Volodymyr Lipkan

Department of Criminal Law & Justice, Zaporizhzhia National University, Ukraine

Lydmyla Vasutynska

Department of Finances, Odessa National Economic University, Ukraine

Tetyana Syvak

Department of Parliamentarism and Political Management,

National Academy for Public Administration under the President of Ukraine, Ukraine

 Lipkan, V., Vasutynska, L., & Syvak, T. (2018). METHODS OF ANALYSIS OF THE EFFECTIVENESS OF PUBLIC SECTOR PROJECTS: FEATURES AND CONSTRAINTS. Baltic Journal of Economic Studies, 4(1), 255-261. https://doi.org/10.30525/2256-0742/2018-4-1-255-261

Abstract. The purpose of the paper is to consider the main provisions of methods of analysis of the effectiveness of public sector projects. A number of issues remain controversial in the methodology of analysing costs and benefits. So, in addition to determining the costs and benefits to be included in the analysis, one should outline the problem of assessing in the monetary equivalent of the social effects that society receives from the project implementation. Methodology. The social nature and scale of tasks that are solved in the public sector deepen the issue of identification of social effects. Discounting costs and benefits and assessing the social effect in the cost-benefit analysis involves the application of the rate of time preference. The parameters of this rate are analysed and substantiated in the study. In addition to the CBA method, an attention is paid to other methods of efficiency analysis, in particular, the method of cost-effectiveness analysis, method of weighted cost-effectiveness analysis, method of cost-utility analysis. Each method has its own specific features and limitations that determine the direction of their application. Results. It is concluded that finding solutions in the direction of studying the relationship between the social rate of intergovernmental preferences and other methods of discounting will allow us to get an idea, in which range may be the value of social discount rate. The ability to determine the range will allow taking into account the specificity of the project being implemented.

Key words: cost-benefit analysis, social rate of discount, cost-effectiveness analysis, weighted cost-effectiveness analysis, cost-utility analysis.

JEL Classification: J00, K10, K20, K23

1. Introduction

The feature of projects in the public sector is that their implementation contributes to the growth of the welfare of society and is a prerequisite for its development. It is worth noting that public sector projects are often characterized by negative profitability and, therefore, cash flows do not generate a commercial effect. At the same time, the importance of implementing such projects is to increase the welfare of society and to promote economic growth, capital accumulation, and increase in the competitiveness of the national economy.

The benefits that society receives as a result of the implementation of public sector projects, due to their specificity, cannot be offered on the market and, therefore, market prices are not applied when evaluating such projects. In addition, during market failures, market prices do not reflect marginal benefits and costs (Atkinson, 1980). The ineffectiveness of the market mechanism for revenue generation is the reason that complicates the use of classical investment analysis tools to assess the effectiveness of public sector projects.

A classic method for analysing the effectiveness of public sector projects is the cost-benefit analysis method – CBA. The analysis is conducted by comparing the benefits (social effects or results), measured in monetary terms, and the costs incurred. Subsequently, the analysis tool was expanded. This led to the emergence of other methods for analysing the effectiveness of public sector projects, such as cost-effectiveness analysis – CEA, cost-utility analysis – CUA, weighted cost-effectiveness analysis – wCEA.

Despite the rather significant experience of using tools for analysing the effectiveness of public sector projects, issues remain controversial about the methodology for assessing the social effects derived from their implementation. The problem is that it is necessary to determine precisely whether the social and cultural changes in the social situation (positive or negative) have become a consequence or result of the project implemented (Williams, Giardina, 1993). However, it is rather difficult to identify the social effect as a result of the project implementation, without understanding the nature of its origin. This is related to the fact that the social effect can be defined as a social benefit and as an externality.

Social benefit is the benefit of any activity that includes the benefit of the entity that carries out activities, as well as benefits to people who do not pay for it. At the moment, we are talking about evaluating the benefits based on a willingness to pay indicator (WTP), which reflects the readiness of the individual to pay money for a certain social benefit. However, the definition of the value of the social benefit is also quite problematic. To solve this problem, it is suggested to use the ordered binary choice models (ordered logit model, ordered probit model) (Verbeek, 2008).

Another problem when analysing the effectiveness of public sector projects is the need to take into account the externalities associated with the results or effects of the project being implemented. In this case, there are issues regarding their identification by the form of manifestation. For example, if the implementation of the project contributed to the transfer of demand from one producer to another, then society as a whole has no gain or loss. Here we are talking about the redistribution of cash resources within a single market. Taking into account such monetary externalities for determining the costs and benefits does not make sense. However, there may be another situation. For example, project implementation has the consequence of saving or increasing resources for a group of producers or degrading or improving the environmental status of the region. It is clear that under such conditions there are real effects that maximize or minimize the volume of social benefits. The actual (technical) externalities affect the estimation of costs and benefits of the project. The problem is the choice of a range of the most significant externalities; moreover, it is necessary to distinguish those that do not have a redistributive character. This is a rather difficult task since the externalities can be manifested in the same processes but have different nature of occurrence. In addition, it makes no sense to take into account all externalities. Therefore, in practice, there are certain limitations to take into account real externalities to determine the costs and benefits of the project. The first limitation concerns the consideration of only indirect externalities; the second one is that costs and benefits of the project should be assessed from the perspective of the impact of externalities on the development of society. Thus, for a public comparator, the task is to maximize the difference between social benefits and social costs.

Public sector projects are not implemented right away. They have a certain period of life. Therefore, when assessing the social effect, it is necessary to take into account changes in costs and benefits in time, that is, lead costs and benefits to the initial or final period. It is this aspect that determines the problem of choosing discounting methods for public sector projects. The complexity of the matter is that the public emphasis of public sector projects, the scale of tasks that are being solved, require the study of a wide range of factors for assessing the social effect. Scientists agree that the social discount rate should be positive, but there are discussions about the choice of methods for estimating this rate. Differences in the views of different researchers in determining the social rate of discount create a certain debate and encourage further research.

The purpose of the article is to identify specific features and limitations of the methods used to analyse the effectiveness of public sector projects and to substantiate recommendations for their practical application.

In order to achieve this purpose, it is necessary: to study the methodology of the analysis of the effectiveness of public sector projects based on comparing costs and benefits, focusing on approaches to determining the social discount rate; define the limits of application of the method of CEA analysis and its modifications; compare existing methodologies for analysing the effectiveness of public sector projects to determine their specificities and areas of application.

The research used the following methods: the method of comparative analysis – to identify advantages and limitations in the study of methodology for analysing the effectiveness of public sector projects; method of generalization – when analysing the accumulated experience in applying the methodology of the analysis of the effectiveness of public sector projects; scientific abstraction method to reveal the essence of social discounts; mathematical statistics for determining parameters of estimation of discount rate.

