Голова Інституту

цивільних правовідносин ГОСЛ

кандидат юридичних наук, доцент

Юридичні факти, як правове явище, перебувають у постійній динаміці, обумовлюючи виникнення, зміну або припинення різноманітних правових відносин. Будь-яка особа у своєму житті неодноразово стикалась з різними юридичними фактами та їх проявом, як то: факт народження людини, реєстрація шлюбу, вступ на навчання, прийняття або звільнення з роботи, смерть людини, заподіяння шкоди, складання заповіту, укладання договору тощо. Юридичні факти знаходять свій прояв у багатьох сферах правових відносин, в тому числі, й у цивільній процесуальній сфері. Приналежність таких юридичних фактів до зазначеної площини правовідносин, у поєднанні з їх специфікою, спрямованістю та галузевим змістом, дозволяє вести мову про окремий різновид юридичних фактів ‒ процесуальні юридичні факти.

Процесуальні юридичні факти є багатоаспектним, різноплановим та змістовним явищем в цивільному процесуальному праві виступаючи в якості інструментарію, що змушує норми права діяти. Вказані факти охоплюють всі сфери цивільних процесуальних правовідносин, обумовлюючи можливість їх вивчення як на теоретичному, так і на практичному рівнях.

На теоретичному рівні процесуальні юридичні факти можуть досліджуватись крізь призму визначення їх поняття, ознак, функцій, видів, структури, динаміки, класифікації, порядку фіксації та системи.

Мета даної статті полягає у визначенні поняття та ознак системи процесуальних юридичних фактів, як одного з найменш дослідженого явища сфери цивільних процесуальних правовідносин.

Аналіз спеціальної літератури засвідчує, що юридичні факти на загальнотеоретичному рівні вивчали та досліджували багато вчених як радянського, так і сучасного періоду, зокрема: В.Б. Ісаков, А.М. Завальний, Г.В. Кикоть, А.В. Коструба, З.Р. Рафікова, Р.О. Халфіна та інші. Процесуальні юридичні факти як специфічне процесуальне правове явище вивчали такі науковці як: Ж.Ю. Мірошникова, М.О. Рожкова, Н.А. Чудиновська, В.В. Ярков. Незначна кількість досліджень в даній сфері свідчить про низький рівень наукового інтересу до даної проблематики з боку вчених-процесуалістів, що відповідним чином відкриває шляхи для здійснення нових наукових пошуків в даному напрямі.

Отже, питання щодо визначення поняття та ознак системи процесуальних юридичних фактів у цивільному судочинстві України не піддавались науковому вивченню ні на рівні дисертаційних досліджень, ні на рівні окремих наукових статей.

Необхідно констатувати відсутність в законодавчому полі формулювання поняття «процесуальний юридичний факт» та «система процесуальних юридичних фактів», а тому дослідження системи процесуальних юридичних фактів слід розпочати з безпосереднього тлумачення слова «система». У Великому тлумачному словнику сучасної української мови слово «система» визначається як порядок, зумовлений правильним, планомірним розташуванням і взаємним зв’язком частин чого-небудь [1, с. 1320]. Вказане визначення дозволяє зробити висновок, що система процесуальних юридичних фактів повинна складатись із закономірно розташованих у взаємному зв’язку та певному порядку частин. Система повинна виявляти та враховувати всі частини єдиного цілого.

З метою досягнення окресленої в статті мети окремо слід розглянути поняття «процесуальні юридичні факти». В праві «юридичні факти» визначаються як певні життєві обставини, що обумовлюють виникнення, зміну або припинення правовідносин. В якості «процесуальних юридичних фактів» пропонується розуміти певні життєві обставини, дії або бездіяльність учасників цивільного процесу, які призводять до процедурних наслідків, та з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин. Саме таке визначення даної категорії повною мірою розкриває її зміст.

Співвідношення та аналіз понять «система», «юридичні факти» та «процесуальні юридичні факти» дозволяє синтезувати визначення наступної категорії. Система процесуальних юридичних фактів ‒ це взаємопов’язані між собою певні життєві обставини, дії або бездіяльність учасників цивільного процесу, з настанням яких норми цивільного процесуального законодавства пов’язують виникнення, зміну та припинення відповідних юридичних наслідків для учасників цивільних процесуальних правовідносин.

На сьогодні в цивільному процесуальному праві відсутня загальноприйнята система процесуальних юридичних фактів, що негативно впливає на процедуру нормотворчості в даній галузі. Відсутність належного опрацювання законодавчої бази від моменту підготовки правової норми до її реалізації, створює сприятливі умови для недобросовісних учасників цивільних процесуальних правовідносин, призводячи до непродуманого та необґрунтованого внесення змін до процесуальних кодексів, в тому числі до Цивільного процесуального кодексу України (далі ‒ ЦПК України) [2].

Значення норм вказаного Кодексу неможливо заперечувати, адже вони виконують важливу та невід’ємну, для цілого ряду кодифікованих законодавчих актів, обслуговуючу функцію. Виходячи зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України можна стверджувати, що норми цивільного процесуального законодавства, насамперед, спрямовані на реалізацію положень наступних кодексів: Цивільного, Сімейного, Житлового, Земельного та Кодексу законів про працю.

Застосування кількісного аналізу дозволило встановити, що з моменту набуття чинності ЦПК України зазначений кодифікований нормативний акт піддавався чисельним змінам, доповненням та тлумаченням. Так, починаючи з 01.09.2005 р. до ЦПК України було внесено 64 зміни та доповнення, в 7-ми випадках застосовувалось офіційне тлумачення норм рішеннями Конституційного Суду України, у 3-х випадках окремі положення ЦПК України рішеннями Конституційного Суду України визнались неконституційними.

Аполітичний за змістом ЦПК України зазнавав негативного впливу в результаті політичних та революційних подій, що відбувались в Україні на початку 2014 р., у вигляді прийняття діючою на той час Верховною Радою України так званих «законів 16 січня 2014 р.» [3], які мали суто диктаторське спрямування. Деполітизація внесених безглуздих змін відбулась 28.01.2014 р. [4] не дозволивши перетворити ЦПК України в засіб політичного протистояння та тиску.

На моє переконання, ЦПК України виходячи зі свого призначення повинен залишатись ефективним механізмом захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави та суспільних інтересів.

В певному середовищі науковців, юристів, адвокатів та суддів панує усталена думка про необхідність кардинальної зміни положень ЦПК України. Вважаю, що в даному випадку повинно йтись не про кардинальні зміни, а про можливість застосування науково обґрунтованих та практично виважених підходів до подальшого удосконалення цивільного процесуального законодавства. Все це вказує на необхідність розробки ефективної системи процесуальних юридичних фактів цивільного процесуального права та цивільного судочинства, з у рахуванням якої будуть послідовно вноситись зміни до норм ЦПК України. Наявність визначеної системи процесуальних юридичних фактів у цивільному процесуальному праві дозволить створити можливість передбачати запити суспільства до безпосереднього виникнення проблем із правозастосуванням та дозволить стати методологічною основою для вивчення цивільного процесуального права як галузі права.

У чинному ЦПК України відсутня спеціальна норма, глава або розділ, присвячені процесуальним юридичним фактам. Також в Кодексі відсутня узагальнююча норма, яка б містила перелік підставі виникнення цивільних процесуальних фактів. Формування уяви про існування процесуальних юридичних фактів можливе лише в результаті системного аналізу норм ЦПК України. Безпосереднім аналогом, проявом та закріпленням процесуальних юридичних фактів є відповідні процесуальні дії, вчинювані як судом, так й учасниками цивільного процесу під час розгляду цивільних справ.

Слід визнати, що чинному ЦПК України бракує спеціальної норми, подібної до ст. 11 Цивільного кодексу України [5], в якій би були визначені підстави виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Проектуючи положення вказаної норми на сферу цивільного судочинства можна визначити, що цивільні процесуальні правовідносини виникають в результаті вчинення судом або учасниками цивільного процесу дій, регламентованих нормами цивільного процесуального законодавства.

Системний аналіз положень ЦПК України дозволяє дійти висновку, що підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин, а відповідно процесуальними юридичними фактами, зокрема, є: 1) дії або бездіяльність суду; 2) дії або бездіяльність учасників цивільного процесу; 3) заяви, позовні заяви, скарги подані до суду особами або уповноваженими органами з метою захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, права та інтересів юридичних осіб, державних та суспільних інтересів; 4) судові рішення ухвалені або постановлені судами; 5) порушення судом або учасниками цивільного процесу норм цивільного процесуального законодавства; 6) наслідки подій, з якими пов’язано настання цивільних процесуальних наслідків; 7) інші процесуальні юридичні факти.

Спробуємо дослідити системні ознаки та зв’язки процесуальних юридичних фактів. Як наголошує В.Б. Ісаков система юридичних фактів може розумітись у двох значеннях ‒ матеріальному та ідеальному. У першому ‒ йдеться про взаємозв’язки реальних, виникаючих у житті фактичних обставин; у другому ‒ про системні зв’язки юридичних норм, точніше, їх гіпотез, в яких закріплені моделі юридичних фактів [6, с. 48].

