Голова Інституту стратегічних комунікацій

Глобальної організації союзницького лідерства

доктор юридичних наук, доцент

https://irbis-nbuv.gov.ua/ASUA/0012068

WoS : LIH-1184-2024

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

Щорічне послання Президента України стало маститою подією.

Для мене важливим стало приділення окремої уваги стратегічним комунікаціям, про які йдеться в п.9.3 відповідної аналітичної доповіді.

По-перше, я відмічаю той факт, що на даному етапі вже не виникає сумнівів та різноманітних інсинуацій з приводу того, що стратегічні комунікації стають усвідомленою частиною нашої очевидності. Більше того, поняття стратегічних комунікацій вже дедалі частіше починає з’являтися в нормативних та аналітичних документах різного рівня в Україні. Таким чином, Україна, нарешті, дозріла до артикуляції цієї теми.

По-друге, в Україні вже відбулася легітимація поняття «стратегічні комунікації» у Воєнній доктрині України, затвердженою Указом Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015, під якими  розуміють скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави – 1) публічної дипломатії; 2) зв’язків із громадськістю, 3) військових зв’язків, 4) інформаційних та психологічних операцій, 5) заходів, спрямованих на просування цілей держави.

Тому звернення Президентом уваги на дану систему є вкрай важливою і знаковою подією.

Через що я і вирішив проаналізувати викладені положення, що містяться в аналітичній доповіді НІСД до річного послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2016 році».

У доповіді відзначається на такий новий виклик, як комунікативна перевага терористів. Визначено, що «адекватним інструментарієм протидії даному виклику стали стратегічні комунікації».

Основними засадами будови стратегічних комунікацій (СК) як виду комунікативної діяльності, стали: проактивність; довгостроковість; системність; систематичність.

Зважаючи на важливість окремих блоків, в рамках окремих статей мною уже було розглянуто:

• наративний аналіз стратегічних комунікацій [1];
• завдання національної системи стратегічних комунікацій [2];
• удосконалення системи стратегічних комунікацій [3].

На жаль, у тексті доповіді відбулась інтерпретація стратегічних комунікацій в збитковому лоні виключно комунікативного дискурсу, що наперед нівелює навіть сам факт аналізу системних явищ. Адже в тексті доповіді визначено:

«Перед Україною виклик постав лише в інформаційній сфері, і його подолання можливе арсеналом стратегічних комунікацій». У даному аспекті зазначено, що «порядок денний доповнився завданням розвитку спроможності органів державної влади (передусім сектору безпеки і оборони) України у сфері стратегічних комунікацій».

У мене виникає низка запитань:

• якщо декларується про необхідність розвитку громадянського суспільства, то чому по тексту йдеться лише про «спроможність органів державної влади»;
• показове і демонстративне виключення інститутів громадянського суспільства є концептуально невірним, помилковим, веде до безвихідді у будові демократичного соціально орієнтованого суспільства, виключає громадянське суспільства з елементів національної системи стратегічних комунікацій, більше того суперечить наперед самому визначенню страткому, атрибутивним компонентом якого виступає публічна дипломатія;
• зазначення в тексті спочатку на проактивний підхід, а потім використання у дисонансі терміносполуки «формування спроможності» свідчить про відсутність архітектури та сформованих загальних меседжів, смислів, які мала б нести ця доповідь. Адже термін «спроможність» означає здатність до здійснення СК. Таким чином навіть стратегічно не визначається концептуальна мета — формування ефективної системи стратегічних комунікацій.

Викликає заперечення також і твердження:

«Подальша інституціоналізація сфери стратегічних комунікацій відбулася з ухваленням нової редакції Воєнної доктрини України, в якій нормативно закріплене визначення стратегічних комунікацій (аналогічне визначенню, яким послуговується НАТО) та їхня роль»

По-перше, некоректно порівнювати Воєнну доктрину України з тим, «з чим послуговуються в НАТО». Якщо йдеться про порівняння, то потрібно порівнювати рядоположні величини: в Україні даний термін визначено в нормативному акті, а з яким нормативним актом здійснюється порівняння укладачами тексту доповіді?

