Діордіца Ігор Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри кримінального права і процесу

Національного авіаційного університету

         Правове регулювання сфери інформаційного права, забезпечення інформаційної та кібернетичної безпеки ґрунтуються на понятійно-категоріальному апараті науки. В основі застосування ключових термінів є чітке уявлення про семантику кожного з них. Автор статті демонструє сутність герменевтичного підходу в дослідженні термінологічних сполучень, висвітлює їхні інтеграційні та диференціальні ознаки. Врахування даних, які містяться у статті, дозволить у подальшому вдосконалювати юридичну техніку нормотворчості.

Ключові слова: кібернетичний простір, інформаційний простір, правнича герменевтика, методи наукових досліджень в юриспруденції.

Загальна постановка проблеми. Стрімкий розвиток науки і техніки, що принципово змінює умови життя кожної людини і суспільства в цілому, здебільшого орієнтований на сферу інформації, особливо в частині збору, аналітичної обробки, збереження, формування нових знань, норм та розповсюдження сучасних даних. У зв’язку з цим особливого значення набуває інтерпретація смислів, що є вкрай важливим для права.

Аналіз публікацій. Проблеми правового регулювання питань інформаційної сфери, які у вузькому сенсі можуть бути віднесені до галузі інформаційного права, насправді є синкретичними, оскільки у своїй багатогранності кореспондуються із рядом інших наук, зокрема: кібернетикою, теорією управління, філософією права, політологією, безпекознавством, кримінологією, прикладною лінгвістикою і т. ін.  Обмеження лише одним вузьким сегментом знань при дослідженні складних об’єктів призводить до поверховості наукових висновків, нераціонального блукання у пошуках об’єктивних закономірностей, що мають вияв лише за умови системного підходу. У зв’язку з цим при вивченні інтеграційних питань є важливим звернення до наукових праць вчених різних галузей. У контексті проблеми, що досліджується, доцільно спиратися на концепти, що розроблені й продовжують розроблятися О. А. Барановим [1],  І. В. Діордицею [2, 3 ],

О. М. Косоговим  [ 4 ], В. А. Ліпканом [ 5-8 ], В. П.  Шеломенцевим [ 9 ] та ін. З іншого боку, не можна не враховувати й того, що крок за кроком на вітчизняній ниві складаються засади правничої герменевтики.   У цьому напрямі вкрай важливими є положення наукових праць А. М. Бернюкова [10 ], В. М. Брижка [11 ],  Дзьобаня О. П. [12 ], І. П. Косцової [13], І. І. Онищук [14], В. П. Плавича [15 ], В. В. Топчія [16 ],  Л. І. Чулінди [17],  К. О. Шелестова [18]. Увага вчених, які займаються герменевтичними аспектами юриспруденції, здебільшого зосереджена на методології, юридичній техніці, логіко-семантичній інтерпретації окремих положень різних галузей права, що є, безумовно, важливим для подальшого просування наукової думки та  висвітлення нових теоретичних і прикладних проблем. Разом з тим, як нам здається, цей напрям має значний потенціал у зв’язку із широким полем реалій, що охоплюються юриспруденцією.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Попри надзвичайну актуальність питань інформаційної та кібернетичної безпеки, невпинно зростаючий інтерес вчених до правничої герменевтики, інтеграційна сфера перетину двох зазначених площин ще не віднайшла свого належного віддзеркалення у наукових працях. Подібне становище певною мірою призводить до невпорядкованості термінологічного вжитку, що своєю чергою гальмує розвиток концептосфери, а значить – і практичного втілення засад інформаційної безпеки держави.

Мета статті полягає в аналізі ключових елементів понятійно-категоріального апарату інформаційного права й визначенні шляхів удосконалення законотворчої діяльності у зазначеній сфері.

Виклад основного матеріалу дослідження. Резонансні події останнього часу, зокрема активізація кібертероризму через атаки комп’ютерного вірусу так званого «Petya.A», наочно продемонстрували масштабність загроз не тільки державі, а й окремим громадянам через неефективність заходів, що вживаються у сфері кібернетичної безпеки. Було б методологічно невиваженим стверджувати, що проблема полягає лише у технологіях, адже розуміння комплексності випереджувального характеру протидій  –  це єдине, що на подальше може убезпечити не тільки українську, а й міжнародну спільноту від аналогічних інцидентів. У такий спосіб виникає потреба у науковому забезпеченні процесів принципового оновлення стратегії кібернетичної безпеки, в тому числі  –  удосконаленні правових норм, що регулюють діяльність у вказаній галузі. Одним з перших кроків на цьому шляху має стати розробка герменевтичних засад нормотворчості, чітка диференціація семантики ключових понять.

Насамперед, є потреба визначитися у сутності поняття герменевтики. Етимологія назви пов’язана з іменем грецького бога Гермеса, який античною міфологією позиціонувався як посередник між олімпійськими богами й людьми, доносячи останнім суть волі найвищих, роз’яснюючи божі повеління.

Тож сама номінація віддзеркалює давню хронологію існування герменевтики.   Проте, не зважаючи на довготривалий період розвитку (від античності до епохи Відродження й сьогодення), діапазон охоплення різних галузей науки (від теології, філософії,  мовознавства до права),  герменевтика лише тепер здобуває визнання й широкого розповсюдження. Одним з доказів цьому – відсутність відповідної словникової статті в авторитетному академічному виданні 1990 року. [19]   У джерелі 2003 р. ключове поняття представлено як «мистецтво і теорія тлумачення текстів, первинний зміст яких не зрозумілий внаслідок їх стародавності або неповноти» [20,  с. 178]

Подібна інтерпретація не може задовольнити сучасним вимогам з ряду причин. По-перше, у наведеній дефініції передує мистецтво. Це означає, що в такій ситуації опір робиться на інтуїцію, натхнення, здібності суб’єкта, а не на наукові засади. По-друге, доволі розмитим є поняття «первинний зміст». Вочевидь, йдеться про творчий задум автора, його бачення. Проте, хто, крім самого автора, може знати, що він мав на увазі, створюючи цей текст. Інша людина може лише щось більш або менш точно припускати, а не стверджувати. По-третє, вказуючи на стародавність або неповноту текстів, укладач даного визначення позбавляє вчених права на інтерпретацію сучасних документів, у тому числі й нормативно-правових актів. Таким чином, навіть на цьому прикладі наочно видно неусталеність розуміння ключового поняття, не кажучи про похідні категорії.

Розгалуженість і подальша диференціація напрямів подальшого розвитку герменевтики призвели до появи правничої / юридичної герменевтики. Наведені атрибутиви слід розглядати як повні синоніми, що розрізняються лише за своїм походженням, де «правничий» є словом власне українським, а «юридичний»  –  інтернаціоналізмом. Тож в літературі використовуються обидва варіанти, ми ж віддаємо перевагу першому.

Слід зазначити, що до теперішнього часу у вчених немає одностайних поглядів на тлумачення ключового поняття. Так, доволі часто цитованим є вислів С. С. Алексеєва, згідно з яким під нею пропонується розуміти науку і мистецтво тлумачення юридичних термінів і понять, вершину юридичної майстерності, кульмінаційний пункт юридичної діяльності. [21, с.130]  Наведене визначення, як нам здається,  не позбавлене емоційного пафосу. Крім того, воно обмежує сферу юридичної герменевтики лексико-семантичним рівнем окремих номінацій, не зачіпаючи рівня текстології.

Дещо ширше (й ближче до нашого уявлення про сутність терміну) трактує юридичну герменевтику Н. Волкова: «Особливий метод тлумачення правової норми, який включає не лише буквальне розшифрування тексту норми, яка трактується, а й оцінку правової ситуації, що супроводжує реалізацію цієї норми»   [22,  c.80]  В. М. Брижко під юридичною герменевтикою пропонує розуміти «науковий напрям про мислення у юридичній сфері, розуміння, тлумачення, інтерпретацію норм упорядкування суспільних відносин та створення правових норм і текстів нормативних документів». [11]

Узагальнення й систематизація поглядів вчених дає підстави стверджувати, що семантичне поле ключового поняття «правнича герменевтика» охоплює:  1) методологію (А. М. Бернюков); 2) науку (В. П. Плавич), науку і мистецтво (С. С. Алексеєв); 3) науковий напрям (В. М. Брижко), 4) напрямок юриспруденції (А. М. Бернюков); 5) підхід (В. В. Топчий); 6) метод (Н. С. Волкова, О. П. Дзьобань, І. П. Косцова,  Л. І. Чулінда, В. Л. Яроцький); 7) процес (К. О. Шелестов). Це є свідченням відсутності одностайного розуміння поняття науковцями, що викликано полісемією терміну. Тож в залежності від контексту він може застосовуватися у різних значеннях.

При дослідженні правничої герменевтики також слід розуміти її бінарний характер: з однієї сторони,  функціонують методологічні, логічні, технологічні парадигми, які виступають універсаліями незалежно від країни, її державного устрою; з іншої сторони, – знакова, символьна природа кожної мови, особливості принципів номінації, логіко-семантичних структур на рівні лексики, морфології, синтаксису й текстології зумовлюють специфіку герменевтики  у її конкретних локалізованих  проявах.

Враховуючи, що галузь інформаційного права знаходиться на етапі свого становлення, є підстави стверджувати, що формулювання її норм відбувається як на основі апробованих прийомів юридичної техніки, так і у пошуково-інтерпретаційному руслі. У такий спосіб, семантичний аналіз ключових термінів, які є у центрі нашого дослідження, має проводитися в парадигмі герменевтичного підходу, що дозволяє найбільш об’єктивно визначити сутність понять. Водночас подібний аналіз створює підґрунтя диференціації базових термінів, без чого застосування їх у юридичних документах стає доволі проблематичним. Характерно, що висока частотність вживання термінологічних сполучень «кібернетичний простір», «інформаційний простір» зробила з них своєрідне кліше. Проте за уявною простотою і зрозумілістю ховається серйозна наукова проблема розрізнення понять.

Отож, порівнюючи зазначені термінологічні звертаємо увагу на наявність спільного іменного компоненту. До речі, він виступає як інтернаціоналізм, тому що в англомовних аналогах елемент «Space» в основній  семі також означає «простір».

