Рижов ІГОР МИКОЛАЙОВИЧ

Голова Інституту теророґенезу

Глобальної організації союзницького лідерства

доктор юридичних наук, професор,

Сенс терористично-мережевої війни полягає у формуванні громадської думки, продукуванні певних соціальних процесів для того, щоб віртуальне співтовариство стало співучасником формування віртуального страху, за відсутності якого терористична діяльність є малоефективною. Таким чином, суспільство залучається до терористичної діяльності, будучи її учасником. Сьогодні суто військові методи у боротьбі з тероризмом є недостатньо ефективними. Про це свідчить затяжна антитерористична операція на сході країни. Вимогою сьогодення є необхідність адекватної відповіді новим викликам тероризму, яка потребує опанування більш тонких технологічних концептів з використанням інноваційних інформаційних та мережевих технологій.

В оцінках технологій сучасного тероризму фахівці дедалі частіше оперують терміном “гібридна” або “компаундна” війна. Дійсно, гібридна війна як військова стратегія, передбачає використання різних дій воєнного, дипломатичного, інформаційного характеру, спрямованих на досягнення стратегічних цілей. Слід відзначити тенденції зміни пріоритетів у виборі стратегій у бік використання невійськових формувань, насамперед задля ускладнення кваліфікації дій агресора з позицій сучасного міжнародного права.

Насправді, мабуть, історія не в змозі навести хоча б один приклад “чистої” військової агресії. Війни завжди передбачають використання партизанської та диверсійної тактики. Подекуди, на підготовку лояльних до агресора груп місцевого населення, екстремістських та терористичних рухів витрачається багато часу й коштів, при цьому зв’язок з ними офіційно заперечується. І це є реальністю, від якої нікуди не подінешся.

Як відомо, полководці Стародавнього Риму при проведенні своїх військових кампаній широко використовували, поряд з регулярними римськими легіонами, допоміжні іррегулярні загони, складені здебільшого з так званих варварів. У боротьбі за утримання територій Рим широко використовував одних варварів проти інших, нацьковуючи їх один на одного. Звідси, до речі, і відомий принцип “розділяй і володарюй”.

Будь-яка агресія передбачає певну систему, що включає в себе не тільки чисто військову, а й військово-політичну, економічну та інформаційну складову. Війна припускає також заходи налагодження контакту з населенням захоплених територій та залучення його в ті чи інші допоміжні формування для того, щоб, як мінімум, ці самі території втримати. Кумулятивний ефект від впливу гібридних загроз забезпечується реалізацією комплексу цих заходів.

На нашу думку, враховуючи досвід організації та проведення АТО, стратегія протидії новим викликам і загрозам має будуватися на принципах поєднання на рівні системних елементів різних за принципами й змістовним наповненням складових антитерористичних заходів. Зокрема, вбачається наявність таких складових:

• військова;
• оперативна або спеціальна;
• соціально-інформаційна або пропагандистська.

Цілком логічно, що потенційними учасниками військової дії мають бути представники військових формувань, оперативної – представники спеціальних підрозділів суб’єктів боротьби з тероризмом, соціально-інформаційної – їхні підрозділи, до компетенції яких віднесено формування та реалізація відповідної інформаційної політики.

Одним з перспективних напрямів формування стратегій протидії гібридним викликам може бути розглянута технологія поєднання вищеописаних складових межах єдиного структурного підрозділу (органу). Йдеться про своєрідний композитний стиль (складний, змішаний, що відрізняється поєднанням елементів інших стилів) формування симетричної відповіді.

Отже, композитна стратегія – своєрідна суміш системних елементів – спеціальних антитерористичних сил, різних за сутністю, принципами формування впливу на терористичну діяльність, технологіями, але за умови їх поєднання в межах єдиного оперативного підпорядкування для досягнення синергетичного ефекту.

Принциповим є використання технологій позиціонування стратегій боротьби з тероризмом, тобто об’єктивно усвідомлений, систематично повторюваний процес сприйняття соціальним середовищем стратегій боротьби з тероризмом (як способу соціального управління в суспільстві), визнаних переважною більшістю населення. У позиціонуванні основний акцент робиться на значенні стратегій, що превалюють над процесами, за допомогою яких вони формуються. При цьому успіх цих стратегій, відповідно і успіх боротьби з тероризмом загалом, визначається не ефективністю планування й організації антитерористичних кампаній, а сприйняттям цих стратегій населенням, у т.ч. потерпілими від тероризму. На наш погляд, позиціонування стратегій боротьби з тероризмом – вельми вагома частина композитної стратегії протидії тероризму.