Систему процесуальних юридичних фактів слід відносити до класу так званих «великих систем». Д.О. Поспєлов зазначає, що велика система характеризується наступними ознаками: неможливістю повної формалізації об’єкту управління; непостійністю структури та функціонування об’єкту управління; багатоканальністю управління та нечіткістю самих критеріїв доцільності; наявністю в даних системах людей, які володіють системою вільних дій [7, с. 4-5].

Більшість з перерахованих ознак явища «велика система» притаманні для системи процесуальних юридичних фактів. При цьому можна стверджувати, що досліджувана система процесуальних юридичних фактів має власні специфічні риси та ознаки, серед яких слід виділити наступні:

1) наявність великої кількості елементів системи. Фактична система складається із значної кількості як окремих процесуальних юридичних фактів, так і їх сукупності, у вигляді процесуально регламентованих фактичних складів. В процесі розгляду цивільної справи вказана ознака системи проявляється у наступному. Наприклад, особа в порядку ст. 118 ЦПК України звертається до суду із позовною заявою. Подання вказаної заяви є окремим процесуальним юридичним фактом, який обумовлює виникнення та розвиток, за наявності позитивних процесуальних умов, окремих процесуальних дій, які формують фактичний процесуальний склад у вигляді першої стадії цивільного процесу ‒ відкриття провадження у справі. За своїм змістом будь-який фактичний процесуальний склад є не чим іншим, як сукупністю окремих процесуальних юридичних фактів. Проте, сама система процесуальних юридичних фактів передбачає наявність логічно побудованих та процесуально регламентованих процесуальних дій, перебуваючих у визначеному взаємозв’язку;

2) відносна нестабільність елементного складу системи. В результаті розвитку суспільних відносин нові процесуальні юридичні факти вводяться в процесуальний обіг, інші вибувають з обігу, обумовлюючи розширення системи. Вказані процеси відповідним чином впливають на зміну зв’язків між процесуальними юридичними фактами. Як вже наголошувалось, з 01.09.2005 р. до ЦПК України було внесено 64 зміни та доповнення, а у 3-х випадках окремі положення ЦПК України рішеннями Конституційного Суду України визнались неконституційними. В якості прикладу зміни системи процесуальних юридичних фактів можна назвати виключення з процесуального обігу такої процесуальної дії, як подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду або ухвали суду першої інстанції, яка існувала в ЦПК України з 01.09.2005 р. до 03.08.2010 р. Іншим прикладом зміни системи процесуальних юридичних фактів є скасування імперативного статусу попереднього судового засідання. Так, починаючи з 03.08.2010 р. попереднє судове засідання при розгляді цивільних справ стало не обов’язковим, а питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у справі;

3) влив «людського фактору» на розвиток елементів системи. Для системи процесуальних юридичних фактів, як і для будь-яких інших правових явищ, притаманне поєднання об’єктивних та суб’єктивних складових. Особливість цивільного судочинства полягає в тому, що його ефективність в більшості випадків залежить від своєрідного «людського фактору», який в цивільному процесуальному праві має назву – внутрішнє переконання суду. Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Положення вказаної норми має поширення на прийняття судом будь-яких судових рішень, що супроводжують розгляд цивільної справи. Більш вдалим, на мою думку, синонімом словосполучення «внутрішнє переконання суду» є словосполучення «суддівський розсуд».

Суддівський розсуд ‒ це врегульований правовими нормами специфічний вид правозастосовної діяльності, що здійснюється в процесуальній формі та полягає в наданні суду, у відповідних випадках, повноважень вирішувати спірне правове питання, виходячи із цілей, передбачених законодавцем, принципів права та інших загальних положень закону, конкретних обставин справи, а також засад розумності, добросовісності та справедливості [8, с. 106]. Суддівський розсуд реалізується в межах, наданих суду процесуальним законом прав із застосування матеріального і процесуального права задля найбільш ефективного захисту суб’єктивних прав сторін. Наприклад, саме від суддівського розсуду залежить можливість реалізації положень ч. 1 ст. 202 ЦПК України, в яких закріплені диспозитивні підстави для зупинення провадження у справі.

Прояв «людського фактору» полягає в тому, що не лише суд, а й учасники цивільного процесу формують та вибудовують систему процесуальних юридичних фактів, так як саме людина є ініціатором виникнення та розвитку переважної більшості таких юридичних фактів. Це, зокрема, відбувається шляхом передбаченої нормами ЦПК України можливості на будь якій стадії цивільного процесу укласти мирову угоду або відмовитись від позову;

4) нормативна регламентованість елементів системи. Процесуальними юридичним фактами визнаються не будь які обставини суспільного життя, а лише ті, що регламентовані нормами цивільного процесуального законодавства. По суті, сфера процесуальних юридичних фактів по-перше, визначається законодавчими рамками, по-друге, обмежується предметом правового регулювання, який, наприклад, у справах позовного провадження визначається змістом заявлених позовних вимог. Аналіз елементів системи процесуальних юридичних фактів дозволяє спостерігати постійні трансформаційні переходи від зального до конкретного і, навпаки.

У будь-якому випадку життєві обставини, що не регламентовані нормами цивільного процесуального законодавства не можуть входити до складу системи процесуальних юридичних фактів.

5) відносно визначена тривалість елементів системи. Аналіз положень ЦПК України засвідчує, що тривалість більшості процесуальних юридичних фактів визначена чіткими часовими рамками, як то: строки вирішення питання про відкриття провадження у справі (ст. 122 ЦПК України), строки розгляду цивільних справ (ст. 157 ЦПК України), строки подання апеляційної або касаційної скарги (ст. 294, 325 ЦПК України) тощо.

Разом з тим, словосполучення «відносно визначена тривалість» вказує на те, що не всі елементи досліджуваної системи обмежені відповідними часовими рамками. В окремих випадках рішення суду сприймається в якості процесуального юридичного факту, який може впливати на розвиток цивільних процесуальних правовідносин під час розгляду інших цивільних справ. Такими рішеннями можуть бути рішення про визнання, якими підтверджується наявність або відсутність між сторонами певних юридичних відносин, певних обставин чи юридичних фактів (наприклад, рішення суду про визнання права власності) або конститутивні рішення, зміст яких спрямований на зміну чи припинення правовідносин (наприклад, рішення суду про виділ частки зі спільного майна, про розірвання шлюбу тощо). Як результат, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК України);

6) прояв нормативно неурегульованих елементів системи. Наявність прогалини (недоліків) у цивільному процесуальному законодавстві та неможливість передбачення наперед всіх процесуальних відносини, вказує на потребу запровадження в цивільному процесуальному законодавстві процесуальної аналогії. Мною підтримується позиція М.І. Балюка та Д.Д. Луспеника, які вважають, що законодавцю слід закріпити застосування процесуальної аналогії в цивільному процесі задля дотримання необхідних процесуальних гарантій учасників процесу та для діяльності самих судів у рамках правового поля. Це дозволить вирішити далеко не просту проблему, коли частина відносин між судом і окремими учасниками процесу будуються з урахуванням фактичних, не опосередкованих нормами цивільного процесуального права, тим більше, що юридична доктрина заперечує наявність в процесі фактичних відносин [9, с. 51].

Сформульовані ознаки системи процесуальних юридичних фактів вказують на динамічний та змінний характер досліджуваної системи. Змінюваність системи зумовлена такими факторами як: швидкоплинність суспільних відносин, що породжують та сприяють виникненню нових процесуальних юридичних фактів, які знаходять відповідну імплементацію у вигляді внесення систематичних змін та доповнень до норм цивільного процесуального законодавства.

Підводячи підсумок слід зазначити, що подальша розробка системи процесуальних юридичних фактів у цивільному процесуальному праві має важливе значення для функціонування сфери цивільних процесуальних правовідносин. Будь-які правовідносини будуються на сукупності юридичних фактів. На мій погляд, система процесуальних юридичних фактів повинна бути зрозумілою та динамічною, такою, що своєчасно враховує зміни у сфері суспільного життя. Поглиблене вивчення цієї системи потрібне для подальшого розвитку діючої системи правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин та для формування єдиної правозастосовної практики. Вивчення системи процесуальних юридичних фактів у цивільному процесуальному праві обумовлено об’єктивною необхідністю формування як теоретичних, так і практичних засад правореалізації, кінцевим результатом якої є забезпечення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави чи суспільних інтересів.