2. Method of analysis of cost-benefit efficiency

For the analysis of projects in the public sector, a system of methods based on a cost-benefit analysis (CBA) is developed. However, as pointed out by researchers, for the analysis of costs and benefits, there is a significant gap between the theory and the practical application of analysis tools (Dreze, 1985). The issue of the need to reduce this gap was considered in works of Boardman A. (Boardman, 2006), Dasgupta A. K. (Dasgupta, 1978). The reasons lie in the complexity of determining the social effect of project implementation.

The issue of determining the social effect is quite controversial. In science, there are various approaches to its justification. These approaches have diverse, ambiguous, and conditional interpretations, although the essence of the social effect is understandable at the intuitive level of perception. F. Vanclay (Vanclay, 2003) substantiated a number of principles which, in his opinion, are fundamental to the identification of the social effect. The author emphasizes, firstly, that it is necessary to clearly understand the nature of the origin of the social effect, that is, only the effects, which have become a consequence of the project (for example, as a result of the project, the cost of working time to produce a unit of production reduces or the social situation improves). Secondly, as F. Vanclay points out, the indicator of improving the quality of life (public welfare) should be used as the basic indicator of the social effect. Thirdly, it is necessary to take into account the opinion of society. Through the survey, determine the degree of utility that society identifies with the resulting effect. As you can see, the costs and benefits of the project should be evaluated from the standpoint of the whole society. So, maximizing the difference between social costs and social benefits will determine the increase in social benefits.

                                                    (1)

where NB – net present benefit; В – present benefit (social effect);

С – costs in the current period.

The method of CBA is of scientific interest to many researchers. The theoretical foundations of CBA are rather thoroughly described in the economic literature by Squire and Layard (Squire, 1989; Layard, Glaister, 1994). No significant achievement is the study of Lomborg (Lomborg, 2007), which developed a methodology for the use of CBA for various sectors of the economy.

An analysis of costs and benefits helps to assess whether a project is effective in terms of improving social well-being. This analysis is applied when full market assessments of consequences or outcomes of public sector projects cannot be identified over the inability to adequately describe individual components of total costs or full benefits with price indices, how much to take into account externalities and social benefits. This is the main advantage of the CBA method. With the help of the CBA methodology, it is possible to assess the impact of the project on changes in public welfare.

The advantages of CBA are, firstly, the ability to assess the aggregated long-term effect on the basis of bringing the net benefit indicator by discounting to the present moment, and secondly, the ability to compare projects between themselves and in time.

The classical CBA approach involves evaluating the effect through the definition of net present benefits brought to a certain point in time

                                    ,                                              (2)

where NB – net present benefit;

B_t  – benefits at time t;

C_t   - costs at time t;

SDR – social rate of discount;

n – life cycle of the project.

However, the methodological issue of determining the discount rate inevitably arises. The necessity of its application follows from the fact that the main volume of investments, as a rule, occurs at the initial stage of the project implementation, and the expected social effects appear only after its implementation. However, in a situation where market prices do not reflect the marginal benefits and costs for society (as a consequence of market failures), the market discount rate cannot be applied. This market failure is solved only under conditions of state intervention. Consequently, it is impossible to estimate the social discount rate as a return on alternative projects given that the alternative yields of these projects are unobserved.

The choice of SDR relates both to the timing (future benefits) and the size of the social distance (benefits to others). This is precisely what determines different approaches in the estimation of the discount rate. In the case of discounting time, decision-makers estimate the remuneration available at different times (the choice is made over a period of time, so the choice is intertemporal). In terms of social discounts, the choice raises concerns about remuneration for people who have different positions along the axis of social distance (choices are made within the social distance, so the choice is interpersonal). Persons are distributed along the social distance axis according to A. Karbowski’s criterion of closeness to the decision makers (Karbowski, 2016).

Social rate of time preferences (SRTP) reflects the willingness of society to abandon consumption at the present time in order to obtain certain benefits after project implementation. Researchers focus on SRTP establishment issues. Some argue for the need to differentiate the social discount rate (Baumol (Baumol, 1952), Pierce D. (Pearce, 1985, 2003), Sen A. K. (Sen, 1961, 1967, 1982)), others – believe that a single discount rate should be used to discount public sector projects in a particular country (Kula E. (Kula, 1985), Evans D. (Evans, 2004), Lopez (2008)).

The calculation of SRTP is based on the solution of the problem of maximizing the public utility function, which is drawn on the utilitarian approach, which is based on the assumption that for the society the significance of the welfare of all members of society is the same. As a public function of utility, a function with constant elasticity is selected:

                                             (3)

where U (С_t) – utility derived from consumption;

С_t – consumption at time point;

μ – parameter of public utility function on consumption.

The goal of maximizing utility, which reflects the individual’s choice for today’s consumption or deferred consumption for tomorrow, is determined for two periods:

                       (4)

where С₁; С₂ – consumption in different periods of time;

U(С_t) – public utility function of consumption;

р – individual rate of time preference;

SRTP – the social rate of time preference.

The equality of the unit of the amount of discounted flows in equation (4) is based on the assumption that there is no preservation, that is, the entire available volume of consumption is distributed between two periods.

The result of solving the system of equations is the expression:

                                                                                   (5)

where ρ – the rate of time preference;

g – the rate of consumption growth per capita;

μ – parameter of public utility function on consumption.

To estimate the rate of time preference, the approaches that are formalized in (6) are used (Evans, Kula, 2011). In essence, the resulting formula is a linear approximation of formula (2).

                                  (6)

By analysing the parameters of the final expression (5), it can be concluded that SRTP is additive and includes such components (ρ) that reflect time preference of the population and (μ∙g) – the growth of public utility derived from consumption by society.

In turn, the rate of time preference is the sum of the net rate of time preference and the parameter that reflects the risk to life.

                                                                                             (7)

where δ – “net rate” of time preference; L – the level of risk to life or catastrophe risk.

The “net rate” parameter (δ) in many techniques equates to zero, based on ethical considerations, so as not to undermine the welfare of future generations, that is, the benefits are not provided to any generation. However, M. Olson and M. Bailey (Olson, Bailey, 1981) state that when setting the zero discount rate, the probability of shifting time preferences in favour of future generations, that is, increasing one generation’s poverty in order to increase the welfare of the following, appears. It is believed that this parameter of the social rate of time preference is not subject to empirical analysis. For different approaches, the range of this rate is set from 0% to 0.5%.

Parameter (L) is interpreted as a catastrophe risk (life risk). This implies that there is a probability of events that all project achievements will void or radically and unexpectedly change. In the life risk assessment as a basis, the risk of a shortfall in income from the project implementation in the future is taken.

