GOAL » security

V. A. Lipkan: SMART UKRAINE: 04/07/15. Topic was: “NATIONAL SECURITY OF UKRAINE IN THE CONTEXT OF INTERACTION WITH GERMANY”

admin — Tue, 07 Apr 2015 13:30:47 +0000

7 april 2015 was the next programme of

Smart Ukraine

the topic was:

Ukraine nationale Sicherheit im Kontext der Interaktion mit Deutschland

National Security of Ukraine in the context of interaction with Germany

My Guest:

Christian Farkhodeh

Oberst i. G.

Verteidigungsattache

Botschaft der Bundesrepublik Deutschland

Der Moderator:

Der Sicherheitsexperte

strategische Forschung und globale F?hrungsrolle

Dr. LIPKAN

http://goal-int.org/wladimir-anatolijowitsch-lipkan-beruflicher-werdegang/

The following questions are based on the abovementioned issues:

What is the modern hybrid war and its main difference from the conception of “Smart power” which was developed by Suzanne Nossel and Joseph Samuel Nye. As we know the most common understanding we may conclude in such words is the following one: to win the peace, therefore, the US will have to show as much skill in exercising soft power as it has in using hard power to win the war. “Smart power addresses multilateralism and enhances foreign policy”

How does the Russian Federation carry out its propaganda campaign on “brainwashing” of the citizens of Europe and, first of all, of the Germany (particular examples)?

One of the Bundestag deputy from Christian democracy Unit Norbert R?ttgen urged to resist to Russian information propaganda. In particular in Deutsche Wellehe he said: ”Russian propaganda wants to separate us. We must fight against it”. Tell us, please, how exactly do you fight with it and what methods and resources do you use?

SahraWagenknecht 5.04 said that Nazi militaries are taking part on Ukrainian boarder. At the same time, she uses very accurate words to describe Russian-terrorist troops. Don’t you think that this person issues irresponsible statements which are the part of Russian propaganda

Next question is tightly connected with the abovementioned issue. How does Europe contradict it?

This Blockupy protest is a marker which shows that the smart war against Germany has started. To my mind, the war has come to Germany. To prove my words, Rainer Wendt said that demonstrators are ready to use violence, their main goal is to attack a state covered by capitalism critics. What do you say? Do you see the strong linkage between the protests for different reasons and hybrid war? How do you classify these actions according to the national security strategy? Do you see the horizons of this protests and real core which is crucial to ensure German security
“Peaceful citizens” of Frankfurt... Look attention2.27-2.32
https://www.youtube.com/watch?v=EJTQ1txxs78

Nowdays Germany

COMPARE WITH 1 YEAR BEFORE IN MAIDAN KIEW:

he next controversial question is the following one: Sun Tzu said that if you want to live in peace, you should be prepared to war. How do you estimate that the USA and the UK sent military instructors, weapons and so on to Ukraine? Do we want war or peace? Are we prepared for war or for peace? As, for example, Sahra Wagenknecht identifies this actions as actions that undermine the peace process.
Which sanctions were imposed on the Russian Federation by Germany? And do you consider that these sanctions are an adequate reaction on military aggression from Russia?
What prevents German politicians to take decisions concerning the military help that are so necessary for Ukraine?

Are there any threats that the scenario which was used by the Russian Federation in Ukraine can be used in the EU countries in future, in particular in Germany?

What is your opinion about the possibility of Putin’s “spring attack”?

What is your prediction concerning the development of the events in Ukraine?

Does Germany consider the possibility of the participation in a probable peace-keeping operation in Ukraine?

What do you think about the necessity to increase the number of Special Forces and the Ministry of Defense? Because some blind man German politics during war talk about peace, like a kid who doesn’t realize the difference between reality and virtuality.

Helmut Schmidt said that the NATO is an instrument of US world hegemony. How can you comment this statement ?

Conclusions:

I want to express gratitude to my guest German Defense Attach? and President Defense Attorney Corps in Kyiv

Christian Farkhondeh

The main conclusions of our conversation are the following:

1) Not militiamen (rebels) are fighting at the East of Ukraine but local bandits-terrorists and mercenaries from the Russian Federation, in particular the units of the internal military forces of the Russian Federation;

2) German’s side evaluates highly the actions of Ukrainian government (the President of Ukraine and the Ministry of Defense of Ukraine) concerning regulation of the crisis and containment of the Russian aggression;

3) The civilized world supports Ukraine and carries out the complex of measures. The government of Germany doesn’t remain uninvolved;

4) The western world should find a possibility to enlarge the help for Ukraine, first of all to help Ukraine with the armament;

5) Nowadays the future of Europe is being determined at the Russian-Ukrainian border;

6) The Russian Federation carries out the aggressive informational campaign against the EU in the context of events in Ukraine using different methods. For example, in the case of foreign TV viewers the Russian propaganda is being concealed by the use of the source, which is alternative to Western media broadcasting.

7) In return there was a proposition to strengthen the European international media through the creation and support of Ukraine Tomorrow channel and also Deutsche Welle, BBC International and RFI. The core message is the following one: propaganda can be countered only like an ideal objective, educational and pluralistic coverage.

8) If we want to live in peace, we should be able to provide our national security including hard power and lethal weapons.

It was Vladimir Lipkan, Doctor of Law

Smart Ukraine:

Stay with us

The programme you may see here :

https://www.youtube.com/user/smartukraine

https://twitter.com/SmartUkraine

https://www.facebook.com/pages/Smart-Ukraine/377076465791050

Smart Ukraine

Live smart – Be happy

О МЕРАХ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРИНУЖДЕНИЯ В СИСТЕМЕ БЕЗОПАСНОСТИ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В УКРАИНЕ

admin — Wed, 15 Oct 2014 12:49:39 +0000

Ростислав БАНК,

к.ю.н., експерт ГОСЛ

SUMMARY

This article presents the analysis and justification of the legal nature of administrative coercive measures of the security business in Ukraine. Is allocated complex of specific features in this area. Investigated the classification of measures of administrative coercion. Proposed application of the most optimal classification for regulation by public authorities the security business. Were analyzed numerous scientific approaches to understanding their measures of administrative coercion. Been determined legal acts which touch sphere of measures of administrative coercion. Processed by law-making literature in the field studied by us.Also analyzed all the problematic aspects of Ukrainian legislation, the law-making literature in the framework measures of administrative coercion in the field of security business in Ukraine. Identified gaps in legislation in this area. Proposed model for its improvement.

Key words: security, business activity, measures of administrative coercion, administrative responsibility

АННОТАЦИЯ

В данной статье осуществлен анализ и обоснование правовой природы мер административного принуждения в сфере безопасности предпринимательской деятельности Украины, выделено комплекс специфических признаков в этой сфере. Исследовано классификацию мер административного принуждения и предложено применение наиболее оптимальной классификации для регулирования органами государственной власти системы безопасности предпринимательской деятельности в Украине. Проанализированы многочисленные подходы ученых к пониманию ими мер административного принуждения, определены нормативно – правовые акты, касающиеся сферы мер административного принуждения, проработана правотворческая литература в исследуемой нами области. Также установлены проблемные аспекты специальной юридической литературы и самое главное -украинского законодательства в рамках мер административного принуждения по отношению безопасности бизнеса в Украине, определены пробелы законодательства в этой сфере, предложена модель его совершенствования.

