Збінський Євген Федорович,

Здобувач Запорізького національного університету

Досліджено доктринальні та законодавчі визначення понять «правовий режим», «правовий режим інформації», «правовий режим податкової інформації». Констатовано, що правовий режим є одним із способів правового регулювання, певною системою координат, в межах якої задовольняються інтереси суб’єктів права заради яких вони вступали в ці відносини. Розкрито основні ознаки правового режиму податкової таємниці в Україні та запропоновано авторське визначення даного поняття.

Ключові слова: податкова інформація, податкова таємниця, правовий режим, правовий режим інформації, правовий режим податкової таємниці

Исследованы доктринальные и законодательные определения понятия «правовой режим», «правовой режим информации», «правовой режим налоговой информации». Констатировано, что правовой режим является одним из способов правового регулирования, определенной системой координат, в рамках которой удовлетворяются интересы субъектов права, ради которых они вступали в эти отношения. Раскрыты основные признаки правового режима налоговой тайны в Украине и предложено авторское определение данного понятия.

Ключевые слова: налоговая информация, налоговая тайна, правовой режим, правовой режим информации, правовой режим налоговой тайны

Studied doctrinal and legislative definition of «legal regime», «the legal regime of information», «legal regime of tax information». Stated that the legal regime is one way of regulation, some coordinate system within which satisfied the interests of legal subjects for which they entered into this relationship. The basic features of the legal regime of tax secret in Ukraine and invited the author’s definition of this concept.

Keywords: tax information, tax secrets, legal regime, the legal regime media, the legal regime of tax secrecy

Важливою умовою забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина, а також національних інтересів будь-якої держави є правове регулювання суспільних відносин незалежно від сфери, де вони виникають, змінюються чи припиняються.

Правові режими є сполучною ланкою між нормативним актом і правозастосовчою практикою, і від якості їх використання в обох сферах, грамотного закріплення в законодавстві залежить успіх управлінського процесу [1, с. 24].

Попри загальновживаність як в науковій літературі, так й у вітчизняних та зарубіжних нормативно-правових актах категорії «правовий режим», визначення цього поняття є доволі дискусійним серед дослідників. При чому трактування в галузевих дослідженнях має подекуди діаметрально протилежний характер.

Особливо неоднозначним є визначення поняття «правовий режим податкової таємниці», що й обумовило актуальність написання даної наукової статті.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які окреслювали окремі правові засади предмета дослідження податкової інформації, можна відмітити: І. Бабін, С. Дуканов, І. Кучеров, М. Костенко, О. Мандзюк, К. Проскура, О. Тімарцев, О. Шевчук, К. Юсупов тощо.

Зважаючи на міжгалузевий характер порушеної проблематики, не менш вагомими при розкритті теми цієї наукової статті є праці фахівців інформаційного права, серед яких: В. Баскаков, В. Гавловський, М. Гуцалюк, М. Дімчогло, В. Залізняк, Б. Кормич, В. Ліпкан, О. Логінов, Ю. Максименко, А. Марущак, П. Матвієнко, Л. Рудник, О. Стоєцький, А. Тунік, К. Татарникова, В. Цимбалюк, Л. Харченко, К. Череповський, М. Швець, Т. Шевцова, О. Шепета, О. Чуприна.

Особливе місце серед наукових розвідок у сучасній юридичній доктрині займають доктринальні дослідження представників української наукової школи інформаційного права В. А. Ліпкана [2-7].

Метою написання даної наукової статті є визначення поняття та особливостей правового режиму податкової таємниці України.

Задля цього автором поставлені такі завдання:

-       проаналізувати доктринальні позиції щодо визначення поняття «правовий режим»;

-       дослідити законодавчі дефініції у даному контексті;

-       надати авторську позицію щодо визначення поняття «правовий режим податкової таємниці».

У вітчизняній правовій системі можливо виокремити багато галузей права, де в упорядкуванні суспільних відносин застосовуються різні правові режими, вказуючи таким чином на певну специфічність та особливість правового регулювання. Хоча інтенсивність застосування цього поняття в різних галузях права є нерівномірною: в адміністративному та фінансовому – часто, в цивільному та сімейному – рідко, в кримінальній галузі права воно взагалі не застосовується.

У рамках адміністративного права досліджуються концептуальні засади правового режиму надзвичайного чи воєнного стану; земельного права – правовий режим земельної ділянки, правовий режим зон санітарної охорони водних об’єктів, правовий режим земель охоронних зон об’єктів магістральних трубопроводів; фінансового права – правовий режим певного майна суб’єктів господарської діяльності; цивільного права – правовий режим самочинного будівництва тощо.

Не менш інтенсивно дане поняття застосовується й у Податковому кодексі: «податковий режим», «режим оподаткування», «загальний режим оподаткування», «спеціальний податковий режим», «спеціальний режим оподаткування», «режим податкової застави», «режими розстрочення і відстрочення сплати податкових платежів», «спеціальний режим оподаткування» тощо.

Однак у кожному з цих актів по-різному визначається зміст правового режиму. Наприклад, у законах України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про правовий режим надзвичайного стану» під ними розуміється «певний порядок введення, припинення, дії, особливості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, специфіка додержання прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб і відповідальність за порушення вимог або невиконання заходів правового режиму».

У законах України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» та «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» визначається особливий статус того чи того об’єкта.

