GOAL » тектологія

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КІБЕРБЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ: ТЕКТОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД

admin — Tue, 23 Jan 2018 01:41:11 +0000

Діордіца Ігор Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри кримінального права і процесу

Національного авіаційного університету

Важливість кіберпростору для життя сучасного суспільства день від дня стає очевидною. Причому йдеться не лише про збільшення користувачів мережі Інтернет, а й про поступове проникнення його у найбільш важливі сфери життєдіяльності, зміни формату суспільних відносин, уведення до її структури такого суб’єкта як штучний інтелект. Наразі використання мережевих можливостей та технологій стає все більш очевидним для політики і безпеки держави, однак для дослідження як загроз, так і вироблення напрямів державної безпекової політики у кібернетичній сфері використовують застарілу методологію. Якщо у світі сьогодні ще зберігається стратегічний баланс у сфері звичайних озброєнь та зброї масового знищення, то питання паритету в кіберпросторі принципово досягти неможливо через механізми самоорганізації кіберпростору. Скажу відверто свою думку: паритету вже не існує. Тож, якщо ми і надалі будемо прагнути вивчати кіберпростір за допомогою нинішньої методології і лінійного розуміння, то ризикуємо назавжди залишити мрії про авангард цифрової цивілізації.

Відтак актуальним завданням є формування адекватної описуваному феномену методології його дослідження. Відтак мета даної статті: розглянути евристичні можливості тектології як методологічного інструмента дослідження кібербезпекової політики.

Питання кібернетичної безпеки вже поступово стає предметом дослідження українських учених. Проте звертають на нього увагу, в першу чергу, фахівці з питань національної безпеки та представники наукової школи В.А. Ліпкана [1-13]. Також серед окремих публікацій певних авторів можу відзначити Лахно В. А. [14], Панченко В. М. [15] та ін. При цьому в даних роботах питанням методологічного характеру уваги майже не приділено. Більш того, відмічу що на даний момент в Україні з юридичних наук не захищено жодної дисертації з питань кібербезпекової політики або правового регулювання кібернетичної безпеки, незважаючи на нагальність наукового вивчення даної проблеми. Так само лишаються осторонь важливі питання методологічного характеру, які власно і задають нові горизонти пізнання, перетворюючи науковий пошук у цікаву дослідницьку практично спрямовану діяльність.

Виклад основного матеріалу

Отже, як було мною зазначено, характерним та визначальним для будь-якої теоретичної роботи виступає методологія дослідження. Вкрай очевидно і важливо зрозуміти, що кібербезпека і кібернетична політика майже аксіоматично мають розглядатися за допомогою науки кібернетики, кібернетичного підходу та кібернетичного моделювання, чому і будуть присвячені мої окремі дослідження.

Водночас передвісником формування науки кібернетики була тектологія, розробником якої виступав О.О.Богданов [16-18]. Відтак, в рамках даної статті я і розгляну тектологію як один із методологічних інструментів вивчення кібербезпекової політики.

Примітно, що у сучасних дослідженнях до тектології та її евристичного і методологічного потенціалу сучасні дослідники майже не звертаються. Винятком є підручник з теорії управління в органах внутрішніх справ під редакцією В.А.Ліпкана, в якому розглядається потенціал тектології в контексті еволюції системних уявлень [19, с. 291—298].

Для мого дослідження положення тектології можуть бути використані в наступних вимірах.

Тектологія (від грецьк. тесляр, будівельник, творець) — усезагальна організаційна наука, яка становить собою спробу розгорнутої будови загальної теорії організації і структури систем. Автором і розробником даної концепції виступає Олександр Олександрович Богданов (справжнє прізвище Малиновський).

Безпосередньо термін „тектологія” було уведено в науковий обіг Е Геккелем, яким він позначив дисципліну, котра описує принципи будови живих організмів. Передумовою тектології, за О.О.Богдановим, є положення про те, що закони організації систем є єдиними для будь-яких об’єктів, речових і духовних, завдячуючи чому уможливлюється її вивчення в узагальненій формі.

Визначення організованої системи формується в тектології за принципом „ціле є більшим суми своїх частин”, зміст якого розкривається через аналіз взаємодії позитивного прояву окремих частин (активностей) і таким, що їм протистоять, нейтралізуючих проявів (опорів), причому перші в межах цілого сумуються, а другі не сумуються або сумуються неповно.

У поєднанні із експоненційною та гіперболічною теоріями людського розвитку, за таких умов вочевидь формується цілісна картина про множинність альтернатив розвитку реального світу через надмірно швидкий розвиток кіберпростору та відносин у ньому. Формування кіберпростору ще навіть кілька років тому було ідентифіковано як певна наукова гіпотеза, оскільки він трактувався як окремий прояв інформаційного простору, і відповідно кібербезпекова політика не розглядалася контекстуально відірвано від інформаційної політики. Але розвиток інформаційного суспільства, трансформація його у суспільство знань, шалений розвиток суспільних відносин у кіберпросторі вияв теоретичну нездатність прогнозування розвитку кіберпростору на підставі застарілої та ортодоксальної наукової методології, яка не враховує сучасного складного багатоальтернативного світу і потребує адекватних як математичних, так і соціогуманітарних моделей пояснення напрямів та тенденцій прогнозування тих чи інших процесів.

Таким чином, спроба регулювати існуючі кібервідносини — це завжди по факту констатація минулого. Нині кіберпростір за своїм розвитком випереджає реальність, тому і намагання держави якимось чином регулювати дані процеси має будуватись на прогнозних моделях і сценарному підході, і не описувати нові явища за допомогою лише застарілих матриць на кшталт суб’єкт-об’єктних відносин. Саме тому дана робота і виконується в рамках адміністративного та інформаційного права, які є найбільш динамічними галузями права, відображаючи рухливість суспільних відносин, притаманну стрімкому розвитку суспільства.

Наразі постає і нова наукова проблема: наукове передбачення розвитку як реального, так і кіберпростору і відповідно розгляд можливостей уведення до суб’єктів правових відносин кіборгів та штучний інтелект. Хочемо ми того чи ні, але за кілька років роботизація багатьох сфер життєдіяльності призведе до формування з одного боку значної кількості безробітних і бідних. а з іншого висуне не перший план необхідність розгляду штучного інтелекту як рівноправного учасника суспільних відносин. Звичайно, що це суперечить логіці нинішнього дня, але дана логіка будується лише на тих знаннях, які є сьогодні і не враховує майбутніх знань. Адже за нинішніх умов суб’єктом соціальних відносин може виступати лише людина… Однак, у тому і полягає сенс і гнучкість у розумінні тенденцій розвитку кіберпростору.

Так, наприклад майбутніми професіями, тобто такими професіями, які будуть витребувані динамікою суспільного розвитку виступатимуть:

1) археолог космічного сміття, до функцій якого входитиме відшукування та дослідження уламків, що перебувають на орбіті. Вони також проводитимуть екскурсії закинутими космічними кораблями;

2) фахівець зі збереження пам’яті. До 2020 року інтерфейси software-brain набиратимуть популярності, що дозволить фіксувати масовій аудиторії думки, спогади і мрії. Даний вид фахівців допомагатиме людям використовувати дані системи для збільшення місткості сховища;

3) стратег з відновлення дикої природи, який зможе відроджувати вимерлі багато століть тому види живих рослин і тварин;

4) інноватор батарей — буде винаходити нові способи збереження заряду елементів живлення;

5) дизайнер частин людського тіла. Прогрес біоінженерії дозволить жити середньостатистичній особі мінімум до 100 років, через те, що заміна тканин організму стане звичайною справою. В рамках даної професії будуть суміщення знання біоінженерії та естетичного дизайнера.

6) дизайнер кіберсередовища — дана професія буде актуальною через те, до 2025 року більшість населення планети, окрім інформаційної периферії, значну частину свого часу проводитимуть в кібернетичному середовищі: ігри, розваги, роботи, робота з хмарними сховищами, віртуальні конференції тощо;

7) кіберадвокати — адвокати між людиною та штучним інтелектом, причому вони мають відстоювати права і законні інтереси не лише людей, а й штучного інтелекту, як рівноправного учасника суспільних відносин. Також дані адвокати можуть виступати медіаторами між людиною і штучним інтелектом;

8) коментатор цифрової культури — формування нового виду покоління призведе до зміщення комунікативної функції, оскільки здатність говорити візуальною мовою стане важливою підоймою розвитку сучасної науки, зокрема і правової науки та соціальних медіа;

9) біохакер працюватимуть на засадах фріланса у кіберпросторі у віртуальних командах. Найбільш небезпечним стане протидія біохакерів зажерам штучного інтелекту;

10) аналітики-креативники кіберданих, до основних завдань яких входитиме обслуговування значних масивів даних із різноманітних дівайсів та пристроїв, що будуть підключені до глобальної мережі.

При цьому усі перелічені професії базуватимуться на наявності чотирьох основних компетенцій: комунікація, кооперація, креативність і критичне мислення.

