Голова Інституту

цивільних правовідносин ГОСЛ

кандидат юридичних наук, доцент

 Анотація

У статті пропонується визначення поняття «процесуальний юридичний факт». Зміст даного поняття розкривається шляхом аналізу його складових елементів, до яких відносяться: фактори, що обумовлюють дію або бездіяльність суб’єктів цивільного процесу (інших осіб, присутніх в залі судового засідання); дії або бездіяльності суб’єктів цивільного процесу; процедурні наслідки зумовлені дією чи бездіяльністю суб’єктів цивільного процесу; нормативно-правова урегульованість впливу процедурних наслідків на виникнення, зміну, припинення та належне функціонування цивільних процесуальних правовідносин.

Ключові слова: цивільний процес, цивільні процесуальні правовідносини, процесуальний юридичний факт, суб’єкти цивільного процесу, дії, бездіяльність.

Summary

In the article it is offered the definition of the concept of «procedural legal fact». The content of this concept is revealed by an analysis of its constituent elements, which include: the factors causing the action or inaction of civil parties (other persons present in the courtroom); actions or omissions of civil parties; procedural consequences arising from acts or omissions of civil parties; regulatory and legal settlement of the impact of the procedural consequences of the emergence, change, termination and the proper functioning of civil procedural legal relationships.

Key words: civil process, civil procedural legal relationships, procedural legal fact, subjects of civil procedure, action, inaction.

Аннотация

В статье предлагается определение понятия «процессуальный юридический факт». Содержание данного понятия раскрывается путем анализа его составляющих элементов, к которым относятся: факторы, обуславливающие действие или бездействие субъектов гражданского процесса (других лиц, присутствующих в зале судебного заседания); действия или бездействия субъектов гражданского процесса; процедурные последствия обусловленные действием или бездействием субъектов гражданского процесса; нормативно-правовая урегулированность влияния процедурных последствий на возникновение, изменение, прекращение и надлежащее функционирование гражданских процессуальных правоотношений.

Ключевые слова: гражданский процесс, гражданские процессуальные правоотношения, процессуальный юридический факт, субъекты гражданского процесса, действия, бездействия.

Постановка проблеми. Досягнення основоположної мети цивільного судочинства, у вигляді ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави чи суспільних інтересів забезпечується різноманітними механізмами здійснення судової влади в Україні. Повсякденна діяльність судів у вигляді застосування та реалізації цивільних процесуальних норм напряму пов’язана з необхідністю встановлення різносторонніх юридичних фактів, як-то матеріально-правового та процесуально-правового характеру. Не можна заперечувати того факту, що динаміка розвитку та протікання цивільних процесуальних правовідносин піддається безпосередньому впливу на вказані відносини процесуальних юридичних фактів. Саме процесуальні юридичні факти виступають сполучним ланцюгом у взаємодії нормативних приписів цивільного процесуального законодавства та їх впливі на безпосередню поведінку суб’єктів цивільного процесу. З огляду на часті зміни політичної влади в українській державі, теоретичні здобутки науки цивільного процесуального права все частіше залишаються осторонь реально існуючої нормотворчої процедури. Нехтування суб’єктами законодавчої ініціативи результатами наукових досліджень, що виконуються політично незаангажованими фахівцями в сфері цивільного процесуального права, призводить до необхідності постійного уточнення та доопрацювання цивільного процесуального законодавства. Так, лише з 01.09.2005 р. до 01.11.2016 р. українським парламентом було прийнято 69 законодавчих актів спрямованих на внесення змін і доповнень до Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) [1]. Одна із причин існуючого стану справ полягає у відсутності наукового підходу до процедури нормотворення, яка відображається у систематичному оновленні положень ЦПК України неоптимізованими та науково невиваженими змінами і доповненнями. З огляду на окреслені обставини потребує ґрунтовного наукового дослідження одне з базисних процесуальних понять − «процесуальний юридичний факт». Формулювання даного поняття та виокремлення його складових елементів дозволить не лише створити загальне уявлення про вказане явище правової дійсності, але й закласти підґрунтя для проведення подальших наукових розвідок в окресленому напрямі, результатом яких стануть не лише виважені теоретичні здобутки, але й умовиводи практичного спрямування.

Процесуальні юридичні факти у вітчизняній науці цивільного процесуального права практично не піддавались науковому вивченню. Вказаній проблематиці фрагментарно приділялась увага такими вченими радянського періоду як: О.О. Красавчіков, В.П. Мозолін, Н.О. Чечіна, М.Б. Зейдер, М.А. Гурвіч, В.Н. Щеглов, М.К. Юков, Є.О. Крашенінніков, О.П. Вершинін. У пострадянський період процесуальні юридичні факти на дисертаційному рівні досліджували В.В. Ярков «Юридичні факти в механізмі реалізації норм цивільного процесуального права» (1992 р.) [2] та М.О. Рожкова «Теорії юридичних фактів цивільного та процесуального права: поняття, класифікації, основи взаємодії» (2010 р.) [3]. У вітчизняній цивільній процесуальній доктрині процесуальні юридичні факти ставали предметом уваги в наукових працях В.В Комарова [4], Н.Ю. Сакари [4] та С.В. Кімчинської [5].

Мета статті полягає у здійсненні теоретичного та практичного аналізу поняття «процесуальний юридичний факт», з відповідним виокремленням та розкриттям змісту його складових елементів.

Виклад основного матеріалу. Процесуальні юридичні факти, як процедурно забезпечувальна складова цивільних процесуальних правовідносин, відіграють особливе місце у формуванні теоретичних уявлень, пов’язаних з визначенням особливостей зародження та динаміки протікання цивільного процесу, як самостійної галузі правових відносин.

Визначення процесуального юридичного факту напряму пов’язано із загальнотеоретичним поняттям «юридичний факт», перші згадування якого датуються серединою ХІХ століття. Загальноприйнятою є думка, що праотцем поняття «юридичний факт» є німецький вчений Фрідріх Карл фон Савіньї, який у своїй науковій праці «System des heutigen Römischen Rechts» дав наступне визначення досліджуваного поняття: «Я називаю події, що викликають виникнення або завершення правовідносин, юридичними фактами» [6]. Протягом багатьох десятиліть в правовій доктрині сформувалось загальне уявлення про те, що юридичними фактами слід визнавати певні життєві обставини, які призводять до виникнення, зміни або припинення правовідносин. На перший погляд вказане визначення дозволяє в загальних рисах зрозуміти елементарну правову сутність юридичних фактів. Разом з тим, специфіка процесуальних юридичних фактів напряму залежить від галузі права в якій вказані факти мають свій специфічний прояв та реалізацію.

Дослідження поняття «процесуальний юридичний факт» слід розпочати з категорії «факт», яка у Великому тлумачному словнику сучасної української мови тлумачиться наступним чином: 1) дійсна, не вигадана подія, дійсне явище; те, що сталося, відбулось насправді; 2) реальність, дійсність; те, що об’єктивно існує [7, с. 1526]. У повсякденному житті людину супроводжує ціла низка фактів природного або соціального походження. Факти соціального спрямування об’єктивовано впливають на суспільні відносини, впорядкування яких здійснюється за допомогою існуючої в державі сукупності нормативно-правових актів. Як зазначав О.О. Красавчиков, юридичні факти відрізняються від інших фактів реальної дійсності тільки з точки зору значущості даних фактів для права [8, с. 67]. Отже, у загальному розумінні юридичні факти слід розглядати в якості явищ реальної дійсності, з якими норми права пов’язують настання правових наслідків.

Комплексний та змістовний аналіз законодавчих актів різного галузевого спрямування дозволив дійти висновку про відсутність у них нормативного визначення категорії «юридичний факт». Разом з тим, згадування юридичних фактів, в контексті їх приналежності до обставин, що обумовлюють функціонування певних прав та обов’язків суб’єктів правовідносин, міститься, зокрема, в Цивільному кодексі України (ст. 11) та ЦПК України (ст. 234).

Виходячи з раніше окресленої мети наукової статті слід зазначити, що існуючі в доктрині цивільного процесуального права спроби сформулювати визначення категорії  «процесуальний юридичний факт» зводяться до екстраполяції загальноприйнятого в цивільному праві поняття «юридичний факт» на сферу цивільних процесуальних правовідносин. Отже, під юридичними фактами в цивільному процесуальному праві зазвичай розуміють певні життєві обставини, що призводять до виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин. Разом з тим, вказане формулювання не повною мірою розкриває зміст існуючих правовідносин, зокрема, і тому, що прояв юридичних фактів не завжди пов’язаний виключно з окремими життєвими обставинами.

У доктрині цивільного процесуального права пропонуються відносно різні за змістом, але об’єднані головною процесуальною ідеєю визначення поняття «процесуальний юридичний факт».

Рожкова М.О. в своїй дисертаційній роботі пропонує в якості процесуального факту розуміти реальну дію (бездіяльність) учасника судового процесу, з правовою моделлю якої процесуальне право пов’язує певні процедурні наслідки і фактичне здійснення якої призводить до відповідних наслідків стосовно до елементарного процесуального відношення або складного процесуального правовідношення [3, с. 192].

В.В. Ярков у монографії «Юридичні факти в цивілістичному процесі» пропонує досить розширене та громіздке визначення процесуальних юридичних фактів, під якими розуміє дії, бездіяльність, процесуальні порушення всіх суб’єктів цивільних процесуальних відносин, а саме суду, судді, посадових осіб суду, осіб, які беруть участь у справі, та осіб, які сприяють правосуддю. У деяких випадках значення процесуальних юридичних фактів мають дії (бездіяльність) громадян, присутніх при розгляді справи. В якості процесуальних юридичних фактів виступають також події. До числа юридичних фактів відносяться як односторонні волевиявлення суб’єктів правовідносин, так і договори (мирова угода), акти органів влади. До числа процесуальних юридичних фактів відносяться строки, факти-стани, презюмовані факти. Отже, в якості процесуальних юридичних фактів виступають найрізноманітніші обставини, які породжують різноманітні процесуальні наслідки [9, с. 83].

В.В. Комаров, Н.Ю. Сакара у монографії «Цивільне судочинство України: основні засади та інститути» наголошують, що передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин, крім цивільної процесуальної правосуб’єктності, є процесуальні юридичні факти. Юридичні факти − передбачені в гіпотезах процесуальних норм певні життєві обставини, з якими пов’язуються виникнення, зміна чи припинення правовідносин, суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Як процесуальні юридичні факти, що породжують правові наслідки, виступають дії суду чи інших учасників процесу, вчинені у певній послідовності, передбаченій цивільним процесуальним законодавством. У деяких випадках до юридичних процесуальних фактів належить і бездіяльність учасників цивільного процесу [4, с. 400].

У схожому науковому контексті досліджуване поняття визначає С.В. Кімчинська. На її думку, цивільний процесуальний юридичний факт як складовий елемент внутрішньої підсистеми механізму цивільного процесуального регулювання − це конкретна життєва обставина, змодельована в нормі цивільного процесуального права, що призводить до виникнення, зміни чи припинення цивільних процесуальних правовідносин із дотриманням завдань цивільного судочинства [5, с. 28].

З огляду на те, що в українському цивільному процесуальному законодавстві поняття «процесуальний юридичний факт» не отримав свого нормативного підтвердження та визнання, цікавим, на мою думку, буде досвід білоруських законодавців, які в рамках Цивільного процесуального кодексу Республіки Бєларусь в ст. 108 визначають дії або процесуальні події як форми процесуальних фактів. Вказаною нормою закріплені й інші положення, що розкривають зміст процесуальних фактів, зокрема, юридично зацікавлені в результатах справи особи та інші учасники цивільного судочинства здійснюють належні їм права, виконують обов’язки шляхом вчинення процесуальних дій. Процесуальними фактами також є настання та сплив строків, інші процесуальні події [11].

Проаналізовані доктринальні підходи та законодавчі положення щодо визначення поняття «процесуальний юридичний факт» дозволяють сформулювати власне авторське визначення вказаного поняття.

Процесуальний юридичний факт – це обумовлена певними життєвими обставинами, емоційно-поведінковими проявами чи нормативно-правовими приписами дія або бездіяльність суб’єктів цивільного процесу (інших осіб, присутніх в залі судового засідання), які призводять до процедурних наслідків, та з якими норми цивільного процесуального права пов’язують виникнення, зміну, припинення та належне функціонування цивільних процесуальних правовідносин.