Література:

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. ‒ К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. ‒ 1728 с.
2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15
3. Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян: Закон України від 16.01.2014 р. // Відомості Верховної Ради України. ‒ 2014. ‒ № 22. ‒ Ст. 801.
4. Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України: Закон України від 28.01.2014 р. // Відомості Верховної Ради України. ‒ 2014. ‒ № 22. ‒ Ст. 811.
5. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15
6. Исаков В.Б.. Юридические факты в советском праве. / В.Б. Исаков. ‒ М., Юридическая литература. 1984. ‒ 144 с.
7. Поспелов Д.А. Большие системы (ситуационное управление). / Д.А. Поспелов ‒ М., 1975. ‒ 63 с.
8. Папкова О.А. Понятие судейского усмотрения / О.А. Папкова // Российское право. – 1997. ‒ № 12. ‒ С. 106
9. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях) : Коментарії, рекомендації, пропозиції / М. І. Балюк, Д. Д. Луспеник. ‒ Х.: Харьков юрид., 2008. ‒ 708 с.

Ключові слова: система, юридичні факти, процесуальні юридичні факти, система процесуальних юридичних фактів, цивільний процес, цивільне судочинство

Кафтя Андрій Анатолійович,

здобувач Запорізького національного університету

Розглядається необхідність використання різних методологічних підходів та принципів при дослідженні  правової системи; розкрито зміст та співвідношення понять «методологія», «метод»; виокремлено основні методологічні підходи, що застосовуються в юридичних дослідженнях; розкрито концептуальні засади застосування системного підходу при дослідженні правової системи як правової категорії та юридичного феномена.

Ключові слова: правова система, метод, методологія, методологічний підхід, системний підхід, система

Рассмотрена необходимость использования различных методологических подходов и принципов при исследовании правовой системы; раскрыто содержание и соотношение понятий «методология», «метод»; выделены основные методологические подходы, применяемые в юридических исследованиях; раскрыто концептуальные основы применения системного подхода при исследовании правовой системы как правовой категории и юридического феномена.

Ключевые слова: правовая система, метод, методология, методологический подход, системный подход, система

Consider the need to use different methodological approaches and principles to the study of the legal system; the meaning and value of concepts «methodology», «method»; singled out the basic methodological approaches used in legal studies; deals with the conceptual foundations of a systematic approach to the study of the legal system as a legal category and legal phenomenon.

Key words: legal system, method, methodology, methodological approach, system approach, system

Складність правової системи як предмета дослідження обумовлює необхідність використання різних методологічних підходів та принципів. Причому їх застосування має бути науково обґрунтованим. Кожна юридична наука має власний інструментальний апарат, за допомогою якого вивчає відповідні соціальні процеси та явища, робить висновки та надає пропозиції й рекомендації з метою їх удосконалення.

Зважаючи на те, що категорія «правова система» є новим, малодослідженим юридичним феноменом, слід визнати відчутний брак методологічних засад її дослідження та визначення взаємозв’язку з іншими соціальними системами. Це обумовлює актуальність написання даної наукової статті.

Метою наукової статті є розкриття плюралізму методологічних підходів щодо дослідження правової системи як юридичної категорії.

Задля цього автором поставлені такі завдання: 1) визначити поняття «методологія» та «метод»; 2) виокремити основні методологічні підходи, що застосовуються в юридичних дослідженнях; 3) розкрити концептуальні засади застосування системного підходу при дослідженні правової системи.

Написання даної наукової статті ґрунтується на фундаментальних працях таких відомих вітчизняних фахівців інформаційної проблематики, як: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. Ф. Коваль, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, О. А. Мандзюк, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, В. І. Теремецький, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна тощо.

В юридичній науковій літературі викладено різні підходи до виокремлення структури методології юридичної науки.

Так, С. Д. Гусарєв та О. Д. Тихомиров зауважують: «…методологія юридичної науки не зводиться лише до сукупності наукових методів пізнання правової дійсності і побудови наукових знань, а є складним і багатоплановим утворенням, що охоплює: світоглядні, філософські, теоретичні та наукознавчі засади; проблеми структури юридичного наукового знання взагалі і в особливості його теорій та концепцій; тенденції виникнення, функціонування і зміни наукового знання, а також його класифікації, типологізації; понятійний апарат юридичної науки і її наукову мову; структуру і склад теоретичних та інших наукових методів, що застосовуються; формалізовані методики і процедури конкретного їх використання» [1, с. 248-249].

Цю думку підтримують й інші вчені: «…загальний стан розробки методологічних проблем українського правознавства відстає від сучасних потреб, хибує відчутними недоліками. Поширення набули методологічна невизначеність, еклектизм, некритичне запозичення певних методів та методичних засобів інших наук поза межами їх можливого використання у дослідженнях соціально-правових проблем. Мають місце непоодинокі прояви абстрактного соціально-беззмістовного визначення державно-правових явищ, нерозбірливого застосування концепцій та норм, що належать до різних, нерідко протилежних зарубіжних правових систем, недооцінки правових принципів…» [2, с. 150-154].

Розуміння понять «методологія», «методи», а також їх співвідношення доволі дискусійне серед науковців. Оперуючи вищезазначеними поняттями, дослідники не бачать різниці між ними та здебільшого вживають їх як синоніми.

Так, О. Ф. Скакун зазначає: «…метод юриспруденції являє собою засіб юридичного пізнання, створення та організації юридичного знання. За допомогою юридичного методу предмет юриспруденції конкретизується і оформлюється у відповідну юридичну теорію (юридичну науку) як єдину систему знань про державу та право, висловлену в поняттях» [3, с. 48].

В. В. Лазарєв, С. В. Липень визначають методологію як сукупність принципів, прийомів, способів наукової діяльності, що застосовується для отримання істинних, та таких, що відображають об’єктивну реальність, знань [4, с. 19].

Водночас авторський колектив російських вчених, оперуючи усталеною і консервативною конструкцією, зазначають, що метод охоплює способи, прийоми, засоби вивчення [5, с. 15].

Привертає увагу підхід колективу вітчизняних науковців: «…методологія — це наука про методи, складне утворення, що характеризує систему різних методологічних рівнів і методів пізнання предмета. В механізмі юридичного пізнання вона може розглядатися як вихідна категорія, а метод у свою чергу — це базова категорія методології, адже вона є не що інше, як теорія методів» [6, с. 14].

Здебільшого у вітчизняних наукових колах методологію визначають як концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища [7, с. 35]. Таке трактування цих понять можна знайти у більшості енциклопедичних видань.

Аргументовану позицію з цього приводу детально викладено В. А. Ліпканом та В. А. Залізняком [8, с. 148-149], згідно з якою ці поняття («метод» і «методологія») слід використовувати в таких значеннях.

Метод 1) спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність; 2) спосіб дослідження конкретної сфери об’єктивної реальності, який надає загальнометодологічним засадам предметної визначеності. Метод як засіб пізнання являє собою спосіб відтворення в розумовій діяльності досліджуваного предмета.

Методологія 1) сукупність принципів, прийомів і методів дослідження будь-якого об’єкта; 2) певним чином сформована ідеологія науково-аналітичної роботи, що базується на певних припущеннях, ідейно-теоретичних засадах, ціннісних настановах, які загалом задають науково-пізнавальний горизонт ставлення  людини до світу, суб’єкта до об’єкта, що вивчається, та змінюється в процесі людської діяльності; 3) наука про методи пізнання й перетворення світу.

Отже, наукова значимість і пізнавальна цінність методу та методології, що застосовується при дослідженні, визначається їх евристичним потенціалом, здатністю збагатити науку новим знанням, виявити нові ракурси у досліджуваному явищі, сприяти всебічному його розумінню.

Обрання конкретного методологічного підходу здійснюється, виходячи із особливостей предмета дослідження, а також поставленої мети.

Нині найбільш широковживаними методологічними підходами в юридичних розвідках при дослідженні різних правових явищ та процесів є діяльнісний, функціональний, системний.

Діяльнісний підхід базується на засадах «теорії діяльності», де діяльність інтерпретується як пояснювальний принцип, парадигма, теоретична модель та метод наукових досліджень, що надає можливість розглянути навколишній світ як прояв, форму, умову, результат цілеспрямованого впливу людини та суспільства.

Функціональний підхід спрямований на розкриття сутності соціального призначення явищ та спрямованості впливу.

При дослідженні явищ правової дійсності, що мають складну будову та пов’язані з іншими явищами, особливо активно застосовується системний підхід.

Саме він дозволяє дослідити правову системи не лише як підсистему інших соціальних систем (міжнародної правової системи, політичної системи, економічної системи тощо), а й розкрити зміст та корелятивні зв’язки її елементів між собою.

Зокрема поряд з поняттям «правова система» застосовуються й інші суміжні поняття: «система законодавства», «система права», «система нормативно-правових актів», «система правового регулювання» тощо.

Правова система — це відкрита складна система, що перебуває у постійній взаємодії із зовнішнім середовищем, внаслідок чого постійно перебуває в стані динамічної трансформації. Наприклад, правова система будь-якої країни є частиною міжнародної правової системи, у зв’язку з чим міжнародні стандарти та міжнародно-правові акти, що ухвалюються міжнародними інституціями (міжнародними організаціями), стають частиною внутрішнього національного законодавства.

