Напрями удосконалення взаємодії міліції з іншими суб’єктами протидії торгівлі людьми

 Ольга Кушнір,

кандидат юридичних наук,

радник президента ГОСЛ

Проблема торгівлі людьми має глибоке коріння, і суспільство на різних етапах свого розвитку по-різному ставилось до неї. Проте лише на початку XX ст. розпочинається міждержавна робота, в рамках якої світове співтовариство розглядає торгівлю людьми як проблему боротьби зі злочинністю[1].

Торгівля людьми, особливо жінками, для використання їх переважно в секс-бізнесі це пекуча проблема для всієї світової спільноти, у тому числі сучасної України.

Ситуація в нашій країні ускладнюється не тільки кризовим станом економіки, а й тим, що процеси міграції набувають кримінального забарвлення. Адже дешева робоча сила, яку представляють українські жінки, та їх злочинне використання в секс-бізнесі становлять підґрунтя надприбутків посередників як в Україні, так і за її межами. Тому не можна усамітнюватися в національних рамках і вважати чинниками виїзду жінок за кордон суто внутрішні проблеми.

Отже, успішна протидія торгівлі людьми значною мірою залежить від ефективності роботи правоохоронних органів, зокрема Міністерства внутрішніх справ України, яке виступає головним підрозділом у системі органів виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань[2].

Вимоги сьогодення зумовлюють необхідність реформування усіх сфер суспільного життя. Нові виклики вимагають змін у діяльності правоохоронних інституцій, підтверджують потребу її відповідності міжнародним та європейським стандартам.

Враховуючи, що територія України розташована на перехресті Сходу та Заходу, вона перебуває на межі реальних загроз національній безпеці, які динамічно змінюються під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Поряд із ескалацією міжнародною тероризму та екстремізму, незаконним обігом зброї та наркотиків, нелегальною міграцією, із суттєвими ризиками й загрозами пов’язана також торгівля людьми ? один з найбільш небезпечних видів міжнародного злочинного бізнесу, що грубо порушує права людини.

Протиправна діяльність трафікерів є вагомим фактором посилення соціальної напруги, що перешкоджає оздоровленню національної економіки та ставить під загрозу здійснення позитивних перетворень.

Функціональним призначенням національної безпеки є забезпечення конституційних прав, свобод, законних інтересів громадян, територіальної цілісності і недоторканності кордонів, захист конституційного ладу, баланс самої системи національної безпеки, забезпечення національних інтересів як зсередини держави, так і за її межами, творення української нації, забезпечення функціонування системи захисту громадян від негативного впливу чинників, що мають джерела різного походження. Головним суб’єктом у даному разі виступає держава, яка за допомогою власного механізму, а також механізму права здійснює вплив на суспільні відносини і забезпечує через ефективне функціонування системи національної безпеки свої національні інтереси[3].

Нині свою діяльність на запобігання торгівлі людьми спрямовують уряди багатьох держав світу, а також міжнародні та неурядові організації. І оскільки вони були ініціаторами прийняття значної кількості документів та проведення практичних заходів, виникло своєрідне замкнене коло: відповідаючи на нагальні потреби сьогодення, вони звертали увагу лише на один підхід до проблеми торгівлі людьми ? торгівлю жінками з метою використання у секс-бізнесі. Таким чином створювалося хибне враження, що лише у цій формі торгівлі людьми й полягає її сутність. Таке сприйняття проблеми стало доволі стійким, навіть парадигмальним, що продовжувало закріплюватися в міжнародних документах і, як наслідок ? помилково дублюватися в національному законодавстві багатьох країн світу, в програмах запобігання тощо. Україна не виняток.

Контент-аналіз нормативно-правових, статистичних і доктринальних джерел дає змогу дійти висновку, що нині на загальнодержавному рівні вжито суттєвих заходів правоохоронного та правотворчого характеру, спрямованих на протидію торгівлі людьми, що полягає у наявності певної нормативної бази (хоч і не досконалої), яка закладає фундамент та надає можливість комплексної протидії цьому явищу.

Проведене нами дослідження нормативно-правової бази та наукових публікацій останніх років дає змогу констатувати деякі суттєві позитивні зрушення у сфері протидії торгівлі людьми:

1)           цей напрям діяльності визнано пріоритетним, таким, що потребує впливу державної політики та визначення місця у боротьбі з цим явищем правоохоронних та інших державних органів;

2)           створена і діє система законодавства у сфері протидії торгівлі людьми та вперше ухвалено ряд програмних документів, які визначають тактику протидії цьому явищу (зокрема, прийнято Закон України „Про протидію торгівлі людьми”);

3)           завдяки успішній діяльності служби у 2010?2011 рр. Україну було переміщено з контрольного списку 2-ої групи до 2-ої групи країн у рейтингу, який щороку оприлюднюється Державним Департаментом США. (Щороку Держдепартамент США на виконання Національного Акта щодо боротьби з торгівлею людьми готує доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми в 184 країнах світу. Такі звіти готуються з 2001 року. Їх мета ? підвищити глобальне розуміння проблеми і спонукати країни до ефективних дій проти торгівлі людьми. Збираючи та аналізуючи інформацію, Держдепартамент розподіляє країни на три групи ? першого, другого та третього рівня реалізації політики протидії цьому виду злочинності. Зусилля урядів класифіковані за групами на основі суттєвих дій, вжитих протягом року: група 1 ? країни, що відповідають мінімальним стандартам боротьби з торгівлею людьми; група 2 ? країни, що не відповідають мінімальним стандартам боротьби з торгівлею людьми, однак докладають значних зусиль для досягнення такої відповідності; група 2 (контрольний список) ? країни, що не відповідають мінімальним стандартам боротьби з торгівлею людьми і не повною мірою докладають зусиль для досягнення такої відповідності; група 3 ? країни, що не відповідають мінімальним стандартам боротьби з торгівлею людьми і не докладають зусиль для досягнення такої відповідності);

4)           розширилася практика співробітництва щодо протидії торгівлі людьми України й інших держав;

5)           зростає науковий інтерес до зазначеної проблематики, що знаходить віддзеркалення в проведенні комплексних досліджень у цьому напрямі.