З метою розкриття змісту сформульованого поняття спробуємо виокремити його складові елементи, які у своєму поєднанні створюють уявлення про місце та призначення процесуальних юридичних фактів в загальній системі цивільних процесуальних правовідносин. Отже, поняття «процесуальний юридичний факт» буде досліджено крізь призму наступних його складових елементів:

1) чинники, що обумовлюють дію або бездіяльність суб’єктів цивільного процесу (інших осіб, присутніх в залі судового засідання) − життєві обставини, емоційно-поведінкові прояви чи нормативно-правові приписи. Першою умовою, яка впливає на формування у суб’єкта цивільного процесу певної дії є група чинників, які можуть проявлятись у відокремленому вигляді або ситуативному поєднанні. Першим з таких чинників є життєві обставини. Життєві обставини можна розглядати в різних ситуативно-галузевих проявах, зокрема, у психологічній, медичній, соціальній, правовій та інших сферах повсякденного життя. Наприклад, народження людини, укладання договору, укладання трудового договору, створення художнього твору, реєстрація шлюбу, заподіяння шкоди, військові дії тощо. У загальному вигляді життєві обставини, у своїй більшості, зводяться до конкретних дій або подій. В контексті досліджуваної проблематики визначальний вплив на формування правовідносин мають лише ті життєві обставини, з якими пов’язано настання певних юридичних наслідків, тобто такі життєві обставини, котрі передбачені нормами права. До життєвих обставин, що обумовлюють можливість вчинення суб’єктами цивільного процесу конкретних процесуальних дій можна віднести, зокрема, смерть особи, яка бере участь у справі. Смерть фізичної особи, як життєва обставина (подія), сама по собі не впливає на динаміку цивільного процесу. Для набуття вказаною подією процесуальних обрисів особі, яка вважає себе спадкоємцем померлого, слід звернутись до суду із заявою якою повідомити про настання вказаної життєвої обставини. Звернення із заявою слід розглядати як процесуальну дію, яка потребуватиме процедурної реакції суду у вигляді постановлення ухвали про зупинення провадження у справі в порядку п. 1 ч. 1 ст. 201ЦПК України (якщо спірні відносини допускають правонаступництво).

Наступним чинником, який обумовлює дію або бездіяльність суб’єктів цивільного процесу (інших осіб, присутніх в залі судового засідання) є емоційно-поведінкові прояви вказаних осіб. Слід погодитись, що протікання цивільного процесу досить часто залежить від емоційно-поведінкових проявів як самого судді, так і осіб присутніх під час судового засідання. На емоційно-поведінкові прояви впливають індивідуально-психологічні властивості особи, як то: темперамент, характер, емоції. Суддя повинен сприйматись в цивільному процесі не лише в якості ключового суб’єкта наділеного законодавчо визначеними повноваженнями, але й в якості людини та особистості, яка може перебувати під впливом різних внутрішніх або зовнішніх емоційних подразників, біологічних процесів, що знаходять своє відображення у його відповідній поведінці. Втомленість або неуважність судді може призводити до вчинення ним процесуальних помилок усунення яких можливе, наприклад, шляхом ухвалення додаткового рішення суду.

Емоційно-поведінкові прояви, які переважно характеризуються неправомірним змістом, притаманні для поведінки як учасників цивільного процесу, так і осіб присутніх в залі судового засідання.

Третім чинником, який обумовлює вчинення процесуальних дій суб’єктами цивільного процесу є нормативні-правові приписи цивільного процесуального законодавства. У запропонованому мною визначення поняття «професуальний юридичний факт» згадується саме категорія «нормативно-правовий припис», яка за своїм змістом є проміжною ланкою між поняттями «нормативно-правовий інститут» та «норма права» [12]. Така позиція обґрунтовується наступним. Як наголошує С.С. Алексєєв нормативно-правовий припис – це елементарне, цільне, логічно завершене державно-владне веління нормативного характеру, безпосередньо відображене в тексті нормативно-правового акту [13, с. 91].

На думку М.Л. Давидової нормативно-правовий припис, як і норма права, являє собою правове веління. Однак якщо правова норма в єдності трьох своїх елементів є ідеальною конструкцією, то нормативний припис в найбільшій мірі уособлює саме форму існування правових велінь. Якщо правовими нормами вважаються тільки ті веління, які відповідають змістовним ознаками норми права (модель регульованих відносин, представницький-зобов’язуючий характер), то в якості нормативного припису можуть розглядатися й ті державно-владні веління, які даних ознак не мають. Таким чином, в найзагальнішому вигляді співвідношення двох розглянутих категорій може бути визначене в такий спосіб: нормативно-правовий припис − це форма (спосіб) текстуального вираження частин правових норм та інших велінь законодавця [14, с. 55-56].

Прикладом нормативно-правових приписів, що обумовлюють вчинення суб’єктами цивільного процесу процесуальних дій можна вважати положення ч. 1 ст. 220 ЦПК України в якій зазначено наступне: суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення. За своїм змістом звичайна неуважність або нервове напруження (емоційно-поведінковий прояв) судді може призвести до того, що ним під час ухвалення рішення суду не буде вирішено питання про порядок розподілу судових витрат. У зв’язку з цим, визначений ч. 1 ст. 220 ЦПК України нормативно-правовим припис уповноважує суддю на самостійне ініціювання процедури вчинення процесуальної дії, яка призведе до фіксування процесуального юридичного факту у конкретному процесуальному документі – додатковому рішенні суду.

2) дія або бездіяльність суб’єктів цивільного процесу (інших осіб, присутніх в залі судового засідання). Як вже зазначалось, емоційно-поведінкові прояви можуть знаходити своє відображення в діях або бездіяльності учасників цивільного процесу, які часто мають неправомірний зміст. Неправомірні дії можуть виражатись у недотриманні учасниками цивільного (іншими особами, присутніми у судовому засіданні) обов’язків, визначених ст. 162 ЦПК України. Частина суддів в процесі розгляду цивільної справи «пом’якшує» закріплені у ст. 162 ЦПК України правила поведінки під час судового засідання дозволяючи, наприклад, не вставати сторонам при наданні ними пояснень. Наявність таких дозволів є більш виключенням, ніж поширеним правилом. В загальному розумінні, визначення порядку проведення судового засідання часто залежить від внутрішнього налаштування судді та його особистісного відношення до учасників процесу. Проте, зустрічаються випадки коли одна із сторін або третя особа відмовляються вставати коли до неї звертається суддя, тим самим виражаючи своє негативне ставлення, наприклад, до постановленої судом ухвали про відмову у задоволення заяви про відвід судді. Така поведінка особи свідчить про її явну зневагу як до суду, так і встановлених правил судочинства. У свою чергу, суд має чіткий перелік засобів процесуального реагування на вказану неправомірну поведінку, у вигляді можливості застосування заходів процесуального примусу, наприклад, видалення із залу судового засідання. Крім цього, суд наділений правом притягнути особу до адміністративної відповідальності за ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Реалізація вказаної процедури супроводжується вчиненням процесуальної дії у вигляді оголошення перерви у судовому засіданні в порядку ч. 3 ст. 162 ЦПК України.

Бездіяльність суб’єктів цивільного процесу також перебуває в площині неправомірної поведінки. Слід погодитися О.С. Йоффе, який розглядав бездіяльність особи протиправною, коли особа повинна була та могла діяти: «повинна була» – юридичний критерій, який передбачає правовий обов’язок вчинити певні дії; «могла» – фізичний критерій, який передбачає фактичну можливість їхнього вчинення [15, с. 280]. Досліджуючи бездіяльність, як форму неправомірної поведінки, І.С. Канзафарова визначає її як «…порушення обов’язку вчинити певні дії. Але поряд із цим необхідно встановити фактичну можливість вчинення зазначених дій конкретною особою у конкретних обставинах, чи мала особа реальну можливість вчинити певні дії. При цьому, потрібно враховувати не лише фізичний та психічний стан особи, а й її особисті якості» [16, с. 75].

У свою чергу правомірними діями суб’єктів цивільного процесу вважається така їх вольова поведінка, яка відповідає приписам правових норм, насамперед норм цивільного процесуального законодавства, та не суперечить основним принципам права і гарантується державою. Правомірні дії знаходять своє відображення, зокрема, у поданні позовної заяви, заяви, апеляційної чи касаційної скарги, дотримання встановлених правил поведінки під час судового засідання тощо.

3) процедурні наслідки обумовлені дією або бездіяльністю суб’єктів цивільного процесу (інших осіб, присутніх в залі судового засідання). Будь-яка дія або бездіяльність суб’єктів цивільного процесу обумовлює настання визначеної реакції суду, яка повинна реалізовуватись у відповідності до нормативно регламентованої процесуальної процедури.

Як зазначає Рошканюк В.М. однією з істотних та характерних ознак процедури є наявність встановленого алгоритму дій (моделі), відповідно до якого вона реалізовується. У найбільш загальному вигляді така процедура є певною послідовністю дій, реалізація яких призводить до бажаного результату [17, с. 108]. На думку Н.В. Протасова, нормативна модель процедури повинна визначати: цільове призначення, тип основних відносин, коло учасників, акти поведінки, яку вони можуть і повинні зробити, послідовність їх здійснення, терміни і місце здійснення як окремих дій, так і процедури в цілому, засоби, що забезпечують її функціонування [18, с. 51].

Розкриваючи сутність процедурних наслідків М.О. Рожкова наголошує, що норми процесуального права встановлюють правові моделі дій або бездіяльності (які можуть бути в реальній дійсності) і передбачають для них настання відповідних процедурних наслідків. При цьому, на її думку, норма права закріплює певні вимоги до правової моделі дії (або бездіяльності), відповідність яким реальної дії необхідне для настання тих чи інших процедурних наслідків. Вимога про необхідність наявності деяких ознак (властивостей, якостей, характеристик) міститься в гіпотезі норми процесуального права і може пред’являтись до правової моделі дії [3, с. 195].

Наприклад, подання особою до суду позовної заяви в якій відповідачем виступає фізична особа призводить до настання процедурних наслідків наступного змісту: з’ясування судом відповідності позовної заяви вимогам ст. 119 та 120 ЦПК України − направлення судом запиту до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи − подальше постановлення ухвали про відкриття провадження у справі у разі відсутності підстав визначених у статтях 121 та 122 ЦПК України, що перешкоджають подальшому розвитку процесуальної процедури.

4) нормативно-правова урегульованість впливу процедурних наслідків на виникнення, зміну, припинення та належне функціонування цивільних процесуальних правовідносин. З аналізу доктрини цивільного процесуального права вбачається, що переважна більшість вчених-процесуалістів в якості процедурних наслідків процесуальних юридичних фактів розглядають лише виникнення, зміну та припинення цивільних процесуальних правовідносин. Разом з тим, слід погодитись з позицією В.В. Яркова, який наголошує, що процесуальні юридичні факти обумовлюють не лише виникнення, зміну та припинення правовідношення, але й інші процедурні наслідки, наприклад, нормальне функціонування процесуального правовідношення [9, с. 28].

М.О. Рожкова пропонує більш розширене коло процедурних наслідків, які є найбільш значущими для процесуального правовідношення, зокрема: 1) рух процесуального правовідношення, який включає виникнення, зміну та припинення процесуального правовідношення; 2) наслідки реалізації процесуальної правосуб’єктності або компетенції суду; 3) наслідки захисту порушених процесуальних прав [3, с. 193-195].

На мою думку, перерахування в понятті «процесуальний юридичний факт» всіх процедурних наслідків дій (бездіяльності) суб’єктів цивільного процесу вплине на громіздкість даного поняття. По суті вказівка на те, що процедурні наслідки дії (бездіяльності) обумовлюють виникнення, зміну, припинення правовідношення та нормальне функціонування процесуального правовідношення повною мірою охоплюють всі можливі та реально існуючі процедурні наслідки вказаних дій (бездіяльності) суб’єктів цивільного процесу.

Висновки. Процесуальний юридичний факт – це обумовлена певними життєвими обставинами, емоційно-поведінковими проявами чи нормативно-правовими приписами дія або бездіяльність суб’єктів цивільного процесу (інших осіб, присутніх в залі судового засідання), які призводять до процедурних наслідків, та з якими норми цивільного процесуального права пов’язують виникнення, зміну, припинення та належне функціонування цивільних процесуальних правовідносин.

