Рівень мілітарності міжнародних відносин слід розглядати в контексті того покоління і відповідної ідеології, яке дане покоління впроваджує у сфері політичних відносин, йдеться про геостратегічний хронотоп. Тому не вірним і не коректним є метод екстраполяції на політику Сі Цзіньпіна, коли окремі українські китаєзнавці зокрема, представник української асоціації китаєзнавців О. Коваль[1] зазначають, що оскільки Китай ніколи не вмішувався, то і зараз він просто буде розвиватися і досягати цілей економічного розвитку та технологічної першості (що вже передбачає конкуренцію і конфлікт із заходом) та формування умов для підвищення добробуту для власних громадян і не ніколи не становитиме загрозу для людства.

Певним чином така теза на перший погляд підтверджується наприклад, підсумками свого першого державного візиту президента Ірану Ібрагіма Раїсі до КНР. Зокрема Сі заявив, що Китай підтримує Іран у захисті національного суверенітету і „протистоянні унілатералізму і залякуванням ззовні”[2]. За офіційними даними лідери Китаю й Ірану взяли участь у підписанні 20 угод про співпрацю, включаючи торгівлю і туризм, а також доповнили підписану в 2021 році 25-річну стратегічну угоду про співпрацю в розробці нафти, промисловості та інших родовищ. Таким чином, проникнення до інфраструктурного ландшафту Ірану відбуватиметься поступово і з втратою інфраструктурного суверенітету Іраном. Звичайно, що окрім популістських заяв щодо лише економічної співпраці, Китай замовив в Ірану партію з 15 тисяч безпілотників. Тому не слід блукати оманливим манівцями пропаганди КНР що мирного співіснування з іншими. Здійснення розвідувальних операцій, і діяльності в цілому здійснюється під прикриття економічного співробітництва та проникнення китайців у найбільш важливі сфери життєдіяльності, органи стратегічного управління, апарат управління об’єктами стратегічної інфраструктури різних країн. Інфільтрація китайців відбувається через неусвідомлення та відсутність стратегічного мислення керівників багатьох держав, корупцію та недалекоглядність.

КНР та Ісламська Республіка Іран (ІРІ) розвивають партнерство задля реалізації стратегічних національних інтересів передусім КНР. Саме КНР через глобалістську, експансіоністську та гегемоністську політику прагне встановити тотальний та  планетарний контроль над інфраструктурним потенціалом багатьох країн, прикриваючись демамогічними гаслами про „співпрацю”, „наближення економічних інтересів”.

Тому я не можу погодитись із висновками фахівців Національного інституту стратегічних дослідження, які стверджують, що „співробітництво з ІРІ спрямовано на задоволення потреби Китаю в енергоресурсах та поширити геополітичний вплив на країни близькосхідного регіону”[3].

Китай всі свої потреби задовольнив, купуючи дешеві ресурси у московського режиму. Головна мета Китаю — встановлення контролю над об’єктами стратегічної інфраструктури різних країн світу, який виступати черговим завданням щодо реалізації головної стратегії — світового панування і перетворення світових держав у колонії, що обслуговуватимуть інтереси китайців.

Іран не може розраховувати на Китай як на партнера, оскільки Китай ніколи в своїй історії нікого відкрито не підтримував, тому розрахунки Раїсі на можливого партнера у гіпотетичній конфронтації із США, були використані дипломатами КНР за для реалізації власної стратегії, на яку я зазначав вище. Саме тому дещо редукціоністськими виглядають ті думки окремих авторів, які стверджують, що ІРІ в обличчі КНР знайшов потужного інвестора.

Мною неодноразово порушувалася тема необхідності індоктринації в державну політику механізму скринінгу прямих іноземних інвестицій, особливо в об’єкти стратегічної інфраструктури. Тому коли в інформаційному просторі лунають думки щодо „потужного інвестора” в обличчі Китаю, то це свідчить або про те, що автори не розуміються взагалі на світоглядній основі китайської зовнішньої політики та механізмах кратоутворення в КНР або про примітивність мислення дописувачів або про пряму пропаганду і формування вигідного п’ятому покоління керівництва КНР образу дбайливого господарника та економічного розвиненого партнера.

За своїм світоглядним потенціалом Китай не здатен утворювати союзи, особливо військові із будь-яким, через усвідомлення власної самодостатності, могутності та можливості вирішити буд-які питання поза форматом союзницьких відносин (які здебільшого обмежуватимуть КНР, ніж дадуть йому більші преференції).

Ба більше: для КНР стратегічно вигідним і можливим є союз із США. Інакші варіанти союзів з іншими країнами є стратегічно безперспективними для КНР.