Звернення до лінгвістичних словників дає можливість встановити багатозначність лексеми, яка водночас виступає і як загальновживане слово, і як термін ряду наук, насамперед філософії, економіки тощо. По суті, можна констатувати, що термін утворився саме шляхом спеціалізації загальнонародного слова. Тож, фіксуються такі значення, як: «1. Філос. Одна з форм існування матерії, яка характеризується протяжністю та обсягом. 2. Необмежена протяжність (в усіх вимірах, напрямах); тривимірна протяжність над землею. 3. Вільний, великий обшир; просторінь. 4. Перен. Відсутність яких-небудь обмежень, перешкод у чомусь; воля». [20, с.989] Тож виникає питання: в якому із значень ключовий термін вживається в юридичних текстах?

Оскільки на теперішній час у чинних нормативно-правових актах відсутні стандартизовані визначення ключових термінів, які нами досліджуються, проведений аналіз текстів «Стратегії кібербезпеки України» [23], «Положення про Національний координаційний центр кібербезпеки», затвердженого Указом Президента України від 7 червня 2016 р. [24] та ін. Методами семантичного аналізу встановлено, що контекстне застосування терміну базується на семі, що передає значення багатовимірної безмежної протяжності.   Разом з тим, національний сегмент інформаційного та кібернетичного простору апріорі розглядаються не ізольовано, а як частина відповідного світового простору.

Характерно, що аналогічно англомовному аналогу («Cyberspace») українське термінологічне сполучення за принципом мовленнєвої економії найчастіше вживається в текстах нормативних актів і у наукових працях у вигляді складноскороченого слова у той час, як термін «інформаційний простір» скороченню не підлягає.

Тож, семантична диференціація парних номінацій відбувається на підставі атрибутивних компонентів. У зв’язку з цим доцільно розглянути й порівняти семантичні поля споріднених терміносполучень.

Законодавче визначення поняття «кіберпростір» включено до проекту Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», що розглядався Верховною Радою України 25 травня 2017 р. і винесений на повторне друге читання після доопрацювання. [25 ] Згідно з цим документом під  кіберпростором розуміється «середовище, яке виникає в результаті функціонування на основі єдиних принципів і за загальними правилами інформаційних (автоматизованих), телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем» [25 ]. Принагідно зазначимо, що укладачі проекту тлумачать термін, спираючись на слово «середовище». З позицій герменевтичного підходу, це є дуже знаковим, оскільки за своєю семантикою «середовище», по-перше, має більш-менш чітко визначені межі, по-друге, співіснує з  іншими сферами. Крім усього іншого, значення слова містить в собі розуміння щодо наповнення цього обширу певними матеріальними  об’єктами. Таким чином, доцільно розглядати кіберпростір не просто як середовище, а як системне, комплексне середовище, яке функціонує й розвивається в результаті взаємодії суб’єктів (осіб) із технікою за певними технологіями з певними (правомірними або ж неправомірними) цілями.

У контексті «Стратегії кібербезпеки України» кіберпростір розглядається як ще одне, новітнє середовище, яке поряд із тими, що стали традиційними («Земля», «Повітря», «Море», «Космос»), «поступово перетворюється на … сферу ведення бойових дій, у якій все більш активно діють відповідні підрозділи збройних сил провідних держав світу» [23 ]

Останнє є дуже важливим з огляду на те, що окремі вчені, обґрунтовуючи методологічні засади поняття «кіберпростір», стверджують начебто він «не може бути визнаний видом реального фізичного простору. Він може трактуватися видом перцептуального або концептуального простору, себто він може бути віднесений до внутрішнього світу суб’єкта, людини» [26 ] Подібна позиція не може вважатися прийнятною, оскільки вона штучно звужує сферу функціонування феномену кіберпростору, залишаючи поза його межами технічну складову, яка по суті є серцевиною ключового поняття. У такий спосіб, вчений зводить семантику поняття «кіберпростір» до поняття «віртуальний простір». Не зважаючи на наявність споріднених сем у наведених терміносполученнях, подібна взаємозаміна суперечить методологічному принципу науковості.  Наша позиція ґрунтується на тому, що кібернетичний простір є гібридним, таким, що об’єднує матеріальні й уявні компоненти, оскільки він не може існувати без своєї інструментально-технологічної складової, без реальної діяльності осіб, які професійно або аматорські, правомірно чи неправомірно діють у цій сфері. Зазначене закладає підвалини правового регулювання діяльності у кібернетичному просторі.

На відміну від цього, поняття «інформаційний простір» є більш абстрагованим і об’ємним. Знаково-символьна природа інформації дає підстави досліджувати інформаційний простір перш за все в контексті семіотики, а вже потім – кібернетики. Коли ж йдеться про застосування поняття «інформаційного простору» в юридичній сфері, зокрема, у текстах законів і підзаконних актів,  слід спиратися перш за все на норми  інформаційного права. Зауважимо, що у той же час поняття «кіберпростору» у правовій парадигмі більше тяжіє до сфери інформаційної та кібернетичної безпеки.

Специфіка інформаційного простору полягає в тому, що  він, насамперед, виступає як соціальна складова життя суспільства, включаючи, політичну, економічну, освітню, наукову, правову, культурну, документальну та ін. компоненти. Не слід випускати з поля зору й те, що даний простір охоплює й передбачає збереження та передачу наступним поколінням культури, традицій, певних ідеологем, тобто виступає своєрідним носієм «соціальної пам’яті». Це дає можливість розглядати семантику термінологічного сполучення не тільки в системі координат протяжності й обсягів, але й часових координат. Таким чином, при дослідженні поняття «інформаційний простір» можуть бути застосовані як функціональний, так і структурний, системний, еволюційний підходи у їх синхронних та діахронних зрізах. Це зумовлено специфікою самого об’єкта, який являє собою багаторівневу ієрархічну структуру, що включає в себе підмножину різнопланових інформаційних систем.

Д. В. Чайковський, узагальнюючи наукові засади щодо конотації поняття «інформаційний простір» виділяє три основних позиції: 1. Територіальний (локалізація джерел інформації, розташування баз даних, місце мешкання населення, межі дії певних норм права тощо). 2.  Геополітичний (забезпечення інформаційної безпеки держави в умовах глобалізації світу, збереження національного інформаційного суверенітету). 3. Власне соціальний (сприйняття й перетворення суб’єктами інформації шляхом фільтрації й обробки відомостей за допомогою певних ментальних моделей, що дозволяє оцінювати різноманітні ситуації та приймати рішення). [27]

Підтримуючи вченого у його намаганні певною мірою систематизувати існуючі на теперішній час підходи до визначення поняття «інформаційний простір», ми, тим не менш, вважаємо, що  має право на існування й четверта, не зазначена позиція  –  інтеграційна. Вона зумовлюється тим, що  у сучасних умовах інформаційний простір чим далі, тим більше спирається на інформаційно-комунікативні технології і все тісніше переплітається з кіберпростором.  Звідси виникає необхідність подальшого дослідження властивостей понять із перенесенням наукових засад кібернетики, інформаційного права, інформаційної безпеки, правової інформатики, прикладної лінгвістики на практику законотворчості й правозастосування.

Висновки. Герменевтичний підхід у дослідженні термінології інформаційного права має значний, до кінця не розкритий потенціал. На прикладі порівняльного аналізу ключових термінів на засадах герменевтики вдалося встановити інтеграційні та диференційні ознаки термінологічних сполучень. Урахування семантичних особливостей кожної лексеми на базисі герменевтики дозволить у подальшому суттєво удосконалити концептосферу інформаційного права й інформаційної безпеки та юридичну техніку укладання текстів нормативно-правових актів.

Література:

1.  Баранов О. А. Про тлумачення та визначення поняття «кібербезпека» / О. А. Баранов [Електронний ресурс].  –  Режим доступу:   ippi.org.ua
2. Діордиця І. В. Поняття та зміст Національної системи кібербезпеки [Електронний ресурс] // http://goal-int.org/ponyattya-ta-zmist-nacionalnoi-sistemi-kiberbezpeki/
3. Діордиця І. В. Система забезпечення кібербезпеки: сутність та призначення [Електронний ресурс] // http://goal-int.org/sistema-zabezpechennya-kiberbezpeki-sutnist-ta-priznachennya
4. Косогов О. М. Пріоритетні напрямки державної політики щодо забезпечення безпеки національного кіберпростору / О. М. Косогов // Збірник наукових праць Харківського університету Повітряних Сил, 2015. – Вип. 3 (40). – С. 127 – 130.
5. Ліпкан В. А. Теоретико-методологічні засади управління у сфері національної безпеки України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан.  –  К. : Текст, 2005.  –  350 с.
6. Ліпкан В. А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан.  –  К. : Текст, 2008.  –  440 с.
7. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана.  –  К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012.  –  304 с.
8. Ліпкан В.А. Доступ до інформації з обмеженим доступом : проблеми вироблення уніфікованих дефініцій / В. А. Ліпкан, Л. І. Капінус // Публічне право.  –  2013.  –  С. 45 – 53.
9. Шеломенцев В. П. Сутність організаційного забезпечення системи кібернетичної безпеки України та напрями його удосконалення / Шеломенцев В. П. // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика).  – Київ: Міжвідом. наук.-дослід. центр з проблеми боротьби з організ. злочинністю, 2012.  –  № 2 (28).  –  С.299-309
10. Бернюков А.М. Юридична герменевтика як методологія здійснення правосуддя (філософсько-теоретичний аналіз): автореф.дис… канд.юрид.наук: 12.00.12 / А.М.Бернюков: Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Л., 2008. – 16 с.
11. Брижко В. М. Філософія права: герменевтика в сфері інформаційного права // В. М. Брижко / Правова інформатика.  –  2014.  –  № 1(41).  –  С. 18  –  22.
12. Дзьобань О. П., Яроцький В. Л. Герменевтичний метод у сучасних цивілістичних дослідженнях: до питання про доцільність застосування / О. П. Дзьобань, В. Л. Яроцький // Інформація і право.  –  2017.  –  № 2 (21).  –  С. 5 – 12.
13. Косцова І. П. Герменевтичний метод тлумачення норм права: історична та юридична дивергенція [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: http://science.lp.edu.ua/sites/default/files/Papers/kostsova.pdf
14. Онищук І. І. Техніка юридичного письма в нормативно-правових актах: монографія / І. І. Онищук. – Івано-Франківськ: Лабораторія академічних досліджень правового регулювання та юридичної техніки, 2014. – 228 с.
15. Плавич В.П. Юридическая герменевтика. – Режим доступу : //www.epistemology_of_ science.academic.ru/965
16. Топчій В. В. Офіційне тлумачення конституційних норм щодо прав людини у парадигмі юридичної герменевтики / В. В. Топчій // Публічне право.  –  2016.  –  № 1 (21).  –  С. 276 – 284.
17. Чулінда Л.І. Герменевтичний метод дослідження юридико-лінгвістичних властивостей текстів нормативно-правових актів // Українське право. – 2002. -  №1. – С. 229-234.
18. Шелестов К. О. Праворозуміння та герменевтика [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: http://www.apdp.in.ua/v50/19.pdf
19. Лингвистический энциклопедический словарь /Гл. ред. В. Н. Ярцева. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – 685 с.
20. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. І голов. Ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003.  –  1440 с.
21. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного исследования. М., 1999. – 640 с.
22. Волкова Н.С. Приемы формирования правовой позиции Конституционного Суда РФ // Журнал российского права. – 2005. – № 9. – С.79–85.
23. Стратегія кібербезпеки України. Введена в дію Указом Президента України від 15 березня 2016 р. №   96/2016.                      [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0003525-16
24. Положення про Національний координаційний центр кібербезпеки від 07.06.2016 р. [Електронний ресурс].  –  Режим доступу:  http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/242/2016
25. Проект Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» . [Електронний ресурс].  –  Режим доступу: // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2076-19
26. Волов А. Г. Философский анализ понятия «киберпространство» // Философские проблемы информационных технологий и киберпространства. Электронный ресурс: https://cyberleninka.ru/article/n/filosofskiy-analiz-ponyatiya-kiberprostranstvo
27. Чайковский Д. В. Информационное пространство: анализ определений.  –  Д. В. Чайковский // Вестний Бурятского государственного университета. – 2010. – № 3. -  С. 269-274.