Я переконаний у тому, що штучний інтелект має розглядатися вже зараз як рівноправний учасник правовідносин і відповідно до цього мають бути прописані його правила співжиття з біологічною людиною (представниками нашого виду). За нашого випадку, автоматизація та переведення державних реєстрів багатьох країн на платформи блокчейн, які за своєю здатністю унеможливлюють здійснення державного контролю створюють умови для встановлення такого контролю з боку штучного інтелекту і фактична цифровізація світу може відбуватися не за правилами і моделями, які намалювала собі людина, а за тими, як це змоделює і обґрунтує сам для себе штучний інтелект.

Моє бачення і тверда наукова позиція стоїть на тому підґрунті, що наука і її цінність полягає у передбаченні і формуванні прогнозних моделей і сценаріїв розвитку різноманітних подій із відповідними механізмами реагування держави. За такого підходу ми не відстаємо, ми не реагуємо, а діємо проактивно, адже за даного випадку ми формуємо майбутнє і реальність і штучний інтелект приходить до нас в світ і буде функціонувати за нашими правилами.

За іншого випадку створення штучного кіберпростору призведе до можливої конкуренції кіборгів та людини через неефективність управління людиною тими чи іншими ресурсами. Звичайно, що людина дану конкуренцію програє, адже вона керується не завжди розумом, а й емоціями, уподобаннями, традиціями, національними та культурними звичаями тощо. А головне: людина втомлюється — навчатися, працювати, самовдосконалюватися. Чого не можна сказати про штучний інтелект.

Основна ідея тектології полягає у тотожності організації систем різних рівнів: від мікросвіту — до біологічних і соціальних систем. Дану ідею майже на десять років пізніше розвивав Людвіг Фон Берталанфі у своїй теорії систем.

Існування системи суспільних відносин являє собою процес динамічний, тому поява тих чи інших факторів, що впливають на її розвиток, є атрибутивною. Розглядаючи флуктуації системи кібернетичної безпеки доцільно зважати, що вони спричинюють вихід системи на біфуркаційні точки, — точки розгалуження шляхів еволюції, — внаслідок чого постає потреба у вирішенні подальшої долі існування системи. Цією точкою може стати суперечність між реальним та кібернетичним простором, що може призвести до зміни організаційних форм системи.

Вихід системи на рівень біфуркаційних точок свідчитиме про потенційну можливість порушення рівноваги / паритету і здатність системи перейти або до іншого рівня і відповідно спричинити трансформації організаційних форм або ж бути зруйнованою.

Такий підхід до розгляду кібербезпекової політики допомагає вирішувати завдання щодо коректного діагностування, прогнозування та ідентифікації біфуркацій.

Щодо соціальних процесів О.О.Богданов вважав, що будь-яка людська діяльність об’єктивно є організуючою і дезорганізуючою. Таким чином сповідувався природний дуалізм. До речі, можу провести аналогію між даним принципом і засадами квантової фізики: в ній молекула розглядається з двох позицій: як частка, біля ядра котрої обертаються електрони і як енергія, що має розсіяний характер. Саме квантова фізика лягає в основу створення нових квантових комп’ютерів та квантових супутників.

За нашого випадку формування і відокремлення кіберпростору від реального простору почасти призводить до дихотомії даних просторів: вони існують майже окремішно і порізнено, і не завжди простір реальний визначає правила поведінки у просторі кібернетичному. Більше того можу говорити і про чітке формування видової картини кіберпростору: це і доповнена реальність і додаткова реальність і віртуальна реальність. Кожна з них є частковим проявом кібернетичного простору, адже в ньому і завдяки ньому вони існують.

Більше того, кіберпростір, керуючись механізмами багатоальтернативної самоорганізації, розвивається за власними законами — об’єктивними засадами. Причому я не можу на даному етапі описувати такі події терміном „принципами”, оскільки останні виступають пізнаними людиною закономірностями. Людина ж поки не пізнала принципи кіберпростору, адже закони його розвитку є об’єктивними для нього самого, натомість не є пізнаними людиною, оскільки когнітивна функція людини побудована таким чином, що описові моделі будується лише виходячи з наявних баз знань про теперішнє і майбутнє. Наукова гіпотеза за будь-яких ракурсів є обмеженою рамками знання, тому, принципово не приписуючи себе до агностицизму наголошу на необхідності нового — інноваційного мислення для розуміння напрямів розвитку кіберпростору.

Якщо О.О. Богданов вважав, що дезорганізація є приватним випадком організації, то я переконаний, що кіберпростір відображає ідеальну модель реального простору, яка не може бути реалізована через низку чинників. В найближчі часі ми станемо свідками епохальної та епічної битви реального світу і кіберпростору. Якщо за О.О.Богдановим організаційна система завжди є більшою, ніж сума її складових елементів, а дезорганізаційна — завжди є меншою суми своїх частин через що завжди приречена на провал, то в умовах надшвидкого формування та розвитку кіберпростору останній, будучи і трансформуючись у певний симулякр [20], стає самодостатнім, тобто фактично відбувається перевертень: реальний простір може перетворитись на дезорганізаційний для кіберпростору, а кіберпростір — організаційним для його суб’єктів.

У цілому сама проблематика осягнення використання симулякрів, про які Жан Бодрійар підготував монографічне дослідження [21] і їх усвідомлення в якості феноменів правового простору, відбувається дуже повільно. Зокрема, можу навести одну з небагатьох статей В.Фатхутдінова, в якій робиться спроба розглянути роль симулякрів і симулятивної практики при забезпеченні громадської безпеки. Симулакрум (лат. simulare — прикидуватися) — термін, що має два різні значення залежно від репрезентативної та нерепрезентативної моделі застосування. Платон визначав сімулакрум як копію копії, відображення відображення, подвоєння подвоєння, яке, також як і копія, претендує на позначення оригіналу, прототипу. Копія володіє схожістю з референтом, оскільки будує себе за зразком ідеї, а симулакрум — це копія копії, яка позбавлена подібності. Еклезіаст зазначав, що симулякр — це зовсім не те, що приховує собою істину, — це істина, що приховує, що її немає. Симулякр і є істина [22].

Важливість звернення мною уваги до симулякрів зумовлена тим, що вони дуже ефективні у кіберпросторі, при здійсненні інформаційних операцій, в тому числі веденні гібридних війн, вчиненні кібертероризму, здійсненні кібершпигунства і вчиненні кіберзлочинності. Адже вони підривають і стирають межі між доповненою та спотвореною реальністю та віртуальністю.

Важливим поворотним моментом в цьому процесі симуляції є перехід від знаків, які дисимілюють щось, до знаків, що приховують від нас той факт, що вони не означають нічого. Таким чином, обрання кіберпростору в якості домінантного для людини простору її існування та розвитку переміщає суб’єктів правовідносин до віртуального світу, створеного симулятивною практикою. Перше передбачає теологію істини, друге знаменує століття симуляції і симулякрів.

На зміну реальності приходить гіперреальність у вигляді яскравих образів і сам організаційного кіберпростору, коли будь-яка можливість пізнати реальне виступає утопічною. Одночасно з цим зростає ностальгія за якоюсь справжністю, задовольнити яку в принципі є неможливим, оскільки ностальгія ця призводить до подальшої ескалації і інтенсифікації симуляції. Відтак, йдеться не про вигадану недостовірну репрезентацію реальності, а про прийняття того факту, що реальність як така початково включає до власної структури симуляцію, репрезентацію, фікцію і тим самим рятує сама себе.

Таким чином, екстраполюючи також теоретичні посили щодо оцінки та аксіологізації безпекового простору в роботі В.Фатхутдінова [23] у свій спосіб, доходимо висновку, про те, що оцінка стає дедалі більшим універсальним засобом аксіологізації родового життя, яке все більше поглиблюється, показником все зростаючої релятивності ціннісних розмежувань між людьми і формою концентрації уваги індивідів навколо найбільш значимої для сучасної епохи проблеми майбутнього як такого [20, с. 475]. За умови кіберглобалізації, зменшення ролі держави в регулюванні суспільних відносин, оцінка допомагає зрозуміти вагу і необхідність пріоритезації цінностей людини в реальному світі. Перефразуючи А.Тойнбі [24, c. 587], відзначу, що у процесі взаємодії різних просторів форми суспільної організації та мережевих зв’язків в даних просторах більш-менш засвоюються успішно, натомість ядро культури, система цінностей та ціннісних орієнтацій — дуже важко і рідко.

Тому, початкова ейфорія від начебто спектрально ширшого кіберсвіту, формування нової кіберморалі, нової кібермови і зумовлених нею процесів конотації кібермови з часом натикнеться на більш серйозні методологічні проблеми, що мають суттєві аксіологічні коріння: система цінностей живих людей homo sapiens та штучного інтелекту є початково гранично різними, вони не співпадають за системоутворювальними параметрами навіть при перетворенні homo sapiens у homo cyberus. Тому формування кіберспільнот відбуватиметься динамічно лише до тих пір, доки штучний інтелект не сформує власний простір для власного розвитку. За такого випадку homo sapiens/cyberus змушені будуть перебувати на інформаційній та кібернетичній периферії як ментального несприйняття їх з боку пасіонарного етносу, що лишився в рамках homo sapiens, так і фізично відчувати зневагу та несприйняття з боку штучного інтелекту.