Не менш важливого значення мають й інші зовнішні системи – політична, економічна, екологічна, культурна, інформаційна тощо. Будь-які глобальні проблеми стають предметом реагування міжнародної спільноти. Єдиним цивілізованим результатом такого реагування є ухвалення відповідних нормативно-правових актів, що потребують не лише де-юре імплементації у національну правову систему, а й реалізації міжнародних норм де-факто.

Наприклад, поява та ескалація інформаційних правопорушень, що мають транснаціональних характер, детермінувала необхідність розроблення концептуальних засад боротьби з інформаційними правопорушеннями, адекватного інституційно-функціонального механізма протидії та подолання їх шкідливих наслідків. Внаслідок чого була ухвалена Концепція Рада Європи «Про кіберзлочинність», склади інформаційних правопорушень яких містяться в національних кримінальних нормативно-правових актах. Отже, взаємозв’язок правової системи з іншими соціальними системами є діалектичним.

На когнітивному рівні дана проблема операціоналізується в дослідженнях Ю.Є.Максименко, яка розвиває інформаційну деліктологію [9]

До того ж правова система є цілісною системою як з позиції виникнення, так й особливо функціонування. Це також детермінує актуальність застосування системного підходу при розкритті змісту, структури та взаємозв’язку її елементів між собою.

З точки зору, О. Ф. Скакун до елементів правової системи суспільства слід відносити суб’єктів права, правові норми та принципи, правореалізацію, правозастосування, правовідносини, правомірну поведінку, юридичну практику, праворозуміння, правові ідеї, концепції, правову свідомість, правову культуру, зв’язки між названими елементами, що визначають результат їх взаємодії – законність, правопорядок [3, с. 303].

На думку В. Д. Попкова, структура правової системи суспільства характеризується трьома групами правових явищ:

-       нормами права, принципами та інститутами права, що утворюють нормативну сторону;

-       сукупність правових установ, що складають організаційну сторону;

-       сукупністю правових поглядів, уявлень, ідей, що охоплюються соціально-культурною стороною [10].

І. В. Петеліна виділяє такі елементи правової системи:

-       право (система норм);

-       законодавство (як форма виразу норм);

-       правові установи, що здійснюють правову політику держави;

-       судова та інша юридична практика;

-       механізм правового регулювання;

-       правореалізаційний процес (акти застосування норм права й тлумачення норм права);

-       права, свободи та обов’язки громадян (суб’єктивне право);

-       система правовідносин;

-       законність та правопорядок;

-       правова ідеологія (правосвідомість, юридичні доктрини, правова культура);

-       суб’єкти права (індивідуальні та колективні);

-       систематизуючи зв’язки;

-       інші правові явища (юридична відповідальність, правовий статус тощо), що утворюють «інфраструктуру» правової системи [11, с. 16].

У свою чергу, Ю. О. Тихомиров до правової системи суспільства відносить такі елементи:

1) цілі та принципи правого регулювання;

2) основні види правових актів та їх об’єднання;

3) системоутворюючі зв’язки, що забезпечують взаємодію всіх елементів та цілісність системи. Через деякий проміжок часу він висунув тезу про те, що при аналізі правової дійсності необхідно розглядати два явища: правову систему, що склалася історично, та систему законодавства, що є продуктом національної діяльності, формою виразу нормативного матеріалу [12, с. 33].

Здебільшого в наукових колах виділяють такі елементи правової системи:

- суб’єкти права;

- система права;

- система законодавства;

- правові принципи;

- правова культура;

- правова свідомість;

- юридичні установи;

- юридична техніка;

- юридичні терміни;

- правова політика;

- правотворчість;

- правореалізація;

- правовідносини;

- юридична практика.

Отже, розвиток того чи іншого елемента правової системи так чи інакше впливає на трансформацію правової системи в цілому. Поява нових галузей законодавства чи галузей права, недостатній рівень правореалізації чи правової культури не дають можливості правовій системі розвиватись та набувати нового, більш високого рівня розвитку.

Концептуальні засади системного підходу визначено в численних юридичних наукових працях. Зокрема, Н. М. Онищенко на підставі аналіза широкого кола праць зарубіжних та вітчизняних вчених окреслила основні правила та прийоми системного підходу та відповідним чином трансформувала стосовно особливостей правової реальності. Внаслідок чого визначено сутність, структуру, функції правової діяльності як елемента правової системи, форми її функціонування, зокрема надається системоутворювальне значення у зв’язку з залежністю від неї генези, стану та перспектив розвитку правової системи [13 -15].

При використанні методології системного підходу досліджувалися статичні, динамічні, структурні компоненти та властивості правової системи, її внутрішні та зовнішні прояви, генетичні та функціональні зв’язки, взаємодія з соціальним і інформаційним середовищем.

До загальновизнаних методологічних положень системного підходу у застосуванні до проблематики дослідження належать такі:

- державно-правові явища й окремі їх компоненти розглядаються як системи (підсистеми);

- елементи системи, взаємопов’язані між собою так само, як і кожне явище з множиною інших явищ (систем), причому властивості елементів (підсистем) залежні від властивостей цілого, частиною якого вони є;

- кожне державно-правове явище має динамічну природу, тобто йому властиві процеси виникнення, становлення, розвитку, зміни та припинення існування;

- функціонування та розвиток цих явищ здійснюється в результаті взаємодії з зовнішнім середовищем при домінуванні внутрішніх закономірностей (його саморозвитку) над зовнішніми чинниками та закономірностями.

Отже, застосування системного підходу при дослідженні правової системи дає змогу дійти таких висновків:

1)               правова система — це складний та багатоаспектний правовий феномен;

2)               при її дослідженні слід ураховувати її зв’язки з іншими правовими феноменами, соціальними системами та, кореляцію між її структурними елементами (підсистемами);

3)               правова система є динамічною та багаторівневою системою;

4)               метою правової системи є забезпечення правового порядку;

5)               лише комплексне використання методологічних підходів і методів дослідження сприятимуть об’єктивному, всебічному розкриттю сутності та зміста правової системи.

Окремої уваги потребують застосування спеціально наукових методів (семантичної валентності, кореляційного регресійного аналізу, апроксимації часових рядів юридичних даних за допомогою співставлення гармонічної та інших видів функцій (ряду Фур’є), авторегресійних моделей юридичних процесів, системного метаконцептуального моделювання матриць знань тощо), на яких акцентує увагу у своїх публікаціях сучасний дослідник проблем інформаційної політики В.А.Ліпкан [16-18].

Таким чином, для забезпечення комплексності, обґрунтованості та достовірності наукових результатів дослідження правової системи слід застосовувати комплекс світоглядних, філософських, наукових та теоретичних засад, використовувати загальнонаукові, конкретно-наукові та спеціальні методи пізнання, вибір і характер яких зумовлено метою та завданнями дослідження.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): навч.посіб./ С.Д. Гусарєв, О.Д. Тихомиров. – 4-те вид., стер.  —  К.: Знання, 2010.  —  с.  66-67; Тихомиров А.Д. Юридическая компаративистика: философские, теоретические и методологические проблемы.  —  К.: Знання, 2005. – с. 248-249
2. Рекомендації міжнародної науково-теоретичної конференції «Проблеми методології сучасного правознавства» // Вісник Академії правових наук України. —Харків, 1997. — Вип. 1. — С. 150—154.
3. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : [Підручник] / О. Ф. Скакун. — Харків : Консул, 2008. — 656 с.
4. Лазарев В. В. Теория государства и права : [Учебник для вузов] / В. В. Лазарев, С.В. Липень. — М. : Спарк, 2004. — 528 с.
5. Теория государства и права: [Курс лекций] / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. — М. : Юристъ, 1997. — 672 с.
6. Гусарєв С. Д. Теорія права і держави :  [Навчальний посібник] / С. Д. Гусарєв, А.Ю. Олійник, О.Л. Слюсаренко. — К. : Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. — 270 с.
7. Шейко В.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності : [Підручник] / В.М. Шейко, Н.М. Кушнаренко. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К : Знання-Прес, 2002. — 295 с.
8. Ліпкан В.А. Систематизація інформаційного законодавства України : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / За заг. ред.. В. А. Ліпкана.  —  К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012.  —  304 с.
9. Максименко Ю. Є. Інформаційна деліктологія: засади становлення / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко // Матеріали круглого столу, присвяченого 90-літтю академіка В. В. Копейчикова (19 листопада 2013 року). — К. : ТОВ «НВП «Інтерсервіс», 2014. — С. 92—96.
10. Поняття та структура правової системи суспільства. Режим доступу: http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=4914&Itemid=71 – Заголовок з екрану
11. Петелина И.В. Теоретические проблемы Российской правовой системы: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Саратовская гос. акад. права. – Саратов, 1996. – С. 16.
12. Тихомиров Ю.А. Правовая система развитого социалистического общества / Ю. А. Тихомиров // Советское государство и право. – 1979. – № 7. – С.33.
13. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Монографія. —  К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. —  352 с.
14. Оніщенко Н.М. Теоретико-методологічні засади формування та розвитку правової системи: Аврореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.01/ Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. —  К., 2002. — 32с.
15. Оніщенко Н.М. Розвиток соціальності сучасних державних і правових систем // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — Вип. 14. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. — С. 3—11.
16. Ліпкан В. А. Науковий алгоритм дослідження кодифікації інформаційного законодавства України / В. А. Ліпкан // Підприємництво, господарство і право. — 2014. — № 1. — С. 44—48.
17. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.
18.  Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

