ЗАСАДИ КОНЦЕПЦІЇ “HOMO CYBERUS” ЯК НАПРЯМ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Ліпкан Володимир Анатолійович,

президент Глобальної організації союзницького лідерства,

доктор юридичних наук, доцент

 

Нинішній розвиток кібервідносин та кіберсоціалізація суспільства дозволяють за допомогою методів екстраполяції та міждисциплінарного підходу визначити необхідність зосередження уваги не стільки на антропоцентричних концепціях, скільки адаптувати їх, разом із соціологічними інтерпретаціями кібердискурсу до нових реалій для конструювання homo cyberus — теоретичної моделі людини кібернетичної.

Швидкоплинність розвитку кіберпростору зумовлюють звернення мною  уваги також і на кібернетику та синергетику, поєднання методологіях інструментаріїв яких надає змогу висунути гіпотезу про те, що в рамках державної кібербезпекової політики дане питання не може бути вже врегульоване повною мірою. На цю обставину дуже аргументовано звернув увагу у своїй монографії І.В.Діордіца, здійснивши перше в Україні системне дослідження кібербезпекової політики України [1].

Це певним чином виходить за рамки усталеного розуміння призначення норм права, водночас соціальні норми, які існують в суспільстві, під час формування кіберсуспільства трансформуються в норми поведінки кіберсуспільства, і норми права, подеколи не встигають унормовувати та регулювати динамічні кібернетичні відносини. Через це, більшість правників скептично дивляться не формування правових норм тих відносин, які ще не існують, спираючись на лінійну парадигму і апелюючи до того, що норми права можуть регулювати лише відносини, які вже склалися і є сформованими.

Аналіз формування феномену homo cyberus дозволяє мені висунути гіпотезу, про можливість і фактичну здатність оформлення даного феномену поза класичним розумінням змісту державної кібербезпекової політики. Натомість фактологічно, набуття прав та інформаційних обов’язків, становлення повноправним учасником кібервідносин потребує формування відповідної державної політики.

Акцентовано на дану проблему звернула свою увагу й інша дослідниця сучасних проблем інформаційної політики І.М.Сопілко у своїй монографії [2], детально аналізуючи появу та необхідність унормування концепції людини-інформаційної.

Спираючись на дані дослідження також можу відмітити, що актуальність розроблення концепції homo cyberus в інформаційно-правовому дискурсі обумовлена тим, що в наявних інформаційно-правових дослідженнях правові аспекти кібербезпекової політики не розглядаються крізь призму органічного поєднання антропологічного, синергетичного та кібернетичного підходів, що наперед унеможливлює вихід на формат виявлення нового типу людини. Сучасні дослідження звужені визначеним наперед вузько предметом. а також спрямовані на вирішення конкретної фрагментарної проблеми.

Адже справжній вихід за межі інформаційної ідентичності відбувається в площині уведення в склад суспільних відносин штучний інтелект.

Сам факт появи штучного інтелекту у кіберпросторі в якості учасника кібервідносин вже є здійсненим. Як би не намагались окремі громадяни України з дипломами про отримані наукові ступені перешкоджати науковій діяльності в різний спосіб, як би вони на прагнули заткнути роти та погрожувати знищити „кіберню”, факт існування та розвитку суспільних відносин поряд із таким учасником як штучний інтелект вже є невідчужуваним і здійсненним фактом дійсності.

Якщо наукове товариство і надалі залишатиметься пасивними спостерігачем унеможливлення розвитку інформаційно-правової науки, дозволивши групці осіб узурпувати право на заняття наукою, формувати плюралістичні наукові погляди та наукові школи або ж лишатиметься осторонь здійснення цензури наукових поглядів  у різний спосіб, в тому числі і з використанням корумпованих зв’язків, то це знущання над українською наукою врешті-решт призведе до того, що наша держава і надалі зберігатиме вже апробований варіант моделі державної політики: ортодоксальний реактивний підхід діяльності  державних органів, який ґрунтується на реагуванні на події, що вже відбулися. Завдячуючи такому підходу і діяльності вище зазначених авторів, Україна опинилась повністю не готовою до гібридної війни або ведення війн нового покоління.

Я завжди відстоював державницьку позицію і завжди пропагував активні методи, які є складовою проактивної державної політики. відповідно і щодо даної концепції, яку я презентую в даній статті.

Нині, за твердженням західних провідників сучасного кіберсвіту: Ілона Маска, Марка Гудмана, Джорджа Двірського, Джека Безоса вже відбувається мілітаризація штучного інтелекту. Таким чином, ще не будучи достатньо сформованою концепція homo cyberus потребує якнайшвидшого аналітичного оброблення, осмислення представниками різних наук та вироблення засадничих положень взаємодії із штучним інтелектом за умови збереження домінування homo cyberus порівняно із artificial intellect (штучним інтелектом — далі AI).

Стосовно українського антикібербезпекового лоббі: я не можу довіряти своє майбутнім тим, хто заради власної вигоди, ігнорує об’єктивні факти, хто не бачить факту існування та швидкого розвитку АІ, особливо його застосування у воєнній сфері, передусім для вирішення політичних та економічних питань. Наразі віртуалізація світу, симулякризація та кіберглобалізація формують умови для розвитку не людини, а саме АІ.

Відповідно до конститутивної феноменології Гуссерля, зараз постає гостра потреба в конституюванні homo cyberusспецифічна активність свідомості, за якої свідомість не просто сприймає зовнішні предмети, а й продукує їх із самих складових свідомості. Оскільки феноменологія будується на кореляції між предметами та їх еквівалентами у свідомості, це означає, що кожна конституйована предметність корелятивна тій формі інтенціональності, яка конституює її. Реальність, предметність надається нам лише в модусах свідомості, а відтак виникнення і оформлення предмета у свідомості виникає за умови кореляції між предметами і формами інтенціональності. За даного випадку конституювання homo cyberus продукує реальність лише в тій мірі, в якій осмислює способи оформлення феноменів у свідомості. Саме конституювання уможливлює позбавитися недоліків феноменологічного аналізу в частині ставлення до реальності через віднесення останнього не лише до форм активної діяльності свідомості, а й до пасивного синтезу свідомості [3, с. 318—320].

У даній статті я свідомо відхожу від деталізації проблем інформаційної ідентичності, які ґрунтовно розглянуті в монографії В.А.Ліпкана, І. М. Сопілко та В. О. Кір’ян щодо правових засад розвитку інформаційного суспільства [4]. Це предмет окремої важливої в контексті порушених мною вище проблем дискусії.

Таким чином, з метою унеможливлення формування наперед домінантного становища АІ перед людиною розроблення даної теоретичної концепції — homo cyberus — з подальшим впровадженням її в життя виступає першочерговим завдання в рамках реалізації державної кібербезпекової політики, в тому числі й удосконалення правоохоронної діяльності.

 

Список використаних джерел:

  1. Діордіца І. В. Кібербезпекова політика України: стан та приіоритетні напрями забезпечення : [монографія] / Ігор Володимирович Діордіца. — Запоріжжя „Видавничий дім Гельветика”, 2017. — 548 с.
  2. Сопілко І.М. Державна інформаційна політики України: стан та шляхи реалізації : [монографія] / Ірина Миколаївна Сопілко. — К. : М „Леся”, 2014. — 424 с.
  3. Современный философский словарь / под общ.ред. В.Е.Кемерова и Т.Х.Кемерова. — 4-е изд., испр. и доп. — М. : Академический проект; Екатеринбург; Деловая книга, 2015. — 823 с.
  4. Ліпкан В.А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] /  В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.