Важливою особливістю товарно-грошових китайсько-іранських відносин є те, що обидві держави використовують як розрахункову одиницю китайську національну валюту — юань. Іран постачає Китаю енергоресурси, а натомість отримує кошти у юанях, яка використовується для закупівлі товарів у Китаї[4]. Між іншим, так ж формула була запропонована і щодо взаєморозрахунків із Росією, а також саме юань розглядався майбутньою валютою, яка могла б витіснити долар у разі успіху стратегії Путіна і Сі щодо переформатування світу і зміни світового порядку на власну користь через війну проти Української Держави.

Коли йдеться про дружбу Китаю з будь-якою державою, то це означає, що Китай інфільтрував керовані алгоритми управління до певної соціальної системи з метою формування умов для отримання як економічної вигоди, так і закладення  ґрунту для реалізації власних стратегій. Саме тому, коли стверджується про начебто „традиційну дружбу Ірану та КНР” до це не означає, що у разі військового конфлікту Ірану, наприклад, та Ізраїлю, Китай надасть свої війська і разом з ІРІ захищатиме державний суверенітет ІРІ.

Коли йдеться про міжнародн відносини, то має застовуватись й відповідна політологічні лексика та термінологія, яка чітко описує\ харак4тер цих відносин, передусім в плані стратегії та інструментів. Про дружбу можна говорити в житті, можна підписувати різні меморандуми, але у сучасних міжнародних відносинах, трансформативному безпековому та геостратегічному ландшафті, реалізація концепція стратегічної ясності формує умови для розуміння шляхів та інструментів забезпечення державного суверенітету. Натомість дружба або міцні стосунки нічого окрім зайвої комунікації під собою не несуть.

Справжня „підтримка один одного” має наступні реальні оцінки та індикатори:

• Китай торгує з ІРІ в юанях;
• Китай імпортує до себе дешеві енергоносії, користуючись безвихідною ситуацію в ІРІ через санкції;
• Китай вкладає власні кошти в об’єкти стратегічної інфраструктури ІРІ, створюючи стратегічну фінансову та інфраструктурну залежність ІРІ від Китаю;
• зміцнюючи відносини з ІРІ, Китай в близькосхідному сегменті реалізує власну геостратегію „Один пояс — Один шлях”, встановлюючи секторальні підсистеми управління у вигляді „китайсько-близькосхідної спільноти єдиної долі високого рівня”;
• захист міжнародної справедливості полягає у купівлі Китаєм 15 000 БПЛА у ІРІ.

Відтак, промовисте говоріння та солодка комунікація — це ознаки минулої політики, а справжня геостратегія будується на конкретних міжнародних відносинах, фактах, стратегіях та результатах від їх реалізації.

Саудівська Аравія, Туреччина та Ізраїль — перебувають у перманентому стані війни, тому за логікою політичного та стратегічного мислення керівництва КНР п’ятого покоління ці країни не можуть бути включені до близького союзницького, або китайськими словами китайсько-аравійського, китайсько-турецького або китайсько-ізраїльського сегмента спільноти єдиної долі високого рівня.

Відтак, перманентно спалахуючі конфлікти на Близькому Сході унеможливлюють розглядати КНР як активного гравця у цьому геостратегічному ландшафті.

Відтак, ІРІ для КНР не виступає у вигляді самодостатнього партнера, а розглядається лише як важлива ланка, елемент китайського геостратегічного грандпроєкту „Один пояс, один шлях”, який поєднує „Економічний пояс Шовкового шляху” та „Морський Шовковий шлях XXI століття”.

Слід чітко усвідомлювати: авторитарні лідери та гегемоністська політика розглядають окремі, тим більше набагато менш потужні держави, лише елементами власної стратегії, скеровуючи здебільшого свій стратегічний вектор експансії на регіони, континенти. Підтвердженням моєї думки є слова Сі Цзіньпіна, який заявив, що співробітництво між Китаєм та Африкою неухильно просувається вперед всебічним, багаторівневим і високоякісними чином…Китай готовий працювати для подальшого зміцнення співробітництва між Китаєм та Африкою і сприяння координації в міжнародних та регіональних справах[5].

Китай не шукає в політичній сфері ідеологічного сполучення. Вектор мислення сучасних керівників п’ятого покоління спрямований на пошук негативізма та антагонізму. Зокрема це увиразнюється в пошуках антиамериканських настроїв серед тих чи інших еліт, правлячих режимів. Зокрема, це було знайдено ів режим Раїсі, який є принциповим представником антиамериканських еліт, так само як і колишній міністр МЗС КНР Ван Ї.

Китай за цього випадку виступає не як рівноцінний партнер, а як хитрий та хижий суб’єкт, який розуміє обмеженість міжнародного потенціалу ІРІ і тим самим пропонує фактично безальтернативні варіанти власної модерації тих чи інших питань у сфері міжнародних відносин. Таким чином, зовнішньополітична діяльність ІРІ з певних питань стає фактично підконтрольною і скеровуваною КНР.

