Максименко Юлія Євгенівна,
ГОЛОВА ІНСТИТУТУ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА ГОСЛ
кандидат юридичних наук
Протягом десяти років окремі науковці, групи фахівців та відповідні державні інституції займаються розробкою Інформаційного кодексу України. Але нині відсутній проект цього НПА, який би був винесений на публічне обговорення та дискусію. Хоча як вірно зауважує В. Опришко, «забезпечення участі громадян та їх об’єднань у процесах систематизації законодавства – закономірна форма вияву суверенної народної волі у правотворчості. Водночас врахування інтересів, правових поглядів та ідеалів громадян, їх об’єднань є важливим фактором ефективності актів систематизації законодавства як на стадії їх створення, так і в процесі застосування» [1, с. 30]. Крім того, завдяки публічному обговоренню забезпечується правовиховна робота серед населення та реалізація безпосередньої форми правотворчості.
Створення майбутнього проекту цього НПА здійснюється в складних умовах. Так, у наукових колах спостерігається конфлікт між технократичним і гуманітарним підходами щодо його створення. Технократи основну увагу приділяють передачі інформації, а гуманітарії – праву на інформацію [2].
У цьому контексті ми підтримуємо думку В. Опришко, який зазначив, що «підготовка проектів кодексів – надзвичайно важлива і складна справа. Тут необхідно надавати пріоритет загальносуспільним та загальнодержавним, а не галузевим інтересам чи інтересам якихось наукових шкіл, амбіціям окремих вчених або політиків» [1, с. 28].
Крім поодиноких пропозицій до майбутнього Інформаційного кодексу України, важливе значення має системне вирішення проблем систематизації інформаційного законодавства. Нині в Україні існує декілька наукових концепцій щодо кодифікації інформаційного законодавства, які були детально розглянуті нами в науковій статті:
- проект Інформаційного кодексу України, розробник – Державний комітет телебачення та радіомовлення України за участю представників інших міністерств та комітетів;
- проект модельного Інформаційного кодексу, запропонований О. Барановим, І. Жиляєвим, М. Родіоновим та іншими (по суті цей проект відтворює Концепцію реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин в редакції 2000 року тільки на міждержавному рівні, як модельного кодексу, але при цьому не враховано, що вітчизняна наука інформаційного права напрацювала нові теоретичні обґрунтування структуризації та кодифікації інфорамцінйого законодавства);
- проект Кодексу України про інформацію – розробники НДЦПІ АПрН України (М. Швець, В. Цимбалюк, В. Брижко та інші).
Ураховуючи зазначені вище пропозиції науковців щодо структури Інформаційного кодексу України, міжнародно-правові стандарти у цій сфері та етапи кодифікації пропонуємо авторську структуру даного нормативно-правового акта.
Структурно Інформаційний кодекс України має складатися з преамбули, прикінцевих положень та з двох частин: загальної і особливої.
Загальна частина охоплює 6 розділів, що поділяються на відповідні глави.
Перший розділ «Основні положення» має розкривати зміст основних понять (інформація, інформаційне законодавство, інформаційні ресурси, інформаційна безпека, інформаційні відносини, документ, інформаційна інфраструктура, інформаційні технології, інформаційно-комунікаційні технології, доступ до інформації, режими доступу до інформації, інформація з обмеженим доступом, конфіденційна інформація, державна таємниця, банківська таємниця, персональна інформація (інформація про особу), інформаційні права і свободи, право на інформацію тощо).
Другий розділ «Основи інформаційного законодавства» присвячений визначенню особливостей інформаційного законодавства, місця Інформаційного кодексу України в інформаційному законодавстві, структури, завдань і принципів інформаційного законодавства, сферу дії.
Третій розділ «Об’єкти інформаційних відносин» характеризує специфіку і багатоаспектність об’єктів інформаційних відносин та складається з декількох підрозділів.
Четвертий розділ під назвою «Суб’єкти інформаційних відносин та їх права і обов’язки» також складається з підрозділів, зокрема в ньому доцільно передбачити: підрозділ 4.1. «Суб’єкти інформаційних відносин»; підрозділ 4.2. «Права і обв’язки людини та громадянина у інформаційній сфері»; підрозділ 4.3. «напрями державної політики у інформаційній сфері»; підрозділ 4.4. «Повноваження органів державної влади у інформаційній сфері»; підрозділ 4.5. «Повноваження органів місцевого самоврядування у інформаційній сфері»; підрозділ 4.6. «Права та обов’язки приватних юридичних осіб у інформаційній сфері»; підрозділ 4.7. «Гарантії реалізації інформаційних прав людини та громадянина».
П’ятий розділ «Міжнародне співробітництво у інформаційній сфері» присвячено міжнародно-правовим засадам співробітництва України з іншими державами та міжнародними організаціями у інформаційній сфері, який поділяється на декілька підрозділів:
Шостий розділ «Відповідальність за порушення інформаційного законодавства України» складається з декількох підрозділів:
Особлива частина Інформаційного кодексу України корелюється з основними галузями інформаційного законодавства України. Таким чином, Особлива частина складається з декількох розділів:
- розділ шостий «Правове регулювання діяльності засобів масової інформації», який охоплює такі підрозділи: підрозділ 6.1. «Діяльність друкованих засобів масової інформації»; підрозділ 6.2. «Правові засади функціонування телебачення і радіомовлення»; підрозділ 6.3. «Діяльність мережі Інтернет в Україні»; підрозділ 6.4. «Діяльність інформаційних агентств»; підрозділ 6.5. «Телекомунікаційна діяльність»;
- розділ 7 «Правове регулювання бібліотечної діяльності»;
- розділ 8 «Правове регулювання архівної діяльності»;
- розділ 9 «Правове регулювання рекламної діяльності»;
- розділ 10 «Правове регулювання телемедицини»;
- розділ 11 «Правове регулювання електронної торгівлі»;
- розділ 12 «Правове регулювання дистанційного навчання»;
- розділ 13 «Правове регулювання кінематографії»;
- розділ 14 «Правове регулювання інтелектуальної власності»;
- розділ 15 «Інформаційна безпека як складова частина Національної безпеки України»;
- розділ 16 «Прикінцеві положення».
Список використаних джерел:
1. Опришко В. Ф. Загальнотеоретичні та практичні проблеми систематизації законодавства України / В. Ф. Опришко // Право України. – К., 1999. – № 12. – С. 5—30.
Потреба часу – створення Інформаційного кодексу України // http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=70301&cat_id=64654