GOAL » профілактика тероризму

ЩОДО НЕОБХІДНОСТІ ФОРМАЛІЗАЦІЇ ПРОФІЛАКТИКИ ТЕРОРИЗМУ

admin — Sun, 02 Nov 2014 12:41:10 +0000

УДК 343.341(048)

Рижов Ігор Миколайович, доктор юридичних наук, доцент,

голова Інституту теророгенезу ГОСЛ

Статтю присвячено аналізу перспектив формалізації профілактики тероризму та окресленню сутнісного наповнення відповідної нормативно-правової бази. Пропонується унормування профілактики тероризму на рівні окремого закону України, основною метою якого є мінімізація теророгенності громадянського суспільства.

Ключові слова: Тероризм, профілактика тероризму, кризова ситуація.

Статья посвящена анализу перспектив формализации профилактики терроризма и обрисовке сущностного наполнения соответствующей нормативно-правовой базы. Предлагается нормирования профилактики терроризма на уровне отдельного закона Украины, основной целью которого есть минимизация терророгенности гражданского общества.

Ключевые слова: Терроризм, профилактика терроризма, кризисная ситуация.

This article analyzes the prospects for formalization prevention of terrorism and defining the essential content of the relevant legal framework. Proposed normalization prevention of terrorism at the level of the Law of Ukraine main objective minimization terorohennosti civil society.

Keywords: terrorism, prevention of terrorism, crisis.

Постановка проблеми. Світова спільнота поділяє стурбованість щодо вкрай трагічних подій, які відбуваються останнім часом в Україні та наголошує, що поширення тероризму визначається як один із чинників, що загрожує глобальній міжнародній стабільності та негативно позначається на безпековому середовищі в Європі й світі [1].

На тлі інформації з фронтів щодо перебігу трагедії мало хто звертається до витоків цієї соціальної катастрофи, ціна якої зараз вже вимірюється тисячами загиблих та сотнями тисяч безхатченків, тим більш не вдається до роздумів стосовно втрачених можливостей її уникнути в недалекому минулому, й чому це не було зроблено. Залишимо пошук історичної справедливості наступним поколінням, актуалізуючи ідею пошуку механізмів профілактики й запобігання подібним конфліктам у найближчому майбутньому. Відтак, удосконалення методів уникнення тероризму як похідної глобальних соціальних трагедій, пошук технологій його профілактики через вплив на першопричини, що його провокують, стає більш актуальним, ніж ескалація винятково поліцейського або військового протистояння з ним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасний рівень вивченості тероризму в усіх аспектах (соціальному, юридичному, технологічному і т.ін.) не можна охарактеризувати високим ступенем науковості. Визначення тероризму як сукупність поглядів на явище науково практично не оформлено. Питання кримінологічної сутності тероризму розглядали такі вчені, як Ю.М. Антонян, Т.С. Бояр-Созонович, В.П. Ємєльянов, І.І. Карпець, В.Н. Кудрявцев, В.В. Лунєєв, Є.Г.Ляхов, Л.А. Моджорян, В.В. Устинов і багато інших. Слід відмітити суттєвий внесок українських дослідників тероризму в розвиток сучасної контртерористичної парадигми: В.Ф. Антипенка, В.П. Богданова, В.О. Глушкова, В.В. Крутова, В.В. Остроухова, Ю.А. Лапутіної, В.А. Ліпкана та інших. Варто відзначити високий науковий рівень деяких розробок що спрямовані, передусім, на кваліфікацію тероризму в межах чинного правового простору та змісту національної безпеки в контексті протидії йому. Слід також наголосити, що залишаються недостатньо дослідженими кримінологічні характеристики тероризму, конкретний зміст яких полягає у виявленні всіх ознак, що становлять у своїй сукупності та взаємозв’язку структуру тероризму як різновиду злочинної діяльності, й без аналізу яких неможливе обґрунтування теоретичних засад і напрямів підвищення ефективності діяльності державної системи профілактики тероризму.

Для більш глибокого розуміння сутності тероризму в контексті кримінологічного аналізу автор звертався до праць класиків кримінології, соціології, політології, історії, психології, різних державних діячів, що спонукало до виокремлення проблеми профілактики кризових ситуацій соціального характеру та тероризму як ідеологічної платформи задля їх вирішення [2].

Мета статті полягає в дослідженні перспектив формалізації профілактики тероризму та окресленні сутнісного наповнення відповідної нормативно-правової бази.

Виклад основного матеріалу. В преамбулі до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» зазначено, що він має за мету захист особи, держави й суспільства від тероризму, виявлення та усунення причин і умов, які його породжують, визначає правові та організаційні основи боротьби з цим небезпечним явищем, повноваження й обов’язки органів виконавчої влади, об’єднань громадян і організацій, посадових осіб та окремих громадян у цій сфері, порядок координації їх діяльності, гарантії правового і соціального захисту громадян у зв’язку із участю в боротьбі з тероризмом [3].

У цьому Законі термін «тероризм» тлумачиться як суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій із метою досягнення злочинних цілей. Слід констатувати, що в Законі йдеться про боротьбу з тероризмом – діяльністю щодо запобігання, виявлення, припинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності, в тому числі міжнародної, шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності.

Очевидно, що така дефініція тероризму не дає змоги розглядати передумови, які провокують таку діяльність на рівні теророгенності соціальних систем. Зміст такої діяльності визначається, як правило, терміном «профілактика», обмежуючись лише запобіганням проявам терористичної діяльності. Цей факт неодноразово критикували фахівці – терорологи, які наголошували на необхідності уточнення понять «боротьба», «протидія», «запобігання» та «профілактика» тероризму з урахуванням як кримінологічної специфіки цього виду злочину, так і його соціально-політичної природи [4-6; 9].

Законом «Про боротьбу з тероризмом» [7] визначено, що Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю, здійснює боротьбу з тероризмом шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на
запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності, в
тому числі міжнародної, й відносить проведення заходів щодо запобігання, виявлення і припинення терористичних актів та злочинів терористичної спрямованості, розроблення та реалізацію попереджувальних, виховних й інших заходів, які з певним припущенням віднести до профілактичних, до повноважень інших суб’єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом, не конкретизуючи їх.

Це дає підстави стверджувати, що вказана правова норма «запобігання» в контексті «боротьби» регламентує ставлення до події, що відбулася і може бути виявлена, розслідувана й припинена як діяльність, і стосується умов та детермінантів, що сприяли розвитку конкретного терористичного формування, і лише опосередковано стосується заходів щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов тероризму як різновиду соціально вмотивованої злочинної діяльності.