Для КНР важливим є не Іран і його нація, інтереси, багатовікова перська культура тощо. Є більш прагматичні речі: вигідне географічне розташування Ірану, зокрема — контроль значної частини Ормузької протоки та Перської затоки. Саме це уможливлює через розумне та помірковане цілеспрямоване інвестування китайцями в об’єкти стратегічної інфраструктури фактично встановити контроль над ними, не позбавляючи Іран державного суверенітету і взагалі державності. Фактично, геостратегія Китаю, залишає можливість атрибутивного і символічного існування державного апарату, натомість реальний державний суверенітет за умови реалізації даної концепції на певній території / регіоні / континенті буде відсутній.

Інвестування в об’єкти стратегічної інфраструктури Ірану призведе до:

• втрати інфраструктурної могутності ІРІ;
• встановлення контролю над важливими морськими перевезеннями;
• формуванням доступу до Каспійського моря;
• відкриття доступу до Індійського океану;
• перетворення Ірану із суб’єкта в об’єкт реалізації Китаєм власної геостратегії „Морський шовковий шлях ХХІ”;
• реалізації китайських ініціатив на користь Китаю і з метою вигоди Китаю.

Подальша можлива ескалація конфлікту між Туреччиною та  Азербайджаном можливо фрагментарно і точково Ізраїлем з одного боку, та Іраном, Вірменією та гібридно Росією — з іншого боку, формують умови для потенційної небезпеки для територіальної цілісності Ірану, водночас убезпечують об’єкти стратегічної інфраструктури від впливу можливих військових конфліктів, через їхній контроль китайцями. Таким чином, стратегічно, КНР зацікавлене в політичній нестабільності в регіоні, оскільки ослаблені держави будуть більш податливим для китайських політиків і реалізації китайцями їхньої стратегії експансії щодо інфраструктурних об’єктів в тому числі і певних частин інфраструктурного ландшафту.

Жевріючи конфлікти:

• Саудівська Аравія — Йемен (Іран);
• Іран — Ізраїль;
• Туреччина — Сирія;
• Туреччина + Азербайджан — Іран + Вірменія (Росія);
• Іран — ОАЕ (Великий Томб, Малий Томб і Абу-Муса ).

У цьому конфліктоґенному середовищі Китай робить ставку на Іран через його найбільш слабку політичну позицію, найменшу підтримку політичного режиму зсередини держави, поєднану із спробами збагачення урану і отримання можливостей щодо будови власної ядерної зброї. Серед перелічених держав саме Іран має чітку антиамериканську позицію, а КНР є другою після Оману державою, з якої ІРІ укладено договір про військове співробітництво. Адже в березні 2021 р. міністрами закордонних справ ІРІ та КНР було підписано „Всеосяжну програму співробітництва між ІРІ та КНР” терміном на 25 років важливе місце в якій посідають питання  співпраці у військовій сфері[6].

Тож КНР, замість справжнього пошуку шляхів наближення та сполучення інтересів із США насправді формують антиамериканську коаліцію, таким чином підсвічуючи додатковий індикатор підготовки до війни із США в найближчому майбутньому (до завершення третьої каденції Сі).

Висновки по Ірану

Узвичаєно Китай пропонує не лише власні методи, а й власні форми співробітництва, замість союзів, альянсів, партнерства, Китай через Іран формує необхідні та достатні умови для лобіювання власної грандстратегії спільноти єдиної долі. Тому з часом логічним буде проголошення: китайсько-близькосхідної спільноти єдиної долі високого рівня, на кшталт такого проголошення 18 лютого 2023 року щодо „китайсько-африканської спільноти єдиної долі високого рівня”[7].

Зближення і озвучення факту військового співробітництва, передусім у технологічній сфері, не означає утворення нового союзу, адже тісні військові зв’язки Китай зберігає і з ОАЕ, які мають свої територіальні суперечки з Іраном. Тож дружба Китаю носить завжди вигідний для нього характер, і за умови конфлікту інтересів, КНР завжди передусім захищатиме і відстоюватиме власні інтереси, при цьому якнайменше інтегруючись до конфліктоґенного середовища і не займаючи жодної зі сторін, не зважаючи на будь-які підписані документи про будь-які форми співробітництва. Адже для Китаю вони не мають такого стратегічного значення, як можливість розглядати ту чи інші картину власної геостратегії щодо поясу та шляху.

Економічна експансія КНР використовується в якості позаконфліктного інтегруючого інструментарію, здатного вирішити проблеми Китаю, а не конфліктуючих сторін за допомогою Китаю. Закликаючи конфліктуючі країни до переговорів для зміцнення міжнародного співробітництва, КНР не пропонує і головне — не вживає жодних конкретних заходів щодо врегулювання тих чи інших криз, в яких Китай не виступає безпосередньо стороною конфлікту.

