Ольга Кушнір,

кандидат юридичних наук,

радник президента ГОСЛ

Стратегія розвитку системи протидії торгівлі людьми: 1) це прийнята в державі система поглядів на характер сучасних загроз у цій сфері, на цілі й завдання, форми і способи захисту та реалізації національних інтересів, а також галузь практичної діяльності. Критерієм оцінки ефективності управління системою протидії торгівлі людьми ( далі ?ПТЛ) є рівень зменшення фактів торгівлі людьми на території держави; 2) система великомасштабних державно-політичних рішень і вироблених напрямів діяльності у сфері ПТЛ, послідовна реалізація яких забезпечує досягнення стратегічної мети основними суб’єктами; 3) генеральна лінія, спрямована на розв’язання завдань цілого історичного періоду, на досягнення фундаментальних цілей; 4) політико-правовий документ, в якому визначаються стратегічні цілі, пріоритети, завдання та механізми реалізації політики ПТЛ країни. Головна мета Стратегії розвитку системи ПТЛ ? формування системи протидії торгівлі людьми якісно вищого рівня, в основу якої покладено інтереси людини і громадянина, суспільства і держави.

Стратегія розвитку системи протидії торгівлі людьми в Україні визначає принципи, пріоритетні цілі, завдання та механізми забезпечення життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від явища торгівлі людьми. Правовою основою розроблення та реалізації Стратегії розвитку системи ПТЛ є Конституція України, Закон України „Про протидію торгівлі людьми”, інші закони України та міжнародні угоди, ратифіковані Верховною Радою України, які в сукупності визначають засади політики держави у сфері протидії торгівлі людьми.

Головна мета Стратегії розвитку системи ПТЛ ? забезпечити такий рівень системи ПТЛ, який гарантував би поступальний розвиток України на подальше зміцнення міжнародних позицій й авторитету Української держави в сучасному світі. Досягнення цієї мети можливе шляхом реалізації державної політики протидії торгівлі людьми, яка передбачає утвердження засад національної єдності задля розбудови демократичної, правової, конкурентоспроможної держави. Державна політика протидії торгівлі людьми формується і реалізується за умов, коли в сучасному світі нівелюється різниця між внутрішніми та зовнішніми аспектами безпеки, зростає вага несилових (політичних, економічних, соціальних, енергетичних, екологічних, інформаційних тощо) складових її забезпечення.

Відтак, Стратегія розвитку системи протидії торгівлі людьми ? довгострокова комплексна узгоджена за цілями, завданнями, умовами, засобами і часом програма практичних дій із розбудови та забезпечення якісно нового рівня системи ПТЛ.

Метою Стратегії розвитку системи протидії торгівлі людьми є створення ефективної, динамічної та гнучкої в управлінні, на основі визначення раціональної просторової основи, укомплектованої високопрофесійними фахівцями, забезпеченої сучасними матеріальними і технічними засобами системи ПТЛ приведення завдань, функцій і напрямів їх діяльності відповідно до сучасних потреб забезпечення прав і свобод людини, ефективного використання ресурсного потенціалу, реалізації державної політики у зазначеній сфері.

Головним завданням реформованої системи ПТЛ має бути підвищення ефективності забезпечення прав і свобод людини шляхом розмежування компетенції органів, що здійснюють таку протидію, усунення дублювання їх повноважень, оптимізація штатної чисельності співробітників даної системи із одночасним підвищенням рівня їхнього фінансового і матеріально-технічного забезпечення, соціального та правового захисту.

У Стратегії розвитку системи протидії торгівлі людьми необхідно передбачити три окремі напрями:

1)           підвищення рівня поінформованості громадськості;

2)           удосконалення законодавства і, як наслідок, ? підвищення ефективності взаємодії усіх суб’єктів і кінцевого результату ПТЛ;

3)           допомога потерпілим та потенційним жертвам.

Що стосується оцінки ефективності діяльності системи протидії торгівлі людьми відповідно до позитивістського підходу, то погоджуємося зі слушною думкою Н. М. Оніщенка, який вважає, що найпоширеніше визначення ефективності полягає у з’ясуванні співвідношення фактичного результату дії законодавства й тих соціальних цілей, для досягнення яких це законодавство було прийнято.

Ольга Кушнір,

кандидат юридичних наук,

радник президента ГОСЛ

На шляху утвердження методологічного плюралізму, а також інтенсифікації процесу досліджень правових явищ у сучасній українській юриспруденції нині актуалізуються пошуки нових засобів осягнення сутності та призначення права, разом із яким відбувається процес докорінного перегляду традиційних засобів. Це вимагає адекватних методологічних підходів. Саме тому з метою: 1) осягнення досвіду розуміння процесу взаємодії; 2) визначення співвідношення взаємодії з іншими правовими дефініціями; 3) розгляду змістовного наповнення категоріального апарату взаємодії, суб’єктів протидії торгівлі людьми; 4) розкриття специфіки здійснення процесу взаємодії, вважаємо за необхідне намітити основні аспекти цього явища.

Отже, на нашу думку, яка становить собою наукову новизну як в плані порушення наукової проблеми, так і подання засобів її розв’язання процес взаємодії охоплює такі аспекти.

Аксіологічний аспект взаємодії

Аксіологічна парадигма зумовлює звернення до ціннісної проблематики в розкритті будь-яких явищ, що підлягають дослідженню. Аксіологічний  підхід виступає інтегруючим, він є імпліцитно присутнім в кожному з концептуальних дослідницьких підходів, і за його допомогою визначається ціннісне наповнення будь-якого явища. Аксіологічний підхід в методології юриспруденції ? це загальна стратегія дослідження, що визначає розгляд права крізь призму його відповідності певним цінностям, які можуть забезпечуватись правом та бути його основою[1].

Саме тому розкриття сутності взаємодії ми розглядаємо крізь призму цінностей, котрі безпосередньо впливають на образ правової реальності. Адже уявлення про будь-яке явище завжди ґрунтується на певних цінностях, виявлення та порівняння яких є можливим шляхом застосування аксіологічного підходу в порівняльно-правових дослідженнях. Застосування аксіологічного підходу в нашому дослідженні зумовлюється фактором подвійної методологічної трансформації, оскільки саме цей підхід у царині методології компаративістики зазнає подвійної адаптації та трансформації ? до предмета дослідження юриспруденції загалом (перший рівень) й до компаративного методу зокрема (другий рівень).

Отже, багатоманіття аксіологічних підходів пропонуємо доповнити поглядом, основою якого є визнання цінності взаємодії. Особливо в контексті діяльності усіх державних органів між собою та з громадянським суспільством задля розбудови ефективної держави, в якій раціонально побудована правова система, а також ефективно діють на її основі усі складові інституту як самої держави, так і громадянського суспільства. Це уможливить оцінити сутність  і природу цього процесу,  види й значення, допоможе з’ясувати якість здійснюваної взаємодії у різних системах, а також ціннісну роль та місце кожного окремого суб’єкта взаємодії. Потреба в такій методології, на нашу думку, пов’язана з тим, що дослідження як сучасної науки, так і інших соціокультурних інститутів майже неможливі поза їх зв’язком з цінностями[2].

Акмеологічний аспект  взаємодії

У перекладі з давньогрецької „акме” означає найвищу міру досягнення будь-чого, розквіт або квітучу пору, а „бути в акме”  ? перебувати на вищому ступені розвитку^[3].

Взаємодію з позиції теорії самоорганізації ми розглядаємо як дисипативну структуру, яка існує за рахунок постійного обміну з навколишнім середовищем діями, енергією та інформацією. Мета будь-якої дисипативної структури — це досягнення максимально можливого стійкого стану в контексті тих умов середовища, в яких вона перебуває. Таким чином, застосування синергетичного підходу в акмеології надає можливість відповісти на питання: як відбувається самоорганізація системи, якими механізмами вона керується і як домогтися вершин творчості в управлінні. Це, своєю чергою, дає змогу побудувати еталонну модель системи, ефективне управління якою призведе до успіху та найкращих результатів у протидії торгівлі людьми.

Тож стверджуємо, що вершина творчості управлінця полягає у мистецтві правильно та раціонально організувати ефективну взаємодію. Більш того, саме ефективна взаємодія визнається нами вершиною функціонування системи протидії торгівлі людьми. Адже акмеологія надає можливість по-новому оцінити значення взаємодії, простежити й ідентифікувати її визначальну роль в реалізації державної політики протидії торгівлі людьми.

Взаємодія виступає однією з функцій управління, тому розгляд саме акмеологічного її аспекту відкриває нові можливості щодо розуміння сутності та призначення управлінських рішень, їх неповноти без врахування такої функції, як взаємодія.

Інформаціологічний аспект

Формування інформаційного суспільства супроводжується, з поміж багатьох чинників, спрощеним доступом до інформації. Саме тому впровадження взаємодії, у тому числі з міжнародними організаціями доцільно здійснювати, використовуючи найновітніші засоби зв’язку. Взаємодія характеризується ефективним обміном інформацією, відтак, врахування інформаціологічного аспекту є важливим для організації ефективної взаємодії. Більш того, інформаціологія як наука поки не набула масового визнання, натомість в Україні швидко розвиваються школи інформаційного права, в рамках яких і формуються наукові засади розроблення Кодексу України про інформацію, який виступатиме базою для управління у сфері інформаційних правовідносин.

Онтологічний аспект взаємодії

Онтологія (лат. „Ontologia”, від дав.-гр. „??” рід. п. грец. „?????” —те, що існує і грец. „?????” — учення, наука) — це вчення про буття, розділ філософії, у якому з’ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого.

Тож, виходячи з цього, взаємодія є формою буття людини, адже людина не існує поза взаємодією. Людина є не тільки сукупністю усіх суспільних відносин, а й передусім сукупністю зв’язків між учасниками цих відносин, а отже, їх успішна взаємодія є чинником розвитку відносин. Буття людини передбачає її постійний зв’язок з іншими, постійну взаємодію, тому усвідомлення онтологічного змісту взаємодії спонукали до її атрибутивного розгляду при аналізові діяльності суб’єктів протидії торгівлі людьми.

Саме тому ефективна взаємодія є запорукою успішної діяльності у будь-якій сфері. Наша ідея полягає в тому, щоб співвіднести, погодити свої дії з можливостями інших суб’єктів, тобто встановити з останніми партнерські відносини: коли кожен із суб’єктів спрямовує зусилля на гармонізацію всіх процесів під час взаємодії. Цей підхід припускає виокремлення взаємодії із загального поля усієї здійснюваної діяльності й наділення його статусом реального для проведення подальших досліджень та адаптації до різних сфер.

Гносеологічний аспект взаємодії

Гносеологія (грец.  „??????” (гносео) ? знаю [„??????” (гносис) ? знання] та „?????” (логос) ? вчення, наука], що дослівно означає: „Вчення (Наука) про пізнання”.

Гносеологія досліджує вихідні умови й основи пізнання, виступає узагальненням пізнавального досвіду людства, полягає в необхідності визначення найглибших детермінант і корелятів взаємодії, які природно перебувають поза його межами.

Результатом даного осмислення у контексті нашої теми є те, що взаємодія допомагає пізнати світ з усіх боків, а не лише з боку одного суб’єкта, побачити цілісність і багатогранність феномена, явища. Крім того, взаємодія уможливлює пізнання окремих речей через саму себе, а також допомагає дослідити певні дії чи явища і самі по собі і у співвідношенні з тими діями та процесами, які відбуваються й відображаються у взаємодії.

Ідеологічний аспект взаємодії

Українська національна ідея сягає своїм корінням у сиву давнину. Саме вона надала можливість Україні, попри усю трагічність історії нашої держави, вибороти омріяну незалежність. Національна ідея слугувала тим життєдайним стрижнем, біля якого згуртовувалися різні прошарки українства, сприяла формуванню поступу української нації піч час усіх коловоротів та лихоліть. І саме її непохитність, нездоланна міць заклали основу для процесу злиття українства в монолітний соціум[4].

Національна ідея є ідеєю-синтезом, ідеєю-результатом, яка в процесі становлення увібрала в себе багато інших, що з часом змінюються ? від ідеї окремої особистості, сім’ї, громадського об’єднання, до ідеї державного органу чи етнос загалом. Така ідеологія орієнтована не на пригнічення розрізненостей, а на пошук можливого їх modus operandi (спосіб конструктивної взаємодії).

Ідеологія — це не декларація, а передусім, та ідейна система, яка повинна лежати в основі діяльності усіх державних інститутів. А сподіватися на об’єднувальні можливості ідеології можна лише у єдиному ціннісному просторі. Тож людей треба не навчати любити Вітчизну, а робити цю країну зручною для життя, перетворювати її на надійного партнера для сусідніх держав. Підтримка політики відкритого соціального діалогу неминуче активізує живильні сили народного самопізнання та самоорганізації, оберігаючи людей від захоплення штучно створеними цілями. Саме за таких умовах і може відбутися невідворотний природний синтез ідей та настанов українців, зокрема й тих, хто орієнтується на суперечливі, а іноді протилежні життєві цілі.

Апеляція до ідеології як до сили, здатної інтегрувати соціум, засновується на певних моментах. Незалежно від її конкретного змісту і спрямованості, ідеологія — це більш чи менш жорстка та закрита система поглядів на суспільство, світ і людину, яка не тільки віддзеркалює специфіку буття суб’єкта та його самосвідомість, а й слугує знаряддям захисту його інтересів — справжніх або вигаданих. Відтак, ідеологія спонукає до діяльності у певному напрямі, згуртовує навколо ідей, проектів, гасел, насичених, зазвичай, химерними елементами, що надають спрощену чи навіть ілюзорну інтерпретацію складних соціальних і природних явищ.

Відтак, вже назріла пекуча необхідність у єднанні усіх державних органів і громадянського суспільства у справі зміцнення верховенства права. А ідеологічний аспект має бути стрижневим елементом, основою для взаємодії правоохоронних органів, що, своєю чергою, оптимізує їх діяльність у справі протидії злочинності та допомагатиме ефективніше працювати на благо нашої держави.

Ефективна модель, що є запорукою успішної діяльності державних органів, — приклад для діяльності інших органів і всієї системи державної влади. Ідеологія тут відіграє важливу роль: ідеологія сильної держави (піднесена вищим політичним авторитетом та підкріплена усією могутністю держави), де органи взаємопов’язані та співпідпорядковані виконанню важливих для держави завдань спільними зусиллями, сприяє подальшому її утвердженню як самостійного суб’єкта у геополітичній конфігурації.

Праксеологічний аспект взаємодії

Праксеологія (від грец. ?????? — дія та грец. ?????} — мова, вчення) — галузь досліджень, що вивчає людську діяльність, зокрема в аспекті її ефективності.

Тадеуш Котарбинський зазначав: „…Праксеолог цікавиться формами удосконалення, загальними для усіх сфер діяльності. Він ніби вигадує розділ найбільш загальної організації праці, розділ, не написаний донині, можливі складові частини якого розпорошені скрізь”[5]. Тобто йдеться про те, що більшість праксеологічних тверджень — це істини, до яких людство дійшло у процесі багатовікової практики. Тож праксеологія — це теорія ефективної діяльності. Саме вона рекомендує використовувати усі методи, які сприяють ефективності та результативності.

Отже, що більш зваженими будуть рішення кожного із суб’єктів взаємодії, то більша ймовірність позитивної результативності.

Праксеологічний аспект взаємодії полягає у сукупності видів діяльності або її складових частин, які підпорядковані єдиній меті,  реалізуються певною системою суб’єктів і спрямовані на найкращий результат з найменшими витратами часу, сил та засобів. А це, своєю чергою, означає, що ефективність управлінської праці може бути оцінена з огляду на ефективність взаємодій.

Антропологічний аспект взаємодії

Сучасна хода людиноцентризму не оминула і право. В рамках права останнім часом більшого розповсюдження набувають дослідження, присвячені різним аспектам захисту прав і свобод людини і громадянина. Більш того, відбувається стрімкий розвиток антропології права (юридична антропологія, правова антропологія, правове людинознавство) — багатодисциплінарна сфера знань про взаємовідносини людини і права; широкому розумінні — розвинутий історично, під впливом багатьох дисциплін, комплексний, міждисциплінарний, багатофункціональний науково-практичний напрям дослідження (та навчальна дисципліна) філософсько-антропологічних та етнічних (етнологічних, етнографічних) питань співвідношення людини та права, втілений у двох фундаментальних напрямах — філософсько-правовій антропології та правовій етнології (етнографії), які виявляються у підходах до бачення людини як цілісного феномена в її одиничному та множинному проявах, при яких увага акцентується на людському вимірі та гуманістичній природі права різноманітних суспільств та культур, таким чином сприяючи їх пізнанню, порівнянню, концептуалізації, розв’язанню актуальних проблем та осмисленню місця феноменів людини та права у світі[6].

У цілому ми підтримуємо філософське осмислення права, яке, передбачаючи глибоке розуміння основ права, меншовартісне без глибокого розуміння його людського виміру. Однак вважаємо, що здійснюваний у сучасній українській юридичній науці „антропологічний акцент” і трансформація вітчизняної правової парадигми в напрямі від державоцентризму до людиноцентризму[7] (і відповідної їй шкали цінностей), нині набуває характеру втрати балансу між ними. Домінантна більшість праць не є абсолютно антропоцентричними, оскільки в них досліджуються тільки „внутрішня сутність” людини в праві, водночас „зовнішній вияв” людини в праві (наприклад, у формах співжиття людей, ? суспільстві, культурі)[8] залишається поза увагою. З огляду на системний підхід[9], це є некоректним та призводить до порушення балансу в системі й неможливості осягнення явища у всьому його системному вимірі.

Щодо антропологічного аспекту взаємодії, то тут можна говорити нескінченно, оскільки будь-яка дія у процесі взаємодії прямо залежить від людського фактора. Тобто мета, завдання, функції, напрями, загалом уся сутність взаємодії, що полягає у раціональному поєднанні сил, засобів і методів, властивих цим суб’єктам, а також результат цього процесу, у найпростішому розумінні є наслідком спільної діяльності людей, кожен з яких уособлює певного суб’єкта. Однак підкреслимо, що системний вимір взаємодії унеможливлює прівелеювання даного аспекту та розглядається нами винятково у єдності з іншими.

Епістемологічний аспект взаємодії

Даний аспект характеризує причини й механізми зміни взаємодії. Коли йдеться про епістемологічні основи взаємодії, то вбачається не проста взаємодія, а взаємодія, що допускає зміну ситуації та обставин. Будь-яке концептуальне нововведення поліпшує сприйняття в одних відношеннях і погіршує його в інших, тому рішення про його прийняття має характер вибору цінностей.

Україна зараз у нових умовах намагається визначити своє місце у світовій цивілізації, знайти свій шлях входження в неї. Тому нинішня загострена увага до філософської спадщини — не данина моді і не становить суто меморіальний інтерес. Ми прагнемо до відродження минулого, яке відновило б і збагатило наш власний спосіб думки. Відтак, висновуємо, що аксіологічний, акмеологічний, інформаціологічний, онтологічний, гносеологічний, ідеологічний, праксеологічний, антропологічний та епістемологічний аспекти взаємодії є константними передумовами формування взаємодії як соціокультурного феномена загалом, а також передумовами формування нової вітчизняної безпекової парадигми, складовою якої і виступає проблематика торгівлі людьми. Тому їх можна вважати фундаментальними елементами взаємодії.

Ольга Кушнір,

кандидат юридичних наук,

радник президента ГОСЛ

Аналіз наукової літератури, статистичних даних, власний досвід роботи уможливив твердження про різні підходи як до розуміння торгівлі людьми як явища, так і порізненість дефініцій, що їх пропонують автори. Досягненню цієї мети слугує виділення основних підходів до розуміння і трактування поняття „торгівля людьми”. Розгляд кожного підходу окремо сприятиме формуванню адекватного розуміння сутності даного явища, звернення уваги не на форми його прояву, а на сутнісні й іманентні ознаки. Поза це пропонований нами підхід сприятиме формуванню підвалин до консенсуального його розуміння, позбавлення і вихолощення моноцентричного уявлення про дане системне явище. Більше того, важливе дослідницьке завдання у теоретичній царині тісно пов’язано із практичним ? виробленням чіткого та ефективного механізму протидії.

Перший підхід. Торгівля людьми розглядається як проблема порушення прав людини. Важливим етапом у ствердженні такої концепції стала Світова Конференція з прав людини, що відбулася у Відні 1993-го, де вперше насилля над жінками було визнано порушенням прав людини. Саме з позицій захисту прав людини в подальшому розроблялася низка міжнародних документів із запобігання та боротьби з торгівлею жінками й дітьми з метою сексуальної експлуатації (це, наприклад, Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми 2005 р. (ратифікована Україною 21 вересня 2010 р.), де зазначено, що торгівля людьми є порушенням прав людини та порушенням гідності й недоторканності людини).

Ми вважаємо, що зазначений підхід хоч і є концептуально правильним, проте, розширюючи межі самого явища, значно звужує його змістовну сутність, визначаючи навіть не сторону, а окрему ознаку явища торгівлі людьми.

Другий підхід. Торгівля людьми розглядається як проблема боротьби зі злочинністю. Стратегія протидії їй у даному контексті полягає у застосуванні кримінального покарання, розвитку міжнародної координації дій поліції та в інших заходах, що уможливлюють ефективніше переслідувати злочинців. У цьому розумінні боротьба з торгівлею людьми розглядається лише в контексті боротьби зі злочинністю. Водночас, здійснений нами аналіз практики європейських країн дає змогу стверджувати, що чимало потерпілих має негативний досвід спілкування з поліцією. Такий підхід несе значний ризик для потерпілих через використання їх як свідків у ході розслідування кримінальних справ без забезпечення належного захисту та подальшої підтримки. Дане розуміння визначення суті торгівлі людьми використовується насамперед представниками поліції та інших правоохоронних органів [15, с.8].

Зазначений підхід, незважаючи на важливість з позицій кримінально-правової оцінки, не дає уявлення про сутність самого явища „торгівля людьми”, розкриваючи лише стадію правозастосування в процесі розкриття та розслідування злочинів.