When calculating parameter (L), it is necessary to pay attention to the fact that its value varies considerably. Therefore, the ratio of total deaths to population is usually used in methodologies.

The elasticity of the marginal public utility value or (μ) is determined by some methods based on the average saving rate. However, there is no unanimous opinion among the world scientific community. This indicator is quite varied by different methodologies.

Since the social discount rate is intended to identify benefits in the future, it is considered expedient to use the projected values of growth rates of consumption per capita (g) during the calculation. The growth rate of per capita consumption reflects the potential for more consumption in the future, which is achieved through the introduction of innovations and the development of technical progress (Pearce, Ulph, 1995). It is necessary to find out what horizons of forecasting should be applied during the calculations. However, it should be borne in mind that forecasts are more acceptable only in the short run.

The problem of determining the social discount rate has a fairly wide range of judgments and requires a more in-depth study but in a separate format. Based on the task, the emphasis, first of all, is on the justification of advantages and limitations of the CBA methodology. In the defined context, CBA limitations can also be considered as the disadvantages of social discounting.

3. Cost-effectiveness analysis method

The method of cost-effectiveness analysis (CEA) has a significant distinguishing feature, which is that the benefits are not measured in monetary terms, but in physical units (Kahn, 1969). The issue regarding the use of the CEA methodology is rather controversial, so the comparison of different approaches is complicated, and thus the generalization of different opinions is difficult.

The application of the method of cost-effectiveness analysis is not complicated by the need to assess the social effect in monetary terms, as in CBA. However, there is a problem in comparing the results of the analysis of interventions that are different in nature. The high degree of sensitivity of results to the change in the indicator, which reflects the social effect received as a result of interventions, limits the positive characteristics of the CEA method. This attracts a constant interest in the development of various variants of its modification.

For a reasoned comparison of alternatives, it is necessary to compare not only the costs and results but the cost changes in relation to the change of results. Consequently, in the case of CEA, an incremental cost-effectiveness analysis (ICEA) is carried out (Tan-Torres Edejer, 2003).

                         ,                                               (8)

where ІСЕR – (Incremental cost-effectiveness ratio) – an indicator of the ratio of increase in costs and productivity gains; ∆С – an increase of costs as a result of interventions; ∆E – increase in the effectiveness (social effect) as a result of interventions.

The analysis of indicators of formula (2) allows concluding that the lower the value of ICER, the lower costs are directed to achieving a certain level of effectiveness, and the more effective the considered variant of intervention. As a limit, there is WTP (willingness-to-pay), which reflects the inclination of the financial decision-maker to pay for the corresponding project (Levin, McEwan, 2001).

In practice, the CEA method is the most appropriate for use in choosing alternatives in the healthcare system, since its toolkit allows for project analysis and choosing the most appropriate option in case of achieving a goal, for example, to increase life expectancy. In the broad sense, CEA is used, firstly, if it is necessary to decide on the choice of alternative, mainly when there is a need for intervention to determine the degree of intervention. Secondly, when it comes to the generalization of health policy (Jamison, 2009).

As CEA is not measured by cost indicators, the result is expressed in such aggregated non-financial indicators as, for example, Quality Adjusted Life Years – QALY (an indicator expressed in years of life, adjusted for quality), or Disability Adjusted Life Years – DALY (an indicator expressed in years of life, adjusted for the degree of disability). However, limitations can determine some distortion of qualitative assessments. For example, it is difficult to take into account the impact of changes in the ecological environment on disease. Such results are difficult to take into account in DALY or QALY indicators.

There are certain preconditions and restrictions associated with the use of CEA, in particular: the limitation of comparing interventions that have a different social effect; the complexity of taking into account time-based costs and effects; a high degree of sensitivity to the choice of indicator that reflects the social effect.

Undoubtedly, the analysis of CBA is wider than the cost-effectiveness analysis, since all benefits at the time of application of the first one have cost estimates, and therefore, the effects of different projects can be compared. This is a fairly substantial statement for a public comparator, based on the premise of the social nature of the tasks being solved. The CEA method can be used to make decisions when comparing projects whose effects are defined as homogeneous or can be measured in terms of key results. Consequently, the limitation of CBA analysis does not make it possible to decide if it is necessary to choose the option of investing resources of the public sector in different spheres of activity. The problem is the disparity of effects between themselves.

4. Methods of weighted cost-effectiveness analysis

There are cases when it becomes necessary to analyse the effectiveness of the project to combine several different social results that do not have a monetary equivalent. In such situations, it is necessary to evaluate the importance of each of them and to find a single composite mark. To obtain a single composite estimate, we use the method of weighted cost-effectiveness analysis– wCEA (Belli, 1996). This method is one of the modifications of the CEA method. As a social effect, it is its conditional expression through an aggregate indicator, which includes various characteristics of the object of evaluation. To determine the final effect, it is necessary to assign certain weights to the indicators that collectively formulate the target.

,                                                                 (9)

where w_j   – the weight of the i-th effect; Е _і  – i-th effect.

The method of wCEA is characterized by weaknesses in expert analysis, that is, dependence on subjective thought. However, this method is widely used in assessing the effectiveness of educational programs and healthcare programs, since the benefits that society receives from such programs cannot be measured in monetary terms.

5. Method of cost-utility analysis

In the case where a project is subject to evaluation that is described by a spectrum of results or if the results differ not only in quantity but also in quality, it is expedient to apply a cost-utility analysis (CUA) method. In essence, this method is a slightly complicated modification of the cost-effectiveness analysis. Originally, it called generalized CEA (Torrance, 1971), and later – utility maximization method (Torrance, 1972). Now, this method is singled out as an independent one. CUA is distinguished by the fact that during the analysis, conventionally, similar quality results are used. The estimation of utility coefficients is carried out through expert assessments, which have methodological difficulties related to the qualification of experts, a clear statement of tasks, subjectivity of evaluations, and the complexity of processing information.

,                                (10)

where С – costs; U – utility.

It is advisable to use the CUA method in cases where it is necessary to determine the result, taking into account side effects, whether it is necessary to determine a single criterion for comparing costs and benefits, whether there is a need for ranking the results for weighting, or whether decisions are made on choosing alternatives.

6. Comparative characteristics of the methods of efficiency analysis

The comparative characteristics of the methods used to analyse the effectiveness of public sector projects are given in Table 1.

Table 1

Characteristic features of methods for analysing the effectiveness of public sector projects

The study of methods for analysing the effectiveness of public sector projects showed that, notwithstanding certain features of each of the considered methods, the main approaches to measuring costs, benefits, and results are based on a single theoretical basis. In this context, existing limitations in all methods of analysing the effectiveness of public sector projects reveal significant prospects for further research and improvement.

