Максименко Юлія Євгенівна,

Голова Інституту інформаційного права

Глобальної організації союзницького лідерства,

кандидат юридичних наук

Окремі аспекти боротьби з тероризмом та екстремізмом порушуються науковцями як в наукових статтях, так й у численних монографічних розвідках майже з моменту проголошення незалежності нашої країни.

Нині в юридичній доктрині розрізняються різні види тероризму: інформаційний, екологічний, економічний тощо.

Особливу увагу дослідники приділяють інформаційному тероризму як новому виду терористичної діяльності, спрямованої на використання інформаційних технологій та засобів зв’язку з метою порушення чи знищення державних інфраструктур. Попри наявність численних наукових робіт, а також різноманітних наукових заходів, присвячених інформаційному тероризму, нині відсутнє уніфіковане бачення визначення поняття «інформаційний тероризм». Не менш однозначними в наукових колах залишаються питання визначення особливостей протидії цьому явищу негативного характеру.

Та чи справді інформаційний тероризм реальна загроза національній безпеці України в інформаційній сфері? Наскільки інформаційний тероризм є суспільно небезпечнішим з поміж інших загроз національній безпеці України в інформаційній сфері? Чи є увага науковців до цієї тематики більше даниною моді, ніж дійсно актуальним напрямом наукового пошуку?

Згідно з Законом України «Про основи національної безпеки України» серед загроз національній безпеці України в інформаційній сфері виокремлено:

-  прояви обмеження свободи слова та доступу до публічної інформації;

-   поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;

-  комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм;

-  розголошення інформації, яка становить державну таємницю, або іншої інформації з обмеженим доступом, спрямованої на задоволення потреб і забезпечення захисту національних інтересів суспільства і держави;

-  намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації [1].

Отже, поряд із комп’ютерним тероризмом нині виокремлюють чималу кількість правопорушень інформаційного характеру, які знаходяться на одному щаблі.

Слід констатувати, що в ХХІ сторіччі надзвичайно важливу роль відіграють інформаційні технології та засоби зв’язку. При чому їх використання в різних сферах життєдіяльності суспільства має не лише позитивні, а йзначні негативні наслідки. Статистичні дані засвідчують про перманентну динаміку та різноманітність проявів інформаційних правопорушень.

Більше того, розвиток інформаційних технологій і засобів зв’язку сприяє появі нових видів інформаційних правопорушень.

Водночас у сучасній юридичній науці відсутнє системне ґрунтовне бачення інформаційних правопорушень та відповідно наукових розробок щодо ефективної їм протидії.

Здебільшого науковцями приділяється поодинока увага окремим видам інформаційних правопорушень.

Контент- та івент-аналіз наукової літератури, а також інших інформаційних джерел, присвячених інформаційним правопорушенням, дозволяє дійти висновку, що здебільшого науковці та громадськість приділяють увагу питанням порушення права на доступ до публічної інформації. Серед основних порушень в цій сфері виокремлюються:

1) ненадання відповіді на запит;

2) ненадання інформації на запит;

3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію;

4) неоприлюднення інформації;

5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації;

6) несвоєчасне надання інформації;

7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;

8) нездійснення реєстрації документів;

9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів [2].

Поряд з кримінальною та адміністративною відповідальністю за порушення права на доступ до інформації, Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про доступ до публічної інформації», де визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, зокрема шляхом закріплення гарантій забезпечення права на доступ до публічної інформації, принципів забезпечення доступу до публічної інформації, кола суб’єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації, а також їх повноважень тощо.

На відміну від цього правовий режим забезпечення інформації з обмеженим доступом загалом та, наприклад, службової інформації, й донині не знайшов законодавчого забезпечення на рівні окремого закону. Як можна оцінити той факт, що, незважаючи на активне проведення гібридної війни проти України Російською Федерацією, де важливу роль відіграють інформаційні засоби, було скасовано Доктрину інформаційної безпеки України та майже більше року (стільки ж триває антитерористична операція в Україні) не ухвалено нової редакції концептуального нормативно-правового акту в сфері забезпечення інформаційної безпеки.

Виникає також запитання: чому протягом цього ж строку не розроблено жодного нормативно-правового акта, де б визначались основні засади протидії гібридній війні чи інформаційному тероризму, попри успішне їх проведення на території України [3]?

Згідно зі ст. 3 Законом України «Про основи національної безпеки України» об’єктами національної безпеки є людина і громадянин, суспільство і держава [1].

Однак в нашій країні чомусь завжди ставлять на перше місце інтереси особи чи суспільства, забуваючи про інтереси держави, а також як мінімум про паритет та розумний баланс цих інтересів. Лише в сильній державі можливо забезпечити права та свободи окремої особи та суспільства в цілому. Отже, в умовах інформаційної війни проти України, особливу увагу науковців та правотворців слід звернути на розроблення нормативних засад протидії гібридній війні та інформаційному тероризму з метою забезпечення національної безпеки України.

