Пасинчук Кирил Миколайович,
доцент кафедри економіки та управління
Академії пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля
Правові основи регулювання відносин щодо забезпечення безпеки є одним з найважливіших елементів суспільних відносин, відносин між людиною та державою.
Формування різних способів державного управління у сфері попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій (а також захисту населення від можливих негативних наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі соціального характеру) пов’язано із значними труднощами та потребує вирішення важливих теоретико-правових питань, які є переважно новими для науки. Однак, організаційно-правові основи регулювання відносин в цій сфері, ще не знайшли достатнього висвітлення в наукових роботах, присвячених дослідженню питань правової регламентації управління безпекою населення від надзвичайних ситуацій.
Надзвичайні ситуації соціального і соціально-політичного характеру — це ситуації, пов’язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об’єктів ядерних устав і матеріалів, систем зв’язку та телекомунікації, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.
Створення безпечних умов життєдіяльності населення, в тому числі в умовах надзвичайних ситуацій соціального характеру, відноситься до пріоритетних напрямків політики національної безпеки України.
Українське державотворення переживає етап радикальних змін. Україна претендує на визнання її іншими державами світу цивілізованою країною, яка йде шляхом встановлення пріоритетності прав людини і верховенства закону. Негативні явища, які виникають у процесі реформування українського суспільства, нестабільність економічного розвитку призвели до виникнення і загострення факторів та джерел соціальних конфліктів, які породжують нові кризові ситуації.
В теорії держави та права «правове регулювання» визначається як «процес впливу держави на суспільні відносини за допомогою юридичних норм (норм права). Правове регулювання базується на предметі та методі правового регулювання».
Ковальова О.В. та Пьянов Н.А. виділяють п’ять основних ознак правового регулювання:
По-перше, правове регулювання – це один з видів соціального регулювання, тобто, регулювання, існуючого в суспільстві і пов’язаного з впорядкуванням суспільних відносин. Соціальне регулювання здійснюється різними регуляторами, серед яких першочергову роль відіграють соціальні норми – право, мораль, звичаї і т.д. Право – один з найважливіших соціальних регуляторів в умовах державно організованого суспільства, внаслідок чого і правове регулювання – один з найважливіших видів соціального регулювання.
По-друге, правове регулювання – це в основі своїй державне регулювання, оскільки позитивне право встановлюється або санкціонується державою і, отже, є державним регулятором суспільних відносин. Той факт, що у ряді випадків норми позитивного права можуть встановлюватися недержавними органами і організаціями або безпосередньо народом, не змінює сутність справи, оскільки недержавні органи і організації, а також народ встановлюють норми позитивного права з дозволу(санкції) держави.
По-третє, правове регулювання – ця певний вплив на суспільні відносини. Право, регулюючи суспільні відносини, відповідним чином впливає на них, у зв’язку з чим правове регулювання розглядається в юридичній науці зазвичай в якості однієї з форм впливу права на суспільні відносини.
По-четверте, правове регулювання це – вплив на суспільні відносини, що здійснюється за допомогою норм позитивного права і інших правових засобів. Норми права і інші правові засоби в сукупності складають механізм правового регулювання.
По-п’яте, правове регулювання – ця така дія на суспільні відносини, яка має на своїй меті їх впорядкування. Регулювати – означає упорядковувати, приводити в систему. Внаслідок цього правове регулювання є не що інше, як цілеспрямована дія на суспільні відносини, в результаті якої вони приводяться в систему і в суспільстві створюється певний порядок [9].
Відносно поняття безпеки правове регулювання має відповідні особливості, які в першу чергу пов’язані з самим поняттям забезпечення безпеки.
Звернемося до тлумачення терміну “безпека”. Він теж викликає багато суджень, які необхідно розглянути. В останні десятиріччя поняття “безпека” стало вживаним представниками багатьох верств населення України. Воно все більше зустрічається в законодавчих актах, у наукових працях, документах і на сторінках періодичних видань. Однак далеко не завжди автори вкладають у нього одне і теж значення. Його зміст здається доступним на інтуїтивному рівні. Проте, незважаючи на широке застосування, його сутність і зміст залишаються теоретично не досліджені.
Безпека є складним соціально-політичним явищем. Його вивченням займаються фахівці різних галузей знань. Психологи розкривають його як відчуття, сприйняття і переживання необхідності в захисті життєво важливих потреб і інтересів людей; юристи - як систему встановлених законами правових гарантій захищеності особи і суспільства, забезпечення їх нормальної життєдіяльності, прав і свобод; філософи - як стан, тенденції розвитку і умови життєдіяльності соціуму, його структур, інститутів та норм, при яких забезпечується збереження їх якісної визначеності, оптимальне співвідношення свободи і необхідності; політологи - як властивість певної системи і результат діяльності ряду систем і органів держави, а також сам процес діяльності, спрямований на досягнення поставлених завдань по забезпеченню захищеності особи, суспільства і держави.