7. Conclusions

The investigated methods of analysis: cost-benefit, cost-effectiveness, weighted cost-effectiveness, cost-utility are a very important basis for making grounded decisions by public comparators regarding the direction of investment in the most demanded sectors of the economy. Using the tools of efficiency analysis methods, they can distribute limited public resources according to policy priorities.

One or more methods of analysis of efficiency can be used to analyse the effectiveness of public sector projects that are implemented within a single industry. The main thing is to determine in which units the result is evaluated. If the result can be estimated in cost units, then it is advisable to use the methods of CBA and CUA, and in other cases – the methods of analysis of CEA and wCEA.

Choosing a social discount rate is a difficult task, as it involves assessing, among other things, the future benefits that other people may receive. A broad debate on determining the social discount rate has led to the formation of different views on the need to establish or differentiate the social discount rate or to determine its single value within a single country. When evaluating public sector projects, it is necessary to decide whether to use a single discount rate for the country as a whole and for all projects, or differentiated depending on the nature of the project. In general, discussions are about determining the size of the discount rate.

In existing studies, as a rule, the method of time preference is mainly studied. In this case, an attention is not paid to the study of the relationship between the social rate of time preference and other methods of discounting. Finding solutions in this direction will allow getting an idea of what range the social discount rate may be. The ability to determine the range will allow taking into account the specificity of the project being implemented.

References:

Atkinson A., Stiglitz J. (1980) Lectures on public economics. NY: McGraw-Hill.

Baumol W. (1952) Welfare Economics and the Theory of the State. Cambridge: Harvard University Press.

Belli P., Anderson J., Barnum H., Dixon J., and Tan P. (1996) Handbook on Economic Analysis of Investment Operations. Processed.

Boardman A., Greenberg D., Vining A., Weimer D. (2006) Cost-benefit analysis: concepts and practice. 3rd ed. Upper Saddle River. N.J.: Prentice Hall.

Dasgupta A. K., Pearce D. W. (1978) Cost-Benefit Analysis: Theory and Practice. L.: Macmillan.

Dreze J., Stern B. (1985) The Theory of Cost-Benefit Analysis. Handbook of public economics / ed. by A. J. Auer Bach, M. Feldstein. NHPC, vol. 1, 2.

Evans D., Kula E. (2011) Social Discount Rates and Welfare Weights for Public Investment Decisions under Budgetary Restrictions: The Case of Cyprus. Fiscal Studies, vol. 32, no. 1, pp. 73-107.

Evans D., Sezer H. (2004) Social Discount Rates for Six Major Countries. Applied Economics Letters, no. 11, pp. 557-560.

Jamison, D. T. (2009) Cost-effectiveness analysis: concepts and applications. In R. Detels, J. McEwen, R. Beaglehole, H. Tanaka (eds.) Oxford Textbook of Public Health: Volume 2, The Methods of Public Health fifth edition. Oxford: Oxford University Press, pp. 767-782.

Kahn A. J. (1969) Theory and Practice in Social Planning. New York: Russell Sage Foundation.

Karbowski A. (2016) Discussion on the Social Rate of Discount: from Sen to Behavioural Economics. Economics and Sociology, vol. 9, no. 2, pp. 46-60.

Kula E. (1985) An Empirical Estimation on the Social Time Preference Rate for the United Kingdom. E. Kula Environment and Planning, no. 17, pp. 199-212.

Layard R. and Glaister S. (1994) Introduction. In Cost-Benefit Analysis (eds. R. Layard and S. Glaister), Cambridge, UK: Cambridge University Press, pp. 1-56.

Levin H. M., McEwan P. J. (2001) Cost Effectiveness Analysis: Methods and Applications. Sage Publications, Inc.

Lomborg B. (ed.) (2007) Solutions for the world’s biggest problems: Cost and benefits. Cambridge, U.K.: Cambridge University Press.

Lopez H. (2008) The Social Discount Rate: Estimates for nine Latin American Countries. The World Bank. Policy Research Working Paper, no. 4639.

Tan-Torres Edejer T., Baltussen R., Adam T., Hutubessy R., Acharya A., Evans D. B. and Murray C. J. L. (2003) Making Choices in Health: Who Guide to Cost-Effectiveness Analysis. Geneva: World Health Organization.

Olson Mancur and Bailey Martin J. (1981) Positive time preference. Journal of Political Economy, no. 89(2), pp. 1-25.

Pearce D. W., Ulph. D. A. (1995) Social Discount Rate for the United Kingdom / CSERGE Working Paper 95-01. Centre for Social and Economic Research on the Global Environment. Norwich: University of East Anglia.

Pearce D., Groom B., Hepburn C., Koundouri P. (2003) Valuing the future: recent advances in social discounting. World Economics, no. 4, pp. 121-141.

Price C., Nair C. (1985) Social Discounting and the Distribution of Project Benefits. Journal of Development Studies, 1985, no. 21, pp. 525-532.

Sen, A. K. (1961) On optimizing the rate of savings. Economic Journal, no. 71, pp. 479-496.

Sen A. K. (1967) Isolation, Assurance and the Social Rate of Discount. Quarterly Journal of Economics, no. 81, pp. 112-124.

Sen A. K. (1982) Approaches to the Choice of Discount Rates for Social Benefit-Cost Analysis, In: Lind, R. C., Arrow, K. J., Corey, G. R., Dasgupta, P., Sen, A. K., Stauffer, T., Stiglitz, J. E., Stockfisch, J. A., Wilson, R. (eds.), Discounting for Time and Risk in Energy Policy, Baltimore: John Hopkins University Press for Resources for the Future.

Vanclay F. (2003) Social Impact Assessment / International Association for Impact Assessment Special Publication Series N2.

Squire L. (1989) Project evaluation in theory and practice. In Handbook of Development Economics (eds. H.B. Chenery and T.N. Srinivasan), Vol. 2. North Holland, Amsterdam.

Torrance, G. W. A Generalized Cost-effectiveness Model for the Evaluation of Health Programs., Department of Industrial Engineering. – New York, 1971.

Torrance G. W., Thomas W., Sackett D. A. (1972) Utility maximization model for evaluation of health care programs. Health Services Research, 118 р.

Verbeek M. (2008) A guide to modern econometrics, Chichester: John Wiley and Sons.

Williams A., Giardina E. (1993) Efficiency in the Public Sector: the theory and practice of cost – benefit analysis. Great Britain: University Press, Cambridge.

Dr. of Law, Docent, Professor of Criminal Law & Justice Department of

Zaporizhzhya National University

Vasutynska Lydmyla

PhD economics Assistant Professor Department of Finances

Odessa National Economic University.

Syvak Tetyana

Doctoral Candidate of Parliamentarism and Political Management Department National Academy for Public Administration under the President of Ukraine, PhD in Public Administration

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

Keywords: Cost-effectiveness analysis, social rate of discount, сost-effectiveness analysis, weighted cost-effectiveness analysis, cost-utility analysis.