У ст. 11 Податкового кодексу України зауважується, що «Спеціальний податковий режим — система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб’єктів. Спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів» [8].

Ще більший плюралізм трактування змісту поняття «правовий режим» спостерігається в підзаконних нормативно-правових актах.

Як вірно зауважує О. С. Родіонов: «…режимне регулювання перейшло з рівня переважно відомчого нормотворення на законодавчий, у зв’язку з чим проблема правових режимів стає однією найбільш значущих в теорії права» [1, с. 24].

Останнім часом це поняття особливо динамічно застосовується фахівцями інформаційного права, розкриваючи зміст та специфіку правового регулювання окремих видів інформації: правовий режим персональних даних, правовий режим податкової інформації, правовий режим інформації з обмеженим доступом тощо.

Попри це, а також наявність значного кола інформаційних нормативно-правових актів, де застосовується цей термін на рівні окремих статей чи навіть розділів, зокрема: «правовий режим інформації довідково-енциклопедичного характеру (ст. 12 Закону України «Про інформацію»), «правовий режим інформації про стан довкілля (екологічної інформації) (ст. 13 Закону України «Про інформацію»), «правовий режим інформації про товар (роботу, послугу) (ст. 14 Закону України «Про інформацію», «правовий режим науково-технічної інформації» (ст. 15 Закону України «Про інформацію»), «правовий режим податкової інформації (ст. 16 Закону України «Про інформацію»), «правовий режим державної статистичної інформації (ст. 18 Закону України «Про інформацію»), «правовий режим соціологічної інформації (ст. 19 Закону України «Про інформацію»), «правовий режим конфіденційної інформації (ст. 21 Закону України «Про інформацію»), розділ 2 Закону України «Про науково-технічну інформацію»), «правовий режим наукового і науково-технічного результату» (ст. 22 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність») тощо, упорядкування суспільних відносин за допомогою правового режиму є недосконалим.

Не менш плюралістичною є доктринальна термінологія. Так, І. Л. Бачило оперує поняттям «правовий режим інформаційних ресурсів» [9] та «правовий режим информаційних технологій, інформаційних систем і мереж»; О. О. Городов – «правовий режим інформації» та види режимів залежно від доступу інформації [10]; Б. А. Кормич – «правовий режим державної таємниці», «правовий режим інформації з обмеженим доступом», «режими доступу до інформації» [11]; А. І. Марущак – «правовий статус інформації»[12].

«Перехід даної категорії в іншу якість пов’язано з її недостатньою пропрацьованістю на загальнотеоретичному рівні при різноманітті вузькогалузевих підходів. При цьому слід зазначити непідготовленість законодавця до змін підходів у правовому регулюванні. Правові режими, встановлювані нормативно-правовими актами різного рівня, найчастіше не діють в силу недостатньої чіткості тексту закону, відсутності необхідних елементів, що забезпечують безперебійну роботу режиму, низького рівня юридичної техніки, як наслідку неопрацьованою теоретичної основи» [1, с. 35].

Відсутність легальної дефініції та узгодженої наукової думки щодо визначення поняття «правовий режим», особливостей його структури, а головне специфіки нормативно-правового оформлення потребує додаткового теоретичного осмислення.

Уперше категорію «правовий режим» до наукового обігу було введено С.С. Алексєєвим, пропонуючи таке визначення цього поняття як порядок регулювання, який виражений у комплексі правових засобів, що характеризують особливе поєднання взаємодіючих між собою дозволів та заборон, а також позитивних зобов’язань, які утворюють особливу направленість регулювання [13, с. 185].

Аналіз доктринальних джерел у цій сфері дозволяє зробити такі висновки.

1. Правовий режим – самостійна правова категорія.
2. Близькі, але не тотожні за змістом до поняття «правовий режим», є поняття «механізм правового регулювання», «інститут права», «правовий статус», «правове становище» тощо.
3. Правовий режим є однією з детермінант, що визначає характер, результат і ступінь ефективності правового регулювання.
4. Правовий режим – це система умов здійснення правового регулювання.
5. Правовий режим у правовій політиці виступає найважливішою умовою вдосконалення дієвості правових норм.
6. Правовий режим – складний феномен правового життя, що охоплює різноманітні варіативно поєднані правові засоби.
7. Правовий режим є складовим елементом управлінського процесу.
8. Правовий режим має певну специфіку в різних галузях права.
9. Правовий режим визначається в нормативно-правових актах та забезпечується державним примусом.
10. Встановлення правового режиму має за мету упорядкування специфічного кола суспільних відносин шляхом чіткого визначення мети, просторово-часових меж, суб’єктів, об’єктів тощо.

Таким чином, правовий режим – це особливий порядок правового регулювання суспільних відносин, що здійснюється за допомогою системи варіативно поєднаних юридичних засобів для задоволення інтересів суб’єкта права.

Одним з найбільш поширеним критеріїв класифікації правового режиму серед науковців є особливості тієї чи іншої галузі (інституту) права. «Галузеві відрізняються специфікою прийомів регулювання, дією власних принципів, характером виникнення, формування й реалізації галузевих прав і свобод, специфікою санкцій, інституційною ознакою – наявністю галузі законодавства на чолі з кодифікованим актом»[14, с. 12].

