Топчій Оксана Василівна,

голова Інституту андрогогіки ГОСЛ

кандидат педагогічних наук

Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню особливостей науково-методичного забезпечення освітнього процесу у вищому юридичному навчальному закладі. Представлений авторський підхід до розуміння ключового поняття. Проаналізовані чинники, що детермінують появу методичного забезпечення нового покоління.  Встановлені рівні науково-методичного забезпечення в залежності від суб’єктів творення. Автор репрезентує власну  класифікацію видів науково-методичного забезпечення, що є актуальним для вищих юридичних навчальних закладів.

Ключові слова: освітній процес, науково-методичне забезпечення, вищий юридичний навчальний заклад, Закон України «Про вищу освіту».

НАУЧНО-МЕТОДИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ОБРАЗОВАТЕЛЬНОГО ПРОЦЕССА В ВЫСШЕМ ЮРИДИЧЕСКОМ УЧЕБНОМ ЗАВЕДЕНИИ

         Статья посвящена теоретическому обоснованию особенностей научно-методического обеспечения образовательного процесса в высшем юридическом учебном заведении. Представлен авторский подход к пониманию ключевого понятия. Проанализированы факторы, детерминирующие появление методического обеспечение нового поколения. Установлены уровни научно-методического обеспечения в соответствии с субъектами создания. Автор репрезентирует собственную классификацию видов научно-методического обеспечения, актуальных для высших юридических учебных заведений.

Ключевые слова: образовательный процесс, научно-методическое обеспечение, высшее юридическое учебное заведение, Закон Украины «О высшем образовании».

SCIENTIFIC-METHODOLOGICAL SUPPORT OF EDUCATIONAL PROCESS IN THE HIGHER LAW SCHOOLS

The article is devoted to theoretical substantiation of the features of scientific and methodological support of educational process in higher legal education. The author gives a definition of the key concept – a set of information materials (text, graphics, media), which provide the needs of the subjects of the educational process in the data, which is the purpose and content of education, and aimed at optimal achievement of learning outcomes. This article contains a list of factors that determine the need for a new generation of methodological support. The author presents a classification of methodical support, which includes projective, regulatory, scientific and methodical planning documents as well as documents of methodological support of the educational process, and visual materials. The researcher drew attention to the increased role of individual learning, self-education, information technology, the gradual introduction of Western models of organization of educational process. The author draws attention to the fact that the texts of legislative acts acquire the ability to be information and teaching materials that  are used in higher legal education. The key idea is that the scientific and methodological support should be considered at three levels: the normative, theoretical and practical.

Keywords: educational process, scientific and methodological support, higher legal education institution, the Law of Ukraine “On Higher Education”.

Загальна постановка проблеми. Діалектика розвитку вищої освіти передбачає поступове ускладнення технологій підготовки фахівців, що включає в себе не тільки застосування інноваційних методик проведення аудиторних занять, але і насамперед – технологій науково-методичного забезпечення освітнього процесу. Цей аспект діяльності у педагогічній науці останнім часом набув бурхливого розвитку в контексті застосування у навчальному процесі комп‘ютерних технологій, проте в основі проектування і реалізації професійної освіти мають бути наукові концепції загального розуміння вектору руху.

Аналіз публікацій.  З позицій педагогіки вищої школи як окремої галузі педагогічної науки питання науково-методичного забезпечення навчального процесу знайшли своє відображення у працях М.В.Буланової-Топоркової, Є.Ю.Владимирської, Л.І.Даниленко, З.Н.Курлянд, В.М.Нагаєва, І.П.Підласого, Ю.Г.Фокіна, Д.В.Чернилевського та ін. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу призвело до необхідності розробки теоретико-практичних засад науково-методичного забезпечення із врахуванням нової специфіки. Через це наукові розвідки Л.В.Васильченко, С.М.Гончарова, В.М.Нагаєва, В.О.Радкевича, Г.І.Руденка та ін. надали традиційним підходам нових граней.

Узагальнення поглядів вчених дає підстави констатувати, що науково-методичне забезпечення є невід‘ємною складовою усього навчального процесу і спрямовано на виконання таких функцій, як: проективна,  змістовно-організаційна, діагностична, контрольно-коригувальна тощо.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Разом з тим, слід зазначити, що на теперішній час відсутні дослідження, в яких би містилася класифікація елементів науково-методичного забезпечення, здійснювався системний підхід до їхнього аналізу. Фрагментарним є й аналіз чинників, що впливають на розвиток цього виду освітньої діяльності. Поза увагою науковців залишилися й питання особливостей науково-методичного забезпечення освітнього процесу у вищих юридичних навчальних закладах.

Метою статті є наукове обґрунтування специфіки науково-методичного забезпечення вищого юридичного навчального закладу на підставі структурного підходу. Досягнення поставленої мети стає можливим за умови розв’язання наступних завдань: 1. Надати авторський підхід до розуміння поняття «науково-методичне забезпечення освітнього процесу», а також визначити чинники, що впливають на необхідність появи науково-методичного забезпечення нового покоління. 2. Встановити рівні науково-методичного забезпечення в залежності від суб’єктів їх творення. 3. Надати авторську класифікацію видів науково-методичного забезпечення. 4. Репрезентувати специфіку науково-методичного забезпечення вищого юридичного навчального закладу.

Виклад основного матеріалу дослідження. Ефективність процесу підготовки кадрів залежить від низки взаємопов’язаних педагогічних умов, що створені у певному вищому навчальному закладі. Особливе місце серед цих умов посідає науково-методичне забезпечення освітнього процесу. Під ним ми пропонуємо розуміти комплекс інформаційних матеріалів (текстових, графічних, медійних), які забезпечують потребу суб’єктів освітнього процесу у відомостях, що становлять цілепокладання й зміст освіти, і спрямованих на оптимальне досягнення кінцевих результатів навчання.