Abstract

У статті розглядаються основні положення методів аналізу ефективності проектів публічного сектору. В методології аналізу витрат і вигід дискусійним залишається низка питань. Так, крім визначення витрат і вигід, які мають бути включені в аналіз, слід окреслити проблему щодо оцінки  у грошовому еквіваленті соціальних ефектів, які отримує суспільство від реалізації проекту. Суспільний характер та масштабність завдань, які вирішується у публічному секторі, поглиблюють проблематику ідентифікації соціального ефекту. Дисконтування витрат і вигід та оцінка соціального ефекту у рамках аналізу витрати-вигоди передбачає застосування ставки міжчасових переваг. Параметри цієї ставки аналізуються і обґрунтовуються у дослідженні. Крім методу СВА, увага приділяється іншим методам аналізу ефективності, зокрема, методу аналізу витрати – результативність, методу аналізу витрати -зважена результативність, методу аналізу витрати – корисність. Кожний метод має свої характерні особливості та обмеження, які  визначають напрямки їх застосування.

Introduction

Особливість проектів публічного сектору виявляється у тому, що їх  реалізація сприяє зростанню добробуту суспільства і є необхідною умовою для його розвитку. Варто відзначити, що проекти публічного сектору часто характеризуються від’ємною прибутковістю, а відтак грошові потоки не генерують комерційний ефект.  В той же час, важливість реалізації таких проектів  виявляється у збільшенні добробуту суспільства та у сприянні економічного зростання, накопичення капіталу, підвищення конкурентоздатності національної економіки.

Блага, які суспільство отримує як результат реалізації проектів публічного сектору, у силу своєї специфічності не можуть пропонуватися на ринку, а відтак ринкові ціни під час оцінки таких проектів не застосовуються. Крім того, під час провалів ринку ринкові ціни не відображають граничні вигоди і витрати (Atkinson A., 1999)[1]. Недієвість ринкового механізму формування доходів є тією причиною, яка ускладнює застосування класичного інструментарію інвестиційного аналізу для оцінки ефективності проектів публічного сектору.

Класичним методом аналізу ефективності проектів  публічного сектору економіки є метод аналізу витрати-вигоди – cost-benefit analysis – CBA. Аналіз проводиться шляхом порівняння вигід (соціальних ефектів або результатів), що оцінюються у грошовому вимірі, і здійснених витрат. У подальшому інструментарій аналізу було розширено. Це спричинило появу інших методів аналізу ефективності проектів публічного сектору, а саме: методу аналізу витрати і результативність (Cost-effectiveness analysis – СЕА), методу аналізу витрати-корисність  – CUA (cost-utility analysis), методу аналізу витрати-зважена результативність – wCEA.

Не дивлячись на досить значний досвід використання інструментів аналізу ефективності проектів суспільного сектору, дискусійними лишаються питання  щодо методології оцінки соціальних ефектів, одержаних від їх реалізації. Проблема полягає у тому, що необхідно точно визначити чи соціальні і культурні зміни суспільного становища (позитивні або негативні) стали наслідком або результатом реалізованого проекту (Williams A., Giardina E., 1993).[2]  Проте досить складно ідентифікувати соціальний ефект внаслідок реалізації проекту, не зрозумівши природу його походження. Це пов’язано з тим, що соціальний ефект може визначатися як суспільна вигода (social benefit) та як зовнішні ефекти (externality).

Суспільна вигода – це  вигода від будь-якої діяльності, яка включає у себе вигоду суб’єкта, що здійснює діяльність, а також користь для людей, які за неї не платять.  Наразі мова йде про оцінку вигід на основі показника willingness to pay (WTP), що відображає готовність індивіда заплатити гроші за одержання певного соціального блага. Однак визначення вартості суспільного блага також є досить проблематичним. Для вирішення цього питання запропоновано використовувати моделі впорядкованого бінарного вибору (ordered logit model, ordered probit model)  (Verbeek M., 2008)[3].

Інша проблема під час проведення аналізу ефективності проектів публічного сектору виявляється у необхідності враховувати зовнішні ефекти, які пов’язані з результатами або наслідками проекту, що реалізується. При цьому виникають питання стосовно їх ідентифікації за формою прояву. Наприклад, якщо реалізація проекту сприяла перенесенню попиту від одних виробників до інших, то для суспільства у цілому не має ані виграшу, ані втрати. Тут мова йде про перерозподіл грошових ресурсів у межах одного ринку. Враховувати такі грошові екстерналії для визначення витрат і вигід немає сенсу. Проте може бути інша ситуація. Наприклад, реалізація проекту має своїм наслідком економію або збільшення ресурсів для групи виробників чи погіршення або покращення екологічного стану у регіоні. Зрозуміло, що за таких умов виникають реальні ефекти, які максимізують чи мінімізують обсяг суспільних благ. Саме реальні (технічні) екстерналії впливають на оцінки витрат і вигід проекту. Проблема полягає у виборі кола найбільш значимих зовнішніх ефектів, притому необхідно виокремлювати з них саме такі, що не мають перерозподільного характеру. Це досить складне завдання, оскільки зовнішні ефекти можуть виявлятися в одних і тих же процесах, але мати різну природу виникнення. Крім того, немає сенсу враховувати всі зовнішні ефекти. Тому на практиці існують певні обмеження щодо врахування реальних екстерналій для визначення витрат і вигід проекту. Перше обмеження торкається врахування тільки непрямих зовнішніх ефектів, друге полягає у тому, що витрати та вигоди проекту повинні оцінюватися з позицій впливу екстерналій на розвиток суспільства. Отже, для публічного компаратора формується завдання щодо максимізації відмінності між суспільними вигодами та суспільними витратами.

Проекти публічного сектору не реалізуються відразу. Вони мають певний період життєдіяльності. Тому під час оцінки соціального ефекту необхідно враховувати зміни витрат і вигод у часі, тобто приводити витрати й вигоди до початкового або кінцевого періоду. Саме цей аспект визначає проблему щодо вибору методів дисконтування проектів публічного сектору. Складність питання полягає у тому, що суспільний акцент проектів публічного сектору, масштабність завдань, які вирішуються, потребують дослідження широкого кола факторів для оцінки соціального ефекту. Науковці сходяться на думці, що соціальна ставка дисконтування повинна мати позитивне значення, але дискусії точаться стосовно вибору методів щодо оцінок цієї ставки. Розходження у поглядах різних дослідників щодо визначення соціальної ставки дисконтування створює певне дискусійне поле та спонукає до подальших досліджень.

Мета статті полягає у виявленні особливих рис і обмежень методів, які використовуються для аналізу ефективності проектів публічного сектору та обґрунтування рекомендацій щодо їх практичного застосування.

