GOAL » tax information

ТЕНДЕНЦІЇ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ПОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

admin — Sat, 22 Aug 2015 20:34:43 +0000

Політило Валерій Ярославович

здобувач Запорізького національного

університету

Анотації.

У статті здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації, а також досліджено відповідність останніх тенденцій правового регулювання права на доступ до податкової інформації нормам податкового законодавства у контексті механізму доступу до податкової інформації, напрямів забезпечення податковими органами публічності податкової інформації, порядку захисту порушеного права на доступ до інформації.

Ключові слова: податкова інформація, відкрита податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, службова податкова інформація.

В статье проведен анализ состояния отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации. Исследовано соответствие последних тенденций правового регулирования права на доступ к налоговой информации нормам налогового законодательства в контексте механизма доступа к налоговой информации, направлений обеспечения налоговыми органами публичности налоговой информации, порядка защиты нарушенного права на доступ к информации.

Ключевые слова: налоговая информация, открытая налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация.

The article analyzes the state of the domestic regulatory framework of public relations in the sphere of tax information. Investigated compliance with the latest trends in the legal regulation of the right of access to tax information of tax legislation in the context of the mechanism of access to tax information, directions to ensure publicity of the tax authorities of tax information, the protection order violated the right of access to information.

Keywords: tax information, open tax information, tax information with restricted access, service tax information.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

У сучасному науковому товаристві вже давно не викликає дискусії питання важливого місця інформації у життєдіяльності суспільства. Інформація відіграє важливу роль у розвитку будь-якої країни, оскільки саме інформаційні технології та інформаційно-комунікативні системи за умов глобального цивілізаційного розвитку є ключовим ресурсом суспільства і держави в цілому. Інформаційна сфера здатна виступати провідним фактором реалізації усіх суспільних, державних і правових проектів у будь-яких сферах суспільства, входження у світову спільноту, формування конкурентоспроможності на глобальних ринках тощо [1, С.221].

Особливо вагоме значення інформація має для функціонування органів державної влади. Адже успішне виконання покладених на них завдань та функцій неможливе без отримання, пошуку, зберігання, використання інформації [2, С.51].

У повній мірі викладене стосується діяльності органів Державної фіскальної служби, оскільки їх діяльність безпосередньо пов’язана зі збором, пошуком та перевіркою інформації. Саме тому актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття тенденцій правового регулювання права на доступ до податкової інформації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій у яких започатковане розв’язання проблеми та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена стаття.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які аналізували окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації слід відмітити: І. Бабіна, С. Дуканова, І. Кучерова, М. Костенко, К. Проскуру, О. Тімарцева, К. Юсупова тощо.

Поряд із цим, здебільшого порушена проблематика в юридичній доктрині розглядається у контексті окреслення деяких аспектів інформаційної безпеки України, зокрема такими дослідниками, як: В.Ю. Баскаков, В.Д. Гавловський, М.В. Гуцалюк, М.І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П.Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К.П. Череповський, М.Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін.

Разом з тим, в існуючих наукових працях проблематика тенденцій правового регулювання права на доступ до податкової інформації досліджена недостатньо. Відтак – існує необхідність комплексного дослідження окресленого питання.

Постановка завдань.

Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.

Дослідити тенденції правового регулювання права на доступ до податкової інформації.
Визначити перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.

Виклад основного матеріалу.

На розвиток правового регулювання права на доступ до податкової інформації в Україні впливають як тенденції розвитку інформаційно-телекомунікаційних технологій та засобів зв’язку в цілому, так і правового режиму податкової інформації зокрема. Серед основних тенденцій правового режиму податкової інформації в Україні сучасні вчені називають [1, С.234]:

- юридичне та технологічне забезпечення права та технічних можливостей на доступ, передачу, збереження та захист інформації у ДФС України;

- реалізацію концепції універсального доступу до системних інформаційних баз ДФС України із дотриманням усіх належних захисних механізмів;

- цілеспрямоване використання новітніх інформаційних технологій в ДФС України та удосконалення системи їх захисту;

- подальший ефективний розвиток в Україні «електронного урядування» на засадах нормативно-правової бази, спрямованої на ефективний захист інформації;

- формування нових державних програм, спрямованих на удосконалення правового режиму податкової інформації в Україні з урахуванням світового досвіду та основних норм європейського законодавства;

- збільшення інформаційного обміну між вітчизняними податковими органами та податковими органами зарубіжних країн, що обумовлено транснаціональністю інформаційних правопорушень.

Отже, серед основних тенденцій розвитку правового режиму податкової інформації в Україні є збільшення інформаційних прав і свобод людини та громадянина в податковій сфері, а також посилення уваги органів державної фіскальної служби щодо забезпечення інформаційної безпеки за підтримки міжнародного співтовариства [1, С.234].

У той же час, досліджуючи питання тенденцій регулювання права на доступ до податкової інформації, неможливо оминути увагою спроби спрощення правових обмежень на доступ до податкової інформації.

Так 29.07.2015 у Верховній Раді було зареєстровано Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо доступу до інформації про платників податку [3]. Вказаним законопроектом пропонується внести зміни до Податкового кодексу України і на законодавчому рівні закріпити право банків отримувати інформацію про доходи клієнта-платника податку із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та Єдиного банку даних про платників податків-юридичних осіб. На думку авторів законопроекту, запровадження у законодавство передбачених законопроектом норм створить правові умови для урегулювання наявних проблем щодо отримання банками інформації із податкових реєстрів та баз.

Основними завданням законопроекту є вдосконалення законодавства та створення належного правового підґрунтя для мінімізації ризиків банківських установ при здійсненні кредитних операцій, що, у свою чергу, має сприяти загальному збільшенню обсягів кредитування в Україні та зменшенню обсягів проблемних кредитів у банківському секторі.

Зростання кредитних вкладень банківської системи в економіку України, а також розширення можливостей отримання кредитів фізичними особами та суб’єктами господарювання є важливим фактором, який впливає на розвиток усіх галузей економіки. На сьогодні особливого загострення набула проблема невиконання позичальниками своїх зобов’язань за отриманими кредитами. При цьому, з огляду на специфіку діяльності банків, які оперують залученими коштами, і в першу чергу коштами фізичних осіб, питання неповернення кредитів стає наріжним каменем у сфері банківських послуг.

Одним із визначальних факторів, який має суттєве значення в процесі видачі та обслуговування кредитів, є можливість перевірки банківськими установами достовірності інформації позичальника про його фінансовий стан та платоспроможність. Адже, в практиці банківських установ нерідко трапляються прецеденти видачі кредитів як фізичним, так і юридичним особам, які надали банку недостовірну інформацію щодо своїх доходів.

Автори законопроекту [3] пропонують запобігти таким неправомірним діям позичальників шляхом забезпечення можливості банкам у режимі реального часу отримувати інформацію із Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб про суми доходів, виплачених цим платникам податків.

Крім того, на думку авторів законопроекту [3], забезпечення права банкам здійснювати моніторинг фінансового стану позичальників за допомогою достовірних джерел (Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб) надасть можливість на ранніх стадіях відслідковувати погіршення їх фінансового стану та вживати превентивних заходів для недопущення дефолту таких клієнтів. Автори законопроекту [3] вважають, що надання банкам права отримувати достовірну інформацію про доходи клієнтів із податкових реєстрів та баз зменшить кількість шахрайств із фінансовими ресурсами, що сприятиме захисту інтересів вкладників, покращить інвестиційний клімат у банківській сфері та поверне довіру між банками та їх клієнтами за рахунок прозорості і відкритості.

З даного питання слід нагадати, що відповідно до статті 32 Конституції України [4] не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, окрім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту й прав людини.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» [5], до публічної інформації з обмеженим доступом належить конфіденційна інформація, таємна та службова інформація.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про інформацію» [6], податкова інформація – сукупність відомостей і даних, що створені чи отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, установленому Податковим кодексом України.

Платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, окрім випадків, коли це прямо передбачено законами (пп. 17.1.9 ПКУ [7]).

Крім того, пп. 21.1.6 ПКУ [7] передбачено, що посадові особи контролюючих органів зобов’язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, яка одержується, використовується, зберігається при реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

Інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв’язку з обліком платників податків, уноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом відповідно до пп. 63.12 ПКУ [7].

Отже, надання податкової інформації можливе за умови дотримання порядку, установленого чинним законодавством України.

Слід зазначити, що обробка даних у базі персональних даних – ДРФО проводиться з метою забезпечення реалізації податкових відносин відповідно до Податкового кодексу України щодо:

- реєстрації та обліку фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки;

- обліку джерел отриманих доходів, об’єктів оподаткування, сум нарахованих та/або отриманих доходів, сум нарахованих та/або сплачених податків, даних про податкову знижку та податкові пільги фізичної особи – платника податків;

- створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

- забезпечення інших питань адміністрування податків і зборів та інших платежів відповідно до законодавства [8].

Обробка персональних даних суб’єктів персональних даних є необхідною умовою для забезпечення використання реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта) у документах, пов’язаних з проведенням операцій, передбачених пунктами 70.12 – 70.16 статті 70 розділу ІІ ПКУ [7], а також у інших випадках, визначених законодавством, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами, у тому числі банками та іншими фінансовими установами, фізичними особами, у тому числі підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Відповідно до мети обробки до складу персональних даних ДРФО включаються такі дані про фізичних осіб:

- реєстраційний номер облікової картки платника податків;

- прізвище, ім’я, по батькові;

- дата народження;

- місце народження (країна, область, район, населений пункт);

- місце проживання;

- для іноземців: громадянство та номер, що використовується під час оподаткування в країні громадянства;

- джерела отримання доходів;

- об’єкти оподаткування;

- суми нарахованих та/або отриманих доходів;

- суми нарахованих та/або сплачених податків;

- інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків;

- серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий;

- інформація про фізичних осіб, які померли.

До ДРФО вносяться відомості про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік фізичних осіб – підприємців і осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Такі відомості включають:

- дати, номери записів, свідоцтв та інших документів, а також підстави державної реєстрації, реєстрації та взяття на облік, припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності, інші реєстраційні дані;

- інформацію про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік змін у даних про особу, заміну чи продовження дії довідок про взяття на облік;

- місце провадження діяльності, телефони та іншу додаткову інформацію для зв’язку з фізичною особою – підприємцем чи особою, яка провадить незалежну професійну діяльність;

- види діяльності;

- систему оподаткування із зазначенням періодів дії.

Таким чином, у разі надання доступу банкам або бюро кредитних історій до інформації, що міститься у ДРФО, актуальним є питання, до якої саме інформації пропонується надати доступ. У редакції законопроекту [3] дане питання вирішене наступним чином: «Кредитор – банк (за наявності згоди власника інформації) та бюро кредитних історій з метою перевірки платоспроможності боржника та визначення його фінансового стану має право одержувати необхідні відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків, Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб про суми доходів, виплачених платникам податків, та утриманих з них податків, зборів, платежів, будь – яку іншу інформацію, необхідну для визначення його фінансового стану та перевірки платоспроможності». Тобто, фактично стороннім особам, якими у даному випадку виступають банк, або бюро кредитних історій буде надано доступ до інформації із ДРФО згідно із таким критерієм, як: інформація, необхідна для визначення фінансового стану та перевірки платоспроможності. Зважаючи на те, що у тексті законопроекту не міститься деталізації, яка інформація є необхідною для визначення фінансового стану та перевірки платоспроможності, вважаємо таку конструкцію недосконалою та такою, що може мати наслідком зловживання.

Наступним питанням, на яке ми вважаємо за необхідне звернути увагу, є доцільність перевірки банківськими установами достовірності інформації позичальника про його фінансовий стан та платоспроможність за допомогою ДРФО.

Слід зазначити, що наразі ДРФО використовується для перевірок у певних випадках відомостей фінансового характеру про фізичних осіб. Йдеться про перевірки достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру у відповідності із Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Такі перевірки здійснюються апаратом Державної фіскальної служби України, а також її територіальними органами (державними податковими інспекціями) за місцем проживання (податковою адресою) суб’єкта декларування.

Під час здійснення перевірки контролюючим органом використовуються [9]:

1) наявна в інформаційних ресурсах контролюючих органів податкова інформація, зокрема, що міститься в податкових деклараціях платників податків (у разі їх подання відповідно до законодавства);

2) інформація, надана особою, стосовно якої проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом контролюючого органу щодо документального підтвердження зазначених у декларації відомостей, встановлених за результатами перевірки розбіжностей між відомостями, зазначеними в декларації, та наявною в контролюючого органу податковою інформацією про них;

3) інформація, що надходить від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також платників податків в установленому законом порядку, зокрема щодо отриманих доходів, наявності нерухомого майна, транспортних засобів, про вклади у банках, цінні папери та інші активи, фінансові зобов’язання, інші відомості, які мають відображатися декларантом у декларації;

4) дані про фізичних осіб, які включаються до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інформаційної системи «Податковий блок», зокрема про джерела отримання доходів, об’єкти оподаткування, суму нарахованих та/або виплачених доходів;

5) інша інформація, що надійшла до контролюючих органів відповідно до вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Фактично перевіряється наступна інформація:

- відповідність суми доходів, даним зазначеним у декларації (у тому числі – одержаних (нарахованих) з джерел за межами України);

- достовірність відомостей щодо наявності нерухомого майна та суми витрат на придбання у власність, оренду чи інше право користування, вказаних у декларації, наявній податковій інформації про нерухоме майно (при перевірці відомостей про нерухоме майно враховується зазначена суб’єктом декларування в декларації інформація щодо перебування такого нерухомого майна або його частини у власності, в оренді чи на іншому праві користування);

- достовірність відомостей щодо наявності транспортних засобів та суми витрат на придбання у власність, оренду чи інше право користування, вказаних у декларації, наявній податковій інформації про транспортні засоби;

- достовірність відомостей щодо наявності майнових прав, у тому числі суми коштів на рахунках у банках та в інших фінансових установах, номінальної вартості цінних паперів, розміру внесків до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації.

Таким чином, можемо дійти висновку про те, що ДРФО може слугувати лише одним із джерел інформації про фінансовий стан особи. Відтак, видається сумнівною ефективність використання даного інструменту у якості такого, що дозволить суттєво мінімізувати ризики банківських установ при здійсненні кредитних операцій. Тим більше сумнівним видається, що такі зміни до законодавства сприятимуть загальному збільшенню обсягів кредитування в Україні та зменшенню обсягів проблемних кредитів у банківському секторі.

Висновки та перспективи подальших розвідок.

Враховуючи отримані нами результати, ми вважаємо, що закріплення на законодавчому рівні права сторонніх осіб на доступ у режимі реального часу до податкової інформації не дозволить вирішити проблему перевірки банківськими установами достовірності інформації позичальника про його фінансовий стан та платоспроможність. Натомість, викладене сприятиме додатковим ризикам для інформації, що міститься у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків та Єдиному банку даних про платників податків – юридичних осіб.

З урахуванням отриманих результатів, основними напрямами розвитку положень даного дослідження ми вважаємо дослідження проблематики доступу до публічної інформації, що знаходиться у володінні органів Державної фіскальної служби України.

ЛІТЕРАТУРА

Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк. — К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
Мандзюк О. А. Податкова інформація: окремі аспекти реалізації права на доступ / О. А. Мандзюк // Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. — 2013. — №4. — С. 51—56.
Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо доступу до інформації про платників податку [Електронний ресурс] : проект Закону України від 29.07.2015 №2460а. — Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141 (зі змінами і доповненнями).
Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13 січня 2011 р. № 2939-VІ // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 32. — С. 314.
Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — С. 650.
Податковий кодекс України : Закон України від 2 грудня 2010 р. № 2755 —VІ // Голос України. — 2010. — № 229—230 (зі змінами).
Про затвердження Порядку обробки персональних даних у базі персональних даних – Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків : наказ Міністерства фінансів України від 24.02.2015 № 210 [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.rada.gov.ua.
Про затвердження Порядку здійснення перевірки достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру : наказ Міністерства фінансів України від 13.03.2015 № 333 [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.rada.gov.ua.

ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВНИХ І НЕДЕРЖАВНИХ ІНСТИТУЦІЙ У ФОРМУВАННІ МЕХАНІЗМУ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ПОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

admin — Fri, 21 Aug 2015 20:32:44 +0000

Політило Валерій Ярославович

здобувач Запорізького національного

університету

Анотації.

У роботі досліджена взаємодія державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації. Доведено, що коло суб’єктів взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації складає багаторівневу систему. Встановлено, що нині відсутній нормативно-правовий акт, який чітко встановлює компетенцію, завдання та функції державних і недержавних інституцій щодо формування механізму права на доступ до податкової інформації. У цих умовах допомогти підвищити ефективність взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації має чітка регламентація організаційно-правових форм, мети та принципів їхніх спільних дій відповідними внутрішньовідомчими та міжвідомчими адміністративно-правовими актами.

Ключові слова: податкова інформація, податкова таємниця, право на інформацію, доступ до інформації.

В работе исследовано взаимодействие государственных и негосударственных институтов в формировании механизма права на доступ к налоговой информации. Доказано, что круг субъектов взаимодействия государственных и негосударственных институтов в формировании механизма права на доступ к налоговой информации составляет многоуровневую систему. Установлено, что в настоящее время отсутствует нормативно-правовой акт, который четко устанавливает компетенцию, задачи и функции государственных и негосударственных институтов по формированию механизма права на доступ к налоговой информации. В этих условиях помочь повысить эффективность взаимодействия государственных и негосударственных институтов в формировании механизма права на доступ к налоговой информации может четкая регламентация организационно-правовых форм, цели и принципов их совместных действий соответствующими внутриведомственными и межведомственными административно-правовыми актами.

Ключевые слова: налоговая информация, налоговая тайна, право на информацию, доступ к информации.

We studied the interaction of public and private institutions in the formation mechanism of the right of access to tax information. It is proved that the range of subjects of cooperation between state and non-state institutions in the formation mechanism of the right of access to tax information is a multilevel system. It was found that there is currently no legal act that clearly establishes the competence, tasks and responsibilities of public and private institutions on the formation mechanism of the right of access to tax information. Under these conditions, help increase the efficiency of interaction between public and private institutions in the formation mechanism of the right of access to tax information can be precise regulation of legal forms, purposes and principles of their joint action appropriate intra- and inter-departmental administrative rules and regulations.

Keywords: tax information, tax secret, right to information, access to information.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

Аналіз механізму формування права на доступ до податкової інформації свідчить, що у ньому задіяні як державні, так і недержавні інституції. Відтак маємо констатувати необхідність налагодження чіткої взаємодії між державними і недержавними інституціями у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації.

Така взаємодія зумовлюється низкою обставин:

– спільністю завдань, які постають перед державними і недержавними інституціями у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації;

– різним обсягом їх повноважень;

– особливістю призначення сил і засобів, що застосовуються для вирішення відповідних завдань;

– різними методами діяльності;

– взаємозалежністю кінцевих результатів спільної діяльності.

Сучасними вченими взаємодія державних та недержавних органів з питань реалізації фіскальної політики визнана обов’язковою складовою їх ефективної діяльності у даній галузі [1, С.5].

Відтак, існує необхідність наукового дослідження особливостей взаємодії між державними і недержавними інституціями у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації, а також визначення за результатами аналізу перспективних напрямів подальших розвідок з досліджуваних питань.

Проблеми удосконалення спільної діяльності державних та недержавних інституцій постійно перебувають в центрі уваги вчених. Свідченням цього є велика кількість робіт, присвячених вивченню питань підвищення ефективності взаємодії у різних сферах суспільної діяльності. Коли йдеться про наукові розробки, як ми уже вказували, особливої уваги заслуговують дослідження В.Б. Авер’янова, В.Т Білоуса, В.Л. Грохольського, В.І. Гурковського, Д.Г. Заброди, В.К. Колпакова, В.А. Ліпкана, О.М. Литвинова, Н.Р. Нижник, О.А. Машкова. Серед практичних напрацювань слід вказати статті Ю.Т. Дзядика, П.В. Коляди, А.Г. Сачаво та інших.

Разом з тим, в існуючих наукових працях проблематика особливостей взаємодії між державними і недержавними інституціями у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації досліджена недостатньо. Відтак – існує необхідність комплексного дослідження окресленого кола питань.

Постановка завдань.

Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.

Дослідити особливості взаємодії між державними і недержавними інституціями у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації.
Визначити перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.

Виклад основного матеріалу.

Термін «взаємодія» широко застосовують у різних сферах людської діяльності. У кожній з них він наділяється особливим змістовним значенням [2, С.17]. Так, у мовознавстві термін «взаємодія» тлумачиться як «взаємний зв’язок між предметами у дії, а також погоджена дія між ким-, чим-небудь» [3, С.85]. Як одна з філософських категорій, сутність взаємодії розкривається: 1) як керований процес, який визначається рівнем співвідношення інтересів і цілей політичних суб’єктів; 2) як необхідна передумова повної реалізації функцій політичної системи, яка визначає характер політичного розвитку і темпи політичного прогресу [4, С.101-102]; 3) у відображенні процесів впливу різних об’єктів один на одного, їхню взаємну зумовленість і зміну стану [5, С.7]; 4) у прямому та зворотному впливі речей одна на одну, обміні речовиною, енергією та інформацією між різними об’єктами, між організмами і середовищем, у формах кооперації людей у різних ситуаціях співробітництва [6, С.113]. Подібне тлумачення поняття взаємодії – як взаємного ефекту, зв’язку між системами, коли явища однієї системи впливають на явища в іншій системі – також є у психології. З погляду психології така взаємодія передбачає безпосередні або опосередковані контакти між особами за допомогою яких-небудь технічних засобів комунікацій [7, С.64].

В управлінській сфері взаємодію можна розглядати як форму зв’язку елементів системи, за допомогою якої вони, взаємно доповнюючи один одного, створюють умови для успішного функціонування всієї системи в цілому, причому не тільки у внутрішньо організаційній діяльності системи, але й у зовнішніх її функціях [8, С.500].