Запропоноване визначення найбільш повно та змістовно розкриває його сутність, як правового явища сфери цивільних процесуальних правовідносин. Зміст вказаного поняття слід розглядати крізь призму таких складових елементів:

1) чинники, що обумовлюють дію або бездіяльність суб’єктів цивільного процесу (інших осіб, присутніх в залі судового засідання) − життєві обставини, емоційно-поведінкові прояви чи нормативно-правові приписи;

2) дія або бездіяльність суб’єктів цивільного процесу (інших осіб, присутніх в залі судового засідання);

3) процедурні наслідки обумовлені дією або бездіяльністю суб’єктів цивільного процесу (інших осіб, присутніх в залі судового засідання);

4) нормативно-правова урегульованість впливу процедурних наслідків на виникнення, зміну, припинення та належне функціонування цивільних процесуальних правовідносин.

Список використаних джерел:

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15
2. Ярков В.В. Юридические факты в механизме реализации норм гражданского процессуального права : диссертация … доктора юридических наук : 12.00.03. / В.В. Ярков − Екатеринбург, 1992. − 523 с.
3. Рожкова М.А. Теории юридических фактов гражданского и процессуального права: понятия, классификации, основы взаимодействия. дис. докт. юрид. наук / М.А. Рожкова. / Специальности: 12.00.03 – гражданское право, предпринимательское право, семейное право, международное частное право; 12.00.15 – гражданский процесс, арбитражный процесс. Исследовательский центр частного права при Президенте РФ. – М., 2010. – 418 с.
4. Цивільне судочинство України: основні засади та інститути : монографія / В. В. Комаров, К. В. Гусаров, Н. Ю. Сакара та ін. ; за ред. В. В. Комарова. – Х. : Право, 2016. – 848 с.
5. Кімчинська С.В. Юридичні факти як елемент механізму цивільного процесуального регулювання / С.В. Кімчинська // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: «Юриспруденція». − 2015. − № 14. Том. 2. − С. 26-28.
6. Savigny, Friedrich Carl von: System des heutigen Römischen Rechts. Bd. 4. Berlin, 1841. Savigny F. System des heutigen romshen Rechts. T. III. – 2nd ed., rev. – Published: Clark. N.J.: Lawbook Exhange, 2003 .– 347 р.
7. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. ‒ К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. ‒ 1728 с.
8. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве // Категории науки гражданского права. Избранные труды: в 2 т. Т. 2. М.: Статут, 2005. С. 49–241.
9. Ярков В.В. Юридические факты в цивилистическом процессе / В.В. Ярков. ‒ М.: Инфотропик Медиа, 2012. − 608 с.
10. Курс цивільного процесу : підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. − X. : Право, 2011. − 1352 с.
11. Гражданский процессуальный кодекс Республики Беларусь от 11 января 1999 г. http://etalonline.by/?type=text&regnum=HK9900238#load_text_none_1_
12. Левицька Н. О. Нормативно-правовий інститут: розмежування із суміжними поняттями / Н. О. Левицька // Часопис Академії адвокатури України. – 2012. – № 14. – С. 1–5.
13. Алексеев С. С. Теория права / С.С. Алексеев. − М. : Изд-во БЕК, 1993. − 223 с.
14. Давыдова М.Л. Правовая норма и нормативное предписание: проблема соотношения / М.Л. Давыдова // Вестник Волгоградского государственного университета. Серия 5: Юриспруденция. – 2006. − № 8. − С. 52-57.
15. Иоффе О. С. Избранные труды : В 4 т. Т. 1. Правоотношение по советскому гражданскому праву. Ответственность по советскому гражданскому праву / О. С. Иоффе. – СПб. : Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 574 с.
16. Канзафарова І. С. Теорія цивільно-правової відповідальності : монографія / І. С. Канзафарова. – О. : Астропринт, 2006. – 261 с.
17. Рошканюк В. М. Процедурні та процесуальні правовідносини у праві соціального забезпечення / В. М. Рошканюк // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Сер.: Право. − 2014. − Вип. 25. − С. 107-110.
18. Протасов В. Н. Юридическая процедура / В. Н. Протасов. − М.: Юрид. лит., 1991. − 79 с.

Братель Олександр Григорович,

кандидат юридичних наук, доцент,

докторант Національної академії внутрішніх справ

Анотація

У статті автор здійснив аналіз доктринальних визначень «процесуальний юридичний факт» та зауважив на відсутності єдиного уніфікованого. Також було приділено увагу такій правовій категорії як цивільне судочинство і досліджено взаємозв’язок між ними. Доведено, що забезпечення ефективності цивільного судочинства зазнає безпосереднього впливу процесуальних юридичних фактів, оскільки саме виникнення цивільних процесуальних правовідносин у суді і є результатом певних дій чи подій. Акцентовано увагу на тому, що складність дослідження такого правового явища як «процесуальні юридичні факти» обумовлюється спорідненістю цих юридичних фактів з цивільно-правовими юридичними фактами. Визначено проблематичним те, що юридичні факти у цивільному процесуальному праві мають свої особливості і вони виступають в якості однієї з гарантій дотримання цивільної процесуальної форми, вся їх система може розглядатися як стабілізуючий фактор судочинства.

Ключові слова: юридичний факт, процесуальний юридичний факт, юридична дія, юридична подія, цивільне судочинство, цивільні правовідносини, цивільний процес.

Аннотация

В статье автор осуществил анализ доктринальных определений «процессуальный юридический факт» и отметил отсутствие единого унифицированного. Также было уделено внимание такой правовой категории как гражданское судопроизводство и исследована взаимосвязь между ними. Доказано, что обеспечение эффективности гражданского судопроизводства испытывает непосредственное воздействие процессуальных юридических фактов, поскольку само возникновение гражданских процессуальных правоотношений в суде и является результатом определенных действий или событий. Акцентировано внимание на том, что сложность исследования такого правового явления как «процессуальные юридические факты» обусловливается сродством этих юридических фактов с гражданско-правовым юридическими фактами. Определено проблематичным то, что юридические факты в гражданском процессуальном праве имеют свои особенности и они выступают в качестве одной из гарантий соблюдения гражданской процессуальной формы, вся их система может рассматриваться как стабилизирующий фактор судопроизводства.

Ключевые слова: юридический факт, процессуальный юридический факт, юридическое действие, юридическое событие, гражданское судопроизводство, гражданские правоотношения, гражданский процесс.

Summary

It was stated that the maintenance of the effectiveness of civil justice suffers direct influence of the procedural legal facts, because the appearance of civil legal relations in the court is the result of certain actions or events. The duration of most procedural legal facts is clearly defined by the time frame and compliance with these terms will ensure the effectiveness of civil procedure.

It was argument that the complexity of the research of the legal phenomenon “procedural legal facts” is caused by the affinity of these legal facts with the civil legal facts. It was offered to understand “the procedural legal facts” in the narrow sense as actions and events (as two components) with which is associated emergence, change and termination of civil legal relations, where the main actors are members of the process of civil procedure. The attention was also paid to the thoughts that small amount of research in this area indicates a low level of scientific interest to this subject by scientists that appropriately opens the ways for implementation of new scientific research in this field

Civil procedural legal relations usually arise only with a certain set of legal facts, one of which should be the court`s action.

It was marked that the legal facts are the separate elements of all stages of the legal regulation.

Keywords: legal fact, procedural legal fact, legal action, legal event, civil litigation, civil legal relations, civil litigation.

Проблема юридичних фактів є однією з основних в теорії і практиці цивільного процесуального права, а в сучасних умовах становлення судової влади має не тільки юридичне, а й набуває широкого соціально-правового значення. Система юридичних фактів у цивільному процесуальному праві забезпечує функціонування механізму реалізації конституційного права на судовий захист. Процесуальні юридичні факти з однієї сторони повинні забезпечувати результативність правозастосовчої діяльності, а з іншої, гарантувати учасникам процесу та іншим суб’єктам, залученим в судову діяльність, комплекс необхідних правомочностей, законність, об’єктивність судового розгляду, тобто забезпечити той рівень правової захищеності особи, що складають суть цивільної процесуальної форми. Інакше кажучи, система юридичних фактів у цивільному процесуальному праві забезпечує адекватність результатів процесуальної діяльності засобів її досягнення.

Юридичний факт в цивільному процесуальному праві є категорією не достатньо дослідженою, але такою, що зберігає свій багатий науковий і практичний потенціал, здатною узагальнено відображати у своєму змісті все різноманіття правових зв’язків і юридичної діяльності їх суб’єктів і чим пояснюється актуальність обраної теми.

Проблемою дослідження юридичних фактів у цивільному процесуальному праві є, зокрема те, що більшість авторів не виділяють теорію юридичних фактів як елемент науки цивільного процесуального права, а включають її в розділ вчення про правовідносини.

Фундаментальними основами для проведення дослідження стали розробки вітчизняних і зарубіжних правознавців. Так, проблема юридичних фактів знайшла відображення ще в працях таких відомих правників ХІХ – початку ХХ ст. як: М. М. Алексєєв, Ю. Барон, Є. В. Васьковський, П. Г. Виноградов, Д. Д. Гримм, М. М. Коркунов, Л. Й. Петражицький, В. І. Сінайський, Г. Ф. Шершеневич. Ці науковці аналізували з позиції юридичних фактів такі інститути цивільного права, як позовна давність, дійсність та недійсність угод, представництво тощо.

Але нині зазначу про зростання інтересу і появу відповідних наукових доробок таких науковців як: Фурса С.Я. [1-2], Коструба А. В. [7], Ісаков В. Б. [8], Завальний А. М. [9],  Ярков В. В. [10-11], Сташків Б. І. [12], Солодовник Л. В. [13], Данилюк О. В. [14], Кикоть Г. В [15], Сливич І. І. [16], Баландіна В. Г. [17], Бровченко Н. В. [18], Рожкова М. А. [19], Рафикова З. Р. [20] та інші.

Певним питанням даної теми було присвячено окремі мої публікації [3-6].

 При цьому дослідження процесуальних юридичних фактів та їх вплив на забезпечення ефективності цивільного судочинства досі не проводилося, що потребує формування нових підходів у визначенні місця юридичних фактів саме в механізмі цивільного процесуального регулювання.

Метою роботи, виходячи з актуальності й ступеня наукової розробки проблеми, є вплив процесуальних юридичних фактів на забезпечення ефективності цивільного судочинства.

У зв’язку з цим поставлено завдання здійснення аналізу та узагальнення існуючих дефініцій процесуальні юридичні факти, цивільне судочинство та їх взаємозв’язок.

Виклад основного матеріалу

Досліджуючи вплив процесуальних юридичних фактів на забезпечення ефективності цивільного судочинства, перш за все, варто зупинитися на характеристиці окремих категорій, зокрема: «процесуальні юридичні факти» та «цивільне судочинство».

У зв’язку з чим, зауважу про наявність певної кількості наукових доробок в теорії держави і права про юридичні факти в цілому, та процесуальні юридичні факти, зокрема.

Незначна кількість досліджень в даній сфері свідчить про низький рівень наукового інтересу до даної проблематики з боку вчених-процесуалістів, що відповідним чином відкриває шляхи для здійснення нових наукових пошуків в даному напрямі [5].

Юридичні факти, як правове явище, перебувають у постійній динаміці, обумовлюючи виникнення, зміну або припинення різноманітних правових відносин. Будь-яка особа у своєму житті неодноразово стикалась з різними юридичними фактами та їх проявом, як то: факт народження людини, реєстрація шлюбу, вступ на навчання, прийняття або звільнення з роботи, смерть людини, заподіяння шкоди, складання заповіту, укладання договору тощо. Юридичні факти знаходять свій прояв у багатьох сферах правових відносин, в тому числі, й у цивільній процесуальній сфері. Приналежність таких юридичних фактів до зазначеної площини правовідносин, у поєднанні з їх специфікою, спрямованістю та галузевим змістом, робить можливим вести мову про окремий різновид юридичних фактів ‒ процесуальні юридичні факти.

Процесуальні юридичні факти є багатоаспектним, різноплановим та змістовним явищем в цивільному процесуальному праві виступаючи в якості інструментарію, що змушує норми права діяти. Вказані факти охоплюють всі сфери цивільних процесуальних правовідносин, обумовлюючи можливість їх вивчення як на теоретичному, так і на практичному рівнях [4].