Кибернетическое пространство VS информационное в контексте юридической герменевтики

         Правовое регулирование сферы информационного права, обеспечение информационной и кибернетической безопасности основываются на понятийно-категориальном аппарате науки. Употребление ключевых терминов должно базироваться на четком представлении о семантике каждого из них. Автор статьи демонстрирует сущность герменевтического подхода в исследовании терминологических словосочетаний, освещает их интеграционные и дифференциальные признаки. Учет данных, которые содержатся в статье, позволит в дальнейшем совершенствовать юридическую технику нормотворчества.

Ключевые слова: кибернетическое пространство, информационное пространство, юридическая герменевтика, методы научных исследований в праве.

CYBERNETIC SPACE VS INFORMATION SPACE IN THE CONTEXT OF LEGAL HERMENEUTICS

Legal regulation of the field of information law, provision of information and cyber security are based on the conceptual-categorical apparatus of science. The use of key terms should be based on a clear understanding of the semantics of each of them. The author of the article explores the essence of legal hermeneutics, demonstrates various approaches to her understanding. He compares lexicographic materials with the texts of normative acts of Ukraine, which regulate the issues of cybersecurity. The analysis of the texts makes it possible to establish discrepancies in the interpretation of terms in dictionaries and in legal documents. The concept of “space” is an integration component of two terminological word combinations. The author of the article considers the legal aspects of the concept of “space”, its differences from the commonly used meaning. He suggests to consider the concept of “cybernetic space” in its legal meaning as a hybrid, as it combines elements of the real physical world (equipment, technology) and virtual space. The concept of “information space” is more abstract, since it is based on the character-sign nature of the data. The connotation of the concept of “information space” contains territorial, geopolitical and social components proper. The author of the article proposes to emphasize also the integration component, because under present conditions there is a significant convergence of the concepts of “cybernetic” and “information” space.

Key words: cybernetic space, information space, legal hermeneutics, methods of scientific research in law.

Василь Васильович Топчий

Голова Інституту кримінально-правової політики ГОСЛ,

доктор юридичних наук, професор

Стаття присвячена теоретичному аналізові правової природи офіційного тлумачення нормативних актів, реалізації Конституційним Судом України даного повноваження при інтерпретації конституційних норм щодо прав людини. Представлена сучасна модель уявлення про об’єкт, предмет, принципи юридичної герменевтики. Здійснена екстраполяція вказаної моделі на діяльність Конституційного Суду України при виконанні ним правозахисної функції. Запропоновані авторські дефініції понять «конституційна герменевтика», «конституційно-герменевтичний процес». Представлені шляхи удосконалення діяльності Конституційного Суду України у ході реформи конституційної юстиції, спрямовані на оптимізацію внутрішнього і зовнішнього контуру застосовуваної парадигми юридичної герменевтики.

Ключові слова: Конституційний Суд України, права людини, офіційне тлумачення тексту Конституції України, юридична герменевтика, конституційна герменевтика, конституційно-герменевтичний процес.

Загальна постановка проблеми. Динаміка змін в українському суспільстві новітнього часу характеризується двома протилежно спрямованими процесами. На фоні ментального прагнення значної кількості громадян до реального провадження принципів верховенства права, поваги до своєї гідності, до повного дотримання міжнародних і конституційних норм щодо прав людини та їх забезпечення і захисту державою спостерігається небувалий сплеск проявів правового нігілізму, впевненості у праві сили, а не  у силі права. Від перемоги однієї з двох тенденцій залежить майбутнє України. Тому на даному етапі вкрай важливим є налагодження громадянського миру з опорою на віру у дієвість правового механізму держави. Одним із елементів цієї великої справи виступає дотримання законності, яке базується на єдиній позиції щодо розуміння закріплених у Конституції і законах України правових норм. У такий спосіб суттєво зростає питома вага офіційного тлумачення окремих положень Основного Закону України. Цілком зрозуміло, що самі по собі рішення Конституційного Суду України ( далі – КСУ), визначення відповідності окремих законів Конституції, інтерпретації окремих правових норм в процесі офіційного тлумачення, не спроможні змінити ситуацію в суспільстві, але завдяки цим рішенням створюється той фундамент, на якому базуватимуться усі подальші дії уповноважених органів, компетентних осіб і окремих громадян. Тож наукове дослідження феномену офіційного тлумачення конституційних норм, зокрема щодо прав людини, сприятиме подальшому удосконаленню діяльності Конституційного Суду України, може стати окремим елементом конституційної реформи, а значить, і ствердженню законності в Україні в цілому.

Аналіз публікацій. Проблема тлумачення норм права викликає інтерес і у теоретиків держави та права, і у фахівців з окремих галузей права, і у практиків, до яких певною мірою можна віднести й суддів КСУ, і у мовознавців, які спеціалізуються на питаннях юридичної лінгвістики. У цьому напрямі вітчизняними вченими зроблені вагомі наукові розвідки, зокрема: О. Балинською, Л. Бірюком, А. Головіним, В. Гончаровим, С. Гурак, Т. Дудашем, О. Копиленком, В. Косовичем, О. Марцеляком, Р. Марчуком, О. Мироненком, Н. Оніщенком, П. Рабіновичем, М. Савчиним, О. Скакун, І. Сліденком, Ю. Тодикою, О. Тупицьким, Л. Чуліндою, В.Шаповалом, С. Шевчуком, Ю. Шемшученком та ін. Особливо слід відзначити внесок у розробку проблем тлумачення норм права Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України, яка, починаючи з 1997 року, досліджує різні аспекти інтерпретації правових текстів і практики правозастосування, в тому числі й компаративні, що базуються на глибинному системному аналізі юридичної практики. З проекцією на правозастосування наявних норм щодо прав людини, їх практичної реалізації певний інтерес викликають інформаційно-аналітичні бюлетені «Права людини», що випускаються Харківською правозахисною групою.

Було б невірним стверджувати, що тлумачення норм права знаходяться в центрі уваги лише українських вчених. Актуальність проблеми, що існує з часів римського права, з урахуванням конкретно історичних і соціальних умов кожного суспільства на різних етапах його розвитку спонукала й продовжує спонукати до її розв’язання науковців різних країн. Для фахівців, які займаються дослідженням інтерпретації норм права, важливими є наукові праці О. Аверина, С. Алексєєва, У. Андерсона, Е. Бетті, О. Бобильова, Д. Варигіна, Н. Волкової, Г. Гадамера, Е. Гріффіта, П. Гудріха, Р. Дворкіна, Г. Кельзена, Д. Керимова, В. Крусса, Ф. Люшера, Н. Малиновської, А. Піголкіна, О. Писаревського, О. Полякова, П. Рикера, Я. Фогера, Д. Хобса, І. Честнова, О. Черданцева, Ф. Шлейєрмахера, Г. Штайнбергера та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Попри значну кількість наукових досліджень у питаннях інтерпретації юридичних текстів, проблема офіційного тлумачення конституційних норм щодо прав людини з її екстраполяцією на парадигму юридичної герменевтики залишилася у лакуні правової науки та потребує свого розв’язання.

Об’єктом дослідження є конституційний процес в аспекті офіційного тлумачення норм, закріплених в Основному Законі України. Предметом виступає офіційне тлумачення конституційних норм щодо прав людини у парадигмі юридичної герменевтики.

Метою статті є здійснення теоретичного аналізу правоінтерпретаційної практики Конституційного Суду України при офіційному тлумаченні конституційних норм щодо прав людини з позицій юридичної герменевтики й обґрунтування ролі даної функції у реалізації реформи конституційної юстиції.

Досягнення поставленої мети потребує виконання наступних завдань: 1) спираючись на теоретичні основи юридичної герменевтики, екстраполювати їх на діяльність КСУ, спрямовану на офіційне тлумачення норм, пов’язаних із сутністю прав людини, їх реалізацією і захистом; 2) увести до наукового обігу авторські дефініції понять «конституційна герменевтика», «конституційно-герменевтичний процес»; 3) визначити роль рішень і ухвал КСУ в механізмі правозахисту; 4) обґрунтувати значення діяльності з офіційної інтерпретації текстів нормативних актів у перспективах реформи конституційної юстиції.