З урахуванням викладеного, власне поняття взаємодії стосовно предмета нашого дослідження можна інтерпретувати як здійснювану в певних правових і організаційних формах спільну, узгоджену за метою, часом та місцем діяльність державних та недержавних органів у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації.

Коло уповноважених державних органів, основним завданням яких є забезпечення реалізації мети правового режиму, – важливий елемент правового режиму податкової інформації.

Аналіз вітчизняного законодавства у цій сфері надає можливість виокремити таких суб’єктів правового режиму податкової інформації:

1) державні інституції:

– Президент України;

– Верховна Рада України;

– Рада національної безпеки і оборони України;

– органи виконавчої влади;

– інші державні органи та організації;

2) недержавні інституції:

– органи місцевого самоврядування;

– об’єднання громадян;

– інші недержавні інституції;

3) фізичні особи:

– громадяни України;

– іноземці;

– особи без громадянства.

Отже, коло суб’єктів правового режиму податкової інформації в Україні складає багаторівневу систему. Однак кожен з них має різні повноваження та засоби для досягнення мети цього режиму.

Наприклад, Верховна Рада України як суб’єкт правового режиму податкової інформації здійснює кадрові, законодавчі та контрольні функції; Президент України також здійснює правотворчі, кадрові та контрольні функції; Рада національної безпеки і оборони та Кабінет Міністрів України здійснює координаційні та контрольні функції тощо.

Нині відсутній нормативно-правовий акт, який має чітко встановлювати компетенцію, завдання та функції цих органів щодо забезпечення правового режиму податкової інформації. Водночас в деяких нормативно-правових актах, зокрема у статті 4 Закону України «Про державну таємницю» [9] визначено:

– Президент України, забезпечуючи національну безпеку, видає укази та розпорядження з питань охорони державної таємниці;

– Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері охорони державної таємниці;

– Кабінет Міністрів України спрямовує та координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади щодо забезпечення здійснення державної політики у сфері охорони державної таємниці;

– центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику у сфері охорони державної таємниці в межах своїх повноважень, передбачених законом;

– спеціально уповноваженим державним органом у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Слід зауважити, що суб’єктами правового режиму податкової інформації в Україні, з одного боку завжди є суб’єкти, що мають відповідні державно-владні повноваження (відповідні податкові органи в цілому, а також структурний підрозділ або відповідальна особа), а з іншого – представники громадськості.

Так, суб’єктами правового режиму відкритої податкової інформації є:

1) запитувачі інформації – фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації: – суб’єкти владних повноважень – органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб’єкти, які здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання;

– юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, – стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

– особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, – стосовно інформації, пов’язаної з виконанням їхніх обов’язків;

– суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, – стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

В апараті центрального податкового органу України є ряд департаментів, котрі забезпечують інформаційну політику ДФС України [10, С.208]:

– Департамент охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації;

– Департамент інфраструктури;

– Департамент комунікацій;

– Департамент міжнародних зв’язків тощо.

Зокрема у межах Департамента комунікацій виокремлюються Управління інформаційної політики (відділ медіа-планування, відділ прес-служби, відділ супроводження інтернет-проектів, відділ моніторингу та аналізу медіа) та Управління комунікацій з громадськістю (відділ масово-роз’яснювальної роботи, відділ взаємодії з інститутами громадянського суспільства, відділ супроводження роботи з інвесторами).

Серед основних завдань Департамента комунікацій слід виокремити:

– забезпечення співпраці з інститутами громадянського суспільства, участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики за напрямами діяльності ДФС;

– організація роз’яснювальної роботи у засобах масової інформації щодо практики застосування законодавства з питань, що належать до компетенції ДФС;

– формування інформаційної політики ДФС та його територіальних органів;

– забезпечення інформування громадськості про реалізацію податкової та митної політики через Інтернет;

– інформування суспільства про показники роботи, напрями та підсумки діяльності ДФС;

– моніторинг та аналіз інформаційного простору;

– супровід роботи з інвесторами.

До того ж у структурі центрального податкового органу України є Інформаційно-довідковий департамент, серед завдань якого:

1) надання консультацій та інформаційно-довідкових послуг відповідно до Податкового та Митного кодексів України, законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

2) інформування суб’єктів господарювання та громадян про зміни та доповнення, внесені до нормативно-правових актів з питань оподаткування, державної митної справи, сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

3) формування та підтримка в актуальному стані Бази знань ДФС;

4) організація роботи сервісу ДФС України «Пульс»;

5) організація роботи з надання послуг електронного цифрового підпису;

6) організація роботи зі зверненнями, що надійшли з державної установи «Урядовий контактний центр».

Суб’єктами правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом є винятково відповідні податкові структурні підрозділи або відповідальні особи.

Зокрема у структурі центрального податкового органу виокремлено Департамент охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації, який складається з режимно-секретного відділу, відділу спеціального зв’язку та криптографічного захисту інформації, відділу забезпечення технічного захисту інформації та контролю, відділу захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, відділу моніторингу та антивірусного захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах.

Основним завданням цього Департаменту є організація, здійснення та контроль заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації в центральному апараті та його територіальних органах.

Попри наявність відповідних структурних підрозділів центрального податкового органу України щодо забезпечення захисту відкритої податкової інформації та податкової інформації з обмеженим доступом, результати їх діяльності засвідчують недостатню ефективність їх роботи. Про це свідчить значне коло звернень, запитувачі яких так і не отримали відповіді чи витік податкової інформації з обмеженим доступом тощо.

Однією із детермінант такої ситуації є перманентна реструктуризація органів державної влади, дублювання повноважень, непрофесійність кадрів, відсутність технічної освіти у працівників податкових органів, застаріла інфраструктура та оснащеність тощо.

Отже, актуальним напрямом удосконалення правового режиму податкової інформації в Україні є розроблення пропозицій щодо корекції їх компетенції та повноважень, оптимізації їх організаційно-функціональної структури, а також створення спеціалізованого департаменту, який забезпечуватиме реалізацію інформаційної політики цього органу.

Як слушно зазначає Б. А. Кормич, більшість органів публічної влади виступають лише суб’єктами інформаційних відносин і їх вплив на ці відносини опосередкований: інформаційні відносини не є об’єктом їх діяльності, а лише одним із інструментів, засобів виконання своїх функцій у різних сферах суспільного та державного життя [11, С.205].

Справді, серед функцій центрального податкового органу України, незважаючи на наявність відповідних структурних підрозділів у своїй структурі, функції щодо охорони податкової інформації з обмеженим доступом чи інші інформаційні функції не є основними.

Наявність цих функцій обумовлена правом ДФС одержувати в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування інформацію, фізичних та юридичних осіб, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань та транспарентністю діяльності органів державної влади.

Саме тому серед суб’єктів правового режиму податкової інформації слід виокремити й інші органи державної влади:

– Міністерство внутрішніх справ України, що здійснює захист інформаційних прав і свобод, законних інтересів громадян, запобігає інформаційним правопорушенням та здійснює все необхідне для їх припинення, виявляє та розкриває інформаційні правопорушення, розшукує осіб, що їх вчинили, виконує кримінальні покарання і адміністративні стягнення, беруть участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяє у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків;

– Служба безпеки України, яка є основним органом, що забезпечує охорону державної таємниці;

– Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, основним завданням якої є формування і забезпечення реалізації державної політики у сферах організації спеціального зв’язку та захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, надання послуг поштового зв’язку;

– Державна служба України з питань захисту персональних даних, що покликана вносити пропозиції щодо формування державної політики у сфері захисту персональних даних, реалізовувати державну політику у сфері захисту персональних даних, здійснювати контроль за додержанням вимог законодавства про захист персональних даних та міжнародно-правове співробітництво у сфері захисту персональних даних тощо.

Слід зазначити, що нині можна виділити три інституційні форми взаємозв’язку державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації: взаємодія, координація та співробітництво. Складно визначити пріоритетність та оптимальності кожної форми, однак основою усіх форм взаємозв’язку повинно бути узгоджене функціонування на підставі встановлення інформаційного взаємообміну.

Налагодження взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації є складним процесом, що включає методичний, інституційно-правовий та операційний етапи.

У цих умовах важливого значення набуває правове забезпечення, від якого залежить безперебійність інформаційних каналів взаємозв’язку та прозоре функціонування державного апарату в цілому. На сьогодні правове регулювання інформаційної взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації має узагальнюючий характер. Зокрема – специфіка та особливості діяльності фіскальних органів залишаються поза увагою, тому розробка відповідного нормативно-правового акта є першочерговим кроком у налагодженні взаємодії між державними і недержавними інституціями.

Висновки та перспективи подальших розвідок.

Підсумовуючи отримані результати, маємо зауважити, що коло суб’єктів взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації складає багаторівневу систему. Однак кожен з них має різні повноваження та засоби для досягнення мети цього режиму. Разом із цим, суб’єктами правового режиму податкової інформації в Україні, з одного боку завжди є суб’єкти, що мають відповідні державно-владні повноваження (відповідні податкові органи в цілому, а також структурний підрозділ або відповідальна особа), а з іншого – представники громадськості.

Нині відсутній нормативно-правовий акт, який чітко встановлює компетенцію, завдання та функції державних і недержавних інституцій щодо формування механізму права на доступ до податкової інформації. У цих умовах допомогти підвищити ефективність взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації має чітка регламентація організаційно-правових форм, мети та принципів їхніх спільних дій відповідними внутрішньовідомчими та міжвідомчими адміністративно-правовими актами.

З урахуванням отриманих результатів, основними напрямами розвитку положень даного дослідження ми вважаємо дослідження проблематики організаційно-правових форм, мети та принципів взаємодії державних і недержавних інституцій у формуванні механізму права на доступ до податкової інформації.

ЛІТЕРАТУРА

Взаємодія державної податкової служби з іншими державними відомствами : [Науково-методичні матеріали] / Укладач: науково-методичний відділ ЦПН ДПА України. — К.: ДПА України, 2008. — 139 с.
Кривоніс М. А. Поняття взаємодії в законодавстві України з питань митної справи / М. А. Кривоніс // Митна справа. — 2011. — № 6 (78). — С. 15—20.
Великий тлумачний словник сучасної української мови / Бусел В. Т., Василега-Дерибас М. Д., Дмитрієв О. В. та ін.; [голов. ред. В. Т. Бусел]. — К., Ірпінь : Перун, 2002. — 1440 с.
Философский словарь / В. Н. Мирошниченко, Л. В. Остапенко, Э. В. Шахова ; [под. ред. Ярещенко А. П.]. — Ростов н/Д : Феникс, 2004. — 560 с.
Большая советская энциклопедия : в 30 т. / [гл. ред. А. М. Прохоров]. — [30-е изд.]. — М. : Совет. энцикл. 1971. — Т. 5. — 1971. — 640 с.
Социальная философия : Словарь / [сост. и ред. В. Е. Кемеров, Т. Х. Керимов]. — 20-е изд. испр. и доп. — М. : Академический Проект; Екатеринбург : Деловая Книга, 2006. — 656 с.
Свенцицкий А. Л. Краткий психологический словарь / [сост. А. Л. Свенцицкий]. — М. : ТК Велби, Проспект, 2008. — 512 с.
Плішкін В. М. Теорія управління органами внутрішніх справ : підручник / [за ред. Ю. Ф. Кравченка]. — К. : НАВСУ, 1999. — 702 с.
Про державну таємницю : Закон України від 21 січня 1994 р.
№ 3855—XII // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 16. — С. 93 (зі змінами та доповненнями).
Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк. — К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : [монографія] / Б. А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2003. — 472 с.

ПРАВО НА ДОСТУП ДО ПОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В КОНТЕКСТІ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ

admin — Fri, 14 Aug 2015 20:29:47 +0000

Політило Валерій Ярославович

здобувач Запорізького національного

університету

Анотації.

У роботі досліджені особливості реалізації права на доступ до податкової інформації в контексті гібридної війни. Обґрунтовано необхідність законодавчого врегулювання питань реалізації права на доступ до податкової інформації у зоні проведення антитерористичної операції. Доведено, що таке регулювання має бути реалізовано з урахуванням розподілу податкової інформації на відкриту податкову інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Визначено, що основними напрямами розвитку положень даного дослідження є аналіз проблематики реалізації права на доступ до інформації з обмеженим доступом у зоні проведення антитерористичної операції.

Ключові слова: податкова інформація, гібридна війна, антитерористична операція, інформаційно-психологічні операції.

В работе исследованы особенности реализации права на доступ к налоговой информации в контексте гибридной войны. Обоснована необходимость законодательного урегулирования вопросов реализации права на доступ к налоговой информации в зоне проведения антитеррористической операции. Доказано, что такое регулирование должно быть реализовано с учетом распределения налоговой информации на открытую налоговую информацию и информацию с ограниченным доступом. Определено, что основными направлениями развития положений данного исследования является анализ проблематики реализации права на доступ к информации с ограниченным доступом в зоне проведения антитеррористической операции.

Ключевые слова: налоговая информация, гибридная война, антитеррористическая операция, информационно-психологические операции.

We studied the characteristics of the right of access to tax information in the context of a hybrid war. The necessity of legislative regulation of the issues of the right of access to tax information in the zone of the antiterrorist operation. It is proved that such regulation must be implemented taking into account the distribution of tax information for tax open information and information with restricted access. It was determined that the main directions of development of the provisions of this study is to analyze the problems of the right of access to information restricted to the zone of the antiterrorist operation.

Keywords: tax information, hybrid war, anti-terrorist operation, information and psychological operations.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

Глобалізація сучасних комунікацій, нові виклики державній безпеці зумовили виникнення нового формату війни, що ґрунтується на інформаційні складовій. Для його визначення в науковому та публіцистичному дискурсах застосовуються такі поняття, як неоголошена, інформаційно-психологічна, нестандартна, мережецентрична, або ж гібридна війна.

Суть гібридної війни полягає у тому, щоб одна домінантна група управління (альфа група, незалежно від того держава це, чи могутня транснаціональна корпорація, синдикат) підкорила і створила необхідні та достатні умови для підкорення іншої соціальної групи (соціальної системи, громадянського суспільства, держави тощо), при цьому не встановлюючи повного та тотального контролю над суверенітетом та територією, іншими важливими, але не життєво необхідними атрибутами, що супроводжується також капітуляцією збройних сил.

Іншими словами, гібридна війна — це цілеспрямований процес встановлення зовнішнього управління альфа суб’єктом над об’єктом управління, встановлення тотального контролю над сферою державного управління, в якому вирішальну роль відіграють інформаційні засоби [1, С.14].

Розвиток інформаційних технологій, інформаційна глобалізація, поєднана із механізмами розвитку інформаційного суспільства, утворюють нові феномени. За цих обставин будь-яке джерело інформації може бути використане з метою отримання переваги у гібридній війні. Адже навіть часткове розголошення інформації, що має стратегічне значення для держави чи окремих громадян, або використання такої інформації може завдати шкоди здоров’ю, честі, гідності та правам і свободам громадян.

Основою для виграшу у гібридній війні є ефективне державне управління, причому в усіх складових національної безпеки, а не лише військовій. І відповідний інформаційний супровід є обов’язковою запорукою успіху в гібридній війні.

Особливої актуальності дане питання набуває для податкової інформації – відомостей і даних, що створені чи отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, установленому Податковим кодексом України.

Інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв’язку з обліком платників податків, уноситься до інформаційних баз даних, а отже – отримання несанкціонованого доступу до таких баз даних дає можливість отримати інформацію про фінансовий стан кожного громадянина. Зокрема, у базах даних Державної фіскальної служби міститься інформація про: прізвище, ім’я, по батькові платника податків; дату народження; місце народження (країна, область, район, населений пункт); місце проживання; для іноземців: громадянство та номер, що використовується під час оподаткування в країні громадянства; джерела отримання доходів; об’єктів оподаткування; суми нарахованих та/або отриманих доходів; суми нарахованих та/або сплачених податків; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків; серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий; інформація про фізичних осіб, які померли.

Не викликає сумніву той факт, що в умовах гібридної війни питання доступу до податкової інформації набувають особливої актуальності.

Проблематикою інформаційно-психологічних впливів та їх практичного використання займались провідні вітчизняні вчені та науковці: В. Говоруха, В. Домарєв, О. Литвиненко, В. Остроухов, В. Петрик, Г. Перепелиця, Г. Почепцов, О. Старіш, В. Толубко та інші.

Питання гібридної війни розглядали: С. Галушко, В. Горбулін, Л. Компанцева, В. Ліпкан, І. Рижов, В. Цибулькін.

Разом з тим, в існуючих наукових працях проблематика права на доступ до податкової інформації у контексті гібридної війни досліджена не була. Відтак – існує необхідність комплексного дослідження окресленого питання.

Постановка завдань.

Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.

Дослідити особливості реалізації права на доступ до податкової інформації у контексті гібридної війни.
Визначити перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.

Виклад основного матеріалу.

Особливість гібридної війни полягає у тому, що вона суттєво різниться від звичайної війни, де застосування збройних сил виступає обов’язковим та вирішальним компонентом, а також від інформаційних операцій (інформаційних кампаній, інформаційної боротьби тощо).

Гібридні війни є іманентним компонентом сучасної політики сильних держав, а відтак існує необхідність не лише вивчення досвіду проведення даних війн проти України, а й напрацювання власної наступальної концепції репутаційного розвитку, в рамках якої окрему увагу необхідно приділяти не лише протидії гібридним війнам, а й формуванню засад управління державою в умовах гібридного миру, а також проведенню даного виду війн проти тих суб’єктів управління або міжнародних акторів, які активно загрожують або становлять потенційну загрозу національним інтересам України.

Гібридна війна довела неспроможність міжнародних безпекових інституцій ефективно протидіяти ній. Маніпулювання із юридичною термінологією при посиланні на Будапештський меморандум, фактично нівелювало роль ГА ООН, демонстрація неефективності застування права вето при голосуванні в ГА ООН, бездіяльність, а інколи зрада чиновників ОБСЄ, в місію яких включені громадяни Росії, доводить необхідність системного вивчення даного феномену, особливо в напряму зміни підходів до діяльності міжнародних безпекових інституцій.

Глобалізація виступає одним із чинників, який чинить вплив на національну ідентичність, тому її вивчення та ефекти від неї мають бути прогнозовані і мати адекватні алгоритми відповіді.

Основні постулати гібридного миру, які виділяються сучасними дослідниками [1, С.16]:

- демонстрація єдності в досягненні поставлених цілей;

- демонстрація переконаності і дієве доведення незворотності європейського вибору;

- Україна — незалежна та самостійна суверенна держава;

- Українська нація — автохтонна, історична, політична, інформаційна та безпекова європейська нація, яка самостійно, свідомо та цілеспрямовано, навіть під загрозою війни та знищення державності через власне усвідомлене рішення, здійснила європейський вибір, визнала європейські цінності складовою аксіологічного виміру української національної ідентичності, усвідомила себе частиною європейської спільноти та європейського майбуття;

- Україна має власне місце не лише в історії, а й в майбутньому, як самостійна незалежна та ефективна держава;

- Україна має перетворитися із об’єкта геополітики в суб’єкт.

Інформаційна війна проти України спрямована не лише на розхитування ситуації всередині держави, а і на створення негативного іміджу України в світі. Стартував цей процес ще 2005 року під час першої газової війни. Тоді Україну успішно представили в якості нечесного, а щонайменше сумнівного транзитера газу, незважаючи на те, що протягом десятиліть Україна ніколи не допускала зриву поставок природного газу до Європи через свою територію. Показово, що одночасно з цими звинуваченнями Росія наголошувала на необхідності будівництва газопроводів, альтернативних українській системі (Північноєвропейський газопровід у Балтійському морі, друга нитка «Блакитного потоку» в Чорному морі та розширення газотранспортної системи в Білорусі, що тепер належить Газпрому). До того ж звинувачення у крадіжках газу не підкріплювалися конкретними фактами.

З того часу позиція Росії мало змінилась. Так само мало зробила Україна для зміни власного позиціонування у світовій розстановці сил. Хоча питання про необхідність активізації зусиль для створення позитивного іміджу України піднімалось неодноразово [2, С.5].

Відповіддю на такі маніпуляції та й загалом на «інформаційні бойові дії» є формулювання власної інформаційної стратегії з урахуванням міжнародного порядку денного. Ця інформаційна стратегія матиме на меті позиціонування України як активного і самостійного учасника системи європейської безпеки.

Гібридна війна не є винаходом сьогодення. Адже комбінації інформаційно-психологічного, економічного та військового протиборства використовувались і раніше. Але гібридність сучасного конфлікту в тому, що питома вага факторів принципово інша. Набагато потужнішою також є використання засобів та особливостей інформаційного суспільства. Відтак, нагальною очевидною потребою є формулювання асиметричної, так само гібридної відповіді на гібридну загрозу, ключовим аспектом якої є інформаційна війна.

Комунікативні технології формування міжнародного іміджу держави базуються на діяльності із захисту та просування інтересів держави на міжнародній арені, а також на інформуванні світової громадськості про геополітичні, економічні, географічні тощо особливості держави, стан її розвитку та досягнення. Об’єктами впливу зовнішньополітичних комунікативних технологій є світові держави, міжнародні та регіональні організації, транснаціональні корпорації, лідери країн та особи, які приймають політичні рішення, політична та бізнес-еліти країн світу, а також світова громадськість.

Одним із методів гібридної війни є активне проведення інформаційно-психологічних операцій [3, С.25]. Придатність інформаційно-психологічних війн для геополітичної експансії пояснюється тим, що їх використання як інструменту зовнішньої політики не призводить до виникнення прямої воєнної конфронтації з державами, що стали жертвами такої агресії, і в цілому мирні відносини з ними зберігаються, незважаючи на завдану значну шкоду, яку можна порівняти з втратами через ведення бойових дій на території цих держав. Тому переваги інформаційно-психологічної агресії в інформаційному суспільстві, порівняно з агресією військовою, економічною чи політичною, роблять операції інформаційного впливу основною формою експансії, використовуваної політичним керівництвом держави для поширення свого впливу на інших суб’єктів геополітичної конкуренції з метою захисту національних інтересів і забезпечення державної безпеки [4, С.293].

