GOAL » релігія

SMART UKRAINE: ЕФІР ВІД 3 ЛИСТОПАДА 2015 Р. НА ТЕМУ: “ІНСТИТУТ КАПЕЛАНСТВА В УКРАЇНІ”

admin — Tue, 03 Nov 2015 16:27:10 +0000

3 ноября 2015 года состоялся очередной эфир проекта

Smart Ukraine
НА ТЕМУ:

ИНСТИТУТ КАПЕЛЛАНСТВА В УКРАИНЕ

https://www.youtube.com/watch?v=NuyIuZhrtko

https://www.youtube.com/watch?v=dXtFK4-yzN8

Вопросы на эфир

Кто такой военный капеллан, и что такое военное капелланство, для чего нон нужно и почему недостаточно иметь про сто священников в войске?

http://skinia.org.ua/chaplain/voennye-kapellany.html

Военный капеллан – это священник, который несет служение в рядах Вооруженных сил Украины и призван удовлетворять духовные нужды военнослужащих. Прямыми обязанностями которого является: выслушать человека и оказать ему душпасторскую помощь и опеку. Понести вместе с ним тот груз проблем, с которым он столкнулся. Помолиться за человека, призвать имя Божье, подвести его, если получится, к покаянию и исповеданию. В этом и заключается, в основном, служение капеллана.

Цель капелланов - говорить людям о жизни. Ведь там, где смерть, это делать необходимо. И никто кроме церкви этого сделать не может, потому что слово жизни есть только у церкви. Присутствие священников там, где царит смерть, – это прекрасная возможность говорить о жизни.

В широком понимании слова, кто такой капеллан??

“Капеллан” и “военный священнк” это разные понятия?

Как давно известно о военных священниках в украинских вооруженных формированиях?

Для чего военным нужны капелланы?

Являются ли капелланы своеобразной таблеткой от страха на войне?

Ка быть с отделением церкви от государства?

Предлагая кандидатов в военные капелланы Церковь отдает своих священников Государсвту, то есть церковь выступает слугой государства?

Может ли капеллан стрелять?

Как быть со сторонниками сепаратизма в духовенстве?

Что на Ваш взгляд наиболее сложное на пути возрождения капелланства?

Какие факторы мешают сеодня в Украине сформировать и легитимировать институт военного капелланства ?

КОДЕКС
военного священника (капеллана)

Военный священник (капеллан), отвечая на зов Божий, берет на себя обязанность придерживаться заповедей любви и таких принципов:

1. Служить Богу и с Его помощью людям, которые служат и работают в Вооруженных Силах Украины;

2. Соблюдать традиции и практики своей церкви (религиозной организации);

3. Осознавать, что как военный священник (капеллан) для военнослужащих Вооруженных Сил Украины он будет работать в поликонфессиональном среде и поэтому добровольно берет на себя обязанность сотрудничать с капелланами других религиозных конфессий для обеспечения душпасторской опеки военнослужащих и членов их семей, находящихся под его опекой;

4. Пытаться обеспечить удовлетворение религиозных потребностей (душпасторской опеки) верующих других конфессий (религий) в пределах своей компетенции так же добросовестно, как он это будет делать для верных своей конфессии (религии);

5. Уважать религиозные убеждения и традиции верующих военнослужащих, как и право на свободу мировоззрения неверующих;

6. Осуществляя моления и Богослужения, на которых присутствуют представители других конфессий (религий), стараться обращать внимание на вопросы, которые являются общими, не допуская межконфессиональных делений и споров;

7. Уважать религиозные учения, убеждения и практики каждого военного священника (капеллана), который служит военнослужащим Вооруженных Сил Украины;

8. Не требовать от военнослужащих Вооруженных Сил Украины служения или использования практик, которые противоречат религиозным практикам их конфессии (религии);

9. Стараться поддерживать своих коллег в служении через построение конструктивных отношений с ними, а также с персоналом по месту службы;

10. Пытаться быть примером в соблюдении духовных практик, святости и здорового образа жизни, а также уделять время для участия в образовательных и рекреационных программах, для своего профессионального и личного развития;

11. Согласовывать распорядок своего духовного служения с военным распорядком;

12. В своем служении обращать внимание на работу с семьями военнослужащих;

13. Честно защищать всех от дискриминации на основе религиозных убеждений, национальности и пола;

14. Соблюдать конфиденциальность в отношении информации, полученной во время его служения;

15. Не заниматься переманиванием в свою веру последователей других конфессий (религий), имея право проповедовать тем, кто не идентифицирует себя с другой конфессией;

16. Имея духовную власть, которой его наделила его церковь (религиозная организация), никогда не использовать свой статус для нанесения вреда личности человека в религиозном, нравственном и эмоциональном смысле; использовать свое душпасторское служение только для наилучшего удовлетворения религиозных потребностей людей, находящихся под его опекой;

17. Проявлять личную веру и любовь к Богу в своей жизни, пытаясь совместно со своими коллегами священнослужителями способствовать служению в достоинстве и чести, к которому они были призваны.

Кодекс утвержден 5 июня 2013 на заседании Совета по делам пастырской опеки при Министерстве обороны Украины.

