Політило Валерій Ярославович

здобувач Запорізького національного

університету

Анотації.

У статті здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації, а також досліджено відповідність останніх тенденцій правового регулювання права на доступ до податкової інформації нормам податкового законодавства у контексті механізму доступу до податкової інформації, напрямів забезпечення податковими органами публічності податкової інформації, порядку захисту порушеного права на доступ до інформації.

Ключові слова: податкова інформація, відкрита податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, службова податкова інформація.

В статье проведен анализ состояния отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации. Исследовано соответствие последних тенденций правового регулирования права на доступ к налоговой информации нормам налогового законодательства в контексте механизма доступа к налоговой информации, направлений обеспечения налоговыми органами публичности налоговой информации, порядка защиты нарушенного права на доступ к информации.

Ключевые слова: налоговая информация, открытая налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация.

The article analyzes the state of the domestic regulatory framework of public relations in the sphere of tax information. Investigated compliance with the latest trends in the legal regulation of the right of access to tax information of tax legislation in the context of the mechanism of access to tax information, directions to ensure publicity of the tax authorities of tax information, the protection order violated the right of access to information.

Keywords: tax information, open tax information, tax information with restricted access, service tax information.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

У сучасному науковому товаристві вже давно не викликає дискусії питання важливого місця інформації у життєдіяльності суспільства. Інформація відіграє важливу роль у розвитку будь-якої країни, оскільки саме інформаційні технології та інформаційно-комунікативні системи за умов глобального цивілізаційного розвитку є ключовим ресурсом суспільства і держави в цілому. Інформаційна сфера здатна виступати провідним фактором реалізації усіх суспільних, державних і правових проектів у будь-яких сферах суспільства, входження у світову спільноту, формування конкурентоспроможності на глобальних ринках тощо [1, С.221].

Особливо вагоме значення інформація має для функціонування органів державної влади. Адже успішне виконання покладених на них завдань та функцій неможливе без отримання, пошуку, зберігання, використання інформації [2, С.51].

У повній мірі викладене стосується діяльності органів Державної фіскальної служби, оскільки їх діяльність безпосередньо пов’язана зі збором, пошуком та перевіркою інформації. Саме тому актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття тенденцій правового регулювання права на доступ до податкової інформації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій у яких започатковане розв’язання проблеми та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена стаття.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які аналізували окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації слід відмітити: І. Бабіна, С. Дуканова, І. Кучерова, М. Костенко, К. Проскуру, О. Тімарцева, К. Юсупова тощо.

Поряд із цим, здебільшого порушена проблематика в юридичній доктрині розглядається у контексті окреслення деяких аспектів інформаційної безпеки України, зокрема такими дослідниками, як: В.Ю. Баскаков, В.Д. Гавловський, М.В. Гуцалюк, М.І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П.Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К.П. Череповський, М.Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін.

Разом з тим, в існуючих наукових працях проблематика тенденцій правового регулювання права на доступ до податкової інформації досліджена недостатньо. Відтак – існує необхідність комплексного дослідження окресленого питання.

Постановка завдань.

Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.

1. Дослідити тенденції правового регулювання права на доступ до податкової інформації.
2. Визначити перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.

Виклад основного матеріалу.

На розвиток правового регулювання права на доступ до податкової інформації в Україні впливають як тенденції розвитку інформаційно-телекомунікаційних технологій та засобів зв’язку в цілому, так і правового режиму податкової інформації зокрема. Серед основних тенденцій правового режиму податкової інформації в Україні сучасні вчені називають [1, С.234]:

-     юридичне та технологічне забезпечення права та технічних можливостей на доступ, передачу, збереження та захист інформації у ДФС України;

-     реалізацію концепції універсального доступу до системних інформаційних баз ДФС України із дотриманням усіх належних захисних механізмів;

-     цілеспрямоване використання новітніх інформаційних технологій в ДФС України та удосконалення системи їх захисту;

-     подальший ефективний розвиток в Україні «електронного урядування» на засадах нормативно-правової бази, спрямованої на ефективний захист інформації;

-     формування нових державних програм, спрямованих на удосконалення правового режиму податкової інформації в Україні з урахуванням світового досвіду та основних норм європейського законодавства;

-     збільшення інформаційного обміну між вітчизняними податковими органами та податковими органами зарубіжних країн, що обумовлено транснаціональністю інформаційних правопорушень.

Отже, серед основних тенденцій розвитку правового режиму податкової інформації в Україні є збільшення інформаційних прав і свобод людини та громадянина в податковій сфері, а також посилення уваги органів державної фіскальної служби щодо забезпечення інформаційної безпеки за підтримки міжнародного співтовариства [1, С.234].

У той же час, досліджуючи питання тенденцій регулювання права на доступ до податкової інформації, неможливо оминути увагою спроби спрощення правових обмежень на доступ до податкової інформації.

Так 29.07.2015 у Верховній Раді було зареєстровано Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо доступу до інформації про платників податку [3]. Вказаним законопроектом пропонується внести зміни до Податкового кодексу України і на законодавчому рівні закріпити право банків отримувати інформацію про доходи клієнта-платника податку із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та Єдиного банку даних про платників податків-юридичних осіб. На думку авторів законопроекту, запровадження у законодавство передбачених законопроектом норм створить правові умови для урегулювання наявних проблем щодо отримання банками інформації із податкових реєстрів та баз.

Основними завданням законопроекту є вдосконалення законодавства та створення належного правового підґрунтя для мінімізації ризиків банківських установ при здійсненні кредитних операцій, що, у свою чергу, має сприяти загальному збільшенню обсягів кредитування в Україні та зменшенню обсягів проблемних кредитів у банківському секторі.

Зростання кредитних вкладень банківської системи в економіку України, а також розширення можливостей отримання кредитів фізичними особами та  суб’єктами господарювання є важливим фактором, який впливає на розвиток усіх галузей економіки. На сьогодні особливого загострення набула проблема невиконання позичальниками своїх зобов’язань за отриманими кредитами. При цьому, з огляду на специфіку діяльності банків, які оперують залученими коштами, і в першу чергу коштами фізичних осіб, питання неповернення кредитів стає наріжним каменем у сфері банківських послуг.

Одним із визначальних факторів, який має суттєве значення в процесі видачі та обслуговування кредитів, є можливість перевірки банківськими установами достовірності інформації позичальника про його фінансовий стан та платоспроможність. Адже, в практиці банківських установ нерідко трапляються прецеденти видачі кредитів як фізичним, так і юридичним особам, які надали банку недостовірну інформацію щодо своїх доходів.

Автори законопроекту [3] пропонують запобігти таким неправомірним діям позичальників шляхом забезпечення можливості банкам у режимі реального часу отримувати інформацію із Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб  про суми доходів, виплачених цим платникам податків.