У сучасних умовах Україна постає типовим об’єктом зовнішніх руйнівних інформаційних впливів. І зважаючи на постійні інформаційно-психологічні атаки, з боку відповідних державних органів України повинна бути активна інформаційна протидія, яка має забезпечити реальну інформаційну безпеку держави.

Перші кроки у даному напрямі були зроблені шляхом внесення на розгляд Верховної Ради України Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення інформаційного режиму проведення антитерористичної операції [5].

Розробка проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення інформаційного режиму проведення антитерористичної операції» [5] викликана непоодинокими випадками розповсюдження в засобах масової інформації та соціальних медіа відомостей про розташування, розгортання та переміщення підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, стан їх бойової та мобілізаційної готовності, технічний стан озброєння та військової техніки, рівень оснащення, забезпечення та морально-психологічний стан військовослужбовців, стан оперативного обладнання територій, стан виконання робіт підприємствами оборонно-промислового комплексу та іншої інформації, яка ставить під загрозу успішне проведення антитерористичної операції.

Також відповідно до Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015 [6], пріоритетами забезпечення інформаційної безпеки є:

- забезпечення наступальності заходів політики інформаційної безпеки на основі асиметричних дій проти всіх форм і проявів інформаційної агресії;

- створення інтегрованої системи оцінки інформаційних загроз та оперативного реагування на них;

- протидія інформаційним операціям проти України, маніпуляціям суспільною свідомістю і поширенню спотвореної інформації, захист національних цінностей та зміцнення єдності українського суспільства;

- розробка і реалізація скоординованої інформаційної політики органів державної влади;

- виявлення суб’єктів українського інформаційного простору, що створені та/або використовуються Росією для ведення інформаційної війни проти України, та унеможливлення їхньої підривної діяльності;

- створення і розвиток інститутів, що відповідають за інформаційно-психологічну безпеку, з урахуванням практики держав – членів НАТО;

- удосконалення професійної підготовки у сфері інформаційної безпеки, упровадження загальнонаціональних освітніх програм з медіакультури із залученням громадянського суспільства та бізнесу.

У зв’язку з цим, на думку авторів законопроекту [5] існує потреба у встановлені заборони на незаконне поширення або сприяння поширенню інформації про проведення антитерористичної операції без дозволу оперативного штабу.

У контексті доступу до податкової інформації, маємо зауважити, що наразі питання реалізації зазначеного права у зоні проведення антитерористичної операції залишаються поза увагою державних органів та дослідників наукової проблематики інформаційного права.

Так, з метою забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції та осіб, які проживають в зоні проведення тимчасової антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, у вересні 2014 року був прийнятий Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [7].

Згідно із вказаним законом, період проведення антитерористичної операції – це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територією проведення антитерористичної операції визнана територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [7] встановлено мораторій на:

- нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов’язаннями (стаття 2 Закону України [7]);

- проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності (стаття 3 Закону України [7]);

- нарахування пені за несвоєчасне внесення платежів за житлово-комунальні послуги (стаття 8 Закону України [7]).

Встановлено, що для осіб, які зареєстровані та переселилися з території проведення антитерористичної операції в період її проведення, реєстрація фізичної особи – підприємця здійснюється державними реєстраторами за адресою тимчасового проживання без вимоги державних реєстраторів реєстраційних служб територіальних органів Міністерства юстиції України в областях та місті Києві наявності реєстрації про місця проживання за місцем проведення реєстраційних дій.

Також визначено, що проведення реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження юридичних осіб та місця проживання фізичних осіб – підприємців, місцезнаходженням/місцем проживання яких є територія проведення антитерористичної операції, здійснюється щодо юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців державними реєстраторами реєстраційних служб територіальних органів Міністерства юстиції України в областях та місті Києві.

Проведення реєстраційних дій, пов’язаних із зміною складу засновників (учасників) та керівника юридичної особи, місцезнаходженням якої є територія проведення антитерористичної операції, на період її проведення забороняється.

Ліцензії та документи дозвільного характеру, видані суб’єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, строк дії яких закінчився у період її проведення, вважаються такими, що продовжили свою дію на період проведення антитерористичної операції.

Під час проведення антитерористичної операції суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільнені від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Також скасовано на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб’єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Протягом терміну дії Закону [7] щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам – підприємцям) або юридичним особам – суб’єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об’єкти), статей 41, 43-47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України «Про іпотеку».

Також Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [7] визначені особливості забезпечення реалізації права на спадкування та підтвердження обставин непереборної сили.

Поряд із цим, у вказаному нормативному акті відсутні згадки про особливості доступу до податкової інформації у зоні проведення антитерористичної операції, хоча за змістом, відповідні положення мали б міститися саме у даному Законі України. Також вказані питання не врегульовані на цей час іншими законодавчими документами.

У той же час, ми вважаємо, що існує необхідність законодавчого врегулювання питань реалізації права на доступ до податкової інформації у зоні проведення антитерористичної операції.

При цьому слід враховувати, що податкова інформація за режимом доступу може бути класифікована на:

1) відкриту інформацію;

2) інформацію з обмеженим доступом, що охоплює:

- таємну податкову інформацію (податкову таємницю);

- службову податкову інформацію [8, С.144].

Отже, існує необхідність врегулювання питань доступу як до відкритої податкової інформації так і до інформації з обмеженим доступом, оскільки заходи по додатковому захисту інформації з обмеженим доступом мають розроблятися з урахуванням ступеню обмеження доступу.

Вказані питання можуть бути врегульовані як шляхом видання окремого нормативного акту, так і шляхом внесення змін до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [7].

Висновки та перспективи подальших розвідок.

Наукове дослідження питань доступу до податкової інформації в контексті гібридної війни уможливило дійти висновку про необхідність законодавчого врегулювання питань реалізації права на доступ до податкової інформації у зоні проведення антитерористичної операції. Зокрема, існує необхідність врегулювання питань доступу до відкритої податкової інформації та інформації з обмеженим доступом.

З урахуванням отриманих результатів, основними напрямами розвитку положень даного дослідження ми вважаємо дослідження проблематики реалізації права на доступ до податкової інформації з обмеженим доступом у зоні проведення антитерористичної операції.

ЛІТЕРАТУРА

Ліпкан В. А. Сутність гібридної війни проти України / В. А. Ліпкан // Імперативи розвитку цивілізації : Матеріали міжвідомчої науково-практичної конференції «Інформаційна безпека у воєнній сфері. Сучасний стан та перспективи розвитку» (Київ, 31 березня 2015 року) . — К.: ФОП О. С. Ліпкан. — С. 13—16.
Рубан Ю. Україна як суб’єкт і об’єкт сучасних міжнародних інформаційних воєн / Ю. Рубан // Стратегічні пріоритети. — К. : Національний інститут стратегічних досліджень, 2009. — № 2(11). — С. 5—9.
Малик Я. Забезпечення інформаційної безпеки України у контексті світового досвіду / Я. Малик, О. Береза // Ефективність державного управління. — 2012. — № 32. — С. 20—27.
Манойло А. В. Государственная информационная политика в особенных условиях [Текст] / А. В. Манойло. — М. : ФИФИ, 2003. — 388 с.
Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення інформаційного режиму проведення антитерористичної операції [Електронний ресурс] : проект Закону України від 09.06.2015 №2050а. — Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України» : Указ Президента України від 26 травня 2015 р. № 287/2015 // Офіційний вісник України. — 2015. — № 43. — С. 14.
Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції : Закон України від 2 вересня 2014 р. № 1669-VII // Відомості Верховної Ради. — 2014. — № 44. — С. 2040.
Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк. — К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2015. — 440 с.

ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ПОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

admin — Thu, 13 Aug 2015 20:21:16 +0000

Політило Валерій Ярославович

здобувач Запорізького національного

університету

Анотації.

У роботі досліджений інституційний механізм забезпечення права на доступ до податкової інформації. Доведено, що важливою складовою розвитку відносин в Україні у сфері забезпечення доступу до податкової інформації стало формування вітчизняного законодавства з питань доступу до публічної інформації. Водночас автором окреслена низка проблем, пов’язаних як з неналежним виконанням чинного законодавства України з питань доступу до податкової інформації, так і зі суперечністю, неузгодженістю окремих правових норм і відсутністю дієвих механізмів їх реалізації. Обґрунтовано, що першочерговим завданням державного управління у сфері доступу до податкової інформації має бути приведення інформаційного законодавства України у відповідність із сучасними потребами, підвищення ефективності його застосування шляхом систематизації законодавчих актів – прийняття Інформаційного кодексу.

Ключові слова: податкова інформація, публічна інформація, інформаційне законодавство, Інформаційний кодекс.

В работе исследован институциональный механизм обеспечения права на доступ к налоговой информации. Доказано, что важной составляющей развития отношений в Украине в сфере обеспечения доступа к налоговой информации стало формирование отечественного законодательства по вопросам доступа к публичной информации. В то же время автором исследован ряд проблем, связанных как с ненадлежащим исполнением действующего законодательства Украины по вопросам доступа к налоговой информации, так и с противоречием, несогласованностью отдельных правовых норм и отсутствием действенных механизмов их реализации. Обосновано, что первоочередной задачей государственного управления в сфере доступа к налоговой информации должно быть приведение информационного законодательства Украины в соответствие с современными потребностями, повышения эффективности его применения путем систематизации законодательных актов – принятие Информационного кодекса.

Ключевые слова: налоговая информация, публичная информация, информационное законодательство, Информационный кодекс.

We studied the institutional mechanism for ensuring the right of access to tax information. It is proved that an important part of the development of relations in Ukraine in the sphere of access to tax information was the formation of national legislation on access to public information. At the same time the author researched a number of problems related to improper execution of the current legislation of Ukraine on access to tax information, and a contradiction, inconsistency of certain legal norms and the lack of effective mechanisms for their implementation. It is proved that the first priority of public administration in the field of access to tax information should be bringing news of Ukrainian legislation into line with current needs, improve the effectiveness of its application by the systematization of legislation – the adoption of the Information Code.

Keywords: tax information, public information, information legislation, the Information Code.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

Реалізація права громадян на доступ до окремих категорій інформації у сучасних умовах набуває все більшої суспільної важливості. Зокрема, відкритість та доступність публічної інформації є свідченням прозорої роботи органів державної влади, а отже і сприяє зростанню довіри до них.

Поряд із цим, колізії у чинному законодавстві створюють умови для неправомірного обмеження доступу до інформації, розпорядниками якої є державні органи. До цього часу залишаються характерними «спекуляції» на захисті права на приватність, а також – посиланні на режим обмеження доступу до інформації. У цих умовах питання оптимізації повноважень окремих органів державної влади щодо забезпечення доступу до інформації постійно залишаються в центрі уваги наукового товариства [1, С.37].

Викладене є особливо актуальним для податкової інформації – тобто відомостей і даних, що створені чи отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, установленому Податковим кодексом України.

При цьому слід враховувати, що податкова інформація за режимом доступу може бути класифікована на:

1) відкриту інформацію;

2) інформацію з обмеженим доступом, що охоплює:

- таємну податкову інформацію (податкову таємницю);

- службову податкову інформацію [2, С.144].

Відповідним чином, доступ громадян до певних категорій податкової інформації є обмеженим, і навпаки – право громадян на доступ до певних категорій податкової інформації гарантоване державою.

За цих умов, існує необхідність дослідження інституційного механізму забезпечення права на доступ до податкової інформації.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, О. Мандзюк, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. .Юсупов тощо.

Зауважимо, що здебільшого порушена проблематика в юридичній доктрині розглядається у контексті окреслення деяких аспектів інформаційної безпеки України, зокрема такими дослідниками, як: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, О. А. Мандзюк, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, Л. І. Рудник, О. В. Стоєцький, А. В. Тунік, К. Г. Татарникова, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін.

Особливе місце серед наукових розвідок у сучасній юридичній доктрині займають доктринальні дослідження представників наукової школи інформаційного права В. А. Ліпкана.

Разом з тим, в існуючих наукових працях проблематика інституційного механізму забезпечення права на доступ до податкової інформації досліджена недостатньо. Відтак – існує необхідність комплексного дослідження окресленого питання.

Постановка завдань.

Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.

Дослідити інституційний механізм забезпечення права на доступ до податкової інформації.
Визначити перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.

Виклад основного матеріалу.

Реформування фіскальних органів України та впровадження міжнародних стандартів у їх діяльність щодо інформаційного забезпечення у сфері справляння податків вимагає постійного аналізу законодавчих положень, які регламентують дану діяльність [3, С.18].

Випадки неправомірного обмеження прав громадян на доступ до податкової інформації свідчать про проблему відсутності розуміння посадовими особами Державної фіскальної служби концепції «privacy» як такої. Адже, головна мета захисту права на приватність, гарантованого статтею 32 Конституції України, є захист саме приватного життя, яке дійсно повинно бути захищено від втручання сторонніх осіб (за виключенням публічних осіб, чи коли інформація, яка розповсюджується, є суспільно необхідною), але в той самий час професійне життя, а особливо професійні обов’язки посадових та службових осіб, їх кваліфікація, а також документи, що її підтверджують, аж ніяк не може вважатися конфіденційною інформацією про особу, доступ до якої може бути обмежений.

Нині право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов’язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб’єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Для забезпечення реалізації права на доступ до інформації недостатньо його простого декларування. Важливо передбачити його конкретні гарантії. Стаття 3 Закону «По доступ до публічної інформації» [4] окреслює основні гарантії реалізації права на доступ до публічної інформації, які деталізуються в інших положеннях Закону, а також в інших законодавчих актах.

Реалізація права на доступ до інформації може здійснюватися різними способами. Для всебічної поінформованості недостатньо мати можливість отримувати інформацію лише за інформаційним запитом або мати лише можливість знайомитися з потрібною інформацією на сайті органу державної влади. Саме тому для належного забезпечення права доступу до інформації, суб’єкти владних повноважень повинні гарантувати такий доступ у всі можливі способи, що дозволяють сучасні технології. Доступ до інформації можна умовно поділити на два основні види: «активний» (обов’язок розпорядників інформації надавати інформацію у відповідь на запит) та «пасивний» (обов’язок оприлюднення інформації розпорядником в ініціативному порядку, а не у відповідь на запит).

Обов’язок надавати інформацію може виконуватися, зокрема, шляхом:

1) надання відповідей на інформаційні запити;

2) вільного доступу на засідання суб’єктів владних повноважень;

3) представлення для ознайомлення відкритих архівів суб’єктів владних повноважень;

4) проведення «гарячих ліній» для оперативного надання інформації чи фіксації запитів.

Обов’язок оприлюднювати інформацію означає, що суб’єкт владних повноважень повинен:

1) оприлюднювати свою інформацію на офіційному сайті в мережі Інтернет, через ЗМІ;

2) оприлюднювати звіти, рішення, плани тощо у спеціальних брошурах і збірниках офіційної інформації;

3) розміщувати відповідну інформацію на інформаційних стендах;

4) періодично робити публічні виступи тощо.

Для належної організації доступу до інформації Закон України «По доступ до публічної інформації» [4] передбачає обов’язок розпорядника створити або визначити (з числа вже існуючих) окремий структурний підрозділ або особу, які відповідатимуть за роботу з інформаційними запитами. До обов’язків таких структурних підрозділів (чи осіб), зокрема, відносяться: 1) поширення всередині відповідного органу найкращої практики збереження, архівування та розміщення документів; 2) виступати як головна контактна особа (підрозділ) у питаннях отримання та задоволення запитів інформації; 3) надання допомоги особам в отриманні інформації.

Варто наголосити, що обов’язок визначати спеціальні структурні підрозділи або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, поширюється лише на суб’єктів владних повноважень і не поширюється на інших розпорядників інформації. Це випливає з норми ч. 3 ст. 13 Закон України «По доступ до публічної інформації» [4], відповідно до якої на таких інших розпорядників публічної інформації (тобто тих, які не є суб’єктами владних повноважень) вимоги Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання інформації за запитами. Хоча для окремих таких розпорядників інформації (наприклад, бюджетні заклади, природні монополії) через великий обсяг суспільно важливої інформації, що знаходиться у їхньому володінні, виглядає доцільним також призначити спеціальну посадову особу (чи навіть визначити відповідний структурний підрозділ), в обов’язки якої будуть входити питання забезпечення доступу до публічної інформації.

У структурі Державної фіскальної служби суб’єктом координації є структурний підрозділ або відповідальна посадова особа органу ДФС України, що організовує доступ до публічної інформації [5].

Відповідно до Закону України «По доступ до публічної інформації» [4], процедура доступу до інформації шляхом подання інформаційного запиту повинна супроводжуватися мінімальними формальностями і бути зрозумілою для запитувача. Цей принцип є визначальним для регулювання процедурних моментів реалізації права на доступ до інформації («запит подається в довільній формі»). Він також повинен застосовуватися при тлумаченні і застосуванні положень Закону України «По доступ до публічної інформації» [4], зокрема, проблемних. Це, наприклад, означає, відповідь на запит повинна надаватися у найбільш зручній формі для запитувача (якщо це практично можливо).

Цей принцип також означає, що суб’єкт владних повноважень не має права встановлювати додаткові вимоги до форми запиту, окрім тих, що вже визначені

У разі, якщо суб’єкт владних повноважень затверджує форму запиту на інформацію відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «По доступ до публічної інформації» [4], ця форма не повинна містити вимог, додаткових до тих, що передбачені у ч. 5 ст. 19, і повинна спрощувати доступ для особи, а не ускладнювати його додатковими вимогами. Так само відмова в наданні інформації через недотримання форми запиту, яка була затверджена розпорядником, є порушенням гарантії щодо максимально спрощеної процедури подання запиту та отримання інформації, а також інших положень Закону України «По доступ до публічної інформації» [4].

Вказані гарантії знайшли своє відображення у Порядку складання та подання запитів на отримання публічної інформації, що знаходиться у володінні органів Державної фіскальної служби України, форми подання запиту на отримання публічної інформації, що знаходиться у володінні органів Державної фіскальної служби України, який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 10.03.2015 р. № 309 [5].

Так, згідно із вимогами розділу 2 вказаного документу, Запитувач має право звернутися до органів ДФС України із Запитом незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання Запиту. Запит може бути індивідуальним або колективним. Запит подається в усній чи письмовій формі, особисто від запитувача або шляхом надсилання поштою, електронною поштою, факсом, телефоном на вибір запитувача. Письмовий Запит подається в довільній формі. Запит повинен містити: прізвище, ім’я, по батькові (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку (якщо такий є); загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено Запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання письмового Запиту. Для спрощення процедури оформлення письмового Запиту запитувач може використати відповідну форму подання Запиту. Зазначену Форму запиту можна отримати у Суб’єкта координації в органах ДФС України або на офіційному веб-порталі ДФС України, субсайтах органів ДФС України у розділі «Публічна інформація». Запитувач може заповнити в електронному вигляді Форму запиту на офіційному веб-порталі ДФС України або на субсайтах органів ДФС України. Запит може бути подано запитувачем особисто до Суб’єкта координації в робочий час згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку, установленими для органів ДФС України. У Формі запиту запитувачеві надається можливість вибрати форму надання відповіді – поштою, факсом, електронною поштою. Відповідь на Запит надається у спосіб, обраний запитувачем.

У разі коли з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості тощо) особа не може подати письмовий Запит, його оформлює Суб’єкт координації із зазначенням прізвища, ім’я, по батькові, контактного телефону в Запиті та надає копію Запиту особі, яка його подала.

На вимогу запитувача на першому аркуші копії Запиту проставляється відмітка про отримання Запиту. Така копія повертається запитувачу.

Ще однією з гарантій забезпечення права на доступ до публічної інформації є встановлення відповідальності за порушення цього права. Детальніше це питання регулюється в статті 24 Закону України «По доступ до публічної інформації» [4]. Зазначимо, що у п. 6 ст. 3 Закону йдеться про відповідальність за «порушення законодавства». Водночас, відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями.

Таким чином, зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконних нормативно-правових актів. Отже, підстави юридичної відповідальності за порушення права на доступ до інформації можуть бути передбачені виключно законами. Такими підставами, зокрема, є стаття 24 Закону України «По доступ до публічної інформації» [4] та стаття 212-3 Кодексу про адміністративні правопорушення [6].

Як свідчить аналіз даних з початку 2015 року щодо розгляду запитів, поданих до органів Державної фіскальної служби на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації», запити на отримання публічної інформації надходять як від юридичних, так і від фізичних осіб [7]. Відповідь надається у спосіб, обраний запитувачем, та у визначений статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» [4] термін, тобто протягом п’яти робочих днів з дня надходження запиту.

Питання, з якими звертаються запитувачі до органів Державної фіскальної служби стосуються надання інформації щодо:

- проведених перевірок;

- системи оподаткування суб’єкта господарювання;

- копій наказів щодо проведення перевірок та актів перевірок;

- третіх осіб;

- відкритих банківських рахунків;

- заборгованості перед бюджетом та інше.

Запит на отримання публічної інформації можна подати до органу Державної фіскальної служби особисто або надіслати поштою. Крім того, такий запит можна надіслати на електронну скриньку.

Враховуючи викладене, можемо дійти висновку, що основними гарантіями забезпечення права на доступ до публічної інформації, що знаходиться у володінні органів Державної фіскальної служби України, є:

- обов’язок надання відповідей на інформаційні запити;

- обов’язок проведення «гарячих ліній» для оперативного надання інформації чи фіксації запитів;

- обов’язок оприлюднювати свою інформацію на офіційному сайті в мережі Інтернет, через ЗМІ;

- обов’язок оприлюднювати звіти, рішення, плани тощо у спеціальних брошурах і збірниках офіційної інформації;

- обов’язок розміщувати відповідну інформацію на інформаційних стендах;

- обов’язок періодично робити публічні виступи тощо.