Вітчизняна наукова думка продовжує полемізувати з цього приводу, але єдиної, тим більш закріпленої законодавчо норми трактування поняття «профілактики» тероризму досі немає [5; 8]. Констатуючи той факт, що законодавча регламентація боротьби з терористичною діяльністю як складової процесу протидії тероризму в Україні відпрацьована та втілена в Законі України «Про боротьбу з тероризмом», з метою удосконалення та доповнення нормативно-правової бази з протидії тероризму було б доречно унормувати поняття «профілактика тероризму» на рівні окремого закону України, базовим поняттям якого виступатиме профілактика тероризму – сукупність соціальних процесів, спрямованих на мінімізацію теророгенності соціальних систем шляхом проведення відповідних попереджувально-профілактичних заходів; заходи соціального, правового, виховного та іншого характеру, спрямовані на нейтралізацію або усунення причин і умов вчинення тероризму, які полягають у цілеспрямованому, попереджувальному впливі на осіб (груп осіб, організацій, рухів тощо) з антигромадською поведінкою, як в їх власних інтересах, так і в інтересах суспільства, а також спрямовані на зниження ризику для осіб стати жертвами терористичних (злочинних) посягань [10]. Цей закон має встановити основні принципи профілактики тероризму в публічній та приватній сферах суспільних відносин, правові й організаційні засади заходів із моніторингу та профілактики першопричин тероризму, врегулювання пов’язаних із ним кризових станів соціального характеру та акмеологічної роботи з розвитку контртерористичних здібностей громадянського суспільства.

Оригінальною ідеєю є перенесення центру тяжіння у профілактиці тероризму на громадські організації – контртерористичні комітети, які беруть участь у системі профілактики тероризму за власною ініціативою в межах і формах, визначених законодавством у сфері профілактики тероризму відповідно до компетенції й статутних завдань. Із метою забезпечення координації діяльності із профілактики тероризму участь представників загальнодержавних, обласних та місцевих органів влади й інших організацій та спецслужб, посадових осіб і представників місцевої громади, місцевого самоврядування в таких комітетах (громадських організаціях) є обов’язковою. Участь представників правоохоронних органів та спеціальних служб (за винятком представників Антитерористичного центру при Службі безпеки України), політичних партій й іноземних (міжнародних) громадських організацій у роботі контртерористичних комітетів із профілактики тероризму обмежується статусом спостерігача.

Профілактика тероризму та злочинів терористичного характеру, і це має бути закріплено законодавчо, реалізується шляхом соціально-інформаційного впливу через інститути соціально-правового контролю з метою:

1) роз’яснення небезпеки тероризму;

2) викриття форм, методів і прийомів, за допомогою яких терористи здійснюють пропаганду своїх поглядів та ідей;

3) формування в суспільстві антитерористичної свідомості;

4) об’єднання зусиль державних органів, які здійснюють протидію тероризму, та інститутів громадянського суспільства в профілактиці тероризму;

5) скорочення соціальної бази підтримки тероризму.

Закон має визначити суб’єктів профілактики тероризму, їх компетенції та основні напрямки діяльності, зокрема:

1) вдосконалення алгоритмів соціального управління, корекція державного політичного курсу, зміна характеру реформ, приведення їх у відповідність до національних інтересів;

2) подолання соціальної дезорганізації;

3) зміна державної культурної та інформаційної політики;

4) відновлення вітчизняної системи правового виховання й правової пропаганди;

5) удосконалення законодавства про необхідну самооборону щодо оптимального визначення її меж;

6) розвиток системи віктимологічної профілактики, залучення громадськості до впливу на терористичні прояви та екстремістські наміри;

7) удосконалення діяльності органів влади й управління, правоохоронних органів, спеціальних служб;

8) обмеження теророгенності або вплив на теророгенні фактори адміністративно-правовими, кримінально-правовими та ідеологічними заходами;

9) розвиток системи профілактики психопатології, яка продукує насильство;

10) наукове супроводження профілактики тероризму;

11) контртерористична підготовка громадянського суспільства та формування професіоналізму суб’єктів профілактики тероризму.

У документі має бути деталізована технологія загальної та індивідуальної контртерористичної профілактики об’єктів потенційних терористичних посягань. Загальна профілактика тероризму реалізується шляхом застосування:

1) соціально-економічних заходів з оздоровлення економіки в цілому та проблемних регіонів, соціального захисту найбільш вразливих верств населення;

2) організаційно-управлінських заходів, спрямованих на усунення помилок і упущень в управлінні економікою, соціальною сферою, правоохоронною діяльністю, в тому числі оголошення керівнику організації, а також іншим відповідним особам обов’язкових для виконання офіційних застережень про неприпустимість дій, які створюють умови для вчинення злочинів терористичної спрямованості, проявів екстремізму, політичного радикалізму, сепаратизму тощо;

3) заходів щодо вдосконалення нормативного, інформаційного, методичного та ресурсного забезпечення профілактики тероризму;

4) ідеологічних і виховних заходів, що усувають чи обмежують теророгенні фактори через формування у членів суспільства моральної позиції, орієнтованої на базові загальнолюдські цінності, що формують у суспільній свідомості нетерпимість до протиправної поведінки й антигромадських дій;

5) освітніх та культурно-масових заходів, які підвищують загальну, побутову і правову культуру людей;

6) технічних заходів, досягнень науки і техніки, що перешкоджають здійсненню тероризму та інших проявів екстремізму в інформаційному (віртуальному) просторі, соціальних мережах та побутовій сфері, в тому числі за допомогою апаратно-програмних комплексів технічних засобів контролю за станом правопорядку й безпеки на вулицях, об’єктах транспорту, в інших громадських місцях;

7) застосування правових заходів, включаючи проведення експертиз за проектами нормативних правових актів, рішень місцевого самоврядування та іншими аспектами соціально-управлінської політики об’єктів профілактики тероризму.

Заходи індивідуальної профілактики тероризму застосовуються для систематичного цілеспрямованого впливу на правосвідомість і поведінку особи або її найближчого оточення, груп осіб, співтовариств (включаючи віртуальні), від яких слід очікувати провокацій соціальних конфліктів та вчинення пов’язаних із ними правопорушень аж до терористичної спрямованості, з метою попередження їх антисоціальної та протиправної поведінки, а також усунення (мінімізації, нейтралізації) причин, умов, що провокують їх учинення.

Контртерористична профілактика об’єктів потенційних терористичних посягань спрямована на підвищення рівня їх захищеності та передбачає сприяння органам державної влади, які здійснюють протидію тероризму, в реалізації функції з антитерористичного захисту об’єктів і проведення громадського контролю правових, організаційних, інженерно-технічних, військових, спеціальних, охоронних та інших аспектів організації антитерористичного захисту об’єктів, у тому числі заходів, що мають особливе значення для забезпечення безпеки особи, суспільства й держави.