Слід зазначити, що на рівні дисертаційних досліджень питання науково-методичного забезпечення освітнього процесу у вищих навчальних закладах майже не вивчалося. Фрагментарно воно представлено у наукових доробках Є. Владимирської [1], Т. Годованюк  [2], О. Павленко [3], А. Пуліної [4],  Г. Савченко [5], Ю.Юрченка [6] та ін. У такий спосіб певною мірою охоплені окремі специфічні особливості науково-методичного забезпечення у педагогічних, технічних, медичних університетах, а також вищих навчальних закладах, в яких здійснюється підготовка й підвищення кваліфікації фахівців банківської та митної справи. Щодо підготовки юристів, то слід зазначити, що опис науково-методичного забезпечення на рівні дисертаційних досліджень є достатньо аморфним і не структурованим. Достатньо навести цитату з автореферату дисертації на здобуття доктора педагогічних наук Г.Х.Яворської: «Науково-методичне забезпечення організації навчально-виховного процесу, спрямованого на формування соціально-професійної зрілості курсантів, потребує спеціальних навчальних посібників, методичних рекомендацій, дидактичного забезпечення для науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів МВС України, оскільки більшість з них не має педагогічної освіти.»  [7, с.5]

Фрагментарним є й аналіз чинників, що впливають на розвиток цього виду освітньої діяльності. Тож в якості головних чинників, що впливають на подальший розвиток науково-методичного забезпечення освітнього процесу, зумовлюють необхідність появи забезпечення нового покоління, на наш погляд, слід виділяти наступні:

-                     бурхливий розвиток інформаційних технологій, що ініціює появу нової освітньої парадигми, запровадження не передбачуваних раніше форм навчання (наприклад, дистанційної і комбінованої освіти);

-                     широко розповсюдження індивідуальних інформаційних пристроїв (нетбуків, планшетів, смартфонів), які можуть активно застосовуватися в освітніх цілях;

-                     актуалізація педагогічних досліджень щодо можливостей  використання новітніх освітніх технологій;

-                     поетапна імпліментація до вітчизняних вищих навчальних закладів моделей навчання, притаманних західним вишам;

-                     поступове впровадження елементів індивідуалізації навчання, частковий відхід від тотальної стандартизації;

-                      зростання питомої ваги самоосвіти;

-                     поява поряд із традиційною (формальною освітою)  альтернативних форм здобуття знань з метою підвищення професійної кваліфікації, зокрема МООС (Massive open online couses) – масових відкритих он-лайн курсів, які створюються провідними університетами світу, нерідко на безоплатних засадах;

-                     можливості візуалізації навчального матеріалу через відповідні презентації, 3-D проектування, що дозволяє максимально спиратися на індивідуальні психологічні особливості особистості (наприклад, домінування зорової пам‘яті);

-                     поширення кола працівників вищих навчальних закладів, які працюють над науково-методичним забезпеченням.

Безумовно, наведений нами перелік чинників не є вичерпним, проте й він свідчить про необхідність трансформації ідеології навчання. Це пов‘язано, перш за все, із поступовим відходом від розуміння освіти як власне трансляції знань викладачем під час занять з подальшою перевіркою засвоєння матеріалу.

Тож можна констатувати, що науково-методичне забезпечення, яке знаходиться під значним впливом екстрапедагогічних і внутрішньопедагогічних факторів, стає основним знаряддям, яке дозволяє (за умови науково обґрунтованого його застосування) вищому навчальному закладу багатократно збільшити ефективність освітньої діяльності й стати конкурентоспроможнім на рівні держави.

Разом з тим, розмитість концептуальних засад у питанні суті науково-методичного забезпечення освітнього процесу у вищих юридичних навчальних закладах спонукає нас до деталізації структури цього компоненту педагогіки і представити його авторське бачення.

Наша позиція полягає в тому, що науково-методичне забезпечення, яке поглинає в себе навчально-методичне забезпечення, слід розглядати на трьох взаємопов’язаних рівнях: нормативному (регламентація у Законі України «Про вищу освіту»,  у відповідних нормативно-правових актах Міністерства освіти і науки України, а також міністерств, що мають у своєму підпорядкуванні галузеві вищі навчальні заклади); науковому (у працях вчених, які розробляють дану проблематику); практичному  (безпосередня реалізація вказаних видів забезпечення навчального процесу).

Згідно зі ст.9 Закону України «Про вищу освіту» до стандартів освітньої діяльності відносяться кадрове, навчально-методичне, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення освітнього процесу вищого навчального закладу і наукової установи. Зазначається, що «стандарти освітньої діяльності розробляються для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності…» [8]  У розділі V зазначеного Закону «Забезпечення якості вищої освіти»  у ст.16 з-поміж іншого вказується на необхідність  забезпечення наявності необхідних ресурсів для організації освітнього процесу, у тому числі самостійної роботи студентів, за кожною освітньою програмою. Таким чином, на законодавчому рівні встановлюється взаємний зв’язок методичного забезпечення та якості вищої освіти.

На превеликий жаль, у період після прийняття Закону України «Про вищу освіту» на рівні Міністерства освіти і науки України не з’явилося підзаконних актів, які б спрямували виші до удосконалення науково-методичного забезпечення. Посилаючись на проголошену вказаним Законом автономію вищих навчальних закладів, МОН України переклав усю нормативну базу щодо підготовки і запровадження будь-яких видів методичного забезпечення на самі виші.

Проте керівникам вищих навчальних закладів, особливо юридичного профілю, не завжди вистачає систематизованих педагогічних знань. У зв’язку з цим, вважаємо, стане в пригоді створена нами класифікація елементів науково-методичного забезпечення освітнього процесу.  Пропонуємо виділяти наступні компоненти:

—              проективні науково-методичні документи: професіограма, кваліфікаційна характеристика, освітньо-кваліфікаційна характеристика, освітньо-професійна програма підготовки фахівця; варіативна частина державного стандарту;

—              нормативні науково-методичні документи: положення про вищий навчальний заклад, положення про організацію навчального процесу, типове положення про кафедру, положення про організацію практик і стажувань студентів, положення про кваліфікаційну роботу, положення про методику оцінювання якості вищої освіти, методичні рекомендації щодо особливостей організації навчального процесу у певному ВНЗ тощо;

—         планові науково-методичні  документи: навчальний план, робочі навчальні плани, графік навчального процесу, тематичні плани,  розклади занять та заліково-екзаменаційних сесій;

—              документи науково-методичного супроводження навчального процесу: навчальні (робочі навчальні) програми навчальних дисциплін; навчально-методичні комплекси дисциплін; плани-конспекти занять; фондові лекції; мультимедійні презентації; навчальні підручники і посібники; матеріали практичного спрямування для використання у ділових іграх, при ситуативному навчанні, використанні кейс-методу, тренінгів тощо; методичні рекомендації щодо організації індивідуальної та самостійної роботи студентів; тематика курсових, дипломних, магістерських робіт; матеріали проміжного й підсумкового контролю;

—              документи наочності: зразки документації у певній галузі (наприклад, макети кримінальних справ, процесуальні документи тощо).