Поряд з цим диференціація правових режимів здійснюється й за іншими критеріями: залежно від предмета правового регулювання виділяють конституційний, адміністративний, земельний, фінансовий, податковий режими тощо; залежно від змісту – валютний, митний, мита тощо; залежно від суб’єктів щодо яких він встановлюється – режим біженців, вимушених переселенців, осіб без громадянства тощо; залежно від функцій права – режим особливого регулювання та особливої охорони; залежно від форми виразу – законний та договірний; залежно від рівня нормативних актів, в яких вони встановлені, – загальнофедеративні, регіональні, муніципальні та локальні; залежно від сфер використання – внутрішньодержавні і міждержавні (режими територіальних вод, економічних санкцій тощо) [15, с. 12].

Не менш плюралістичними є критерії класифікації правого режиму інформації. Так, Т. В. Чернишова пропонує виокремлювати види правового режиму інформації залежно від виду інформації, зауважуючи при цьому, що «правовий режим конкретного виду інформації відрізняється особливостями залежно від правил створення, збирання, зберігання, використання, розповсюдження та захисту відомостей» [16, с. 100]. До того ж дослідниця пропонує й інші критерії класифікації правового режиму інформації: за порядком доступу (на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом), залежно від джерела інформації на правовий режим публічно оголошеної інформації, правовий режим документованої інформації, правовий режим інформації в інформаційно-автоматизованих системах [16, с. 100].

Л. К. Терещенко пропонує класифікувати правові режими інформації на дві великі групи: загальний та спеціальний, при чому «…загальним правовим режимом інформації є режим відкритої інформації, що характеризується відкритістю, доступністю інформації як для фізичних, так і для юридичних осіб. Спеціальні правові режими інформації направлені на охорону відомостей, вільне розповсюдження яких порушує права і законні інтереси суспільства, держави, особистості» [17, с. 167].

Новаторським є підхід щодо цього питання О. А. Мандзюка, який здійснив класифікацію правового режиму податкової інформації залежно від суб’єктів (правовий режим податкової інформації фізичних осіб, правовий режим податкової інформації юридичних осіб); за територією розповсюдження (загальнодержавний; регіональний; місцевий); залежно від змісту податку (правовий режим податкової інформації щодо податків на доходи; правовий режим податкової інформації щодо податків на споживання; правовий режим податкової інформації щодо податків на майно тощо); залежно від функцій права (регулятивний, охоронний); залежно від сфер використання (внутрішній (правовий режим податкової інформації, що діє у сфері функціонування податкових органів) і зовнішній (правовий режим податкової інформації, що діє між податковими органами та іншими учасниками податкових відносин)); залежно від сфери життєдіяльності (правовий режим податкової інформації в культурній сфері, правовий режим податкової інформації в економічній сфері, правовий режим податкової інформації в політичній сфері тощо); залежно від джерел (правовий режим податкової інформації, отриманої з зовнішніх джерел (податкова інформація, надана платниками податків; з банківських чи правоохоронних установ тощо); правовий режим податкової інформації, отриманої з внутрішніх джерел (податкова інформація, що отримана податковими органами шляхом самостійного пошуку); залежно від рівня збору інформації (правовий режим вхідної податкової інформації і правовий режим вихідної податкової інформації); за часом дії (постійні і тимчасові); залежно від форми закріплення (правовий режим публічно оголошеної податкової інформації, правовий режим документованої податкової інформації, правовий режим податкової інформації, що міститься в інформаційно-телекомунікаційних системах); залежно від порядку доступу (відкрита податкова інформація і податкова інформація з обмеженим доступом) [18, с. 25].

Отже, зважаючи на те які саме юридичні засоби домінують при регулюванні тих чи інших суспільних відносин, можна виокремлювати різні правові режими ідентичних суспільних відносин. Наприклад, суспільні відносин у сфері податкової таємниці можуть бути урегульовані цивільно-правовими, адміністративно-правовими, кримінально-правовими юридичними засобами. У зв’язку з чим слід вирізняти цивільно-правовий режим податкової таємниці, адміністративно-правовий режим податкової таємниці чи кримінально-правовий режим податкової таємниці.

Окреслити зміст правового режиму тих чи інших суспільних відносин іноді дуже складно, що підтверджується наявністю широкої інтерпретації визначення поняття того чи іншого галузевого режиму серед фахівців різних галузей права.

Особливо неоднозначною є ситуація при визначенні правового режиму інформації. Наша позиція кореспондує з думками інших дослідників інформаційної проблематики, які зауважили: «…визначити правовий режим інформації дуже складно, а іноді й зовсім неможливо» [19, с.19], «…не може існувати єдиного правового режиму для різних видів інформації» [20, с. 32].

Аналіз доктринальних праць у цій сфері дозволив дійти висновку, що дослідники недостатньо звертали свою увагу на визначення поняття «правовий режим інформації», попри його широку вживаність в наукових розвідках. Лише в декількох роботах міститься авторська позиція щодо цього. Так, Т. В. Чернишова пропонує під поняттям «правовий режим інформації» розуміти передбачений нормативно-правовими актами, а також міжнародним договорами особливий порядок створення, зберігання, використання, розповсюдження та захисту інформації з метою забезпечення прав та інтересів суб’єктів інформаційних правових відносин [16, с. 99].