Метою контртерористичної профілактики об’єктів потенційних терористичних посягань є інформування суспільства про специфіку й характер терористичних загроз на цих об’єктах, розроблення рекомендацій щодо попередження та припинення актів тероризму, а також вимог, норм і правил антитерористичного захисту об’єктів конкретних типів, проведення практичних навчань і реалізації інших заходів.

Висновки. На підставі результатів дослідження тероризму як елементу (сфери) правового регулювання, з метою удосконалення та доповнення національної нормативно-правової бази з протидії тероризму пропонується унормування поняття «профілактика тероризму» на рівні окремого закону України, основною метою якого є визначення цілей і завдань та формування технології профілактики тероризму. Креативною ідеєю цього законопроекту є перенесення центру уваги у профілактиці тероризму на створені на принципах добровільності, єдності інтересів у запобіганні тероризму та іншим проявам екстремізму та відповідним чином зареєстровані громадські (волонтерські) організації, що беруть участь у системі моніторингу та профілактики тероризму за власною ініціативою, відповідно до компетенції та статутних завдань. Такий підхід дасть можливість знизити ступінь політичної заангажованості державних органів та спеціальних служб, підняти рівень довіри громадянського суспільства не тільки до ідеї профілактики тероризму, а й до структур, які її забезпечують.

Література:

Антипенко В.Ф. Конфликтология в международном антитеррористическом правотворчестве : моногр. / В.Ф. Антипенко, А.В. Антипенко. – Одесса : Феникс, 2014. ? 404 с.
Рижов І.М. Філософське підгрунття соціально-інформаційних концепцій профілактики тероризму / В.В. Остроухов, І.М. Рижов // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави. – 2013. – № 2(12). – С.13-20.
Науково-практичний коментар до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» / [В.А. Ліпкан, О.А. Івахненко, І.М. Рижов, В.В. Майоров]. – К. : КНТ, 2009. – 208 с.
Даазе К. Тероризм ? поняття, теорії та стратегії протидії. Результати та проблеми соціально-наукових досліджень / К. Даазе // Насильство, влада, терор. Незалежний культурологічний часопис «Ї». ? 2002. ? № 25. – Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n25texts/daase.htm
Емельянов В.П. Уголовно-правовое противодействие терроризму : моногр. / В.П. Емельянов, М.Н. Иманлы, И.Н. Рыжов. – Харьков : Право, 2014. – 88 с.
Глушков В.А. Террор и тероризм: соотношение и разграничение / В. М. Глушков, В.П. Емельянов // Российский следователь. – 2012. – № 6. – С. 55-67.
Закон України «Про Службу безпеки України» // ВВР України. – 1992. – № 27. – С. 382.
Дрёмин В. Н. Институционализация преступности и институциональная криминология: концептуальные подходы / В. Н. Дрёмин // Кримінологія в Україні та притидія злочинності : зб. наук. ст. / за ред. М. П. Орзіха, В. М. Дрьоміна. – Одеса : Фенікс, 2008. – С. 56-68.
Ліпкан В.А. Компаративний аналіз тероризму і злочинів терористичного характеру // Актуальні проблеми держави та права : зб. наук. праць. ? 2000. ? Вип. 8. – Одеса : Юридична література. ? С. 224-230.
Рижов І.М. Терророгенез как гносеологический базис борьбы с тероризмом / І.М.Рижов // Порівняльно-аналітичне право. Ужгород. – 2014. №3 – Режим доступу: http://www.pap.in.ua/.

УДК 343.341(048)

ON THE NEED FORMALIZATION PREVENT TERRORISM

ЩОДО НЕОБХІДНОСТІ ФОРМАЛІЗАЦІЇ ПРОФІЛАКТИКИ ТЕРОРИЗМУ

Keywords: terrorism, prevention of terrorism, crisis.

Ключові слова: Тероризм, профілактика тероризму, кризова ситуація.

Ключевые слова: Терроризм, профилактика терроризма, кризисная ситуация.

In order to improve and supplement the combat terrorism legal framework author of the article suggests normalizing of “terrorism prevention” concept in the separate law of Ukrainian legislation. The terrorism prevention act is needed for control of social processes to minimize terorogenic of social systems by force of implementation of preventive security measures. Among these measures author cites social, legal, educational and other type measures aimed to neutralize and eliminate causes and conditions of terrorism committing. It provides purposeful, preventive effect on people (groups of individuals, organizations, movements, etc.) with anti-social behavior, reduces a risk of terrorism (crime) attack victim becoming. The act establishes basic principles of terrorism prevention in public and private spheres of social relations, legal and organizational principles of action monitoring and root terrorism causes preventing, base for settlement of related social crisis conditions and acmeological work on counter-terrorism capabilities of civil society. Suggested normalization of “terrorism prevention” concept in the separate law of Ukrainian legislation has a main purpose to define goals, objectives and forming technology to prevent terrorism. Creative idea of this act is that it would transfer the focus of the terrorism prevention to community (volunteer) organizations involved in the system of monitoring and prevention of terrorism on its own initiative according to the terms and rules. This approach is expected to split the trust between state agencies and special services and civil society as to provide of terrorism prevention idea, organize and implement its measures.

ПРО ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СТРАТЕГІЙ ПРОТИДІЇ ТЕРОРИЗМУ

admin — Sat, 01 Nov 2014 12:37:02 +0000

УДК343.341(477):323.28(048)

Рижов Ігор Миколайович,

доктор юридичних наук, доцент

Голова Інституту теророгенезу ГОСЛ

Статтю присвячено аналізу сутності та перспектив реалізації дієвих механізмів врегулювання кризових ситуацій соціального характеру в контексті профілактики тероризму.

Ключові слова: Тероризм, профілактика тероризму, кризова ситуація.

Рыжов И.Н. О перспективах усовершенствования стратегий противодействия терроризму.

Статья посвящена анализу сущности и перспектив реализации действенных механизмов урегулирования кризисных ситуаций социального характера в контексте профилактики терроризма.

Ключевые слова: Терроризм, профилактика терроризма, кризисная ситуация.

Ryzhov I. Perspectives on improvement strategy countering terrorism

This article analyzes the nature and prospects of implementation of effective mechanisms for crisis management in the social context of prevention of terrorism.

Keywords: Terrorism, the prevention of terrorism, the crisis situation.