До питання основних проблем, що виникають у ході реалізації громадянами права на доступ до податкової інформації, маємо зауважити, що сьогодні до кінця не розв’язано проблему узгодженості правових норм різних законодавчих актів, якими врегульований механізм забезпечення права на доступ до податкової інформації. Насамперед це стосується законів України «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних», «Про інформацію». Бракує нормативно-правових актів, які б конкретизували положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» у розрізі доступу до податкової інформації та містили чіткі механізми реалізації правових норм.

Наразі не втрачає актуальності потреба в проведенні роз’яснювальної роботи серед населення щодо особливостей застосування відносно податкової інформації норм законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про звернення громадян».

Отже, вищевикладене актуалізує проблему розвитку законодавства у сфері забезпечення доступу до податкової інформації і дає змогу зробити висновок, що розв’язати її можливо шляхом удосконалення інформаційного законодавства України в цілому. З огляду на це, першочерговими завданнями органів державної влади мають стати усунення суперечностей нормативно-правових актів в інформаційній сфері та узгодження правових норм між собою. Виходячи з великої кількості та розрізненості правових актів, які регулюють відносини в інформаційній сфері взагалі та з питань доступу до податкової інформації зокрема, обґрунтованим і доцільним залишається питання кодифікації інформаційного законодавства, окремими розділами до якого доцільно включити права і обов’язки людини і громадянина в інформаційній сфері, права і обов’язки держави, участь у міжнародному інформаційному просторі, порядок доступу до різних категорій інформації тощо.

У цих умовах важливим кроком на шляху вдосконалення державного регулювання інформаційної сфери залишається прийняття концепції формування і розвитку державної інформаційної політики.

Доцільно законодавчо чітко визначити такі механізми забезпечення права на доступ до податкової інформації: контролю за реалізацією цього права; оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Державної фіскальної служби щодо доступу до інформації; притягнення до відповідальності посадових осіб за недотримання чинного законодавства, що регулює відносини у сфері забезпечення доступу до податкової інформації.

Висновки та перспективи подальших розвідок.

Наукове дослідження інституційного механізму забезпечення права на доступ до податкової інформації уможливило дійти висновку про те, що важливою складовою розвитку відносин в Україні у даній сфері стало формування вітчизняного законодавства з питань доступу до публічної інформації. Останнім часом відбулися суттєві зрушення у забезпеченні прозорості та відкритості діяльності органів Державної фіскальної служби. Сьогодні в Україні, як і в інших демократичних державах, відкритість влади сприймається як один із основоположних принципів організації державного управління. Розвиток чинного законодавства значно розширив можливості для реалізації конституційних прав громадян на інформацію та свободу інформаційної діяльності, створив умови для реалізації потреб активної частини суспільства в інформаційній взаємодії з органами Державної фіскальної служби.

Водночас поряд із позитивними напрацюваннями залишається нерозв’язаною низка проблем, пов’язаних як із неналежним виконанням чинного законодавства України з питань доступу до податкової інформації, так і зі суперечністю, неузгодженістю окремих правових норм і відсутністю дієвих механізмів їх реалізації. З огляду на це, першочерговим завданням державного управління у сфері доступу до податкової інформації має бути приведення інформаційного законодавства України у відповідність із сучасними потребами, підвищення ефективності його застосування шляхом систематизації законодавчих актів – прийняття Інформаційного кодексу. Окрема увага має бути приділена проблемі відповідальності за порушення порядку доступу до податкової інформації.

Тема вдосконалення інформаційного законодавства є надзвичайно актуальною, тому подальші дослідження доцільно спрямувати на теоретико-методологічне обґрунтування засад публічно-правового регулювання питань доступу до податкової інформації.

ЛІТЕРАТУРА

Марущак А. І. Забезпечення державою доступу до інформації в Україні / А. І. Марущак // Юридичний вісник. — 2009. — №2. — С. 34—38.
Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк. — К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
Косиця О. О. Окремі аспекти правового регулювання інформаційного забезпечення діяльності фіскальних органів пострадянських країн / О. О. Косиця // Науковий вісник Херсонського державного університету. — 2015. — №1. — С. 18—22.
Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13.01.2011 р. № 2939-VІ // Відомості Верховної Ради. — 2011. — № 32. — С. 314.
Про затвердження Порядку складання та подання запитів на отримання публічної інформації, що знаходиться у володінні органів Державної фіскальної служби України, форми подання запиту на отримання публічної інформації, що знаходиться у володінні органів Державної фіскальної служби України : наказ Міністерства фінансів України від 10.03.2015 р. № 309 // Офіційний вісник України. — 2015. — № 26. — С.184.
Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1984. — № 51 (зі змінами).
Реалізації права на доступ до публічної інформації // Офіційний портал Державної фіскальної служби України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://sfs.gov.ua.

ПЛЮРАЛІЗМ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ»

admin — Mon, 24 Nov 2014 21:16:07 +0000

Політило Валерій Ярославович,

здобувач Запорізького національного університету

Окреслено основні наукові підходи щодо визначення поняття «інформація», «податкова інформація», досліджено законодавчо закріплені дефініції цих понять, а також визначено перспективні напрями удосконалення нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації.

Ключові слова: інформація, податкова інформація, податкова таємниця

Определены основные научные подходы к определению понятия «информация», «налоговая информация», исследованы законодательно закрепленные дефиниции этих понятий, а также определены перспективные направления совершенствования нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации.

Ключевые слова: информация, налоговая информация, налоговая тайна

The basic scientific approaches to the definition of «information», «tax information» investigated legislated definition of these concepts and identified promising areas of improvement of the legal regulation of social relations in the field of tax information.

Keywords: information, tax information, tax secrecy

У ХХІ сторіччі інформація є важливим атрибутом правовідносин. Вагоме місце в системі інформаційних правовідносин займають публічноправові відносини, а саме відносини, що виникають між суб’єктами владних повноважень та окремими громадянами, об’єднаннями громадян, у різних сферах.

Задля реалізації покладених на органи державної влади повноважень вони вправі витребувати необхідну приватну інформацію чи отримати її у будь-якій інший спосіб. Однак на органи державної влади покладений обов’язок забезпечити конфіденціальність отриманої інформації.

Нині в Законі України «Про інформації» виокремлюються різні види інформації. При чому законодавець закріпив необхідність визначення правового режиму кожного виду інформації. Однак особливості нормативно-правового регулювання лише окремих видів інформації визначено на рівні законів. Зокрема правовий режим податкової інформації так і не знайшов свого закріплення.

Слід відмітити, що зазначена вище проблематика не знайшла адекватного окреслення й на доктринальному рівні, що й обумовило актуальність написання цієї наукової роботи.

Зауважимо, що здебільшого порушена проблематика в юридичній доктрині розглядається у контексті окреслення деяких аспектів інформаційної безпеки України, зокрема такими дослідниками, як: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін тощо.

Отже, метою написання даної наукової статті є дослідження наукових розвідок та відповідної нормативної бази щодо визначення поняття «податкова інформація» та внесення конкретних пропозицій з метою його удосконалення.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

- окреслити основні наукові підходи щодо визначення поняття «інформація»;

- проаналізувати визначення поняття «податкова інформація» в наукових розвідках;

- дослідити дефініцію поняття «податкова інформація» в нормативно-правових актах України;

- визначити напрями удосконалення нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації тощо.

Інформація походить від латинського слова informatio, що означає викладення, тлумачення, уявлення, повідомлення.

Нині в наукових колах виокремлюють щонайменше три теорії інформації: імовірнісна, алгометрична та семантична. Кожна з цих теорій пропонує своє бачення сутності та змісту інформації, а також методи її вимірювання.

До 40-х рр. ХХ століття інформація була предметом наукових досліджень технічних наук. З кінця 40-х – початку 50-х рр. це поняття активно використовується і юридичними науками. Більше того на сьогоднішньому етапі інформація визнається важливим правовим феноменом, що детермінує активний розвиток галузевих наукових досліджень різних її аспектів. Кожна з галузей права розглядає той ракурс інформації, що відповідає її предмету та методології.

Так, в цивільно-правових дослідженнях інформація визначається як важливий «товар» та «об’єкт цивільно-правових досліджень»; у кримінально-правових дослідженнях – як засіб вчинення чи об’єкт злочинного посягання; у конституційно-правових – як важливе конституційне право тощо.

Аналіз наукових досліджень у цій сфері дозволяє виокремити наукові підходи щодо визначення поняття «інформація». Серед основних такі:

1) інформація як «спонука (стимул, ініціалізація) ситуаційно-функціональної активності будь-якої структури, ситуаційне реагування структури на зовнішню (внутрішню) ініціалізацію, яку завжди можна виміряти незалежно від її природи, морфології і джерела» (В. Тронь) [1, с. 203];

2) інформація як генералізаційно єдина первинна субстанція Всесвіту (В. Юзвишинин) [1, с. 206];

3) інформація як різні відомості про навколишній світ, які одержує матеріальна підсистема під час її взаємодії з навколишнім середовищем (В. Лукашевич) [2, с. 265];

4) інформація як відомості (сукупність відомостей, повідомлення, дані), які зменшують невизначеність знань про будь-яке явище, подію у їх користувача у сфері, до якої вони відносяться (І. Колодій) [3, с. 83];

5) інформація як дані, що були організовані в такій формі та документовані або передані таким чином, що можуть бути сприйнятими іншою особою (Б. Кормич)[4, с. 45];

6) інформація як результат відображення та обробки в людській свідомості різноманіття навколишнього світу, відомості про оточуючі людину предмети, явища природи, діяльність інших людей та ін. (В. Голубєв) [5, с. 19];

7) інформація як відомості про осіб, предмети, факти, події, явища і процеси незалежно від форми їх представлення (В. Копилов)[6, с. 3] чи «відомості, які передає одна особа іншій; про неї можна говорити і як про процес повідомлення цих відомостей» (В. А. Дозорцев) [7, с. 27];

8) інформація як результат інтелектуальної діяльності (А. Антопольський) [8, с. 51] чи формально визначені результати інтелектуальної діяльності людини, що урегульовані вітчизняним законодавством (В. Залізняк, В. Ліпкан) [9, с. 96] тощо.

Слід зауважити, що визначення поняття «інформація» як «документовані або публічно оголошені відомості» є найбільш розповсюдженим підходом щодо розуміння цього поняття.

Саме таке визначення містилось в попередній редакції Закону України «Про інформацію».

Нині ж Закон України «Про інформацію» містить іншу дефініцію поняття «інформація»: інформація – будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді [10].

Крім Закону України «Про інформацію», дефініція цього поняття міститься і в законах України «Про телекомунікації», «Про науково-технічну інформацію», а також в Цивільному кодексі Українитощо.

Згідно з Законом України «Про телекомунікації»: інформація – відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб [11].

У Законі України «Про науково-технічну інформацію» міститься дефініція поняття «науково-технічна інформація» як будь-які відомості та/або дані про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді [12].

У ч. 1 ст. 200 ЦК України визначається, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді [13].

Ми погоджуємось з Н. В. Кушаковою, яка зауважила: «…багатоманітність поглядів на інформацію сьогодні неможливо вважати невиправданою чи серйозним недоліком, зокрема, правничих досліджень. Феномен інформації завдяки її розвитку має проблемний характер. Поняття інформації чітко ніким ще не визначено і через це не є загальноприйнятим, тому будь-яка дефініція виглядає поки що як гіпотеза чи свідома редукція. В цій ситуації остаточна згода з однією думкою означала б ні що інше, як неправомірну монополізацію тієї чи іншої концепції» [15, с. 4].

Не менш конструктивною є думка Н. В. Кушакової з приводу того, що: «Поряд з подальшою поглибленою розробкою вузьких тем у проблемі інформації виникає необхідність створення цілісного чи в усякому випадку ширшого погляду на цю проблему, який би враховував як єдність, так і багатоманітність проявів феномена інформації. Найімовірніше, вирішення цієї проблеми має починатися з загальнонаукових досліджень питання інформації в сучасній науці (тобто таких досліджень, що інтегрують в собі досягнення різних наукових дисциплін). Отже, є сенс говорити не так про поняття, як про проблему інформації, причому мати на увазі й те, що визначення інформації, в усякому випадку загальне, – це теж проблема» [16, с. 24].

Щодо поняття «податкова інформація», то правовим фундаментом інформаційних правовідносин у податковій сфері є Конституція України, Податковий кодекс України, Закон України «Про захист персональних даних», Закон України «Про доступ до публічної інформації» тощо.

Тривалий час у Законі України «Про інформацію» не виокремлювався такий вид інформації як податкова інформація.

Лише з ухваленням Податкового кодексу України було внесено ряд змін та доповнень, згідно з якими поряд з інформацією про фізичну особу, довідково-енциклопедичного характеру, про стан довкілля (екологічну інформацію), про товар (роботу, послугу), науково-технічну інформацію, правову, статистичну та соціологічну інформацію, з’явилась й податкова інформація [17].

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про інформацію» податкова інформація – це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [17]. Таке ж визначення закріплено й в Податковому кодексі України.

Логіко-семантичний аналіз цієї дефініції дозволяє констатувати необхідність його удосконалення, адже воно не відображає зміст та сутність даного виду інформації.

По-перше, дане визначення містить ряд понять, що потребують додаткового тлумачення: «суб’єкти інформаційних відносин», «контролюючі органи», «сукупність відомостей і даних» тощо.

По-друге, органи податкової влади, до речі, як і деякі інші органи влади, виконують не лише контролюючі функції, а й профілактичні, правоохоронні, правозабезпечувальні тощо. А тому визначати податкові органи винятково як контролюючі є дещо неправильним.

По-третє, дане визначення є занадто загальним, що не дає змогу вирізнити податкові органи щодо інших контролюючих органів.

До того ж, близька нашому баченню є позиція О. А. Мандзюка, який також зазначив «про розмитість та неконкретизованість цієї дефініції законодавцем, оскільки підходить до будь-якого контролюючого органу, що існує в Україні. Лише прив’язка про «порядок, встановлений Податковим кодексом України» унеможливлює ідентифікувати «певну сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій» як податкову інформацію» [14, с. 45].

Серед його аргументів слід виділити такі: «…по-перше, контролюючими органами є усі органи доходів і зборів, які забезпечують не лише формування єдиної державної податкової, але й державну митну політику. По-друге, завдання і функції контролюючих органів закріплені не лише Податковим кодексом України, а й Митним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами. По-третє, інформація є поняттям більш широким, отже має бути загальним щодо інших родових понять: податкова інформація, інформація про фізичну особу, інформація довідково-енциклопедичного характеру, інформація про стан довкілля (екологічна інформація), інформація про товар (роботу, послугу), науково-технічна інформація, правова інформація, статистична інформація, соціологічна інформація тощо. У Законі України «Про інформацію» визначено дефініцію поняття «інформація» як будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Водночас у визначенні поняття «податкова інформація» використовуються зовсім інша конструкція – «сукупність відомостей і даних» замість «будь-які відомості та/або дані». Таким чином ототожнюються поняття «податкова інформація» та «податкові інформаційні ресурси» [14, с. 42].

Отже, законодавча дефініція поняття «податкова інформація» не відображає сутність та зміст цієї складної комплексної категорії. Слід зауважити про недостатню кількість наукових робіт у зазначеній сфері, а також деяку обмеженість, фрагментарність розгляду проблематики. Здебільшого в розвідках, присвячених порушеній тематиці, окреслюються окремі види податкової інформації, зокрема податкова таємниця. На наше особисте переконання, поняття «податкова інформація» та «податкова таємниця» співвідносяться між собою як загальне та частина, тобто податкова таємниця є лише одним з елементів податкової інформації, що охоплює і публічну податкову інформацію.

Т. В. Субіна пропонує визначати поняття «податкова інформація» як інформацію, що пов’язана з об’єктом і суб’єктом оподаткування і використовується податковими органами для здійснення адміністрування податків, зборів та інших обов’язкових платежів [18, с. 14]. На нашу думку, авторська інтерпретація поняття «податкова інформація» потребує додаткового роз’яснення що є «об’єктом та суб’єктом оподаткування», що означає «пов’язана» тощо.

На думку інших фахівців, податкова інформація – це сукупність відомостей та даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності й необхідні для реалізації покладених на органи податкової служби завдань та функцій [19, с. 213]. Дане визначення майже дублює законодавчо закріплену дефініцію, недоліки якої ми детально визначили раніше.

О. Долгий визначає податкову інформацію як інформацію у сфері оподаткування, що є у розпорядженні посадових осіб контролюючих органів або стала їм відома у зв’язку з виконанням ними своїх службових обов’язків» [20, с. 75].

Дане визначення також потребує додаткового роз’яснення, зокрема що означає «у розпорядженні посадових осіб…» чи « що є сферою оподаткування».

Інше бачення поняття «податкова інформація» пропонує Е. С. Дмитренко: «це сукупність відомостей і даних щодо обчислення та сплати податків і зборів, що створені, надані, зібрані, одержані, збережені, накопичені, оброблені, передані, використані, поширені, оприлюднені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, які підлягають аналізу, охороні та захисту» [21, с. 42].

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів [10]. Отже чітко визначені такі структурні елементи права на інформацію: «одержання», «використання», «поширення», «зберігання» та «захист». У ст. 9 Закону України «Про інформацію» зазначається також, що основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації. А тому недоцільно визначати інші структурні елементи права на інформацію, зокрема: «надання», «накопичення». «оброблення» тощо. До того ж, чому «сукупність відомостей і даних … підлягають аналізу»? Адже ж аналіз – це лише один із логічних прийомів оброблення інформації.

Цікаве та близьке нашому баченню є визначення поняття «податкова інформація», запропоноване О. А. Мандзюком: податкова інформація – це суспільно значимі відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, створені чи одержані податковими органами у межах повноважень, передбачених законодавством з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування [14, с. 75].

Отже, проведений аналіз дозволяє зробити такі висновки.

Податкова інформація є складною правовою категорією.
Податкова інформація є малодослідженим предметом в юридичних наукових розвідках.
Законодавчо закріплена дефініція «податкова інформація» не відображає складну природу, сутність та зміст цієї правової категорії.
Існують різні наукові підходи щодо розуміння поняття «податкова інформація», кожна з яких має свої переваги та недоліки.
Відсутність однозначності у визначенні поняття «податкова інформація» детермінує подальше наукове дослідження цієї складної тематики.

ЛІТЕРАТУРА:

Тронь В. Феномен інформації – майбутнє Всесвіту/ В. Тронь // Вісник УАДУ. — 1998. — № 4. — С. 200—207
Лукашевич В. Г. До визначення поняття «інформація», що вживається в сучасному юридичному обігу/ В. Г. Лукашевич // Вісник Запорізького юридичного інституту. — 1998. — № 3. — С. 263 – 268.
Колодій І. Поняття та зміст інформації : соціальні та правові аспекти // Підприємство, господарство і право. — № 1.— 2007. — с. 83-86
Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.07 / Борис Анатолійович Кормич. — О., 2004. — 427 с.
Голубєв В. О. Програмно-технічні засоби захисту інформації від комп’ютерних злочинів. — Запоріжжя : ВЦ «Павел», 1998
Копылов В.А. К вопросу об информационной собственности / В. А. Копылов // Научно-техническая информация. Серия 1. – 1998. – № 3. – С. 3
Дозорцев В.А. Информация как объект исключительного права / В. А. Дозорцев // Дело и право. – 1996. – № 4. – С. 27
Антопольский А. А. Правовое регулирование информационных объектов / А. А. Антопольский // Проблемы информатизации – 1999. – Вып. 3. – С. 51
Ліпкан В.А. Систематизація інформаційного заокнодавства України : Монографія / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / За заг. ред. В.А. Ліпкана. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. – 304 с.
Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
Про телекомунікації : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 12. — Ст. 155.
Про науково-технічну інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 33. — Ст. 345.
Цивільний кодекс України : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40-44. — Ст. 356
Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні відносин : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Олег Андрійович Мандзюк. — Запоріжжя., 2014. — 198 с.
Кушакова Н.В. Конституційне право на інформацію в Україні (порівняльний аналіз) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Н. В. Кушакова. — К., 2003. — 18 с.
Кушакова Н. В. Конституційне право на інформацію в Україні (порівняльний аналіз) : дис. … канд… юрид. наук: 12.00.02 / Наталія Вадимівна Кушакова. — К., 2003. — 243 с.
Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112.
Субіна Т. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки в органах державної податкової служби України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / Т. В. Субіна. — Ірпінь, 2010. — 19 с.
Податковий менеджмент : навчальний посібник для студ. вищ. навч. закл. / О. О. Папаіка, В. О. Орлов, О. В. Грицак та ін. – Донецьк, 2012. – 361 с.
Долгий О. Класифікація інформації: зв’язок із забезпеченням безпеки працівників державної податкової служби/ О. Долгий // Підприємство, господарство і право . – 2003. – № 11. – с. 75-79
Дмитренко Е. С. Повноваження органів державної податкової служби у сфері забезпечення інформаційної безпеки: проблеми реалізації , Е. С. Дмитренко // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави. – 2012. – № 1(8). – с. 41-46.

Мандзюк Олег: Правовий режим податкової інформації в Україні. Автореферат кандидатської дисертації

admin — Tue, 21 Oct 2014 19:12:26 +0000

Мандзюк Олег Андрійович

УДК 351.713:354.42.44

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ПОДАТКОВОЇ

ІНФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ

12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Запоріжжя – 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник –

кандидат юридичних наук

Шепета Олена Василівна,

Національна академія Служби безпеки України,

доцент кафедри організації захисту інформації з обмеженим доступом Начально-наукового інституту інформаційної безпеки;

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент

Ліпкан Володимир Анатолійович,

Глобальна організація союзницького лідерства,

голова наглядової ради;

кандидат юридичних наук, доцент

Поліщук Віктор Григорович,

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ,

доцент кафедри загальноправових дисциплін.