Крім того, на думку авторів законопроекту [3], забезпечення права банкам здійснювати моніторинг фінансового стану позичальників за допомогою достовірних джерел (Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб) надасть можливість на ранніх стадіях відслідковувати погіршення їх фінансового стану та вживати превентивних заходів для недопущення дефолту таких клієнтів. Автори законопроекту [3] вважають, що надання банкам  права отримувати достовірну інформацію про доходи клієнтів із податкових реєстрів та баз зменшить кількість шахрайств із фінансовими ресурсами, що сприятиме захисту інтересів вкладників, покращить інвестиційний клімат у банківській сфері та поверне довіру між банками та їх клієнтами за рахунок прозорості і відкритості.

З даного питання слід нагадати, що відповідно до статті 32 Конституції України [4] не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, окрім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту й прав людини.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» [5], до публічної інформації з обмеженим доступом належить конфіденційна інформація, таємна та службова інформація.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про інформацію» [6], податкова інформація – сукупність відомостей і даних, що створені чи отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, установленому Податковим кодексом України.

Платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, окрім випадків, коли це прямо передбачено законами (пп. 17.1.9 ПКУ [7]).

Крім того, пп. 21.1.6 ПКУ [7] передбачено, що посадові особи контролюючих органів зобов’язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, яка одержується, використовується, зберігається при реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

Інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв’язку з обліком платників податків, уноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом відповідно до пп. 63.12 ПКУ [7].

Отже, надання податкової інформації можливе за умови дотримання порядку, установленого чинним законодавством України.

Слід зазначити, що обробка даних у базі персональних даних – ДРФО проводиться з метою забезпечення реалізації податкових відносин відповідно до Податкового кодексу України щодо:

-     реєстрації та обліку фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки;

-     обліку джерел отриманих доходів, об’єктів оподаткування, сум нарахованих та/або отриманих доходів, сум нарахованих та/або сплачених податків, даних про податкову знижку та податкові пільги фізичної особи – платника податків;

-     створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

-     забезпечення інших питань адміністрування податків і зборів та інших платежів відповідно до законодавства [8].

Обробка персональних даних суб’єктів персональних даних є необхідною умовою для забезпечення використання реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта) у документах, пов’язаних з проведенням операцій, передбачених пунктами 70.12 – 70.16 статті 70 розділу ІІ ПКУ [7], а також у інших випадках, визначених законодавством, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами, у тому числі банками та іншими фінансовими установами, фізичними особами, у тому числі підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Відповідно до мети обробки до складу персональних даних ДРФО включаються такі дані про фізичних осіб:

-     реєстраційний номер облікової картки платника податків;

-     прізвище, ім’я, по батькові;

-     дата народження;

-     місце народження (країна, область, район, населений пункт);

-     місце проживання;

-     для іноземців: громадянство та номер, що використовується під час оподаткування в країні громадянства;

-     джерела отримання доходів;

-     об’єкти оподаткування;

-     суми нарахованих та/або отриманих доходів;

-     суми нарахованих та/або сплачених податків;

-     інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків;

-     серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий;

-     інформація про фізичних осіб, які померли.

До ДРФО вносяться відомості про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік фізичних осіб – підприємців і осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Такі відомості включають:

-     дати, номери записів, свідоцтв та інших документів, а також підстави державної реєстрації, реєстрації та взяття на облік, припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності, інші реєстраційні дані;

-     інформацію про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік змін у даних про особу, заміну чи продовження дії довідок про взяття на облік;

-     місце провадження діяльності, телефони та іншу додаткову інформацію для зв’язку з фізичною особою – підприємцем чи особою, яка провадить незалежну професійну діяльність;

-     види діяльності;

-     систему оподаткування із зазначенням періодів дії.

Таким чином, у разі надання доступу банкам або бюро кредитних історій до інформації, що міститься у ДРФО, актуальним є питання, до якої саме інформації пропонується надати доступ. У редакції законопроекту [3] дане питання вирішене наступним чином: «Кредитор – банк (за наявності згоди власника інформації) та бюро кредитних історій з метою перевірки платоспроможності боржника та визначення його фінансового стану має право  одержувати необхідні відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків, Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб  про суми доходів, виплачених платникам податків, та утриманих з них податків, зборів, платежів, будь – яку іншу інформацію, необхідну для визначення його фінансового стану та перевірки платоспроможності». Тобто, фактично стороннім особам, якими у даному випадку виступають банк, або бюро кредитних історій буде надано доступ до інформації із ДРФО згідно із таким критерієм, як: інформація, необхідна для визначення фінансового стану та перевірки платоспроможності. Зважаючи на те, що у тексті законопроекту не міститься деталізації, яка інформація є необхідною для визначення фінансового стану та перевірки платоспроможності, вважаємо таку конструкцію недосконалою та такою, що може мати наслідком зловживання.

Наступним питанням, на яке ми вважаємо за необхідне звернути увагу, є доцільність перевірки банківськими установами достовірності інформації позичальника про його фінансовий стан та платоспроможність за допомогою ДРФО.

Слід зазначити, що наразі ДРФО використовується для перевірок у певних випадках відомостей фінансового характеру про фізичних осіб. Йдеться про перевірки достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру у відповідності із Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Такі перевірки здійснюються апаратом Державної фіскальної служби України, а також її територіальними органами (державними податковими інспекціями) за місцем проживання (податковою адресою) суб’єкта декларування.

Під час здійснення перевірки контролюючим органом використовуються [9]:

1) наявна в інформаційних ресурсах контролюючих органів податкова інформація, зокрема, що міститься в податкових деклараціях платників податків (у разі їх подання відповідно до законодавства);

2) інформація, надана особою, стосовно якої проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом контролюючого органу щодо документального підтвердження зазначених у декларації відомостей, встановлених за результатами перевірки розбіжностей між відомостями, зазначеними в декларації, та наявною в контролюючого органу податковою інформацією про них;

3) інформація, що надходить від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також платників податків в установленому законом порядку, зокрема щодо отриманих доходів, наявності нерухомого майна, транспортних засобів, про вклади у банках, цінні папери та інші активи, фінансові зобов’язання, інші відомості, які мають відображатися декларантом у декларації;

4) дані про фізичних осіб, які включаються до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інформаційної системи «Податковий блок», зокрема про джерела отримання доходів, об’єкти оподаткування, суму нарахованих та/або виплачених доходів;

5) інша інформація, що надійшла до контролюючих органів відповідно до вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Фактично перевіряється наступна інформація:

-     відповідність суми доходів, даним зазначеним у декларації (у тому числі – одержаних (нарахованих) з джерел за межами України);

-     достовірність відомостей щодо наявності нерухомого майна та суми витрат на придбання у власність, оренду чи інше право користування, вказаних у декларації, наявній податковій інформації про нерухоме майно (при перевірці відомостей про нерухоме майно враховується зазначена суб’єктом декларування в декларації інформація щодо перебування такого нерухомого майна або його частини у власності, в оренді чи на іншому праві користування);

-     достовірність відомостей щодо наявності транспортних засобів та суми витрат на придбання у власність, оренду чи інше право користування, вказаних у декларації, наявній податковій інформації про транспортні засоби;

-     достовірність відомостей щодо наявності майнових прав, у тому числі суми коштів на рахунках у банках та в інших фінансових установах, номінальної вартості цінних паперів, розміру внесків до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації.