Институт религиозной свободы, Киев
www.irs.in.ua

Любомир Гузар сказал, Если бы Иисус жил сейчас, он бы работал на компьютере и пользовался техническими способами, чтобы достучаться к людям.

http://gordonua.com/interview/tv_full/Lyubomir-Guzar-Ukraine-ne-hvataet-truda-chtoby-stat-evropeyskim-gosudarstvom-104538.html

Основной задачей капеллана является душпастырская деятельность.

Основной функцией – не дать военнослужащем устать любить.

http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/61539/

Те, що визначає ціну людського вчинку та його моральність – це мотивація. Якщо ми говоримо про свободу дій, то впираємось у намір. Мотивація з боку членів незаконних збройних формувань, які взяли до рук зброю, – це страх і лють,сформовані завдяки пропаганді. Отже, основний мотив їхніх дій – вбивство ворога, якого не існує. Це страх по відношенню до ілюзії.

А ми захищаємо людське життя, свою сім’ю, всіх тих, кого любимо, все те, що називаємо Україною. Я дуже часто кажу, що у битві ідеологій завжди перемагає онтологія. Онтологія – це рівень буття, ідеологія – рівень інтерпретації буття. Ми захищаємо буття, ми захищаємо саме життя

РОЛЬ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В МЕХАНІЗМІ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ

admin — Thu, 04 Jun 2015 09:17:05 +0000

Собків Ярослав Мар’янович,

здобувач Національного університету

біоресурсів і природокористування

З розширенням демократії і зростанням рівня політичної культури посилюється тенденція до урізноманітнення громадських об’єднань у соціально-політичному житті, їх впливовості в конкретно-історичних ситуаціях та збільшення напрямів їх діяльності.

Громадські організації, поряд з партіями, є важливим компонентом громадянського суспільства. Серед великої кількості громадських організацій основними можна назвати профспілки, соціально-економічні та соціально-культурні громадські об’єднання, спілки споживачів, підприємців, творчі спілки, благодійні організації тощо. Такі об’єднання, незважаючи на суттєві відмінності в їх організації і формах діяльності, мають чимало спільних рис, що дозволяє віднести їх до однієї групи. По-перше, їх діяльність не ставить за мету отримання прибутку; по-друге, політична діяльність не є їх головною метою (на відміну від політичних партій), хоча в багатьох випадках вони справляють суттєвий вплив на процес прийняття державних рішень (як, наприклад, Асоціація міст України; Українська спілка промисловців та підприємців; Федерація незалежних профспілок України тощо). Політична діяльність для громадських організацій є не метою, а лише засобом досягнення певних цілей.

Як зазначено в Конституції України, то кожен має право на свободу світогляду і віросповідання, яке, на наше переконання, також належить до інформаційних прав людини, оскільки, знову ж таки базуючись на нормах основного закону нашої держави, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, яка може носити і релігійний характер. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Якщо знову ж таки проаналізувати національне законодавство, то положення ст. 35 Конституції України та ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» мають розбіжності при формулюванні одного і того ж права. Дані розбіжності слід усунути шляхом внесення змін до Закону, а саме термін «свобода світогляду і віросповідання», який вживає Конституція, мусить бути введений у Закон замість «свобода совісті», а також гарантування релігійних прав кожному, а не лише громадянам України, оскільки на території нашої держави проживають також іноземці, які можуть бути як і громадянами іншої держави, так і взагалі апатридами.

Визначаючи роль релігійних організацій в механізмі захисту прав людини, перш за все визначимося з їх сутністю. Релігійні організації – релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Утворюються та діють такі організації відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і функціонують відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури. На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється і ця норма, на нашу думку, є прогалиною в законодавстві, яку необхідно заповнити, оскільки питання правового урегулювання діяльності цих організацій залишається відкритим, а це, в свою чергу, може призвести до зловживань з боку осіб, які будуть їх створювати.

Також, ми вважаємо, що в діяльності релігійних організацій можна прослідкувати певні порушення вищезазначеного права. З одного боку, дані об’єднання покликані сприяти реалізації права на віросповідання, але, з іншого боку − можемо говорити про використання гіпнотичних властивостей для повернення людини до сповідування тієї чи іншої релігії, постійна реклама по телебаченню, в мережі Інтернет, шикарно оздоблені дорогоцінним камінням та металом церкви, монастирі, які викликають зацікавленість у населення, а серед них і неповнолітні, які, з метою задоволення свого інтересу, мають можливість потрапити в дані приміщення, де їм може бути нав’язано ту чи іншу релігію.

Ст. 3 Закону проголошує іншу вагому гарантію, а саме, що ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих. До 21 червня 2001 року ця стаття була декларативною, оскільки в кримінально-процесуальному кодексі України не було зазначено жодного винятку щодо заборони допиту священників. Але після проведення «малої» судової реформи відповідно до п.1 ч.1 ст. 69 КПК України священнослужителі не можуть бути допитані як свідки з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості.

Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. містить подібну норму у п.3 ч.1 ст. 51, за якою не підлягають попиту як свідки священнослужителі – про відомості одержані ними на сповіді віруючих. Проте нині чинний цивільний процесуальний кодекс України не містить такої норми.

Ще одним з суттєвих недоліків є відсутність у Законі положення про те, що релігійні організації мають право створювати духовні навчальні заклади, а також інші заклади освіти відповідно до законодавства України. Адже релігійні організації виступають суб’єктом забезпечення національної безпеки, формуючи духовну складову, і створюючи умови для ефективного забезпечення енергоінформаційної безпеки.