Л. К. Терещенко надає таке визначення поняття «правовий режим інформації»: це об’єктний режим, що вводиться законодавчим актом і дозволяє забезпечити комплексність впливу шляхом сукупності регулятивних, охоронних, процесуально-процедурних засобів, що характеризуються особливим поєднанням дозволів, заборон і зобов’язань, а також гарантій щодо його забезпечення [17, с. 197].

О. А. Мандзюк пропонує визначення поняття «правовий режим податкової інформації» як передбачений чинним законодавством особливий порядок правового регулювання суспільних відносин, що здійснюється за допомогою системи спеціальних юридичних засобів у сфері суспільно значимих відомостей та/або даних, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, що створені чи одержані податковими органами у межах повноважень, передбачених законодавством з метою забезпечення ефективного функціонування системи оподаткування [18, с. 8].

Отже, здебільшого дослідники при визначенні поняття «правовий режим інформації» загалом чи «правовий режим податкової інформації» синтезуються окремі норми законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», Податкового кодексу України тощо.

Зважаючи на зазначене вище, а також беручи до уваги запропоноване нами визначення поняття «податкова таємниця», вважаємо за необхідне виокремити такі основні ознаки правового режиму податкової інформації:

1)                    це особливий порядок правового регулювання податкових відносин;

2)                    обмежується сферою створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту конфіденційної не загальнодоступної інформації платника податків;

3)                    здійснюється за допомогою системи варіативно поєднаних юридичних засобів;

4)                    має чітко визначені часово-просторові межі, організаційно-функціональний механізм забезпечення;

5)                    формальна визначеність у низці нормативно-правових актів різної юридичної сили;

6)                    закріпленість як податковим, так й інформаційним законодавством;

7)                    метою є ефективне функціонування вітчизняної податкової системи.

Отже, правовий режим податкової таємниці — це особливий порядок правового регулювання суспільних відносин за допомогою системи варіативно поєднаних юридичних засобів щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту конфіденційної не загальнодоступної інформації платника податків, що стала відома співробітникам податкового органу у зв’язку з виконанням покладених на них службових обов’язків, передбаченим чинним законодавством.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Родионов О. С. Механизм установления правовых режимов российским законодательством : дис… канд… юрид. наук : 12.00.01 / Олег Сергеевич Родионов. — Саратов., 2001. — 157 с.

2. Шепета О. В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації: [монографія] / О. В. Шепета. — К. : О. С. Ліпкан, 2012. — 296 с.

3. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія]. / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк ; за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К., 2012. — 304 с.

4. Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.

5. Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.

6. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.

7. Ліпкан В.А. Правовий режим податкової інформації в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, О. В. Шепета, О. А. Мандзюк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 404 с.

8. Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-14, № 15-16. — Ст. 112

9. Бачило И. Л. Информационное право. Основы практической информатики. Учебное пособие / Бачило И.Л. — М. : Юринформцентр, 2001. — 352 c.

10. Городов О. А. Основы информационного права России. Учебное пособие / Городов О.А. — С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2003. — 305 c.

11. Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи: [навч. посіб.] — К. : КНТ, 2004. — 332 с.

12. Марущак А.І. Інформаційне право: Доступ до інформації: [Навчальний посібник]. — К. : КНТ, 2007. — 532 с.

13. Алексеев С. С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве/ Алексеев С. С. — М. : Юрид. лит., 1989. – 288 с.

14. Соколова І.О. Правовий режим: поняття, особливості, різновиди : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави та права; історія правових та політичних учень» / І.О. Соколова. — Х., 2011. — 23 с.

15. Правовые  режимы: общетеоретический и отраслевые аспекты : монография / под ред. А. В. Малько, И. С. Барзиловой. — М. : Юрлитинформ, 2012. — 416 с.

16. Чернишова Т. В. Правові режими інформації за законодавством України / Т. В. Чернишова // Право і суспільство. — 2012. — № 4. — С. 97—101

17. Терещенко Л. К. Правовой режим информации: дис… д-ра… юрид. наук : 12.00.14 / Людмила Константиновна Терещенко. — К., 2011. — 415 с.

18. Мандзюк О. А. Правовий режим податкової інформації в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / О. А. Мандзюк. —Запоріжжя, 2014. — 19 с.

19. Ефремов А.А. Информация как объект интеллектуальной собственности : [Електронний ресурс]. — Режим  доступу: //  // www/info law.hut.ru/works/.

20. Савельев Д.А. Информация и интеллектуальная собственность как объекты гражданского права: [Електронний ресурс]. — Режим  доступу: // //www.law.agava.ru/inf-pravo/works/

АКАДЕМІЯ БЕЗПЕКИ ВІДКРИТОГО СУСПІЛЬСТВА

АКАДЕМІЯ НАУК ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

В. А. ЛІПКАН, В. Ю. БАСКАКОВ

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ

В УКРАЇНІ

Монографія

За загальною редакцією

доктора юридичних наук В. А. Ліпкана

Київ — 2013

ФОП О.С. Ліпкан

Рецензенти:

Р. А. Калюжний — доктор юридичних наук, професор, заступник директора Юридичного інституту Національного авіаційного університету;

В. С. Цимбалюк — кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, старший науковий співробітник Науково-дослідного центру правової інформатики Національної академії правових наук України

М. Я. Швець — доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, професор кафедри інформаційних технологій Національної академії внутрішніх справ

Л 613Ліпкан В. А.

Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом в Україні : [Монографія] /  В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с. ISBN 978-966-2439-45-8

Монографію присвячено теоретичним та адміністративно-правовим проблемам інформації з обмеженим доступом в Україні. У роботі визначено такі поняття, як інформація з обмеженим доступом, адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом, конфіденційна інформація, таємна інформація. Визначено основні ознаки інформації з обмеженим доступом в адміністративно-правовому контексті, виділено основні види такої інформації, охарактеризовано складові адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні, а також окреслено специфіку адміністративно-правових режимів державної таємниці та персональних даних (інформації про особу) як найбільш важливих видів інформації з обмеженим доступом.

З метою подальшого вдосконалення адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом було запропоновано внести відповідні зміни та доповнення до вітчизняного законодавства у цій сфері.

Монографія буде корисною аспірантам, науковим та практичним працівникам та усім, хто цікавиться питаннями розбудови ефективного інформаційного суспільства в Україні.

ЗМІСТ

BRIEF CONTENTS. 8

CONTENTS. 9

ПЕРЕДНЄ СЛОВО.. 12

PREFACE. 14

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.. 16

ВСТУП.. 17

РОЗДІЛ 1 РІВЕНЬ НАУКОВОГО РОЗРОБЛЕННЯ ПРОБЛЕМИ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ.. 22

1.1 Бібліографія за темою дослідження.. 22

Роботи з інформаційної безпеки. 23

Роботи з інформаційного права. 37

Роботи, присвячені безпосередньо різним аспектам інформації з обмеженим доступом (спеціалізовані роботи) 51

1.2 Методологічні засади дослідження адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом.. 58

1.3 Понятійно-категорійний апарат дослідження.. 71

Поняття «інформація з обмеженим доступом» у нормативно-правових актах. 72

Поняття «інформація з обмеженим доступом» в доктринальних джерелах. 80

РОЗДІЛ 2 КЛАСИФІКАЦІЯ ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ… 86

2.1 Класифікація інформації з обмеженим доступом у вітчизняному законодавстві 86

2.2 Класифікація інформації з обмеженим доступом в доктринальних джерелах.. 92

РОЗДІЛ 3 ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ В УКРАЇНІ 102

3.1     Зміст адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні 102

Поняття «режим». 102

Поняття «правовий режим». 104

Етапи становлення вчення про адміністративно-правовий режим.. 106

Поняття «адміністративно-правовий режим». 108

Ознаки адміністративно-правового режиму. 111

Поняття «адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом». 112

Ознаки адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом.. 112

Класифікація адміністративно-правових режимів. 113

Класифікація адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом.. 116

3.2     Характеристика елементів адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні 117

Підходи щодо розуміння структури адміністративного режиму. 117

Мета адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом.. 120

Правові принципи адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом.. 122

Об’єкт адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом.. 125

Метод адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом.. 127

«Режимні правила» адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом.. 128

Спеціальні державні органи як елемент адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом.. 130

Верховна Рада України як суб’єкт захисту інформації з обмеженим доступом.. 135

Президент України як суб’єкт захисту інформації з обмеженим доступом.. 140

Рада національної безпеки і оборони України (РНБО України) та Кабінет Міністрів України як суб’єкти захисту інформації з обмеженим доступом.. 141

Органи виконавчої влади як суб’єкти захисту інформації з обмеженим доступом.. 145

Відповідальність за порушення режимних норм.. 157

Просторово-часові межі чинності адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом.. 161

3.3 Удосконалення адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом.. 162

Етапи систематизації інформаційного законодавства. 163

Напрями інкорпорації 165

Напрями консолідації 167

Напрями кодифікації 170

Підходи до розроблення Інформаційного кодексу. 173

Проект М.Швеця та В. Брижка. 174

Проект В. Цимбалюка. 175

Проект Держкомтелерадіо. 178

Проект В. Ліпкана та В. Залізняка. 181

РОЗДІЛ 4 ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ ОКРЕМИХ ВИДІВ ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ… 185

4.1 Адміністративно-правовий режим державної таємниці 186

Нормативно-правове регулювання суспільних відносин у сфері державної таємниці 186

Поняття «державна таємниця». 189

Система органів, що покликані забезпечити захист державної таємниці 192

Етапи віднесення інформації до державної таємниці 193

Звід відомостей, що становлять державну таємницю.. 193

Строки, протягом яких діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці 195

Перелік інформації, що не може бути віднесена до державної таємниці 195

Відповідальність за порушення законодавства у сфері державної таємниці 197

Основні причини вчинення адміністративних порушень законодавства про державну таємницю.. 199

Перспективи розвитку адміністративно-деліктного законодавства у сфері захисту державної таємниці 201

4.2 Адміністративно-правовий режим персональних даних (інформація про фізичну особу) 205

Історія ухвалення Закону України «Про захист персональних даних». 209

Основні засади Закону України «Про захист персональних даних». 210

Дефініція «персональних даних». 216

Відомості, що відносяться до персональних даних. 217

Суб’єкти захисту персональних даних. 220

Процедура оформлення згоди суб’єкта персональних даних на використання його даних. 223

Юридична відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту персональних даних. 224