Ключевые слова: безопасность, предпринимательская деятельность, меры административного принуждения, административная ответственность

Обеспечение безопасности предпринимательства, его финансовой дисциплины и экономической защиты, соблюдения экономических прав и свобод субъектов предпринимательской деятельности в отношениях с государством и органами государственной власти приобретает особый смысл в условиях глобальных потрясений и сложной финансово – экономической ситуации в Украине. Для выполнения поставленных задач государство в лице его властных структур требует использования различных средств правового регулирования деятельности предпринимательства, одним из которых является административно – правовые средства. В свою очередь, составляющей административно – правовых средств являются меры административного принуждения. С помощью системы мер административного принуждения обеспечивается защита и повышение эффективности экономической составляющей субъектов предпринимательской деятельности

Постановка проблемы. Украинскими учеными – юристами еще не в полной мере проанализировано тему административно – правовой защиты предпринимательства, в частности безопасности предпринимательской деятельности. Пока не было осуществлено комплексных исследований в сфере защиты безопасности предпринимательской деятельности, которые имеют непосредственное влияние на практику правотворчества и правоприменения. Также, ученые не имеют единой позиции и в определении сущности, значения и перспектив административного принуждения в сфере безопасности предпринимательской деятельности. Все это негативно сказывается на механизме защиты предпринимательской деятельности от внутренних и внешних угроз, противодействия и нейтрализации дестабилизирующим негативным факторам.

Актуальность темы исследования проявляется в том, что вопросам относительно проблем мер административного принуждения именно в сфере безопасности предпринимательской деятельности ученые не уделили внимания, а потому необходимость разработки теоретических основ функционирования эффективного правового механизма в этой сфере – это то что определяет актуальность этой проблематики и необходимость ее научного исследования.

Состояние исследования. Вопрос относительно мер административного принуждения в целом исследовались ученими-юристами, которые имеют по этим вопросам разные позиции, в частности есть спорные вопросы и они по разному анализируются в научной литературе и имеют дискуссионный характер. Так, проблемой мер административного принуждения занимались такие известные ученые как: В.Б.Аверьянов, С.М.Алфьоров, А.Ф. Андрюшко, Ю.П. Битяк,, П. В. Дихтиевский, Е.В. Додин, Л.В. Коваль, Т.А. Коломоец, В.К. Колпаков, В. Г. Котковский, А.Т. Комзюк, Ю.И. Крегул, В.А. Липкан, Д.М. Лукьянец, А.И. Марущак,, А.И. Стахов, А.Г. Стрельченко и многие другие..

Целью статьи является выяснение правовой природы мер административного принуждения в сфере безопасности предпринимательской деятельности, их анализ, эмпирическое обобщение и механизмы совершенствования мер административного принуждения в исследуемой области.

Изложение основного материала. Прежде всего, стоит сказать. что когда речь идет об административном принуждении, необходимо остановиться на правомерности использования этого термина. В Кодексе Украины об административных правонарушениях термин «административное принуждение» вообще не используется, так как он не имеет «официального статуса», он сформулирован только на доктринальном уровне. Однако это для юридической науки с одной стороны лучше, ведь это позволяет ученым вступать в научные дебаты по выяснению понятия административного принуждения и выражать свою собственную точку зрения относительно этой проблемы.

Такая ситуация обусловила возникновение различных взглядов относительно проблемы касательно мер административного принуждения в юридической науке. Ученые по-разному трактуют это понятие, на что, в принципе, они имеют полное право.

В свое время Г. П. Бондаренко отметил, что административное принуждение, это составная часть государственного принуждения, заключающееся в применении органами государственного управления, судами и судьями, должностными лицами, а в установленных законодательством случаях – общественностью в пределах, формах и порядке, регламентированных действующим законодательством, государственно – правового, психологического и физического воздействия к правонарушителям с целью защиты охраняемых правом конкретных общественных отношений [1, с.21].

Похожую позицию в понимании административного принуждения демонстрирует нам и Ю.П. Битяк, который отмечает административное принуждение как систему средств психологического или физического воздействия на сознание и поведение людей с целью достижения четкого выполнения установленных обязанностей, развития общественных отношений в рамках закона, обеспечения правопорядка и законности [2, с.169 -170]. Такой подход в полной мере дает возможность понять суть административного принуждения, выделить основные его признаки.

Содержание основных признаков административного принуждения свидетельствует о том, что:

а) административное принуждение является необходимым методом, целенаправленной формой поведения, сочетанием определенных способов и средств, способствующих решению задач государственного управления;

б) он реализуется через исполнительно – распорядительную деятельность государства на базе убеждения;

в) существует государственная монополия на его нормативное регулирование;

г) применим широким кругом субъектов, совмещенным большим количеством воспитательных средств и активным формированием правосознания населения.

Подчеркивая «управленческий характер» административного принуждения, следует отметить, что право на его применение предоставлено не всем органам государственной власти и их должностным лицам, а лишь тем, кому такое право предоставлено нормативно – правовыми актами.

Во – первых, есть определенная категория лиц, в отношении которых применяются административно – принудительные меры; такая персонификация принуждения способствует его выполнению путем воздействия на моральный, материальный, организационный и даже на физический пол субъекта, нарушившего определенное право [3, с.35 ].

Во – вторых, нет служебного подчинения между субъектами применения административно – принудительных мер (активными участниками) и лицами, в отношении которых применяются такие меры (их можно назвать пассивными участниками соответствующих правоотношений, поскольку именно их поведение является объектом определенного влияния.

В – третьих, для административного принуждения присуща специфика юридических и фактических оснований применения; для любых других видов государственно – принудительной деятельности единственным юридическо – фактическим основанием является противоправное действие, а в его отсутствии нет вообще легальной базы для применения государственного принуждения.

В – четвертых, существует принудительный характер административного воздействия на лицо, в результате чего оно сознательно осуществляет те или иные действия или воздержание от них и подчиняется вопреки своему желанию [4, с.66-67].

Следует обратить внимание на еще один аспект этой проблемы, а именно на классификацию административного принуждения. Как известно, принудительные меры применяются: а) для предотвращения различных антиобщественных проявлений, недопущения возникновения противоправной ситуации; б) для прекращения начатого или уже совершенного противоправного деяния и обеспечения производства по делам об административных правонарушениях; в) для наказания лиц, совершивших правонарушения.

Характеризуя виды административного принуждения, следует отметить, что нет единого взгляда по данному вопросу. В теории административного права существует несколько классификаций мер административного принуждения. Так, А. Бандурка, Ю. Битяк, С. Гончарук, С. Кивалов, А. Комзюк поддерживают предложенную Еропкиным классификации мер административного принуждения на меры административного предупреждения, меры административного пресечения и меры административного взыскания [5]. Однако не все ученые согласны с такой классификацией. Например, Д. Н. Бахрах отрицает существование такого вида административного принуждения, как меры административного предупреждения, считая, что административное принуждение применяется тогда, когда имеет ме сто административное правонарушение. В свою очередь, Бахрах выделяет такой вид административного принуждения, как восстановительные мероприятия [6, с.236]. А. Алехин, С. Гончарук, А. Кармолицький, Ю. Козлов, Л. Попов выделяют меры обеспечения производства по делам об административных правонарушениях как отдельную группу мер административного принуждения [7, с. 122]. И. Голосниченко и Б. Россинский считает их разновидностью мер административного пресечения, поскольку они применяются после начала правонарушения с целью его прекращения [8].

В свою очередь придерживаемся наиболее распространенной в научных кругах позиции о разделении мер административного принуждения на меры административного предупреждения, меры административного пресечения, административные взыскания. Эта классификация была поддержана нами не зря, ведь она оптимально может применяться к административному принуждению в сфере безопасности предпринимательской деятельности. Так, административно – предупредительные меры применяются для предотвращения защиты от недобросовестной конкуренции, антиконкурентных согласованных действий, монопольных явлений, защиты собственности и имущества субъектов предпринимательской деятельности, их корпоративных прав, противодействия административным барьерам в осуществлении своей деятельности, защиты своей собственности при авариях, техногенных катастрофах, стихийных бедствиях, в конце концов с целью нейтрализации многочисленных внешних и внутренних угроз, которые окружают сферу предпринимательства.

Ю.П. Битяк к всеобщим способам предупреждения правонарушений относит, прежде всего, способы воспитательного характера, контроля и надзора, обращения граждан и принуждения [2, с.217]. Воспитательный эффект достигается путем применения органами государственной власти воспитательного воздействия к субъектам предпринимательской деятельности за счет использования установленных обществом устоявшихся традиций и норм, и выполнения ими своих конституционных и законодательных обязанностей. Примером может служить добровольная уплата налогов и сборов, других обязательных социальных отчислений.