Захист відбудеться «22» жовтня 2014 року о «10⁰⁰» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.07 Запорізького національного університету за адресою: 69600, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 74, корп. 5, кім. 202-б.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького національного університету (м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66-а, корп. 2, кім. 101).

Автореферат розісланий «19» вересня 2014 року.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У ХХІ сторіччі докорінно змінився статус інформації, яка почала відігравати дедалі важливішу роль у всіх сферах життєдіяльності. Особливого значення вона набула для органів державної влади, адже успішне виконання покладених на них завдань неможливе без створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації.

На основі даних міжнародної практики можна стверджувати, що демократичність і розвиненість держави характеризуються рівнем інформатизації, медіатизації та інтелектуалізації. За допомогою інноваційних інформаційних технологій і засобів зв’язку суспільство бере участь у розв’язанні соціальних проблем, контролює легальність ухвалених органами державної влади рішень та адекватність застосованих засобів, їх виконання впливає на формування ефективного механізму державної політики.

Проте, крім позитивного впливу, інформація може становити певну загрозу інформаційній безпеці людини, суспільства та держави. Адже використання інформації, що може завдати шкоди здоров’ю, честі, гідності та правам і свободам громадян, розголошення інформації стратегічного значення – це, безперечно, негативні явища, які створюють загрозу і для держави, і для окремих громадян, отже, потребують посиленої уваги законотворців при формуванні інформаційного законодавства.

Протягом останніх десятиріч ця галузь законодавства розвивається найдинамічніше. Український парламент, беручи до уваги високі міжнародні стандарти, ухвалив низку інформаційних законів, які, безумовно, вплинули на прозорість функціонування апарату держави.

Поки зарано говорити про сформованість, системність і, відповідно, високу ефективність інформаційного законодавства, оскільки стихійність та фрагментарність нормативно-правового регулювання в цій сфері сприяли неоднозначному розумінню інституту інформації, що, у свою чергу, ускладнює процес правореалізації правозастовними та правоохоронними органами.

Найскладніша ситуація спостерігається в податкових органах, оскільки їхня діяльність безпосередньо пов’язана зі збиранням, пошуком, перевіркою інформації, передаванням її третім особам, захистом та охороною персональних даних платників податків чи інших відомостей конфіденційного характеру тощо.

Отже, дослідження правового режиму податкової інформації в Україні вкрай актуальне, що й обумовило вибір означеної означеного кола питань в якості проблематики теми нашої дисертації.

Під час написання дисертації автор використовував роботи вітчизняних і зарубіжних фахівців інформаційного права, адміністративного права, податкового права, теорії держави та права, конституційного права, цивільного права, зокрема: І. В. Арістової, В. Ю. Баскакова, В. Д. Гавловського, М. В. Гуцалюка, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняка, Л. І. Капінус, Б. А. Кормича, В. А. Ліпкана, О. В. Логінова, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущака, П. Є. Матвієнко, Н. Б. Новицької, А. М. Новицького, В. Г. Поліщука, Я. М. Собківа, О. В. Стоєцького, К. Г. Татарникової, В. І. Теремецького, Л. С. Харченко, В. С. Цимбалюка, К. П. Череповського, М. Я. Швеця, Т. А. Шевцової, О. В. Шепети та інших.

Утім, незважаючи на численні наукові дослідження, присвячені різним аспектам нормативно-правового регулювання правового режиму податкової інформації, не проведено комплексного, системного дослідження правового режиму податкової інформації.

Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до основних положень Закону України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки», Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 року № 386-р, Концепції розвитку електронного урядування в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2010 року № 2250-р, Указу Президента України від 12 квітня 2014 року № 398/2014 «Про інформаційно-аналітичний центр», Указу Президента України від 01 травня 2014 року № 449/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України»», Переліку індикаторів розвитку інформаційного суспільства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2012 року № 1134, Рекомендацій парламентських слухань на тему: «Законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні», схвалених Постановою Верховної Ради України від 03 липня 2014 року № 1565-VII.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є з’ясування правової природи, змісту і сутності правового режиму податкової інформації в Україні та розроблення пропозицій щодо подальшого його вдосконалення.

Для досягнення зазначеної мети в дисертації вирішуються такі основні задачі:

– окреслити історіографію дослідження правового режиму податкової інформації у вітчизняній правовій доктрині;

– надати авторське визначення поняття «податкова інформація» та виокремити її основні ознаки;

– визначити поняття «правовий режим податкової інформації» та виокремити його основні ознаки;

– здійснити класифікацію податкової інформації;

– надати характеристику елементів правового режиму податкової інформації;

– визначити основні тенденції розвитку правового режиму податкової інформації;

– внести пропозиції щодо вдосконалення правового режиму податкової інформації.

Об’єктом дослідження виступають інформаційні відносини в податковій сфері.

Предметом дослідження є правовий режим податкової інформації в Україні.

Методи дослідження. У роботі використовуються як загальнонаукові методи пізнання об’єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до об’єкта, який досліджується, так і окремі спеціальні методи наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу й методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.2, 2.1), а також визначено зміст правового режиму податкової інформації (підрозділ 2.1). Застосування порівняльно-правового методу дало можливість проаналізувати тенденції розвитку правового режиму податкової інформації (підрозділ 3.1). Методи класифікації й групування використовувалися для дослідження видів податкової інформації та видів правового режиму податкової інформації (підрозділи 1.2, 2.2). Формально-правовий і діалектичний методи застосовані при дослідженні стану наукової розробленості та напрямів державної політики щодо підвищення ефективності правового режиму податкової інформації в Україні (підрозділи 1.1, 3.2). Структурно-функціональний метод дозволив виокремити та охарактеризувати елементи правового режиму податкової інформації (підрозділ 2.3). Шляхом використання методу документального аналізу опрацьовано відповідні нормативно-правові акти тарозроблено наукові рекомендації щодо вдосконалення нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації.

Нормативну основу дослідження складають Конституція України, чинні законодавчі й інші нормативно-правові акти, які регулюють суспільні відносини у сфері податкової інформації. Науково-теоретичне підґрунтя дисертації становлять наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, інформаційного права, фінансового права, податкового права, інших галузевих правових наук.

Емпіричну основу дослідження становлять узагальнення судової практики, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших системних досліджень, що присвячене визначенню і розв’язанню проблем правового режиму податкової інформації в Україні.

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, що мають важливе теоретичне й практичне значення і запропоновані особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

– уведено в науковий обіг поняття «правовий режим податкової інформації», під яким слід розуміти передбачений чинним законодавством особливий порядок правового регулювання суспільних відносин, що здійснюється за допомогою системи спеціальних юридичних засобів у сфері суспільно значимих відомостей та/або даних, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, що створені чи одержані податковими органами в межах повноважень, передбачених законодавством, з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування;

– сформульовано ознаки правового режиму податкової інформації, а саме: особливий порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері оподаткування (податкових відносин) щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації; здійснюється за допомогою системи різноманітних спеціальних засобів; цей порядок закріплений у чинному законодавстві України; має міжгалузевий характер; метою такої діяльності є забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування шляхом реалізації інформаційних прав і свобод людини та громадянина у сфері оподаткування, а також інформаційної діяльності податкових органів;

– виокремлено загальні та спеціальні ознаки податкової інформації, до яких належать: 1) загальні: відносна самостійність щодо свого носія; здатність до кількісного та якісного накопичення; можливість багаторазового використання та невичерпність після цього; збереженість після передачі у суб’єкта, що її передає, тощо; 2) спеціальні (особливі): суспільна значимість, цінність; створення чи одержання податковими органами з метою реалізації повноважень, передбачених законодавством; основною метою її створення чи одержання податковими органами є забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування; системний зв’язок з іншими видами інформації (інформація про особу, банківська таємниця, адвокатська таємниця тощо); наявність законодавчо визначеної процедури захисту з метою унеможливлення доступу сторонніх суб’єктів; законодавчо визначена процедура її надання податковими органами іншим особам; особливий правовий режим доступу, захисту, функціонування тощо; забезпеченість заходами державного примусу, в тому числі різними видами юридичної відповідальності, у разі порушення її правового режиму тощо;

– надано класифікацію правового режиму податкової інформації за різними критеріями: залежно від суб’єктів (правовий режим податкової інформації фізичних осіб, правовий режим податкової інформації юридичних осіб); за територією розповсюдження (загальнодержавний; регіональний; місцевий); залежно від змісту податку (правовий режим податкової інформації щодо податків на доходи; правовий режим податкової інформації щодо податків на споживання; правовий режим податкової інформації щодо податків на майно тощо); залежно від функцій права (регулятивний, охоронний); залежно від сфер використання (внутрішній (правовий режим податкової інформації, що діє у сфері функціонування податкових органів) і зовнішній (правовий режим податкової інформації, що діє між податковими органами та іншими учасниками податкових відносин)); залежно від сфери життєдіяльності (правовий режим податкової інформації в культурній сфері, правовий режим податкової інформації в економічній сфері, правовий режим податкової інформації в політичній сфері тощо); залежно від джерел (правовий режим податкової інформації, отриманої із зовнішніх джерел (податкова інформація, надана платниками податків; з банківських чи правоохоронних установ тощо), правовий режим податкової інформації, отриманої з внутрішніх джерел (податкова інформація, що отримана податковими органами шляхом самостійного пошуку); залежно від рівня збору інформації (правовий режим вхідної податкової інформації і правовий режим вихідної податкової інформації); за часом дії (постійні і тимчасові); залежно від форми закріплення (правовий режим публічно оголошеної податкової інформації, правовий режим документованої податкової інформації, правовий режим податкової інформації, що міститься в інформаційно-телекомунікаційних системах); залежно від порядку доступу (відкрита податкова інформація і податкова інформація з обмеженим доступом);

удосконалено:

– визначення таких понять, як: «податкова інформація», «відкрита податкова інформація», «податкова інформація з обмеженим доступом», «службова податкова інформація», «податкова таємниця»;

– аргументацію положень стосовно розуміння податкової інформації як важливого виду інформації за змістом;

– теоретичне обґрунтування положення про те, що податкова таємниця належить до такого виду інформації з обмеженим доступом, як таємна інформація, зокрема як різновид професійної таємниці;

– низку пропозицій щодо вдосконалення правового режиму податкової інформації в Україні, серед яких – необхідність розроблення та ухвалення Програми захисту податкової інформації в Україні;

– визначення тенденцій розвитку правового режиму податкової інформації в Україні: збільшення інформаційних прав і свобод людини та громадянина в податковій сфері, а також посилена увага органів державної податкової служби до забезпечення інформаційної безпеки за підтримки міжнародного співтовариства;

набули подальшого розвитку:

– класифікація податкової інформації за різними критеріями: за належністю (суб’єктами володіння), за походженням, за способом отримання, за часом отримання, за режимом доступу, за змістом тощо, та аргументація положення про те, що саме режим доступу впливає на правовий режим забезпечення конкретної податкової інформації, у зв’язку з чим слід виокремлювати відкриту податкову інформацію та податкову інформацію з обмеженим доступом, остання з яких поділяється на податкову таємницю та службову податкову інформацію;

– характеристика елементів правового режиму податкової інформації: мети, принципів, «режимних правил», правового статусу (права та обов’язки) суб’єктів правового режиму та відповідальності за його порушення.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в процесі дисертаційного дослідження результати мають теоретичне і практичне значення. Положення дисертаційної роботи можуть використовуватися у:

– науково-дослідній сфері – для проведення подальших досліджень проблем правового режиму податкової інформації;

– правотворчості – для вдосконалення Податкового кодексу України та відповідних нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини в податковій сфері; при розробленні й затвердженні проекту Інформаційного кодексу України та інших законодавчих і підзаконних актів, а також для гармонізації українського інформаційного та податкового законодавства з міжнародно-правовими стандартами;

– правозастосовній діяльності – при реалізації норм нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини в податковій сфері;

– навчальному процесі – при підготовці підручників та навчальних посібників із таких дисциплін, як «Податкове право», «Інформаційне право», «Інформаційна безпека», «Основи національної безпеки», «Адміністративне право», у викладанні зазначених дисциплін, а також для підвищення рівня правової освіти населення.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи були оприлюднені на 6 науково-практичних конференціях: «Актуальні питання та проблеми правового регулювання суспільних відносин» (м. Дніпропетровськ, 2014 р.), «Сучасні правові системи світу в умовах глобалізації: реалії та перспективи» (м. Київ, 2014 р.), «Сучасний вимір держави та права» (м. Львів, 2014 р.), «Пріоритети розвитку юридичних наук у ХХІ столітті» (м. Одеса, 2014 р.), «Юридичні наукові дискусії як фактор сталого розвитку правової доктрини» (м. Київ, 2014 р.), «Правова доктрина та юридична практика: досвід і перспективи розвитку» (м. Київ, 2014 р.).

Публікації. Основні положення роботи знайшли відображення у 9 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визнані як фахові з юридичних дисциплін, у тому числі в одному зарубіжному науковому виданні, а також у 6 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 210 сторінок. Список використаних джерел налічує 286 найменувань і займає 28 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, висвітлено ступінь наукового розроблення проблеми, вказано на зв’язок роботи з напрямами наукових досліджень, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методи; розкрито наукову новизну роботи, її значення у правотворчій, правозастосовній, науково-дослідній та навчально-методичній діяльності, наведено дані про апробацію і публікації результатів дослідження, відображено структуру дисертації.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади правового режиму податкової інформації в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробленості теми дослідження» розглядається генезис вітчизняних та зарубіжних наукових робіт, присвячених окремим засадам податкової інформації, що дало можливість дійти висновку про недостатню розробленість цієї тематики у вітчизняній та зарубіжній юридичній доктрині, стихійний та фрагментарний характер наукових розвідок у цій сфері. Зроблено висновок про те, що в науковій літературі відсутнє узгоджене розуміння та розмежування понять «податкова інформація», «податкова таємниця», «службова податкова інформація» тощо.

У підрозділі 1.2 «Поняття та ознаки податкової інформації» викладено наукові підходи щодо розуміння поняття «інформація», «податкова інформація», а також виокремлено ознаки податкової інформації.

Доведено необхідність виокремлення загальних та особливих (специфічних) ознак податкової інформації. Загальними ознаками є ті, що властиві всім видам інформації незалежно від критеріїв класифікації, та ті, що відображають специфічність інформації як нового правового феномена, явища, предмета досліджень, тобто ті, за допомогою яких можна вирізнити її серед інших споріднених феноменів, явищ, предметів. Щодо особливих (специфічних) ознак, то вони притаманні винятково податковій інформації, причому ці специфічні ознаки діалектично взаємопов’язані та лише у своїй органічній сукупності надають можливість вирізнити податкову інформацію з-поміж інших видів інформації за змістом.

Перелік особливих ознак податкової інформації невичерпний, оскільки інші її важливі особливі ознаки слід виокремлювати, беручи до уваги особливості конкретного виду податкової інформації.

У підрозділі 1.3 «Класифікація податкової інформації» досліджуються наукові позиції щодо класифікації податкової інформації. Зазначається, що у вітчизняному законодавстві застосовується кілька десятків термінів для позначення того чи іншого виду податкової інформації, що значно ускладнює правореалізацію, оскільки їх правовий режим не забезпечено адекватними правовими засобами. На законодавчому рівні також не визначено критеріїв, за допомогою яких можна однозначно класифікувати податкову інформацію на певні види.

Пропонуються такі визначення понять: відкрита податкова інформація – це така інформація податкових органів, а також їх структурних одиниць, яка має довідково-інформаційний характер з метою покращення реалізації їх сервісних функцій; податкова інформація з обмеженим доступом – це суспільно значимі відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, створені чи одержані податковими органами в межах повноважень, передбачених законодавством, з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку з особливою цінністю для їх власників чи добросовісних користувачів або у зв’язку зі службовою необхідністю; податкова таємниця – це суспільно значимі відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, створені чи одержані податковими органами в межах повноважень, передбачених законодавством, з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку з особливою цінністю для їх власників чи добросовісних користувачів; службова податкова інформація – це суспільно значимі відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, створені чи одержані податковими органами у межах повноважень, передбачених законодавством, з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку зі службовою необхідністю.

Додатково обґрунтовано, що податкова таємниця належить до такого виду інформації з обмеженим доступом, як таємна інформація, зокрема як різновид професійної таємниці.

Розділ 2 «Зміст, види та структура правового режиму податкової інформації в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Зміст правового режиму податкової інформації» досліджуються поняття та основні ознаки правового режиму податкової інформації в Україні.

Увага акцентується на тому, що правовий режим відкритої податкової інформації має певні відмінні ознаки стосовно правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом.

У підрозділі 2.2 «Види правового режиму податкової інформації» здійснено класифікацію правового режиму податкової інформації в Україні за різними критеріями.

Аргументовано положення про те, що саме режим доступу впливає на правовий режим забезпечення конкретної податкової інформації, у зв’язку з чим слід виокремлювати правовий режим відкритої податкової інформації та правовий режим податкової інформації з обмеженим доступом, останній з яких поділяється на правовий режим податкової таємниці та правовий режим службової податкової інформації.

У підрозділі 2.3 «Структура правового режиму податкової інформації» виокремлено та охарактеризовано елементи правового режиму податкової інформації в Україні: мету, принципи, «режимні правила», правовий статус (права та обов’язки) суб’єктів правового режиму, відповідальність за порушення.

Метою правового режиму відкритої податкової інформації та правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом є забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства та держави в податкові сфері.

Принципи правового режиму відкритої податкової інформації та правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом значно різняться. Основоположними засадами правового режиму відкритої податкової інформації є: вільний доступ до відкритої податкової інформації; вільне розповсюдження відкритої податкової інформації; достовірність відкритої податкової інформації; своєчасність надання чи оголошення відкритої податкової інформації; рівноправність доступу до відкритої податкової інформації.

Принципами правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом є: обмеженість доступу до податкової інформації; неможливість передання третім особам чи розповсюдження податкової інформації без згоди володільця чи власника такої інформації; закріпленість чіткого переліку податкової інформації, що є обмеженою; визначеність механізму надання податковій інформації статусу «податкова інформація з обмеженим доступом»; відповідальність за порушення умов зберігання конфіденційності податкової інформації з обмеженим доступом; обґрунтованість віднесення податкової інформації до інформації з обмеженим доступом тощо.

Основні «режимні правила» правового режиму відкритої податкової інформації регламентовано Законом України від 13 січня 2011 року «Про доступ до публічної інформації», а також Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2013 року «Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності». Щодо основних «режимних правил» правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом, то вони не знайшли адекватного відображення в законодавстві України. Податковий кодекс України містить лише низку норм, що безпосередньо визначають окремі засади захисту податкової інформації з обмеженим доступом.

У структурі центрального податкового органу створено кілька підрозділів, які забезпечують правовий режим податкової інформації: Інформаційно-комунікаційний департамент, Інформаційно-довідковий департамент, Департамент охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації, Головне оперативне управління, Департамент розвитку ІТ, електронних сервісів та обліку платників податків.

За порушення режимних норм правового режиму податкової інформації особи несуть кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та фінансову відповідальність.

Зроблено висновок про те, що нині відсутнє нормативне закріплення принципів правового режиму податкової інформації, чіткий механізм надання податковій інформації статусу інформації з обмеженим доступом, єдина інституція, яка формує та реалізує податкову інформаційну політику, чіткий перелік податкових правопорушень інформаційного характеру тощо.

Розділ 3 «Удосконалення правового режиму податкової інформації в Україні» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Тенденції розвитку правового режиму податкової інформації в Україні» виділено основні тенденції міжнародно-правового регулювання інформаційних відносин у податковій сфері: міжнародно-правове регулювання податкової інформації здійснюється на основі рівноправності у володінні інформацією між платником податків і податковими органами; позбавлення громадян необхідності збирання і представлення інформації про самих себе в податкові органи і передачу цієї функції у відання податкових органів; добровільне дотримання податкового законодавства, що зростає за рахунок роботи над поінформованістю суспільства, впровадження на рівні громадянського обов’язку у свідомість громадян виконання податкових зобов’язань щодо надання інформації про прибутки; стандартизованість в інформаційній сфері щодо обслуговування платників податків гарантує: послідовність, справедливість і конфіденційність, ввічливість і люб’язність у спілкуванні, достовірність інформації та право платника податків на скарги, перевірки й апеляції; ведеться розширений інформаційний банк даних податкової служби, що сформований і постійно поповнюється новою інформацією; особлива увага приділяється податковій таємниці, що не підлягає розголошенню податковими органами, а також іншими державними органами.

Сформульовано основні напрями розвитку правового режиму податкової інформації в Україні: юридичне та технологічне забезпечення права та технічних можливостей на доступ, передачу, збереження та захист інформації у ДФС України; реалізація концепції універсального доступу до системних інформаційних баз ДФС України з дотриманням усіх належних захисних механізмів; цілеспрямоване використання новітніх інформаційних технологій у ДФС України та вдосконалення системи їх захисту; подальший ефективний розвиток в Україні е-урядування на засадах нормативно-правової бази, спрямованої на ефективний захист інформації; формування нових державних програм, спрямованих на вдосконалення правового режиму податкової інформації в Україні з урахуванням світового досвіду та основних норм європейського законодавства; збільшення інформаційного обміну між вітчизняними податковими органами та податковими органами зарубіжних країн, що обумовлено транснаціональністю інформаційних правопорушень.

У підрозділі 3.2 «Ефективність правого режиму податкової інформації в Україні: напрями державної політики» наголошено, що підвищення ефективності правового режиму податкової інформації в Україні має здійснюватись з урахуванням її спрямованості на: налагодження довірчих взаємин платника податків та податкових органів; покращення правової грамотності й інформованості суспільства; узгодження функціонування податкової інформації між платниками податків і податковими органами; посилення координації дій різних органів державної влади зі збирання, обробки і надання податкової інформації; спрощення умов оподаткування фізичних осіб шляхом відсторонення громадян від збирання і представлення інформації про самих себе в податкові органи; об’єднання баз даних різних відомств, автоматизацію форм податкового контролю та поліпшення методик податкового контролю за податковою інформацією; удосконалення нормативно-правової бази з питань забезпечення розвитку інформаційної сфери та прискорення її адаптації до європейських правових норм і стандартів; забезпечення належної координації дій усіх заінтересованих суб’єктів під час роботи з податковою інформацією; вдосконалення інституціонального механізму формування, координації та здійснення контролю за виконанням завдань розбудови інформаційного суспільства; підвищення рівня інформаційної представленості України в Інтернет-просторі та присутності в ньому українських інформаційних ресурсів тощо.