Виклад основного матеріалу дослідження. Відповідно до ст.147 Конституції України[1], а також до ст.13 Закону України «Про Конституційний суд України»[2] до повноважень КСУ належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Проте вже на цьому етапі виникає принаймні два питання: що розуміти під терміном «тлумачення» і чим вирізняється саме «офіційне тлумачення», якщо у п.6 розділу ХV Конституції «Перехідні положення» встановлюється, що «до створення Конституційного Суду України тлумачення законів здійснює Верховна Рада України»?

Як слушно зауважує В. Гончаров, посилаючись на наукові праці А. Барака і Є. Врублевського,  «термін «тлумачення» сам потребує тлумачення»,[3] і відстежує, що «у юридичній літературі тлумаченням називають і діяльність із з’ясування змісту положень законодавства, і діяльність щодо його пояснення іншим суб’єктам, а також результат цього процесу».[4] Натомість не менш важливим є розуміння, чому законодавець з широкого синонімічного ряду, в якому представлені поняття «трактування», «коментування», «пояснення», «з’ясування», «роз’яснення», «інтерпретація», «екзегеза» та ін. віддає перевагу саме тлумаченню.

Семантику поняття «офіційне тлумачення» окреслив сам КСУ (до речі лише у 2010 році), наголосивши на тому, що офіційне тлумачення і застосування правових норм є різними видами юридичної діяльності. Згідно з ухвалою Конституційного Суду України у справі № 2-11/2010 від 31.03.2010 «офіційним тлумаченням вважається діяльність компетентного органу державної влади щодо з’ясування і роз’яснення волі законодавця, матеріалізованої в нормі права (усвідомлення та роз’яснення смислу норм права з метою найбільш правильної їх реалізації)».[5]

Дотепер серед фахівці в галузі конституційного права не дійшли згоди щодо диференціації понять «права людини та громадянина» і «конституційні права людини та громадянина» попри те, що ще у 2002 р. М.Костицький висловлював думку щодо нагальної потреби у чіткому розмежуванні цих понять та їх законодавчого визначення.[6]

Зазначене вище спонукає до з’ясування природи тлумачення. Ми дотримуємося думки, що необхідність інтерпретації текстів правових актів, тлумачення смислу окремих понять, що містяться в них, зумовлена символьною природою мови, яка є невід’ємним компонентом семіотичної, тобто знакової сфери. Феномен співвідношення сутності поняття та його денотату у кожній природній мові є багатогранним, динамічним і невичерпним. Складність знакових систем, зокрема мови і мовлення, породжується особливостями психології сприйняття, типом ментальності, пріоритетними принципами номінації, внаслідок чого виникає ряд специфічних явищ, насамперед полісемія. Вона виявляється не лише на рівні окремих лексичних одиниць, а й на рівні певних граматичних форм, синтаксичних конструкцій і тексту в цілому. Усе це призводить до неоднозначності розуміння закладених у висловлюванні смислів, що для правничої сфери є не просто небажаним, а взагалі неприйнятним. Особливість тлумачення юридичних текстів характеризується інтеграцією методологічних, системно-правових і галузево-правових наукових платформ із прикладними потребами правозастосування.

Через це з’являється необхідність, щоб в результаті пізнання, аналізу, розуміння, усвідомлення і роз’яснення як послідовних процесів відбувалося формування наукових, практичних і світоглядних позицій, що у подальшому виступають як своєрідна система координат у діяльності фізичних і юридичних осіб.

Діалектика розвитку юриспруденції полягає в тому, що швидкоплинність дії окремих екстраюридичних чинників, зумовлена суспільно-політичними, соціально-психологічними, економічними змінами, неодмінно впливає і на трансформацію праворозуміння. Так, головною тенденцією останнього часу, що чинить вплив на розвиток законотворчості й тлумачення законів, стає суперечливе поєднання національних особливостей, в тому числі правових, із проявами глобалізації світу, а відтак і породження низки нових, раніш не настільки актуальних завдань, зокрема: визначення відповідності правових норм, закріплених у державних нормативно-правових актах, із положеннями ключових документів у сфері міжнародного права, насамперед, права Європейського Союзу; перевірка автентичності перекладу текстів не лише з власне лінгвістичних позицій, а й у загально-семантичному розумінні в контексті конкретної правової системи; пошук шляхів адаптації до міжнародних норм законодавства України, засоби імплементації рішень Європейського суду з прав людини у національне правове поле.

Наведені розсуди переконливо свідчать, що навіть у ключових поняттях, які детермінують усю діяльність КСУ, неможливо оминути юридичної герменевтики, під якою, консолідуючись із Н. Волковою, пропонується розуміти «особливий метод тлумачення правової норми, який включає не лише буквальне розшифрування тексту норми, що тлумачиться, а й оцінку правової ситуації, що супроводжує реалізацію цієї норми»[7].

Тож поняття юридичної герменевтики поглинає поняття тлумачення текстів, які містять правові норми, і передбачає певну реконструкцію дискурсу, тобто відтворення обставин і розуміння ідеї, що скеровує законотворця на вживання тих чи інших правничих категорій, термінів, юридичних конструкцій і формул з проекцією на подальше їх правозастосування. При цьому було б занадто спрощеним вважати, що у процесі тлумачення відбувається звичайне «декодування» закладеної в законодавчому тексті інформації, як це робилося у радянському праві, адже юридична герменевтика як синкретична галузь знань конгломерує в собі відомості з юридичної логіки, лінгвістики, юридичної техніки, легістики (науки про способи викладу й оформлення нормативних актів) і спрямована на комплексний підхід до інтерпретації законодавчих актів.

У такий спосіб умовно в якості компонентів юридичної герменевтики (в широкому її розумінні) можна виділити: 1) відомості про шляхи і засоби вербалізації та письмового оформлення правових норм; 2) знання про способи тлумачення текстів законодавчих актів; 3) стандарти і процедури правової експертизи юридично значущих текстів; 4) правила створення інтерпретаційних актів, репрезентації в них усіх елементів тлумачення. Наданий перелік укладається у так зване герменевтичне коло, яке характеризується своєю циклічністю і рівневістю. Це дає підстави стверджувати, що у герменевтичному процесі відбувається не тільки і не стільки пізнання, скільки інтелектуально-творча модифікація думки, яка базується на глибинних компетенціях тлумача. Не можна не помітити й того, що юридична герменевтика ґрунтується на двох взаємно спрямованих процесах: руху від системи права до окремо взятої норми і навпаки, що відбиває нерозривний взаємозв’язок між цілим і частиною.

Зазначене створює підстави для наукової дискусії з А.М.Колодієм щодо розуміння юридичної герменевтики. У відповідній словниковій статті, розміщеній в «Юридичній енциклопедії», відомий професор трактує юридичну герменевтику лише з позицій доктрини теорії природного права, посилаючись на погляди А. Кауфмана і В. Хассемера. На підставі цього висновується, що «вказана теорія спирається не на норми, а на правовідносини, правові рішення, правову поведінку»[8]. Подібна інтерпретація здається дещо фрагментарною, оскільки звужується об’єкт і предмет юридичної герменевтики, за дужки виноситься уся її історія з античних часів і перспективи розвитку, що зароджуються у сьогоденні. Серед таких тенденцій найбільш рельєфно проступає тяжіння до подальшого розгалуження юридичної герменевтики, зокрема поява конституційної герменевтики як галузі, яка має свої специфічні особливості, що виокремлюють її з-поміж таких галузей, як цивілістична, адміністративна, кримінально-правова та ін.

Спираючись на концепції сутності конституційної герменевтики, розроблені О. Бобильовим[9], І. Кравцем[10], В. Круссом[11] та ін., пропонуємо розуміти під нею «галузь юридичної герменевтики, що слугує офіційному тлумаченню норм Конституції в процесі її реалізації і здійснення Конституційним Судом своїх повноважень, а також науковій інтерпретації смислів, закладених у тексті Основного Закону України та інших нормативно-правових актів, що потрапляють до сфери конституційної юрисдикції, у цілях усунення конфлікту інтерпретацій, а також удосконалення законотворчості й правозастосування».

Специфіка конституційної герменевтики виявляється якнайменше у двох аспектах: 1) наявність притаманних лише їй властивостей та якостей, зумовлених чітко визначеними процедурами офіційного тлумачення; 2) масштабність та значущість висновків, які виходять далеко за межі конституційного права і впливають на усю правову систему держави.

Існування герменевтичного кола, що екстраполюється на регламент діяльності з офіційного тлумачення Конституції, дає підстави ввести до наукового обігу поняття «конституційно-герменевтичного процесу», який, за нашим розсудом, можна визначити як «науково обґрунтований багатокомпонентний інтелектуально-творчий процес інтерпретації уповноваженими суб’єктами права і науковцями тексту Конституції з урахуванням дискурсу його створення з метою встановлення релевантного смислу конституційних норм й подальшої оптимізації діяльності з підтримання правопорядку».

Процес офіційного тлумачення норм, закріплених у Конституції України, слугує не лише розв’язанню правових колізій, що виникають у правозастосуванні, а й унеможливлює виникнення подібних ситуацій у подальшому. Тож можна стверджувати, що конституційно-герменевтичний процес має водночас констатуючий, імперативний і випереджуючий характер. Без цього діяльність Конституційного Суду України певною мірою втрачала б свій сенс.

