Мандзюк Олег Андрійович,

Голова Інституту стратегічних ініціатив,

кандидат юридичних наук

Сучасний світ можна розглядати з багатьох боків. Але навряд чи хто наважиться заперечувати той факт, що сьогодні одним із головних важелів управління світом виступає здатність до ефективної комунікації. В рамках комунікативного підходу тероризм можна інтерпретувати як недолік спілкування інституціональних структур з окремими інститутами громадянського суспільства, що знаходить свій прояв у протиправній злочинній діяльності. З позицій стратегічних комунікацій [1] тероризм можна інтерпретувати як неефективну діяльність компонентів системи стратегічних комунікацій, що полягала у відсутності формування можливостей для забезпечення стабільного розвитку соціальної системи та всіх її елементів та зв’язків.

Важливу роль у процесі сучасної комунікації відіграє наративний метод, в рамках якого вивчаються різноманітні шляхи подачі будь-якої інформації.

В рамках загальної концепції диверсифікації наукового знання, а з іншого необхідності застосування міждисциплінарного підходу в рамках інформаційно-аналітичної діяльності я виділяю такий аспект як розвитку аналітичної наратології.

Я виходжу з того, що нині аналітичні дослідження та аналітика взагалі значно залежать від зовнішніх впливів, зокрема безпосередньо від тих аналітиків, котрі готують той чи інший інформаційний матеріал, а також від їхнього політичного забарвлення. Упорядкування викладення фактів, обрання конкретної методології, вигідної для отримання наперед задуманого результату, навіть будова загального алгоритму дослідження, що початково формує напрям дослідження (наприклад: „Історія та сучасність розвитку фашизму в Росії”, „Ескалація нацизму в Німеччині”, „Сучасні проблеми прогресуючого расизму та інших дискримінаційних форм поведінки в США” тощо), а також уміння володіти різноманітними способами та методами, що впливають на будову форми викладення — істотні компоненти формування успішного та ефективного аналітичного наративу, який виступає суттєвим компонентом профілактики тероризму. У цьому і відбувається стратегічне зміщення феноменальної грані дійсності: з позицій боротьби з тероризмом до позиції профілактики тероризму.

Таким чином, формування дослідження вкладається в наперед задані рамки дослідження, який, власно, і визначає хід самого дослідження, а також зі значною долею вірогідності заплановані отримані результати, у тому числі у справлянні того чи іншого ефекту на певні соціальні групи для прийняття вигідного суб’єкту впливу рішення.

У цілому можу виділити такі рівні концептуалізації в рамках аналітичної наратології :

• хроніка;
• історія;
• тип побудови аналітичного дослідження;
• тип доведень;
• тип ідеологічного підтексту.

Застосування комунікативного підходу уможливлює стверджувати, що нині аналітик виступає своєрідним медіумом, який відбирає за допомогою методів селекції, таргетовану інформацію відповідно до цільової аудиторії, формує з неї різноманітні аналітичні продукти і транслює їх до конкретної цільової аудиторії. Таким чином, нині аналітики отримала унікальний шанс монопольного впливу та маніпуляцій на цільові аудиторії, вони виступають менеджерами смислів, а аналітичні центри перетворюються на фабрики думок. За таких умов актуальність правового регулювання інформаційно-аналітичної діяльності, функціонування та діяльності аналітичних центрів, в тому числі формування наративів, набуває додаткових аргументів. Адже від правильного викладення інформації залежить рівень динамічності тероргенних умов, їх можливу трансформацію в конкретну терористичну діяльність.

Аналітичний наратив виступає способом відтворення знання, адже головним транслятором інформації виступає не той, хто безпосередньо сформулював ту чи іншу інформацію, не автор того чи іншого дослідження, а безпосередньо той, хто має доступ до ЗМІ, медіаресурсів — той, хто розповідає, оповідає, кого слухають, у кого значні цільові аудиторії, причому не важливо по телебаченню або соціальних мережах це відбувається. Яким би гарним не був спічрайтер, але знають не того хто писав доповідь, а того, хто проголошував її результати.

Тому для терористів є таким важливим доступ до ЗМІ, адже демонстративність, як одна з атрибутивних ознак тероризму, може бути реалізована лише через ЗМІ. Відтак успішність наративу терористів на пряму детермінує ефективність та результативність їхнього впливу на конкретні цільові аудиторії. І навпаки: ефективна державна антитерористична політика на ярму залежить від того, який наратив буде обрано і застосовану в інформаційно-комунікаційному просторі.