По-друге, де чітка вказівка на той нормативний акт, в якому чітко визначено поняття стратегічних комунікацій? Її немає, а немає тому, що в НАТО існує чимало визначень страткому, але головне те, що визначальне поняття, яким вони послуговуються як раз не є ідентичним тому, що наведено в тексті Воєнної доктрини України.

По-третє, чи є у НАТО якісь стандарти, а якщо і є, то як вони співвідносяться із національними інтересами країн-членів НАТО і відповідно яким чином те чи інші визначення поняття стратегічних комунікацій може бути операціоналізовано в конкретній соціальній системі.

По-четверте, маніпуляція і підміна понять у даній тезі також простежується і у тому, що з одного боку йдеться про «інституціоналізацію стратегічних комунікацій» на рівні органів державної влади України, але порівняння відбувається з тлумаченням страткому в НАТО — військово-політичним блоком. Це все рівно що порівнювати значення слова: «Мотор» у кінематографі і в автомобілебудуванні.

Тому постійне маніпулювання інформацією, підміна понять, порушення причинно-наслідкових зв’язків створюють враження про маніпулятивний характер даного документу, поєднаний із навмисним нав’язуванням Україні застарілої, і такої що не відповідає як національним інтересам, так і сучасним тенденціям формування неополярного світу моделі системи стратегічних комунікацій.

Цілком незрозумілою є наступна фраза:

«Обраний підхід є цілком вмотивованим з погляду важливості спільного розуміння процесів і явищ під час поточного співробітництва з Альянсом та в контексті майбутніх прагнень до членства в цій структурі»

За текстом чітко можна зрозуміти, що зараз абсолютно не йдеться про вступ до НАТО, оскільки в тексті прямо зазначено на «контекст майбутніх прагнень», тобто лише в майбутньому за певних умов може бути сформовано / а може і ні / лише прагнення до членства, тобто не зазначено на те, що будуть створені умови, впроваджені стандарти, забезпечені якісні та кількісні зміни, що в сукупності дозволять забезпечувати як національну безпеку, так і стати надійним гарантом безпеки для інших країн, тобто бути потрібною для НАТО, створити умови, щоб саме НАТО будо зацікавлене бачити Україну своїх членом…Але цього не має. Є зазначення на те, що колись там, в невідомому майбутньому за невідомих причин може виникнути прагнення, реалізується воно чи ні також невідомо, а якщо реалізується, то невідомо через який час і за яких умов і чи потрібно це буде тоді…

Окреме питання стосується такого цікавого новотвору, як «погляд важливості». Як «важливість» може споглядати чи щось там дивитись, не зовсім зрозуміло.

Ось так у нас пишуть аналітичні доповіді.

Наступним запитанням виступає зазначення на таке:

«… вперше в нормативному полі України було визначено діяльність, пов’язану з комунікацією як процесом створення спільних смислів…».

Я, в цілому, за змістом підтримую дану ідею — творення спільних життєдайних смислів. Більше того, повністю погоджуюсь із маститими думками щодо СМИСЛІВ, викладеними у статті А. Авакова про те, що: «Прорывы в совершенствовании социальных систем и стран как раз и случаются тогда, когда значительные широкие массы людей включаются в процессы изменений, осознавая СМЫСЛЫ и действуя с верой в эти смыслы… Наш ресурс – в наличии СМЫСЛА. Смысла, как осознанного содержания действий и поступков каждого! Глубоко понимая и принимая смысл происходящих процессов, люди готовы действовать, высвобождая гигантскую энергию созидания!.. Общество, которое не формирует смыслы и веру — теряет свою энергию и теряет перспективы, превращаясь в прозябающее сборище созерцателей, тешащихся былым величием» [4].