Однак, незважаючи на заходи щодо протидії торгівлі людьми, існування цього явища зупинити не вдалося. Серед причин, які породжують таке становище, можна виділити:

1)           постійну зміну тенденцій у сфері торгівлі людьми;

2)           недооцінку необхідності позбавити організовану злочинність у сфері протидії торгівлі людьми її економічного підґрунтя;

3)           суттєві недоліки в організації нормативно-правового, інформаційно-аналітичного, розвідувального та контррозвідувального забезпечення комплексного управління відповідними силами і засобами, в координації та взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми;

4)           інертність у розробленні та впровадженні в правоохоронну діяльність сучасного світового досвіду технічного та технологічного інструментарію.

Сфера протидії торгівлі людьми у різних країнах активно підтримується державою: розробляються та ухвалюються законодавчі й підзаконні акти, що регулюють відносини різних суб’єктів взаємодії у протидії цьому явищу; створюється інфраструктура щодо розв’язання проблем технічного й організаційного характеру та ін. Ця діяльність ґрунтується на принципах Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Здійснений нами догматико-юридичний аналіз українського законодавства уможливив стверджувати, що в Україні існує нормативна база (хоч і недосконала), яка дає змогу комплексно протидіяти торгівлі людьми. Зокрема, Верховною Радою України прийнято новий Кримінальний кодекс України, до складу якого включена стаття 149 „Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини”; прийнято Закон України „Про протидію торгівлі людьми” від 20.09.2011, створено Національну координаційну раду щодо запобігання торгівлею людьми при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини; затверджено Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми; у системі МВС України створено підрозділи боротьби з торгівлею людьми (які наразі перебувають на стадії реформування); ратифіковано Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї і Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю); у 2010 р. ратифіковано Конвенцію Ради Європи щодо протидії торгівлі людьми, ухвалену в 2005 р.; Кабінетом Міністрів України затверджено Державну програму протидії торгівлі людьми на період до 2015 р. (попередня ? до 2010 р.), метою якої є створення умов для протидії торгівлі людьми та пов’язаної з нею злочинної діяльності, підвищення ефективності роботи з виявлення таких злочинів та осіб, що їх учиняють, вирішення питання щодо реінтеграції осіб, які постраждали від торгівлі людьми.

Отже, вже діє доволі серйозний масив нормативно-правових актів, окремі елементи якого не завжди відповідають вимогам системності, узгодженості, доступності. Існує внутрішня суперечність у регулюванні тих чи інших відносин, диспропорція у співвідношенні між законами та підзаконними актами на користь останніх.

Саме тому вважаємо, що на сучасному етапі система і структура правового регулювання діяльності суб’єктів протидії торгівлі людьми потребує реформування, а система ПТЛ ? реорганізації.

Досвід роботи самостійних підрозділів із боротьби з торгівлею людьми в Україні до 2012 року, коли кількість таких злочинів зменшувалася, довів: спільними зусиллями суспільства і держави, всіх конструктивних політичних сил можна успішно протидіяти торгівлі людьми.

Ключовою проблемою є вироблення консолідованої і узгодженої з державою позиції щодо причин сучасної торгівлі людьми і методів боротьби з нею.

Найбільш об’єктивним і загальноприйнятним для всього суспільства поясненням причин торгівлі людьми є мережева інформаційно-психологічна війна проти цивілізованих держав і суспільств з боку транснаціональної організованої злочинності, що здійснює кримінальний трафік наркотиків, зброї, работоргівлі, дитячої порнографії та інших подібних міжнародних злочинних мереж. Перераховані злочини виступають як авангард і силовий засіб тиску на державу і суспільство.

Таке порушення проблеми служить антизлочинній консолідації держави та суспільства не тільки в масштабах нашої країни, а й у масштабах всієї світової цивілізації. У цьому випадку сприяння торгівлі людьми, зумовлене помилковими стереотипами, окремих діячів чи політичних груп, державних інститутів чи ЗМІ інших країн має розглядатися не як привід для протистояння між державами та народами, а як прояв слабкості партнера перед спільною загрозою, що вимагає насамперед масованої критики і роз’яснювальної кампанії українських політичних партій, підконтрольних українській владі ЗМІ та інших інститутів громадянського суспільства, здатних захищати українські національні інтереси.

Однією з головних цілей злочинного світу є внесення розколу в цивілізовані суспільства, дискредитація держави в очах суспільства, включаючи провокування обмеження прав і свобод громадян.

Тому адекватною відповіддю є не посилення режиму, а консолідована взаємодія інститутів держави і громадянського суспільства, чіткіше виконання ними властивих їм функцій. Це означає не обмеження прав і свобод, а якнайповнішу їх реалізацію в інтересах усього суспільства. Ключовою умовою консолідації держави і громадянського суспільства є послідовна системна протидія корупції як основного руйнівного впливу організованої злочинності, включаючи транснаціональну, на чинні інститути держави та громадянського суспільства.

Відтак, основним принципом консолідації суспільства і держави проти торгівлі людьми є політична солідарність усіх громадських сил, створення загальної платформи всіх парламентських партій, виключення питань протидії торгівлі людьми з міжпартійної політичної боротьби.

Отож йдеться про вироблення концептуальних засад протидії торгівлі людьми — національної стратегії протидії торгівлі людьми, основні положення якої нами будуть викладені далі.