Факт того, що в Україні проводиться масштабна антитерористична кампанія, змушує переосмислити загальні підходи до проблеми тероризму і боротьби з ним, визнаючи, що зведення проблеми антитерористичної безпеки тільки до певного виду діяльності є занадто спрощеним варіантом вирішення такої проблеми, а стратегії боротьби з терористичною діяльністю за фактом реалізації втратили свою дієздатність. Треба констатувати, що недостатньо уваги приділялося питанням формування системи антитерористичної безпеки, а це, крім організаційно-технологічних заходів – дій щодо захисту або забезпечення певного рівня безпеки об’єктів, ще й забезпечення почуття захищеності (психологічної безпеки особистості), коли людина свідомо, зберігаючи відповідальність, впливає на обставини життя, щоб забезпечити умови для своєї душевної рівноваги та гармонійного розвитку.

При реалізації композитних стратегій протидії тероризму має бути врахований ступінь антитерористичної захищеності – здатності суспільства протистояти загрозі тероризму, якісна характеристика і смисловий потенціал поняття компонентів антитерористичної безпеки різних рівнів, зокрема:

концептуального: суть, атрибути, зв’язки:

-             антитерористична політика;

-             антитерористичне право;

-             антитерористичні компетенції;

логічного: об’єкти і процеси, зв’язки між елементами об’єкта терористичних посягань (ОТП):

-             соціально-інформаційна сфера ОТП;

-             соціально-психологічна сфера ОТП;

-             соціально-політична сфера ОТП;

-             соціально-економічна сфера ОТП;

-             акмеологічно-компетентнісна сфера;

фізичного: способи, технології, користувачі:

-             загрози терористичного характеру;

-             антитерористична захищеність:

• типові завдання захисту;

• функціональні вимоги до засобів захисту;

• вимоги адекватності засобів захисту;

• стандартні рівні адекватності засобів захисту;

• профіль захисту.

Можна констатувати, що Україна сьогодні має реальний шанс формування й реалізації інноваційних стратегій боротьби з тероризмом та супутніми йому викликами. Мова йде не тільки про формування стратегій протидії незаконним збройним формуванням, диверсійно-розвідувальним та терористичним групам і організаціям, а й урахування їх соціального резонансу, вірніше проведення свідомої, цілеспрямованої та контрольованої діяльності, у результаті якої з’являються добре продумані, детально розроблені ще до початку формальної реалізації стратегії, які враховують, прогнозують та при необхідності формують за допомогою спеціальних інформаційних операцій не тільки реакцію населення, а й думку громадськості, геополітичних гравців, блогосферу та інші елементи інформаційного середовища. На нашу думку, враховуючи досвід організації та проведення АТО, композитна стратегія протидії новим викликам і загрозам має будуватися на принципах поєднання на рівні системних елементів різних за принципами й змістовним наповненням складових антитерористичних заходів, при цьому, антитерористична безпека постає як стратегічна мета.

Використана література

1. Рижов І.М. Базові концепти антитерористичної безпеки : монографія / І. М. Рижов ; Нац. акад. Служби безпеки України. – Київ : Нац. акад. СБУ, 2016. – 327 с.
2. Рижов І.М. Про перспективи вдосконалення стратегій протидії тероризму // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. – Сер. “Юриспруденція”. – 2014. – № 9. – (Одеса). – Режим доступу : //www.vestnik-pravo.mgu.od.ua/archive/juspradenc 9/55.pdf
3. Рижов І.М. Стратегії боротьби з тероризмом в умовах урегулювання кризових ситуацій соціального характеру // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – № 5. – С. 150-155.
4. Савин Л.В. Сетецентричная и сетевая война. Введение в концепцию. – М. : Евразийское движение, 2011. – 130 с.
5. Levi M. The Prevention Control of Organised Crime in Europe : The Emerging Global Paradigm? // International Key issues in Crime Prevention and Criminal Justice : papers in celebration of 25 years of HEUNI. – Helsinki, 2006. – Р. 92-108.

Максименко Юлія Євгенівна,

Голова Інституту інформаційного права

Глобальної організації союзницького лідерства,

кандидат юридичних наук

Окремі аспекти боротьби з тероризмом та екстремізмом порушуються науковцями як в наукових статтях, так й у численних монографічних розвідках майже з моменту проголошення незалежності нашої країни.

Нині в юридичній доктрині розрізняються різні види тероризму: інформаційний, екологічний, економічний тощо.

Особливу увагу дослідники приділяють інформаційному тероризму як новому виду терористичної діяльності, спрямованої на використання інформаційних технологій та засобів зв’язку з метою порушення чи знищення державних інфраструктур. Попри наявність численних наукових робіт, а також різноманітних наукових заходів, присвячених інформаційному тероризму, нині відсутнє уніфіковане бачення визначення поняття «інформаційний тероризм». Не менш однозначними в наукових колах залишаються питання визначення особливостей протидії цьому явищу негативного характеру.