Постановка проблеми. Після сумно відомих подій 11 вересня 2001 року людство вступило в чергову фазу еволюції цивілізаційних процесів. Подію, що відбулася в цей день не можна розглядати як випадкову: закономірність подібних трагедій визначається відповідними процесами, що протікають в суспільстві. Першопричини таких кризових станів приховані в проблемах соціального управління. Зміна, або примусова корекція його алгоритму часто призводить до соціального конфлікту. Подібні процеси мають властивість повторюватися в процесі еволюційного розвитку людського суспільства, причому з плином часу їх масштаби збільшуються, якісні характеристики поліпшуються, вбираючи досягнення технічного та технологічного прогресу, породжуючи нові, більш ефективні способи протистояння сторін. Сто років тому тероризм у російському національно-визвольному русі зіграв ключову роль. Спрямований він був проти царського самодержавства, яке в свою чергу боролося не з причинами, що породили конфлікт, а з його виконавцями. Тоді конфлікт був локальним, на рівні ізольованої системи в масштабах 1 / 6 частини планети. Зараз відбувається щось схоже, але на рівні системи більш високого, планетарного (глобального) порядку. І знову світове співтовариство в гонитві за виконавцями не звертає уваги на першопричини цієї кризи, усунувши які людство назавжди позбавить себе від подібних соціальних конфліктів [2,13].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Науково-теоретичній розробці проблеми боротьби із тероризмом присвячена достатня кількість праць науковців різних спеціальностей як у вітчизняній літературі, так і в працях закордонних авторів. Науково-теоретичній розробці проблеми боротьби із тероризмом присвячена певна кількість праць науковців різних спеціальностей. Достатньо глибоко соціально-політичні аспекти проблеми тероризму проведені терологами В.В.Вітюком, С.Я.Голосовим, Ю.С.Горбуновим, С.Г. Кара-Мурзою, Ю.М.Антоняном Б.Корз’є, Р.Фірі, Б.Дженкінсом, М.Креншоу, Р.Малей, А.Шейлі та деякі іншими. У розвиток сучасної контртерористичної парадигми суттєвий внесок зробили такі українські дослідникіи: В.Ф.Антипенко, О.П.Богданов, Т.С. Бояр-Созонович, В.О.Глушков, В. С. Горбатюк, В.П. Ємельянов, В.В. Крутов, В.В.Остроухов, В.А.Ліпкан, та інші. Більшість досліджень присвячено кримінологічному аспекту тероризму як злочину: досить повно розроблено класифікацію та топологію тероризму, розроблено методологічні основи й організаційні технології протидії внутрідержавному та міжнародному тероризму. Залишаються недостатньо вивченими концептуальні та методологічні засади генеральних стратегій національної безпеки в контексті протидії кризовим станам що провокують тероризм, теоретичні засади функціонування державної (загальнонаціональної) системи контртероризму, здійснення державного контролю в цій сфері.

Окреслене коло проблем визначає актуальність даної теми і створює умови для формування нових комплексних антикризових та контртерористичних технологій з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду. Необхідність науково-теоретичного дослідження механізмів інформаційно-психологічного впливу терористичного насильства та проблеми пошуку нових технологій протидії йому, як і багато інших актуальних проблем ціною в людську трагедію, що стоять перед суспільством в даний час та вимагають негайної відповіді і обумовило мету даної статті. Основним завданням даної роботи є окреслення основних підходів до формування стратегій нейтралізації кризових ситуацій та протидії тероризмові на основі соціально-інформаційних технологій.

Виклад основного матеріалу. Об’єктом тероризму є існуюча система соціального управління. Враховуючи те, що управління, в тому числі і соціальне відноситься до специфічних інформаційних процесів, можна зробити висновок, що зміна алгоритму соціального управління це результат перерозподілу інформаційного ресурсу.

Тероризм являє собою складне, багатомірне явище. Крім правових, він торкається цілого ряду інших проблем – психологічні, історичні, технологічні й т.п. Все це спричиняє ту обставину, що світовому співтовариству дотепер не вдалося виробити оптимальних стратегій боротьби з ним. Саме цей факт й обумовлює необхідність більш детального аналізу стратегій боротьби з тероризмом, їх позиціонування в свідомості громадського населення, в інтересах якого ця боротьба ведеться.

Отже, сьогодні існує щонайменше три концептуальні стратегії боротьби з тероризмом [6,8]. Власне насильницьке протиборство в контексті боротьби за існування, результатом якої служить загибель найменш пристосованих до даних умов життя індивідуумів (соціальних груп і систем) і виживання більш пристосованих, тобто певні еволюційні процеси, боротьба як знищення супротивника (класового, економічного і т.п.) ворога в ході воєнних дій і таємних операцій, або превентивне забезпечення неможливості його повноцінного функціонування, т.зв. інформаційна чи “безкровна” боротьба. Як гіпотетичний, можна розглядати варіант гуманної війни з тероризмом, коли нейтралізація теророґенності виробляється шляхом недопущення теророґенних факторів, шляхом домовленостей і взаємних поступок [13,14]. Позиціонування стратегій припускає обмежене число стратегій, що є ключовими, тобто можуть принести бажані результати. Перші дві вже втратили свої позиції, у всякому разі в практиці боротьби з міжнародним тероризмом, підтвердивши свою неефективність і нецивілізованість. Вважаємо, що перспективними є такі стратегії боротьби з тероризмом, в основі яких відсутні ознаки фізичного насильства, а основний натиск робиться на розумний компроміс, що враховує інтереси конфліктуючих сторін. Дотримання їх дозволяє суспільству, чи соціальній системі, визначити оптимальний алгоритм соціального управління, при якому тероризм неможливий як у сьогоденні, так і в майбутньому. Боротьбу з тероризмом варто розглядати як контрольований, свідомий процес, у результаті якого з’являються добре продумані, детально розроблені ще до початку формальної реалізації стратегії. Позиціонування стратегій боротьби з тероризмом піднімає роль планування спеціальних заходів щодо протидії і профілактики тероризму на більш високу ступінь, припускаючи участь аналітики в процесі вироблення стратегії, саме у виробленні стратегії, а не в простому підборі її складових з наявного арсеналу доступних засобів.

До початку напрацювання будь-яких методик запобігання та стратегій врегулювання кризових явищ соціального характеру, слід визначити їх сутність та проаналізувати першопричини, умови формування. Криза – це стан системи, при якому неможливо одночасне задоволення інтересів двох і більш груп, що прагнуть до різних цілей. Криза в соціальних системах – це кінцевий результат багатостадійного процесу патологічних змін у змісті і формах життя населення, серйозних порушень механізму контролю в політиці, економіці, культурі, наслідком яких є вибух масового невдоволення. Фактично, криза в соціальних системах завжди є антропогенним фактором, або соціальним конфліктом, тобто її базисом є діяльність людини або окремої соціальної групи [19,20].