Саме тому зрозумілою є позиція КНР і щодо Української держави, коли КНР відкрито заявив, що не може обирати між „двома друзями”. Для Української Держави від Китаю не слід очікувати рішучих дій. Головною ознакою завершення конфлікту, стане виступ Сі Цзіньпіна, в якому він прямо закликає одну зі сторін конфлікту до припинення війни. Це означатиме розуміння керівництвом КНР стратегічного переможця, приєднання КНР до переможця і формування образу поміркованого миротворця. Зокрема, 19 лютого 2023 року у ході 59-ї Мюнхенської конференції з безпеки, голова канцелярії Комісії з закордонних справ ЦК КПК, колишній міністр закордонних справ Ван І, заявив, що „сили, які стоять за конфліктом (так уперто китайські чиновники продовжують неправильно називати війну в Україні — прим. авт.) не турбуються ані про життя українського народу, ані про розмір тієї шкоди, яка заподіяна Європі”[8].

Аналіз навіть однієї цієї тези може стати предметом окремої статті, адже її абсолютна та критична неоднозначність унеможливлює ідентифікувати, кого саме КНР називаю тими „силами”, які стоять за конфліктом. Головне, що тут відсутня Росія, яка фактично і виступає агресором.

Так само у цьому ж виступі Ван І акцентує необхідності „подумати, які рамки слід створити для забезпечення довгострокового миру та стабільності в Європі і яку роль має відіграти Європа для досягнення стратегічної автономії”[9].

Не зовсім зрозуміло, чому чиновник КНР вирішив, що може ставити завдання країнам Європи, а головне, викликає подив така стурбованість КНР питаннями стратегічної автономії в Європі. Абсолютно очевидним, що відсутність чіткості робиться навмисно, за для того, щоб залежно від результати війни проти України можна було завжди сказати, що ми „мали на увазі…”. Однак також ясно і те, що фрагментація європейської єдності, світоглядний сепаратизм, автономізація — це ті тренди, які відповідають концепції руського світу, а відтак Ван І, фактично дублює ці положення, закликаючи Європу позбутися тієї єдності, яка власно і була метою утворення ЄС. Відтак заклики Ван І можуть за певних умов трактуватися як проявами цілеспрямованої пропаганди щодо фрагментації ЄС з подальшим підривом системності даної інституції. Це в стратегічному плані на фоні послаблення через війну Росії в Україні фактично залишить США сам на сам у гіпотетичній війні КНР проти них.

На думку Ван І: „Чим складніша ситуація, тим більшою є необхідність зберігати холоднокровність і прагматизм”[10].

Конкретними проявами „збереження прагматизму” з боку Китаю виступають:

• купівля Китаєм у Ірану 15 000 безпілотників;
• запуск першої в світі підводної субмарини, що управляється штучним інтелектом і керує десятками БПЛА;
• запуск по усьому світу розвідувальних аеростатів;
• надання Росії нелетальної допомоги;
• заяви вищого керівництва КПК про відсутність зобов’язань незастосування сили щодо повернення Тайваню;
• використання слабких сторін учасників конфлікту для встановлення контролю над об’єктами стратегічної інфраструктури;
• інвестування в об’єкти стратегічної інфраструктури поза скринінгу прямих іноземних інвестицій;
• формування умов для купівлі за заниженими цінами сирої нафти у поєднанні із будовою найбільшого сховища сирої нафти в провінції Шаньдун, площа якого становить понад 1,2 млн кв. метрів, і реалізує цифрове постачання (за повідомленнями Жиньмень Жибао)[11];
• мілітаризація геостратегічного дискурсу.

Відносини з Іраном доводять, що у КНР є власна стратегія, інші суб’єкти міжнародних відносин можуть бути лише інструментом її реалізації на тому чи іншому історичному етапі розвитку. Не потрібно плекати надію на перетворення Китаю в активного суб’єкта міжнародних відносин і світової сили, здатної на паритетних та збалансованих умовах не словами, а реальними справами підтримувати міжнародний мир та світопорядок.

Ліпкан Володимир Анатолійович,

докторант відділу правових проблем політології

Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України,

доктор юридичних наук, професор

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

Надруковано: Ліпкан В. А. Стратегічна невизначеність — засада політики сучасного Китаю // Features of the development of modern science in the pandemic’s era: collection of scientific papers «SCIENTIA» with Proceedings of the III International Scientific and Theoretical Conference, December 9, 2022. Berlin, Germany: European Scientific Platform. C. 38-40

Світ вступає до нової епохи мілітарного дискурсу. Безпекознавча парадигма, яку я розвиваю вже понад два десятиліття, передбачала безпекоренесанс. Воднораз свого часу в рамках націобезпекознавства були поставлені завдання із вироблення геостратегії як альтернативної відносно геополітики системи знань щодо розвитку політичних суб’єктів в умовах складно структурованих трансформацій геостратегічного ландшафту.