Акцентую увагу на відсутності сформульованої на законодавчому рівні дефініції «процесуальний юридичний факт» та «забезпечення ефективності цивільного судочинства», саме тому дослідження впливу процесуальних юридичних фактів на забезпечення ефективності цивільного судочинства варто розпочати із тлумачення «процесуального юридичного факту».

Проблемою дослідження юридичних фактів у цивільному процесуальному праві є, зокрема те, що більшість авторів не виділяють теорію юридичних фактів як елемент науки цивільного процесуального права, а включають її в розділ вчення про правовідносини. Не виділяється і не висвітлюється окремо питання про процесуальні юридичні факти в навчальній літературі з цивільного процесуального права України, лише останнім часом юридичні факти почали виділяти в якості об’єкта дослідження науки цивільного процесуального права і зв’язків з процесуальними діями. Виділення і дослідження юридичних фактів в якості самостійного елементу науки цивільного процесуального права є доцільним і виправданим, оскільки таке дослідження дає можливість поглиблено дослідити роль юридичних фактів у застосуванні норм цивільного процесуального права, у вирішенні інших теоретичних і практичних проблем [21, C. 168].

Використовуючи існуючі доктрини, виділю наступні тлумачення «процесуальних юридичних фактів».

В якості «процесуальних юридичних фактів» пропонується розуміти певні життєві обставини, дії або бездіяльність учасників цивільного процесу, які призводять до процедурних наслідків, та з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин [5].

Як процесуальні юридичні факти можуть виступати не будь-які дії учасників розгляду справи, а лише дії, направлені на реалізацію суб’єктивних прав й обов’язків, передбачених нормами процесуального права; а також процесуальним юридичним фактом може бути і бездіяльність, але обов’язки, від виконання яких ухиляються учасники процесу, також мають бути закріплені в нормах права [21, С. 35].

Юридичні факти в цивільному процесуальному праві є підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин [22].

Юридичні факти виступають в якості одного з елементів громадянського процесуального методу правового регулювання. Вони відображають тим самим особливості способу впливу процесуального права на регульовані суспільні відносини і місце юридичних фактів в зазначеному впливі [11, C. 56].

Складність дослідження такого правового явища як «процесуальні юридичні факти» обумовлюється спорідненістю цих юридичних фактів з цивільно-правовими юридичними фактами. З впевненістю можна говорити, що юридичні факти в цивільному праві є базисом для реалізації процесуальних юридичних фактів [6].

Тобто, у вузькому сенсі під «процесуальними юридичними фактами» слід розуміти дії та події (як дві складові) із якими пов’язується виникнення, зміна та припинення цивільних процесуальних правовідносин, основними суб’єктами яких і є учасники здійснення процесу цивільного судочинства.

В спеціальній юридичній літературі пропонуються різні підходи до класифікації юридичних фактів. Найбільш відомий поділ юридичних фактів здійснюється за вольовим критерієм, тобто поділ на дії та події [6]. Так зауважу, що початковою підставою здійснення цивільного судочинства може бути як дія, вчинення правопорушення, реєстрація шлюбу, так і подія, смерть особи та спадкові правовідносини. А от винесення судом рішення є активною поведінкою учасників цивільних процесуальних правовідносин, тобто судді чи суддів.

Юридичними фактами як передумовою виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин є події, але їх особливість полягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони можуть бути тільки приводом до вчинення відповідних дій учасниками процесу [6].

Щодо «цивільного судочинства», то в доктрині існують більш спільні позиції щодо його тлумачення, а саме «цивільне судочинство» – це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов’язаних цивільних процесуальних прав та обов’язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб’єктами – судом і учасниками процесу [23, C. 100].

А завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави [24, Cт. 1].

Цивільне судочинство являє собою просування цивільної справи у суді, певну взаємопов’язану сукупність стадій її розгляду та вирішення.

Опосередкований характер події (факту-події) є підставою для вчинення відповідних процесуальних дій суду, зокрема, смерть позивача або відповідача при розгляді цивільної справи, якщо спірне правовідношення не допускає правонаступництва, є підставою для закриття провадження у справі (п. 6 ч. 1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України [24]). Отже, сам по собі факт смерті особи прямо не породжує жодних наслідків для процесу. Для настання процесуальних юридичних наслідків необхідне вчинення комплексу процесуальних дій: подання заінтересованою стороною (правонаступником) у справі свідоцтва про смерть сторони процесу та винесення судом відповідної ухвали про закриття провадження у справі (у випадку коли спірні правовідносини між сторонами не допускають правонаступництва) [6]. В даному випадку ефективність цивільного судочинства буде прямо залежати від вчасності подачі всіх необхідних документів, у яких зазначені відповідні процесуальні юридичні факти.

Дослідження цивільного процесу як складного комплексного фактичного складу дозволяє виявити основні процесуальні юридичні факти – процесуальні дії суду і судді і підкреслює головну мету суду по кожній конкретній справі: знайти той оптимум юридичних фактів – процесуальних дій, здійснення яких призвело б до правильного вирішення цивільної справи, встановлення істини. Адже більшість причин скасування судових актів пов’язані з недосконалим або неналежним здійсненням судом конкретних процесуальних дій, наприклад, через, те що не було приведено до участі в процесі кого-небудь з учасників процесу, не витребувано конкретних доказів, не призначено експертизу, неправильно зафіксовано юридичний факт у процесуальних документах і т.д. Таким чином, юридичні факти виступають в якості однієї з гарантій дотримання цивільної процесуальної форми, вся їх система може розглядатися як стабілізуючий фактор цивільного процесу та елемент, який забезпечує ефективність цивільного судочинства [21, C. 69].

Цивільні процесуальні правовідносини виникають, як правило, лише за наявності певної сукупності юридичних фактів, серед яких має бути дія суду. Так для порушення цивільної справи в суді необхідна не тільки дія позивача (подача заяви в суд), але і дія судді. Суд як вже зазначалося, є обов’язковим суб’єктом усіх цивільних процесуальних правовідносин. Тому без відповідної дії суду не може виникнути ні одне цивільне процесуальне правовідношення.

Цивільне судочинство як діяльність суду та інших учасників процесу, спрямоване на виконання певного завдання, яким згідно із статтею 1 ЦПК є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Реалізація зазначеного завдання відбувається у певній, визначеній законом процесуальній формі, тобто в порядку встановленого ЦПК регламенту, від якості якого й залежить ефективність виконання цивільного судочинства. Проте аналіз положень ЦПК, з урахуванням судової практики, потреб суб’єктів правовідносин в оперативному судовому захисті та справедливому (правильному) вирішенні цивільно-правових спорів, дає підстави стверджувати про наявність в ЦПК процесуальних норм, які є перешкодою для належного виконання завдань цивільного судочинства, таким чином знижуючи його ефективність [25, C. 53].

Юридичні факти входять в якості самостійних елементів в усі стадії правового регулювання. Спочатку юридичні факти закріплюються в нормах права. Настання юридичних фактів призводить до виникнення суб’єктивних процесуальних прав і обов’язків, здійснюваних в рамках цивільних процесуальних правовідносин. Реалізація прав і обов’язків також виступає в якості юридичних фактів – процесуальних дій, які є змістом процесуальних відносин. Юридичними фактами є і акти застосування норм цивільного процесуального права, що впливають на динаміку цивільного процесу [11, C. 56].

Проблематичним є те, що юридичні факти у цивільному процесуальному праві мають свої особливості. По-перше, вони повинні бути зафіксовані у встановленій законодавством процедурно-процесуальній формі, повинні бути належним чином оформлені і засвідчені. По-друге, юридичні факти, які породжують конкретні процесуальні відносини, як правило, не поодинокі, а виступають у вигляді фактичного (юридичного) складу. По-третє, процесуальні фактичні склади відрізняються двоїстою правовою природою. Поряд з власне процесуальними фактами в нього включаються факти матеріально-правового характеру (матеріальні охоронні відносини). По-четверте, власне процесуальні факти вичерпно визначені в нормах процесуального права [26, C. 13], але в статті 11 Цивільного кодексу України зазначені підстави виникнення цивільних прав та обов’язків … інші юридичні факти [27, Cт. 11], а в Цивільно-процесуальному взагалі немає їх закріплення. Також в Кодексі відсутня узагальнююча норма, яка б містила перелік підстав виникнення цивільних процесуальних фактів. Формування уяви про існування процесуальних юридичних фактів можливе лише в результаті системного аналізу норм ЦПК України. Безпосереднім аналогом, проявом та закріпленням процесуальних юридичних фактів є відповідні процесуальні дії, вчинювані як судом, так й учасниками цивільного процесу під час розгляду цивільних справ. Проектуючи положення ст. 11 ЦКУ на сферу цивільного судочинства можна визначити, що цивільні процесуальні правовідносини виникають в результаті вчинення судом або учасниками цивільного процесу дій, регламентованих нормами цивільного процесуального законодавства [5].

Через дослідження проблеми процесуальних юридичних фактів можливо і вирішення питань системи цивільного процесу. Цивільний процес складається з системи правозастосовчих циклів, що, в свою чергу, складаються з трьох стадій – відкриття провадження, підготовка до розгляду і вирішення справи по суті з винесенням відповідного процесуального рішення у формі відповідного акту. Одним із системо-утворюючих чинників кожного правозастосовчого циклу і стадії, що створюють в них спеціальний правовий режим, являються юридичні факти. Специфіка будь-якого правозастосовчого циклу в цивільному процесі визначається серед іншого і специфікою процесуальних юридичних фактів, що характеризують зміст судової діяльності та діяльності інших учасників процесу. Саме процесуальні юридичні факти визначають відмінність у кожному з циклів цивільного процесу стадій порушення справи, підготовки і, особливо – розгляду і винесення процесуального акту, що закінчують процес судочинства. Відмінність проявляється у співвідношенні різних видів процесуальних юридичних фактів, характері і структурі фактичних складів і за іншими критеріями  [11, C. 60].

Як і всі правовідносини, цивільні процесуальні відносини виникають, змінюються і припиняються за наявності відповідних юридичних фактів, тобто життєвих обставин, які передбачені гіпотезою процесуальної норми. Важливу роль в цьому плані відіграють ті юридичні факти, які породжують матеріально-правові відносини, у зв’язку з якими виникають і відповідні їм процесуальні. Так, порушення однією із сторін умов цивільно-правової угоди породжує як матеріально-правові відносини (обов’язок цієї сторони відшкодувати завдану шкоду і право іншої сторони на його відшкодування), так і процесуальне право потерпілого на пред’явлення до суду позову. Надалі ж головну роль відіграє прийняття в установленому порядку органами, керуючими процесом, процесуальних документів (постанов, рішень, ухвал та ін.). Юридичні факти є досить важливим елементом в цивільному процесуальному праві, оскільки від них залежить не лише хід цивільного процесу, вони є передумовою виникнення таких правовідносин [28, С. 413].

Дослідження цивільного процесу як складного комплексного фактичного складу уможливлює виявлення основних процесуальних юридичних фактів – процесуальні дії суду і судді і підкреслює головну задачу суду по кожній конкретній справі: знайти ту оптимальну сукупність юридичних фактів – процесуальних дій, вчинення яких призвело б до правильного вирішення цивільної справи. Адже більшість причин скасування судових актів пов’язані з недосконалим або неналежним здійсненням конкретних процесуальних дій наприклад, з огляду на незалучення кого-небудь з учасників процесу, неналежного повідомлення, не витребування конкретних доказів, зважаючи на непризначення експертизи, неправильної фіксації юридичних фактів в процесуальних документах і т. д. Таким чином, юридичні факти виступають в якості однієї з гарантій дотримання цивільної процесуальної форми, вся їх система може розглядатися як стабілізуючий фактор судочинства. Встановлення юридичних фактів виступає в якості основи реалізації норм цивільного процесуального права. Через юридичні факти визначається фактична основа судової діяльності в цивільному процесі, тому що застосування норм матеріального права здійснюється одночасно з реалізацією процесуальних норм  [11, C. 61].