АКАДЕМІЯ БЕЗПЕКИ ВІДКРИТОГО СУСПІЛЬСТВА

АКАДЕМІЯ НАУК ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

В. А. ЛІПКАН, О. В. КУШНІР

ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

Монографія

За загальною редакцією В.А.Ліпкана

Київ — 2013

ФОП О.С. Ліпкан

ВСТУП

Актуальність теми. Розбудова незалежної правової держави потребує створення умов для розвитку інтересів особи, суспільства і держави, що, своєю чергою, має обумовлюватись забезпеченням ефективного захисту від внутрішніх та зовнішніх загроз. Тож необхідно на новій основі підходити до формування як самої системи правоохоронних органів, так і до побудови окремих її складових, зокрема підсистеми протидії торгівлі людьми (далі ? ПТЛ), враховуючи, що генезис та еволюція суб’єктів зазначеної підсистеми нерозривно пов’язані з розвитком статусу центральних органів державної виконавчої влади.

Недостатність правового та науково-методологічного підґрунтя, базуючись на якому можна було б удосконалити діяльність у сфері взаємодії суб’єктів ПТЛ, обумовлює актуальність комплексного дослідження питань, пов’язаних із адміністративно-правовим аспектом взаємодії суб’єктів ПТЛ.

Отже, брак системного та комплексного дослідження суспільних відносин у сфері протидії торгівлі людьми та супровідних явищ, необхідність впровадження дієвих форм протидії цьому явищу, а також відсутність належного наукового забезпечення діяльності органів державного управління з протидії торгівлі людьми зумовлює актуальність теми дослідження, її теоретичну та практичну важливість.

При написанні дослідження автори використовували деякі наукові праці з галузі адміністративного права, зокрема В. Б. Авер’янова, В. Г. Афанасьєва, Д. М. Бахраха, В. Т. Білоуса, Ю. П. Битяка, А. С. Васильєва, В. В. Галунька, В. М. Гаращука, І. П. Голосніченка, Є. В. Додіна, Р. А. Калюжного, С. В. Ківалова, З. Р. Кісіль, Л. В. Коваля, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, Є. Б. Кубко, О. В. Кузьменко, В. І. Курила, Б. М. Лазарева, В. А. Ліпкана, Л. Ф. Морозова, Н. Р. Нижник, В. І. Олефіра, В. Ф. Опришка, Н. М. Осипової, О. П. Полінця, В. Г. Поліщука, В. П. Портнова, П. М. Рабіновича, В. І. Ремньова, Л. А. Савченко, А. О. Селіванова, А. І. Сироти, С. Г. Стеценка, М. С. Студенікіної, Ю. О. Тихомирова, М. М. Тищенка, Р. Й. Халфіної, В. В. Цвєткова, В. Є. Чиркіна, Ю. С. Шемшученка, В. С. Шестака, В. К. Шкарупи, К. В. Шоріної.

Вагомою джерельною базою слугували також роботи з тематики у сфері протидії торгівлі людьми, зокрема: О. М. Бандурки, Т. І. Возної, В. О. Іващенко, В. А. Козака, Г. Л. Кохан, В. М. Куца, К. Б. Левченко, Я. Г. Лизогуба, О. М. Надьон, О. М. Орлеана. Однак попри багатоманітність наукових джерел, жодної монографічної роботи з проблематики взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми, в якій комплексно б розглядалися відповідні питання, досі немає, що також є додатковим аргументом щодо актуальності обраної нами теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. На основі узагальнення правозастосовної діяльності суб’єктів протидії торгівлі людьми, аналізу вітчизняного і зарубіжного законодавства, практичних наробок зазначених суб’єктів розробити та надати науково обґрунтовані пропозиції щодо підвищення ефективності протидії торгівлі людьми.

Отже, необхідно:

–              окреслити історіографію дослідження протидії торгівлі людьми у світовій та вітчизняній правовій доктрині;

–              визначити ступінь наукової розробленості адміністративно-правових досліджень взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми;

–              надати авторське бачення поняття взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми через виокремлення підходів до його визначення, а також відмежування від інших споріднених понять; розробити класифікацію принципів взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми;

–              класифікувати взаємодію у сфері протидії торгівлі людьми; надати авторське бачення поняття форми взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми та скласти перелік основних форм;

–              охарактеризувати особливості адміністративно-правового статусу суб’єктів протидії торгівлі людьми;

–              здійснити розмежування адміністративно-правової компетенції суб’єктів протидії торгівлі людьми;

–              узагальнити міжнародний досвід протидії торгівлі людьми та визначити основні шляхи його запозичення в Україні;

–              визначити напрями вдосконалення взаємодії міліції з іншими суб’єктами протидії торгівлі людьми.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час організації та реалізації взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми в Україні.

Предметом дослідження є адміністративно-правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження складається із сукупності наукових методів, які застосовуються в комплексі для вирішення завдань дослідження та досягнення його мети. Базовою методологічною основою став загальнонауковий системний підхід, який обґрунтовує взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів і суспільних явищ як елементів системи.

За допомогою діалектичного й історичного методів досліджено шляхи становлення і розвитку протидії торгівлі людьми в Україні, а також підходи до розуміння цього явища. Окрім того, історичні аспекти становлення системи протидії торгівлі людьми досліджувалися на підставі порівняльно-ретроспективного, історико-генетичного методів, а також методів екстраполяції і факторного аналізу (підрозділ 1.1). За допомогою соціологічного методу було з’ясовано позиції практиків у сфері протидії торгівлі людьми. Завдяки аксіоматичному методу були визначені вихідні параметри дослідження; індуктивний та дедуктивний методи застосовувалися при узагальненні та аналізі емпіричної інформації (підрозділ 1.2). За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначені сутність, загальні та особливі риси протидії торгівлі людьми (підрозділ 1.3).

Застосування формально-логічного та соціологічного методів дозволили визначити роль та місце суб’єктів протидії торгівлі людьми в державному управлінні, їх значущість для суспільства, а також застосовувалися при дослідженні особливостей категорійного апарату вітчизняного адміністративного права. За допомогою герменевтичного методу встановлювалася текстуальна сутність нормативних приписів законодавчих актів щодо правового статусу учасників суспільних відносин, що виникають у процесі протидії торгівлі людьми (підрозділ 3.2). Структурно-функціональний метод сприяв аналізу повноважень суб’єктів у сфері протидії торгівлі людьми, виявленню недоліків в їхній спільній діяльності, визначенню напрямів її вдосконалення (підрозділ 6.2).

За допомогою формально-юридичного методу, а також методу порівняльно-правового аналізу досліджувалися норми вітчизняного і зарубіжного законодавства, що дало змогу переосмислити вітчизняний досвід адміністративно-правового регулювання взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми (підрозділ 3.1). Статистичний та порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення напрямів удосконалення правових засад і практики застосування суб’єктами протидії торгівлі людьми своїх повноважень. Прогностичний аналіз, що передбачав виявлення тенденцій розвитку системи протидії торгівлі людьми, здійснювався з використанням методів прогнозування, а саме ? методу екстраполяції, методу аналогії. Інформаційна і теоретична бази дослідження складаються з національного і зарубіжного законодавств, підзаконних нормативно-правових актів, міжнародних документів, що стосуються предмета дослідження.

Емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності Міністерства внутрішніх справ України як головного суб’єкта протидії торгівлі людьми (проаналізовано результати діяльності за
2000 ? 2012 роки).

Нормативна основа дослідження ? чинне та попереднє законодавство України, перспективне адміністративно-процедурне законодавство.