Відтак, базовим моментом, що різнитиме людей від штучного інтелекту, простір існування людини від простору розвитку штучного інтелекту виступатиме інтеграція цінностей, споріднення на базі цінностей.

Отже, кіборгізація суспільства і формування кіберспільноти мають розглядатися як формування альтернативної реальному соціуму спільноти але зі збереженням базових цінностей людини. У поєднанні із кіборгами та штучним інтелектом формуються засади до тривалої конкуренції даних систем. І якщо людина залишиться на твердих позиціях залишення в реальному світі, то з урахуванням пірамідального принципу і прогнозованих мною перверсій людина може стати представником дезорганізаційної системи.

Відтак, сповідуючи практичний підхід зауважу, що методологічний потенціал тектології може бути використаний для кращої організації речей, людей і ідей як в реальному, так і у кібернетичному світі.

Одним із концептуальних завдань тектології є розширення звичних рамок звичайної та вузько спеціалізованої наукової свідомості, подолання її обмеженості і однобічності, які здебільшого виражаються словами — „з одного боку”, або „у той же час”, „поряд із цим”. О.О. Богданов обрав організаційну системи координат і ця ідея виявилася надзвичайно корисною. На його думку, на атомному рівні і у галактичному просторі, а також у таємничому світі людської психіки і мислення, діють одні й ті ж самі організаційні закони поєднання частин до єдиного цілого, підтримання цього цілого у динамічній рівновазі з іншим світом і переміщення його за циклічною траєкторією розвитку.

На думку В.А. Ліпкана, саме ці ідеї сприяли усвідомленню позитивної ролі хаосу, який має таку ж фундаментальну основу як закони збереження і збільшення ентропії. Майже через 50 років, дані ідеї будуть знову усвідомлені і розгорнуті у вигляді нової теорії — синергетики, яка вивчатиме випадковість як норму, а хаос в якості конструктивного чинника функціонування будь-якої нелінійної нерівноважної системи. Втім, як можна чітко побачити, саме О.О. Богданов першим звернув на це увагу, а не Г. Хакен, І. Пригожин і І.Стенгерс [25-26], які вважаються засновниками теорії синергетики і всіх її основних постулатів [19, с. 294].

Маститими висновками О.О.Богданова є те, що він помістив спостерігача до центру динамічного процесу взаємодії й увів у науковий обіг цілу гаму подвійних понять: активність — супротив, асиміляція — дезасиміляція, кон’югація — диз’юнкція, інгресія — дезінгресія та інші. При чому дані поняття не становлять собою антиномії, а є робочими інструментами, що дозволяють розтягувати вербальну однобічність мови, а відтак і мислення для роботи у системі не двозначної логіки, де існують окремо „активності” і „супротиви”, а системі логіки з перемінним центром (доцентровість), де існує єдине поняття „активність — супротив”.

Таким чином, трактуючи це до предмета мого дослідження, зазначу, що формування єдиного „реальний простір — кіберпростір” є знаковим сенсом для подальших досліджень. Адже, спираючись на це поняття, але трактуючи його як антиномію, ми початково розглядаємо кіберпростір як дезорганізаційний і відповідно до цього проводимо свої дослідження і намагаємося формувати відповідні напрями державної кібербезпекової політики.

Застосування розроблених О.О.Богдановим ідей подвійності уможливлюють інтерпретувати їх до контексту мого дослідження наступним чином.

1. Будь-яка ознака володіє подвійністю, оскільки ми не можемо створити річ, не створивши паралельно те, чим вона не є — структурна подвійність. Таким чином, оскільки кіберпростір виокремився в окремий простір, можемо чітко говорити що кіберпростір є тим, чим не є реальний простір, а звідси: напрями державної політики в реальних просторах : земля, повітря, море і космос — не є такими і кіберпросторі. Формування напрямів державної кібербезпекової політики потребує концептуальних інших підходів.
2. Будь-яка подвійність передбачає межу між тим, що є сама річ і чим вона не є. Межа кіберпростору і реальних просторів полягає у тому, що кожен із них має власний склад суб’єктів соціальних відносин, різні зв’язки та предметну сферу відносин, що власне і порізнює їх один від інших.
3. Будь-яка межа має на увазі подвійність, оскільки ми можемо перетинати її двома основними способами: „звідси — туди” і „звідти — сюди”. Ці способи не є еквівалентними і передбачають різні взаємодії, інакше межа була б непомітною. Оскільки перетин межі — це процес, пов’язаний із взаємодією, то це отримало назву динамічної подвійності. Даний чинник виступає ключовим, оскільки методи державного управління і правового регулювання суспільних відносин у різних вимірах реального простору не підходять до їхнього застосування у кіберпросторі. Більше того, на існування „права і неправа” при дослідженні наповнення правового простору вказує і Ю. Оборотов, зазначаючи на важливість домогтися цілковитого демонтажу системи неправа, щоб були виключені ситуації деформування права в неправо, щоб неправо не ставало нормативним ідолом у руках можновладців [27, с. 9].
4. Зважаючи на те, що дослідник застосовує для опису мову „посейбічності”, визнається наявність опису мовою „потойбічності”, яка не може бути вираженою мовою чуттєвого сприйняття дослідника, втім є споріднена з ним. Звідти мною окремо розглядаються проблеми розроблення і формування кібермови, конотація кіберпростору.
5. Неможливо уявити що-небудь, не визначивши ці два стани, а визначити ці два стани неможливо, не створивши чотирьох елементів або гілок: дві структурні і дві динамічні. Жодна з них існує окремішно одна від одної.

Якщо обидві структурні гілки подвійності є спостережними, то з двох гілок динамічної подвійності одна гілка (що відповідає перетину межі „звідти — сюди”) не є такою, що її можна спостерігати. Втім тій динамічній гілці, яка не є спостережною, відповідає одна зі структурних гілок подвійності [19, с. 291—298].

Висновки

Таким чином можу висновувати, що ідеї тектології становлять важливе методологічне підґрунтя для розуміння базових характеристик функціонування й можливого розвитку кіберпростору, його співвідношення з реальним простором, технецій розвитку двох просторів в якості єдиної симбіотичної несуперечливої макросистеми.

Певне занедбання тектології і тиражування ідей лише системного підходу, який в якості фундаментальної методології оформився лише через 30 років після тектології є методологічно необґрунтованим і призводить до вивчення лише сталих вже функціонуючих систем, наперед унеможливлюючи здатність дослідника здійснювати прогнозування складних динамічних систем, особливо в час перманентної нестабільності. Адже саме зараз, в умовах стрімкого формування кіберсвіту, звернення уваги до кіберметодології, першоосновою якої становить тектологія — є адекватним і необхідним, таким що відповідає сучасним тенденціям розвитку нестабільного багатоманітного світу.

Переконаний, що зараз тектологія має інтерпретуватися як одна з перших фундаментальних спроб побудови загальнонаукової концепції, в якій поставлено й зроблено нариси алгоритмів вирішення широкого кола проблем організації, управління і розвитку складних динамічних системних об’єктів в умовах невизначеності.