Натомість зовсім недавно була спромога вилучити функцію офіційного тлумачення з повноважень зазначеного вище органу. Так, описуючи новації, запропоновані Конституційною Асамблеєю, В.Коваленко у статті «Конституційний суд України як ключова інституція в механізмі гарантій прав і свобод людини в Україні» наводить внутрішньо суперечливе положення: «…слід відзначити пропозицію про необхідність розширення кола повноважень Конституційного Суду України, вилучивши офіційне тлумачення законів України, положеннями щодо розгляду: – конституційних скарг з питань відповідності Конституції України (конституційності) законів України, застосування яких порушило конституційні права і свободи людини та громадянина; – звернень органів місцевого самоврядування з конституційними поданнями щодо конституційності законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, які стосуються місцевого самоврядування, захисту прав та інтересів територіальних громад.»[12]

Не заперечуючи ролі та значення конституційної скарги, ми тим не менш ставимо питання: яке ж це розширення повноважень, якщо анулюється одна з найважливіших функцій Конституційного Суду України? Знову ж таки, розгляд конституційних скарг носить характер post factum, тобто він позбавляє можливості працювати на упередження, даючи розширене офіційне тлумачення правової норми. До того ж необхідно враховувати, що скарги виникають на тлі конфліктогенних чинників, сам їх модус апріорі спрямований на здійснення правосуддя, якнайменше – арбітраж, медіацію, а не на роз’яснення норм. У зв’язку з цим доречно навести висловлювання О. Климович про те, що Конституційний суд України «не розглядає справу по суті, і результатом розгляду заяви не може бути компенсація шкоди конкретному громадянинові…».[13]

Принагідно зазначимо, що переорієнтація на конкретні справи, які мають на меті розгляд скарг, суттєво поширює засади прецедентного права, характерні здебільшого для англосаксонської правової системи. Наведені аргументи переконливо демонструють, що намагання переінакшити сутність повноважень КСУ без опори на наукове обґрунтування пов’язаних із цим глибинних процесів та їх взаємних зв’язків суттєво трансформує саму методологію діяльності Конституційного Суду, його призначення і роль для держави та суспільства. Тому вважаємо питання щодо залишення у переліку повноважень КСУ офіційного тлумачення тексту Конституції принципово важливим при проведенні реформи конституційної юстиції в Україні.

Ми повністю розділяємо погляди судді Конституційного Суду у відставці М. Козюбри в тому, що у конституційній юрисдикції в силу її специфіки має домінувати не принцип змагальності, а дослідницький принцип.[14] При цьому не слід абсолютизувати дослідництво й дорівнювати діяльність Конституційного Суду до діяльності власне наукової чи науково-дослідної установи. Річ у тім, що при формуванні рішення з метою всебічного розгляду справи Конституційний Суд враховує як правову позицію окремих органів державної влади, так і думку авторитетних науковців. У такий спосіб при офіційному тлумаченні конституційних норм відбувається органічне поєднання легального і доктринального тлумачення.

Особливий інтерес викликає питання щодо ролі Конституційного Суду України в механізмі захисту прав і свобод людини. Як зазначає І. Петрів,  «навколо правозахисної функції КСУ ведеться жвава дискусія»[15], оскільки одні вчені (О. Калініченко, Р. Мартинюк,  О. Климович та інші) вважають, що функція захисту прав і свобод людини не притаманна Конституційному Суду України, а інші (А. Селіванов, А. Стрижак, В. Тихий, А. Гусєв) дотримуються думки, що зазначена функція йому властива. Наші погляди збігаються із науковою позицією представників другої групи, оскільки ми переконані в тому, що захист прав людини починається з праворозуміння, а тому є безпідставним зведення правозахисної функції лише до прийняття певних нормативно-правових актів, контролю за дотриманням окремих положень законів і підзаконних актів або розгляду справ щодо конкретних правопорушень у цій сфері. У цьому зв’язку відбувалося б зниження модусу діяльності КСУ у сфері захисту прав і свобод людини лише до рівня здійснення конституційного контролю. Не менш важливим є й те, що, приймаючи рішення, Конституційний Суд України обов’язково кореспондує їх із міжнародно-правовими нормами, посилаючись на положення Загальної декларації прав людини 1948 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1959 р., Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. та інші.

Ми не розділяємо поглядів І. Петріва, що «функцію офіційного тлумачення КСУ важко віднести до дієвих засобів захисту прав і свобод громадян…».[16]Його аргументація базується на складності без кваліфікованої допомоги більшості громадян реалізувати право на конституційне звернення, а також розгляду Конституційним Судом України справи лише за наявності фактів неоднозначного застосування положень Конституції або законів України судами чи іншими органами державної влади.

Вбачаємо в даному випадку певну логічну похибку, яку за аналогією можна порівняти з умовиводом, коли через недосконалість окремої деталі ставлять під сумнів доцільність застосування усього агрегату. Навіть у ситуаціях, коли приймаються ухвали КСУ про відмову у відкритті конституційного провадження у справах за конституційним зверненням громадян, відбувається детальний аналіз такого звернення і до тексту ухвали включається вмотивована аргументація, що ґрунтується на роз’ясненнях правових норм, описі правового механізму держави. Завдяки цьому встановлюються нечітко визначені положення нормативних актів, виявляються певні юридичні колізії і прогалини в законодавстві, що, по суті, є глибинним процесом, який опосередковано впливає на реалізацію правозахисних функцій на рівні законодавства. У зв’язку з цим вважаємо, що формулювання, надані при аргументації позиції КСУ в ухвалах, можна кваліфікувати як різновид офіційного тлумачення. Це означає, що визначені в ухвалах Конституційного Суду України позиції щодо конституційних засад функціонування правового механізму держави, пошуки шляхів його удосконалення з метою оптимізації захисту прав людини є не менш важливим, аніж така очевидна форма, як традиційне офіційне тлумачення тексту Конституції.

Проведений нами аналіз ухвал КСУ у справах щодо захисту прав людини за період з 1997 року (з моменту початку випуску «Вісника Конституційного Суду України» як офіційного видання) до 2015 року дозволив виявити, що при розгляді конституційних звернень охоплювалися не лише власне конституційні норми, а й майже усі суміжні сфери правовідносин: цивільні, адміністративні, кримінальні, інформаційні тощо.

За цей період змінилося й саме змістовне наповнення ухвал про відмову у відкритті конституційного провадження. Якщо наприкінці 90-х – початку 2000 років основний акцент робився на описовій частині обставин справи, то тепер у тексті ухвал значна увага приділяється юридико-лінгвістичному, логічному, системному тлумаченню правових норм, що відповідає основним засадам юридичної герменевтики, надає такому текстові більшої переконливості, позбавляє від спромоги автора звернення докорити Конституційному Судові в упередженому ставленні або у суб’єктивізмі.

Безумовно, конституційно-герменевтичний процес є складним, багатогранним, неповторним у кожній новій справі. Зазначене зумовлює необхідність у щільній інтеграції здобутків науки і практики у діяльності Конституційного Суду України.

Виходячи з проведеного нами аналізу, можна підсумувати, що при удосконаленні діяльності КСУ із захисту прав людини, зокрема на рівні офіційного тлумачення текстів законодавчих актів, варто було б зосередитися на двох контурах парадигми: внутрішньому: оптимізації застосування принципів, правил і прийомів юридичної герменевтики – і зовнішньому: – спонуканні органів державної влади до неухильного виконання букви закону, своєчасному реагуванні на рішення й ухвали Конституційного Суду, в тому числі з усунення вад чинного законодавства, що створюють бар’єри на шляху реалізації в Україні прав і свобод людини.

Топчий В. Официальное толкование конституционных норм по правам человека в парадигме юридической герменевтики

Статья посвящена теоретическому анализу правовой природы официального толкования нормативных актов, реализации Конституционным Судом Украины данного полномочия при интерпретации конституционных норм по правам человека. Репрезентирована современная модель представлений об объекте, предмете, принципах юридической герменевтики. Осуществлена экстраполяция указанной модели на деятельность Конституционного Суда Украины при выполнении им правозащитной функции. Предложены  авторские дефиниции понятий «конституционная герменевтика», «конституционно-герменевтический процесс». Представлены пути совершенствования деятельности Конституционного Суда Украины в ходе реформы конституционной юстиции, направленные на оптимизацию внутреннего и внешнего контура применяемой парадигмы юридической герменевтики.

Ключевые слова: Конституционный Суд Украины, права человека, официальное толкование текста Конституции Украины, юридическая герменевтика, конституционная герменевтика, конституционно-герменевтический процесс.

Topchiy V. The official interpretation of the constitutional provisions of human rights in the paradigm of legal hermeneutics

The article is devoted to theoretical analysis of the legal nature of the official interpretation of the regulations, the implementation of the Constitutional Court of Ukraine of authority in the interpretation of constitutional provisions on human rights. The author makes a modern model of representations of the object, the subject, principles of legal hermeneutics. He carried out the extrapolation of this model on the activities of the Constitutional Court of Ukraine in the performance of human rights functions. This article contains the author’s definition of the concepts of “constitutional hermeneutics,” “constitutional and hermeneutical process”. Author’s position reflected in the fact that the decision to refuse the opening of the constitutional legal proceedings in cases of constitutional appeals of citizens is important to identify the legal Colosseum and gaps in the legislation, the establishment of clearly defined provisions of regulations. The author presents ways to improve the functioning of the Constitutional Court of Ukraine in the reform of constitutional justice, to optimize internal and external circuit used paradigms of legal hermeneutics.

Key words: Constitutional Court of Ukraine, human rights, the official interpretation of the text of the Constitution, legal hermeneutics, constitutional hermeneutics, constitutional and hermeneutical process.

Фатхутдінов Василь Гайнулович,

Кандидат юридичних наук, доцент

Голова Інституту безпекової політики ГОСЛ

         Стаття присвячена дослідженню сутності правничої герменевтики, а також можливостей застосування герменевтичного підходу до розуміння семантики окремих ключових термінів адміністративного права й адміністративної діяльності. Проведений контент-аналіз текстів юридичних документів дозволив окреслити семантичні поля термінологічних сполучень, виявити інтегративні й контрастивні площини, що матеріалізуються в законотворчості. Прикладний аспект дослідження полягає в інтерпретації смислів, які виникають внаслідок новітніх тенденцій вживання юридичних термінів у нещодавно прийнятому Законі України «Про Національну поліцію», формують уявлення про специфіку діяльності працівників правоохоронних органів. Доведена недоцільність і неправомірність взаємної заміни у нормативно-правових актах термінів «громадський» і «публічний».

Ключові слова:  громадський, публічний, громадський порядок, публічний порядок, громадська безпека, Національна поліція, правнича герменевтика.