Наукова новизна одержаних результатів. Пропонована робота є однією із перших у вітчизняній правовій науці комплексною монографічною розвідкою, що присвячена вивченню питань взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми в Україні. Проведене дослідження системи органів, які взаємодіють у сфері протидії торгівлі людьми, та вивчення їх правового статусу надало можливість авторам сформулювати й аргументувати основні положення новизни дослідження, зокрема:

уперше:

–     запропоновано розуміння поняття „взаємодія суб’єктів протидії торгівлі людьми”, у зв’язку з чим зазначено, що, незважаючи на поширеність поняття „взаємодія”, донині немає єдиного загальноприйнятого визначення, а отже ? і однозначного тлумачення, і консенсуального розуміння принципових положень взаємодії між суб’єктами протидії торгівлі людьми. Тому це поняття автором розглядається авторами як заснована на законах та підзаконних актах, погоджена за метою, місцем та часом діяльність різних суб’єктів ПТЛ, що полягає в раціональному поєднанні сил, засобів і методів, властивих цим суб’єктам, з метою виявлення, попередження та припинення торгівлі людьми, а також усунення причин і умов, що їй сприяють;

–      проаналізовано сучасний стан протидії торгівлі людьми в Україні та запропоновано авторську модель системи протидії торгівлі людьми через виокремлення трьох основних її компонентів ? суб’єктів, що безпосередньо  протидіють торгівлі людьми, та сформульовано її ознаки. Зазначена модель виглядає наступним чином: 1) державні суб’єкти протидії торгівлі людьми; 2) інші суб’єкти, що протидіють торгівлі людьми та визначаються Кабінетом Міністрів України; 3) міжнародні та громадські організації, що беруть участь у протидії торгівлі людьми;

–     розроблено авторський проект Стратегії розвитку системи протидії торгівлі людьми в Україні, головною метою якої є забезпечення такого рівня системи ПТЛ, який гарантував би забезпечення прав і свобод людини та громадянина, подальше зміцнення авторитету Української держави. Досягнення цієї мети можливе через реалізацію державної політики протидії торгівлі людьми;

удосконалено:

–     пропозиції внесення змін і доповнень до законодавства України, зокрема запропоновано проект Стратегії розвитку системи протидії торгівлі людьми;

–     засади застосування міжнародного досвіду протидії торгівлі людьми, зокрема визначено конкретні напрями його запозичення;

набули подальшого розвитку:

–              форми взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми в Україні: 1) розроблення та здійснення узгоджених заходів щодо запобігання, виявлення і розкриття злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми; 2) здійснення комплексного впливу на соціальні передумови торгівлі людьми; 3) розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми, розшук і затримання осіб, які їх вчинили; 4) обмін інформацією про наміри окремих осіб і способи вчинення ними злочинів, пов’язаних  із торгівлею людьми; 5) внесення до відповідних закладів, міністерств і відомств пропозицій щодо усунення виявлених причин та умов, які сприяють вчиненню таких злочинів, а також пропозицій щодо змін та доповнень чинного законодавства;

–              розроблення складових системи протидії торгівлі людьми в Україні, а саме: суб’єкта та його обов’язків, сфери функціонування суб’єктів і правоохоронних заходів;

–              аргументація необхідності створення самостійного суб’єкта протидії торгівлі людьми в складі Міністерства внутрішніх справ України, як це було до 2012 року.

CONCLUSION

The monograph provides a new solution of scientific objective to clarify the nature of interaction between the entities that combat human trafficking (HT), to identify administrative and legal relations between these entities as well as directions for cooperation improvement with simultaneous clarifying of methodological orientations and criteria for such activities.

We acknowledge that current state of regulation interaction between the entities combating human trafficking in Ukraine needs radical improvement. However, the level of scientific development in theoretical legal research of the issue is rather low.

By the results of the research we consider necessary to formulate the most important, practically meaningful and scientifically valid conclusions.

The R&D level of the issue on interaction of entities combating human trafficking has been determined.  In spite of the numerous papers on specific aspects of human trafficking, a comprehensive and systematic study on interaction of the entities combating human trafficking has not been made. Analysis of the said papers and their comparison with the law enforcement practices indicates, that the paradigm concept of interaction has not yet been elaborated in the legal scientific literature as well as the notion of interaction of the entities combating HT. Criteria to distinguish types and forms of such interaction and legal approaches to the components of the system of entities combating HT have not been formulated. In addition, we have reached a new level to build a sample model of the system of entities combating HT by determining the legal and organizational aspects of interaction; this being an important stage of research.

Analysis of historical and general theoretic papers made possible to conclude that human trafficking has been the subject of studies by Ukrainian and foreign scientists for decades. Priorities to select approaches in comprehending this phenomenon and to identify combat tools were changing within the whole historical period. Some scholars (N. Akhtyrska, V. Varyvoda, O. Bandurka, V. Glushkov, A. Kozak, V. Kuts, K. Levchenko,  Y. Lyzogub, O. Nadjon, A. Orlean, V. Pidhorodynskiy, L.  Sergeeva etc.) studied the trafficking phenomenon in the aspect of further sexual exploitation of victims. Other scientists (S. Bratkov, Y. Kondratiev, O. Kuzmenko, V. Olefir, Y. Rymarenko, I. Serova, Y. Shemshuchenko etc.) studied illegal migration, sometimes linking it with human trafficking and alleging an interdependence of these phenomena, or bringing them under a single concept of ‘international migration’. However, all the researches in this field failed to overcome the abstractions to go beyond merely theoretical boundaries of analytic studies and to consider the mechanism of interaction of entities combating these phenomena, limiting only by institutional principles.

Nevertheless, the issue to define the notion of interaction (including in combating human trafficking) arises permanently, since new threats in combating human trafficking appear and the phenomenon itself covers new forms of exploitation. Therefore new entities having special powers to combat human trafficking should be formed in this sphere, Введите текст или адрес веб-сайта либо переведите документ.

Отмена

Vodnochas, zminyuyet?sya administratyvno-pravovyy? status ta zavdannya chynnykh sub’yektiv protydii?, vdoskonalyuyut?sya formy y? metody i?khn?oi? roboty.

Пример использования слова “”:

автоматически переведено системой Google

the administrative and legal status, the tasks of existing entities are changing; forms and methods of their work are improving.

The state operation in all areas has practical nature. Therefore we consider that studying any phenomenon directly or indirectly connected with implementation of the state functions by the entities has obligatorily to study interaction of these entities to develop the most effective operation mechanism in each sphere of public administration. This approach will make possible to impact directly on the processes of state building and create opportunity for flexible and effective management of these processes.

We are convinced the scientific attention should be focused on the existing inadequately elaborated and debatable separate aspects of interaction between the entities combating human trafficking, which indicate that the study of this legal phenomenon requires a thorough integrated research. This study should be carried out by using the synergetic, multidisciplinary, systematic, historical, structural-functional, terminological methods of cognition. However, it is necessary to use the following general, special and fractional methods: abstraction, analysis and synthesis, deduction and induction, formal dogmatic (legal and technical), comparative law and so on. Furthermore, analyzing interaction of the entities combating HT, it should be taken into account that permanent dynamics, variability and instability characterize the world human trafficking phenomenon; its close ties with the other phenomena and, in general, with economic, political, cultural development of the country should be also considered.

Given current revision of methodological tools for legal research and transformation of heuristic and retrieval orientation, this monograph is the first paper in the administrative and legal doctrine of Ukraine to suggest constant prerequisites for formation of interaction as a socio-cultural phenomenon to determine the axiological, acmeological, ontological, epistemological, ideological, praxeological, anthropological and informatiological aspects of interaction; they are the fundamental system-generating elements of interaction. Application of systematic approach made possible to consider each of these aspects in the integrity and promoted better understanding of anti-trafficking features, the process of the organization functioning as a system.

An anthropological aspect of the essence of interaction is innovative. It made possible to analyze the major imperative of contemporaneity: an increased focus on human-centrism, philosophy of humanistic-oriented policies and practices of the state-building as well as practical and ideological benchmark; this allowed to have another look at the interaction with the changing view on the possibility of cognition.

This approach is due to the objective trend to anthropologize modern sciences, because anthropology of interaction is the scientific direction to focus mainly on the person and the realm of personal and individual interests of the entity combating human trafficking is not limited to merely law-enforcement functions of these entities; it resembles a complex, often tangled skein of relationships, connections and actions. Based on these postulates, we have developed a definition: the interaction of anti-trafficking entities from the anthropology viewpoint – is a complex system of relationships between people, which gets a certain level of institutionalization, concentrating its interests, especially on the issues of combating human trafficking.

The key issues within the limits of anthropology of law outlined in our monograph are not exhaustive regarding the research concept of the human interaction dimension. Indeed, the interaction in general and especially between the entities combating human trafficking is an extremely variable social substance being in permanent dynamics. Therefore, further study of this issue should be aimed at scientific substantiating prospects of improving the interaction between entities combating HT as a complex socio-legal phenomenon, in particular, through the comparison and definition of the possible mechanisms and models of interaction of these entities in the near future, which will replace its traditional variations.

In addition, the monograph has developed and clarified a number of conceptual notions. Here are some of them.

We propose to consider interaction of entities combating human trafficking in a broad and a narrow sense.

In the broad sense interaction in combating human trafficking – is a definite system of legal measures and procedures which consists of the synthesis of the concerted actions by different entities combating HT as separate organizational systems, designed to achieve a common goal which is to overcome the trafficking, with the least expenditures of force, means and time.

 In the narrow sense the interaction in combating human trafficking – is the activity of various entities combating HT based on the laws and regulations agreed upon for the purpose, place and time, which consists in rational combination of forces, means and methods peculiar to these entities aimed at prevention, detection and termination of trafficking and also elimination of the causes and conditions inspiring it.

