Братель О.Г.
кандидат юридичних наук, доцент,
голова Інституту цивільних правовідносин ГОСЛ
Під юридичними фактами в цивільному процесуальному праві прийнято розуміти певні життєві обставини (одну або декілька обставин), з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин.
Складність дослідження такого правового явища як «процесуальні юридичні факти» обумовлюється спорідненістю цих юридичних фактів з цивільно-правовими юридичними фактами. З впевненістю можна говорити, що юридичні факти в цивільному праві є базисом для реалізації процесуальних юридичних фактів.
В спеціальній юридичній літературі пропонуються різні підходи до класифікації юридичних фактів. Найбільш відомий поділ юридичних фактів здійснюється за вольовим критерієм, тобто поділ на дії та події.
Дії – це конкретні життєві обставини, що залежать від волі людини та безпосередньо нею втілюються. Вони є різновидом правомірної свідомої поведінки суб’єкта правовідносин, яка своїм вольовим характером відрізняється від інших проявів існування особи (рефлексів, інстинктів тощо). Разом з тим, неправомірна поведінка суб’єкта правовідносин також може обумовлювати настання юридичних фактів.
Події – це конкретні життєві обставини, що виникають та існують незалежно від волі людини та непідвладні їй. Життєві обставини у вигляді подій можуть набувати юридичного значення у випадках прямого посилання на них у законодавчих актах або в договорах як таких, що породжують правові наслідки.
З огляду на досліджувану проблематику події часто виступають підставами виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин. Настання певної події як життєвої обставини прямо не обумовлює настання процесуальних юридичних наслідків. Опосередкований характер події є підставою для вчинення відповідних процесуальних дій суду, зокрема, смерть позивача або відповідача при розгляді цивільної справи, якщо спірне правовідношення не допускає правонаступництва, є підставою для закриття провадження у справі (п. 6 ч. 1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України)). Отже, сам по собі факт смерті особи прямо не породжує жодних наслідків для процесу. Для настання процесуальних юридичних наслідків необхідне вчинення комплексу процесуальних дій: подання заінтересованою стороною (правонаступником) у справі свідоцтва про смерть сторони процесу та винесення судом відповідної ухвали про закриття провадження у справі (у випадку коли спірні правовідносини між сторонами не допускають правонаступництва).
Отже з впевненістю можна говорити про існування в праві своєрідних юридичних фактів-подій, які самостійно або у сполученні з іншими юридичними фактами зумовлюють виникнення правовідносин, призводять до зміни прав та обов’язків, або припиняють правові відносини.
У повсякденному житті цілий ряд подій у своєму зародженні можуть залежати від волі людини, зокрема народження людини, її смерть. Крім цього сучасний стан розвитку науки і техніки збільшує можливості людини впливати на процеси і явища природи. Ті явища, які сьогодні не залежать від волі і свідомості людини (повені, землетруси), в майбутньому можуть стати керованими або частково керованими процесами.
Серед значного розмаїття класифікаційних підходів до поділу юридичних фактів-подій розглянемо поділ фактів-подій на абсолютні та відносні.
Абсолютні події – це явища, виникнення і розвиток яких не пов’язані з вольовою діяльністю суб’єктів. До їх числа відносяться стихійні лиха та інші природні явища (повінь, посуха, землетрус тощо). До абсолютних юридичних подій слід віднести такий юридичний факт, як природна смерть особи. Вказаний вид абсолютних, тобто не обумовлених ні в якій мірі вольовою діяльністю людей, юридичних подій може бути об’єднано в групу явища, що виражають прояв сил природи незалежно від дій та свідомості людини. Абсолютні юридичні події у своєму складі не вичерпуються тільки цією групою юридичних актів. Говорячи про події, які є значущими для цивільного процесуального права, не слід забувати про такий важливий юридичний факт як закінчення часу, в т.ч. встановленого для вчинення відповідних процесуальних дій.
Відносні події – це явища, що виникають з волі суб’єктів, проте розвиваються і виникають незалежно від їх волі. Так, смерть обумовлена вбивством людини є відносною подією, адже сама подія (смерть) виникла в результаті вольових дій вбивці. Разом з тим, ця подія (смерть) стала наслідком патологічних змін в організмі потерпілого, вже не залежать від волі вбивці.
