Юлія Євгенівна Максименко,
кандидат юридичних наук
голова Інституту інформаційного права ГОСЛ
УДК 35.077.2:343.346.8:354.42/44
Інтенсивність розвитку та впровадження інформаційних технологій та засобів зв’язку в життєдіяльність суспільства активізувало увагу науковців до різних інформаційних проблем. Особливо актуальним напрямом наукових розвідок є розкриття окремих аспектів інформаційних правопорушень.
Водночас нині на науковому та законодавчому рівні відсутнє уніфіковане бачення понятійно-термінологічного апарату у цій сфері, зокрема поряд з поняттям «інформаційні правопорушення» як синонімічні поняття застосовуються і інші: «комп’ютерні правопорушення», «ІТ-правопорушення», «інформаційні делікти», «інформаційні злочини», «комп’ютерні злочини», «правопорушення у сфері інформації» тощо. Не менш однозначно дослідниками визначаються й поняття, сутність, зміст, характерні риси інформаційних правопорушень. Відсутня також у наукових колах і єдність щодо визначення видів інформаційних правопорушень, підходів до віднесення тих чи інших правопорушень до інформаційних.
Отже, дослідження теоретичних та практичних проблем інформаційних правопорушень в Україні є актуальним напрямом сучасної юридичної науки.
Метою даної наукової статті є окреслення поняття та ознак інформаційних правопорушень.
Задля досягнення поставленої мети слід вирішити такі завдання:
- надати визначення поняття «інформаційні правопорушення»;
- виокремити основні ознаки інформаційних правопорушень;
- визначити основні шляхи удосконалення інститут інформаційних правопорушень.
Зазначимо, що порушена проблематика у межах окремих аспектів в юридичній науці розглядається такими вченими: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. Ф. Коваль, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, В. І. Теремецький, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна тощо.
Нині серйозне занепокоєння викликає поширення фактів протизаконного збору і використання інформації, несанкціонованого доступу до інформаційних ресурсів, незаконного копіювання інформації в електронних системах, викрадення інформації з бібліотек, архівів, банків та баз даних, порушення технологій оброблення інформації, запуску програм-вірусів, троянів, фішингових програм, знищення та модифікація даних у інформаційних системах, перехоплення інформації в технічних каналах її витоку, маніпулювання суспільною та індивідуальною свідомістю тощо.
Особливо деструктивними є порушення права людини та громадянина на інформацію, а саме ненадання інформації органами державної влади, несвоєчасне чи неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тощо.
При чому статистичні дані засвідчують про перманентну динаміку цих порушень.
Тривалий час інформаційні правопорушення розглядалися крізь призму загроз інформаційній безпеці України, що закріплювались у Законі України «Про основи національної безпеки України» [1].
Відтак дослідження інформаційних правопорушень здійснювалося в рамках націобезпекознавства [2-6].
Окремі питання юридичної відповідальності за інформаційні правопорушення досліджувалися крізь призму адміністративного та кримінального права. Зокрема такий підхід подано в роботах І. Арістової, О. Логінова, Г. Линника, П. Матвієнко, І. Сопілко, О. Стоєцького, О. Полушкіна, А. Туніка та ін.
Натомість, незважаючи на значну кількість розвідок, присвячених висвітленню різних аспектів інформаційних правопорушень, а також потужністю порушених дискусійних питань у цьому контексті, поза увагою залишається системне, комплексне висвітлення інформаційних правопорушень.
У більшості наукових досліджень розглядається окремі види правопорушень, зважаючи на спеціальність в рамках якої здійснюється дослідження: кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові тощо. Натомість вони описують інформаційні правопорушення зважаючи на методологічний інструментарій власної науки, без урахування системності описуваного явища. Таким чином відбувається фрагментарне дослідження системного явища.
Здійснений нами контент-аналіз українського законодавства, уможливив дійти висновку, що в кримінальному, цивільному, адміністративному законодавстві містяться норми, які передбачають відповідальність за правопорушення інформаційного характеру.
Так, у КК України [7] виокремлено розділ 16 «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку», що містить лише 5 статей, які передбачають кримінальну відповідальність за вчинення злочинів інформаційного характеру. Водночас можемо констатувати, що ряд інших злочинів, що розташовані в інших главах, також мають інформаційний характер, зокрема: ч. 2 ст.109 «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади» тощо.
Адміністративні інформаційні правопорушення також не систематизовано в окремому розділі, а розпорошено в різних розділах (главах) Кодексу України про адміністративні правопорушення [8], а саме в: главі 5 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення»; главі 6 «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність»; главі 7 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури»; в главі 10 «Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку»; в главі 12 «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності»; в главі 14 «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку»; в главі 15 «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління»; в главі 15-а «Адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення» тощо.