Соціальний конфлікт – це вже характерна ознака кризової ситуації. Кризі часто передують конфлікти, але не кожний конфлікт породжує соціальну кризу. Особливість таких конфліктів в тім, що вони завжди трьохсторонні, і третьою стороною завжди є соціальна підсистема, яку наділено керуючими функціями, і від правильності її дій, або від коректності або оптимальності алгоритму, залежить подальший перетік подій. Деколи, ворогуючі сторони на певному етапі об’єднуються проти третьої. Криза соціальної системи – наслідок недосконалості соціального управління, політичного або ідеологічного менеджменту, тобто підсистеми, що генерує алгоритм соціального управління та не в змозі впорядковувати взаємодію між людьми шляхом регулювання соціальних відносин між ними.

У загальному випадку рівноважний стан між суспільством як суб’єктом права і владою забезпечується зваженою правовою політикою, що передбачає можливість оптимальної корекції алгоритму соціального або політичного управління, відповідно до рекомендацій і побажань окремих членів суспільства, природно у встановленому порядку. У тому випадку, коли порушується діалектична сутність управління — виникає ситуація, коли незгода чи соціальний протест окремих членів суспільства проти встановленого суспільного порядку або окремих його елементів породжує соціальний конфлікт, сукупність яких і визначає стан суспільства як кризовий.

Форма кризових явищ соціального характеру еволюціонує відповідно до стану напруженості соціального конфлікту від звичайних, в межах дозволеного правовими та моральними нормами, соціальних дій протестного характеру – мітинги, страйки, марш протесту та т.п. до екстремістської та терористичної діяльності [16,20].

Криза, як соціальний процес, виникає задовго до появлення соціальних процесів з ознаками протестної діяльності та має латентну, або скриту частину. Історичний досвід свідчить про те, що будь-яка спроба вирішення кризової ситуації на етапі відкритої протидії (непокори) значно ускладнює процеси контролю, робить всі можливі антикризові заходи марними. Силові заходи з боку влади однозначно будуть розцінені широким загалом як терор, та позиціоновані на користь протестуючих. Навіть у випадку успішності таких заходів та досягнення компромісу, про кінець соціальної кризи говорити зарано, навпаки, досить складно вирахувати де і коли спалахне знову. Соціальний резонанс будь якої протестної дії, навіть без ознак правопорушень, може бути не прогнозованим, коли його вчинено на екстремальній фазі латентного соціального конфлікту.

Технології аналізу передумов соціальних конфліктів з метою їх нейтралізації за рахунок оптимальної корекції алгоритму соціального управління на цей час не існує взагалі, оскільки будь-яке оперативне реагування починається тільки за наявності факту або наміру протестної діяльності, та ще й за підозри можливого насильства. Вважаючи те, що ми живемо в постіндустріальному суспільстві, фізичне насильство в проведенні будь яких соціальних трансформацій такий же архаїзм як і боротьба з протестно налаштованими прошарками населення за допомогою репресій та обмежень. Ідеолог усіх кольорових революцій (до речі – більшість з них вдалих) на пострадянському просторі Джин Шарп [20] наводить понад 200 методів ненасильницької боротьби проти так званих «політичних опонентів» – фактично представників існуючої влади. Багато з них використовується і зараз. Можна погодитись з думкою щодо їх демократичності, але тільки не у випадку, коли такі заходи стають замовними і люди приймають в них участь не за власним бажанням а за гроші. Певні політичні сили використовують кризові явища соціального характеру та ситуацію навколо них системно задля задоволення власних політичних амбіцій насамперед для формування інформаційного впливу з метою приниження політичних опонентів – це вже різновид ідеологічної боротьби або інформаційної війни, типовими фазами якої є екстремізм і тероризм і необов’язково з ознаками фізичного насильства. Правильно поданий заклик або лозунг інколи має більш катастрофічні наслідки ніж теракт у формі підпалу або вбивства.

Отже, якщо тероризм розглядати як різновид кризового явища соціального характеру, то технологія протидії має базуватися на застосуванні, у першу чергу, адекватних, що випливають з його інформаційної сутності, технологій – суспільно моральної (неприйняття терористичних засобів у боротьбі, як і насильства в цілому, закладене на рівні підсвідомості) та соціально-інформативної (передбачає оперативне реагування на всі передумови соціальних конфліктів із використанням управлінських засобів коригування алгоритмів соціального управління з метою їх недопущення, або, якщо таке неможливе, зменшення гостроти, у тому числі шляхом певних раціональних поступок з боку влади, що, як правило, потребує оптимізації алгоритму соціального управління та корекції правового поля). Репресивна, або соціально-правова концепція протидії подібним явищам (базується на реалізації в суспільстві певних обмежень та заборон на таку діяльність з боку керуючої системи, із використанням системи права, як регулюючого інструмента) прийнятна лише на стадії ліквідації і з певними обмеженнями, оскільки при цьому ігнорується внутрішній стан індивідуума, передумови та причини терористичної діяльності, навіть у тому випадку, коли вони обумовлені та можуть бути зрозумілі або виправдані [9-14].

Проблема пошуку оптимального управління соціальними процесами існувала протягом всієї історії розвитку цивілізованого суспільства. Тероризм, так само як і протидія йому – специфічний соціальний процес, у якому стратегічно важливою задачею - генеруючою стратегією, є переконання, з використанням насильства, певної частини громадянського суспільства, як правило, меншої, але більш прогресивної чи соціально активної, у правильності алгоритму соціального управління (генеральної стратегії), обраної більшістю, або навпаки. Генеральна стратегія може бути помилковою, побудованою на обманах і помилках, однак підтримувана більшістю може панувати в суспільстві протягом конкретного історичного періоду, як це було зі стратегією побудови світлого комуністичного майбутнього, німецьким фашизмом і т.п.. Успіх тероризму як генеруючої стратегії соціального управління, так само як і тієї чи іншої стратегії боротьби з тероризмом, в остаточному підсумку визначається наскільки дана стратегія підтримується загальною масою цивільного населення.

У контексті нашого уявлення, позиціонування стратегій боротьби з тероризмом це об’єктивно усвідомлений, систематично повторюваний процес сприйняття соціальним середовищем стратегій боротьби з тероризмом, як способом нав’язування чи примусової корекції стратегій соціального управління в суспільстві, визнаних переважною більшістю громадськості.

У позиціонуванні основний упор замикається на сутності стратегій, що превуалюють над процесами, за допомогою яких вони формуються. Сучасні стратегії соціального управління, у тому числі і боротьби з тероризмом, визначаються під впливом і в інтересах більшості представників конкретних соціальних утворень і процесів. При цьому успіх цих стратегій, відповідно і успіх боротьби з тероризмом у цілому, визначається не ефективністю планування й організації антитерористичних кампаній, а сприйняттям цих стратегій з боку цивільного населення, навіть потерпілого від тероризму.