Таким чином, можемо дійти висновку про те, що ДРФО може слугувати лише одним із джерел інформації про фінансовий стан особи. Відтак, видається сумнівною ефективність використання даного інструменту у якості такого, що дозволить суттєво мінімізувати ризики банківських установ при здійсненні кредитних операцій. Тим більше сумнівним видається, що такі зміни до законодавства сприятимуть загальному збільшенню обсягів кредитування в Україні та зменшенню обсягів проблемних кредитів у банківському секторі.

Висновки та перспективи подальших розвідок.

Враховуючи отримані нами результати, ми вважаємо, що закріплення на законодавчому рівні права сторонніх осіб на доступ у режимі реального часу до податкової інформації не дозволить вирішити проблему перевірки банківськими установами достовірності інформації позичальника про його фінансовий стан та платоспроможність. Натомість, викладене сприятиме додатковим ризикам для інформації, що міститься у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків та Єдиному банку даних про платників податків – юридичних осіб.

З урахуванням отриманих результатів, основними напрямами розвитку положень даного дослідження ми вважаємо дослідження проблематики доступу до публічної інформації, що знаходиться у володінні органів Державної фіскальної служби України.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ліпкан В. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк. — К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2015. — 440 с.
2. Мандзюк О. А. Податкова інформація: окремі аспекти реалізації права на доступ / О. А. Мандзюк // Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. — 2013. — №4. — С. 51—56.
3. Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо доступу до інформації про платників податку [Електронний ресурс] : проект Закону України від 29.07.2015 №2460а. — Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.
4. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141 (зі змінами і доповненнями).
5. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13 січня 2011 р. № 2939-VІ // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 32. — С. 314.
6. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — С. 650.
7. Податковий кодекс України : Закон України від 2 грудня 2010 р. № 2755 —VІ // Голос України. — 2010. — № 229—230 (зі змінами).
8. Про затвердження Порядку обробки персональних даних у базі персональних даних – Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків : наказ Міністерства фінансів України від 24.02.2015 № 210 [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.rada.gov.ua.
9. Про затвердження Порядку здійснення перевірки достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру : наказ Міністерства фінансів України від 13.03.2015 № 333 [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.rada.gov.ua.

Мандзюк Олег Андрійович

УДК 351.713:354.42.44

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ПОДАТКОВОЇ

ІНФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ

12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Запоріжжя – 2014

Підписано до друку 18.09.2014. Формат 60×90/16. Папір офсетний.

Друк ризографічний. Умовн. друк. арк. 0,9. Тираж 100 прим. Зам. № 0727.

Видавництво і друкарня – Видавничий дім «Гельветика»

73034, м. Херсон, вул. Паровозна, 46-а, офіс 105.

Телефон +38 (0552) 39-95-80

E-mail: mailbox@helvetica.com.ua

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи

ДК № 4392 від 20.08.2012 р.

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці; досліджено особливості правового режиму податкової таємниці; визначено поняття «податкова таємниця» та запропоновано шляхи удосконалення правового режиму податкової таємниці.

Ключові слова: податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, службова податкова інформація

Осуществлен анализ отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой тайны; исследованы особенности правового режима налоговой тайны, определено понятие «налоговая тайна» и предложены пути совершенствования правового режима налоговой тайны.

Ключевые слова: налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация

The analysis of the state of the domestic legal regulation of social relations in the field of tax secrecy, the peculiarities of the legal regime of tax secrecy; definitions of “tax secret” and suggested ways to improve the legal regime of tax secrecy.

Keywords: tax information, tax information undisclosed secret tax, service tax information

Прийняття Закону України «Про доступ до публічної інформації» відіграло надзвичайно важливу роль у правовому регулювання інформації з обмеженим доступом, оскільки вперше було її класифіковано, надано відповідні дефініції тощо. Водночас цей нормативно-правовий акт містить лише визначення поняття «таємна інформація», яке має достатньо розмитий та дискусійний характер.

Нині податкові органи мають досить широке коло повноважень щодо отримання від власників чи розпорядників інформації, яка має статус інформації з обмеженим доступом. Водночас говорити про наявність адекватних механізмів захисту такої інформації неможливо. Загалом інститут таємниць, незважаючи на те, що не є новим правовим феноменом у юридичній доктрині, є несформованим та малодослідженим. Лише окремі види таємниць (державна таємниця, банківська таємниця тощо) знайшли відповідне законодавче закріплення.

Отже, актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття особливостей нормативно-правового регулювання податкової таємниці як інформації з обмеженим доступом у вітчизняному законодавстві.

Важливість та своєчасність розробки цієї теми підтверджується і рівнем її наукової розробленості. Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Не менш важливі є наукові розробки дослідників, присвячені окремим аспектам інформаційної безпеки України: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін. Проте пропозиції щодо розв’язання проблемних питань не знайшли потрібної рефлексії.

Метою написання даної наукової статті є окреслення стану нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової таємниці в Україні та внесення конкретних пропозицій щодо його удосконалення.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати визначення поняття «податкова таємниця»;

-       окреслити концептуальні засади правового режиму податкової таємниці в Україні;

-       надати пропозиції щодо удосконалення правового режиму податкової таємниці в Україні.

У вітчизняному законодавстві відсутня легальна дефініція поняття «податкова таємниця». Хоча у Законі України «Про інформацію» та у Податковому кодексі Україні надається визначення поняття «податкова інформація» як сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [1; 2].

Навіть поверхневий аналіз цього визначення надає змогу зробити висновок про його розмитість та абстрактність, оскільки підходить до будь-якого контролюючого органу, що існує в Україні. Лише прив’язка про «порядок, встановлений Податковим кодексом України» дає підстави ідентифікувати «певну сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій» як податкову інформацію. Таким чином, таке визначення робить інститут податкової інформації занадто гумовим. Водночас податкові органи здебільшого у своїй діяльності мають місце з інформацією, що має статус інформації з обмеженим доступом. Щодо конкретного переліку відомостей та даних, що становлять собою податкову інформацію, то в податковому законодавстві Україні він відсутній, а тому становить собою загрозу інформаційній безпеці особі та суспільству загалом.

У наукових колах по-різному визначається система податкової інформації. Так, на думку Д. Г. Мулявки та А. О. Максюти, систему податкової інформації необхідно класифікувати наступним чином:

– загальна інформація;

– персональні дані;

– інформація з обмеженим доступом;

– службова інформація;

–     податкова таємниця [3, с. 169].

Така диференціація податкової інформації викликає заперечення, оскільки персональні дані, службова інформація, податкова таємниця є інформацією з обмеженим доступом.

Більш конструктивною вбачається позиція І. І. Бабіна, який класифікує податкову інформацію на два види: відкрита податкова інформація та податкова інформація з обмеженим доступом [4, с. 99].

Саме податкову інформацію з обмеженим доступом слід класифікувати вже на службову інформацію та податкову таємницю.