Але стосовно тексту доповіді, то в ній в розділі 9.3 жодного слова не було сказано про створення спільних смислів? Навіть автори даного фрагмента доповіді, як я розумію і їм це притаманно, неправильно ототожнили формування смислів із меседжами та наративами?  Але в жодному сенсі ані у визначенні, що міститься у Воєнній доктрині України, ані у тексті самої аналітичної доповіді не йдеться ні про які формування спільних смислів.

По тексту також протягом цих 4 сторінок вживається суперечлива термінологія:

• Комунікативна діяльність, дана діяльність не дорівнює функціонуванню національної системи стратегічних комунікацій, більше того не є всеохоплюючою для неї;
• комунікативна перевага,
• арсенал стратегічних комунікацій,
• спроможність у сфері стратегічних комунікацій – по тексту і в інших документах вживається слово «можливість, здатність»
• наратив як чітко визначена ідея (дане визначення не відповідає парадигмі «Повороту до наративу»),
• інформаційні виклики, інформаційна окупація  – нормативно визначення даних понять відсутні;
• проактивна та реактивна комунікативна компанія,
• західна демократія ототожнюється із євроатлантичною цивілізацією;
• сектор безпеки і оборони — поняття безпеки включає в себе оборону, з цього приводу вже проведено чимало наукових досліджень, адже воєнна сфера чітко визначена складовою національної безпеки (див. Закон України «Про основи національної безпеки України»). Тому поняття сектор безпеки і оборони, яке наведено в Воєнній доктрині України, потрібно привести у відповідність із тими поняття, які містяться в законах України.

Висновки

1. У текст аналітичної доповіді навмисно вводиться помилкове суб’єктивне тлумачення парадигмально визначеного терміну «наратив».
2. Текст доповіді має обговорюватись у широких колах громадськості, аналітичних спільнотах, а також мати висновок Національної академії правових наук України на відповідність уживаних категорій контексту доповіді.
3. В доповіді презюмується наперед хибна та застаріла неефективна структура системи стратегічних комунікацій, яка не відповідає національним інтересам України, навіть не співвідносить із безпекових законодавством, Стратегією розвитку 2020.
4. Аналізований фрагмент тексту переповнений перекручуваннями, термінологічною некоректністю, плутаниною, підміною понять і суб’єктивізмом.

Одна річ — доповідь окремого аналітичного центру як недержавної громадської організації, інша річ — аналітична доповідь державної установи, в якій резюмується та обробляється і відповідно має бути подана спеціальна аналітична інформація. Тим більше, що всі ресурси для цього є. Їх потрібно просто використати, а не возвеличувати себе в ранг цензорів, недосяжних для критики і будь-яких публічних конструктивних обговорень.

Дана доповідь за своїм стилем, методологічним інструментарієм та взагалі хвацьким підходом є далекою від того, щоб так галасно називатися «аналітична», оскільки неохайність у використанні термінології, кульгавість логіки будови тексту і лінгвістичних конструкцій не створюють цілісного враження про те, що даний документ є завершеною концептуально узгодженою працею.

Тому вочевидь закрадається враження, може і помилкове: а чи не навмисно укладачі документу такого рівня дискредитували Президента України?

Щоб не скочуватися в лоно суб’єктивізму, зазначу лише на окремі, найбільш вагомі методи, якими я послуговувався при аналізові даного фрагмента аналітичної доповіді. Саме ними, а не критикою, я хочу завершити цю статтю, бо переконаний, лише разом, в органічному поєднанні нашого фізичного, духовного та інтелектуального потенціалу ми будемо спроможні формувати спільні розумні смисли. Тому використання даних методів може трактуватися і як методологія для наступних аналітичних досліджень, які покладаються в основу виступів ключових лідерів.

Методологія мого дослідження

За допомогою феноменологічного аналізу, було здійснено реконструкцію змістовного навантаження даного інформаційного продукту, виходячи із інтенцій укладачів і замовників даного тексту на спільне створення смислового горизонту спільного з адресантами (реципієнтами) життєвого світу. Таким чином, встановлено маніпулятивний характер даного послання.