ОБЩЕСТВЕННЫЙ VS ПУБЛИЧНЫЙ В ЗЕРКАЛЕ ЮРИДИЧЕСКОЙ ГЕРМЕНЕВТИКИ

         Статья посвящена исследованию сущности юридической герменевтики, а также возможностей применения герменевтического подхода к пониманию семантики отдельных ключевых терминов административного права и административной деятельности. Проведенный контент-анализ текстов юридических документов позволил очертить семантические поля терминологических словосочетаний, выявить интегративные и контрастивные площади, материализуемые в законотворчестве. Прикладной аспект исследования состоит в интерпретации смыслов, которые возникают вследствие новейших тенденций употребления юридических терминов в недавно принятом Законе Украины «О Национальной полиции», формируют представление о специфике деятельности сотрудников правоохранительных органов. Доказана нецелесообразность и неправомерность взаимной замены в нормативно-правовых актах терминов «общественный» и «публичный».

Ключевые слова: общественный, публичный, общественный порядок, публичный порядок, общественная безопасность, Национальная полиция, юридическая герменевтика.

COMMUNITY VS PUBLIC IN THE MIRROR OF LEGAL HERMENEUTICS

The article investigates the essence of legal hermeneutics and application possibilities of the hermeneutic approach to understanding the semantics of certain key terms of administrative law and administrative activities.    Purpose of the article – a substantiation of principles and approaches of lawmaking. To achieve the goal it is necessary to hold the logical-semantic analysis of the key terms, to make a content analysis of legislation, to identify the transformation of meanings in the legal sense, to make proposals to improve the legislation. The study carried out on the linguistic, syntagmatic and pragmatic levels. The semantics of the terms been studied from the point of view of common and legal practice. Comparative analysis of the semantic synonyms revealed their integrative and distinctive features. The author concludes that in the context of the various branches of law the same terminological phrase may acquire a different meaning. For example, the term “public order” in civil and administrative law filled with different meanings under the influence of discourse. An array of studies covered by the Constitution of Ukraine, most Ukrainian codes, laws and regulations, as well as doctrinal approaches to the interpretation of the basic concepts. We study the historical origins of the concept of “public order”, held parallel to the administrative activities of the French police. As a result, the author comes to a conclusion about the identity of the legal formulas that used in the Ukrainian legal texts, on the need to harmonize the use of terminology.

Keywords: public, community, public order, public security, national police, legal hermeneutics.

Загальна постановка проблеми. Докорінні зміни, що відбуваються останнім часом в українській державі ґрунтуються на системних реформах у всіх галузях життя суспільства, що потребує своєчасного і вичерпного, одностайно зрозумілого нормативно-правового регулювання. Переосмислення соціальних інститутів суспільства багато в чому відбувається на підставі заперечення того, що було раніше, намаганні по-новому підійти до усталеного порядку, адаптувати до вітчизняних умов іноземний досвід. Подібні процеси спостерігаються на усіх рівнях, в тому числі й у текстах законодавчих актів. Проте виникає питання: чи завжди новий підхід до термінологічної сфери є вдалим, чи не тягне за собою  інше формулювання звичних термінів трансформації смислів. Тож з’являється необхідність розглянути відмову від звичних юридичних формул і заміну їх новими з позицій безпосереднього зв’язку сигніфікату та його мовного оформлення, насамперед, на прикладі таких частотно вживаних прикметників, як «громадський» і «публічний».

Аналіз публікацій.  Коментування й роз’яснення текстів законодавчих актів знаходиться на перетині юридичної науки, логіки та лінгвістики. Функція офіційного тлумачення законів, визначення їх відповідності Основному закону України покладена на Конституційний суд. Існують і доктринальні підходи, які відображають позиції вчених з огляду на трактування тих чи інших положень нормативно-правових актів з опорою на домінуючі наукові концепції. На подібних засадах розглядається не тільки практика термінологічного слововживання, але й репрезентація смислів, закладених саме у такому формулюванні тексту. Все це по суті є предметом правничої герменевтики.

Серед робіт, які з’явилися у даному напрямі останнім часом, особливу увагу привертають дослідження Н.В.Артикуци, Б.В.Бабіна, А.М.Бернюкова, В.В.Гончарова,  О.О.Джураєвої, Т.І.Дудаш,  Ю.П.Лободи, Ю.Ф.Прадіда, О.В.Стовби,  Л.І.Чулінди,  О.Ю.Щербини та ін.

З іншої сторони, в науці адміністративного права й адміністративної діяльності активно розробляються актуальні проблеми встановлення й забезпечення громадського порядку і громадської безпеки. Різні аспекти вказаної наукової проблеми віднайшли висвітлення у працях В.В.Доненка, В.О.Заросила, В.В.Малікова, А.М.Подоляки,  О.Ю.Прокопенка, А.А.Манжули, Р.С.Мельника та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на незмінний інтерес науковців до питань громадського порядку, на цей час не відбувалося дослідження цього інституту в контексті правничої герменевтики, особливо з урахуванням положень нового Закону України «Про національну поліцію». [1]

Метою статті є встановлення доцільності й правомірності уведення до законодавчого й доктринального термінологічного масиву номінацій «публічна безпека» і  «публічний порядок» замість сполучень «громадська безпека» і «громадський порядок», підготовка обґрунтування щодо існуючої і майбутньої законотворчої практики.

Досягнення поставленої мети потребує вирішення наступних завдань: 1) провести логіко-семантичний аналіз ключових термінів; 2) здійснити контент-аналіз текстів законодавчих актів, у яких застосовуються сполучення «громадський/публічний», на підставі цього виявити семантичні валентності ; 3) встановити, чи не тягне за собою заміна ключового термінологічного сполучення в тексті нового Закону України «Про Національну поліцію» трансформацію смислу у правничому розумінні; 4) підготувати на підставі проведеного аналізу рекомендації щодо номінації певних соціальних інститутів і юридичних явищ у текстах законодавчих актів.

Виклад основного матеріалу дослідження.  Значення правничої герменевтики як одного з новітніх підходів і методів праворозуміння важко переоцінити. Загалом і саме поняття «праворозуміння» вчені намагаються пояснити через призму герменевтики. Так, К.О.Шелестов тлумачить його, як «герменевтико-розумовий процес побудови і перевірки інтерпретаційної гіпотези щодо можливості відображення поняттям права одного або декількох явищ, а також результат цього процесу». [2, с.111]

Не зважаючи на тривалий час розвитку герменевтики як науки інтерпретації смислів, закладених у тексті, в підтексті, в дискурсі, що пройшла шлях від античної теології до розвідок епохи постмодернізму, у вітчизняній правничій науці, яка тільки-но стала прокидатися від одноманітності марксистсько-ленінського підходу до тлумачення правових явищ, герменевтика робить перші, порою невпевнені, кроки.  На теперішній час навіть не склалося усталеної назви тієї галузі герменевтики, що використовуються у методології та практиці правознавства. Її називають і герменевтикою права, і юридичною, і правовою герменевтикою. Ми обираємо інваріант «правнича» як той, що є власно українським, а не запозиченим словом, яке виступає на заміну «юридичного».

Вибір нами герменевтичного підходу як основи проведення дослідження зумовлений поставленими цілями і завданнями.

Авторитетні фахівці в галузі правничої герменевтики, зокрема А.М.Бернюков [3], В.В.Гончаров [4], Л.І.Чулінда [5], О.М.Юркевич [6], збігаються в думці, що в основі інтерпретації текстів має бути лінгвістичний підхід, який у подальшому трансформується у цільове, функціональне, системне тлумачення. Наведена точка зору зумовила логіку проведення нашого дослідження.

Тож розглянемо насамперед лінгвістичні підстави застосування термінів «громадський» і «публічний». Обидві лексичні одиниці утворені за однаковою словотворчою моделлю: вони походять від іменників. Тому є сенс визначити семантику слів, від яких утворилися досліджувані терміни.

Як зазначає «Великий тлумачний словник сучасної української мови», лексема «громада» є багатозначним словом. Основними її значеннями виступають: «1. Група людей, об’єднаних спільністю становища, інтересів і т.ін. 2. Об’єднання людей, що ставить перед собою певні спільні завдання; організація.» [7, с.199] Звідси «громадський» – той, «який відбувається в суспільстві або стосується суспільства, зв’язаний з ним; належний усій громаді, усьому суспільству, колективний; призначений для загального користування; який добровільно обслуговує різні аспекти життя колективу»  [7, с.199].

Лексема «публіка» веде походження з латини [8, с.621] і має кілька стилістично різнорідних значень, зокрема: «збірн. Люди, що перебувають де-небудь як глядачі, слухачі, відвідувачі; розм. Люди, народ, товариство; жарт., зневажл. Непевні, підозрілі люди» [7, с.1003]. Відповідно «публічний» тлумачиться наступним чином: «1. Який відбувається в присутності публіки, людей; прилюдний, привселюдний, гласний, відкритий. 2. Призначений для широкого відвідування, користування; громадський, загальний, загальнодоступний»  [8, с.621].

Порівняльний аналіз семантики термінів засвідчує наявність певної сфери перетинання значень щодо опосередкованого відношення до людей, проте терміну «публічний» не властиві семи, що вказують на суспільний характер, елементи організації спільноти. Досить показовим є й те, що авторитетний лексикограф Святослав Караванський, надаючи у своєму «Російсько-українському словнику складної лексики» переклад російського «публичный», загалом намагається відійти від застосування цього слова. У сполученні з конкретними іменниками він надає різні варіанти перекладу, а саме: (торг)  відкритий, (акт) гласний; в –ом месте, на людях. [9, с.397]

Виходячи на більш високий рівень герменевтичної інтерпретації термінів, розглянемо можливості їхнього сполучування з іншими елементами, спираючись на лінгвістичне поняття «валентності» (від лат. Valentia – сила) – здатності слова вступати в синтаксичні зв’язки. [10, с.79] При цьому нас цікавить вже не стільки загальномовна практика, скільки спроможність досліджуваних лексем сполучуватися з іншими термінами, в результаті чого утворюється надфразна єдність, так звана юридична формула.   З цією метою за допомогою інформаційно-пошукової системи «Право» були виявлені законодавчі й підзаконні акти, в яких містяться терміни «громадський» і «публічний», а також проведений контент-аналіз термінологічних сполучень з урахуванням опори на дискурс. В результаті було виявлено наступне.