Така класифікація відповідає нормам Закону України «Про доступ до публічної інформації», де визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

У окремих статтях вищезазначеного Закону надається легальна дефініція конфіденційної та таємної інформації, а також деталізується законодавцем розуміння службової інформації. Так, «конфіденційна інформація визначається як інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов [5].

Беручи до уваги це визначення, відомості і дані, що створені або отримані податковими органами у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на них завдань і функцій не можуть мати конфіденційний характер, оскільки законодавець визначив, що конфіденційною інформацією визначається як інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень (підкреслено нами).

«Таємна ж інформація – це інформація, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю» [5].

До службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці» [5].

Отже, згідно з вітчизняним законодавством податкова інформація з обмеженим доступом може мати лише статус чи службової, чи таємної.

У ст. 21 Закону України «Про інформацію» закріплено, що «порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами» [1]. Водночас нині лише деякі види таємниць регламентовані законодавчо. На жаль, доступ до податкової таємниці, визначення такої таємниці, перелік відомостей, що становлять собою податкову таємницю так законодавцем і не визначено.

Більше того, аналіз поняття «таємна інформація», що закріплено Законом України «Про доступ до публічної інформації», також ускладнює порядок надання певній інформації статусу таємної, адже єдиним критерієм віднесення інформації до таємної інформації є завдання шкоди особі, суспільству і державі. Натомість власник конфіденційної інформації, який встановлює обмежений режим доступу чи не у зв’язку з тим, що, на його думку, при її розголошенні третім особам завдається шкода його інтересам? Своєю чергою заподіяння шкоди інтересам окремій особі негативно впливає на правопорядок в країні, а отже безпосередньо завдається шкода інтересам і держави, і суспільства.

Таким чином, недостатньо застосування такого критерію при класифікації інформації з обмеженим доступом як заподіяння шкоди певним інтересам як визначено в вище закріпленому нормативно-правовому акті.

Аналіз доктринальних джерел щодо класифікації інформації з обмеженим доступом дозволило зробити висновок, що дослідники цієї тематики пропонують різноманітні критерії її класифікації. Так, Л. Л. Фатьянов пропонує класифікацію за ступенем соціальної цінності окремого виду інформації з обмеженим доступом (залежно від передбачуваного збитку від поширення інформації) [6, с. 10]. За даним критерієм найбільшого соціального значення набуває державна таємниця, оскільки вона має загальнодержавне, загальнонаціональне значення. Щодо усіх інших таємниць, то за цією ознакою вони мають другорядне значення, і їх розподіл має умовний, суб’єктивний характер. Отже, згідно з позицією Л. Л. Фатьянова розрізняється інформація з обмеженим доступом, що належить державі (державна таємниця), юридичним (банківська, комерційна таємниця і т. ін.) і фізичним особам (особиста, сімейна і т. ін.).

Серед інших критеріїв класифікації інформації з обмеженим доступом виділяють і способи її придбання. За цим критерієм розрізняють таємниці, придбані на підставі цивільно-правового договору та під час здійснення професійної діяльності [7, с. 75-77].

О. О. Кулініч вважає, що «слід класифікувати всю сукупність відомостей, що складають інформацію з обмеженим доступом, за складною підставою, що одночасно об’єднує декілька підстав, а саме: особливості суб’єктного складу, спосіб виникнення правового режиму, зміст (характер) відомостей, що складають інформацію з обмеженим доступом. З використанням даної підстави класифікації весь обсяг інформації з обмеженим доступом представлений складною системою різних видів інформації з обмеженим доступом, об’єднаних у дві великі групи: державна таємниця і конфіденційна інформація. При цьому конфіденційною інформацією визнається будь-яка інформація з обмеженим доступом, що не має ознак державної таємниці. Конфіденційна інформація, у свою чергу, представлена такими видами: таємниця приватного життя (у т.ч. особиста і сімейна таємниця), комерційна таємниця, професійна та службова таємниці» [7, с. 77].

Але здебільшого дослідники проблематики інформації з обмеженим доступом класифікують інформацію з обмеженим доступом на певні види таємниць без визначення критеріїв. Зокрема, О. В. Ботвінкін та В. П. Ворожко серед видів інформації з обмеженим доступом, що не є державною таємницею виокремлюють такі види таємниць як конфіденційна інформація про особу, адвокатська, банківська, військова, комерційна, лікарська, професійна, службова таємниці, а також таємниця голосування, кореспонденції, листування, наради суддів, нотаріальних дій, страхування, телефонних розмов, усиновлення, внесків (рахунків), заповіту, слідства, інформації у поштовому зв’язку, про стан здоров’я, псевдоніму тощо [8, с. 5].

А. І. Марущак зауважує, що інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну, до останньої, в свою чергу, відноситься державна, комерційна, службова, професійна, військова, банківська, адвокатська, лікарська таємниці, а також таємниця страхування, усиновлення, голосування, нотаріальних дій, листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції [9, с. 23-25].

Таким чином, відсутність законодавчого закріплення критеріїв класифікації інформації з обмеженим доступом негативно впливає на правореалізацію у цій сфері, оскільки окрема інформація, що має обмежений режим доступу, за одним і тим же критерієм класифікації може належати до різних груп.

Наприклад, беручи за критерій сферу реалізації інформації з обмеженим доступом, податкова таємниця становить собою професійну таємницю, оскільки фахівці вищезазначеної діяльності мають забезпечувати режим конфіденційності інформації, яку вони отримала внаслідок необхідності реалізації своїх професійних завдань. Хоча податкова таємниця безпосередньо пов’язана, насамперед, із захистом особистих даних платника податків, а вже потім із виконанням певного роду діяльності щодо надання різноманітних послуг.

Аналіз доктринальних джерел щодо класифікації інформації з обмеженим доступом дозволило зробити висновок, здебільшого інформацію з обмеженим доступом класифікують на конфіденційну та таємну інформацію. Як ми зауважували раніше, такий розподіл також закріплений нормативно.

Водночас розуміння конфіденційної та таємної інформації науковцями та законодавцем має розбіжності. До останньої, на думку вчених, належить винятково державна таємниця. Щодо переліку конфіденційної інформації, то він доволі значний: комерційна, банківська, професійна та службова [10-14].

Згідно з вітчизняним законодавством, то до конфіденційної інформації належить інформація особистого характеру (персональних даних) та комерційна інформація. Інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю визнається таємною.

Загалом термін «таємниця» є доволі часто вживаним у нормативно-правових актах України. Крім зазначених вище таємниць у вітчизняній правовій базі законодавець зазначає і про медичну, військову, комерційну, адвокатську таємниці, а також таємницю нарадчої кімнати, страхування, вчинюваних нотаріальних дій, усиновлення, листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тощо.

Однак не кожен з цих видів інформації можна віднести до категорії таємної, оскільки за умов бажання власника цієї інформації вона може бути розголошена. Тобто обмеження доступу виникає з моменту прийняття власником рішення про це, що ідентифікує таку інформацію як конфіденційну.

Отже, як вірно зауважують В. А. Ліпкан та В. А. Баскаков: «Це доводить, що термін «таємниця» не є визначальним при віднесенні певної інформації до такого виду інформації з обмеженим доступом як таємна інформація» [15, с. 230].