Концептуальний аналіз уможливив розглядати ключові поняття та категорії в якості обмеженої і не характерної для українства кількості номінацій, які не є парадигмальними, тобто такими що склалися історично і закріпилися в суспільстві в якості смислових універсалій.

Наративний аналіз доповіді уможливив висновувати, що симулякризація ключових номінацій виступає характерологічною особливістю тексту, внаслідок чого сам текст доповіді характеризується смисловими казусами, які водночас є наперед завуальованими, створюючи віртуальний світ хибної моделі страткому, спотворюючи його справжній зміст.

Застосування методу коммомеративних практик уможливило констатувати, що в рамках даної доповіді було здійснено невдалу спробу об’єднання старого на нових засадах, без урахування номотетичного знання.

Застосування націобезпекознавчого підходу уможливило стверджувати про небезпекоґенний потенціал як самого тексту, так і наративів, застосовуваних у ньому, що в цілому формує враження про законспірований маніпулятивний характер щодо ментальної і сцієнтальної дезорганізації української соціальної системи, в тому числі когнітивного та комунікативного простору.

Метод геополітичної кон’юнктури уможливив стверджувати про тиражування не українських меседжів і смислів в тексті, які відповідають політичній лінії правлячих кіл, більше відображають вестерністську ідеологію у вульгарній її інтерпретації, на противагу центристській ідеології, яка має виступати для України дороговказом її успішного розвою і відповідає її національним інтересам.

Україні потрібні розумні стратегічні комунікації, які, будучи системою, перетворять нашу націю в сильну, щасливу і процвітаючу, а державу — в найбільш ефективного комунікатора.

Список джерел:

1. http://censor.net.ua/blogs/3684/narativniyi_analz_strategchnih_komunkatsyi_u_poslann_prezidenta_ukrani
2. http://censor.net.ua/blogs/3697/zavdannya_natsonalno_sistemi_strategchnih_komunkatsyi
3. http://censor.net.ua/blogs/3712/udoskonalennya_sistemi_strategchnih_komunkatsyi
4. http://censor.net.ua/b3816.

Мандзюк Олег Андрійович,

Голова Інституту стратегічних ініціатив,

кандидат юридичних наук

Наративна теорія виступає одним із ключових методологічних інструментаріїв теорії стратегічних комунікацій, в рамках якої досліджується комплекс питань, пов’язаний майже з усіма елементами страткому [1]. Оскільки будь-яка наукова теорія має ґрунтуватися на вже розроблених положеннях в рамках окремих теорій, так само і в даному дослідженні буду спиратись на існуючі напрацювання щодо структури наративу.

Будь-яка будова має спиратися на певну послідовність дій, які у своїй єдності утворюють можливості для вирішення конкретного дослідницького завдання — алгоритм. Мета побудови даного алгоритму носить амбівалентний характер, адже, з одного боку, дозволятиме формувати наратив залежно від сфери його застосування, цільових аудиторій, мети процесу нарації тощо, в з іншого — ідентифікувати функції тих чи інших висловлювань / публікацій / меседжів, здійснювати аналіз тих чи інших переконань наратора, чітко встановлюючи його мету.

На думку Е.Окс і Л.Капс, структура наративу включає наступні пункти:

• обстановка — інформація про час, місце знаходження;
• несподівана подія — щось непередбачуване або проблематичне;
• психологічні/фізичні реакції — зміни в емоційному або психологічному стані;
• незаплановані дії — нецілеспрямовані дії та поведінка;
• спроба — поведінка, що ініціює спробу вирішити проблемну ситуацію;
• наслідки — наслідки психологічного або фізіологічного відклику [2].

Цікавий погляд на структуру наративу запропонував Ж.Женетт [3, с. 284], який виділив:

1)    безпосереднє оповідання, усний або письмовий дискурс;

2)    сама історія, послідовність реальних або вигаданих подій, що складають об’єкт дискурсу;

3)    нарація — сама подія оповідання, розповіді, оповідальний акт як такий, процедура породження оповідання.