Як процесуальні юридичні факти, що породжують правові наслідки, виступають дії суду чи інших учасників процесу, вчинені у певній послідовності, передбаченій цивільним процесуальним законодавством. Ці дії різноманітні і здійснюються в міру розвитку цивільного процесу, утворюючи фактичний динамічний склад цивільних процесуальних правовідносин (подання заяви про порушення цивільної справи стороною, прийняття суддею заяви про порушення цивільної справи, вступ у справу третіх осіб, залучення до справи осіб, що беруть участь у справі, призначення експертизи, виклик до суду свідків, експертів, повідомлення заінтересованих осіб про день розгляду справи, відмова від позову, укладення мирової угоди сторін тощо). На основі аналізу норм цивільного процесуального права можна дійти висновку, що юридичним процесуальним фактом є процесуальна дія. У той же час слід зауважити, що цивільні процесуальні відносини виникають, як правило, тільки за наявності певної сукупності юридичних фактів, серед яких повинна бути дія суду [29, C. 318].

Особливість цивільного судочинства полягає в тому, що його ефективність в більшості випадків залежить від своєрідного «людського фактору», який в цивільному процесуальному праві має назву – внутрішнє переконання суду. Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів [5]. Внутрішнє переконання суду і буде процесуальним юридичним фактом – дією. Юридичні події породжують процесуальні правові наслідки тільки в сукупності з діями, в межах єдиних фактичних складів.

Аналіз положень ЦПК України засвідчує, що тривалість більшості процесуальних юридичних фактів визначена чіткими часовими рамками, як то: строки вирішення питання про відкриття провадження у справі (ст. 122 ЦПК України), строки розгляду цивільних справ (ст. 157 ЦПК України), строки подання апеляційної або касаційної скарги (ст. 294, 325 ЦПК України) тощо [5] і саме дотримання даних строків і забезпечуватиме ефективність цивільного судочинства.

Варто зауважити, що у сучасній доктрині цивільного процесу доступність судового захисту у широкому розумінні пов’язується з рядом обставин, найважливішими з яких, в межах нашого дослідження, слід визнати: можливість безперешкодно звернутися до суду за судовим захистом порушеного або оспорюваного права, охоронюваного законом інтересу (гарантоване право на звернення до суду в чітко зрозумілому законом порядку); простота і зрозумілість процедури порушення і розгляду справи [30, С. 235].

Із чинниками своєчасності та правильності судового розгляду пов’язана концентрація в руках суду доказового матеріалу та правильне визначення відповідачів та третіх осіб, участь в справі яких зумовлена спірними правовідносинами. Так, статті 213, 214, 215 ЦПК покладають на суд обов’язок під час ухвалення рішення вирішити такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При цьому в мотивувальній частині рішення суд має зазначити: встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався. Тобто ЦПК зобов’язує суд вирішити справу законно і обґрунтовано [25, С. 56].

Слід зауважити про наявність в ЦПК процесуальних норм та інститутів, дія яких ускладнює реалізацію завдань цивільного судочинства та негативним чином позначається на реалізації громадянами гарантованого їм права на судовий захист, чим знижується ефективність правосуддя в цивільних справах, а у громадян виникає почуття недовіри до судової системи, підривається авторитет держави, яка покликана захищати їх права. Цивільне судочинство в соціальній, правовій державі, якою є Україна, має своїм призначенням забезпечити громадянам такий судовий розгляд із застосуванням активних повноважень суду в процесі доказування та з’ясування всіх обставин справи, щоб порушені права отримали судовий захист незалежно від процесуальної активності (пасивності) громадян – учасників справи, лише за наявності однієї умови – бажання людини отримати судовий захист в спірних правовідносинах. А судовий розгляд цивільної справи має завершуватися остаточним розв’язанням цивільно-правового спору та виключати необхідність пред’явлення на підставі ухваленого судового рішення нових «тотожних» або ж «похідних» позовів між тими самими сторонами [25, C. 54].

Специфіка будь-якого правозастосовчого циклу в цивільному процесі визначається серед іншого і специфікою процесуальних юридичних фактів, що характеризують зміст судової діяльності та діяльності інших учасників процесу. Саме процесуальні юридичні факти визначають відмінність у кожному їх циклів цивільного процесу стадії порушення справи, підготовки і, особливо – розгляду та винесення процесуального акта, що закінчує процес судочинства. Відмінність проявляється в співвідношенні різних видів процесуальних юридичних фактів, характер і структурі фактичних складів і за іншими критеріями.

Таким же чином будується, наприклад, система вчинення нотаріальних дій з точки зору її процедурних складових [11, C. 206].

Значення проблеми юридичних фактів визначається і в аспекті функціонування судової влади, її взаємодії із законодавчою і виконавчою владою. Необхідний юридико-фактичний аналіз механізму здійснення судової влади, з тим, щоб вона була «вбудована» в правову систему У цьому плані важливі її національні і міжнародно-правові основи, оскільки процесуальна складова судового захисту набула зовсім іншого звучання в зв’язку з необхідністю реалізації права на справедливий судовий розгляд в контексті Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Таким чином, забезпечення ефективності цивільного судочинства зазнає безпосереднього впливу процесуальних юридичних фактів, оскільки саме виникнення цивільних процесуальних правовідносин у суді і є результатом певних дій чи подій. Тривалість більшості процесуальних юридичних фактів визначена чіткими часовими рамками і саме дотримання даних строків і забезпечуватиме ефективність цивільного судочинства.

Складність дослідження такого правового явища як «процесуальні юридичні факти» обумовлюється спорідненістю цих юридичних фактів з цивільно-правовими юридичними фактами. У вузькому сенсі під «процесуальними юридичними фактами» слід розуміти дії та події (як дві складові) із якими пов’язується виникнення, зміна та припинення цивільних процесуальних правовідносин, основними суб’єктами яких і є учасники здійснення процесу цивільного судочинства. Незначна кількість досліджень в даній сфері свідчить про низький рівень наукового інтересу до даної проблематики з боку вчених-процесуалістів, що відповідним чином відкриває шляхи для здійснення нових наукових пошуків в даному напрямі

Цивільні процесуальні правовідносини виникають, як правило, лише за наявності певної сукупності юридичних фактів, серед яких має бути дія суду.

Юридичні факти входять в якості самостійних елементів в усі стадії правового регулювання. Юридичними фактами є і акти застосування норм цивільного процесуального права, що впливають на динаміку цивільного процесу. Проблематичним є те, що юридичні факти у цивільному процесуальному праві мають свої особливості і вони виступають в якості однієї з гарантій дотримання цивільної процесуальної форми, вся їх система може розглядатися як стабілізуючий фактор судочинства.

Список використаної літератури:

1. Міжнародний цивільний процес України : [навчальний посібник] /  За ред. С. Я. Фурси. — К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2010. — 240 с.
2. Фурса С. Я. Провадження в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у порядку цивільного судочинства : дис… канд. юрид. наук : 12.00.03 / Фурса Світлана Ярославівна. — К., 1997. — 177 c.

3.       Братель О. Г. Процесуальні юридичні факти в контексті неправомірних дій (бездіяльності) учасників цивільних процесуальних правовідносин [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://goal-int.org/procesualni-yuridichni-fakti-v-konteksti-nepravomirnix-dij-bezdiyalnosti-uchasnikiv-civilnix-procesualnix-pravovidnosin/

4.       Братель О. Г. Юридичні факти-події як складова процесуальних юридичних фактів  [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://goal-int.org/yuridichni-fakti-podii-yak-skladova-procesualnix-yuridichnix-faktiv/

1. Братель О. Г. Ознаки системи процесуальних юридичних фактів у цивільному процесуальному праві України [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://goal-int.org/oznaki-sistemi-procesualnix-yuridichnix-faktiv-u-civilnomu-procesualnomu-pravi-ukraini/
2. Коструба А. В. Юридичні факти в механізмі припинення цивільних майнових відносин : дис… канд. юрид. наук : 12.00.03 / Коструба Анатолій Володимирович. — К. — 2015. — 440 с
3. Исаков В. Б. Юридические факты в советском праве / В. Б. Исаков.  — М., Юридическая литература. 1984. — 144 с.
4. Завальний А. М. Юридичні факти в сфері здійснення правоохоронної діяльності  : дис… канд. юрид. наук: 12.00.01 / Завальний Андрій Миколайович. — К., 2007. — 192 с.
5. Ярков В. В. Юридические факты в механизме реализации норм
   гражданского процессуального права : автореф. дис.  на соиск. ученой степени доктора юридических наук :  спец. 12.00.03 — Гражданское право ; Семейное право ; Гражданский процесс ; Международное частное право.  / Ярков Владимир Владимирович. —Екатеринбург,1992. — 36 с.
6. Ярков Владимир Владимирович. Юридические факты в механизме реализации норм гражданского процессуального права : дис.. … доктора юрид. наук : 12.00.03. / Ярков Владимир Владимирович. — Екатеринбург, 1992. — 523 с.
7. Сташків Б. І. Юридичні факти в праві соціального забезпечення  : дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Сташків Богдан Іванович. — К., 1997. — 173 л.
8. Солодовник Л. В. Юридичні факти у трудовому праві України  : дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Солодовник Людмила Валеріївна. — Х., 2004. — 199 с.
9. Данилюк О. В. Юридичні факти як підстави виникнення індивідуальних трудових правовідносин  : дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Данилюк Олександр Васильович. — К., 2007. — 202 с.
10. Кикоть Г. В. Юридичні факти в системі правовідносин : дис… канд. юрид. наук: 12.00.01 / Кикоть Григорій Валерійович. — К., 2006. — 198 с.
11. Сливич І. І. Юридичні факти в кримінальному процесі України : дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Сливич Іван Іванович. — О., 2007. — 209 с.
12. Баландіна В. Г. Юридичні факти в податковому праві : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Баландіна Вікторія Григорівна. – Ірпінь, 2009. — 227 арк.
13. Бровченко Н. В. Юридичні факти в конституційному праві України: автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Бровченко Наталя Володимирівна. — Маріуполь, 2012. — 20 с.
14. Рожкова М. А.  Теории юридических фактов гражданского и процессуального права: понятия, классификации, основы взаимодействия : спец. 12.00.15  — Гражданский процесс, арбитражный процесс диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук Москва-2010 418 с
15. Рафикова З. Р. Значение системы юридических фактов в гражданском праве // Актуальные проблемы экономики и права. — 2014. — № 1(29). — С. 219–225.
16. Постатейный комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации / под ред. П. В. Крашенинникова. — М. : Статут, 2003. — 753 с.
17. Кімчинська С.В. Юридичні факти як елемент механізму цивільного процесуального регулювання [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://www.vestnik-pravo.mgu.od.ua/archive/juspradenc14/part_2/9.pdf
18. Штефан О. О. Цивільне процесуальне право України [Текст] : навч. посіб. / О. О. Штефан. — К. : Юрінком Інтер, 2009. — 360 с.
19. Цивільний процесуальний кодекс від 18.03.2004 // Відомості Верховної Ради України від 08.10.2004 — 2004 р. —№ 40, / 40-42 /, — Стор. 1530. —Стаття 492
20. Короєд С.О. Окремі нормативно-процесуальні перешкоди ефективності цивільного судочинства / С. О. Короєд // Науковий вісник Ужгородського національного університету. — 2014. — № 24. — С. 53-56
21. Галаган І. А. До проблем теорії правозастосовних відносин. / А. І. Галаган, А. В. Василенко // Держава і право. —1998. — № 3. — С. 13-14.
22. Цивільний кодекс України : за станом на 19 січня 2013 р. / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К. : Видавничій Дім «Ін Юре», 2013. — С. 158.
23. Комаров В.В. Гражданское  процессуальное право. Курс гражданского процесса / В.В. Комаров. — Х. : Еспада, 2010. — 633 с.
24. Садикова Я. М. Місце та роль фактів процесуально-правового значення в предметі доказування за цивільним процесуальним законодавством України / Я.М. Садикова // Право і безпека. — 2012. — № 3. — С. 318-322.
25. Короєд С.О. Доступність правосуддя в цивільних справах як засіб забезпечення його ефективності / С.О. Короєд // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. — К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2013. — № 59 — С. 231-236.