Щодо переліку інформації, що належить до податкової таємниці, а також визначення поняття «податкова таємниця», то, зважаючи на відсутність законодавчого визначення цього поняття, воно є доволі дискусійним та часто-густо діаметрально протилежним у наукових джерелах.

Так, на думку Н. Нелюбини, податкову таємницю становлять будь-які отримані податковим органом (посадовими особами) відомості про платника податків [16, с. 86].

Вважаємо, що таке визначення занадто обмежує зміст поняття «податкова таємниця» та не дає можливості розмежувати податкову таємницю з персональними даними платників податків як інформації з обмеженим доступом.

Аналіз чинного податкового законодавства дає підстави зробити висновок, що податкова таємниця належить до такого виду інформації з обмеженим доступом, як таємна інформація (різновид професійної таємниці).

Згідно зі ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами [2].

Отже, податкова таємниця – це сукупність відомостей і даних, що стали відомі податковим органам у процесі їх поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на них завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку з особливою цінністю для їх власників чи добросовісних користувачів.

Виходячи з цього, вважаємо нагально необхідним законодавчо закріпити вичерпний перелік видів інформації, що становить «іншу передбачену законом таємницю», або перелік засад віднесення інформації до категорії таємної. До того ж, з метою уникнення зловживань з боку податкових органів вбачається за необхідне чітко визначити перелік інформації, що становить собою податкову інформацію (таємницю).

ЛІТЕРАТУРА:

1. Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
2. Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112
3. Мулявка Д. Г. Інформаційна безпека у податковій сфері / Д. Г. Мулявка, А. О. Максюта // Юридичний вісник Причорномор’я. — 2011. — № 2 (2). — С. 166—172.

4. Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України / І. І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2012. — Вип. 6182. — С. 98—101

5. Про доступ до публічної інформації : Закон України // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.

6. Фатьянов А. А. Тайна как социальное и правовое явление. Ее виды. / А. А. Фатьянов // Государство и право. — 1998. — № 6. — С. 5—14.

7 . Кулініч О.О. Інформація з обмеженим доступом як об’єкт цивільних відносин : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ольга Олексіївна Кулініч. — О., 2006. — 200 с.

8 . Ботвінкін О.В. Інформація з обмеженим доступом, що не є державною таємницею, в законодавстві України : [аналіт. огляд] / О.В. Ботвінкін, В.П. Ворожко. — К. : Вид-во НА СБ України, 2006. — 96 с.

9 . Марущак А.І. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом : [курс лекцій]. — К. : КНТ, 2007. — 208 с.

1. Алексенцев А.И. О составе защищаемой информации / А. И. Алексенцев // Безопасность информационных технологий. — 1999. — № 2. — С. 4—9.
2. Лопатин В. Н. Правовая охрана и защита коммерческой тайны / В. Н. Лопатин // Законодательство. — 1998. — № 11. — С. 14—21.
3. Лопатин В. Н. Концепция развития законодательства в сфере обеспечения информационной безопасности Российской Федерации (проект) / В. Н. Лопатин. — М., —1998. — 255 с.
4. Гражданское право: В 2 т. Том 1: учебник [для студ. высш. учеб. завед. / отв. ред. проф. Е. А Суханов (2-е изд., перераб. и доп.)]. – М. : БЕК, 1998. – 816 с.
5.  Андрощук А. Секретна інформація як об’єкт правової охорони / А. Андрощук // Інтелектуальна власність. — 1999. — № 3—4. – С. 27—32.
6.  Ліпкан В.А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в України : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С, Ліпкан, 2013. — 344 с.

16. Нелюбина Н. Обєкт податкової таємниці / Н. Нелюбина // Правова інофрматика. — 2007. — № 1 (13). — с. 85—89

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації; досліджено особливості правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом; визначено поняття «податкова інформація з обмеженим доступом» та запропоновано шляхи удосконалення правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом.

Ключові слова: податкова інформація, відкрита податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, службова податкова інформація

Осуществлен анализ отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации; исследованы особенности правового режима налоговой информации с ограниченным доступом, определены понятия «налоговая информация с ограниченным доступом» и предложены пути усовершенствования правового режима налоговой информации с ограниченным доступом.

Ключевые слова: налоговая информация, открытая налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация

The analysis of the national legal regulation of social relations in the field of tax information; peculiarities of the legal regime of tax information with restricted access, defined the term “tax undisclosed information” and suggested ways of improving the legal regime of tax information with restricted access.

Keywords: tax information, open tax information, tax information undisclosed secret tax, service tax information

Ефективна діяльність податкових органів неможлива без отримання відповідної інформації від її власників чи розпорядників. Здебільшого така інформація має конфіденційний чи таємний характер, що потребує від податкових органів забезпечення її безпеки, унеможливлення несанкціонованого доступу сторонніх осіб чи розголошення.

Саме тому актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття особливостей нормативно-правового регулювання податкової інформації з обмеженим доступом в Україні.

Важливість та своєчасність розробки цієї теми підтверджується і рівнем її наукової розробленості. Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Не менш важливі є наукові розробки дослідників, присвячені окремим аспектам інформаційної безпеки України: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін. Проте пропозиції щодо розв’язання проблемних питань не знайшли адекватного відображення. Незважаючи на наявність наукових розвідок з цієї теми, ця проблема так і залишається малодослідженою і дискусійною.

Отже, метою написання даної наукової статті є окреслення стану нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації з обмеженим доступом в Україні та внесення конкретних пропозицій щодо його удосконалення.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати визначення поняття «інформація з обмеженим доступом»;

-       дослідити основні ознаки інформації з обмеженим доступом;

-       окреслити концептуальні засади правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом в Україні;

-       надати визначення поняття «податкова інформація з обмеженим доступом».

Оскільки податкова інформація з обмеженим доступом – важливий вид інформації з обмеженим доступом, конструктивним вбачається розгляд концептуальних засад забезпечення такої інформації в науковій та правовій доктрині України.

Незважаючи на наявність законів України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації», де здійснюється спроба законодавцем визначити види інформації з обмеженим доступом, загальні засади механізму її захисту, а також доступу до інформації у наукових колах достатньо дискусійні такі питання як: визначення поняття «інформація з обмеженим доступом», критерії віднесення того чи того виду інформації до службової, конфіденційної або таємної,  а також визнання певної податкової інформації чи то до службової чи то таємної інформації.

Так, О. О. Кулініч визначає інформацію з обмеженим доступом як доступні певному колу осіб відомості, дані і знання, що мають особливу цінність для осіб, у володінні яких знаходяться, та щодо яких уживаються заходи, спрямовані на обмеження вільного доступу третіх осіб, поширення яких може заподіяти істотну шкоду зацікавленим особам (власникам чи добросовісним користувачам) [1, с. 74].

