р. // Офіційний вісник України. – 2013. – № 41. – Ст. 1483.
9. Про затвердження Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів: постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 р. № 710 // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/710-96-%D0%BF/ed20121207
10. Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати: постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/100-95-%D0%BF