Третій підхід. Торгівля людьми розглядається як проблема розподілу трудових ресурсів. Аналіз проблеми у даній інтерпретації ототожнює торгівлю людьми з експлуатацією людини, примушування її до виконання тих чи інших трудових функцій. Протидія торгівлі людьми з позицій даного підходу зводиться лише до створення належних умов праці, що виключають експлуатацію людини.

Це твердження не лише занадто звужує поняття, а й вибірково характеризує цілісне явище торгівлі людьми. Переконані, що трудова експлуатація людини має розглядатись не з огляду на організацію праці, а з огляду насильницького впливу на особу (осіб) з метою використання та привласнення результатів її (їх) праці.

Четвертий підхід. Торгівля людьми розглядається у контексті проституції. Такий підхід близький до другого підходу. Досліджуючи цей аспект, необхідно чітко розмежувати добровільну та примусову проституцію. У багатьох країнах проституція легалізована, а злочином є лише примус жінки до заняття проституцією (Німеччина, Нідерланди), але дозвіл на заняття проституцією у цих країнах надається лише громадянам із країн Європейського Співтовариства. Іммігранти, в тому числі з країн Східної Європи, що займаються проституцією у ЄС, підлягають відповідальності та депортації. Це спонукає їх до перебування на нелегальному становищі, тому у випадку порушення їхніх прав вони побоюються звертатися до поліції, очікуючи отримати більш негативні наслідки в результаті такого кроку.

Даний підхід ми вважаємо архаїстичним, оскільки позиціонування торгівлі людьми у контексті проституції вже давно не відповідає реаліям сьогодення та виступає лише однією із форм самого явища. (Статистичні дані МВС України свідчать про суттєве збільшення фактів торгівлі людьми з метою трудової експлуатації, у тому числі внутрішньодержавної, що означає перехід на іншу „модель” використання „рабської” праці).

П’ятий підхід. Одним із останніх та водночас найбільш тривожних проявів ,,еволюції міжнародного трафіка” є незаконна трансплантація органів і торгівля ними. Незважаючи на те, що реальна боротьба з цим видом протиправної діяльності ведеться лише знедавна, його масштаби та рівень суспільної небезпеки вражають.

Детальний аналіз практики протидії злочинам указаної категорії свідчить, що в Україні набула розвитку мережа протиправної діяльності груп висококваліфікованих лікарів, які налагодили злочинний бізнес, пов’язаний із незаконною трансплантацією та торгівлею анатомічними матеріалами людини. Користуючись прогалинами в українському законодавстві, неврегульованістю законодавчих процесів на державному рівні та відсутністю дієвого контролю держави, злочинці забезпечують функціонування каналів постачання на закордонні ,,чорні ринки” абортивних матеріалів, нирок, кісток, стовбурових клітин, крові та інших анатомічних матеріалів, які коштують десятки й сотні тисяч доларів США.

Наприклад, у 2011 році МВС України задокументовано діяльність злочинної організації у складі 11 громадян України (4 висококваліфіковані лікарі і 7 вербувальників) та громадянина Держави Ізраїль (організатор), які тривалий час займалися вербуванням і переміщенням громадян України, Росії, Молдови, Білорусі та Узбекистану до Азербайджану й Еквадору з метою вилучення органів для подальшої трансплантації заможним реципієнтам ? громадянам Ізраїлю та інших країн Західної Європи й Азії. Найбільшим попитом у злочинців користувались донори-жінки у віці від 18 до 25 років, які мали зразковий стан здоров’я.

У ході проведення оперативно-розшукових заходів ідентифіковано понад 50 потерпілих з України, Білорусі та Узбекистану, які були продані за кордон та повернулися назад без нирки, попереджено переміщення за кордон та вилучення органів у шести громадян, однак загальна кількість жертв так званих чорних трансплантологів, за наявними даними, сягає близько 400 осіб.

Річний дохід зловмисників від такого злочинного бізнесу за приблизними підрахунками, становив 18 млн. доларів США, з яких 15 млн. ? чистий прибуток. Загалом від протиправної діяльності члени ОЗГ отримали більш ніж 40 млн. доларів США.

До цього (і без того перенасиченого переліку новітніх форм торгівлі людьми) слід додати також злочини у сферах репродуктивних технологій, сурогатного материнства, створення й функціонування банків пуповинної крові, застосування клітинної трансплантації та клітинної терапії. Адже більшість вітчизняних приватних клінік даного профілю фактично належать іноземним громадянам, і їхній зв’язок зі злочинним світом належно не відслідковується. Зокрема, аналіз крові певної вікової групи українців уможливлює створити антигени для фактичної дегенерації української нації з метою подальшого маніпулювання нею. Тому порушені нами проблеми, маючи важливе значення, потребують окремих наукових розробок і прийняття законодавчих актів, спрямованих на регулювання суспільних відносин у даній сфері та захист української нації від генних злочинців.

Отже, синтезуючи дані підходи, хотіли б висловити власну позицію, що ґрунтується на вивченні як наукових джерел, так і правозастосовної практики, а також практики організації здійснення процесу протидії торгівлі людьми. Ми дійшли висновку, що усі інтерпретації визначення даного поняття фокусують увагу лише на окремих аспектах проблеми торгівлі людьми, не віддзеркалюючи та не охоплюючи її системної сутності, не висвітлюючи системних взаємозв’язків.

Відтак, для створення ефективної та реально діючої системи протидії торгівлі людьми необхідним є застосування системного підходу до розв’язання зазначеної проблеми, за якого торгівля людьми має розглядатися і досліджуватися як багатоаспектне явище, що порушує права людини, проявляється у різних формах та здійснюється з метою експлуатації різних форм праці, сексуальної експлуатації або утримання у підневільному стані.

Зважаючи на викладене, формується не лише адекватне явищу визначення поняття торгівлі людьми, його основні риси, а й обираються відповідні заходи протидії, які умовно можна поділити на дві групи:

1)           перша група ? об’єднує репресивні напрями щодо боротьби з торгівлею людьми. Вони спрямовані на придушення організованої злочинності, нелегальної міграції та проституції. Проте репресивні стратегії вимагають обережності під час їх застосування, оскільки можуть набути „реверсного характеру”, нашкодивши самим жертвам;

2)           друга група ? об’єднує підходи, які базуються на ідеях підвищення та зміцнення гарантій захисту прав та основних свобод людини і громадянина, підвищення соціального статусу та подолання правового нігілізму, що в перспективі виключить саму можливість продавати чи купувати людей.

Отже, існують такі п’ять форм торгівлі людьми:

1)           продаж жінок для сексуальної експлуатації;

2)           продаж дітей із метою використання у жебрацтві або незаконного усиновлення;

3)           продаж чоловіків, жінок та дітей з метою трудової експлуатації;

4)           продаж чоловіків, жінок та дітей з метою незаконної трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини і торгівля ними;

5)  здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою чи без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи передачі іншій особі.

Виходячи з цього, об’єктом торгівлі може бути будь-яка особа незалежно від статі та віку. Відповідно виділяємо чотири основні об’єкти торгівлі людьми:

1)           діти ? з метою незаконного усиновлення або використання у жебрацтві;

2)           жінки ? з метою сексуальної або трудової експлуатації;

3)           чоловіки ? з метою трудової експлуатації;

4)           всі люди, незалежно від віку та статі, ? з метою продажу й подальшого вилучення органів та інших анатомічних матеріалів для незаконної трансплантації.

Отже, дослідження історіографії даного питання доводить: нині відсутні узгоджені спільні міжнародні визначення поняття і, відповідно, єдині підходи до протидії даному явищу, яке набуває особливої важливості в умовах докорінної трансформації безпекових сфер у світовому просторі та зміцнення механізму правового захисту громадян.

Наразі необхідним є не лише виділення протидії торгівлі людьми як одного із пріоритетів державної політики України, а й реалізація всіх необхідних заходів (включаючи нормативно-правове, організаційне, інформаційне, психологічне, кадрове та інші види забезпечення), спрямованих на становлення та підтримання реально діючої та ефективної системи протидії цьому явищу.

Ольга Кушнір,

кандидат юридичних наук,

радник президента ГОСЛ

Дослідження системи суб’єктів протидії злочинності не може бути повним без визначення ролі громадських інституцій. Необхідність участі громадськості в протидії та запобіганні злочинам вже аксіоматичне і переоцінити її, справді, важко. До того ж, показником ефективності протидії та запобігання злочинності визначається, з одного боку, уповільненням темпів зростання, стабілізацією чи зниженням рівня злочинності, а з іншого ? якісним підвищенням соціально-профілактичної активності населення, підтримкою профілактичної діяльності громадською думкою.

Тісний зв’язок спеціалізованих суб’єктів протидії злочинності з населенням і громадськими організаціями забезпечує доволі високу ефективність запобіжної практики. Відповідно до чинного законодавства більшість спеціалізованих (зокрема частково спеціалізованих) суб’єктів протидії злочинності мають здійснювати профілактичну діяльність у взаємодії з громадськими інституціями.

Сім’я, деякі громадські, релігійні організації, ради профілактики, козацькі організації, фонди, рухи та багато інших організацій громадського контролю, а також профспілки, службові особи, окремі громадяни займаються виховною профілактичною роботою та в змозі відігравати активну роль у протидії злочинам, виконувати завдання ранньої і посткримінальної профілактики.

Окремі громадяни реалізують профілактичні заходи як в рамках виконання певних громадянських обов’язків (наприклад, виховання дітей) і суспільного доручення (партійного, профспілкового), так і за власної ініціативи протидіють злочинним проявам, інформують компетентні органи про криміногенні явища та криміногенних осіб.

У Конституції України, кримінальному, кримінально-процесуальному, кримінально-виконавчому, адміністративному законодавстві є норми, які встановлюють обов’язок і правомірність дій громадян при захисті інтересів держави, власних законних інтересів і прав, прав інших громадян від злочинних посягань. Низка законів України передбачає залучення громадськості та громадян, за їхньою згодою, до діяльності щодо запобігання злочинності, її окремих видів і злочинних проявів, сприяння взаємодії з правоохоронними органами, здійснення громадського контролю.

Форми участі громадськості можуть знаходити свій вираз у сприянні усуненню криміногенних явищ і процесів у різних сферах господарювання та управління; заявах про відомі факти готування чи вчинення злочинів; здійсненні права на необхідну оборону під час крайньої необхідності, затриманні особи, котра вчинила злочин; сприянні запобіганню рецидиву злочинів з боку засуджених і звільнених від відбування покарань.

Соціальна активність громадян у сфері протидії злочинності здійснюється за напрямами: а) участі у діяльності громадських організацій; б) взаємодії з правоохоронними органами; в) неформальній реалізації громадського обов’язку[1].

У теорії державного управління виокремлюють три моделі взаємодії недержавних і державних організацій:

1) взаємодія з державною домінантою, коли фінансування й соціальні послуги надаються державою й органами влади, а громадські організації беруть участь у певних заходах;

2) дуалістичні відносини: ситуація, коли держава й неурядові організації беруть участь у фінансуванні й наданні послуг;

3) партнерські взаємини: ситуація, коли відповідальні за фінансування послуг, які надаються населенню, організації.

Що стосується торгівлі людьми, то тут наявні перші дві моделі: перша ? у розшуку людей і їхньому поверненні, друга ? профілактиці торгівлі й допомозі потерпілим.

Формами взаємодії неурядових організацій й державних організацій є:

• проведення загальних прес-конференцій, круглих столів, виступи в ЗМІ;
• обмін інформацією про надання послуг для координації зусиль;
• проведення спільних акцій, нарад;
• навчання партнерів основам соціальної роботи, обмін досвідом;
• надання послуг, що доповнюють гарантовані законом;
• проведення спільних (або за замовленням) досліджень проблеми.

Неурядові організації, що стоять на сторожі прав та інтересів громадян, мають важливе значення для розбудови громадянського суспільства. В Україні зареєстровано більше 20 тис. об’єднань громадян. Стаття 3 Закону України „Про об’єднання громадян” визначає громадську організацію як „об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів”, а стаття 20 гарантує право „представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах”.

Відповідно до статті 36 Конституції України громадяни України для здійснення та захисту своїх прав і свобод мають право на об’єднання в політичні партії та громадські організації.

Як суб’єкти адміністративного права громадські утворення керуються Конституцією України, законодавством України, положеннями про відповідні органи самоорганізації, рішеннями місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, рішеннями зборів громадян. Стаття 8 Закону „Про об’єднання громадян” передбачає, що держава забезпечує додержання їх прав і законних інтересів, а втручання державних органів та службових осіб у діяльність об’єднань громадян, і навпаки, втручання об’єднань громадян у діяльність державних органів, окрім випадків, які передбачені законом, неприпустимо.

Значна роль у процесі формування громадського суспільства та демократичних перетворень неурядових організацій ? це не тільки вимога сучасних міжнародних документів, а й результат практичної діяльності неурядових організацій, їх високої активності в політичному та соціальному житті країни, високого професійного та наукового потенціалу активістів, глибоких знань соціальних, політичних, економічних проблем сучасної України, досвіду міжнародного спілкування, знайомства зі шляхами розв’язання проблем у демократичних країнах світу.

Саме неурядові організації на початку 1997 року розгорнули діяльність проти торгівлі людьми в Україні, коли державні структури уваги цій проблемі ще не приділяли.

Окреслимо основні зони впливу неурядових організацій на формування політики в державі та проаналізуємо їх.

Від вибору методологічних принципів державної політики щодо протидії торгівлі людьми залежить напрям цієї роботи. Не випадково саме неурядові організації були ініціаторами та організаторами проведення низки заходів, зокрема конференцій та семінарів, на яких обговорювалися болючі питання українського суспільства та формування сучасної політики з протидії негативним явищам. Рекомендації стали предметом обговорення під час парламентських слухань з даної проблематики, засідань Міжвідомчої координаційної ради, регіональних постійно діючих комісій з питань координації зусиль та обміну інформацією щодо запобігання торгівлі людьми. Участь у розробленні та впровадженні програмних і концептуальних документів щодо протидії торгівлі людьми, а також законів і законодавчих актів із цих питань.

Ініціатива формування державних програм по протидії торгівлі людьми також належала неурядовим організаціям. У травні 1998 року відбувся перший Міжнародний семінар „Пошук шляхів запобігання торгівлі жінками та формування комплексної програми дій”, проведений спільно Міністерством України у справах сім’ї та молоді та Міжнародним жіночим правозахисним центром „Ла Страда ? Україна” за участю представників різних міністерств та неурядових організацій. На ньому було розроблено проект програми, який було винесено також на обговорення Першого всеукраїнського конгресу жінок, який відбувся в травні 1998 року. Від учасниць цього конгресу було подано пропозиції до Президента України щодо поліпшення становища жінок в Україні. У жовтні 1998 року Президент України подав до Кабінету Міністрів України доручення, одним із пунктів якого було положення про необхідність розробки Комплексної програми дій. 25 вересня 1999 року Кабінет Міністрів України прийняв Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми в України (Постанова КМУ № 1768). Друга, третя і четверта державні програми ? Комплексна програми протидії торгівлі людьми, Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 р. та Державна цільова програма протидії торгівлі людьми на період до 2015 року — розроблялись за активної участі представників неурядових організацій.

Це, зокрема, підготовка спеціальних доповідей, парламентські слухання, створення спеціальних органів, які відповідають за дотримання прав людини, координацію зусиль у напрямі протидії торгівлі людьми.

Так, у 2004 р. був підготовлений інформаційно-аналітичний звіт, узагальнений Міністерством України у справах сім’ї, дітей та молоді „Стан виконання Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002 ? 2005 роки та взятих Україною міжнародних зобов’язань у цій сфері у 2003 році” про результати діяльності різних інституцій у даному напрямі. Звіт про діяльність у сфері протидії торгівлі людьми за 2006 р. був підготовлений Центром „Ла Страда ? Україна” і увійшов до доповіді правозахисних організацій „Права людини в Україні ? 2006” . На початку 2007 р. були проведені експертні консультації і вдосконалена методологія громадського моніторингу виконання Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 р., що сприяло ґрунтовнішій підготовці Державної цільової програми протидії торгівлі людьми до 2015 року.

Удосконалення механізмів захисту прав людини та протидії торгівлі людьми на міжнародному рівні є суттєвим чинником поліпшення ситуації з розв’язанням цих проблем у багатьох країнах. Зміцнення гарантій прав людини на міжнародному рівні особливо активно відбувалося протягом останніх сорока років.

Неурядовим організаціям, уже з огляду на їх природу, властиві свобода вираження думок, гнучкість дій і свобода пересування, що за певних умов дає їм змогу виконувати завдання, які не можуть, а іноді навіть не хочуть виконувати уряди і міжурядові організації.

Для того, щоб голос неурядових організацій був почутий на міжнародному та національному рівнях, необхідно вивчати та використовувати актуальні міжнародні документи та механізми їх застосування. Прикладом участі неурядових організацій у прийнятті рішень на міжнародному рівні є практика паралельного проведення поряд із урядовими міжнародними конференціями форумів неурядових організацій, як це відбулося під час Четвертої всесвітньої конференції в Пекіні (вересень 1995 року).

Неурядові організації мають вивчати та розповсюджувати у своїх країнах міжнародні документи з прав людини та протидії торгівлі людьми. Використовуючи положення міжнародних документів, неурядові організації можуть здійснювати тиск на національні уряди з метою дотримання прав громадян, перегляду національного законодавства та приведення його положень у відповідність до міжнародних норм. Прикладом такого лобіювання може бути ратифікація Україною (лютий 2004 р.) Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та двох протоколів до неї, одним з яких є Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, ратифікації Європейської Конвенції про протидію торгівлі людьми (травень 2005 р.), а також Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми (вересень 2010 р.).

Значна кількість неурядових організацій спрямовують свою діяльність на запобігання торгівлі людьми. Вони являють собою розвинену мережу неурядових організацій національного та регіонального рівнів, які працюють у напрямі запобігання торгівлі людьми та надання допомоги потерпілим.

Міжнародна організація ЕКПАТ — це всесвітня мережа, що присвячує свою діяльність викорінюванню комерційної сексуальної експлуатації дітей. Існує 71 група у 64 країнах світу, що входять до складу мережі. В Україні до її складу входять 22 неурядові організації. Робота, що здійснюється організаціями мережі ЕКПАТ, включає поширення обізнаності щодо втягнення дітей до проституції та порнографії, захисту дітей, які ризикують стати жертвами торгівлі людьми та сексуальної експлуатації, підвищення рівня кваліфікації фахівців з протидії торгівлі людьми.

Створення мережі організацій, які могли б надавати соціальну допомогу потерпілим, що постраждали від торгівлі людьми, за місцем їхнього проживання є неодмінною умовою ефективної соціальної допомоги. Із цією метою із сампочатку своєї діяльності центр „Ла Страда ? Україна”[2] налагоджував контакти з різними організаціями: державними, громадським, благодійними, релігійними тощо. Так були встановлені контакти з МВС України; Державною прикордонною службою України; Інтерполом; лінійними відділами МВС аеропорту „Бориспіль”, морського порту „Одеса”, станції Чоп; Консульським управлінням Міністерства іноземних справ; офісом Уповноваженого з прав людини; Українським державним центром соціальних служб для молоді; Центром роботи з жінками Київської міської адміністрації; дипломатичними представництвами України в 20 країнах, у тому числі Німеччини, Італії, Угорщини, Сирії; дипломатичними представництвами восьми іноземних держав в Україні, зокрема Бельгії, Нідерландів, Німеччини, США; міжнародними організаціями, зокрема Міжнародною організацією з міграції; Організацією по безпеці й співробітництву в Європі. Результатом встановлення партнерських відносин стало створення мережі організацій, що надають соціальну допомогу потерпілим від торгівлі людьми. З метою полегшення пошуку даних щодо тієї чи іншої організації ця інформація систематизована, а на її основі створена „База даних організацій, які можуть надавати допомогу потерпілим від торгівлі людьми”.

Як зазначив дослідник міжнародного права Г. Гуіллам, „…майбутній розвиток міжнародної правової системи буде базуватися не лише на діяльності держав, а дедалі більшою мірою на діяльності міжнародних організацій, що створюються для подолання обмежень спроможності національних урядів ефективно вирішити транснаціональні проблеми”[3].

Усі міжнародні відносини можна поділити на два основні типи:

1)           відносини суперництва;

2)           відносини співпраці[4].

Переважає погляд, відповідно до якого, основними суб’єктами міжнародних відносин є держава і групи (союзи) держав.

Проте сьогодні існує об’єктивна тенденція до розширення учасників міжнародних відносин та дедалі вагомішими суб’єктами у таких відносинах стають міжнародні організації, які поділяються на:

1)           міждержавні (міжурядові) організації;

2)           неурядові організації.

Міждержавні організації це стабільні об’єднання держав, засновані на договорах. Для них властива певна злагоджена компетенція і постійні органи.

 Неурядові організації мають складнішу структуру. Вони можуть бути суто неурядовими, а можуть мати змішаний характер, тобто включати й урядові структури, і суспільні організації, і, навіть, індивідуальних членів[5].

Нині міжнародні організації як форма міжнародного співробітництва та багатосторонньої дипломатії відіграють надзвичайно важливу роль. Для сучасних міжнародних організацій визначальною рисою є подальше розширення їх компетенції й ускладнення структури. Сьогодні загальна кількість таких організацій наближається до 5 тис., з яких понад 400 ? міжурядові. Тому можна з упевненістю казати про світову мережу міжнародних організацій, у центрі якої, безперечно, ООН.