6.       Братель О.Г.  Подія як юридичний факт в сфері цивільних процесуальних правовідносин [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://goal-int.org/podiya-yak-yuridichnij-fakt-v-sferi-civilnix-procesualnix-pravovidnosin/

Братель Олександр Григорович,

кандидат юридичних наук, доцент,

Голова інституту цивільних правовідносин

Анотація

В статті автор здійснив дослідження існуючих вчень про процесуальні юридичні факти.  Зазначено на тому, що і зараз в підручниках з теорії держави та права досить часто відтворюються вже розроблені в минулому питання юридичних фактів. Внаслідок сказаного існуюча теорія процесуальних фактів потребує ґрунтовної розробки, причому не в ізольованості від результатів дослідження проблем юридичних фактів цивільного права, а в співставленні з ними. Акцентовано увагу на тому, що найбільший розвиток теорія юридичних фактів одержала в цивільному праві, але кількість проведених досліджень є недостатньою для сучасної науки. Запропоновано визначити процесуальні юридичні факти як передбачені законом життєві обставини, що обумовлюють динаміку цивільних правовідносин.

Ключові слова: юридичний факт, процесуальний юридичний факт, доктрина, юридична доктрина, цивільні правовідносини.

Аннотация

В статье автор провел исследование существующих учений о процессуальных юридических фактах. Указано то, что и сейчас в учебниках по теории государства и права достаточно часто воспроизводятся уже разработанные в прошлом вопросы юридических фактов. Вследствие сказанного, существующая теория процессуальных фактов требует основательной разработки, причем не в изолированности от результатов исследования проблем юридических фактов гражданского права, а в сопоставлении с ними. Акцентировано внимание на том, что наибольшее развитие теория юридических фактов получила в гражданском праве, но количество проведенных исследований недостаточно для современной науки. Предложено определить процессуальные юридические факты как предусмотренные законом жизненные обстоятельства, обусловливающие динамику гражданских правоотношений.

Ключевые слова: юридический факт, процессуальный юридический факт, доктрина, юридическая доктрина, гражданские правоотношения.

Summary

As a result of the research and summing up the review of sources, which reflect some aspects of theoretical and applied problems of legal facts, it should be noted that in textbooks of the theory of the state and law reflected the last issue of legal facts. It was said that the existing procedural theory facts requires thorough development, not in isolation from the results of the research problems of civil law legal facts, and in comparison with them.

It was said the biggest development of the theory of legal facts has got obtained in civil law, but the number of the studies is insufficient for modern science, because most of them are based on the provisions that have been developed during the Soviet era and do not meet modern realities.

In this regard, it is considered to form appropriate legal proceedings to determine the facts as provided by law life circumstances that determine the dynamics of civil relations.

Виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин залежать від певних умов, які в юридичній науці називають передумовами виникнення правовідносин. До них, зокрема, відносяться: 1) норми цивільного процесуального права; 2) правосуб’єктність учасників процесу; 3) юридичні факти. Третьою передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин є юридичні факти. В теорії держави і права юридичні факти визначаються як передбачені в гіпотезах процесуальних норм певні життєві обставини, з якими пов’язується виникнення, зміна чи припинення правовідносин, суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

У цивільному процесі їх роль виконують процесуальні дії суду та інших учасників процесу. Ці дії різноманітні і здійснюються у міру розвитку цивільного процесу, утворюючи фактичний динамічний склад цивільних процесуальних правовідносин (подання заяви про порушення цивільної справи, вступ у справу третіх осіб, призначення експертизи, виклик до суду свідків тощо).

У деяких випадках до юридичних процесуальних фактів відноситься і бездіяльність учасників цивільного процесу, тобто невиконання процесуальних обов’язків суб’єктами цивільного процесуального права. Результатом невиконання передбачених законом процесуальних обов’язків виступають, як правило, заходи процесуального примусу (вилучення доказів для дослідження судом, привід свідка).

Особливістю юридичних процесуальних фактів є те, що процесуальні відносини виникають, зазвичай, за наявності певної сукупності юридичних фактів – юридичного складу. Для цивільного процесу юридичний склад – найбільш поширена підстава виникнення, зміни та припинення цивільних процесуальних правовідносин. Основну роль у ньому відіграють дії суду, які визначають рух справи (порушення провадження у справі, зупинення провадження, ухвалення судового рішення тощо). Дії інших учасників процесу слугують підставою для дій суду [1, C. 28].

Процесуальні юридичні факти, як специфічне правове явище, виступали та виступатимуть основоположною рушійною силою, що обумовлює виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин. «Процесуальні юридичні факти», як правова категорія, не отримала належного нормативного закріплення в чинному Цивільному процесуальному кодексі України, що свідчить про недостатній рівень уваги законодавця до цієї невід’ємної складової цивільних процесуальних правовідносин. Вчинювані під час розгляду цивільної справи різноманітні процесуальні дії, зокрема, ознайомлення з матеріалами справи, подання учасниками процесу заяв або клопотань, постановлення судом ухвал про відкриття провадження у справі або про залишення заяви без розгляду, ухвалення судом рішень, укладання сторонами мирової угоди, допит свідка тощо, мають всі ознаки процесуальних юридичних фактів [3—5].

Дослідження проблеми юридичних фактів має велике значення як в аспекті становлення та юридичного забезпечення судової влади, так і в аспекті процесуальної теорії і практики реалізації норм в цивільному процесі і процесуальної діяльності його учасників, і в нормотворчому аспекті. Всі ці питання проходять наскрізною лінією не тільки через цивільне процесуальне, а й інші галузі права в силу їх тісних функціональних зв’язків, що і обумовлює актуальність даного питання.

Загальні питання визначення поняття, видів та класифікації юридичних фактів на різних етапах розвитку правової науки розглядались переважно в науці теорії держави і права. Але нині зазначу про зростання інтересу і поява відповідних наукових доробок таких науковців як: Фурса С.Я. [1-2], Коструба А. В. [6], Ісаков В. Б. [7], Завальний А. М. [8],  Ярков В. В. [9-10], Сташків Б. І. [11], Солодовник Л. В. [12], Данилюк О. В. [13], Кикоть Г. В [14]., Сливич І. І. [15], Баландіна В. Г. [16], Бровченко Н. В. [17], Рожкова М. А. [18], Рафикова З. Р. [19] та інші. Разом з тим, процесуальні юридичні факти, як правове явище не піддавались ґрунтовному аналізу саме з позицій їх місця та значення для сфери цивільних процесуальних відносин, тому розпочата в науковій літературі дискусія навколо зазначеної проблеми продовжується.

Метою статті є дослідження розвитку вчень про процесуальні юридичні факти в юридичній доктрині. У зв’язку з цим поставлено завдання здійснення аналізу існуючих доктрин про процесуальні факти в юридичній доктрині.

Виклад основного матеріалу

Такі фундаментальні категорії юриспруденції, як норми права, правовідносини, юридичні факти, суб’єктивні цивільні права та юридичні обов’язки, завжди посідали вагоме місце у цивільному праві та у вітчизняній правовій системі, адже, по суті, саме ці правові явища забезпечують її існування та ефективне функціонування. Ці правові засоби мають системний характер. Кожен правовий феномен характеризується часом свого виникнення, реалізації і припинення. Динаміка його розвитку відображена у відповідних стадіях правового регулювання цивільних майнових відносин і забезпечується певним правовим механізмом. У загальному вигляді саме механізм правового регулювання суспільних відносин сприяє їх виникненню і становленню, дозволяє налагодити правові зв’язки між окремими суб’єктами соціуму, наділити їх правами та покласти на них обов’язки, визначити їх розвиток і забезпечити припинення [6, С. 4-19].

Досліджуючи розвиток вчення про процесуальні юридичні факти в юридичній доктрині, зупинюся на наукових доробках щодо вищезазначеної тематики. Зважаючи на обмежений обсяг дослідження, немає можливості здійснити ґрунтовний аналіз всіх досліджень, тому зупинюся на найбільш вагомих в цій царині.

Зазначу, що питання юридичних фактів досліджувалося ще в 20 столітті. У зв’язку із цим, зупинюся на підручнику В. Б. Ісакова, який зазначав, що у процесі створення юридичних норм, розробки і вдосконалення нормативних актів правотворчий орган повинен стояти на твердому ґрунті реальності: неприпустимо ні забігання вперед, ні відставання від досягнутого рівня соціального розвитку. Для цього потрібна повна інформація про соціальну обстановку дії нормативного акту, фінансових, організаційних та інших витратах, які зажадає його реалізація; необхідно знати об’єктивні інтереси учасників правових відносин, їх установки і мотиви діяльності, вивчити можливі побічні наслідки і багато іншого. Тільки на базі такої інформації можна розробити оптимальну модель правового регулювання, в тому числі і модель юридичних фактів, здатну здійснити позитивний вплив на розвиток соціалістичних суспільних відносин.

Інший канал зв’язку права з життям – облік фактичних обставин в процесі реалізації правових норм. Правові приписи виконуються не сліпо. Вони вступають в силу при наявності соціальних фактів. У певних випадках правозастосовний орган може сам уточнити коло фактичних обставин, що мають правове значення. Факти, з якими норми права пов’язують правові наслідки, називаються юридичними фактами.

Корені поняття «юридичний факт» йдуть в глиб історії юридичної науки. Вже в римському праві розрізнялося кілька підстав виникнення правовідносин. У Інституціях Гая їх було чотири: контракт, квазі-контракт, делікт, квазі-делікт. Пізніше стали виділяти п’яту підставу – односторонній правочин. Виділялися також терміни, підстави укладення та припинення шлюбу, підстави переходу речей у спадщину й інші юридичні факти. Наведений поділ було сприйнято Кодексом Наполеона і розвинено в подальшому буржуазному законодавстві.

Загальне поняття юридичного факту, як і поняття правовідносини, римські юристи не сформулювали. Створення цієї категорії пов’язане з переробкою, осмисленням і систематичним викладом римського права його пізнішими дослідниками. Німецький юрист А. Манігк стверджував, що поняття «юридичний факт» вперше ввів В. Савіньї. У роботі «Система сучасного римського права» Савіньї писав: «Я називаю події, які призводять до виникнення або закінчення правовідносин, юридичними фактами». Для історичного розуміння теорії юридичних фактів істотною є та обставина, що вона склалася в руслі формально-догматичної юриспруденції під значним впливом юридичного позитивізму.

Проте догматична теорія юридичних фактів розробила поняття юридичного факту, фактичного складу, дала їх класифікації, які є актуальними і зараз. У дослідженнях юристів-догматиків отримали висвітлення проблеми співвідношення юридичних фактів і правових наслідків, секундарних прав і ін.

Підтримую позицію про те, що розвиток теорії юридичних фактів пов’язаний з цивільним правом і дана категорія виникла не як результат умоглядного розвитку будь-якої схоластичної філософської системи; вона розвинулася з практичної потреби охопити єдиним поняттям різноманітні передумови руху конкретних правових відносин [7, C. 54].

Дану наукову позицію продовжує розвивати в своїх доробках Завальний А. М. Автор дійшов висновку, що традиційно юридичні факти досліджувалися в цивільному, трудовому, житловому, шлюбно-сімейному праві, частково в державному праві та праві соціального забезпечення. Теоретики публічних галузей права (кримінального, адміністративного, митного та ін.) в цілому не зверталися до цієї проблеми. Показовим є те, що навіть в спеціальних працях, що були присвячені, скажімо, адміністративним правовідносинам, питання про юридичні факти дослідниками навіть не ставилися. Зазначена прогалина була усунута вже російськими дослідниками юридичних фактів [8, C. 116].

Проблема юридичних фактів відноситься до числа фундаментальних в теорії і практиці цивільного процесуального права і має не тільки професійне і юридико-технічне, а й широке соціально-правове значення. Система юридичних фактів, в кінцевому рахунку, створює умови для функціонування механізму реалізації конституційного права на судовий захист. З одного боку, процесуальні юридичні факти забезпечують результативність правореалізаційної діяльності в цивільному процесі, а з іншого – гарантують учасникам процесу та іншим суб’єктам, залученим до сфери судової діяльності, комплекс необхідних правочинів, законність, об’єктивність судового розгляду.

Як зазначає Ярков В. В., юридичні факти є одночасно одним з компонентів науки цивільного процесуального права, методу і механізму правового регулювання, пізнання обставин справи, системи правотворчості, найважливішим елементом внутрішнього системоутворення в цивільному процесі і створення своєрідного правового режиму окремих правозастосовних циклів, підставою виникнення правових зв’язків, входячи одночасно в зміст процесуального відносини [9, C. 16].