При чому кожна з глав має різну кількість складів інформаційних правопорушень, за які передбачена адміністративна відповідальність.
Як ми зауважували раніше, нині ще не сформовано парадигмального понятійно-категоріального апарату у цій сфері. Поряд із поняттям «інформаційні правопорушення» використовуються і інші поняття.
Етимологічне та семантичне дослідження цих понять дозволяє дійти висновку, що поняття «інформаційні правопорушення» є найбільш широкою категорією, що охоплює правопорушення, які є інформаційними за змістом та формою.
Отже, при визначенні правопорушення як інформаційного слід брати до уваги такі засади. Інформаційним правопорушенням є те правопорушення, що завдає шкоди (небезпеки) інформаційним правам чи свободам людини та громадянина, інформаційній інфраструктурі держави чи скоюється за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій або засобів зв’язку.
Дещо схожу позицію має і О. В. Полушкін, який зауважив, що «информационные правонарушения совершаются преимущественно в особой области человеческой деятельности – в информационной сфере, т.е. в области поиска, создания, обработки, передачи, получения, хранения, защиты и использования всевозможных сведений об окружающем мире (информации). Нередко они совершаются с использованием информационных средств и технологий работы с информацией независимо от ее формы. Информационное правонарушение может совершаться и в других сферах человеческой деятельности. Важными обстоятельствами совершения таких деяний являются условия информационной среды их реализации, которые связаны с использованием информации, информационных средств и технологий работы с информацией независимо от её формы» [9, с. 74-75].
Для інформаційних правопорушень характерні всі ознаки, які властиві іншим видам правопорушень: суспільна небезпечність (шкідливість), протиправність, винність та караність.
Окрім загальних ознак інформаційні правопорушення мають і низку специфічних, тобто таких, які характерні винятково ним.
Інформаційні правопорушення мають міжгалузевий характер, у зв’язку з чим відповідальність за них передбачена в деліктному законодавстві різних галузей права. Здебільшого вони скоюються у інформаційній сфері, інформаційному середовищі.
Саме ці види правопорушень мають високий ступінь латентності у зв’язку з проблемами ідентифікації правопорушника чи джерела небезпеки, що обумовлено можливістю скоювати правопорушення дистанційно.
Беручи до уваги засоби скоєння цих правопорушень, серед практичних проблем протидії ним є ускладненість визначення місця і часу вчинення правопорушень.
Зважаючи на перманентний та динамічний розвиток інформаційних технологій та засобів зв’язку, перелік інформаційних правопорушень не може бути уніфікований, оскільки постійно з’являються нові методи, форми, знаряддя вчинення інформаційних правопорушень.
Можемо пропонувати широке та вузьке розуміння інформаційних правопорушень.
Інформаційні правопорушення — суспільно небезпечне (суспільно шкідливе), протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, спрямоване проти інформаційних прав і свобод людини та громадянина, інформаційної інфраструктури, чи вчиняється за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій або засобів зв’язку, за вчинення якого передбачено юридичну відповідальність.
Інформаційні правопорушення — це суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, спрямоване проти інформаційних прав і свобод людини та громадянина, а також інформаційної інфраструктури, за вчинення якого передбачено юридичну відповідальність.
Ступінь суспільної небезпечності інформаційних правопорушень визначається соціальними цінностями, на які вони посягають. Беручи до уваги цей критерій, слід класифікувати інформаційні правопорушення на інформаційні делікти та інформаційні злочини.
Інформаційні делікти посягають на охоронювані санкціями інформаційні правовідносини, а з урахуванням подальшої інформатизації суспільства, його розвитком, проникненням інформаційної складової майже в усі сфері життєдіяльності суспільства ступінь його суспільної небезпечності є досить великим. Врахування даної обставини є важливою з огляду можливості подальшої трансформації деліктів і у кримінальні правопорушення. Разом із тим ступені суспільної небезпечності різних видів інформаційних деліктів відрізняються між собою і залежать від родового об’єкта посягання конкретного інформаційного делікту.
Протиправність інформаційних правопорушень виражається в порушенні інформаційно-правових норм. Їх юридичні склади закріплюються як нормами Конституції України, так і мають бути визначені в Кодексі України про інформацію (Інформаційному кодексі України). Вина є необхідною ознакою інформаційних правопорушень і може виступати у формі як умислу, так і необережності.
Ознака караності інформаційних правопорушень полягає у застосуванні до правопорушника відповідних санкцій, які містяться у Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кримінальному кодексі України тощо. Також дані санкції мають міститися у Кодексі України про інформацію (Інформаційному кодексі України).
Особливістю інформаційних деліктів є те, що в інформаційному законодавстві відсутній чітко сформульований склад багатьох правопорушень, а також не виділено ознаки, за якими ті чи інші інформаційні правопорушення мають бути згруповані до однієї глави.