Недержавні організації України працюють на міжнародному, загальнодержавному, а також на місцевому рівнях (в області, місті, районі). Найбільш впливовими з них є Рада Європи, ЄС, Організація Об’єднаних Націй та її агенції (Рада безпеки, програма розвитку ООН, ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ), Міжнародна організація з міграції, Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), Міжнародна організація праці, Міжнародний жіночий правозахисний центр „Ла Страда ? Україна”, Організація за демократію та економічний розвиток ? ГУАМ, Всесвітній банк тощо. Активну аналітичну діяльність у цьому напрямі також здійснюють Академія наук вищої освіти України, Академія безпеки відкритого суспільства, Глобальна організація союзницького лідерства. Ці та інші організації в межах своїх повноважень здійснюють вплив на органи влади з метою формування державної політики у сфері протидії торгівлі людьми в Україні та впровадження її в життя за власною активною участю. Завдяки своїй базі і масштабам членства, міжнародні організації мають великі ресурси і технічний досвід. Партнерство з міжнародними організаціями дає істотне фінансування, професіоналізм, доступ до інформації, законність, вплив і визнання уряду і спонсорів. Контакти з міжнародними організаціями можуть сприяти цінному обміну інформацією. У них можна запросити документацію, технічні звіти та плани проектів.

Основними формами діяльності зазначених організацій у протидії торгівлі людьми є:

1)           допомога потерпілим від торгівлі людьми, тобто всі дії, спрямовані на реабілітацію та реінтеграцію потерпілих: сприяння у поверненні в Україну, надання медичної, психологічної, юридичної допомоги, працевлаштування тощо;

2)           організація роботи “гарячих ліній” із запобігання торгівлі людьми;

3)           проведення досліджень з проблем насильства щодо жінок та експертизи законодавчих актів стосовно становища жінок в Україні;

4)           ведення просвітницької роботи серед молоді, організація та проведення семінарів, конференцій тощо;

5)           розповсюдження інформації щодо проблеми торгівлі людьми, видання збірників, матеріалів, бюлетенів, листівок;

6)           організація та проведення семінарів і тренінгів для фахівців у даній галузі;

7)           організація та проведення тренінгів для представників потенційної групи ризику.

Так, основними функціями Міжнародної організації з міграції[6] (далі ? МОМ) є забезпечення впорядкованої регульованої міграції населення з урахуванням специфічних потреб країн еміграції та імміграції; перерозподіл кваліфікованих людських ресурсів з метою економічного, соціального, культурного розвитку держав; організоване переселення біженців, переміщених осіб та інших груп населення, змушених залишити батьківщину; забезпечення можливостей для урядів та неурядових організацій обмінюватись досвідом, координувати дії у сфері міграції.

Основними напрямами допомоги МОМ є:

1) для біженців ? оформлення документації в країнах першого перебування і переселення до третіх країн, медичне обслуговування, мовна та культурна підготовка;

2)    для міжнародних мігрантів ? консультування, медичне освідування і відбір, мовна підготовка, організація переїзду, допомога в підборі житла, фінансове сприяння.

Бюджет МОМ формується за рахунок щорічних внесків країн-учасниць за спеціальними нормативами, а також добровільних внесків. Штаб-квартира розташована у Женеві.

Впродовж останніх 15 років діяльності в Україні МОМ надала допомогу більш ніж 300 000 мігрантів, постраждалих від торгівлі людьми та іншим вразливим групам, безпосередньо або через своїх партнерів по проектах.

Забезпечення всебічного міжнародного співробітництва у сфері протидії торгівлі людьми, у тому числі в контексті головування нашої держави в ОБСЄ[7] залишається важливим напрямом взаємодії України з цією міжнародною організацією.

Можливості МОМ активно залучаються до здійснення евакуаційних заходів щодо громадян України, які перебувають у кризових регіонах. Зокрема, у 2012 році у зв’язку з ескалацією сирійського конфлікту в Україну було евакуйовано 499 наших співвітчизників. 139 з них повернулися на батьківщину за сприяння МОМ[8].

При цьому Представництвом МОМ в Україні постійно наголошується на необхідності подальшої активної взаємної підтримки та тісних партнерських стосунків, які склалися на цих важливих напрямах, та які поглиблюватимуться й надалі.

У січні 2013 року МОМ та Державна судова адміністрація України уклали угоду про співробітництво. Документ підписали Голова Державної судової адміністрації Р. Кирилюк та Голова Представництва МОМ в Україні Манфред Профазі.

Метою Угоди є консолідація зусиль Сторін у протидії злочинам, що пов’язані з торгівлею людьми, а також такими, що скоюються на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі. Документ покликаний сприяти забезпеченню дотримання прав як громадян України, так і іноземців та осіб без громадянства.

МОМ та Державна судова адміністрація України співпрацюють у сфері захисту свідків з 2009 року. В рамках проекту, фінансованого Державним департаментом США, МОМ встановила системи відеоконференцзв’язку для опитування свідків, які перебувають під захистом, у Хмельницькому та Луцькому міськрайонних судах, Суворівському районному суді Херсона, Івано-Франківському, Луганському та Чернігівському апеляційних судах.

„Ці системи мають ключове значення для поліпшення захисту постраждалих та свідків, відокремлюючи їх від публіки під час судових засідань у кримінальних справах стосовно торгівлі людьми та інших подібних злочинів. Ми пишаємося тим, що встановлене нами обладнання використовувалося понад 250 разів під час судових слухань”, ? зазначив на церемонії підписання Голова Представництва МОМ в Україні Манфред Профазі.

У рамках нового проекту, фінансованого США, МОМ встановить системи відео- конференцзв’язку для опитування свідків, які перебувають під захистом, ще у вісьмох українських судах.

кандидат юридичних наук,

радник президента ГОСЛ

Проблема торгівлі людьми має глибоке коріння, і суспільство на різних етапах свого розвитку по-різному ставилось до неї. Проте лише на початку XX ст. розпочинається міждержавна робота, в рамках якої світове співтовариство розглядає торгівлю людьми як проблему боротьби зі злочинністю[1].

Торгівля людьми, особливо жінками, для використання їх переважно в секс-бізнесі це пекуча проблема для всієї світової спільноти, у тому числі сучасної України.

Ситуація в нашій країні ускладнюється не тільки кризовим станом економіки, а й тим, що процеси міграції набувають кримінального забарвлення. Адже дешева робоча сила, яку представляють українські жінки, та їх злочинне використання в секс-бізнесі становлять підґрунтя надприбутків посередників як в Україні, так і за її межами. Тому не можна усамітнюватися в національних рамках і вважати чинниками виїзду жінок за кордон суто внутрішні проблеми.

Отже, успішна протидія торгівлі людьми значною мірою залежить від ефективності роботи правоохоронних органів, зокрема Міністерства внутрішніх справ України, яке виступає головним підрозділом у системі органів виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань[2].

Вимоги сьогодення зумовлюють необхідність реформування усіх сфер суспільного життя. Нові виклики вимагають змін у діяльності правоохоронних інституцій, підтверджують потребу її відповідності міжнародним та європейським стандартам.

Враховуючи, що територія України розташована на перехресті Сходу та Заходу, вона перебуває на межі реальних загроз національній безпеці, які динамічно змінюються під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Поряд із ескалацією міжнародною тероризму та екстремізму, незаконним обігом зброї та наркотиків, нелегальною міграцією, із суттєвими ризиками й загрозами пов’язана також торгівля людьми ? один з найбільш небезпечних видів міжнародного злочинного бізнесу, що грубо порушує права людини.

Протиправна діяльність трафікерів є вагомим фактором посилення соціальної напруги, що перешкоджає оздоровленню національної економіки та ставить під загрозу здійснення позитивних перетворень.

Функціональним призначенням національної безпеки є забезпечення конституційних прав, свобод, законних інтересів громадян, територіальної цілісності і недоторканності кордонів, захист конституційного ладу, баланс самої системи національної безпеки, забезпечення національних інтересів як зсередини держави, так і за її межами, творення української нації, забезпечення функціонування системи захисту громадян від негативного впливу чинників, що мають джерела різного походження. Головним суб’єктом у даному разі виступає держава, яка за допомогою власного механізму, а також механізму права здійснює вплив на суспільні відносини і забезпечує через ефективне функціонування системи національної безпеки свої національні інтереси[3].

Нині свою діяльність на запобігання торгівлі людьми спрямовують уряди багатьох держав світу, а також міжнародні та неурядові організації. І оскільки вони були ініціаторами прийняття значної кількості документів та проведення практичних заходів, виникло своєрідне замкнене коло: відповідаючи на нагальні потреби сьогодення, вони звертали увагу лише на один підхід до проблеми торгівлі людьми ? торгівлю жінками з метою використання у секс-бізнесі. Таким чином створювалося хибне враження, що лише у цій формі торгівлі людьми й полягає її сутність. Таке сприйняття проблеми стало доволі стійким, навіть парадигмальним, що продовжувало закріплюватися в міжнародних документах і, як наслідок ? помилково дублюватися в національному законодавстві багатьох країн світу, в програмах запобігання тощо. Україна не виняток.

Контент-аналіз нормативно-правових, статистичних і доктринальних джерел дає змогу дійти висновку, що нині на загальнодержавному рівні вжито суттєвих заходів правоохоронного та правотворчого характеру, спрямованих на протидію торгівлі людьми, що полягає у наявності певної нормативної бази (хоч і не досконалої), яка закладає фундамент та надає можливість комплексної протидії цьому явищу.

Проведене нами дослідження нормативно-правової бази та наукових публікацій останніх років дає змогу констатувати деякі суттєві позитивні зрушення у сфері протидії торгівлі людьми:

1)           цей напрям діяльності визнано пріоритетним, таким, що потребує впливу державної політики та визначення місця у боротьбі з цим явищем правоохоронних та інших державних органів;

2)           створена і діє система законодавства у сфері протидії торгівлі людьми та вперше ухвалено ряд програмних документів, які визначають тактику протидії цьому явищу (зокрема, прийнято Закон України „Про протидію торгівлі людьми”);

3)           завдяки успішній діяльності служби у 2010?2011 рр. Україну було переміщено з контрольного списку 2-ої групи до 2-ої групи країн у рейтингу, який щороку оприлюднюється Державним Департаментом США. (Щороку Держдепартамент США на виконання Національного Акта щодо боротьби з торгівлею людьми готує доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми в 184 країнах світу. Такі звіти готуються з 2001 року. Їх мета ? підвищити глобальне розуміння проблеми і спонукати країни до ефективних дій проти торгівлі людьми. Збираючи та аналізуючи інформацію, Держдепартамент розподіляє країни на три групи ? першого, другого та третього рівня реалізації політики протидії цьому виду злочинності. Зусилля урядів класифіковані за групами на основі суттєвих дій, вжитих протягом року: група 1 ? країни, що відповідають мінімальним стандартам боротьби з торгівлею людьми; група 2 ? країни, що не відповідають мінімальним стандартам боротьби з торгівлею людьми, однак докладають значних зусиль для досягнення такої відповідності; група 2 (контрольний список) ? країни, що не відповідають мінімальним стандартам боротьби з торгівлею людьми і не повною мірою докладають зусиль для досягнення такої відповідності; група 3 ? країни, що не відповідають мінімальним стандартам боротьби з торгівлею людьми і не докладають зусиль для досягнення такої відповідності);

4)           розширилася практика співробітництва щодо протидії торгівлі людьми України й інших держав;

5)           зростає науковий інтерес до зазначеної проблематики, що знаходить віддзеркалення в проведенні комплексних досліджень у цьому напрямі.

Однак, незважаючи на заходи щодо протидії торгівлі людьми, існування цього явища зупинити не вдалося. Серед причин, які породжують таке становище, можна виділити:

1)           постійну зміну тенденцій у сфері торгівлі людьми;

2)           недооцінку необхідності позбавити організовану злочинність у сфері протидії торгівлі людьми її економічного підґрунтя;

3)           суттєві недоліки в організації нормативно-правового, інформаційно-аналітичного, розвідувального та контррозвідувального забезпечення комплексного управління відповідними силами і засобами, в координації та взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми;

4)           інертність у розробленні та впровадженні в правоохоронну діяльність сучасного світового досвіду технічного та технологічного інструментарію.

Сфера протидії торгівлі людьми у різних країнах активно підтримується державою: розробляються та ухвалюються законодавчі й підзаконні акти, що регулюють відносини різних суб’єктів взаємодії у протидії цьому явищу; створюється інфраструктура щодо розв’язання проблем технічного й організаційного характеру та ін. Ця діяльність ґрунтується на принципах Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Здійснений нами догматико-юридичний аналіз українського законодавства уможливив стверджувати, що в Україні існує нормативна база (хоч і недосконала), яка дає змогу комплексно протидіяти торгівлі людьми. Зокрема, Верховною Радою України прийнято новий Кримінальний кодекс України, до складу якого включена стаття 149 „Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини”; прийнято Закон України „Про протидію торгівлі людьми” від 20.09.2011, створено Національну координаційну раду щодо запобігання торгівлею людьми при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини; затверджено Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми; у системі МВС України створено підрозділи боротьби з торгівлею людьми (які наразі перебувають на стадії реформування); ратифіковано Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї і Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю); у 2010 р. ратифіковано Конвенцію Ради Європи щодо протидії торгівлі людьми, ухвалену в 2005 р.; Кабінетом Міністрів України затверджено Державну програму протидії торгівлі людьми на період до 2015 р. (попередня ? до 2010 р.), метою якої є створення умов для протидії торгівлі людьми та пов’язаної з нею злочинної діяльності, підвищення ефективності роботи з виявлення таких злочинів та осіб, що їх учиняють, вирішення питання щодо реінтеграції осіб, які постраждали від торгівлі людьми.

Отже, вже діє доволі серйозний масив нормативно-правових актів, окремі елементи якого не завжди відповідають вимогам системності, узгодженості, доступності. Існує внутрішня суперечність у регулюванні тих чи інших відносин, диспропорція у співвідношенні між законами та підзаконними актами на користь останніх.

Саме тому вважаємо, що на сучасному етапі система і структура правового регулювання діяльності суб’єктів протидії торгівлі людьми потребує реформування, а система ПТЛ ? реорганізації.

Досвід роботи самостійних підрозділів із боротьби з торгівлею людьми в Україні до 2012 року, коли кількість таких злочинів зменшувалася, довів: спільними зусиллями суспільства і держави, всіх конструктивних політичних сил можна успішно протидіяти торгівлі людьми.

Ключовою проблемою є вироблення консолідованої і узгодженої з державою позиції щодо причин сучасної торгівлі людьми і методів боротьби з нею.

Найбільш об’єктивним і загальноприйнятним для всього суспільства поясненням причин торгівлі людьми є мережева інформаційно-психологічна війна проти цивілізованих держав і суспільств з боку транснаціональної організованої злочинності, що здійснює кримінальний трафік наркотиків, зброї, работоргівлі, дитячої порнографії та інших подібних міжнародних злочинних мереж. Перераховані злочини виступають як авангард і силовий засіб тиску на державу і суспільство.

Таке порушення проблеми служить антизлочинній консолідації держави та суспільства не тільки в масштабах нашої країни, а й у масштабах всієї світової цивілізації. У цьому випадку сприяння торгівлі людьми, зумовлене помилковими стереотипами, окремих діячів чи політичних груп, державних інститутів чи ЗМІ інших країн має розглядатися не як привід для протистояння між державами та народами, а як прояв слабкості партнера перед спільною загрозою, що вимагає насамперед масованої критики і роз’яснювальної кампанії українських політичних партій, підконтрольних українській владі ЗМІ та інших інститутів громадянського суспільства, здатних захищати українські національні інтереси.

Однією з головних цілей злочинного світу є внесення розколу в цивілізовані суспільства, дискредитація держави в очах суспільства, включаючи провокування обмеження прав і свобод громадян.

Тому адекватною відповіддю є не посилення режиму, а консолідована взаємодія інститутів держави і громадянського суспільства, чіткіше виконання ними властивих їм функцій. Це означає не обмеження прав і свобод, а якнайповнішу їх реалізацію в інтересах усього суспільства. Ключовою умовою консолідації держави і громадянського суспільства є послідовна системна протидія корупції як основного руйнівного впливу організованої злочинності, включаючи транснаціональну, на чинні інститути держави та громадянського суспільства.

Відтак, основним принципом консолідації суспільства і держави проти торгівлі людьми є політична солідарність усіх громадських сил, створення загальної платформи всіх парламентських партій, виключення питань протидії торгівлі людьми з міжпартійної політичної боротьби.

Отож йдеться про вироблення концептуальних засад протидії торгівлі людьми — національної стратегії протидії торгівлі людьми, основні положення якої нами будуть викладені далі.

Ольга Кушнір,

кандидат юридичних наук,

радник президента ГОСЛ

Боротьба зі злочинністю ? внутрішня функція держави. Вона здійснюється на підставі національних законів правоохоронними органами. Однак умови боротьби зі злочинністю наразі суттєво ускладнюються поширенням таких злочинів, які становлять небезпеку не тільки для окремих держав, а й для усього людства, тож вимагають спільних зусиль та повсякденного співробітництва держав. Представники міжнародного співтовариства зазначають, що тероризм, корупція, незаконна торгівля наркотиками, підроблення грошових одиниць, торгівля людьми та інші злочини одержують дедалі більшого поширення. Це пояснюється тим, що організована злочинність набуває транснаціонального характеру. Злочини вчиняються новими, раніше невідомими криміналістам способами, а сама злочинність загрожує життю, безпеці та власності окремих осіб і громад. Тому проблема злочинності, яка ще донедавна вважалась винятково внутрішньою справою держави, вже не може бути розв’язаною урядами на індивідуальній основі.

Світові інтеграційні процеси відкривають перед людством значні можливості. Проте процес глобалізації також сприяє інтегруванню місцевих кримінальних структур у міжрегіональні й міжнародні злочинні співтовариства. Діяльність організованих злочинних угруповань дедалі частіше набуває транснаціонального характеру, що збільшує імовірність її проявів у всіх сферах, пов’язаних із забезпеченням як національної безпеки окремої країни, так і міжнародної. Криміналітет різних країн намагається об’єднувати свої зусилля, взяти під контроль нові сфери; поширюється „обмін досвідом”, удосконалюються форми і методи протиправної діяльності та системи власної безпеки[1].

Проблема торгівлі людьми обговорюється на міжнародному рівні упродовж більш як 100 років. Гучні заклики щодо заборони торгівлі людьми, як результат занепокоєння світового співтовариства поширенням цього явища, розпочалися ще наприкінці ХІХ століття. У 1899 р. в Лондоні відбулась Міжнародна конференція по боротьбі з торгівлею жінками в цілях розпусти, результатом якої було звернення до всіх держав із закликом до укладання багатосторонніх угод, створення національних комітетів з протидії цьому явищу.

Ґрунтовні дослідження проблеми торгівлі людьми містяться у працях юристів з усього світу. Передусім, це: Д. Вей, Шеллі Луіз, Д. Лейдхольд, Рональд-П’єр Паринго, Майкл Спектер, І.К. Сухоплюєв, С. Хубнерова, А. Шленхард та ін.

У деяких зарубіжних країнах в ході вивчення проблем торгівлі людьми використовується доволі багато форм та методів дослідження. Найбільш розвиненими у цьому напрямі, безумовно, є наукові дослідження у країнах, що традиційно виступають за протидію такому явищу. Так, наприклад, у США проблеми торгівлі людьми і незаконної міграції завжди були й залишаються у центрі уваги юристів та політиків, а міграційна реформа 80-х років заклала правову основу для подальших наукових досліджень.

Із країн СНД та Балтії найбільш систематизовані й комплексні дослідження торгівлі людьми здійснювались та здійснюються у Російській Федерації, Білорусі, Латвії, Литві та Естонії такими вченими, як: Л. А. Арутюнян, Х. М. Ахметшин, В. Б. Боровиков, С. В. Бородін, К. А. Волков, Г. С. Гаверов, Л. Д. Гаухман, В. Ю. Голубовський, Л. Д. Єрохіна, К. В. Євстіфєєва, Е. В. Тюрюканова, У. А. Усманов, Н. Шагінян, О. В. Швед, О. Ю. Щадрін тощо.

Головною умовою для будь-яких заходів, спрямованих на розв’язання проблем у суспільстві, є відповідність цих заходів прийнятим країнами зобов’язань щодо норм міжнародного права з прав людини.

Наприклад, П.О. Власов поділяє усі країни світу на три категорії (залежно від того, чи докладає уряд активних зусиль для розслідування і переслідування в судовому порядку актів торгівлі людьми на території своєї держави; чи захищає жертв работоргівлі; чи проводить акції просвіти населення для запобігання торгівлі людьми; чи співпрацює з іншими державами; чи докладає зусиль до переслідування в судовому порядку державних посадових осіб, які беруть участь у работоргівлі, чи сприяють їй та ін.)[2]:

1)           які повністю дотримуються зазначених критеріїв (з пострадянських держав до них увійшла тільки Латвія);

2)           які дотримуються не повністю, але намагаються дотримуватись (в цій групі опинилась більшість пострадянських держав);

3)           уряди яких частково дотримуються мінімальних стандартів і майже не докладають зусиль (Афганістан, Іран, Саудівська Аравія, Греція, Індонезія та ін.).

Проведений нами аналіз міжнародної практики у сфері протидії торгівлі людьми, а також власний практичний досвід дають змогу виділити основні органи, які займаються розробленням і впровадженням профільних норм міжнародного права у напрямі протидії торгівлі людьми. До них ми включаємо:

• Організацію Об’єднаних Націй;
• Європейський Союз;
• Раду Європи;
• Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ);
• міжнародні міжурядові та неурядові організації, такі як, наприклад, Міжнародна Ліга жінок за мир і свободу, Міжнародна Демократична Федерація жінок, Всесвітня організація за виживання (The Global Survival Network), Фонд проти торгівлі людьми (The Foundation Against Trafficking) та багато інших[3].

Вважаємо, що розробка та прийняття міжнародних конвенцій, декларацій, інших міжнародно-правових документів у сфері прав людини сприяє загальному визнанню вимог про рівноправність статей. Міжнародні акти, зобов’язуючи держави здійснювати проголошені в них права, виступають як додаткові міжнародно-правові гарантії захисту прав людини. При цьому підкреслимо, що, по-перше, безпосередня регламентація правового становища людини є компетенцією держави і залежить від її соціально-економічного розвитку; по-друге, дотримання міжнародних норм про захист прав, їх впровадження в життя значною мірою залежить від активності самих людей.