Список використаних джерел

1. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.
2. Ліпкан В. А. Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Кушнір ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 376 с.
3. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом : [монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.
4. Ліпкан В. А. Адміністративна відповідальність за порушення порядку державної закупівлі товарів, робіт і послуг : [монографія] / В. А. Ліпкан, М. Ю. Довгань / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 304 с.
5. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] / В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.
6. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] / В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.
7. Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
8. Ліпкан В.А. Адміністративно-правове регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні : [монографія] / А. А. Кафтя, В. А. Ліпкан, Н. Ю. Баланюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 316 с.
9. Ліпкан В.А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
10. Ліпкан В. А. Сутність та порядок вирішення службових спорів : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. Г. Мовчун / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2017. — 312 с.
11. Ліпкан В.А. Безпекознавство : [Навчальний посібник] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Вид-во Європ. ун-та, 2003. — 208 с.
12. Ліпкан В.А. Застосування положень тектології при побудові системи національної безпеки // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ України. — 2002. — № 4. — С. 128 – 132.
13. Максименко Ю. Є. Інформаційна деліктологія: проблемні питання / Ю. Є. Максименко, В. А. Ліпкан // Prava a slobody cloveka a obcana : mechanizmus ich implementacie a ochrany roznych oblastiach prava : матеріали між нар. конф., (м. Братислава, 19-20 верес. 2014 р.). — Братислава, 2014. — С. 40—43.
14. Лахно В. А. Побудова адаптивної системи розпізнавання кіберзагроз на основі нечіткої кластерізації ознак / В. А. Лахно // Восточно-Европейский журнал передовых технологий. — 2016. — № 2(9). — С. 18-25.
15. Панченко В. М. Зарубіжний досвід формування систем захисту критичної інфраструктури від кіберзагроз / В. М. Панченко // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави : наук.-практ. журн. — К. 2012. — №3 (10). — С. 100-109.
16. Богданов А.А. Всеобщая организационная наука (Тектология). — Берлин: Из-во Гржебина (на русском языке), 1922.
17. Богданов А.А. Всеобщая организационная наука (тектология). — Т. 1. 3-е изд. — М.: Книга, 1925; Т. 2. 3-е изд., 1927; Т. 3. 2-е изд., 1929.
18. Богданов А.А. Тектология. Всеобщая организационная наука. — М., 2003. — 496 с.
19. Теорія управління в органах внутрішніх справ : [Навчальний посібник] / За ред. В. А. Ліпкана. — К.: КНТ, 2007. — 884 с.
20. Современный философский словарь / под общ. ред. В.Е.Кемерова и Т.Х. Керимова. — 4-е изд., испр. и доп. — М. : Академический проект; Екатеринбург : Делова книга, 2015. — 823 с.
21. Бодрийяр Ж. Симулякры и симуляции / Ж. Бодрийяр ; [пер. с фр. А. Качалова]. — М. : Издательский дом “ПОСТУМ”, 2015. — 240 с.
22. Фатхутдінов В. Г. Роль оцінки у формуванні симулякрів і провадженні симулятивної практики в дійсність під час забезпечення громадської безпеки / В. Г. Фатхутдінов // Право і суспільство. — 2015. — № 5-2. — С. 30—39.
23. Фатхутдінов В. Г. Адміністративно-правове регулювання у сфері громадської безпеки в Україні : [монографія] / В. Г. Фатхутдінов. — Київ : Освіта України, 2016. — 400 с.
24. Тойнби А. Постижение истории. – М.: Прогресс, 1991. – 720 с.
25. Пригожин И., Стенгерс И. Время, хаос, квант. К решению парадокса времени: Пер. с англ. Ю.А.Данилова. — 3-е изд. — М.: Эдиториал УРСС, 2001. — 240 с.
26. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог с природой: Пер. с англ. Ю.А.Данилова. — 3-е изд. — М.: Эдиториал УРСС, 2001. — 312 с.
27. Оборотов Ю. Наповнення правового простору / Ю. Оборотов // Юридичний вісник. — 2017. — № 1. — С. 5—10.

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КІБЕРБЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ: ТЕКТОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД

Діордіца Ігор Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри кримінального права і процесу

Національного авіаційного університету

Виклад основного матеріалу

Для мого дослідження положення тектології можуть бути використані в наступних вимірах.

2) фахівець зі збереження пам’яті. До 2020 року інтерфейси software-brainнабиратимуть популярності, що дозволить фіксувати масовій аудиторії думки, спогади і мрії. Даний вид фахівців допомагатиме людям використовувати дані системи для збільшення місткості сховища;

4) інноватор батарей — буде винаходити нові способи збереження заряду елементів живлення;

Тому, початкова ейфорія від начебто спектрально ширшого кіберсвіту, формування нової кіберморалі, нової кібермови і зумовлених нею процесів конотації кібермови з часом натикнеться на більш серйозні методологічні проблеми, що мають суттєві аксіологічні коріння: система цінностей живих людей homo sapiens та штучного інтелекту є початково гранично різними, вони не співпадають за системоутворювальними параметрами навіть при перетворенні homo sapiens у homo cyberus. Тому формування кіберспільнот відбуватиметься динамічно лише до тих пір,доки штучний інтелект не сформує власний простір для власного розвитку. За такого випадку homo sapiens/cyberusзмушені будуть перебувати на інформаційній та кібернетичній периферії як ментального несприйняття їх з боку пасіонарного етносу, що лишився в рамках homo sapiens, так і фізично відчувати зневагу та несприйняття з боку штучного інтелекту.

1. Будь-яка ознака володіє подвійністю, оскільки ми не можемо створити річ, не створивши паралельно те, чим вона не є — структурна подвійність. Таким чином, оскільки кіберпростір виокремився в окремий простір, можемо чітко говорити що кіберпростір є тим, чим не є реальний простір, а звідси: напрями державної політики в реальних просторах : земля, повітря, море і космос — не є такими і кіберпросторі. Формування напрямів державної кібербезпекової політики потребує концептуальних інших підходів.

2. Будь-яка подвійність передбачає межу між тим, що є сама річ і чим вона не є. Межа кіберпростору і реальних просторів полягає у тому, що кожен із них має власний склад суб’єктів соціальних відносин, різні зв’язки та предметну сферу відносин, що власне і порізнює їх один від інших.

3. Будь-яка межа має на увазі подвійність, оскільки ми можемо перетинати її двома основними способами: „звідси — туди” і „звідти — сюди”. Ці способи не є еквівалентними і передбачають різні взаємодії, інакше межа була б непомітною. Оскільки перетин межі — це процес, пов’язаний із взаємодією, то це отримало назву динамічної подвійності. Даний чинник виступає ключовим, оскільки методи державного управління і правового регулювання суспільних відносин у різних вимірах реального простору не підходять до їхнього застосування у кіберпросторі. Більше того, на існування „права і неправа” при дослідженні наповнення правового простору вказує і Ю. Оборотов, зазначаючи на важливість домогтися цілковитого демонтажу системи неправа, щоб були виключені ситуації деформування права в неправо, щоб неправо не ставало нормативним ідолом у руках можновладців [27, с. 9].

4. Зважаючи на те, що дослідник застосовує для опису мову „посейбічності”, визнається наявність опису мовою „потойбічності”, яка не може бути вираженою мовою чуттєвого сприйняття дослідника, втім є споріднена з ним. Звідти мною окремо розглядаються проблеми розроблення і формування кібермови, конотація кіберпростору.

5. Неможливо уявити що-небудь, не визначивши ці два стани, а визначити ці два стани неможливо, не створивши чотирьох елементів або гілок: дві структурні і дві динамічні. Жодна з них існує окремішно одна від одної.

Висновки

Список використаних джерел

1. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.

2. Ліпкан В. А. Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Кушнір ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 376 с.

3. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом : [монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.

4. Ліпкан В. А. Адміністративна відповідальність за порушення порядку державної закупівлі товарів, робіт і послуг : [монографія] / В. А. Ліпкан, М. Ю. Довгань / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 304 с.

5. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] / В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

6. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] / В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

7. Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 440 с.

8. Ліпкан В.А. Адміністративно-правове регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів в Україні : [монографія] / А. А. Кафтя, В. А. Ліпкан, Н. Ю. Баланюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 316 с.

9. Ліпкан В.А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.

10. Ліпкан В. А. Сутність та порядок вирішення службових спорів : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. Г. Мовчун / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2017. — 312 с.

11. Ліпкан В.А. Безпекознавство : [Навчальний посібник] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Вид-во Європ. ун-та, 2003. — 208 с.

12. Ліпкан В.А. Застосування положень тектології при побудові системи національної безпеки // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ України. — 2002. — № 4. — С. 128 – 132.

13. Максименко Ю. Є. Інформаційна деліктологія: проблемні питання / Ю. Є. Максименко, В. А. Ліпкан // Prava a slobody cloveka a obcana : mechanizmus ich implementacie a ochrany roznych oblastiach prava : матеріали між нар. конф., (м. Братислава, 19-20 верес. 2014 р.). — Братислава, 2014. — С. 40—43.

14. Лахно В. А. Побудова адаптивної системи розпізнавання кіберзагроз на основі нечіткої кластерізації ознак / В. А. Лахно // Восточно-Европейский журнал передовых технологий. — 2016. — № 2(9). — С. 18-25.

15. Панченко В. М. Зарубіжний досвід формування систем захисту критичної інфраструктури від кіберзагроз / В. М. Панченко // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави : наук.-практ. журн. — К. 2012. — №3 (10). — С. 100-109.

16. Богданов А.А. Всеобщая организационная наука (Тектология). — Берлин: Из-во Гржебина (на русском языке), 1922.

17. Богданов А.А. Всеобщая организационная наука (тектология). — Т. 1. 3-е изд. — М.: Книга, 1925; Т. 2. 3-е изд., 1927; Т. 3. 2-е изд., 1929.

18. Богданов А.А. Тектология. Всеобщая организационная наука. — М., 2003. — 496 с.

19. Теорія управління в органах внутрішніх справ: [Навчальний посібник] / За ред. В. А. Ліпкана. — К.: КНТ, 2007. — 884 с.

20. Современный философский словарь / под общ. ред. В.Е.Кемерова и Т.Х. Керимова. — 4-е изд., испр. и доп. — М. : Академический проект; Екатеринбург : Делова книга, 2015. — 823 с.