Складовими елементами забезпечення безпеки в умовах надзвичайних ситуацій соціального характеру є організаційно-правові норми. Основоположним документом щодо формування правового регулювання виступає Конституція України. У сфері забезпечення структурно-функціональної побудови органів громадської безпеки держава повинна розпочати формування ефективної законодавчої бази, яка б відповідала сучасним умовам розвитку суспільних відносин.
Поняття безпеки, характеристика правового регулювання відносин у цій сфері, а з цієї позиції і об’єктивна оцінка її значення, дуже важливі і повинні бути спрямовані на удосконалення діяльності суб’єктів, які забезпечують громадську безпеку. Це зумовлюється необхідністю нового підходу до аналізу сутності безпеки. При цьому рекомендується максимально враховувати відповідні положення Конституції України, Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 року № 183/98, Закону України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року № 964-IV, також погляди вчених, висвітлені в науковій і публіцистичній літературі.
Правова основа антитерористичної діяльності визначена статтею 2 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 №638-IV, а саме: Конституція України (254к/96-ВР), Кримінальний кодекс України (2341-14), цей Закон, інші закони України, Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом, 1977 р. (994_331), Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, 1997 р. (995_374), Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, 1999 р. (995_518), інші міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, укази і розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, а також інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України.
У Конституції України виділяють три основних різновиди безпеки: “безпека громадянина” (стаття 3), “громадська безпека” (статті 16, 36, 39, 92), “безпека держави” (статті 18, 37, 106). В Законі України “Про основи національної безпеки України” визначається національна безпека України – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.
Тут головними об’єктами національної безпеки є:
людина і громадянин – їхні конституційні права та свободи;
суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне й навколишнє природне середовище і природні ресурси;
держава – її конституційний лад, суверенітет, цілісність і недоторканість кордонів.
Всі органи, що забезпечують безпеку, утворюють універсальну систему взаємного захисту особистості, суспільства і держави. Систему органів, що забезпечують національну безпеку в Україні складають: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України, громадяни України, об’єднання громадян. На кожному рівні здійснюється державна влада, заснована на поділі її на законодавчу, виконавчу і судову.
Одним із основних моментів в забезпеченні ефективності та злагодженості загальнодержавної системи протидії тероризму є її підтримка у стані постійної готовності, зокрема підтримка й забезпечення постійної готовності сил і засобів МНС України до оперативного реагування на терористичні акти. Це положення реалізується шляхом сумісного постійного навчання, практичного дієвого співробітництва між підсистемами, проведення командно-штабних і навчально-тренувальних занять з відпрацюванням практичних навичок і вмінь МНС, оперативних формувань МВС, СБУ, прокуратури. При проведенні навчально-тренувальних занять з органами та підрозділами МНС потрібно більше уваги приділяти чіткій організації управління, взаємодії з Державною службою медицини катастроф з метою продуктивного співробітництва між службами різних відомств і рівнів, відпрацюванню практичних навичок.
Система забезпечення безпеки при надзвичайних ситуаціях соціального характеру є складовою частиною системи національної безпеки.
Під системою безпеки розуміється сукупність законодавчих актів і створених на їх основі органів, інститутів і механізмів їх взаємодії з метою забезпечення безпеки в країні.
Виходячи з цього, систему забезпечення безпеки в умовах надзвичайних ситуацій соціального характеру можна визначити як складову частину державної системи забезпечення безпеки, сукупність законів і інших нормативних актів і створених на їх основі інститутів і механізмів їх взаємодії, що діє в цілях попередження, локалізації і ліквідації надзвичайних ситуацій.
Список використаних джерел:
- Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
- Про основи національної безпеки України: Закон України від 19.06.2003 року № 964-IV. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
- Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України від 05.03.98 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №35. – Ст. 237.
- Про боротьбу з тероризмом: Закон України вiд 20.03.2003 р. № 638-IV // ВВР України. – 2003. – № 25. – ст. 180.
- Доильницын А.Б. Организационно-правовые основы регулирования отношений в области предупреждения и ликвидации чрезвычайных ситуаций: автореферат дис…кандидата юридических наук: 05.26.02. / С.-Петерб. гос. ун-т ГПС МЧС России – С.-Петерб., 2008. – 23 с.
- Ковалева О.В. Правовое регулирование защиты прав граждан при возникновении природных и социальных чрезвычайных ситуаций: диссертация кандидата юридических наук: 05.26.02. / С.-Петерб. гос. ун-т ГПС МЧС России – С.-Петерб., 2009. – 161 с.
- Копан О.В. Забезпечення внутрішньої безпеки України // Введення в поліцейську стратегію. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – 424 с.