На сьогоднішній день приблизно 180 країн мають законодавство, що дозволяє протидіяти проявам торгівлі людьми. Складність та багатогранність цього явища обумовили різні підходи до криміналізації діяння ? кримінальні кодекси різних країн трактують цей злочин по-різному[4], в одних країнах торгівля людьми виділена в окремий склад злочину (Австрія, Республіка Білорусь, Республіка Вірменія, Грузія, Данія, Ізраїль, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Литовська Республіка, Республіка Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Республіка Узбекистан, Франція, ФРН, Швейцарія, Японія), в інших ? не виділена в окремий склад та переслідується в рамках інших наявних законів (Австралія, Азербайджанська Республіка, Аргентина, Бельгія, Естонська Республіка, КНР, Республіка Корея, Нідерланди, Норвегія, Сан-Марино, Таїланд, Туреччина) або не переслідується зовсім (Республіка Болгарія, Латвійська Республіка, Республіка Польща, Туркменістан, Швеція)[5]. Наприклад, торгівля жінками з метою примусу до заняття проституцією часто переслідується за статтями за контрабанду або за злочини, пов’язані з проституцією, як, наприклад, за сутенерство. Обмежена сфера застосування таких законів дає змогу особам, які займаються торгівлею людьми, отримувати порівняно м’яке покарання, незважаючи на серйозність і жорстокість такого злочину.

Проаналізувавши практику протидії торгівлі людьми у різних країнах, ми з’ясували, що доволі часто жертви торгівлі людьми піддаються переслідуванню за незаконний в’їзд у країну або за нелегальну працю через „механічне” застосування певних законів. Більш того, зусилля по боротьбі з торгівлею людьми шляхом використання законів щодо злочинів, пов’язаних із проституцією, означає прирівненість торгівлі людьми до усіх видів робіт у секс-індустрії, незалежно від того, працює там людина примусово чи добровільно. Торгівля людьми, навпаки, має основою примусову працю, рабство або звичаї, подібні з рабством у будь-якому вигляді, у тому числі секс-індустрії, виробництві або сільському господарстві. Торгівлю людьми не можна ототожнювати ні з контрабандою, ні з проституцією. Це окремий склад злочину, що є серйозним порушенням прав людини.

Велика кількість держав, у яких торгівля людьми виділена в окремий склад злочину, здійснюють притягнення до кримінальної відповідальності лише за аспекти, пов’язані з проституцією, залишаючи осторонь інші види діяльності, пов’язані, наприклад, з примусовою працею (наприклад, Австрія, Кіпр, Нідерланди, ФРН, Литва і Польща виділили торгівлю людьми в окремий злочин, але обмежили його лише рамками торгівлі людьми з метою проституції або сексуальної експлуатації (не уточненої)). В результаті це призводить до того, що жертви торгівлі людьми, які зазнали домашньої або фабричної примусової експлуатації або які опинилися примусово залученими до будь-яких різновидів секс-індустрії, наприклад, таких, як порнографія, стриптиз або масаж, виявляються поза захистом закону, а злочинці залишаються без покарання.

Провівши аналіз законодавства різних країн (зокрема Австралії, Австрії, Азербайджанської Республіки, Аргентини, Бельгії, Республіки Білорусь, Республіки Вірменія, Грузії, Данії, Естонської Республіки, Ізраїлю, Республіки Казахстан, КНР, Киргизької Республіки, Республіки Корея, Литовської Республіки, Республіки Молдова, Королівства Нідерланди, Норвегії, Республіки Польща, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Таїланду, Туреччини, Республіки Узбекистан, Франції, ФРН, Швейцарії, Швеції, Японії та ін.) у контексті організації боротьби з торгівлею людьми, ми відзначили, що майже кожна країна має в своєму кримінальному законодавстві юридичні норми, відповідно до яких настає кримінальна відповідальність за торгівлю людьми, хоча національні визначення (дефініції) самої торгівлі людьми можуть суттєво відрізнятись (як щодо елемента згоди, так і щодо елемента перетину кордонів).

За винятком Бельгії, всі закони країн ? членів ЄС, спрямовані на боротьбу з торгівлею людьми, обмежуються торгівлею людьми з метою (примусової) проституції та/або сексуальної експлуатації.

Деякі країни виділили торгівлю людьми в окремий злочин, що охоплює усі форми торгівлі людьми. З огляду на це, розглянемо детальніше національні законодавства у сфері протидії торгівлі людьми на прикладі США, деяких країн Європи, Росії та інших країн, які входили до складу СРСР.

Сполучені Штати Америки. На відміну від багатьох інших країн цивілізованого світу у США проблема рабства і торгівлі людьми була розв’язана  набагато пізніше.

Лише в 1910 р. у США був прийнятий закон, який і донині застосовується для кримінального переслідування осіб, обвинувачуваних у торгівлі людьми. Даний нормативний акт відомий як Mann Act (White Slave Act) ? Закон про біле рабство. Цей закон входить у Звід Законів США і включений у главу 117 розділу 18. Із моменту прийняття, положення Акта про біле рабство зазнали значних змін у зв’язку з результатами його застосування. Виклад змісту статей став більш узагальненим, що дало змогу значно розширити сферу їх використання.

11 вересня 2000 р. Сенат США одностайно ухвалив новий закон, спрямований на захист жертв домашнього насильства і торгівлі людьми. Частина зазначеного нормативного акта присвячена боротьбі з нелегальним ввезенням жінок у країну з метою сексуальної й іншої експлуатації, а також захисту жертв і притягненню осіб, винних у зазначених злочинах, до кримінальної відповідальності (Trafficking Victims Protection Act of 2000).

Закон забезпечує допомогу жертвам, які воліють подати позов проти торгівців людьми, надає захист і притулок, а також санкціонує внесення змін в імміграційне законодавство, що припускає звільнення від негайної депортації і присвоєння статусу біженців з наступним наданням постійного дозволу на проживання після трьох років перебування на території країни. Тим самим уможливлюється судовий розгляд справ, пов’язаних з торгівлею людьми.

Крім розгляду й уточнення політичних аспектів, у Законі містяться норми, що належать до різних галузей права: процесуального, міграційного, адміністративного й ін.; у ньому міститься ціла система дефініцій, що визначають практично будь-яке поняття, пов’язане з торгівлею людьми.

Важливо зазначити, що обидва ці нормативні акти не підміняють один одного, а взаємно доповнюють, оскільки криміналізують різні діяння. Закон про біле рабство діє у відношенні будь-якої особи, що свідомо переміщає іншу особу через кордон штату або держави з метою залучення в проституцію або здійснення інших правопорушень сексуального характеру. Повія в даному випадку визнається жертвою, а її згода не пом’якшує відповідальності. Карається дане діяння позбавленням волі на строк до 10 років і/або штрафом.

У цілому американське законодавство, яке криміналізує торгівлю людьми і пов’язані з нею діяння, є одним із найпрогресивніших у світі. Воно найбільше відповідає міжнародному праву, зокрема Протоколу ООН проти торгівлі людьми 2000 р., на відміну від національних законодавств інших країн, що, безсумнівно, свідчить про сучасність використовуваних юридичних конструкцій та відповідність їх реальності.

Вважаємо, що розумний аналіз та імплементація окремих положень американського права, присвячених торгівлі людьми, допоможе українському законодавцеві модифікувати чинні кримінальні норми, уникнувши помилок, уже допущених і виправлених у США, тим самим заощадивши час на еволюцію норм права і забезпечивши дотримання проголошених Конституцією прав людини.

Австрійська Республіка. Ця країна є водночас країною транзиту і призначення (проституція в Австрії дозволена індивідуальна трудова діяльність). Жінок сюди продають або переправляють, як правило, з метою сексуальної експлуатації. В Австрії торгівля людьми є предметом ст. 217 Кримінального кодексу, яка встановлює відповідальність за вчинення дій, пов’язаних із втягненням у заняття проституцією. Відповідно до цієї статті „особа, яка примушує іншу особу займатися проституцією, навіть якщо інша особа до того вже займалася проституцією в іншій країні, а не в себе на батьківщині чи країні, де вона постійно проживає, або постачає іншу особу для вказаної мети, карається позбавленням волі на строк до 5 років, а якщо цей злочин скоєно з метою отримання прибутку ? строком до 10 років.

Особа, яка шляхом обману примушує іншу особу займатися проституцією в іншій країні, а не у себе на батьківщині або країні, де вона постійно проживає, або примушує її шляхом жорсткого поводження або погроз переїхати в іншу країну, переправляє її в іншу країну шляхом насильства чи обману, карається позбавленням волі строком до 10 років”.

Таким чином, Кримінальним кодексом заборонена торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації і передбачено покарання будь-якої особи, що примушує людину до заняття проституцією у іншій країні, незалежно від віку та статі, а також наявності у неї попереднього досвіду заняття проституцією. Кримінальним кодексом передбачено також покарання для кожного, хто шляхом обману, примушування, застосування сили, погроз чи користуючись недосвідченістю жертви, доставляє її у країну для заняття проституцією.

Крім того, упродовж десяти років у цій країні було здійснено суттєві кроки із удосконалення баз даних, у яких знаходиться інформація про правопорушення, правопорушників і потерпілих у зв’язку з фактами торгівлі людьми. Нині основним джерелом категоризованої інформації є база даних зі статистики кримінальних злочинів Федерального бюро кримінальних розслідувань (Bundeskriminalamt). Кожен поліцейський на місцях зобов’язаний вводити в дану систему інформацію щодо відповідних злочинів.

Вважаємо, що заходи, які здійснюються у цій країні у напрямі протидії торгівлі людьми, є доцільними та можуть використовуватися і в Україні (незважаючи на те, що в Києві запроваджено внесення до бази даних АТЛАС-2000 осіб, причетних до торгівлі людьми, а також повій, звідників та сутенерів, по-перше, досі бракує технічної можливості для дії такої бази в усій Україні, і, по-друге, інформація, що у ній міститься, має частковий характер і використовується, переважно, для ідентифікації осіб). Тому удосконалення функціонування зазначеної бази є важливим кроком у протидії торгівлі людьми.

Королівство Бельгія. У 1995 р. у Бельгії було прийнято закон про заборону торгівлі людьми та дитячої порнографії. Відповідно до цього закону було внесено зміни до Кримінального кодексу Бельгії, а також до закону про іноземців 1980 р., що регулює питання в’їзду, перебування та постійного проживання у країні, а також процедуру видворення іноземних громадян з її території.

На основі Закону „Про заборону торгівлі людьми та дитячої порнографії” 1995 р., до Закону „Про іноземців” була введена стаття 77 біс. Хоч дана стаття була прийнята у рамках боротьби проти торгівлі людьми (попри те, що стаття 11.1 Закону про іноземців вже містила відповідні положення), вона не пов’язана безпосередньо з питаннями торгівлі людьми, оскільки в ній йдеться про незаконне ввезення (контрабанду) людей. Статтею передбачається позбавлення волі строком до 5 років та штраф у розмірі до 25 000 бельгійських франків для осіб, що сприяють іноземцям у в’їзді на територію Бельгії або проживанні на території країни, при цьому „застосовуючи (щодо іноземного громадянина) шахрайство, насилля, погрози або інші форми примушення” або „використовуючи безпорадність стану, у якому опинився іноземець” („у зв’язку з його незаконним або негарантованим адміністративним станом, вагітністю, хворобою, наявністю фізичної вади або інвалідності з причини фізичного або психічного захворювання”)[6] (Перекладено нами. ? Авт.). Вказані норми передбачають більш суворе покарання у випадку, якщо правопорушення, які в них розглядаються, являють собою дії, що „регулярно повторюються” або вчиняються у результаті злочинної змови. Наявність мети експлуатації не є необхідним елементом злочинів у тому вигляді, як вони визначені у цій статті.

Здійснений нами контент-аналіз бельгійського законодавства у сфері протидії торгівлі людьми уможливлює твердити, що питання торгівлі людьми регулюються кількома статтями Кримінального кодексу, текст якого було оновлено після прийняття вищезазначеного Закону 1995 року. Нова стаття 380біс містить декілька положень. У пунктах 1, 2 та 3 статті йдеться лише про правопорушення, пов’язані з торгівлею винятково дорослими. Зазначені положення встановлюють відповідальність за застосування найрізноманітніших засобів впливу (погрози, насильство або примушування в інших формах, викрадення, шахрайства, обману, використання уразливого стану тощо) незалежно від наявності явної, такої, що мається на увазі або ясно вираженої згоди жертви. Вказана стаття розглядає низку злочинних дій (вербування, укривання або утримання людей, але без особливого згадування їх транспортування або передачі), які об’єднує наявність елемента експлуатації. Жорстоке поводження з людьми належить до обтяжуючих вину обставин, але не є елементом складу злочину, що дає змогу розширити сферу застосування статті: покаранню підлягають і такі дії, як надання житла (в т.ч. в оренду або продаж кімнати або іншого приміщення) для заняття проституцією чи утримання будинку розпусти.

Особливу увагу у Кримінальному кодексі Бельгії приділено проблемі сексуальної експлуатації неповнолітніх. Статтею 379, у яку було внесено зміни відповідно до Закону 1995 р., встановлюється відповідальність за „підбурювання, заохочення або надання допомоги здійсненню розпусних дій… та заняттю проституцією неповнолітньою особою чоловічої або жіночої статті”. У новій статті 380біс, п. 4 Кримінального кодексу передбачено суворе покарання (до 20 років позбавлення волі, якщо неповнолітній особі менше 10 років, та до 15 років позбавлення волі, якщо неповнолітньому менше 16 років) для осіб, що у тій чи іншій формі займаються вербуванням або надають допомогу у використанні неповнолітніх для „скоєння розпусних дій і заняття проституцією”[7]. Вказане положення складно застосувати на практиці, оскільки воно не передбачає наявності факту здійснення статевого акту або застосування насильства, а лише наявність факту вербування, заохочення або сприяння у використанні неповнолітнього, що досить складно доволі у суді.

Далі, 10 серпня 2005 р. у Бельгії було прийнято новий закон, завдяки якому у Кримінальному кодексі з’явилось базове визначення терміна „торгівля людьми”. Відповідно до тексту закону даний злочин включає два основні елементи. Першим є наявність факту переміщення іншої особи, а саме, вербування, перевезення, передачі або приховування іншої особи, або обміну чи передачі даної особи під контроль іншій особі. Другим необхідним елементом є наявність однієї з наступних цілей: 1) використання даної особи для заняття проституцією або для інших видів сексуальної експлуатації, включаючи дитячу порнографію (але не порнографію за участю дорослих); 2) експлуатації даної особи у жебрацтві; 3) використання даної особи для праці в умовах, які суперечать принципам людської гідності; 4) вилучення органів у даної особи, або 5) примушування даної особи до скоєння злочину проти її волі[8].

У червні 2007 р. вступив у дію новий закон, відповідно до якого було внесено зміни до закону про іноземців 1980 року. Низка його статей передбачає нові заходи із захисту жертв торгівлі людьми, включаючи, за дотримання певних умов, надання їм права проживання на території Бельгії[9]. Згідно з новим текстом закону потерпілі мають право на отримання тимчасового виду на проживання за умови сприяння органам правосуддя у процесі слухання відповідних справ за фактами торгівлі людьми. У випадку, якщо за результатами судового розгляду буде винесено обвинувальний вирок або якщо злочин було скоєно за наявності обтяжуючих обставин, включаючи застосування погроз, насильства, примушування, обману чи зловживання уразливим станом особи, жертва торгівлі людьми може клопотати про отримання права на постійне проживання у Бельгії (зазначені заходи, спрямовані на захист жертв торгівлі людьми, а також критерії, яким повинні відповідати бенефіціари, детально розписані у Циркулярному листі від 26 вересня 2008 р. щодо міжнародного співробітництва у сфері надання допомоги жертвам торгівлі людьми та/або злочинів, пов’язаних з незаконним ввезенням людей, скоєних за наявності обтяжуючих обставин)[10].

Ще у листопаді 1992 р. у Бельгії було створено підрозділ по боротьбі з торгівлею людьми при Головному управлінні судової поліції. Спочатку до завдань цього підрозділу належало виявлення випадків торгівлі людьми у всіх її формах (сексуальна експлуатація, примусова праця тощо), забезпечення „раннього попередження” відповідних органів влади, опрацювання спеціальних методик у даній сфері і здійснення функцій оперативного координаційного центру у системі поліцейських служб. Відповідно до закону, прийнятого 4 березня 1997 р., з метою організації кримінального переслідування за фактами торгівлі людьми була створена так звана Колегія державних обвинувачів. У веденні Колегії знаходиться здійснення правосуддя по всій країні: даний орган наділено широкими повноваженнями для здійснення каральних функцій щодо зазначеної категорії злочинів. Покладені на Колегію завдання розподіляються між її членами. Один із представників Колегії займається винятково справами, пов’язаними з торгівлею людьми. Водночас при кожній окружній прокуратурі призначається магістрат або „суддя поліцейського суду”, який безпосередньо займається справами, пов’язаними з торгівлею людьми. Магістрат виступає у якості контактної особи при прокуратурі, надає регулярні звіти у справах, що знаходяться у провадженні, а також здійснених заходах та надає рекомендації із підвищення ефективності правозастосовних дій. Інститут таких „суддів поліцейського суду” є інноваційною практикою, оскільки магістрати не лише уповноважені підтримувати зв’язок з органами судової влади і спрямовувати хід поліцейських операцій, а й зобов’язані регулярно зустрічатися з представниками виконавчої влади (що іноді відіграє вирішальну роль у розслідуванні випадків торгівлі людьми та зборі доказів для суду) та працівниками організацій, що надають медичну та соціальну допомогу жертвам торгівлі людьми.

Починаючи з травня 2002 р., магістрати увійшли до складу заново створеної Федеральної прокуратури, якій тепер передано більшість повноважень, раніше відданих магістратам. Нині їх основна діяльність пов’язана з координацією розслідувань діяльності організованих злочинних угруповань та прийняттям рішень у справах міжнародної правової допомоги (12 серпня 2003 року було ув’язнено очільника найчисленнішої із розкритих на сьогодні у Європі злочинних угруповань, що займалися торгівлею людьми. Разом з ним було позбавлено волі 23 інші члени угруповання. Мхілла Соколі, громадянина Албанії, вироком суду було засуджено до 8 років позбавлення волі за незаконний вивіз близько 12 000 іммігрантів із Бельгії в Британію з 2001 по 2002 рр).

Також у країні діють три спеціальні притулки для жертв торгівлі людьми, які фінансуються урядом, та у яких жертвам надається соціальна, психологічна, юридична й медична допомога.

Досвід Бельгії з організації протидії торгівлі людьми є цікавим для України у частині здійснення підрозділом протидії торгівлі людьми функцій оперативного координаційного центру в системі поліцейських служб, що було б вірним кроком у напрямі зміцнення системи протидії торгівлі людьми та покращання ефективності її діяльності.

Чеська Республіка. Правові норми, що встановлюють кримінальну відповідальність за торгівлю людьми, існують у законодавстві Чеської Республіки з 2002 року. У 2004 р. до Кримінального кодексу було введено статті, спрямовані на боротьбу з торгівлею людьми з метою примусової праці, а також інших видів експлуатації.

Покарання за торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації та примусової праці встановлюється статтями 232а, 216 та 204 Кримінального кодексу та варіюється у межах від 2 до 15 років тюремного ув’язнення. Санкції, передбачені ними, достатньою мірою жорсткі та збігаються з іншими заходами покарання, що призначаються за такі тяжкі злочини, як зґвалтування. Найчастіше щодо правопорушень, пов’язаних з торгівлею людьми, застосовуються положення статті 204.

У 2002 р. в Чехії було створено міжвідомчу робочу групу по боротьбі з торгівлею людьми. Метою створення групи (куди увійшли представники Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства охорони здоров’я, а також Генеральної прокуратури) було опрацювання комплексного рішення проблеми торгівлі людьми на рівні органів державної влади.

У тому ж 2002 р. було засновано чесько-німецько-польську робочу групу на рівні заступників міністрів внутрішніх справ для вирішення питань, пов’язаних з міжнародними правопорушеннями, включаючи секс-туризм та нелегальну міграцію.

У 2005 р. відповідно до директиви Міністерства внутрішніх справ було створено міждисциплінарну робочу групу з питань надання допомоги та забезпечення захисту жертв торгівлі людьми.

У 1996 р. у структурі Департаменту боротьби з організованою злочинністю Бюро кримінальної поліції та розслідувань Поліції Чеської Республіки було створено спеціальний Відділ по боротьбі з торгівлею людьми. Крім того, у 2006 р. було створено спеціальну Секцію з протидії використанню примусової праці.

З досвіду цієї країни цікавим для нас вважаємо заснування міжнародної робочої групи, оскільки для України така новація допомогла б усунути безліч бюрократичних перепон та зайвих часових витрат, які виникають у ході практичної співпраці з міжнародними відомствами.

Королівство Нідерланди. Починаючи з жовтня 2000 p. секс-індустрія у Нідерландах була декриміналізована. Даний крок розглядається як один із засобів боротьби з торгівлею жінками. Ідея полягає у тому, щоб шляхом декриміналізації проституції, введення системи ліцензування будинків розпусти (компанії секс-бізнесу регулюються системою ліцензування і мають відповідати окремим вимогам, зокрема у галузі безпеки та охорони здоров’я) та покращення умов роботи секс-працівників зробити цю сферу діяльності менш доступною для кримінальних елементів. Скасування такої заборони дало змогу ліквідувати правові перешкоди для визнання роботи у секс-індустрії легальною та забезпечити задіяним в секс-індустрії особам такі ж трудові та цивільні права, як всім іншим працівникам.

На відміну від громадян Нідерландів або громадян інших країн-членів ЄС, робітники-мігранти, які не є громадянами країн ЄС, не можуть легально працювати в секс-індустрії, оскільки закон про трудових мігрантів забороняє видавати мігрантам дозволи на працю у секс-індустрії.