4.3 Адміністративно-правовий режим службової інформації 228

Історія становлення інституту службової інформації 228

Сучасний стан нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері службової інформації 233

Перелік відомостей, що становить службову інформацію.. 234

Поняття «службова інформація» у доктринальних джерелах. 244

Поняття «службова інформація» у нормативно-правових актах. 247

Ознаки службової інформації 249

Співвідношення понять «службова таємниця» та «державна таємниця». 250

Співвідношення понять «службова таємниця» і «професійна таємниця». 253

Охорона документів, що мають гриф «Для службового користування». 255

ВИСНОВКИ.. 257

CONCLUSIONS. 266

ТЕЗАУРУС.. 274

Список використаних джерел.. 292

Корисна бібліографія зА темОЮ дослідження.. 305

Праці наукової школи Ліпкана В. А. з інформаційної тематики.. 305

Інформація з обмеженим доступом.. 312

Адміністративно-правові режими.. 328

Кримінально-правові та криміналістичні дослідження інформаційної сфери.. 330

Праці В.А.Ліпкана щодо системи знань про безпеку.. 331

Угоди з інформаційних питань. 333

Інформаційне право та інформаційна безпека.. 334

СЛОВА ДЯКИ.. 343

ВИСНОВКИ

Сучасний стан адміністративно-правового регулювання суспільних відносин у сфері інформації з обмеженим доступом в Україні потребує поліпшення та узгодження з міжнародними стандартами. Йдеться, передусім, про удосконалення адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення захисту інформації з обмеженим доступом, а також внесення відповідних змін та доповнень до чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення. Однак, якщо в адміністративно-правових розвідках і приділяється достатня увага окремим видам інформації з обмеженим доступом, проте цілісного, системного розгляду проблема адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом в Україні не знайшла адекватного відображення.

За результатами проведеного дослідження вважаємо за необхідне сформулювати такі найбільш важливі та практично значущі, науково обґрунтовані висновки.

1. Окреслено історіографію дослідження інформації з обмеженим доступом у вітчизняній адміністративній доктрині. Інформація з обмеженим доступом як правовий феномен у вітчизняній адміністративній доктрині є доволі новим та майже не розробленим. Було виділено три основні етапи становлення наукової думки, що присвячена інформації з обмеженим доступом, у вітчизняній адміністративній доктрині. Перший етап (1991 — 2005 рр.) характеризується поверховим розглядом інформації з обмеженим доступом у контексті дослідження різних аспектів інформаційної безпеки та інформаційного права, де захист і охорона інформації з обмеженим доступом визначається як важливий напрям інформаційної безпеки чи інститут інформаційного права, а також актуальний напрям наукової діяльності. Для другого етапу (2006 — 2007 рр.) властива поява досліджень монографічного рівня, предметом яких є безпосередньо інформація з обмеженим доступом, особливості доступу до зазначеної вище інформації та виділення основних видів таємниць. Третій етап (2008  —  донині) характеризується інтенсивним проведенням наукових досліджень та опублікуванням робіт різної спеціалізації, предметом яких є конкретні види таємниць (банківська, комерційна, персональна таємниця тощо).

2. Надано авторське бачення поняття «інформація з обмеженим доступом» та виділено її конститутивні ознаки в адміністративно-правовому контексті. Інформація з обмеженим доступом визначається як відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, доступ до яких обмежено відповідно до законодавства України її власником чи добросовісним користувачем (суб’єктом владних повноважень, фізичною або юридичною особою) у зв’язку з її особливою цінністю для них на законних підставах. Серед конститутивних ознак інформації з обмеженим доступом в адміністративно-правовому контексті є такі: 1) інформація з обмеженим доступом  —  це, насамперед, відомості, дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; 2) інформацією, до якої може буде застосований обмежений режим доступу, є така, що не суперечить чинному законодавству України; 3) певне коло користувачів отримали доступ до неї винятково на законних підставах (добросовісні користувачі); 4) інформація з обмеженим доступом має особливу цінність для вищезазначеної категорії суб’єктів (моральну, матеріальну, особисту тощо) в силу невідомості її іншим суб’єктам; 5) власники та добросовісні користувачі інформації з обмеженим доступом здійснюють адекватні законні заходи з метою унеможливлення доступу сторонніх суб’єктів; 6) за порушення вищезазначених заходів встановлена юридична відповідальність.

3. Визначено поняття «адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом» та виокремлено основні його ознаки. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом  —  це урегульований у вітчизняному законодавстві порядок діяльності уповноважених суб’єктів права шляхом імперативного методу правового впливу та системи спеціальних засобів з метою захисту й охорони суспільних відносин у сфері інформації з обмеженим доступом. Ознаки адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом: це порядок діяльності уповноважених органів державної влади, інших уповноважених державою інституцій, органів місцевого самоврядування, окремих громадян щодо інформації з обмеженим доступом; ця діяльність є урегульованою у вітчизняному законодавстві шляхом визначення режимних правил, відповідно до яких зазначено права, обов’язки людини і громадянина, повноваження відповідних інституцій, адміністративна відповідальність за їх порушення тощо у сфері інформації з обмеженим доступом; наявність імперативного методу правового впливу між учасниками відносин у сфері інформації з обмеженим доступом; здійснюється за допомогою відповідної системи різноманітних спеціальних засобів; метою такої діяльності є забезпечення захисту й охорони суспільних відносин у сфері інформації з обмеженим доступом, тобто відповідних прав і свобод людини та громадянина, інтересів держави та суспільства.