Серед ознак інформації з обмеженим доступом вона виокремлює такі:

1) зміст інформації з обмеженим доступом складають знання, повідомлення, відомості про соціальну форму руху матерії і про всі інші її форми у той мірі, у якій вони використовуються суспільством, особою;

2) відомості, що складають зміст інформації з обмеженим доступом по своїй суті ідеальні (нематеріальні);

3) інформація з обмеженим доступом існує винятково в рамках взаємодії суб’єктів суспільних відносин: окремих індивідуумів, їх груп, а також таких соціальних утворень, як держава, муніципальні утворення і юридичні особи;

4) інформація з обмеженим доступом нерозривно не пов’язана з матеріальним носієм. Вона є самостійним об’єктом правового регулювання, що не залежить від конкретної форми її матеріального носія;

5) інформація з обмеженим доступом має кількісні і якісні характеристики. Співвідношення кількісних і якісних властивостей інформації має нелінійний характер (якість інформації з обмеженим доступом не залежить від її кількості);

6) інформація з обмеженим доступом не є загальнодоступною;

7) інформація з обмеженим доступом відома і використовується чітко визначеним колом осіб;

8) суб’єкт інформації вживає заходів, що спрямовані на обмеження вільного доступу третіх осіб до інформації;

9) інформація з обмеженим доступом має особливу соціальну цінність у силу її дійсної або потенційної невідомості третім особам. Поширення такої інформації може спричинити заподіяння істотної шкоди зацікавленим особам;

10) зміст інформації з обмеженим доступом відповідає обмеженням, установленим законодавством [1, с. 72-73].

На думку В. А. Ліпкана та В. А. Баскакова, ознаками інформації з обмеженим доступом є:

1)      інформація з обмеженим доступом – це, насамперед, відомості, дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;

2)      інформацією, до якої може буде застосований обмежений режим доступу, є така, що не суперечить чинному законодавству України;

3)      певне коло користувачів отримали доступ до неї виключно на законних підставах (добросовісні користувачі);

4)      інформація з обмеженим доступом має особливу цінність для вищезазначеної категорії суб’єктів (моральну, матеріальну, особисту тощо) в силу невідомості її іншим суб’єктам;

5)      власники та добросовісні користувачі інформації з обмеженим доступом здійснюють адекватні законні заходи з метою унеможливлення доступу сторонніх суб’єктів;

6)      за порушення вищезазначених заходів встановлена юридична відповідальність [2, с. 264].

Беручи до уваги зазначені вище ознаки, вони надають таке визначення поняття «інформація з обмеженим доступом» – будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, доступ до яких обмежено відповідно до законодавства України її власником чи добросовісним користувачем (суб’єктом владних повноважень, фізичною або юридичною особою) у зв’язку з її особливою цінністю для них на законних підставах [2, с. 264].

А. І. Марущак пропонує декілька визначень поняття «інформація з обмеженим доступом». Зокрема в одній із своїх робіт він визначає її як відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і доступ до яких обмежений власником таких відомостей [3, с. 19]. У іншій роботі поняття інформація з обмеженим доступом цим дослідником трактується як відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і право на обмеження доступу до яких надано власнику таких відомостей [4, с. 23].

Отже, інформація з обмеженим доступом – це така інформація, доступ до якої мають чітко визначені особи чи особа, а також така інформація, що є цінною у зв’язку з тим, що не відома необмеженому колу осіб.

Слід зауважити, що діяльність податкових органах безпосередньо пов’язана з необхідністю володіння інформацією, що має конфіденційний чи навіть таємний характер. Зокрема персональні дані платників податків, банківська, комерційна таємниця – це лише деякі види інформації з обмеженим доступом.

У Законі України «Про інформацію», у Податковому кодексі Україні визначено поняття «податкова інформація» як сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [5; 6].

Отже, до податкової інформації належать як відкрита інформація, так і інформація з обмеженим доступом.

Екстраполюючи зазначені вище визначення по6нять «інформація з обмеженим доступом», а також окреслені вище ознаки інформації з обмеженим доступом на предмет дослідження пропонуємо визначати податкову інформацію з обмеженим доступом як сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на податкові органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України, доступ до яких обмежено ними відповідно до законодавства України у зв’язку з особливою цінністю для їх власників чи добросовісних користувачів.

 Загальні засади правового режиму відкритої податкової інформації чітко визначено в Законі України «Про доступ до публічної інформації». Щодо правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом, то він не знайшов законодавчого закріплення.

Водночас Податковий кодекс України містить ряд положень, що безпосередньо визначають правовий режим податкової інформації з обмеженим доступом. Серед основних такі:

-       платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами (ст. 17 Податкового кодексу України);

-       не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи (ст. 21 Податкового кодексу України);

-       документи, що містять комерційну таємницю або є конфіденційними, передаються окремо із зазначенням посадової (службової) особи, що їх отримала. Передача таких документів для їх огляду, вивчення і їх повернення оформляються актом у довільній формі, який підписують посадова (службова) особа контролюючого органу та платник податків (його представник) (ст. 85.3 Податкового кодексу України) тощо.

Незважаючи на наявність Закону України «Про доступ до публічної інформації», де чітко класифіковано інформацію з обмеженим доступом на конфіденційну, таємну та службову,  а також наявність визначень понять «конфіденційна інформація», «таємна інформація» та перелік відомостей, що належать до службової інформації, вважаємо за необхідне законодавчо закріпити критерії віднесення податкової інформації до службової чи таємної інформації. Адже правовий режим захисту та рівень небезпеки від розголошення інформації, що належить до таємної чи службової значно різниться. Тим більше у вітчизняному законодавстві нині відсутня дефініція поняття «податкова таємниця».

ЛІТЕРАТУРА:

1. Кулініч О.О. Інформація з обмеженим доступом як об’єкт цивільних відносин : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ольга Олексіївна Кулініч. — О., 2006. — 200 с.
2. Ліпкан В.А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в України : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.
3. Марущак А.І. Правомірні засоби доступу громадян до інформації : [навч.-практ. посіб.] — Біла Церква : Вид-во «Буква», 2006. — 432 с.
4. Марущак А.І. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом : [курс лекцій]. — К. : КНТ, 2007. — 208 с.
5.     Про інформацію : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
6.     Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112.

Олег Андрійович Мандзюк,

кандидат юридичних наук,

голова Інституту стратегічних ініціатив ГОСЛ

Здійснено аналіз стану вітчизняного нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації; досліджено відповідність норм податкового законодавства нормам Закону України «Про доступ до публічної інформації» у контексті механізма доступу до податкової інформації, напрямів забезпечення податковими органами публічності податкової інформації, порядка захисту порушеного права на доступ до інформації.

Ключові слова: податкова інформація, відкрита податкова інформація, податкова інформація з обмеженим доступом, податкова таємниця, службова податкова інформація

Сделан анализ состояния отечественного нормативно-правового регулирования общественных отношений в сфере налоговой информации; исследовано соответствие налогового законодательства нормам Закона Украины «О доступе к публичной информации» в контексте механизма доступа к налоговой информации, направлений обеспечения налоговыми органами публичности налоговой информации, порядка защиты нарушений права на доступ к информации.

Ключевые слова: налоговая информация, открытая налоговая информация, налоговая информация с ограниченным доступом, налоговая тайна, служебная налоговая информация.

