Діордіца Ігор Володимирович,
Голова Інституту амдіністративного правосуддя та судової реформи ГОСЛ,
кандидат юридичних наук.
Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який набрав чинності 01.01.2013 (далі – Закон), визначено гарантії держави щодо виконання рішень суду про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державне підприємство, юридична особа. Так, відповідно до статті 3 Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, здійснюється Держказначейством в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду за заявою стягувача.
Необхідно зазначити, що реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування таких виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду України джерел відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного фонду України. Бюджет Пенсійного фонду України щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України, а виключно Законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Проте після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виникли труднощі з виконанням судових рішень про соціальні виплати в зв’язку з тим, що зазначені судові рішення мають зобов’язальний характер і не належать до визначених в Законі видів рішень, за якими державою гарантується виконання, що, в свою чергу, робить неможливим їхнє виконання. Тобто, Закон не гарантує виконання судового рішення, яким державний орган-боржник зобов’язаний здійснити соціальну виплату, в той час як судове рішення про стягнення виплати підлягає виконанню в порядку цього Закону.
На наше переконання, важлива та відповідальна роль суду в даному випадку полягає в тому, що сторони можуть розраховувати на захист своїх прав, незважаючи на труднощі, що виникають під час примусового виконання рішення, через передбачену законом процесуальну можливість вирішення питань щодо надання відстрочки, розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення. Тільки суд наділений повноваженнями оцінювати докази, подані на підтвердження обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Враховуючи викладене, виконання таких рішень можливе шляхом звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення з зобов’язального рішення на рішення про стягнення коштів (соціальних виплат).
За змістом частини першої статті 263 КАС за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження – із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Частиною другою статті 263 КАС України передбачено, що суд розглядає питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або сторони виконавчого провадження, що звернулися із поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі, та у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.
Разом з тим, вирішуючи питання про зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати, що підставою для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення є обставини, що роблять виконання рішення неможливим.
Відповідно відсутність законодавчо передбаченої можливості виконати рішення про здійснення виплат є достатньою підставою для зміни способу та порядку виконання судового рішення.
Зміна способу і порядку виконання рішення здійснюється шляхом прийняття адміністративним судом нових заходів з реалізації рішення. Зокрема, зміна способу і порядку виконання рішення можливе шляхом зміни зобов’язання здійснити виплати на стягнення цих виплат.
Однак для задоволення заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення на підставі статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України необхідною умовою є визначення суми коштів, яка підлягає до стягнення, тому державний орган повинен виконати зобов’язальну частину судового рішення.