В своей монографии В. В. Галунько, которая в значительной степени касается и субъектов предпринимательской деятельности и их безопасности, выделяет следующие административно – предупредительные меры: проверку документов лиц, подозреваемых в совершении правонарушения, беспрепятственный вход в жилые помещения лиц, находящихся под административным надзором, посещение предприятий, учреждений, организаций для выполнения профилактических функций, опечатывания помещений, используемых в качестве кассы, места хранения документов, товарно – материальных ценностей, опечатывания измерительных приборов и устройств, а также другие действия [9, с.301].

Полностью согласны с автором о выделении таких административно – предупредительных мер и в свою очередь, хотим дополнить этот перечень еще некоторыми административно – предупредительными мерами, которые касаются безопасности предпринимательской деятельности, а именно: информирование субъектов предпринимательской деятельности относительно потенциальных рисков или угроз; критика поведения и работы отдельных предприятий, учреждений и организаций, которые нарушают установленные законодательством требования по ведению предпринимательской деятельности, прием представителей и должностных лиц субъектов предпринимательской деятельности и беседа с ними о состоянии их безопасности.

Несмотря на то, что эти меры являются предупредительными, они реализуются в одностороннем принудительном порядке органами и должностными лицами, наделенными властными полномочиями. Административно – предупредительные меры в сфере безопасности предпринимательской деятельности проявляются в виде определенных ограничений и запретов, что также свидетельствует об их принудительной природе.

Важность административно – предупредительных мер трудно переоценить. Недаром законодатель расценивает административно-предупредительную работу как важный компонент обеспечения законности, порядка и дисциплины, в том числе и в сфере безопасности предпринимательской деятельности. Исходя из этого, он вводит в Кодекс Украины об административных правонарушениях специальную статью (ст. 6 «Предупреждение административных правонарушений») [10], которая предусматривает осуществление профилактических мероприятий, определяет их цели и цели субъектов.

Меры административного пресечения характеризуются прежде всего тем, что их применение обусловлено реальной противоправной ситуацией, а направлены они на прекращение соответствующей ситуации, установления личности нарушителя, обеспечения выяснения всех обстоятельств дела и применения к нарушителю административных взысканий. Они не предусматривают как цель наказания личности нарушителя.

Цель административного принуждения – это прерывание действий, имеющих признаки административного правонарушения, а в отдельных случаях – и уголовно – правовой характер, недопущения вредных последствий противоправного поведения, обеспечения производства по делу об административном правонарушении и привлечения к административной, а в исключительных случаях – к уголовной ответственности.

Классификацию этих мероприятий можно произвести, ссылаясь на следующие основные критерии: цель применения, характер влияния, форма процессуального выражения, характер сферы применения. В зависимости от цели применения, эти меры можно разделить на две группы – самостоятельные и вспомогательные. Характер правоохранительного воздействия этих мер обусловил их разделение на личностные, организационные и имущественные; форма их процессуального выражения – на устные, письменные и такие, что выражаются в определенных материально – технических действиях, а характер сферы применения – на меры общего и специального назначения [11, с.17].

Анализируя приведенную классификацию, мы выделяем следующие особенности мер административного пресечения связанных со сферой безопасности предпринимательской деятельности: их применение связано с реальным проявлением противоправной ситуации и посягательством на свободу занятия предпринимательской деятельностью, целью их применения является прерывание (прекращение) неправомерного поведения, обеспечение порядка привлечения правонарушителей, которые посягают на безопасность предпринимательской деятельности к ответственности, ликвидация негативных последствий нарушения, неотложный, срочный характер.

К мерам административного пресечения, связанных со сферой безопасности предпринимательской деятельности, относятся меры экономико – финансового характера, лишение разрешения или анулирования лицензии, отказ в регистрации, патентовании, сертификации, меры имущественного характера, меры непосредственного личного воздействия на должностное лицо субъекта предпринимательской деятельности, которое нарушает правила занятия предпринимательской деятельностью (доставление правонарушителя в соответствующие органы с целью составления протокола, его личный досмотр и досмотр вещей, применения к такому должностному лицу специальных средств и физического воздействия, если такое лицо нарушает установленные правила и законодательство).

Административные взыскания как меры административного принуждения применяются к виновному лицу после совершения им административного правонарушения, посягающего на безопасность предпринимательской деятельности. Они является мерой ответственности и используются, как средство воспитания лица, совершившего административное правонарушение, предотвращения совершения им новых правонарушений в будущем и наказания виновного. Исчерпывающий перечень административных взысканий предусмотренный статьей 24 Кодекса Украины об административных правонарушениях.

Стоит сказать, что административные взыскания применяются к правонарушителям сквозь призму привлечения их к административной ответственности. С этой точкой зрения согласен и В. П. Печуляк, который отмечает, что административная ответственность проявляется из-за наложения представителем органа исполнительной власти на физическое или юридическое лицо административного взыскания [12, с.24].

Позиция Т. А. Коломоец, формулирует административную ответственность как разновидность юридической ответственности, специфическую форму негативного реагирования со стороны государства в лице уполномоченных органов на соответствующую категорию противоправных деяний (прежде административных проступков), а лица, совершившие, указанные правонарушения, должны ответить перед уполномоченным государственным органом за свои неправомерные действия и понести наказание в установленных законом формах и порядке [13, с.10].

Таким образом, мы можем утверждать, что административные взыскания предусматривают понесения правонарушителем административной ответственности. Если говорить непосредственно об административной ответственности в сфере безопасности предпринимательской деятельности, то систематизация законодательства в этой сфере при существующих глобализационных процессах является очень актуальной и необходимо отметить, что этот процесс невозможен без соответствующего научного обеспечения.

Как отмечает Ю. И. Крегул значительные положительные шаги в направлении создания гармоничного кодифицированного закона об административной ответственности уже сделано, но определенные моменты требуют дополнительной проработки и особенно – в части ответственности субъектов хозяйствования [14 с.316].

Ю. И. Крегул также отмечает, что на сегодняшний день в юридической науке существует много мнений относительно места административных взысканий в хозяйственных правоотношениях. Это обусловлено отсутствием кодифицированного законодательного акта, который бы определял особенности реализации мер юридической ответственности за нарушение общественного порядка совершения хозяйственных операций субъектами хозяйствования [14 с.316].

В свою очередь предлагаем внести некоторые изменения в Кодекс Украины об административных правонарушениях, которые касаются сферы безопасности предпринимательской деятельности, что позволит применить административные взыскания к лицам, которые препятствуют занятию предпринимательской деятельностью и ее безопасности, и привлечения их к административной ответственности.

Предлагаем обратить внимание на такую актуальную проблему как сроки наложения административных взысканий к правонарушителям, за совершенное ими неправомерное деяние, в том числе и касающиеся безопасности предпринимательской деятельности.