21. Бодрийяр Ж. Симулякры и симуляции / Ж. Бодрийяр ; [пер. с фр. А. Качалова]. — М. : Издательский дом “ПОСТУМ”, 2015. — 240 с.

22. Фатхутдінов В. Г. Роль оцінки у формуванні симулякрів і провадженні симулятивної практики в дійсність під час забезпечення громадської безпеки / В. Г. Фатхутдінов // Право і суспільство. — 2015. — № 5-2. — С. 30—39.

23. Фатхутдінов В. Г. Адміністративно-правове регулювання у сфері громадської безпеки в Україні : [монографія] / В. Г. Фатхутдінов. — Київ : Освіта України, 2016. — 400 с.

24. Тойнби А. Постижение истории. – М.: Прогресс, 1991. – 720 с.

25. Пригожин И., Стенгерс И. Время, хаос, квант. К решению парадокса времени: Пер. с англ. Ю.А.Данилова. — 3-е изд. — М.: Эдиториал УРСС, 2001. — 240 с.

26. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог с природой: Пер. с англ. Ю.А.Данилова. — 3-е изд. — М.: Эдиториал УРСС, 2001. — 312 с.

27. Оборотов Ю. Наповнення правового простору / Ю. Оборотов // Юридичний вісник. — 2017. — № 1. — С. 5—10.

ЗАСТОСУВАННЯ ПОЛОЖЕНЬ ТЕКТОЛОГІЇ ПРИ ПОБУДОВІ СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

admin — Wed, 29 May 2002 07:50:23 +0000

© Ліпкан Володимир Анатолійович,

докторант Національної академії внутрішніх справ України,

кандидат юридичних наук

Для цитування:

Ліпкан В.А. Застосування положень тектології при побудові системи національної безпеки. Вісник Одеського інституту внутрішніх справ України. 2002. № 4. С. 128 – 132.

Питання методології

Геополітичні трансформації в світі призводять до формування нової системи безпеки. Осторонь цих питань не можу залишатися держава, яка є геостратегічним центром Європи — Україна. Зазначу, що проблема формування ефективної системи національної безпеки не є новою, водночас методологія, яка застосовується для її вирішення, поки не дала позитивних результатів, тому казати про концептуальну завершеність формування даної системи є передчасним. І проблема полягає не стільки у неспроможності тієї чи іншої методології вирішити поставлені завдання, скільки у вірності визначення самої проблеми. Очевидним, і здавалося б таким, що не потребує зайвих доведень, є тезис про те, що національна безпека є системою і адекватною методологією для її вивчення є системний підхід. На це навіть наголошується у першому навчальному посібнику з питань основ національної безпеки[1].

Але ретельне дослідження даної монографії дозволяє зробити наступний висновок. Звичайно, цей посібник є першою спробою, підійти до розгляду національної безпеки, застосовуючи системний підхід. Водночас слід визнати і той факт, що застосування методології зазначеного підходу не знайшло адекватного відображення у розглядуваній роботі. Так, наприклад не були достатньо проаналізовані характеристики самої системи (стійкість, цілісність, інтегративні якості, наявність структури, системостворюючі зв’язки, параметри входу, виходу, процес тощо) Скажу більше, на мою думку, у даній роботі логічний акцент робився не стільки на системному, скільки на системно-структурному підході, тому що ретельному аналізові були піддані підсистеми національної безпеки, і робився аналіз їх елементного складу, у той час як питання транссистемних зв’язків та інтегративних властивостей не знайшли належного висвітлення.

Але безперечною є заслуга даних авторів у тому, що вони поставили проблему: національну безпеку необхідно розглядати за допомогою системного підходу.

Продовжуючи дану тему, зазначу, що перш за все потребують висвітлення питання, пов’язані із визначенням та ідентифікацією національної безпеки в якості системи. Відомо, що системи можуть відкритими і закритими, лінійними і нелінійними, стійкими і нестійкими, стохастичними і динамічними, стаціонарними і ергодичними, штучні та природні, живі та неживі, віртуальні та реальні тощо. Ідентифікація системи національної безпеки надасть можливість щодо предметного її вивчення, а також відпрацювання стратегій забезпечення національної безпеки. Серед цілого арсеналу засобів, які допомагають вирішувати ці завдання, чільне місце посідає теорія криз. Тому, відповідно до окреслених вище завдань, розглянемо застосування даної теорії при формуванні СНБ України.

Тектологія і система національної безпеки

Найбільш складний і суперечливий період у динаміці будь-якої системи — досягнення точки біфуркації, у якій система має обрати подальший шлях розвитку, і або перейти до якісно нового стану, або бути заміненою іншою системою. О.О.Богданов та Ю.В.Яковець досягнення точки біфуркації називають кризою, а саму теорію, яка описує зародження, функціонування та вплив криз на системи, теорією криз. Спираючись на методологію даної теорії, ми і проаналізуємо вплив загроз різного характеру (флуктуацій) на систему, а також можливі альтернативи функціонування системи національної безпеки (СНБ) у точках біфуркації.

Найбільш важливим завданням є застосування моніторингу загроз, моделювання структури і глибини кризи, її місця в динаміці, обрання найбільш надійних шляхів виходу системи в умовах активізації алгоритмів дестабілізації, переходу її в новий стан.

Зазначу, що розглядаю систему дестабілізації як органічний складовий елемент загальної СНБ, а не окремо існуючий та спорадично виникаючий чинник, що періодично може впливати на функціонування системи. Розвиваючись у ритмі циклічної динаміки, проходячи усі стадії еволюції, будь-яка система весь час існує в умовах потенційної дестабілізації. Звичайно, що розглядаючи систему дестабілізації слід враховувати, складовим елементом якої системи вона є. Саме тому не можна казати про однаковість дестабілізацій, саме тому кожна система дестабілізації відображає характерні ознаки тієї системи, в якій вона існує. Отже кожна система дестабілізації є унікальною, ексклюзивною у своєму роді, вона залежить він впливу чисельних чинників, які мають як екзогенне, так і ендогенне походження.

Звичайно, що при розгляді системи національної безпеки постає потреба у виробленні механізмів моніторингу і взагалі менеджменту загроз, і відповідно до цього відпрацюванню шляхів їх запобігання і подолання. Але перед тим, як розглядати дані питання, необхідно більш детально зупинитися на засадничих положеннях теорії криз, яка допоможе наблизитися до розуміння природи загроз (флуктуацій).

Одразу ж внесемо ясність у питання щодо визначення місця теорії криз в системі інших системних теорій. Отже, дана теорія є складовим компонентом загальної теорії систем. При чому переповнені бажанням розсіяти ту оману, якою окутані більшість дослідників, і акцентувати увагу на тій обставині, що засновником загальної теорії систем був не Людвиг фон Берталанфі, як на це зазначають численні дослідники[2]. Якщо прослідкувати хронологію виходу його роботи, то стане зрозумілим що книга цього, без сумніву талановитого, австрійського біолога була написана у 40-х роках ХХ століття, і її основні положення ґрунтувалися на постулатах, висунутих маловідомим і незрозумілим того часу російським дослідником О.О.Богдановим, який ще 1921 році сформував парадигму дослідження систем у роботі, відомій фахівцям під назвою „Всеобщая организационная наука (Тектология)”, яка вийшла друком у 1922 році. Отже аж ніяк не принижуючи досягнень Л.Ф.Берталанфі, зазначимо що засновником загальної теорії систем був А.А.Богданов[3], окремі положення теорії якого ми і застосовуватимемо при дослідженні функціонування систем дестабілізації в рамках системи національної безпеки.

Розглянемо їх більш детально.