Для досягнення поставленої мети необхідно: дослідити методологію аналізу ефективності проектів суспільного сектору, засновану на порівнянні витрат і вигід, фокусуючи увагу на підходах щодо визначення соціальної ставки дисконтування; визначити межі застосування методу аналізу СЕА і його модифікацій; порівняти існуючі методології аналізу ефективності проектів публічного сектору для визначення їх особливостей та напрямів застосування.

У дослідженні використовувалися такі методи: метод порівняльного аналізу – для виявлення переваг та обмежень при дослідженні методології аналізу ефективності проектів публічного сектору; метод узагальнення – при аналізі накопиченого досвіду щодо застосування методології аналізу ефективності проектів публічного сектору; метод наукової абстракції для розкриття суті соціального дисконтування; математичної статистики для визначення параметрів оцінки ставки дисконтування.

1. 1.                  Метод аналізу ефективності витрати-вигоди 

Для аналізу проектів у публічному секторі розроблена система методів, які базуються на аналізі витрат і вигід (cost-benefit analysis – СВА).  Проте, як на те вказують дослідники, для аналізу витрат і вигід характерний значний розрив між теорією і практичним застосування інструментів аналізу (Dreze, J. 1985)[4]. Питання щодо необхідності скорочення цього розриву  розглядалися в роботах Boardman A. (2006)[5] Dasgupta A. K. (1978)[6]. Причини криються у складності визначення соціального ефекту від реалізації проекту.

Питання щодо визначення соціального ефекту  є досить дискусійним. В науці існують різноманітні підходи до його обґрунтування. Ці підходи відрізняються багатообразними, неоднозначними і умовними трактуваннями, хоча на інтуїтивному рівні сприйняття суть соціального ефекту є зрозумілою. Ф. Ванклей  (Vaclay F. , 2003)[7] обґрунтував низку принципів, які, на його думку, є основоположними для ідентифікації соціального ефекту. Автор акцентує увагу, по-перше, на тому, що необхідно чітко розуміти природу походження соціального ефекту, тобто до уваги беруться лише ті ефекти, які стали наслідком реалізації проекту (наприклад, внаслідок реалізації проекту зменшуються витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції або покращується соціальна ситуація). По-друге, як вказує Ф. Ванклей, в якості основоположного показника соціального ефекту необхідно використовувати показник підвищення якості життя (суспільний добробут). По-третє, необхідно враховувати думку суспільства. Шляхом опитування виявляти ступінь тієї корисності, яку суспільство ідентифікує з одержаним ефектом. Як видно, витрати і вигоди проекту повинні оцінюватися з позицій усього суспільства. Отже, максимізація різниці між суспільними витратами та суспільними вигодами буде визначати збільшення соціального ефекту.

                                                                 (1)

де NB – поточні вигоди (net present benefit); В – поточні вигоди (соціальний ефект);

С – витрати у поточному періоді.

Метод СВА становить науковий інтерес для багатьох дослідників. Теоретичні основи СВА досить ґрунтовно викладені в економічні літературі Скваяром и Лаярдом  (Squire, 1989[8] та Layard, Glaister 1994[9]). Не меш важливим здобутком є дослідження Ломборга (Lomborg  2007)[10], який розробив методологію застосування СВА для різних секторів економіки.

Аналіз витрат і вигод допомагає оцінити, чи є проект ефективним з точки зору підвищення соціального добробуту. Цей аналіз застосовується, коли повні ринкові оцінки наслідків або результатів проектів публічного сектору не можуть бути визначені у зв’язку з неможливістю адекватно описати окремі компоненти повних витрат або повних вигід за допомогою цінових показників, скільки необхідно враховувати зовнішні ефекти і суспільні блага. Саме у цьому головна перевага методу СВА . За допомогою методології СВА виникає можливість оцінювати вплив проекту на зміни у суспільному добробуті.

Переваги СВА виявляються, по-перше, у можливості оцінювати агрегований довгостроковий ефект на основі приведення показника чистих вигод за допомогою дисконтування до поточного моменту, по-друге – у можливості порівняння проектів між собою, а також у часі.

Класичний підхід СВА передбачає  оцінку ефекту через визначення чистих поточних вигід, приведених до певного моменту часу:

                                    ,                                                            (2)

де NB – чисті поточні вигоди (net present benefit);

B_t  – вигоди в момент часу t;

C_t   - витрати в момент часу t;

SDR –соціальна ставка дисконтування;

n – життєвий цикл проекту.

Однак неминуче виникає методологічне питання щодо визначення ставки дисконтування. Необхідність її застосування випливає з того, що основний обсяг інвестицій, як правило, поступає на початковій фазі реалізації проекту, а соціальні ефекти, які очікуються, з’являються  тільки після його реалізації. Однак, в умовах, коли ринкові ціни не відображають граничні вигоди і витрати для суспільства (як наслідок провалів ринку),  ринкова ставка дисконтування не може бути застосована. Вирішується ця неспроможність ринку лише за умов втручання держави. Отже, оцінити соціальну ставку дисконтування як доходність за альтернативними проектами неможливо з огляду на те, що альтернативна доходність цих проектів є неспостереженою.

Вибір SDR стосується як часового виміру (майбутні переваги), так і розміру соціальної відстані (переваги для інших). Саме цим обумовлюються різні підходи в оцінках ставки дисконтування. У випадку дисконтування часу, особи, що приймають рішення, оцінюють винагороду, доступну в різні моменти часу (вибір здійснюється протягом певного періоду часу, тому вибір є міжчасовим). З погляду на соціальне дисконтування вибір викликає занепокоєння щодо винагороди людям, які мали різні позиції вздовж осі суспільної віддаленості (вибір здійснюється в межах соціального відстані, тому вибір є міжособистісним). Особи розподіляються вздовж осі соціальної відстані відповідно до критерію зменшення близькості до осіб, що приймають рішення Karbowski, A. (2016)[11].

Соціальна ставка міжчасових переваг (social rate of time preferences, SRTP)  відображає готовність суспільства відмовитися від споживання у теперішній час з тим, щоб отримати певні вигоди після реалізації проекту. Увага дослідників фокусується на питаннях встановлення SRTP. Одні відстоюються точку зору щодо необхідності диференціації соціальної ставки дисконтування (Баумоль В.(1952)[12], Пирс Д.(1985)[13], 2003 [14], Сена А.,К. (1961,[15] 1967[16], 1982 [17]), інші – вважають, що для дисконтування проектів публічного сектору у певній країні має використовуватися єдина ставка дисконтування (Кула Е.[18],  Эванс Д.(2004[19];  Лопез (2008)[20].