Будь-який транслятор за даного випадку виступає наперед упередженою особою, оскільки за допомогою аналітичних наративів, вкладаючи заздалегідь сформований меседж, оповідач доносить інформацію реципієнтам, яка здається науково обґрунтованою, виваженою та неупередженою, об’єктивною та всебічною, вірогідною. Реципієнти інформації вже не вдаються до самого процесу отримання того чи іншого знання, споживачів інформації все менше і менше цікавить походження інформації: джерела, процедури та методи отримання, застосовувана методологія тощо.

Виходячи з контексту презентації наративної комунікації як діяльності сфокусованої на встановленні інтересів цільової аудиторії, доцільно зважати також і на існуючі підходи до виділення таких реципієнтів.

Зокрема, Л.І.Стрелец пропонує виділяти наступні 3 роди реципієнтів інформації: уявні,  емпіричні, ті, що характеризують образ зображеного в інформаційному повідомленні читача.

Уявні реципієнти інформації діляться на:

• внутрішній, віртуальний, імпліцитний (В.Ізер);
• інтенціональний, усезнаючий архічитач (М.Ріффатер);
• зразковий (У.Еко);
• аристократичний (Р.Барт);
• поінформований (С.Фіш);
• абстрактний (В.Шмид);
• іманентний твору слухач (М.Бахтін);
• концепований (Б.Корман);
• мета читач, когерентний, компетентний, кваліфікований, ідеальний, програмований, культурний [2, с. 37].

Своєю чергою, емпіричні читачі поділяються на:

• реальний читач
• публіка
• реципієнт
• отримувач.

Натомість в рамках третьої  групи зазвичай виділяють : образ читача, факультативний читач, представлений в творах авторів про своїх читачів [2, с. 37].

Одним із завдань формування наративу є формування такого керованого суб’єктом управління інформаційного  середовища, в якому відбудеться втрата орієнтирів і занурення споживача інформації у владу ілюзії. З боку терористів: відбувається спора занурення соціальної систему в атмосферу страху, недовіри до спроможності державної влади забезпечити безпеку тощо; з боку органів державної влади навпаки: до формування несприйняття тероризму як соціально деструктивної діяльності, заперечення тероризму як методу досягнення політичних цілей тощо.

Відтак, можу висунути гіпотезу, відповідно до якої в рамках аналітичної діяльності доцільно говорити про аналітичну наратологію — галузь наратології, специфічний метод аналітичної діяльності, що вивчає оповідальні тексти та інші інформаційні повідомлення в аналітичному просторі, механізм їх впливу на свідомість людей, досліджує ґенезу, природу, форми і функціонування наративів, специфічні риси, притаманні наративам в аналітичній сфері, критерії, що дозволяють відрізняти наративи (наративи в аналітичному дослідженні державних установ, наративи в аналітичних доповідях та дослідженнях недержавних установ тощо), а також система правил, відповідно до яких наративи створюються, розвиваються і функціонують в аналітичній сфері.

Аналітична наратологія констатує, що зміст аналітичної діяльності виражається через оповідання, а не лише через логічні закони та формули, методи, що в них використовуються. Розуміння людиною тексту аналітичних досліджень і розуміння ним самого себе в даному аспекті є аналогічним. Людина досягає саморозуміння через наратив, виділяючи у життєвому потоці певні моменти, що мають для нього певний сенс і оціночне значення, через що відбувається конструювання і підтримка через наративи власної ідентичності. Реальність створюється в аналітичних дослідженнях і передається далі в „думках” ключових лідерів, груповому / колективному мисленні цільових аудиторій, які передаються один одному.

Таким чином майже для кожного таргетованого суб’єкта готується та формується відповідна система наративів. Одна й та сама аналітична доповідь, наприклад, щодо тероризму та екстремізму, буде абсолютно по-різному сприйнята різними суб’єктами, що виступають у відносинах між собою щодо цих подій.

Саме тому застосування знань аналітичної наратології до формування ефективної державної антитерористичної політики має непересічне значення.

Список використаної літератури:

1. Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416 с.
2. Стрелец Л.И. Рецептивная программа понимающего читателя / Л.И.Стрелец // Филологический класс. — 2013. — 1(31). — С. 37—40.

7 жовтня 2014 року голова наглядової ради ГОСЛ – доктор юридичних наук Ліпкан В.А. дав інтерв’ю з актуальних проблем протидії екстремізму на сучасному етапі.