Існування системи являє собою процес динамічний, тому поява тих чи інших факторів, що впливають на її розвиток є атрибутивною. Розглядаючи флуктуації СНБ ми акцентували увагу на тому, що вони спричинюють вихід системи на біфуркаційні точки, — точки розгалуження шляхів еволюції, — внаслідок чого постає потреба у вирішені подальшої долі існування системи. Наслідком розв’язання даної проблеми стає зміна організаційних форм системи.
Виділяють такі типи біфуркацій системи: інтеграційні — біфуркації, внаслідок яких сталося утворення нової системи, нових зв’язків (як приклад може слугувати утворення після певних загроз СНБ однієї країни системи колективної безпеки декількох країн); дезінтеграційні — біфуркації, внаслідок яких стався розрив існуючих зв’язків, створення їх там, де раніше не існувало (приклад: дестабілізація СНБ Югославії спричинила: 1) розрив існуючих зв’язків у системі — відокремлення складових частин з подальшим утворенням незалежних держав; 2) утворення нових за її межами — включення Хорватії, Боснії у натівську систему безпеки). Однак додам, що у чистому вигляді ці біфуркації не існують поодиноко — вони утворюють собою певне чергування. У даному випадку суть циклічності біфуркацій, що є притаманною СНБ, може характеризуватися одним із законів діалектики: заперечення заперечення. Утворення нової системи відбувається через проходження наступних етапів: деструкція, кумуляція і конструкція. Деструкція (дезінтеграційні біфуркації) полягає у розриві, знищенні існуючих зв’язків у системі. Кумуляція становить наступний етап. На цьому етапі із системи, що вичерпала свій потенціал розвитку, вибираються ті зв’язки, елементи, що можуть бути доцільними при утворенні нової системи. Конструкція (інтеграційні біфуркації), становлячи собою заключний етап формування нової системи, є остаточним кроком щодо інтеграції і трансформації існуючих елементів у нову систему. Ураховуючи ж той чинник, що система, знаходячись постійно у динаміці, весь час еволюціонує, іншими словами постійно наближається до вичерпання потенціалу свого розвитку, зрештою постає питання про необхідність вдосконалення самої системи і вихід її на той рівень, який не передбачений тими алгоритмами, що первісно в неї закладалися. І це спричинює вихід системи на рівень біфуркаційних точок. Таким чином, можна констатувати про таку ознаку біфуркацій як циклічність.
Вихід системи на рівень біфуркаційних точок свідчитиме про потенційну можливість порушення рівноваги і здатність системи перейти до іншого рівня, трансформації організаційних форм. Такий підхід до розгляду СНБ допомагає вирішувати завдання щодо діагностування, передбачення та ідентифікації біфуркацій. При чому, після проходження цієї точки біфуркації, система починає свій шлях вже до нових біфуркацій. Настання нового постбіфуркаційного періоду свідчитиме про межу змін, які можуть відбутися при біфуркації, іншими словами межу її тенденцій. Якщо нам відомі тенденції біфуркації і ті умови, за яких вони трапляються, то вникає можливість передбачати кінцевий стан системи після проходження точок біфуркації — постбіфуркаційний період. Саме тому управлінець-системолог, аналізуючи стан системи в умовах активізації алгоритмів дестабілізації, беручи до уваги усі системні компоненти (елементи, структуру, зв’язки, середовище), може заздалегідь вказати, система якого класу має бути після біфуркації. Дана позиція є виключно важливою в якості визнання принципової можливості передбачати результати біфуркаційних фаз, фатальних флуктуацій у циклічній динаміці СНБ, незважаючи на усю хаотичність тектологічних картин системних перетворень, коли можна спостерігати розщеплення цілісності на різнорідні елементи, розпад і руйнування підсистем із слабкими алгоритмами, посилення і активізація підсистем із сильними алгоритмами і врешті-решт формується нова система.
За характером протікання можна виділити біфуркації вибухові і завмираючі. Вибухові розвиваються лавиноподібно, аж до повного руйнування систем, знищення початкової форми. Завмираючі розвиваються поступово, призводять до затухання коливальних процесів при встановленні нової рівноваги. При чому знову ж таки дані біфуркації необхідно сприймати в контексті їх дуальної природи, як певну варіативно різноманітну цілісність.
Використання системного підходу дозволяє досліджувати біфуркації в якості систем, а отже можна казати про наявність певної структури самих біфуркацій, їх періодизації і видової картини. На місці розриву двох систем утворюється граничний шар. Після цього він починає перетворюватися, набувати інших властивостей: утворюється нова структура обміну із зовнішнім світом. Згодом структурні зміни граничного шару розповсюджуються на найближчий до нього внутрішній, потім на наступний, у результаті третя стадія перетворень призводить до нової граничної рівноваги. Швидкість досягнення граничної рівноваги залежить від пластичності системи; ступінь подібності з початковою формою — від однорідності їх початкового матеріалу[4]. Безумовно, важливу роль відіграє характер системосередовища.
Впевнений, що біфуркації є притаманними будь-якій системі, і відповідно до теорії множин, вони можуть мати вигляд нескінченого ланцюга. Парадокс полягає у тому, що рівновага є частковим випадком біфуркацій — вона становить собою кризу динаміки, руху. Саме тому поняття біфуркації для ТНБ є універсальним. У той же час слід розрізняти біфуркації різних ступенів і порядків.

Таким чином, застосування положень тектології дає можливість зробити висновок, що система національної безпеки характеризується зміною організаційних форм, циклічністю біфуркацій, знання про умови настання яких дозволяють прогнозувати поведінку системи у постбіфуркаційний період.

Вплив біфуркацій на еволюцію СНБ.

Розглянемо більш докладно роль біфуркацій в еволюції СНБ і сформулюємо основні положення загальної теорії національної безпеки.

Поняття біфуркації. Аксіома даної теорії: біфуркації є атрибутивною ознакою будь-якої системи, вони є неминучими для будь-якої системи. Регулярно повторювані біфуркації є основою циклічного розвитку будь-якої системи. Вони розпочинаються тоді, коли потенціал прогресу базових елементів домінантної системи є переважно вичерпаним, у той час як зароджуються і починають боротьбу елементи нової системи, із кінцевим утвердженням яких розпочнеться новий цикл системи. Саме у цей період значно знижується загальний потенціал системи, а також спостерігається падіння емерджентності (сума потенціалу підсистем перевищує потенціал самої системи). Біфуркація створює передумови для трансформації системи, вона надає системі можливість розв’язання даної проблеми або через заміну і удосконалення системостворюючих елементів і утворення нової системи, або через ліквідацію даної системи, алгоритми дії якої не сумісні із системосередовищем функціонування.

Звичайно, що розглядаючи зміст циклічності біфуркацій, постає необхідність в окресленні даного питання. Отже можна виділити наступні фази циклу біфуркацій:

1) стабільність — нижній стан рівноваги системи, який завершується біфуркацією;

2) зниження рівня захищеності систем, часткова трансформація недіючих алгоритмів системи;

3) депресії — стан системи, за якого дія старих і нових алгоритмів системи балансує одна одну;

4) оживлення — початок ескалації елементів нової системи, зниження ентропії, підвищення захищеності життєво важливих інтересів;

5) стрімкий підйом — кульмінація нового циклу системи, підтвердження її дієздатності;

6) стабільність — верхній стан рівноваги системи, який знову ж таки завершується черговою кризою, передумови якого зароджуються на попередньому етапі.

Представлена принципова схема має універсальне застосування. Так, наприклад, вона може застосовуватись у маркетингу при визначенні стратегій продажу того чи іншого товару в залежності від того, на якій стадії розвитку (фазі циклу) він знаходиться. Найбільш довготривалою у маркетингу вважається фаза зниження попиту на товар (6 фаза), у той час як найкоротшою за часом — фаза стрімкого підйому попиту на товар при збереженні старої ціни (фаза 5).

Водночас така універсальність має вірно сприйматися, через що слід розуміти, що цикли можуть деформуватися під впливом різних чинників (так, наприклад, цикл розвитку СНБ Югославії був штучно перерваний операцією НАТО). Водночас після нейтралізації флуктуацій, ритміка циклічної динаміки поновлюється. Звичайно, що кожен цикл взаємодіє один з одним, а характер системосередовища утворює неповторні їх конфігурації, через що як інтенсивність флуктуацій, так і тривалість того чи іншого циклу є лабільними категоріями і вираховуються, виходячи із показників функціонування системи на тому чи іншому етапі еволюції.

2. Функції біфуркацій. Біфуркації є прогресивними за своїм змістом, незважаючи на можливі фатальні незворотні зміни для систем. Вони є знаковою подією динаміки системи, досягнення нею найвищих фаз розвитку і подальшої еволюції через оновлення або знищення. Біфуркації виконують такі важливі функції:

1) різкого послаблення і усунення (або якісного перетворення) застарілих елементів домінуючої системи, які вже вичерпали свій потенціал;

2) стримувань і противаг між організаційними і самоорганізаційними системами національної безпеки;

3) приготування ґрунту для активізації нових алгоритмів, що формуватимуть оновлену систему наступного циклу;

4) акумулювання тих елементів системи, які здатні за умови модифікації перейти до оновленої системи;

5) конструкція оновленої системи на підставі усунення застарілих і непридатних, модифікації придатних і створення нових елементів і алгоритмів.

Отже біфуркація свідчить про якісний розвиток системи і є передумовою її подальшої еволюції.

Динаміка біфуркацій. Біфуркація, являючись також динамічною системою, проходить декілька стадій:

¯ латентний період, коли її передумови визрівають, але ще не прориваються назовні; цей етап співпадає із завершуючим етапом фази стабільного розвитку зникаючого циклу і початком зародження нового циклу;

¯ період обвалу, стрімкого загострення відносин між усіма елементами підсистеми, певна системна автономія, яка послаблює загальний потенціал СНБ. У цей період набирають силу і знаходять свій прояв елементи нової системи;

¯ період пом’якшення біфуркацій, утворення передумов для його подолання, переходу до фази депресії, яка забезпечує тимчасову рівновагу між старою і новою. На цій стадії нова система обирає сили, розквіту, апогею свого розвитку.

Тривалість цих стадій є неоднаковою, водночас прогрес систем є процесом незворотним, і варіація стадій біфуркацій може відбуватись лише у контексті загального прогресу.