Вивчення наратологічної і страткомівської літератури уможливлює визначити в цілому межі застосування наративного дискурсу в інформаційно-аналітичній діяльності, визначивши їх як певні простори.

1. Наратив як процес (нарація). За даного випадку за допомогою методології наратології аналітичне дослідження будується таким чином, що постановка проблеми, обрання методів її вирішення, висунення ключових гіпотез, сам процес дослідження і отримані результати — виглядають органічно пов’язаними ланцюжками однієї системи, в яких немає логічних розбіжностей між причинами та наслідками, між поставленими завданнями і отриманими результатами. Таким чином, головним аспектом за даного випадку виступає не зміст, а форма побудови, алгоритм будови аналітичного дослідження.

2. Наратив з позиції об’єкта (адресат нарації, реципієнт). За даного випадку перед оприлюдненням будь-якої інформації початково вивчається цільова аудиторія, тобто відбувається таргетизація об’єкта впливу: соціальний вимір, інтелектуальний та духовний, здатність до опанування тієї чи іншої інформації. Адже аналітична доповідь про рівень модальності кіберзагроз і вплив симулякрів на формування доповненої чи віртуальної реальності, що буде здійснюватись фахівцям з кібербезпеки, різнитиметься від аналогічної доповіді, наприклад, в ООН або ж під час передвиборчої агітації в різних округах. Таким чином, будова алгоритму залежить вже не сама від себе, тобто не складає самосуть, а детермінована цільовою аудиторією, для якої формується і готується даний аналітичний продукт. Інший приклад: аналітична записка щодо стану, наприклад, національної безпеки, що подається Президенту України і Голові Служби зовнішньої розвідки України також за формою є різною.

3. Наратив з позицій суб’єкта (наратор). За даного випадку наратологічне дослідження опосередковується безпосередньо тим, хто саме озвучує та оповідає аналітичну інформацію. Аналітик (спікер-аналітик) у сфері стратегічних комунікацій чи державного управління має оперувати відповідною термінологією, теоріями та іншим методологічним аналітичним інструментарієм, що власне додатково підкреслюватиме його образ аналітика, визначатиме хід його досліджень, думок і отриманих результатів. Це має бути віддзеркалено через застосування:

• наукової методології;
• позбавлення домінування примітивного стиля викладення;
• уникнення простомовних слів і речових помилок;
• стратегічного мислення та ілюстрації стратегічного прогнозування тих чи інших соціальних явищ;
• чітко демонструвати перевагу аналітичних та інтелектуальних методів управління над примітивними силовими, демонструвати силу мудрості, силу аналітичного мислення;
• утягнення реципієнтів інформації в аналітичне поле мислення, аналітичний дискурс;
• розповсюдження кредиту довіри на реципієнтів аналітичної інформації, перетворення їх через споживання аналітичної інформації теж на „аналітиків”;
• розширення діапазону смислових конструкцій.

4. Синтетичний наратив. Даний наратив є найбільш впливовим, оскільки базується на моделювання ієрархічної динамічної та адаптивної структури попередніх наративів. Синтетичний наратив є найбільш корисним, оскільки в його рамках відбувається будова і формування значення.

Як продемонстровано вище, важливим виступає питання щодо особливостей формування особи наратора, процесу нарації, реципієнта нарації і структурні зв’язки, що утворюють загальну нараційну систему.

