Алексійчук Олександр Миколайович,

ад’юнкт кафедри кримінального процесу

Київського національного університету внутрішніх справ

 Обставини, що підлягають доказуванню у кримінальній справі, які у теорії іменуються предметом доказування, представляють собою сукупність юридично значимих обставин, які необхідно встановити для вирішення справи по суті.

Перелік таких обставин, що мають бути встановлені у будь-якій кримінальній справі, встановлений у ст. 64 КПК України. Ці обставини обумовлені встановленими кримінальним законом підставами кримінальної відповідальності чи звільнення від неї, загальними правилами призначення покарання, ознаками конкретних складів злочинів.

Без встановлення фактичних обставин події неможливо вирішити питання про те, чи мала місце подія злочину, чи винна особа у його вчиненні, яке покарання вона має понести.

У ст. 64 КПК України перераховані ті фактичні обставини, які при вирішенні будь-якої кримінальної справи, у тому числі про вбивство, мають правове значення. Це обставини, що характеризують подію злочину, винність обвинуваченого у вчиненні злочину, форму його вини та мотиви злочину, обставини, що характеризують особу обвинуваченого, характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого, обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Обставини, що зазначені у ст. 64 КПК України, стосуються будь-якого злочину, однак є очевидним, що відносно кожного зі складів злочину, вони набувають певних особливостей, що орієнтують на ті ознаки, які є характерними для конкретного складу злочину і необхідними для його відмежування від суміжних складів злочинів. Такі особливості обставин предмета доказування можуть бути визначені і у кримінальних справах про вбивства.

При встановленні обставин, що характеризують подію злочину, варто зважати на те, що вбивство може бути вчинене як шляхом дії, так і бездіяльності, що є однак лише зовнішньою ознакою вбивства. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони вбивства є настання суспільно небезпечних наслідків – смерті потерпілого, що має бути доведена як наслідок дії чи бездіяльності обвинуваченого. Ненастання такого наслідку виключає визнання злочину закінченим і за наявності готування чи замаху на вбивство в діях обвинуваченого кваліфікація відбувається із застосуванням статей 14, 15 КК України.

Спосіб вчинення вбивства має не тільки важливе правове значення, оскільки в деяких випадках є обставиною, що впливає на ступінь тяжкості злочину, а й подекуди виступає засобом до розкриття злочину.

Необхідною умовою встановлення обставин, що характеризують подію злочину, є встановлення причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) обвинуваченого і настанням смерті потерпілого. Відсутність такого зв’язку або виключає кримінальну відповідальність особи, або передбачає іншу кваліфікацію діяння.

У кримінальних справах про вбивства найбільші труднощі пов’язані зі встановленням винності обвинуваченого у вчиненні злочину та форми його вини, особливо у справах про “замовні” та “серійні” вбивства, вбивства вчинені в групових бійках.

Вбивство належить до числа тих злочинів, що можуть бути вчинені як з прямим, так і з непрямим умислом, а також з необережності. Розмежування форм вини при вчинені вбивства має значення не тільки для індивідуалізації відповідальності, а й для відмежування вбивства від інших злочинів.

Серйозним недоліком конструкції предмета доказування, закріпленої у ст. 64 КПК України, є відсутність обставин, що виключають злочинність і караність діяння, обставин, які є підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності, а також обставин, які характеризують особу потерпілого. Останні мають особливе значення у кримінальних справах про вбивства, адже на момент порушення кримінальної справи слідчий не завжди володіє достовірними даними про особу потерпілого. Такі дані дозволяють висувати додаткові версії і робити висновки про причинний зв’язок між діями підозрюваного, обвинуваченого і наслідками, що настали.