Інтерв’ю можна буде після його опрацювання подивитись тут:

https://www.youtube.com/watch?v=lVjgzhFn0EI

http://youtu.be/0DqqS_2MkQ4

Основні тези розмови можна викласти наступним чином.

ВІРУС ЕКСТРЕМІЗМУ

1. Як давно в Україні з’явився екстремізм? 

Передусім хочу зазначити, що екстремізм не є явище, притаманним лише Укрїані. Занепокоєння про зростання екстремізму неодноразово знаходило своє відображення в керівних документах ООН, інших впливових міжнародних орагнізаціях, в яких було акцентовано увагу на необхідності вироблення ефективних механізмів протидії даному явищу, зміщенню акцентів із силових компонентів на питання виявлення, локалізації та попередження переростання окремих явищ в екстремізм.

Прояви політичного екстремізму у будь-якому виді – характерна ознака  кризи алгоритму соціального управління. Водночас вони можуть виступати передвісниками та передумовами соціальних трансформацій. Екстремістська діяльність становить реальну загрозу національній безпеці держави, а поява ідеологічних течій, які ґрунтуються на політичній, расовій, національній, релігійній нетерпимості та ворожнечі, пропаганда таких ідей ставить під велике питання подальшу духовно-культурну еволюцію нації.

Для визначення та ідентифікації основної причини екстремізму в Україні личать слова Л. Троцького:

В революцію маси входять не з готовим планом суспільної перебудови, а з гострим відчуттям неможливості терпіти старе.

Екстремізм – схильність до крайніх поглядів і дій, переважно в ідеології та політиці – як мистецтва управління державою, боротьбі за владу як інституціонального, так і не існтитуціонального рівня.

Терористична діяльність є різновидом екстремізму та специфічною фазою протікання протестної діяльності, спровокованої соціальним конфліктом між підсистемою управління та рештою суспільства на тлі розбалансованості та неоптимальності алгоритму соціального управління.

Чи є можливим запобігти есклаації екстремізму в Україні

На відміну від сусідньої Росії, до недавнього часу в Україні нечасто реєструвалися екстремістські прояви, може завдяки ментальності народу України, може у зв’язку з тим, що в законодавстві прямо не визначено злочинів екстремісьсктого характеру.

Натомість відсутність розробленої на державному рівні Стратегії оперативного реагування на жевріючі соціальні конфлікти (особливо в умовах зростання тенденцій використання екстремістських проявів у маніпулятивних соціально-інформаційних технологіях, які дедалі більше використовуються не тільки у сучасній політиці, а й задля вирішення звичайних побутових проблем), передусім на сході та півдні країни, сепаратизму, тероризму, маргінального бандитизму, збитих Боїнгів, розстрілу беззбройних людей на Майдані, тисяч загиблих бійців АТО – могло б і не бути.

Права без обов’язкiв – то сваволя.

Леся Українка

Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів”

Іван Франко

Нетерпимість до чужих Богів – лиш відворотний бік непохитної віри в своїх.

Дмитро Донцов

 Які чинники можна ідентифікувати як такі, що за певних умов можуть призвести до проявів екстремізму в Україні 

Я не буду описувати чисельні факти, які нині псведо аналітики наводять в якості екстремізму.

Я поставив би запитання по-іншому:

Чи можна вважати екстремізмом рішення окремих посадових осіб про ліквідацію окремих найбільш дієздатних підрозділів силових структур?

Чи можна вважати екстремізмом показове бездоказове звинувачення співробітників майже усіх дієздатних структур, яке, врешті-решт, призвело до того, що частина особового складу зараз воює проти своєї держави, за яку, вони ще рік тому, стояли місяці на морозі і готові були віддати своє життя?

Думаю, що поняття екстремізм не можна огульно застосовувати лише однієї групи учасників кнфліктних відносин, адже як майдан, так і подальші народні волевиявлення і опитування чи то в Криму чи то в Луганській та Донецькій областях – все є наслідком неправильного державного управління, безвідповідального ставлення посадових осіб до виконання положень Закону України “Про основи національної безеки України”.

Як казав Лев Троцький:

Сучасна історія працює на 3 швидкості, шкода лише, що руйнуючі організм мікроби працюють ще швидше.