The analysis of the national legal regulation of social relations in the field of tax information ; investigated compliance of tax legislation with the Law of Ukraine «On access to public information» in the context of the mechanism to access tax information , directions publicity of the tax authorities of tax information , procedures to protect rights access to information.

Key words: tax information, open tax information, tax information undisclosed secret tax, service tax information

ХХІ сторіччя змінило статус інформації. Нині вона відіграє надзвичайно важливу роль у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Особливо вагоме значення вона має для функціонування органів державної влади. Адже успішне виконання покладених на них завдань та функцій неможливе без отримання, пошуку, зберігання, використання інформації.

Міжнародна практика засвідчує, що демократичність та розвиненість країни наразі також характеризується її рівнем інформатизації, медіатизації та інтелектуалізації. За допомогою новітніх та інноваційних інформаційних технологій і засобів зв’язку громадськість бере участь в акцентуванні та вирішенні ряду суспільних проблем, контролює легальність ухвалених рішень органами державної влади та адекватність застосованих засобів при цьому, формує ефективний механізм державної політики.

Крім безперечно позитивних наслідків інформаційної стадії розвитку людства, інформація водночас може виступати певною загрозою інформаційній безпеці людини, суспільства та держави.

Адже розголошення тієї частки інформації, що має стратегічне значення для держави чи окремих громадян, або використання тієї інформації, що може завдати шкоди здоров’ю, честі, гідності та правам і свободам громадян, є явищами негативного характеру, що потребують посиленої уваги законотворців до інформаційної складової національного законодавства та правоохоронних органів у цій сфері.

Протягом останніх десять років ця галузь законодавства найбільш динамічна. Український парламент, беручи до уваги високі міжнародні стандарти у цій сфері, ухвалив ряд інформаційних законів, які серйозно вплинули на прозорість функціонування апарату держави.

Попри це говорити про сформованість та ефективність інформаційного законодавства неможливо. Стихійність та фрагментарність нормативно-правового регулювання у цій сфері сприяли неоднозначному розумінню інституту інформації загалом та інституту інформації з обмеженим доступом зокрема, що своєю чергою ускладнює процес правореалізації правозастовними та правоохоронними органами.

Особливо складна ситуація у цьому контексті спостерігається в податкових органах, оскільки їх діяльність безпосередньо пов’язана зі збором, пошуком, перевіркою інформації, передачею її третім особам, захистом персональних даних платників податків чи інших відомостей, що мають конфіденційний характер тощо.

Саме тому актуальним напрямом наукової діяльності є розкриття особливостей нормативно-правового регулювання податкової інформації в Україні.

Важливість та своєчасність розробки цієї теми підтверджується і рівнем її наукової розробленості. Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі нормативно-правові аспекти податкової інформації можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. .Юсупов тощо.

Зауважимо, що здебільшого порушена проблематика в юридичній доктрині розглядається у контексті окреслення деяких аспектів інформаційної безпеки України, зокрема такими дослідниками, як: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна, В. І. Ярочкін. Проте пропозиції щодо розв’язання проблемних питань не знайшли адекватного відображення.

Незважаючи на наявність наукових розвідок з цієї теми, ця проблема так і залишається малодослідженою і дискусійною.

Отже, метою написання даної наукової статті є окреслення стану нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері податкової інформації в Україні та внесення конкретних пропозицій щодо його удосконалення.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати визначення поняття «податкова інформація»;

-       виділити основні види податкової інформації;

-       окреслити концептуальні засади нормативно-правового регулювання забезпечення права на доступ до інформації;

-        визначити відповідність стану забезпечення права на доступ до інформації у податкових органах згаданим вище засадам;

-       визначити перспективи розвитку забезпечення права на доступ до доступ до інформації у податкових органах.

Слід зауважити, що тривалий час у Законі України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року не виокремлювався такий вид інформації як податкова. Згідно зі ст. 18 цього нормативно-правового акту було визначено такі види інформації:

-       статистична інформація;

-       адміністративна інформація;

-       масова інформація;

-       інформація про діяльність державних органів місцевого і регіонального самоврядування;

-       правова інформація;

-       інформація про особу;

-       інформація довідково-енциклопедичного характеру;

-       соціологічна інформація.

Законодавче закріплення податкова інформація вперше у згаданому Законі знайшла своє відображення у зв’язку з ухваленням Податкового кодексу України.

Нині нова редакція Закону України «Про інформацію» виокремлює такі види інформації за змістом:

-         інформація про фізичну особу;

-         інформація довідково-енциклопедичного характеру;

-         інформація про стан довкілля (екологічна інформація);

-         інформація про товар (роботу, послугу);

-         науково-технічна інформація;

-         податкова інформація;

-         правова інформація;

-         статистична інформація;

-       соціологічна інформація;

-       інші види інформації [1].

Згідно з ст. 16 цього нормативно-правового акта податкова інформація – це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України [1].

Навіть поверхневий аналіз цього визначення надає змогу зробити висновок про його розмитість та неконкретизованість законодавцем, оскільки підходить до будь-якого контролюючого органу, що існує в Україні. Лише прив’язка про «порядок, встановлений Податковим кодексом України» дає підстави ідентифікувати «певну сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій» як податкову інформацію.

Слід зауважити, що в наукових джерелах це поняття здебільшого не знаходить свого відображення. Предметом дослідження науковців є лише окремий вид податкової інформації – податкова таємниця [2-6]. Хоча в українському податковому законодавстві це поняття, як і види інформації, що належить до податкової таємниці, механізм захисту такої таємниці не визначено.

Зважаючи на те, що податкова інформація є видом інформації, то її диференціацію неможливо здійснювати без розгляду наукових джерел, присвячених класифікації інформації загалом. Так, Л. Кураков і С. Смірнов класифікують інформацію за її доступністю на чотири класи інформації: загальнодоступна інформація; інформація, доступ до якої не може бути обмежений; інформація з обмеженим доступом; інформація, яка не підлягає поширенню [7, с. 7].

На думку російського дослідника В. А. Копилова: «Аналіз основних видів інформації, що виробляється, дає можливість поділити їх на дві групи: відкриту, яка вільно розповсюджується в інформаційній сфері, і обмеженого доступу, розповсюдження якої можливе лише на умовах конфіденційності або таємності.

До відкритої інформації належать:

-       інформація, що строюється в процесі творчості (витвори науки та мистецтва, відкриті патенти та авторські свідоцтва);

-       документована інформація, що надається обов’язковою;

-       офіційні документи;

-       масова інформація, що розповсюджується ЗМІ;

-       інша інформація необмеженого доступу.

До інформації обмеженого доступу належить:

-       документована інформація про державну та службову таємницю (в порядку захисту інтересів держави);

-       документована інформація, що містить відомості про ноу-хау та ноу-ноу ( в порядку захисту секретів виробництва і науки);

-       персональні дані ( в порядку захисту особистої таємниці)» [8, с. 35-36].