Концепції геополітики дедалі глибше дискредитують себе, все більше унаочнюючи свій антилюдський та антигуманістичний характер. Одіозність та метаморфози політичних суб’єктів, які прикриваються урізноманітненими різноґатунковими рішеннями під виглядом стратегій, наближають світ до сумних деструктивних та монструозних рішень. Політика перетворилася із мистецтва управління у ремісництво з реваншизму геоісторичних суб’єктів, впровадження умодернених форм бандитизма та рейдерства, варварства, геноциду, збагачення обраних, геоісторичних маніпуляцій спеціальних служб і конспірологічних структур, змащені духом меркантилізму під приводом ідей „добра і гуманізму”, демократії і прав людини.

Однією із суттєвих стратегій реалізації такої політики стала концепція стратегічної невизначеності (戰略模糊).

Стратегічна невизначеність (also known as a policy of strategic ambiguity / 戰略模糊) — 1) прихована стратегія впливу на власне стратегічне  позиціонування; 2) адаптивна стратегія збереження власної ідентичності, вираження своєї місії та реалізації стратегічних цілей за умови прийняття змін в рамках реалізації адаптивних секторальних стратегій.

Формами прояву стратегічної невизначеності виступають: 1) піддавання сумніву базових принципів функціонування світової архітектури безпеки; 2) поєднання амбітності з амбівалентністю; 3) артикульовано не визначене ставлення до певних аспектів зовнішньої політики, тлумачення тих чи інших явищ по-різному, але головне — на свою користь і власної вигоди; 4) відсутність зовнішньо ідентифікованого послідовного прагматизму і непрогнозованість поведінки і напрямів діяльності; 5) опертя зовнішньої політики не на стійкі цінності, а не змінювану обстановку та максимальне прилаштування до нею з метою отримання власної вигоди; 6) дипломатична активність, заснована на непередбачуваності; 7) іманентна суперечливість відносин із оточуючими суб’єктами аж до суперництва та ворогування; 8) обмеження відносин конкретним колом цих відносин, за рамками яких відносини із цим самим суб’єктом можуть бути іншими; 9) баланс між уявленнями про себе і сприйняттям оточуючими; 10) надавання ясності та прозорості своїй стратегії, навіть якщо не можна запропонувати певність.

Однією з країн, яка тим чи іншим чином застосовує дану концепцію, виступає КНР.

З одного боку, влада Китаю проголошує принцип „неподільності безпеки” (安全的不可分割性) і „поваги до суверенітету і територіальної цілісності”, а з іншого — не засуджує Росію за варварську війну, збройну агресію, анексію, геноцид і державний терор, зміщуючи акцент з оцінки безпосередніх дій Росії, на оцінку контексту подій, посилаючись на начебто „історичний” контекст. Причому даний контекст було узято з російських джерел, ідеї озвучені впливовим політиком Лі Кецяном (李克强) здебільшого перегукуються із виступом Путіна і його програмною статтею про начебто „єдність українців і росіян”. Чим наперед порушено об’єктивність розуміння та цілісність картини справжніх історичних взаємин української державної нації з одного боку, з населенням, що контролюється московським режимом і проживає на відповідній території, яке має назву „росіяни” — з іншого.

До того ж, у своїй доповіді про нову еру Китаю та возз’єднання із Тайванем (台湾问题与新时代中国统一事业) Китай чітко та послідовно спирається на власну трактовку та небезспірну інтерпретацію власного бачення історії, акцентуючи, що „Тайвань належить Китаю з давніх давен” (台湾自古属于中国的历史经纬清晰), водночас не враховує віковічної історії Української держави, фактично підтримуючи міфологеми про її несамостійність і належність до геостратегічного простору Росії. Але, якщо виходити офіційно та прагматично, не враховуючи циклічність періодів єдності та розпаду китайської цивілізації, форм реінтеграції спеціальних адміністративних районів, то офіційно Китайська Народна Республіка заснована 1 листопада 1949 року — час, коли Україна як держава вже користувалася 239 років власною першою в світі писаною Конституцією. Тож повага не лише до власної історії, а й до історії інших політичних суб’єктів в тому числі й України, відкриває нові шляхи для КНР в глобалізованому світі.

З одного боку Китай проголошує мирне возз’єднання із Тайванем (的光明前景), а з іншого — жодним чином не реагує на винищення українства, вбивства дітей, цивільного населення та взагалі деінфраструктуризацію країни.

5 листопада 2022 року на відкритті 5-го Китайського міжнародного імпортного ЕКСПО Сі Цзіньпін відзначив на спільну побудову відкритого та процвітаючого майбуття через розширення відкритості і створення на місткому китайському ринку широких можливостей для усього світу, формування нової архітектоніки розвитку, майданчику розширення відкритості на високому рівні і досяжне для усього світу суспільне благо. Утім дії Росії категорично суперечать стратегічній візії Сі Цзіньпіна щодо відкритості, тож схвалення або замовчування об’єктивної оцінки Китаєм війни РФ проти Української держави сприяє продовженню функціонування політичного режиму РФ, водночас суттєво впливає на всі світові політичні системи і унеможливлює реалізацію КНР концепції відкритості: війна на вбивства ніколи не сприяли свободі та відкритості.