У зв‘язку із розгалуженістю науково-методичного забезпечення навчального процесу вважаємо за потрібне ввести до обігу додаткові видові поняття, зокрема виділити: нормативно-методичне, організаційно-методичне, предметно-методичне, інформаційно-методичне (з включенням до нього бібліотечно-методичного), виробничо-методичне забезпечення.

Розглянемо можливості втілення запропонованої моделі на прикладі вищого юридичного навчального закладу. При цьому беремо до уваги такі аспекти:

-         мета певного виду науково-методичного забезпечення;

-         укладачі;

-         нормативна регламентація виду науково-методичного забезпечення;

-         ступінь імперативності документів;

-         період дії;

-         процедури запровадження;

-         безпосереднє застосування у навчальному процесі.

         Нормативно-методичне забезпечення створюється на основі тих документів, які ми у своїй авторській класифікації віднесли до проективних і нормативних науково-методичних. Розробляються вони з метою стандартизації навчання, отримання відповідних ліцензій МОН України на здійснення освітньої діяльності, а також для забезпечення повноцінного цілеспрямованого функціонування вищого навчального закладу. Укладачами є  тимчасові робочі групи, до складу яких входять керівники і найбільш досвідчені працівники вищого навчального закладу, представники професійних «гільдій». Цей процес регламентується Законами України «Про освіту», «Про вищу освіту», в окремих випадках – «Про національну поліцію», «Про Національне антикорупційне бюро», «Про прокуратуру» та ін., відповідними нормативними актами Міністерства освіти і науки України. Нормативно-методичне забезпечення характеризується обов‘язковістю виконання усіма працівниками, задіяними у навчальному процесі. Запроваджується через процедури узгодження із усіма уповноваженими особами  і затвердження на рівні ректора вузу.  Окремі документи проходять через попередній розгляд Вченої ради академії. Чинність таких документів є тривалою, зміни і доповнення можуть вноситися лише у випадку появи нових нормативно-правових актів, що регламентують діяльність профільних інституцій. Нормативно-методичне забезпечення слугує фундаментом для створення інших науково-методичних документів.

Організаційно-методичне забезпечення співвідноситься із тими документами, які у нашій авторській класифікації  входять до групи планових науково-методичних документів. Метою цієї категорії забезпечення, як це відображено у самій назві, є проектування, конструювання,  планування,  здійснення і контроль навчального процесу. Тож в основі організаційно-методичного забезпечення є окремі управлінські процеси. Укладачами даної категорії документів виступають керівники факультетів, допоміжний склад з числа працівників навчального відділу. Пропозиції щодо формування окремих документів цієї групи (зокрема, тематичні плани) надаються кафедрами. Регламентація даного напряму діяльності відбувається відповідно до нормативних документів Міністерства освіти і науки України, а також положення про організацію навчального процесу певного юридичного навчального закладу. Термін дії документів обмежується періодом навчання фахівців за певним рівнем вищої освіти (навчальний план, графік навчального процесу), навчальним роком (робочий навчальний план) або семестром (тематичний план, розклади занять).  Імперативний характер документів зумовлюється грифами затвердження і підписами відповідних керівників.

Принагідно хочемо оговорити, що ми не включаємо до організаційно-методичного забезпечення окремі робочі документи такі, як журнал академічної успішності, екзаменаційні відомості тощо, через їх принципово інші функції, а саме – засвідчення наявних результатів освітньої діяльності.

Предметно-методичне забезпечення є ядром усього науково-методичного забезпечення, тому що саме воно дозволяє формулювати і реалізовувати зміст освіти, супроводжувати аудиторну, індивідуальну і самостійну роботу. Сюди згідно із запропонованою нами класифікацією ми включили групу документів науково-методичного супроводження навчального процесу. Обов‘язок створювати й постійно оновлювати даний вид забезпечення безпосередньо покладається на науково-педагогічних працівників. При цьому можуть використовуватися як форми групової роботи (наприклад, авторські колективи посібників), так і індивідуальної роботи (план-конспект занять, фондова лекція тощо).

Упровадження в навчальний процес інформаційних технологій потребує від науково-педагогічних працівників певного рівня володіння комп‘ютером, що дозволяє створювати електронні варіанти документації, здійснювати презентацію лекційного матеріалу. Проте у більш складних випадках, наприклад, при підготовці мультимедійних підручників, посібників, машинних тестових завдань, на допомогу викладачам повинні приходити фахівці технічного профілю, які знаються на комп‘ютерно орієнтованих дидактичних системах.

При створенні предметно-методичного забезпечення науково-педагогічні працівники діють відповідно до нормативних актів МОН України, положень конкретного навчального закладу. Документи цієї групи характеризуються широким діапазоном відносно їхньої імперативності. Так, навчальні програми дисциплін є обов‘язковими до виконання усіма викладачами кафедр. У той же час плани-конспекти занять дають можливість зробити процес викладання творчим, персоніфікувати його відповідно до індивідуального стилю кожного окремого викладача. Так само підручники і посібники можуть (і мають!) вирізнятися власним баченням автора, містити його інтерпретацію певних наукових фактів.

Слід замітити, що, на жаль, досить розповсюдженою у підготовці правознавців є практика, коли посібники по суті відтворюють тексти тих чи інших законодавчих актів, не враховують особливості навчально-наукового підстилю наукового стилю літературної мови. Це означає, що тим, хто збирається писати навчальні посібники, слід додатково опановувати педагогічні й лінгвістичні засади науково-методичного забезпечення.

Повертаючись до характеристики вказаної категорії документів, зазначимо, що спостерігається широка варіативність і щодо терміну їх дії. Якщо посібники і підручники створюються на достатньо тривалий період, то плани-конспекти занять, тематика курсових, дипломних і магістерських робіт, завдання для індивідуальної і самостійної роботи повинні оновлюватися постійно. Так само неперервно мають доповнюватися і переглядатися ті матеріали з практики, які потім будуть використовуватися для створення фабул ділових і рольових ігор, навчальних тренінгів, ситуаційних завдань тощо.