We think that coordination of joint actions in interaction of entities combating human trafficking in the structural-functional and functional-role meaning is a special system of theoretical, methodological and praxeological interpretation principles of the methods and techniques to regulate and mutually coordinate the management activity of all anti-trafficking entities aimed at establishing an effective management and legal system for permanent control over criminogenic processes in the mentioned sphere and preventive combating human trafficking.

Principles of combating human trafficking is a system of equally important major provisions that correspond to the objectives of the public administration system and define the requirements for: 1) organization, 2) process, and 3) support to the management process in combating human trafficking.

We have conventionally divided the said set of principles into two groups: common law principles (historism, legality, scientific character, objectivity, comprehensiveness, publicity, planning, continuity, offensiveness, democratism, humanism) and private principles (which, in turn, are divided into three subgroups): 1) principles to build the management system: the principle of hierarchy, functional, territorial and sectoral, controllability, 2) principles to effect the management process or management system functioning (functional): common interests, goal-orientation, major (key link), responsibility, combination of one-man management and collegiality, responsibility of governing bodies and officials for the acts or omissions, reasonable proportion between the goals and ways to achieve them with resource support, political neutrality, etc.; 3) principles to implement the interaction process itself in combating human trafficking: internal and external sectoral principles. At the same time, we have to insist on the existing of conventional margin between these principles, which are mutually overlapped and interacted. In addition, they differ in the level of generality, thus making impossible to rank them. But on the whole, the said provisions form certain elements of the general interaction algorithm in combating human trafficking.

Interaction form of the entities combating human trafficking – is the external manifestation of the legally based functionally caused actions between the relevant entities during combating human trafficking, which, depending on the interaction purpose, provides coordination and correct combination of powers as well as regulated nature of the methods and means for their activity. An essential point that needs consideration is the fact that the objects impacted by the interaction entities are complex, multilateral and dynamic, as well as social and other processes occurring in them. Influenced by general economic, political, cultural and other factors, some of the combating processes fade, stop to exist (hence, there is no need to impact, manage these processes), the others – on the contrary, are amplified and gain new quality content. Therefore, the nature of interaction in the executive administrative activity in HT combating cannot be considered stable. As a result of growth in controlled processes, deeper and more scientifically substantiated their cognition, the interaction content is changed.

Administrative and legal relations in anti-trafficking area – are specific social relations regulated by the administrative law provisions that arise between the respective entities as a result thereof they acquire legal rights and legal obligations established and guaranteed by the appropriate administrative and legal norms.

The entity in combating human trafficking – is a carrier of functional rights and responsibilities that implements a range of anti-trafficking tasks to achieve the ultimate goal; it is vested with power and authority to participate in such activities.

System of anti-trafficking entities – consideration of entities combating human trafficking as a system assists to fully explore the scope and conditions for optimal functioning of each element and in the aggregate, taking into account the system being developed in line with the requirements and needs to secure  development of a particular society:

in the narrow sense – a set of state and public organizations that purposefully are engaged at different levels and different scales in planning measures for combating human trafficking, administering these measures or their direct implementation, ensuring this implementation; they have certain rights and responsibilities  and bear liability for non-compliance;

in the broad sense – a set of three elements – the entity and its responsibilities, the area of the entities’ functioning and law enforcement measures – creates anti-trafficking structural and functional system.

We present this sample system through emphasizing three of its major components – the entities directly combating human trafficking:

• State – Ministry of Internal Affairs of Ukraine, the Prosecutor General and subordinate prosecutors, the Security Service of Ukraine, Ministry of Foreign Affairs of Ukraine, the Ministry of Health of Ukraine, Ministry of Education, Youth and Sports of Ukraine, Ministry of Social Policy of Ukraine, the Ministry of incomes and charges of Ukraine, Ministry of Justice of Ukraine, State Border Service;
• other anti-trafficking entities established by the Cabinet of Ministers of Ukraine – Interpol, Europol, the Regional Center of Southeast European Cooperation Initiative in combating transnational crime (SECI), etc.;
• international and public organizations – the International Organization for Migration, the Organization for Security and Cooperation in Europe, the International Labor Organization, the International Women’s Rights Centre “La Strada – Ukraine”, Organization for Democracy and Economic Development – GUAM, Organization for Security and Cooperation in Europe (OSCE) and others.

Criteria to classify ant-trafficking interaction of entities include: 1) the goal (permanent and temporary interaction); 2) the nature of relations (direct and indirect interaction); 3) the way to resolve issues (joint or independent functioning of interacting entities); 4) the number of participants (bilateral and multilateral (mixed) interaction); 5) duration of joint actions (permanent, regular, periodic, single, temporary interaction); 6) directions (strategic, operational and tactical interaction); 7) relation to the system or subsystem of bodies effecting the said combatting (internal and external system interaction); 8) degree of secrecy or confidentiality (overt and covert interaction); 9) organizational and legal form (coordinated, subordinated and reordinated interaction), 10) grounds for emerging (regulated, as directed by the higher authority or initiative interaction); 11) orientation of functioning (positive, negative or neutral interaction); 12) location of anti-trafficking entities in administrative system of internal affairs (vertical, horizontal and mixed). This list does not purport to be exhaustive in determining the types of interaction between anti-trafficking entities. However, in our opinion, it covers the most essential aspects of their coordinated performance and enables to undertake the general analysis of the nature of this phenomenon. At the same time combinations of different types of interaction is a prerequisite for its effectiveness. Improving interaction requires classification analysis and organizational streamlining of interaction by the types, form, time and scope of work.

In view of the fact that the territory of Ukraine is situated at the crossroads of East and West, it is on the verge of real threats to state security, which dynamically change under the influence of internal and external factors. Along with the escalation of international terrorism and extremism, illicit trafficking in arms and drugs, illegal migration, significant risks and threats are also associated with human trafficking – one of the most dangerous types of international criminal business that grossly violates human rights, increases social tension, prevents recovery of national economy and jeopardizes implementation of positive changes on the way to build a democratic rule of law state.

That’s why we accented attention on the circumstance that human trafficking directly threatens public security and therefore these crimes should be given special attention by the state as the main entity to guarantee national security. Since one of the main missions of state power is to create a safe environment and protect the population against threats, including the threat of criminal assault (and human trafficking in particular), it is the state that using its own mechanism and the mechanism of law impacts social relations and exercises its national interests through effective functioning of the national security system.

Moreover, long time of human trafficking existence and its ability to adapt to different conditions of social life led to its institutionalization. Therefore, in order to avoid further development of the institutional characteristics of human trafficking, it is important to strengthen law enforcement agencies combating HT. On the contrary, the main unit in the Ministry of Internal Affairs of Ukraine on implementation of the state policy in the sphere of protection of the rights and freedoms of citizens and the interests of society and the state from human trafficking is now deprived the status of autonomy and is on the verge of extinction.

Meanwhile, the state policy of Ukraine in combating human trafficking should be directed to:

• prophylaxis and prevention of human trafficking and related crimes, primarily through increased awareness and advocacy, especially among younger women, rehabilitation and reintegration of trafficking victims;
• ensure strict control over legislation compliance by business entities that work in modeling, tourism, entertainment business, mediation in employment abroad and inevitable prosecution of persons guilty in violations of current legislation;
• the most effective implementation of measures to identify, detect, suppress and investigate the cases of human trafficking and related crimes;
• international cooperation in combating human trafficking and related offenses.

State policy in combating human trafficking till 2012 was progressive in nature: the basic international documents have been ratified; the legislation system in combating human trafficking has been actually established and implemented in practice; for the first time a number of program documents to define the tactics of countering this phenomenon have been adopted (Article 149 “Human Trafficking or Other Illegal Agreement on Human Transfer” was incorporated into Criminal Code of Ukraine, the Law of Ukraine “On Combating Human Trafficking”); specialized anti-trafficking units have been created, their operation has significantly reduced the activity of organized criminal groups in this area; the practice of cooperation against human trafficking between Ukraine and other countries has expanded; a growing scientific interest to this problem reflected in comprehensive research in this area is observed.

However, there also exist shortcomings to which we want to draw the attention of governmental officials, politicians and scientists:

• Currently quite great array of regulatory and legal acts are in force, their separate elements do not always meet the requirements of consistency, coherence and accessibility. This is primarily, due to the dynamic development of all processes in the Ukrainian society over the last 20 years. As a result there exists an inherent contradiction in regulation of certain relations, imbalance in the ratio between the laws and bylaws in favor of the latter. That is why we believe that at the present stage the system and structure of legal regulation of activities of anti-trafficking entities needs reforming;
• Although an anti-trafficking system exists in Ukraine, its entities are not actually united by the goal and common objectives. However, without common goals and coordinated relations it is fairly problematic to create a logically completed, effective anti-trafficking mechanism. So, we need an approach to form both the law enforcement system and its individual components, in particular, the sub-system combating human trafficking, given the fact that the genesis and evolution of the entities of the said system are inseparably linked with the development of the status of central state executive authorities. Therefore, in our opinion, the anti-trafficking system requires reorganization.