За даного випадку мною пропонується наступний алгоритмом будови аналітичного наративу, складовими компонентами якого виступають наступні елементи:

1)                характеристика елементів наративу;

2)                визначення принципів, що лежать в основі створення наративів;

3)                вивчення способів, якими наративів відображають самі себе;

4)                вивчення власного наративного коду;

5)                з’ясування ключового меседжу, тобто що саме формує і конституює даний текст як певним чином оформлений аналітичний продукт;

6)                ідентифікація початкових та фінальних точок оповідання;

7)                вивчення причинно-наслідкового зв’язку між даними елементами;

8)                на підстав викладеного репрезентація наративу як певного числа послідовностей, об’єднаних через поєднання, чергування або включення один в одне;

9)                визначення на рації, наратора та адресата нарації;

10)           застосування наративу як структури і процесу структурування, об’єкта і діяльності, продукта і процесу його виробництва (підготовки аналітичного дослідження);

11)           закладення динамічних характеристик трансформації наративу залежно від меж наративного дискурсу;

12)           здатність наративу до дешифрації темпоральності, хронотопу і тимчасовості.

Застосування даного алгоритму уможливлює артикулювати:

• вибір суб’єктом формування наративу тематичної рамки;
• формування наративної стратегії;
• ідентифікація численних конвенцій, задіяних в оповіданні.

Наративна стратегія має вибудовуватись з урахуванням визначених мною вище чотирьох просторів. Кожному з цих просторів притаманні власні мовленнєві засоби індикації, тому для ефективного впливу на успішності наративного процесу доцільно створити такі умови, щоб якомога більша частина складових елементів, процесів та зв’язків цих просторів перетинались один із одним.

Список використаної літератури

1. Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416 с.
2. Ochs, E., & Capps, L. (2001) Living Narrative. Cambridge, MA, HarvardUniversity Press; Benwell, B., & Stokoe, E. (2006) Discourse and Identity. Edinburgh, EdinburghUniversity Press.
3. Женетт, Ж. Фигуры / Ж. Женетт // Фигуры: Работы по поэтике. В 2 т. Т. 1. – М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1998. – 472 с.

Указу Президента України

«Про затвердження Концепції розвитку Стратегічних комунікацій сектору безпеки і оборони»

Підготовлений колективом ГОСЛ у складі:

ЛІПКАН Володимир Анатолійович

Голова Інституту майбутнього

доктор юридичних наук, доцент

академік Академії наук вищої освіти України

КУШНІР Ольга Василівна

Радник Президента зі стратегічних комунікацій ГОСЛ

кандидата юридичних наук 

ЮРЧУК Ольги Федорівни

Голова Інституту ефективної комунікації ГОСЛ

кандидат філологічних наук, доцент

Нині можна констатувати про необхідність дальшого розвитку державної інформаційної політики, в контексті формування системи успішного ведення гібридної війни, яка включає як методи виявлення та протидії, так і безпосередню активну фазу ведення даної війни.

Визначальним компонентом сучасного державотворення виступає налагодження стратегічних комунікацій, причому не лише в конкретному центральному органів виконавчої влади, а й у цілому в системі цих органів. Саме тому вирішальним напрямом є чітке та консенсуальне усвідомлення складових стратегічних комунікацій, кола суспільних відносин, а також місця та ролі, відповідальності та здатності МО України здійснювати стратегічні комунікації як основного суб’єкта даної діяльності в системі забезпечення національної безпеки України.

Важливим компонентом сучасного розвитку інформаційного суспільства та формування національної ідентичності виступає усвідомлення необхідності формування ефективної системи стратегічних комунікацій, визначальним елементом якої виступають ЗСУ. Саме тому актуалізація питання про необхідність унормування системи стратегічних комунікацій є вчасною та актуальною.

Утім, зважаючи на важливість даного документа, його концептуально-методологічну роль, а також значеннєвий потенціал для систематизації інформаційного законодавства у сфері діяльності ЗС України, нижче подано критичні зауваження на текст проекту даного документа.

Для коректності зауважень, зліва розташовано текст документа, а праворуч – текст зауважень.  

Проект Указу Президента України

Про затвердження Концепції розвитку Стратегічних комунікації й сектору безпеки і оборони

(помилка прямо в назві документа)

Решта тексту, викладено в документі – конкретизація діяльності ЗСУ та МО, яка не відповідає змісту Стратегії,  а також самому рівню даного документа.