Є свої особливості у предметно-методичного забезпечення в плані їх затвердження. Окремі документи загалом не потребують затвердження (припустимо, ситуаційні завдання, матеріали проведення ділових ігор), другі (наприклад, плани-конспекти занять) затверджуються завідуючим кафедрою, інші (тематика курсових, дипломних і магістерських робіт) розглядаються на засіданні кафедри і затверджуються її рішенням. Запровадження навчальних (робочих навчальних) програм, рекомендація до друку навчальних посібників і підручників виходить за межі юрисдикції кафедри і відносяться до компетенції вченої ради вищого навчального закладу. Надання відповідних грифів навчальним підручникам і посібникам відбувається згідно з нормативними документами МОН України, а значить тексти затверджуються рішенням установи, що передбачена цими документами.

Безумовно, з предметно-методичними матеріалами мають справу усі учасники навчального процесу. Саме від цієї категорії науково-методичного забезпечення найбільшою мірою залежить якість підготовки фахівців.

Інформаційно-методичне забезпечення створюється з довідково-інформаційною метою, поширення першоджерел. Так, в якості інформаційно-методичного забезпечення в рамках діяльності вищого юридичного навчального закладу можна розглядати тексти кодексів, законів, підзаконних актів, відомчу нормативну базу. Особливість даного виду текстів полягає в тому, що їх автори (укладачі) створювали ці тексти у парадигмі законотворчої (нормотворчої) діяльності з метою регулювання правозастосовчої практики і навряд чи мали на увазі використання цих текстів в якості навчальних. Проте феномен підготовки правознавця полягає в тому, що усі фахові навчальні посібники і підручники базуються на використанні й тлумаченні нормативно-правових актів. Тому і здобуття фахової освіти майбутнім правником потребує звернення до першоджерел, адже саме із цими актами йому треба буде працювати у майбутньому, звіряючись з ними здійснювати кваліфікацію злочинів, здійснювати наглядову практику тощо.

До групи інформаційно-методичного забезпечення ми також відносимо енциклопедії, довідники, практичні посібники тощо. Ці матеріали дозволяють сформувати понятійно-категоріальний апарат фахових знань, розширити кругозір особи.

Особливістю інформаційно-методичного забезпечення є те, що воно може зазначатися у списку літератури у програмах дисциплін, лекціях, планах семінарських занять,  проте абсолютно зрозуміло, якщо автори (укладачі) текстів не працюють у даному вищому навчальному закладі, ніякого затвердження ці матеріали не проходять. Їх використання залишається на рівні рекомендацій науково-педагогічних працівників або ж власного розсуду того, хто навчається.

До інформаційно-методичного забезпечення в якості складового елемента ми включили бібліотечно-методичне забезпечення, адже саме на бібліотеки покладається функція зосередження і розповсюдження навчальної інформації. МОН України чітко встановлює нормативи щодо забезпечення студентів навчальними підручниками і посібниками, без чого унеможливлюється ліцензування освітньої діяльності певного вишу. Ми погоджуємося із Н.П.Пасмор в тому, що інтегративна суть бібліотечно-методичного забезпечення здійснюється в поєднанні документної, інформаційної та когнітивної складових. [10, с.6] Проте не можна скидати з рахунків, що із розповсюдженням інтернет-технологій настав час говорити про віртуальні бібліотеки, в яких зосереджуються електронні й мультимедійні підручники, аудіолекції і відеолекції. Є певні проблеми щодо збереження у таких умовах авторських прав, проте саме за таким забезпеченням майбутнє.

Виробничо-методичне забезпечення зазвичай зосереджується у лабораторіях, спеціалізованих навчальних аудиторіях. Воно передбачає наявність певних муляжів, макетів, моделей, імітацію робочого місця. Наприклад, при підготовці кадрів для слідства використовується так зване АРМС (автоматизоване робоче місце слідчого), яке максимально відповідає вимогам квазіпрофесійної діяльності. Виробничо-методичне забезпечення слугує відпрацюванню на практиці тих навичок, які у подальшому знадобляться у безпосередній професійній діяльності. Саме завдяки цьому виду науково-методичного забезпечення в умовах вишу найповніше реалізується дидактичний принцип поєднання теорії і практики. Це дозволяє студентові, приходячи на стажування, мінімізувати період адаптації до умов роботи.

Специфіка даного виду забезпечення полягає в тому, що воно у більшості випадків потребує певних матеріальних витрат. Це означає, що відбувається не стільки затвердження самих матеріалів, скільки визначення  доцільності їх придбання, здійснення тендерних процедур тощо. Від науково-педагогічних працівників потребується, з одного боку, самостійно опанувати володіння цими інструментами, з іншого – створити належні предметно-методичні матеріали з метою раціонального використання у навчальному процесі.

Оскільки цей вид науково-методичного забезпечення найтісніше пов‘язаний із матеріальною стороною навчального процесу, то і придбання певних муляжів, макетів, діючих моделей, автоматизованих систем застосовуються достатньо тривалий час.

Використання виробничо-методичного забезпечення не є жорстким імперативом, разом з тим саме воно в багатьох випадках визначає рівень матеріально-технічної бази вищого навчального закладу, допомагає прищеплювати інтерес до майбутньої професійної діяльності, надавати праксеологічні моделі раціональної поведінки працівника.

Висновки. Підводячи підсумки, зазначимо, що науково-методичне забезпечення освітнього процесу у вищих юридичних навчальних закладах являє собою складний інтегративний комплекс, який об‘єднує суб‘єктно-організаційні, цільові, діяльнісні, контрольні компоненти, матеріальні та ідеальні об‘єкти. Його розвиток зумовлюється як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками. Забезпечення належної якості вищої освіти унеможливлюється у разі відсутності науково-обґрунтованих концептуальних уявлень щодо даного виду методичної діяльності та його ефективної реалізації.