Та чи справді інформаційний тероризм реальна загроза національній безпеці України в інформаційній сфері? Наскільки інформаційний тероризм є суспільно небезпечнішим з поміж інших загроз національній безпеці України в інформаційній сфері? Чи є увага науковців до цієї тематики більше даниною моді, ніж дійсно актуальним напрямом наукового пошуку?

Згідно з Законом України «Про основи національної безпеки України» серед загроз національній безпеці України в інформаційній сфері виокремлено:

-  прояви обмеження свободи слова та доступу до публічної інформації;

-   поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;

-  комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм;

-  розголошення інформації, яка становить державну таємницю, або іншої інформації з обмеженим доступом, спрямованої на задоволення потреб і забезпечення захисту національних інтересів суспільства і держави;

-  намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації [1].

Отже, поряд із комп’ютерним тероризмом нині виокремлюють чималу кількість правопорушень інформаційного характеру, які знаходяться на одному щаблі.

Слід констатувати, що в ХХІ сторіччі надзвичайно важливу роль відіграють інформаційні технології та засоби зв’язку. При чому їх використання в різних сферах життєдіяльності суспільства має не лише позитивні, а йзначні негативні наслідки. Статистичні дані засвідчують про перманентну динаміку та різноманітність проявів інформаційних правопорушень.

Більше того, розвиток інформаційних технологій і засобів зв’язку сприяє появі нових видів інформаційних правопорушень.

Водночас у сучасній юридичній науці відсутнє системне ґрунтовне бачення інформаційних правопорушень та відповідно наукових розробок щодо ефективної їм протидії.

Здебільшого науковцями приділяється поодинока увага окремим видам інформаційних правопорушень.

Контент- та івент-аналіз наукової літератури, а також інших інформаційних джерел, присвячених інформаційним правопорушенням, дозволяє дійти висновку, що здебільшого науковці та громадськість приділяють увагу питанням порушення права на доступ до публічної інформації. Серед основних порушень в цій сфері виокремлюються:

1) ненадання відповіді на запит;

2) ненадання інформації на запит;

3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію;

4) неоприлюднення інформації;

5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації;

6) несвоєчасне надання інформації;

7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;

8) нездійснення реєстрації документів;

9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів [2].

Поряд з кримінальною та адміністративною відповідальністю за порушення права на доступ до інформації, Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про доступ до публічної інформації», де визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, зокрема шляхом закріплення гарантій забезпечення права на доступ до публічної інформації, принципів забезпечення доступу до публічної інформації, кола суб’єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації, а також їх повноважень тощо.

На відміну від цього правовий режим забезпечення інформації з обмеженим доступом загалом та, наприклад, службової інформації, й донині не знайшов законодавчого забезпечення на рівні окремого закону. Як можна оцінити той факт, що, незважаючи на активне проведення гібридної війни проти України Російською Федерацією, де важливу роль відіграють інформаційні засоби, було скасовано Доктрину інформаційної безпеки України та майже більше року (стільки ж триває антитерористична операція в Україні) не ухвалено нової редакції концептуального нормативно-правового акту в сфері забезпечення інформаційної безпеки.

Виникає також запитання: чому протягом цього ж строку не розроблено жодного нормативно-правового акта, де б визначались основні засади протидії гібридній війні чи інформаційному тероризму, попри успішне їх проведення на території України [3]?

Згідно зі ст. 3 Законом України «Про основи національної безпеки України» об’єктами національної безпеки є людина і громадянин, суспільство і держава [1].

Однак в нашій країні чомусь завжди ставлять на перше місце інтереси особи чи суспільства, забуваючи про інтереси держави, а також як мінімум про паритет та розумний баланс цих інтересів. Лише в сильній державі можливо забезпечити права та свободи окремої особи та суспільства в цілому. Отже, в умовах інформаційної війни проти України, особливу увагу науковців та правотворців слід звернути на розроблення нормативних засад протидії гібридній війні та інформаційному тероризму з метою забезпечення національної безпеки України.

Список використаної літератури:

1. Про Основи національної безпеки України : Закон України від 19 черв. 2003 р. № 964-IV // Відомості Верховної Ради. — 2003. — № 39. — Ст. 351.
2. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13 січ. 2011 р. // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.
3. Ліпкан В.А. Сутність гібридної війни проти України / В. А. Ліпкан // Імперативи розвитку цивілізації. — 2015. — № 2. — С. 13—16.