Розрахунок SRTP виходить з рішення задачі максимізації суспільної функції корисності, в основі якої лежить утилітаристський підхід, яки базується на припущенні, що для суспільства значимість добробуту усіх членів суспільства однакова. В якості суспільної функції корисності обирається функція з постійною еластичністю:

                                             (3)

де U (С_t) – корисність, що отримується від споживання;

С_t – споживання в момент часу;

μ – параметр функції суспільної корисності від споживання.

Задача максимізації корисності, яка відображає вибір індивіда щодо споживання сьогодні або відкладання споживання на завтра визначається для двох періодів:

                       (4)

де С₁; С₂ – споживання у різні періоди часу;

U(С_t) – суспільна функція корисності від споживання;

р – індивідуальна ставка міжчасових переваг;

SPTR – соціальна ставка міжчасових переваг.

Рівність одиниці суми дисконтованих потоків у рівнянні (4) виходить з припущення про відсутність збережень, тобто весь доступний обсяг споживання розподіляється між двома періодами.

Результатом рішення системи рівнянь є вираження:

                                                                                       (5)

де ρ – ставка міжчасових переваг;

g – темп приросту споживання на душу населення;

μ – параметр суспільної функції корисності від споживання.

Для оцінки ставки міжчасових переваг використовується підходи, що формалізуються у (6) (Evans, Kula, 2011)[21] . За суттю одержана формула є лінійною апроксимацією формули  (2).

                                         (6)

Аналізуючи параметри підсумкового вираження (5) можна діти висновку, що SRTP є адитивною і включає у себе такі компоненти (ρ), що відображає міжчасові переваги населення та (μ∙g) – приріст суспільної корисності, що одержується суспільством від споживання.

У свою чергу, ставка міжчасових переваг представляє собою суму чистої ставки міжчасових переваг і параметру, який відображає ризик для життя.

                                                                                                  (7)

де δ – «чиста ставка» часових переваг; L – рівень ризику для життя або ризик катастрофи (Catastrophe risk).

Параметр «чиста ставка» (δ) у багатьох методиках прирівнюється до нуля, виходячи з етичних міркувань, щоб не занижувати добробут майбутніх поколінь, тобто переваги не надаються ні одному поколінню. Проте Олсен М. і Бейлі М.,1981[22] визначають, що під час встановлення нульової ставки дисконтування з’являється ймовірність зміщення часових переваг на користь майбутніх поколінь, тобто підвищення бідності одного покоління заради збільшення добробуту наступних. Вважається, що цей параметр ставки соціальних часових переваг не піддається емпіричному аналізу. За різними підходами діапазон цієї ставки встановлюється від 0% до 0,5%.

Параметр (L) інтерпретується як ризик катастрофи (ризик для життя). При цьому мається на увазі те, що існує ймовірність подій, які усі здобутки проекту зведуть нанівець або радикально й непередбачено змінять. Під час оцінки ризику для життя за основу взято ризик недоотримання доходів суспільства від реалізації проекту в майбутньому.

Під час розрахунку параметру (L) слід звернути увагу на те, що його величина суттєво варіює. Тому зазвичай у методиках використовується показник співвідношення загальної кількості смертей до чисельності населення.

Еластичність граничної суспільної корисності споживання або (μ), визначається за деякими методиками з огляду на середню норму заощаджень. Проте однозначної думки серед світової наукової спільноти не існує. Цей показник є досить варіативним за різними методиками.

Оскільки соціальна ставка дисконтування призначена для виявлення вигід у майбутньому, то вважається доцільним під час розрахунку використовувати прогнозні значення темпів зростання споживання на душу населення (g). Темп зростання споживання на душу населення відображає можливість більше споживати у майбутньому, що досягається через впровадження інновацій та розвитком технічного прогресу (Pearce, Ulph, 1995)[23].  При цьому необхідно з’ясувати, який горизонт прогнозування має бути застосований під час розрахунків. Проте слід враховувати те, що прогнози є більш прийнятними тільки у короткостроковому періоді.

Проблема щодо визначення соціальної ставки дисконтування має досить широкий спектр суджень і потребує більш глибинного дослідження, але в окремому форматі. Виходячи із поставленого завдання, акцент, перш за все, робиться на обґрунтуванні переваг і обмежень методології СВА. У визначеному контексті обмеженнями СВА можна вважати також зазначені недоліки соціального дисконтування.

2.  Метод аналізу витрати-результативність

Метод аналізу витрат і результативності (Cost-effectiveness analysis – СЕА). має суттєву відмінність відмінну рису, яка полягає у тому, що вигоди оцінюються не в грошовому вираженні, а в натуральних одиницях (Kahn A.J., 1969)[24]. Питання щодо застосування методології СЕА є досить дискусійними, у зв’язку з чим порівняння різних підходів ускладнюється, а відтак узагальнення різних думок утруднені.

Застосування методу аналізу витрати і результативність не ускладнюється необхідністю оцінки соціального ефекту у грошовому виразі, як у СВА. Проте, виникає проблема у порівнянні результатів під час аналізу різних за своєю природою інтервенцій. Високий ступінь чутливості результатів до зміни показника, який відображає отриманий в результаті інтервенцій – соціальний ефект, обмежує позитивні характеристики методу СЕА. Це  викликає постійний інтерес до розробки різних варіантів його модифікації.

Для обґрунтованого співставлення альтернатив необхідно порівнювати не просто затрати і результати, а зміни витрат по відношенню до зміни результатів. Отже, у випадку застосування СЕА проводиться інкрементний аналіз (ICEA – incremental cost-effectiveness analysis).[25]

                         ,                                                (8)

де ІСЕR -  (Incremental cost-effectiveness ratio) – показник співвідношення приросту витрат і приросту результативності; ∆С – приріст витрат в результаті інтервенцій; ∆E – приріст результативності (соціального ефекту) в результаті інтервенцій.

Аналіз показників формули (2) дозволяє дійти висновку, що чим нижче значення   ІСЕR, тим менше витрат спрямовується на досягнення певного рівня результативності, і тим ефективніше є розглянутий варіант інтервенцій. В якості граничного обмеження може виступати показник WTP (willingness-to-pay), що відображає схильність суб’єкта, що приймає фінансові рішення, платити за відповідний проект (Levin H.M., McEwan P.J., 2001).[26]

На практиці метод СЕА є найбільш адекватним для застосування під час вибору альтернатив в системі охорони здоров’я, оскільки його інструментарій дозволяє проектний аналіз та обирати найбільш прийнятний варіант у разі досягнення мети, якою, наприклад є підвищення тривалості життя. У широкому сенсі СЕА застосовується, по-перше, якщо необхідно прийняти рішення щодо вибору альтернативи, в основному, коли є потреба у здійсненні інтервенції з метою визначення ступеню втручання. По-друге, коли необхідно зробити узагальнення щодо політики у галузі охорони здоров’я (Джемісон, 2009)[27].