Література

1. Владимирська Є.Ю. Науково-методичне забезпечення якості дистанційного навчання у технічному університеті: автореф. дис.. канд. пед. наук: 13.00.01 / Є. Ю .Владимирська ; АПН України. Ін-т вищ. освіти. – К., 2006. – 20 с.
2. Годованюк Т.Л. Методика індивідуального навчання історії математики студентів педагогічних університетів: автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.02 / Т. Л. Голованюк ; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. – К., 2009. – 20 с.
3. Павленко О.О. Формування комунікативної компетенції фахівців митної служби в системі неперервної професійної освіти: автореф. дис… д-ра пед. наук : 13.00.04 / О. О. Павленко ; Луган. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – Луганськ, 2010. – 44 с.
4. Пуліна А.А. Система організаційно-методичного забезпечення педагогічного проектування в загальноосвітніх навчальних закладах: автореф. дис… канд. пед. наук : 13.00.01 / А. А. Пуліна ; РВНЗ «Крим. гуманіт. ун-т» (м.Ялта). – Ялта, 2011. – 20 с.
5. Савченко Г.О. Формування готовності майбутніх фахівців банківської справи до аналітичної діяльності засобами моделювання: автореф. дис.. канд. пед. наук: 13.00.04 / Г. О. Савченко ; Харк. Нац. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. – Х., 2006. – 20 с.
6. Юрченко Ю.А. Формування військово-професійних умінь у студентів вищих медичних навчальних закладів: автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.04 /Ю. А. Юрченко ; Нац. акад. Держ. прикордон. Служби України ім. Б. Хмельницького. – Хмельниц., 2006. – 20 с.
7. Яворська Г.Х. Теоретичні та методичні засади формування соціально-професійної зрілості курсантів вищих навчальних закладів МВС України: автореф. дис… д-ра пед. наук: 13.00.04 / Г. Х. Яворська ; Ін-т педагогіки і психології професійної освіти АПН України. – К., 2006. – 44 с.
8. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 [Електронний ресурс] // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1556-18
9. Пасмор Н.П.  Бібліотечно-інформаційне забезпечення самостійної роботи студентів вищих навчальних закладів юридичного профілю: Автореф. дис. канд. пед. наук: 07.00.08 / Н.П.Пасмор: Харк. держ. акад. культури. – Х., 2003. – 20 с.

Топчій Оксана Василівна,

голова Інституту андрогогіки ГОСЛ

кандидат педагогічних наук

         Стаття присвячується теоретичному обґрунтуванню  дидактичних засад діяльності суб’єктів методичного забезпечення у вищому юридичному навчальному закладі й встановленні їх ролі в освітньому процесі. До наукового обігу вводиться авторська дефініція поняття суб’єктів методичного забезпечення. Надається опис змісту діяльності суб’єктів в контексті рівнів вищої освіти на засадах функціонального підходу. При цьому виділяється понад тридцять функцій методичного забезпечення, які покладаються на відповідних суб’єктів. Встановлюється характер взаємодії суб’єктів методичного забезпечення з урахуванням специфіки діяльності вищого юридичного навчального закладу.

Ключові слова: методичне забезпечення освітнього процесу, вищий юридичний навчальний заклад, суб’єкти методичного забезпечення, функції методичного забезпечення.

СУБЪЕКТЫ МЕТОДИЧЕСКОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ ОБРАЗОВАТЕЛЬНОГО ПРОЦЕССА В ВЫСШИХ ЮРИДИЧЕСКИХ УЧЕБНЫХ ЗАВЕДЕНИЯХ (ФУНКЦИОНАЛЬНЫЙ ПОДХОД)

         Статья посвящается теоретическому обоснованию дидактических основ деятельности субъектов методического обеспечения в высшем юридическом учебном заведении и установлении их роли в образовательном процессе. В научный оборот вводится авторская дефиниция понятия «субъект методического обеспечения образовательного процесса». Представляется описание содержания деятельности субъектов в контексте уровней высшего образования на основе функционального подхода. При этом выделяется более тридцати функций методического обеспечения, которые возлагаются на соответствующих субъектов. Устанавливается характер взаимодействия субъектов методического обеспечения с учетом специфики деятельности высшего юридического учебного заведения.

Ключевые слова: методическое обеспечение образовательного процесса, высшее юридическое учебное заведение, субъекты методического обеспечения, функции методического обеспечения.

SUBJECTS OF METHODOLOGICAL SUPPORT OF EDUCATIONAL PROCESS IN THE HIGHER LAW SCHOOLS (FUNCTIONAL APPROACH)

The article is devoted to theoretical substantiation of didactic bases of activity of subjects of methodical support in higher legal education. The author’s definition of the concept of “subject of methodical support of the educational process” is introduce to the scientific turnaround. These objects, according to the author – a person (physical and legal), author teams entrusted with the duties or which on its own initiative participate in the conceptualization, writing, upgrade, approval, manufacture, use, conservation and dissemination of educational materials, which are indispensable for the full implementation of the educational process. The author proposes to include a number of subjects of methodical support of not only teachers, but also the heads of the Ministry of Education and Science, experienced practitioners, employees of research centers, experts in the field of computer technology, librarians and students. The researcher points out that for higher legal education institution is of particular importance the activity of experienced lawyers, prosecutors, police officers and other professionals in the field of law. The novelty of the study lies in the fact that the scientist sets over thirty functions methodological support of causes their rationale. Activities of methodical support of subjects treated from the standpoint of the theory of management, which has vertical and horizontal levels of interaction.

Keywords: methodological support of the educational process, higher legal education institution subjects methodical maintenance functions methodological support.

Загальна постановка проблеми. Трансформація системи вищої освіти нашої держави, що значно активізувалася після прийняття відповідного Закону України [1],  поставила перед педагогами-науковцями, менеджерами освіти і практиками завдання щодо принципово нових підходів до організації освітнього процесу, визначення ролі і місця кожного учасника у цьому процесі. У зв’язку з цим, з-поміж інших, виникає необхідність наукового обґрунтування поняття суб’єктів освітньої діяльності, суб’єктів методичного забезпечення освітнього процесу, зокрема, визначення їх кола, встановлення функцій і змісту роботи, характеру взаємодії між собою.

Аналіз публікацій.    Теоретико-педагогічні дослідження, в полі зору яких знаходяться суб’єкти освітньої діяльності, в основному зосереджені на двох основних площинах: управлінській і методичній. При цьому коло таких осіб за авторським баченням не є постійним і варіюється в залежності від тематики дисертацій.

Так, С.М.Ніколаєнко в межах дисертаційного дослідження на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук виокремлює суб’єктів управління інноваційним розвитком системи освіти і відносить до них керівників відповідних підрозділів Міністерства освіти і науки [2, с.11] та керівників закладів і установ освіти [2, с.35].