Водночас із скасуванням заборони на будинки розпусти були посилені санкції за торгівлю людьми та за інші форми примусу або зловживань у сфері проституції. Кримінальний кодекс цієї країни передбачає покарання для будь-якої особи, яка застосовує примус або погрозу насильства, шахрайство або зловживання владою, щоб примусити або підбити іншу особу надавати секс-послуги третім особам за винагороду, у вигляді позбавлення волі строком від 6 до 15 років та штрафу у розмірі до 58 000 доларів США.

Важливим елементом складу злочину є наявність будь-якої форми примусу; для закону не має значення, чи працювала жертва у секс-індустрії раніше, чи було жертві відомо про її подальшу працю у секс-індустрії, або ж чи бажає жертва працювати далі у секс-індустрії добровільно.

Оскільки перетин кордону не є обов’язковим елементом визначення торгівлі людьми, жертвою торгівлі людьми може стати і громадянин Нідерландів також.

Діяльність будинків розпусти регулюють у трьох напрямах муніципалітети. По-перше, муніципалітети займаються ліцензуванням таких закладів, контролюючи тим самим їх кількість та види діяльності. По-друге, муніципалітети встановлюють нормативи для проектування й будівництва будинків розпусти, наприклад, з огляду санітарно-гігієнічних норм, профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом, та вимог пожежної безпеки. По-третє, існують також нормативи, відповідно до яких умови роботи у будинку розпусти не повинні негативно відображатись на матеріальному й соціальному стані секс-працівників. Йдеться про охорону їх психічного та фізичного здоров’я, а також заборону на прийом на роботу неповнолітніх і нелегальних мігрантів.

У Нідерландах проводиться активна просвітницька робота серед населення з проблеми торгівлі людьми. Урядом здійснюється фінансування національної інформаційної кампанії інформування населення, спрямованої на запобігання торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації[11].

Італійська Республіка. За останні десятиріччя Італія зіткнулась зі збільшенням масштабів торгівлі людьми, виступаючи як у ролі країни призначення, так і території транзиту ? своєрідного „вікна” для переміщення до інших європейських країн ? для жінок, дітей та чоловіків, яких продають з метою сексуальної і трудової експлуатації.

У силу свого географічного розташування, протяжності берегової лінії та доступності транспортних засобів з боку Середземного моря, Італія значною мірою потерпає від нелегальної імміграції, однією з форм якої є торгівля людьми. Жінок та дітей, які експлуатуються у секс-індустрії, завозять до Італії переважно з Нігерії, Румунії, Болгарії, Молдови, Албанії та України, а також із Росії, Китаю, Узбекистану, країн Південної Америки, Північної та Східної Африки і Близького Сходу. Китайських чоловіків і жінок також ввозять до Італії з метою трудової експлуатації. Дітей етнічних циган експлуатують у секс-індустрії та жебрацтві.

Торгівля людьми у будь-яких формах заборонена в Італії відповідно до Закону № 228, 2003 р. „Про заходи протидії торгівлі людьми”, де надається точне визначення злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми.

На основі цього Закону до Кримінального кодексу Італії було внесено формулювання, що встановлює відповідальність за торгівлю людьми (ст. 601 КК, яка передбачає жорсткі санкції, а саме ? позбавлення волі строком від восьми до 20 років)[12].

Головна перевага зазначеного Закону, на нашу думку, полягає у тому, що в ньому передбачаються також ситуації, коли жертва не позбавлена можливості пересуватися та не піддається грубим формам насильства. Визнається, що злочинці можуть підпорядкувати жертву своїй волі винятково жорстоким поводженням, залякуванням та обманом. У такій акцентуалізації ми вбачаємо узгодження з Палермським протоколом, за яким основна увага приділяється уразливому стану жертви.

Крім того, зазначимо, що з прийняттям Закону „Про заходи протидії торгівлі людьми” деякі положення італійського законодавства, спрямовані на боротьбу з мафією, тероризмом та підривною діяльністю, почали застосовуватись і до злочинів у сфері експлуатації рабської праці та торгівлі людьми (очевидно, що останні розцінюються як правопорушення рівного ступеня серйозності та суспільної небезпечності). Саме тому з прийняттям Закону стало можливим залучення колишніх правопорушників, які вирішили співробітничати з правоохоронними органами, та використовувати допомогу колишніх агентів; більш широко використовувати засоби прослуховування та перехопленням даних, що передаються, а також застосовувати особливі форми вилучення та конфіскації майна.

Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу Італії розслідування злочинів даної категорії здійснюється Окружними управліннями по боротьбі з мафією (Direzioni Distrettuali Anti-mafia).

Крім того, на території Італії діють Закон № 75 „Про проституцію та боротьбу проти експлуатації проституції третіми особами”[13] та Закон № 269 „Про боротьбу проти проституції неповнолітніх осіб, порнографії, секс-туризму та інших сучасних форм рабства”[14].

Наразі в Італії три основні джерела інформації щодо проблем торгівлі людьми: бази CED та ISTAT, а також результати досліджень, що проводились за замовленням Міністерства з питань рівних можливостей. Два перші джерела ? це загальнодоступні бази даних Міністерства внутрішніх справ та Національного інституту статистики. Згадувані дослідження проводилися Національним управлінням по боротьбі з мафією та транскордонною злочинністю. У ході дослідження дані надходили безпосередньо від прокуратур Італійської Республіки, що дало змогу отримати максимально точну картину явища торгівлі людьми на території країни. До того ж, у межах проекту Osservatorio Tratta, не так давно профінансованого Європейським Союзом, було опрацьовано проект єдиної бази даних щодо жертв торгівлі людьми. Окрім того, готується до використання нова база даних, у яку буде вноситись інформація з різних джерел, що існують в Італії[15].

Жертви торгівлі людьми можуть брати участь у програмах соціальної допомоги та інтеграції; їм надається можливість доступу до освіти та працевлаштування незалежно від того, чи бажають вони давати свідчення проти торгівців людьми. Ці програми організують сертифіковані неурядові організації. Крім того, жертви торгівлі людьми мають право отримати дозвіл на перебування в Італії терміном до 6 місяців (із можливістю його подовження), а також право вирішувати, чи залишитися в цій країні, чи повернутися на батьківщину.

Цікавим для України є запровадження єдиної бази даних, а також залучення до протидії торгівлі людьми неурядових організацій у частині фінансування програм соціальної допомоги та інтеграції. Крім того, підтримуємо жорсткість санкцій за торгівлю людьми, що, на нашу думку, є суттєвим фактором стримування для осіб, які збираються вчинити такі протиправні дії.

Королівство Іспанія. Іспанія була першою країною ? членом Європейського союзу, що ратифікувала (1 березня 2002 р.) Протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності.

На даний час торгівля людьми переслідується у Іспанії на основі останніх змін до Кримінального кодексу та Конституційних законів 11/2003, згідно з якими санкції за торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації передбачають від 5 до 15 років позбавлення волі, а за торгівлю людьми з метою використання рабської праці ? від 4 до 8 років тюремного ув’язнення.

Урядом Іспанії було прийнято Національний план дій по боротьбі з сексуальною експлуатацією дітей та підлітків, який було продовжено до 2012 р., а також виділено бюджетні кошти у розмірі близько 57 млн доларів США для цілей зміцнення потенціалу правоохоронних структур, удосконалення системи надання допомоги постраждалим та підвищення ефективності превентивних програм.

Також центром по збору даних щодо організованої злочинності (Centro de Inteligencia contra el Crimen Organizado, CICO) було розроблено систему збору та управління даними про злочини, пов’язані з торгівлею людьми з метою сексуальної експлуатації і використання примусової праці. Нова база даних допоможе інтегрувати інформацію щодо жертв торгівлі людьми та правопорушників, отриману з різних джерел іспанськими правоохоронними органами[16].

Запровадження такої системи збору та управління даними є вкрай необхідним заходом для України, оскільки це є однією із запорук здійснення ефективної ПТЛ.

Французька Республіка. Проблема торгівлі людьми почала виникати у Франції на початку 1990-х рр., у той час, коли інші європейські країни вже відчували на собі масштабні наслідки цього явища. Міста Ніцца та Страсбург, що розташовані поблизу державного кордону, першими зіткнулись із проблемою торгівлі людьми. У середині 1990-х рр. спостерігалось масове розповсюдження даного феномена ? спочатку у великих містах, а згодом всією територією країни. Франція ? країна призначення для жертв торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації, які ввозяться на її територію з Румунії, Болгарії, Албанії, Нігерії, Сьерра-Леоне, Камеруну, Малайзії та інших країн. Чоловіки, жінки та діти, переважно з африканських держав, експлуатуються також у різних видах трудової діяльності, включаючи роботу домашніх робітників. Важливо зазначити, що торгівля людьми у Франції включає в себе не лише примусову проституцію. У цій країні проблема існує і в інших формах: наприклад, домашнього рабства, примусової праці у сільському господарстві, на будівництві, у готельному або сервісному бізнесі та примусового жебрацтва.

Щодо законодавчого забезпечення ПТЛ, то у цій країні сформульовано положення про торгівлю людьми у Законі про внутрішню безпеку. З прийняттям зазначеного Закону до Кримінального кодексу у 2003 р. було введено статтю 225(4.1), що встановлює кримінальну відповідальність безпосередньо за правопорушення, пов’язані з торгівлею людьми. Визначення поняття торгівлі людьми було сформульовано відповідно до ст. 3 „протоколу щодо попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покаранні за неї”. Формулювання, що міститься у Протоколі, не було відтворене у французькому Кримінальному кодексі дослівно, а лише адаптовано відповідно до вимог французького кримінального права. Інші статті Кримінального кодексу також передбачають покарання за окремі злочини, пов’язані з торгівлею людьми, такі як активне пропонування сексуальних послуг (статті 225(5-12) Кримінального кодексу) та експлуатація праці в умовах, що принижують людську гідність (статті 225(13-16) Кримінального кодексу) [290]. Крім того, Законом про внутрішню безпеку було повернено положення щодо пасивної пропозиції сексуальних послуг (у якості підстави слугував лише факт перебування особи, що продає сексуальні послуги, на вулиці), відповідно до якого таке правопорушення підлягає покаранню у вигляді двомісячного тюремного ув’язнення та сплати штрафу у розмірі 3750 євро.

Розслідуванням справ, пов’язаних з торгівлею людьми з метою сексуальної експлуатації та експлуатації проституції, займається Центральна служба по боротьбі з торгівлею людьми (Office Central pour lare pression de la traite desetres humaines). Злочини, пов’язані з експлуатацією примусової праці, розслідуються Центральною службою по боротьбі з нелегальною зайнятістю (Office Central de Lutte contre le Travail illegal).

Цікавим та реально правосильним заходом у протидії проституції (в т.ч. примусовій) вважаємо великі штрафи, запровадження яких у нашій країні дало б змогу реально зменшити пропозицію на „ринку” сексуальних послуг, що у перспективі приведе і до зменшення фактів торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації на території держави, оскільки стане економічно невигідним. Водночас вважаємо не зовсім правильним розподіл справ за метою торгівлі людьми між відомствами, оскільки переконані, що у такій ситуації відбувається дублювання повноважень, які реально може здійснювати одна служба.

Федеративна Республіка Німеччина. З досвіду цієї країни цікавим для нас є наявність загальнонаціональної Робочої групи з питань боротьби з торгівлею жінками (створеної 1997 року з метою успішнішої протидії торгівлі жінками Федеральним міністерством у справах сім’ї, осіб похилого віку, жінок та молоді), у роботі якої беруть участь представники різних федеральних та земельних міністерств, Федеральна служба кримінальної поліції, а також інші заінтересовані структури. До завдань Робочої групи належить:

–              обмін інформацією щодо заходів по боротьбі з торгівлею жінками;

–              аналіз проблем, які можуть виникнути у ході здійснення заходів з протидії торгівлі жінками;

–              опрацювання спільних пропозицій та планів дій;

–              підготовка заяв від імені Німеччини у контексті міжнародних заходів.

Уряд Німеччини обрав протидію торгівлі людьми шляхом мобілізації зусиль правоохоронних органів. Законодавство Німеччини забороняє торгівлю людьми у будь-якій формі; торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації (розділ 232 Кримінального кодексу) та примусової праці (розділ 233) є злочинами. Покарання за такі злочини передбачає до 10 років позбавлення волі.

Водночас урядом Німеччини приділяється значна увага і превентивній роботі, зокрема фінансується діяльність цілої низки неурядових організацій, що проводять інформаційно-освітні кампанії з попередження торгівлі людьми як у самій Німеччині, так і за її межами[17].

Цікавим з огляду на тему нашого дослідження є те, що нині у Німеччині використовується чотири стандартні бази даних, у яких міститься інформація щодо фактів торгівлі людьми: статистика злочинів, куди вносяться дані поліцейських розслідувань; звіти щодо ситуації у зв’язку з існуванням явища торгівлі людьми, які складаються Федеральним бюро кримінальних розслідувань Німеччини; статистика по справах, що передані до суду; центральний реєстр кримінальних справ, що містить інформацію щодо стосовно розглядів.

Вважаємо, що здійснення такої чіткої фіксації усієї інформації у сфері протидії торгівлі людьми дає змогу не лише швидко знаходити потрібну інформацію, а й усунути безліч зайвих дій, що здійснюються працівниками правоохоронних органів нашої держави у пошуку прецедентних кримінальних справ, осіб, причетних до скоєння таких злочинів, а також розгляду зазначеної категорії справ у судах. Крім того, чітко окреслюється і ситуація з розгляду кримінальних справ у судах, кількості осіб, притягнутих до відповідальності (для України створення таких баз даних є конче необхідним, оскільки дуже багато справ у суді роками „припадають пилом”, їх розгляд затягується, а вироки не відповідають реальному ступеню завданої злочином шкоди та наслідків, і відслідкувати реальну ситуацію стає дуже складно, бо одні працівники змінюються на інших, дані втрачаються і в результаті відбувається „запізнення отримання” та „мішанина” інформації). До того ж існування таких баз суттєво спрощує процедуру пошуку й фіксації речових доказів та в цілому підвищує рівень можливостей у протидії торгівлі людьми.

Російська Федерація. Входження Російської Федерації у світове співтовариство як повноправного ринкового партнера також пов’язано з процесом міжнародної міграції населення, передусім ? трудової. Важливим аспектом міграції є відсутність єдиного механізму, що дає змогу реально, починаючи з моменту перетинання державного кордону, взяти під правовий контроль переміщення іноземних громадян-мігрантів територією держави.

Нині мобільність суспільства вийшла на новий рівень. Простота та швидкість перетинання кордонів відкривають нові можливості для злочинного елемента. Передбачувана або реальна нездатність держав задовольнити потреби своїх громадян, перспективи покращання економічного стану в інших країнах і неможливість забезпечити законну діяльність у сфері підприємництва примушують людей емігрувати або штовхають на шлях поліпшення свого економічного положення поза межами закону.

Інтеграція Росії у світову економіку викликала, своєю чергою, інтенсивну інтеграцію російської злочинності у міжнародну, зокрема у сфері торгівлі людьми.

Під торгівлею людьми у КК РФ розуміється „купівля-продаж людини, інші угоди щодо людини, а так само вчинені з метою її експлуатації вербування, перевезення, передача, приховування або отримання”.

Крім того, важливу роль у боротьбі з кримінальним бізнесом, заснованим на торгівлі людьми, відіграє Федеральний закон „Про державний захист потерпілих, свідків та інших учасників кримінального судочинства” від 20 серпня 2004 р. № 119-ФЗ, яким передбачено комплекс заходів, що здійснюються з метою забезпечення безпеки захищуваних осіб. Ними відповідно до положень ст. 2 закону можуть бути заявники, очевидці та жертви злочину.

Закон створив нормативно-правову базу для захисту жертв торгівлі людьми та членів їх сімей шляхом переселення на нове місце проживання; заміни документів; зміни зовнішності; забезпечення особистої охорони, охорони житла і майна: видачі спеціальних засобів індивідуального захисту, зв’язку й оповіщення про небезпеку; зміни місця роботи або навчання; тимчасового приміщення в безпечне місце (ст. 6 Федерального закону).

Із метою методичного забезпечення попередження, виявлення, розкриття і розслідування злочинів у сфері незаконної міграції, торгівлі людьми та використання рабської праці, в Слідчому комітеті при МВС Росії було створено спеціалізований підрозділ.

Також у квітні 2007 р. у Департаменті по боротьбі з організованою злочинністю і тероризмом Міністерства внутрішніх справ РФ (ДБОЗіТ) було створено спеціалізований підрозділ по боротьбі з викраданнями і торгівлею людьми та розроблено методичні рекомендації з розслідування торгівлі людьми. У методиці зазначена кримінально-правова кваліфікація торгівлі людьми, методи і способи розкриття та розслідування цієї категорії злочинів, питання взаємодії, тактичні особливості проведення окремих початкових слідчих дій, подальший і завершальний етап розслідування.

Здійснивши огляд законодавства Російської Федерації у сфері протидії торгівлі людьми, а також проаналізувавши систему ПТЛ у цій державі, ми доходимо висновку, що суттєвих заходів, які потребували б впровадження у нашій державі, поки немає.

Республіка Білорусь. Кримінальне законодавство саме цієї країни становить інтерес у сенсі протидії торгівлі людьми, оскільки на даний час у Республіці Білорусь в цілому сформовано нормативно-правову базу у частині протидії торгівлі людьми, що відповідає міжнародним стандартам. Окрім того, розподілені відповідні повноваження правоохоронних органів, що виключає дублювання їх функцій (координуючим органом є Міністерство внутрішніх справ).

Кримінальним кодексом Республіки Білорусь (КК РБ) передбачається кримінальна відповідальність за такі злочини:

–              торгівля людьми (ст. 181 КК);

–              вербування людей з метою експлуатації (ст. 187 КК у редакції 1999 р.) (здійснений нами аналіз законодавства іноземних держав уможливлює дійти висновку, що аналогічні за конструкцією та за змістом норми зустрічаються і в КК Республіки Казахстан (ст. 128); Киргизької Республіки (ст. 124); Республіки Узбекистан (ст. 135));

–              викрадення людини з метою експлуатації (ст. 182 КК);

–              незаконні дії з працевлаштування громадян за кордоном (ст. 187 КК у редакції 2005 р.);

–              звідництво, сутенерство, утримання притонів для заняття проституцією (ст. 171 КК у редакції 1999 р.);

–              розповсюдження порнографічних матеріалів (ст. 343 КК);

–              втягнення неповнолітніх в антисуспільну поведінку (ст. 173 КК).

Слід зазначити, що лише КК РБ передбачає окремий склад злочину незаконних дій із працевлаштування громадян за кордоном (ст. 187 КК у редакції 2005 р.).

Відмінною рисою організації роботи з протидії торгівлі людьми у Республіці Білорусь є скоординована робота правоохоронних органів республіки з правоохоронними органами інших держав і міжнародними організаціями (Європол, Інтерпол, МОМ тощо).

Окрім того, з метою мінімізації негативних соціальних наслідків торгівлі людьми та реабілітації жертв трафіка діє 156 територіальних центрів соціального обслуговування населення системи Міністерства праці та соціального захисту.

Правильним та необхідним для перейняття Україною вважаємо політику Республіки Білорусь, яка полягає в активізації та підвищенні ефективності протидії торгівлі людьми шляхом комплексного й скоординованого запровадження необхідних заходів як на міжнародному, так і на національному рівні. Завдяки цьому торгівля людьми у Білорусі не перетворилась на масштабне явище. Такого висновку дійшли у Генпрокуратурі країни, проаналізувавши результати роботи з протидії торгівлі людьми, в тому числі щодо неповнолітніх[18].

Як стверджується у довідці, підготовленій Генеральною прокуратурою Білорусі за результатами перевірки, „створений у Білорусі механізм протидії торгівлі людьми ефективно працює, адекватний реаліям сучасності та дозволяє забезпечувати безпеку населення країни. Між державними органами налагоджено взаємодію, однак удосконалення цього процесу залишається актуальним”[19].

Республіка Казахстан. Республіка Казахстан визнає, що торгівля людьми являє собою грубе порушення прав і свобод людини, і боротьба з цим явищем повинна бути жорсткою та непримиренною. Торгівля людьми у цій державі належить до різновиду злочинів проти особи, які караються позбавленням волі строком від одного до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна (ст. 128 Кримінального кодексу Республіки Казахстан від 16 липня 1997 р. № 167-1(у редакції станом на 7 квітня 2009 р.).

У Казахстані Національним координатором питань боротьби з торгівлею людьми є міністр юстиції. Важлива роль відводиться Міжвідомчій комісії при Уряді Республіки Казахстан з питань незаконного вивезення, ввезення і торгівлі людьми. Уряд республіки зобов’язує міністрів, заклади та регіональну владу використовувати наявні бюджетні фонди для розповсюдження інформації про торгівлю людьми, у тому числі в рамках обов’язкових шкільних програм та укладати офіційні угоди з центрами по захисту жертв.

Серед виконавців програм не лише органи юстиції, а й правоохоронні органи, органи прокуратури, національної безпеки, освіти і науки, праці та соціального захисту населення. На місцях активно залучаються неурядові організації, які проводять роз’яснювальну роботу серед населення та сприяють громадянам, що постраждали від таких злочинів.

Казахстан досяг неабияких успіхів у боротьбі з торгівлею людьми. При Координаційній раді правоохоронних органів діє Спеціальна робоча група з питань боротьби з торгівлею людьми. Працює Міжвідомча комісія з питань охорони прав та захисту інтересів дітей, до завдань якої входить опрацювання пропозицій з проблем у сфері охорони та захисту інтересів дітей. Генеральною прокуратурою спільно з Міністерством внутрішніх справ та Агентством по боротьбі з економічною та корупційною злочинністю розроблені Методичні рекомендації щодо методів виявлення, припинення та розслідування фактів злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми.