Прежде всего следует сказать, что органы государственной власти, в частности Министерство доходов и сборов Украины, в сфере предпринимательства и его безопасности имеет право проводить в соответствии с законодательством проверки налогоплательщиков и сверки, получать безвозмездно от налогоплательщиков, в том числе благотворительных и других неприбыльных организаций, в порядке, определенном законодательством, информацию, справки, копии документов (заверенные подписью налогоплательщика или его должностным лицом и скрепленные печатью (при наличии) о финансово-хозяйственной деятельности, полученных доходах, расходах налогоплательщиков и другую информацию, связанную с исчислением и уплатой налогов, единого взноса, других платежей (п. 6 Положения о Министерстве доходов и сборов Украины) [15]. В ходе проведения таких контрольных и надзорных действий часто открываются административные правонарушения в сфере предпринимательства и его безопасности, предусмотренные КУоАП и проблемная точка соприкосновения относительно понесения ответственности за совершение соответствующих правонарушений заключается в промежутке времени проверки, конечная дата которой приходится на дату в последнем отчетном периоде соответствующего налогоплательщика, общеобязательных сборов, страховых взносов. При таких условиях может сложиться ситуация, когда неправомерные действия в сфере предпринимательства и его безопасности по сути обнаруживаются при проведении проверки, фактически охватывает деятельность субъекта предпринимательской деятельности таким образом, что де-юре сроки наложения административных взысканий, предусмотренные ст. 38 КУоАП, являются просроченными. При таком раскладе, виновные субъекты могут уклоняться от ответственности. Однако больше неоднозначных ситуаций возникает при противодействии правонарушениям в сфере предпринимательства и его безопасности в практической деятельности, когда субъектом противодействия обнаружено правонарушения (например, неудержание или неперечисление в бюджет сумм налога на доходы физических лиц при выплате физическому лицу доходов, перечисление налога на доходы физических лиц за счет средств предприятий, учреждений и организаций (кроме случаев, когда такое перечисление разрешено законодательством), несообщение или несвоевременное сообщение государственным налоговым инспекциям по установленной форме сведений о доходах граждан (статья 163-4 КУоАП), осуществление хозяйственной деятельности без государственной регистрации в качестве субъекта хозяйствования или без получения лицензии на осуществление определенного вида хозяйственной деятельности, статья 164 КУоАП). Так, указанные нами правонарушения по существу могут существовать во время проведения проверки, однако проверке подлежит сугубо конкретный период, четко определен планом-графиком проверок. Как показывает практика, должностные лица органов Миндохода Украины составляют протоколы в соответствии с перечисленными нами выше статьями и передают их в суд для вынесения конкретного решения по делу, однако суды закрывают соответствующее производство, поскольку сроки давности прошли согласно статье 38 КУоАП. Чтобы решить эту проблему, мы предлагаем дополнить статью 38 КУоАП дополнительной частью, в частности в ней отметить «Если административные правонарушения обнаружены контрольными и надзорными органами государственной власти при проведении очередной проверки в соответствии с планом-графиком, взыскание может быть наложено не позднее чем спустя пять месяцев со дня совершения правопoрушення, а при длящемся правoпорушенни – не позднее десяти месяцев со дня его обнаружения».

К тому же, для конкретизации соответствующих сроков наложения административных взысканий за правонарушения в сфере предпринимательства и его безопасности, предлагаем в вышеупомянутой нами статье КУоАП установить следующее: «За совершение правонарушения в сфере предпринимательства и его безопасности административное взыскание может быть наложено в течение четырех месяцев со дня его обнаружения, но не позднее восьми месяцев со дня йoгo совершения.

Соответствующие изменения позволят улучшить ситуацию в обеспечении органами государственной власти безопасности предпринимательской деятельности, нейтрализовать внутренние и внешние угрозы, которые окружают сферу предпринимательства.

Наконец, хотим подчеркнуть, что решение вышеупомянутых проблем, прежде всего, принятие изменений в соответствующие нормативно – правовые акты, позволит эффективнее и рациональнее противодействовать возникновению и совершению правонарушений в сфере безопасности предпринимательской деятельности, применяя меры административного воздействия к тем субъектам предпринимательской деятельности, которые их совершили.

Список использованной литературы:

1. Бондаренко Г. П. Адміністративна відповідальність в СРСР / Бондаренко Г. П. – Львів : ЛДУ, 1975. – 176 с

2. Битяк Ю. П. Адміністративне право України : підручник / За заг. ред. Битяка Ю. П. – Харків: Право, 2001. – 528 с.

3. Остапенко О.І, Остапенко О.Л. Адміністраивно – правове забезпечення захисту права власності в Україні: Навч.посібник. –Львів, 2007.- 149 с.

4. Адміністартивне право України: Навч. посібник / За заг.ред.Т.О. Коломоєць, Г.Ю. Гулєвської. – К.: Істина, 2007. -216 с.

5. Коломоєць Т. Класифікація заходів адміністративно-правового примусу / Т. Коломієць // Право України. – 2003. – № 2. – С. 105–111

6. Бахрах Д. Н. Административное право России : учеб. для студ. вузов., обуч. по спец.“Юриспруденция”. – М. : НОРМА: Инфра-М, 2000. – 624 с.

7. Адміністративне право України : [академічний курс: підруч]. – Т.1. Загальна частина / [Ред. колегія: В. Б.Авер’янов (голова)]. – К. : Видавництво „Юридична думка”, 2004. – 584с.

8. Голосніченко І. П. Перспективні положення кодифікації норм правового інституту адміністративної відповідальності / І. П. Голосніченко // Право України. – 2007. – № 7. – С.60–63

9. Галунько В.В. Адміністративно – правова охорона суб’єктів права власності в Україні: Монографія. –Херсон: ВАТ ХМД, 2006. -356 с.

10. Кодекс України про адміністративні правопорушення : чинний від 07 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – С. 1122.

11. Комзюк А Т. Адміністртивний примус в правоохоронній діяльності міліції в Україні: автореф. дис. …докт.юрид.наук. – Харків, 2002. -33 с.

12. Печуляк В. П. Адмінстративно – правове регулювання відносин у сфері лісового господарства України: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня докт. юрид.наук. : спец. 12.00.07 – «Адміністративне право і процес; фінансове право;інформаційне право / В. П. Печуляк. – Київ, 2013. – 39 с.

13. Коломоєць Т.О. Адміністративна відповідальність: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Т.О. Коломоєць. – К.: Істина, 2011. – 184 с.

14. Крегул Ю. І. Деякі питання вдосконалення законодавства про адміністративну відповідальність у сфері господарювання // Збірник наукових праць «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку»: VI Міжнародна науково – практична конференція «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку» (м. Київ, 23 -24 вересня 2011 р.) // Ред. колегія: О.Ф. Андрійко, В.П. Нагребельний, А.А. Пухтецька та інші – К., Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2011. – 600 с.

15. Про Міністерство доходів і зборів України: Указ Президента України від 18 березня 2013 року № 141/2013: [електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/141/2013

Націобезпекознавство: проблеми формування категорійно-понятійного апарату

admin — Sat, 24 Dec 2011 07:15:57 +0000

Володимир Анатолійович Ліпкан,

професор кафедри управління в ОВС,

Національної академії внутрішніх справ,

доктор юридичних наук, доцент

Юлія Євгенівна Максименко,

старший викладач кафедри

теорії держави та права

Національної академії внутрішніх справ,

кандидат юридичних наук

Здійснено дослідження змісту словосполучення «забезпечення безпеки», що використовується у нормативно-правових актах, що регулюють суспільні відносини в сфері національної безпеки, та у відповідних доктринальних дослідженнях

Ключові слова: безпекознавство, націобезпекознавство, безпека, забезпечення безпеки

Проведено исследование содержания словосочетания «обеспечение безопасности», используемое в нормативно-правовых актах, регулирующих общественные отношения в сфере национальной безопасности, и в соответствующих доктринальных исследованиях

Ключевые слова: теория безопасности, теория национальной безопасности, безопасность, обеспечение безопасности

The analysis of the matter of combination of words securities provide, which use in legal acts and scientific works in the national security is done.

Key words: security studies, national security theory, security, securitization, ensuring security

Об’єктивне, всебічне та повне дослідження такого багатоаспектного та системного феномену як національна безпека можливе лише за умов його розгляду з багатьох ракурсів — загальнотеоретичного, історичного, управлінського, філософського, економічного, політологічного, геополітичного, юридичного тощо. Кожна з наук, що досліджує дане питання, використовує властивий лише їй методологічний інструментарій та висвітлює лише ту сторону національної безпеки, що відповідає специфіці предмета даної науки. Останнім часом націобезпекознавча тематика стала доволі популярним предметом розгляду науковців. У цьому ракурсі слід відмітити наукові праці В. Горбуліна, А. Качинського, Б. Кормича, В. Кобринського, М. Левицької, В. Ліпкана, Ю. Максименко, М. Мельника, Н. Нижник, С. Павленка, Г. Пономаренко, В. Паламарчука, М. Пальчука, Б. Парахонського, М. Пендюри, Г. Ситника та інших.