На рівні дисертацій діяльність суб’єктів освітнього процесу досліджувалася в ракурсі інформаційного забезпечення управління інноваційною діяльністю педагогів загальноосвітнього навчального закладу  [3], організаційно-методичних засад моніторингу діяльності загальноосвітніх навчальних закладів  [4], організаційно-педагогічних умов управління науково-методичною роботою з учителями в регіоні  [5], педагогічного управління адаптацією майбутніх учителів у системі ступеневої освіти  [6], системи інформаційного забезпечення управління загальноосвітнім навчальним закладом [7] та ін.  У наведених роботах окреслені основні аспекти суб’єктів управлінської діяльності в сфері освіти, виявлені чинники, що впливають на ефективність роботи в цілому.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Разом з тим, проведений нами аналіз науково-педагогічних джерел дозволив з’ясувати, що питання щодо суб’єктів методичного забезпечення освітнього процесу у вищих юридичних навчальних закладах не знайшло свого детального відображення у науковій літературі, а тому потребує окремого дослідження.

Тож мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні  дидактичних засад діяльності суб’єктів методичного забезпечення у вищому юридичному навчальному закладі й встановленні їх ролі в освітньому процесі. Відповідно до поставленої мети необхідно розв’язати наступні завдання: 1. Сформулювати визначення поняття суб’єктів методичного забезпечення. 2. Надати опис змісту діяльності суб’єктів в контексті рівнів вищої освіти з позицій функціонального підходу. 3. Встановити характер взаємодії суб’єктів методичного забезпечення з урахуванням специфіки діяльності вищого юридичного навчального закладу.

Виклад основного матеріалу дослідження. На теперішній час термін «суб’єкт» є міждисциплінарним і широко використовується у філософії, праві, психології, педагогіці. Згідно із Великим тлумачним словником сучасної  української мови вирізняються такі основні значення даного терміну: «1. філос. Істота, здатна до пізнання навколишнього світу, об’єктивної дійсності й до цілеспрямованої діяльності. 2. книжн.  Особа, група осіб, організація і т.ін., яким належить активна роль у певному процесі, акті. 3. юр. Особа чи організація як носій певних прав та обов’язків.» [8, 1211]

Досить показовим є те, що при активному вжитку вказаного терміну теоретики педагогіки оминають його дефініції. Лише у великій сучасній енциклопедії «Педагогіка» знаходимо таке визначення: «Суб’єкт – людина або колектив, які активно діють, пізнають, мають свідомість. С. може проявляти ініціативу і самостійність, приймати і реалізовувати рішення, оцінювати наслідки своєї поведінки, самозмінюватися й самовдосконалюватися, визначати перспективу своєї багатомірної життєдіяльності». [9, с.562] Наведене визначення є досить показовим в тому плані, що по-перше, пояснює поняття через ключові слова «людина або колектив», по-друге, вказують на такі головні риси, притаманні суб’єктові, як активність, здатність до різних видів діяльності. Проте у першій частині дефініції, нам здається, варто було б змінити порядок слідування елементів опису, бо, на наш погляд, свідомість передує діяльності. Крім того, з поля зору автора визначення вийшли такі компоненти, що є невід’ємною ознакою суб’єкта, як здатність мати права і виконувати певні обов’язки.

Разом з тим, таке авторитетне видання, як «Енциклопедії освіти», взагалі оминуло увагою даний термін,  наявні лише словникові статті «суб’єкт управління», «суб’єктно-вчинкова парадигма освіти», «суб’єкт-суб’єктні відносини» [10, с.882–884].  При цьому визначення суб’єкта управління взагалі порушує усі правила лексикографії, тому що, оминаючи пояснення, хто такий цей суб’єкт, одразу констатує, що «суб’єкт управління є на кожному рівні керівництва, що зумовлено тим, що ієрархія управління передбачає підпорядкованість по вертикалі на різних рівнях керівництва».  [10, с.882].

Разом з тим поняття «суб’єкти освітнього процесу», «суб’єкти методичного забезпечення освітнього процесу» в жодному з педагогічних лексикографічних джерел, за нашими спостереженнями не представлені. Нерідко у законодавчих і підзаконних актах, а також у наукових статтях, підручниках і навчальних посібниках використовується синонім «учасники освітнього процесу». Вважаємо, що, не зважаючи на близькість значень, ці терміни все ж таки не є абсолютно тотожними, скоріш їх можна кваліфікувати як семантичні синоніми, що відрізняються відтінками значення. Поняття «учасник» має в семантичному ядрі компонент добровільної участі в чомусь, в той час, як суб’єкт у розумінні обов’язків виступає невід’ємною складовою певних правовідносин і несе відповідальність за виконання покладених на нього функцій. Зважаючи на викладене, пропонуємо у тих контекстах, де йдеться про основні аспекти професійної діяльності, віддавати перевагу терміну «суб’єкт». Тим більше, що, з позицій юриспруденції, діяльність із методичного забезпечення освітнього процесу може розглядатися в межах адміністративного  (управління освітою), трудового (належне виконання посадових обов’язків), цивільного (авторського) права.

Також пропонуємо авторське визначення поняття «суб’єкти методичного забезпечення освітнього процесу». Під ним ми розуміємо осіб (як фізичних, так і юридичних), авторські колективи, на які покладені посадові обов’язки або які за власною ініціативою в межах своїх компетенцій беруть участь у концептуалізації, проектуванні, творенні, модернізації, затвердженні, виготовленні, використанні, зберіганні й розповсюдженні навчальних  матеріалів, без яких неможливо повноцінне здійснення освітнього процесу й оптимальне досягнення якісних результатів навчання.

Прокоментуємо. Насамперед, ми походимо з того, що суб’єкти є особами, при цьому вони можуть бути як фізичними, так і юридичними особами. Наприклад, Міністерство освіти і науки України, Академія педагогічних наук є суб’єктами, що мають статус юридичних осіб. Оговорюємо, що методичне забезпечення може здійснюватися як один з компонентів посадових обов’язків працівника, так і за власною ініціативою. В якості прикладу останнього наведемо співробітництво із працедавцями, які можуть виступати замовниками підготовки фахівців і формують вимоги до їх компетенцій. Власну ініціативу можуть проявляти й здобувачі вищої освіти, які усвідомлено ставляться до свого навчання та пропонують внесення до навчальних планів певних навчальних дисциплін чи спецкурсів, доповнення навчальних програм новими питаннями тощо.