Органами праці та соціального захисту на постійній основі проводяться перевірки приватних агентств, що отримали ліцензію на посередницьку діяльність з працевлаштування казахстанських громадян за кордоном. Правоохоронними органами спільно з іншими заінтересованими державними органами здійснюється посилений контроль за діяльністю приватних агентств з працевлаштування та туристичних агентств. Періодично проводяться перевірки дитячих будинків, притулків та інтернатів на предмет законності усиновлення дітей, проводяться цілеспрямовані інспекції житлових новобудов, дачних масивів, селянських господарств, ринків з метою виявлення незаконної трудової діяльності іноземців у Республіці Казахстан, а також перевірки дотримання правил залучення та використання іноземної робочої сили.

З досвіду цієї країни нашу увагу привернуло створення у регіональних департаментах юстиції груп, які займаються роз’яснювальною роботою серед населення, читають лекції у навчальних закладах[20].

Республіка Туркменістан. У законодавстві цієї країни цікавим, з огляду на наше дослідження, є закон про боротьбу з торгівлею людьми. Зокрема розділ ІІ закону присвячено діяльності та повноваженням різних державних органів, що займаються боротьбою з торгівлею людьми. Наприклад, відповідно до ст. 7 закону Генеральна прокуратура Туркменістану призначається у якості органу, відповідального за координацію усіх видів діяльності по боротьбі з торгівлею людьми.

Цікавим та прийнятним для України є чітке законодавче закріплення конкретних повноважень кожного окремого суб’єкта ПТЛ. Це допоможе більш чітко, злагоджено та ефективно діяти у цій сфері.

Вищевикладене уможливлює дійти таких висновків.

1. Упродовж останнього десятиріччя стало очевидним, що для боротьби зі зростанням торгівлі людьми потрібен спільний комплексний підхід. Прагнення до такого роду підходу відображено у низці інструментів і документів у сфері прав людини (наприклад, Протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та План дій ОБСЄ по боротьбі з торгівлею людьми. Україна приєдналась до першого документа, а також підписала і взяла на себе зобов’язання у рамках другого. Окрім того, Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми прийнята у 2005 році та ратифікована Україною 21 вересня 2010 р.). У міжнародно-правову базу, що має відношення до ПТЛ, входить значна кількість документів: з гуманітарних питань та з прав людини, документи загального використання, документи проти торгівлі людьми та рабства загалом; документи, що стосуються рабства чи торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації. Завдяки своєму потенціалу, спрямованому на зменшення уразливості людей, відношення до ПТЛ мають і документи з питань соціального прогресу та розвитку. Наше дослідження не є вичерпним переліком, але може являти собою відправний пункт для подальших досліджень у цій сфері.

2. Оскільки міжнародне співробітництво є важливою запорукою успіху в протидії торгівлі людьми, з метою посилення реакції на транснаціональну злочинність правоохоронних та судових органів, у доповнення до зусиль на внутрішньодержавному рівні, вважаємо за необхідне створити всебічну транснаціональну стратегію протидії ТЛ та прискорити укладення двосторонніх, регіональних і глобальних угод у цій сфері. При цьому необхідні добре сплановані спільні дії усіх суб’єктів ПТЛ, що матимуть довгостроковий, скоординований, стратегічний характер. Планування дій повинне відбуватися на реальній оцінці як самої проблеми, так і наявних можливостей реагування на неї та підкріплюватися готовністю різних заінтересованих груп та установ до співробітництва на місцевому рівні та з іншими суб’єктами на регіональному й міжнародному рівнях.

3. Здійснений нами огляд законодавства країн СНД та окремих країн ? членів  Європейського Союзу свідчить, що практично в усіх КК передбачені норми, що тягнуть відповідальність за торгівлю людьми, за сексуальну експлуатацію жінок і дітей, зокрема за залучення до заняття проституцією; утримання місць розпусти для заняття проституцією; незаконне поширення порнографічних матеріалів і предметів; за залучення неповнолітніх у заняття проституцією тощо.

Отже, погоджуємось з науковою позицією щодо необхідності виділення торгівлі людьми в окремий склад злочину, що охопить усі форми цього явища.

Ще одним важливим моментом є те, що, як ми вважаємо, санкції, передбачені за торгівлю людьми в багатьох країнах, не несуть у собі стримуючого ефекту через м’якість покарання. Найчастіше покарання, винесене особі, у якої знайшли наркотики, виявляється більш суворим, ніж те, якому можуть піддатися торгівці людьми. Характер і суворість можливого покарання може позначатися на зусиллях у переслідуванні торгівців людьми, оскільки деякі країни, перш ніж надати міжнародний запит про інформацію, допомогу або екстрадицію, вимагають, щоб вирок, який може одержати підозрюваний, був більш суворим, ніж це передбачено внутрішнім законодавством.

4. У боротьбі з торгівлею людьми традиційні засоби інколи безсилі або малоефективні. Для України однією зі складних проблем є використання оперативно-розшукових даних у викритті трафікерів, хоча за кордоном (Німеччина, Швейцарія, Франція, США, Японія та інші країни) давно застосовують порядок проведення „особливих” слідчих дій (використання агентів під прикриттям тощо), що здійснюються лише за дорученням прокурора або слідчого судді й органом, який не бере участі у розслідуванні конкретної справи. Тому необхідними є пошук та запровадження раціонального і передового зарубіжного досвіду та його використання. І новий КПК України, напевно, відкриє нові шляхи для вирішення цього питання.

5. З метою підвищення ефективності ПТЛ вважаємо за необхідне створити та поширити на території усієї держави (за прикладом Німеччини) систему баз даних та обрати державний орган або підрозділ, що буде відповідальним за взаємодії у сфері ПТЛ (на прикладі Республіки Білорусь, де таким органом обрано Міністерство внутрішніх справ), а також за впровадження дієвої системи моніторингу.

кандидат юридичних наук,

радник президента ГОСЛ

Міжнародні відносини як сукупність економічних, політичних, правових, ідеологічних, дипломатичних, військових, культурних та інших зв’язків і відносин між суб’єктами, які діють на світовій арені, є вищою формою міжнародного спілкування. Вони складаються внаслідок зовнішньоекономічної діяльності урядів, які представляють певні держави. Тому зміст міжнародних відносин переважно обмежується відносинами між державами[1].

Головною особливістю міжнародних відносин є відсутність у них єдиного, центрального ядра управління. Вони будуються на принципі поліцентризму, який передбачає наявність у системі міжнародних відносин кількох найсильніших держав або блоків, що їх відносини визначають розвиток світової політики, і полієрархії, коли кожний клас може мати два і більше безпосередньо підпорядкованих підкласів. Тому в міжнародних відносинах значну роль відіграють стихійні процеси і суб’єктивні чинники. Міжнародні відносини виступають тим простором, на якому стикаються і взаємодіють на різному рівні ? глобальному, регіональному, двосторонньому, багатосторонньому ? різні сили: державні, військові, економічні, політичні, суспільні й інтелектуальні.

У сучасній політологічній літературі найпоширенішою є точка зору, що головним суб’єктом міжнародних відносин виступає „національна держава”. Цей термін і це явище в політичному житті об’єднує два поняття ? держави і нації (у міжнародному праві ці терміни ? синоніми).

Держава. Юридичного визначення держави, визнаного всіма країнами світу, не існує. Міжнародне співтовариство дотепер не дійшло єдиної думки щодо механізмів міжнародно-правового визнання. Навіть така впливова організація, як ООН не має повноважень визначати, чи є певне утворення державою.

Одним із небагатьох міжнародних документів, у яких надається визначення держави і суверенітету в міжнародному публічному праві, є Конвенція Монтевідео, підписана в 1933 р. кількома державами. У ній закріплено чотири ознаки держави:

1)           постійне населення;

2)           визначена територія;

3)           власний уряд;

4)           здатність до вступу у відносини з іншими державами.

Нація ? соціально-економічна, культурно-політична та духовна спільнота, що склалася в результаті становлення держави, фаза розвитку етносу (за ступенями: рід ? плем’я ? народність ? народ ? нація), у якій конкретний етнос здобуває суверенітет і створює власну повноцінну державу.

Згідно з іншою позицією нація створює державу для власних потреб, при цьому сама нація розуміється як безліч взаємопов’язаних народів і народностей, що ставляться один до одного з позитивною компліментарністю (від лат. сomplementum ? доповнення).

Українські політологи, зокрема Л. Климанська[2], міжнародні відносини визначають як „особливий тип суспільних відносин, що виходять за межі внутрішньосуспільних відносин і територіальних утворень”. Це система міждержавних і недержавних інтеракцій (взаємодій) у глобальному, регіональному масштабі або на рівні двосторонніх відносин.

Здобуття Україною незалежності висунуло низку проблем у сфері міжнародних відносин. Це і вироблення власної позиції, стилю та навичок у відносинах із зовнішнім світом, і новий, самостійний тип відносин із державами колишнього СРСР, так званим близьким зарубіжжям, і входження України в інтеграційні процеси, які відбуваються між розвинутими країнами.

Набуття Україною ознак розвиненої держави, суб’єкта міжнародних відносин відбувається за доволі складних, суперечливих і, певною мірою, унікальних умов. Після тривалого періоду монополії правлячих кіл у визначенні зовнішньополітичного курсу до його формування тепер причетні сили з різними, іноді протилежними соціально-політичними позиціями, що ускладнює вироблення загальнодержавного курсу в міжнародних відносинах нашої країни. Наразі ще навіть не ухвалено основ зовнішньої та внутрішньої політики держави, а сама політична „еліта” характеризується безвідповідальністю у прийнятті рішень, відсутністю фахових знань, а головне — відданості народові України. За таких умов, становлення України як самостійного і впливового гравця на геополітичній арені неможливе. Це впливає не лише на імідж, а й на рівень взаємодії між вітчизняними та міжнародними інституціями у сфері ПТЛ.

Міжнародне співробітництво у сфері протидії злочинності можна охарактеризувати як діяльність спеціальних суб’єктів (Організація Об’єднаних Націй, її органи та спеціалізовані установи; неурядові міжнародні організації; недержавні органи; міжнародні об’єднання керівників поліцейських служб суверенних держав; правоохоронні органи суверенних держав, що здійснюють боротьбу зі злочинністю; органи галузевого співробітництва державно-політичних об’єднань), засновану на нормах міжнародного та внутрішнього права, спрямовану на протидію (попередження, припинення, розкриття, забезпечення кримінального переслідування винних осіб) міжнародним злочинам, злочинам міжнародного характеру, транснаціональним злочинам[3].

Міжнародне співробітництво у сфері протидії такому виду злочинів як торгівля людьми нині набуває особливого значення. Найбільше це стосується вчинення злочинів організованою групою чи злочинною організацією із міжрегіональними або міжнародними зв’язками.

Недостатня ефективність боротьби з транснаціональною торгівлею людьми обумовлена низкою причин: це й недосконалість чинного кримінально-процесуального законодавства, що регламентує питання міжнародно-правової допомоги у кримінальному судочинстві, неузгодженість положень різних міжнародних договорів і угод, укладених Україною, а також проблеми, пов’язані з особливостями практичної реалізації взаємодії правоохоронних органів і підрозділів різних держав.

Транснаціональний характер торгівлі людьми обумовлений такими ознаками:

1)           спеціальний простір, обмежений засобами охорони (тобто цей злочин, переважно, вчиняється у зонах митного та прикордонного контролю);

2)           створення латентної форми існування, що створює злочинну нішу для посадових злочинів, групової контрабанди, вимагання, хабарів тощо;

3)           скоєння спеціальними суб’єктами: співробітниками митниці, прикордонних служб, а також страховими та туристичними агентствами, які мають власні представництва у зонах прикордонно-митного контролю;

4)           наявність „мережевих” утворень, охоплених міжнародним простором.

Окрім того, транскордонні злочинні групи характеризуються:

1)           синтетичним складом членів груп, до яких входять: спеціальні посадові суб’єкти, члени організованих транснаціональних організацій, члени вузькоспеціалізованих транскордонних злочинних груп;

2)           геополітичними особливостями групи, численністю, масштабами діяльності, ступенем проникнення у владні структури, організаційною гнучкістю, оперативністю реагування, системою захисту;

3)           оперативним проникненням по обидва боки кордону, що обумовлено обізнаністю із дефектами охорони прикордонних структур, людьми, які забезпечують життєдіяльність зон контролю;

4)           відпрацьованістю схем нелегального переміщення вантажів, грошей, людей, що в комплексі розв’язує проблему кордону як такого[4].

Важливість міжнародного співробітництва при розслідуванні торгівлі людьми обумовлена тим, що його відсутність унеможливлює зібрання доказів з-за кордону; здійснення кримінального переслідування; забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина у кримінальному судочинстві; відшкодування завданої злочином шкоди тощо. Перераховані кримінально-процесуальні функції реалізуються певною мірою органами дізнання, досудового слідства, прокуратурою та судом, зокрема й під час діяльності щодо розслідування злочинів[5].

Тобто реалізація мети і завдань міжнародного співробітництва у протидії торгівлі людьми здійснюється як міжнародними організаціями, так і власне державами, уповноваженими компетентними органами за конкретними напрямами діяльності й у певних формах[6].

Сьогодні міжнародне співробітництво класифікують за різними типами, видами і формами, проте організаційні питання міжнародного співробітництва вивчені ще недостатньо. Доволі часто виникають проблеми через невідповідність законодавства різних країн, відомчі бюрократичні перешкоди та суб’єктивізм деяких керівників[7].

Так, О. Л. Мельников, В. І. Дубина, М. П. Данилюк до основних видів міжнародного співробітництва у боротьбі з торгівлею людьми за формами прояву зараховують:

1)           взаємодію у рамках правової допомоги у кримінальних справах;

2)           укладення угод про співпрацю;

3)           участь у проведенні оперативно-розшукових заходів, слідчих дій на території іншої держави;

4)           проведення спільних оперативних розробок та розслідувань;

5)           обмін інформацією;

6)           участь у міжнародних операціях та проектах співпраці.[8]

Важливим напрямом у цьому сенсі є розширення співпраці між слідчими, оперативними та іншими підрозділами правоохоронних органів, у міжнародному масштабі.

Співробітництво правоохоронних органів й обмін інформацією в процесі розслідування передбачає більш тісну взаємодію. Для цього необхідно:

1)           розширювати і, за необхідності, створювати канали зв’язку між державами-учасницями розслідування;

2)           забезпечувати належну взаємодію у розслідуванні всіх злочинів, що мають відношення до сфери торгівлі людьми та використання примусової праці;

3)           надавати за необхідності предмети, документи або докази, потрібні для аналізу доказової та орієнтуючої інформації з метою забезпечення ефективності розслідування;

4)           здійснювати обмін інформацією щодо конкретних засобів і методів, які застосовують організовані злочинні групи, в тому числі відомості про маршрути і транспортування, використання фіктивних імен, змінених та підроблених документів або інших засобів приховування злочинної діяльності.

Доволі ефективним заходом є підписання договорів про двостороннє та багатостороннє співробітництво між правоохоронними органами із забезпечення обміну інформацією. При цьому слід спрямовувати зусилля на розробку єдиних стандартів, що стосуються збору статистичних даних[9].

Розглянемо детальніше такого суб’єкта, як Інтерпол. В Україні функції Hаціонального центрального бюро (НЦБ) Інтерполу покладені на МВС, у структурі якого і створений робочий апарат ? Укрбюро Інтерполу (історія виникнення українського НЦБ починає свій відлік з 27 вересня 1990 р., коли на 59 сесії Генеральної асамблеї Інтерполу в Оттаві СРСР було прийнято до членів організації. Вже 7 жовтня 1990 р. Рада Міністрів СРСР прийняла Постанову № 338, якою було створено НЦБ Інтерполу в Радянському Союзі. Україну було прийнято до лав організації після здобуття нею незалежності на 61 сесії Генеральної асамблеї Інтерполу, яка проходила з 4 по 10 листопада 2000 р. у Декарі).

У своїй діяльності Укрбюро Інтерполу керується Конституцією України, законами, підзаконними актами, міжнародними договорами, Статутом та іншими нормативними документами Інтерполу, нормативними актами МВС України, а також Положенням про національне Центральне бюро Інтерполу [270]. Виконання функцій Бюро регламентується Інструкцією про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, затвердженою 9 січня 1997 р., ухваленою міжвідомчим наказом МВС України, ГПУ, СБУ, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державною митною службою України та Державною податковою адміністрацією України № 3/1/2/5/2/2 від 09.01.97 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 лютого 1997 р. за № 54/1858.

Відповідно до п. 1 Положення Укрбюро представляє Україну в Міжнародній організації кримінальної поліції та, водночас, є центром координації взаємодії правоохоронних органів держави з компетентними органами зарубіжних держав у боротьбі зі злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни.

Головне завдання Інтерполу полягає у наданні допомоги країнам ? членам Інтерполу в реалізації більш жорсткого контролю шляхом обміну інформацією про переміщення та діяльність осіб, що займаються торгівлею людьми на міжнародному рівні. Генеральний Секретаріат Інтерполу відповідає на запити членів Інтерполу про надання інформації, яка необхідна для переслідування осіб, які займаються торгівлею людьми.

Окрім того, на Укрбюро Інтерполу покладаються завдання:

1)           вивчення зарубіжного досвіду боротьби зі злочинністю і його використання у правоохоронній діяльності України;

2)           забезпечення обміну інформацією між правоохоронними органами України та Інтерполом;

3)           формування на основі отриманої інформації банку даних про злочини і злочинців, про осіб, що перебувають у розшуку, а також про предмети і документи;

4)           формування банку даних зарубіжних нормативних актів держав ? членів Інтерполу з питань боротьби зі злочинністю, міжнародно-правових документів, угод, що регламентують міжнародне співробітництво у цьому напрямі, а також документів щодо діяльності поліції; дані про стан і основні тенденції розвитку злочинності в іноземних державах;

5)           складання в установленій формі та направлення до Генерального секретаріату Інтерполу даних про стан злочинності[10].

кандидат юридичних наук,

радник Президента ГОСЛ

„Какими высшими благами, кроме голой жизни, ни пользуется человек, ? свободой и собственностью, семьёй и личными правами, ? всем этим он обязан государству.

Однако не только отдельная личность получает из рук государства высшие жизненные блага, но и вся совокупность людей, образующих государство, обязана ему своим, соответствующим человеческому достоинству существованием. Ведь государство создаёт благоприятные условия для стремления к высшим культурным целям, достижение которых вне государства было бы невозможным”[1].

Погоджуючись із тим, що соціальне призначення є іманентною ознакою держави, державної влади та її функцій, додамо, що соціальне призначення державної влади полягає в її різноманітній діяльності, спрямованій не на вирішення вузькокласових (олігархічних або партійних, як це зараз відбувається в Україні) завдань, а завдань, які детерміновані потребою нормального, збалансованого співіснування людини, суспільства і держави, їх прогресивного розвитку як цілісного організму.

Адже сучасна держава — соціальний арбітр, ефективний орган розв’язання  загальних проблем, організатор чималої кількості важливих заходів, без ужиття яких не може нормально функціонувати суспільство. Тож передусім потрібно віддати перевагу закріпленню та захисту прав і свобод людини, інформаційній та екологічній безпеці, технічному прогресу, здоров’ю нації та збереженню самобутності та самоідентичності української нації, безконфліктному існуванню суспільства, забезпеченню належного прожиткового мінімуму (оптимального рівня заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат), підтримці науки, культури, освіти, захисту материнства та дитинства[2].

Таким чином, екстраполюючи на предмет нашого дослідження висновки та пропозиції, що зробив Ю. П. Лобода в контексті дослідження цінності держави як її соціальної сутності[3], можна дійти висновку, що соціальна сутність державної влади — це її специфічна іманентна властивість, яка полягає в здатності державної влади та її суб’єктів забезпечувати в процесі своєї організації, функціонування і розвитку задоволення основних потреб усього суспільства, а також за наявних конкретно-історичних обставин створювати умови для можливого задоволення потреб та інтересів окремих індивідів та їхніх спільнот (національних, соціально-економічних, демографічних, релігійних тощо).

Також у сучасному державознавстві неабиякого поширення отримав підхід, згідно з яким сутність держави вбачається в забезпеченні безпеки соціуму, інтереси якого вона відображає. Так, цілком показовою, наприклад, є концепція данського дослідника Т. Хойрупа, який вбачає основне соціальне призначення держави в захисті відповідної соціальної системи. На його думку, першою умовою, яка дозволяє взагалі говорити про державу, є те, що ми маємо справу із суб’єктом, який здатний захищати себе, щоб залишатися визнаним членом світової державної системи. У цьому розумінні поняття держави теоретично є кінцевим пунктом  теорії державних відносин. Вчений підкріплює свій науковий погляд такою логічно послідовною теоретичною конструкцією: „Без боротьби за визнання або визвольних війн не може бути взаємного визнання суверенності або державної системи. Без суверенності немає держави. Таким чином, здатність захищати себе є першою теоретичною детермінантою концепції держави. Усі інші теоретичні детермінанти державної системи, а також її категорії, передбачають наявність можливості захисту і з теоретичної точки зору є похідними від неї”[4].

Отже, одне із основних призначень державної влади полягає в створенні безпечного середовища і захисту населення від виникаючих загроз, в тому числі від загрози злочинних посягань, зокрема торгівлі людьми.

Відтак, державна політика України у сфері протидії торгівлі людьми та пов’язаними з нею злочинами спрямована на таке:

–              профілактику та запобігання торгівлі людьми і пов’язаних з нею злочинів, насамперед шляхом активізації роз’яснювальної та пропагандистської роботи, особливо серед молодого жіноцтва; реабілітації та реінтеграції осіб, потерпілих від торгівлі людьми;

–              забезпечення жорсткого контролю за дотриманням вимог законодавства суб’єктами господарської діяльності, які працюють у сфері модельного, туристичного, розважального бізнесу, посередництва у працевлаштуванні за кордоном та невідворотного притягнення до відповідальності осіб, винних у порушеннях чинного законодавства;

–              максимально ефективної реалізації заходів із виявлення, викриття та припинення і розслідування фактів торгівлі людьми та пов’язаних із нею злочинів;

–              міжнародне співробітництво у сфері протидії торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам.