Питання планування і також затвердження тими чи іншими сообами – це питання документообігу, вони не стосуються Стратегії, тим більше не відповідають рівню Указу Президента

5. Виконання завдань Стратегічних комунікацій досягається стратегічним плануванням основних і окремих інформаційних заходів і спеціальних дій з визначенням у кожному випадку взаємоузгодженої загальної мети і пріоритетних та конкретних завдань органам управління сил безпеки і сил оборони в частині, що їх стосується.

Стратегічний план основних інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій сектору безпеки і оборони  (далі – Стратегічний план основних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій) розробляється Міністерством оборони України та Міністерством інформаційної політики України. В частині, що стосується  комунікацій, які організовуються та проводяться в інтересах підготовки та застосування військ (сил) узгоджується з Генеральним штабом  ЗС України.

Стратегічний план основних інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій включає плани розвідувального, фінансового, матеріально-технічного, а за необхідності і інших видів забезпечення.

До розробки Стратегічного плану основних заходів Стратегічних комунікацій залучаються органи управління сил безпеки і сил оборони, а за необхідності і інші державні та цивільні організації і установи (окремі експерти та фахівці у сфері стратегічних комунікацій) в частині, що їх стосується.

Проект  Стратегічного плану основних заходів Стратегічних комунікацій підписується Міністром оборони України та Міністром інформаційної політики України, погоджується Секретарем Ради національної безпеки і оборони України та затверджується Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.

Плани окремих інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій сектору безпеки і оборони  (далі – плани окремих заходів Стратегічних комунікацій) розроблятися органами управління сил безпеки і сил оборони на підставі та з врахуванням Стратегічного плану основних заходів Стратегічних комунікацій.

Плани окремих інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій, які організовуються та проводяться із залученням сил і засобів сил безпеки  в частині залучення їх до виконання завдань з оборони держави узгоджуються з Генеральним штабом ЗС України, погоджуються  Міністром оборони України і Секретарем Ради національної безпеки і оборони України та затверджується Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.

Плани окремих інформаційних заходів та спеціальних дій Стратегічних комунікацій, які організовуються та проводяться із залученням сил і засобів ЗС України  в частині залучення їх до виконання завдань з оборони держави, розробляються відповідними органами військового управління підписуються начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем ЗС України та затверджуються Міністром оборони України.

План проведення інформаційних заходів та спеціальних дій Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України, погоджується з начальником Генерального штабу Збройних Сил України і затверджується Президентом України за поданням Міністра оборони України.

РОЗДІЛ 5 ПОВНИЙ ПЛАГІАТ ТЕКСТУ З ПРОЕКТУ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЕФЕКТИВНХ КОМУНІКАЦІЙ ЗСУ. ПРИЧОМУ робили так на спіх, що випустили з уваги пункт 5.1 стосовно інформаційної безпеки

http://goal-int.org/strategiya-rozvitku-efektivnix-komunikacij-u-zbrojnix-silax-ukraini-proekt-do-obgovorennya/

5. До підготовки та проведення Стратегічних комунікацій залучаються військові частини інформаційно-психологічних операцій ЗС України,

5. Координація та узгодженість Стратегічних комунікацій досягається шляхом:

 розробки методичних рекомендацій щодо порядку, методів та способів організації і проведення інформаційних заходів та спеціальних дій;

розробки та впровадження програм підготовки прес-служб, прес-офіцерів, військових підрозділів та окремих цивільних осіб, які  залучаються в установленому порядку до організації та проведення інформаційних заходів  та спеціальних дій, а також для збору та узагальнення даних про стан та зміни комунікаційного середовища;

оцінки ефективності Стратегічних комунікацій та організації своєчасного вжиття заходів щодо;

 5.3. Налагодження інформаційно-комунікаційної діяльності досягається шляхом:

 здійснення інформаційного впливу та досягнення зміни поведінки цільових аудиторій;

підготовки офіційних аналітичних повідомлень про найважливіші проведені військові операції для подальшого розповсюдження серед широкої громадськості;

вдосконалення веб-сайтів та сторінок в соціальних мережах Міністерства оборони України та Збройних Сил України;

своєчасних та повних відповідей на запити реципієнтів, які надійшли з використанням електронних форм зворотного зв’язку, телефонного, поштового чи іншого зв’язку;

планування і проведення комунікаційних кампаній “Наші герої”, “Мобілізація”, “Демобілізація” та інші;

запуск та супроводження програми “Тимчасові відрядження цивільних журналістів до військових частин”.