Далі у своєму визначенні ми надаємо перелік, на що саме спрямовується діяльність суб’єктів методичного забезпечення. Ми усвідомлено включили до цього переліку виготовлення, зберігання й розповсюдження навчальних матеріалів, адже без них сам процес гальмується, а іноді й унеможливлюється.

Цілком зрозуміло, що в епоху інтернет, швидкого оновлення потоків інформації і підходи до навчального процесу, його методичного забезпечення мають бути принципово іншими.  У такий спосіб, постає питання, що традиційні підходи, коли безпосередньо самі науково-педагогічні працівники готували й впроваджували науково-методичні матеріали, не витримують вимог сьогодення. На допомогу кафедралам мають прийти працівники науково-методичних і навчально-методичних центрів, технічних служб, видавництв і т.д. Недарма Д.В.Чернилевський пропонує запровадити у педагогічних вузах таку спеціальність, як «проектувальник дидактичних технологій». [11, с.368]

Що з того, якщо методичні рекомендації до певного курсу існують лише в авторському екземплярі й ними не можуть користуватися ті, для кого це призначено? Безумовно, такий поширений перелік тягне за собою включення до суб’єктів методичного забезпечення й тих осіб, які зазвичай взагалі не потрапляють до поля зору теоретиків педагогіки: працівників комп’ютерних відділів, бібліотек, лаборантів та ін. Але, на наше глибоке переконання, без них повноцінне функціонування методичного забезпечення стає доволі проблематичним.

Включаємо у своє авторське визначення і елемент цілепокладання: з якою метою створюється методичне забезпечення, на що воно спрямовано.

Таким чином, як нам здається, ми спромоглися включити до своєї авторської дефініції достатньо повний перелік ключових ознак, які характеризують сутність означуваного поняття.

Узагальнюючи, можна констатувати, що на суб’єктів методичного забезпечення освітнього процесу покладаються наступні функції:

-         гносеологічна: отримання, нагромадження, поширення знань;

-                     методологічна: формування концептуальних засад як реалізації освітнього процесу в цілому, так і окремих його складових;

-                     соціальна: виконання замовлення держави і суспільства на підготовку конкурентоспроможних фахівців, творення національної еліти;

-                     управлінська: скерування освітнього процесу згідно із затвердженими стандартами, забезпечення взаємодії усіх учасників процесу;  сприяння методичній діяльності і контроль за її результатами;

-                     нормативно-правова: закріплення стандартів, настанов, вимог, правил, положень щодо методичного забезпечення освітнього процесу; регулювання й дотримання прав інтелектуальної власності;

-                     організаційна: створення необхідних педагогічних умов і спрямування діяльності усіх суб’єктів методичного забезпечення на виконання поставлених завдань;

-         світоглядна: формування  системи поглядів і переконань особистості;

-                     інформаційно-аналітична: відбір, критичне осмислення, обробка відомостей, що вносяться до навчальних матеріалів:

-                     репрезентаційна: реалізація у методичних матеріалах змісту освіти згідно із концепціями підготовки фахівців за певним рівнем вищої освіти;

-                     інноваційна: врахування новітніх досягнень у кожній галузі знань, в тому числі передового закордонного досвіду, впровадження відібраних матеріалів в освітній процес; сприяння інноваціям в методиці викладання й методиці самоосвіти;

-         евристична: відкриття нових підходів до реалізації навчання;

-                     креативна: реалізація творчих підходів, авторського бачення або авторських методик;

-                     координаційна: врахування міжпредметних і міждисциплінарних зв’язків, поінформування учасників процесу про діяльність інших його суб’єктів;

-                     прогностична: проектування кінцевих результатів освітнього процесу, моделювання можливих бар’єрів, що перешкоджають досягненню стратегічних цілей;

-                     просвітницька: цілеспрямована передача знань та інтерпретація відомостей з метою прирощення наявних у здобувача вищої освіти компетенцій;

-                     гуманістична (антропоцентрична): ствердження й системне впровадження ідеї людини як найвищої цінності у суспільстві;

-                     валеознавча: невід’ємна складова антропоцентричної функції, спрямована на формування знань, що дозволяють зберегти власне здоров’я, обрати здоровий спосіб життя й у разі необхідності надати необхідну допомогу іншим людям;

-                     безпекознавча: врахування факторів державної, національної, інформаційної безпеки, у разі необхідності – дотримання режиму секретності;

-                     виховна: формування важливих для суспільства якостей громадянина, професіонала, гуманіста;

-                     комунікативна: врахування лінгвістичних і логічних правил формулювання інформації, пріоритетність навчальних діалогів в парадигмі суб’єкт-суб’єктних відносин між науково-педагогічними працівниками і здобувачами вищої освіти;

-                     пропедевтична: підготовка студентів до проходження практик і стажувань, а також мінімізація періоду адаптації на робочому місці після закінчення вищого навчального закладу;

-                     акмеологічна: орієнтація на диференційований підхід до здобувачів вищої освіти з метою сприяння досягненню вершин можливостей кожної особистості;

-                     аксіологічна: врахування системи цінностей, важливих для суспільства, громадськості, професійної спільноти, окремої людини;

-                     мотивувальна: спонукання до усвідомленого розвитку здобувача вищої освіти, його прагнення до досягнення ефективних результатів навчання;

-                     розвивальна: орієнтація на системний розвиток професійно значущих й особистісних якостей здобувачів вищої освіти;

-                     експертно-оцінна: аналіз передового педагогічного досвіду, дослідження відповідності підготовлених методичних матеріалів вимогам освітніх стандартів і стандартів освітньої діяльності, обґрунтування висновків щодо можливостей їх застосування у процесі навчання або пропозицій щодо шляхів удосконалення методичного забезпечення;

-                     реформаторська: модернізація існуючих методичних матеріалів,  методик і технологій навчання, трансформація застарілих підходів у сучасні;

-                     культурологічна: формування культури знань, збереження, накопичення інформації як культурного феномена;

-                     проектувальна: створення моделей, проектів, планів методичного забезпечення на підставі обраних концептуальних підходів до методології підготовки фахівців певного профілю;

-                     технологічна: орієнтація на використання новітніх освітніх технологій, в тому числі e-learning (електронне навчання) на всіх етапах від проектування до оцінювання якості освіти;

-                     виробнича: виготовлення й розповсюдження методичних матеріалів, а також тренажерів, муляжів, спеціальних імітаційних програм квазіпрофесійної діяльності;

-                     праксеологічна: врахування вимог наукової організації праці, тайм-менеджменту, дидактичного принципу поступового ускладнення матеріалу;

-                     кваліметрична: закладення у методичних матеріалах показників вимірювання якості освіти, критеріїв оцінювання, рейтингових шкал тощо.