Натомість, незважаючи на значну кількість розвідок, присвячених висвітленню різних аспектів національної безпеки, найбільш дискусійними залишаються ті, що спрямовані на формування категорійно-понятійної системи, що і визначає актуальність даної наукової статті.

Поза це, неоднозначне розуміння базових понять, що використовуються при висвітленні цієї проблеми, зокрема позиція деяких дослідників щодо несумісності використання словосполучення «забезпечення безпеки», а також необхідність формування консенсуального категорійно-понятійного апарату і обумовило мету даної статті.

Виходячи з розуміння загальної проблеми даної наукової роботи, авторами поставлені такі завдання: 1) окреслення основних підходів щодо доцільності та правильності вживання словосполучення «забезпечення безпеки»; 2) аналіз основних суміжних понять до поняття «забезпечення безпеки»; 3) наукова аргументація доцільності вживання словосполучення «забезпечення безпеки».

Міждисциплінарний характер явища національної безпеки, необхідність застосування інтегрованого підходу до її вивчення, розроблення науково обґрунтованих заходів забезпечення національної безпеки через ефективне управління системою національної безпеки створили причиново-детермінаційні передумови розроблення націобезпекознавства.

Поза межами даної статті ми лишаємо дискусії щодо необхідності розроблення узагальнюючої теорії безпеки, адже наші погляди викладені і аргументовані у достатній для розуміння і усвідомлення коріння наших позицій кількості публікацій. Більше того, наші наукові позиції були закріплені при навчанні одного з авторів (В.Ліпкана) в Університеті Делаверу США за програмою „Безпекова політика США”, в рамках якої окремо вивчався курс „Security Studies”, тобто вчення про безпеку. Тому здійснювати дискусії з науковими конформістами і ворогами дійсності в рамках даної статті з цього приводу не будемо, лишаючи це для наступного наукових публікацій.

Натомість, у рамках даної статті зосередимо увагу на розглядові певних базових категорій, щодо яких у нашого епістемологічного товариства існують дуже критичні розбіжності, котрі деяким чином унеможливлюють формування парадигми національної безпеки, спрямування руху держави у безпекове річище, зумовлене тенденціями глобалізації і формуванням впливу суперсистем у вигляді наднаціональних структур.

Ми відстоюємо позицію, що проблемна ситуація у сфері національної безпеки, може бути усунена не фрагментарним висвітленням окремих питань у межах конкретної науки, а виключно на основі єдиної системи знань про національну безпеку — націобезпекознавства.

Наші опоненти неодноразово зауважували про недоцільність як впровадження в науковий обіг української науки даного неологізму, аргументуючи це тим, що він не може перекладатися російською мовою (К.І.Беляков), так і взагалі формування даної теорії (А.Б.Качинський, М.А.Ожеван, В.В.Циганов).

Так, вельми показовим блюзнірством з цього приводу виступає стаття К.Белякова, котрий зазначає: „…спроби перекласти введені їх авторами поняття, наприклад російською, не дає чіткого, зрозумілого відображення напряму досліджень, їх об’єкта та предмета… є штучними, цілком надуманими і не можуть нормально сприйматися та використовуватися у міжнародній науковій лексиці завдяки тому, що роблять визначення дисципліни (або галузі) заздалегідь незрозумілими навіть фахівцям” [1, с. 154].

По-перше, в науці не існує такого наукового методу, як „можливість перекладу російською мовою”. Більше того, дана мова в Україні виступає лише однією з мов національних меншин, тому виступає докорінне питання вже до упередженості К.Бєлякова, котрий заакцентовує лише на даній мові. Переконані, що коли в Росії, якщо даний дослідник обрав саме дану країну для порівняння, формують категорійно-понятійний апарат, то навряд чи перевіряють: а як він буде звучати і розумітися, якщо його перекласти українською мовою.

Саме тому, закиди К.Белякова виглядають абсолютно незрозумілими з наукового погляду. Адже за семантикою термін „безпекознавство” є абсолютно зрозумілим за своїм походженням, значенням і сутністю, він абсолютно повно описує феномен безпеки як поліструктурного і багатоаспектного явища. Саме тому виникає питання вже щодо фаховості даного дослідника, який будучи доктором юридичних наук дозволяє собі скочуватись у лоно суб’єктивізму, позбавленого здорового глузду і взагалі навіть натяку на методологію дослідження.

Поза це, зазначимо, що в українській науці, і на жаль, правотворчості, і нині існує певний комплекс меншовартості, коли неодноразово науковці та вітчизняний законодавець інколи бездумно запозичують досвід Російської Федерації щодо вирішення деяких практичних проблем чи урегулювання певних сфер суспільного життя, незважаючи на абсолютно різні геополітичні, геостратегічні та інші фактори, що мають бути враховані при визначенні авторських пропозицій чи прийнятті нормативно-правових актів. На це зазначав, зокрема і Л.Д.Кучма у своїй роботі „Украина не Россия” : „Как получилось, что люди, разбирающиеся в экуменизме, кейнсианстве и других замысловатых вещах, оказались настолько вне украинской проблематики, хотя все это всегда было у них под боком… где же столько раз воспетая отзывчивость русского интеллигента на чужую боль, где его универсализм, откуда такое высокомерие? Насколько я могу судить, проблема не в высокомерии, а, скажем мягко, в проблемах информированности” [2, с. 12].

Маючи власні традиції право- і державтворення, власний менталітет, та і взагалі будучи автохтонним народом мусимо здолати рабську меншовартість не лише в наукових поглядах, а й викорінити її звідусіль, і передовсім із нашої душі, здійснивши її інвентаризацію [ 2, с. 24], серця і розуму, котрий лише вільний зможе народити таку творчу потенцію, яка на загал і дасть поштовх до життєдайного творення значного наукового доробку і формування справжньої національної і патріотичної прагматичної концепції. Одвічне бідкання й гукання, хитання розумів, душі, це є все справжнім зволіканням, призводять в пустощі вони. Тож, перефразуючи італійський вислів [2, c. 28] скажу: Україну ми створили, тепер наше завдання — створити українців.

Навіть поверховий аналіз першого конститутивного акту у сфері національної безпеки України – Постанови Верховної Ради України „Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України” від 16 січня 1997 року, який втратив чинність на підставі Закону України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року, дозволяє дійти висновку про пряме запозичення норм Закону РФ „Про безпеку”, незважаючи на відмінність державного устрою, кількості населення, природних умов, ментальності народу, ідеології державо- і правотворення, а також врахування того, що Україна входить до кількох важливих історичних просторів, серед яких доцільно згадати поствізантійский, пост російсько-імперський, пост-австроугорський, пострадянський і посткомуністичний, вона є спадкоємнице усіх цих канувши в минувшину просторів [2, с. 31].

Так само, звертаючись до світового доробку зазначимо, що ще в XVIII сторіччі Шарль Луї Монтеск’є у праці «Про дух законів» зауважував про те, що законодавець створює закони не довільно, а обов’язково враховуючи природні умови, у яких історично формувався народ: розміри території, її рельєф, побут, звичаї тощо. У більш абстрактному плані маємо висновувати: плагіат законодавчих актів на державному рівні призводить до створення умов для формування правових небезпек і загроз правовій системі Україні — загроз правовій безпеці держави.