Інформаційну протидію кризовим явищам соціального характеру необхідно будувати на різних етапах його прояву, насамперед на етапі прихованої фази формування [4,13,15]. Подібна соціально-інформаціологічна або моніторингова технологія може бути представлена ланцюгом взаємовизначаючих подій: моніторинг; визначення передумов; ситуаційне моделювання; аналіз потенційних наслідків соціальних конфліктів; синтез коригувального (управляючого) впливу; корекція алгоритму соціального управління; позиціонування та стратегічне планування боротьби кризовими явищами соціального характеру, насамперед з тероризмом; нейтралізація передумов; мінімізація наслідків (у разі виникнення).

Слід акцентувати увагу на те, що в існуючих стратегіях боротьби з тероризмом упор робиться на терористичну діяльність як факт що відбувся, що вимагає застосування сили, і не достатньо уваги приділяється технологіям превентивної нейтралізації соціальних конфліктів, які виступають глибинними соціальними причинами тероризму. Автор впевнений в перспективності соціально-інформаційних технологій протидії тероризму. Їх сутність зводиться до елементарного – простіше усунути передумови терористичної діяльності через конформні реформи і своєчасну корекцію алгоритму соціального управління, ніж нейтралізувати соціальний конфлікт, який може коштувати стабільності влади, а народу – спокою і безпеки.

Підсумовуючи зазначимо, що питання організації ефективності протидії тероризму стало ключовим моментом як внутрішньої політики багатьох країн, так і актуальним питанням міжнародної взаємодії різних країн. Основне тактичне завдання спецслужб у боротьбі з тероризмом чинне сьогодні – нейтралізація терористів, їх організацій та навіть держав – виконується, витрачаються величезні кошти, але терористичний рух не стихає, і кожен день призводить до нових жертв. Заходи з попередження терористичної діяльності, на жаль, не завжди дієві. Сучасний тероризм потребує розробки нових концептуальних підходів, оскільки існуючий алгоритм протидії тероризмові показав свою нездатність забезпечити спокій у суспільстві, свідоцтвом тому є затяжна антитерористична кампанія, результати якої важко назвати позитивними. Єдино прийнятною зброєю проти кризових явищ соціального характеру може бути оптимальна технологія соціального управління, здатна, з огляду на інтереси всіх підсистем суспільної системи, виробити оптимальну стратегію нейтралізації соціальних конфліктів. Запорукою ефективності стратегій протидії тероризмові є досконале та своєчасне їх позиціонування, операції.

Реформація правових відносин як об’єктивна необхідність сьогодення вимагає поєднання юридичних методів протидії із соціально-інформаційними та потребує подальших розвідок, у тому числі й у напрямку підвищення ефективності боротьби із тероризмом шляхом перенесення центру тяжіння у з караючих заходів на прогнозування та соціальну профілактику.

Список використаних джерел:

Антипенко В.Ф. Борьба с современным терроризмом. Международно-правовые подходы / В.Ф. Антипенко. – Киев : ЮНОНА-М, 2002. -723 с.
Антонян Ю.М. Терроризм. Криминологическое и уголовно–правовое исследование / Ю.М. Антонін. -М.: Щит-М, 2003. – 306 с.
Глушков В.А. Политико-правовые аспекты становления борьбы с терроризмом в Украине / В.А. Глушков // Український часопис прав людини. -1996. -№2. – С. 31-35.
Гриб Н.Н. Информационно-психологическая сфера как ведущее звено системы противодействия тероризму / Н.Н. Гриб // Российский следователь.- 2004. – №6. – С.20-24
Дженикс Б. Интернациональный терроризм: новая форма конфликта / Б. Дженикс. – М.: Междунар. Отношения, 1982. -147 с.
Деникер Г. Стратегия антитеррора: факты, выборы, требования. Новые пути борьбы с терроризмом / Г. Деникер // Терроризм в современном капиталистическом обществе. -Вып. 2. -М., 1982. -С. 76-80.
Ємельянов В. П. Тероризм і злочини терористичної спрямованості / В. П. Ємельянов. -Х., 2001, -320 с.
Концептуальный проект. Модель Национальной программы противодействия терроризму и экстремизму / В. С. Горбатюк, М. Г. Гуцало, В. В. Титов, А. С. Шаповалов. – К.: МАЕ, 2005. – Свидетельство о регистрации авторского права № 13982 от 29.08.2005.
Крутов В.В. Методологічні підходи до підвищення ефективності боротьби з тероризмом в Україні / В.В. Крутов // Тероризм і боротьба з ним. – К., 2000. -Т.19. – С. 138-140.
Ліпкан В.А. Компаративний аналіз тероризму і злочинів терористичного характеру /В.А. Ліпкан// Актуальні проблеми держави та права: Зб. Наук. Праць. -2000. – Вип. 8. – Одеса: Юридична література. – С. 224 – 230.
Остроухов В.В. Філософський аналіз морально-світоглядних мотивацій насильства і терору: автореф. дис. д–ра філос. наук: 09.00.05 / В.В. Остроухов. ? К., 2001. ? 36 с.
Петрищев В.Е. Правовые и социально-политические проблемы борьбы с терроризмом / В.Е. Петрищев // Государство и право. -1998. -№ 3. -С. 68- 78.
Рижов І.М. Проблемні питання визначення тероризму в контексті теорії соціального управління / І.М. Рижов // Підприємництво господарство і право. – 2009. -№11. -С. 44-48.
Рижов І.М. Стратегічне планування боротьби з тероризмом в Україні: сутність, стан та перспективи вдосконалення / І.М. Рижов // Вісник запорізького юр. Інституту. – 2009. – №3. -С 140-149.
Рудаков А. Стратегия информационной войны/Ал-др Рудаков, – М: “Атеней”, 2003. -148 с.
Социальная коммуникация и социальное управление в экоантропоцентрической и семиосоциопсихологической парадигмах / Отв. ред. Т.М.Дридзе: В 2 кн. М.: ИС РАН, 2000, -155 с.
Траут Д., Райс Э. Позиционирование. Битва за умы/Джек Траут, Эл Райс/.- Питер, 2007., – 272 с.
Чуганов Е.Г. Международно-правовые стандарты и нормы в области противодействия терроризму// Российский следователь, 2004.- №12.- С.39-44.
Шарп Дж. От диктатуры к демократии: концептуальные основы освобождения: библия ненасильственной революции / Дж. Шарп, Б.Дженкинс. ? Екатеринбург: Ультра.Культура, 2005. ? 224 с.
Юрьев А.И. Политическая психология терроризма / А.И. Юрьев // Психология и психопатология терроризма. Гуманитарные стратегии антитеррора. – С-Пб., 2004. – 223 с.