Aimed at rectifying the current situation in interaction between the anti-trafficking entities, we suggest the following:

• Renew and unify the national and departmental legislation. Its first step should be creation of the Development Strategy for anti-trafficking system to serve both a strong constructive and stable element on the way to form anti-trafficking system and open new ways to state building of our unitary country and in the whole – to the rule of law as the highest functioning goal of socio-cultural systems. The said Strategy will not only assist to approximate the interaction entities, but will also guarantee unification of legal regulation, harmonization of law components and their balance within the legal framework. 

Strategy to develop anti-trafficking system: 1) it is adopted in the state the  system of views on the nature of modern threats in this area, on  goals and objectives, forms and methods of protection and implementation of national interests, and also a sector of practical activity for combating human trafficking. Criterion for assessing the effectiveness of anti-trafficking system is the reduction degree of human trafficking facts in the state; 2) the system of large-scale public-policy decisions and activity directions developed in the anti-trafficking area. Their consistent implementation ensures achievement of strategic objective by the main entities; 3) the guide line aimed at resolving the tasks of the whole historical period to achieve the fundamental objectives; 4) the political and legal document which defines strategic goals, priorities, objectives and mechanisms for implementing anti-trafficking policy in the country. Main objective of anti-trafficking Development Strategy is to form the system of combating human trafficking at the qualitatively higher level based on the interests of the person and the citizen, the society and the state.

• Improve the efficiency of law enforcement agencies through simplification and facilitation of interaction by way of explicit recognition of authorities. Therefore, we believe that the Ministry of Internal Affairs of Ukraine should be a coordinator of supervising activities to combat trafficking. This will make possible to increase the effectiveness of the used efforts, ensure completeness and reliability of their results, assist to prevent violations in this area, to eliminate overlapping of powers in anti-trafficking activities and in implementation of the interaction itself. Therefore, our compelling stand is to insist on the need to return the status of autonomy to the department of combating HT of the MIA of Ukraine (and simultaneously specify the notion ‘combating’).

Measures to reform the functioning mechanism of the said system have to become an integral part of the socio-political targeted plan aimed at incentivizing democratic activity of every citizen, changing the social conditions in which trafficking arises or spreads. Progressive steps in this direction should be confirmed by the practice to minimize the impact of dangerous factors inherent to trafficking on social processes, on the state of society development, depriving the organized criminal groups, armed gangs, criminal organizations and criminal families operation in human trafficking of socio-political, socio-legal, socio-economic, socio-psychological background. That is why it is necessary to implement strategic management of the national system to combat human trafficking in Ukraine;

• Since the international cooperation is essential to succeed in combating human trafficking and also aimed at strengthening responses to transnational crime by the enforcement and judicial authorities in addition to the domestic efforts, we consider it necessary to create a comprehensive transnational anti-trafficking strategy and expedite conclusion of bilateral, regional and global agreements in this area. At that, planned joint actions of all anti-trafficking entities are required. These actions will be of a long-term, coordinated and strategic nature. Actions should be planned based on the real assessment of both the challenges and the capabilities available to respond to them. They should be supported by the willingness of various concerned groups and agencies to cooperate with each other at the local level and with the other actors at the regional and international levels;
• Given the fact that the use of operational-search information in identifying traffickers is one of the difficult problems for Ukraine, while abroad (Germany, Switzerland, France, the USA, Japan and other countries) they have long used the procedure of ‘specific’ investigation (undercover agents, etc.) performed only by order of the prosecutor or the investigating judge and by the agency not involved in the investigation of a particular case, we think expedient to consider the possibility of using foreign experience.

In our study we also paid attention to the activities of non-governmental organizations that protect the rights and the interests of citizens and are essential for the development of civil society.

The logical question arises: why? First, because in the modern world there exist two major governance patterns now; and we observe their constant competition and symbiosis. One of these patterns is typical and understandable, associated with public authorities and the national-state system. We call it the state power. The second pattern of the world governance is a transparent anonymous globalized transnational system, an open society, which today is becoming more widespread and is greater controlling the first one. It consists of international non-governmental organizations and multinational corporations. No wonder that we raise the question of its essential role. Such non-public power is well in schemes of multifunctional organizational management, every time increasing the power and sophistication of conventional legal institutions; it has evolved from the domination over material objects to governing the social ones, thus uniting with the more common power profile, though having the extraordinary level of competence. This merger is now trivial.

Therefore, in our opinion, priority measures of international and non-governmental organizations in combating human trafficking are:

• assist to reducing scope of trafficking and related criminal activities;
• form in Ukrainian society, especially among the young generation, adequate assessment of public threat from trafficking and related crimes, their inadmissibility; encourage active support to practical countermeasures;
• strengthen international cooperation of state authorities in combating trafficking and related offenses.

Major forms of anti-trafficking activities of the said organizations include:

• assist to trafficking victims, i.e. all actions, aimed at the rehabilitation and reintegration of victims: facilitate the return to Ukraine, provide medical, psychological, legal assistance, employment, etc.;
• arrange ‘hot line’ operation;
• carry out research of violence against women and expertise of legislative acts on the status of women in Ukraine;
• conduct outreach and awareness raising work among the youth, hold seminars, conferences, etc.;
• disseminate information on human trafficking, publish digests, materials, newsletters, flyers;
• arrange and hold seminars and trainings for specialists in this field;
• arrange and hold trainings for the representatives of potential risk group.

The need of mass media and community participation  in combating human trafficking is also axiomatic, since  an indicator of anti-crime efficiency is, on the one hand, slowing the growth, stabilizing or even reducing the crime rate, and on the other hand – a quality increase of socio-preventive activity of the population, support to preventive measures by public opinion.

That is why one of the key anti-trafficking tasks under the obligatory participation of the media is to demonstrate the performance of special services, indicating the inevitability of punishment. One of the most effective tools is the detailed coverage of the trials of the traffickers and their voluntary assistants.

Besides, we think major objectives of the media in anti-trafficking process are:

• inform the community about human trafficking as a problem in general;
• disseminate information about the mechanism of trafficking in order to prevent this crime;
• effectively promote disseminating information about measures to combat human trafficking;
• disseminate information about employment conditions abroad;
• promote formation of tolerance to the victims;
• disseminate information about organizations and social projects involved in prevention of human trafficking, etc.

Finally, we emphasize, that the interaction of anti-trafficking entities can give the expected result only in case it has a targeted nature and is based on the law, observing the principles of interaction and correct combination of forms and methods of professional activities, specific to each of the interaction entities.  At the same time, powers and responsibilities of each interaction entity must be clearly divided in line with the object competence of each o them.

Thus, this publication is a peculiar synthesis, an attempt to systematize the acquired experience, a combination of theory and practice, a demonstration of own  elaborations and certainly an invitation of concerned persons to further constructive discussions, which will direct this issue from the field of theoretical debates to practical implementation. After all, a democratic, really legal state should protect and multiply the good, establish by laws and power the highest spiritual values of life in society and public mind, this being its designation. The only way to do it is to ensure security, welfare and comprehensive development of culture in the society. This is the basis, the sense of everyone’s life. Our young Ukrainian state has to go freely this path, the path where education, intelligence, welfare and spiritual prosperity will dominate over greed and itch for gain at any cost.

Eventually, overcoming the human trafficking phenomenon through properly organized interaction of anti-trafficking entities will indicate the transition to a qualitatively new level of state apparatus control and shifting the vector of security activity to the one that forms the basis of democracy, constitutionalism, grassroots democracy and reasonable balance between the human-centrism and the state-centrism concepts.

Рецензенти:

О. В. Кузьменко — доктор юридичних наук, професор, начальник кафедри адміністративного права та процесу Національної академії внутрішніх справ;

Р. А. Калюжний — доктор юридичних наук, професор, заступник директора Юридичного інституту Національного авіаційного університету;

М. Я. Швець — доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, професор кафедри інформаційних технологій Національної академії внутрішніх справ

В. С. Цимбалюк — кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, старший науковий співробітник Науково-дослідного центру правової інформатики Національної академії правових наук України

Л 613Ліпкан В. А.

Правові та організаційні засади взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми : [Монографія] /  В. А. Ліпкан, О. В. Кушнір / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 332 с. ISBN 978-966-2439-40-3

Монографію присвячено правовим та організаційним засадам взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми. У роботі визначено такі поняття: „протидія торгівлі людьми”, „взаємодія у сфері протидії торгівлі людьми”, „система протидії торгівлі людьми”, „суб’єкт взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми”. Проаналізовано стан вітчизняних нормативно-правових актів, що регулюють взаємодію суб’єктів протидії торгівлі людьми та міжнародні стандарти у цій сфері. Обґрунтовано позицію, що Стратегія протидії торгівлі людьми України має стати системоутворювальним документом у сфері нормативно-правового регулювання взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми в Україні.

Монографія буде корисною аспірантам, науковим та практичним працівникам та усім, хто цікавиться питаннями протидії злочинності, зокрема протидії торгівлі людьми.