Словосполучення, до складу яких входить компонент «публічний», у назвах документів зустрічаються лише один раз, а саме у постанові Центральної виборчої комісії від 3 вересня 2012 року № 733 «Про Порядок надсилання до Центральної виборчої комісії постанов окружних виборчих комісій з виборів народних депутатів України, що становлять публічний інтерес, для оприлюднення». [11]  Безпосередньо у текстах терміносполучення з компонентом «публічний» містяться у 483 документах. Опрацювання цих документів дозволило виявити, що в абсолютній більшості текстів йдеться про публічний розгляд справи в суді, тобто реалізацію принципу гласності судочинства. Це стосується не тільки власне вітчизняних актів, але й україномовних перекладів текстів рішень Європейського суду з прав людини та інших міжнародних документів. Другим за частотністю вживання є термінологічне сполучення «публічний інтерес». Також зафіксовані сполучення досліджуваного терміну із такими словами, як: інформація, договір, контроль, прокат, показ, виконання, сповіщення, церемоніальний акт, ринок, спосіб розміщення цінних паперів, спосіб продажу активів, звіт, збір благодійних пожертв, характер органів суб’єктів владних повноважень, захист науково-дослідних робіт.

Термінологічне сполучення «публічний порядок» застосовується  у Цивільному кодексі Україні, зокрема у ст.228 «Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства». Виходячи з контексту даної статті, йдеться про правові наслідки недодержання сторонами вимог закону. При цьому укладач кодексу спирається на поняттєву бінарну опозицію публічного і приватного права, в тому числі з урахуванням правових норм інших держав, міжнародних актів. Як зазначає О.М.Наруш, «застереження про публічний порядок має на меті… перешкодити впливу зовнішніх, дестабілізуючих публічний порядок закордонних актів за допомогою відмови в їх застосуванні, визнанні та виконанні». [12, с.98]

Офіційна дефініція поняття «публічний порядок»  міститься у постанові Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 12, де  зазначено, що це є «правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо). [13]

Розвиваючи ці положення, Є.Д.Боярський вказує, що «застереження про публічний порядок повинно застосовуватися лише у тому випадку, коли наслідки застосування іноземного права є явно несумісними з вітчизняним публічним порядком». [14,  с.205]

Таким чином, виникають підстави стверджувати, що поняття «публічний порядок» існує та активно застосовується в системі українського права, зокрема конституційного, цивільного, а також виходить на суміжні категорії міжнародного публічного і приватного права. Його вживання у текстах кодексів,  законів та підзаконних актів детермінується необхідністю наголошення певних правових норм, що встановлені в Україні, а тому мають характер першочергового виконання, насамперед усіма судовими інстанціями.

Також нами був проведений контент-аналіз застосування у текстах законів і підзаконних актів термінологічних сполучень, до складу яких входить компонент «громадський». В результаті було виявлено, що валентність даного терміну дозволяє йому в юридичних текстах об’єднуватися з іменниками: порядок, безпека, обов’язок, діяльність, самодіяльність, інтереси, вплив, мораль, підприємства, установи, органи, організації, контроль, фонд, комітет,  об’єднання, формування, діяч, інспектор, вихователь, помічник, захист, форум, рух, центр, союз, рада, робота /роботи, засади, експертиза, обговорення, будівлі, споруди, місця, господарства, харчування  та ін.  

Загалом термін «громадський» зустрівся нам у назвах 24 документів, а також у текстах 795 документів. Навіть на рівні статистики порівняння йде на користь даного терміну, а не лексичної одиниці «публічний».

В якості усталеної юридичної формули поняття «громадський порядок» зафіксовано в тексті Конституції України, зокрема в статтях, в яких закріплюється право на свободу думки і слова (ст.34),  свободу світогляду і віросповідання (ст.35),  права на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації (ст.39) і  оговорюються умови, за яких ці права можуть бути обмежені. У всіх перелічених статтях вказується на інтереси охорони саме «громадського», а не «публічного» порядку. [15]

Поняття «громадський порядок» і «громадська безпека» є невід’ємною частиною Кримінального кодексу України. Вони застосовуються у ст.ст.1, 22, 47, 59, розділі ІХ «Злочини проти громадської безпеки», розділі ХІІ «Злочини проти громадського порядку та моральності» (ст.293, 295,  296),  ст.342, 348, 390 КК України. [16].

Застосування термінологічного сполучення «громадський порядок» зафіксовано у ст.68 Кримінально-виконавчого кодексу України  [17], ст.ст.25, 79 Кодексу Цивільного захисту України  [18], ст.289, 557 Кримінального процесуального кодексу України [19], ст.4 Митного кодексу України [20], ст.79 Повітряного кодексу України [21], ст.182 Кодексу адміністративного судочинства України [22] та ін.

Само собою зрозуміло, що без понять «громадський порядок» і «громадська безпека» не міг обійтися і Кодекс України про адміністративні правопорушення. Ці терміни використовуються при формулюванні правових норм у ст.ст. 6, 9, 14, 18, 19,  148³, главі ХІV «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку» (ст.173- 184), 185, 185⁷, 185¹⁰, 222, 259, 262, 263 зазначеного кодексу   [23]

            Особливу увагу слід звернути на ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка закріплює юрисдикцію органів внутрішніх справ. 14 липня 2015 року були внесені окремі зміни до тексту, внаслідок чого вказана стаття набула наступного вигляду: «Стаття 222. Органи внутрішніх справ (Національна поліція). Органи внутрішніх справ (Національна поліція) розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку (виділено нами), правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху, транспорту….». [23]

            Наведене є яскравим свідченням того, що поняття «громадський порядок» і «громадська безпека» набули статусу частотно вживаної юридичної формули, що закріплена і в Конституції України, і у більшості вітчизняних кодексів.

            За спостереженнями А.Подоляки,  термін «громадський порядок» став вживатися у Франції на початку ХІХ ст. в результаті наполеонівських реформ, які передбачали розмежування сфер діяльності кримінальної та адміністративної поліції. У російські імперії, як зазначає вчений, він вперше з’являється у 1832 році в Статуті про попередження і припинення злочинів. У подальшому указом царя від 12 липня 1889 року передбачалося введення посади земського начальника, до обов’язків якого входило піклування про сільських жителів й охорона «благочиння та громадського порядку». [24, с.57  ]

            Громадський порядок як ключове поняття у системі права, зокрема адміністративного, має свою історію дослідження, в яку яскраві сторінки вписали Ю.П.Бітяк, І.І.Веремеєнко, І.П.Голосніченко, Є.В.Додін, М.М.Дорогих, А.П.Клюшниченко, В.М.Плішкін, Ю.І.Римаренко та ін.

            Проте на теперішній час ані в текстах законодавчих актів, ані в науковій літературі не існує єдиного визначення поняття «громадський порядок», яке б задовольняло сучасним умовам праворозуміння. Кожний науковець намагається відтворити в авторській дефініції власне бачення даного сигніфікату. До найбільш прийнятного можна віднести те, в якому під громадським порядком розуміється: «урегульована правовими та іншими соціальними нормами система суспільних відносин, що забезпечує захист прав і свобод громадян, їх життя і здоров’я, поважання честі та людської гідності, дотримання норм суспільної моралі» [25, с.639]

Розвиваючи цю теорію, М.В.Лошицький пропонує розрізняти поняття «громадський порядок» у широкому розумінні («урегульована правовими та іншими соціальними нормами певна частина суспільних відносин, які складають режим життєдіяльності у відповідних регіонах, забезпечують недоторканність життя, здоров’я та гідності громадян, власності та умов, що склалися для нормальної діяльності установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян»), у політико-правовому розумінні («система суспільних відносин») та у вузькому (поліцейському) розумінні.   [26] У такий спосіб семантичний діапазон досліджуваного терміну простирається від правопорядку до стану безконфліктності у певній локації, що досягається за рахунок застосування внормованих форм, засобів і методів діяльності уповноважених на це осіб.

Таким чином, поняття «громадський порядок» міцно закріпилося не тільки у текстах законодавчих і нормативно-правових актів, але й в інтерпретації цього поняття у наукових працях вчених.

Поняття «публічний порядок» в адміністративному сенсі не властиво навіть на рівні слововживання на всьому пострадянському просторі. Воно застосовується лише при здійсненні компаративних юридичних досліджень, коли вивчаються специфічні явища інших правових сімей. Так, І.А.Андреєва, розглядаючи особливості діяльності французької адміністративної поліції, вказує на такі ознаки «публічного порядку», що виділялися законом від 5 квітня 1884 року, як «спокій, безпека і санітарно-гігієнічне благополуччя» [27, с.47] За спостереженнями науковця, це формулювання увійшло до Основного кодексу адміністративно-територіальних утворень, а також до Кодексу внутрішньої безпеки 2012 року. Практика адміністративної юстиції додала сюди ще суспільну мораль та повагу до людської гідності особистості. Тож, як вважає вчений, поняття «публічний порядок» було й залишається підставою і мірою адміністративно-поліцейської діяльності Франції. [27, с.47]

Активне застосування в тексті Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року термінів «публічний порядок», «публічна безпека» (ст.ст. 1, 2, 9, 15, 16, 18, 22, 23, 26, 30, 36, 40, 41, 45, 86) суттєво дисонує із практикою вживання усталених термінів в існуючому масиві чинних законодавчих і підзаконних актів, починаючи з Конституції і кодексів України аж до ряду інших законів, що містять згадку про «громадський порядок» і «громадську безпеку».

Цікаво, що у «Положенні про патрульну службу МВС», затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України у той же день, коли був прийнятий вище згаданий Закон – 2 липня 2015 року, -  безсистемно в різних контекстах застосовуються і «публічний порядок», і «громадський порядок»,  і «громадська безпека». Доходить до смішного (як би не було так сумно): спочатку в п.1 другого розділу «Положення» серед основних завдань патрульної служби називається «забезпечення публічного порядку і громадської безпеки», а потім у третьому і шостому розділах йдеться про громадський порядок. При цьому зазначається, що основу діяльності патрульної служби МВС становить концепція «міліція та громада».  [28] Значить, нормотворцю все одне: що «публічний», що «громадський» порядок, для нього не принципово,  на чому що ґрунтується?