Прямий ефір на УТ-1 від 19 вересня 2014 р. “Про головне”

admin — Sat, 20 Sep 2014 19:38:36 +0000

19 вересня 2014 року Голова наглядової ради ГОАЛ, Директор програм національної безпеки Центру воєнної політики та політики безпеки, доктор юридичних наук Ліпкан Володимир Анатолійович, взяв участь в програмі “Про головне”, яка проходила в прямому ефірі на каналі УТ-1 в 19.00.

Запис прямого ефіру можна подивитись тут:

http://1tv.com.ua/uk/video/program/progolovne/2014/09/19/9036

Звичайно, що формат передачі не зовсім дозволяв розкрити всі нагальні питання сьогодення, тому в даному пості, викладу основні посили, які я хотів донести до глядача.

Перспективи розвитку України в новій геополітичній реальності

Стосовно особливого статусу Донбасу

Слід визнати, що Президент обрав один із конструктивних варіантів рішення. Адже насправді проблеми вибору як такого не існувало: прийшлося обирати між поганим і дуже поганим.

Дуже погане це: значні людські жертви, можливі подальші втрати території, знищення об’єктів інфраструктури, критичні ризики в економічній сфері, а головне – зневіра української нації у здатність Президента керувати державою та відстоювати національні інтереси, ключовим із яких витупає конституційний лад.

Погане – це особливий статус, але можливість не допустити подальших втрат людських життів, час на відновлення боєздатності окремих бойових бригад.

Підкреслю, що пропозиції інших рішень в даній ситуації, які можна почути і побачити як на шпальтах інформаційних видань, так і в інформаційному просторі, особливо в соціальних мережах і Інтернет виступають або популізмом або демонструють фатальне нерозуміння реальної, я наголошую, реальної ситуації, що може потягнути за собою катастрофічні і незворотні наслідки.

За даного випадку потрібно чітко відмежовувати поняття: федералізації, регіоналізації та децентралізція і десуверенізації.

Говорити про федералізацію в Україні зарано, оскільки пока щи недостатньо вичерпано потенціал Концепції державної регіональної політики, про яку чомусь сучасні політики активно не хочуть згадувати. Причому не хочуть згадувати як раз більшість тих політиків, які б мали дану концепцію реалізовувати впроваджувати та контролювати її реалізацію, адже її прийняття датується 25 травня 2001 року, підписана Литвином В.П.

Деякі ремарки з неї я хочу зробити в даному пості для того, щоб розумний та інтелектуальний читач сам зрозумів, що реалізація даної концепції є абсолютно адекватною відповіддю всім тим, хто сьогодні закликає до сепаратизму та вчинює акти тероризму, або віддає злочинні накази.

Головною метою державної регіональної політики є створення умов для:

1) динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів,

2) підвищення рівня життя населення,

3) забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання,

4) поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів,
підвищення дійовості управлінських рішень, удосконалення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Державна регіональна політика грунтується на таких принципах:

- конституційність та законність - реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України на засадах чіткого розподілу: 1) завдань, 2) повноважень та 3) відповідальності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування – тобто фактично даний принцип повністб задовольняє вимоги місцевих еліт до рзпорядження фінансовими ресурсами і упарвлінням місцевим бюджетом, але за однією умови: відповдіність законодаству України;

- забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної систем - це основний та визначальний принцип, який межує і порізнює регіоналізацію і федералізацію, адже даний принцип відбиває положення Конституції України, відповідно до якої Україна є унітарною державою;

- поєднання процесів централізації та децентралізації влади, гармонізація загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів – напевно це основний також головний та визначальний принцип, реалізація якого б наперед позбавила поживного ґрунту для сепаратистів, позбавила соціальної підтримки терористів, адже саме баланс інтересів місцевого населення і держави, і становить квінтесенцію національних інтересів, які власно і виступають синтетичної категорією, балансом між інтересами не лише держави, особи та суспільства, а й інтересами цих трьох об’єктів національної безпеки у вертикальному зрізі: зріз загальнодержавний, обласний та місцевий;

- максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів;

- диференційованість надання державної підтримки регіонам відповідно до умов, критеріїв та строків, визначених законодавством – в даному принципі, фактично і міститься сучасний зміст особливого статусу, який, врешті-решт, можуть вимагати для себе і західні області, що може призвести до системної дестабалізції України і наблизити її до фатальної трансформації;

- стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробленні та реалізації заходів щодо регіонального розвитку.

Оцінка ситуації з позиції можливостей силових структур?

Безумовно, за такої ситуації політичні та дипломатичні зусилля є більш вдалими і переважними.

Я не можу підтримати ті гаряі голови, які за будьз-яку ціну хочуть навязати Укрїані широкомасштабну війну з Росією. За умови відкритого протистояння із російською армією ситуація є набагато складнішою, але не безвихідною, тому, як кажуть мудрі люди, з будь-якою безвихідної ситуації існує як мінімум два додаткових виходи.

Розглянемо сценарій, за якого російська армія здійснить відкритий напад на нашу державу.

Очікувати на чудо нам не доводиться: адже нині російська армія в рази є сильнішою за нашу. Нарощувати можливості до російських обсягів – завдання нереальне, а головне і непотрібне, адже Україна не хворіє на месіанські ідеї і не претендує на глобальне лідерство в світі. Більше того, ані грошей ані часу на підготовку такої армії Україна не має.

У свою чергу, я дещо змістив би акцент розгляду даного питання, зосередивши увагу на іншому:

Якщо перемир’я буде зірвано, чи готова українська армія до виконання своїх функціональних обов’язків, коли дощитиме восени і стане зимно?

Якщо брати до уваги такий можливий сценарій розвитку подій, то потрібно говорити про необхідність укріплення наших блокпостів, підготовки особового складу до захисту конституційного ладу у зимовий час.

За таких умов актуалізується питання пошуку оптимальних моделей відповіді на ті загрози, які існують в реальному часово-просторовому форматі. Які вони?

Передусім, це асиметричні відповіді, котрі за умов тотальної переваги супротивника у силах та засобах забезпечують виконання поставлених завдань.

Шляхи виконання завдань

Безперечно, виконання даного завдання уможливлюється за умови наявності у командування практичного досвіду ведення бойових дій, уміння мислити нестандартно, відійти від застарілих кліше ведення бойових дій в одномірній площині, виявляти військову хитрість.

Наголошу, що істотними складовими такої підтримки виступають дві умови:

1) підтримка з боку керівництва держави;

2) підтримка з боку народу.

Причому як експерт у цій галузі, скажу, що так: ці можливості існують, і їх реалізація можлива за умови політичної волі вищого керівництва країни.

Зміст асиметричних дій

Сценарних варіантів існує багато, тому будь-який з них може бути вивчений і за умови доцільності впроваджений у реальне життя.