Аргументовано необхідність розроблення та ухвалення Програми захисту податкової інформації в Україні.

ВИСНОВКИ

У результаті проведення наукового дослідження автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні правової природи, поняття та сутності правового режиму податкової інформації в Україні та розробленні пропозицій щодо подальшого його вдосконалення. Сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання.

Окреслено історіографію дослідження правового режиму податкової інформації у вітчизняній правовій доктрині, що дало змогу констатувати недостатню розробленість цієї теми, а також стихійний та фрагментарний характер наукових розвідок у цій сфері.
Надано визначення поняття «податкова інформація», а саме: це суспільно значимі відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, створені чи одержані податковими органами у межах повноважень, передбачених законодавством, з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування, а також виокремлено загальні й спеціальні ознаки та види податкової інформації, зокрема «відкрита податкова інформація», «податкова інформація з обмеженим доступом», «службова податкова інформація», «податкова таємниця».
Визначено поняття «правовий режим податкової інформації» як передбачений чинним законодавством особливий порядок правового регулювання суспільних відносин, що здійснюється за допомогою системи спеціальних юридичних засобів у сфері суспільно значимих відомостей та/або даних, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, що створені чи одержані податковими органами в межах повноважень, передбачених законодавством, з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування; виокремлено основні його ознаки.
Класифіковано правовий режим податкової інформації за різними критеріями: залежно від суб’єктів, за територією розповсюдження; залежно від змісту податку; залежно від функцій права; залежно від сфер використання; залежно від сфери життєдіяльності; залежно від джерел; залежно від рівня збору інформації; за часом дії; залежно від форми закріплення; залежно від порядку доступу.
Охарактеризовано елементи правового режиму податкової інформації: мету, принципи, «режимні правила», суб’єкти правового режиму податкової інформації, відповідальність за його порушення.
Визначено основні тенденції розвитку правового режиму податкової інформації: збільшення інформаційних прав і свобод людини та громадянина в податковій сфері, посилення уваги органів державної податкової служби до забезпечення інформаційної безпеки за підтримки міжнародного співтовариства.
Надано пропозиції щодо вдосконалення правового режиму податкової інформації в Україні, серед яких – необхідність розроблення та ухвалення Програми захисту податкової інформації в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Мандзюк О. А. Зміст правового режиму податкової інформації в Україні / О. А. Мандзюк // Публічне право. – № 4 (12). – 2013. – С. 114–121.
Мандзюк О. А. Податкова інформація : окремі аспекти реалізації права на доступ / О. А. Мандзюк // Юридичний вісник. – № 4(29). – 2013. – С. 51–56.
Мандзюк О. А. Податкова таємниця : стан та перспективи нормативно-правового регулювання / О. А. Мандзюк // Вісник Запорізького національного університету. – № 4. – 2013. – С. 112–117.
Мандзюк О. А. Міжнародно-правове регулювання податкової інформації : окремі аспекти / О. А. Мандзюк // Науковий вісник Херсонського державного університету. – 2014. – Вип. 1. – Т. 2. – С. 169–173.
Мандзюк О. А. Структура правового режиму податкової інформації в Україні / О. А. Мандзюк // Науковий вісник Херсонського державного університету. – 2014. – Вип. 2. – Т. 3. – С. 127–131.
Мандзюк О. А. Податкова інформація з обмеженим доступом : окремі аспекти / О. А. Мандзюк // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2014. – № 24. – Т. 3. – С. 80–82.
Мандзюк О. А. Тенденції розвитку правового режиму податкової інформації в Україні / О. А. Мандзюк // Підприємництво, господарство і право. – 2014. – № 3. – С. 63–66.
Мандзюк О. А. Поняття та ознаки правового режиму податкової інформації в Україні / О. А. Мандзюк // Підприємництво, господарство і право. – 2014. – № 4. – С. 64–68.
Мандзюк О. А. Особенности нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине / О. А. Мандзюк // Legea ?i Via?a. – 2014. – Februarie. – С. 169–172.
Мандзюк О. А. Інформаційна політика в податкових органах: стан та перспективи / О. А. Мандзюк // Актуальні питання та проблеми правового регулювання суспільних відносин : між нар. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 4-5 квітня 2014 р.). – Дніпропетровськ, 2014. – С. 109–111.
Мандзюк О. А. Класифікація податкової інформації в Україні / О. А. Мандзюк // Сучасні правові системи світу в умовах глобалізації : реалії та перспективи : міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 11-12 квітня 2014 р.). – Ч. ІІ. – Київ, 2014. – С. 73–75.
Мандзюк О. А. Принципи правового режиму податкової інформації в Україні О. А. Мандзюк // Сучасний вимір держави і права : міжнар. наук.-практ. конф. (м. Львів, 30-31 травня 2014 р.). – Львів, 2014. – С. 97–99.
Мандзюк О. А. Суб’єкти правового режиму податкової інформації в Україні / О. А. Мандзюк // Пріоритети розвитку юридичних наук у ХХІ столітті : міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 16-17 травня 2014 р.). – Одеса : ГО «Причорноморська фундація права», 2014. – С. 79–83.
Мандзюк О. А. Класифікація правового режиму податкової інформації в Україні / О. А. Мандзюк // Юридичні наукові дискусії як фактор сталого розвитку правової доктрини : міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 16-17 травня 2014 р.). – К. : Центр правових наукових досліджень. – Ч. ІІ. – 2014. – С. 12–14.
Мандзюк О. А. Удосконалення податкового законодавства в умовах реформування / О. А. Мандзюк // Правова доктрина та юридична практика : досвід і перспективи розвитку : наук.- теорет. семінар (м. Київ, 25 березня 2014 р.). – К., 2014. – С. 70–72.

АНОТАЦІЇ

Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2014.

Дисертацію присвячено теоретичним та правовим проблемам правового режиму податкової інформації в Україні. У роботі визначено такі поняття, як «податкова інформація», «відкрита податкова інформація», «податкова інформація з обмеженим доступом», «податкова таємниця», «службова податкова інформація», «правовий режим податкової інформації».

Визначено основні ознаки податкової інформації та правового режиму податкової інформації. Здійснено класифікацію податкової інформації та правового режиму інформації. Охарактеризовано складові правового режиму податкової інформації в Україні, а також окреслено тенденції розвитку правового режиму податкової інформації.

З метою подальшого вдосконалення правового режиму податкової інформації в Україні було запропоновано внести відповідні зміни та доповнення до вітчизняного законодавства, а також розробити та ухвалити Програму захисту податкової інформації в Україні.

Ключові слова: відкрита податкова інформація, податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, правовий режим податкової інформації, службова податкова інформація.

Мандзюк О. А. Правовой режим налоговой информации в Украине. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Запорожский национальный университет, Запорожье, 2014.

Диссертация посвящена теоретическим и правовым проблемам правового режима налоговой информации в Украине. В работе определены такие понятия, как «налоговая информация», «открытая налоговая информация», «налоговая информация с ограниченным доступом», «налоговая тайна», «служебная налоговая информация», «правовой режим налоговой информации».

Определены общие и особые (специфические) признаки налоговой информации. Общими признаками являются те, которые присущи всем видам информации независимо от критериев классификации и отражают специфичность информации как нового правового феномена, явления, предмета исследований, т.е. те, с помощью которых можно выделить ее из других родственных феноменов, явлений, предметов. Относительно особых (специфических) признаков, то они присущи исключительно налоговой информации. Причем эти специфические признаки диалектически взаимосвязаны и лишь в своей совокупности позволяют отличить налоговую информацию от других видов информации. К общим признакам относятся: некоторая самостоятельность относительно своего носителя; способность к количественному и качественному накоплению; возможность многократного использования и неисчерпаемость после этого; сохранность после передачи у субъекта, который ее передает и т. д. К специальным (особым) признакам налоговой информации относятся: общественная значимость, ценность; создание или получение ее налоговыми органами с целью реализации полномочий, предусмотренных законодательством; основной целью ее создания или получения налоговыми органами является обеспечение эффективного функционирования системы налогообложения; системная связь с другими видами информации (информация о лице, банковская тайна, адвокатская тайна и т.д.); наличие законодательно определенной процедуры защиты с целью предотвращения доступа посторонних субъектов; законодательно определена процедура ее предоставления налоговыми органами другим лицам; особый правовой режим доступа, защиты, функционирования и т.п.; обеспеченность мерами государственного принуждения, в том числе различными видами юридической ответственности в случае нарушения ее правового режима.

Осуществлена классификация налоговой информации и правового режима информации. Охарактеризованы составляющие правового режима налоговой информации в Украине: цель, принципы, «режимные правила», субъекты правового режима налоговой информации, ответственность за его нарушение.

Определены основные тенденции развития правового режима налоговой информации: увеличение информационных прав и свобод человека и гражданина в налоговой сфере, повышенное внимание органов государственной налоговой службы к обеспечению информационной безопасности при поддержке международного сообщества.

С целью дальнейшего совершенствования правового режима налоговой информации в Украине предложено внести соответствующие изменения и дополнения в отечественное законодательство путем принятия Программы защиты налоговой информации в Украине. Рассмотрены такие направления усовершенствования правового режима налоговой информации: формирование информационного поля о деятельности Министерства доходов вследствие инициативы пропаганды внедрения эффективных информационных инструментов коммуникации с гражданами и бизнесом, разработки и реализации законодательных инициатив в тесном диалоге с налогоплательщиками; обеспечение единого подхода к применению законодательства в области налоговой информации, т.е. совершенствование налогового законодательства может осуществляться путем разработки новых законодательных инициатив в тесном диалоге с налогоплательщиками и одновременно при помощи усовершенствования механизма применения апелляционных процедур, основанных на беспристрастном и справедливом применении законодательства; утверждение единых правил и критериев подготовки ответов на вопросы налогоплательщиков при помощи упрощения форм деклараций и уменьшения объема информации, представляемой налогоплательщиками, которое может осуществляться также другими государственными органами и органами местного самоуправления по обмену информацией о налогоплательщиках; развитие существующих и внедрение инновационных электронных сервисов для сбора, обработки и передачи информации при помощи создания «единого окна» для подачи отчетности в электронной форме; построение современной динамической ІТ-функции, заключающейся во введении эффективного процесса управления информационными технологиями вследствие максимальной централизации ІТ-функции и модернизации ІТ-инфраструктуры и создания централизованного управления; обеспечение высокого уровня производительности, надежности и безопасности информационно-телекоммуникационных систем за счет введения эффективной комплексной системы защиты налоговой информации в информационно-телекоммуникационных системах и образования основного и резервного центров для обработки данных в соответствии с современными условиями.

Ключевые слова: открытая налоговая информация, налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, правовой режим налоговой информации, служебная налоговая информация.

Mandzyuk O. A. Legal regime of tax information in Ukraine. – Manuscript.

Thesis for degree of candidate of legal sciences, specialty 12.00.07 – administrative law and procedure; financial law; information law. – Zaporizhzhіa National University, Zaporizhzhіa, 2014.

The thesis is devoted to the theoretical and legal problems of the legal regime of tax information in Ukraine. In this paper, defined terms such as «tax information», «open tax information», «tax undisclosed information», «secret tax information», «tax official information», «legal regime of tax information».

The main features of tax information and legal regime of tax information. Classification tax information and legal regime of information. The characteristic components of the legal regime of tax information in Ukraine, and outlines trends in the development of the legal regime of tax information.

In order to further improve the legal regime of tax information in Ukraine were invited to make appropriate amendments to the national legislation.

Key words: open tax information, tax information, tax information with restricted access, tax secrecy, legal regime of tax information, utility tax information.

Підписано до друку 18.09.2014. Формат 60×90/16. Папір офсетний.

Друк ризографічний. Умовн. друк. арк. 0,9. Тираж 100 прим. Зам. № 0727.

Видавництво і друкарня – Видавничий дім «Гельветика»

73034, м. Херсон, вул. Паровозна, 46-а, офіс 105.

Телефон +38 (0552) 39-95-80

E-mail: mailbox@helvetica.com.ua

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи

ДК № 4392 від 20.08.2012 р.

Мандзюк Олег: ОСОБЕННОСТИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ НАЛОГОВОЙ ИНФОРМАЦИИ В УКРАИНЕ

admin — Sun, 16 Feb 2014 17:08:38 +0000

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Осуществлен анализ нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации в Украине и выделены основные виды налоговой информации, дано определение понятия «налоговая информация» и «налоговая информация с ограниченным доступом», обозначены основные пути совершенствования нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине.

Ключевые слова: налоговая информация, открытая налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, налоговая служебная информация, нормативно-правовое регулирование в сфере налоговой информации

The analysis of legal regulation of social relations in the sphere of tax information in Ukraine and the basic types of tax information, given the definition of “tax information” and “tax information with limited access”, outlines the key ways to improve the regulatory tax information in Ukraine.

Key words: tax information, open tax information, tax information with restricted access, tax secrecy, tax service information, legal regulation in the sphere of tax information

В течение последних десятилетий информационная составляющая деятельности государственных органов приобретает все более весомый характер. Ежегодно принимаются различные международно-правовые акты в информационной сфере, которые становятся определенными стандартами при нормативно-правовом регулировании информационной деятельности в конкретной стране. Благодаря глобализации и интернационализации права деятельность органов государства становится все более прозрачной и подконтрольной рядовым гражданам. Однако, такая транспарентность имеет определенные границы, в частности, благодаря наличию института информации с ограниченным доступом.

Принятие большого количества информационных нормативно-правовых актов в Украине, обусловили пересмотр основ циркулирования информации в налоговых органах, деятельность которых непосредственно связана со сбором, поиском, проверкой информации, передачей ее третьим лицам. Очень часто такая информация имеет тайный или конфиденциальный характер и т.д.

Именно поэтому актуальным направлением научной деятельности является раскрытие особенностей нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине.

Важность и своевременность разработки этой темы подтверждается и уровнем ее научной разработанности. Среди отечественных и зарубежных исследователей, которые уделяли внимание отдельным аспектам налоговой информации, можно отметить таких, как: И. Бабин, С. Дуканов, И. Кучеров, М. Костенко, К. Проскура, А. Тимарцев, О. Шевчук, К. Юсупов т.д.

Заметим, что в основном эта проблематика в юридической доктрине рассматривается в контексте определения некоторых аспектов информационной безопасности Украины, в частности такими исследователями, как В. Баскаков, В. Гавловский, М. Гуцалюк, М. Димчогло, В. Зализняк, Р. Калюжный, Б. Кормич, В. Липкан, А. Логинов, Ю. Максименко, П. Матвиенко, Р. Мельник, А. Туник, А. Стоецкий, В. Цымбалюк, Л. С. Харченко, К. Череповский, М. Швец, Т. Шевцова, А. Шепета, А. Чупрына, В. Ярочкин и др. Каждый из указанных исследователей внесли немалый вклад в разработку отдельных аспектов этой сложной темы, однако, несмотря на это, она все равно остается достаточно дискуссионной в научных кругах и требует дальнейшего обстоятельного и системного рассмотрения.

Целью написания данной научной статьи является определение особенностей нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине и внесение конкретных предложений по его усовершенствованию.

Для этого автором поставлены следующие задачи:

- проанализировать определение понятия «налоговая информация»;

- выделить основные виды налоговой информации;

- определить концептуальные основы нормативно-правового регулирования налоговой информации;

- определить пути совершенствования нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине.

Концептуальный нормативно-правовой акт, определяющий правовые основы информационных отношений в Украине — Закон Украины «Об информации» — был принят еще 2 октября 1992 года. Однако среди большого количества видов информации (статистическая информация, административная информация, массовая информация, информация о деятельности государственных органов местного самоуправления, правовая информация, информация о личности, информация справочно-энциклопедического характера, социологическая информация) налоговая информация как отдельный и самостоятельный вид информации не выделялась.

Законодательное закрепление этого вида информации нашло свое отражение в связи с принятием Налогового кодекса Украины.

Теперь новая редакция Закона Украины «Об информации», закрепляя виды информации по содержанию, выделяет и налоговую информацию [1].

К тому же этот нормативно-правовой акт в ст. 16 содержит и легальную дефиницию данного понятия: налоговая информация — это совокупность сведений и данных, которые созданы или получены субъектами информационных отношений в процессе текущей деятельности и необходимы для реализации возложенных на контролирующие органы задач и функций в порядке, установленном Налоговым кодексом Украины [2].

Размытость законодателем содержания понятия налоговой информации, отсутствие законодательно определенной классификации такой информации позволяет налоговым органам по-разному толковать это понятие, а, следовательно, в некоторых случаях я прямо нарушать информационные права и свободы человека и гражданина в Украине.

Анализ доктринальных исследований в этой сфере также позволил констатировать неоднозначность понимания этого вида информации, поскольку довольно часто отечественными исследователями налоговая информация и налоговая тайна и вовсе отождествляются [3-7].

Мы не согласны с такой трактовкой, поскольку информацию в контексте ее доступности (открытости) можно классифицировать на различные виды.

Так, Л. Кураков и С. Смирнов классифицируют информацию по ее доступности на четыре класса информации: общедоступная информация, информация, доступ к которой не может быть ограничен, информация с ограниченным доступом, информация, которая не подлежит распространению [8, с. 7].

В. А. Копылов утверждает: «Анализ основных видов информации, продукции, дает возможность разделить их на две группы: открытую, которая свободно распространяется в информационной сфере, и ограниченного доступа, распространение которой возможно лишь на условиях конфиденциальности или секретности.

К открытой информации относятся:

- информация, создается в процессе творчества (произведения науки и искусства, открытые патенты и авторские свидетельства);

- документированная информация, предоставляемая обязательным;

- официальные документы;

- массовая информация, распространяемая СМИ;

- другая информация неограниченного доступа.

К информации с ограниченным доступом относится:

- документированная информация о государственной и служебной тайне (в порядке защиты интересов государства);

- документированная информация, содержащая сведения о ноу-хау и ноу-ноу (в порядке защиты секретов производства и науки);

- персональные данные (в порядке защиты личной тайны)» [9, с. 35-36].

По мнению ж Б. А. Кормича: «Схема «открытой и закрытой информации» не может до конца раскрыть особенности существующих исключений и ограничений. Так, например, подобная схема не делает разницы между информацией, содержащей государственную тайну и доступ к которой может быть предоставлен только ограниченному кругу лиц, и информацией, которая может быть передана любым заинтересованным лицам за соответствующее вознаграждение (те же ноу-хау). Причем это может быть, как передача копии информации, так и полная передача всех прав на подобную информацию» [10, с. 274]. Зато утверждает: «Два правовые метода регулирования создают три возможные виды правового оборота информации: открытый, который регулируется исключительно гражданско-правовыми нормами; закрытый, который регулируется административно-правовыми нормами, и, наконец, ограниченный, к которому применяются оба вида правового регулирования. К ним также присоединяется свободное обращение информации, которое правом не урегулировано вообще» [11, с. 337].

Исследование нормативно-правовых актов в сфере налоговой информации в Украине, дает возможность дифференцировать ее на два вида:

1) открытая налоговая информация;

2) налоговая информация с ограниченным доступом, которая делится на:

- служебную налоговую информацию;

- налоговую тайну.

Правовые основы открытой налоговой информации регламентированы Законом Украины «О доступе к публичной информации» от 13 января 2011 года. Синтезируя основные правовые положения, закрепленные этим нормативно-правовым актом, и, экстраполируя их на предмет нашей научной статьи, к открытой налоговой информации следует отнести сведения и данные о:

- организационной структуре, целях, задачах, функциях, полномочиях и направлениях деятельности налоговых органов государственной власти;

- структуре и объеме бюджетных средств, а также порядке, направлениях и механизмах издержек и т.д.;

- нормативно-правовых актах, регламентирующих деятельность налоговых органов и нормативно-правовых актах, которые принимаются Министерством доходов и сборов Украины, а также проектах правовых документов, подлежащих обсуждению;

- перечне и условиях получения услуг, предоставляемых им, формах и образцах документов, правилах их заполнения;

- порядке составления, процедуре подачи запроса на информацию;

- обжаловании решений распорядителей информации, действий или бездействия;

- механизмах или процедурах, с помощью которых общественность может представлять свои интересы или иным способом влиять на реализацию полномочий распорядителей информации;

- планах проведения и повестках дня открытых заседаний Министерства доходов и сборов Украины;

- общих правилах работы учреждения, правилах внутреннего трудового распорядка;

- информацию о деятельности субъектов властных полномочий: их местонахождение, почтовый адрес, номера средств связи, адреса официального сайта и электронной почты, фамилию, имя, отчество, служебные номера средств связи, адреса электронной почты руководителя органа и его заместителей, а также руководителей структурных и региональных подразделений, основные функции структурных и региональных подразделений, кроме случаев, когда эти сведения относятся к информации с ограниченным доступом;

- расписании работы и графике приема граждан;

- вакансиях, порядке и условиях прохождения конкурса на замещение вакантных должностей;

- перечне и служебных номерах средств связи предприятий, учреждений и организаций, относящихся к сфере управления Министерства доходов и сборов Украины, а также их руководителей, кроме предприятий, учреждений и организаций, созданных с целью конспирации, оперативно-розыскной или контрразведывательной деятельности.

Анализ указанного перечня позволяет констатировать, что открытая налоговая информация — это такая информация Министерства доходов и сборов Украины, а также его структурных единиц, которая носит справочный характер с целью улучшения их сервисных функций.