Практичний зміст і наукова цінність теорії юридичних фактів полягають в тому, що вона вивчає один з аспектів фактичної обґрунтованості правового регулювання. Система юридичних фактів, чітко окреслених в законодавстві, своєчасно, повно і достовірно встановлених у процесі застосування права, – одна з важливих гарантій законності та існування правової держави.

Складність дослідження такого правового явища як «процесуальні юридичні факти» обумовлюється спорідненістю цих юридичних фактів з цивільно-правовими юридичними фактами, а тому з впевненістю можна говорити, що юридичні факти в цивільному праві є базисом для реалізації процесуальних юридичних фактів [4].

В українській правовій науці до останнього часу юридичним фактам, на жаль, приділялась не така значна увага, як в російській. Українська правова думка щодо юридичних фактів представлена роботами Б. І. Сташківа [11] та С. Я. Фурси [1-2]. Напрацювання зазначених українських вчених носять галузевий характер, так зокрема, С. Я. Фурсою досліджувались провадження в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у порядку цивільного судочинства. Автор зазначає, що у цивільному судочинстві відбувається захист цивільних прав, коли припиняється правопорушення та ліквідуються його наслідки, а також охороняються права осіб шляхом встановлення юридичних фактів у порядку окремого провадження; а робота Б. І. Сташківа присвячена питанням правової природи юридичних фактів, які мають значення для соціального забезпечення.

Більшість науковців здійснювала дослідження юридичного факту в призмі певної галузі права, наприклад, Солодовник Л. В. досліджувала юридичні факти у трудовому праві України [12, С. 30]. Предметом дослідження Завального А. М. були юридичні факти в сфері здійснення правоохоронної діяльності [8]. Здійснити аналіз юридичні фактів як підстави виникнення індивідуальних трудових правовідносин було завданням Данилюка О. В. [13] (автором запропоновано власне визначення юридичних фактів у трудовому праві України, згідно з яким вони являють собою факти реальної дійсності – події або діяння (дії або бездіяльність) відповідних суб’єктів трудових і тісно пов’язаних з ними відносин, з якими норми трудового права пов’язують виникнення, зміну, призупинення, поновлення або припинення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків у межах цих відносин); Кикоть, Г. В. досліджував юридичні факти в системі правовідносин. Автор прослідкував еволюцію визначення поняття «юридичного факту у працях зарубіжних і вітчизняних вчених наприкінці ХІХ – початку ХХ століття до нашого часу і дійшов висновку, що юридичні факти можна розглядати як різновид наукових фактів права [14, C. 50]. Також окремо було здійснено дослідження юридичних фактів в кримінальному [15], податковому [16] та конституційному [17] праві.

Активізація розробки проблематики юридичних фактів в останні роки завдячує таким українським вченим як Г. В. Кикоть (у дисертаційні роботі визначена загальна характеристика правовідносин, поняття і види юридичних фактів, місце юридичних фактів в механізмі правового регулювання) , Л. В. Солодовник (автор розглядає наукові положення про юридичні факти трудового права як спеціальну систему фактичних обставин окремої галузі) , Г. М. Чувакова (у роботі в комплексі і взаємозалежно розглядаються такі категорії, як юридичний факт, фактичний склад, їхня класифікація, різного роду їхні дефекти, а також реакція держави на такого роду відхилення від правової моделі). Природним є те, що на всіх етапах розвитку юридичної науки юридичним фактам приділялася значна увага як у контексті дослідження загальних проблем визначення поняття та встановлення сутності права як суспільного феномену, так і у тих наукових працях, спеціальним предметом яких були правовідносини [8, C. 61].

Юридичні факти, які мають значення для цивільних правовідносин, вивчаються вітчизняною наукою цивільного права, причому теорія юридичних фактів цивільного права визнається однією з найважливіших, основоположних для цивілістики. Загальні положення цієї теорії використовуються при розробці конкретних цивільно-правових інститутів, при цьому потреби окремих правових інститутів нерідко призводять до постановки і вирішення деяких проблем юридичних фактів: зокрема, це має місце в рамках вчення про угоду, при дослідженні питань виникнення права власності та ін. [18, C. 256].

Не можна залишити поза увагою і законодавче регулювання цього питання. На сучасному етапі розвитку теорії юридичного факту законодавство не містить загального визначення юридичного факту. Законодавець користується, як правило, казуальним способом закріплення юридичного факту. Проте використовуються певні загальні терміни, що визначають юридичний факт, але не мають значення загальної дефініції. Так, в одному випадку використовується поняття «факти, що мають юридичне значення» і надається приблизний перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення судом; в другому – поняття «підстави виникнення цивільних прав і обов’язків»; у третьому – поняття «обставини, що виключають злочинність діяння», «обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання»; у четвертому – поняття «факти, що мають доказове значення» [8, C. 80].

«Процесуальні юридичні факти», як правова категорія, не отримала належного нормативного закріплення в чинному Цивільному процесуальному кодексі України, що свідчить про недостатній рівень уваги законодавця до цієї невід’ємної складової цивільних процесуальних правовідносин. Вчинювані під час розгляду цивільної справи різноманітні процесуальні дії, зокрема, ознайомлення з матеріалами справи, подання учасниками процесу заяв або клопотань, постановлення судом ухвал про відкриття провадження у справі або про залишення заяви без розгляду, ухвалення судом рішень, укладання сторонами мирової угоди, допит свідка тощо, мають всі ознаки процесуальних юридичних фактів [3].

На сьогодні в цивільному процесуальному праві відсутня загальноприйнята система процесуальних юридичних фактів, що негативно впливає на процедуру нормотворчості в даній галузі. Відсутність належного опрацювання законодавчої бази від моменту підготовки правової норми до її реалізації, створює сприятливі умови для недобросовісних учасників цивільних процесуальних правовідносин, призводячи до непродуманого та необґрунтованого внесення змін до процесуальних кодексів, в тому числі до Цивільного процесуального кодексу України [5].

У радянський період розвитку вітчизняної цивілістики проводилися ґрунтовні дослідження в галузі юридичних фактів, і в 50-х роках минулого століття О. А. Красавчиковим була розроблена теорія юридичних фактів цивільного права, яка і стала основоположною. Згодом в окремих наукових роботах так чи інакше порушувалися питання юридичних фактів цивільного права, але в цілому зазначена теорія подальшого розвитку не отримала. Тим часом процесуальні юридичні факти, порівняно недавно стали самостійним об’єктом наукових пошуків (раніше вони вивчалися головним чином у зв’язку з розглядом динаміки цивільного процесуального правовідносини), сьогодні, як і раніше, досліджуються виключно для цілей розробки окремих інститутів арбітражного процесуального та цивільного процесуального права. Міждисциплінарне дослідження теорій юридичних фактів цивільного і процесуального права в порівняльному аспекті обґрунтовано потребами правової науки і визначено логікою її розвитку. Характеризуючи сучасний стан наукового знання в даній області, слід зазначити існуюче як і раніше поділ проведених досліджень на мають загальнотеоретичний характер (що зумовлює вивчення поняття і видів юридичних фактів, аналіз їх зв’язку з правовими відносинами) і носять галузевий характер (які передбачають аналіз перш за все особливостей галузевих юридичних фактів і юридичних складів). Будь-які правовідносини, включаючи цивільні і процесуальні, які не можуть визнаватися юридичним фактом (фактом-правовідносинами) і, відповідно, входити в якості елемента в юридичний склад. Це обумовлено тим, що категорія «правовідносини» є самостійною фундаментальну правову категорію, яка не є тотожною категорії «юридичний факт» [8, C. 91].

Підтримую точку зору про те, що ефективна розробка юридичних фактів цивільного і процесуального права вимагає розмежування понять «правова модель обставини» і «юридичний факт», які сьогодні в більшості наукових робіт позначаються одним терміном «юридичний факт».

В результаті аналізу наукових праць, присвячених дослідженню актуальних питань цивільного процесуального права, зроблено висновок про відсутність доктринальних підходів до визначення, зокрема, поняття «процесуальні юридичні факти». Існуючи спроби сформулювати визначення даного поняття зводяться до проекції загальноприйнятого в цивільному праві поняття «юридичний факт» на сферу цивільних процесуальних правовідносин. В результаті цього під юридичними фактами в цивільному процесуальному праві розуміють певні життєві обставини, що призводять до виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин. Разом з тим, вказане визначення не в повній мірі розкриває зміст прихованих в ньому правовідносин, зокрема, і в тому аспекті, що такі юридичні факти зводяться виключно до певних життєвих обставин. У чинному ЦПК України відсутня спеціальна норма, глава або розділ, присвячені процесуальним юридичним фактам. Також в Кодексі відсутня узагальнююча норма, яка б містила перелік підставі виникнення цивільних процесуальних фактів. Формування уяви про існування процесуальних юридичних фактів можливе лише в результаті системного аналізу норм ЦПК України. Системний аналіз положень ЦПК України дозволяє дійти висновку, що підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин, а відповідно процесуальними юридичними фактами, зокрема, є: 1) дії або бездіяльність суду; 2) дії або бездіяльність учасників цивільного процесу; 3) заяви, позовні заяви, скарги подані до суду особами або уповноваженими органами з метою захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, права та інтересів юридичних осіб, державних та суспільних інтересів; 4) судові рішення ухвалені або постановлені судами; 5) порушення судом або учасниками цивільного процесу норм цивільного процесуального законодавства; 6) наслідки подій, з якими пов’язано настання цивільних процесуальних наслідків; 7) інші процесуальні юридичні факти [3].

Акцентування уваги на питаннях теорії юридичних фактів як окремого правового вчення зумовлено тією обставиною, що в чинному законодавстві України, як було зазначено вище, поки що відсутнє уніфіковане, загальне поняття юридичних фактів. Воно оперує термінологією про юридичні факти, але ці терміни не складають собою якусь досконалу дефініцію.

Дещо більше уваги приділяється проблемі юридичних фактів у німецькій і італійській літературі. Німецькі та італійські юристи не ухиляються від розгляду загального поняття юридичного факту і складу, приводять їх класифікації, аналізують роль юридичних фактів в забезпеченні автономії особистості у правових відносинах.

В англійській та американській правовій доктрині не створено розгорнутої теорії юридичних фактів. Наслідуючи традиції своєї правової системи, англійські та американські юристи скептично ставляться до абстрактних юридичним поняттям. Юридичні факти визначаються ними в процесуальному сенсі як обставини, що підлягають доведенню, що мають значення для вирішення справи.

Система юридичних фактів як частина системи правового регулювання цивільних правовідносин – один з ключових питань цивільного права. В даний час в світі реформування цивільного законодавства це питання особливо актуальне. З огляду на, що цивільні справи розглядаються дуже довго (наприклад, щодо віндикаційного позову тривають роками), можна стверджувати, що система юридичних фактів цивільного права не опрацьована, немає чіткого алгоритму дій, немає злагодженості дії цивільного законодавства. І коли з кожним роком зростає кількість звернень до суду, особливо гостро постає питання про працюючій системі юридичних фактів [19, C. 219].

Характеризуючи сучасний стан наукового знання в даній області, слід зазначити існуючий поділ досліджень які проводяться на ті, які мають загальнотеоретичний характер (що зумовлює вивчення поняття і видів юридичних фактів, аналіз їх зв’язку з правовими відносинами) і носять галузевий характер (які передбачають аналіз, перш за все, особливостей галузевих юридичних фактів і юридичних складів).

Разом з тим, з моменту проведення найбільших досліджень в теорії юридичних фактів цивільного права (50-ті роки минулого століття) і процесуальних юридичних фактів (90-ті роки минулого століття) перед правовою наукою було поставлено ряд нових питань, які поки що не знайшли рішення. При цьому багато які з них можуть бути вирішені тільки за результатами міжгалузевого дослідження теорій юридичних фактів цивільного і процесуального права в порівняльному аспекті, яке до теперішнього часу у вітчизняному правознавстві не проводилося [18, C. 161].

Виділення і дослідження юридичних фактів в якості самостійного елементу науки цивільного процесуального права є виправданим. Це поглиблює уявлення про роль юридичних фактів у здійсненні норм процесуального права, в рішенні інших теоретичних і практичних проблем, зазначених раніше. Є бажаним виклад короткої інформації про роль і призначення процесуальних юридичних фактів, їх класифікації та взаємодії в навчальній літературі з цивільного процесу, що має місце, наприклад, у цивільному праві. У підручниках останніх років питання про юридичні факти став виділятися, але в багатьох і досі залишається недостатньо розкритим [10, C. 261].