По-друге, щодо надуманості. Дана теза також виглядає не науковою, оскільки не може бути надумано те, що є визнаним на рівні держави і міждержавних наукових товариств. Так: 1) навчальний посібник „Безпекознавство” пройшов офіційну експертизу і його було Рекомендовано МОН України, 2) основна термінологія націобезпекознавства пройшла випробування часом, оскільки вже видається 3-те, починаючи з 2005 року видання словника основних термінів та понять з націобезпекознавства; 3) в рамках даної термінології і за її використання проводяться щорічні конференції в Європейському Університеті „Сучасні проблеми безпекотворення”; 4) основна термінологія була використана і використовується у роботі УСПП, яку очолює А.Кінах, Міжнародній громадській організації „Міжнародна антитерористична єдність”, Академії безпеки відкритого суспільства; 5) основні положення, розробленої В.Ліпканом теорії викладаються в авторських курсах „Безпекознаство”, „Теорія управління безпекою соціальних систем”, „Основи національної безпеки України”, „Безпека бізнесу”; 6) підготовлено та надруковано підручники, що не мають аналогів в Україні „Теорія національної безпеки”, „Національна безпека України”, які також пройшли офіційну експертизу і отримали гриф МОН України. Окрім цього, В.Ліпкан видавав свої матеріали міжнародними мовами: англійською та російською, і доповідав їх особисто на чисельних міжнародних конференціях в Австрії, Словаччині, Угорщині, США, Німеччині, Молдові, Росії; 7) основну термінологію використано в Міжнародній поліцейській енциклопедії; 8) в рамках системного бачення проблем безпеки підготовлено не одного кандидата наук.

Переконані, що будь-якому досліднику доцільно спочатку відірватись від своїх емоцій, сповільнитися від зашарованого ставлення до нового, і вже із суто наукових позицій підходити до аналізу даного питання, дослідивши та вивчивши витоки його формування, джерела і засади. Звичайно, якщо наведені нами аргументи виглядають не доказово і не солідно, і сам К.Бєляков має більший науковий потенціал і верифікативні можливості щодо спростування або диспуту щодо даних питань, то ми завжди готові до продовження наукової дискусії. А наразі, залишаємо за собою право знову ж таки надати оцінку тому, хто оцінив нас, класичною фразою: а судді хто?

Ну і звичайно ж, це наша особиста і наукова позиція, проведений нами контент-аналіз публікацій К.Бєлякова, унеможливлює стверджувати, що він є фахівцем у галузі теорії безпеки, до яких він сам себе прирахував. Річ у тім, що наука має спиратися на факти і докази, а не на бажання і власні хотіння, публіцистичну і некоректну лексику („автор у своїх вишикуваннях”, „так званого” ) тому фраза про несприйняття пропонованої нами термінології „фахівцем” звучить як мінімум несолідно, а у більш абстрактному плані непрофесійно і не фахово. Причому в рамках даної статті ми лишаємо поза увагою помилкові погляди К.Бєлякова стосовно суто безпекових проблем щодо:

1) ототожнення безпеки держави і національної безпеки [1, с. 157]: в рамках націобезпекознавства вже є парадигмальним положення про те, що національна безпека охоплює три основні складові: безпеку держави, безпеку суспільства і безпеку особи;

2) зазначення на те, що національна безпека складається з факторів (інформаційна безпека, політична безпека тощо);

3) визнання актуальності формування теорії безпеки (питання про актуальність формування даної науки є дискусійним лише в Україні, і лише у окремих фахівців, саме через суб’єктивістське ставлення наукової еліти та її небажання бачити очевидні речі, стосовно ж інших країн, це питання вже давно не є актуальним, а сама теорія безпеки (безпекознавство) викладається в різних університетах зарубіжних країн, причому сам термін „безпекознавство”, перекладено різними мовами, зокрема англійською Securitology);

4) у випадку формування націобезпекознавства відбувається процес диференціації наукових знань без перспективи їх подальшої інтеграції: у своїх роботах у 2003 році, В.Ліпкан докладно виклав із застосуванням знань тектології, системології, кібернетики, системного підходу, та синергетики наукову концепцію щодо формування та перспектив розвитку даного напряму, окресливши підвалини фундаментальних та прикладних наук і показавши місце націобезпекознавства і його роль.

Авторську позицію щодо визначення базових понять націобезпекознавства, таких як «безпека», «національна безпека», «національні інтереси», «національна ідея», «загрози національній безпеці» та інші, було відображено в наших інших роботах [4-7].

Окремо хотіли б зупинити власну увагу в рамках даної наукової статті на питанні доцільності вживання словосполучення «забезпечення безпеки». Останнім часом дедалі більшого поширення серед ряду фахівців (В. І. Гурковський, О. О. Золотар, В. С. Цимбалюк, К. І. Бєляков та інші) набуває точка зору, що у контексті юридичної когнітології та герменевтики права вживання категорії «забезпечення безпеки» є тавтологією, подібне, образно, до вживання, як категорій — «водяниста вода» чи «масляне масло», у зв’язку з чим пропонується в теорії права, у тому числі в теорії адміністративного та інформаційного права для потреб практики безпеку гарантувати, підтримувати, охороняти, захищати, контролювати, організовувати.

На думку В. І. Гурковського із семантичного аналізу зазначених категорій можна зробити узагальнення, що безпека як процес, суспільні відносини, умовно визначений дискретний стан (щодо кола суб’єктів чи об’єктів, простору, часу) може підтримуватися, охоронятися, боронитися, захищатися, зберігатися, берегтися, але не забезпечуватися» [8, с. 29].

Тавтологія (дав.-гр. ταυτολογία від дав.-гр. ταυτο — те ж саме та дав.-гр. λόγος — мова) — це використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої.

Найбільш очевидною тавтологія виглядає у словосполученнях, де дублюється один корінь (наприклад, «масляне масло») або корені різномовного походження з аналогічним змістом («пам’ятний сувенір», «народний фольклор»), але у деяких випадках такі слова насправді використовуються у дещо різних значеннях і не повністю дублюють зміст один одного. Наприклад, у словосполученнях «чорне чорнило» чи «біла білизна» повторюються корені, але не значення, оскільки чорнило буває не тільки чорним, а білизна — не тільки білою».

Здійснений нами ґрунтовний контент-аналіз 118 безпекових досліджень, де мультиплікандом виступав термін „безпека”, уможливив сформувати перелік найбільш уживаних понять, котрими її описують: «гарантування» [9], «підтримка» [10], «охорона» [11], «захист» [12], «контроль» [13], „управління” [14], „формування” [15], „розвиток” [15], а також співвідношення вищезазначених понять із визначенням поняттям «забезпечення».

Нині в Україні нараховується декілька тлумачних словників української мови [16-22]. Лише у 2010 році Національна академія наук України у Міжнародний день рідної мови презентувала перший том фундаментального академічного тлумачного «Словника української мови» у двадцяти томах [22]. Як зазначив на засіданні круглого столу «Мова і культура» президент НАН України академік Борис Патон, цей словник є найбільшим українським лексикографічним твором за всю історію країни і належить до числа найбільших лексиконів світу. Крім того, важливість розробки такого словника пояснюється тим, що 11-томний тлумачний словник української мови, який вийшов у 70-ті роки минулого століття і здобув Державну премію в колишньому СРСР, певною мірою застарів і не відповідає новим політичним, суспільним і мовним реаліям.

Видання цього словника є нагально необхідним не лише для філологів, але й для юристів, оскільки доволі часто ведеться полеміка про правильність чи хибність вживання тих чи інших слів, словосполучень у нормативно-правових актах.

У зв’язку з тим, що Національна академія наук України презентувала лише перший том фундаментального академічного тлумачного «Словника української мови», який обмежується тлумаченням понять, що починаються на букви «А» та «Б», то використовувати будемо інші джерела інформації.