4. Класифіковано інформацію з обмеженим доступом на види. На законодавчому рівні не визначено критерії, за допомогою яких можна однозначно кваліфікувати ті чи інші відомості (дані) як інформацію з обмеженим доступом чи виділити основні її види. Закон України «Про доступ до публічної інформації» лише містить норму, згідно з якою інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. В окремих статтях вищезазначеного Закону надається легальна дефініція конфіденційної та таємної інформації, а також деталізується розуміння службової інформації. Було класифіковано інформацію на таку, яка є взагалі забороненою для розповсюдження в конкретній країні, та таку, розповсюдження якої має обмеження в силу певних обставин, наприклад нанесення шкоди певним категоріям осіб. Своєю чергою, конфіденційною інформацією, на нашу думку, слід визнавати будь-яку інформацію з обмеженим доступом, що не має ознак державної таємниці, а таємною  —  будь-яку інформацію з обмеженим доступом, що має ознаки державної таємниці.

4. Охарактеризовано елементи адміністративно-правового режиму інформації з обмеженим доступом, зокрема мету встановлення правового режиму, правові принципи, об’єкт адміністративно-правового регулювання, метод правового регулювання, «режимні правила», спеціальні державні органи, відповідальність за порушення «режимних норм», визначення просторово-часових меж дії цього адміністративно-правового режиму.

5. Визначено недоліки та надано пропозиції щодо удосконалення адміністративно-правового режиму державної таємниці. Основними чинниками, що негативно впливають на стан адміністративно-правового режиму державної таємниці, є: соціально-економічні, кадрові, організаційні тощо, а саме: плинність кадрів у режимно-секретних органах; відсутність необхідних спеціальних знань у сфері інформаційних технологій та правовій сфері, а також недостатньої обізнаності зі специфікою діяльності правоохоронних органів та змістом завдань, на вирішення яких спрямована діяльність таких органів; недостатнє знання деякими особами, які мають допуск і доступ до державної таємниці, норм чинного законодавства про державну таємницю; неналежне обладнання приміщень режимно-секретних органів та істотна застарілість форм і методів захисту державної таємниці тощо. Задля удосконалення адміністративно-правового режиму державної таємниці було запропоновано передбачити проведення перевірки знання норм законодавства про державну таємницю та правил секретного діловодства особами, яким надається не лише допуск до державної таємниці, а й доступ. Механізм перевірки знань норм законодавства про державну таємницю пропонується передбачити на рівні певної Інструкції чи Правил, які розробила б Служба безпеки України як основний орган, що здійснює захист державної таємниці, та закріпила на рівні Наказу Служби безпеки України. Серед шляхів удосконалення адміністративно-деліктного законодавства у цій сфері було підтримано позицію окремих авторів про необхідність доповнення чинного КУпАП (або закріпити це у новому Кодексі України про адміністративні проступки) нормою, що передбачала б адміністративну відповідальності юридичних осіб за порушення законодавства про державну таємницю, а також підвищення суми санкції як попередження адміністративних правопорушень, відповідальність за вчинення яких встановлено у ст. 212-2 КУпАП. Було також запропоновано розширити спектр адміністративних стягнень, зокрема поряд зі штрафом передбачити такі стягнення, як: громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт. На думку авторів, є необхідність посилення санкції за вчення правопорушення, передбаченого ст. 212-2 КУпАП, у воєнний час. Необхідним напрямом удосконалення адміністративно-деліктного законодавства у цій сфері є, по-перше, внесення змін до ст. 212-2 КУпАП, зокрема об’єднати п. 1, відповідно до якого передбачено відповідальність за недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації, та п. 8, згідно з яким передбачено відповідальність за недодержання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними. На думку авторів, п. 8 охоплює п. 1. Так, порушення порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації і є одним із порушень вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними. По-друге, дана стаття містить ряд оціночних понять, що потребують законодавчого визначення, серед яких: «реальна загроза», «порушення цілісності», «безпідставне засекречування інформації» тощо. Було запропоновано чітко визначити на законодавчому рівні перелік підстав засекречування інформації.

6. Розкрито стан та перспективи розвитку адміністративно-правового режиму персональних даних. Серед основних недоліків адміністративно-правового режиму персональних даних було виділено такі: колізійність норм нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері захисту персональних даних і наявність численних прогалин; неоднозначність, неузгодженість та суперечливість закріплених дефініцій та подекуди відсутність навіть базових із них;  наявність значного масиву декларативних положень за відсутності механізму їх правореалізації; наявність численних бланкетних норм права, що ускладнює їх правореалізацію; наявність абстрактних, суб’єктивних понять, що потребують офіційного тлумачення або чіткого визначення тощо. Серед основних шляхів удосконалення адміністративно-правового режиму персональних даних було запропоновано такі: визначити поняття «суспільної необхідності» як передумови поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних; урегулювати правовий режим персональних даних, що містяться в базах даних після смерті особи, а також порушення права фізичної особи на конфіденційність її персональних даних та заборону обробки її даних без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини; розширити коло осіб, на яких дія Закону України «Про захист персональних даних» не поширюється, а саме: на журналістів Інтернет-ЗМІ, якщо такий засіб масової інформації не має статусу інформаційного агентства або журналіст не перебуває в професійному об’єднанні журналістів; законодавчо визначити випадки перевірки уповноваженими органами захисту персональних даних, зокрема за фактом надходження скарги від особи про неправомірне використання її персональних даних, а також межі втручання, процедуру проведення перевірок і складання відповідних актів у разі порушення законодавства про захист персональних даних тощо Державною службою України з питань захисту персональних даних.