Напрями управління конфліктогенними чинниками з метою протидії ескалації екстремізму 

У боротьбі з екстремізмом першочергову увагу слід приділити усуненню його першопричин:

• Продовжувати вживати рішучі заходи по боротьбі з дискримінацією  в усіх сферах;
• створити механізм реальної участі інститутів громадянського суспільства, неурядових організацій, включаючи категорії населення із підвищеною схильністю до радикалізації. Участь інституів громадянського суспільства не має обмежуватися лише контролем за державою, а має носити системний характер: починаючи від моменту вироблення державної політики у відповідній сфері до момента реалізації та корекції алгоритму соціального управління
• першочергова увага вихованню демократичної та толерантної національної громадянської позиції ;
• розробити засади державної міграційної політики;
• ініціювати розроблення міжнародно-правового механізму з метою припинення усіх форм підтрикми фінансування екстремістських груп;
• вживати заходи соціально-економічної політики, спрямовані на сприяння зусиллям з викорінення:

-       расизма,

-       ксенофобії

-       нетерпимості в суспільстві

-    розвиток державних послуг в демократичесних процесах як надання, так і позбавлення громадянства.

Необхідно і надалі підвищувати контроль з боку парламенту за діяльністю спецслужб, більше того на разі постає запитання про доцільність формування розвідувального співтовариства, зокрема через суттвєв розширення кола суб’єктів, що можуть здійснювати розвідувальну діяльність, законопроект про створення яких було розроблено фахівцями нашої громадської організації, а також відповідним управлінням АПУ.

Підвищувати якість аналізу екстремізму як явища, розширювати збір і підвищувати співставність даних про нього. Саме тут особливу роль відіграють незалежні і недержавні аналітичні центри, які, володіючи потужним науковим те концептуально-методологічним інструментарієм можуть значно підсилити рівень реалізації даної політики у сфері профілкактики екстремізму.

Пропаганда етичної політичної риторики з унеможливленням застосування у ній елементів расизму, ксенофобії та інших дискримінаційних форм, що базується на нетерпимості за будь-якою ознакою, включаючи і політичну належність.

Розроблення засад кібербезпекової політики, зокрема в частині зміцнення міжнародного співробітництва щодо протидії екстремістській діяльності і пропаганді екстремізму через Інтернет. Уначонюється порблема формування інформаційного та Інтернет омбудсмана.

Європа , зокрема Європейська комісія проти расизму та нетерпимості дуже своєрідно трактує екстремізм, подаючи його через наступні форми виразу:

-       Расизм (расова дискримінація)

-       Антисемітизм

-       Ксенофобія

-       Ісламофобія.

Таке довільне тлумачення не може бути нами підтримано, адже екстремізм сам по собі становить крайню форму нетерпимості, і виділення його лише окремих видів наперед звужує контекст, обмежує сферу застосування відповідного законодавства.

Якщо визнати гіпотезу щодо необхідності ухвалення закону про профілактику екстремізму верифікативною, то в проекті закону мають бути вирішені наступні проблеми:

-       Співвідношення тероризму та екстремізму

-       Різниця між екстремізмом та екстремістською  діяльністю

-       Демаркаційна лінія між екстремізмом та політичною активністю позиційних сил, що може супроводжуватися масовими заворушеннями

-       Доцільність внесення до суб’єктів відповідальності тих організацій, які є не зареєстрованими;

-       Механізм притягнення до відповідальності організацій, що сприяють екстремістській діяльності;

-       Суттєвим моментом виступає можливість обмеження доступу осіб, що брали участь в екстремістській діяльності до державної служби, в роботі освітніх та навчально-наукових установ, заняттю приватною детективною діяльністю. Дана позиція потребує свого обов’язкового вирішення, зважаючи як на значну кількість воєнізованих формувань, що були утворені під час російсько-української війни в 2014 році, так і на ту обставину, що дані окремі структури під прикриттям охоронних агентств фактично можуть здійснювати дії, спрямовані на підрив конституційного ладу;

-       З метою припинення подальшого інфікування екстремізмом через ЗМІ, особливо через популярні ток-шоу, в даному законі доцільно чітко визначити порядок притягнення до відповідальності посадової особи за висловлювання про необхідність, допустимість і можливість та бажаність здійснення екстремістської  діяльності, а також за невжиття заходів щодо попередження екстремістської діяльності.

Завершити хочу рядками свого вірша:

 Шматують бідну Україну:

Все рвуть і тягнуть по кусках,

А м?ні болісно глядіти,

І гірко бідкатись в віршах.