Загальність та ексклюзивність біфуркацій. Біфуркації є загальними, вони притаманні будь-якій системі, через те, що без ритміки циклів немає розвитку, а без розвитку — життя. Уявлення про те, що після колапсу біполярної світу, заснованого на протистоянні двох систем безпеки, встановиться нова система універсальна система безпеки виявилися безплідними. Монополяризація світу, а отже і домінування однієї системи безпеки (США), не стало ахіллесовою п’ятою щодо створення системи безпеки глобального рівня. При чому безальтернативне домінування системи безпеки США було приречене на провал. І саме застосування знань щодо циклічності біфуркацій дало змогу прогнозувати дане явище. Водночас після подій 11 вересня 2001 року, коли у США було вчинено акти тероризму, внаслідок яких загинуло біля 10 тисяч осіб і завдано матеріальної шкоди на суму біля 100 млрд. доларів, неможна говорити про колапс СНБ США, більш вірним казати про колапс монополярної системи безпеки. Також колапс свого часу спіткав і СНБ СРСР, і СНБ СФРЮ, і СНБ Філіппін та багатьох інших країн. Але кожний з них мав свої джерела походження, етапи розвитку та наслідки. Саме тому, розглядаючи біфуркації як невід’ємну складову будь-якої системи, слід враховувати той факт, що вона носить сугубо індивідуальний, ексклюзивний характер.
Класифікація біфуркацій. Наявність такої ексклюзивності дає можливість казати не лише про багатовимірність, а й про їх варіативність, через що постає необхідність у їх класифікації. Отже біфуркації можуть бути класифіковані за наступними підставами:

за об’єктом:

у суспільстві — відображають ставлення людей і знаходяться під їх впливом;
у живій та неживій природі;
у взаєминах із суспільством;

за характером:

¨ ті, що передують новому етапу розвитку системи або її загибелі, розпаду, колапсу;

¨ ті, що діють ізольовано, відносно самостійно від інших біфуркацій, або ті що взаємодіють з ними, що викликає резонансний ефект;

¨ ті, що виступають як неминуча, повторювана фаза циклу, або як випадковий результат стихійного лиха, активізації процесу самоорганізації;

за тривалістю:

q короткострокові;

q середньострокові;

q довгострокові.

Взаємодія біфуркацій. Зазвичай біфуркації взаємодіють і впливають одна на одну, внаслідок чого можуть траплятися інтегративні процеси як щодо посилення алгоритмів, забезпечуючих систему, так і щодо послаблення їх дії.

Слід сказати, що біфуркації можуть траплятися одночасно у декількох підсистемах. Це може спричинити синергетичний ефект і призвести до системного оновлення взаємозалежних підсистем.

Механізм виходу з біфуркацій. Біфуркації є кінцевими, тобто будь-яка біфуркація має початок і кінець. Після біфуркації наступає постбіфуркаційний період, тому важливим є усвідомлення передумов кожної біфуркації, її сутності та характерних особливостей. Це надає можливості сприяти прийняттю ефективного рішення у даний період. Розв’язання біфуркації полягає у тому, що застарілі елементи системи, що вичерпала потенціал розвитку, деактивізують своє функціонування, одночасно із активізацією нових елементів. У цей час відбувається певний баланс елементів, який завершуються ескалацією нових, і нейтралізацією елементів, що вичерпала потенціал свого розвитку.

Зважаючи на ексклюзивність кожної біфуркації, вважається неможливо і недоцільним взагалі намагання деяких дослідників розробити універсальні алгоритми виходу з біфуркацій. Більш вірним уявляється шлях окреслення основного механізму, за допомогою якого має будуватись цей процес. Складовими елементами даного механізму є цілі, функції, принципи та методи. Механізм, виступаючи базою для виходу з біфуркацій, має аксіоматичне значення, через що вихід з біфуркацій, який відбуватиметься з ігноруванням даного постулату, являтиме хаотичний набір різноспрямованих дій. Саме за допомогою механізму можна буде диференційовано підходити до селекції елементів системи. З одного боку це надасть можливість вичленити елементи системи, що вичерпали свій потенціал і не зможуть бути використані в умовах функціонування нових алгоритмів, з іншого — ті елементи, які можна модифікувати і які можуть після цієї процедури бути придатними для використання. Саме тому побудова нової системи національної безпеки має ґрунтуватись на механізмові виходу з біфуркацій. Створення нової системи безпеки різного рівня не є синонімом руйнування і з наступним репродукуванням. Формування системи національної безпеки — творчий процес, який полягає у застосуванні механізму виходу з біфуркацій.

Постбіфуркаційний період. Як вже зазначалося, біфуркація має свій початок і свій кінець. Кінцевим результатом біфуркації є перехід системи на інший рівень розвитку самої системи або ж до нової системи взагалі. Водночас розвиток системи у постбіфуркаційний період залежить від тієї обставини, на якій фазі циклу трапилась біфуркація. Якщо вона припала на фазу розповсюдження — підйом носить більш крутий характер і кожний наступний пік значно вище за попередній. Якщо на фазу стабільності — то розрив між сусідніми піками зменшується. У разі ж припадання біфуркації на фазу стабільності нижнього рівня (фаза 1) — біфуркації стають більш затяжними, а пік наступного циклу може виявитися нижчим за пік попередній[5].

Обрана нами методологія дослідження — системний синергетичний підхід — дозволяє стверджувати про дуальну природу конструктивних і деструктивних біфуркацій.

Фрактальність біфуркацій. Кожна система має певне ядро елементів, руйнування яких безальтернативно призводить до колапсу систему —системостворюючі елементи. У той же час кожна система має притаманний тільки їх набір таких елементів, що дає змогу казати про певну спадковість, наявність ексклюзивної моделі системостворюючих елементів. Саме тому при впливі на систему різних флуктуацій вона не колапсує кожного разу, а динамічно сприймає їх, змінюючи певні елементи, напрям дії, одночасно із збереженням (стохастичністю) системостворюючих елементів системи. Просторова інваріантність, як характеристика дуальності системи (динамічністю самої системи і стохастичністю її системостворюючих елементів) отримала назву фрактальності. Через кожна біфуркація є конкретним, персоніфікованим відлунням подій певно визначеної системи, вона є відображенням взаємодії елементів системи і віддзеркалює стан розвитку систему.

Ураховуючи ексклюзивність біфуркацій, їх масштабну інваріантність у конкретній системі, — фрактальність біфуркацій, — можна виокремити два види біфуркацій: конструктивний і деструктивний. Конструктивні біфуркації перетворюють систему відповідно до законів діалектики, усуваючи елементи, що вичерпали потенціал свого розвитку, активізуючи елементи, розвиток яких для системи є необхідним, допомагають адаптуватися до нового системосередовища. Під системосередовищем у даному випадку розуміється сукупність чинників, що здійснюють саме на цю систему і узятих щодо неї. Деструктивні біфуркації полягають у знищенні не лише елементів, що вичерпали свій потенціал розвитку, а у ліквідації, руйнування базового ядра — системостворюючих елементів. Іншими словами дані біфуркації спричинюють ліквідацію фрактальності системи, яка є наслідком її неможливості існувати у новому системосередовищі. Також даний вид біфуркації є знаковим при утворенні нового ядра системостворюючих елементів, яке за своїм потенціалом перевищує потенціал аналогічних елементів вже існуючої системи і подальші модифікації останньої є неможливими.

Біфуркація є базовим інструментом спадкової змінюваності. Вона слугує індикатором неефективності дії алгоритмів системи, неможливості їх модифікації відповідно до змін системосередовища. У той же час, паралельно із процесом виявлення недієздатних та неефективно функціонуючих елементів ініціюється процес пошуку та створення нових елементів, а більш радикальному плані — нового базового ядра системостворюючих елементів. Біфуркації, являючись атрибутивним елементом будь-якої системи, є потенційними агентами мутацій, ініціації яких може бути як корисної так і навпаки. Біфуркації є антиподом рівноваги, їх сутність полягає у спричиненні перманентної динаміки системи, наслідком чого є прогрес, еволюція сильної системи. Можна навіть стверджувати, що біфуркації є одним з головних джерел хаосу, саме тому дослідження їх генези, періодизації є етапним моментом наближення до побудови загальної стратегії трансформації хаосу у порядок. Біфуркації, спричинюючи різновекторний вплив, можуть увести систему до анемії, коли будуть паралізовані забезпечуючі підсистеми, і система як цілісність поступово втрачатиме емерджентність, що врешті-решт стане каталізатором її загибелі. Як правило, що стосується системи національної безпеки, то дана модель функціонування обирається не так часто. Як приклад можна навести беззастережну капітуляцію, або включення без урахування національних інтересів, СНБ країни як складової частини до систем безпеки інших рівнів.