Список використаної літератури:

1. Про Основи національної безпеки України : Закон України від 19 черв. 2003 р. № 964-IV // Відомості Верховної Ради. — 2003. — № 39. — Ст. 351.
2. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13 січ. 2011 р. // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.
3. Ліпкан В.А. Сутність гібридної війни проти України / В. А. Ліпкан // Імперативи розвитку цивілізації. — 2015. — № 2. — С. 13—16.

7 жовтня 2014 року голова наглядової ради ГОСЛ – доктор юридичних наук Ліпкан В.А. дав інтерв’ю з актуальних проблем протидії екстремізму на сучасному етапі.

Інтерв’ю можна буде після його опрацювання подивитись тут:

https://www.youtube.com/watch?v=lVjgzhFn0EI

http://youtu.be/0DqqS_2MkQ4

Основні тези розмови можна викласти наступним чином.

ВІРУС ЕКСТРЕМІЗМУ

1. Як давно в Україні з’явився екстремізм? 

Передусім хочу зазначити, що екстремізм не є явище, притаманним лише Укрїані. Занепокоєння про зростання екстремізму неодноразово знаходило своє відображення в керівних документах ООН, інших впливових міжнародних орагнізаціях, в яких було акцентовано увагу на необхідності вироблення ефективних механізмів протидії даному явищу, зміщенню акцентів із силових компонентів на питання виявлення, локалізації та попередження переростання окремих явищ в екстремізм.

Прояви політичного екстремізму у будь-якому виді – характерна ознака  кризи алгоритму соціального управління. Водночас вони можуть виступати передвісниками та передумовами соціальних трансформацій. Екстремістська діяльність становить реальну загрозу національній безпеці держави, а поява ідеологічних течій, які ґрунтуються на політичній, расовій, національній, релігійній нетерпимості та ворожнечі, пропаганда таких ідей ставить під велике питання подальшу духовно-культурну еволюцію нації.

Для визначення та ідентифікації основної причини екстремізму в Україні личать слова Л. Троцького:

В революцію маси входять не з готовим планом суспільної перебудови, а з гострим відчуттям неможливості терпіти старе.

Екстремізм – схильність до крайніх поглядів і дій, переважно в ідеології та політиці – як мистецтва управління державою, боротьбі за владу як інституціонального, так і не існтитуціонального рівня.

Терористична діяльність є різновидом екстремізму та специфічною фазою протікання протестної діяльності, спровокованої соціальним конфліктом між підсистемою управління та рештою суспільства на тлі розбалансованості та неоптимальності алгоритму соціального управління.

Чи є можливим запобігти есклаації екстремізму в Україні

На відміну від сусідньої Росії, до недавнього часу в Україні нечасто реєструвалися екстремістські прояви, може завдяки ментальності народу України, може у зв’язку з тим, що в законодавстві прямо не визначено злочинів екстремісьсктого характеру.

Натомість відсутність розробленої на державному рівні Стратегії оперативного реагування на жевріючі соціальні конфлікти (особливо в умовах зростання тенденцій використання екстремістських проявів у маніпулятивних соціально-інформаційних технологіях, які дедалі більше використовуються не тільки у сучасній політиці, а й задля вирішення звичайних побутових проблем), передусім на сході та півдні країни, сепаратизму, тероризму, маргінального бандитизму, збитих Боїнгів, розстрілу беззбройних людей на Майдані, тисяч загиблих бійців АТО – могло б і не бути.

Права без обов’язкiв – то сваволя.

Леся Українка

Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів”

Іван Франко

Нетерпимість до чужих Богів – лиш відворотний бік непохитної віри в своїх.

Дмитро Донцов

 Які чинники можна ідентифікувати як такі, що за певних умов можуть призвести до проявів екстремізму в Україні 

Я не буду описувати чисельні факти, які нині псведо аналітики наводять в якості екстремізму.

Я поставив би запитання по-іншому:

Чи можна вважати екстремізмом рішення окремих посадових осіб про ліквідацію окремих найбільш дієздатних підрозділів силових структур?

Чи можна вважати екстремізмом показове бездоказове звинувачення співробітників майже усіх дієздатних структур, яке, врешті-решт, призвело до того, що частина особового складу зараз воює проти своєї держави, за яку, вони ще рік тому, стояли місяці на морозі і готові були віддати своє життя?

Думаю, що поняття екстремізм не можна огульно застосовувати лише однієї групи учасників кнфліктних відносин, адже як майдан, так і подальші народні волевиявлення і опитування чи то в Криму чи то в Луганській та Донецькій областях – все є наслідком неправильного державного управління, безвідповідального ставлення посадових осіб до виконання положень Закону України “Про основи національної безеки України”.