Одним із можливих шляхів успішного розвитку країни є нарощування боєздатності бойових частин за умови повного та всебічного використання тих можливостей, які мають в наявності.
Альтернативою цьому може стати отримання військово-технічної допомоги від партнерів : сучасних засобів розвідки, радіоелектронної боротьби, зв’язку і звичайно високоточної зброї.

Зокрема Комітет із закордонних справ затвердив законопроект про підтримку України у день, коли з візитом у США перебуває український президент Петро Порошенко. Він був ухвалений після того, як Білий дім анонсував виділення Україні 46 мільйонів доларів нелетальної допомоги. Натомість законопроект Менендеса-Коркера передбачає виділення допомоги Києву у 350 мільйонів, включає деякі різновиди зброї летальної дії. Згідно з документом, американський президент має отримати право надати Україні:

протитанкове озброєння,
зброю та амуніцію для особового складу,
радари,
далекоміри,
обладнання для наведення,
безпілотники
та комунікаційне обладнання. На це у наступному році планують виділити 350 мільйонів доларів.

За такого підходу у нашої держави значно підвищиться здатність протистояти супротивнику і суттєво нівелювати його переваги в силах та засобах.

3. Одним із ефективних асиметричних засобів виступають застосування засобів радіоелектронної боротьби, які за реально можливу вартість могли б стати непоганою підмогою для можливості порушити керованість і управління військами противника.

4. Окрема увага має бути приділена формуванню сил спеціальних операцій.

За умови суттєвої переваги супротивника масове застосування сил спеціальних операцій, зокрема і диверсійних груп, можна значно підвищити наші шанси на успіх. Однак, за нашою інформацією, такі можливості використовуються не в повному обсязі. Хоча можливості підготовки відповідних військ можуть бути значно збільшені, тому, з урахуванням сучасної ситуації, даний сценарний варіант вважається переважним, відповідно потребує вжиття нагальних заходів.

Звичайно, що окреслені сценарії не становлять всю палітру можливих варіантів вирішення проблеми, і я усвідомлюю, що існує чимало інших конструктивних можливостей для асиметричних відповідей супротивнику, однак це має бути предметом окремого розгляду.

Оцінка діяльності керівництва АТО?

Щоб оцінювати діяльність керівництва потрібно володіти значними масивами інформації, знати тенденції розвитку явища та індикативні значення стану їх розвитку та динаміки у певно визначеному просторово-чаосовм форматі: це включає спектр інформації від обстановки до ухвалених рішень.

Відтак, лише за умови володіння системою інформацію, знанні всіх чиників та інших детермінант можна давати таку оцінку. Поза проголошеного мною контексту і без такого підходу – це виступає не більше, ніж само піаром окремих осіб, і зводиться до огульної критики посадових осіб держав, які несуть відповідальність за реалізції державної антитерористичної політики.

Роль інститутів громадянського суспільства у реалізції антитерористичної політики

Звичайно, що це складне запитання, яке не можна розглядати одномірно.

Передусім зазначу, що суспільні відносини у сфері протидії тероризму регулюються профільним законом України «Про боротьбу з тероризмом». І хоча в даному акті зазначено на те, що боротьба з тероризмом — діяльність щодо запобігання, виявлення, припинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності, насправді основний акцент робиться лише на фізичне припинення терористичного акту, а також мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Питання організації ефективності протидії тероризму стало ключовим моментом як внутрішньої політики багатьох країн, так і актуальним питанням міжнародної взаємодії різних країн. Основне тактичне завдання спецслужб у боротьбі з тероризмом – нейтралізація терористів, їх організацій та навіть держав – виконується, витрачаються величезні кошти, але терористичний рух не вщухає, і кожен день призводить до нових жертв. Заходи з попередження терористичної діяльності, на жаль, не завжди дієві.

Сучасний тероризм потребує розроблення нових концептуальних підходів, оскільки існуючий алгоритм протидії тероризмові показав нездатність забезпечити спокій у суспільстві, свідоцтвом тому є затяжна антитерористична кампанія, результати якої важко назвати позитивними. Щодня у світі гинуть люди, цілі соціальні системи живуть у постійному страху.

Перенести центр тяжіння у боротьбі із тероризмом з каральних заходів

на прогнозування та соціальну профілактику –

єдиний шлях підвищення її ефективності.

Впровадження профілактики тероризму потребує деяких уточнень існуючих антитерористичних концепцій. Зокрема, у існуючих правових нормативних документах усіх рівнів, від глобальної Контртерористичної стратегії ООН, до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та розроблених на підставі його норм відомчих інструкцій, основний наголос робиться на терористичну діяльність як факт, що відбувся і вимагає реалізації антитерористичних планів, що включають застосування сили, і не достатньо уваги приділяється технологіям превентивної нейтралізації соціальних конфліктів, які виступають глибинними соціальними причинами тероризму.

Адже профілактика тероризму – це сукупність соціальних процесів, спрямованих на мінімізацію теророгенності соціальних систем шляхом проведення відповідних попереджувально-профілактичних заходів; заходи соціального, правового, виховного та іншого характеру, спрямовані на нейтралізацію або усунення причин і умов вчинення тероризму, які полягають у цілеспрямованому, попереджувальному впливі на осіб (груп осіб, організацій, рухів тощо) з антигромадською поведінкою, як в їх власних інтересах, так і в інтересах суспільства, а також спрямовані на зниження в осіб ризику стати жертвами терористичних (злочинних) посягань.

Іншим аспектом цієї проблеми є необхідність демонтажу соціального підґрунтя підтримку тероризму. Владі потрібно вживати ефективних заходів щодо інформування місцевого населення про те, що українська влада вживає заходів щодо фінансового забезпечення функціонування Донецької та Луганської областей, здійснення соціальних виплат.

Головним завданням є позбавлення соціальної підтримки терористів з боку місцевого населення.

Важливим іспитом для нинішньої влади також стане початок отоплювального сезону, успіх якого на пряму залежить від рівня довіри до влади, віри в її здатність і спроможність забезпечити потреби громадян.

Таким чином, за умови законодавчого регулювання профілактики тероризму уможливлюється створити дієві засади для реальної участі інститутів громадянського суспільства і державній політиці протидії тероризму.

Мені як батьку, теж хочеться, щоб:

1) у домівках було затишно і тепло,

2) діти навчалися в школі,

3) а наші кохані жінки плекали тепло і любов, частіше посміхалися і творили щасливі родини, які виступають джерелом успішної та ефективної країни.

Переконаний, що таке бажання є спільним для будь-якого чоловіка незалежно від його місця проживання, мови, якою він спілкується, поглядів на державний устрій країни.

Україну ми створили 24 серпня 1991 року, зараз, у 2014 році нам потрібно творити УКРАЇНЦІВ.