В цивільному праві загальноприйнятим вважається той факт, що народження людини є юридичною подією. Проте, проектуючи це припущення на поняття «подія» виходить, що народження людини або не обумовлено вольовою діяльністю людей, або незалежно від волі осіб може призводити до виникнення правовідносини. Народження особи є відносною юридичною подією, при якій діяльність деяких суб’єктів майбутнього правовідношення хоча й існує, проте юридично байдужа.
Відносні юридичні події є явищами, причиною виникнення яких є вольова людська діяльність, що впливає на подальший розвиток даного явища тільки до певного моменту, після якого явище виступає і розвивається самостійно і на своєму заключному етапі розвитку призводить до виникнення юридичних наслідків. Так, народження людини є підставою для виникнення у цивільної процесуальної дієздатності передбаченої ст. 28 ЦПК України.
Отже, юридичними фактами як передумовою виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин є події, але їх особливість полягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони можуть бути тільки приводом до вчинення відповідних дій учасниками процесу.
Розглянемо деякі аспекти впливу юридичних фактів-подій на реалізацію цивільних процесуальних правовідносин.
Як вже зазначалось, смерть особи може розглядатись як абсолютний або відносний юридичний факт-подія. З позиції цивільного процесуального законодавства смерть пов’язується лише з настанням відповідних процесуальних юридичних наслідків, таких як:
– припинення у особи цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності (ст. ст. 28-29 ЦПК України)
– застосування процесуального правонаступництва у випадку, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво (ст. 37 ЦПК України);
– виклик відповідача через оголошення у пресі. На практиці можливі ситуації, коли смерть відповідача співпадає з відкриттям провадження у справі. З метою повідомлення про час та місце судового розгляду відповідачу судом надсилається судова повістка. Не можливість отримання судової повістки у зв’язку зі смертю відповідача може призвести до застосування судом положень ч. 9 ст. 74 ЦПК України, а саме виклик останнього до суду шляхом публікації оголошення у пресі;
– розгляд цивільної справи спочатку іншим суддею, якщо в процесі розгляду справи помре суддя, який розглядав дану справу (ч. 2 ст. 159 ЦПК України);
– обов’язок суду зупинити провадження у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво (п. 1 ч. 1 ст. 201 ЦПК України);
– закриття провадження у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (п. 6 ч. 1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України);
– залишення позовної заяви (заяви) без розгляду якщо належним чином повідомлений позивач повторно не заявився у судове засідання (п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України). Незважаючи на малоймовірність настання такої обставини, її не можна відкидати як підставу для застосування процесуальних юридичних наслідків. Так, після повторного належним чином повідомлення про час та місце розгляду справи позивач може померти (а відповідно не з’явиться на судове засідання), і про його смерть не буде відомо як суду, так і іншим особам, які беруть участь у справі;
– настання умов для проведення заочного розгляду справи (ст. 224 ЦПК України). Аналогічно до попереднього прикладу, після повторного належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи останній може померти (а відповідно не з’явиться на судове засідання), і про його смерть не буде відомо як суду, так і іншим особам, які беруть участь у справі. Не маючи об’єктивної інформації про причини неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача суд матиме право застосувати процедуру заочного розгляду справи.
В якості окремого юридичного факту-події можна розглядати непрацездатність з причини захворювання сторони у справі або заявника у справах окремого провадження. Захворювання особи традиційно розглядається як юридичний факт-подія, який не залежить від волі людини. Для цивільного процесуального права в даному аспекті має значення тривалість та стан захворювання. З позицій ЦПК України захворювання сторони, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу може бути підставою для застосування судом права на зупинення провадження у справі (п. 2 ч. 1 ст. 202 ЦПК України).
Абсолютні або відносні юридичні факти-події (повінь, землетрус, пожежа в результаті блискавки або умисний підпал) можуть бути підставою для застосування такої процесуальної дії як відновлення втраченого судового провадження, передбаченого ст.ст. 402-409 ЦПК України.
Підсумовуючи викладене можна зробити наступні висновки.
Як і всякі інші життєві обставини, події можуть бути віднесені до юридичних фактів-подій в тому випадку, якщо вони тягнуть за собою виникнення відповідних процесуальних юридичних наслідків. Це можливо лише тоді, коли норма права передбачає для відповідної моделі події настання відповідних наслідків. Така позиція обумовлена тим, що події, як обставини, не залежні від волі людини, не можуть розглядатися в якості процесуальних юридичних фактів: події набувають значення тільки в поєднанні з процесуальними діями, а отже, не мають значення самостійних процесуальних фактів, які здатні спричиняти настання процесуальних наслідків.