К тому же Министерство доходов и сборов Украины ежедекадно публикует на своем веб-сайте данные из реестра плательщиков НДС, информацию об аннулированных свидетельствах плательщиков налогов НДС, надежность деловых партнеров, информацию об исчислении и сроках уплаты налогов и сборов и т.д. С целью качественной реализации права на доступ к налоговой информации создан также колл-центр, предоставляющий унифицированные информационно-справочные и консультационные услуги налогоплательщикам всей страны.

Правовые основы защиты налоговой информации с ограниченным доступом четко законодателем не определены. Закон Украины «О доступе к публичной информации» содержит правовые положения, согласно которым информация с ограниченным доступом классифицирована на конфиденциальную, секретную и служебную, а также дается определение понятий «конфиденциальная информация», «секретная информация» и перечень сведений, который относится к служебной информации:

1) секретная информация — это информация, разглашение которой может нанести ущерб личности, обществу и государству. Тайной признается информация, содержащая государственную, профессиональную, банковскую тайну, тайну следствия и другую, предусмотренную законом, тайну;

2) конфиденциальная информация определяется как информация, доступ к которой ограничен физическим или юридическим лицом, кроме субъектов властных полномочий (подчеркнуто нами), и которая может распространяться в определенном ими порядке по их желанию в соответствии с предусмотренными ими условиями;

3) к служебной может принадлежать такая информация: 1) содержится в документах субъектов властных полномочий, которые составляют внутриведомственную служебную корреспонденцию, докладные записки, рекомендации, если они связаны с разработкой направления деятельности учреждения или осуществлением контрольных, надзорных функций органами государственной власти, процессом принятия решений и предшествуют публичному обсуждению и/или принятию решений, 2) собранная в процессе оперативно-розыскной, контрразведывательной деятельности, в сфере обороны страны, которая не отнесена к государственной тайне» [12].

Итак, согласно отечественному законодательству налоговая информация с ограниченным доступом может иметь лишь статус или служебной, или тайной. Учитывая законодательно закреплены положения в этой сфере, под налоговой информацией с ограниченным доступом следует понимать совокупность сведений и данных, которые созданы или получены субъектами информационных отношений в процессе текущей деятельности и которые необходимы для реализации возложенных на налоговые органы задач и функций в порядке, установленном Налоговым кодексом Украины, доступ к которым ограничен ими в соответствии с законодательством Украины в связи с особой ценностью для их владельцев или добросовестных пользователей.

Налоговый кодекс Украины также не содержит конкретного раздела, где бы содержалась унифицированная информация о правовом режиме налоговой информации с ограниченным доступом. Вместе с тем, этот нормативно-правовой акт содержит ряд положений, которые так или иначе определяют отдельные принципы защиты налоговой информации с ограниченным доступом. Среди основных такие:

- налогоплательщик имеет право на неразглашение контролирующим органом (должностными лицами) сведений о таком плательщике без его письменного согласия и сведений, составляющих конфиденциальную информацию, государственную, коммерческую или банковскую тайну и стали известны во время выполнения должностными лицами служебных обязанностей, кроме случаев, когда это прямо предусмотрено законом (ст. 17 Налогового кодекса Украины);

- не допускать разглашения информации с ограниченным доступом, получается, используется, хранится при реализации функций, возложенных на контролирующие органы (ст. 21 Налогового кодекса Украины);

- документы, содержащие коммерческую тайну или такие, которые являются конфиденциальными, передаются отдельно с указанием должностного (служебного) лица, которое их получила. Передача таких документов для их осмотра, изучения и их возвращения оформляются актом в произвольной форме, который подписывают должностное (служебное) лицо контролирующего органа и налогоплательщик (его представитель) (ст. 85.3 Налогового кодекса Украины) и другие.

В ст. 21 Закона Украины «Об информации» закреплено, что «порядок отнесения информации к секретной или служебной, а также порядок доступа к ней регулируются законами» [1]. Однако сейчас лишь некоторые виды тайн законодательно регламентированы. К сожалению, доступ к налоговой тайне, определение такой тайны, перечень сведений, составляющих собой налоговую тайну так законодателем и не закреплены.

Перечень налоговой служебной информации закреплен подзаконными нормативно-правовыми актами, в частности указывается, что к сведениям, содержащих служебную информацию и которым присваивается гриф ограничения доступа «Для служебного пользования» в органах государственной налоговой службы Украины относится:

1) проверочная работа;

2) сведения по вопросам технической и криптографической защиты информации;

3) сведения по вопросам информатизации;

4) работа с личным составом ;

5) правоохранительная деятельность;

6) охрана государственной тайны и секретное делопроизводство;

7) деятельность по вопросам предотвращения и противодействия коррупции;

8) мобилизационная работа и гражданская защита;

9) несекретных делопроизводство.

Анализ действующего налогового законодательства позволяет сделать вывод, что налоговая тайна относится к такому виду информации с ограниченным доступом, как секретная информация (разновидность профессиональной тайны).

Таким образом, беря во внимание выше указанное, можно предложить такие пути усовершенствования нормативно-правового регулирования налоговой информации в Украине:

- определить легальную классификацию налоговой информации и особенности ее защиты;

- законодательно закрепить критерии отнесения налоговой информации к служебной информации;

- законодательно закрепить критерии отнесения налоговой информации к секретной информации;

- дать определение понятий «налоговая служебная информация» и «налоговая тайная информации»;

- определить перечень принципов отнесения информации к категории секретной или служебной налоговой информации.

ЛИТЕРАТУРА:

Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112
Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України / І. І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2012. — Вип. 6182. — С. 98—101
Тімарцев О. Ю. Податкова таємниця: дискусійні аспекти / О. Ю. Тімарцев // Економічний часопис – ХХІ. — 2013. — № 7—8 (1). — С. 65—68.
Юсупов К. И. О налоговой тайне / К. И. Юсупов // Налоговая проверка. — 2012. — № 1. — С. 34—41.
Дуканов С. С. Современное видение понятия «налоговая тайна» / С. С. Дуканов // Российский налоговый курьер. — 2010. — № 9. — С. 23—30.
Кучеров И. И. Налоговая тайна: правовой режим защиты информации / И. И. Кучеров, А. В. Торшин. — М. : Центр ЮРИНФОР, 2003. — 147 с.
Кураков Л.П., Смирнов С.Н. Информация как объект правовой защиты. – М., 1998. – 240 с.
Копылов В.А. Информационное право : [учебник] / В. А. Копылов. — М. : Юристъ, 2005. — 512 с.
Кормич Б. А. Інформаційна безпека : організаційно-правові основи : [навч. посіб.] / Б. А. Кормич. — К. : Кондор, 2004. — 382 с.
Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : [монографія] / Б. А. Кормич. — Одеса : Юридична література, 2003. — 472 с.
Про доступ до публічної інформації : Закон України // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.

Мандзюк Олег: ПОДАТКОВА ТАЄМНИЦЯ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

admin — Thu, 16 Jan 2014 17:07:46 +0000

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці; досліджено особливості правового режиму податкової таємниці; визначено поняття «податкова таємниця» та запропоновано шляхи удосконалення правового режиму податкової таємниці.

Ключові слова: податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, службова податкова інформація

Осуществлен анализ отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой тайны; исследованы особенности правового режима налоговой тайны, определено понятие «налоговая тайна» и предложены пути совершенствования правового режима налоговой тайны.

Ключевые слова: налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация

The analysis of the state of the domestic legal regulation of social relations in the field of tax secrecy, the peculiarities of the legal regime of tax secrecy; definitions of “tax secret” and suggested ways to improve the legal regime of tax secrecy.

Keywords: tax information, tax information undisclosed secret tax, service tax information

Прийняття Закону України «Про доступ до публічної інформації» відіграло надзвичайно важливу роль у правовому регулювання інформації з обмеженим доступом, оскільки вперше було її класифіковано, надано відповідні дефініції тощо. Водночас цей нормативно-правовий акт містить лише визначення поняття «таємна інформація», яке має достатньо розмитий та дискусійний характер.

Нині податкові органи мають досить широке коло повноважень щодо отримання від власників чи розпорядників інформації, яка має статус інформації з обмеженим доступом. Водночас говорити про наявність адекватних механізмів захисту такої інформації неможливо. Загалом інститут таємниць, незважаючи на те, що не є новим правовим феноменом у юридичній доктрині, є несформованим та малодослідженим. Лише окремі види таємниць (державна таємниця, банківська таємниця тощо) знайшли відповідне законодавче закріплення.

Отже, актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття особливостей нормативно-правового регулювання податкової таємниці як інформації з обмеженим доступом у вітчизняному законодавстві.

Важливість та своєчасність розробки цієї теми підтверджується і рівнем її наукової розробленості. Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Не менш важливі є наукові розробки дослідників, присвячені окремим аспектам інформаційної безпеки України: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін. Проте пропозиції щодо розв’язання проблемних питань не знайшли потрібної рефлексії.

Метою написання даної наукової статті є окреслення стану нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці в Україні та внесення конкретних пропозицій щодо його удосконалення.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

- проаналізувати визначення поняття «податкова таємниця»;

- окреслити концептуальні засади правового режиму податкової таємниці в Україні;

- надати пропозиції щодо удосконалення правового режиму податкової таємниці в Україні.

У вітчизняному законодавстві відсутня легальна дефініція поняття «податкова таємниця». Хоча у Законі України «Про інформацію» та у Податковому кодексі Україні надається визначення поняття «податкова інформація» як сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [1; 2].

Навіть поверхневий аналіз цього визначення надає змогу зробити висновок про його розмитість та абстрактність, оскільки підходить до будь-якого контролюючого органу, що існує в Україні. Лише прив’язка про «порядок, встановлений Податковим кодексом України» дає підстави ідентифікувати «певну сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій» як податкову інформацію. Таким чином, таке визначення робить інститут податкової інформації занадто гумовим. Водночас податкові органи здебільшого у своїй діяльності мають місце з інформацією, що має статус інформації з обмеженим доступом. Щодо конкретного переліку відомостей та даних, що становлять собою податкову інформацію, то в податковому законодавстві Україні він відсутній, а тому становить собою загрозу інформаційній безпеці особі та суспільству загалом.

У наукових колах по-різному визначається система податкової інформації. Так, на думку Д. Г. Мулявки та А. О. Максюти, систему податкової інформації необхідно класифікувати наступним чином:

– загальна інформація;

– персональні дані;

– інформація з обмеженим доступом;

– службова інформація;

– податкова таємниця [3, с. 169].

Така диференціація податкової інформації викликає заперечення, оскільки персональні дані, службова інформація, податкова таємниця є інформацією з обмеженим доступом.

Більш конструктивною вбачається позиція І. І. Бабіна, який класифікує податкову інформацію на два види: відкрита податкова інформація та податкова інформація з обмеженим доступом [4, с. 99].

Саме податкову інформацію з обмеженим доступом слід класифікувати вже на службову інформацію та податкову таємницю.

Така класифікація відповідає нормам Закону України «Про доступ до публічної інформації», де визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

У окремих статтях вищезазначеного Закону надається легальна дефініція конфіденційної та таємної інформації, а також деталізується законодавцем розуміння службової інформації. Так, «конфіденційна інформація визначається як інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов [5].

Беручи до уваги це визначення, відомості і дані, що створені або отримані податковими органами у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на них завдань і функцій не можуть мати конфіденційний характер, оскільки законодавець визначив, що конфіденційною інформацією визначається як інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень (підкреслено нами).

«Таємна ж інформація – це інформація, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю» [5].

До службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці» [5].

Отже, згідно з вітчизняним законодавством податкова інформація з обмеженим доступом може мати лише статус чи службової, чи таємної.

У ст. 21 Закону України «Про інформацію» закріплено, що «порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами» [1]. Водночас нині лише деякі види таємниць регламентовані законодавчо. На жаль, доступ до податкової таємниці, визначення такої таємниці, перелік відомостей, що становлять собою податкову таємницю так законодавцем і не визначено.

Більше того, аналіз поняття «таємна інформація», що закріплено Законом України «Про доступ до публічної інформації», також ускладнює порядок надання певній інформації статусу таємної, адже єдиним критерієм віднесення інформації до таємної інформації є завдання шкоди особі, суспільству і державі. Натомість власник конфіденційної інформації, який встановлює обмежений режим доступу чи не у зв’язку з тим, що, на його думку, при її розголошенні третім особам завдається шкода його інтересам? Своєю чергою заподіяння шкоди інтересам окремій особі негативно впливає на правопорядок в країні, а отже безпосередньо завдається шкода інтересам і держави, і суспільства.

Таким чином, недостатньо застосування такого критерію при класифікації інформації з обмеженим доступом як заподіяння шкоди певним інтересам як визначено в вище закріпленому нормативно-правовому акті.

Аналіз доктринальних джерел щодо класифікації інформації з обмеженим доступом дозволило зробити висновок, що дослідники цієї тематики пропонують різноманітні критерії її класифікації. Так, Л. Л. Фатьянов пропонує класифікацію за ступенем соціальної цінності окремого виду інформації з обмеженим доступом (залежно від передбачуваного збитку від поширення інформації) [6, с. 10]. За даним критерієм найбільшого соціального значення набуває державна таємниця, оскільки вона має загальнодержавне, загальнонаціональне значення. Щодо усіх інших таємниць, то за цією ознакою вони мають другорядне значення, і їх розподіл має умовний, суб’єктивний характер. Отже, згідно з позицією Л. Л. Фатьянова розрізняється інформація з обмеженим доступом, що належить державі (державна таємниця), юридичним (банківська, комерційна таємниця і т. ін.) і фізичним особам (особиста, сімейна і т. ін.).

Серед інших критеріїв класифікації інформації з обмеженим доступом виділяють і способи її придбання. За цим критерієм розрізняють таємниці, придбані на підставі цивільно-правового договору та під час здійснення професійної діяльності [7, с. 75-77].

О. О. Кулініч вважає, що «слід класифікувати всю сукупність відомостей, що складають інформацію з обмеженим доступом, за складною підставою, що одночасно об’єднує декілька підстав, а саме: особливості суб’єктного складу, спосіб виникнення правового режиму, зміст (характер) відомостей, що складають інформацію з обмеженим доступом. З використанням даної підстави класифікації весь обсяг інформації з обмеженим доступом представлений складною системою різних видів інформації з обмеженим доступом, об’єднаних у дві великі групи: державна таємниця і конфіденційна інформація. При цьому конфіденційною інформацією визнається будь-яка інформація з обмеженим доступом, що не має ознак державної таємниці. Конфіденційна інформація, у свою чергу, представлена такими видами: таємниця приватного життя (у т.ч. особиста і сімейна таємниця), комерційна таємниця, професійна та службова таємниці» [7, с. 77].

Але здебільшого дослідники проблематики інформації з обмеженим доступом класифікують інформацію з обмеженим доступом на певні види таємниць без визначення критеріїв. Зокрема, О. В. Ботвінкін та В. П. Ворожко серед видів інформації з обмеженим доступом, що не є державною таємницею виокремлюють такі види таємниць як конфіденційна інформація про особу, адвокатська, банківська, військова, комерційна, лікарська, професійна, службова таємниці, а також таємниця голосування, кореспонденції, листування, наради суддів, нотаріальних дій, страхування, телефонних розмов, усиновлення, внесків (рахунків), заповіту, слідства, інформації у поштовому зв’язку, про стан здоров’я, псевдоніму тощо [8, с. 5].

А. І. Марущак зауважує, що інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну, до останньої, в свою чергу, відноситься державна, комерційна, службова, професійна, військова, банківська, адвокатська, лікарська таємниці, а також таємниця страхування, усиновлення, голосування, нотаріальних дій, листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції [9, с. 23-25].

Таким чином, відсутність законодавчого закріплення критеріїв класифікації інформації з обмеженим доступом негативно впливає на правореалізацію у цій сфері, оскільки окрема інформація, що має обмежений режим доступу, за одним і тим же критерієм класифікації може належати до різних груп.

Наприклад, беручи за критерій сферу реалізації інформації з обмеженим доступом, податкова таємниця становить собою професійну таємницю, оскільки фахівці вищезазначеної діяльності мають забезпечувати режим конфіденційності інформації, яку вони отримала внаслідок необхідності реалізації своїх професійних завдань. Хоча податкова таємниця безпосередньо пов’язана, насамперед, із захистом особистих даних платника податків, а вже потім із виконанням певного роду діяльності щодо надання різноманітних послуг.

Аналіз доктринальних джерел щодо класифікації інформації з обмеженим доступом дозволило зробити висновок, здебільшого інформацію з обмеженим доступом класифікують на конфіденційну та таємну інформацію. Як ми зауважували раніше, такий розподіл також закріплений нормативно.

Водночас розуміння конфіденційної та таємної інформації науковцями та законодавцем має розбіжності. До останньої, на думку вчених, належить винятково державна таємниця. Щодо переліку конфіденційної інформації, то він доволі значний: комерційна, банківська, професійна та службова [10-14].

Згідно з вітчизняним законодавством, то до конфіденційної інформації належить інформація особистого характеру (персональних даних) та комерційна інформація. Інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю визнається таємною.

Загалом термін «таємниця» є доволі часто вживаним у нормативно-правових актах України. Крім зазначених вище таємниць у вітчизняній правовій базі законодавець зазначає і про медичну, військову, комерційну, адвокатську таємниці, а також таємницю нарадчої кімнати, страхування, вчинюваних нотаріальних дій, усиновлення, листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тощо.

Однак не кожен з цих видів інформації можна віднести до категорії таємної, оскільки за умов бажання власника цієї інформації вона може бути розголошена. Тобто обмеження доступу виникає з моменту прийняття власником рішення про це, що ідентифікує таку інформацію як конфіденційну.

Отже, як вірно зауважують В. А. Ліпкан та В. А. Баскаков: «Це доводить, що термін «таємниця» не є визначальним при віднесенні певної інформації до такого виду інформації з обмеженим доступом як таємна інформація» [15, с. 230].

Щодо переліку інформації, що належить до податкової таємниці, а також визначення поняття «податкова таємниця», то, зважаючи на відсутність законодавчого визначення цього поняття, воно є доволі дискусійним та часто-густо діаметрально протилежним у наукових джерелах.

Так, на думку Н. Нелюбини, податкову таємницю становлять будь-які отримані податковим органом (посадовими особами) відомості про платника податків [16, с. 86].

Вважаємо, що таке визначення занадто обмежує зміст поняття «податкова таємниця» та не дає можливості розмежувати податкову таємницю з персональними даними платників податків як інформації з обмеженим доступом.

Аналіз чинного податкового законодавства дає підстави зробити висновок, що податкова таємниця належить до такого виду інформації з обмеженим доступом, як таємна інформація (різновид професійної таємниці).

Згідно зі ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами [2].

Отже, податкова таємниця – це сукупність відомостей і даних, що стали відомі податковим органам у процесі їх поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на них завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку з особливою цінністю для їх власників чи добросовісних користувачів.

Виходячи з цього, вважаємо нагально необхідним законодавчо закріпити вичерпний перелік видів інформації, що становить «іншу передбачену законом таємницю», або перелік засад віднесення інформації до категорії таємної. До того ж, з метою уникнення зловживань з боку податкових органів вбачається за необхідне чітко визначити перелік інформації, що становить собою податкову інформацію (таємницю).

ЛІТЕРАТУРА:

Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112
Мулявка Д. Г. Інформаційна безпека у податковій сфері / Д. Г. Мулявка, А. О. Максюта // Юридичний вісник Причорномор’я. — 2011. — № 2 (2). — С. 166—172.

4. Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України / І. І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2012. — Вип. 6182. — С. 98—101

5. Про доступ до публічної інформації : Закон України // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.

6. Фатьянов А. А. Тайна как социальное и правовое явление. Ее виды. / А. А. Фатьянов // Государство и право. — 1998. — № 6. — С. 5—14.

7 . Кулініч О.О. Інформація з обмеженим доступом як об’єкт цивільних відносин : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ольга Олексіївна Кулініч. — О., 2006. — 200 с.

8 . Ботвінкін О.В. Інформація з обмеженим доступом, що не є державною таємницею, в законодавстві України : [аналіт. огляд] / О.В. Ботвінкін, В.П. Ворожко. — К. : Вид-во НА СБ України, 2006. — 96 с.

9 . Марущак А.І. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом : [курс лекцій]. — К. : КНТ, 2007. — 208 с.

Алексенцев А.И. О составе защищаемой информации / А. И. Алексенцев // Безопасность информационных технологий. — 1999. — № 2. — С. 4—9.
Лопатин В. Н. Правовая охрана и защита коммерческой тайны / В. Н. Лопатин // Законодательство. — 1998. — № 11. — С. 14—21.
Лопатин В. Н. Концепция развития законодательства в сфере обеспечения информационной безопасности Российской Федерации (проект) / В. Н. Лопатин. — М., —1998. — 255 с.
Гражданское право: В 2 т. Том 1: учебник [для студ. высш. учеб. завед. / отв. ред. проф. Е. А Суханов (2-е изд., перераб. и доп.)]. – М. : БЕК, 1998. – 816 с.
Андрощук А. Секретна інформація як об’єкт правової охорони / А. Андрощук // Інтелектуальна власність. — 1999. — № 3—4. – С. 27—32.
Ліпкан В.А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в України : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С, Ліпкан, 2013. — 344 с.

16. Нелюбина Н. Обєкт податкової таємниці / Н. Нелюбина // Правова інофрматика. — 2007. — № 1 (13). — с. 85—89

Мандзюк Олег: ПОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ

admin — Mon, 16 Dec 2013 17:06:34 +0000

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації; досліджено особливості правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом; визначено поняття «податкова інформація з обмеженим доступом» та запропоновано шляхи удосконалення правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом.

Ключові слова: податкова інформація, відкрита податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, службова податкова інформація

Осуществлен анализ отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации; исследованы особенности правового режима налоговой информации с ограниченным доступом, определены понятия «налоговая информация с ограниченным доступом» и предложены пути усовершенствования правового режима налоговой информации с ограниченным доступом.