Можна розглядати і той варіант, коли біфуркації стають каталізатором активного пошуку системою нових життєздатних моделей існування, відшукання додаткових можливостей і зосередження усього потенціалу на розв’язанні даної проблеми. Як приклад можна навести активізацію СНБ в умовах потенційного збройного конфлікту. Це можна було спостерігати на початку 2002 року, коли ситуація між Пакистаном та Індією різко загострилась після вчинення пакистанськими терористами акту тероризму у Парламенті Індії. Активізація СНБ обох країн знайшла свої вираження в прискоренні укомплектування армії сучасними засобами ведення війни, застосуванням засобів ведення інформаційної війни тощо.

Не можна не сказати і про той варіант, коли за відсутності науково-практичної моделі системи моніторингу загроз національній безпеці, біфуркації як такі не відчуваються, і система продовжує функціонувати у звичному режимі. Дана реакція свідчить про недосконалість системи не лише діагностувати, а й ідентифікувати загрози, виявити ознаки ураження системи. Річ у тім, що більшість дослідників акцентують увагу на превенції загроз, їх передбаченні, діагностуванні. Ніяк не \применшуючи ролі зазначених заходів, хотів би відмітити, що важливу роль посідає у також ідентифікація системного ураження. Одним з головних чинників ігнорування системою біфуркацій, на наш погляд, можна назвати відсутність науково обґрунтованої системи ідентифікації системного ураження. Так, дійсно необхідно передбачати, діагностувати біфуркації. Але це є лише одним з етапів дослідження природи біфуркацій. Знову ж таки, невикористання системного підходу спричинило зациклення, можна навіть сказати моноуявлення про методологію дослідження даних проблем. Наша позиція полягає у тому, щоб будь-яку категорію, будь-який процес розглядати як систему. Система національної безпеки становить собою мультісистему, вона вміщує в себе велику кількість інших систем, кожний структурний елемент яких має розглядатися як система. У даному разі необхідно спиратися на теорію множин і представляти систему національної безпеки, враховуючи її нелінійність, відкритість, складність та динамічність як нескінчений ланцюг систем. Саме тому і біфуркації, і фрактали, і ентропія, і системи забезпечення, і прямі та зворотні зв’язки, і саме системосередовище, і ядро системостворюючих елементів та багато інших компонентів мають розглядатися як системи із застосуванням методології системного підходу.

У період біфуркацій різко активізується відбір найбільш життєздатних і перспективних мутацій, селекція елементів за такими напрямами: 1) утворення базового ядра (фрактальність), існування і надійне убезпечення якого є безальтернативно пріоритетним завданням при флуктуаціях будь-якої інтенсивності; 2) виокремлення конструктивних мутацій, які є наслідком кумуляції елементів системи, що вичерпала свій потенціал прогресу, з наступною їх модифікацією відповідно до умов існування у новому системосередовищі; 3) ідентифікація та деструкція тих елементів системи, які вичерпали свій потенціал прогресу і за будь-яких обставин не можуть бути модифікованими відповідно до умов існування у новому системосередовищі; 4) виявлення псевдомутацій, які являють собою латентну загрозу існуванню нової системи, які сприймає їх в якості конструктивних елементів. Іноді такі спеціально мутації закладаються в алгоритм управління системою, з метою більш легкого маніпулювання нею. Виокремлення цих напрямів є наріжним каменем у момент біфуркації і переходи системи на інший етап розвитку або зародження нової системи. Після того, як утворюється ядро системи національної безпеки, тобто визначається фрактальність даної системи, елементи нової системи утвердились, сама система очищена від архаїчних, безплідних елементів, виявлені та усунені псевдомутації — функції біфуркації є виконаними і система переходить у новий стан динамічної рівноваги, який є частковим випадком біфуркацій. Іншими словами кажучи, встановлення динамічної рівноваги починає відлік системи, новий цикл, стає імпульсом для формування нових передумов настання і переходу систему у біфуркаційний період.

Окреслені вище положення ґрунтуються на загальній теорії криз з позиції циклічно-генетичних закономірностей. Звичайно, що використання даної теорії не повинно носити характер сліпої екстраполяції, а враховувати притаманні системі національної безпеки риси. Саме тому ми відійшли від вживання поняття кризи, через те, що криза для системи національної безпеки є певним станом функціонування алгоритмів системи і незвичному режимі. З урахуванням тієї обставини, що сама система національної безпеки створюється саме заради того, щоб забезпечувати національні інтереси, вона постійно знаходиться у стані протиборства внутрішніх та зовнішніх систем, і вжиття терміну кризи у даному випадку є не вірним і не відповідає сутності існування СНБ в якості нелінійної відкритої складної динамічної системи. Тому нами, з огляду на проведений аналіз системосередовища, було запропоновано вживати термін біфуркації, під якими ми розуміємо не лише самі точки прийняття рішення системою, а й джерела формування, етапи еволюції та інші характеристик системи. Біфуркації відображають динаміку систему, її еволюцію, поступову ходу до прогресу, вони є індикатором протиріч системи із середовищем свідчать про перехід кількісних мутацій на якісний рівень. Біфуркації врешті-решт, це своєрідний знаковий елемент, що наближає нас до розуміння обрання системою того чи іншого напряму подальшого розвитку, або взагалі пояснюють неможливість існування системи національної безпеки.

Звичайно, що окреслені вище підходи є своєрідним каркасом, змістовне наповнення якого залежатиме від конкретних умов функціонування СНБ, можливостей її трансформацій і, звичайно, захищеності ядра системи — її системостворюючих елементів. Вважаючи біфуркації атрибутивною ознакою будь-якої системи, а також враховуючи той факт, що не існує двох абсолютно тотожних систем, можна констатувати, що не існує двох абсолютно однакових за джерелами походження, етапами розвитку і наслідками біфуркацій — кожна з них є унікальною у своєму роді. Водночас застосування даної теорії дозволятиме не лише діагностувати флуктуації і з огляду на це передбачати можливий характер біфуркацій, а й ідентифікувати системні ураження. Окрім цього використання положень даної теорії дозволить відпрацювати алгоритм вибору шляхів розвитку системи, спираючись на застосування механізму біфуркацій. Більше того, дана теорія наближає нас до розуміння поведінки самоорганізаційних систем через системний аналіз етапів біфуркацій і дозволяє передбачати наступні біфуркації, а також поведінку системи у постбіфуркаційний період. Це надає змогу більш ґрунтовно підходити до побудови СНБ, ураховуючи заздалегідь закладений в неї, іманентний будь-якій нелінійній відкритій системі, певний шар самоорганізації, що у свою чергу сприятиме більш ефективному використання сил та засобів при наближенні системи до біфуркаційних точок, а також мінімізація можливих негативних наслідків трансформації.

Обрання нами саме теорії криз, розробленої А.А.Богдановим, зумовлено тими обставинами, що дана теорія, в рамках загальної теорії систем, розглядає закономірності існування складних систем і їх перехід на якісні інші рівні розвитку. За допомогою даної теорії аналізується кризи системи, їх походження, можливі мутації та наслідки для системи. Тому використання положень теорії вважається нам необхідним для побудови власної синергетичної теорії національної безпеки.

[1] Нижник Н.Р., Ситник Г.П., Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): Навчальний посібник / За заг. ред. П.В.Мельника, Н.Р.Нижник. — Ірпінь, 2000. — 304 с.

[2] Див. напр.: Вицин С.Е. Системный подход и преступность. — М.: Академия МВД СССР, 1980. — С. 12.; Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. Канд. Юрид. наук Ю.Ф. Кравченка. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. — С. 154.; Прангишвили И.В. Системный подход и общесистемные закономерности. — Серия „Системы и проблемы управления”. — М.: Синтег, 2000. — С. 82.

[3] Богданов А.А. Всеобщая организационная наука (Тектология). — Берлин: Издательство Гржебина (на русском языке), 1922.; Богданов А.А. Всеобщая организационная наука (тектология). — Т.1. 3-е изд. — М.: Книга, 1925; Т.2. 3-е изд., 1927; Т.3. 2-е изд., 1929.

[4] Богданов А.А. Тектология. Всеобщая организационная наука. Кн. 1,2. М.: Экономика, 1989. — С. 237 – 238.

[5] Див.: Кондратьев Н.Д. Избранные сочинения. — М.: Экономика, 1993. — С. 207 – 298.

GOAL » тектологія

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КІБЕРБЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ: ТЕКТОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД

Виклад основного матеріалу

Виклад основного матеріалу

ЗАСТОСУВАННЯ ПОЛОЖЕНЬ ТЕКТОЛОГІЇ ПРИ ПОБУДОВІ СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

© Ліпкан Володимир Анатолійович,

докторант Національної академії внутрішніх справ України,

кандидат юридичних наук

Для цитування:

Ліпкан В.А. Застосування положень тектології при побудові системи національної безпеки. Вісник Одеського інституту внутрішніх справ України. 2002. № 4. С. 128 – 132.

Питання методології

Тектологія і система національної безпеки

Вплив біфуркацій на еволюцію СНБ.