Так, один із тлумачних словників української мови [23] на дає таке тлумачення поняттям:

1) «гарантувати»- давати гарантію у чому-небудь, захищати;

2) «підтримувати» – притримуючи, тримаючи, не давати упасти кому-небудь, чому-небудь; подавати матеріальну, моральну і т. ін. допомогу, сприяти в чому-небудь.; приєднуючись, надаючи підкріплення, збільшувати чисельність; продовжуючи що-небудь, не давати припинятися, порушуватися, зникати і т. ін. || Підкріплюючи чим-небудь, зберігати, не давати загинути; зберігати, тримати в певному стані, в потрібному вигляді і т. ін.; поділяючи погляди, виявляючи симпатію, виступати на захист або на боці кого-, чого-небудь;

3) «охороняти» – оберігати від небезпеки кого-, що-небудь, забезпечувати від загрози нападу, замаху і т. ін.; стояти на варті біля кого-, чого-небудь; вартувати, стерегти; забезпечувати, гарантувати недоторканність кого-, чого-небудь; зберігати від руйнування, знищення, завдавання шкоди і т. ін.; захищати від чого-небудь;

4) «захищати» – обороняти, охороняти кого-, що-небудь від нападу, замаху, удару, ворожих, небезпечних і т. ін. дій; пильно стежити за недоторканністю чого-небудь і багато робити для цього; боронити, обстоювати погляди, права, інтереси, честь кого-небудь; прилюдно обстоювати, боронити твердження, судження тощо, висунуті у дипломній роботі, проекті, дисертації і т. ін.; брати участь у судовому процесі, обстоюючи інтереси обвинуваченого;

5) «контролювати» – перевіряти кого-, що-небудь;

6) «організовувати» – створювати, засновувати що-небудь, залучаючи до цього інших, спираючись на них; здійснювати певні заходи громадського значення, розробляючи їх підготовку і проведення; забезпечувати, влаштовувати що-небудь, вишукуючи для цього необхідні можливості; роздобувати, діставати або готувати що-небудь для когось; згуртовувати, об’єднувати кого-небудь із певною метою; зосереджувати, мобілізувати, спрямовувати когось на що-небудь; чітко налагоджувати, належно впорядковувати що-небудь.

Щодо поняття «забезпечувати», то воно має також декілька значень:

1) Постачаючи щось у достатній кількості, задовольняти кого-, що-небудь у якихось потребах. || Надавати кому-небудь достатні матеріальні засоби до існування.

2) Створювати надійні умови для здійснення чого-небудь; гарантувати щось.

3) Захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки.

Таким чином, поняття «забезпечення», «забезпечувати» щодо інших понять як-от «гарантувати», «підтримувати», «охороняти», «захищати», «контролювати», «організовувати» є більш широкою категорією, оскільки охорона, захист, контроль тощо є одиничними складовими процесу забезпечення. Поняття ж «забезпечення» охоплює весь спектр заходів (організаційних, контрольних, охоронних, захисних тощо), що вживаються задля реалізації цілей безпеки. Причому даний підхід не є лише нашою науковою позицію, а також поданий і в інших авторитетних наукових розвідках [24-33].

Більше того, В.Ліпканом у своєму монографічному дослідженні приділено окрему увагу виявленню найбільш типових підходів до розуміння сутності даного терміносполучення, застосовано наукові методи пізнання і отримані нові науково обґрунтовані результати, які підтверджують валідність і спростовують закиди у тавтологічності терміносполуки „забезпечення безпеки” [34]. Окремі питання щодо обґрунтування правильності даного терміну, його сутності та змісту можна знайти, як у публікаціях В.Ліпкана [35-42], так і в дослідженнях інших авторів [43-60].

Тим більше, ми є прихильниками тієї наукової позиції, відповідно до якої безпека не є дискретним станом, а становить собою процес. Причому, сповідуючи наступність у власних міркуваннях, виступаючи апологетами діяльнісного підходу, таким самим чином презентуємо розуміння сутності даного явища через подання адекватного йому визначення базового поняття «безпека» та інших суміжних понять («національна безпека», «інформаційна безпека» та інші) [61]. За діяльнісного підходу термін „забезпечення” вживається у сенсі створення різного роду умов, реалізації комплексу узгоджених за спільною метою заходів за для створення сприятливих умов із реалізації національних інтересів.

Здійснений нами функціональний аналіз синтаксичних одиниць, а також застосування методу трансформацій щодо даного нерозкладного словосполучення у світлі теорії синтаксичної номінації і референції, семантичного й функціонального синтаксису, репрезентативної функції мовних знаків уможливив дійти наступного висновку: словосполучення „забезпечення безпеки” виступає семантично неподільним субстантивним словосполученням, позбавленої від метафоризації компонентів.

Відтак, слова «безпека» та «забезпечувати», незважаючи на однаковий корінь мають різний зміст, а тому не є тавтологію вживання їх у відповідних нормативно-правових актах та наукових працях, як на це безпідставно і без подання наукової аргументації, як це зроблено нами, зазначають чисельні дослідники. Наука має виступати полем битви наукових концепцій та інтелектів, а не безапеляційним поданням в аксіоматичному плані власних науково не аргументованих думок із претензією на істину в останній інстанції.

Використання замість поняття «забезпечення» інших понять, що були проаналізовані вище, вважаємо недоцільним, некоректним і таким, що не можуть адекватно описати врегульованої нормами права систему теоретико-методологічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, кадрових, науково-технічних, ресурсних та інших заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації національних інтересів, джерел добробуту, ефективне функціонування самої системи забезпечення національної безпеки.

Список використаних джерел:

Бєляков К.І. Знання про безпеку: проблеми визначення та методології / К.І. Бєляков // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — 2008. — № 18. — С. 153—159.
Кучма Л. Украина — не Россия. — М. : Время, 2003. — 560 с.
Ліпкан В.А. Безпекознавство: Навчальний посібник. — К.: Вид-во Європ. ун-та, 2003. — 208 с.
Ліпкан В.А., Ліпкан О.С. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях. Вид. 2- доп. і перероб.— К.: Текст, 2008. — 400 с.
Ліпкан В.А. Теорія національної безпеки : [підручник]. — К. : КНТ, 2009. — 631 с.
Міжнародне право : [підручник] / [В. А. Ліпкан, В. Ф. Антипенко, С. О. Акулов та ін.] ; за ред. В. А. Ліпкана. — К. : КНТ, 2009. — 752 с.
Ліпкан В.А. Національна безпека України : [Навчальний посібник]. — К. : Кондор, 2008. — 552 с.
Гурковський В. І. Організаційно-правові питання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки : дис… канд… юрид. наук : 25.00.02 Володимир Ігорович Гурковський. — К., 2004. — 225 с.
Циммерман Кеті, Вотс Шарлот. Рекомендації ВОЗ стосовно дотримання етики та гарантування безпеки при проведенні інтерв’ю з жінками, які постраждали внаслідок торгівлі людьми / Всесвітня організація охорони здоров’я ; Британська Рада ; Міністерство закордонних справ Великої Британії. — Б.м., 2003. — 29 с.

10. Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України : Указ Президента України № 377/2008 від 21 березня 2008 року // www.rainbow.gov.ua/action.

11. Литвин О. П. Кримінально-правова охорона громадської безпеки і народного здоров’я : Автореф. дис.. д-ра юрид. наук: 12.00.08 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 1999. — 46 с.

12. Ліпкан В.А. Національна безпека України: кримінально-правова охорона: [навч. посіб.] / В. А. Ліпкан, І. В. Діордіца. — К. : КНТ, 2007. — 292 с.

13. Про державну таємницю : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 16. — Ст. 93.

14. Парламентський контроль у сфері безпеки і оборони: Матеріали міжнар. конф. (м. Київ, 27-28 вересня 2002 р.) / Національний ін-т проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України; Женевський центр демократичного контролю над збройними силами / О. С. Бодрук (ред.). — К. : Логос, 2003. — 296 с.

15. Щербань В.П. Економічні і соціально-екологічні основи формування та розвитку продовольчої безпеки в Україні : Автореф. дис. .. д-ра економ. наук: 08.07.02 / Сумський національний аграрний університет. — С., 2004. — 62 с.

16. Словник української мови : В 11 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — Київ: Наукова думка, 1970—1980.

17. Короткий тлумачний словник української мови. Близько 6750 слів / за ред. Д. Г. Гринчишина. — 2-е вид., доп. і перероб. — Київ : Рад. Школа, 1988.