Не зважаючи на достатньо розгалужений перелік функцій, що покладаються на суб’єктів методичного забезпечення освітнього процесу, ми не вважаємо цей перелік вичерпним. У подальшому він може доповнюватися, деталізуватися, розширюватися за рахунок співвіднесення певних функцій із суб’єктами кожного рівня ієрархії управління.

Вважаємо, що для юридичного вищого навчального закладу особливу роль має залучення до методичної діяльності досвідчених практиків: адвокатів, прокурорів, нотаріусів, юрисконсультів, офіцерів поліції тощо. Вони спроможні актуалізувати зміст освіти, особливо, якщо йдеться про підготовку магістрів права. Без їх участі запропоновані здобувачам вищої освіти спецкурси можуть стати занадто теоретизованими або відірваними від реалій української дійсності.

За традицією, що склалася у педагогіці управління, ми розглядаємо суб’єктів методичного забезпечення освітнього процесу на підставі ієрархічної вертикалі та взаємодії на рівні горизонтальних зв’язків. У найбільш узагальненому вигляді наше бачення можна передати наступною схемою.

Схема 1

Суб‘єкти методичного забезпечення освітнього процесу у вищому юридичному навчальному закладі

Прокоментуємо зображене. Включення до схеми Міністерства освіти і науки України, галузевих державних органів, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади зумовлено тим, що саме на цих суб‘єктів покладаються функції нормативної регламентації даного виду діяльності, формулювання кваліфікаційних вимог до майбутніх фахівців, а також зовнішній контроль за рівнем виконання.

Вчена рада навчального закладу як колегіальний орган спрямовує напрями реалізації і прогнозує результати подальшого розвитку вишу через усі види діяльності, в тому числі й методичну. З метою найбільш ефективного скерування останньої у вищих навчальних закладах створюються науково-методичні ради, до складу яких входять авторитетні вчені, досвідчені науково-педагогічні працівники,  досвідчені практики, які  співпрацюють з кафедрами на громадських засадах. При реалізації науково-методичної роботи кафедри координують свою діяльність із певними структурними підрозділами ВНЗ, на які покладаються обов‘язки безпосередньої організації навчальної та наукової роботи (факультети, науково-методичні, навчально-методичні центри, відділи організації наукової роботи тощо).

Оскільки до нашої схеми включений такий вид забезпечення, як бібліотечно-інформаційний, ми не могли не включити до кола суб‘єктів вузівські бібліотеки.

У багатьох вузах є власні типографії, видавництва, або ж редакційно-видавничі відділи, тож ми вважаємо, що і вони працюють у сфері методичного забезпечення освітнього процесу.

Роль відділів матеріального і технічного забезпечення вищих навчальних закладів, на перший погляд, є непомітною, проте саме завдяки діяльності їх працівників кафедри мають можливість використовувати у навчальному процесі технічні засоби, проводити заняття у спеціально обладнаних аудиторіях, реалізовувати певні проекти, пов‘язані зі створенням посібників і підручників нового покоління.

Окремого коментарю потребує включення до нашої схеми органів студентського самоврядування. Враховуючи переорієнтацію сучасної освіти на суб’єкт-суб’єктні відносини, ми вважаємо, що саме здобувачі вищої освіти є тими, заради кого створюється таке забезпечення. Це обумовлює їх право на ініціацію оновлення існуючих навчальних планів, програм, актуалізацію представлених там відомостей, максимально наближення дидактичних матеріалів до потреб майбутнього фахівця.

Висновки. В ході проведеного нами дослідження були проаналізовані підходи до визначення поняття «суб’єкти методичного забезпечення освітньої діяльності», запропонована його авторська дефініція. Узагальненні відомості щодо кола суб’єктів і їх функцій дозволять у подальшому удосконалити теорію і практику діяльності вищих юридичних навчальних закладів.

Література:

1. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 [Електронний ресурс] // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1556-18
2. Ніколаєнко С. М. Теоретико-методологічні основи управління інноваційним розвитком системи освіти України: автореф. дис.. докт. пед. наук: 13.00.06 / С. М. Ніколаєнко ; Держ. вищ. навч. закл. «Ун-т менедж. освіти». – К., 2009. – 44 с.
3. Сенчук Ж. О. Інформаційне забезпечення управління інноваційною діяльністю педагогів загальноосвітнього навчального закладу: автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.06 / Ж. О.Сенчук ; Держ. вищ. навч. закл. «Ун-т менедж. освіти». – К., 2009. – 20 с.
4. Бабінець С. І. Організаційно-методичні засади моніторингу діяльності загальноосвітніх навчальних закладів: автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.06 / С. І. Бабінець ; Держ. вищ. навч. закл. «Ун-т менедж. освіти». – К., 2010. – 20 с.
5. Качур Б. М. Організаційно-педагогічні умови управління науково-методичною роботою з учителями в регіоні: автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.06 / Б. М. Качур ; Держ. вищ. навч. закл. «Ун-т менедж. освіти». – К., 2009. – 20 с.
6. Галус О. М. Педагогічне управління адаптацією майбутніх учителів у системі ступеневої освіти: автореф. дис.. докт. пед. наук: 13.00.06 /  О. М. Галус ; Держ. вищ. навч. закл. «Ун-т менедж. освіти». – К., 2009. – 44 с.
7. Калініна Л. М. Система інформаційного забезпечення управління загальноосвітнім навчальним закладом: автореф. дис.. докт. пед. наук: 13.00.06 /  Л. М. Калініна ; Держ. вищ. навч. закл. «Ун-т менедж. освіти». – К., 2008. – 41 с.
8. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.
9. Педагогика: Большая современная энциклопедия / Сост. Е. С. Рапацевич. – Минск: «Соврем. Слово», 2005. – 720 с.
10. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України ; головний ред. В. Г. Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
11. Чернилевский Д. В. Дидактические технологии в высшей школе: Учеб. Пособие для вузов [Текст] / Д. В. Чернилевский. – М.: ЮНИТИ-ЛАНА, 2002. – 407 с.