 5.4. Створення позитивного іміджу Збройних Сил України здійснюється шляхом:

 проведення соціологічного аналізу цільових аудиторій (Додаток 2) в Україні та поза її межами;

створення групи для розробки плану популяризації Збройних Сил України та підвищення престижу військової служби серед населення та особового складу Збройних Сил України;

демократизації цивільно-військових відносин, в основі яких – принципи довіри, партнерства, збалансування та погодження інтересів, взаєморозуміння і прозорості у стосунках, конструктивного громадського контролю та критики;

підготовки та проведення за участі особового складу Збройних Сил України та цивільного населення публічних акцій, демонстрацій, військових парадів, авіа-шоу, святкових мітингів, публічних присвоєнь військових звань, вручень державних нагород, подяк, відзначень героїчних та патріотичних вчинків тощо;

випуску сувенірної та пам’ятної продукції зі знаками розрізнення Збройних Сил України;

розробки системи оцінки результатів успішності реалізації Стратегії.

РОЗДІЛ 7 ПОВНИЙ ПЛАГІАТ ТЕКСТУ З ПРОЕКТУ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЕФЕКТИВНХ КОМУНІКАЦІЙ У ЗСУ.

http://goal-int.org/strategiya-rozvitku-efektivnix-komunikacij-u-zbrojnix-silax-ukraini-proekt-do-obgovorennya/

7. Ресурсне забезпечення заходів реалізації Стратегії

Заходи реалізації положень Стратегії здійснюються в межах фінансування державних програм реформування та розвитку Збройних Сил України.

Обсяг фінансування заходів та обсяг матеріально-технічних і трудових ресурсів, необхідних для реалізації Стратегії, уточнюються щороку.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК

1.                Концептуально даний текст позбавлений внутрішньої логіки та власно концепції, а Стратегія в поданому варіанті не здатна виконувати системоутворювальну роль щодо формування системи стратегічних комунікацій.
2.                Змістовно документ не пов’язаний із найбільш важливим нормативними актами, що регулюються суспільні безпекові правовідносини.
3.                Ігнорування методів правничої герменевтики, семантичного методу, лінгвістичного підходу, компаративного аналізу, синхронного та діахронного методів, методів гіперзв’яку нормативних актів призвело до анемії переважної більшості положень тексту, тотальної казуїстики, які в цілому перетворюють даний проект на юридично нікчемний.
4.                За змістом даний текст містить чималу кількість логічних помилок, суперечливих положень, основна термінологія викладена неточно, зокрема більшість помилкових визначень та формулювань запозичено (плагіат) з проекту Стратегії розвитку ефективних комунікацій у ЗСУ, аналіз якої вже було подано раніше.
5.                Значна кількість зауважень щодо юридичної техніки уможливлює висновувати про відсутність юридичної освіти в укладачів тексту, свідченням чому є елементарні помилки в юридичній техніці, правова безграмотність та невігластво і тотальний дилетантизм, поєднаний із відвертим плагіатом та нехтуванням чинними нормативними правовим актами.

Даний текст в поданій редакції не може розглядатися навіть як проект і потребує повного перероблення із залученням фахівців, а не тих осіб, котрі бажають перетворити ЗСУ на холуїв, узурпувавши та монополізувавши важливу сферу – сферу стратегічних комунікацій.

Висновок затверджено на Вченій Раді Інституту майбутнього Глобальної організації союзницького лідерства