Чи є підстави турбуватися щодо заміни однієї номінації її синонімічною назвою? В даному випадку ми з повною відповідальністю даємо стверджувальну відповідь, адже це не просто механічна заміна. Подібна практика веде до підміни сутності самого поняття. Проведений до цього семантичний аналіз ключових термінів виявив, що домінантою у розумінні прикметника «публічний» є те, що асоціюється із поняттями «відкритий, прилюдний, гласний», а у прикметника «громадський» – те, що базується на суспільних, соціальних відносинах. Зробивши рокіровку термінів, укладачі нового закону по суті вихолостили сему організації спільноти. Вибір зроблений на користь того, що робиться на публіку й в угоду публіці.

Оскільки правнича герменевтика передбачає не тільки інтерпретацію смислів, але й реконструкцію їх розуміння автором (авторами) тексту, спробуємо зрозуміти логіку  укладачів даного закону. По-перше, як нам здається, ними правило бажання дистанціюватися від усього, що хоч якоюсь мірою нагадувало б про попереднє минуле. Дійсно, історія вживання термінів «громадська безпека» і «громадський порядок» тягнеться ще з радянських часів, тож зрозумілим є прагнення новаторів до модернізації. По-друге, при розробці концепції закону його автори спиралися на досвід, накопичений зарубіжними країнами, насамперед США, Франції, Великої Британії, Німеччини. Разом з досвідом механічно була перенесена й термінологія, яка за своєю словотворчою моделлю є звичайним калькуванням. При цьому аніскільки  не враховувалося, що мови романської групи дуже часто зберігають латинські корені слів. На відміну від них слов’янські мови мають широкі синонімічні ряди, представлені не тільки запозиченими, але й власними назвами. Діапазон семантичної синонімії дозволяє встановлювати суттєві розбіжності у відтінках значень. Наприклад, гарно відоме сполучення «public relations» ніхто не стане перекладати українською, як «публічні зв’язки», а скаже про «громадські зв’язки» або «зв’язки з громадськістю». Це пов’язано не тільки з тим, що слово «публічний» у носіїв української мови може викликати якісь побічні, небажані асоціації, але й з тим, що українська ментальність, український спосіб життя завжди спиралися на громади. Лише об’єднання людей дозволяло вижити у складних умовах навал і війн, подолати усі перешкоди на шляху розвитку суспільства. У цьому суттєва світоглядна протилежність, адже західний світ – це світ індивідуалів, які навіть зосереджуючись в одному місті, ними й залишалися. Публіка – це не єдність, це випадкова комбінація осіб, які опинилися у певний час у певному місті. Тож коли йдеться про «публічний порядок» і про «публічну безпеку», можна говорити про забезпечення стану безконфліктності лише в обмеженій локації без екстраполяції на суспільні відносини.

Усе це іде всупереч новітнім тенденціям у сфері правовідносин. Звернення до постанови Верховної Ради України «Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади» від 31.08.2015 свідчить, що у тренді – опора на громади. Так, проект статті 133 гіпотетично зміненого тексту Конституції України, надаючи опис системи адміністративно-територіального устрою України, визначає,  що ця система складається з адміністративно-територіальних одиниць: громад, районів, регіонів. Територія України поділена на громади. Громада є первинною одиницею у системі адміністративно-територіального устрою України. Декілька громад становлять район. [29] Безумовно, це лише законопроект. Разом з тим, він відображає сучасні тенденції подальшого розвитку України. І воно бачиться у світлі зростання питомої ваги місцевого самоврядування, ролі громадськості у вирішенні проблемних питань на усіх рівнях. Чи є тут місце публіці? Ні. У зазначеному проекті жодного разу не вживається слово «публічний».  Подібний факт ще раз підтверджує правоту нашого бачення.

Висновки. Проведене нами дослідження дозволило визначити інтегральну й контрастивну сутність понять «громадський» і «публічний» щодо потенцій їх вживання у законодавчих і підзаконних актах. Герменевтичний підхід допоміг не тільки інтерпретувати смисл термінологічних сполучень у контексті правових норм, але й встановити можливі причини, що спонукали законодавця здійснити заміну понять на рівні Закону України «Про Національну поліцію». У результаті встановлено, що механічна рокіровка без опори на глибинну семантику термінів, практику термінологічного вживання у більшості законів, насамперед у Конституції України, сліпе калькування запозичених номінацій не тільки спотворюють понятійний апарат науки, але й перешкоджають розумінню ролі і функцій нових соціальних інституцій. Це дає підстави порушувати питання щодо уніфікації ключової термінології адміністративної діяльності, а також внесення відповідних змін до прийнятих без ґрунтовної наукової експертизи законів.  

Література:

1. Про Національну поліцію : Закон України // Офіційний вісник України від 18.08.2015 — 2015 р., № 63, стор. 33, стаття 2075, код акту 78051/201
2. Шелестов К.О. Праворозуміння та герменевтика /К.О.Шелестов // Актуальні проблеми держави і права. – Одеса: Юридична література, 2009. – Вип.50. – С.108-113.
3. Бернюков А.М. Юридична герменевтика як методологія здійснення правосуддя (філософсько-теоретичний аналіз): автореф.дис… канд.юрид.наук: 12.00.12 / А.М.Бернюков: Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Л., 2008. – 16 с.
4. Гончаров В.В. До питання про функціональне тлумачення змісту юридичних норм / В.В.Гончаров // Актуальні проблеми держави і права. – Одеса: Юридична література, 2009. – Вип.50. – С.270-276
5. Чулінда Л.І. Герменевтичний метод дослідження юридико-лінгвістичних властивостей текстів нормативно-правових актів // Українське право. – 2002. -  №1. – С. 229-234.
6. Юркевич О.М. Герменевтика культурної форми розуміння: автореф. дис…. д-ра філософ. наук: 09.00.01 / О.М.Юркевич ; Харк. нац. ун-т ім.В.Н.Каразіна. – Х., 2005. – 40 с.
7. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.
8. Новий словник іншомовних слів. Укладання і передмова О.М.Сліпушко. 20 000 слів. – К.: Аконіт, 2008. – 848 с.
9. Караванський С. Російсько-український словник складної лексики: 2-ге вид., доповн. І випр. Львів: БаК, 2006. – ХІV+562 с.
10. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. – М.: Сов. Энциклопедия, 1980. – 685 с.
11. Постанова Центральної виборчої комісії від 3 вересня 2012 року № 733 «Про Порядок надсилання до Центральної виборчої комісії постанов окружних виборчих комісій з виборів народних депутатів України, що становлять публічний інтерес, для оприлюднення» [Електронний ресурс]  Режим доступу //   http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0733359-12
12. Нагуш О.М. Публічний порядок та суміжні категорії у міжнародному приватному праві / О.М.Нагуш // Вісник Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова. Правознавство, 2013 – Т.18. – Вип.2. – С.97-107.
13. Постанова Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів і скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України». [Електронний ресурс]  Режим доступу  // http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/194B10EBE603EBE0C2256CA6004DAC62?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=194B10EBE603EBE0C2256CA6004DAC62&Count=500&
14. Боярський Є.Д. Умови застосування застереження про публічний порядок в Україні та державах світу / Є.Д.Боярський // Університетські наукові записки. – 2013. – № 3. – С.204-209.
15. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30, ст. 141.
16. Кримінальний кодекс України  (редакція від 12.08.2015) [Електронний ресурс]  Режим доступу // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page?text=%E3%F0%EE%EC%E0%E4%F1%FC%EA
17. Кримінально-виконавчий кодекс України.
18. Кодекс цивільного захисту України (в редакції від 11.02.2015) [Електронний ресурс]  Режим доступу  // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5403-17/page?text=%E3%F0%EE%EC%E0%E4%F1%FC%EA
19. Кримінальний процесуальний кодекс України (в редакції від 15.08.2015) [Електронний ресурс]  Режим доступу // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page?text=%E3%F0%EE%EC%E0%E4%F1%FC%EA
20. Митний кодекс України (в редакції від 24.07.2015) [Електронний ресурс]  Режим доступу // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4495-17?nreg=4495-17&find=1&text=%E3%F0%EE%EC%E0%E4%F1%FC%EA&x=8&y=8
21. Повітряний кодекс України (в редакції від 11.08.2013) [Електронний ресурс]  Режим доступу // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3393-17?nreg=3393-17&find=1&text=%E3%F0%EE%EC%E0%E4%F1%FC%EA&x=7&y=8
22. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції від 01.09.2015) [Електронний ресурс]  Режим доступу // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2747-15?nreg=2747-15&find=1&text=%E3%F0%EE%EC%E0%E4%F1%FC%EA&x=4&y=7
23. Кодекс України про адміністративні правопорушення (редакція від 12.09.2015) [Електронний ресурс]  Режим доступу // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/page?text=%E3%F0%EE%EC%E0%E4%F1%FC%EA
24. Подоляка А. Громадський порядок: сутність, поняття та форми забезпечення /А.Подоляка // Вісник Національної академії прокуратури України, 2009. – № 2. – С.54-60.
25.  Нагребельний В.П. Громадський порядок /В.П.Нагребельний // Юридична енциклопедія: в 6 Т. /Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп.ред.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т.1: А-Г. – С.639.
26. Лошицький М.В. Адміністративно-правові відносини в сфері охорони громадського порядку /М.В.Лошицький ; автореф…. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – 16 с.
27. Андреева И.А. «Административная полиция» – институт, понятие и конструкция административного права Франции / И.А.Андреева // Вестник Омского университета. Серия «Право». – 2013. – № 4 (37). – С.44-49.
28. Положення про патрульну службу МВС, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року № 796 [Електронний ресурс]  Режим доступу // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0777-15?nreg=z0777-15&find=1&text=%E3%F0%EE%EC%E0%E4%F1%FC%EA&x=3&y=7
29. Постанова Верховної Ради України «Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади» від 31.08.2015 [Електронний ресурс]  Режим доступу // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/656-19