Опонує зазначеним вище підходам Б. А. Кормич: «Схема «відкритої та закритої інформації» не може до кінця розкрити особливості існуючих її винятків та обмежень. Так, наприклад, подібна схема не робить різниці між інформацією, яка містить державну таємницю і доступ до якої може бути наданий лише обмеженому колу осіб, та інформацією, яка може бути передана будь-яким зацікавленим особам за відповідну винагороду ( ті ж самі ноу-хау). Причому це може бути як передача копії цієї інформації, так і повна передача усіх прав на подібну інформацію» [9, с. 274].

Натомість стверджує: «Два правові методи регулювання створюють три можливі види правового обігу інформації: відкритий, що регулюються виключно цивільно-правовими нормами, закритий, що регулюються адміністративно-правовими нормами, і нарешті обмежений, до якого застосовуються обидва види правового регулювання. До них також долучається вільний обіг інформації, який правом не врегульований взагалі» [10, с. 337].

Дослідження нормативно-правового регулювання податкової інформації в Україні, уможливлює її диференціацію щонайменше на три види:

1)    відкрита податкова інформація;

2)    службова податкова інформація;

3)    податкова таємниця.

Зважаючи на те, що останні два види податкової інформації є інформацією з обмеженим доступом, то фактично податкову інформацію слід поділити на два види: відкрита податкова інформація та податкова інформація з обмеженим доступом. Дану позицію підтримує і І. І. Бабін [2].

Загальні принципи правового режиму відкритої податкової інформації регламентовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року. Відповідно до ст. 15 даного правового документу розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати:

1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо);

2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності;

3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення;

4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник;

6) інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації;

7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань;

8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи;

9) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;

10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію;

11) інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, а саме про:

- їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв’язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти;

- прізвище, ім’я та по батькові, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;

- розклад роботи та графік прийому громадян;

- вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;

- перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення;

- перелік і службові номери засобів зв’язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації,  оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності;

- порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності;

- систему обліку, види інформації, якою володіє суб’єкт владних повноважень;

12) іншу інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, порядок обов’язкового оприлюднення якої встановлений законом [11].

Дослідження О. Ю. Тімарцевим офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України уможливило констатувати про наявність згаданої вище інформації [3].

Однак така інформація Міністерства доходів і зборів України має винятково довідковий характер з метою покращення сервісних функцій цього органу.

Аналіз веб-сайтів структурних та регіональних підрозділів цього Міністерства дає підстави стверджувати, що цими підрозділами також виконуються вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки визначено і організаційну структуру, мету, завдання, функції, повноваження та напрями діяльності регіональних податкових органів, і нормативно-правові акти, що регламентують діяльність податкових органів та нормативно-правові акти, ухвалені Міністерством доходів і зборів України, а також проекти правових документів, що підлягають обговорення, і перелік та умови отримання послуг, що надаються ним, форми і зразки документів, правила їх заповнення тощо.

Синтезуючи основні правові положення, закріплені цим нормативно-правовим актом, та, екстраполюючи їх на предмет наукової статті, до відкритої податкової інформації слід віднести відомості та дані про:

-  організаційну структуру, мету, завдання, функції, повноваження та напрями діяльності податкових органів державної влади;

-  структуру та обсяг бюджетних коштів, а також порядок, напрями та механізм витрат тощо;

-  нормативно-правові акти, що регламентують діяльність податкових органів та нормативно-правові акти, ухвалені Міністерством доходів і зборів України, а також проекти правових документів, що підлягають обговоренню;

-  перелік та умови отримання послуг, що надаються ним, форми і зразки документів, правила їх заповнення;

-  порядок складання, процедура подання запиту на інформації;

-  оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

-  механізми або процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядників інформації;

-  плани проведення та порядок денний відкритих засідань Міністерства доходів і зборів України;

-  загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;

-  інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень: їх місцезнаходження, поштова адреса, номери засобів зв’язку, адреси офіційного веб-сайту й електронної пошти; прізвище, ім’я, по батькові, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівника органу й його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, окрім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;

-  розклад роботи і графік прийому громадян;

-  вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;

-  перелік і службові номери засобів зв’язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства доходів і зборів України, а також їх керівників, окрім підприємств, установ і організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контр розвідувальної діяльності.

Щодо безпосередньо спеціалізованої податкової інформації, то правовий режим такої інформації закріплено Податковим кодексом України. Зокрема у ст. 183 Податкового кодексу України закріплено, що для інформування платників податків ПДВ центральний орган державної податкової служби щодекади оприлюднює на своєму веб-сайті дані з реєстру платників ПДВ [12].

До того ж веб-сайт Міністерства доходів і зборів України містить ряд меню, використовуючи які можна отримати інформацію про анульовані свідоцтва платників податків ПДВ, надійність ділових партнерів тощо.

Реалізація права на доступ до відкритої податкової інформації забезпечується також створенням електронного сервісу «Електронний кабінет платника податків», який надає інформацію про обчислення і строки сплати податків та зборів.

Не менш важливого значення у цьому контексті має і наявність колл-центра, що надає уніфіковані інформаційно-довідкові та консультаційні послуги платникам податків усієї країни.

Отже, забезпечення циркулювання відкритої податкової інформації чи права на її доступ на відміну від правового режиму податкової інформації з обмеженим доступом має необхідне правове підґрунтя. На законодавчому рівні чітко визначено яка інформація є публічною, механізм доступу до такої інформації, види юридичної відповідальності за порушення права на доступ до інформації, порядок захисту порушеного права на доступ до інформації тощо. До того ж реформування податкової сфери обумовлює перманентне удосконалення механізму доступу громадян до податкової інформації.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
2. Бабін І. І. Правове регулювання податкової таємниці за законодавством України / І. І. Бабін // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2012. — Вип. 6182. — С. 98—101.
3. Тімарцев О. Ю. Податкова таємниця: дискусійні аспекти / О. Ю. Тімарцев // Економічний часопис- ХХІ. — 2013. — № 7—8 (1). — С. 65—68.
4. Юсупов К. И. О налоговой тайне / К. И. Юсупов // Налоговая проверка. — 2012. — № 1. — С. 34—41.
5. Дуканов С. С. Современное видение понятия «налоговая тайна» / С. С. Дуканов // Российский аналоговій курьер. — 2010. — № 9. — С. 23—30.
6. Кучеров И. И. Налоговая тайна: правовой режим защиты информации / [И. И. Кучеров, А. В. Торшин]. — М. : Центр ЮРИНФОР, 2003. — 147 с.
7. Кураков Л.П., Смирнов С.Н. Информация как объект правовой защиты. – М., 1998. – 240 с.
8. Копылов В.А. Информационное право : [учебник] / В. А. Копылов. — М. : Юристъ, 2005. — 512 с.
9.            Кормич Б.А. Інформаційна безпека : організаційно-правові основи : [навч. посіб.] / Б. А. Кормич. — К. : Кондор, 2004. — 382 с.
10.         Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України : [монографія] / Б. А. Кормич. — Одеса : Юридична література, 2003. — 472 с.
11. Про доступ до публічної інформації : Закон України // Офіційний вісник України. — 2011. — № 10. — Ст. 446.
12.  Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112.