Адже прагнення до глобального лідерства КНР — це глобальна відповідальність КНР.

Не можна бути відкритим для усього світу лише для власної вигоди і користі, причому постійного наголошуючи на це. Користь має бути взаємною, а відкритість взаємовигідною. Артикуляція Китаєм себе в якості глобального лідера зумовлює зміну власного ставлення до вирішення суперечливих безпекових та глобальних проблем: від звичних закликів „до миру”, „мирного вирішення проблем”, „замовчування війни”, називання війни в Україні „конфліктом” тощо, до активних дій.

За іншого випадку, відповідно до китайського прислів’я : „З собакою, що все життя на ланцюгу просидів, полювати не ходять” (他們不會帶著一條一輩子都被鎖鏈拴著的狗去打獵。). Тож Українська держава разом із КНР готова до нової ролі в побудові нової системи світопорядку.

Ще один прояв стратегічної невизначеності. Китай прагне отримувати українську кукурудзу, однак замість впливу на московський режим, який, окрім визначеного вище, зухвало грабує Українську державу, зокрема пшеницю на кукурудзу, КНР веде заздалегідь складнореалізовані перемовини з Бразилією, наперед усвідомлюючи, що подорожчання ф’ючерсів в США та нікуди не зниклі фітосанітарні проблеми на додаток із приходом до влади нового президента, фактично унеможливлюють рівноцінну заміну української кукурудзи.

На мою думку, важливою для сучасного Китаю має виступати концепція стратегічної ясності, яка дозволить, не змінюючи проголошений курс, цінності, корегуючи лише інструментарій та політичну готовність до практичних дій і дієвої зміни геостратегічного ландшафту зберегти власну ідентичність.

Китай має не лише думати про себе ширше, а й діяти ширше. Лише думками ситий не будеш. Майбутнє належить тим, хто діє широко, а не лише мислить горизонтами розвитку. Знаходження правильного балансу між внутрішніми інтересами, користю і взаємною вигодою, на яку постійно наголошують китайські посадовці, з глобальною роллю активного суб’єкта і стратегічного світового архітектора є шляхом для реалізації статусу КНР як стратегічного лідера ХХІ століття.

На даному шляху дороговказом для КНР може виступати сильна та дієва  стратегія ідентичності: як позиціонує себе Китай, що він для цього готовий змінити зсередини себе, що він може дати іншим для спільного розвитку і солідарної користі. У рамках даної стратегії Китай має узяти на себе зобов’язання, а не лише „закликати” інших щось робити чи не робити. Китай має думати про можливості не тільки свої і лише свою вигоду і користь, а створювати реальні, а не декларативні можливості для інших держави, на що до речі наголосив Сі Цзіньпін, виступаючи 5 листопада 2022 року на відкритті виставки ЕКСПО.

Якщо Китай і надалі продовжуватиме таку політику, то світ і політичні інститути світу і надалі сприйматимуть КНР так і через роки, позбавляючи його точок росту і трансформації сприйняття. Адже досі світ не має прикладів активної участі КНР у конкретному та результативному вирішенні глобальних безпекових проблем, в тому числі військових конфліктів, результативної діяльності у сфері міжнародних відносин, поза межами території КНР.

Для нового сприйнятті потрібні: 1) нові дії, а не нові слова; 2) не постійні повчання, а стратегічна політика; 3) не підігрування, а власна геостратегія; 4) адекватне сприйняття не лише власної історичної спадщини, а й інших держав, зокрема України.

Реальна, а не декларована зміна статусу КНР як глобального лідера потребує зміни стратегічних концепцій.

Відтак, на мою думку, концепція стратегічної невизначеності має бути трансформована на концепцію стратегічної ясності та національної ідентичності.

доктор юридических наук,

глава Института стратегических коммуникаций ГОСЛ

Проанализировав поздравления с Новым Годом Си Цзиньпина, изложу основные его постулаты, которые идут в развитии с решением XІX съезда Компартии Китая:

К 2035 году построить модернизированную инновационную экономику с серьёзной природосберегающей составляющей.

С учетом внедрения технологий зеленой энергетики – важный посыл для украинских компаний, занимающихся данным бизнесом. Также следует учитывать тот факт, что уменьшение сырьевого экспорта будет определенным образом нивелировать зависимость экономики Китая от скачков учетной ставки ФРС США, повлечет стабилизацию юаня и в целом позитивно скажется на дальнейшем росте ВВП Китая.

Для этого запускается экологическая программа «Прекрасный Китай». Украина может принять в ней непосредственное участие. Переняв затем опыт для построения и возрождения великой и прекрасной Украины

Уже сейчас 55% экономического роста Китая обеспечивают высокотехнологичные отрасли. Внедрение опыта Китая в построение консолидированной и новой Украины – жизненно важно. Отведенная роль сырьевого придатка Европы, особенно квотирование импорта продуктов, ограничение украинского экспорта, а главное предъявление несуразных требований по разрушению экономики Украины в обмен на призрачные статусы…. создают прямые предпосылки для осознания новой роли для возрождения новой Украины.