Завданнями діяльності держави, міжнародних і неурядових організацій є забезпечення:

–              скорочення масштабів торгівлі людьми та пов’язаної з нею злочинної діяльності;

–              формування в українському суспільстві, передусім серед молодого покоління, адекватної оцінки суспільної небезпеки торгівлі людьми та пов’язаних із нею злочинів, їх неприйнятності та заохочення до активного сприяння практичним заходам протидії торгівлі людьми;

–              посилення міжнародної співпраці державних органів у сфері протидії торгівлі людьми та пов’язаним із нею злочинам.

Виконанню завдань присвячені прийняті в Україні програми протидії торгівлі людьми, а також нова Державна цільова програма протидії торгівлі людьми на період до 2015 року, заходи якої передбачають нормативне регулювання таких питань:

–              підвищити ефективність взаємодії органів державної влади, міжнародних, громадських організацій та інших юридичних осіб у сфері протидії торгівлі людьми;

–              збільшити кількість виявлених злочинів у зазначеній сфері та випадків притягнення до відповідальності осіб, причетних до їх скоєння;

–              забезпечити надання щороку комплексу послуг більш як 1200 особам, що постраждали від торгівлі людьми;

–              підвищити рівень обізнаності населення у сфері протидії торгівлі людьми;

–              підвищити професійний рівень спеціалістів, які надають допомогу особам, що постраждали від торгівлі людьми, здійснюють їх реабілітацію та соціальну реінтеграцію.

Одними з найважливіших напрямів загальносоціального попередження торгівлі людьми та пов’язаних з нею злочинів повинні стати розвиток економічних можливостей для громадян в Україні та створення умов для безпечної трудової міграції.

Організація протидії торгівлі людьми — це функція державного управління, яка визначає місце і роль кожного суб’єкта протидії в досягненні мети. Вона надає відповідь на питання „Де?”, „З ким?”, „Навіщо?”, „Чому?”, „Коли?”, визначає та встановлює зв’язки між цілями, завданнями, діяльністю та людьми.

В Україні організація протидії торгівлі людьми спрямована на захист прав людини як через створення умов у суспільстві для усунення цього явища, формування самосвідомості людей, так і через покарання тих, хто здійснює дану злочинну діяльність. Саме тому організація протидії торгівлі людьми включає два аспекти: функціональний (розподіл обсягу роботи між конкретними суб’єктами протидії), соціально-психологічний (організація взаємозв’язку окремих суб’єктів між рівнями повноважень та відповідальності).

Організаційні заходи протидії торгівлі людьми та пов’язаним із нею злочинам, повинні передбачати:

–              здійснення постійного моніторингу та аналізу стану фактичного поширення торгівлі людьми та пов’язаних з нею злочинів, завданої шкоди суспільству, вдосконалення на підставі цього моніторингу та аналізу програм і практичних заходів протидії торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам на загальнодержавному й регіональному рівнях;

–              створення міжвідомчої системи дослідження проблем торгівлі людьми та пов’язаних з нею злочинів;

–              створення спеціалізованого фонду сприяння протидії торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам.

Для ефективної реалізації практичних заходів протидії торгівлі людьми та пов’язаним із нею злочинам також повинно бути забезпечено:

• зростання професійного рівня працівників правоохоронних органів, насамперед, спеціалізованих підрозділів органів внутрішніх справ України;
• збільшення штатної чисельності працівників підрозділів, які безпосередньо здійснюють заходи протидії торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам;
• встановлення оптимального механізму міжвідомчої співпраці у сфері протидії торгівлі людьми шляхом обміну оперативною та іншою інформацією, досвідом роботи, здійсненням спільних операцій та інших скоординованих заходів, участі в наукових дослідженнях.

При цьому слід враховувати гендерні особливості проблеми торгівлі людьми, адже здійснення заходів протидії торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам неможливе без забезпечення:

• всебічної дієвої співпраці між державними органами, установами та організаціями, міжнародними та неурядовими організаціями;
• підвищення загального рівня добробуту громадян України;
• реалізації максимальної кількості можливих напрямів роботи з профілактики та запобігання торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам, зменшення спричинених ними шкідливих наслідків як для окремих осіб, так і українського суспільства та міжнародної спільноти; інформаційно-консультативної діяльності, виховної та освітньої роботи; реабілітації та реінтеграції осіб, що потерпіли від торгівлі людьми, надання цим особам можливості своєчасного отримання необхідної допомоги.

Профілактичні заходи повинні здійснюватися з урахуванням реального поширення торгівлі людьми та пов’язаних з нею злочинів як у цілому по Україні, так і по окремих областях, а також серед окремих категорій населення, насамперед серед молоді.

Профілактичні заходи просвітницької спрямованості мають передбачати надання аргументованої, прийнятної, з урахуванням культурного рівня та етичних стандартів інформації, яка повинна сприяти виробленню в усіх верств населення негативного ставлення до явища торгівлі людьми та пов’язаних із нею злочинів.

Через друковані, електронні, цифрові, у тому числі телекомунікаційні Інтернет-засоби масової інформації повинні оприлюднюватися матеріали, спрямовані на пропагування моральних цінностей, висвітлення негативних наслідків можливого втягнення у торгівлю людьми та пов’язані з нею злочини.

Доцільним є подальше сприяння проведенню конкурсів на створення кінофільмів, радіопередач та програм, документальних і художніх творів, Інтернет заходів, спрямованих на протидію торгівлі людьми, із широким залученням неурядових організацій, благодійних фондів. Важливо систематично організовувати виступи представників правоохоронних та інших державних органів, провідних експертів із проблем протидії торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам.

Проведення зазначених заходів повинно спрямовуватися на:

• формування цілісної системи профілактичної роботи серед населення, особливо серед молоді та неповнолітніх; запровадження новітніх методів пропагандистсько-просвітницької діяльності; введення у вищих навчальних закладах, що здійснюють підготовку фахівців у сфері правоохоронної діяльності, соціальної роботи, соціальної педагогіки, вивчення соціальних аспектів протидії торгівлі людьми, пов’язаних з нею злочинів, їх профілактики та запобігання, вивчення особливостей груп ризику, потерпілих, змісту та технологій роботи з ними;
• реабілітацію та реінтеграцію осіб, що потерпіли від торгівлі людьми, яка повинна здійснюватися державними та недержавними установами із широким залученням неурядових організацій.

З метою вдосконалення системи контролю за суб’єктами господарської діяльності, що працюють у сфері туристичного та модельного бізнесу, здійснюють посередницьку діяльність щодо працевлаштування за кордоном потрібно:

• систематично перевіряти дотримання ліцензійних умов, встановлених для згаданих суб’єктів господарювання, запровадження ліцензування тих „ризикових” видів господарської діяльності, які до цього часу не були ліцензовані;
• зобов’язати згадані суб’єкти господарювання систематично надавати до спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ України відомості щодо груп молодих жінок та неповнолітніх, які планують виїзди за кордон.

Діяльність правоохоронних органів у сфері протидії торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам має відповідати криміногенній ситуації у зазначеній сфері, яка склалася в Україні.

Пріоритетними напрямами протидії торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам повинні бути:

• припинення діяльності організованих злочинних угруповань, що діють у сфері торгівлі людьми;
• своєчасне реагування на факти вербування для подальшого втягнення у проституцію, інші види сексуальної експлуатації, примусову працю;
• взаємодія з правоохоронними та іншими державними органами зарубіжних країн, іноземними неурядовими та міжнародними організаціями, що працюють у сфері протидії торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам;
• профілактика, запобігання, виявлення та припинення фактів торгівлі людьми, особливо торгівлі неповнолітніми;
• виявлення та ліквідація місць розпусти та інших осередків надання сексуальних послуг, виготовлення або збуту порнографічних творів і предметів, перекриття каналів контрабандного переміщення останніх через державний кордон;
• запровадження в діяльність правоохоронних органів новітніх передових методів ведення оперативно-розшукової роботи у сфері протидії торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам;
• удосконалення системи збирання інформації щодо фізичних та юридичних осіб, причетних до торгівлі людьми та пов’язаних з нею злочинів.

З урахуванням транснаціонального характеру торгівлі людьми, організацій протидії цьому виду злочинної діяльності потребує систематичного удосконалення міжнародної співпраці. Пріоритетними напрямами у цій сфері є:

• укладення міжнародних договорів у сфері протидії торгівлі людьми та пов’язаним з нею злочинам;
• апроксимація законодавства України до міжнародного, а також до відповідного законодавства Європейського Союзу;
• підтримання тісної взаємодії з відповідними державними органами та неурядовими організаціями зарубіжних країн, міжнародними організаціями для проведення спільних заходів у сфері протидії торгівлі людьми та пов’язаних з нею злочинів. Координації діяльності державних структур, міжнародних та неурядових організацій для підвищення ефективності запобігання торгівлі людьми можна сприяти шляхом створення офісу Національного координатора з протидії торгівлі людьми;
• запровадження на території якомога більшої кількості зарубіжних країн інституту представників Міністерства внутрішніх справ України з питань боротьби зі злочинністю.

АКАДЕМІЯ БЕЗПЕКИ ВІДКРИТОГО СУСПІЛЬСТВА

АКАДЕМІЯ НАУК ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

В. А. ЛІПКАН, О. В. КУШНІР

ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

Монографія

За загальною редакцією В.А.Ліпкана

Київ — 2013

ФОП О.С. Ліпкан

ВСТУП

Актуальність теми. Розбудова незалежної правової держави потребує створення умов для розвитку інтересів особи, суспільства і держави, що, своєю чергою, має обумовлюватись забезпеченням ефективного захисту від внутрішніх та зовнішніх загроз. Тож необхідно на новій основі підходити до формування як самої системи правоохоронних органів, так і до побудови окремих її складових, зокрема підсистеми протидії торгівлі людьми (далі ? ПТЛ), враховуючи, що генезис та еволюція суб’єктів зазначеної підсистеми нерозривно пов’язані з розвитком статусу центральних органів державної виконавчої влади.

Недостатність правового та науково-методологічного підґрунтя, базуючись на якому можна було б удосконалити діяльність у сфері взаємодії суб’єктів ПТЛ, обумовлює актуальність комплексного дослідження питань, пов’язаних із адміністративно-правовим аспектом взаємодії суб’єктів ПТЛ.

Отже, брак системного та комплексного дослідження суспільних відносин у сфері протидії торгівлі людьми та супровідних явищ, необхідність впровадження дієвих форм протидії цьому явищу, а також відсутність належного наукового забезпечення діяльності органів державного управління з протидії торгівлі людьми зумовлює актуальність теми дослідження, її теоретичну та практичну важливість.

При написанні дослідження автори використовували деякі наукові праці з галузі адміністративного права, зокрема В. Б. Авер’янова, В. Г. Афанасьєва, Д. М. Бахраха, В. Т. Білоуса, Ю. П. Битяка, А. С. Васильєва, В. В. Галунька, В. М. Гаращука, І. П. Голосніченка, Є. В. Додіна, Р. А. Калюжного, С. В. Ківалова, З. Р. Кісіль, Л. В. Коваля, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, Є. Б. Кубко, О. В. Кузьменко, В. І. Курила, Б. М. Лазарева, В. А. Ліпкана, Л. Ф. Морозова, Н. Р. Нижник, В. І. Олефіра, В. Ф. Опришка, Н. М. Осипової, О. П. Полінця, В. Г. Поліщука, В. П. Портнова, П. М. Рабіновича, В. І. Ремньова, Л. А. Савченко, А. О. Селіванова, А. І. Сироти, С. Г. Стеценка, М. С. Студенікіної, Ю. О. Тихомирова, М. М. Тищенка, Р. Й. Халфіної, В. В. Цвєткова, В. Є. Чиркіна, Ю. С. Шемшученка, В. С. Шестака, В. К. Шкарупи, К. В. Шоріної.

Вагомою джерельною базою слугували також роботи з тематики у сфері протидії торгівлі людьми, зокрема: О. М. Бандурки, Т. І. Возної, В. О. Іващенко, В. А. Козака, Г. Л. Кохан, В. М. Куца, К. Б. Левченко, Я. Г. Лизогуба, О. М. Надьон, О. М. Орлеана. Однак попри багатоманітність наукових джерел, жодної монографічної роботи з проблематики взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми, в якій комплексно б розглядалися відповідні питання, досі немає, що також є додатковим аргументом щодо актуальності обраної нами теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. На основі узагальнення правозастосовної діяльності суб’єктів протидії торгівлі людьми, аналізу вітчизняного і зарубіжного законодавства, практичних наробок зазначених суб’єктів розробити та надати науково обґрунтовані пропозиції щодо підвищення ефективності протидії торгівлі людьми.

Отже, необхідно:

–              окреслити історіографію дослідження протидії торгівлі людьми у світовій та вітчизняній правовій доктрині;

–              визначити ступінь наукової розробленості адміністративно-правових досліджень взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми;

–              надати авторське бачення поняття взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми через виокремлення підходів до його визначення, а також відмежування від інших споріднених понять; розробити класифікацію принципів взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми;

–              класифікувати взаємодію у сфері протидії торгівлі людьми; надати авторське бачення поняття форми взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми та скласти перелік основних форм;

–              охарактеризувати особливості адміністративно-правового статусу суб’єктів протидії торгівлі людьми;

–              здійснити розмежування адміністративно-правової компетенції суб’єктів протидії торгівлі людьми;

–              узагальнити міжнародний досвід протидії торгівлі людьми та визначити основні шляхи його запозичення в Україні;

–              визначити напрями вдосконалення взаємодії міліції з іншими суб’єктами протидії торгівлі людьми.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час організації та реалізації взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми в Україні.

Предметом дослідження є адміністративно-правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження складається із сукупності наукових методів, які застосовуються в комплексі для вирішення завдань дослідження та досягнення його мети. Базовою методологічною основою став загальнонауковий системний підхід, який обґрунтовує взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів і суспільних явищ як елементів системи.

За допомогою діалектичного й історичного методів досліджено шляхи становлення і розвитку протидії торгівлі людьми в Україні, а також підходи до розуміння цього явища. Окрім того, історичні аспекти становлення системи протидії торгівлі людьми досліджувалися на підставі порівняльно-ретроспективного, історико-генетичного методів, а також методів екстраполяції і факторного аналізу (підрозділ 1.1). За допомогою соціологічного методу було з’ясовано позиції практиків у сфері протидії торгівлі людьми. Завдяки аксіоматичному методу були визначені вихідні параметри дослідження; індуктивний та дедуктивний методи застосовувалися при узагальненні та аналізі емпіричної інформації (підрозділ 1.2). За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначені сутність, загальні та особливі риси протидії торгівлі людьми (підрозділ 1.3).

Застосування формально-логічного та соціологічного методів дозволили визначити роль та місце суб’єктів протидії торгівлі людьми в державному управлінні, їх значущість для суспільства, а також застосовувалися при дослідженні особливостей категорійного апарату вітчизняного адміністративного права. За допомогою герменевтичного методу встановлювалася текстуальна сутність нормативних приписів законодавчих актів щодо правового статусу учасників суспільних відносин, що виникають у процесі протидії торгівлі людьми (підрозділ 3.2). Структурно-функціональний метод сприяв аналізу повноважень суб’єктів у сфері протидії торгівлі людьми, виявленню недоліків в їхній спільній діяльності, визначенню напрямів її вдосконалення (підрозділ 6.2).

За допомогою формально-юридичного методу, а також методу порівняльно-правового аналізу досліджувалися норми вітчизняного і зарубіжного законодавства, що дало змогу переосмислити вітчизняний досвід адміністративно-правового регулювання взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми (підрозділ 3.1). Статистичний та порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення напрямів удосконалення правових засад і практики застосування суб’єктами протидії торгівлі людьми своїх повноважень. Прогностичний аналіз, що передбачав виявлення тенденцій розвитку системи протидії торгівлі людьми, здійснювався з використанням методів прогнозування, а саме ? методу екстраполяції, методу аналогії. Інформаційна і теоретична бази дослідження складаються з національного і зарубіжного законодавств, підзаконних нормативно-правових актів, міжнародних документів, що стосуються предмета дослідження.

Емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності Міністерства внутрішніх справ України як головного суб’єкта протидії торгівлі людьми (проаналізовано результати діяльності за
2000 ? 2012 роки).

Нормативна основа дослідження ? чинне та попереднє законодавство України, перспективне адміністративно-процедурне законодавство.

Наукова новизна одержаних результатів. Пропонована робота є однією із перших у вітчизняній правовій науці комплексною монографічною розвідкою, що присвячена вивченню питань взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми в Україні. Проведене дослідження системи органів, які взаємодіють у сфері протидії торгівлі людьми, та вивчення їх правового статусу надало можливість авторам сформулювати й аргументувати основні положення новизни дослідження, зокрема:

уперше:

–     запропоновано розуміння поняття „взаємодія суб’єктів протидії торгівлі людьми”, у зв’язку з чим зазначено, що, незважаючи на поширеність поняття „взаємодія”, донині немає єдиного загальноприйнятого визначення, а отже ? і однозначного тлумачення, і консенсуального розуміння принципових положень взаємодії між суб’єктами протидії торгівлі людьми. Тому це поняття автором розглядається авторами як заснована на законах та підзаконних актах, погоджена за метою, місцем та часом діяльність різних суб’єктів ПТЛ, що полягає в раціональному поєднанні сил, засобів і методів, властивих цим суб’єктам, з метою виявлення, попередження та припинення торгівлі людьми, а також усунення причин і умов, що їй сприяють;

–      проаналізовано сучасний стан протидії торгівлі людьми в Україні та запропоновано авторську модель системи протидії торгівлі людьми через виокремлення трьох основних її компонентів ? суб’єктів, що безпосередньо  протидіють торгівлі людьми, та сформульовано її ознаки. Зазначена модель виглядає наступним чином: 1) державні суб’єкти протидії торгівлі людьми; 2) інші суб’єкти, що протидіють торгівлі людьми та визначаються Кабінетом Міністрів України; 3) міжнародні та громадські організації, що беруть участь у протидії торгівлі людьми;

–     розроблено авторський проект Стратегії розвитку системи протидії торгівлі людьми в Україні, головною метою якої є забезпечення такого рівня системи ПТЛ, який гарантував би забезпечення прав і свобод людини та громадянина, подальше зміцнення авторитету Української держави. Досягнення цієї мети можливе через реалізацію державної політики протидії торгівлі людьми;

удосконалено:

–     пропозиції внесення змін і доповнень до законодавства України, зокрема запропоновано проект Стратегії розвитку системи протидії торгівлі людьми;

–     засади застосування міжнародного досвіду протидії торгівлі людьми, зокрема визначено конкретні напрями його запозичення;

набули подальшого розвитку:

–              форми взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми в Україні: 1) розроблення та здійснення узгоджених заходів щодо запобігання, виявлення і розкриття злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми; 2) здійснення комплексного впливу на соціальні передумови торгівлі людьми; 3) розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми, розшук і затримання осіб, які їх вчинили; 4) обмін інформацією про наміри окремих осіб і способи вчинення ними злочинів, пов’язаних  із торгівлею людьми; 5) внесення до відповідних закладів, міністерств і відомств пропозицій щодо усунення виявлених причин та умов, які сприяють вчиненню таких злочинів, а також пропозицій щодо змін та доповнень чинного законодавства;

–              розроблення складових системи протидії торгівлі людьми в Україні, а саме: суб’єкта та його обов’язків, сфери функціонування суб’єктів і правоохоронних заходів;

–              аргументація необхідності створення самостійного суб’єкта протидії торгівлі людьми в складі Міністерства внутрішніх справ України, як це було до 2012 року.

CONCLUSION

The monograph provides a new solution of scientific objective to clarify the nature of interaction between the entities that combat human trafficking (HT), to identify administrative and legal relations between these entities as well as directions for cooperation improvement with simultaneous clarifying of methodological orientations and criteria for such activities.

We acknowledge that current state of regulation interaction between the entities combating human trafficking in Ukraine needs radical improvement. However, the level of scientific development in theoretical legal research of the issue is rather low.

By the results of the research we consider necessary to formulate the most important, practically meaningful and scientifically valid conclusions.

The R&D level of the issue on interaction of entities combating human trafficking has been determined.  In spite of the numerous papers on specific aspects of human trafficking, a comprehensive and systematic study on interaction of the entities combating human trafficking has not been made. Analysis of the said papers and their comparison with the law enforcement practices indicates, that the paradigm concept of interaction has not yet been elaborated in the legal scientific literature as well as the notion of interaction of the entities combating HT. Criteria to distinguish types and forms of such interaction and legal approaches to the components of the system of entities combating HT have not been formulated. In addition, we have reached a new level to build a sample model of the system of entities combating HT by determining the legal and organizational aspects of interaction; this being an important stage of research.

Analysis of historical and general theoretic papers made possible to conclude that human trafficking has been the subject of studies by Ukrainian and foreign scientists for decades. Priorities to select approaches in comprehending this phenomenon and to identify combat tools were changing within the whole historical period. Some scholars (N. Akhtyrska, V. Varyvoda, O. Bandurka, V. Glushkov, A. Kozak, V. Kuts, K. Levchenko,  Y. Lyzogub, O. Nadjon, A. Orlean, V. Pidhorodynskiy, L.  Sergeeva etc.) studied the trafficking phenomenon in the aspect of further sexual exploitation of victims. Other scientists (S. Bratkov, Y. Kondratiev, O. Kuzmenko, V. Olefir, Y. Rymarenko, I. Serova, Y. Shemshuchenko etc.) studied illegal migration, sometimes linking it with human trafficking and alleging an interdependence of these phenomena, or bringing them under a single concept of ‘international migration’. However, all the researches in this field failed to overcome the abstractions to go beyond merely theoretical boundaries of analytic studies and to consider the mechanism of interaction of entities combating these phenomena, limiting only by institutional principles.