Ключевые слова: налоговая информация, открытая налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация

The analysis of the national legal regulation of social relations in the field of tax information; peculiarities of the legal regime of tax information with restricted access, defined the term “tax undisclosed information” and suggested ways of improving the legal regime of tax information with restricted access.

Keywords: tax information, open tax information, tax information undisclosed secret tax, service tax information

Ефективна діяльність податкових органів неможлива без отримання відповідної інформації від її власників чи розпорядників. Здебільшого така інформація має конфіденційний чи таємний характер, що потребує від податкових органів забезпечення її безпеки, унеможливлення несанкціонованого доступу сторонніх осіб чи розголошення.

Саме тому актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття особливостей нормативно-правового регулювання податкової інформації з обмеженим доступом в Україні.

Отже, метою написання даної наукової статті є окреслення стану нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації з обмеженим доступом в Україні та внесення конкретних пропозицій щодо його удосконалення.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

- проаналізувати визначення поняття «інформація з обмеженим доступом»;

- дослідити основні ознаки інформації з обмеженим доступом;

- окреслити концептуальні засади правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом в Україні;

- надати визначення поняття «податкова інформація з обмеженим доступом».

Оскільки податкова інформація з обмеженим доступом – важливий вид інформації з обмеженим доступом, конструктивним вбачається розгляд концептуальних засад забезпечення такої інформації в науковій та правовій доктрині України.

Незважаючи на наявність законів України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації», де здійснюється спроба законодавцем визначити види інформації з обмеженим доступом, загальні засади механізму її захисту, а також доступу до інформації у наукових колах достатньо дискусійні такі питання як: визначення поняття «інформація з обмеженим доступом», критерії віднесення того чи того виду інформації до службової, конфіденційної або таємної, а також визнання певної податкової інформації чи то до службової чи то таємної інформації.

Так, О. О. Кулініч визначає інформацію з обмеженим доступом як доступні певному колу осіб відомості, дані і знання, що мають особливу цінність для осіб, у володінні яких знаходяться, та щодо яких уживаються заходи, спрямовані на обмеження вільного доступу третіх осіб, поширення яких може заподіяти істотну шкоду зацікавленим особам (власникам чи добросовісним користувачам) [1, с. 74].

Серед ознак інформації з обмеженим доступом вона виокремлює такі:

1) зміст інформації з обмеженим доступом складають знання, повідомлення, відомості про соціальну форму руху матерії і про всі інші її форми у той мірі, у якій вони використовуються суспільством, особою;

2) відомості, що складають зміст інформації з обмеженим доступом по своїй суті ідеальні (нематеріальні);

3) інформація з обмеженим доступом існує винятково в рамках взаємодії суб’єктів суспільних відносин: окремих індивідуумів, їх груп, а також таких соціальних утворень, як держава, муніципальні утворення і юридичні особи;

4) інформація з обмеженим доступом нерозривно не пов’язана з матеріальним носієм. Вона є самостійним об’єктом правового регулювання, що не залежить від конкретної форми її матеріального носія;

5) інформація з обмеженим доступом має кількісні і якісні характеристики. Співвідношення кількісних і якісних властивостей інформації має нелінійний характер (якість інформації з обмеженим доступом не залежить від її кількості);

6) інформація з обмеженим доступом не є загальнодоступною;

7) інформація з обмеженим доступом відома і використовується чітко визначеним колом осіб;

8) суб’єкт інформації вживає заходів, що спрямовані на обмеження вільного доступу третіх осіб до інформації;

9) інформація з обмеженим доступом має особливу соціальну цінність у силу її дійсної або потенційної невідомості третім особам. Поширення такої інформації може спричинити заподіяння істотної шкоди зацікавленим особам;

10) зміст інформації з обмеженим доступом відповідає обмеженням, установленим законодавством [1, с. 72-73].

На думку В. А. Ліпкана та В. А. Баскакова, ознаками інформації з обмеженим доступом є:

1) інформація з обмеженим доступом – це, насамперед, відомості, дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;

2) інформацією, до якої може буде застосований обмежений режим доступу, є така, що не суперечить чинному законодавству України;

3) певне коло користувачів отримали доступ до неї виключно на законних підставах (добросовісні користувачі);

4) інформація з обмеженим доступом має особливу цінність для вищезазначеної категорії суб’єктів (моральну, матеріальну, особисту тощо) в силу невідомості її іншим суб’єктам;

5) власники та добросовісні користувачі інформації з обмеженим доступом здійснюють адекватні законні заходи з метою унеможливлення доступу сторонніх суб’єктів;

6) за порушення вищезазначених заходів встановлена юридична відповідальність [2, с. 264].

Беручи до уваги зазначені вище ознаки, вони надають таке визначення поняття «інформація з обмеженим доступом» – будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, доступ до яких обмежено відповідно до законодавства України її власником чи добросовісним користувачем (суб’єктом владних повноважень, фізичною або юридичною особою) у зв’язку з її особливою цінністю для них на законних підставах [2, с. 264].

А. І. Марущак пропонує декілька визначень поняття «інформація з обмеженим доступом». Зокрема в одній із своїх робіт він визначає її як відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і доступ до яких обмежений власником таких відомостей [3, с. 19]. У іншій роботі поняття інформація з обмеженим доступом цим дослідником трактується як відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і право на обмеження доступу до яких надано власнику таких відомостей [4, с. 23].

Отже, інформація з обмеженим доступом – це така інформація, доступ до якої мають чітко визначені особи чи особа, а також така інформація, що є цінною у зв’язку з тим, що не відома необмеженому колу осіб.

Слід зауважити, що діяльність податкових органах безпосередньо пов’язана з необхідністю володіння інформацією, що має конфіденційний чи навіть таємний характер. Зокрема персональні дані платників податків, банківська, комерційна таємниця – це лише деякі види інформації з обмеженим доступом.

У Законі України «Про інформацію», у Податковому кодексі Україні визначено поняття «податкова інформація» як сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [5; 6].

Отже, до податкової інформації належать як відкрита інформація, так і інформація з обмеженим доступом.

Екстраполюючи зазначені вище визначення по6нять «інформація з обмеженим доступом», а також окреслені вище ознаки інформації з обмеженим доступом на предмет дослідження пропонуємо визначати податкову інформацію з обмеженим доступом як сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на податкові органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку з особливою цінністю для їх власників чи добросовісних користувачів.

Загальні засади правового режиму відкритої податкової інформації чітко визначено в Законі України «Про доступ до публічної інформації». Щодо правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом, то він не знайшов законодавчого закріплення.

Водночас Податковий кодекс України містить ряд положень, що безпосередньо визначають правовий режим податкової інформації з обмеженим доступом. Серед основних такі:

- платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами (ст. 17 Податкового кодексу України);

- не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи (ст. 21 Податкового кодексу України);

- документи, що містять комерційну таємницю або є конфіденційними, передаються окремо із зазначенням посадової (службової) особи, що їх отримала. Передача таких документів для їх огляду, вивчення і їх повернення оформляються актом у довільній формі, який підписують посадова (службова) особа контролюючого органу та платник податків (його представник) (ст. 85.3 Податкового кодексу України) тощо.

Незважаючи на наявність Закону України «Про доступ до публічної інформації», де чітко класифіковано інформацію з обмеженим доступом на конфіденційну, таємну та службову, а також наявність визначень понять «конфіденційна інформація», «таємна інформація» та перелік відомостей, що належать до службової інформації, вважаємо за необхідне законодавчо закріпити критерії віднесення податкової інформації до службової чи таємної інформації. Адже правовий режим захисту та рівень небезпеки від розголошення інформації, що належить до таємної чи службової значно різниться. Тим більше у вітчизняному законодавстві нині відсутня дефініція поняття «податкова таємниця».

ЛІТЕРАТУРА:

Кулініч О.О. Інформація з обмеженим доступом як об’єкт цивільних відносин : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ольга Олексіївна Кулініч. — О., 2006. — 200 с.
Ліпкан В.А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в України : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.
Марущак А.І. Правомірні засоби доступу громадян до інформації : [навч.-практ. посіб.] — Біла Церква : Вид-во «Буква», 2006. — 432 с.
Марущак А.І. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом : [курс лекцій]. — К. : КНТ, 2007. — 208 с.
Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112.

Мандзюк Олег: ПОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ДОСТУП

admin — Mon, 16 Dec 2013 17:01:28 +0000

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації; досліджено відповідність норм податкового законодавства нормам Закону України «Про доступ до публічної інформації» у контексті механізма доступу до податкової інформації, напрямів забезпечення податковими органами публічності податкової інформації, порядка захисту порушеного права на доступ до інформації.

Сделан анализ состояния отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации; исследовано соответствие налогового законодательства нормам Закона Украины «О доступе к публичной информации» в контексте механизма доступа к налоговой информации, направлений обеспечения налоговыми органами публичности налоговой информации, порядка защиты нарушений права на доступ к информации.

The analysis of the national legal regulation of social relations in the field of tax information ; investigated compliance of tax legislation with the Law of Ukraine «On access to public information» in the context of the mechanism to access tax information , directions publicity of the tax authorities of tax information , procedures to protect rights access to information.

Key words: tax information, open tax information, tax information undisclosed secret tax, service tax information

ХХІ сторіччя змінило статус інформації. Нині вона відіграє надзвичайно важливу роль у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Особливо вагоме значення вона має для функціонування органів державної влади. Адже успішне виконання покладених на них завдань та функцій неможливе без отримання, пошуку, зберігання, використання інформації.

Міжнародна практика засвідчує, що демократичність та розвиненість країни наразі також характеризується її рівнем інформатизації, медіатизації та інтелектуалізації. За допомогою новітніх та інноваційних інформаційних технологій і засобів зв’язку громадськість бере участь в акцентуванні та вирішенні ряду суспільних проблем, контролює легальність ухвалених рішень органами державної влади та адекватність застосованих засобів при цьому, формує ефективний механізм державної політики.

Крім безперечно позитивних наслідків інформаційної стадії розвитку людства, інформація водночас може виступати певною загрозою інформаційній безпеці людини, суспільства та держави.

Адже розголошення тієї частки інформації, що має стратегічне значення для держави чи окремих громадян, або використання тієї інформації, що може завдати шкоди здоров’ю, честі, гідності та правам і свободам громадян, є явищами негативного характеру, що потребують посиленої уваги законотворців до інформаційної складової національного законодавства та правоохоронних органів у цій сфері.

Протягом останніх десять років ця галузь законодавства найбільш динамічна. Український парламент, беручи до уваги високі міжнародні стандарти у цій сфері, ухвалив ряд інформаційних законів, які серйозно вплинули на прозорість функціонування апарату держави.

Попри це говорити про сформованість та ефективність інформаційного законодавства неможливо. Стихійність та фрагментарність нормативно-правового регулювання у цій сфері сприяли неоднозначному розумінню інституту інформації загалом та інституту інформації з обмеженим доступом зокрема, що своєю чергою ускладнює процес правореалізації правозастовними та правоохоронними органами.

Особливо складна ситуація у цьому контексті спостерігається в податкових органах, оскільки їх діяльність безпосередньо пов’язана зі збором, пошуком, перевіркою інформації, передачею її третім особам, захистом персональних даних платників податків чи інших відомостей, що мають конфіденційний характер тощо.

Саме тому актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття особливостей нормативно-правового регулювання податкової інформації в Україні.

Зауважимо, що здебільшого порушена проблематика в юридичній доктрині розглядається у контексті окреслення деяких аспектів інформаційної безпеки України, зокрема такими дослідниками, як: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін. Проте пропозиції щодо розв’язання проблемних питань не знайшли адекватного відображення.

Незважаючи на наявність наукових розвідок з цієї теми, ця проблема так і залишається малодослідженою і дискусійною.

Отже, метою написання даної наукової статті є окреслення стану нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації в Україні та внесення конкретних пропозицій щодо його удосконалення.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

- проаналізувати визначення поняття «податкова інформація»;

- виділити основні види податкової інформації;

- окреслити концептуальні засади нормативно-правового регулювання забезпечення права на доступ до інформації;

- визначити відповідність стану забезпечення права на доступ до інформації у податкових органах згаданим вище засадам;

- визначити перспективи розвитку забезпечення права на доступ до доступ до інформації у податкових органах.

Слід зауважити, що тривалий час у Законі України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року не виокремлювався такий вид інформації як податкова. Згідно зі ст. 18 цього нормативно-правового акту було визначено такі види інформації:

- статистична інформація;

- адміністративна інформація;

- масова інформація;

- інформація про діяльність державних органів місцевого і регіонального самоврядування;

- правова інформація;

- інформація про особу;

- інформація довідково-енциклопедичного характеру;

- соціологічна інформація.

Законодавче закріплення податкова інформація вперше у згаданому Законі знайшла своє відображення у зв’язку з ухваленням Податкового кодексу України.

Нині нова редакція Закону України «Про інформацію» виокремлює такі види інформації за змістом:

- інформація про фізичну особу;

- інформація довідково-енциклопедичного характеру;

- інформація про стан довкілля (екологічна інформація);

- інформація про товар (роботу, послугу);

- науково-технічна інформація;

- податкова інформація;

- правова інформація;

- статистична інформація;

- соціологічна інформація;

- інші види інформації [1].

Згідно з ст. 16 цього нормативно-правового акта податкова інформація – це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [1].

Навіть поверхневий аналіз цього визначення надає змогу зробити висновок про його розмитість та неконкретизованість законодавцем, оскільки підходить до будь-якого контролюючого органу, що існує в Україні. Лише прив’язка про «порядок, встановлений Податковим кодексом України» дає підстави ідентифікувати «певну сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій» як податкову інформацію.

Слід зауважити, що в наукових джерелах це поняття здебільшого не знаходить свого відображення. Предметом дослідження науковців є лише окремий вид податкової інформації – податкова таємниця [2-6]. Хоча в українському податковому законодавстві це поняття, як і види інформації, що належить до податкової таємниці, механізм захисту такої таємниці не визначено.

Зважаючи на те, що податкова інформація є видом інформації, то її диференціацію неможливо здійснювати без розгляду наукових джерел, присвячених класифікації інформації загалом. Так, Л. Кураков і С. Смірнов класифікують інформацію за її доступністю на чотири класи інформації: загальнодоступна інформація; інформація, доступ до якої не може бути обмежений; інформація з обмеженим доступом; інформація, яка не підлягає поширенню [7, с. 7].

На думку російського дослідника В. А. Копилова: «Аналіз основних видів інформації, що виробляється, дає можливість поділити їх на дві групи: відкриту, яка вільно розповсюджується в інформаційній сфері, і обмеженого доступу, розповсюдження якої можливе лише на умовах конфіденційності або таємності.

До відкритої інформації належать:

- інформація, що строюється в процесі творчості (витвори науки та мистецтва, відкриті патенти та авторські свідоцтва);

- документована інформація, що надається обов’язковою;

- офіційні документи;

- масова інформація, що розповсюджується ЗМІ;

- інша інформація необмеженого доступу.

До інформації обмеженого доступу належить:

- документована інформація про державну та службову таємницю (в порядку захисту інтересів держави);

- документована інформація, що містить відомості про ноу-хау та ноу-ноу ( в порядку захисту секретів виробництва і науки);

- персональні дані ( в порядку захисту особистої таємниці)» [8, с. 35-36].

Опонує зазначеним вище підходам Б. А. Кормич: «Схема «відкритої та закритої інформації» не може до кінця розкрити особливості існуючих її винятків та обмежень. Так, наприклад, подібна схема не робить різниці між інформацією, яка містить державну таємницю і доступ до якої може бути наданий лише обмеженому колу осіб, та інформацією, яка може бути передана будь-яким зацікавленим особам за відповідну винагороду ( ті ж самі ноу-хау). Причому це може бути як передача копії цієї інформації, так і повна передача усіх прав на подібну інформацію» [9, с. 274].

Натомість стверджує: «Два правові методи регулювання створюють три можливі види правового обігу інформації: відкритий, що регулюються виключно цивільно-правовими нормами, закритий, що регулюються адміністративно-правовими нормами, і нарешті обмежений, до якого застосовуються обидва види правового регулювання. До них також долучається вільний обіг інформації, який правом не врегульований взагалі» [10, с. 337].

Дослідження нормативно-правового регулювання податкової інформації в Україні, уможливлює її диференціацію щонайменше на три види:

1) відкрита податкова інформація;

2) службова податкова інформація;

3) податкова таємниця.

Зважаючи на те, що останні два види податкової інформації є інформацією з обмеженим доступом, то фактично податкову інформацію слід поділити на два види: відкрита податкова інформація та податкова інформація з обмеженим доступом. Дану позицію підтримує і І. І. Бабін [2].

Загальні принципи правового режиму відкритої податкової інформації регламентовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року. Відповідно до ст. 15 даного правового документу розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати:

1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо);

2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності;

3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення;

4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник;

6) інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації;

7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань;

8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи;

9) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;

10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію;

11) інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, а саме про:

- їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв’язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти;

- прізвище, ім’я та по батькові, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;

- розклад роботи та графік прийому громадян;

- вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;

- перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення;

- перелік і службові номери засобів зв’язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності;

- порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності;

- систему обліку, види інформації, якою володіє суб’єкт владних повноважень;

12) іншу інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, порядок обов’язкового оприлюднення якої встановлений законом [11].

Дослідження О. Ю. Тімарцевим офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України уможливило констатувати про наявність згаданої вище інформації [3].

Однак така інформація Міністерства доходів і зборів України має винятково довідковий характер з метою покращення сервісних функцій цього органу.

Аналіз веб-сайтів структурних та регіональних підрозділів цього Міністерства дає підстави стверджувати, що цими підрозділами також виконуються вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки визначено і організаційну структуру, мету, завдання, функції, повноваження та напрями діяльності регіональних податкових органів, і нормативно-правові акти, що регламентують діяльність податкових органів та нормативно-правові акти, ухвалені Міністерством доходів і зборів України, а також проекти правових документів, що підлягають обговорення, і перелік та умови отримання послуг, що надаються ним, форми і зразки документів, правила їх заповнення тощо.

Синтезуючи основні правові положення, закріплені цим нормативно-правовим актом, та, екстраполюючи їх на предмет наукової статті, до відкритої податкової інформації слід віднести відомості та дані про:

- організаційну структуру, мету, завдання, функції, повноваження та напрями діяльності податкових органів державної влади;

- структуру та обсяг бюджетних коштів, а також порядок, напрями та механізм витрат тощо;

- нормативно-правові акти, що регламентують діяльність податкових органів та нормативно-правові акти, ухвалені Міністерством доходів і зборів України, а також проекти правових документів, що підлягають обговоренню;

- перелік та умови отримання послуг, що надаються ним, форми і зразки документів, правила їх заповнення;

- порядок складання, процедура подання запиту на інформації;

- оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

- механізми або процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядників інформації;

- плани проведення та порядок денний відкритих засідань Міністерства доходів і зборів України;

- загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;

- інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень: їх місцезнаходження, поштова адреса, номери засобів зв’язку, адреси офіційного веб-сайту й електронної пошти; прізвище, ім’я, по батькові, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівника органу й його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, окрім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;

- розклад роботи і графік прийому громадян;

- вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;

- перелік і службові номери засобів зв’язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства доходів і зборів України, а також їх керівників, окрім підприємств, установ і організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контр розвідувальної діяльності.

Щодо безпосередньо спеціалізованої податкової інформації, то правовий режим такої інформації закріплено Податковим кодексом України. Зокрема у ст. 183 Податкового кодексу України закріплено, що для інформування платників податків ПДВ центральний орган державної податкової служби щодекади оприлюднює на своєму веб-сайті дані з реєстру платників ПДВ [12].

До того ж веб-сайт Міністерства доходів і зборів України містить ряд меню, використовуючи які можна отримати інформацію про анульовані свідоцтва платників податків ПДВ, надійність ділових партнерів тощо.

Реалізація права на доступ до відкритої податкової інформації забезпечується також створенням електронного сервісу «Електронний кабінет платника податків», який надає інформацію про обчислення і строки сплати податків та зборів.

Не менш важливого значення у цьому контексті має і наявність колл-центра, що надає уніфіковані інформаційно-довідкові та консультаційні послуги платникам податків усієї країни.

Отже, забезпечення циркулювання відкритої податкової інформації чи права на її доступ на відміну від правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом має необхідне правове підґрунтя. На законодавчому рівні чітко визначено яка інформація є публічною, механізм доступу до такої інформації, види юридичної відповідальності за порушення права на доступ до інформації, порядок захисту порушеного права на доступ до інформації тощо. До того ж реформування податкової сфери обумовлює перманентне удосконалення механізму доступу громадян до податкової інформації.

ЛІТЕРАТУРА:

Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України / І. І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2012. — Вип. 6182. — С. 98—101.
Тімарцев О. Ю. Податкова таємниця: дискусійні аспекти / О. Ю. Тімарцев // Економічний часопис- ХХІ. — 2013. — № 7—8 (1). — С. 65—68.
Юсупов К. И. О налоговой тайне / К. И. Юсупов // Налоговая проверка. — 2012. — № 1. — С. 34—41.
Дуканов С. С. Современное видение понятия «налоговая тайна» / С. С. Дуканов // Российский аналоговій курьер. — 2010. — № 9. — С. 23—30.
Кучеров И. И. Налоговая тайна: правовой режим защиты информации / [И. И. Кучеров, А. В. Торшин]. — М. : Центр ЮРИНФОР, 2003. — 147 с.
Кураков Л.П., Смирнов С.Н. Информация как объект правовой защиты. – М., 1998. – 240 с.
Копылов В.А. Информационное право : [учебник] / В. А. Копылов. — М. : Юристъ, 2005. — 512 с.
Кормич Б.А. Інформаційна безпека : організаційно-правові основи : [навч. посіб.] / Б. А. Кормич. — К. : Кондор, 2004. — 382 с.
Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : [монографія] / Б. А. Кормич. — Одеса : Юридична література, 2003. — 472 с.
Про доступ до публічної інформації : Закон України // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.
Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112.