2049 год – столетие образования КНР. К этому времени Китай намерен завершить строительство «модернизированного социалистического государства” – коммунизм китайского образца. К этому времени Китай создаст все условия для мирового доминирования. С учетом прогнозированной исламизации мира, особенно Европы, которая должна закончиться к 2025 году, к 2049 году экономическая составляющая исламизированных стран будет способствовать полному доминированию Китая. С учетом сохранения роста экономики США, а также сохранения тенденций рождаемости на уроне не мене 2.11, США в ближайшей перспективе, после исчезновения Европы останутся пожалуй единственной страной, которые сможет реально балансировать Китай. Говорить об Индии и России пока в контексте доминирования, исходя именно из экономических критериев, я не могу.

Один пояс — один путь – стратегия серьёзной экономической интеграции евразийского пространства, ориентированная на Китай. Закладывание базиса и формирования условий для интеграции интеграций. Таким образом, как бы многие не относились к МЛМ бизнесу, но Китай выстраивает МОМ на макросистемном уровне, что в геополитической перспективе создаст все условия для включения в зависимость экономического, а затем и иную, всех стран мира.

Китай не просто начинает играть активную роль в мировой политике, но и формирует новое политическое пространство на базе формирования сообщества единой судьбы. Особенностью Китая остается то, что данная странна, сохраняя собственную идентичность, претворяя в жизнь концепцию спящего дракона, постепенно заполняет вакуум дезорганизации собственной идеологией, подкрепленной как теоретически, так и экономическими победами.

Китайский народ, обладающий уверенностью в себе и самоуважением, будет решителен в защите суверенитета, безопасности и интересов развития своей страны. <…> Одновременно с этим Китай будет вместе с другими странами активно работать над выстраиванием сообщества единой судьбы человечества, постоянно внося новый и более весомый вклад в благородное дело мира и развития человечества», — цитирует Си Цзиньпина агентство «Синьхуа».

Таким образом, Китай явственно заявляет о том, что никому не позволит посягать на суверенитет – право на самостоятельное определение собственного пути развития: целей, задач, принципов и методов их достижения. Равно как и Китай четко очертил свою позицию в плане развития: инструментом выступает не защита, и не охрана, и не оборона,  а именно безопасность. Я неоднократно заявлял, что у нас в стране СНБОУ назван неправильно, ибо оборона есть частью безопасности, ее нецелесообразно отделять в отдельное направление. Равно как и формирование государственной безпековой политики должно быть цельным и не дробиться на оборону и безопасность. Однако узурпация в сфере принятия решений в области безопасности и дальше оказывает неправильное и вредное воздействие на развитие Украины.

Боле того, в сегодняшних реалиях существование НИСД не имеет никакого смысла: данный институт должен быть включен структурно в Национальную академию государственного управления при Президенте Украины. Анализ деятельности данного учреждения показывает, что так называемые аналитическое доклады, в большинстве своем, носят конъюнктурный характер, опираясь на доминирующую геополитическую позицию правящей группы. Доклады и прогнозы данного учрежедния были мало увязаны с национальными интересами, более того, мало учитывали интересы развития страны

Также как и СНБОУ в данном виде должно быть ликвидировано как дисфункциональный орган.

Аппарат СНБОУ частично может быть включен во вновь созданную информационно-аналитическую структуру Администрации Президента Украины. Также в рамках законодательного регулирования, давно назрела необходимость в разработке Закона Украины “Об Администрации Президента Украины”, в котором четко должны быть изложены порядок организации и деятельность данной структуры.

Администрация Президента Украины вполне может выступить базой координации всех субъектов исполнительной власти в сфере безопасности. Это позволит сэкономить государственные средства, а также убрать дублирование полномочий, поскольку экономический и иной эффект РНБОУ очень тяжело измерить, а стало быть целесообразность данного органа не доказуема. Поскольку не доказана целесообразность данного органа, то потребность в нем отсутствует, ибо он  нецелесообразен.

Ну и конечно же цель любой институциональной структуры состоит в создании условия для реализации интересов развития своей страны. таким образом национальным интересом признано – развитие. Это глубокая мысль, философская, методологическая.

Китай предлагает гораздо более безопасный мир, чем та модель западного глобализма, которая очевидно находится в глобальном кризисе. Примеры Кипра и Греции и Турции, пример самой Украины – явственно свидетельствуют о том, что западные модели безопасности не гарантируют безопасности союзникам. Потому Украине не следует императивно заигрывать только с НАТО: цель любых безпековых сотрудничеств состоит в создании условий по реализации национальных интересов. Потому не только НАТО может способствовать Украине в решении данных задач, но и другие организации по безопасности, в том числе и ШОС.