18. Новий тлумачний словник української мови. 42000 слів: У 4-х томах / Уклад. В. Яременко, О. Сліпушко. — Київ: вид. Аконіт, 1998.

19. Великий тлумачний словник української мови / Автор, керівник проекту і гол. редактор В. Т. Бусел. — Київ, Ірпінь: ВТФ Перун, 2001

20. Великий тлумачний словник української мови / Упоряд. Т. В. Ковальова. — Харків: Фоліо, 2005. — 767 с.

21. Великий тлумачний словник. Сучасна українська мова від А до Я / Упоряд. Загнітко А. П. — Донецьк: Вид. «Бао», 2008. — 704 с.

22. Словник української мови. У 20-ти т. / Український мовно-інформаційний фонд НАН України; за ред. В. М. Русанівського. — Київ: Наукова думка, 2010. — Т.1. А — Б. — 911 с.

23. Тлумачний словник української мови //http://uktdic.appspot.com

24. Горбулін В. П., Качинський А. Б. Системно-концептуальні засади стратегії національної безпеки України. — К. : Євроатлантикінформ, 2007. — 592 c.

25. Горбулін В.П. Через роки, через відстані… Держава та особистість. — К., 2006. — 360 с.

26. Пономаренко Г. О. Управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: адміністративно-правові засади: монографія / Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2007. — 448 с.

27. Настюк В. Я. Адміністративно-правові режими у сфері національної безпеки та протидії тероризму: монографія / Академія правових наук; Інститут вивчення проблем злочинності; Служба безпеки України; Інститут оперативної діяльності та держ. безпеки. — К., 2008. — 245 с.

28. Чуйко З.Д. Конституційні основи національної безпеки України: Дис. … на здобуття наук. ступ. канд.. юрид наук : 12.00.02 „Конституційне право” / Зоряна Дмитрівна Чуйко. — Х., 2007. — 209 с.

29. Видрін Д. Концепція стратегії безпеки (Україна у посттоталітарний період) // Розбудова держави. — 1993. — № 5. — С. 36 – 41.

30. Задерей В.А. Стратегия лидерства / В. А. Задерей // Национальная безопасность и геополитика России. — 2001. —41.

31. Задерей В.А. Стратегия лидерства / В.А. Задерей // Национальная безопасность и геополитика России. — 2001. — № 8. — 65 – 70.

32. Иванов С.Б. Стратегия безопасности России / С.Б. Иванов // Национальная безопасность и геополитика России. — 2001. — № 1. — С. 11 – 16.

33. Кізіма В. Метастратегія політичного життя України (від ідеології тоталітаризму до ідеї тотальності) / В. Кізіма // Політологічні читання. — 1994. — № 2. — С. 3.

34. Ліпкан В. А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України : [Монографія]. — К. : Текст, 2008. — 440 с.;

35. Ліпкан В. А. Системний підхід до побудови еталонної моделі системи забезпечення національної безпеки / В.А. Ліпкан // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 2. — С. 19 – 24.

36. Ліпкан В. А. Правове забезпечення управління системою національної безпеки / В.А. Ліпкан // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 3. — С. 19 – 24.
37. Ліпкан В.А. Методологія формування правового поля забезпечення національної безпеки України / В.А. Ліпкан // Держава і право. — 2002. — № 18. — С. 70 – 76

38. Ліпкан В.А. Поняття системи забезпечення національної безпеки України / В.А. Ліпкан // Право і безпека. — 2003. — № 2’4. — С. 57 – 60.

39. Ліпкан В. Проблеми законодавчого забезпечення національної безпеки / В.А. Ліпкан // Українське право. — 2003. — № 1 (16). — С. 107 – 120.

40. Ліпкан В.А. Доктрина недержавного забезпечення національної безпеки України / В.А. Ліпкан // Недержавна система безпеки підприємництва як складова національної безпеки України.— К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. — С. 131 – 167.

41. Ліпкан В.А. Проблеми визначення функцій системи забезпечення національної безпеки України / В.А. Ліпкан // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 2. — С. 75 – 78.

42. Ліпкан В.А. Управлінський підхід до вивчення системи забезпечення національної безпеки України / В.А. Ліпкан // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. — 2004. — № 9. — С. 230 – 233.

43. Базилюк Я. Б. Умови формування і стратегія забезпечення конкурентноспроможності національної економіки : Дис. .. канд. екон. наук: 21.04.01 / Нац. ін-т стратег. досліджень, Нац. ін-т проблем міжнар. безпеки. — К., 2001. — 169 с.

44. Барановський О. І. Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та механізми забезпечення) : Дис. .. канд. екон. наук: 08.04.01 / НАУ України, Ін-т економ. прогнозування. — К., 2000. — 518 с.

45. Барбашова Н.В. Правове забезпечення екологічної безпеки в процесі господарської діяльності : Дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.06 / НАУ України, Ін-т держави та права ім. В.М. Корецького. — К., 1999. — 175 с.

46. Барчук В. Б. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як суб’єкт забезпечення національної безпеки України : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.02 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2006. — 19 с.

47. Бойович В. Міжнародно-правові аспекти забезпечення безпеки мореплавства в СР Югославії : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.11 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2003. — 17 с.

48. Гізімчук С. В. Кримінальна відповідальність за порушення правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Університет внутрішніх справ. — Х., 1999. — 17 с.

49. Городянко С. В. Організаційно-правове забезпечення безпеки діяльності працівників ОВС України : автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2007. — 20 с.

50. Дуброкіна О. О. Забезпечення економічної безпеки України в сфері оборони : Дис. .. канд. економ. наук: 08.02.03 / НАН України, Ін-т економічного прогнозування. — К., 2004. — 195 с.

51. Засунько С. С. Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення техногенної безпеки в Україні: дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2005. — 250 с.

52. Іванов Д. А. Інформаційно-правові основи забезпечення безпеки мореплавства : автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Одеська національна юридична академія. — О., 2008. — 19 с.

53. Кінаш Ю. Я. Засоби адміністративного примусу у сфері забезпечення безпеки у вугільних шахтах : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2003. — 17 с.

54. Ковальчук Т. Г. Правові питання забезпечення екологічної безпеки продуктів харчування : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.06 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1996. — 20 с.

55. Конах В. К. Забезпечення інформаційної безпеки держави як складової системи національної безпеки (приклад США) : Автореф. дис.. канд. політ. наук: 21.01.01 / Національний ін-т стратегічних досліджень — К., 2005. — 20 с.

56. Корнєєв Ю. В. Адміністративно-правове забезпечення особистої безпеки працівників податкової міліції : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Державна податкова адміністрація України; Академія державної податкової служби України. — Ірпінь, 2002. — 18 с.

57. Круть П.П. Армія як суб’єкт забезпечення національної безпеки України(соціально-філософський аналіз) : Дис. .. канд. філософ. наук: 09.00.03 / Харківський військовий ун-т. — Х., 1999. — 180 с.

58. Пономаренко Г. О. Управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: адміністративно-правові засади : [монографія ]/ Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2007. — 448 с. — Бібліогр.: с. 404-446.

59. Украінчук О.В. Забезпечення національної безпеки в умовах формування в Україні громадянського суспільства та демократичної, правової, соціальної держави : Автореф. дис.. канд. юрид. Наук: 12.00.01 / Університет внутрішніх справ. — Х., 1994. — 18 с.

60. Хіміч О. М. Забезпечення екологічної безпеки адміністративно-правовими заходами, які застосовуються міліцією : Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2006. — 16 с.

61. Максименко Ю.Є. Визначення поняття інформаційної безпеки з позицій діяльнісного підходу / Ю.Є. Максименко// Науково-практичний збірник. Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. – 2004. – № 32. – С. 16-19.

Надрукована:

Ліпкан В., Максименко Ю. Націобезпекознавство: проблеми формування категорійно-понятійного апарату / В. Ліпкан, Ю. Максименко // Підприємництво, господарство і право. — 2011. — № 8. — С. 7—11.