Як казав Лев Троцький:

Сучасна історія працює на 3 швидкості, шкода лише, що руйнуючі організм мікроби працюють ще швидше.

Напрями управління конфліктогенними чинниками з метою протидії ескалації екстремізму 

У боротьбі з екстремізмом першочергову увагу слід приділити усуненню його першопричин:

• Продовжувати вживати рішучі заходи по боротьбі з дискримінацією  в усіх сферах;
• створити механізм реальної участі інститутів громадянського суспільства, неурядових організацій, включаючи категорії населення із підвищеною схильністю до радикалізації. Участь інституів громадянського суспільства не має обмежуватися лише контролем за державою, а має носити системний характер: починаючи від моменту вироблення державної політики у відповідній сфері до момента реалізації та корекції алгоритму соціального управління
• першочергова увага вихованню демократичної та толерантної національної громадянської позиції ;
• розробити засади державної міграційної політики;
• ініціювати розроблення міжнародно-правового механізму з метою припинення усіх форм підтрикми фінансування екстремістських груп;
• вживати заходи соціально-економічної політики, спрямовані на сприяння зусиллям з викорінення:

-       расизма,

-       ксенофобії

-       нетерпимості в суспільстві

-    розвиток державних послуг в демократичесних процесах як надання, так і позбавлення громадянства.

Необхідно і надалі підвищувати контроль з боку парламенту за діяльністю спецслужб, більше того на разі постає запитання про доцільність формування розвідувального співтовариства, зокрема через суттвєв розширення кола суб’єктів, що можуть здійснювати розвідувальну діяльність, законопроект про створення яких було розроблено фахівцями нашої громадської організації, а також відповідним управлінням АПУ.

Підвищувати якість аналізу екстремізму як явища, розширювати збір і підвищувати співставність даних про нього. Саме тут особливу роль відіграють незалежні і недержавні аналітичні центри, які, володіючи потужним науковим те концептуально-методологічним інструментарієм можуть значно підсилити рівень реалізації даної політики у сфері профілкактики екстремізму.

Пропаганда етичної політичної риторики з унеможливленням застосування у ній елементів расизму, ксенофобії та інших дискримінаційних форм, що базується на нетерпимості за будь-якою ознакою, включаючи і політичну належність.

Розроблення засад кібербезпекової політики, зокрема в частині зміцнення міжнародного співробітництва щодо протидії екстремістській діяльності і пропаганді екстремізму через Інтернет. Уначонюється порблема формування інформаційного та Інтернет омбудсмана.

Європа , зокрема Європейська комісія проти расизму та нетерпимості дуже своєрідно трактує екстремізм, подаючи його через наступні форми виразу:

-       Расизм (расова дискримінація)

-       Антисемітизм

-       Ксенофобія

-       Ісламофобія.

Таке довільне тлумачення не може бути нами підтримано, адже екстремізм сам по собі становить крайню форму нетерпимості, і виділення його лише окремих видів наперед звужує контекст, обмежує сферу застосування відповідного законодавства.

Якщо визнати гіпотезу щодо необхідності ухвалення закону про профілактику екстремізму верифікативною, то в проекті закону мають бути вирішені наступні проблеми:

-       Співвідношення тероризму та екстремізму

-       Різниця між екстремізмом та екстремістською  діяльністю

-       Демаркаційна лінія між екстремізмом та політичною активністю позиційних сил, що може супроводжуватися масовими заворушеннями

-       Доцільність внесення до суб’єктів відповідальності тих організацій, які є не зареєстрованими;

-       Механізм притягнення до відповідальності організацій, що сприяють екстремістській діяльності;

-       Суттєвим моментом виступає можливість обмеження доступу осіб, що брали участь в екстремістській діяльності до державної служби, в роботі освітніх та навчально-наукових установ, заняттю приватною детективною діяльністю. Дана позиція потребує свого обов’язкового вирішення, зважаючи як на значну кількість воєнізованих формувань, що були утворені під час російсько-української війни в 2014 році, так і на ту обставину, що дані окремі структури під прикриттям охоронних агентств фактично можуть здійснювати дії, спрямовані на підрив конституційного ладу;

-       З метою припинення подальшого інфікування екстремізмом через ЗМІ, особливо через популярні ток-шоу, в даному законі доцільно чітко визначити порядок притягнення до відповідальності посадової особи за висловлювання про необхідність, допустимість і можливість та бажаність здійснення екстремістської  діяльності, а також за невжиття заходів щодо попередження екстремістської діяльності.

Завершити хочу рядками свого вірша:

 Шматують бідну Україну:

Все рвуть і тягнуть по кусках,

А м?ні болісно глядіти,

І гірко бідкатись в віршах.