Китай очень много сейчас говорит об эффективности тех действий, которые он предпринимает. Это для Украины значит, что не надо ожидать каких-то пустых инвестиций или инвестиций под декларативные проекты. Прагматизм – политика Китая как минимум до 2022 года – юбилейного ХХ съезда ЦК КП Китая. Ввиду этого, налаживание отношений должно идти по сектору взаимовыгодного прагматического стратегического сотрудничества, в том числе, не взирая на ограничения со стороны отдельных западных партнеров, используя мощный инструментарий стратегических коммуникаций.

Китай намерен сделать свои армию и флот одними из самых сильных в мире, потому он заинтересован в украинских технологиях, в том числе и оборонного назначения. Для украинской оборонной промышленности это четкий сигнал к действию. Более того, сильная армия Китая будет способствовать формирования баланса в азиатско-тихоокеанском регионе, а также милитаризации данного пространства в целом, что может быть использовано Украиной для развития инфраструктурных проектов,в том числе и оборонного назначения.

Отдельные элементы перевода прямой речи:

Мы воспользуемся празднованием 40-й годовщины проведения политики реформ и открытости в 2018 году в качестве возможности для дальнейшего проведения реформ, поскольку реформы и открытость — неизбежный путь для прогресса в современном Китае и осуществления китайской мечты”, — отметил Си Цзиньпин.

Цитируя китайский афоризм, он сказал, что китайский народ для продвижения реформ будет “прокладывать пути через горы и наводить мосты через реки”.

Он выразил новогодние поздравления всем китайцам и наилучшие пожелания друзьям по всему миру.

Си Цзиньпин сообщил, что 2018 год станет первым годом всеобъемлющей реализации духа 19-го съезда Коммунистической партии Китая, на котором был намечен план ожидаемого развития Китая на следующие три десятилетия. Отмечу, что Китай сосредоточивает внимание именно на развитии: ожидаемом, прогнозируемом и неуклонном.

“Строительство высокого дома начинается с куч земли”, — сказал Си Цзиньпин, использовав древнее китайское изречение, чтобы побудить китайских соотечественников двигаться шаг за шагом и упорно работать для претворения данного плана в действительность. Важным элементом формирования могущества Китая является вовлечения в данный процесс каждого китайца.

Развитое государство – дело рук не только самого государства, но и каждого сознательного гражданина (В.А.Липкан).

Си Цзиньпин отметил, что все находящиеся сейчас за чертой бедности сельские жители к 2020 году должны быть выведены из бедности. Крайняя бедность будет ликвидирована впервые за тысячелетия китайской истории. Это важный шаг на пути формирования базиса и построения среднего класса, который впоследствии может быть использован в роли менеджеров для управления в разных частях мира.

“Это наше торжественное обещание. Всего три года осталось до 2020 года. Каждый из нас должен быть призван к действию, делать все возможное, принимать целенаправленные меры, чтобы победы следовали одна за другой”, — сказал Си Цзиньпин.

“Это великое дело, важное как для китайского народа, так и для человечества. Необходимо делать его сообща, и реализовать это на практике”, — сказал он.

Си Цзиньпин заявил, что великие успехи в развитии Китая были созданы народом и для народа, и в число наиболее актуальных для народа вопросов входят образование, занятость, доходы, социальное обеспечение, здравоохранение, забота о пожилых, жилье и защита окружающей среды.

Председатель КНР признал, что имеются сферы, где работа правительства не отвечала ожиданиям. По его словам, несмотря на достигнутый прогресс, сохраняются вызывающие общественную озабоченность вопросы.

“Вот почему мы должны укрепить свое чувство ответственности и хорошо работать для обеспечения благосостояния народа. Благосостояние нашего народа является крупнейшим политическим достижением КПК и правительства. Наши кадровые работники должны ставить уровень жизни людей во главу угла и помогать им улучшить свою жизнь”, — сказал Си Цзиньпин.

Затронув международные вопросы, Си Цзиньпин сообщил, что мир рассчитывает услышать мнение и позицию Китая по поводу мира и развития.

“Китаю есть, что сказать в качестве ответственной крупной державы”, — отметил председатель КНР.

“Китай будет решительно поддерживать авторитет и статус ООН, активно исполнять международные обязательства и долг, сохранять твердую приверженность своим обязательствам по борьбе с климатическими изменениями, активно продвигать инициативу “Пояса и пути”, всегда быть строителем мира на планете, участником глобального развития и хранителем международного порядка. Китайский народ готов совместно с людьми из других стран разрабатывать для человечества планы успешного и мирного будущего”, — сказал Си Цзиньпин.

В целом я уверен, в 2018 необходимо кардинально изменить концепцию отношений с Китаем, который может выступить мощным инвестиционным игроком и способствовать развитию новой великой и умной Украины – Smart Ukraine.

Налаживание отношений с Китаем имеет также стратегическую перспективу вовлечения Украины в крупные инвестиционные, модернизационные и инновационные, а также иные проекты, способствующие поступательному развитию Украины во всех сферах жизнедеятельности.