7. Охарактеризовано адміністративно-правовий режим службової інформації. Інститут службової таємниці безпосередньо пов’язаний з інститутом державної таємниці. У ст. 10 Закону України «Про державну таємницю» передбачено можливість органів державної влади на підставі та в межах закону і з метою конкретизації та систематизації даних про інформацію, що віднесена до державної таємниці, створювати розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю. Оприлюднення розгорнутих переліків не передбачено. Проте закріплено право зацікавлених осіб оскаржити Президенту України чи Верховні Раді України внесення до розгорнутих переліків такої інформації, яка за змістом не може визнаватись державною таємницею. Ретроспективний аналіз питання співвідношення понять «державна таємниця» та «службова таємниця» дозволяє дійти висновку, що тривалий час у законодавстві було використане інше поняття — «державні секрети», під яким розумілись всі відомості, які підлягають охороні з боку держави та розголошення яких може завдати шкоди державним інтересам. Державні секрети охоплювали державну, військову та службову (виробничу) таємниці. Відсутність законодавчого визначення цих термінів компенсувалася тим, що їх правовий режим знаходив своє закріплення в різноманітних інструкціях, положеннях, переліках відомостей, де визначалось, що: державну таємницю складають відомості, розголошення (передача, виток тощо) яких може негативно вплинути на якісний стан військово-економічного потенціалу країни чи спричинити інші тяжкі наслідки для обороноздатності, державної безпеки, економічних і політичних інтересів СРСР; службову таємницю складають відомості, що охороняються державою в будь-якій галузі науки, техніки, виробництва та управління, розголошення (передача, виток тощо) яких може завдати шкоди інтересам держави. Відомості, що складали державну таємницю, в залежності від ступеня секретності мали гриф «особливої важливості» і «цілком таємно», а відомості, що складали службову таємницю, гриф «таємно». Необхідно зазначити, що поряд з вищезазначеними відомостями існувала також інформація, яка була заборонена до опублікування у засобах масової інформації і мала гриф «для службового користування». Останню називали несекретними відомостями обмеженого розповсюдження. У зв’язку з цим деякі науковці вважали, що службова таємниця включала відомості, які мали гриф «таємно» та «ДСК». Різниця між ними полягала в їх важливості для забезпечення державних інтересів, формі і ступеню відповідальності за їх розголошення та відповідної шкоди, яка нанесена чи могла бути нанесеною внаслідок розголошення таких відомостей. До державних секретів відносилась лише та частина відомостей, що складали службову таємницю, розголошення яких наносило чи могло нанести шкоди державним інтересам. Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» до службової інформації може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Ця інформація є інформацією з обмеженим доступом, тому доступ до неї є обмеженим при дотриманні сукупності таких вимог: 1) винятково в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші суб’єкти владних повноважень зобов’язані створювати переліки відомостей, що становлять службову інформацію. Слід виділити такі основні засади створення цих переліків: 1) рішення про надання (зняття) грифу ДСК інформації приймаються безпосередніми виконавцями документів згідно з даним Переліком та за висновками експертних комісій; 2) документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування» (далі ДСК); 3) відомості з грифом ДСК є власністю держави і такими, що містять відомості обмеженого поширення; 4) відповідальність за правильне присвоєння грифу ДСК виробам та інформації несуть посадові особи, які надали гриф, підписали або затвердили ці документи; 5) у разі скасування рішення віднесення інформації до службової про зняття грифа обмеження доступу повідомляються всі організації, яким надсилався цей документ; 6) копіювання сторонніми організаціями документів з грифом «Для службового користування» повинно здійснюватись за погодженням з організацією — автором цих документів; 7) використання інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи для друкування документів з грифом ДСК здійснювати тільки після створення в ній комплексної системи захисту інформації та отримання відповідного атестату; 8) передача інформації ДСК з однієї системи до іншої здійснюється захищеними каналами зв’язку або у зашифрованому вигляді. Використання Інтернету або незахищених каналів для передачі інформації ДСК заборонено; 9) за розголошення відомостей ДСК винні особи притягаються до адміністративної відповідальності згідно з чинним законодавством. Визначено перелік орієнтовних критеріїв віднесення службової інформації: 1) повинні створюватися за кошти державного бюджету або перебувати у володінні, користуванні чи розпорядженні організації; 2) використовуватися з метою забезпечення національних інтересів держави; 3) не належати до державної таємниці; 4) унаслідок розголошення такої інформації можливе: 4.1 порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; 4.2 настання негативних наслідків у внутрішньополітичній, зовнішньополітичній, економічній, військовій, соціальній, гуманітарній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній сферах та у сферах державної безпеки і безпеки державного кордону; 4.3 створення перешкод у роботі державних органів^[1].

Придбати книжку можна в магазині: 

http://book.market-ua.com/