Більше того у даному контексті ми хотіли б звернути увагу на ту обставину, що нині через кволість із розвитком методологічних засад інформаційного права, відбувається штучне гальмування розвитку інформаційно-правової науки. Зокрема відсутні напрацювання щодо таких актуальних питань як: інформаційні конфлікти, інформаційно-правовий компроміс, інформаційно-правова відповідальність, інформаційна деліктологія, інформаційна функція держави тощо.
Зокрема, теоретичний вакуум щодо концептуального оформлення інформаційно-правової відповідальності унеможливлює розроблення інформаційної деліктології, які разом складають могутній пласт майбутнього Кодексу України про інформацію.
За таких умов, коли відповідальність за вчинення інформаційних правопорушень передбачена нормами різних кодексів утворюються штучні колізії, а в цілому нівелюється принцип невідворотності покарання. Так само невирішеними лишаються процедурні питання процесуального порядку притягнення до інформаційно-правової відповідальності.
Таким чином, інформаційні правопорушення є новітнім самостійним видом правопорушень, що обумовлює необхідність становлення та розвитку інформаційної деліктології [10], метою якої є вивчення змісту, природи, сутності, специфіки та різноманіття інформаційних правопорушень, а також розроблення та впровадження конкретних шляхів, напрямів, способів їх профілактики.
Література
- Про основи національної безпеки України : Закон України // Офіційний Вісник України. — 2003. — № 29. — Ст. 1433
2. Ліпкан В., Максименко Ю. Націобезпекознавство: проблеми формування категорійно-понятійного апарату / В. Ліпкан, Ю. Максименко // Підприємництво, господарство і право. — 2011. — № 8. — С. 7—11.
3. Максименко Ю.Є. Правове регулювання національної безпеки України: окремі аспекти // Імперативи розвитку юридичної та безпекової науки : матеріали міжнародної науково-практичної інтернет-конференції (Київ, 15 квітня 2010 р.). — К. : О.С. Ліпкан, 2010. — 102 с.
- Максименко Ю.Є. Деякі аспекти визначення поняття національної безпеки \\ Науковий вісник Юридичної академії МВС. – 2004. – № 3. – С. 77?81.
- Кормич Б.А. Національна безпека як правова категорія аналізу митної діяльності держави // Актуальні проблеми політики: Зб. наукових праць. – Вип. 10. – Одеса: Юридична література, 2001. – С. 56 – 61
- Кормич Б.А. Правовий зміст поняття „національна безпека” //Митна справа: Науково-аналітичний журнал. – 2003. – № 1 – С. 116 – 123; Кормич Б.А. Інформація як категорія інформаційного права //Актуальні проблеми держави і права. Зб. наук. праць. – Вип. 16. – Одеса: Юридична література, 2002. – С. 367 – 374
7. Кримінальний кодекс України : Закон України //Відомості Верховної Ради України — 2001. — № 25-26. — Ст. 131
- Кодекс України про адміністративні правопорушення : Закон України // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР). — 1984. — додаток до № 50. — Ст. 1122
9. Полушкин А. В. Информационное правонарушение: понятие и виды : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.14 / Александр Васильевич Полушкин. — Екатеринбург, 2009. — 223 с.
10. Максименко Ю.Є., Ліпкан В.А. Засади розвитку інформаційної деліктології / Ю.Є. Максименко, В.А. Ліпкан // Право України. 2013. – № 10. – С. 249-256.
Анотація
Максименко Ю. Є. Інформаційні правопорушення: поняття та ознаки. – Стаття.
Стаття присвячена дослідженню поняття та ознак інформаційних правопорушень, окресленню співвідношення з іншими видами правопорушень, визначенню напрямів розвитку інституту інформаційних правопорушень в контексті розроблення Інформаційного кодексу України.
Ключові слова: інформаційні правопорушення, інформаційні делікти, інформаційні злочини, інформаційна деліктологія
Аннотация
Максименко Ю. Е. Информационные правонарушения: понятие и признаки. – Статья.
Статья посвящена исследованию понятия и признаков информационных правонарушений, обрисовке соотношения их с другими видами правонарушений, определению направлений развития института информационных правонарушений в контексте разработки Информационного кодекса Украины.
Ключевые слова: информационные правонарушения, информационные деликты, информационные преступления, информационная деликтология
Summary
Maksymenko Y. E. Information offenses concept and characters. – Article.
The article investigates the concept and characteristics of information crime, outlining relation to other types of offenses, determining directions of the Institute of Information violations in the context of the development of the Information Code of Ukraine.
Keywords: Information offenses, misdemeanors information, information crimes, information deliktolohiya