Nevertheless, the issue to define the notion of interaction (including in combating human trafficking) arises permanently, since new threats in combating human trafficking appear and the phenomenon itself covers new forms of exploitation. Therefore new entities having special powers to combat human trafficking should be formed in this sphere, Введите текст или адрес веб-сайта либо переведите документ.

Отмена

Vodnochas, zminyuyet?sya administratyvno-pravovyy? status ta zavdannya chynnykh sub’yektiv protydii?, vdoskonalyuyut?sya formy y? metody i?khn?oi? roboty.

Пример использования слова “”:

автоматически переведено системой Google

the administrative and legal status, the tasks of existing entities are changing; forms and methods of their work are improving.

The state operation in all areas has practical nature. Therefore we consider that studying any phenomenon directly or indirectly connected with implementation of the state functions by the entities has obligatorily to study interaction of these entities to develop the most effective operation mechanism in each sphere of public administration. This approach will make possible to impact directly on the processes of state building and create opportunity for flexible and effective management of these processes.

We are convinced the scientific attention should be focused on the existing inadequately elaborated and debatable separate aspects of interaction between the entities combating human trafficking, which indicate that the study of this legal phenomenon requires a thorough integrated research. This study should be carried out by using the synergetic, multidisciplinary, systematic, historical, structural-functional, terminological methods of cognition. However, it is necessary to use the following general, special and fractional methods: abstraction, analysis and synthesis, deduction and induction, formal dogmatic (legal and technical), comparative law and so on. Furthermore, analyzing interaction of the entities combating HT, it should be taken into account that permanent dynamics, variability and instability characterize the world human trafficking phenomenon; its close ties with the other phenomena and, in general, with economic, political, cultural development of the country should be also considered.

Given current revision of methodological tools for legal research and transformation of heuristic and retrieval orientation, this monograph is the first paper in the administrative and legal doctrine of Ukraine to suggest constant prerequisites for formation of interaction as a socio-cultural phenomenon to determine the axiological, acmeological, ontological, epistemological, ideological, praxeological, anthropological and informatiological aspects of interaction; they are the fundamental system-generating elements of interaction. Application of systematic approach made possible to consider each of these aspects in the integrity and promoted better understanding of anti-trafficking features, the process of the organization functioning as a system.

An anthropological aspect of the essence of interaction is innovative. It made possible to analyze the major imperative of contemporaneity: an increased focus on human-centrism, philosophy of humanistic-oriented policies and practices of the state-building as well as practical and ideological benchmark; this allowed to have another look at the interaction with the changing view on the possibility of cognition.

This approach is due to the objective trend to anthropologize modern sciences, because anthropology of interaction is the scientific direction to focus mainly on the person and the realm of personal and individual interests of the entity combating human trafficking is not limited to merely law-enforcement functions of these entities; it resembles a complex, often tangled skein of relationships, connections and actions. Based on these postulates, we have developed a definition: the interaction of anti-trafficking entities from the anthropology viewpoint – is a complex system of relationships between people, which gets a certain level of institutionalization, concentrating its interests, especially on the issues of combating human trafficking.

The key issues within the limits of anthropology of law outlined in our monograph are not exhaustive regarding the research concept of the human interaction dimension. Indeed, the interaction in general and especially between the entities combating human trafficking is an extremely variable social substance being in permanent dynamics. Therefore, further study of this issue should be aimed at scientific substantiating prospects of improving the interaction between entities combating HT as a complex socio-legal phenomenon, in particular, through the comparison and definition of the possible mechanisms and models of interaction of these entities in the near future, which will replace its traditional variations.

In addition, the monograph has developed and clarified a number of conceptual notions. Here are some of them.

We propose to consider interaction of entities combating human trafficking in a broad and a narrow sense.

In the broad sense interaction in combating human trafficking – is a definite system of legal measures and procedures which consists of the synthesis of the concerted actions by different entities combating HT as separate organizational systems, designed to achieve a common goal which is to overcome the trafficking, with the least expenditures of force, means and time.

 In the narrow sense the interaction in combating human trafficking – is the activity of various entities combating HT based on the laws and regulations agreed upon for the purpose, place and time, which consists in rational combination of forces, means and methods peculiar to these entities aimed at prevention, detection and termination of trafficking and also elimination of the causes and conditions inspiring it.

We think that coordination of joint actions in interaction of entities combating human trafficking in the structural-functional and functional-role meaning is a special system of theoretical, methodological and praxeological interpretation principles of the methods and techniques to regulate and mutually coordinate the management activity of all anti-trafficking entities aimed at establishing an effective management and legal system for permanent control over criminogenic processes in the mentioned sphere and preventive combating human trafficking.

Principles of combating human trafficking is a system of equally important major provisions that correspond to the objectives of the public administration system and define the requirements for: 1) organization, 2) process, and 3) support to the management process in combating human trafficking.

We have conventionally divided the said set of principles into two groups: common law principles (historism, legality, scientific character, objectivity, comprehensiveness, publicity, planning, continuity, offensiveness, democratism, humanism) and private principles (which, in turn, are divided into three subgroups): 1) principles to build the management system: the principle of hierarchy, functional, territorial and sectoral, controllability, 2) principles to effect the management process or management system functioning (functional): common interests, goal-orientation, major (key link), responsibility, combination of one-man management and collegiality, responsibility of governing bodies and officials for the acts or omissions, reasonable proportion between the goals and ways to achieve them with resource support, political neutrality, etc.; 3) principles to implement the interaction process itself in combating human trafficking: internal and external sectoral principles. At the same time, we have to insist on the existing of conventional margin between these principles, which are mutually overlapped and interacted. In addition, they differ in the level of generality, thus making impossible to rank them. But on the whole, the said provisions form certain elements of the general interaction algorithm in combating human trafficking.

Interaction form of the entities combating human trafficking – is the external manifestation of the legally based functionally caused actions between the relevant entities during combating human trafficking, which, depending on the interaction purpose, provides coordination and correct combination of powers as well as regulated nature of the methods and means for their activity. An essential point that needs consideration is the fact that the objects impacted by the interaction entities are complex, multilateral and dynamic, as well as social and other processes occurring in them. Influenced by general economic, political, cultural and other factors, some of the combating processes fade, stop to exist (hence, there is no need to impact, manage these processes), the others – on the contrary, are amplified and gain new quality content. Therefore, the nature of interaction in the executive administrative activity in HT combating cannot be considered stable. As a result of growth in controlled processes, deeper and more scientifically substantiated their cognition, the interaction content is changed.

Administrative and legal relations in anti-trafficking area – are specific social relations regulated by the administrative law provisions that arise between the respective entities as a result thereof they acquire legal rights and legal obligations established and guaranteed by the appropriate administrative and legal norms.

The entity in combating human trafficking – is a carrier of functional rights and responsibilities that implements a range of anti-trafficking tasks to achieve the ultimate goal; it is vested with power and authority to participate in such activities.

System of anti-trafficking entities – consideration of entities combating human trafficking as a system assists to fully explore the scope and conditions for optimal functioning of each element and in the aggregate, taking into account the system being developed in line with the requirements and needs to secure  development of a particular society:

in the narrow sense – a set of state and public organizations that purposefully are engaged at different levels and different scales in planning measures for combating human trafficking, administering these measures or their direct implementation, ensuring this implementation; they have certain rights and responsibilities  and bear liability for non-compliance;

in the broad sense – a set of three elements – the entity and its responsibilities, the area of the entities’ functioning and law enforcement measures – creates anti-trafficking structural and functional system.

We present this sample system through emphasizing three of its major components – the entities directly combating human trafficking:

• State – Ministry of Internal Affairs of Ukraine, the Prosecutor General and subordinate prosecutors, the Security Service of Ukraine, Ministry of Foreign Affairs of Ukraine, the Ministry of Health of Ukraine, Ministry of Education, Youth and Sports of Ukraine, Ministry of Social Policy of Ukraine, the Ministry of incomes and charges of Ukraine, Ministry of Justice of Ukraine, State Border Service;
• other anti-trafficking entities established by the Cabinet of Ministers of Ukraine – Interpol, Europol, the Regional Center of Southeast European Cooperation Initiative in combating transnational crime (SECI), etc.;
• international and public organizations – the International Organization for Migration, the Organization for Security and Cooperation in Europe, the International Labor Organization, the International Women’s Rights Centre “La Strada – Ukraine”, Organization for Democracy and Economic Development – GUAM, Organization for Security and Cooperation in Europe (OSCE) and others.

Criteria to classify ant-trafficking interaction of entities include: 1) the goal (permanent and temporary interaction); 2) the nature of relations (direct and indirect interaction); 3) the way to resolve issues (joint or independent functioning of interacting entities); 4) the number of participants (bilateral and multilateral (mixed) interaction); 5) duration of joint actions (permanent, regular, periodic, single, temporary interaction); 6) directions (strategic, operational and tactical interaction); 7) relation to the system or subsystem of bodies effecting the said combatting (internal and external system interaction); 8) degree of secrecy or confidentiality (overt and covert interaction); 9) organizational and legal form (coordinated, subordinated and reordinated interaction), 10) grounds for emerging (regulated, as directed by the higher authority or initiative interaction); 11) orientation of functioning (positive, negative or neutral interaction); 12) location of anti-trafficking entities in administrative system of internal affairs (vertical, horizontal and mixed). This list does not purport to be exhaustive in determining the types of interaction between anti-trafficking entities. However, in our opinion, it covers the most essential aspects of their coordinated performance and enables to undertake the general analysis of the nature of this phenomenon. At the same time combinations of different types of interaction is a prerequisite for its effectiveness. Improving interaction requires classification analysis and organizational streamlining of interaction by the types, form, time and scope of work.

In view of the fact that the territory of Ukraine is situated at the crossroads of East and West, it is on the verge of real threats to state security, which dynamically change under the influence of internal and external factors. Along with the escalation of international terrorism and extremism, illicit trafficking in arms and drugs, illegal migration, significant risks and threats are also associated with human trafficking – one of the most dangerous types of international criminal business that grossly violates human rights, increases social tension, prevents recovery of national economy and jeopardizes implementation of positive changes on the way to build a democratic rule of law state.

That’s why we accented attention on the circumstance that human trafficking directly threatens public security and therefore these crimes should be given special attention by the state as the main entity to guarantee national security. Since one of the main missions of state power is to create a safe environment and protect the population against threats, including the threat of criminal assault (and human trafficking in particular), it is the state that using its own mechanism and the mechanism of law impacts social relations and exercises its national interests through effective functioning of the national security system.

Moreover, long time of human trafficking existence and its ability to adapt to different conditions of social life led to its institutionalization. Therefore, in order to avoid further development of the institutional characteristics of human trafficking, it is important to strengthen law enforcement agencies combating HT. On the contrary, the main unit in the Ministry of Internal Affairs of Ukraine on implementation of the state policy in the sphere of protection of the rights and freedoms of citizens and the interests of society and the state from human trafficking is now deprived the status of autonomy and is on the verge of extinction.

Meanwhile, the state policy of Ukraine in combating human trafficking should be directed to:

• prophylaxis and prevention of human trafficking and related crimes, primarily through increased awareness and advocacy, especially among younger women, rehabilitation and reintegration of trafficking victims;
• ensure strict control over legislation compliance by business entities that work in modeling, tourism, entertainment business, mediation in employment abroad and inevitable prosecution of persons guilty in violations of current legislation;
• the most effective implementation of measures to identify, detect, suppress and investigate the cases of human trafficking and related crimes;
• international cooperation in combating human trafficking and related offenses.

State policy in combating human trafficking till 2012 was progressive in nature: the basic international documents have been ratified; the legislation system in combating human trafficking has been actually established and implemented in practice; for the first time a number of program documents to define the tactics of countering this phenomenon have been adopted (Article 149 “Human Trafficking or Other Illegal Agreement on Human Transfer” was incorporated into Criminal Code of Ukraine, the Law of Ukraine “On Combating Human Trafficking”); specialized anti-trafficking units have been created, their operation has significantly reduced the activity of organized criminal groups in this area; the practice of cooperation against human trafficking between Ukraine and other countries has expanded; a growing scientific interest to this problem reflected in comprehensive research in this area is observed.

However, there also exist shortcomings to which we want to draw the attention of governmental officials, politicians and scientists:

• Currently quite great array of regulatory and legal acts are in force, their separate elements do not always meet the requirements of consistency, coherence and accessibility. This is primarily, due to the dynamic development of all processes in the Ukrainian society over the last 20 years. As a result there exists an inherent contradiction in regulation of certain relations, imbalance in the ratio between the laws and bylaws in favor of the latter. That is why we believe that at the present stage the system and structure of legal regulation of activities of anti-trafficking entities needs reforming;
• Although an anti-trafficking system exists in Ukraine, its entities are not actually united by the goal and common objectives. However, without common goals and coordinated relations it is fairly problematic to create a logically completed, effective anti-trafficking mechanism. So, we need an approach to form both the law enforcement system and its individual components, in particular, the sub-system combating human trafficking, given the fact that the genesis and evolution of the entities of the said system are inseparably linked with the development of the status of central state executive authorities. Therefore, in our opinion, the anti-trafficking system requires reorganization.

Aimed at rectifying the current situation in interaction between the anti-trafficking entities, we suggest the following:

• Renew and unify the national and departmental legislation. Its first step should be creation of the Development Strategy for anti-trafficking system to serve both a strong constructive and stable element on the way to form anti-trafficking system and open new ways to state building of our unitary country and in the whole – to the rule of law as the highest functioning goal of socio-cultural systems. The said Strategy will not only assist to approximate the interaction entities, but will also guarantee unification of legal regulation, harmonization of law components and their balance within the legal framework. 

Strategy to develop anti-trafficking system: 1) it is adopted in the state the  system of views on the nature of modern threats in this area, on  goals and objectives, forms and methods of protection and implementation of national interests, and also a sector of practical activity for combating human trafficking. Criterion for assessing the effectiveness of anti-trafficking system is the reduction degree of human trafficking facts in the state; 2) the system of large-scale public-policy decisions and activity directions developed in the anti-trafficking area. Their consistent implementation ensures achievement of strategic objective by the main entities; 3) the guide line aimed at resolving the tasks of the whole historical period to achieve the fundamental objectives; 4) the political and legal document which defines strategic goals, priorities, objectives and mechanisms for implementing anti-trafficking policy in the country. Main objective of anti-trafficking Development Strategy is to form the system of combating human trafficking at the qualitatively higher level based on the interests of the person and the citizen, the society and the state.

• Improve the efficiency of law enforcement agencies through simplification and facilitation of interaction by way of explicit recognition of authorities. Therefore, we believe that the Ministry of Internal Affairs of Ukraine should be a coordinator of supervising activities to combat trafficking. This will make possible to increase the effectiveness of the used efforts, ensure completeness and reliability of their results, assist to prevent violations in this area, to eliminate overlapping of powers in anti-trafficking activities and in implementation of the interaction itself. Therefore, our compelling stand is to insist on the need to return the status of autonomy to the department of combating HT of the MIA of Ukraine (and simultaneously specify the notion ‘combating’).

Measures to reform the functioning mechanism of the said system have to become an integral part of the socio-political targeted plan aimed at incentivizing democratic activity of every citizen, changing the social conditions in which trafficking arises or spreads. Progressive steps in this direction should be confirmed by the practice to minimize the impact of dangerous factors inherent to trafficking on social processes, on the state of society development, depriving the organized criminal groups, armed gangs, criminal organizations and criminal families operation in human trafficking of socio-political, socio-legal, socio-economic, socio-psychological background. That is why it is necessary to implement strategic management of the national system to combat human trafficking in Ukraine;

• Since the international cooperation is essential to succeed in combating human trafficking and also aimed at strengthening responses to transnational crime by the enforcement and judicial authorities in addition to the domestic efforts, we consider it necessary to create a comprehensive transnational anti-trafficking strategy and expedite conclusion of bilateral, regional and global agreements in this area. At that, planned joint actions of all anti-trafficking entities are required. These actions will be of a long-term, coordinated and strategic nature. Actions should be planned based on the real assessment of both the challenges and the capabilities available to respond to them. They should be supported by the willingness of various concerned groups and agencies to cooperate with each other at the local level and with the other actors at the regional and international levels;
• Given the fact that the use of operational-search information in identifying traffickers is one of the difficult problems for Ukraine, while abroad (Germany, Switzerland, France, the USA, Japan and other countries) they have long used the procedure of ‘specific’ investigation (undercover agents, etc.) performed only by order of the prosecutor or the investigating judge and by the agency not involved in the investigation of a particular case, we think expedient to consider the possibility of using foreign experience.

In our study we also paid attention to the activities of non-governmental organizations that protect the rights and the interests of citizens and are essential for the development of civil society.

The logical question arises: why? First, because in the modern world there exist two major governance patterns now; and we observe their constant competition and symbiosis. One of these patterns is typical and understandable, associated with public authorities and the national-state system. We call it the state power. The second pattern of the world governance is a transparent anonymous globalized transnational system, an open society, which today is becoming more widespread and is greater controlling the first one. It consists of international non-governmental organizations and multinational corporations. No wonder that we raise the question of its essential role. Such non-public power is well in schemes of multifunctional organizational management, every time increasing the power and sophistication of conventional legal institutions; it has evolved from the domination over material objects to governing the social ones, thus uniting with the more common power profile, though having the extraordinary level of competence. This merger is now trivial.

Therefore, in our opinion, priority measures of international and non-governmental organizations in combating human trafficking are:

• assist to reducing scope of trafficking and related criminal activities;
• form in Ukrainian society, especially among the young generation, adequate assessment of public threat from trafficking and related crimes, their inadmissibility; encourage active support to practical countermeasures;
• strengthen international cooperation of state authorities in combating trafficking and related offenses.

Major forms of anti-trafficking activities of the said organizations include:

• assist to trafficking victims, i.e. all actions, aimed at the rehabilitation and reintegration of victims: facilitate the return to Ukraine, provide medical, psychological, legal assistance, employment, etc.;
• arrange ‘hot line’ operation;
• carry out research of violence against women and expertise of legislative acts on the status of women in Ukraine;
• conduct outreach and awareness raising work among the youth, hold seminars, conferences, etc.;
• disseminate information on human trafficking, publish digests, materials, newsletters, flyers;
• arrange and hold seminars and trainings for specialists in this field;
• arrange and hold trainings for the representatives of potential risk group.

The need of mass media and community participation  in combating human trafficking is also axiomatic, since  an indicator of anti-crime efficiency is, on the one hand, slowing the growth, stabilizing or even reducing the crime rate, and on the other hand – a quality increase of socio-preventive activity of the population, support to preventive measures by public opinion.

That is why one of the key anti-trafficking tasks under the obligatory participation of the media is to demonstrate the performance of special services, indicating the inevitability of punishment. One of the most effective tools is the detailed coverage of the trials of the traffickers and their voluntary assistants.

Besides, we think major objectives of the media in anti-trafficking process are:

• inform the community about human trafficking as a problem in general;
• disseminate information about the mechanism of trafficking in order to prevent this crime;
• effectively promote disseminating information about measures to combat human trafficking;
• disseminate information about employment conditions abroad;
• promote formation of tolerance to the victims;
• disseminate information about organizations and social projects involved in prevention of human trafficking, etc.

Finally, we emphasize, that the interaction of anti-trafficking entities can give the expected result only in case it has a targeted nature and is based on the law, observing the principles of interaction and correct combination of forms and methods of professional activities, specific to each of the interaction entities.  At the same time, powers and responsibilities of each interaction entity must be clearly divided in line with the object competence of each o them.

Thus, this publication is a peculiar synthesis, an attempt to systematize the acquired experience, a combination of theory and practice, a demonstration of own  elaborations and certainly an invitation of concerned persons to further constructive discussions, which will direct this issue from the field of theoretical debates to practical implementation. After all, a democratic, really legal state should protect and multiply the good, establish by laws and power the highest spiritual values of life in society and public mind, this being its designation. The only way to do it is to ensure security, welfare and comprehensive development of culture in the society. This is the basis, the sense of everyone’s life. Our young Ukrainian state has to go freely this path, the path where education, intelligence, welfare and spiritual prosperity will dominate over greed and itch for gain at any cost.

Eventually, overcoming the human trafficking phenomenon through properly organized interaction of anti-trafficking entities will indicate the transition to a qualitatively new level of state apparatus control and shifting the vector of security activity to the one that forms the basis of democracy, constitutionalism, grassroots democracy and reasonable balance between the human-centrism and the state-centrism concepts.

Рецензенти:

О. В. Кузьменко — доктор юридичних наук, професор, начальник кафедри адміністративного права та процесу Національної академії внутрішніх справ;

Р. А. Калюжний — доктор юридичних наук, професор, заступник директора Юридичного інституту Національного авіаційного університету;

М. Я. Швець — доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, професор кафедри інформаційних технологій Національної академії внутрішніх справ

В. С. Цимбалюк — кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, старший науковий співробітник Науково-дослідного центру правової інформатики Національної академії правових наук України

Л 613Ліпкан В. А.

Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми : [Монографія] /  В. А. Ліпкан, О. В. Кушнір / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 332 с. ISBN 978-966-2439-40-3

Монографію присвячено правовим та організаційним засадам взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми. У роботі визначено такі поняття: „протидія торгівлі людьми”, „взаємодія у сфері протидії торгівлі людьми”, „система протидії торгівлі людьми”, „суб’єкт взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми”. Проаналізовано стан вітчизняних нормативно-правових актів, що регулюють взаємодію суб’єктів протидії торгівлі людьми та міжнародні стандарти у цій сфері. Обґрунтовано позицію, що Стратегія протидії торгівлі людьми України має стати системоутворювальним документом у сфері нормативно-правового регулювання взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми в Україні.

Монографія буде корисною аспірантам, науковим та практичним працівникам та усім, хто цікавиться питаннями протидії злочинності, зокрема протидії торгівлі людьми.