Підводячи підсумок огляду джерел, в яких знайшли відображення певні теоретико-прикладні аспекти проблематики юридичних фактів, необхідно зазначити, що і зараз в підручниках з теорії держави та права досить часто відтворюються вже розроблені в минулому питання юридичних фактів. Внаслідок сказаного існуюча теорія процесуальних фактів потребує ґрунтовної розробки, причому не в ізольованості від результатів дослідження проблем юридичних фактів цивільного права, а в співставленні з ними.

Найбільший розвиток теорія юридичних фактів одержала в цивільному праві, але кількість проведених досліджень є недостатньою для сучасної науки, оскільки більшість із них базуються на положеннях, що були розроблені ще за радянських часів і не відповідають сучасним реаліям.

У зв’язку з цим вважаю доцільним визначити процесуальні юридичні факти як передбачені законом життєві обставини, що обумовлюють динаміку цивільних правовідносин.

Список використаної літератури:

1. Міжнародний цивільний процес України : [навчальний посібник] /  За ред. С. Я. Фурси. — К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2010. — 240 с.
2. Фурса С. Я. Провадження в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у порядку цивільного судочинства : дис… канд. юрид. наук : 12.00.03 / Фурса Світлана Ярославівна. — К., 1997. — 177 c.

3.                Братель О. Г. Процесуальні юридичні факти в контексті неправомірних дій (бездіяльності) учасників цивільних процесуальних правовідносин [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://goal-int.org/procesualni-yuridichni-fakti-v-konteksti-nepravomirnix-dij-bezdiyalnosti-uchasnikiv-civilnix-procesualnix-pravovidnosin/

4.                Братель О. Г. Юридичні факти-події як складова процесуальних юридичних фактів  [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://goal-int.org/yuridichni-fakti-podii-yak-skladova-procesualnix-yuridichnix-faktiv/

1. Братель О. Г. Ознаки системи процесуальних юридичних фактів у цивільному процесуальному праві України [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://goal-int.org/oznaki-sistemi-procesualnix-yuridichnix-faktiv-u-civilnomu-procesualnomu-pravi-ukraini/
2. Коструба А. В. Юридичні факти в механізмі припинення цивільних майнових відносин : дис… канд. юрид. наук : 12.00.03 / Коструба Анатолій Володимирович. — К. — 2015. — 440 с
3. Исаков В. Б. Юридические факты в советском праве / В. Б. Исаков.  — М., Юридическая литература. 1984. — 144 с.
4. Завальний А. М. Юридичні факти в сфері здійснення правоохоронної діяльності  : дис… канд. юрид. наук: 12.00.01 / Завальний Андрій Миколайович. — К., 2007. — 192 с.
5. Ярков В. В. Юридические факты в механизме реализации норм
   гражданского процессуального права : автореф. дис.  на соиск. ученой степени доктора юридических наук :  спец. 12.00.03 — Гражданское право ; Семейное право
   ; Гражданский процесс ; Международное частное право.  / Ярков Владимир Владимирович. —Екатеринбург,1992. — 36 с.
6. Ярков Владимир Владимирович. Юридические факты в механизме реализации норм гражданского процессуального права : дис.. … доктора юрид. наук : 12.00.03. / Ярков Владимир Владимирович. — Екатеринбург, 1992. — 523 с.
7. Сташків Б. І. Юридичні факти в праві соціального забезпечення  : дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Сташків Богдан Іванович. — К., 1997. — 173 л.
8. Солодовник Л. В. Юридичні факти у трудовому праві України  : дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Солодовник Людмила Валеріївна. — Х., 2004. — 199 с.
9. Данилюк О. В. Юридичні факти як підстави виникнення індивідуальних трудових правовідносин  : дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Данилюк Олександр Васильович. — К., 2007. — 202 с.
10. Кикоть Г. В. Юридичні факти в системі правовідносин : дис… канд. юрид. наук: 12.00.01 / Кикоть Григорій Валерійович. — К., 2006. — 198 с.
11. Сливич І. І. Юридичні факти в кримінальному процесі України : дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Сливич Іван Іванович. — О., 2007. — 209 с.
12. Баландіна В. Г. Юридичні факти в податковому праві : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / Баландіна Вікторія Григорівна. – Ірпінь, 2009. — 227 арк.
13. Бровченко Н. В. Юридичні факти в конституційному праві України: автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Бровченко Наталя Володимирівна. — Маріуполь, 2012. — 20 с.
14. Рожкова М. А.  Теории юридических фактов гражданского и процессуального права: понятия, классификации, основы взаимодействия : спец. 12.00.15  — Гражданский процесс, арбитражный процесс диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук Москва-2010 418 с
15. Рафикова З. Р. Значение системы юридических фактов в гражданском праве // Актуальные проблемы экономики и права. — 2014. — № 1(29). — С. 219–225.

Голова Інституту

цивільних правовідносин ГОСЛ

кандидат юридичних наук, доцент

Досліджуючи «функції цивільних процесуальних юридичних фактів» слід виходити з двох складових цього речення: «функції» та «цивільні процесуальні юридичні факти».

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови слово «функція» тлумачиться як призначення, роль чого-небудь [1, с. 1552]. Проектуючи тлумачення даного слова на сферу правових відносин слід зазначити, що функція права ‒ це найбільш істотні напрями і сторони його впливу на суспільні відносини, у яких розкривається загальнолюдська і класова природа та соціальне призначення права.

Процесуальні юридичні факти ‒ це певні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин.

В юридичній літературі міститься більш розширене визначення даної категорії, під якою пропонується розуміти конкретну життєву обставину, змодельовану в нормі цивільного процесуального права, що призводить до виникнення, зміни чи припинення цивільних процесуальних правовідносин із дотриманням завдань цивільного судочинства [2, с. 28].

Не вдаючись до поглибленого аналізу інших визначень вказаних понять та категорій перейдемо до основної мети даної статті ‒ визначення функцій процесуальних юридичних фактів. Під функціями процесуальних юридичних фактів пропонується розуміти напрями і механізми впливу цивільних процесуальних норм на дії учасників цивільного процесу з метою забезпечення нормального процесу здійснення судочинства та дотримання процесуальної форми правосуддя.

Як наголошує В.В. Ярков один і той самий процесуальний факт «може виконувати різноманітні функції залежно від ситуації, що складається в процесі реалізації норм процесуального права» [3, с. 37].

Законодавець закріплюючи коло процесуальних юридичних фактів визначає правові наслідки за відповідну поведінку учасників цивільного процесу та визначає порядок реалізації суб’єктивних прав та виконання обов’язків. За допомогою процесуальних юридичних фактів здійснюється оцінка діям або бездіяльності суб’єктів процесуальних відносин.

Процесуальні юридичні факти забезпечують безперервну динаміку процесуальних правовідносин, їх стійкість, стабільність. Вказані факти створюють передумови для усунення перешкод в їх розвитку та впливі на суб’єктів, які намагаються порушувати нормальне протікання судового процесу. В доктрині цивільного процесу сформувався традиційний підхід відповідно до якого існування процесуальних юридичних фактів пов’язують з настанням тріади правових наслідків: виникнення, зміна та припинення процесуальних правовідносин.

Детальний аналіз положень Цивільного процесуального кодексу України (далі ‒ ЦПК України) дозволяє зробити висновок про наявність різноманіття правових наслідків обумовлених настанням процесуальних юридичних фактів. Отже, розглянемо функції процесуальних юридичних фактів за вказаним критерієм.

Процесоутворююча функція. Вказана функція проявляється у вчиненні судом та особами, які беруть участь у справі відповідних процесуальних дій, які стають рушійною силою та відправною точкою цивільного процесу. Зародження процесуальних правовідносин розпочинається в результаті подання особою до суду: заяви про видачу судового наказу (ст. 97), позовної заяви (ст. 118 ЦПК), заяви в порядку окремого провадження (розділ IV), апеляційної скарги (ст. 296), касаційної скарги (ст. 327), заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України (ст. 358), заяви про перегляд рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв’язку з нововиявленими обставинами (глава 4 розділу V ЦПК України).

В даному контексті слід говорити про двоступеневий зміст процесоутворюючої функції, адже повноцінні процесуальні відносини між судом та особами, які беруть участь у справі розпочинаються саме з моменту: прийняття судом ухвали про відкриття наказного провадження (ст. 102), постановлення ухвали про відкриття провадження у справі в порядку позовного провадження (ст. 122), постановлення ухвали про відкриття провадження у справі в порядку окремого провадження (ст.ст. 122, 235), постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження (ст. 297), постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження (ст. 328), постановлення ухвали про відкриття провадження Верховним Судом України (ст. 360), постановлення ухвали про відкриття провадження за нововиявленими обставинами (с. 364-1 ЦПК України).

Процесоперешкоджаюча функція. Дана функція процесуальних юридичних фактів реалізується в контексті перешкоджання реалізації інших функцій, наприклад, процесоутворюючої. Так, процесоперешкоджання може полягати у постановленні судом ухвали про залишення позовної заяви без руху в порядку ст. 121 ЦПК України, якщо заяву подано без додержання встановлених ЦПК України вимог щодо її змісту або не сплачено судовий збір.

Процесозупиняюча функція. Процесуальні юридичні факти можуть проявлятись шляхом постановлення судом ухвали про відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді (ст. 191) чи постановлення ухвали про зупинення провадження у справі (ст.ст. 201, 202 ЦПК України).

Процесовідновлююча функція. Окреслена функція притаманна для тих процесуальних юридичних фактів, що знаходять закріплення в ухвалах про відновлення зупинених проваджень у цивільних справах (ст. 205). Крім цього процесовідновлююча функція реалізується в ухвалі про поновлення пропущеного строку встановленого для подачі апеляційної скарги (ст. 297), ухвалі про поновлення пропущеного строку встановленого для подачі касаційної скарги (ст. 328), ухвалі про поновлення пропущеного строку встановленого на подачу заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом України (ст. 356 ЦПК України).

Процесозмінююча функція. Дана функція знаходить своє відображення в процесуальних діях суду у вигляді постановлення ухвали про об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів, або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача, або постановлення ухвали про роз’єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи (ст. 126 ЦПК України).

Процесоприпиняюча функція. Вказана функція може проявлятись в постановленні судом ухвали: про відмову у відкритті провадження у справі (ст. 122), про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (ст. 332), про відмову у допуску справи до провадження Верховним Судом України (ст. 360 України).

У складних процесуальних правовідносинах процесоприпиняюча функція процесуальних юридичних фактів проявляється в остаточних судових рішеннях, що ухвалюються як в процесі розгляду справи, так і за результатами її повного вирішення.

Так, судовий процес може закінчитись без розгляду справи по суті з подальшим постановленням ухвал про закриття провадження у справі у справі (ст. 205) або про залишення заяви без розгляду (ст. 207).

Остаточний розгляд та вирішення цивільної справи по суті в суді першої інстанції завершується ухваленням відповідного рішення суду (ст. 209). В суді апеляційної та касаційної інстанції розгляд скарги може закінчуватись постановленням ухвали або ухваленням рішення суду, яким змінюється попереднє ухвалене рішення суду (ст.ст. 307, 336 ЦПК України). Перегляд судових рішень Верховним Судом України закінчується ухваленням постанови про повне або часткове задоволення заяви або про відмову у задоволенні заяви (ст. 360-3 ЦПК України).

Перераховані вище функції процесуальних юридичних фактів характерні лише для компетенції суду, адже такі функції реалізуються лише в результаті вчиненням судом відповідних процесуальних дій. Разом з тим, для осіб, які беруть участь у розгляді справи притаманним є вчинення процесуальних дій, що зумовлюють настання процесоутворюючих функцій (наприклад, подання позовної заяви до суду).

Література:

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. ‒ К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. ‒ 1728 с.

2. Кімчинська С. В. Юридичні факти як елемент механізму цивільного процесуального регулювання / С.В. Кімчинська // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. ‒ 2015. ‒ № 14. Том 2. ‒ С. 26-28.

3. Ярков В.В. Юридические факты в механизме реализации норм гражданского процессуального права. ‒ Екатеринбург: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1992. ‒ 188 с.

Ключові слова: цивільний процес, функції цивільного процесу, процесуальний юридичний факт, функції процесуальних юридичних фактів, позовне провадження