Оскільки СЕА не вимірюються вартісними показниками, результат виражається у таких зведених не фінансових показниках як, наприклад, Quality Adjusted Life Years – QALY (показник, виражений у роках життя, скоригований за якістю),  або Disability Adjusted Life Years – DALY (показник виражений у роках життя, скоригований за ступенем інвалідності).  Проте обмеженість може визначити деякі викривлення якісних оцінок. Наприклад, складно врахувати вплив на захворювання зміни в екологічному середовищі. Такі результати досить складно враховувати у показник DALY або QALY.

Під час застосування СЕА існують певні передумови та пов’язані з ними обмеження, зокрема, – це: обмеження щодо порівняння інтервенцій, які мають різний соціальний ефект;  складність щодо врахування розподілених у часі витрат і ефектів; високий ступінь чутливості до вибору показника, який відображає соціальний ефект.

Безперечно, аналіз СВА є ширшим, ніж аналіз витрати-результативність, оскільки всі вигоди під час застосування першого мають вартісні оцінки, а відтак ефекти за різними проектами можуть порівнюватися. Це досить суттєвий довід для публічного компаратора, виходячи з передумов про суспільний характер завдань, що вирішуються. Метод СЕА може використовуватися для прийняття рішень під час порівняння проектів, ефекти яких визначені як однорідні або можуть вимірюватися у термінах ключових результатів. Отже, обмеження СВА аналізу не дають можливості прийняти рішення, якщо необхідно вибрати варіант вкладання ресурсів публічного сектору за різними сферами діяльності. Проблема полягає у непорівнянності ефектів між собою.

3. Методи аналізу витрати-зважена результативність

Бувають випадки, коли виникає необхідність для аналізу ефективності проекту об’єднати декілька різних соціальних результатів, які не мають грошового еквіваленту. У таких ситуаціях необхідно оцінити важливість кожного з них та знайти єдину композитну оцінку. Для отримання єдиної композитної оцінки застосовується метод витрати-зважена результативність weighted cost-effectiveness analysis – wCEA (Belli, P., J.)[28]. Цей метод є однією із модифікацій методу СЕА. В якості соціального ефекту тут виступає його умовне вираження через агрегований індикатор, що включає різноманітні характеристики об’єкту оцінки. Для визначення кінцевого ефекту необхідно присвоювати певні ваги показникам, що у сукупності формалізують ціль.

                                             ,                                                                 (9)

де w_j  - вага і-того ефекту;  Е _і  - і–тий ефект.

Методу wCEA притаманні недоліки експертного аналізу, тобто залежність від суб’єктивної думки. Однак цей метод широко застосовується під час оцінювання ефективності освітніх програм та програм у сфері охорони здоров’я, оскільки вигоди, які одержує суспільство внаслідок реалізації таких програм, неможливо оцінювати у грошових одиницях.

4. Метод аналізу витрати-корисність

У випадку, якщо оцінці підлягає проект, що описується спектром результатів або якщо результати розрізняються між собою не тільки кількістю, але і якістю, доцільно застосовувати метод аналізу витрати-корисність (cost-utility analysis – CUA). За суттю цей метод представляє собою дещо ускладнену модифікацію аналізу витрат-результативності. Спочатку він називався узагальненим методом СЕА (Torrance, G. W., 1971 [29]), а згодом – методом максимізації корисності (Torrance  G.  W.1972[30]).  Нині цей метод виокремлено як самостійний. CUA вирізняється тим, що під час аналізу використовуються умовно сумірні близькі за якістю результати. Оцінка коефіцієнтів корисності здійснюється через експертні оцінювання, що має методологічні складності, пов’язані з кваліфікацією експертів, чіткою постановкою завдань, суб’єктивності оцінок і складністю обробки інформації.

,                                (10)

де С -  витрати; U- корисність.

Метод CUA доцільно використовувати у тих випадках, якщо необхідно визначити результат, враховуючи побічні ефекти, чи необхідно визначити єдиний критерій для порівняння витрат і вигід, чи виникає потреба у ранжируванні результатів за вагомістю, чи  приймаються рішення щодо вибору альтернатив.

5.  Порівняльні характеристики методів аналізу ефективності

Порівняні характеристики методів, які застосовуються для аналізу ефективності проектів публічного сектору, наведені у таблиці 1.

Таблиця 1

Характерні особливості методів аналізу ефективності проектів публічного сектору

Дослідження методів аналізу ефективності проектів публічного сектору показало, що, не дивлячись на певні особливості кожного з розглянутих методів, основні підходи щодо вимірювання витрат, вигід, результатів базуються на єдиному теоретичному базисі. При цьому існуючі обмеження в усіх методах аналізу ефективності проектів публічного сектору розкривають значні перспективи для подальших досліджень і вдосконалень.

Conclusions

Досліджені методи аналізу: витрати-вигоди, витрати-результативність, витрати-зважена результативність, витрати-корисність є досить важливою основою для прийняття обґрунтованих рішень публічними компараторами щодо спрямування інвестицій у найбільш затребувані галузі економіки. Використовуючи інструменти методів аналізу ефективності вони можуть розподіляти обмежені публічні ресурси відповідно до пріоритетів політики.

Для аналізу ефективності проектів публічного сектору, які реалізуються у межах однієї галузі може використовуватися один або декілька методів аналізу ефективності. Головне необхідно визначитися, в яких одиницях оцінюється результат. Якщо результат можна оцінювати у вартісних одиницях, то доцільно використовувати методи СВА і CUA, а в іншому випадку –  методи аналізу СЕА і wCEA.

Вибір соціальної ставки дисконтування є складним завданням, оскільки передбачає, серед іншого, оцінку майбутніх переваг, які можуть отримати інші люди. Широке дискусійне поле щодо визначення соціальної ставки дисконтування спричинило формування різних поглядів стосовно необхідності встановлення або диференціації соціальної ставки дисконтування, або визначення її єдиного значення в межах однієї країни. Під час оцінки проектів публічного сектору необхідно вирішувати, використовувати ставку дисконтування єдину для країни в цілому та усіх проектів або диференційовані залежно від характеру проекту. В цілому дискусії точаться щодо визначення розміру ставки дисконтування.

В існуючих дослідженнях, як правило, досліджується в основному метод міжчасових переваг. При цьому вивченню взаємозв’язків між соціальною ставкою міжчасових переваг та іншими методами дисконтування увага не приділяється. Пошук рішень у цьому напрямку дозволить отримати уявлення, в якому діапазоні може знаходитися значення соціальної ставки дисконтування. Можливість визначення діапазону надасть можливість враховувати специфічність проекту, що реалізується.